Планконтрольної роботи
Вступ
Оцінка збитку після настаннястрахового випадку
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Розширеннясамостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури тадоговірних відносин, різке скорочення державного впливу на розвиток процесів виробництваі розподіл матеріальних благ вимагають формування чіткого діючогофінансово-кредитного механізму в управлінні економікою. Але слід враховувати,що діяльність в умовах ринку супроводжується різного роду ризиками. Як свідчатьспеціалісти, ризик належить до факторів, що обмежують вітчизняні та іноземнікапіталовкладення і підприємницьку активність. Спроби мінімізувати ризик, якправило, супроводжуються скороченням темпів виробництва, а, відповідно, іробочих місць. У цьому контексті швидко зростає значення страхування якефективного, раціонального, економічного і легкодоступного засобу захистумайнових інтересів господарюючих суб’єктів, виробників товарів і послуг,громадян держави, спрямованого на створення однакових умов для розвиткуринкових відносин.
Фінансові ризикиможуть виникати там, де відбуваються фінансові відносини, тобто на усіх фазахпроцесу відтворення. З огляду ж на різноманітність проявів підприємницькоїдіяльності можна стверджувати, що суспільне виробництво в цілому, а також діяльністьгосподарських структур та окремих громадян в своїй основі об’єктивно вміщуютьоб’єкти ризику, що зумовлює необхідність їх попередження, подолання, зменшенняруйнівних або збиткових наслідків.
Зважаючи навелику різноманітність фінансових ризиків, а також враховуючи економічнувагомість окремих з них, наукові дослідження проблем, пов’язаних з організацієюїх страхового захисту у багатьох країнах здебільшого концентруються напредметі, обмеженому страхуванням кредитів(в тому числі і експортних), наданнямстрахових гарантій, а також страхуванням інших фінансових ризиків, передусімвтрати прибутку у випадку перерви виробничого процесу.
Оцінказбитку після настання страхового випадку
Передумовою виникнення страхових відносинє наявність страхового інтересу. Існує думка, що інтерес – це обумовленасуспільним характером потреба користуватися конкретним соціальним благом. Але,очікувані блага з причини настання несприятливого випадку можуть бути втрачені,внаслідок чого проблема залишиться незадоволеною, а інтерес суб’єкта виявитьсянезабезпеченим. Отже, страховий інтерес формується під впливом усвідомленнясуб’єктом можливості зазнати у майбутньому збитку, бо, як стверджувавфранцузький страховий теоретик Людвік Бланк, збиток – це інтерес скоректованийна коефіцієнт часу. Завчасне відчуття суб’єктом майбутнього збитку визначаєтьсяйого сприйняттям імовірності настання ризику. Таким чином, ризик і страховийінтерес, пов’язані збитком, є головними елементами кожного страхового процесу.Характеризуючи роль цих понять у системі страхових відносин ринкового типу,В.К. Райхер наділив їх багатьма визначними епітетами: страховий інтерес істраховий ризик є як центральними, основоположними категоріями, керівнимипринципами, двома осями, довкола котрих обертаються майже усі великі та маліпроблеми страхового права.
У страховійпрактиці та цивільному законодавстві України й інших країн, як стверджуютьфахівці, відсутнє єдине визначення поняття збитку. Відсутня також лінгвістичнавизначеність та розмежування близьких за змістом понять «втрата», «шкода», «збиток»,про що виразно свідчить значна розбіжність їх тлумачення у міжнародномупорівнянні. Правда, І.М. Миценко стверджує «Збиток, що завданий основним фондамнародного господарства, в літературі відомий як втрати, збиток же оборотнимифондам(витрати на попереджувальні і аварійно-ремонтні роботи), а такожнедоотримання прибутку підприємствами –збитком. На те, що втрати є лишезагальним поняттям, вказує українська навчальна література зі страхування,подаючи окремі визначення та англомовні відповідники: шкода(damage),і збиток(claim). З коротких пояснень їх змістувиникає, що перший із цих термінів є вартісним або ж безвартісним наслідкомпорушення прав, а другий – втратою у значенні шкоди, яка підлягає відшкодуваннюстраховиком. Виходячи із правил українського словотворення, можна зробитивисновок, що, кажучи про збитки, маємо на увазі ті втрати, які виникають усфері майнових інтересів (збиток – втрата того, що вже було) в окремихгосподарських суб’єктів. Шкодою ж можна вважати і втрати того, чого ще немає намомент випадку, але що може ще бути. Саме тому, зокрема, суперечливою є справапро те, чи поняттям збитку можна охоплювати лише втрати майнового типу, читакож і немайнового.
Згідно зізвуженою концепцією збиток (шкода) є синонімом тільки майнової втрати, а згідноз розширеною концепцією, він, як поняття вторинне і похідне, може охоплюватитакож втрати немайнового характеру. У цивільному законодавстві багатьох країнмає місце поділ збитків на прямі і непрямі(наприклад, Цивільний кодексРосійської Федерації та Цивільний кодекс України). Все ж професор ВітольдВаркалло вважає таке визначення неточним, оскільки в загальній теорії права іекономічній теорії ризик, як причина втрат, поділяється на ризик втративласності та на ризик втрати доходу. При цьому, крім незначних винятків, тількиперший вид втрати охоплюється майновим страхуванням, а отже визнається якмайнова шкода.
У цивільному,господарському праві проводиться розмежування між шкодою, вчиненою на майні, ішкодою, вчиненою на особі. Поняття шкоди на майні стосується втрат, яківиникають у зв’язку з складовими пошкодованого майна (безпосередньо), але немають зв’язку з особою його власника. У протилежність цьому поняття збитку наособі стосується безпосередньо особи, яка зазнала втрати. Вона є наслідкомвтручання у свої особисті блага: життя, здоров’я, що лише посередньо можезнайти вияв у майновому виразі. Отже поняття шкоди, як більш загальне поняттярозглядається як втрата майнового характеру, яка може набувати різних видів.Згідно з пропозицією польського юриста Ф. Цолля таку шкоду почали називатидійсною (damnum emergens, wirklicher Schade). Тобто втрати типу «damnum emergens» характеризуються фактичною зміноюмайнового стану пошкодованого суб’єкта, що знаходить свій вираз у зменшеннійого майна щодо обсягу, який існував до настання випадкової події та подальшогозменшення цього майна, що є натуральним продовженням попереднього і міститься умежах наслідків початкової випадкової події. Оскільки «damnum emergens» може також стосуватися майбутньогоперіоду, то визначається як шкода дійсна.
Важливимдоповненням дійсної шкоди (але ніяк не її протилежністю)є другий вид шкоди,який визначається як втрачена користь (lucrum cessans). Втрата користі полягає у втраті можливості збільшення майна,користі, яку пошкодований міг був би отримати, якби не випадок, який призвів дозбитків.
Зазначимо, щодругий елемент шкоди у розумінні сучасного діючого цивільного законодавства тежне однозначний. Можна при цьому, крім«lucrum cessans» у його вузькому значенні(наприклад,прибуток, втрачений у випадку затримки початку виробництва продукції) визначититакож шкоду майбутню – «damnum futurum» (наприклад,підтверджений, об’єктивно втрачений, дохід з праці), а що ще більше –очікуванийприбуток –«lucrum speratum» (наприклад,прибуток у товарах, транспортований морем, який був би отриманий при їхуспішному перевезенні до місця призначення). З позиції міжнародного правамайнову шкоду становить різниця між дійсним станом майна пошкодованої особи, тастаном, який би настав, якби не наступив випадок. Тобто, враховується втратамайбутньої користі.
Якщо майно певноїособи сприймається як загальний обсяг її активів та пасивів, то втрата першоговиду (активів) буде проявлятися у зменшенні активної частини цього майнапошкодованої особи, і, відповідно, на зростанні пасивної позиції цьогомайнового стану. Втрата ж другого виду (пасиву) буде супроводжуватисянезмінністю активних елементів майнового стану пошкодованої особи. Відповіднодо норм діючого права потрібно враховувати обидва види майнових збитків –всюдитам, де появиться відповідальність відшкодування. Таким чином, майнова шкодаможе проявлятися як у зменшенні активів, так і на зростанні пасивів цьогомайна, внаслідок чого він стає меншим, а суб’єкт убогішим, ніж був. Маємо прицьому на увазі реальну шкоду» damnum emergens».Шкодою може також бути втрата очікуваної, сподіваної користі «lucrum cessans». Вони є двоманайважливішими видами шкоди, латинські назви яких, з метою їх одностайноговизначення, широко застосовуються у міжнародній та правовій теорії та практиці.Однак, як вважають спеціалісти, таке традиційне розуміння збитків, пов’язаних зприйняттям відповідальності, які збитків, що виникли на ґрунті вчиненнянедозволених дій або надуживання діючим правом, сьогодні вже стає недостатнім.Значна кількість шкоди виникає на основі дедалі ширшого застосуваннятехнологічних і виробничих промислових процесів.
Проблемою частостає розмежування дійсних, речових шкід, якщо виникає проблема їх поділу нашкоди безпосередні і посередні. Такий поділ не завжди відповідає традиційномуподілу на «damnum emergens»та»lucrum cessans», тому ще на початку століття усвітовій практиці домінувала тенденція до їх розмежування. Але лише Гауорій А.,спираючись на обширний практичний матеріал, довів, що існує суттєва різниця міжзбитками посередніми і безпосередніми. Збитки безпосередні є наслідком негайноїдії, що виникають з невиконань зобов’язань, але не тільки. Посередні збиткивдається виявити лише після проходження певного часу. Порівнюючи нормицивільного та адміністративного права, Гауорій А. ствердив існування тафункціонування у ній теорії посереднього збитку. Описуючи поділ збитків набезпосередні і посередні, німецький вчений Г. Ланґе вказав, що критерієм такогоподілу повинна виступати безпосередність причинного зв’язку, який виникає міжпочатковою дією(дією або занедбанням)та її наслідком у значенні збитку, а такожте, чи збиток стосується безпосередньо об’єкта або суб’єкта, чи майновогоінтересу у його широкому значенні. При цьому не має значення скільки часуминуло між причинною дією і наслідком-збитком, а тільки відсутність між нимипосередніх ланок свідчить про безпосередність збитку.
На думкуспеціалістів, спроба конкретизації поняття матеріального збитку є заздалегідьприреченою на невдачу, оскільки тут одночасно виступає багато понять майна уйого широкому та вузькому розуміннях. Найчастіше, однак, збиток стверджуєтьсяяк кожне погіршення майнової ситуації і зменшення активів майна пошкодованоїособи, втрати окремих його елементів, зменшення їх вартості, втрати користі,чи, нарешті, позбавлення суб’єкта права власності на майно. Інакше кажучи,майнова шкода становить різницю між теперішнім станом майна пошкодованої особи,та станом, який би існував, коли б не наступила подія, що призвела до збитку. У20-х роках 20ст. М. Мілаковський під втратою розумів зменшення майна, якогозазнає особа, зацікавлена у збереженні цілості певного предмета. При цьому вінрозрізняв втрату трьох типів: безпосередню, як втрату даної вартості, втратучужого, орендованого майна і посередню втрату – втрату доходу.
З метоювизначення наявності та величини майнового збитку треба порівняти двакількісних стани: дійсний стан майна пошкодованої особи після настання випадку,який призвів до збитку, та гіпотетичний стан, який міг бути, якби такоговипадку не було. При цьому можуть виникати такі варіанти:
— дійсний стан єтаким самим або навіть вищим, ніж гіпотетичний стан майна. Це означає, щовипадок не призвів до настання збитку;
— дійсний стан єнижчим від гіпотетичного стану майна, а відповідно, нижчим від стану, якийіснував перед настанням випадку. У такій ситуації пошкодована особа відчуваєвтрату, оскільки її майно піддалося реальному зменшенню;
— дійсний стан єнижчим від гіпотетичного стану майна, але рівним тому, який існував переднастанням випадку. У цій ситуації пошкодована особа зазнає втрат тільки яквтрачену користь;
— дійсний стан єнижчим від гіпотетичного стану майна пошкодованої особи, при цьому різниця ця єбільшою, ніж та, що виникала з порівняння дійсного стану зі станом, якийіснував перед настанням випадку. У цьому випадку пошкодована особа зазналазбитків вже як об’єднана величина втрати існуючого майна та втрати майбутньоїнеотриманої користі. Такий метод визначення величини збитків називається «диференційним», бовін спирається на порівнянні дійсного стану майна з гіпотетичною величиноюмайна пошкодованої особи. Він враховує ефект впливу випадку на все майнопошкодованої особи, а не задовольняється лише його безпосередніми наслідками,як цього вимагає так званий метод «об’єктивного підходу».
Спеціалістизвертають увагу, що конвенційне, тобто умовне, договірне визначення обсягівзбитків застосовується у небагатьох галузях (сферах) людської діяльності. Однактам, де це має місце, часто користуються такими квантифікаційними мірами, як:суттєві збитки, значні збитки і великі збитки, межі яких невиразні. Крім цього,також можуть застосовуватися різні критерії оцінок цих збитків. Таким чином, невиникає сумніву, що особливо у міжнародних стосунках і міжнародному правіпоняття збитку може трактуватися досить широко.
Принцип повноговідшкодування збитків, відповідно до якого відшкодування охоплює не лише «damnum emergens», а й «lucrum cessans», згідно зположеннями цивільного права, стає обов’язковою вимогою. З економічного цьоготакож вимагає один з основних принципів страхування – принцип повноти,проголошений професором В.К. Райхером та підтримуваний і сьогодні багатьмаспеціалістами у галузі страхової теорії. Однак, як виявляється, ця вимога не єабсолютно обов’язковою у сфері діючого права майнового страхування. Справа втому, що в загальному праві відшкодування не передбачено спеціальнихтехнічно-страхових обмежень при виплаті відшкодування у формі «власної участі» пошкодованоїособи, умовної і безумовної франшиз, системи пропорційної відповідальності тасистеми визначення страхової оцінки і встановлення страхової суми. Ціспецифічні інструменти властиві тільки страховим відношенням. З їх допомогоюстраховик обмежує обсяг страхового відшкодування. Правда, їх застосування частопризводить до таких ситуацій, у яких компенсаційний ефект страховоговідшкодування може становити дещо і нижчу величину, ніж при розрахункузвичайного відшкодування, побудованого на підставі існуючих норм загальногоцивільного права.
Українськецивільне законодавство, зокрема стаття 370 діючого Цивільного Кодексу України,стверджує, що страхова установа при обов’язковому майновому страхуваннізобов’язується до виплати страхового відшкодування за виниклу шкоду: при повнійзагибелі майна у повній сумі страхового забезпечення, а при частковомупошкодженні –у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Стаття 371Цивільного Кодексу припускає ширший відпуск від підстави повного відшкодування,декларуючи, що у майновому добровільному страхуванні відшкодування здійснюєтьсяу межах обумовленої за договором суми(страхової суми)а коли майно застрахованене в повній вартості –відповідну частину шкоди, якщо інше не передбаченеправилами страхування. Ця підстава особливо виразно підкреслена у ЗаконіУкраїни «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»(ст.9, абзац 15),який стверджує, що при страхуванні майна страхова сума(грошова сума, в межахякої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату принастанні страхового випадку) встановлюється у межах вартості майна за цінами ітарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не обумовленодоговором страхування. Відповідно до цього положення визначення статті 371Цивільного Кодексу України може бути застосоване для визначення збитку лишетоді, коли умова про страхування або загальні умови страхування не передбачаєіншого порядку, тобто коли воно діє у замінному порядку –субсидіарно. Однактака вимога, яку пропонує також польське цивільне право, на думку польськихспеціалістів, не може і не повинна застосовуватися навіть як допоміжна.
Причиннийзв'язок, що повинен існувати між випадком, з яким пов’язана чиясьвідповідальність, та завданою шкодою, у контексті страхового права має дещо іншезначення, ніж у загальному цивільному праві. Тут він не виконує ролі передумовинастання відповідальності, а є лише критерієм визначення меж збитків, якіпідлягають страховій компенсації і то лише із застереженням, що шкода євизнаною і доведеною. Вона могла виникнути без якогось людського втручання,діяльності чи занедбання, як, наприклад, збитки, завдані громом, пожежею чибурею (форс-мажорними явищами). Саме тому, аналогічно до того як польськіспеціалісти оцінюють власну ситуацію, можна припустити, що і зміст статті 371Цивільного Кодексу України може відноситися до страхової відповідальності унайбільшій мірі лише так, як цього вимагає правовий принцип «analogie legis» (подібнеправо).
У страховомуправі України економічні наслідки реалізації страхового ризику визначаються наоснові критерію причинно-наслідкового зв’язку, але побудованого не на «теоріїрівнозначності причин» (causa proxima non remota spektatur), а на підставітеорії»рівнозначного зв’язку».
Це означає, щоякщо серед кількох причин даного збитку деякі з них не можуть бути визнаними ібезпосередніми для даного збитку-наслідку», то і зв'язок між ними, як івідповідальність за виниклі збитки, не визнається.
У такій ситуаціїдоцільно було б керуватися принципом de lege ferenda (з погляду закону, у якому є потреба)з тим, щоб майбутнє правове вирішення страхової угоди визначало предметнийсклад страхового відшкодування так однозначно, як це передбачено статтею 242 «Об’єктистрахування» Кодексу торговельного мореплавства України. А вказана статтяКодексу стверджує, що відповідальності страховика підлягає будь-який пов'язанийз мореплавством майновий інтерес, як от: судно, вантаж, фрахт, плата за проїзд,орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуютьсясудном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види, винагороди, капітана,інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника іперевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком(перестрахування). Однак,незважаючи на те, що названий припис морського права не має свого відповідникау нормах діючого страхового права майнового сухопутного страхування, цяпідстава може мати загальне застосування, а тоді у страховому праві виникаютьпідстави для визнання причинно-наслідкового зв’язку, побудованого на основі «теоріїрівнозначності причин», а не лише на теорії адекватного причинно-наслідковогозв’язку. Підтвердження такій можливості знаходимо у статті1057»Відповідальність страховика»проекту Цивільного Кодексу України. Згідно зїї вимогою страховий заклад в операціях майнового страхування буде зобов’язанимповернути страхувальникові кошти, витрачені ним на проведення заходів,спрямованих на зменшення збитків у застрахованому майні, а також з метоювідвернення загрози для уцілілого застрахованого майна. Безумовно, йдеться прицьому лише про цільові затрати, здійсненні страхувальником. Тепер, як відомо,такий порядок визначається на основі взаємної домовленості. Так, стаття 20пункт 4 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Прострахування»постановляє, що страховик зобов’язаний» відшкодовувати втрати,понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання абозменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору. Отже, за умовизастосування вимоги статті 1057 проекту Цивільного Кодексу України у випадкахвизначення страхового відшкодування такий запис у правилах страхування прокомпенсацію витрат на рятувальні заходи буде вже зайвим, оскільки згідно зданою статтею подібні затрати загальним цивільним правом будуть визнані нормальнимнаслідком страхового випадку, а тому увійдуть у поняття обсягу збитку як «exdefinition».
Обмеження обсягувідшкодування страхових виплат за збитки, які є безпосередніми наслідкамистрахових подій, зовсім не зумовлює того, що втрачені користі не є страхувальнимиу сфері вже діючих відносин по страхуванню майна. Безумовно, майбутні користі,втрачені страхувальником з приводу настання страхових випадків, у більшостівипадків не можуть бути віднесені до безпосереднього наслідку даного ризику,тобто до збитку у тому значенні, як його визначає діюче страхове право. Такевирішення, тобто з’ясування питання про те, чи страхове відшкодування повинно,чи не повинно охоплювати збитки відповідно до принципу «lucrum cessans»,найбільш повно як з теоретичного, так і з практичного боку можна пояснити наоснові так званої»теорії локалізованого(обмеженого за місцем іоб’єктом)збитку». У сфері страхових відносин її вперше застосував професорВітольд Варкалло. Аналізуючи відносини у сфері страхування майна, він виходив зположення, згідно з яким метою страхового відшкодування є не відшкодуванняусього збитку, а лише компенсація реально втрачених цінностей. На його думку,відшкодуванню підлягає лише така предметна шкода, яка обмежена переліком тапевними параметрами конкретних речей і місцем їх розміщення. Отже, завдякитому, що шкода є злокалізованою за місцем розташування пошкоджених речей, вонастає очевидною. Відповідно компенсації не підлягають збитки, визначені яквтрачена користь, які виникли внаслідок настання страхового випадку. При цьомуне йдеться про збитки у розумінні загального цивільного права, коли втрата можестосуватися усього майна пошкодованої особи, його елементів майнового характеруу фізичному та юридичному значенні(в частині активів та пасивів).
Проілюструватинаведену вище казуїстику можна хоч би на прикладі сучасної методики страхуваннятранспортних засобів – «авто-каско». Відшкодування, що виникає на основі цьогострахування, як відомо, охоплює лише відшкодування реально існуючої втраченоївартості (рефундації), яка заздалегідь визначена і обмежена страховою сумою таоцінкою застрахованого засобу транспорту. Відшкодування у даному випадку неохоплює втраченої користі, яка б випливала з неможливості тимчасовогокористування пошкодженим засобом транспорту протягом часу його відновлення. Задіючим нині положенням міжнародного права лише у системі страхування цивільноївідповідальності «Зелена картка», втрачена у таких випадках користь, вжепідлягає обов’язковому відшкодуванню. Тобто у випадку пошкодженняавтотранспортного засобу його власник має право на відшкодування коштів,затрачених ним на винайм іншого автомобіля. Подібним прикладом страхуваннявтраченої користі є страхування вантажів, при втраті або пошкодженні яких підчас транспортування власник отримує вартість, зазначену у фактурах,товарно-транспортних накладних, до яких внесена також маржа прибутку. Також притранспортуванні товарів на умовах СІФ продавець товару отримує право не лише навідшкодування товару, а й на відшкодування прибутку, який став елементомціни»франко-станція призначення», бо у цьому випадку майнове право, а не лишесам об’єкт пересилки є предметом страхування і відшкодування. З часувідправлення застрахованого товару прибуток юридично вже стає набутим (заробленим)продавцем товару.
Теоріялокалізованого збитку обґрунтовує предметне обмеження страхового відшкодування,тобто обмеження відповідальності страхового закладу. Страхова установавідповідає винятково за певні речі або тільки за окремі складникизастрахованого майна. Підстава такого обмеження відповідальності, на думку В. Варкалло,має давню правову традицію. Законодавче підтвердження наведеної тези про те, щострахове відшкодування охоплює лише поточні речові збитки можна знайти також уконтексті так званого принципу відшкодування(відшкодування тільки в межахреально завданих збитків). Відповідно до змісту цього принципу страховевідшкодування не може перевищувати обсягу прямого збитку. У зв’язку з цим частозвертається увага на неточність такої правової норми, адже якщо взяти до увагистаттю 9 (абзац 17) Закону України»Про внесення змін до Закону України «Прострахування», то зауважимо, що зміст названої статті такий «Страховевідшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнавстрахувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбаченодоговором страхування. Коли ж страхова сума досягне певної частки вартостізастрахованого об’єкта, то максимальне страхове відшкодування виплачується утакій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше непередбачено умовами страхування». Ця стаття вводить у господарський обіг дваважливі поняття, суттєвих при визначенні вартості відшкодування:»страховасума»і»вартість застрахованого об’єкта», а також кількісне співвідношення міжними. Правилом є, що страхова сума ніколи не повинна перевищувати вартостізастрахованого об’єкта (страхової оцінки). Страхова сума визнається найвищоюмежею обсягу страхового відшкодування, що і становить основний результатстрахового підстави відшкодування. Якщо ситуація складається інакше, то у томувипадку будемо мати справу із надстрахуванням.
Над страхуваннянавіть якщо і деколи виникне, то усе ж воно не повинне бути підставою длязбагачення страхувальника. Таке твердження є стрижнем однієї з головних загальновизнанихпідстав страхування, що початково виникла у німецькому праві, отримавши назву «Bereicherungsverbot des Versicherten» (заборона збагатитися страхувальникові).Ця підстава передбачає, що навіть якщо в окремих випадках страхова сумаперевищить страхову оцінку, то усе ж найвищою межею відшкодування повинна бутиреальна(відновлювальна)вартість застрахованого об’єкта. Застосування такоїпідстави мало місце у багатьох країнах, де вона вводилася у різні періоди. Так,страхування будівель у новій відновлювальній вартості спочатку було введене у1929р. у Німеччині, а пізніше – в Австрії. Учасники дискусій з цього питаннявідзначали тоді як позитивні, так і негативні риси такого страхування –а саме:з одного боку, те, що воно забезпечувало високу ефективність реальноговідтворення знищеного майна, а з іншого – створювало неконтрольовані можливостігенерування власниками застрахованого майна високого суб’єктивного ризику тазловживань з їх боку, що ставало на перешкоді широкому застосуванню цієїконцепції страхового захисту на страховому ринку. Навіть тепер німецькістрахувальники отримують право на страхове відшкодування в обсязівідновлювальної вартості тільки у тому випадку, коли вони зобов’язуютьсяпротягом трьох років відновити знищену будівлю на тому ж самому місці тапридбати знищені речі того ж виду і якості. Замість знищених рухомих речей необов’язково купувати такі ж самі, страхувальникові досить придбати такі робочімашини і механізми, які будуть виконувати ті ж виробничі завдання, щовиконувалися до страхового випадку.
Отже, зпроведеного аналізу діючого українського цивільного права та зарубіжногодосвіду можна зробити висновок, що прийняття страховиками відповідальності вобсязі відновлювальної вартості застрахованих об’єктів має право на існування іпрактичне застосування.
Виходячи заналізу страхових правовідносин та зроблених на його основі висновків, виникаєчергове запитання. Тобто, коли стверджуємо, що страхове відшкодування обмеженевартістю об’єкта страхування, то чи також вважаємо, що воно не охоплюємайбутніх збитків? Відповіддю на це запитання буде з’ясування порядку, згідно зяким діюче сучасне страхове право визначає страхову вартість(оцінку). Частковоїї теж знаходимо у статті 250 «Страхова сума» Кодексу торговельногомореплавства України, яка стверджує, що страховою вартістю є «вартістьзастрахованого інтересу». Аналогічним чином вартість предмета страхуваннявизначає польське законодавство. З цього виникає, як вважає професорКовалевський, загальне правило, згідно з яким страхове відшкодування (якщо удоговорі не визначається інакше) обмежується до звичайної вартостізастрахованого майна. У фаховій зарубіжній літературі також повсюдно прийнятеположення, що так звана звичайна вартість речі або майна не охоплює втраченоїкористі. Втрачена користь може бути самостійним об’єктом страхування.
Твердження того,що страхове відшкодування має обмежений характер і охоплює лише збитки ухарактері «damnum emergens», не може бути аргументом у вирішенні питання пронестрахувальність втраченої користі та інших посередніх втрат. Страховий ринок,який не в змозі забезпечити страховий захист суб’єктам господарювання передцими видами ризиків, буде вважатися нерозвинутим ринком.
Страхуваннявтраченої користі вже здійснюється і на українському страховому ринку.Можливості такого страхування виникають на підставі положень Кодексуторговельного мореплавства України, а також торговельного законодавства. Зточки зору застосування страхової техніки у цьому виді страхових правовідносинможуть прийматися наступні два варіанти вирішення:
1) Розширення стандартного змісту угодипро страхування майна;
2) Укладення окремої угоди прострахування даного виду посередніх збитків (у тому числі і страхуваннявтраченого прибутку).
Прикладом першоговирішення може бути вже згадуване страхування цивільної відповідальності усистемі «Зелена картка» тих збитків, яких пошкодований міг зазнати за часпростою у своїй діяльності. Дещо більшого поширення набуло друге вирішення.Прикладом цього може бути страхування кредиту (внутрішнього чи експортного) разоміз відсотками, які належало заплатити позичальником своєму кредиторові. Згідноз поширеними умовами страхування у випадку неповернення кредиту позичальниквтрачає не лише суму позиченого капіталу, а й свій очікуваний прибуток, закладенийу відсотки. Таке страхування є можливим лише на підставі окремої чіткої угодипро страхування, оскільки «втрачена користь»у цих випадках виходить на рольокремого предмета страхування. Найтиповішим і завершеним видом страхуваннявтраченої користі є страхування ризику втрати прибутку, який на українськомустраховому ринку пропонує багато страхових установ у різних варіантах –відлаконічних умов страхування прибутку до обширного визначення фінансовихзбитків, пов’язаних з простоюванням виробництва. Зокрема, НАСК «Оранта»пропонує Правила добровільного страхування ризику втрати прибутку, затверджені14жовтня 1997р. У протилежності до умов страхування НАСК «Оранта» акціонернастрахова компанія «Зручність» пропонує більш розширене трактування цього видустрахування – Правила страхування фінансових ризиків (страхування на випадокфінансових збитків страхувальника, пов’язаних з непередбаченим простоємвиробництва внаслідок поломки обладнання, виробничих машин, агрегатів,автотранспорту, раптово незапланованого, без попередження, відключенняенергопостачання та водопостачання тощо). Виходячи з визначення страхування,закладеного у Законі України»Про внесення змін до Закону України «Прострахування» Об’єкт страхування повинен визначатися ширше –на рівні майнових інтересів,подібно як його тепер ідентифікують російські дослідники: об’єктом страхуванняє майнові інтереси, пов’язані з зупиненням або перервою виробничого процесу.
Висновки
Передумовою виникнення страхових відносинє наявність страхового інтересу. Існує думка, що інтерес – це обумовлена суспільним характеромпотреба користуватися конкретним соціальним благом. Але, очікувані блага зпричини настання несприятливого випадку можуть бути втрачені, внаслідок чогопроблема залишиться незадоволеною, а інтерес суб’єкта виявиться незабезпеченим.
Страховий інтересформується під впливом усвідомлення суб’єктом можливості зазнати у майбутньомузбитку, бо, як стверджував французький страховий теоретик Людвік Бланк, збиток– це інтерес скоректований на коефіцієнт часу. Завчасне відчуття суб’єктоммайбутнього збитку визначається його сприйняттям імовірності настання ризику.Таким чином, ризик і страховий інтерес, пов’язані збитком, є головнимиелементами кожного страхового процесу.
У цивільному,господарському праві проводиться розмежування між шкодою, вчиненою на майні, ішкодою, вчиненою на особі. Поняття шкоди на майні стосується втрат, яківиникають у зв’язку з складовими пошкодованого майна (безпосередньо), але немають зв’язку з особою його власника. У протилежність цьому поняття збитку наособі стосується безпосередньо особи, яка зазнала втрати.
З позиціїміжнародного права майнову шкоду становить різниця між дійсним станом майнапошкодованої особи, та станом, який би настав, якби не наступив випадок. Тобто,враховується втрата майбутньої користі.
Списоквикористаної літератури
1) Закон України»Про господарськітовариства»від 19.09.91.р. №1576-12;
2) Закон України»Про внесення змін доЗакону України»Про оподаткування прибутку підприємств»від22.05.1997р.№283/97ВР, зі змінами та доповненнями;
3) Закон України«Про внесення змін до Закону України»Прострахування»від 04.10.2001р.№2745-3
4) »Про порядок впровадження діяльності страховимипосередниками»–Постанова КМУ №1523 від 18.12.1996р;
5) »Про впорядкування діяльностістрахових брокерів»- Постанова КМУ №747 від 29.04.1999р;
6) »Програма розвитку страхового ринкуУкраїни на 2001-2004роки»- Постанова КМУ№98 від 02.02.2001р;
7) Александрова М.М. Страхування:Навчально-метод.посібник. –Київ,2002р;
8) Базилевич В.Д., БазилевичК.С.Страхова справа –Київ, 1997р;
9) Біленчук Д.П., Біленчук П.Д.,Залетів О.М., Клименко Н.І. Страхове право України. Підручник для вищихнавчальних закладів. За редакцією професора П.Д.Біленчука і президента Лігистрахових організацій України О.Ф.Філонюка. –Київ, 1999р;
10) Внукова Н.М.Практикум зі страхування.Випуск 1. –Київ, 1998р;
11) Кащенко О.Л., Борисова В.А.Соціально-економічні основи страхування: Навч.посіб. –Суми, 1999р;
12) Клапків М.С. Теорії оптимальногофінансування антиризикової діяльності//Фінанси України -1998р;
13) Ротова Т.А., Руденко Л.С.Страхування: Навч.посіб. –Київ, 2001р;
14) Ротова Т.А.Методичнийінструментарій управління фінансовими ризиками//Фінанси України -2002р;
15) Ткаченко Н.В. Страхування. Практикум:Навч.посіб. –Київ, 2007р;