ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………….......……3
РОЗДІЛ І СУТНІСТЬ КРЕДИТУ. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇКРЕДИТУ............................................................................................................5
1.1. Поняттята ознаки кредиту…………………………………..…..5
1.2. Об’єктита суб’єкти кредиту……………………………………..9
РОЗДІЛ ІІ ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ...................................13
РОЗДІЛ ІІІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГОКРЕДИТУВАННЯ........................20
3.1. Основи банківськогокредитування................................................20
3.2.Принципи банківськогокредитування..............................................22
ВИСНОВКИ..………………………………………………………………….28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ...................................................31
ВСТУП
Актуальність темидослідження. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільноговідтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цьоговін поступається хіба що тільки категорії грошей. Кредит — це суспільнівідносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею одинодному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадахзворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають рядхарактерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічнукатегорію — кредит.
Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людськогосуспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттівлюдства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукатинасамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарівпротистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи.
Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними,взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру.
Наприклад продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не булогрошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив,але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажутовару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства,був відкритий кредит — за на явності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкоюплатежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функціїгрошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості ізасобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої єрозрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредитполегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причинанеобхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньомустала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сферсуспільного відтворення — виробництва, споживання.
Об’єкт дослідження: кредит.
Предмет дослідження: сучасний стан кредитних відносин, їх властивості тавиди.
Мета дослідження: проаналізувати поняття кредиту, виявити йогоособливості та види.
Завдання дослідження:
- вивчити наявнийнауковий матеріал;
- проаналізуватисутність кредиту як економічної категорії;
- розібратисяв особливостях різного виду кредитів.
Методи дослідження: аналітичний,метод економічного аналізу, діалектичний, синтетичний.
РОЗДІЛ1. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ. ТЕОРЕТИЧНІ
КОНЦЕПЦІЇ КРЕДИТУ
1.1. Поняттята ознаки кредиту
За своєю сутністю та механізмомвпливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладнішихекономічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категоріїгрошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусіїнавколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають ідосі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначеннясутності кредиту:
—ототожненнякредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому впозичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, їїправову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;
—ототожненнякредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві.Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічнічинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід усучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутностікредиту і в цьому підручнику.
За своєю сутністю кредит — це суспільні відносини, що виникають міжекономічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасовекористування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності тадобровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, якіконституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:
— учасникикредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певноїмаси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основісамодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїмизобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ніпозичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити увласності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щобстати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення вмайбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для поверненняборгу;
— кредитнівідносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будутьвзаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будутьзгасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічнасамостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигодароблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам,зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
— кредитнівідносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають.Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержуєїї лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові.Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійовогоправового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист незабезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають своївизначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язкуінтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтересипозичальника;
— кредитнівідносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошейчи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожнепереміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідногоеквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто післяпевного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їхнеповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою,ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні правапри визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншимиекономічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін.Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесівідтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші якзасіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговуютьїх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу,сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тіснопов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвиткусуспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .
Водночас кредит — це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд зіншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свогопризначення.
Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:
— у нихрізний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: упершому випадку ними є продавець і покупець, у другому — кредитор іпозичальник, які можуть не збігатися;
— у нихрізний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне,еквівалентне переміщення двох різних форм вартості — товарної і грошової, а вкредитних відносинах — нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або втоварній формі;
— у нихрізне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечитиреалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також єзасобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольнятитимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприятивигідному розміщенню вільних коштів — для других. Навіть якщо кредитздійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього незмінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведеннявиробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкоюплатежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості:
коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечитиеквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;
— кредитза сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Грошіобслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл йоговартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення.Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, акредитних відносин — тільки певна частина їх;
—рухгрошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах)завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленоїгрошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. Прикредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор.Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності наних, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем.Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу —статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і накапітал.
Отже, кредит і гроші — це дві самостійні економічні категорії, кожна зяких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер рухувартості.
Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту,фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит — у процесіперерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміноювласності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими,адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважнопаралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а непідміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредитвикористовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони незнеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.
Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементикредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є тавартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту —це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структурукредиту (рис. 1).
/>
Рис. 1. Структура кредитних відносин
1.2. Об’єктита суб’єкти кредиту
Об'єкти кредиту можутьпередаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв іншихформах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини міжсуб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому,ніж при передачі вартості в позичку.
Позиченавартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактичнопереданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідноюугодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою.Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їхсуб'єктами— кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняттяпозички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини міжсторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, зурегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позичкипозичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка єключовою ланкою кредитних відносин.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконанихробіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальноюцінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїйпервісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари,то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такісамі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника,тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективневикористання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Цестосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і наособисте споживання.
Кредитори— це учасники кредитних відносин, які мають у своїйвласності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасовекористування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичніособи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізуютькошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самінадають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективнихкредиторів.
Позичальники— це учасники кредитних відносин, які мають потребу вдодаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакоюпозичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовимрозпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені —він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою зпозичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності відкредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.
Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами:
фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальниківвиконують банки — вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективнимипозичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та увеликих обсягах.
Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірнихзасадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захиститисвої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку,коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, простонеможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань.
До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобтостати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути
— юридичнесамостійними особами;
— здатниминести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід якгарантію виконання своїх зобов'язань;
— взаємнозаінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписативідповідні угоди.
Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється.В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин усуспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів,ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах,удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо.Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит.Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер.Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали вкредит лише власні кошти, а на боці позичальників — незаможні (селяни,ремісники тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничіта особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки виробничимипотребами, скільки особистими. Такі позички часто «проїдалися» і неповерталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в особисту залежність відкредитора.
З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чіткерозмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання ірозвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозиченихкоштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Водночас значно зрослароль банків як спеціалізованих інституцій з організації кредитних відносин. Самкредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізмкапіталізації економічних відносин.
У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в життісуспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервахекономічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, напізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізмузв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формуваннясуто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провіднітеорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ
Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними ірівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вониміж собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані втоварній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит утоварній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитномуруху вартості більшої гнучкості та ефективності'.
У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкоюплатежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданніречей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарівтощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі,що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову)форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички.Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його формдостатньо для характеристики кредиту як процесу.
Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародніфінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову формукредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанніпозичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферузастосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки таперерозподільним призначенням самого кредиту.
Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.
Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківськийкредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний,особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитнихвідносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступаєпереважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обомасуб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті — резиденти різнихкраїн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.
За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бутивіднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейномугосподарству може належати до банківського кредиту і до особистого(приватного).
Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як меншрозвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер іобсягів застосування — грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна,оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюєтьсяпереважно в грошовій формі.
Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можнавиділити:
—виробничийкредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу усфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;
—споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобтообслуговує сферу особистого споживання.
На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредитвідповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті йоговикористання створюється нова вартість і передумови для повного поверненняпозиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартістьзнищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для їїзворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається,можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи»вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартостіробочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченоївартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностямруху кредиту.
За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику,виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років)та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основітакого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, уформуванні якого бере участь позичена вартість.
За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:
— кредитив промисловість;
— кредитив сільське господарство;
— кредитив торгівлю;
— кредитив будівництво, особливо в житлове будівництво;
— кредитив інші галузі.
Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення.Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругооборотукапіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.
Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:
— кредитна формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильнихматеріалів, тари тощо);
— кредит увитрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві всільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, налісозаготівлі, на ремонтні роботи;
на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житловихбудинків, літаків, кораблів тощо);
— кредитна створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничихпідприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);
— кредити,пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічнісуб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшличи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, збюджетом тощо).
За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можнавиділяти такі види кредиту:
—забезпечений і незабезпечений;
— прямий іопосередкований;
—строковий і прострочений, пролонгований;
—реальний, сумнівний, безнадійний;
— платний,безплатний.
Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньоїсутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структурукредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.
Функції кредиту. Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішнюсутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах івидах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними)процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основнінапрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.
Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої йогоформи чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнєсередовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредитусприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з іншихекономічних явищ у самостійну категорію.
Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище,функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку вінвиконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, йогофункції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно,розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища,в якому він функціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовимспособом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій серед дослідників щодовизначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі — три,а треті — шість, вісім, а то й більше функцій кредиту'.
Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодоперерозподільноїфункції. Її загальне визнання, очевидно, грунтується на самій сутності кредитуяк форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконуєкредит в економічній системі — переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами,секторами тощо на засадах повернення.
Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошовіресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам,через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншимсуб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не єсуто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:
— кошти,вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, щоприскорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;
— вільнікошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукціюяких передбачається зростання попиту, а отже — одержання вищих прибутків. Цестворює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригуваннявсієї структури виробництва, підвищення його ефективності.
Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму їїреалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкогоподолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.
Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб
Окремі дослідники визнають такожконтрольну функцію кредиту,вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контрольза дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди»'.Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те,що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим —фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакоюкредиту.
Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують наспецифічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так,контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом іобмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як уконтрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків,страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив.Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотриманняконтрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовнийекономічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможностіпозичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. Нацьому грунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються вугоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту — якпозичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції —назвати їїконтрольно-стимулюючою. Така назва повнішевідповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінністьвід контрольної функції інших інструментів.
Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповіднимизаходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуваєна собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх унадійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свогокапіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання,підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьомуслід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над сутоконтрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливостіздійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальникне може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор(населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника— державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі йогосуб'єкти — як позичальники, так і кредитори.
Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С.Гальчинським,—функція капіталізації вільних грошових доходів.Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень тазаощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто впозичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух таплатність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку,не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичковогокапіталу.
Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознакифункції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманнийпереважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту — зворотність іплатність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.
Свої функції кредит може успішновиконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту ізакономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідноїекономіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівеньїх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному життісуспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. Ісьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себебільш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятоїметодологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиногометодологічного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя»кількість функцій кредиту.
РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГОКРЕДИТУВАННЯ
3.1. Основи банківського кредитування
Система банківського кредитуванняпредставляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходувід централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб¢єктів. Вона охоплює принципи,об¢єктита методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а такожбанківський контроль в процесі кредитування.
Сучасна система кредитуванняпобудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а самвибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йомунадано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках.Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманнікредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу,комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідностізабезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтівіз врахуванням загальнодержавних інтересів.
Сучасна система кредитуванняпобудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводукредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно здоговором кожна з сторін приймає на себе певні зобов¢язання за виконання умовдоговору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів,коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб¢єкти на паритетних засадах вмежах правового поля діяльності кредитора і позичальника.
Сучасна система кредитування побудована накомерційній основі.Комерційні банкиздійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів тобто вмежах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківськихкредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток),залишки на розрахункових та поточних (валютних рахунках, залучені коштиюридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові,міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів. Установибанку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси у банків інших системза умови більшої вигоди, але з дозволу вищого органу управління банком.
Важлива умова кредитування ¾ це пріоритетність наданнякредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів)кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.
У процесі кредитуваннярекомендується надавати перевагу позичальникам, які забезпечують вчасне таповне виконання договірних зобов¢язань і зберігають свої кошти надепозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.
Обов¢язковою умовою кредитуванняповинна бути участь власних коштів позичальника у фінансуванні комерційногоконтракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щобпозичальник кредитор приймали участь у фінансуванні проекту чи контракту нарівних засадах, хоча, як правило, банк надає позику на більшу суму в межах70-90% вартості контракту чи проекту. Але жоден з виданих кредитів не можеперевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів неможе перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.
Діюча система кредитуваннязалежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічнихнормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов¢язкових, страхових тарезервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий об¢єм залучених коштів, розміррезервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізмзалежним від ліквідності балансів комерційних банків.
Сучасна система кредитуванняпредставляє собою модель, при якій функціонують нові методи та формикредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитнихвідносин; відбувся перехід від пооб¢єктного кредитування до кредитуваннясуб¢єкта,тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методівкредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та формвласності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державнихорганізацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантногокредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймаютьнайбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в оборотіпозичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжномуобороті.
Система кредитуваннябазується на традиційних загальних принципах, які гарантують поверненнябанківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості поверненняпозики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека,застава, поручительства і гарантії, система страхування, що дає можливістьбанку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик.
3.2 Принципи банківськогокредитування
Принципи кредитування ¾ основні положеннябанківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципівкредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори так і позичальники,належать: цільовий характер, повернення, строковість, платність тазабезпеченість кредиту.
Цільовий характер означає, щовиданий кредит повинен використовуватися на досягнення цілей, окреслених укредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальникомгосподарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів.Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілівикористання позики передбачені Статутом фірми.
Принципи цільовоговикористання тісно пов¢язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризикбанк аналізує реальність освоєння проекту, під який береться позика,досліджується рівень очікуваної у майбутньому рентабельності проекту, здатністьпозичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і будеповернений кредит.
При вирішенні питання пронадання кредиту під комерційну угоду банк розглядає характеристику(сертифікацію) товару, який буде куплено і можливість його реалізації на ринку,або економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.
Принцип повернення кредиту.Особливість кредитного методу інвестування полягає у тому, що він не тількипередбачає повернення одержаної позики, але і сплати позичкового процента. Томуповернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так інаявністю в нього документально підтверджених (перевіряється на етапі наданнязаяви на отримання позики) і фактично існуючих (що з¢ясовується протягомкредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються післяпокриття поточних витрат і можуть використовуватись для погашеннязаборгованості та виплати відсотків за користування кредитом. Окрім прибутку,кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виручки від реалізаціїмайна, взятого банком у заставу, гарантії або поручительства третьої особи,страхових відшкодувань.
Здатність клієнта своєчасноповертати позики банку оцінюється шляхом аналізу балансу господарськоїорганізації на ліквідність, ефективність використання виробничих фондів, атакож шляхом вивчення перспективи розвитку господарства та здатності клієнта доінновацій.
Строковість. Кредит надаєтьсяна певний термін, обумовлений в кредитному договорі. Умова надання позики напевний термін може бути сформульована в кредитному договорі у вигляді:
1) встановлення термінуповного повернення позики;
2) встановлення графікуповернення позики;
3) встановлення тривалостіперіоду користування позикою.
Термін кредиту залежить відбагатьох факторів:
¾ цільового призначеннякредиту;
¾ співвідношення попиту іпропозиції на кредити;
¾ суми кредиту;
¾ національного законодавства;
¾ традиційної практикикредитування;
¾ кредитної політики банку;
¾ характеру виробничоїдіяльності позичальника, та швидкості обігу оборотного капіталу. Кредити натехнічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкціюнадаються в межах нормативних строків будівництва, опанування і окупності об¢єкту.
Для визначення ефективностікредиту розраховують його повний та середній терміни.
Повний термін кредитурозраховується за формулою:
Тп = Пвик. + Ппіл. + Ппог,
де Тп ¾ повний термін кредиту, Пвик.¾ період використання, Ппіл. ¾ пільговий (граційний)період, Ппог. ¾ період погашення.
Повний термін рахують відпочатку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодомрозуміють відкладення погашення позики.
Проте повний термін невідображає, протягом якого часу в розпорядженніпозичальника була всясума позики. Виходячи з цього, з метою порівняння ефективності кредитів зрізними умовами застосовується поняття середнього терміну, що показує, на якийперіод у середньому припадає вся сума позики.
Середній термін кредиту прирівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:
Стер = 1/2 Пвик + Ппіл + 1/2Ппог
Середній термін кредиту принерівномірному використанні чи погашенні розраховується за формулою:
НЗ1+ НЗ2 +… + Неп
Тсер = ¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾¾ ,
ліміт (сума)кредиту
де НЗ ¾ непогашена заборгованість(на певну дату).
Середній термін кредиту, якправило, менший за повний. Вони співпадають, якщо кредит надається відразу вповному об¢ємі і погашається одноразово. Якщо використання і погашеннякредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін за вказаноюформулою можна лише приблизно.
Фактична тривалість періодукористування позикою встановлюється від дати її видання включно до дати повногоповернення.
Зобов¢язання банку щодо умовнадання кредиту можна сформулювати у вигляді:
¾ термін одноразового наданнякредиту;
¾ періоду, протягом якого цяпозика буде видана;
¾ графіку поступового наданнякредиту.
У світовій практицізастосовуються такі методи розрахунку моменту початку погашення кредиту:
1) дата першої поставки;
2) дата кожної поставки;
3) дата останньої поставки;
4) середньозважена датапоставки;
5) дата закінченняшефмонтажних робіт, або пуску обладнання в експлуатацію;
Банки можуть надавативідстрочку повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Віддотримання принципу строковості кредиту залежить можливість надання новихкредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернені позики.Порушення принципу строковості кредиту знаходить відбиття в переростанністрокової кредитної заборгованості у прострочену. При порушенні строківповернення та наявності простроченої заборгованості нові кредити таким фірмам,як правило, не надаються.
Принципи поверненнястроковості та платності означають, що кредит має бути повернуто позичальникому визначений у договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
В умовах ринкових відносинпозичковий процент є об¢єктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскількикредитна операція ¾ це акт комерційного продажу на певний термін грошовихкоштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержуютьприбуток.
Визначаючи загальну сумувитрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість.Вартість кредиту складається з таких основних елементів: суми, які виплачуютьсябезпосередньо кредитору, відсотки, витрати на оформлення застави, комісії;
¾ додаткових елементів: гроші,які виплачуються позичальником третім особам, зокрема, за гарантію абопоручництво;
¾ прихованих елементів:елементи, пов¢язані з одержанням і використанням кредиту, що не увійшли докредитної угоди: вимушені депозити у певному відсотку від позики; втрати,викликані вимогою страхування кредиту тощо.
У світовій банківськійпрактиці винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів:відсотку за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії(commitment fee), яка враховує витрати, пов¢язані з оформленням позики,перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацієюплатежів.
Вартість кредиту ¾ це сума, яку позичальникплатить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахуватиза формулою:
Клім * r0* Tсер.
ВК = ¾¾¾¾¾¾¾ ,
100
де Клім ¾ ліміт (сума) кредиту; Тсер¾ середній термін кредиту; r0¾ загальна річна ставкавідсотку, тобто основна ставка по кредиту плюс комісії (у відсотках річних), атакож інші витрати, пов¢язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, платаза правничі та інші послуги.
За користування кредитомпозичальник вносить плату у вигляді річних відсотків від суми позики. Ставкавідсотків встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витратибанку по залученню кредитних ресурсів. Маржа ¾ різниця між ставкою, за якоюбанк нараховує відсотки на суму виданих клієнтом кредитів, і ставкою, за якоюбанк сплачує відсотки по залучених кредитних ресурсах.
Принцип забезпеченості.Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Цеозначає, що у формі носія гарантії повернення позики виступає застава майна абомайнових прав.
Розмір позики під заставувизначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладаннякредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантієюкомпенсації ризику втрати, пов¢язаною із зміною ціни застави.Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, повиннабути не меншою розміру кредитної заборгованості, бути вільною від застави тазобов¢язаньпозичальника перед іншими кредиторами.
Зауважимо, що забезпечення ¾ це остання лінія захисту длябанку, і рішення про надання кредиту завжди повинно спиратися на перевагипроекту, що фінансується, а не тільки на привабливість забезпечення.ВИСНОВКИ
Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробникапродати свій товар, а покупця — купити його, коли він ще не отримав гроші засвій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з'явилося чимало іншихчинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних коштів в однихсуб'єктів господарювання і виникнення потреби в них у інших; коливання потреб укоштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб тадержави; надання в тимчасове користування коштів під майбутні, віддалені вчасі, доходи.
Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тихекономічних відносинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на засадахзворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис,які конституюють явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ.
Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного зіншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталомтощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції і особливепризначення в економічному житті суспільства.
Натуралістична теорія кредиту трактує сутність кредиту з позицій йогоролі в забезпеченні руху реального капіталу в натурально-речовій формі,недооцінює відносної самостійності руху грошового капіталу і його впливу черезкредит на розвиток суспільного виробництва.
Капіталотворча теорія кредиту трактує сутність кредиту як механізмтворення капіталу, переоцінюючи самостійність руху грошового капіталу іможливості банків у його розширенні в інтересах розвитку виробництва.
Кредит — явище руху, який здійснюється у різних напрямах і на різнихрівнях. Рух кредиту у зв'язку з його участю у відтворювальному процесіпроходить п'ять етапів:
—формування вільної вартості;
—розміщення вільної вартості в позички;
—використання позиченої вартості на потреби позичальника;
— вивільненняпозиченої вартості з обороту позичальника;
—повернення вивільненої вартості кредитору і сплата процентів.
Рух кредиту здійснюється за певними закономірностями, які зумовлюютьсяособливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визначальними чинниками ворганізації управління кредитними відносинами. На їх підставі формуютьсяпринципи (правила) кредитування. Основними принципами кредитування є: цільовеспрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору позиченоївартості; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.
Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності,що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов'язаний з конкретноюхарактеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти двіформи кредиту — грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двомасторонами вартісної форми кредиту. Подібні форми можуть мати й інші економічніінструменти (фінанси, торгівля), проте це не суперечить сутності форми якнайбільш загального, контурного прояву економічного явища. Такий контур можутьмати й інші вартісні явища.
Вид кредиту — це конкретний прояв окремих елементів кредиту якекономічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм ірозглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практикивиди кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видівкредиту може бути велика кількість. Основними з них є комерційний, банківський,державний, міжнародний, виробничий, споживчий. Оскільки ці види виділені зарізними критеріями, то одна і та ж сама позичкова вартість може визначатися якрізні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати добанківського кредиту і до виробничого або споживчого кредиту залежно від цільовогоїї спрямування.
Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теоріїкредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу вартості через механізмкредитування. Ця функція досить яскраво виражає призначення та роль кредиту.Існування її не викликає сумніву.
Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але уформуванні її мають місце істотні розбіжності — від емісійної до заміщеннясправжніх грошей. Такий різнобій можна пояснити ототожненням авторами функційкредиту з функціями банків, що неправомірно. Тому другу функцію кредиту кращезводити до створення передумов для ефективного регулювання обороту грошей вінтересах забезпечення стабільності грошей і повного забезпечення потребобороту в платіжних засобах.
Є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, якконтрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошових доходів.
У своїх проявах кредит різноманітний, тому в теорії і на практицірозрізняють цілий ряд форм і видів кредиту. Їм властиві свої особливості. Зрозвитком людського суспільства чільне місце займає та чи інша форма або навітьвид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства кредит відіграє доситьважливу роль. У перші роки існування України як незалежної держави кредитнівідносини в ній розвивались суперечливо і поки що не відповідають суспільнимпотребам.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник/ За ред. Б. Л. Луціва.-2-ге видання, перер.-Тернопіль: Карт-бланш, 2000
2. Остапець А.І., Остапець А.В.Банківська система України: стан і проблема розвитку.// Фінанси України.- 2000.
3. Кредитна система. Вступ докредитної справи./ Під ред. Савчук М.І. — К,1998
4. Крюковський О.Взаємовідносини кредитної системи// Економіст. - 2001.
5. А. Голуб, Л. Семенюк, Т.Смовженко. Гроші, кредит, банки. — Львів: „Центр Європи”, 1997.
6. Епіфанов А.Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку //Банківська справа. — 1997. — № 5.