МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМ.М.ОСТРОГРАДСЬКОГО
Кафедра „Фінанси і кредит”
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни „Соціальнестрахування”
Виконала студентка
Групи Ф-10-1з сп
Максимова Ольга Геннадіївна
Перевірив викладач Лактіонов Ю.Г.
Кременчук 2010
Зміст
1. Використаннякоштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
2. Пенсійнийконтракт та пенсійна система
3. Практичнезавдання
Список використаної літератури
1. Використаннякоштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
оздоровленняпенсійне забезпечення застрахований
Реформуванняекономіки призвело до зміни організаційно-правових форм власностісанаторно-курортних закладів. Припинено діяльність загальнодержавної системиреалізації санаторно-оздоровчих послуг. Зруйнована раніше діюча централізованасистема управління санаторно-курортним комплексом.
У 2009 році більшяк дві третини загальної кількості санаторно-курортних і оздоровчих закладів вУкраїні знаходилися у приватній власності, що стало однією з причинподорожчання вартості послуг для населення. Суб'єкти господарювання регулюють іформують вартість путівок до санаторно-курортних закладів тасанаторіїв-профілакторіїв підприємств самостійно, виходячи із кон'юнктуриринку.
Нині будівництводитячих оздоровчих закладів практично не ведеться, а матеріально-технічна базаіснуючих потребує відновлення. Діюча у 2009 році оздоровча база позаміських тасанаторно-курортних закладів при повній завантаженості ліжко-місць у літнійперіод спроможна забезпечити оздоровчими послугами лише 30 відс. дітейшкільного віку.
Найбільшу часткув загальному обсязі видатків на оздоровчі заходи займали витрати насанаторно-курортне лікування застрахованих осіб та членів їх сімей: у 2007 році- 63,1 відс., у 2008 — 64,2 відс., у 2009 році — 62 відсотки.
Механізмзабезпечення застрахованих осіб та членів їх сімей санаторно-курортнимипутівками врегульовано Інструкцією про санаторно-курортне лікування, зокрема,встановлена періодичність оздоровлення застрахованих осіб, щонайменше, один разна 2 календарні роки, а у разі наявності медичних показань — щорічно.
Темпи зростаннявидатків Фонду на оздоровчі заходи є неспівставними із темпами зростання цін напутівки, що обмежує збільшення кількості санаторно-курортних путівок.
У 2009 роцісередня вартість 1 дня оздоровлення в санаторно-курортних закладах за рахуноккоштів Фонду становила, розрахунково, 101,8 грн. і зросла, порівняно з 2007роком, майже на третину, в той час як обсяги видатків на придбаннясанаторно-курортних путівок зросли лише на 22 відсотки.
Як наслідок, зарахунок коштів Фонду оздоровлюється незначне коло застрахованих осіб, апереважна їх більшість змушена оздоровлюватись самостійно, за власні кошти.Постійне зростання вартості санаторно-курортних путівок та низький рівеньзаробітної плати, особливо в аграрному секторі економіки, обмежують можливостіздійснювати оздоровлення.
Середня вартістьпутівки, що склалася у 2009 році, більш як у 4 рази перевищувала прожитковиймінімум для працездатної особи на 2009 рік та більш ніж удвічі — середньомісячну заробітну плату (1041 грн.).
Уточнені обсягивидатків на санаторно-курортне лікування були затверджені у сумі 598 млн. грн.або на 4,1 відс. менше початкових. Як наслідок, право на цей вид послуг,розрахунково, втратили майже 12 тис. застрахованих осіб.
Затвердженібюджетом Фонду на 2009 рік обсяги видатків на санаторно-курортне лікування євкрай недостатніми для виконання завдань Фонду в частині оздоровленнязастрахованих осіб та членів їх сімей. Враховуючи визначену Фондомперіодичність оздоровлення, ця сума є у шістнадцять разів меншою від необхідної(9,8 млрд. грн.), яка на сьогодні є недосяжною для Фонду.
Механізмфінансування санаторіїв-профілакторіїв врегульовано Інструкцією про частковефінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду, їх штатнихнормативів, форм фінансової звітності та норм витрат на часткове фінансування,затвердженою постановою правління Фонду від 04.03.2004 № 19 (далі — Інструкціяпро фінансування санаторіїв-профілакторіїв).
У 2009 році зарахунок коштів Фонду частково фінансувалися 191 санаторій-профілакторій, в якихоздоровлено 164,4 тис. осіб (відповідно, 69 та 70 відс. загальних показниківоздоровлення в санаторіях-профілакторіях)*. При цьому майже половина закладів(45,6 відс.), з тих, які фінансувалися, знаходиться на території Донецької,Дніпропетровської та Луганської областей, в них оздоровлено 42,6 відс.загальної чисельності оздоровлених осіб.
За данимистатбюлетеня Держкомстату «Санаторно-курортне лікування, організованийвідпочинок та туризм в Україні» (за 2005-2006 роки) у 2009 році в країніналічувалося 277 санаторіїв-профілакторіїв, в яких оздоровлено 236 тис. осіб.
У 2009 році уВінницькій, Тернопільській та Черкаській областях за рахунок коштів Фондучастково фінансувалися всі діючі в цих регіонах санаторії-профілакторії, уЧернівецькій — жоден з 4 діючих, у 8 регіонах відсоток закладів, якіфінансувалися за рахунок коштів Фонду, коливався від 64 відс. — уДніпропетровській області до 90 відс. — у Харківській області.
Із загальноїкількості санаторіїв-профілакторіїв, що фінансувалися Фондом, 56 відс.становили заклади підприємств різної форми власності, решта — санаторії-профілакторії вищих навчальних закладів та профтехучилищ.
Кількістьсанаторіїв-профілакторіїв, які частково фінансуються Фондом, у 2009 році,порівняно з 2007, зменшилася на 12 відс., оздоровлених у них громадян — на 4,8відсотка.
Фактичні видаткиу 2009 році на часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахуноккоштів Фонду склали 90 млн. грн. або 98,9 відс. уточнених кошториснихпризначень. Залишилися невикористаними 2,4 млн. грн., що свідчить про недолікиу плануванні коштів на зазначену мету.
За кошти Фондуздійснюються видатки на організацію харчування, лікування та культурнеобслуговування застрахованих осіб, проведення медичних консультаційспеціалістами, оплату праці, підвищення кваліфікації працівниківсанаторіїв-профілакторіїв, оплату послуг та інших видатків. За рахунок власнихкоштів підприємств — будівництво, ремонт приміщення та обладнання ігосподарське утримання санаторіїв-профілакторіїв (опалення, освітлення,прибирання території і приміщень, охорона, водопостачання тощо).
Середні витратиФонду на одну оздоровлену особу в санаторії-профілакторії у 2009 роціколивалася від 438 грн. в Запорізькій області до 743 грн. в Кіровоградській,при середньому показнику по Україні 548 гривень.
Норми витрат нахарчування, лікування та культурне обслуговування осіб, проведення медичнихконсультацій спеціалістами затверджуються правлінням Фонду і у 2009 роцістановили: на харчування — до 16 грн.; лікування — до 3 грн.;культобслуговування з урахуванням витрат на підготовку кадрів, оплату послуг таінших видатків — до 0,5 грн. на один людино-день; проведення медичнихконсультацій спеціалістами — до 1 грн. на одну путівку.
При наданніпослуг застрахованим особам окремі заклади, за відсутності належного контролю збоку Фонду, не дотримувалися вимог Інструкції про фінансуваннясанаторіїв-профілакторіїв.
Зокрема,здійснювали свою діяльність і фінансувалися за рахунок коштів Фонду, не маючиліцензії МОЗ України на право провадження медичної практики і акредитаційногосертифікату.
Окремі заклади невстановлювали перерви між заїздами для проведення санітарної обробки приміщеньсанаторіїв-профілакторіїв.
Як вжезазначалося, на сьогодні законодавчо не визначені основні засади оздоровленнята відпочинку дітей, не врегульовані питання щодо повноважень у цій сферідержавних і місцевих органів виконавчої влади. Не затверджені державністандарти та державні соціальні нормативи забезпечення дітей організованимиформами відпочинку та оздоровлення, розробка яких, згідно з Державною програмоювідпочинку та оздоровлення дітей на період до 2010 року, передбачалась у 2007році (відповідальний — Мінсім'ямолодьспорт).
Питаннямиоздоровлення дітей опікуються місцеві органи влади, Мінпраці, Міносвіти,Мінсім'ямолодьспорт, Міністерство аграрної політики. Фінансування оздоровленняпільгових категорій дітей здійснюється з державного і з місцевих бюджетів.
За рахунок коштівФонду передбачено часткове фінансування утримання дитячих оздоровчих таборів.
Механізмоздоровлення дітей визначено Порядком часткового фінансування оздоровленнядітей у дитячих оздоровчих закладах за рахунок коштів Фонду соціальногострахування з тимчасової втрати працездатності.
У 2009 році зарахунок коштів Фонду на часткове фінансування оздоровлення дітей у дитячихоздоровчих закладах використано 112,5 млн. гривень.
Порівняно з 2007роком обсяг цих видатків збільшився на 11,1 відс, але кількість оздоровленихдітей за рахунок коштів Фонду зменшилась на 13,3 відсотка. Зазначене, у першучергу, пов'язано із щорічним зростанням вартості путівок до дитячих оздоровчихзакладів, фінансовим станом підприємств та неможливістю батьків здійснитидоплату до їх повної вартості.
Частина вартостіпутівки, оплачена за рахунок коштів Фонду, у 2009 році збільшилася порівняно з2007 на 28 відс. і становила 330,2 гривень. В розрізі регіонів середня вартістьпутівки коливалась від 552 грн. у Закарпатській області до 1482 грн. в АвтономнійРеспубліці Крим.
Відповідно дорозділу 2 Порядку фінансування оздоровлення дітей часткове фінансуванняоздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах здійснюється:
— шляхомперерахування відділеннями Фонду коштів безпосередньо дитячому оздоровчомузакладу або його власнику (засновнику) на підставі укладеного між ними договорупро часткове фінансування оздоровлення дітей та заявок страхувальників. У 2009році таким чином спрямовано 46,1 відс. коштів Фонду, призначених на цю мету;
— шляхом перерахуваннявідділеннями Фонду коштів страхувальнику, який самостійно здійснює закупівлюпутівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, напідставі заявок та у межах кошторису. У 2006 році таким чином спрямовано 19,5відс. коштів Фонду;
— шляхомперерахування відділеннями Фонду коштів профспілковій організації, якасамостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу,включеного до переліку закладів, на підставі укладеного між ними договору прочасткове фінансування за рахунок коштів Фонду. У 2009 році таким чиномспрямовано 34,4 відс. коштів Фонду.
Як свідчитьаудит, використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчихзакладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень.
Починаючи з 2007року, в порядку експерименту, рішеннями правління Фонду щорічно, на підставізвернення правління Севастопольського міського відділення Фонду надаєтьсядозвіл, на закупівлю путівок до дитячих оздоровчих закладів АР Крим ізстовідсотковою оплатою їх вартості за рахунок коштів Фонду з відшкодуваннямзастрахованими особами 10 відс. вартості путівок. За таких умов у м.Севастополі щорічно оздоровлюється понад 1,5 тис. дітей. Всього за цей періодвитрачено близько 5 млн. грн. коштів Фонду (у 2009 році — 2,1 млн. грн.) понадсередні норми покриття витрат Фондом (40 відс. вартості путівки). Водночас длязапровадження такого експерименту по м. Севастополь немає економічних підстав.У 2009 році середня заробітна плата штатних працівників у м. Севастополь складала1005 грн. або 96,5 відс. загального рівня та перевищувала середню заробітнуплату штатних працівників у 20 областях України.
Використаннякоштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладівсупроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень. ЗапровадженняФондом експерименту в м. Севастополі щодо оплати за рахунок коштів Фонду 90відсотків вартості дитячих путівок поставило в нерівні умови сім'їзастрахованих осіб з дітьми інших регіонів країни.
2. Пенсійнийконтракт та пенсійна система
Принципово новимдля нашої держави напрямом розвитку пенсійного забезпечення є поєднаннядержавного і приватного (недержавного) пенсійного забезпечення. Важливу частинуреформи загальнодержавної пенсійної системи складає приватне, або недержавне,пенсійне забезпечення, яке функціонує у багатьох державах світу.
Реформуванняпенсійної системи, окрім соціальних та економічних, викликане певними правовимифакторами. Майновий обіг поступово переходить до приватноправових відносин ізїх диспозитивністю, свободою договору, юридичною рівністю та самостійноюмайновою відповідальністю суб’єктів таких відносин. Наповнюються новим змістомі трансформуються цивільно-правові інститути. Особливо чітко це можнаспостерігати на прикладі правового статусу і відносин між суб’єктаминедержавного пенсійного забезпечення.
Основним законом,що регулює відносини з недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі міжнедержавним пенсійним фондом, його вкладниками та учасниками, є Закон України«Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09 липня 2003 року. Сьогодні вУкраїні недержавне пенсійне забезпечення у повній мірі здійснюється черезнедержавні пенсійні фонди (далі — НПФ). Учасники і вкладники НПФ є,беззаперечно, одними з основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.Окрім того, що вони беруть безпосередню участь у здійсненні недержавногопенсійного забезпечення, категорії вкладників та учасників є визначальними привіднесенні НПФ до того чи іншого виду і при окресленні правового статусу НПФ вцілому. Незважаючи на це, в Україні питання правового регулювання відносин міжсуб’єктами недержавного пенсійного забезпечення, та й узагалі всього комплексуцивільно-правових відносин у сфері недержавного пенсійного забезпеченнязалишається не розробленим, у більшості джерел висвітлюються економічніпитання, що може спричинити певні непорозуміння і в практичній діяльностісуб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.
Цим зумовленаактуальність і нагальність з’ясування багатьох питань, які стосуються відносині договорів, що їх опосередковують, між НПФ, вкладниками та учасниками.
Враховуючиспецифіку недержавного пенсійного забезпечення, для повноти дослідження намиспершу буде розкрито поняття, що використовуються: НПФ, учасник, вкладник.
Не зупиняючисьдетально на підходах до визначення НПФ, зазначимо лише, що в Україні історичноНПФ утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, врамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення, утому числі укладання пенсійних договорів (контрактів). З прийняттям ЗаконуУкраїни «Про недержавне пенсійне забезпечення» Україна перейшла добагаторівневої системи недержавного пенсійного забезпечення, у якій поряд ізНПФ чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, і виконують частинуйого функцій — адміністратор, особа, яка здійснює управління активами,зберігач.
Сьогодні вУкраїні існує законодавче визначення недержавного пенсійного фонду — цеюридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбутковоїорганізації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльністьвиключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійногофонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійнівиплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Таким чином, НПФ:
1) є юридичноюособою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницькоготовариства);
2) провадитьдіяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасниківпенсійного фонду;
3) забезпечуєуправління накопиченими пенсійними активами;
4) забезпечуєздійснення пенсійних виплат учасникам.
Згідно зі ст. 1Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» учасник НПФ — фізичнаособа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до НПФ. Ч. 1 ст. 7 Законуконкретизує це визначення: учасником визнається особа, на користь якоїсплачуються пенсійні внески і яка має право або набуде право на одержанняпенсійних виплат з такого фонду.
Фактично можнавиділити дві категорії учасників:
1) особи, які щене досягли пенсійного віку та перебувають у пенсійному фонді на етапінакопичення внесків; правові відносини між учасником і вкладником існують уформі пенсійного контракту;
2) особи, які вжедосягли пенсійного віку, отримують із пенсійного фонду виплати, та вправідодатково здійснювати внески на власну користь; правові відносини між учасникомі вкладником існують у формі договору про виплату пенсії на визначений строк тадодатково — у випадку продовження сплати пенсійних внесків — у формі пенсійногоконтракту.
Учасниками фондуможуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
Основнимипринципами недержавного пенсійного забезпечення учасників НПФ є:
1) добровільністьучасті особи у будь-якому НПФ, неможливість обмеження прав фізичних осіб насамостійну участь у будь-якому пенсійному фонді юридичною-особою роботодавцем,об’єднанням юридичних чи фізичних осіб;
2) можливістьучасті у кількох НПФ за власним вибором;
3) можливість убудь-якому пенсійному фонді бути одночасно учасником і вкладником такого фонду.
Вкладник НПФ —особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахуваннягрошових коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту. Перелік осіб,які можуть бути учасниками НПФ, зазначений у абзаці 2 ч. 2 ст. 7 Закону України«Про недержавне пенсійне забезпечення»: вкладником фонду може бути сам учасникфонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійнеоб’єднання, членом якого є учасник фонду.
Основнимдоговором, який визначає відносини НПФ і вкладника, є пенсійний контракт.Відповідно до статей 1 та 55 Закону України «Про недержавне пенсійнезабезпечення» пенсійний контракт — це договір між пенсійним фондом та йоговкладником, який укладається від імені пенсійного фонду адміністратором тазгідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника абокількох учасників фонду. Розглянемо цивільно-правові ознаки пенсійногоконтракту.
Пенсійнийконтракт є договором між НПФ і вкладником, згідно з яким здійснюєтьсянедержавне пенсійне забезпечення учасників, вказаних вкладником. Пенсійнийконтракт є довірчим правочином, оскільки передбачає, що вкладники передаютьгрошові кошти до пенсійного фонду «на довіру», довіряючи вибір особи, яка будездійснювати управління цими коштами.
Пенсійнийконтракт відрізняється від інших цивільно-правових договорів, у тому числі віддоговорів про надання фінансових послуг.
На відміну віддепозитних договорів, пенсійний контракт передбачає приймання коштів «надовіру». НПФ і особа, що здійснює управління активами, зобов’язанідотримуватися встановлених законодавством і договором про управління активамиобмежень щодо розпорядження цими коштами, тоді як банк за депозитним договором здійснюєрозпорядження коштами, внесеними на депозит, за власним розсудом. Власникомкоштів, унесених на депозит, є банк, тоді як власником коштів, внесених згідноз пенсійним контрактом, є учасник. Крім того, за пенсійним контрактом ризикинеотримання інвестиційного прибутку несе і учасник, цей прибуток не єзаздалегідь визначеним, а за депозитним договором ризик від можливих збитківпри розміщенні коштів депонента несе сам банк, і в договорі визначаєтьсяфіксований процент, який отримає депонент. Як правило, пенсійний контракт єдовгостроковим договором, тоді як депозитний договір укладається на більшкороткі строки. Після закінчення дії пенсійного контракту учасник може отримативнесені пенсійні кошти лише шляхом пенсійних виплат, тобто пенсійний контрактмає чітко визначене цільове призначення — недержавне пенсійне забезпечення,водночас після закінчення строку дії депозитного договору чи у разі йогодострокового розірвання депоненту повертаються внесені ним кошти.
Пенсійнийконтракт відмінний і від договору позики (що є правовою основою депозитноїоперації), оскільки кошти учасника передаються НПФ лише в управління, а не увласність. Крім того, обов’язок повернення коштів при позиці є безумовним, тодіяк пенсійні виплати здійснюються лиши при настанні пенсійних підстав. Інарешті, при позиці сума, що підлягає поверненню може бути визначеназаздалегідь, нехай навіть з процентами, тоді як точно передбачити, яку сумуотримає при виплаті учасник НПФ, є неможливо.
Досить частопенсійний контракт називають страховим договором або формою страховогодоговору, що не відповідає суті цих договорів. У юридичній літературі ведутьсядискусії про характерні ознаки страхового договору (його мету, характер події,передбаченої договором), про юридичну природу особистого страхування, у томучислі пенсійного страхування. Хоча між різними видами страхування і існує певнарізниця, усі вони мають одну мету — відшкодування страхувальнику тієї шкоди,яку він поніс відповідно до передбаченого за договором випадку. Наприклад, О.С.Йоффе, єдність договору страхування вбачав у тому, що «всі види страхуванняслугують єдиній меті: відшкодуванню майнових втрат, що раптово виникають,шляхом їх розподілу між якомога більшим колом суб’єктів».
Договірстрахування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорієюцивільного права специфіка алеаторних договорів полягає в тому, що залежно віднастання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програєінша. У наукових працях зі страхового права зазначається, що «зобов’язання зістрахування є неможливим без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умовапро страховий ризик не встановлюється сторонами зобов’язання, а визначаєтьсяімперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значенняобов’язкового елемента будь-якого зобов’язання зі страхування… Елемент ризику,який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідностітого, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволенняменшого обсягу, ніж ним самим надано».
Також улітературі звертається увага на те, що для договорів страхування доситьхарактерним є втручання публічного начала, при цьому на різних етапах розвиткувідповідних відносин — від укладання договору і до виконання зобов’язанняосновною фігурою — страховиком. У всьому цьому проявляється особливий інтерес збоку держави до страхових відносин, що тягне за собою досить жорстке їхрегулювання. Вказана тенденція є характерною як для страхування, так і длянедержавного пенсійного забезпечення.
Отже, середподібних ознак договору страхування і пенсійного контракту можна назватинаступні:
— послуги, щонадаються в рамках цих договорів, є фінансовими послугами;
— поєднанняприватно — правових і публічно-правових начал у правовому регулюванні цих договорів.
Однак ці ознакине можуть бути визначальними для ототожнення договору страхування і пенсійногоконтракту, адже проникнення елементів публічного права має місце у більшістьдоговорів за участю суб’єктів підприємницької діяльності. Пенсійний контракт немає яскраво вираженого страхового характеру: пенсійні підстави, на відміну відстрахових, так чи інакше настануть, а пенсійні виплати не можна прирівнювати дострахового відшкодування.
Однією стороноюпенсійного контракту є НПФ, від імені якого діє адміністратор, іншою –вкладник, яким може бути як фізична, так і юридична особа. Пенсійний контракт єдоговором на користь третьої особи. Він укладається на користь учасника чиучасників НПФ, які визначені в контракті. Відповідно до ч. 1 ст. 636 Цивільногокодексу (далі — ЦК) України договором на користь третьої особи є договір, уякому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи,яка встановлена або не встановлена у договорі. Пенсійний контракт є договоромна користь третьої особи, але з певними особливостями, що випливають із ЗаконуУкраїни «Про недержавне пенсійне забезпечення» і суті відносин між сторонами.
По-перше, третіособи, на користь яких укладається пенсійний контракт, виступають учасникамиНПФ. За суб’єктним складом третіми особами за пенсійним контрактом можуть бутилише фізичні особи. Слід мати на увазі, що не будь – яка особа може стативигодонабувачем за пенсійним контрактом, ця особа повинна бути пов’язана ізвкладником певними родинними або трудовими відносинами, або відносинамичленства. По відношенню до вкладника вигодонабувачами (тобто учасниками) можутьбути: сам вкладник, подружжя, діти, батьки, працівники або члени професійногооб’єднання, якщо вкладником є професійне об’єднання (ч. 2 ст. 7 Закону України«Про недержавне пенсійне забезпечення»). Встановлення учасників НПФ упенсійному контракті відбувається в обов’язковому порядку, тому що відповіднодо абз. 3 ч. 1 ст. 56 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»паспортні дані та ідентифікаційний номер учасника є істотною умовою пенсійногоконтракту. Кількісний і персональний склад учасників визначається самимвкладником. Крім того, за пенсійним контрактом вкладник і вигодонабувач можутьпоєднуватися в одній особі — це коли вкладник сплачує пенсійні внески на власнукористь.
По-друге,виконання пенсійного контракту з боку НПФ може вимагати і вкладник, і учасник.Наприклад, вкладник може вимагати надання йому певної інформації, здійсненнянедержавного пенсійного забезпечення учасників. Учасник при настанні пенсійноговіку може вимагати здійснення пенсійним фондом недержавного пенсійногозабезпечення, що є обов’язком фонду за пенсійним контрактом. Крім того, учасникможе вимагати виконання інших обов’язків НПФ: ведення персоніфікованого облікуучасника, надання інформації про стан його індивідуального рахунку, наданняіншої інформації згідно з Законом і пенсійним контрактом.
По-третє,сторони, тобто НПФ і вкладник, можуть розірвати або змінити договір без згодиучасника (учасників), навіть якщо учасник у тій чи іншій формі виявив намірскористатися правом на недержавне пенсійне забезпечення, що надається йому запенсійним контрактом. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Пронедержавне пенсійне забезпечення» вкладник може прийняти рішення про замінупенсійного фонду, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 58 Закону тягне за собою закінченнядії пенсійного контракту. Законом не встановлено обов’язку вкладника отримуватизгоду на припинення пенсійного контракту. Зрештою, це є недоцільним іспричинило б гальмування розвитку недержавного пенсійного забезпечення, аджебільшість вкладників НПФ є юридичні особи, які добровільно за власні коштисплачують внески на користь працівників. Крім того, вкладник має правозамінювати вигодонабувачів, наприклад, у зв’язку з припиненням їх родинних,трудових відносин чи відносин членства.
По-четверте,вкладник не має права скористатися правом учасника, навіть якщо учасниквідмовився від свого права, адже право учасника на недержавне пенсійнезабезпечення нерозривно пов’язане з особою учасника, і ним не може скористатисявкладник, яким може бути не тільки фізична, але й юридична особа.
Пенсійнийконтракт є двостороннім договором, адже права та обов’язки мають обидві сторонидоговору. Відповідно до укладеного між НПФ і вкладником пенсійного контрактуадміністратор від імені пенсійного фонду зобов’язується:
1) здійснюватинедержавне пенсійне забезпечення учасника (учасників) фонду на умовах,визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;
2) забезпечувативедення персоніфікованого обліку учасників фонду;
3) надаватиучаснику фонду інформацію про стан його індивідуального пенсійного рахунку;
4) забезпечувативідшкодування в установленому законом порядку учасникам фонду збитків, завданихунаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;
5) дотримуватисяі забезпечувати дотримання законних інтересів вкладників та учасниківпенсійного фонду, не розголошувати інформацію про умови пенсійного контракту тарозмір пенсійних коштів, які належать учаснику фонду, крім випадків,передбачених законом;
6) виконувати ізабезпечувати виконання інших обов’язків, визначених пенсійним контрактом, цимЗаконом та іншими нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійногозабезпечення.
Вкладник фонду запенсійним контрактом зобов’язується:
1) сплачувати накористь учасника (учасників) фонду пенсійні внески у порядку, встановленомузаконодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;
2) відшкодовуватипенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення вкладником фонду умовзаконодавства, пенсійної схеми та пенсійного контракту;
3) виконуватиінші умови, визначені пенсійним контрактом.
Обов’язкам однієїіз сторін відповідають права іншої сторони.
Пенсійнийконтракт є оплатним, тому що за цим договором учасник за певних. Визначенихзаконодавством умов, набуває права вимагати не тільки пенсійні внески, а йприбуток від інвестування пенсійних коштів. Але інвестиційний прибуток не єфіксованим, а змінним упродовж усього строку дії пенсійного контракту, томуйого розмір не визначається у пенсійному контракті.
Як це випливає ізч. 1 ст. 58 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійнийконтракт є консенсуальним договором, тому що момент досягнення згоди за всімаістотними умовами співпадає із моментом виникнення правовідносин між суб’єктамицих правовідносин. Зобов’язання між сторонами за пенсійним контрактом виникає змоменту підписання пенсійного контракту. Це означає, що з цього моменту кожнаіз сторін має право вимагати виконання обов’язків іншою стороною, зокрема НПФмає право вимагати сплати пенсійних внесків вкладником в порядку і на умовах,встановлених пенсійним контрактом.
Ст. 56 ЗаконуУкраїни «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначає істотні умовипенсійного контракту, а саме:
1) паспортні данівкладника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб- платників податків та інших обов’язкових платежів (якщо вкладником є фізичнаособа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійнодіючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду(якщо вкладником є юридична особа);
2) паспортні даніучасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб- платників податків та інших обов’язкових платежів;
3) посилання наобрану вкладником фонду пенсійну схему;
4) строк діїпенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;
5) порядокрозрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі достроковогорозірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду;
6) права,обов’язки, відповідальність сторін та порядок розв’язання спорів;
7) розмірпенсійних внесків та умови його зміни.
У пенсійномуконтракті також можуть бути зазначені інші умови за згодою сторін.
Пенсійнийконтракт є строковим договором. У ч. 2 ст. 58 Закону України «Про недержавнепенсійне забезпечення» визначено підстави припинення дії пенсійного контракту.
Отже, запенсійним контрактом одна сторона (вкладник) зобов’язується у встановленіконтрактом строки та порядку здійснювати пенсійні внески до НПФ і виконуватиінші умови пенсійного контракту, а друга сторона (НПФ) зобов’язуєтьсязабезпечити адміністрування, управління і зберігання цих внесків та здійсненняна умовах, встановлених законом, пенсійних виплат особі (особам), визначеним упенсійному контракті (учасникам).
Договором, якийопосередковує відносини із учасником на етапі пенсійних виплат є договір провиплату пенсії на визначений строк. Власне, ним регулюються взаємовідносини НПФі учасника щодо одного із виду пенсійних виплат — пенсії на визначений строк,тому що одноразова пенсійна виплата не потребує укладення договору. Завизначенням, пенсія на визначений строк — це пенсійні виплати, що здійснюютьсяперіодично протягом визначеного строку у порядку та у випадках, визначених ЗакономУкраїни «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Сторонамидоговору про виплату пенсії на визначений строк, на відміну від пенсійногоконтракту, є НПФ і учасник, який набуває статусу отримувача пенсії. Цей договірукладається у письмовій формі, є двостороннім, консенсуальним. Істотнимиумовами договору про виплату пенсії на визначений строк згідно зі ст. 64 ЗаконуУкраїни «Про недержавне пенсійне забезпечення» є:
1) повненайменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплатупенсії, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державнуреєстрацію;
2) паспортні даніучасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб- платників податків та інших обов'язкових платежів;
3) тарифиадміністративних витрат, пов'язаних з виконанням зобов'язань за такимдоговором;
4) обранийпенсійний вік учасника фонду;
5) умови,періодичність та тривалість виплати пенсії на визначений строк;
6) права іобов'язки сторін договору;
7)відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання умовдоговору;
8) порядок змінита розірвання договору;
9) порядокрозрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у разі зміни аборозірвання договору;
10) порядокнадання інформації.
Договір можемістити інші умови за згодою сторін.
Отже, договором,який регламентує відносини між вкладником та НПФ, є пенсійний контракт.Пенсійний контракт, як це випливає з аналізу норм ЦК України, є договором накористь третьої особи — учасника (учасників) — із певними особливостями,встановленими Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».Договором, який опосередковує відносини із учасником (отримувачем пенсії) наетапі пенсійних виплат, є договір про виплату пенсії на визначений строк.Правові відносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення не обмежуєтьсярозглянутими, адже існують ще, наприклад, договірні відносини між НПФ тавідповідно адміністратором, особою, що здійснює управління активами,зберігачем, які також потребують детального вивчення.
НПФ, вкладники таучасники є якісно новими для України суб’єктами права. Враховуючи важливе місцецих суб’єктів у системі недержавного пенсійного забезпечення, правоварегламентація відносин між ними повинна ґрунтуватися на глибоких теоретичнихрозробках. Це сприятиме ефективному функціонуванню третього рівня пенсійноїсистеми в Україні.
3. Практичнезавдання
Марченко маєзагальний трудовий стаж 9 років. Її заробітна платня нарахована протягомостаннів шести місяців з 1 квітня по 30 вересня включно 2009 року дорівнювала33780 грн. На підприємстві п’ятиденнийробочий тиждень. 2 жовтня Марченко звільнили з роботи у зв’язку з поновленням на роботіпрацівника, який раніше виконував ці обов’язки. У цей же день у неї був гіпертонічний криз, через що була викликана„швидка допомога”, яка госпіталізувала працівницю. Курс стаціонарного лікуваннятривав 21 день і після цього вона ще лікувалася амбулаторно 2 дні. Післязакінчення лікування М. звернулася до адміністрації підприємства про оплатулистків тимчасової непрацездатності. У такій оплаті їй було відмовлено, черезте, що коли вона захворіла був уже виданий наказ про звільнення, з яким М булаознайомленаю. Який порядок виплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності?Чи правомірні дії адміністрації? Обчисліть розмір допомоги.
Одним із п'ятивидів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування узв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовлениминародженням та похованням. З 28 лютого 2001 року набрав чинності Закон України «Прозагальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовоювтратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від18 січня 2001 року № 2240-III (далі – Закон № 2240).
Утворено Фондсоціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд),управління яким здійснює правління Фонду. До складу правління входить по 15представників від держави, роботодавців та профспілок. Поточну діяльністьзабезпечує виконавча дирекція Фонду.
На обласномурівні створено відділення Фонду та їх виконавчі дирекції. До складу правліньвідділень Фонду входить по 7 представників від кожної з трьох представницькихсторін (держави, роботодавців та профспілок).
На районномурівні цим видом страхування управляють районні (міжрайонні) виконавчі дирекціїФонду.
Кошти Фондуформуються за рахунок страхових внесків підприємств, установ, організацій танайманих працівників. У 2006 році розміри цих внесків становлять: дляпідприємств, організацій і установ (далі – підприємство) – 2,9 % фонду оплатипраці, для найманих працівників – 0,5 %, заробітна плата яких нижча відпрожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, і 1 % – заробітнаплата в яких вища від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатноїособи.
За рахунок коштівФонду надаються: допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності тапологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення неютрирічного віку, на поховання, а також здійснюється санаторно-курортнелікування та оздоровлення працівників і членів їхніх сімей.
Право назабезпечення допомогою та санаторно-курортним лікуванням мають лишезастраховані особи, тобто особи, які підлягають загальнообов'язковомудержавному соціальному страхуванню. До них належать: особи, які працюють на умовахтрудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності тагосподарювання або у фізичних осіб, у т. ч. в іноземних дипломатичних таконсульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані навиборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та вінших органах, члени колективних підприємств, сільськогосподарських та іншихвиробничих кооперативів.
Особи, якіпрацюють за цивільно-правовими угодами, не підлягають загальнообов'язковомудержавному соціальному страхуванню, однак такі особи можуть брати участь узагальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільнихзасадах.
Відповідно достатті 50 Закону № 2240 всі види матеріального забезпечення та оздоровленнянадаються за основним місцем роботи застрахованих осіб за рахунок сплаченихстрахових внесків. Однак допомога по тимчасовій непрацездатності та допомога повагітності та пологах надаються як за основним місцем роботи, так і засумісництвом.
Підставою дляпризначення допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є виданий увстановленому порядку листок непрацездатності. Якщо, крім основного місцяроботи, працівник виконує роботи і за сумісництвом, виплата допомоги потимчасовій непрацездатності за основним місцем роботи провадиться на підставілистка непрацездатності, а за сумісництвом – на підставі його копії,засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Іншідокументи не можуть бути підставою для призначення цього виду допомоги.
Наказом Міністерстваохорони здоров'я України затверджено Інструкцію про порядок видачі документів,що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян від 13 листопада 2001 року №455 (далі – Інструкція).
Порядокзаповнення листка непрацездатності визначено Інструкцією, затвердженою наказомМіністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальноїполітики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втратипрацездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків навиробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року №532/274/136-ос/1406.
Комісії потрібнознати, що, відповідно до Інструкції, листки непрацездатності видаються:лікуючими лікарями державних і комунальних закладів охорони здоров'я, лікуючимилікарями стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праціта соціальної політики України, лікуючими лікарями туберкульозних санаторіїв,фельдшерами у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах.
Листокнепрацездатності видається лише громадянам, котрі працюють. При наявностістійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, колихворий був звільнений від роботи протягом 4 місяців з дня настання тимчасовоїнепрацездатності чи протягом 5 місяців у зв'язку з одним і тим самимзахворюванням за останніх 12 місяців (при захворюванні на туберкульоз –протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності) ЛККлікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування маютьнаправити хворого для огляду до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Уразі визнання хворого інвалідом листок непрацездатності закривається днемнадходження документів хворого на МСЕК. У листку непрацездатності обов'язкововказується дата встановлення інвалідності.
Право на допомогувиникає, якщо тимчасова непрацездатність настала в період роботи, включаючиперший день роботи і день звільнення. Якщо працівник захворів в останнійдень роботи, листок непрацездатності, виданий з цього дня, оплачується назагальних підставах.
Якщо листок непрацездатностіоформлений належним чином, комісія визначає право працівника на допомогу,кількість днів для оплати, розмір допомоги у відсотках до заробітку.
Розмір допомогизалежить від тривалості страхового стажу працівника:
60 % середньоїзаробітної плати (доходу) – при стажі до 5 років;
80 % середньоїзаробітної плати (доходу) – при стажі від 5 до 8 років;
100 % середньоїзаробітної плати (доходу) – при стажі понад 8 років.
Заробітна платняМ. нарахована протягом останнів шести місяців з 1 квітня по 30 вересня (129робочих днів) включно 2009 року дорівнювала 33780 грн.
33780/129=261,9грн./день
Курс лікуваннябув 21 день стаціонару+2 дні амбулаторного лікування=23 дні.
261,9*100%( пристажі понад 8 років)*23 дні=6023,7грн.
Списоквикористаної літератури
1. Основи законодавства України прозагальнообов'язкове державне соціальне страхування. // Все про бухгалтерськийоблік. 2001 р. — № 21.
2. Юрій С. І. і ін. Соціальнестрахування: Підручник. — К.: Кондор. — 2004. — 464 с.
3. Внукова Н. М. Соціальне страхування:Навч. посіб. — К.: Кондор, 2006. — 352 с.
4. В. Й. Плиса. Страхування: Навч.посіб. — К.: Каравела, 2006. — 392 с.
5. Конопліна Ю. С. Соціальнестрахування: Навч. посіб. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2008.— 224 с.
6. Говорушко Т. А. Страхові послуги:Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.
7. Вовчак О. Д. Страхування: Навч.посіб. — Львів: «Новий Світ — 2000», 2006. — 480 с.
8. Страхування: Підручник. / За ред.С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
9. Горбач Л. М. Страхова справа:Навч. посіб. — К.: Кондор, 2003. — 252 с.