Депозитні операції банків на фінансовому ринку України (за матеріалами АТЗТ "АК ПРОМІНВЕСТБАНК")

ДИПЛОМНА РОБОТА
 
ДЕПОЗИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ НА ФІНАНСОВОМУ
РИНКУ УКРАЇНИ
(за матеріалами АТЗТ „АК ПРОМІНВЕСТБАНК”)

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади депозитних операцій
1.1 Характеристика банківських депозитних операцій, задачі залученнядепозитних коштів комерційними банками
1.2. Фінансові умови залучення депозитів комерційними банками
1.3 Формування відсоткових ставок, показники ефективності та ризиківдепозитних операцій
Розділ 2. Оцінка системи залучення депозитних коштів в атзт “АКПРОМІНВЕСТБАНК”
2.1 Характеристикадіяльності АТЗТ “АК ПРОМІНВЕСТБАНК” за 2004 –2007 роки
2.2 Аналіз динаміки структури, строковості та ставок залучених депозитнихкоштів в АТЗТ “АК ПРОМІНВЕСТБАНК”
2.3 Аналіз вартості залучення та рентабельності використання залученихдепозитних коштів в АТЗТ «АК ПРОМІНВЕСБАНК»
Розділ 3. Шляхи удосконалення залучення депозитних коштів банками України
3.1 Кореляційний аналіз впливу показників макроекономіки України та рівнядоходів населення на обсяг залучених депозитів комерційними банками України у2001 – 2007 роках
3.2 Світовий досвід з управління залученими депозитними коштами банку
3.3 Удосконалення управління поточною структурою залучених депозитнихкоштів банку в концепції інтегрованого управління активами та пасивами банку
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Анотація
ВСТУП
Актуальністьобраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінкистану та перспектив розвитку методів управління залученими депозитними коштамив комерційних банках полягає в необхідності впровадження методологіїкомплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки ввнутрішньому мікросередовищі, але і при порівняльному аналізі положення банку убанківській системі України (макросередовищі), оскільки формування попиту тапропозиції на залучені кошти є результатом конкурентної взаємодії банківбанківської системи України і загального фінансового стану юридичних і фізичнихосіб в Україні, який формує їх схильність до пропозиції тимчасового збереженнявільних коштів в банківській системі.
Залучені(на міжбанківському фінансовому ринку) та запозичені (назагальному фінансовому ринку юридичних та фізичних осіб) кошти комерційногобанку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти тастроку залучення (запозичення).
Об’єктомдипломного дослідження є – діяльність комерційного банку по залученнюдепозитних коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності АКБ«Промінвестбанк» та інших комерційних банків України першої групи рейтингуНаціонального банку України.
Предметомдипломного дослідження є – комплекс системи управління вартістю тарентабельністю залучених депозитних коштів в АКБ «Промінвестбанк», а також вінших банківських установах банківської системи України.
Мета дипломногодослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні важливості інтегрованогоуправління активами та пасивами комерційного банку для визначення алгоритмууправління залученням депозитних ресурсів(пасивів) у юридичних та фізичнихосіб, розкриттю діючої практики залучення депозитних коштів в АКБ«Промінвестбанк», а також пошуку напрямків удосконалення розвитку програмнихмоделей управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів вкомерційному банку.
Для досягненняпоставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:
- дослідженосутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурнийрозподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб увигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційнихбанків та Національного банку України у вигляді короткострокових тадовгострокових кредитів;
- досліджено структуру залучених депозитних коштів вАКБ «Промінвестбанк», її динаміку у 2004 – 2007 роках та порівняльніособливості структур залучених депозитних коштів в інших комерційних банкахпершої групи рейтингу НБУ;
- розглянуто процес функціонування та управліннязалученими депозитними коштами в АКБ «Промінвестбанк»;
- проведено аналіз діючої практики управліннязалученими депозитними коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;
- проведена розробка регресійної багатовимірноїматематичної моделі розрахунку впливу структури депозитних коштів (пасивів)комерційного банку на рентабельність його роботи;
- на основі розрахунків побудованої моделізапропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури залучених депозитнихкоштів в АКБ «Промінвестбанк» для підвищення рівня рентабельності роботи банку;
На вирішенняпроблеми оптимального управління залученими коштами в комерційних банкахспрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – АзаренковаГ.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М.,Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., ШевченкоР. І…
Інформаційноюбазою дипломного дослідження були – звітні документи АКБ «Промінвестбанк» за2004 – 2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціаціїукраїнських банків, Держкомстату України.
Впровадженняпропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залученихдепозитних коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:
- зосередити увагу банківських установ на доцільностіоптимальних структурних обсягів залучення депозитних коштів відносно рівнястатутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягненнядивідендної рентабельності роботи комерційного банку;
- звернути увагу акціонерів комерційних банків нанеобхідність оптимального нарощення власного капіталу, оскільки результатидипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не єосновою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку.
Досліджена політика екстенсивного зростання валюти балансу банку АТЗТ “АКПромінвестбанк” у 2004 – 2007 роках та розширення його інфраструктури, з точкизору акціонерів, — не є ефективною, оскільки разом з політикою впровадженняпереорієнтації банку з переважно юридичних клієнтів в сторону ощадного банкудля фізичних осіб ROE зменшився з рівня 16,2% за 2005 рік до рівня 8,7% за 2007рік, тобто дохідність акцій банку стала практично в 2 рази нижче ринковоїдоходності інвестиційного капіталу в Україні.
Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає внаданні службі депозитного менеджменту АТЗТ “АК Промінвестбанк” новихкомплексних рішень та підходів по аналізу ефективності політики застосуванняфінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу за рахунокзалучених та запозичених коштів юридичних та фізичних осіб, які доцільнозастосувати для корегування стратегічних напрямків в структурі депозитноїполітики банку.
 

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
 
1.1 Характеристика банківських депозитних операцій,задачі залучення депозитних коштів комерційними банками
 
Ресурсикомерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у йогорозпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції,завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних [25].
Згідно з джереламиутворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурсикомерційних банків поділяють на власні, залучені (або депозити) тазапозичені(або міжбанківські депозити та кредити).
Функціональноюзадачею власних ресурсів банку (статутний капітал, прибуток та резерви) є [37]:
— по-перше,забезпечення придбання основних та нематеріальних необоротних коштів, якістановлять робочу інфраструктуру банківської установи, що дозволяє виконувативсі банківські операції з грошовими коштами як в Україні, так і за кордоном вбанках — нерезидентах;
— по-друге,виконання страхової функції нейтралізації банківських ризиків, пов’язаних знеотриманням доходів (вкладення коштів в збиткові операції) та втратою коштів в активних операціях(неповернення кредитних коштів);
— по-третє, інвестування тимчасово вільних власних коштів банку в іншівиди бізнесу з підвищеним ризиком та дохідністю, де ризикування коштамиклієнтів практично недопустимо.
/>У загальному обсязі ресурсів, якими володієкомерційний банк, переважають зобов’язання банку.
Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активівбанківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів увизначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включаютькошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість,заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторськузаборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківськірозрахунки.
/>
Рис. 1.1. Структура зобов’язаньбанку [22]
В економічній літературізобов’язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені коштиє найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсівбанку, які спрямовуються на проведення активних операцій.
До залучених коштів банку, згіднокласифікації роботи колективу авторів під керівництвом проф. Герасимовича А.М.(КНЕУ) [ 22], належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів,депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки напластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.
В табл.1.1 наведена в дипломномудослідженні класифікація ресурсів комерційного банку з точки зору рівня вартостіз використанням бухгалтерсько-облікової класифікації статей пасивів згідно«Плану рахунків» [13].
Таблиця 1.1
Бухгалтерсько-облікова класифікація ресурсів (пасивів)банку [13]Безплатний власний капіталу (статутний капітал +фонди + прибуток) Низьковитратні залучені кошти до запитання фізичних осіб Високовитратні залучені строкові депозити фізичних осіб Низьковитратні залучені кошти до запитання юридичних осіб Високовитратні залучені та запозичені строкові депозити юридичних осіб Платні технологічні пасиви (кредиторська заборгованість, власні ЦП, відсотки за депозити) 1 2 3 4 5 6 Статутний капітал банку Кошти на вимогу фізичних осіб Строкові кошти фізичних осіб Кошти на вимогу інших банків Короткострокові кредити, що отримані від Національного банку України Кредиторська заборгованість за операціями з банками Емісійні різниці Кошти виборчих фондів Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком Бюджетні кошти клієнтів, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів Довгострокові кредити, що отримані від Національного банку України Кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку Загальні резерви та фонди банку Ощадні (депозитні) сертифікати на вимогу, емітовані банком Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком Кошти спеціального фонду бюджетів АРК, областей, міст Киє-ва і Севастополя Кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій Цінні папери власного боргу, крім субординованого боргу Результати минулих років Кошти позабюджетних фондів Строкові вклади (депозити) інших банків Інші пасиви банку Результати звітного року, що очікують затвердження Кошти на вимогу суб'єктів господарювання Короткострокові кредити, що отримані від інших банків Банківські резерви на покриття ризиків і витрат Результати переоцінки Кошти небанківських фінансових установ Довгострокові кредити, що отримані від інших банків Субординований борг банку Результат поточного року Строкові кошти суб'єктів господарювання
Найбільша частка ресурсів банку,наведених в табл.1.1, у банківській практиці називається — залучені, абодепозитні зобов’язання:
- низьковитратні залученікошти до запитання фізичних осіб;
- високовитратні залученістрокові депозити фізичних осіб;
- низьковитратні залученікошти до запитання юридичних осіб;
- високовитратні залученістрокові депозити юридичних осіб;
Класифікація депозитів закатегоріями вкладників, економічним змістом, строками, валютою, згідно роботи[22], наведена на рис.1.2
/>Депозит (вклад) — цезобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осібабо цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахуноквкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінногопапера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасивіназиваються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритийклієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти [22]. У світовійпрактиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80 %.
Депозитні операції відіграютьзначну роль у діяльності банку [22]:
- депозитні операції єголовним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Відхарактеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмірдоходу банку;
- правильна організаціядепозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;
- депозитні операціїсприяють прискоренню безготівкових розрахунків;
- ресурси, сформовані зарахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.
Водночас депозитні операції маютьпевні недоліки:
- операції щодо залученнякоштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими іматеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банкув разі необхідності

/>
Рис. 1.2. — Класифікаціядепозитів [22]
- оперативно отримуватигрошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбаченихплатежів;
- мобілізація коштів увклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не відкомерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додатковогозалучення коштів;
- загальний обсяг тимчасововільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивнообмежений.
Оскільки частка депозитів узобов’язаннях найбільша, то потрібно окремо проаналізувати їх структуру.Класифікацію депозитів банку за різними класифікаційними ознаками наведено нарис. 1.2 [22].
За строками використання коштіврахунки поділяються на: депозити (вклади) до запитання та строкові депозити. Усвою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: ультрастрокові (типуовернайт), короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).
За категоріями вкладників депозитиподіляються на: депозити банків; депозити за рахунок бюджетних коштів; депозитисуб’єктів господарської діяльності; депозити фізичних осіб.
За формою грошового обігу можнавиділити: депозити внесені готівкою та безготівкові депозити. При цьомудепозити від фізичних осіб, як правило, залучаються готівкові, а від юридичнихосіб — безготівкові.
За валютою, у якій номінованодепозит розрізняють: депозити у національній валюті та депозити в іноземнійвалюті. Останні підрозділяють на депозити у вільно конвертованій валюті та уневільно конвертованій валюті.
Зрозуміло, що комерційні банки зостаннім видом депозитів, як правило, намагаються не працювати.
За формою визначення власникадепозиту виділяють іменні депозити та депозити на пред’явника. Так, наприклад,ощадні депозитні сертифікати на пред’явника емітуються без зазначення власника,а вимогу за ними уступають, просто вручаючи сертифікат без пред’явленнябудь-якого документа. Ощадні сер тифі-кати на пред’явника — визнаний засібконфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах.Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно,як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють іне продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).
За цільовим призначенням депозитиподіляються на: дохідні депозити та гарантійні депозити.
За способом юридичного оформленнязобов’язань виокремлюють: депозити, оформлені угодою, депозити з наданням ощадноїкнижки, депозити з наданням ощадного сертифіката.
За формою вилучення депозиту танарахованих процентів розрізняють: безумовні депозити та умовні. Безумовнідепозити бувають без попереднього повідомлення та з попереднім повідомленням.Умовні депозити можуть бути вилучені у разі настання певних обумовлених угодоюобставин.
За економічним змістом тахарактером депозиту розрізняють: пасивні та активні депозити. Пасивні депозитивиступають джерелом залучення банківських ресурсів. Активні депозити — засіброзміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активнихдепозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, якийне в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами.
Ефективність формування ресурсноїбази банку залежить від раціонального поєднання трьох чинників: стабільності(стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремихскладових ресурсної бази за цією ознакою.
Депозити до запитання єнайдешевшими залученими ресурсами серед платних ресурсів. Витратність цьоговиду ресурсів коливається в межах 1—2 % річних за залишками на рахунках клієнтів.До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки напоточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів;кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках(невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, коштизамовників на спеціальних рахунках, розрахунках по капітальних вкладеннях вцілому за об’єкт); вклади населення до запитання.
Депозити до запитаннярозміщують у банку на поточних рахунках клієнтів. Вони використовуються дляпоточних розрахунків власника рахунка з його партнерами. На вимогу клієнтакошти з поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися через видачуготівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладівдо запитання прирівнюються вклади з попереднім повідомленням банку про намірзняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одногомісяця).
Вклади до запитання єнестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для кредитних таінвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитнийпроцент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати задепозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати прирістпоточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якостіобслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільгивкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта формрозрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативнеобслуговування тощо.
Для покриття операційнихвитрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійнувинагороду. Комісія може утримуватись з депозитного процента. Деякі банки нестягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на нихстабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитанняможна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.
На цьому рахунку відбиваютьсявсі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів задорученням клієнтів, а також надходження виручки від реалізації продукції таінших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакшекажучи, контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собіознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахункомозначає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що уклієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.
Формою залучення банкомвкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимомфункціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останнійвідкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, при овердрафті такепозичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер.Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок зовердрафтом може відкриватися тільки у відносинах банку з юридичними особами.Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.
Одним із видів депозитів дозапитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даномубанку іншими банками, який можна назвати міжбанківським депозитом.
Конкуренція на ринкукредитних ресурсів змушує комерційні банки шукати нові форми і способизалучення коштів. Значного поширення в банківській практиці набуло залученнякоштів на рахунки, що обслуговуються за допомогою платіжних карток. Заекспертними оцінками операції з платіжними картками в Україні набувають всебільшого поширення і зараз становлять 15—20 % загального обсягу розрахунків. Засвоїм характером такий рахунок вважається депозитом до запитання. В умовахобмеженості клієнтської бази даний вид залучення ресурсів є, безумовно,перспективним і потребує подальшого розвитку в банківській практиці.
Витрати на обслуговуванняпоточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів.Збільшення частки даного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витратиі знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів дозапитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабільнішимелементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика,оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі — до 30 %.
Строкові депозити — цегрошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можутьзніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомленнябанку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити відюридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строковідепозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися нимитривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення часткистрокових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом,оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогукредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. Узв’язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майженемає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення(депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі,тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.
Однією з форм строковихвкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмовепідтвердження депонування банком грошових коштів, яке засвідчує право вкладникана одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів заним. Доходи за ним нараховуються у вигляді процентів на номінал, фіксованоїпремії чи виграшу або як різниця між ціною розміщення та ціною погашення (сумадисконту) цінного папера. Депозитний сертифікат може використовуватись йоговласником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.
Основною задачеюзалучення депозитних коштів комерційними банками є створення пасивних джерелвиконання банками активних операцій з залученими коштами з метою отримання прибуткувід активних операцій, який перевищує витрати на залучення депозитних коштів.
Основною задачеюзапозичення коштів на міжбанківському ринку є покриття тимчасових касовихрозривів між грошовими потоками власних платежів банку і платежів за дорученнямклієнтів та грошовими потоками надходження платежів в банк у власних операціяхта операціях клієнтів.
Згідно звизначенням роботи [24], метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннямибанку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами дляфінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримкадостанього рівня ліквідності.
Згідно з визначенням роботи [61], метою банківського менеджменту у сферіуправління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшимивитратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк.Отже, у процесі формування ресурсної бази менеджмент повинен враховувати дваосновні параметри управління — вартість залучених коштів та їх обсяг.
Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат задепозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залученнякоштів, які загалом поділяються на дві групи — цінові та нецінові методиуправління залученими коштами.
Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки задепозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові коштифізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяєзалучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, алеобмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, зберігає чи знижуєдепозитні ставки.
Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються навикористанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язанізі зміною рівня депозитних ставок.
Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях тогосектору ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури,розробленні нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуютьсяклієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді йзначних) витрат.
Згідно визначень роботи Л.О.Примостки (КНЕУ) [61] — до залучених коштівбанку належать залишки коштів на поточних, бюджетних і розрахункових рахункахклієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади дозапитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні,брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти накореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). У банківській практицівсі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, азалучені кошти — депозитними зобов’язаннями.
Згідно визначень роботи А.М. Арістової (КНТЕУ) [24] — до депозитів(залучених коштів) банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних ірозрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вкладифізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків,включаючи такі як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити віноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків(лорорахунки). Усі ці джерела коштів поділяються на дві групи: трансакційні таощадні депозити. Ознакою трансакційних депозитів є право клієнта на переказгрошей в іншу банківську установу та використання цього права на регулярнійоснові. Тому трансакційні депозити є найбільш рухливою частиною банківськихпасивів. Ощадні депозити не мають цієї ознаки, вони стійкіші як джерелафінансування, але їх залучення коштує банку більше (відсоткова ставка).
Основнимизавданнями щодо управління залученими коштами банку, за думкою к.е.н. АрістовоїА.М. та д.е.н. Шульги Н.П. (КНТЕУ, кафедра банківської справи) [24], насучасному етапі розвитку банків України є:
- дотримання нормативів ліквідності;
- дотримання нормативів обов’язкового резервування;
- реалізація депозитної політики банку;
- підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансовоговажеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;
- використання підходів до управління зобов’язаннями,які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;
- застосування інструментів управління зобов’язаннямибанку, адекватних стану фінансового ринку;
- встановлення відповідності обсягів і структуризобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегіюінтегрованого управління пасивами і активами банку;
- формування собівартості ресурсів на ринку, щозабезпечують стабільну доходність активних операцій.
1.2 Фінансові умови залучення депозитів комерційнимибанками
 
Для забезпечення бажаноїструктури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджментвикористовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп:цінові та нецінові методи управління залученими коштами.
Сутність цінових методівполягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля вконкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб.Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. Інавпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковиминапрямами їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.
Обсяги залучення заощаджень убанківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основнимінструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставкизалежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті тасуми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов'язаннями банку базується нааналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залученнякоштів, і витратами банку, пов'язаними з обслуговуванням кожного видудепозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі,наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою абовзагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговуваннядепозиту банк найчастіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійнувинагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, іводночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.
В табл.Ж.1 – Ж.6Додатку Ж наведені умови залучення вкладів в 6 банках м. Києва станом на15.05.2007 року, які дозволяють ідентифікувати основні інструментиконкурентного управління залученням депозитів в банківську систему, як:
- ставка залучення депозиту в залежності від валютидепозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння особливимклієнтам, суми депозиту та інш.;
- строк залучення депозиту;
- мінімальна сума залучення депозиту;
- строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна,щоквартальна, в кінці строку);
- наявність режиму довкладання коштів депозиту чифіксована початкова сума депозиту;
- наявність режиму часткового зняття суми депозиту тарежим нарахування відсотків у цьому випадку;
- наявність режиму кредитування вкладника під заставудепозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);
- штрафні санкції за дострокове припинення договорудепозиту (зменшення ставки нарахування відсотків та перерахування при розриві);
- прості чи складні відсотки (автоматичне зарахуваннявідсотків до суми вкладу);
- постійна чи регульована ставка депозиту на протязідовгострокового депозиту;
- наявність режиму мультивалютності вкладу при сплатівідсотків по вкладу в іноземній валюті;
- наявність додаткових бонусно-виграшних програм припролонгації депозита на наступний строк;
- наявність умов безкоштовної сплати комунальнихплатежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певнийстрок;
- наявність умови видачі безплатної пластиковоїкартки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку,відділенні банку.
За своїм економічним змістомвідсоткова ставка – це ринкова ціна (вартість) грошей, яка відображаєальтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платоювласникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовжпевного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їхрозміщення. На сучасному етапі розвитку банківської системи Українизастосовується набор управління параметрами поточних та строкових депозитів,наведений в табл.1.2 – 1.4, який доповнює основний ціновий параметр –відсоткову ставку депозиту в залежності від валюти вкладу — строком депозиту,умовами сплати відсотків, мінімальної суми депозиту, умовами права на частковепоповнення та зняття суми вкладу.
Таблиця 1.2
Управління строковимизалученими коштами юридичних та фізичних осіб [24]Вид інструмента Управляємі параметри, застосовуємі інструментом Лімітування суми залучених коштів Мінімальна сума депозиту Мінімальна сума довкладень Мінімальна сума часткового зменшення депозиту Управління строками депозитів Строк депозита по договору Можливість автоматичної пролонгації строку договору Строк до кінця дії депозитного договору, після якого поповнення депозитного рахунку припиняється Строк повідомлення банку про дострокове повернення грошових коштів на вимогу клієнта Управління процентною ставкою Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка Спосіб нарахування процентів(прості чи складні) Розмір процентної ставки за договором Розмір процентної ставки у разі дострокового розірвання договору клієнтом Управління періодичністю сплати процентів Авансова сплата Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна) Сплата по закінченню договору
Таблиця 1.3
Управління залученими коштамина вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [24]Вид інструмента управління Управляємі параметри, застосовані інструментом Лімітування суми залучених коштів Мінімальний незнімаємий залишок суми на рахунку Управління процентною ставкою Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка Спосіб нарахування процентів(прості чи складні) Розмір процентної ставки за договором Управління періодичністю сплати процентів Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна)
Таблиця 1.4
Управління залученими коштамина вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [24]Вид інструмента управління Керовані параметри, застосовані інструментом Лімітування суми залучених коштів Максимальна сума зняття коштів з рахунку за 1 день Управління процентною ставкою Вид процентної ставки: фіксована чи плаваюча процентна ставка Спосіб нарахування процентів(прості чи складні) Розмір процентної ставки за договором Управління періодичністю сплати процентів Періодична (щомісячна, шоквартальна, річна) Ліміт транзакцій Максимальна кількість трансакцій за 1 день
Банки, які не мають на ринкурепутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтівпропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повиненточно знати напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність.Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщеннязалучених ресурсів може призвести до появи від'ємного спреду, а отже, збитковоїдіяльності банку.
В умовах загостренняконкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саменеціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок маєобмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати.
До нецінових методівуправління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування;розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплекснеобслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій умісцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи допотреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів,як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів зрахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнаннябезкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів угромадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогоюпластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят відімені керівництва банку та ін.
Нецінові методи управліннябазуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговуєтьсябанком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів таоперацій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методівпотребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управліннязалученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов'язані зпідвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадженнянецінових прийомів. На практиці ці методи застосовують паралельно.

1.3 Формування відсоткових ставок, показникиефективності та ризиків депозитних операцій
 
Основним інструментом управління зобов'язаннями банкує депозитна ставка. В основу формування депозитних ставок покладеновизначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівеньдохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів уконкретний банк.
Нарівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:
— реальні темпи економічногозростання в країні;
— очікуванийрівень інфляції впродовж періоду вкладання коштів;
— ризикнеповернення коштів, що пов'язується з конкретною банківською установою.
— попит і пропозиція грошовихкоштів на ринку;
— попит на кредити;
— норми обов'язкових резервівза зобов'язаннями банку;
— нормативні вимоги НБУ щодоспіввідношення вкладів фізичних осіб і регулятивного капіталу банку;
— структура та умови вкладу;
— правила обліку іоподаткування доходів;
— завищений рівеньвідсоткових ставок інсайдерам банку;
— рівень конкуренції;
— демпінгова політика окремихбанків, які тільки виходять на ринок і прагнуть будь-якою ціною завоювати своюнішу, необгрунтовано підвищуючи депозитні ставки.
Під час визначення рівнядепозитної ставки менеджменту банку потрібно пам'ятати, що ціна ресурсівтрансформується в ціну кредиту, яка, своєю чергою, відображається в цінах натовари і послуги, кінцевим споживачем яких залишається населення. Відтак необґрунтованезавищення депозитних ставок має негативні наслідки для всього суспільства.
Рівень ринкових процентних ставок банківськихдепозитів може бути визначений за формулою:
/> (1.1)
де k – рівень ринкової процентної ставки депозиту;
r — реальна доходно-витратна процентна ставкапроцентів банку;
x – очікуваний рівень інфляції;
p — премія за ризик непогашених зобов’язань.
m – премія за ризик дострокового погашення депозиту
r-конкур – конкурентна складова ставки, яка залежитьвід конкурентних пропозицій банків на банківському ринку (зовнішній тиск наставку)
Реальна ставка залежить від попиту грошей на ринкуактивних операцій, від пропозиції грошей на ринку депозитів та регуляції рівнярозміщення залучених депозитів в активні кредити за допомогою вимогНаціонального банку України до ставки обов’язкового резервування залученихкоштів, яка стримує кредитний мультиплікатор грошей в банківській системіУкраїни. Реальна ставка розраховується за формулою нормованої доходностізалученого депозиту в активних операціях банку (з врахуванням залишення врезервах банку обов’язкової частки депозиту):
/> (1.2)
де r-кред – ринкова ставка активних (кредитних)операцій, в які можна розмістити залучені депозитні кошти;
r-дох_банк – розрахункова ставка власного доходу банкувід активної операції по розміщенню депозиту;
Stприб – ставка податку на прибуток банку;
Drвитр_банку — додаткова ставка врахування витрат банкуна оформлення та обслуговування депозиту (договору, пластикові картки та інше);
r-обов_резерв – ставка вимог НБУ до обов’язковогорезервування частки залучених депозитів на кореспондентському рахунку вНаціональному банку України
Формула (2.2) показує доходно-витратну фінансову схемузалежності депозитної ставки від ставки активних (кредитних) операцій порозміщенню залученого депозиту в активні операції банку та ставки обов’язковогорезервування, які для комерційного банку є зовнішніми, незалежними від нього.
Реальна ставка процента та інфляційна премія разомвизначають номінальний рівень пропонованої банком ставки депозиту на рівнівільного від ризику процента (i):
/> (1.3)
Застосованіінструменти управління залученими коштами в банках банківської системи Українидають можливість структурувати основні сегменти залучених коштів по управліннюp та m – ризиковими ставками, як:
1. Ощаднідепозити, основними признаками яких є:
- сплата відсотків в кінці строку договору депозитучи авансом;
- відсутність права на до вкладення коштів до вкладуна період договору;
- відсутність права на часткове зняття коштів вкладуна період договору;
2. Доходнідепозити, основними признаками яких є:
- регулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплатавідсотків;
- відсутність права на до вкладення коштів до вкладуна період договору;
- відсутність права на часткове зняття коштів вкладуна період договору;
3. Накопичувальнідепозити, основними признаками яких є:
- умови як сплати відсотків в кінці строку так ірегулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;
- наявність права на до вкладення коштів до вкладу наперіод договору;
- відсутність права на часткове зняття коштів вкладуна період договору;
4. Універсальнідепозити, основними признаками яких є:
- умови як сплати відсотків в кінці строку так ірегулярна (щомісячна чи щоквартальна) сплата відсотків;
- наявність права на до вкладення коштів до вкладу наперіод договору;
- наявність права на часткове зняття коштів вкладу наперіод договору;
У вказаних 4-хсегментах додаткові умови строків сплати відсотків та наявність чи відсутністьправа управління основним “тілом” депозиту є основою для систематичногорегулювання різниці в відсоткових ставках при рівних строках розміщеннядепозитів.
До інструментівбанку, крім процентної ставки за окремим депозитом, відносять узагальнюючіпоказники середньої процентної ставки і собівартості залучених коштів. Середняпроцентна ставка за залученими коштами розраховується як середньозваженавеличина ставок залучених коштів на конкретну дату. До розрахунку приймаються:
— залишок коштівза кожною статтею залучених коштів за балансом на конкретну дату;
— процентна ставка(параметр аналітичного обліку) за кожною статтею залучених коштів.
На середнюпроцентну ставку діють такі фактори:
- зміни процентних ставок за окремими залученимикоштами;
- зміна структури залучених коштів.
Тому більшоб’єктивну інформацію щодо динаміки процентних ставок можна отримати напідставі середньої ставки за окремими групами залучених коштів. Ця інформаціяміститься в щоденному звіті банку про депозити і процентні ставки.
Собівартістьзалучених коштів використовують як інструмент управління процентною маржею утактичному менеджменті. Щомісяця на підставі даних балансу (щодо процентнихвитрат) і даних управлінського обліку (щодо середньоденної суми залученихкоштів) собівартість залучених коштів розраховують як відношення процентнихвитрат до середньоденного залишку залучених коштів.
Зовнішня інформація з управління зобов'язаннямипов'язана зі станом міжнародного і внутрішнього фінансового ринку, ринкунерухомості, змінами податкового законодавства, станом банків-контрагентів,станом бізнесу в галузях, де працюють клієнти банку.
Внутрішню інформацію банку треба розглядати за їїджерелами та періодичністю (табл. Р.1 Додатку Р).
Управління зобов'язаннями банку здійснюється Правлінням банку, КУАП,Казначейством, функціональними підрозділами з вкладних операцій, аналізу,планування, звітності. Розподіл функцій і повноважень з управліннязобов'язаннями відрізняється за банками і залежить від типу його організаційноїструктури, кількості рівнів управління у банку, ступеня централізації прийняттярішень щодо пасивних операцій. У документованій формі розподіл функцій іповноважень передбачається внутрішніми регламентами банку і повинен забезпечитивиконання всіх завдань з управління зобов'язаннями банку:.
— Встановлення завдань щодо залучення коштів клієнтів
— Контроль за виконанням завдань щодо залучення коштів
— Встановлення процентних ставок за депозитамиклієнтів
— Методика планування залучення коштів
— Методика розрахунку процентної ставки за депозитами
— Облік операцій за депозитами
— Аналіз залучених коштів
— Статистична звітність
— Управлінська звітність
Методичне забезпечення банкуз управління зобов'язаннями охоплює політикибанку, внутрішні нормативні документи стосовно аналітичного обліку, формуправлінської звітності, ризик-менеджменту, планування, здійснення депозитнихоперацій з клієнтами та банками, методики з планування і аналізу грошовихпотоків зі зобов'язань банку (табл. 1.5).
Таблиця 1.5
Групи і види методичного забезпечення банку зуправління зобов'язаннями банку [24]Групи методичного забезпечення Види методичного забезпечення Загальні для всіх зобов'язань 3 політик Депозитна політика Облікова політика 3 обліку План аналітичних рахунків Зі звітності Форми управлінської звітності 3 ризик-менеджменту Положення щодо управління ризиком незбалансованої ліквідності 3 планування Методичні рекомендації зі складання бізнес-плану розвитку банку на рік Стосовно залучених коштів Зі здійснення депозитних операцій з клієнтами Положення про депозитні операції юридичних осіб у національній та іноземній валютах у системі банку Правила здійснення установами банку операцій по вкладах населення Правила випуску депозитних сертифікатів банку Зі встановлення процентних ставок за депозитами Методи ціноутворення на депозити банку 3 вивчення та управління грошовими потоками Методичні рекомендації з вивчення та управління грошовими потоками
Залучені кошти банку маютьнаступні основні методологічні важелі контролю та управління:
— доступність до додатковогозалучення та можливість підтримання необхідного рівня залучення;
— вартість залучених коштів,яка реалізується у вигляді ставок залучення;
— стабільність обсягівзалучених коштів з точки зору конкурентності умов з іншими банками;
— процентна маржавикористання залучених коштів, яка реалізується у вигляді кредитних ставокрозміщення залучених коштів, конкурентних з точки зору середньоринкових ставоккредитування в банківській системі України.
В результаті несприятливогоколивання на ринку відсоткових ставок Банк піддається відсотковому ризику,джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсотковихставок за термінами погашення.
З метоюзниження відсоткового ризику при управлінні залученими коштами Банквикористовує комплексну систему управління ризиком, яка базується на:
— прогнозуванні тенденційзміни відсоткових ставок;
— вивченні динаміки зміниспреду між ставками залучення і розміщення коштів;
— визначенні величиниGAP-розриву між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок нарізних часових проміжках;
— визначенні співвідношенняактивів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок і співвідношення GAP-розривудо чистих активів Банку;
— встановленні лімітувеличини відсоткового ризику в капіталі Банку;
— здійсненні контролю зарозривами між активами і пасивами, чутливими до зміни відсоткових ставок нащотижневій основі;
— здійсненні контролю зарівнем чистої відсоткової маржі;
— співвідношення величинивідсоткового ризику з прибутком Банку;
— створенні стрес-моделей;
— проведенні зваженоївідсоткової політики Банку, яка базується на формуванні відсоткових ставок закредитами з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, ризикуоперації;
— щомісячному переглядівідсоткових ставок активних і пасивних операцій з урахуванням ринкової позиціїбанків-конкурентів;
— управлінні кривоюприбутковості активів і пасивів за термінами погашення.
Результати оцінки та аналізувеличини відсоткового ризику подаються на засідання Кредитного комітету і КУАПдвічі на тиждень. КУАП ухвалює рішення про зміну відсоткової політики Банку івнутрішніх лімітів відсоткового ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставокзатверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідниминаказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і переглядвідсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (заактивами і пасивами Банку).
Щоденний контрольвідповідності фактичних відсоткових ставок, встановлених в Банку, здійснюєслужба бек-офісу Головного Банку. Контроль проводиться в цілому по системіБанку.
Для підвищення«гнучкості» балансу по відношенню до відсоткового ризику в договорахз фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачена можливість переглядувідсоткових ставок, у разі значних коливань ставок на ринку або зміни обліковоїставки.
Прийняті Комітетомуправлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та іншихструктурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство абодепартамент активних і пасивних операцій є основним робочим підрозділомкомерційного банку, який реалізує інтегрований підхід до управління фінансовимипотоками банку та управлінські рішення КУАП.
Банки, крім управлінняокремими видами залучених коштів, використовують інструменти управлінняструктурою залучених коштів (табл.1.6).
Основним інтегральнимпоказником ефективності процесу управління залученими коштами є чистийпроцентний спред, тобто різниця сум отриманих процентів за розміщення залученихкоштів в процентні кредити, віднесених до сум кредитів, та сум сплаченихпроцентів за залучення поточних та строкових депозитів, віднесених до сумзалучених депозитів:
Таблиця 1.6
Інструменти банку зуправління структурою залучених коштів [24]Ознака Фінансові коефіцієнти За суб’єктами депозитних зобов’язань Співідношення коштів юридичних та фізичних осіб За видами поточних рахунків фізичних осіб Співвідношення коштів на вимогу за звичайними рахунками та картковими рахунками фізичних осіб За строками залучених коштів Співвідношення коштів на вимогу і строкових коштів За видами валют Співвідношення коштів у національній та іноземній валютах За видами процентних ставок Співвідношення коштів, залучених за фіксованою процентною ставкою, і коштів, залучених за плаваючою процентною ставкою Співвідношення залучених коштів, за якими нараховуються прості і складні проценти
Чистий процентний спред(%) =
    Процентний дохід                   Процентні витрати
=(----------------------------- — ----------------------------------------) х100%(1.4)
   Сума доходних активів    Сума витратних залучених коштів

Чистийпроцентний спред — визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді йогодоходу від процентної різниці підпроцентних активів та залучених коштів.
Другим основним показникомефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервуваннязалучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує часткузалучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активніоперації, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якійпокриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток.Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валютприводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з бокумінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттюставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).
В таблиці Л.1Додатку Л наведена динаміка встановлення Національним банком нормативівобов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у1998-2008 роках. Як показує,аналіз даних табл.Л.1 додатку Л, регулююча політика НБУ на сучасному етапіробить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскількирівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 -2008 роках.Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточнимикоштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року.
В той же час НБУ на протязі 2006 — 2007 року підняв норму обсягу обов'язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початокопераційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банкуУкраїни в розмірі з 70 процентів від суми визначеного та сформованого обсягуобов'язкових резервів за попередній звітний період резервування (з 01.03.2006)до 100% з 01.10.2006 року.
Таким чином, НБУ у кінці 2006 — на протязі 2007 року мінімізував впливзовнішнього страхового інструменту обов’язкового резервування залучених коштів,що привело до різкого зростання обсягів депозитів, залучених комерційнимибанками (темп зростання у 2007 році перевищує темп 2006 року):
1) Так за станом на 01.01.2007 року банківська система України маланаступні характеристики депозитної бази залучених коштів.
За 2006 рікзобов’язання банків України збільшилися на 57,7% або на 108,7 млрд. грн. і на01.01.2007 становили 297,2 млрд. грн., в т.ч. нерезиденти – 23,7 % відзобов’язань.
Збільшеннязобов`язань банків відбулось, в основному, за рахунок строкових вкладів(депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 40,2млрд. грн. або в 2,5 разів, збільшення коштів фізичних осіб — на 33,5 млрд. грн.або на 46,2 %, коштів суб’єктів господарювання – на 15,7 млрд. грн. або на25,6%, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій –на 4,8 млрд. грн. або в 2,4 рази, коррахунків інших банків – на 3,7 млрд. грн.або в 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 3,3 млрд. грн. або в 2,2 рази,субординованого боргу — на 2,1 млрд. грн. або на 83,0%.
Зобов`язаннябанків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,5 %від загальної суми зобов’язань; коррахунки інших банків – 2,5%; строкові вклади(депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 22,8%; коштисуб’єктів господарювання – 25,9 %; кошти фізичних осіб – 35,7 %; коштинебанківських фінансових установ – 2,5 %; кошти бюджету та позабюджетних фондів– 0,6 %; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій –2,8%, цінні папери власного боргу – 2,1 %; субординований борг – 1,6 %; іншізобов`язання – 3,0%.
Банки мають такуструктуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають81,8 млрд.грн. або 77,2 % від загальної суми вкладів, а кошти до запитання –24,2 млрд.грн. або 22,8 %. Кошти в національній валюті складають 53,8% відзагальної суми коштів фізичних осіб.
2) За станом на 01.01.2008 року банківська система України має наступніхарактеристики зростання депозитної бази залучених коштів.
Зобов’язання банків Україниза 2007 рік збільшилися на 230,8 млрд. грн. або на 77,5% і на 01.01.2008становили 528,4 млрд. грн.
Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банкуУкраїни складають 0,3% від загальної суми зобов’язань; залишки на коррахункахінших банків – 2,4%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, щоотримані від інших банків – 29,4%; кошти суб’єктів господарювання – 21,2%;кошти фізичних осіб – 30,9%; кошти небанківських фінансових установ – 3,0%;кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,8%; кредити, що отримані відміжнародних та інших фінансових організацій – 3,5%; цінні папери власного боргу– 3,7%; субординований борг – 1,5%; інші зобов`язання – 3,3%.
Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості.Строкові кошти складають 125,6 млрд. грн. або 76,8% від загальної суми коштівнаселення, а кошти до запитання – 37,9 млрд. грн. або 23,2%. Кошти внаціональній валюті складають 60,1% від загальної суми коштів фізичних осіб.
Протягом 2007 року активи банків збільшилися на 258,1 млрд. грн. або на 75,9% і становлять 598,3 млрд. грн. Загальні активи збільшились на 264,5 млрд. грн.або на 74,9% і складають 617,6 млрд. грн. Збільшення загальних активіввідбулось, в основному, за рахунок збільшення кредитів, наданих банками, – на 216,7млрд. грн. або на 80,3%, з них: кредитів, що надані суб’єктам господарювання –на 108,5 млрд. грн. або на 64,7%, кредитів, наданих фізичним особам, – на 75,9млрд. грн. або на 97,6%.
Продовжували зростати довгострокові кредити. Протягом 2007 року вонизбільшилися на 85,7% і на 01.01.2008 становили 291,9 млрд. грн. або 60,0% віднаданих кредитів. Такий темп зростання є ризиком для депозитної бази, яка є, восновному, короткостроковою (не більше 1,2 року).
На графіках рис.1.2 – 1.4 наведені дані по регулюючій ролі НБУ вформуванні вартості депозитів (облікова ставка + рівень резервування депозитів).
/>
Рис.1.2. – Динаміка рівнярічної облікової ставки НБУ(в %) у 2000 – 2008 роках [81]
/>
Рис.1.3. – Динаміка рівніввимог по резервуванню поточних та короткострокових депозитів в національній таіноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках [81]

/>
Рис.1.4. – Динаміка рівніввимог по резервуванню довгострокових депозитів в національній та іноземнійвалютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках [81]
Як показує аналіз графіків нарис.1.2 – 1.4, регулююча політика НБУ у 2000 – 2008 році направлена нарозширення депозитної бази комерційних банків та зростання грошовогомультиплікатора, що є наслідком зменшення облікової ставки НБУ та зменшеннярівня резервування залучених депозитів в грошових коштах на кореспондентськомурахунку в НБУ [77].
На рис.1.5 наведенийфінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковимрозділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи [71].
Депозитні операції банку восновному наражаються на фінансові ризики, серед яких основне місце посідаєгрупа цінових ризиків.
/> />
Рис.1.5. –Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків [71]
Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміноюдоходності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цінна фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, абообліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськимиризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик змінивідсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.
Ризик зміни відсотковихставок (відсотковий ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв'язку з мінливістювідсоткових ставок на ринку впродовж певного періоду часу в майбутньому. Ризикзміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльністьпозичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.
Валютний ризик визначається ймовірністювтрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризиквиникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні,пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.
Базисний ризик визначається ймовірністюструктурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризикзумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльнахарактеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінамив рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).
Розробка стратегіїмінімізації банківського ризику проходить ряд етапів:
— Виявленняфакторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненнівизначених банківських операцій.
— Аналіз виявленихфакторів з погляду сили впливу на ризик.
— Оцінкаконкретного виду ризику.
— Встановленняоптимального виду ризику.
— Аналіз окремихоперацій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.
— Розробка заходівщодо зниження ризику.
Для зниження рівняпроцентного ризику банк може застосувати наступні інструменти:
1. Залученнядепозитів та видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міридозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки повиданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. Урезультаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадкупідвищення ринкової норми позичкового відсотка.
2. Узгодженняактивів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивівпо термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування)чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікрохеджування). Длямаксимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу іпасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежуєманевреність у діяльності банку.
Процентний ризикмістить у собі інфляційний ризик — ризик збитків у результаті знецінення сумвідсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація,при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від змінивизначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних(револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення іперегляду рівня ставки.
Для зниженнявалютного ризику банк може використовувати наступні прийоми:
1. Видача позичокв одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу,зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватисявід можливого падіння курсу валюти кредиту.
2. Форварднівалютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операціїприпускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продажіноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.
Серед усіх видів ризиків, з якимизіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналізу і контролю якого приділяєтьсястільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки змінарівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартістьбанківських активів, пасивів і капіталу.
Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втратаприбутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючинадходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чистувартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставокбанкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.
Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівнівитрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звиклиінвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобіввід короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно,оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активношукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибуткувід впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізуютьстратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів.Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентнихставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням,вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контрольза якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов'язаннями.
Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок — огородження прибуткубанку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативнихвпливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки,головне, щоб прибуток залишався стабільної.
Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагуна тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. Урамках активної частини портфеля — це звичайно кредити й інвестиції в цінніпапери, а в рамках пасивної частини — це депозити і позики на грошовому ринку.Для того, щоб захистити прибуток банку від негативного впливу зміни процентнихставок, його керівництво прагне до підтримки на фіксованому рівні чистоїпроцентної маржі (ЧПМ), що обчислюється в такий спосіб [72]:
                Чистий процентний доход
ЧПМ = — (1.5)
               Вартість всіх активів, що приносять доход
У випадку, якщо процентні ставки по зобов'язаннях банку ростуть швидше,ніж доход по кредитах і цінних паперах, значення ЧПМ буде скорочуватися знегативними наслідками для прибутку. Якщо процентні ставки знижуються івикликають більш швидке зменшення доходу по кредитах і цінних паперах упорівнянні зі скороченням процентних витрат по запозичених засобах, то ЧМПбанку теж скоротиться. У цьому випадку менеджери банку повинні шукати можливішляхи зниження ризику значного росту витрат запозичення в порівнянні зпроцентними доходами, що загрожує величині ЧПМ.
Найбільш популярна стратегія хеджування ризику процентних ставок, щовикористовують банки сьогодні, називається керування дисбалансами. Цястратегія вимагає проведення аналізу термінів дії і можливостей зміни цін,зв'язаних з активами, що приносять процентний доход, банку, депозитами іпозиками на грошовому ринку.
Банк може застрахуватися від негативного впливу змін процентної ставки(причому не важливо, росте вона або зменшується), якщо для кожного моменту часувиконана рівність [72]:Вартість активів банку, підданих переоцінці (чуттєвих до змін процентних ставок)  = Вартість пасивів банку, підданих переоцінці (чуттєвих до змін процентних ставок) (1.6)
При нерівності виникає дисбаланс між активами і пасивами,чуттєвими до змін процентних ставок: [72]
/>Дисбаланс = Активи банку, чуттєві до змін процентних ставок Пасиви банку, чуттєві до змін процентних ставок (1.7)
Банк відносно захищений від ризику процентних ставок, тільки коли обсягичуттєвих до змін процентних ставок активів і пасивів рівні. У цьому випадкупроцентні надходження по активах і витрати фінансування змінюються в однаковійпропорції, тобто дисбаланс банку буде дорівнює нулеві і його ЧПМ буде стабільнанезалежно від напрямку змін процентних ставок. Однак, як показує практика,нульовий дисбаланс не гарантує повний захист від процентного ризику, оскількипроцентні ставки по активах і зобов'язанням у дійсності можуть мінятися врізному ступені.
Методи керування дисбалансом можуть бути корисним інструментом захистувід ризику процентних ставок, але вони далеко не цілком враховують вплив динамікипроцентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу (інвестиційакціонерів банку). Більш того, ці методи не можуть дати ніякого кількісногопоказника, по якому можна визначити, наскільки банк у цілому підданий ризиковізміни процентних ставок. Щоб врахувати ці істотні характеристики, повинен розрахуватисясередньозважений термін погашення банківських активів і пасивів.
Важлива особливість показника середньозваженого терміну погашення зпогляду керування ризиком полягає в тому, що він вимірює чутливість ринковоївартості фінансових інструментів до змін процентних ставок.
Банк, зацікавлений у повному хеджуванні змін процентних ставок, прагневибирати активи і зобов'язання таким чином, щоб [72]:Зважений по вартості надходжень термін погашення портфеля активів » Зважений по вартості виплат термін погашення портфеля пасивів, (1.8)
тобто так, щоб дисбаланс середньозважених термінів погашення бувмаксимально наближений до нуля.
Тому що вартість банківських активів звичайно перевершує вартість пасивів(у противному випадку банк буде банкрутом!), банк, що прагне звести дисбаланссередньозважених термінів погашення до нуля, повинний домогтися, щоб [72]: