ДЕРЖАВНИЙВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“УКРАЇНСЬКААКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ”
Кафедрабанківської справи
Контрольнаробота
здисципліни
“Банківськіоперації”
Суми- 2010
Зміст
15. Поняття ліквідностібанку, фактори, що впливають на неї. Механізм регулювання ліквідності банків збоку НБУ
45. Сутністькредитної діяльності банків. Інструменти зовнішнього регулювання кредитноїдіяльності
75. Переказіноземної валюти за рахунок особистих коштів громадян
Практичнезавдання 25
Розрахунковезавдання 1
Розрахунковезавдання 2
Література
15. Поняття ліквідності банку, фактори, щовпливають на неї. Механізм регулювання ліквідності банків з боку НБУ
банк ліквідність кредит валюта
Ліквідність банкує одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкістьбанківської установи, вона показує достатність власних коштів того чи іншогобанку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, атакож характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасневиконання своїх грошових зобов’язань.
Лiквiднiсть — це його здатність своєчасновиконувати свої зобов’язання. Інакше кажучи, сума його грошових коштів, якіможна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконуватизобов’язання, відображені в пасиві балансу. Зокрема, з метою підтриманняліквідності, банк повинен мати певний резерв для виконання непередбаченихзобов’язань, які можуть бути зумовлені як змінами стану грошового ринку, так іфінансовим станом клієнтів або банків партнерів.
Ліквідність банкує запорукою його стійкості, оскільки банк, який володіє достатнім рівнемліквідності, може з мінімальними затратами для себе виконувати такі функції:
- проводитиплатежі за дорученням клієнтів;
- повертатикредиторам (вкладникам)кошти як з настанням терміну погашення, так ідостроково;
- сплачувативипущені цінні папери;
- відповідатиза зобов’язаннями, які можуть відбутися в майбутньому, в тому числі запозабалансовими зобов’язаннями. [8]
Фактори щовпливають на стан ліквідності банку поділяють на внутрішні і зовнішні.
До внутрішніх факторів відносять: капітальну базу банку, якість його активів,депозитів, ступінь залежності від зовнішнього фінансування, збалансованістьактивів та пасивів за строками, якість менеджменту, імідж банку.
Капітальна база банкузабезпечує фінансову стійкість банку. Власний капітал, основу якого становлятьстатутний та інші фонди, є головним захисним джерелом поглинання ризику активівта гарантування коштів клієнтів. Чим більший власний капітал банку, тим більша,за інших рівних умов, його ліквідність.
Якість активіввизначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності тадиверсифікованості. Ліквідністьактивів — це їх здатність трансформуватися в грошові кошти через їх реалізаціюабо погашення зобов'язань боржником. Ступінь ліквідності активів залежить відїх призначення. Активи банку в грошовій формі призначені для виконанняплатіжної функції, інші — для отримання доходу тощо. У зв'язку з цим заступенем ліквідності активи банку можна поділити на кілька груп:
Першу групустановлять високоліквідні активи, до яких відносять:
- грошовікошти банку в його касі та на кореспондентських рахунках;
- державніцінні папери (за стабільної фінансової ситуації), які банк може продати у разібраку готівкових коштів.
Підтриманняобсягу першої групи активів на певному рівні є необхідною умовою забезпеченняліквідності банку.
Другу групуактивів за ступенем ліквідності становлять короткострокові позички клієнтам,міжбанківські кредити, факторингові операції, корпоративні цінні папери. Ці активи мають довший періодперетворення в грошові кошти.
Третя групаохоплює довгострокові вкладення та інвестиції банку, довгострокові позички,лізингові операції, інвестиційні цінні папери.
До четвертої групивідносять низьколіквідні активи у вигляді прострочених позичок, деяких ціннихпаперів, будівель і споруд.
Диверсифікованість активівозначає ступінь розподілу ресурсів банку за різними сферами розміщення.Показниками диверсифікованості є: структура активів банку за основниминапрямами вкладення ресурсів, структура кредитних вкладень за об'єктами тасуб'єктами, структура портфеля цінних паперів, структура валют, з якими банкздійснює валютні операції, структура банків-кореспондентів тощо. Чим більшадиверсифікованість активів, тим вища ліквідність банку.
Якість депозитної базивизначається часткою стабільних депозитів у банку. Підвищення стабільної часткидепозитів зменшує потребу банку в ліквідних коштах, оскільки передбачаєвідновлюваність зобов'язань банку. Найбільша стабільність спостерігається удепозитів до запитання, що пов'язано з їх низькою залежністю від рівняпроцентної ставки. Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені напершу вимогу в будь-який момент (невідомий банку), загальна їх сума (застабільної економічної ситуації та стійкого фінансового стану банку)залишається стабільною (витрати клієнтів з цих депозитів перекриваютьсянадходженнями коштів на них).
З іншого боку,стабільність депозитів до запитання знижується через складність прогнозуванняїх витрачання, тоді як за строковими депозитами точно відомий термін виплати,хоча їх належність до банку значною мірою визначається рівнем процентноїставки.
Залежність відзовнішнього фінансування істотно впливає на ліквідність банку. Міжбанківський кредит у не дужевеликих обсягах та не за великими процентними ставками не завдає шкодиліквідності банку, а навпаки — дає змогу ліквідувати тимчасову нестачу коштів,іноді найдешевшим способом. Але якщо міжбанківський кредит переважає в ресурсахбанку, несприятлива кон'юнктура на міжбанківському ринку може призвести докраху банку. Банк, що дуже залежить від зовнішніх джерел фінансування, не маєвласної бази для бізнесу, не має перспектив розвитку та ризикує стійкістю своєїресурсної бази.
Збалансованість активівта пасивів за строками має значний вплив на ліквідність банку. Виконання банкомзобов'язань перед клієнтами передбачає погодження строків, на які інвестуютьсякошти, зі строками, на які ці кошти надали вкладники. Певна частина депозитівможе використовуватись і для довгострокового інвестування чи кредитування, аледля більшої частини активів та пасивів збалансованість за строками єнеобхідною.
Розглянутіфактори, що зумовлюють ліквідність банку, мають більше чи менше значеннязалежно від індивідуальних особливостей банку, фінансового стану засновників,кола клієнтів, терміну функціонування банку, спеціалізації, якості менеджментутощо.
Тому, визнаючибагатофакторність проблеми ліквідності банку, важливо також враховувати йогоіндивідуальність, виділяти головні фактори, що мають для даного банкунайістотніше значення.
Стан ліквідності банкудуже залежить від ряду зовнішніх факторів, що лежать за межами компетенціїбанків. Ці фактори можна розділити на програмні, надзвичайні, сезонні,циклічні, довгострокові тощо.
Програмнимифакторами є економічне становище країни, її економічна політика (особливогрошово-кредитна, фіскальна), розвиток ринку цінних паперів та міжбанківськогоринку, організація системи рефінансування, повноваження та ефективність роботиконтрольних органів.
Надзвичайнимифакторами вважають страйки, наслідки стихійних лих, військові конфлікти,революційні, політичні та економічні події.
Сезонні зміни, якправило, пов'язані з сільськогосподарськими роботами та функціонуванням іншихсезонних галузей. У комерційних банків збільшуються вклади восени, післязбирання врожаю та підвищується попит на кредитні ресурси навесні.
Циклічні змінизумовлені піднесенням або спаданням ділової активності товаровиробників тапідприємців в економіці країни. Ці зміни найбільш характерні для періодуекономічних криз або фаз піднесення та економічного процвітання.
Довгострокові коливанняможуть охоплювати кілька економічних циклів та бути результатами такихфакторів, як зрушення в споживанні, заощадженні, інвестиційних процесах,кількості населення, його зайнятості, науково-технічному рівні виробництватощо.
Таким чином,ліквідність банку — якісний стан його діяльності, обумовлений великою кількістюфакторів, що постійно змінюються, це динамічний стан, що складається поступово.
Узагальнюючи, можнасказати, що на динаміку зміни суми ліквідних коштів у банку впливають дваосновні фактори:
1. залучення абовтрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;
2. залученняабо втрата коштів узв'язку зі зростанням (скороченням) кредитів та (або) інвестицій.
Виходячи з цьогодуже важливим питанням є вимірювання ліквідності банку в кожний момент(ліквідності як «запасу»), передбачення майбутньої ліквідності в плановомуперіоді (на основі прогнозування зміни обсягу депозитів, кредитів та інвестиційяк головних джерел формування та напрямків використання коштів) та на ційоснові безпосереднє управління ліквідністю через управління активами тапасивами з метою забезпечення виконання банком своїх зобов'язань у строк, вповній сумі та не на шкоду прибутковості.
Ліквідністьбанківської системи регулюється центральними банками через механізмирефінансування, управління золотовалютними резервами, операції на відкритомуринку.
Механізм рефінансування — це один ізпоширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовуєтьсяцентральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпеченняцентральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитнійоснові, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступаютькомерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпанняможливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можнарозглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладенів позички, боргові цінні папери та інші активи.
Для комерційних банківрефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія)регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролікредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансуваннякомерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, —спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовомуринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тимбанкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральнібанки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційнібанки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей,а не право.
Управліннязолотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політикицентрального банку, що безпосередньо впливає на можливості ефективноговикористання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема таких, якдевізна політика, установлення режиму валютного курсу, ревальвації тадевальвації тощо.
Золотовалютнірезерви — це належні державі валютні активи, що включають золото та міжнародніплатіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків тапогашення зовнішніх боргів.
Призначеннямзолотовалютних резервів є забезпечення міжнародних торговельно-економічних ікредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належноюкількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а такожпроведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції наринку.
Політика відкритого ринкуполягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком.Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу,позначається на обсязі та вартості кредитів. У результаті центральний банкотримує можливість впливати на розмір грошової маси і рівень процентної ставкиу потрібному напрямку, тобто досягаючи заздалегідь поставленої мети.
Об'єктомопераційнавідкритомуринкувиступають,якправило,цінніпапери,щомаютьвисокуліквідність,користуютьсяповсюднимпопитомпринезначнихколиванняхринковоївартості.Традиційноцентральнібанкипроводятьполітикувідкритогоринкувосновномуздержавнимиціннимипапераминавторинномуринку.
Механізм операцій навідкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для використання. В тойже час для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітніугоди стосовно цінних паперів, які відрізняються за цілим рядом параметрів, асаме:
— формою угоди (звичайнакупівля чи продаж або ж на умовах зворотної купівлі — РЕПО);
— об'єктом угоди;
— терміновістю угоди;
— учасниками угоди.
Для вимірюванняліквідності банку використовується, щонайменше два підходи:
1. на основіфінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають станліквідності балансу банку;
2. на основівизначення потенційної потреби в ліквідних коштах для виконання своїхзобов’язань.
Ліквідністьокремого банку піддається регулюванню через установлення певних вимог доліквідності його балансу. На основі балансу можна розрахувати цілий ряд показниківліквідності, які відображають або співвідношення між активами і зобов’язаннямиз однаковими строками повернення (один день, один місяць, три місяці, рік тощо)або співвідношення між активами різного рівня ліквідності (високоліквідніактиви/робочі активи; активи первинної ліквідності/загальні активи тощо).
Національний банк України на сьогоднірегулює ліквідність комерційних банків за допомогою трьох нормативів: нормативумиттєвої ліквідності, нормативу поточної ліквідності і нормативукороткострокової ліквідності.
Норматив миттєвоїліквідностіхарактеризує спроможність банку погашати свої зобов’язання за поточнимирахунками за рахунок активів первинної ліквідності (грошових коштів у касібанку та на кореспондентських рахунках НОСТРО).
Норматив поточноїліквідностіхарактеризує спроможність банку погашати свої поточні зобов’язання за рахунокактивів первинної та вторинної ліквідності, до яких, крім абсолютно ліквіднихактивів, відносять активи зі строками повернення до одного місяця.
Нормативкороткострокової ліквідності характеризує спроможність банку погашати своїкороткострокові зобов’язання за рахунок короткострокових активів.Короткостроковими вважаються активи та зобов’язання банку з кінцевим строкомповернення до одного року.
Постійнийконтроль за допустимою мірою ризику незбалансованої ліквідності дає змогуцентральним банкам «тримати руку на пульсі» ліквідності банківської системи вцілому і своєчасно застосовувати ті чи інші механізми її регулювання. [7]
45. Сутність кредитної діяльності банків.Інструменти зовнішнього регулювання кредитної діяльності
Кредит — це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання.
Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть. Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну. Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку й складає змiст банкiвського бiзнесу. Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.
З iншого боку, кредит — це економiчнi вiдносини мiж юридичними, фiзичними особами та державою з приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.
Загалом кредит застосовується у таких формах:
банкiвський кредит — основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;
1) комерцiйний кредит — характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;
лiзинговий кредит — вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна. Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту. Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;
2) iпотечний кредит — надається пiд заставу нерухомого майна;
3) споживчий кредит — його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;
4) бланковий кредит — винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;
5) консорцiумний кредит — надається кiлькома банками.
Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:
1. Найпоширенiшi — кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.
2. Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента — Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.
3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих тривалого користування та послуг.
4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.
Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв за користування кредитом.
Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:
- за призначенням та характером використання позикових коштiв;
- за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;
- за строками використання кредиту;
- за методами надання та способами повернення кредиту;
- за характером та способом сплати процента;
- за числом кредиторiв;
- за ступiнню ризику тощо.
Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.
Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань позичальника.
Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:
1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.
2. Визначення строку користування позичальником кредитом. Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.
3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.
4. Визначення виду забезпечення кредиту.
5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.
6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.
7. Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.
8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.
У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.
Загалом методи кредитування банками суб'єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими факторами, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення, котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом i за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.
Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками з вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентiв кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб'єкта.
Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника.
Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:
1. Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв.
2. Дiяльнiсть банку залежить вiд обов'язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.
3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторiн. У разi невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.
4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.
5. Перехiд до таких форм кредитування, котрi забезпечують повернення позик.
6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.
7. У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей. [10]
У світовій економічній практиціцентральні банки використовую наступніінструменти кредитного регулированія:
- змінанормативу обов'язкових резервів або так званих «резервних вимог»;
- процентнаполітика центрального банку, тобто зміна механізму запозичення коштівкомерційними банками у центрального банку або депонування коштів комерційнихбанків у центральному банку;
- Операціїна відкритому ринку із державними цінними паперами.
Обов'язкові резервиявляють собою певний запас грошових коштівв розмірі встановленої процентної частки від зобов'язань комерційного банку, Цірезерви комерційні банки зобов'язані зберігати в центральному банку. Протезміна норми обов'язкових резервів комерційних банків або резервних вимогвикористовується як інструмент, що застосовується з метою найбільш швидкогоналаштування грошово-кредитної сфери.
Цей інструмент кредитногорегулювання є найбільш потужним, але достатньо грубим, оскільки торкаєтьсяоснови всієї банківської діяльності. Навіть незначна зміна норми обов'язковихрезервів може викликати значні зміни в об'ємі банківських резервів і привестидо змін в кредитній політиці комерційних банків.
Процентна політика центральногобанку може представлена двома напрямками: як політика регулювання позиккомерційних банків у центрального банку і як депозитна політика центральногобанку. Інакше вона може бути названо політикою облікової ставки, або ставкирефінансування.
Дисконтну ставку (ставкурефінансування) встановлює центральний банк. Зменшення її робить длякомерційних банків позики дешевими. При отриманні кредиту від центральногобанку збільшуються резерви комерційних банків, викликаючи мультиплікаційнезбільшення кількості грошей в обігу.
Визначення розміру облікової ставки- один із найбільш важливих аспектів кредитно політики, а зміна обліковоїставки виступає показником змін в області кредитно регулювання. Розміроблікової ставки звичайно рівня залежить від очікуваної інфляції і в той же часнадає на інфляцію великий вплив. Коли центральний банк має намір пом'якшитикредитно політику, він знижує облікову (відсоткову) ставку. Процентні ставкинеобов'язкові для комерційних банків у сфері їх кредитних відносин зі своїмиклієнтами і з іншими банками. Однак рівень офіційної облікової ставки є длякомерційних банків орієнтиром при проведенні кредитних операцій.
Водночас саме використання цьогоінструмента кредитної політики показує, що результати кредитної політики доситьслабо передбачувані.
Операції на відкритому ринку іздержавними цінними паперами є в світовій економічній практиці основнимінструментом кредитної політики. Центральний банк продає або купує позаздалегідь встановленим курсом цінні папери, у тому числі державні, щоформують внутрішній борг країни. Цей інструмент вважається найбільш гнучкимінструментом регулювання кредитних вкладень і ліквідності комерційних банків.
Розглянуті інструменти кредитної діяльностівикористовуютьсяцентральним банком в комплексі у відповідності до мети кредитної політики.Оптимальна комбінація інструментів кредитної політики залежить від стадіїрозвитку і структури фінансових ринків, від ролі центрального банку в економіцікраїни.
Доведено, що крім традиційнихінструментів зовнішнього регулювання кредитної діяльності банку, доцільновикористовувати кредитний дериватив, який надає можливість тимчасово передатикредитний ризик третій особі (фінансовій установі). Ризик переходить з балансубанка на баланс іншого фінансового посередника, причому банк продовжуєобслуговувати кредит, а кошти від погашення на період обертання кредитногодеривативу передає третій особі.
Враховуючи чинне законодавствоУкраїни та світовий досвід, запропоновано методичний підхід до хеджуваннякредитного ризику через інструмент регулювання кредитної діяльності банку – кредитнийдериватив. Основними компонентами ціни кредитного деривативу є витрати на покриттякредитного ризику та придбання кредитного захисту, який зменшує ризиковенавантаження для банку. Вартість кредитного ризику може змінюватися під впливомпопиту та пропозиції на кредитні деривативи, які є об’єктомкупівлі/продажу на фондовому ринку відповідно до повного їхнього котирування.
75. Переказ іноземної валюти за рахунокособистих коштів громадян
З метою забезпечення майнових прав громадян щодо розпорядження власними коштами встановлюються правила які регулюють перекази за поточними валютними неторговельними операціями, що здійснюються за дорученням і на користь фізичних осіб, а саме:
- порядок здійснення уповноваженими банками, небанківськими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку (далі — банки) переказів за дорученням фізичних осіб — резидентів і нерезидентів (далі — перекази) за межі України та в межах України;
- порядок виплати банками переказів із-за кордону та в межах України фізичним особам — резидентам і нерезидентам. [9]
Правила не поширюються на перекази, що пов'язані з підприємницькою та інвестиційною діяльністю фізичних осіб.
До переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями належать такі:
1. На оплату витрат іноземним судовим, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів інших обов'язкових платежів), витрат іноземних адвокатів у разі порушення справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа;
2. На оплату витрат на лікування в медичних закладах іншої держави, а також на оплату витрат на транспортування хворих;
3. На оплату витрат на навчання і стажування в навчальних закладах іншої держави, витрат на проведення тестів, іспитів тощо;
4. На оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, конгресах, виставках, ярмарках, культурних і спортивних заходах, а також інших міжнародних зустрічах, що відбуваються на територіях іноземних країн;
5. На оплату витрат на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;
6. На оплату зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, уключаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;
7. На оплату витрат, пов'язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати і витрати на поховання);
8. На оплату послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, отриманої в порядку, визначеному Національним банком;
9. На оплату продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;
10. На оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій;
11. Платежі у зв'язку з прийняттям спадщини;
12. У разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;
13. З оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, уключаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров'я, що пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, жертвам політичних репресій, жертвам нацистських переслідувань, членам їх родин і спадкоємцям, відшкодування за страховими випадками, премій, призів, успадкованих коштів, коштів за договорами дарування, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;
14. З оплати авторських гонорарів, премій, призів та інших виплат за використання об'єктів права інтелектуальної власності фізичних осіб;
15. На підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів.
Фізична особа для здійснення переказу має подати до банку такі документи:
- платіжне доручення або заяву на переказ готівки, або документ відповідної платіжної системи на відправлення переказу;
- паспорт або документ, що його замінює;
- документи, що підтверджують наявність підстав для здійснення переказу за межі України.
Підтвердними документами для фізичних осіб — резидентів є договори (контракти), рахунки-фактури, листи-розрахунки чи листи-повідомлення юридичних осіб — нерезидентів, повноважних органів іноземних країн, листи адвокатів чи нотаріусів іноземних країн, позовні заяви, запрошення (виклики), документи про родинні стосунки та інші підтвердні документи, що використовуються в міжнародній практиці. Підтвердні документи (крім документів про родинні стосунки) повинні містити такі реквізити: повну назву і місцезнаходження отримувача, назву банку та реквізити рахунку, на який здійснюється переказ, назву валюти, суму до сплати, призначення платежу.
Для фізичних осіб — нерезидентів підтвердними документами є документи, що підтверджують джерела походження готівки.
Не допускається подання підтвердних документів, роздрукованих з мережі Інтернет.
Офіційні документи, які були видані на території іноземної держави, мають бути легалізовані в установленому порядку, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше.
Під час здійснення переказів фізичними особами — резидентами і нерезидентами на оригіналах підтвердних документів робиться відмітка банку, яка має містити дату здійснення переказу, суму перерахованої іноземної валюти і засвідчуватися підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа або штампа цього підрозділу, або печатки банку. Копії з оригіналів документів, на яких зроблена зазначена відмітка, а також копії документів про родинні стосунки зберігаються в документах дня.
Для отримання переказу фізична особа має подати до банку такі документи:
- заяву на видачу готівки або документ, установлений відповідною платіжною системою на одержання переказу;
- паспорт або документ, що його замінює.
Документи на здійснення чи отримання переказу мають містити обов'язкові реквізити, передбачені вимогами нормативно-правового акта Національного банку, який регулює порядок оформлення касових документів.
Якщо виплата переказу, що надійшов в іноземній валюті, здійснюється на бажання клієнта (на підставі його заяви) у гривнях, банк здійснює перерахування іноземної валюти в гривні за курсом банку, що діє на час здійснення операції.
Переказ фізичною особою — резидентом і нерезидентом у межах України іноземної валюти на поточний рахунок в іноземній валюті чи з поточного рахунку в іноземній валюті та переказ нерезидентом національної валюти на поточний рахунок у національній валюті чи з поточного рахунку в національній валюті здійснюються згідно з режимом цих рахунків, передбаченим нормативно-правовим актом Національного банку, що встановлює порядок використання рахунків.
Переказ без відкриття рахунку в межах України для виплати його готівкою без зарахування на поточний рахунок за дорученням фізичної особи — резидента і нерезидента здійснюється банком виключно в національній валюті.
Комісійна винагорода за відправлення та виплату переказу стягується виключно в гривнях.
Перекази іноземної валюти за межі України та в Україну за дорученням і на користь фізичних осіб
Відповідно до вимог цих правил фізичні особи — резиденти можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти:
1. у сумі, що в еквіваленті не перевищує 15 000 гривень в один операційний (робочий) день, — з поточного рахунку в іноземній валюті або без його відкриття (на бажання клієнта) без підтвердних документів;
2. у сумі, що в еквіваленті перевищує 15 000 гривень в один операційний день, — виключно з поточного рахунку в іноземній валюті на підставі підтвердних документів.
У разі виїзду за кордон на постійне місце проживання громадяни можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти з власних поточних рахунків без обмеження суми. Підставою для зазначених переказів є пред'явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (для осіб без громадянства — документа, що посвідчує особу) з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду. Копії сторінок паспорта або документа, що посвідчує особу, де зазначені прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) та відмітка про виїзд на постійне місце проживання, зберігаються в документах дня банку.
Фізичним особам — нерезидентам дозволяється без відкриття поточних рахунків в іноземній валюті переказувати за межі України суму, що не перевищує в еквіваленті 15 000 гривень в один (робочий) день, на підставі документів, що підтверджують джерела походження іноземної валюти.
Перекази в іноземній валюті за межі України з поточних рахунків фізичних осіб — нерезидентів здійснюються без обмеження суми.
Зарахування на поточні рахунки фізичних осіб — резидентів і нерезидентів переказів із-за кордону та подальша їх виплата з цих рахунків здійснюються без обмеження суми.
Іноземна валюта, переказана з-за кордону на користь фізичної особи — резидента і нерезидента для виплати готівкою без відкриття рахунку, може бути виплачена одержувачу в один операційний (робочий) день у сумі, що не перевищує в еквіваленті 50 000 гривень. Якщо сума переказу, що надійшов в один операційний день, перевищує в еквіваленті 50 000 гривень, то банк такий переказ у повній сумі зараховує на поточний рахунок в іноземній валюті отримувача. [12]
Практичнезавдання 25.
23.04.ХХ року доАКБ “Академічний” звернулася Бабак Анастасія Федорівна, 43 роки, з метоювідкриття вкладного (депозитного) рахунку в золоті. Бабак А.Ф. рахунків вданомі банку не має.
1. Що єоб’єктом залучення на вкладні (депозитні) рахунки банків України?
2. Яківимоги висуваються до банків, які можуть відкривати вкладні (депозитні) рахункив банківських металах?
3. В якійформі відбувається повернення коштів з вкладного (депозитного) рахунку тавідповідна плата за користування коштами?
4. Порівняйтеданий вид вкладу з вкладами у національній та іноземних валютах І групиКласифікатора іноземних валют з точки зору ризиковості для банку.
Розв’язок
1. Об'єктомдепозитних операцій є внески (у даному випадку – золото), які на певний часзалучаються на депозитні рахунки в банк.
2. На підставі банківськоїліцензії банки мають право приймати вклади (депозити) від юридичних і фізичнихосіб в банківських металах. Національний банк України встановлює порядокнадання банкам дозволу на здійснення цих операцій. Дозвіл надається, якщо:
· рівень регулятивногокапіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджуєтьсянезалежним аудитором;
· банк не єоб'єктом застосування заходів впливу;
· банком поданоплан, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схваленийНаціональним банком України;
· Національнийбанк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповіднихспеціалістів для здійснення такої діяльності.
3. Відсотки задепозитним вкладом в банківських металах виплачуються наприкінці терміну, якийзазначений в угоді (від 1 до 1,5 років). Виплати за золотим депозитомвиплачуються двома способами: а) в золоті; б) в національній валюті. Всезалежить від умов банка. Як правило, більшість фінансово-кредитних установвидають основний вклад золотом, а відсотки перераховують в національній валютіза курсом Центрального банку на момент закінчення терміну дії угоди.
4. Депозитнийризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості переведеннярозрахункового або поточного рахунку до іншого банку чи дострокового вилученнявкладу.
Рівень ризикудепозитних операцій залежить від строку залучення ресурсів; вартості залученихдепозитів; валюти, у якій номіновано депозити; економічного змісту та характерудепозитів; форми визначення власника депозитів; форми грошового обігу; способуюридичного оформлення зобов’язань за депозитами; категорії вкладників тощо.
Щодо методівзниження депозитного ризику, то найефективнішими з них є диверсифікаціявкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу. Виходячи зцього депозитний рахунок у банківських металах – це найменш ризикована длябанку форма залучення ресурсів, тому що:
по-перше, процентніставки по металевих депозитах набагато нижчі, ніж середні ставки по гривневихта валютних внесках (зазвичай коливаються в діапазоні 1-5% річних);
по-друге,практично всі такі внески є довгостроковими, тобто їх можна відкрити не меншеніж на один рік. Тоді як грошові внески дуже часто відкриваються на 1, 3 і 6місяців;
по-третє, банкивстановлюють високий мінімально можливий розмір металевого внеску;
по-четверте, придостроковому вилученні металевого внеску ставка буде перерахована більшжорстко, ніж по звичайних строкових вкладах.
Розрахункові завдання:
Завдання 1.
АКБ “Академічний”має потребу у довгострокових ресурсах для проведення кредитування.
Яку суму та підякий максимально можливий відсоток необхідно залучити банку кошти з депозитногоджерела для ефективного їх розміщення за наявності наступних даних:Потреба в ресурсах, тис. Грн. Рівень ризиковості кредитної операції Максимально можлива ставка по кредиту, % Вид ресурсу для залучення Норма обов’язкового резервування, % Операційні витрати банку, пов’язані с наданням та обслуговуванням кредитів, % Маржа прибутку, % Облікова ставка НБУ, % Кошти ФО Кошти ЮО 550000 Стандартна 35 Кошти ФО 2,0 3,5 5 6 11
Рішення
1. Визначимосуму, яку необхідно залучити банку кошти з депозитного джерела.
У розрахункахвиходимо з того, необхідності урахування норми обов’язкового резервування. Заданими завдання для залучення ресурсу обрано кошти ФО, за якими норма обов’язкового резервування складає 2%.
Отже, для видачікредиту у 550000 тис. грн. необхідно залучити:
550000+2%=561000(тис. грн.)
2. Визначимо,під який максимально можливий відсоток необхідно залучити банку кошти здепозитного джерела для ефективного їх розміщення.
У розрахункахвиходимо з того, що норма позичкового відсотка повинна бути вище нормудепозитного відсотка. Величина цієї різниці (маржа) використається для покриттябанківських витрат і формування прибутку. Виходячи з того, що операційнівитрати банку, пов’язані с наданням таобслуговуванням кредитів складають 5 %, а маржа прибутку 6%, максимальноможливий відсоток за депозитною операцією складає:
35 – 6 – 5 = 24 %
Завдання 2.
Враховуючи вимогизаконодавчої бази України щодо проведення банками вкладних (депозитних)операцій, а також враховуючи права банку застосовувати штрафні санкції запорушення умов договору банківського вкладу з боку вкладника, необхідновизначити, яку суму коштів виплатить АКБ “Академічний” своєму вкладнику позакінченню дії договору банківського вкладу за наступних умов:
- банкповертає кошти та плату за користування згідно з умовами договору;
- банкпроводить перерахунок отриманих процентів за ставкою, виходячи з фактичноготерміну знаходження коштів на депозитному рахунку та утримує кошти з основноїсуми боргу;
- перерахунокздійснюється за ставкою на вимогу.
Для розрахунківвикористовується метод “факт/факт”, рік дії договору невисокосний,періодичність нарахування плати – щомісячно з 5 по 5 число, з перерахуванням накартковий рахунок протягом одного робочого дня.Дата укладання договору банківського вкладу Дата надходження коштів на вкладний (депозитний) рахунок Дата закінчення договору банківського вкладу Діючі на момент укладання договору банківського вкладу процентні ставки, % річних Звернення про дострокове розірвання договору На вимогу 1 місяць 3 місяці 6 місяців 1 рік Більше 1 року 11.02.хххх 11.02.хххх 11.08.хххх 3 7 9 12 20 25 05.06.хххх Рішення
1. Розрахуємострок, договору банківського вкладу
Строк = з 11.02 по11.08 = 6 місяців
2. Розрахуємоставку відсотків в день
У розрахункахвиходимо з того, що при методі (факт/факт) береться фактична кількість днів умісяці та році.
В не високосномуроці 365 днів.
Ставка відсотків= 12% річних, 0,033 % в день (12/365)
3. Розрахуємокількість днів до розірвання договору
Кількість днів дорозірвання договору = 28+31+30+24=113 (днів)
4. Розрахуємонараховані відсотки за період до розірвання договору
Нарахованівідсотки = 113х0,033= 3,729 %
5. Здійснимоперерахунок відсотків по ставці на вимогу в умовах дострокового розірваннядоговору
Відсоток навимогу = 113х3/365 = 0,929%
6. Розрахуємо,який відсоток утримає банк з основної суми боргу
З основної сумиборгу банк утримує = 3,729%-0,929% = 2,8 %
Література
1. Гай О.М.Оцінка ризику заощаджень у комерційному банку//Фінанси України. – 2004. – №3. –С.118-123.
2. ГерасимовичА.М. Аналіз банківської діяльності [Текст]: Підручник. – К.: КНЕУ,2003. – 599с.
3. ГриджукД. Співвідношення банківського ризику та засобів забезпечення банківськихзобов’язань//Вісник НБУ.-2002.-Травень.-С.7-9.
4. Енциклопедіябанківської справи України / Редкол.: В.С.Стельмах (голова) та ін. – К.:Молодь, Ін Юре, 2001.–680 с.
5. Ефективністьуправління банком/За ред. В.П.Матвієнка. – К.: Наукова думка, 2003. – 414с.
6. КачанО.О. Банківське право [Текст]: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер,2000. — 288 с.
7. КириченкоО.А. Банківський менеджмент [Текст]: Навч. посібник / Кириченко О.А.,Гіленко І.В., Роголь С.Л. та ін.; За ред. О.А.Кириченка. – 3-тє вид. – К.:Знання-Прес, 2002. – 438с.
8. Ліквідністьбанку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання та нагляду[Текст]: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 11/В.С. Стельмах, В.І. Міщенко,В.В. Крилова, Р.М. Набок, О.Г. Приходько, Н.В. Грищук. – К.: Національний банкУкраїни. Центр наукових досліджень. 2008 – 220 с. С 22-54.
9. Мороз А.М.Банківські операції [Текст]:Підручник. — 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіната ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.С 330 – 336.
10. Центральнийбанк та грошово-кредитна політика [Текст]: Підручник / Кол. авт.: А.М. Мороз,М.Ф. Пуховкіна, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Морозаі канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с. С 382 –387.
11. ПримосткаЛ. Економічні ризики в діяльності банків.//Банківська справа. – 2004. – №3. –С.16-23.
12. Постанова“Про затвердження Правилздійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточнимивалютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні та внесення зміндо деяких нормативно-правових актів” від 29.12.2007№ 496
13. Репа Л.В.Управління валютним ризиком: політекономічний аспект [Текст]:Автореф. дис. канд. екон. наук. – Донецьк, 2008. – С. 5.
14. Шевченко Р.І.Банківські операції [Текст]: Навч.-метод. посібник для самост.вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 160 с.