Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст контрольної роботи
1. Питання №4. Монетарний режим таргетування обмінногокурсу: сутність та зміст
2. Вплив заходів монетарної політики ФРС на стан економікиСША (№17)
Список літератури
1. Питання №4. Монетарний режимтаргетування обмінного курсу: сутність та зміст
Проведення зваженої та обґрунтованої курсовоїполітики є головною метою валютного регулювання Центрального Банку будь якоїкраїни.
Валютний курс — цеключова ланка, яка зв'язує економіку країни зі світовою економікою. Появаобмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародноїторгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країнсвітового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародноїторгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни врізних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються вколиваннях обмінних курсів національних валют.
Валютний курс -ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній грошовій одиниці.
Валютний курс виконує низку важливихекономічних функцій. За його допомогою долається національна обмеженістьгрошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється вміжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобомінтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системигрошей.
На основі валютного курсу зіставляються ціновіструктури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічногозростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсунаціональної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту тазростанню експорту, і навпаки — зростання курсу (ревальвація) призводить доздешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкоюмеханізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже черезмеханізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту міжкраїнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.
На валютний курс впливають такі фактори, якзміни обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції,внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, процентні ставки, перспективиполітичного розвитку тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибіррежиму валютного курсу.
Як свідчить світовий досвід, центральні банкизастосовують такі види режимів валютних курсів:
фіксований валютний курс,
«вільно плаваючий» курс,
«регульований плаваючий» валютнийкурс,
систему множинних валютних курсів,
подвійний валютний курс.
Фіксований валютний курс — це офіційновстановлене центральним банком фіксоване співвідношення між національноюгрошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс установлюється нагрунті таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країнголовних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельногобалансу тощо.
Фіксований валютний курс є найсприятливішим заумови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечуєнижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічноїдіяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.
Фіксований курс дає змогу досягти і певнихмакроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошовоїодиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізаціюбудь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту,індексу імпортних цін тощо.
Одним із головних питань, які стоять передцентральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошукпевного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національноїгрошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткійвідповідності з доларом США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти дофранцузького франка (держави, які входять у зону впливу французького франка),або до німецької марки (Австрія, Нідерланди, Бельгія), або до валют сусідніхдержав (Бутан — до індійської рупії, Лесото — до ранда ЮАР), або до декількохвалют (кошика валют), наприклад, до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні йплатіжні засоби).
Режим фіксованих валютних курсів був уведенийпісля Другої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в70-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режимуфіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.
Вільно плаваючі курси являють собоюспіввідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, якескладається залежно від попиту та пропозиції валют на валютному ринку країни.
Плаваючі курси частіше використовуються вкраїнах із розвинутою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Дляуспішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна та політичнастабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягаєтьсяпроведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного«плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають настан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит тапропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи розмір валютнихрезервів. Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземноївалюти не впливає на грошову базу, і центральному банку можна проводити своювласну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною міроюна стан платіжного балансу.
Регульоване плавання валют. Даний режимхарактеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютномуринку відчутний вплив центрального банку країни, який згладжує різкікороткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробитийого більш передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разінеобхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для прогнозуваннякурсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодопідтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. вУкраїні був установлений режим регульованого «плаваючого» курсу,зокрема визначений «валютний коридор». Таку саму курсову політику НБУпродовжував і в 1998 році. Валютний коридор — можливе мінімальне та максимальневідхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. ВУкраїні встановлюється валютний коридор як максимальне та мінімальне відхиленнягривні до долара США, яке визначається урядом та Національним банком України.
Така система дає змогу уникати різких коливанькурсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яказдійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції (інакше виникне питання: якимчином утримувати валютний курс у межах валютного коридору за обмежених валютнихрезервів?). При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютнийкоридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цьогокоридору для збільшення довіри як національних, так і іноземних інвесторів докурсової політики та стійкості національної валюти.
Системи валютних курсів у країнах, щорозвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів,кожний з яких використовується для іншого набору трансакцій. Ці режиминазивають системами множинних валютних курсів. Множинні валютні курси можутьбути:
валютними курсами, які безпосередньоконтролюються або фіксуються урядом;
вільними ринковими курсами, встановленимиприватним попитом та пропозицією (можливо з деяким випадковим впливом уряду).
Режими множинних курсів виникають тоді, колидля купівлі та продажу валюти існує більш як один курс, або коли курси купівліта продажу різняться більш як на 2% (менша різниця між курсами купівлі тапродажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою тане передбачає присутності множинних курсів).
Множинні валютні курси використовуютьсяурядами країн, що розвиваються, як засіб збирання доходів. Доходи виникають підчас продажу центральним банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курспродажу центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купуєіноземну валюту в експортерів (курс купівлі центрального банку).
Множинні валютні курси також використовуютьсяв таких країнах для субсидіювання або оподаткування певного секторапромисловості або секторів економіки. Відносно високий курс продажу дляімпортерів окремих товарів виступає своєрідним податком на ці товари. Низькийкурс купівлі для окремих експортерів діє як податок на цей експорт.
Система множинних валютних курсів має якпозитивні, так і негативні аспекти. Вона найбільш прийнятна для країн, якіроблять перші кроки у напрямі ринкової системи курсоутворення та конвертованостінаціональної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи моженегативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступовонагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюєтьсяструктура відносних цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку нез виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсівунаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або заниження експортнихцін.
В умовах активної валютної спекуляціїцентральні банки промислово розвинутих країн використовують режим подвійноговалютного курсу, що є різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягаєв подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо закомерційними та фінансовими операціями.
Вибір валютної стратегії має враховуватифактори, які мають значний вплив на валютний ринок, а саме: темпи інфляції,стан платіжного балансу, різницю процентних ставок за кредит, спекулятивнівалютні операції, прискорення або затримування міжнародних платежів, ступіньдовіри до національної грошової одиниці на національному та світових валютнихринках.
Чим вищий темп інфляції в країні, тим, якправило, нижчий курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпів інфляціїособливо висока в країнах з великим обсягом міжнародного обміну (товарами,послугами, капіталом), адже найтісніший зв'язок між динамікою валютного курсута відносними темпами інфляції виявляється під час розрахунків курсу на базіекспортних цін.
Активний платіжний баланс сприяє підвищеннюкурсу національної грошової одиниці, бо зростають попит на неї іноземнихборжників та надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. Пасивнийплатіжний баланс призводить до зниження курсу національної грошової одиниці,адже боржники обмінюють її на вільно конвертовану валюту для погашення своїхзовнішніх зобов'язань, й одночасно скорочуються надходження іноземної валюти нанаціональний валютний ринок.
Вплив різниці процентних ставок за кредитвиявляється в тому, що у разі збільшення процентної ставки в певній країнівідносно ставок в інших країнах зростають надходження іноземнихкороткострокових капіталів у цю країну, та навпаки.
Спекулятивні валютні операції мають значенняпереважно для внутрішнього ринку, на якому регулюванням процесу курсоутвореннязгладжуються різкі коливання курсу національної грошової одиниці.
Фактор прискорення або затримуванняміжнародних платежів також впливає на курсове співвідношення валют. Очікуючипадіння курсу національної грошової одиниці, імпортери прагнуть прискоритиплатежі контрагентам в іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат відпідвищення курсу іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошовоїодиниці імпортери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Такатактика справляє певний вплив на платіжний баланс і, як наслідок, на валютнийкурс національної грошової одиниці.
Ступінь довіри до національної грошовоїодиниці на національному та світовому ринках визначається соціально-економічнимстаном країни.
Національний банк України у своїй курсовійполітиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:
валютні інтервенції,
дисконтну політику,
валютні обмеження.
На даний час для всіх резидентів танерезидентів на території України діє єдиний порядок установлення івикористання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, якийвизначається Національним банком України.
В Україні механізм валютного регулювання,зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своємурозвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосування вільно плаваючогокурсу національної валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульованоплаваючого курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.
За використання режиму регульованого плаваннякурс національної валюти не фіксується, а приводиться у відповідність до змінна зовнішньому і внутрішньому секторах економіки.
У даний час валютою, до якої прив'язуєтьсякурс гривні, є долар США — одна з найбільш стійких і поширених іноземних валют,база валютних паритетів, що є головною резервною валютою та міжнароднимплатіжним засобом. Крім того, такому прив'язуванню відповідають структурніособливості вітчизняного експорту й імпорту. Так, у 1996 р. понад 80%зовнішньоекономічних операцій України припадали на угоди, укладені в доларахСША (у 1995р. — понад 50%).
За даного режиму регулювальний впливзабезпечує можливість підтримування валютного курсу на рівні, максимальнонаближеному до ринкових вимог, уникаючи при цьому викривлень і різких коливань,що обумовлені недостатнім ступенем розвиненості ринку. Конкретною метоюрегулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту істимулювання притоку капіталу в Україну, підтримування ефективного рівняімпортних операцій.
Національний банк України встановлює офіційнийобмінний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць, якийвикористовується в розрахунках з бюджетом і митницею, під час планування тааналізу зовнішньоекономічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахунковихвідносин держави з юридичними та фізичними особами, оподаткування, а також длябухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті.
НБУ щоденно встановлює офіційний обмінний курсгривні до вільно конвертованих валют, а також: до валют країн, які є головнимизовнішньоекономічними партнерами України.
Офіційний обмінний курс гривні до долара СШАвстановлюється на підставі результатів торгів на Українській міжбанківськійвалютній біржі.
Офіційні обмінні курси гривні до інших вільноконвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійсненняплатежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринкахсвіту, розраховуються на підставі курсу гривні до долара США та поточнихкрос-курсів валют до німецької марки на Франкфуртській валютній біржі.
Офіційні обмінні курси гривні до вільноконвертованих валют, які не використовуються широко для здійснення платежів заміжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, атакож до неконвертованих іноземних валют установлюються через крос-курси,розраховані на підставі курсу гривні до долара США та курсів національних валютдо долара США, встановлених центральними (національними) банками держав СНД таБалтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США наміжнародних валютних ринках.
Офіційні обмінні курси гривні до іншихіноземних валют (35 валют) НБУ встановлює в передостанній робочий день місяця зтерміном дії з першого числа і до кінця наступного календарного місяця.2. Вплив заходів монетарної політикиФРС на стан економіки США (№17)
На протязі останнього століття американськаекономіка явила собою приклад найбільш успішного и вдалого економічногорозвитку після економічної катастрофи (30-і роки, Велика Депресія), і стала вкінці століття найбільш процвітаючою (в економічному розумінні) країною, щопереживає пік свого розвитку. Але, навіть будучи одною з найбільш досконалихекономічних систем у світі, монетарна система США не змогла б обходиться безфінансового інституту, що відповідає за управління цією системою, а саме: здатноговпливати на величину грошової маси в економіці, регулювати швидкість грошовогообігу і т.д. Таким інститутом, здатним забезпечити фінансове здоров'ябанківської системи, і грошової системи США в цілому, є Федеральна РезервнаСистема (ФРС). ФРС по своїй суті еквівалентна центральним емісійним банкамінших країн, проте її організація відтворює дух и букву федеральної політичноїсистеми, характерної для будь-яких виявлень суспільно — економічного життя США.
«В якості своєї основної функціїФедеральна Резервна Система формує и втілює в життя грошово-кредитну політику,тобто регулює ріст депозитів и кредитів комерційних банків і позичково-ощаднихінститутів. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному урядуСША вагомий важіль управління економічною активністю та рівнем цін. Крім того,спектр адміністративної та контрольної діяльності ФРС на цьому не обмежується. Вінвельми широкий — від. дії в якості податково-бюджетного (фіскального) агентаДержавного Казначейства і управління банківськими холдинг-компаніями доздійснення кліринга чеків і забезпечення необхідної кількості готівкових грошей».
ФРС незалежна організація. Вона не може бутиусунена по примсі президента, конгрес також не може змінить її роль і функції,інакше як спеціальним законодавчим актом.
Якщо роздивлятись діяльність ФРС детальніше,неважко виявити і сформулювати дві найбільш важливі та взаємопов'язані їїфункції:
Впорядкування діяльності банків і підтримка банківськоїсистеми в цілому на рівні, достатньому для повноцінного функціонування. Цевідбувається шляхом регулювання фінансового стану кожного банку та полегшення проведеннязаліку взаємних банківських вимог. Крім того, будучи по суті своїй центральнимбанком країни, а саме «банком банків», ФРС являється кредитором востанній інстанції для комерційних банків.
«Друга і найбільш важлива функція ФРС — контрольза пропозицією грошей в економіці. Приймаючи рішення пов'язані з контролемгрошової маси, ФРС являється основним виконавцем кредитно-грошової політики США.Сукупність рішень по відношенню пропозиції грошей і є суттю кредитно-грошовоїполітики».
Основними інструментами регулювання, якізнаходяться в руках Федеральної резервної системи, є, в першу чергу, зміна нормобов'язкових резервів, зміна ставки рефінансування, операції на відкритомуринку з цінними паперами й іноземною валютою, а також деякі міри, що носятьжорсткий адміністративний характер.
Управління обов'язковими резервами.
В даний час мінімальні резерви — це найбільшліквідні активи, що зобов'язані мати всі кредитні установи, як правило, або уформі готівки в касі банків, або у виді депозитів у центральному банку чи вінших високоліквідних формах, обумовлених центральним банком. Норматив резервнихвимог являє собою встановлене в законодавчому порядку процентне відношення сумимінімальних резервів до абсолютних (об'ємних) чи відносних (збільшених) показниківпасивних (депозитів) або активних (кредитних вкладень) операцій. Використаннянормативів може мати як тотальний (установлення до всієї суми зобов'язань чипозичок), так і селективний (до їх визначеної частини) характер впливу. Мінімальнірезерви виконують дві основні функції.
По-перше, вони як ліквідні резерви служатьзабезпеченням зобов'язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичноюзміною норми обов'язкових резервів центральний банк підтримує ступіньліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежностівід економічної ситуації.
По-друге, мінімальні резерви є інструментом,який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси вкраїні. За допомогою зміни нормативу резервних засобів центральний банк регулюємасштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг видаваних нимикредитів), а отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитніінститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резервив центральному банку перевищують встановлений норматив. Коли маса грошей вобороті (наявних і безготівкових) перевершує необхідну потребу, центральнийбанк проводить політику кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативіввідрахування, тобто відсотка резервування засобів у центральному банку. Тимсамим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій.
Зміна норми обов'язкових резервів становитьперший інструмент монетарної політики, що може використати Федеральна РезервнаСистема (ФРС) США для контролю за пропозицією грошей. Таким чином, пониженнянорми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку можепідтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротитькількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількістьрезервів.
Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколине використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколизмінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміридобитися зсуву в бік поширення чи зменшення обсягу пропозиції грошей.
Згідно з законом, ФРС може регулювати величинунорми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансовихінститутів, сумарна кількість трансакціонних депозитів яких перевищує деякийвстановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додатковізобов'язання по резервному покриттю трансакціонних депозитів. Окрім цього, вонаможе зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певнувеличину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для не особових терміновихвкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язковихрезервів по них від 0 до 9 відсотків.
В останні півтора-два десятиліття відбулосязменшення ролі зазначеного методу кредитно-грошового регулювання. Про цеговорить той факт, що повсюдно (у західних країнах) відбувається зниження нормиобов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів.
Рефінансування комерційних банків.
Термін «рефінансування» означаєодержання коштів кредитними установами від центрального банку. Центральний банкможе видавати кредити комерційним банкам, а також перераховувати цінні папери,що знаходяться в їхніх портфелях (як правило векселі). Облік векселів довгийчас був одним з основних методів грошово-кредитної політики центральних банківЗахідної Європи. Центральні банки висували певні вимоги до векселя, щообліковується, головним з яких була надійність боргового зобов'язання. Векселі обліковуютьсяпо ставці редисконтування. Цю ставку називають також офіційною дисконтноюставкою. Звичайно вона відрізняється від ставки по кредитах (рефінансування) нанезначну величину в меншу сторону. Центральний банк купує боргове зобов'язанняпо більш низькій ціні, ніж комерційний банк.
У випадку підвищення центральним банком ставкирефінансування, комерційні банки будуть прагнути компенсувати втрати, викликаніїї ростом (подорожчанням кредиту) шляхом підвищення ставок по кредитах, наданихпозичальникам. Тобто зміна облікової ставки (рефінансування) прямо впливає назміну ставок по кредитах комерційних банків.
Останнє є головною метою наведеного методугрошово-кредитної політики центрального банку. Наприклад, підвищення офіційноїдисконтної ставки в період посилення інфляції викликає ріст процентної ставкипо кредитних операціях комерційних банків, що приводить до їх скорочення,оскільки відбувається подорожчання кредиту, і навпаки.
Ми бачимо, що зміна офіційної процентноїставки впливає на кредитну сферу. По-перше, це утруднення чи полегшенняможливості комерційних банків одержати кредит у центральному банку впливає наліквідність кредитних установ. По-друге, зміна офіційної ставки означаєподорожчання чи здешевлення кредиту комерційних банків для клієнтури, тому щовідбувається зміна процентних ставок по активних кредитних операціях. Такожзміна офіційної ставки центрального банку означає перехід до нової грошово-кредитноїполітики, що змушує комерційні банки вносити необхідні корективи у своюдіяльність.
Недоліком використання рефінансування припроведенні грошово-кредитної політики є те, що цей метод торкається лишекомерційних банків. Якщо рефінансування використовується в незначній мірі чиздійснюється не центральним банком, то зазначений метод майже цілком втрачаєсвою ефективність. Крім встановлення офіційних ставок рефінансування іредисконтування центральний банк встановлює процентну ставку по ломбарднихкредитах, тобто кредитах, видаваних під яку-небудь заставу, в якості якихвиступають звичайно цінні папери. Варто врахувати, що в заставу можуть бутиприйняті тільки ті цінні папери, якість яких не викликає сумніву. У практицізакордонних банків в якості коштовних паперів використовуються державні обіговіцінні папери, першокласні торгові векселі і банківські акцепти (їхня вартістьповинна бути виражена в національній валюті, а термін погашення — не більштрьох місяців), а також деякі інші види боргових зобов'язань, обумовленіцентральними банками.
Ринок, на якому банки надають свої резерви вформі короткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральнихфондів США. Ставка позикового проценту, що стягується по цим позичкам,називається ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій наданому ринку, де надаються «24-годинні» позички, досягає мільярдівдоларів. Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь такзване «облікове вікно». (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо вдійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональнихРезервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому розумінні слова) Банкизвертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш частовони одержують короткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви,якщо неочікувані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижчевстановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптаційні займи, як їхприйнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочуєпрактику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичокякими надмірно великі.
Окрім надання короткострокових адаптаційнихзаймів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування наособливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам длязадоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позичкитакож надаються банкам, що опинились в складному фінансовому положенні і щопотребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.
Грошові засоби, які банки надають одне одномув формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу навеличину сумарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резервирухаються по колу, переходячи з рахунків одного банку на рахунок іншого. Грошовікошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви.Вони утворюють основу процесу мультиплікативного поширення депозитів аналогічнорезервам, що вводяться в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку.Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівнябанківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управліннявеличиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочуєобсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденціюзменшувати величину грошової маси. Зниження рівня облікової ставки сприяєзростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючипередумови для поширення грошової маси.
Операції на відкритому ринку.
Поступово два вищенаведених методигрошово-кредитного регулювання (рефінансування й обов'язкове резервування) втратилисвоє першорядне по важливості значення, і головним інструментомгрошово-кредитної політики стали інтервенції центрального банку, що одержалиназву операцій на відкритому ринку.
Цей метод полягає в тому, що центральний банкздійснює операції купівлі-продажу цінних паперів у банківській системі. Придбанняцінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, відповіднопідвищуючи їх кредитні можливості, і навпаки. Центральні банки періодичновносять зміни в зазначений метод кредитного регулювання, змінюють інтенсивністьсвоїх операцій, їхню частоту. Операції на відкритому ринку вперше стали активнозастосовуватися в США в зв'язку з наявністю в цих країнах розвинутого ринкуцінних паперів. Пізніше цей метод кредитного регулювання набув загальногозастосування і в інших країнах Західної Європи.
За формою проведення ринкові операції центральногобанку з цінними паперами можуть бути прямими або зворотними. Пряма операціяявляє собою звичайну покупку чи продаж. Зворотна полягає в купівлі-продажуцінних паперів з обов'язковим здійсненням зворотної угоди по заздалегідьвстановленому курсу. Гнучкість зворотних операцій, більш м'який ефект їхньоговпливу, додають популярність даному інструменту регулювання. Так частказворотних операцій центральних банків провідних промислово-розвинутих країн навідкритому ринку досягає від 82 до 99,6%.
Якщо розібратися, то можна побачити, що посвоїй суті ці операції аналогічні рефінансуванню під заставу цінних паперів. Центральнийбанк пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери на умовах, щосклалися на основі аукціонних (конкурентних) торгів, із зобов'язанням їхньогозворотного продажу через 4-8 тижнів. Причому процентні платежі, «накопичувані»по цим цінним паперам у період їхнього перебування у власності центральногобанку, будуть належати комерційним банкам.
Таким чином, операції на відкритому ринку, якметод грошово-кредитного регулювання, значно відрізняються від двох попередніх.Головна відмінність — це використання більш гнучкого регулювання, оскількиобсяг покупки цінних паперів, а також використана при цьому процентна ставкаможуть змінюватися щодня відповідно до напрямку політики центрального банку. Комерційнібанки, з огляду на зазначену особливість даного методу, повинні уважно стежитиза своїм фінансовим положенням, не допускаючи при цьому погіршення ліквідності.
В наш час в світовій економічній практиціосновним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку.Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперівцентральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну системудержави, або вилучити їх звідти. Операції на відкритому ринку проводяться центральнимбанком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитнихзакладів.
Розглянемо схему проведення цих операційцентральним банком ФРС. Припустимо, що на грошовому ринку спостерігаєтьсянадлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання пообмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починаєпропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, щокупує державні цінні папери через спеціальних ділерів. Оскільки пропозиціядержавних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентніставки по них зростають і, відповідно, зростає «привабливість» їх дляпокупця. Населення (через ділерів) і банки починають активно купувати державніцінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скороченнябанківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції,рівної банківському мультиплікатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентнаставка зросте.
Припустимо тепер, що на грошовому ринкуспостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральнийбанк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а самепочинає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самимцентральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їхринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейськіцінні папери «непривабливими» для їх власників. Населення (черезділерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, щоприводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (зурахуванням мультиплікаційного ефекту) — до збільшення грошової пропозиції. Кривапропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка впаде.
Поряд з економічними методами, за допомогоюяких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, їм можутьвикористовуватися в цій сфері й адміністративні методи впливу.
До них відноситься, наприклад, використаннякількісних кредитних обмежень. Цей метод кредитного регулювання являє собоюкількісне обмеження суми виданих кредитів. На відміну від розглянутих вищеметодів регулювання, подібний метод є прямим методом впливу на діяльністьбанків. Також кредитні обмеження приводять до того, що підприємствапозичальники ставляться у неоднакове положення. Банки прагнуть видавати кредитив першу чергу своїм традиційним клієнтам, як правило, великим підприємствам. Дрібніі середні фірми виявляються головними жертвами даної політики. Потрібно відзначити,що домагаючись за допомогою зазначеної політики стримування банківськоїдіяльності і помірного росту грошової маси, держава сприяє зниженню діловоїактивності. Тому метод кількісних обмежень майже не використовується.
У жовтні 1982 року керівництво ФРС сповістилипро нову зміну курсу. Його проведення передбачало зменшення уваги дорегулювання росту грошової маси, рівня незалежних резервів. Крім того, ФРСдекларувала швидке і гнучке реагування на всі зміни, що виникають вфінансово-економічних сферах, розуміючи під цим цілу гаму факторів: вплив змінправил урядового та банківського контролю на швидкість обороту грошей, станекономіки в цілому, умови функціонування світової економіки, проблемиміжнародної заборгованості. З другого боку, ФРС продовжувала оголошувати межіросту агрегатів грошової маси, але не так строго корегувала зміни які виникали,керуючись прийнятою тактичною установкою. В своїх щоденних операціях ФРС сталаприділять основну увагу резервам, одержаним шляхом займу.
Після кризи, що охопила фондову біржу в жовтні1987 року, Рада Управляючих Федеральної Резервної Системи почала відчуватидосить обгрунтовані начування, що занадто велику увагу до рівня резервів,одержаних шляхом займу, які розглядаються в якості тактичної цілі грошово-кредитноїполітики, приводить до різких коливань процентних ставок по федеральнимрезервним фондам. Після цього Федеральна Резервна Систем направила свої зусилляна фіксацію норм процента федеральних резервних фондів в рамках встановленогодіапазона.
Така грошово-кредитна політика, щовідрізняється еластичністю, плавними змінами та коректуванням, важко піддаєтьсяграфічній інтерпретації. її курс пролягає між крайностями грошово-кредитноїполітики, яка чітко фіксує кількість грошей з одного боку, і грошово-кредитноїполітики, що строго регламентує рівень норм проценту — з іншого.
Однією з найсерйозніших проблем, на якунатикнулась економіка на сучасному етапі, явилась інфляція. Ця проблемаособливо загострилась в 70-х роках. Так, в США темпи інфляції за десятиріччязбільшились утричі з 4% до 13% в рік. Причиною такої ситуації в СполученихШтатах стала втрата довіри до того, як управляється американська економіка. Позиціїдолара на зарубіжних валютних ринках ослабли, а на ринках кредитних ресурсівзначно зросли норми процента за їх надання.
Посилення інфляційних процесів змусилоекономістів провести ряд досліджень в даній області. В результаті проведеноїроботи було зроблено висновок про необхідність встановлення контролю надкредитно-грошовими агрегатами. Іншими словами, спеціалісти заключили, щошвидкість обороту грошей, виражена відношенням номінального об'єму виробництва до величини попиту населення на грошові кошти, єпоказником достатньо стабільним і передбачуваним.
V=У/М, де
V — швидкість обороту грошової маси;
У — номінальний об'єм виробництва;
М — величина грошової маси в обігу.
Виходячи з цієї формули, було запропонованоборотися з інфляцією. Якщо швидкість обігу стабільна, то потрібного об'ємувиробництва можна досягти, задаючи відповідні значення величини грошової маси вобігу. Необхідно відмітити, що на практиці даний процес більш складний,оскільки вибір монетарної змінної впливає на рівень процентних ставок, що, всвою чергу, впливає «на ступінь привабливості зберігання на рахункахгрошових коштів», тобто на швидкість обігу грошей.
Величина номінального доходу може бутивиражена наступним чином:
У=Р * у, де
У — ріст номінального доходу;
Р — темпи інфляції;
у — темпи росту реального об'єму виробництва.
Було признано, що сучасні темпи росту реальногооб'єму виробництва будуть наближатися до потенційних темпів росту об'ємів,залучених в економічну діяльність ресурсів, а також їх продуктивності. Кредитно-грошоваполітика не зможе серйозно впливати на довготермінову тенденцію росту об'ємувиробництва, або цей вплив буде носить негативний характер, оскількидестабілізується грошова система і виникають перепони на шляху капіталовкладеньв економіку. При таких умовах зміна темпів росту величини номінального доходубуде означать аналогічні зміни темпів інфляції. Таким чином, ліквідаціяінфляції і відновлення контролю в області ціноутворення потребує уповільненняросту грошової маси.
Кредитно-грошова політика США базується навищевикладеній концепції. На основі її в 1978 році Конгрес США прийнявзаконодавство, яке зобов'язує ФРС встановити межі росту грошової та кредитноїмаси. Також був прийнятий «Акт про повну зайнятість та збалансований ріст».В ньому вказувались цілі кредитно-грошової політики: забезпечення високогорівня зайнятості та підтримки стабільності цін. Для досягнення цього ФРС передписувалосьщороку оголошувати величину грошової маси та кредитних ресурсів на наступнийрік, що повинно впливати на очікуване функціонування економіки та темпиінфляції.
Признаючи, що не завжди можна підтримувати потрібнеспіввідношення між ростом грошової маси і темпами економічного розвитку, законне зобов'язує ФРС точно дотримуватись заявлених параметрів грошової маси. Проте,в разі, якщо розбіжності мають місце, ФРС повинна пояснити їх причини. Величинигрошової маси і кредитної емісії об'являються в лютому кожного року ікорегуються в доповіді, що надається в конгрес в червні. В цій доповіді такожназиваються попередні оцінки вказаних величин на наступний рік.
Така політика переслідує три основні цілі: по-перше,обмеження росту цін; по-друге, оповіщення громадськості про майбутню стратегіюФРС, щоб юридичні та фізичні особи могли співвідносить свою економічнуповедінку з намірами ФРС. І, по-третє, посилення підзвітності тавідповідальності ФРС за прийняті нею рішення та досягнення наміченої цілі.
Список літератури
1. Вешкин Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю.Г.Вешкин, Г.Л. Авагян. — М.: Экономист, 2006. — 400 с.
2. Демківський А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський.- К.: Дакор, 2007. — 528 с.
3. Деньги. Кредит. Банки [Текст]: учебник для вузов / ред. Е.Ф. Жуков. — 2-еизд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 600 с.
4. Лисенков Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальнийпосібник / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.
5. Михайловська І.М. Гроші та кредит [Text]: практикум / І.М. Михайловська,К.Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2008. — 312 с.
6. Урюпина А.А. Банковский сектор в условиях сдерживающей денежно-кредитнойполитики [Текст] / А.А. Урюпина // Банковские услуги. — 2008. — N 7. — C.2-5
7. Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст]: підручник /Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред.А.М. Мороз. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
8. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності«Банківська справа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост.вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ,2007. — 160 с.