Кафедра міжнародної економікиКонтрольна робота
здисципліни: «Операції з фінансовими деривативами»
ЗМІСТ
1. Аналіз ефективності операційхеджування
2. Порівняльна характеристикабіржових та позабіржових опціонів. Специфікація валютних опціонів на LIFFE таLSЕ
Список літератури
1. Аналіз ефективності операцій хеджування
Хеджування, втім,як й інші види фінансової діяльності, характеризується певним рівнемефективності, що визначає доцільність його застосування. Аналіз ефективностіоперацій хеджування проводиться на заключному етапі і має на меті визначити,наскільки правильним було рішення про їх проведення та чи вірно обраностратегію хеджу.
У такомуконтексті під стратегією хеджування розуміють послідовність дій, якоюпередбачаються певні комбінації операцій купівлі та продажу строковихконтрактів з метою забезпечення максимального зниження ризику. Прикладиідеального хеджування, розглянуті вище, демонстрували найпростіший випадокхеджування, коли всі параметри ризикової позиції повністю збігалися зхарактеристиками ф'ючерсних контрактів найближчого місяця поставки, але повнаідентичність балансової та ф'ючерсної позицій на практиці зустрічається далеконе завжди. Тому у разі, коли тривалість ризикового періоду перевищує найближчудату поставки ф'ючерсних контрактів, хеджер може застосувати різні комбінаціїоперацій з ф'ючерсами, які дозволяють точніше врахувати динаміку базису, аотже, підвищити ефективність хеджування.
У міжнароднійпрактиці розроблено і застосовується кілька основних стратегій хеджуванняф'ючерсами: хедж «без одного»; хедж типу «стрічки»; хедж типу «стрічки, щозгортається»; хедж, який згортається (безперервний); спредовий хедж.
Стратегія «безодного» реалізується шляхом проведення операції з ф'ючерсами одного типу(купівлі або продажу залежно від спрямованості ризикової позиції) на той місяцьпоставки, який знаходиться найближче до дати завершення ризикового періоду.Таким чином, дата поставки ф'ючерсів виявляється найвіддаленішою від дативідкриття ф'ючерсної позиції. Зазначимо: період між цими датами може бутидосить значним і досягати року, що негативно впливає на тенденції зміни базису.Практикою доведено, що волатильність базису залежить від тривалості періоду —чим більший розрив у часі між датою виникнення ризикової позиції (і відповіднопочатком операції хеджування) та датою поставки ф'ючерсних контрактів, тимбільше змінюється базис. Отже, розглянута стратегія характеризується як доситьризикова.
Знизити цей ризикдопомагає застосування стратеги хеджу типу «стрічки», яка спрямована назниження базисного ризику. У даному разі кожен ціновий ризик, який виникає узв'язку з володінням балансовою позицією, хеджується окремо шляхом проведеннясерії операцій з ф'ючерсами різних строків дії. При цьому обираються тіконтракти, дати поставки яких знаходяться найближче до дати закінченняризикового періоду і відразу відкриваються позиції за всіма обраними типамиф'ючерсів. Поступово, коли закінчується ризиковий період, позиції за ф'ючерсамизакриваються. Однією з проблем, що виникають при застосуванні даної стратегії,є низька ліквідність контрактів віддалених строків дії.
Стратегія хеджутипу «стрічки, що згортається» полягає в тому, що хеджер відкриває позицію заф'ючерсними контрактами з найближчою датою виконання відразу на всю сумубалансової позиції, у зв'язку з якою виникає ризик. Як правило, контракти зблизькою датою поставки мають високу ліквідність і невеликий базис, адже надату поставки ф'ючерсна та спотова ціни мають збігтися. По завершенніризикового періоду або із настанням дати поставки ф'ючерсів хеджева позиціязакривається. Натомість відкривається позиція за ф'ючерсами наступногонайближчого періоду дії. Повністю ф'ючерсна позиція закривається тільки післязакінчення всього ризикового періоду за балансовою позицією. Як бачимо, такастратегія потребує постійного поновлення хеджевої позиції та частого виходу наф'ючерсний ринок. Водночас вона дозволяє скористатися високою ліквідністюконтрактів найближчих строків дії та мінімізувати базисний ризик, у зв'язку зчим може бути охарактеризована як найменш ризикова.
При застосуванністратегії хеджу, який згортається (безперервного), кожна частина ризиковоїпозиції хеджується по черзі. Спочатку проводяться операції з ф'ючерсаминайближчого строку виконання, але не в повному обсязі балансової позиції, як цемало місце в попередній стратегії, а лише в тих обсягах, які за строкамивідповідають частині ризикової позиції таких самих строків дії. При цьомучастина ризику, пов'язана з володінням фінансовими інструментами звіддаленішими строками дії, залишається незахищеною. Після закінчення першоїчастини ризикового періоду і закриття ф«ючерсної позиції відкриваєтьсяхеджева позиція на наступний період і так далі. Таким чином відбуваєтьсячасткове та послідовне хеджування. Ефективність даної стратегії нижча, ніж упопередніх випадках, оскільки на початкових етапах хеджування значна частинаризику залишається.
Стратегіяспредового хеджу ґрунтується на тому, що спред між двома ф'ючерснимиконтрактами на довгострокові фінансові інструменти еквівалентний прогнозованійкороткостроковій ставці відсотка на період між місяцями поставки ф'ючерсів.Наприклад, спред (різниця ставок) між березневими та червневими ф'ючерснимиконтрактами на довгострокові казначейські облігації вважається еквівалентнимвідсотковій ставці на період від березня до червня. Це означає, що ризик,пов'язаний зі зміною короткострокових ставок у майбутньому, можна хеджувати задопомогою одночасного проведення операцій з кількома ф'ючерсами надовгострокові інструменти різних строків дії.
Слід зауважити,що стратегія спредового хеджу є альтернативною до стратегії хеджу типу«стрічки, що згортається», але іноді інструменти хеджування, щовикористовуються в спредовому хеджі (ф'ючерси на казначейські облігації),можуть виявитися ліквіднішими, ніж ф'ючерси за короткостроковими інструментами.Зокрема, подібні тенденції мають місце на ф'ючерсних біржах США, тому стратегіяспредового хеджу широко використовується саме на американських ринках.
Вибір стратегіїхеджування здійснюється за результатами порівняльного аналізу ряду показників,що характеризують кожну з розглянутих стратегій, таких як ефективність (ступіньзниження початкового ризику); рівень витрат при застосуванні тієї чи іншоїстратегії; можливості застосування на конкретному ринку. Зрозуміло, що обранахеджером стратегія суттєво впливає на ефективність усього процесу хеджування.
Зауважимо, щотермін «ефективність» часто вживається в економічній літературі та на практиці,але загальноприйнятого визначення цього поняття не існує. Як правило, підефективністю розуміють співвідношення результатів (вигід) і затрат, але залежновід мети та специфіки дослідження за основу можуть прийматися й іншіхарактеристики. В даному разі категорія ефективності проаналізована стосовнометодики хеджування, сформована система аналітичних показників і формалізованапроцедура вибору оптимального портфеля хеджера.
При дослідженніпроблем аналізу ефективності хеджування відразу слід наголосити на важливомуметодологічному аспекті, сутність якого полягає в необхідності чітко розрізнятитакі поняття, як ефективність хеджування (effectiveness) та ефективністьуправління портфелем хеджера (іноді як синонім вживається поняття «ефективнийхедж» — efficient hedge).
Ефективністьхеджування (Н) показує ступінь зниження цінового ризику і вимірюєтьсякоефіцієнтом детермінації.
Ефективністьуправління портфелем хеджера (Ер) базується на аналізі співвідношеннярезультатів і витрат і визначається ступенем зниження ризику в розрахунку наодиницю вартості хеджу.
Економічний змістцих понять визначає два напрями проведення аналізу, відповідно до чогоформується система показників та методика їх аналізу. Аналіз проводиться зметою встановлення того, наскільки вірним було рішення про створення хеджевоїчастини портфеля та чи правильно обрана стратегія хеджування.
У процесіретроспективного аналізу необхідно визначити, наскільки доцільною була замінацінового ризику на базисний. Порівняльний аналіз базисного ризику,реалізованого протягом дії хеджу, з ризиком зміни валютного курсу чивідсоткових ставок дає змогу виявити, чи приніс процес обміну чистий прибутокдля хеджера. Залежність між базисним і ціновим ризиками визначаєтьсяспіввідношенням:
/>
де BR — базиснийризик; CR — ціновий ризик; p2BS — коефіцієнтдетермінації, який є квадратом коефіцієнта кореляції між базисним і ціновимризиками (0
Коефіцієнтдетермінації показує, яку частину початкового ризику вдалося уникнути черезпроведення операцій хеджування. Наприклад, якщо коефіцієнт детермінаціїстановить 0,8836, то це означає, що на 88,36 % ціновий ризик знижений, але11,64 % початкової величини ризику ще залишилось. За умови оптимального виборустратегії хеджування і правильного визначення коефіцієнта хеджування та частинаризику, що залишилася, є базисним ризиком, якого повністю уникнути прихеджуванні неможливо.
Якщо ж стратегіяпроведення операцій хеджування була обрана невірно, то залишкова частина ризикувключає не лише базисний ризик, але й ризик, знизити який не вдалося внаслідокзастосування неефективних стратегій, помилок у розрахунках, недостатньої якостікоефіцієнта хеджування, неповноти інформації тощо. У такому разі аналізуєтьсята частина незадовільних результатів хеджування, яка не пов'язана зі зміною базису,та виявляються причини відхилень від оптимального або очікуваного значення. Упроцесі такого аналізу важливо виявити помилки методичного характеру,врахування яких у подальшій діяльності дозволить проводити хеджуванняефективніше.
Аналізефективності стратегій ґрунтується на порівнянні фактичних результатів зтеоретичними даними, отриманими на базі реальної інформації із застосуваннямрізних сценаріїв та способів проведення операцій хеджування. Результатипорівняльного аналізу дозволяють виявити найбільш вдалу стратегію хеджування законкретних умов та врахувати недоліки методичного характеру, але, звичайно, негарантують оптимального хеджу в майбутньому, оскільки ретроспективні тенденціїне обов'язково повторюються.
Оскільки існуєпринципова можливість уникнення тієї частини цінового ризику, яка залишиласьпісля проведення операцій хеджування і пов'язана з прорахунками методичногохарактеру, то в процесі набуття певного досвіду та вдосконалення технологійхеджування ця частина ризику прямує до нуля. Отже, в подальшому викладівважатимемо, що ризик, якого не вдалося уникнути в процесі хеджування, являєсобою тільки базисний ризик.
Найчастіше запоказник ефективності хеджування приймають коефіцієнт детермінації p2BS.Якщо базисний і ціновий ризики виміряти за допомогою відповідних значеньдисперсій, то формула матиме вигляд:
/>
де σ 2B— дисперсія базису; p2BS — дисперсія спот-ціни.
Звідси:
/>
Отже,
/>
Таким чином,ефективність хеджування визначається як одиниця мінус відношення дисперсіїбазису до дисперсії спот-ціни фінансового інструменту, якого вдалося уникнутишляхом формування хеджевої частини сукупного портфеля. Зазначимо, що на етапіпопереднього аналізу критерієм вибору інструменту хеджування слугувавкоефіцієнт кореляції між спотовою ціною активу, який утворює незахищенубалансову позицію, та ф'ючерсною ціною інструменту, тоді як ефективність хеджувизначається за допомогою коефіцієнта кореляції між спотовою ціною та базисом.Зрозуміло, що чим ближче коефіцієнт детермінації до одиниці, тим вищаефективність хеджування.
Підкреслимо, щоаналіз ефективності хеджування може проводитися на всіх етапах аналітичного процесу,а не лише після завершення операції. На попередньому етапі порівняльний аналізефективності різних стратегій хеджування, проведений на базі минулихспостережень за рухом спотової ціни фінансового інструменту та динамікоюбазисів різних інструментів хеджування, дозволяє обрати найефективніший варіантформування хеджевої частини портфеля.
У процесіоперативного аналізу ефективності вже обраної та частково реалізованоїстратегії виявляються відхилення від очікуваного значення, які виникають зарахунок того, що фактична динаміка цін і базису не завжди відповідаєретроспективним даним, на базі яких було сформовано стратегію хеджування.Різниця між очікуваним і фактичним коефіцієнтами детермінації означає зниженняефективності та слугує сигналом для прийняття коригуючих управлінських рішень.
У процесіформування портфеля хеджер має врахувати ще один важливий аспект проблемианалізу ефективності, від якого ми досі абстрагувалися. Це — вартістьхеджування. Питання щодо того, чи має хеджування вартість, довго залишалосьдискусійним. В цілому загальна думка зводиться до того, що хеджування євідносно дешевим методом зниження ризику, але не безкоштовним.
Звичайно, у разі,коли хеджери мають точно протилежні позиції, можна очікувати, що кожен з них некомпенсуватиме виграш іншому. Але оскільки повна відповідність між попитом іпропозицією, створена тільки хеджерами, на ринку скоріше виняток, ніж правило,то сподіватися, що хеджування буде безкоштовним, не доводиться. Перевищеннякоротких позицій (пропозиція) над довгими (попит) створює потребу в послугахспекулянтів, які приймають на себе ризик хеджерів за відповідну винагороду.Премія за ризик є складовою ф'ючерсної ціни і слугує основою для утвореннявартості хеджування.
Вперше припущенняпро існування вартості хеджування було зроблено Дж. М. Кейнсом. Останнідослідження, які ґрунтуються на використанні вдосконалених методів аналізу,довели, що ф'ючерсні ціни дійсно включають премію за ризик, в результаті чоговідбувається переливання капіталу від хеджерів до спекулянтів. Крім того,отримані результати засвідчили, що крупні спекулянти активно прогнозуютьдинаміку цін та отримують від успішних передбачень значні прибутки, якіформуються за рахунок дрібних спекулянтів. Таким чином, витрати на хеджуваннядорівнюють компенсації, яку вимагають спекулянти за ризик, прийнятий відхеджерів.
Другепідтвердження наявності вартості хеджування пов'язане з тим очевидним фактом,що укладання кожної угоди супроводжується певними витратами у вигляді виплатикомісійних, брокерських та (або) наявності спреду між цінами продавця іпокупця. Хоча для кожної окремої операції хеджування витрати транзакціїнезначні порівняно з номінальною вартістю контрактів, при застосуванніагресивних стратегій ця стаття видатків не може не враховуватися.
Попередніміркування щодо вибору ефективного варіанта хеджування залишаються вірними заумови, що всі варіанти хеджування мають однакову вартість. Але внаслідокнеефективності ринку на практиці часто виникають ситуації, коли доступніваріанти відрізняються не лише за ефективністю, але й за вартістю, яка до тогож не є стабільною протягом періоду хеджування. Таким чином, хеджер у процесіприйняття рішень має аналізувати як ефективність хеджування, так і йоговартість, які в поєднанні визначають ефективність управління процесомхеджування та характеризують його якість.
Методикааналітичних досліджень операцій з деривативами має формуватися з огляду на метуздійснення операції. Якщо метою аналізу спекулятивних операцій є визначеннярівня їх дохідності, то аналіз ефективності хеджевих позицій здійснюється зогляду на можливість зниження ризику. Цю принципову відмінність міжспекулятивними і хеджевими операціями необхідно враховувати при формуваннівідповідних методик обліку та аналізу. В процесі аналізу операцій здеривативами, які здійснені з метою спекуляції, їх можна розглядати як видактивних операцій, застосовуючи відповідні методи аналізу. Для аналізу операційхеджування має застосовуватися особлива система аналітичних показників, основніметодичні підходи до формування якої були досліджені вище.
В аналітичнийпроцес слід включати аналіз кон'юнктури ринку, наприклад аналіз динамікивалютних курсів, фондового ринку чи динаміки фондових індексів. Окрім того,методика аналізу операцій хеджування має доповнюватися аналізом стану валютноїпозиції, гепу, дюрації активів і пасивів та інших аналітичних показників, задопомогою яких вимірюється ризик хеджера. В процесі аналітичних дослідженьдоцільно поєднати традиційні методи і прийоми економічного аналізу (структурного,коефіцієнтного, факторного) з методами статистичного та фінансового аналізу,зокрема такими, як регресійно-кореляційний аналіз, застосування аналітичнихмоделей, фундаментальний та технічний аналіз, імітаційне моделювання та ін.Враховуючи значні розбіжності між окремими видами деривативів і базовимиінструментами, аналіз доцільно здійснювати як у розрізі окремих видівдеривативів, так і в розрізі інструментів, які є предметом строкової угоди.
Насамкінецьзазначимо, що в процесі активізації строкового ринку в Україні проблемифункціонування фінансових деривативів, формування методологічних засадхеджування ризиків, обліку та аналізу похідних інструментів вимагатимутьбезперечно подальших досліджень, систематичного наукового пошуку тавдосконалення.
У процесіреалізації методики хеджування застосовуються прийоми попереднього,оперативного та ретроспективного аналізів.
На попереднійстадії проводиться аналіз власної позиції потенційного хеджера, у зв'язку зякою виникає ціновий ризик, прогнозується майбутня кон'юнктура ринку на певнийчасовий інтервал та оцінюється ймовірність реалізації ризику. За результатамианалізу приймається рішення про доцільність проведення операцій хеджування.
Висновок
- У процесіоперативного аналізу процесу хеджування проводиться аналіз динаміки цінового табазисного ризиків, динаміки основних параметрів інструменту хеджування таефективності різних варіантів коригування хеджевої позиції. При використанніф'ючерсних контрактів як інструментів хеджування виникає потреба у визначенніоптимального коефіцієнта хеджування. В процесі вдосконалення методикихеджування ф'ючерсами було обґрунтовано кілька підходів до розрахункукоефіцієнта хеджування, кожен з яких характеризується певними перевагами інедоліками. Результати аналізу коефіцієнтів хеджування, проведеного за данимивітчизняного ф'ючерсного ринку, засвідчили доцільність застосування методикикореляційного аналізу та дозволили розрахувати оптимальний коефіцієнтхеджування для внутрішнього валютного ринку.
- Ретроспективнийаналіз проводиться з метою визначення ефективності хеджування та виявленняпозитивних і негативних чинників, які вплинули на одержаний результат. Подібнийаналіз дозволяє оцінити, наскільки вірним було рішення про створення хеджевоїчастини портфеля та чи правильно була обрана стратегія хеджу.
- У процесіаналізу необхідно розрізняти такі поняття, як ефективність хеджування таефективність управління портфелем хеджера. Ефективність хеджування показуєступінь зниження цінового ризику і вимірюється коефіцієнтом детермінації.Ефективність управління портфелем хеджера базується на аналізі співвідношеннярезультатів та витрат на хеджування і визначається ступенем зниження ризику врозрахунку на одиницю вартості хеджу. Відповідно до економічного змісту цихпонять формується система показників, методика їх аналізу та напрямиорганізації аналітичної роботи. Результати ретроспективного аналізувикористовуються при проведенні аналогічних операцій у майбутньому.
2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БІРЖОВИХ ТА ПОЗАБІРЖОВИХ ОПЦІОНІВ
Форвардні іф'ючерсні контракти є способами, що гарантують конкретний обмінний курс напевну дату в майбутньому або забезпечуючими отримання компенсації за відхиленняфактичних курсів від передбачуваних. Фінансовий директор, що користуєтьсяфорвардною чи ф'ючерсною позицією, уникає утрат від несприятливих змін курсів,але і не виграє від сприятливих змін. Опціон є інструментом, що поєднує якелементи хеджування, так і елементи заняття позицій. Він є зручним знаряддям уруках фінансового директора, у якого є певна думка щодо майбутніх змінобмінного курсу, але який не абсолютно упевнений, що напрямок змін буде таким,як він припускає, і бажає зменшити утрати, що можуть виникнути у випадкунеправильного прогнозу.
Опціон — один із видів строкових угод, які можутьукладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, щонадаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони put та call.
Опціонput (на продаж) дає власнику (покупцю)опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціноюпевного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язанийкупити такий актив у покупця опціону.
Опціонcall (на купівлю)дає власникуправо на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певногоактиву, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.
Визначеніу такий спосіб опціони мають назву „європейських», тобто таких, що можутьбути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціониамериканського типу, або „американські", які можуть бути виконані протягомусього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.
Опціонна відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою „несиметричною". Втой час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обомаучасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, адля продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація наринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавецьопціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами наринку і за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціноюопціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде проданоцей актив, називають страйковою ціною або ціною виконання.
Які на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основнікатегорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти),як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонністратегії, які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітнимихарактеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни „довгий call та „довгийput" означають купівлю опціонів call та put, а „короткий call",„короткий put" — продаж відповідних опціонів.
Опціон (option) єсвоєрідною формою термінового контракту двох сторін – продавця і власникаопціону, у результаті чого власник опціону отримує право, а не зобов'язання,купити або продати заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (чина національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом або за курсом,визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.
Власник опціонумає право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього в залежностівід того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.
Продавецьопціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціноювиконання), встановленим опціонним контрактом, і забезпечити власнику опціонувиконання умов контракту до завершення встановленого терміну. Тобто, коликонтракт вже укладений, весь ризик, пов'язаний з несприятливими змінами, лежитьна продавці. Для того, щоб продавець погодився прийняти на себе цей ризик,покупець платить йому за укладення контракту певну суму, яка називаєтьсяпремією. Якщо контракт здійснений, то вживають термін «опціон здійснено» чи«опціон виконано».
Опціоннийконтракт ще називають умовною вимогою (contingent claim), тому що йогореалізація залежить від того, чи буде це вигідно покупцю.
У залежності відмісця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, тапозабіржові. Біржові опціони (traded options) продають і купують опціоннібіржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід'ємноюскладовою частиною фінансового ринку економічно розвинених країн. Найвідоміші –Лондонська фондова біржа, європейська опціонна біржа в Амстердамі (з 1978 р.),Філадельфійська, Чикагська, Монреальська й інші біржі.
Біржові опціониможуть бути в обігу на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватисятретіми особами до завершення терміну виконання. Ці опціони стандартизовані запевними видами валют, сумами і термінами виконання.
Стандартнаспецифікація валютного опціону містить такі реквізити:
— найменуваннявалюти опціону;
— назва операції(купівля чи продаж);
— сума валюти;
— курс обміну;
— дата завершеннядії опціонного періоду;
— умови виконанняопціону (певна дата чи опціонний період).
Позабіржовіопціони (over-the-counter options, OTC options) можна розглядати як сутобанківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, якправило, за індивідуальним контрактом на договірних основах і відповідно доспецифікації, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржовихопціонів банки працюють із великими корпораціями.
Порівняльнахарактеристика біржових і позабіржових опціонів, наведена в таблиці 1, даєможливість побачити їхні спільні риси та відмінності.
Таблиця 1
Біржові опціони
Позабіржові опціони Продаються через біржу Продаються банками Вибір валют фіксований для кожної біржі Вільний вибір валюти Значні обсяги торгівлі Незначні обсяги торгівлі Сума одного опціону фіксована Сума опціону не фіксується Стандартні терміни завершення опціону Терміни завершення визначають продавець і власник опціону за домовленістю Ціни виконання фіксовані Ціна виконання визначається за домовленістю Вартість нижча Вартість вища Стандартні Організуються на конкретного клієнта Перепродаються Не можуть бути перепродані Переважно купують банки Перевагу віддають великі корпорації
Зогляду на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютних деривативів,необхідно помітити, що їхнє використання вигідне (доцільне) у наступнихвипадках:
— коли час і сумавалютних надходжень не визначені;
— з метою захистуекспортних і імпортних потоків товарів, чутливих до змін ціни;
— у випадкупублікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;
— з метоюпідтримки комерційної пропозиції на укладення контракту, оціненого в іноземнійвалюті;
— у разі потребизабезпечення одночасного страхування від комерційних і валютних ризиків.
Як було сказанораніше, у світовій практиці в залежності від характеру валютообмінної операціїрозрізняють опціон «колл» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «колл» надаєправо його власнику купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон«пут» дає власнику право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу.Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одержує право продативідповідну суму в американських доларах в обмін на гривню, то це буде доларовий«пут».
Опціони «колл»використовують переважно:
— з метоюхеджування короткої валютної позиції;
— у випадку, коливалютний курс має стійку тенденцію до підвищення;
— для перепродажуз метою одержання прибутку.
Довикористання опціонів «пут» переважно прибігають:
— з метоюхеджування довгої валютної позиції;
— тоді, коливалютний курс має стійку тенденцію до зниження;
— з метоюхеджування очікуваних надходжень і продажу валюти.
Якщоопціон виконано, то продавець опціону «колл» повинен продати валюту власникуопціону, а продавець опціону «пут» повинен купити валюту у власника опціону. Цеє обов'язковою умовою виконання опціону (здійснення опціонного контракту).
З юридичної точкизору учасники опціонного контракту завжди рівноправні, з економічної точки зоруу більш вигідному становищі знаходиться покупець опціону, оскільки останнєрішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну (дати) здійсненняопціону виносить саме він, сплачуючи за це опціонну премію. Продавець опціонумає право тільки лише погодитися з рішенням покупця і виконати своїзобов'язання в одній із наведених нижче форм:
1) у випадкупродажу опціону «колл» продавець опціону повинен продати покупцю (власнику)опціону обумовлену суму валюти;
2) у випадкупродажу опціону «пут» продавець опціону зобов'язаний купити в покупця (власникаопціону) обумовлену суму валюти;
3) прийнятипропозицію власника опціону про відмовлення від його здійснення.
Вартість купівліопціону (премія) визначається як відсоток від суми опціонного контракту або якабсолютна сума за одиницю валюти і виплачується покупцем під час продажуопціону задовго до завершення опціонного контракту незалежно від того, чи будевін взагалі здійснений чи ні.
Вартість опціону(премія) є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі-продажу валют,виду валют, поточного валютного курсу і ціни виконання опціону. Остання, у своючергу, як правило, залежить від поточного валютного курсу і перспектив йогозміни, інформацією про це можуть служити дані про форвардні курси валют,опубліковані у фінансових виданнях, зокрема в «Financial Times».
У будь-якомувипадку розрахунки ціни виконання ведуться таким чином, щоб і покупець, іпродавець після завершення опціону мали певний зиск.
У залежності відтермінів завершення опціону відрізняють «американські» і «європейські» опціони(іноді вживають терміни «американський стиль» і «європейський стиль»).«Європейський» опціон (European-type option) може бути виконаний тільки востанній день опціонного періоду (на певну дату), «американський»(American-type option) – будь-коли, протягом всього опціонного періоду. Усвітовій практиці в різних країнах широко використовуються як «американський»,так і «європейський» опціони. Практичне застосування опціонних контрактів в Українібазується на використанні «європейського» стилю.
Опціонніконтракти суттєво відрізняються від форвардних контрактів. Перевагоювикористання опціонних контрактів є те, що власник опціону може уникнутизначних збитків від різких змін валютних курсів, попередньо зафіксувавшиприйнятний для себе рівень обмінних курсів. Якщо ж таких різких коливаньобмінних курсів не буде, а курси валют залишаться стабільними, то власникопціону може відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати в цьомувипадку складуть лише суму, що дорівнює премії; це і буде платою за страхуваннявалютного ризику.
Якщо опціонзавершено, то прибуток (збитки) визначають як різницю між ціною виконання іпоточним курсом проданої чи купленої валюти мінус премія:
Р = (Кп – Кв) * Б– П,
де Р – прибуток(збитки);
Кп – поточнийкурс валюти;
Кв – цінавиконання (курс, зафіксований в опціонному контракті);
Б – сумаопціонного контракту;
П – вартістьопціону (премія).
Загальнимправилом визначення доцільності здійснення опціонного контракту є зіставленняпоточного валютного курсу на день виконання опціону з ціною виконання. Якщо надень виконання опціону спот-курс буде нижчим за ціну виконання, то вигідноздійснити опціон «пут», а «колл» – навпаки, коли поточний курс перевищить цінувиконання. Таким чином, можна вважати, що прибуток і ризик продавця опціонупрямо протилежні прибутку і ризику власника. Максимальний прибуток, що дорівнюєсумі премії, продавець опціону може отримати в тому випадку, коли опціон нереалізовано. Якщо ж опціон довершено, то продавець може навіть понести збитки,оскільки йому доведеться купувати (продавати) валюту за курсом, щовідрізняється від поточного в невигідний для нього бік. Але на практиці,завдяки досить надійному прогнозуванню валютних курсів, таке відбуваєтьсядосить рідко, і премія враховує можливість взаємного розподілу ризиків покупцяі продавця.
В аналізіможливостей одержання прибутку чи збитків точкою відліку може служити«беззбитковий спот-курс», що характеризується нульовим прибутком і збитком як дляпродавця, так і для власника опціону. При здійсненні опціону «колл» – це цінавиконання плюс премія, а при здійсненні опціону «пут» — ціна виконання мінуспремія, виплачена власником опціону.
Для розрахункуприбутку чи збитків важливе значення має визначення ціни виконання опціону. Длябіржових опціонів вона визначається опціонною біржею на день завершення діїопціону. Причому, у залежності від тривалості опціонного періоду,установлюється кілька показників ціни виконання. Інформація про такі ціни і сумаопціонної премії регулярно публікується в системах «Рейтер» і «Телерейт».
У залежності відможливості одержання прибутку чи збитків розрізняють:
1) опціони звиграшем:
— опціони «колл»з ціною виконання, вищою за ринковий (поточний) валютний курс;
— опціони «пут» зціною виконання, вищою за поточний валютний курс;
2) опціони безвиграшу: опціони «колл» і «пут», ціна виконання яких дорівнює поточномувалютному курсу;
3) опціони з програшем:
— опціони «колл»з ціною виконання, вищою за поточний валютний курс;
— опціони «пут» зціною виконання, нижчою за поточний валютний курс.
Дляпозабіржових опціонів ціна виконання і розмір премії визначаються покупцем іпродавцем за домовленістю. Останнім часом з'явилася специфічна формапозабіржових опціонів з нульовою вартістю – їх ще називають «циліндром» чи«колларом». Це обумовлено подальшим розвитком ринку опціонів, посиленнямпартнерства і довіри між корпораціями і банками, що дозволяє уникнути вторгівлі опціонами спекулятивних мотивів і зосередити увагу на головній функціїопціонних контрактів – хеджуванні валютних ризиків.
Для опціонів«європейського» стилю практично не існує додаткових варіантів вибору, оскількиціна і дата виконання зафіксовані попередньо. Що стосується «американських»опціонів, то тут покупець і продавець отримують додаткові можливості дляприбутку, стежачи за динамікою обмінного курсу, оскільки опціон може бутиздійснений будь-коли, протягом дії опціонного періоду.
Головнимифакторами, що визначають суму опціонної премії, є:
— поточний курсвалют
— термін діїопціону;
— очікувані змінивалютних курсів;
— внутрішнівідсоткові ставки;
— стиль опціону;
— розмірбанківського спреду (різниця між преміями на опціони «колл» і «пут» і ін.
Алеголовним чинником, що визначає розмір опціонної премії, є динаміка цінивиконання щодо поточного спот-курса на момент продажу опціону власнику. Преміябуде тим вище, ніж вигідніше є ціна виконання щодо спот-курса. У будь-якомувипадку, якщо імовірність здійснення опціону висока, то підвищується й опціоннапремія. З іншого боку, якщо власник опціону заплатив значну суму премії, томайже завжди йому вигідніше буде здійснити (завершити) опціон, щоб мінімізуватизбитки.
Укладаючиконтракт на біржі, покупець опціону отримує стандартне письмове підтвердженняйого юридичної законності, а також обов'язково періодично отримує оперативнуінформацію про позицію свого опціону щодо поточного валютного курсу і цін наопціони інших видів. На відміну від схеми укладення контрактів по біржовихопціонах, продавець і покупець позабіржового опціону обговорюють деталіконтракту вдвох, а підтвердження його законності може бути здійснене телефоном,факсом чи електронною поштою. Окремий контракт, як правило, не укладається, афактом його здійснення є виплата опціонної премії.
В Україні скільки-небудьзначний організований ринок опціонів ще не склався. Навряд чи не єдинимприкладом є спроба Української біржі опціонів і ф’ючерсів (підрозділуУкраїнської фондової біржі) у 1994-95 р. увести торгівлю опціонами на валютнийкурс, що, утім, закінчилася невдало – насамперед, через не сформовану до цьогочасу потребу учасників ринку в подібному виді контрактів.
Опціонніконтракти мають важливі переваги порівняно з іншими інструментами хеджування. Насампередйдеться про можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону.Перевага полягає також у тому, що прибуток покупця опціону не обмежується, якце властиво для інших інструментів хеджування. Крім того, опціон обмежує ризикпокупця величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладанняконтракту, що дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймовірнихвтрат за опціоном. Наприклад, підприємство може включити вартість опціону вкошторис витрат на виробництво продукції або будівництво для замовника.
Головнимнедоліком опціонів є їх висока вартість. Опціони є зручними й гнучкими фінансовимиінструментами страхування від ризиків, але їх вартість досить висока і всередньому становить близько 3-5% від суми угоди, тоді як по форвардахкомісійні не стягуються, по ф'ючерсах — витрати мінімальні, вартість свопів — близько 1% від суми контракту. Іншими недоліками є необхідність виплати всієїопціонної премії наперед, тобто в момент укладання угоди, а також щодо біржовихопціонів — це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансовихінструментів, що не завжди відповідають потребам учасників ринку.
Специфікаціябіржового опціонного контракту визначає конкретні значення, стандартніпараметри та умови його виконання.
Специфікаціябіржового опціонного контракту повинна містити такі реквізити:
1) назваконтракту з обов’язковим зазначенням в ній слів “біржовий опціонний контракт”;
2) вид контракту(з поставкою або без поставки базового активу);
3) різновидопціону (опціон на купівлю (“колл”), опціон на продаж (“пут”);
4) базовий активконтракту та його характеристики;
5) обсягконтракту (кількість одиниць базового активу);
6) методикавизначення котирувальної ціни;
7) мінімальнодопустиму зміну ціни опціону (тік);
8) термінвиконання контракту (для опціону з виконанням протягом терміну дії) або деньвиконання (для опціону з виконанням у встановлену дату);
9) порядоквиконання контракту;
10) цінувиконання або розрахункову ціну (методику визначення розрахункової ціни);
11)відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язаньза контрактом.
Для реєстраціїспецифікації біржа подає до Державної комісії з цінних паперів та фондовогоринку такі документи:
заяву;
специфікаціюстандартизованого строкового контракту;
обґрунтуваннящодо доцільності запровадження торгівлі стандартизованими строковимиконтрактами на відповідні базові активи;
дозвіл(погодження) відповідного державного органу на ринку базового активу навикористання базового активу або юридичної особи, до компетенції якої належитьпитання регулювання базового активу, або якій належить право власності набазовий актив.
Реєстраціяспецифікації здійснюється центральним апаратом Державної комісії з ціннихпаперів та фондового ринку не пізніше 30 днів після одержання всіх необхіднихдокументів.
За наслідкамирозгляду документів, поданих на реєстрацію специфікації Комісія виноситьрішення про реєстрацію або відмову у реєстрації специфікації.
Якщо Комісієюприйнято рішення про реєстрацію специфікації, на примірнику специфікації вказуютьсядата та номер рішення Комісії, ставиться штамп «ЗАРЕЄСТРОВАНО», якийзасвідчується підписом уповноваженої особи Комісії та печаткою Комісії.
Про здійсненняреєстрації специфікацій Державна комісія з цінних паперів та фондового ринкуписьмово повідомляє біржу до закінчення встановленого цими Правилами термінуреєстрації.
Зареєстрованийпримірник специфікації передається біржі після пред'явлення документа, щопідтверджує внесення встановленої плати за реєстрацію. Розмір плати зареєстрацію специфікації встановлюється у розмірі, визначеному постановоюКабінету Міністрів України.
Підстави длявідмови в реєстрації специфікації:
наявність вподаних для реєстрації документах відомостей, що свідчать про невідповідністьвимогам чинного законодавства;
наявність вподаних для реєстрації документах неповної чи недостовірної інформації.
Рішення провідмову в реєстрації специфікації повинно містити підстави відмови та бутинадано біржі в письмовій формі не пізніше закінчення терміну.
Список ЛІТЕРАТУРИ
1. Арчакова О. Деякіособливості національного регулювання валютного ризику [Текст] / О. Арчакова //Финансовые риски. — 2007. — N 2. — C.67-73
2. Бездітко Ю.М.Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко О.О.Мануйленко Г.А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
3. Бойко К.В.Особливості використання інструментів хеджування ризиків господарськоїдіяльності [Текст] / К.В. Бойко // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — N 6.- C.203-213
4. Валютнерегулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. МануйленкоГ.А. Стасюк. — Херсон: Олді-плюс, 2004. — 272 с.
5. Дубовик В.В.Понятие и классификация кредитных деривативов [Текст] / В.В. Дубовик // Финансыи кредит. — 2009. — N 1. — С. 39-50
6. Иванова Е.В.Биржевые деривативные сделки в международной банковской практике [Текст] / Е.В.Иванова // Международные банковские операции. — 2008. — N 4. — С. 33-42
7. Іванов М.Деривативи та криза: міфи і реальність [Текст] / М. Іванов // Фінансовий ринокУкраїни. — 2009. — N 2. — С. 13-15
8. Іващук Н.Л.Методологія оцінювання еластичних опціонів [Текст] / Н. Л. Іващук //Регіональна економіка. — 2007. — N 1. — C.237-245
9. Іващук Н.Л.Особливості застосування одинарних опціонів [Текст] / Н.Л. Іващук // Актуальніпроблеми економіки. — 2007. — N 4. — C.86-97
10. Кальченко, І.Історичний розвиток деривативів [Текст] / І. Кальченко // Юридична Україна. — 2007. — N 7. — C.69-74
11. Киселев М.В.Функции деривативов [Текст] / М. В. Киселев // Финансы и кредит. — 2008. — N 3.- C.45-50
12. Плахіна І.В.Правове положення валютних бірж у системі юридичних осіб приватного праваУкраїни [Текст] / І. В. Плахіна // Держава і право. — 2006. — N 3. — C.294-301
13. Поєдинок, В.В.Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: навчальнийпосібник / В.В. Поєдинок; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер,2006. — 288 с.
14. Покровская О.С.Дериватив: рисковый инструмент передачи риска [Текст] / О.С. Покровская //Финансы и кредит. — 2008. — N 23. — C.36-47
15. Ринок фінансовихпослуг [Текст]: навчально-методичний посібник / Держ. вищий навчальний заклад«УАБС НБУ», Каф-ра фінансів; сост. В.Л. Пластун. — Суми: УАБС НБУ,2007. — 166 с.
16. Сухарський В.С.Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: теорія, методологія, практика[Текст]: навчальний посібник / В.С. Сухарський В.В. Сухарський В.І. Охота. — Тернопiль: Астон, 2005. — 464 с.
17. Шахунян М.Г.Хеджирование кредитных рисков [Текст] / М. Г. Шахунян // Финансы. — 2007. — N1. — C.12-16
18. Шевцова О.Й.Моделювання процесу формування портфеля деривативів на фінансовому ринку[Текст] / О. Й. Шевцова, Є.О. Яковенко // Вісник Української академіїбанківської справи. — 2007. — N 2. — C.41-46
19. Шевцова О.Й.Моделювання процесу формування портфеля деривативів на фінансовому ринку[Текст] / О.Й. Шевцова, Є. О. Яковенко // Вісник Української академіїбанківської справи. — 2007. — N 2. — C.41-46