Курсоваробота
натему „Емісія грошей”
Зміст
1. РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕМІСЇЇ ГРОШЕЙ
1.1 Поняття, сутність та видиемісії
1.2 Механізмпроведення емісії
2. РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГРОШОВОЇ ЕМІСІЇ
2.1 Регулювання готівкової та безготівкової емісії
2.2 Аналіз грошової емісії
3.ВИСНОВКИ
4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПОСИЛАНЬ
Додаток А
Додаток Б
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІЗАСАДИ ЕМІСЇЇ ГРОШЕЙ
1.1 Поняття,сутність та види емісії
У зв'язку з тим, що центральнібанки – це головні органи грошово-кредитного регулювання та реалізаціїгрошово-кредитної політики, основним завданням їхньої діяльності є забезпеченнястабільності національної грошової одиниці [20, с. 73]. Тому національний банкбудь-якої країни має набір функцій, що дозволяють досягти поставленої мети.Традиційно перед центральним банком ставиться п'ять основних задач, а самебути:
- емісійнимцентром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот;
- банком банків,тобто виконувати операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а переважно збанками даної країни: зберігати касові резерви, розмір яких встановлюєтьсязаконом, надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції), виконувати нагляд,підтримуючи необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національнійкредитній системі;
- банкіромуряду, для цього він повинен підтримувати державні економічні програми ірозміщувати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахунковіоперації для уряду, зберігати офіційні золотовалютні резерви;
— головнимрозрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країнидля виконання безготівкових розрахунків, що засновані на заліку взаємних вимоги зобов'язань (клірингів);
— органомрегулювання економіки грошово-кредитними методами [3, с. 381].
Емісія банкнот –найстаріша та одна з найбільш важливих функцій центрального банку. З розвиткомкапіталізму вона суттєво змінилася: якщо на ранніх етапах становлення кредитнихсистем комерційні банки наряду з
центральними виконували емісіюбанкнот, то у процесі централізації банкнотної емісії в ряді найбільших комерційнихбанків і трансформації цих банків в центральні банки монополія на випускбанкнот закріпилася за одним банком – центральним [8, с.55].Задача емісії –погасити державні витрати та наростити грошову масу для економіки. Різниця міжномінальною вартістю емітованих паперових грошей і витрат емісії (затрати наспеціальний папір, типографічні затрати) формують емісійний дохід (сеньйораж),який представляє собою емісійний дохід держави.
Емісія викликаєріст грошової маси, а вилучення – її зменшення. Обидва процеси йдуть майжепаралельно, як два різнонаправлених потоки різної інтенсивності. Як правило,емісія грошей перевищує їх вилучення, хоча в деякі, особливо невеликі інтерваличасу, буває і навпаки. Сальдо (сума) емісійних операцій по випуску (емісія) івилучення грошей з обігу – це емісійний результат [10, с. 29].
У даній роботімені б хотілося звернути увагу та детально розглянути механізм емісійної роботицентрального банку та шляхи удосконалення емісійної політики. Для початкухотілося б дати чітке визначення поняттб «грошова емісія» та «оптимізація».
Грошова емісія –(від англ. issue, evission) випуск в обіг грошових знаків замість зношених тазіпсованих, що призводить до збільшення грошової маси в обігу; випуск в обігдодаткової кількості грошових знаків, що відповідає росту виробленої товарноїмаси (ВНП) чи рівню інфляції.
Оптимізація– вибір найкращого варіанту вирішення з безлічі можливих; процес приведеннясистеми до найкращого стану.
Припершому визначенні оптимізації мається на увазі аналіз стану системи, щодосліджується з точки зору критерію оптимальності. Цей пошук «оптимуму» іназивається оптимізацією.
Друге визначенняоптимізації означає процес переводу системи, що вивчається у потрібний стан.При цьому в залежності від критеріїв оптимальності розрізняють оптимізаціювекторну, стохастичну, багатокритеріальну і т.д. [25].
Поняття«випуск грошей» та «емісія» — нерівнозначні. Випуск грошей в оборот проходитьпостійно. Безготівкові гроші випускаються в обіг, коли комерційні банки надаютьпозики своїм клієнтам. Готівкові гроші випускають в оборот, коли банки впроцесі здійснення касових операцій видають їх клієнтам з операційних кас.Однак одночасно клієнти погашають банківські позики і здають готівку вопераційні каси банку. При цьому кількість грошей в обігу може і незбільшуватися.
Підемісією ж розуміють такий випуск грошей в оборот, який призводить до загальногозбільшення грошової маси, що знаходиться в обігу.
Тобтоможна зробити висновок, що оптимізація грошової емісії – вибір найкращоговаріанту випуску готівкових та безготівкових грошей в оборот, що відповідаєросту виробленої товарної маси чи рівню інфляції.
Емісійна система відповідно розглядається як законодавчовстановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиноюгрошової системи. Регулювання емісійної системи забезпечується операціями навідкритому ринку, змінами норм обов'язкових резервів, процентних ставок таіншими інструментами грошово-кредитної політики [26].
Дляотримання більш чіткого уявлення про сутність емісії доцільно, на мою думкувизначити основні види емісії: готівкова та безготівкова. Під готівковоюемісією розуміють випуск готівки в обіг, тобто надання центральним банком векономіку певної маси грошей. Під безготівковою визначають випуск безготівковихгрошей у формі кредитних та депозитних.
Монопольнеправо на здійснення готівкової емісії має центральний банк держави. Законодавчоемісійна монополія за ЦБ як представником держави закріплена на Заході тількистосовно банкнот і в деяких випадках монет.
НаЗаході готівковий оборот займає украй невелике місце навіть в розрахункахнаселення — зазвичай менше 5 — 10%. Планування готівкового обороту відсутнєзважаючи на його безглуздя: гроші автоматично “продаються” банками черезвідділення центрального банку у міру появи попиту і не можуть використовуватисядля покриття дефіциту державного бюджету. Тому монополія на банкнотну емісію немає на увазі її жорстокого контролю або зв'язку з макроекономічнимипоказниками.
Емісіябанкнот в принципі відрізняється від випуску боргових зобов'язань державитільки тим, що банкноти — прості векселі до запитання — можутьвикористовуватися як законний платіжний засіб і по ним не треба платитивідсоток. Оскільки сучасні гроші мають кредитний характер, банківські рахунки посуті мало чим відрізняються від банкнот і є основними компонентами грошовоїмаси в обігу.
НаЗаході не пишуть на банкнотах, що вони забезпечуються золотом, дорогоціннимиметалами і іншими активами, але це відображено в їх публікованих балансах.Забезпеченням виступає актив центрального банку, основними статтями якогозазвичай є золотовалютні резерви, портфель державних і інших цінних паперів,кредити банкам під заставу цінних паперів. У розвинених країнах питаннязабезпечення банкнотної емісії вирішується по-різному, але він завжди маєюридичну основу, нерідко законодавчо визначений характер забезпечення і, отже,непрямі межі паперової емісії.
Ранішепри адміністративно-розподільчій системі величина емісія слугувала об'єктом директивного плануваннядержавою і ні в якому разі не могла перевищуватися. В умовах ринкової економікидирективного планування не існує, але центральний банк прогнозує розмір емісії,що передбачається, використовуючи прогнозі касових оборотів комерційних банківі власні аналітичні матеріали. При цьому важливо не тільки встановитиоптимальну величину емісії, що прогнозується, а й розподіл її по окремимрегіонам країни.
Пронезначну роль функції центрального банку як емісійного центру нерідко свідчитьвідсутність спеціального підрозділу в головній конторі (наприклад, БанкАнглії). Дана функція все більш розглядається як технічна і стосується восновному відділень банку, що безпосередньо займаються касовою роботою, а такождрукарні, що друкує банкноти. Монополія потрібна перш за все для виключеннязловживань і сприяння проведенню єдиної грошово-кредитної політики.
Правильнаорганізація обороту готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неїзалежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкістьгрошового обігу. Сфера використання готівкових грошей в народному господарствіобмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їхвикористовує населення. Разом з тим кожне підприємство та організація безроботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть: в першучергу, це пов'язано з оплатою праці. Крім того, підприємства та організаціїсамостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьомувиручку готівкою. Також в межах встановлених законодавством сум вони можутьвикористовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, векономіці формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахункиготівковими грошима. Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, товін за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей вкраїні, а комерційні банки виступають в ролі уповноважених агентів поготівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів. Згідно звстановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є наступніосновні положення:
— підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в межах встановленогобанком ліміту, інші гроші повинні зберігатись на рахунках в банках;
— принеобхідності виплат готівкою заробітної плати або інших платежів підприємствоотримує їх в банку; при цьому готівкові гроші повинні використовуватись сувороза цільовим призначенням;
— підприємства можуть отримувати готівкові кошти при наявності джерела засобів(вільний залишок на рахунку чи отримання кредиту);
— перевищеннявстановлених лімітів каси допускається тільки в особливих випадках, обумовленихв нормативних документах центрального банку (наприклад, в дні виплатизарплати).
Готівковігроші мають значну питому вагу і тому перспективи їх зменшення пов'язані з:
— стабілізацієюекономіки;
— підвищенням надійності банків і зростанням довіри до них з боку населення;
— розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;
— запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема,національної системи електронних масових платежів за допомогою пластиковихкарток.
Значнучастину грошового обороту складають платежі підприємств за товари, роботи,послуги, які здійснюються безготівковим шляхом. Сукупність цих платежів, щоздійснюються без використання готівкових грошей, складає безготівковий грошовийоборот.
Безготівковаемісія складає особливу проблему. ЦБ не має в своєму розпорядженні ніформальної, ні фактичної монополії на таку емісію, і вона не рівнозначна коштамна рахунках комерційних банків в ЦБ. Банки тримають в ЦБ головним чиномобов'язкові резерви, які від них вимагають власті в порядку грошово-кредитногорегулювання, а у меншій мірі — засоби для клірингових розрахунків. Сума такихдепозитів зазвичай не перевищує 30 — 50% балансу, а частіше має ще більшнезначну вагу. Безготівкова емісія не здійснюється виключно центральним банком.Комерційні та інші банки можуть створювати грошову масу тими ж методами, що і центральнийбанк. Різниця лише в тому, що комерційні банки роблять це для розвитку своїхоперацій, а центральний банк — при браку коштів для регулювання ліквідностібанківської системи. Аналіз балансів центрального банку показує, що об'єм їхбезготівкової емісії незначний в порівнянні з діяльністю інших банків.
Одним з видівбезготівкової емісії є кредитна емісія. Кредитна емісія— збільшення банком грошової масикраїни за рахунок створення нових депозитів для тих клієнтів, які отримали віднього позики.
Основою кредитноїемісії стало усвідомлення банками того факту, що надмірні резерви необов'язково зберігати в своїх сейфах. Їх можна перетворювати на гроші, всьоголише домовившись з позичальниками про те, що вони тепер можуть брати з банкугроші точно так, як і ті громадяни і фірми, які колись дійсно внесли свої заощадженнядо цього банку. Іншими словами, надмірні резерви банк сам перетворює для своїхпозичальників в депозити.
За рахунок цихстворених самим банком депозитів можна купувати блага, як і за рахунок готівки.Достатньо лише дати банку вказівка сплатити ці блага за рахунок отриманогокредиту. А раз банківські депозити позичальників придатні для оплати покупок,то вони економічно нічим не відрізняються від готівки. Так банки і починаютьстворювати кредитні гроші — повноправний елемент загальної грошової маси країни.
Таким чином, вбудь-якому сучасному банку існують депозити двох видів :
1) внесенівласниками заощаджень;
2) створенібанком при наданні кредитів і що мають своєю основою надмірні резерви.
Безготівковірозрахунки між підприємствами, організаціями, установами можуть класифікуватисьза рядом ознак:
— за об'єктомрозрахунків або в залежності від призначення платежу (платежі до бюджету, порозрахунках з фондом соціального захисту населення тощо);
— за місцемпроведення розрахунків або від характеру економічних зв'язків –внутрішньодержавні чи міждержавні (коли розрахунки здійснюються зконтрагентами, які знаходяться на території інших держав);
— за способомплатежу: гарантовані (що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованихкоштів) та негарантовані (які не мають гарантії платежу); шляхом списаннякоштів з рахунку, чи шляхом заліку взаємних вимог; з відстрочкою;
— за способомреалізації продукції, товарів, робіт, послуг – прямі.розрахунки (безпосередньоміж постачальником та покупцями) та транзитні (з врахуванням проміжних ланок).
В основіорганізації безготівкових розрахунків лежать наступні принципи:
1) грошові коштигосподарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових,поточних та інших рахунках в установах банків;
2) грошовірозрахунки і платежі підприємства здійснюються, головним чином, через установибанків чи інші кредитні установи в безготівковому порядку за документами, передбаченимиправилами розрахунків
3) розрахунки зпокупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги виконуються післявідвантаження товарів або надання послуг, одночасно з ними або ж в порядкупопередньої оплати. Платежі здійснюються в порядку, передбаченому умовамиреалізації таких товарів;
4) розрахунки затовари та послуги виконуються, як правило, за згодою платника після перевіркивиконання постачальником договірних умов;
5) платежіздійснюються лише при наявності достатньої кількості коштів на рахункахплатника; за певних умов банк може надати кредит на оплату рахунківпостачальників або взяти на себе функцію платника-гаранта (поручителя) накомерційній основі (на прохання кредитоспроможного клієнта);
6) зарахуваннякоштів на рахунок одержувача виконується, як правило, після списаннявідповідних сум з рахунку платника.
До основнихпотоків безготівкових розрахунків з населенням відносяться:
— перерахуваннягрошових коштів (заробітної плати та інших прибутків) з рахунків підприємствана рахунки, відкриті для вкладів в установах банку;
— перерахуваннястрахових сум, пенсій, допомоги з рахунків страхових організацій, фондусоціального захисту на рахунки, які відкриті в установах банку;
— перерахуваннягрошових засобів з рахунку одного підприємства (за дорученням бухгалтеріїпідприємства) на рахунки інших підприємств (торгівельних, комунальних тощо);
— перерахування зрахунків по вкладах на рахунки торгівельних організацій (оплата розрахунковихчеків), комунальних закладів (оплата рахунків за комунальні послуги), установбанку (погашення споживчого кредиту), видача позик на споживчі потреби;
— зарахуваннявідсотків на користь клієнтів банку на відповідні рахунки.
Вибірдержави на користь безготівкової грошової емісії можна пояснити декількомафакторами. По-перше безготівковий обіг дозволяє відслідковувати потоки грошовихкоштів, що рухаються у економіці. Це дуже важливо, адже наша країна здійснюєшироку політику державного регулювання економіки і для її реалізації необхіднослідкувати за масштабами та напрямками руху грошових коштів. Саме тому вибірдержави робиться на користь безготівкових розрахунків. Також безготівковірозрахунки сприяють безперервному кругообороту коштів. Між готівково-грошовимта безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійнопереходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків надепозит в банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід'ємнийвід обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий обороткраїни.
Важливоювластивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувативитрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки грошібули повноцінними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниженнявитрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначаласявнутрішньою вартістю металу, з якого вони виготовлялися. Це послужило ключовоюпричиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цьоговимога економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот танеповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв'язку з чим готівкав обороті поступово замінюється безготівковими (депозитними) грошима. Алезабезпечення обороту такими грошима вимагає теж певних витрат (на веденнярахунків, здійснення платежів, організацію міжбанківських розрахунків тощо).Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали здійснювати засобамиелектронних технологій.
Незважаючина інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у тому числіелектронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися від готівки. А вУкраїні частка готівки в загальній масі грошей протягом 1991-1998рр. навітьзросла приблизно в 5 разів. Тому вимога економічності грошей зберігає своюактуальність, а для України вона надзвичайно зросла.
Окремівиди грошей виявляються неоднорідними через різний ступінь довіри до їхемітентів, а отже — різний ступінь їх надійності. Якщо довіра до центральногобанку вища, ніж до комерційних, то економічні агенти віддаватимуть перевагуготівці перед депозитними грошима як більш надійними.
Надійністьдепозитних грошей теж не однакова, оскільки кожний банк має свій рівеньліквідності і фінансової стабільності. Особливо гостро ця неоднорідністьпроявляється в умовах хронічної економічної та фінансової кризи, яку переживалаУкраїна в 1992-2000 pp. У цих умовах істотно знизилась надійність комерційнихбанків, а отже, і довіра до їх депозитних грошей. Помітно кращою буланадійність Національного банку, а довіра до його банкнот була значно вищою, щой спричинило деформацію структури грошової маси в бік непомірного зростаннячастки готівки.
Проте й до банкноти НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачається довіра,що проявляється у скороченні використання їх як засобу нагромадження вартості,заміні її вільно конвертованою валютою, насамперед доларом США. Отже, принеповноцінних грошах виникає тенденція, протилежна «закону Грешема»,що зумовлює витіснення гірших грошей кращими — безготівкових грошей готівкою,національних грошей, що знецінюються, іноземною вільно конвертованою валютою.
1.2 Механізмпроведення емісії
Емісійні операціїНБУ — форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в оборот. Вониє основними моментом системи регулювання наявно-грошового обороту, який включаєдва основні рівні організації: регламентацію касових операцій господарюючихсуб'єктів. Для забезпечення оперативного рішення питань, пов'язаних ізздійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фондиНБУ — залишки національних грошових знаків, що знаходяться поза оборотом.
Резервні фондистворюються також при деяких філіалах комерційних банків — як правило, уминулому відділень спеціалізованих державних банків. Засобами, що знаходяться врезервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське і обласнеуправління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені зрезервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філіалів банків, при якихне відкриті резервні фонди ). Ця операція і означає емісію – випуск готівки воборот. Переміщення грошових знаків з оборотної каси до резервних фондівобумовлює вилучення грошей із обороту. Ця операція, в відповідності з правиламикасового регулювання, здійснюється автоматично — при перевищенні лімітівоборотних кас.
Емісія готівкиздійснюється у формі підкріплення операційних кас комерційних банків. Дозвіл наздійснення емісії дає начальник управління НБУ або інша особа, уповноваженарозпоряджатися резервними фондами. Дозвіл оформляється у виді емісійнихтелеграм зміст яких відповідним чином кодується. Воно дає право на переміщенняпевної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або навикористання понадлімітного залишку грошей що зберігається в банку. Дляотримання дозволу керівник комерційного банку, у якого в найближчі 2-3 дніз'являється потреба в касовій готівці, повинен звернутися до начальникауправління НБУ.
При відсутностінеобхідної суми понадлімітних залишків або недоліку засобів в резервних фондахбанків отримують підкріплення з оборотних кас управління НБУ.
Понадлімітнізалишки грошей, що перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах,вивозять апаратом інкасації НБУ.
Порядок здійснення емісійно-касової роботи вустановах Національного банку України визначений в «Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» від 7 липня 1994 р. та змін і доповнень до неї.
Для реалізації емісійної функціїНаціональний банк України створює резервні фонди банкнот і монет у Центральномусховищі. Резервні фонди банкнот і монетперебувають у віданні виключно Національногобанку України і можуть витрачатися або поповнюватися лише на підставі письмових розпоряджень Управління організаціїроботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу.
У регіональних управліннях та установах НБУзапаси готівки зберігаються у сховищах, а для забезпечення щоденних оперативнихпотреб — в оборотній касі. Розміщення запасів готівки врегіональних установах НБУ забезпечує своєчаснеобслуговування банків, дає змогу оновлювати готівкову масу вобігу та регулювати випуск в обіг банкнот і монет різнихноміналів. Запаси готівки в установах НБУ створюються з дозволу Управлінняорганізації роботи з готівкою департаментуготівково-грошового обігу Національного банку
України на підставі їхніх клопотань. При цьому враховуєтьсянаявність усіх необхідних умов щодо забезпечення зберігання цінностей і виконання операцій з ними відповідно донормативних документів Національного банку України.
Установи Національного банку України зобов'язані вчасно вживати заходів щодо поповнення запасів готівки,вивезення надлишків готівки (якщовилучення з обігу грошей здійснюється постійно і надлишки їх постійнонакопичуються) і зношених грошових білетів, а такожустановлювати контроль за тим, щоб у сховищах були грошові білети і монети усіхноміналів, необхідних для грошового обігу.
Регіональні управління й установи Національногобанку України наділяються правами самостійного розпорядження готівкою, яка зберігається вїхніх сховищах і в оборотній касі, — передавання банкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси до сховища, здійснення підкріплень комерційнихбанків готівкою з оборотної каси,приймання надлишків готівки від комерційних банків.
Регіональні управління, установи НБУсамостійно визначають обсяги готівки, яка зберігається у сховищах та оборотнихкасах. Підкріплення запасів готівки у сховищах та вивезення надлишків здійснюється за письмовим розпорядженнямУправління організації роботи зготівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України напідставі заявок від установ НБУ.
Підкріплення оборотних кас регіональнихуправлінь, установ НБУ здійснюється цими установамисамостійно на підставі заявок від комерційних банків, зякими укладена угода на касове обслуговування. Надлишки готівки наприкінці дняіз оборотної каси зараховуються до сховища.
Про здійснені готівкові операції протягом днярегіональні управління, установи НБУ звітують переддепартаментом готівково-грошового обігу Національного банку України.
Емісія готівковихгрошей – як правило, монополія центральних банків, якими здійснюється такожпевна частина безготівкової емісії, яка разом з готівкою спрощено і формуєгроші центрального банку – грошову базу.
Грошова базявляється частиною пасивів центрального банку.
Грошова база увузькому визначенні – готівка поза банками – агрегат М0 і у касах комерційнихбанків, а також кошти на рахунках обов'язкових резервів у Національному банкуУкраїни, у широкому визначенні до цих компонентів додається кошти накореспондентських та депозитних рахунках, рахунках операцій РЕПО комерційнихбанків Національному банку та зобов'язання Національного банку України зізворотного випуску цінних паперів.
Грошова база заметодологією МВФ складається з наступної сукупності:
— чистіміжнародні резерви, розраховані як різниця між валовими міжнародними активами іпасивами органів грошово-кредитного регулювання;
— чисті внутрішніактиви – чистий кредит уряду, комерційним банкам та інші активи [21, с. 95].
Гроші, включенідо грошової (у широкому визначенні) мають високу ліквідність і відображаютьздатність центрального банку виконувати власні грошові зобов’язання; іноді їхще називають грошима центрального банку [7, с. 111], державними нанаціональними грошима [4, с. 10, 14].
Сучасна грошоваемісія має кредитній та фідуціарний (не забезпечений)характер, так як головним каналом емісії являється видача емісійнихкредитів центральним банком, при якій відбуваються збільшення залишків грошейна банківських рахунках и відповідний ріст грошової маси. Основний каналвилучення грошей з обігу – відповідно погашення емісійних кредитів.
В зарубіжнихкраїнах емісія називається депозитно-чековою, тому що при видачі емісійнихкредитів формуються депозити (залишки) на рахунках клієнтів для видачі чеків,що обслуговують платіжний оборот.
Депозитиформуються різними способами. Це «реальні» вклади, що створені внесенням нарахунок реальних грошей – готівки, безготівкових надходжень банківськимпереказом, на базі чеків, векселів. Коли ж банк видає кредит клієнту, рухреальних грошей спочатку не відбувається: в активі балансу банку відкриваєтьсяпозиковий рахунок, на якому (по дебету) відображається сума позики, а в пасивіця сума (по кредиту рахунку) зараховується на розрахунковий рахунок и формуєтак званий «уявний» депозит. Тобто банк емітує, створює, робить гроші привидачі кредиту і зараховує їх на депозитний (розрахунковий) рахунок клієнта.
Механізмбезготівкової емісії по балансу центрального банку у вигляді записів нарахунках спрощено виглядає таким чином (А – актив, П – пасив) (табл. 1.1.).
Таблиця 1.1. — Безготівковаемісія по балансу центрального банкуАктив Пасив 1. (Дебет позикового рахунку комерційного банку) Видача емісійного кредиту по позичковому рахунку комерційного банку 1-П. (Кредит коррахунку комерційного банку) збільшення в сумі емісійного кредиту залишку на коррахунку комерційного банку (по балансу комерційного банку — операція 2-А)
По балансукомерційного банку – позичальника центрального банку ця операція відображається«дзеркально» (2-А). потім гроші емісійного кредиту випускає в оборот вжекомерційний банк – це як би вторинна емісія на основі кредитної емісіїцентрального банку (табл. 1.2.).
Таблиця 1.2. — Безготівковаемісія по балансу комерційного банкуАктив Пасив 2-А. (Дебет коррахунку комерційного банку) Збільшення в сумі емісійного кредиту залишку на коррахунку комерційного банку(по балансу центрального банку — 1-П) 2. (Кредит рахунку позики отриманої) Облік на позиковому рахунку емісійного кредиту, отриманого від центрального банку
3.1. (Дебет позикового рахунку клієнта) Видача кредиту іншому банку чи підприємству по позиковим рахункам з коштів емісійного кредиту.
3.2. (Кредит коррахунку комерційного банку) Зменшення в сумі кредиту залишку на коррахунку комерційного банку при кредитуванні іншого банку або, якщо підприємство не має розрахункового чи депозитно-чекового рахунку в банку
Після такихоперацій відбувається, наприклад, оплата клієнтських документів за рахунокотриманої підприємством позики з коштів, що є на коррахунку банку (з сумиемісійного кредиту центрального банку).
Депозитно-чековаемісія може бути теоретично виконана одним комерційним банком, якщо отриманавід центрального банку емісійна позика не буде виходити за межі цього банку тайого філій, а буде використовуватись в розрахунках між його клієнтами. Тодібанк зможе видати декілька кредитів своїм клієнтам, створивши тим самимвідповідні депозити, кожен в сумі, близькій до емісійної позики [2, с.4].
Готівково-грошоваемісія має також кредитний характер. Наприклад, частина, або навіть увесьемісійний кредит комерційний банк отримує готівковими грошима. Тодівідбувається наступне (Додаток А, Б).
УстановиНаціонального банку України зобов'язані вчасно вживати заходів щодо поповненнязапасів готівки та вивезення надлишків готівки і зношених грошових [27].
Приготівково-грошовій емісії відбувається переміщення грошей з резервних фондів воборотну касу Центрального банку України у зв’язку з емісійним дозволом.
Потім припереміщенні емісійного кредиту центрального банку и вторинних емісійкомерційних банків по каналах грошового обігу, особливо при між банківськомукредитуванні, відбувається розширення грошової маси у відповідності змультиплікатором.
Грошовиймультиплікатор спрощено розраховується як відношення середньої грошової маси(найчастіше М2) до середньої грошової бази за період; називається такожмультиплікатором грошової бази.
Грошовиймультиплікатор не розраховується для М0, тому що цей агрегат повністю входитьдо грошової бази і тому не мультиплікується.
Грошовиймультиплікатор показує зв’язок грошової маси з грошовою базою, як будезмінюватися грошова маса при зміні грошової бази. При сукупній грошовій емісії упершу чергу збільшується грошова база (емісія центральних банків), а потім –грошова маса (емісія комерційних банків), в розмірі, відповідномумультиплікатору [1, С. 16].
Вважається, щогрошовий мультиплікатор діє на основі обов’язкового резервування частинибанківських депозитів в центральному банку і його максимальний рівеньтеоретично визначається величиною, оберненою до середньої ставки обов’язковогорезервування, що затверджується центральним банком. У цьому випадкумультиплікатор визначає верхню межу мультиплікації – максимальну можливістьбанківської системи розширювати об’єми грошей (кредитів) в економіці приіснуючій нормі резервування. Якщо банківської системи не існує, то обертаютьсялише готівкові гроші. Тоді мультиплікаційний ефект відсутній, а саммультиплікатор рівний 1, що являється нижньою межею величини грошовогомультиплікатора. Максимальна величина грошового мультиплікатора, як обернена досередньої норми резервування, часто використовується для контролю іспівставлення з фактичною величиною мультиплікатора, як частки від діленнясередніх величин (за відповідний період) грошової маси на грошову базу, щодозволяє визначити внутрішню природу мультиплікативного ефекту і фактори йогозміни [17, с. 467-470].
Разом з тимгрошовий мультиплікатор діє і в країнах, де обов’язкове резервування відсутнє,тобто максимальний рівень мультиплікатора не обмежений нормами резервування.
Гроші, щоформуються за рахунок мультиплікації (це їх головна ознака), складають більшучастину безготівкових грошей і грошової маси в цілому і називаються такожпо-різному. Наприклад, Ф.Хайєк визначає їх як «часткові» [23, с. 132]. Однак цігроші емітують і державні банки (крім центрального). Ці гроші називають такожендогенними (внутрішніми) у протилежність екзогенним (зовнішнім) [15, с.11] –базовим. Автором пропонується назва «небазові» гроші (відповідно емісіянебазових грошей) у протилежність базовим (емісія базових грошей).
Таким чином,емісія грошей М2 (і сам агрегат) можуть бути структуровані на базові (грошігрошової бази у широкому визначенні, крім залишків кас комерційних банків, якіне входять до М2) и небазові. Доля небазових грошей в емісії М2 збільшується,що відповідає росту грошового мультиплікатора і деякому збільшенню кредитноїекспансії комерційних банків.
РОЗДІЛ 2ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГРОШОВОЇ ЕМІСІЇ
2.1.Регулюванняготівкової та безготівкової емісії
Емісійна —найстаріша функція центрального банку. У XX ст. вона зазнала істотних змін узв'язку з переходом від системи золотого стандартудо системи обігу паперових грошей, а також внаслідок модифікації грошовогообігу (розширення сфери використання депозитних грошей і поява електроннихгрошей).
В умовах обігугрошей, що не розмінюються на золото(Остаточно зв'язокгрошей із золотом обірвався у 1971 р., коли СШАвідмовились від подальшого обміну доларів, якіналежали державним установам інших країн, на золото),забезпеченням грошей, що емітуються центральнимибанками, виступають головним чином боргові зобов'язання держави і комерційнівекселя. Центральні банки, як правило, маютьмонопольне право емісії банкнот на території всієї країни (за деяким винятком).Крім банкнот, у багатьох країнах в обігу знаходиться також розмінна монета.Незважаючи на те, що готівкові гроші становлять невелику частину грошової маси,вони створюють основу грошової системи країни. Готівкові гроші, що емітуються центральним банком, у багатьох країнах єєдиним законним платіжним засобом на своїй території.
Згідно з умовамистворення Європейського монетарного союзу не пізніше 1 січня 2002 року натериторії країн Європейської співдружності будуть введеш в обіг євробанкноти і євромонети,а Європейська система центральних банків почне обмін національних банкнот імонет на «євро» гроші.
Центральні банкизаймаються забезпеченням платіжного оборотуготівковими грошима, на них покладено виготовлення банкнот, а в деяких країнах— і чеканка монет. Центральні банки продають готівкові гроші комерційнимбанкам, як правило, за номіналом, а в деяких країнах з невеликою комісією.
Згідно з діючимзаконодавством і законопроектом «Про Національний банк України» виключне правоемісії гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігуналежать Національному банку України. Гривня (банкноти й монети) є єдинимзаконним платіжним засобом на території нашої держави.
Виробництвонаціональної валюти здійснюється на виробничихпотужностях Банкнотно-монетного двору Національного банку України іззастосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.
Національний банкзатверджує дизайн національних грошей, встановлює їх номінали і платіжніознаки, визначає перелік елементів захисту грошей від підробки, регулює структуру готівки в обігуза номіналами, забезпечує потреби економіки в готівці, розробляє вимоги щодоякості готівки, контролює стан готівки, вилучає з обігу зношені, пошкодженібанкноти і дефектні монети, займається їх утилізацією. Національний банк якемісійний банк країни регулює готівковий грошовий обіг у позабанківськійсистемі і в установах банків, розробляє правила зберігання, перевезення таінкасації готівки.
Основні напрямкидіяльності Національного банку в галузі готівкового обігу на перспективу:
— зменшеннячастки готівки (МО) у загальному обсязі грошовоїмаси (МЗ);
— прискореннявпровадження безготівкових форм розрахунків у споживчому секторі звикористанням платіжних карток;
— запровадженняпрогресивних технологій та сучасного обладнання на всіх стадіях руху й обробкиготівки;
— реформуваннясистеми інкасації та перевезення готівки (створення немонополізованої гнучкої ірозгалуженої системи);
— вдосконаленняконтролю за справжністю грошових знаків і за їх якістю;
— створення системистрахування ризиків, що викликані роботою банків з готівкою.
У відповідностістатті 7 Закону України “Про Національний банк України” до функційНаціонального банку України відноситься визначення системи, порядку і формиплатежів, координація і контроль за створенням електронних платіжних засобів іплатіжних систем. Згідно статті 40 вказаного закону Національний банк Українивстановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків і інших юридичних іфізичних осіб в економічному обігу України.
Також в Українібуло прийняте Положення про порядок здійснення безготівкової емісії в Україні.Положення встановлює вимоги Національного банку до порядку здійснення емісії,розповсюдження, обмінних операцій та погашення електронних грошей, а також досистем електронних грошей в Україні.
Нижчезазначеніпоняття в цьому Положенні вживаються в такому значенні: агент– банк абонебанківська фінансова установа, що на підставі договору, укладеного земітентом, має право здійснювати розповсюдження, обмінні операції та погашенняелектронних грошей емітента; держатель – фізична особа, яка є власником сумиелектронних грошей; електронні гроші – грошова вартість у вигляді вимоги доемітента, яка: зберігається на електронному пристрої; емітується при отриманнігрошових коштів у вартісному розмірі не меншому, ніж емітована грошовавартість;
приймається якзасіб платежу емітентом, іншими суб’єктами господарювання та держателями;емісія електронних грошей – діяльність емітента щодо надання держателям засобівплатежу у формі електронних грошей, шляхом їх обміну на готівкові абобезготівкові грошові кошти, яка пов’язана із зобов'язанням щодо їх погашенняпред’явнику; емітент – банк, який здійснює емісію електронних грошей і виконуєобов’язки щодо їх погашення; обмінні операції з електронними грошима– операції,що передбачають обмін електронних грошей одного емітента на електроннігроші іншого емітента або на електронні гроші, номіновані в іншій валюті;оператор – емітент або інший суб’єкт господарювання, який здійснює технічнеобслуговування обігу електронних грошей; погашення електронних грошей — вилученняелектронних грошей з обігу з одночасним наданням їх пред’явнику грошових коштіву готівковій або безготівковій формі; пред’явник — фізична або юридична особа,яка пред’являє електронні гроші емітенту або агенту для погашення;розповсюдження електронних грошей – відповідно до встановлених емітентом(емітентами) правил надання електронних грошей держателям, не пов’язане іззобов’язанням щодо їх погашення; система електронних грошей – сукупністьорганізаційних, технічних і програмних засобів, також банківських операцій, якізабезпечують обіг електронних грошей; скретч-картка – картка з нанесеною наповерхню непрозорою смугою, під якою міститься набір знаків, який дає змогупоповнити електронними грошима електронний пристрій, що знаходиться урозпорядженні держателя, на суму номіналу картки; торговець– суб’єктгосподарювання, зареєстрований відповідно до законодавства України, який напідставі укладеного з емітентом або його агентом договору приймає електроннігроші як засіб платежу за товари або послуги.
Операції зелектронними грошима здійснюються емітентами, операторами, агентами,держателями, торговцями та іншими суб’єктами господарювання відповідно до вимогцього Положення, правил, установлених емітентами, та умов договорів, укладенихз урахуванням вимог законодавства України. У системах електронних грошей длязбереження держателями електронних грошей можуть використовуватися такі видиелектронних пристроїв: чип, який міститься на пластиковій картці (далі – картказ електронними грошима) або на іншому носії; пам’ять комп’ютера.
В Україні вумовах планово-централізованої економіки існувалочітке розмежування грошового обороту на готівковийі безготівковий. З кінця 1997 р. Національний банк проводить політику лібералізації готівкових розрахунків між суб'єктамигосподарювання.
2.2 Аналізгрошової емісії
Відомо, що емісіягрошей – це введення в обіг грошових знаків в усіх їх формах, за якоговідбувається збільшення грошової маси, котра перебуває в обігу. [11, с. 185].Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані частини – сфери готівковогота безготівкового обігу.
Проблемаемісійних операцій і забезпечення найефективнішого їх впливу на розвитокекономіки є однією з головних у діяльності центральних банків усіх країн. Насьогодні для світової практики характерні дві основні моделі центральногоемісійного банку: англосаксонська (типові представники – Великобританія та США)і континентальна (більшість європейських країн). Вітчизняний досвідфункціонування Національного банку України дозволяє зробити висновок щодонаявності рис економічної самостійності у центрального банку нашої держави.Підтвердженням цьому слугує також і законодавчо-правова база України. [17, с.105]
У більшості країнсвіту врегульовується не тільки технічні принципи емісії та вилучення з обігубанківських білетів, а й розміри емісії. Визначено також конкретні види і формипокриття емітованої грошової маси: золото, векселі державного казначейства,державні цінні папери, поручительства у міжнародних фінансових організаціях,валюта, тощо.[8, с. 93]
Національний банкрозпочав у 1991 році проводити грошово-кредитну політику. Слід ураховувати йте, що в цей період Україна продовжувала перебувати у рублевій зоні і якгрошову одиницю використовувала російський рубль. Національний банк пройшовкілька етапів розвитку грошово-кредитного ринку, використовуючи відповіднімонетарні механізми та інструменти, застосовуючи функції, передбачені ЗакономУкраїни «Про банки та банківську діяльність». Розглянемо еволюцію створеннягрошово-кредитної системи та проведення грошово-кредитної політики в Україні (врамках якої і проведення емісійної роботи), яку умовно можна поділити на триетапи.
1 етап (1991-1995роки) – створення самостійної банківської і грошової системи України,організація внутрідержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримкаекономіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду,запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах,реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці зміжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ЕБРР, СБ).
2 етап (1996-1999роки) – проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошовоїодиниці та використання на її основі ринкових елементів регулюваннягрошово-кредитного ринку.
3 етап (2000-2007роки) – Подальший розвиток банківської системи та монетарних інструментів ізрегулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталогоекономічного зростання та цінової стабільності.
Розглянемодетальніше перший етап. У 1991 році було закладено лише фундаментфункціонування Національного банку України як центрального банку держави. У цейперіод він ще не мав належної структури. Банківська система перебувала узародковому стані. Власної нормативної бази у Національного банку також небуло. Під час здійснення контролю за діяльністю комерційних банків, які створювалися,використовувалися нормативно-правові документи колишнього Держбанку СРСР.
7 листопада 1992року видано Указ Президента України «Про реформу грошової системи України».Пунктом 2 цього указу передбачалося, що починаючи з листопада 1992 року єдинимзаконним засобом платежу на території України стає український карбованець,представником якого у обігу виступає купон Національного банку України.
Протягом 1992року Національний банк здійснював безготівкову кредитну емісію грошей виключноза рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Першу кредитну(безготівкову) емісію Національний банк здійснив відповідно до постановиВерховної Ради від 05.03.1992 р. №2165-ХІІ на завершення міжбанківського залікувзаємної заборгованості в розмірі 20.0 млрд. крб.
Відповідно допостанов Верховної Ради України в 1992 році комерційним банкам було виданокредитів на загальну суму 670 млрд. крб., із них на поповнення обігових коштівдержавних підприємств та організацій з їх подальшим віднесенням на внутрішнійборг – 292 млрд. крб., у тому числі 50 млрд. крб. – для надання кредитусільськогосподарським організаціям.
У грудні 1992року згідно з рішенням Кабінету Міністрів України (постанова КМУ від 05.12.1992р. № 679 та № 682) уперше були надані емісійні кредити Міністерству фінансівУкраїни для фінансування витрат сільського господарства та вугільноїпромисловості на загальну суму 329.7 млрд. крб.
Така ситуація знаданням безготівкових емісійних кредитів тривала і в 1993 році.
1993 рокуНаціональний банк уперше зробив спробу розробити Основні напрямигрошово-кредитної політики, які передбачали відповідні цілі та механізми їїреалізації (головною проблемою банківської системи України у 1993 році булоподолання гіперінфляції і забезпечення стабільності національної грошовоїодиниці).
Але подолатиінфляційні процеси в 1993 році не вдалося. Індекс інфляції досяг 10 255відсотків. Так ситуація виникла внаслідок адміністративних втручань удіяльність Національного банку щодо здійснення безготівкової емісії, відсутностіна той час відповідних ефективних нормативно забезпечених механізмів таінструментів регулювання грошово-кредитного ринку.
За 1992-1995 рокинадано прямих кредитів Міністерству фінансів України у розмірі 3,3 трлн. крб.,або 69,9% від загального обсягу безготівкової емісії Національного банку при17,5% безготівкової емісії, спрямованої на кредитування комерційних банків, та12,5% — на купівлю іноземної валюти.
У 1992 році булорозпочато створення офіційного валютного резерву Національного банку України, апершу інтервенцію на валютному ринку Національний банк здійснив у 1993 році всумі 930 млрд. крб.
Узагальнену сумубезготівкової емісії за відповідними періодами відображено на рис. 2.1, 2.2,2.3.
/>
Рис. 2.1. — Структурабезготівкової емісії НБУ у 1992-1995 роках
/>
Рис. 2.2. — Структурабезготівкової емісії НБУ у 1995-1999 роках
/>
Рис. 2.3. — Структурабезготівкової емісії НБУ у 2000-2005 роках
Другий етап(1996-1999 роки) грошово-кредитної політики в Україні пов'язаний із проведеннямгрошової реформи і започаткуванням на її основі формування ринкових засадрегулювання грошового ринку.
Уряд іНаціональний банк України виходили з того, що напередодні реформи в готівковомуобігу перебувала значна маса грошей – 338 трлн. крб., яка не мала повногореального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн. крб.)і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти через їхнедостатні обсяги. За розрахунками фахівців, конфіскаційний варіант реформи мавби негативні наслідки, а саме – зростання інфляції на 50 відсотків за місяць заповного спустошення прилавків магазинів. Це мало б руйнівні наслідки не лишедля стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.
Отже, можназробити висновок, що запровадження в обіг національної валюти гривнізабезпечило закінчення формування грошово-кредитної системи України. В обігуведена повнокровна грошова одиниця, яка стала одним з атрибутів державності таінструментів з управління економікою.
Цей періодреалізації грошово-кредитної політики (одночасно із затвердженням грошовоїреформи) характеризувався і запровадженням такого фінансового інструменту, якдержавні цінні папери. Національний банк, починаючи з 1996 року, припинивнадавати прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету і забезпечувавнадання коштів шляхом купівлі державних цінних паперів на первинному ринку.Усього за 1996-1999 роки Національний банк спрямував на купівлю державнихцінних паперів 14,5 млрд. грн. у портфелі Національного банку з'явивсяфінансовий інструмент, який можна було використовувати під час регулюваннягрошово-кредитного ринку.
Подальшийрозвиток банківської системи та монетарних інструментів із регулюваннямгрошово-кредитного ринку (третій етап 2000-2007) був зорієнтований на підтримкуцінової стабільності т на її основі стабільного економічного зростання.
З прийняттям20.05.1999 р. Закону України «Про національний банк України» процедурарозроблення та затвердження документа щодо проведення грошово-кредитноїполітики суттєво змінилася.
2000-2007 рокиможна охарактеризувати в монетарній сфері як адекватні процесам, що відбувалисяв реальному секторі економіки та державному бюджеті.
У цей періодвідновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилася ціновастабільність, рівень інфляції після проведення грошової реформи мав тенденціюдо зниження і був таким, що відповідає стану економічного розвитку країни, якащойно стала на шлях започаткування суттєвих економічних реформ.
Характерноюознакою періоду 1999-2005 років є стійке зростання обсягів номінальної грошовоїмаси, обчисленої за всіма агрегатами, — майже на 30-40% щорічно.
У цьому зв'язкуне можна не згадати гострі дискусії, що точилися у 1996-1997 рр. із приводунизького рівня коефіцієнта монетизації економіки, що віддзеркалює рівеньнасиченості господарського обороту грошима та негативних наслідків так званого«штучного дефіциту грошей» і ремонетизації для відтворювальних процесів векономіці [13, с.12-14]. Зауважимо, що в Україні цей показник був найнижчим у1995-1996 рр. – близько 9-10%. Упродовж 1997-2000 рр. спостерігалося йогопоступове зростання, але навіть на кінець 2000 року рівень монетизації вУкраїні був нижчим порівняно з такими країнами, як Венесуела (19,0%), Зімбабве(20%), Румунія (18,9%). У країнах так званої «Великої сімки» цей показникколивається у межах 55-100%, у країнах, що розвиваються, — 40-60%. У США рівеньмонетизації економіки у 2004 році дорівнював 79%. До речі, одним з найвищих єрівень монетизації в Китаї – понад 150%.
У фаховихвиданнях наводяться дані стосовно того, що в 1990-х роках для економікабсолютної більшості країн із високим рівнем монетизації ВВП було характернимсприятливіше поєднання темпів економічного зростання та інфляції.
Зазначимо, щомонетизація економіки та її рівень насиченості грошима безпосередньо пов’язаніз таким важливим поняттям як «фінансова глибина» (financial depth), щохарактеризує співвідношення обсягів строкових коштів та ВВП. Воно введено у1980-х роках Світовим банком для відображення зв’язку між насиченістю економікигрошима, розвинутістю фінансової та грошово-кредитної системи, з одного боку, ітемпами економічного зростання – з іншого [30, с. 256]. З посиланням надослідження Світового банку як певна тенденція наводяться приклади десятківкраїн, аби сформулювати таку узагальнюючу тезу: чим вища насиченість економікифінансовими та грошовими ресурсами, тим вищі темпи економічного зростання,оскільки диверсифікованішим є попит на гроші, потужнішими стаютьфінансово-грошові потоки, які підлягають перерозподілу в економіці таспрямовуються на фінансування її розвитку, не виникає штучного дефіциту грошей,що обмежує інвестиційні вливання тощо. Не зупиняючись детально на дослідженніпитань монетизації економіки й особливостях формування попиту і пропозиції нагрошовому ринку, зауважимо, що в Україні зростання реального ВВП із 6 до 12%протягом 2000-2004 рр. відбувалося за умов зростання показника фінансовоїглибини з 6 до 17%, збільшення обсягів реальної грошової маси та підвищеннярівня монетизації – із 16 до 32%.
Зазначимо, щозміни пропозиції грошей повинні узгоджуватися з динамікою ВВП та відповіднимиінфляційними процесами. Водночас істотне збільшення монетарних агрегатівспостерігалося на фоні значного сповільнення темпів зростання реального ВВП.Так, протягом 1993-2004 рр. його обсяги скоротилися до 87% від рівня 1993 року,тоді як реальні залишки готівки (М0) за цей період зросли у 7,58 рази, М1 – у4,74 рази, М2 та М3 – більш ніж у 6 разів. Найвищими темпами реальна грошовамаса зростала у 2001-2002рр., сягнувши рівня 35-43% щорічно. У 2003-2005 рр. ціпоказники дещо знизилися — до 13-5% на рік. Зауважимо, що для точнішихрозрахунків відповідності приросту грошової маси змінам реального ВВП доцільновикористовувати дані про обсяги грошової маси не на кінець року, асередньомісячні показники. Це, до речі, зумовлено тим, що в окремі періоди (у1992-1994 рр.) спостерігалися значні коливання її обсягів. Так, у ІV кварталі1992 року грошова маса М2 збільшилася у 6,1 рази, у ІІІ кварталі 1993 року – у1,9 рази [24, с. 6].
У цьому контекстіхотілося б також звернути увагу на те, що у 2005 році зростання готівки приодночасному зниженні темпів ВВП та сповільнення швидкості обертання грошовоїмаси створювали додаткові інфляційні ризики. Темп зростання готівки у січні –серпні 2005 року (27,1 за період) значно перевищував відповідні показники зароки економічного зростання [14, с. 27].
Досить важливим єдослідження каналів формування грошової маси, оскільки вони безпосередньовпливають на на ефективність грошово-кредитної політики. Слід зазначити, що векономічно розвинених країнах грошові агрегати зростають за рахунок ефектумультиплікації грошової бази.
В Україніостаннім часом гроші вливаються в економіку переважно шляхом купівлі валюти векспортерів, які почали перетворюватися на «перших утримувачів» грошей.Головним каналом випуску грошей в обіг є валютний ринок: за січень – серпень2005 року обсяг чистої емісії, спрямованої на купівлю-продаж валюти, становивпонад 26,4 млрд. грн. [18, с. 27].
Детальнішехотілося звернути увагу на структуру готівкового обороту в Україні. Протягом2001-2005 рр. спостерігалася позитивна динаміка кількості банкнот кожногономіналу. Впродовж 2004-2005 рр. особливо зросла кількість банкнот номіналами50, 100 і 200 грн.
Це вплинуло назміну структури банкнот – частка банкнот високих номіналів (50, 100, 200 грн.)поступово зростала. Тоді як частка банкнот низьких номіналів (1, 2, 5 грн.)скорочувалася (рис. 2.4.).
/>
Рис. 2.4. –Кількість і структура банкнот в розрізі номіналів
У цілому часткабанкнот високих номіналів, яка протягом 2001-2005 рр. постійно зростала, застаном на 01.01.2006 р. досягла 36,9% від їх загальної кількості. Натомістьчастка банкнот низького та середнього номіналів (10, 20 грн.) мала тенденцію дозниження. Якщо на початку 2001 року в структурі готівкової гривні купюринизького номіналу переважали (їх кількість становила близько 52%), то напочатку 2006 р. частка цих банкнот скоротилася і перебувала на майже однаковомурівні з купюрами середнього номіналу – відповідно 31,4 та 31,7 %.
Виходячи здослідження структури банкнот та попиту на них можемо зробити висновок пропосилення ролі банкнот високих номіналів. Що є нислідком впливу низки факторів,серед яких – підвищення індексу споживчих цін. Зростання цін на споживчі товаристимулює попит на купюри високих номіналів. Справді, з моменту введення гривні(вересень 1996 року) до початку 2006 року ціни в Україні зросли майже втричі,при цьому за останні п’ять роківчастка банкнот високих номіналів, якіперебівають у обігу, зросла з 10,8 до 36,9% від їх загальної структури. Це даєпідстави зробити висновок про навність зв’язку між структурою банкнот таінфляцією. Отже, на нашу думку, при прогнозуваннізагального попиту на банкнотипевного номіналу доццільно орієнтуватися на прогнозні оцінки рівня інфляції.
Необхідно констатувати, що в Україні з'явилися і розвиваються системи,які здійснюють розрахунки між своїми учасниками за допомогою інструменту, якийне має правового визначення в національному законодавстві, а відповіднотермінології, що вживається світовою банківською спільнотою, називається“Електронні гроші” (electronic money).
Під терміном “електронні гроші”, як правило, розуміють грошову вартість,яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і можевикористовуватися для здійснення платежів суб'єктам іншим, не емітент, безнеобхідності використання при цьому банківських рахунків, але що діє як свідомосплачений інструмент на пред'явника.
Поява електронних грошей обумовлена:
— розвитком інформаційних і криптографічних технологій, які дозволилизберігати на технічних пристроях грошову вартість і передавати її;
— потребами систем електронної торгівлі, яким необхідний інструмент дляздійснення беззбиткових мікроплатежів.
Сьогодні в Україні, як і в світі, для зберігання електронних грошейвикористовують два види технічних пристроїв: смарт-картку (свідомо сплаченіплатіжні картки багатоцільового використання або електронні гаманці) і пам'ятькомп'ютера.
Діяльність щодо емісії смарт-карток з електронними грошима за відсутностів законодавстві належних правових положень регулюється нормами щодо емісіїплатіжних карток, яка в межах України проводиться виключно банками. Проте навідміну від електронних грошей, платіжна картка виконує функцію ідентифікаціїутримувача і по своєму призначенню є засобом доступу до його банківськогорахунку.
Електронні гроші є грошовими зобов'язаннями емітента в електронному виглядіі зберігаються на електронному пристрої утримувача. У системах, які здійснюютьрозрахунки електронними грошима, банківські рахунки використовуються лише привведенні і виведенні грошей з системи: зарахування грошей на рахунок емітентапри емісії електронних грошей і списання грошей з рахунку емітента у разіпред'явлення електронних грошей для погашення. Необхідно відмітити, щоміжнародні банківські установи, зокрема Банк міжнародних розрахунків іЄвропейський центральний банк, розглядають електронні гроші окремо відпродуктів доступу до банківського рахунку і встановлюють вимоги до емітентів ісистем електронних грошей незалежно від виду носія, на якому електронні грошізберігаються.
Якщо банки — емітенти електронних грошей на смарт-картках є суб'єктамизагального банківського регулювання і нагляду з боку центрального банку, тонебанківські установи — емітенти електронних грошей, які зберігаються в пам'ятікомп'ютерів, здійснюють в Україні діяльність щодо емісії електронних грошейпоза державним контролем. Необхідно вказати, що електронні гроші, якізберігаються в пам'яті комп'ютерів, можуть переказуватися мережею Інтернет міжпристроями учасників систем (як фізичних, так і юридичних осіб), а такожобмінюватися на електронні гроші подібних систем і електронні гроші, номінальнов інших валютах. Переваги електронних грошей, зокрема здатність миттєвообслуговувати віддалені платежі і високий рівень анонімності можуть бутивикористані для кримінальних зловживань.
За відсутності належного правового регулювання діяльності, пов'язаної зелектронними грошима, системи електронних грошей і їх учасники натрапляють наістотні правові і фінансові ризики. Правовий ризик виникає унаслідок того, щотака діяльність не є легалізованою. Відсутність правової основи операцій, яківиконуються в системах електронних грошей, є джерелом ризику як для окремихтрансакцій і учасників, так і для систем в цілому. Фінансові ризики утримувачіві торговців виникають через певну невизначеність щодо остаточного виконаннягрошових зобов'язань з боку емітента. За погашення електронних грошейкомерційні структури несуть договірну відповідальність, і додатково їмвластивий ризик банкрутства.
Міжнародні банківські установи підкреслюють, що повинні бути встановленічіткі правила і умови, по яких може здійснюватися емісія електронних грошей, іупроваджений контроль за нею, оскільки така емісія може негативно вплинути настабільність фінансової системи і безперебійне функціонування платіжних систем.
У країнах Європейського Союзу питання емісії і нагляду за емітентамиелектронних грошей вирішено на рівні директиви Європейського Парламенту і Ради.
У Російській Федерації і Республіці Білорусь відповідні регулюючі нормивстановлені на рівні підзаконних актів центральних банків.
У Україні ухвалення законодавчих норм щодо електронних грошей і їхемітентів є квапною потребою. Необхідне адекватне правове регулювання процесів,в яких фактично вже бере участь певна частина користувачів, — постачальників іспоживачів послуг. Внесення доповнень до законодавства продиктоване розвиткомсуспільства і дозволить легалізовувати види діяльності, які на момент розробкизаконів України, що діють, не існували.
Метою внесення змін в законодавство є впровадження контролю за діяльністю,пов'язаною з електронними грошима, і разом з цим — створення регулятивноїоснови, яка б сприяла виявленню потенційних переваг електронних грошей ізабезпечила потреби електронної торгівлі в Україні.
Вумовах активного розвитку електроннихтехнологій, починаючи з середини минулого століття, деякі економісти висловлювали припущення про поступовезникнення готівки і її замініелектронними аналогами — платіжними картами, електронними гаманцями(встановленими на комп'ютери імобільні телефони). На їх думку, майбутнє нібито за більш технологічними, дешевшими, зручнішими і безпечнішими засобамиплатежу в порівнянні з готівкою.
Проте навіть в розвинених країнах, де електронні платежііснують декілька десятиліть, потенціал готівки далеко не вичерпаний.Так, наприклад, частка готівки в структурі платіжних інструментів,використовуваних населенням при розрахунках у сфері роздрібної торгівлі,виключно велика:у США вона складає приблизно 75%, в Європі — 76-86%, в Японії — 90%. У Росії цей показник набагато вище і досягає 97%, щопояснюється пізнішою появою електронних засобів платежу (середина 90-х рр.минулого століття). Російські громадяни в даний час вважають за краще використовувати готівку як основний платіжнийзасіб.
По оцінках незалежних експертів, в 2011 р. готівкаобслуговуватиме більше 2/3 роздрібних платежів у всьому світі.
Домінуюче положення готівки в структурі платіжнихінструментів пов'язане також з психологічним аспектом: населення звиклорозраховуватися готівкою і не уявляє собі існування без них. За данимиканадських дослідників, якщо розмір трансакції операції менше 10 дол. США, то 90% платниківвіддають перевагу оплаті готівкою, і лише коли розмір трансакції перевищує 50дол. США, знаходиться достатня кількість (65%) охочих використовувати платіжнікарти.
Заданими європейських дослідників, в 2005 р. при трансакції більше 100 єврочастка наявних засобів, використовуваних при оплаті, складала 49%, тоді як в2003 р. — 46%. Питома вага платіжних карт залишилася незмінною і склав 36%.
Розглянемопереваги і недоліки готівки і електронних засобів платежу.
1.Зручність — Для покупця, поза сумнівом, зручніше мати декілька платіжних карт,чим велику кількість банкнот і монет, але слід мати на увазі, що електроннізасоби платежу, на відміну від готівки, не володіють офіційним статусомзаконного платіжного засобу. У зв'язку з цим будь-який одержувач грошовихкоштів може на свій розсуд відмовитися приймати певні кредитні або дебетовікарти при оплаті товарів або послуг. Більш того, здійснення платежів задопомогою електронних засобів припускає наявність спеціальних технічнихпристроїв, в роботі яких не виключені збої. Робота технічних пристроївнеможлива також в періоди відключення електрики і на територіях, що постраждаливід стихійних лих. Збої в роботі платіжних систем під час стихійних лих в Південно-східнійАзії і США підтверджують справедливість цих слів.
2. Легкість використання. При проведенні розрахунківвикористовувати готівку простіше, ніж електронні гроші, оскільки в цьомувипадку не має значення вік, стать, рівень освіти сторін, не вимагаєтьсяспеціальних технічних пристроїв, а також відсутня необхідність повідомлятитретю сторону і чекати її підтвердження на право операції, а одержувач засобівможе негайно їх витратити.
3. Простота витрачання засобів. Готівка дозволяє платниковіекономніше витрачати свої засоби. За даними соціологів, використовуючи платіжнукарту, свого роду «віртуальне сховище» грошових коштів, людина набагато легшерозлучається з ними, ніж маючи їх в готівці.
4. Анонімність. При оплаті товару або послуги готівкою покупець маєможливість зберегти свою анонімність, а при електронних розрахунках особаплатника ідентифікується за допомогою технічних пристроїв. У зв'язку з цимпокупці, які не бажають, щоб їх операції сталі відомі широкій громадськості,вважають за краще використовувати готівку.
5. Швидкість розрахунків. При здійсненні оплати товарів іпослуг за допомогою платіжних карт, на відміну від готівки, швидкість обробкиплатежу сповільнюється, унаслідок необхідності запрошувати підтвердження наздійснення оплати у третьої сторони, що у свою чергу, негативно позначається натоварообігу підприємств роздрібної торгівлі.
6. Безпека. У разі втрати або крадіжки кредитних і дебетових карт їхвласник може зберегти грошові кошти, заблокувавши операції по втрачених картах.Проте існує небезпека злому електронних систем хакерами, які створюють різніпастки для розкрадання грошей з рахунків клієнтів, тому забезпечення збереження«електронних грошей» все одно залишається серйозною проблемою.
7. Економічність. Для модернізації і вдосконалення електронних систем платежіввикористовуються новітні технології, що неминуче веде до зростання сукупнихвитрат, пов'язаних з організацією платіжного процесу. По оцінках зарубіжнихекспертів, витрати при здійсненні платежів за допомогою банківських картвиявляються значно вищими, ніж при оплаті готівкою.
8. Можливість державного контролю емісії і обігу. Готівка є зобов'язаннямцентрального банку країни, який не може збанкрутіти, за визначенням. Тоді якелектронні засоби платежу — це зобов'язання кредитних організацій абокомерційних підприємств, у разі банкрутства яких збереження засобів нарахівницях клієнтів ставиться під питання.
Длязабезпечення стабільного грошового обігу і розвитку економіки країни великезначення має об'єм і структура грошової маси. Коректування об'єму готівки збоку центрального банку країни дозволяє підтримувати в необхіднихспіввідношеннях базові параметри грошової маси. Подібне коректування відносносукупного об'єму електронних засобів платежу по всіх емітентах представляєтьсянеможливим.
Такимчином, проведений нами порівняльний аналіз використання населенням готівки і їхелектронних аналогів при оплаті товарів і послуг дозволяє зробити висновок, щов найближчому майбутньому готівка залишатиметься основним засобом платежу
Хотілося б додатидеяку інформацію щодо грошової емісії в Росії для порівняння та пошукунайкращого варіанту оптимізації емісії.
Слід зазначити, що зростання наявного грошового обігуопосередковано зв'язане із збільшенням тіньового грошового обороту в економіці, відходомгосподарюючих суб'єктів від оподаткування, утрудняє боротьбу з корупцією,відмиванням грошей, злочинністю і тероризмом.
Не дивлячись на збільшення наявного грошового оборотуостанніми роками, намітилася тенденція до зниження частки готівки (поза касамибанків) по агрегату МО в загальній сумі грошовоїмаси (М2) за рахунокзростання частки безготівкових засобів. На початок 2007 р. питома вага готівкив структурі грошовоїмаси склала 31,0% проти 33,2% — на початок 2006 р.
Зрозвитком ринкових відносин в російській економіці відбулися зміни в методахуправління готівкою, що виразилися у відмові від жорсткого адміністративногорегулювання наявного грошового обороту. Таким чином, в даний час пріоритетнимзавданням в політиці Банку Росії є не скорочення об'єму наявного грошовогообороту, а його впорядкування.
Банк Росії не володіє правом обмежувати сумупідкріплення оборотної каси установ Банку Росії, необхідну для забезпеченняпотреб клієнтів, за наявності грошових коштів на їх рахунках. При цьому кредитніорганізації, відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації (ст. 845),не можуть визначати і контролювати напрями використання грошових коштів клієнта і встановлювати інші, непередбачені законом або договором банківського рахунку обмеження його праварозпоряджатися грошовими коштами на свій розсуд.
Якміру дії Банку Росії на величину наявного грошового обороту можна назвативстановлення граничного розміру розрахунків готівкою між юридичними особами поодній операції в рамках одного договору. На даний момент цей розмір складає 100тис. рублів.
Запорушення умов роботи з грошовою готівкою і порядку ведення касових операцій допосадових і юридичних осіб застосовуютьсязаходи фінансової і адміністративної відповідальності, передбаченіКодексом Російської Федерації про адміністративні правопорушення.
Розвитокелектронних засобів платежу сприятиме оптимізації грошового звернення іскороченню темпів зростання кількості готівки в обігу.
Банк Росії проводить постійну роботу по розширеннюзастосування електронних засобів платежу. У міжнародній практиці, крімбанківських карт, розвиваються і інші засоби безготівкових платежів. В даний час все частіше використовуються«електронні гаманці», найбільш прості варіанти,яких є і в Росії (зокрема телефонні карти і карти для проїзду в метро).
Удеяких країнах реалізована концепція мобільного банкинга (оплата товарів і послуг за допомогою мобільного телефону).Так, наприклад, японці за допомогою мобільного телефону оплачують відвідиникафе і кінотеатрів, а жителі Південної Кореї — проїзд на транспорті і покупки вмагазинах.
Заданими Банку Росії, на початок 2007 р. на території Російської Федерації діяло1189 кредитних організацій, з них 723 організації (більше 60%) здійснювалиемісію і/або эквайринг платіжних карт. Всього на 1 січня 2007 р. було выпушено 74,8 млн банківських карт, з них більше 90% — дебетові. Окремо слід виділити тойфакт, що переважна частина всіх платіжних карт в Росії (близько 90%)випускається в рамках «зарплатових» проектів.
ВИСНОВКИ
Центральнийбанк держави має бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа державикористується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він маєбути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавніекономічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Вінтакож повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньоїінстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливістьрефінансування на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів.Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і контролю,який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національнійкредитно-фінансовій системі.
Отже,можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, єорганом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого — займається господарською діяльністю.
Міжнародноюбанківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, щостановлять умови діяльності центрального банку, до яких належать: системачинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державноївиконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитнимиустановами Країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правовихактах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульовували йоговзаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системіорганів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежностібанку при здійсненні його функцій. Основна функція центрального банку держави — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця нормазакріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України «ПроНаціональний банк України», в ст. 6 якого зазначається, що відповідно доКонституції основною функцією Національного банку є забезпечення стабільностігрошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банксприяє додержанню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень,- цінової стабільності.
КонституціяУкраїни визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральноїланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни,закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владнихповноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, щосвідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правилаповедінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобіввпливу. Національний банк України є центром банківської системи і виступаєводночас у двох іпостасях — як орган держави, що виконує функцію забезпеченнястабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоврядуваннябанківської системи.
Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що питання емісіїта управління емісійним процесом є надзвичайно важливим для центральних банківяк країн із розвинутою економікою, що мають високий рівень розвитку сучаснихплатіжних технологій, так і для України, де частка готівки в грошовій масізалишається значною. Необхідно констатувати, що в Україні з'явилися і розвиваються системи,які здійснюють розрахунки між своїми учасниками за допомогою інструменту, якийне має правового визначення в національному законодавстві, а відповіднотермінології, що вживається світовою банківською спільнотою, називається“Електронні гроші” (electronic money). Досвід розвинутих країн показує, що збільшення угрошовому обігу частини безготівкових грошей позитивно впливає на розвитокекономіки країни в цілому. Але існує ряд проблем, які потрібно вирішити прешніж перейти на функціональну та ефективну форму безготівкових розрахунків.Серед них і довіра клієнтів до банківської системи та електронних розрахунків,безпека здійснення розрахунків. Багато переваг безготівкових розрахунків та зокремаелектронних грошей перекреслюються та недооцінюються нашим користувачем черезвелику кількість проблем, які існують у цій сфері. Насамперед, законодавчогохарактеру. У країнах Європейського Союзу питання емісії і нагляду за емітентамиелектронних грошей вирішено на рівні директиви Європейського Парламенту і Ради.
У Російській Федерації і Республіці Білорусь відповідні регулюючі нормивстановлені на рівні підзаконних актів центральних банків.
УУкраїні ухвалення законодавчих норм щодо електронних грошей і їх емітентів єквапною потребою. Необхідне адекватне правове регулювання процесів, в якихфактично вже бере участь певна частина користувачів, — постачальників іспоживачів послуг. Хотілося б відмітити, що готівковий обіг залишається найважливішоюскладовою частиною економіки країни і основою її стабільності. Навіть в розвинених країнах, де електронніплатежі існують декілька десятиліть, потенціалготівки далеко не вичерпаний. Так, наприклад, частка готівки в структуріплатіжних інструментів, використовуваних населенням при розрахунках у сферіроздрібної торгівлі, виключно велика: у США вона складає приблизно 75%,в Європі — 76-86%, в Японії — 90%. Збільшення готівкового обігу носитьоб’єктивний характер і залежить від динаміки макроекономічних показників. Вумовах розвитку інформаційних технологій можливості для розширеннябезготівкових розрахунків в сфері споживчого обороту існують. Але введенняелектронних засобів платежу для оплати товарів та послуг проходить поступово,виходячи з потреб суб’єктів господарювання. Таким чином, як свідчить аналіз,готівка у найближчому майбутньому збереже своє домінуюче положення прирозрахунках населення за товари та послуги.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХПОСИЛАНЬ
1. Бабичева Ю.А.Денежная мультипликация и регулирование монетарних факторов инфляции// Финансы и кредит, 2005. — №13.– С. 12-18
2. Березина М.П.Деньги с современной интерпретации // Бизнес и банки, 2002. — №22. – С. 3-7
3. Деньги, кредит,банки: Учебник/ Под ред. О.И. Лаврушина. –3-е изд., перераб. и доп. — М.:КНОРУС, 2006. – 448с.
4. Генкин А.С.Планета Web-денег. – М.: Альбина Паблишер, 2003. – 125 с.
5. КоваленкоВ.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник/ УАБС НБУ.-К.: Знання, 2006. – 332с.
6. Косой А.М.Платежный оборот:исследование и рекомендации. – М.: «Финансы и статистика», 2005. – 264с.
7. КрупновЮ.С. О природеэмисионных ресурсов центральных банков// БД (рус.). – 2005. — №8. – С.38-44
8. Лагутін В.Д.Гроші та грошовий обіг: Навч. посібник. – К.: «Знання», КОО, 2003. – 199с.
9. МахаеваО.О. Підходи до регулювання емісії електронних грошей та їх використання//Вісник УАБС. – 2005. – №2, С.46-52
10. МіщенкоВ.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. – К.: Т-во«Знання», КОО. – 2004. – 372с.
11. МіщенкоВ., Набок О., Шитко О. Проблеми організації емісії та обігу готівки//Вісник НБУ(укр.) – 2007. — №1, С. 17-23
12. Монетарнаполітика в умовах економічного зростання: матеріаль науково-практичноїконференції/ НБУ; МВФ — К., 2004. – 172с.
13. Науменкова С.В. Проблемы сбалансированности денежного рынка Украины. – К.:Наукова думка, 1997. – 56с.
14. Основні засади ГКП на 2006 рік. Затверджено рішенням Ради НБУ від9 вересня 2005 р. №17// Інвестиційна газета. — №45. – С. 27-30
15. Патишкин Д.О. Деньги, процент и цены. Соединение теории денег и теориистоимости. – М.: Экономика, 2004. – 125с.
16. ПоляковВ.П., Московкина Л.А. Основы денежного обращения и кредита: Учебное пособие. – 2-е из., доп. – М.:ИНФРА-М, 1997. – 192 с.
17. Поляков В.П. Московкина Л.А. Структура и функции центральнихбанков. Зарубежный опыт. – М.: Инфа-М, 1996. – 192с.
18. Савлук М., Сугоняко О. Чи вистачає грошей економіці України?//Вісник НБУ. – 1997. — №4. – С. 19-21
19. СеменовС.К. Деньги: эмисия, ее сущность ипроцедуры// Финансы и кредит (рус.) – 2007. – №9, С.36-43
20. СеменовС.К. О механизме эмисии денег// Финансы и кредит (рус.). – 2002. — №13 –С.29-32
21. Статистика финансов: учебн./ Под ред… В.Н. Салина. – М.: Финансыи статистика, 2000. – 520 с.
22. СуганякаМ.В. Особливості емісійної діяльності Ощадбанку України//Проблеми і перспективирозвитку банківської системи України Т.14: Збірник наукових праць: Науковевидання. – Суми: УАБС НБУ, 2005. – №2, 267с.
23. Хайєк Ф., Частные деньги. – М.: Институт национальной экономики, 1996. –254с.
24. Ющенко В.А. Проблема демонетизації економіки України// Вісник НБУ.– 1997. — №6. – С. 3-20
25. http://abc.informbureau.com/html/iioeiecaoess.html
26. http://library.biz.ua/7/607.html
27. http://www.readbookz.com/book/55/2121.html
28. http://www.niss.gov.ua/Evrointeg/konf2.htm
29. http://www.ref.net.ua/work/det-36069.html
30. World Bank Development Report 1989. – Wash.: World Bank, 1989. –357 p.
ДодатокА
Готівкова емісіяпо балансу центрального банкуАктив Пасив 1. (Дебет позикового рахунку комерційного банку) Видача емісійного кредиту по позиковому рахунку комерційного банку 1-П. (Кредит коррахунку комерційного банку) Збільшення в сумі емісійного кредиту залишку на коррахунку комерційного банку (по балансу комерційного банку – операція 2-А) 4. (Дебет рахунку оборотної каси емісійного банку) Збільшення залишку оборотної каси центрального банку за рахунок надходження нових грошей з резервних фондів в сумі заявки комерційного банку 4. (Кредит рахунку готівкових грошей в обігу) Збільшення залишку рахунку «Готівкові гроші в обігу» на суму підкріплення оборотної каси з резервних фондів 5. (Кредит рахунку оборотної каси емісійного банку) Зменшення залишку оборотної каси центрального банку – гроші отримані комерційним банком 5-П. (Дебет коррахунку комерційного банку) Зменшення залишку на коррахунку комерційного банку в сумі отриманої готівки (по балансу комерційного банку — 6-А.2)
Додаток Б
Готівкова емісіяпо балансу комерційного банкуАктив Пасив 2-А. (Дебет коррахунку комерційного банку) Збільшення в сумі емісійного кредиту залишку на коррахунку комерційного банку (по балансу центрального банку 1-П) 2. (Кредит рахунку позики отриманої) Облік на позиковому рахунку емісійного кредиту, отриманого від центрального банку 3.1. (Дебет позикового рахунку клієнта) Видача кредиту іншому банку чи підприємству по позиковим рахункам з коштів емісійного кредиту 3. (Кредит розрахункового рахунку клієнта) Збільшення в сумі кредиту залишку на розрахунковому рахунку підприємства чи чеково-депозитному рахунку, якщо такі рахунки відкриті
6-А.1. (Дебет рахунку операційної каси комерційного банку) Збільшення залишку операційної каси за рахунок готівки, що поступила з центрального банку.
6-А.2. (Кредит коррахунку комерційного банку) Зменшення на цю суму залишку на коррахунку 7. (Кредит операційної каси комерційного банку) Зменшення залишку операційної каси – готівка отримана клієнтом 7. (Дебет розрахункового рахунку клієнта) Зменшення залишку на розрахунковому рахунку клієнта – частина суми отриманого кредиту отримана готівкою