Зміст
вступ
1. Теоретичний розділ
1.1 Завдання та складові банківськогоаналізу
1.2 Окремі положення фінансовогоменеджменту банку
2. Розрахунково-аналітичний розділ
2.1 Аналіз адекватності капіталу
2.2 Аналіз якості активів
2.3 Аналіз прибутковості банку
2.4 Аналіз ліквідності
2.5 Визначення зведеного рейтингу банку
3. Проектний розділ
Висновки
перелік посиланЬ
вступ
Успішний розвитокі надійність банківської системи в умовах ринкової економіки багато в чомузалежать від постановки в банках аналітичної роботи, що дозволяє давати реальнуі всебічну оцінку результатам діяльності банків, виявляти їхні сильні і слабкісторони, визначати конкретні шляхи вирішення проблем, що виникають.Кваліфіковано зроблений фінансово-економічний аналіз банківської діяльності єджерелом цінної інформації та відправним пунктом ефективного управління якокремим комерційним банком, так і банківською системою в цілому.
Аналіз діяльностібанку — це система спеціальних знань, методів та прийомів пов’язаних із:комплексним дослідженням банківської діяльності і тенденцій її розвитку;визначенням ступеня впливу на банківську діяльність різноманітних зовнішніх тавнутрішніх факторів, науковим обґрунтуванням планово-прогнозних завдань тауправлінських рішень, що забезпечують досягнення вагомих результатів;вимірюванням та оцінкою результатів роботи банку та пошуком резервів подальшогопідвищення її ефективності.
Банківськийаналіз можна класифікувати за багатьма критеріями і використовувати різні йоговиди в залежності від напрямків досліджень.
Загальнийфінансово-економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників, якіхарактеризують діяльність банку в цілому.
Операційно-вартіснийаналіз дає можливість оцінити вартість і рентабельність окремих видів операційта їх значення у формуванні прибутку банку і виробити основні напрямки грошово-кредноїполітики банку з метою збільшення доходів.
Функціональнийаналіз дає змогу виявити спеціалізацію діяльності банку та здійснити оцінкуефективності і доцільності виконання банком відповідних функцій.
Структурнийаналіз дозволяє згрупувати дані банківського балансу за статтями і клієнтами тавивчити діяльність банку в динаміці.
Аналіз ефективностіменеджменту банку дозволяє вдосконалити структуру управлінського апарату таспрямувати зусилля на підвищення кваліфікації працівників і оптимізації взаємозв'язківміж ними.
За масштабністювказані види аналізу відносяться до внутрішніх, тобто таких, що здійснюються,виходячи з потреб самого банку. З метою отримання найбільш об’єктивної оцінкинадійності банку виконується зовнішній аналіз, що базується на узагальнюванійрейтинговій оцінці діяльності банківської установи.
Метою курсовоїроботи є проведення всебічного аналізу ефективності діяльності комерційногобанку з використанням стандартизованої рейтингової системи CAMEL.
Для досягненняпоставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання:
— розкрититеоретичні основи фінансового аналізу і управління діяльністю комерційногобанку;
— провести аналізфінансового стану комерційного банку за методикою CAMEL;
— визначитизведений рейтинг банку та розробити рекомендації щодо підвищення ефективностійого діяльності.
1. Теоретичний розділ 1.1 Завдання та складовібанківського аналізу
Аналізбанківської діяльності є системою спеціальних знань, пов'язаних із дослідженнямтенденцій усебічного розвитку, науковим обґрунтуванням планів і управлінськихрішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнутих результатів, а такожпошуком, вимірюванням і обґрунтуванням резервів підвищення ефективностіфінансових показників діяльності банку.
У процесікомплексного аналізу банківської діяльності необхідно використовувати такуметодику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. В аналізібанківської діяльності методика являє собою сукупність аналітичних способів іправил вивчення діяльності банку, спрямованих ми дослідження різних об'єктіваналізу. Вони допомагають одержані найбільш повну оцінку фінансової стійкостіта прибутковості банку, яка враховується його керівництвом у процесі прийняттяуправлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розпитку банку.
Особливостямиметоду аналізу банківської діяльності є: використання системи показників, якіхарактеризують діяльність банку; вивчення факторів та причин їх зміни;виявлення і вимірювання взаємозв'язку між ними. Для проведення комплексногоаналізу банківської діяльності використовуються такі методи:
1. Метод порівняння.Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів ізвідомими, вивченими раніше, з метою визначення їх спільних рис абовідмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне векономічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції ізакономірності їх розвитку.
2. Методприведення показників до порівнянного вигляду. Наприклад, щоб згрупувати усівидані банком кредити, необхідно привести їх суми до порівнянного вигляду(оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті); дляцього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалентмноженням на відповідний валютно-обмінний курс, і тільки після цьогопідсумовуються усі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневіеквіваленти кредитів в іноземній валюті). Цей метод використовується також уразі порівняння фактичних показників із показниками попередніх періодів.
3. Методвикористання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показникихарактеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталубанку та ін., а відносні відбивають співвідношення певних абсолютнихпоказників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконанняплану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін.
4. Методгрупувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутностіаналізованих явищ і процесів. Під час аналізу банківської діяльності застосовуютьсярізні угруповання рахунків балансу, а саме: власних і залучених коштів, довго-і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахункупоказників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків.
5. Балансовийметод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двохгруп взаємозалежних та урівноважених економічних показників, підсумки якихмають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний змістфункціонування банку.
6. Графічнийметод.
7. Метод табличноговідображення аналітичних даних. Результати аналізу звичайно подаються у виглядітаблиць.
За допомогоюаналізу установлюються найсуттєвіші факторні показники, які впливають на змінирезультатів діяльності банку. Виявлення і вимірювання взаємозв'язку міжпоказниками, що аналізуються, забезпечує комплексне, органічно взаємозв'язанедослідження роботи комерційного банку. Основними об'єктами аналізу банківськоїдіяльності є такі: 1) фінансово-економічна ситуація у країні; 2) заходи щодоформування капіталу банку, а також його структура; 3) якість активів(кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфелябанку); 4) показники прибутковості функціонування банку, що дають змогу судитипро ефективність його роботи; 5) темпи зростання банку; 6) показникиліквідності й платоспроможності банку, які характеризують його фінансовустійкість; 7) показники економічних нормативів.
Ця класифікація єузагальненою і в разі необхідності може бути деталізована. На рис. 1.1 показанасистема комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційногобанку, що включає аналіз власного капіталу, зобов'язань банку, аналіз активів(у тому числі аналіз кредитних операцій, інвестиційних та інших операцій банкуз цінними паперами, валютних та інших активних операцій, аналіз банківськихпослуг), аналіз доходів і витрат банку, аналіз прибутку і рентабельності,аналіз ліквідності, аналіз банківських ризиків та аналіз фінансового станубанку.
/>
Рис. 1.1 — Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку
1.2 Окремі положення фінансового менеджменту банку
Головна метапроцесу управління банківським капіталом полягає в залученні тапідтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створеннязахисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку,розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках,максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд іншихважливих показників, які істотно впливають на діяльність банку.
У банківськійпрактиці використовуються два методи управління капіталом:
• методвнутрішніх джерел поповнення капіталу;
• метод зовнішніхджерел поповнення капіталу.
За першим методомголовним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку.Реінвестування прибутку — найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансуваннябанку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощуваннякапітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегтиіснуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідностіакцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.
Чистий прибутокбанку, що залишився в його розпорядженні після виплати податків, може бутиспрямований на виконання двох основних завдань: 1) забезпечення певного рівнядивідендних виплат акціонерам; 2) достатнє фінансування діяльності банку. Отже,дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширеннякапітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.
Завданняменеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиноюприбутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивіденднихвиплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниженняринкової вартості акцій та спонукає власників до їх продажу, що означає відпливакціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційнихакціонерів і може створити проблеми при залученні капіталу в майбутньому,оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.
Високий рівеньдивідендних виплат приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопиченнякапіталу. Це стримує зростання обсягу активних операцій, які генерують доходибанку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку такожможе стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, якістають надто ризиковими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішніджерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додатковогозалучення капіталу значною мірою визначаються розміром дивідендів.
Оптимальноюдивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку.Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестиційз таким самим рівнем ризику. У розвинених країнах середній рівень дохідностібанківських акцій становить 14-17%.
Переваги методувнутрішніх джерел поповнення капіталу:
1) незалежністьвід кон'юнктури ринку;
2) відсутністьвитрат із залучення капіталу зовні;
3) простотазастосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерськогорахунку на інший;
4) відсутністьзагрози втрати контролю над банком з боку акціонерів.
Недоліки методувнутрішніх джерел поповнення капіталу:
1) повнеоподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибутокпісля виплати всіх податків;
2) виникненняпроблеми зменшення дивідендів;
3) повільненарощування капіталу.
Залученнякапіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами: 1) емісіяакцій; 2) емісія капітальних боргових зобов'язань (субординований борг); 3)продаж активів та оренда нерухомості.
Менеджмент банкувдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібнозабезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовахгіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може не вистачитинавіть на компенсацію втрат. Якщо органами банківського нагляду переглянутінорми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидкой істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел.
Найпопулярнішимзовнішнім джерелом є емісія звичайних та привілейованих акцій. Випуск тарозміщення на ринку акцій банку — це найдорожчий з погляду вартості спосібнарощування капіталу. Така процедура пов'язана з високими витратами тасупроводжується значним ризиком, який полягає у можливості зниження прибутку наодну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акційзначна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постаєзагроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночасрозширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додатковихкоштів у майбутньому.
Плануючи емісіюакцій, менеджмент банку має зважити свої можливості й оцінити, чи будезабезпечено достатній рівень прибутковості для підтримки стабільного рівнядивідендів. Якщо цього досягти не вдається, то акції банку знецінюватимуться.Законодавством більшості країн передбачена державна реєстрація емісії ціннихпаперів, до яких належать і банківські акції. У реєстрації може бутивідмовлено, якщо виявлено фінансові зловживання та махінації, прострочені боргиперед бюджетом та кредиторами, збиткову діяльність. Цей порядок діє і вУкраїні. Отже, не всі банки мають доступ до такого джерела поповнення капіталуяк емісія акцій.
Капітальніборгові зобов'язання являють собою довгострокові позичкові кошти, вкладені вбанк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у формі випуску в обігдовгострокових цінних паперів або боргових зобов'язань.
Передбачається,що такі зобов'язання банку мають характер субординованих, тобто в разібанкрутства вони є другорядними порівняно із зобов'язаннями перед вкладниками,але мають пріоритет перед акціонерами при встановленні порядковості виплат.
Субординованізобов'язання менш ризикові, ніж акції банку, тому мають нижчий рівеньдохідності, а для банку є дешевшим джерелом поповнення капіталу порівняно земісією акцій.
Здебільшогокапітальні зобов'язання випускаються на 10-15 років під фіксовану ставку, абона дисконтній основі, коли дохід забезпечується за рахунок зростання їхкурсової вартості.
Привабливість длябанку такого способу нарощування капіталу визначається правилами оподаткування,коли процентні виплати за таким боргом відносяться на витрати банку і неоподатковуються.
Але не всі банкиможуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу, оскільки доступністьйого значною мірою визначається банківським законодавством конкретної країни. Удеяких країнах, наприклад США, субординований борг включається до розрахунку яккапітал другого порядку (додатковий).
А в інших,зокрема в Україні, субординована заборгованість не входить до складу капіталу,а відноситься до запозичених коштів банку.
Перевага методупоповнення капіталу шляхом випуску субординованих зобов'язань і цінних паперівполягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію за умови, що такікошти приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними.
Але такий спосібформування капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних тазалучених коштів) і підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акційбанку.
Управління прибутковістю банку. Згідно із сучасною економічною теорією та практикоюмаксимізація ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетнезавдання фінансового менеджменту. Найвиразнішим показником роботи компанії, утому числі й банку, є ринкова ціна її акцій. Якщо вартість акцій непідвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися відних, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних наслідків.
Головнамета банківського менеджменту полягає в максимізації вартості акціонерногокапіталу банку, яка залежить від чистого прибутку та рівня ризику. Вартістьакцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат абознижується рівень ризику, що його приймає на qe6e банк.
Напрактиці для оцінювання діяльності банку використовують показникиприбутковості.
1.Процентна маржа (процентний прибуток) банку визначається як різниця міжпроцентними доходами та процентними витратами.
2.Непроцентна маржа (непроцентний прибуток) банку обчислюється як різниця міжнепроцентними доходами (комісійні доходи, прибуток від торговельних операцій,штрафи отримані і т.ін.) та непроцентними витратами (комісійні витрати, витратина утримання персоналу, експлуатаційні витрати і т.ін.). Показник непроцентноїмаржі часто буває від'ємним, оскільки непроцентні витрати, як правило,перевищують непроцентні доходи.
3.Прибуток до оподаткування обчислюється як різниця між загальними доходами тазагальними витратами і складається з процентної та непроцентної маржі.
4.Чистий прибуток — це прибуток, що залишається в розпорядженні банку післявиплати податків ( прибуток після оподаткування).
Наведеніпоказники прибутковості вимірюються в грошових одиницях і значною міроюзалежать від розмірів банку, а через це не придатні для порівняльного аналізу.Тому для виявлення ефективності роботи банку здебільшого застосовують відносніпоказники прибутковості.
5.Чиста процентна маржа ЧПМ визначається як відношення різниці між процентнимидоходами ПД і процентними витратами ПВ до активів А банку, %:
ЧПМ = (ПД — ПВ): А * 100
Чистапроцентна маржа може обчислюватися щодо працюючих або загальних активів. Удеяких країнах органи регулювання банківської діяльності вважають за доцільнезнаменником цього показника брати активи, які приносять дохід (працюючіактиви). Така думка ґрунтується на тому, що процентний прибуток потрібнопорівнювати лише з тією частиною активів, яка генерує сукупні доходи банку.Згідно з інструктивними матеріалами НБУ чиста процентна маржа обчислюється щодозагальних активів банку. Пропонований метод обчислення має на меті оптимізуватиспіввідношення працюючих та непрацюючих активів банку, оскільки активи, заякими не отримується дохід, значно знижують показник чистої процентної маржі.
6.Чиста непроцентна маржа обчислюється як відношення непроцентного прибутку доактивів банку.
7.Чиста маржа операційного прибутку визначається відношенням різниці міжопераційними доходами та операційними витратами (включаючи процентні) досукупних активів банку.
Цейпоказник можна подати у вигляді двох складових — процентного прибутку наодиницю активів та непроцентного прибутку на одиницю активів. Такий поділ даєуявлення про співвідношення доходів від основної діяльності (кредитів,інвестицій, лізингу тощо) та непроцентних доходів, одержаних від наданняплатних фінансових послуг клієнтам. Із загостренням конкуренції банки шукаютьнові «нетрадиційні» джерела доходів, які дають змогу диверсифікувати діяльністьі підвищувати розмір сукупного прибутку за рахунок непроцентних доходів.
8.У випадках, коли непроцентна маржа банку має від'ємне значення і розрахунок їїспіввідношення з активами втрачає сенс, доцільно використовувати показниквідношення непроцентних доходів до середніх загальних активів. Він характеризуєзалежність банку від таких видів діяльності, які не пов'язані з одержаннямпроцентів (торговельні операції, комісійні, непередбачені доходи).
9.Чистий спред ЧС (спред прибутку) є традиційним показником прибутковості банку івизначається як різниця між середньозваженими процентами за активами та запасивами банку, %:
ЧС = (ПД: ПА * 100) – (ПВ: ПП * 100)
деПА — активи, які приносять процентний дохід; ПП — пасиви, за якими виплачуютьсяпроценти.
Задопомогою цього показника оцінюються ефективність виконання банком функціїпосередника між вкладниками та позичальниками, а також рівень конкуренції наринку. Як правило, при загостренні конкурентної боротьби спред скорочується іменеджери банку змушені шукати інші шляхи одержання прибутків.
10.Чистий прибуток у розрахунку на акцію (ЕРS) визначається відношенням чистогоприбутку до кількості звичайних акцій, що перебувають в обігу. Цей показникслугує індикатором рівня дохідності коштів, вкладених акціонерами в банк, іявляє собою оцінку виплат на користь основних власників.
Найважливішимипоказниками діяльності банку є прибутковість активів і прибутковість капіталу.
11.Показник прибутку на активи ROA визначається відношенням чистого прибутку(після оподаткування) ЧП до середньої вартості загальних активів А, %:
ROA = ЧП: А * 100
RОАможе застосовуватися як показник ефективності роботи керівництва банку.
12.Показник прибутку на капітал RОЕ визначається відношенням чистого прибутку довартості акціонерного капіталу банку К, %:
RОЕ = ЧП: К * 100
RОЕпоказує рівень дохідності складених акціонерами коштів і може слугуватиорієнтиром при виборі найпривабливішого напрямку інвестування. При цьому слідпам'ятати, що високий рівень дохідності пов'язується з високим ризиком.
ПоказникиRОЕ та RОА істотно впливають на ринкову ціну акцій банку, тому менеджери упроцесі управління банком приділяють особливу увагу саме цим коефіцієнтам та їхвзаємозв'язку:
RОЕ = RОА * (А: К)
ЧП: К = (ЧП: А) * (А: К)
Таказалежність вказує на взаємозв'язок прибутку із джерелами формування банківськихресурсів, а точніше зі співвідношенням власних та залучених коштів. Навіть банкіз невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високогорівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використанняборгових зобов'язань.
Показникиприбутковості відіграють важливу роль у діяльності банку, оскільки досягненнязадовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основужиттєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівеньдивідендних виплат акціонерам. Завдання максимізації банківських прибутківрозглядається як ключовий напрямок роботи керівництва банку. Проте сферауправління прибутковістю не є автономною, а тому рішення щодо максимізації прибутківмають прийматися у взаємозв'язку з допустимими рівнями ризиків.
Узагальнюючипідходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна виокремити дві основнімоделі управління банком, які формалізують обрану ним політику поведінки наринку. Перша модель управління максимізує прибуток П за умови обмеженнярівня ризику Р встановленням максимально допустимого його значення Р'.При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами ізобов'язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.
Удругій моделі управління цільова функція мінімізує ризик, а обмеженням є вимогаутримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий П'.Така модель використовується, коли рівень чистого прибутку, що його отримуєбанк, влаштовує керівництво і основною метою є стабілізація результатів. Цедосягається за допомогою збалансованих методів управління активами ізобов'язаннями та стратегій хеджування ризиків.
Напрактиці менеджмент банку може паралельно використовувати обидві моделі,застосовуючи їх щодо різних видів банківських операцій. При цьому успіх удосягненні поставленої мети значною мірою залежить від методів управлінняризиками, застосовуваних у банку.
Банківськаліквідністьвідіграє життєво важливу роль як у діяльності самих банків, так і фінансовійсистемі країни. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності єнеодмінною умовою самозбереження та виживання банку. без ліквідності банк неможе виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів,тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботікерівництва банку. фактично банківська діяльність заснована на довірі, і якщопідривається довіра до банку, то все інше руйнується дуже швидко. У міжнароднійбанківській практиці під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і вповному обсязі задовольняти покладені потреби у грошових коштах.
Найбільший попитна ліквідні засоби виникає у банків з двох основних причин: через зняттяклієнтами коштів зі своїх рахунків та у зв’язку з надходженням кредитнихзаявок, які банк вирішує задовольнити. Потреба у грошових коштах підвищуєтьсятакож у разі настання строків погашення заборгованості за позиками банку,термінів платежів до бюджету або виплати дивідендів акціонерам.
Отже, проблемиліквідності можуть виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняттякоштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так івнаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщорішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідніджерела фінансування.
У практичнійдіяльності банків вироблено кілька загальних підходів (стратегій) до управлінняліквідністю, а саме:
· стратегіятрансформації активів (управління ліквідністю через активи);
· стратегіязапозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);
· стратегіязбалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).
Кожна з стратегіймає свої переваги і недоліки, а економічна доцільність їх застосуваннявизначається характеристиками банківського портфеля, станом фінансових ринків,особливостями зовнішнього середовища.
Стратегіятрансформації активів
Сутність цьогопідходу полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які повністюзабезпечують потреби ліквідності банку. у разі виникнення попиту на ліквіднізасоби активи продаються доти, доки не будуть задоволені потреби у грошовихкоштах. Отже, відбувається перетворення (трансформація) активів у грошовуформу.
За такого підходуліквідність характеризується як запас. При цьому активи повинні мати такувластивість, як стабільність цін (тобто можливість продажу значної їх кількостібез суттєвого зниження ціни), а також мати ліквідний вторинний ринок дляшвидкого перетворення на гроші.
Управлінняліквідністю через управління активами є традиційним і найпростішим підходом.Здебільшого така стратегія використовується невеликими банками, які не маютьшироких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки.
Стратегіятрансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, алеодночасно і досить дорога з погляду вартості. Продаж активів супроводжуєтьсяпевними витратами (комісійні, брокерські, біржові внески тощо), а такожпризводить до погіршення стану балансу, оскільки продаються низькоризикові активи.Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенеровані такимиактивами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковими цінами,якщо виникає нагальна потреба у грошових коштах. Підтримка значного запасуліквідних коштів y цілому знижує показники прибутковості банку.
Стратегіязапозичення ліквідних засобів
Змістданого підходу полягає в запозиченні грошових коштів у кількості, достатній дляповного покриття потреб у ліквідних засобах. Позики здійснюють лише післявиникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквіднихактивів, які приносять низькі доходи. Якщо попит підвищується, то банкзапозичує кошти за вищою ставкою, доки повністю не задовольнити погребу вліквідних засобах. За такого підходу до управління ліквідність характеризуєтьсяяк потік, а не як запас.
Необхідноюумовою застосування стратегії запозичення ліквідності є досить високий ступіньрозвитку фінансових ринків, які дають змогу в будь-який час і в будь-якихкількостях позичати ліквідні кошти. У міжнародній практиці цей підхідзастосовується з 60-х років. Саме на цей період припав бурхливий розвитокміжнародних ринків грошей та міжбанківських ринків.
Основнимиджерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угодиРЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансуванняоперацій комерційного банку центральним банком. На вибір джерела впливають такіхарактеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість татривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження.
Великіміжнародні банки найчастіше використовують розглядувану стратегію у процесіуправління ліквідністю, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквіднихзасобах саме таким способом.
Управлінняліквідністю через управління пасивами оцінюється як найбільш ризиковастратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставокта ризику доступності запозичених коштів. Це означає, що вартість підтримкиліквідності таким способом може бути як нижчою, ніж у разі застосування іншихметодів, так і значно вищою. Часто банки змушені робити позики за невигідноюціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який маєпроблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а вартість позики відчутно зростає.
Стратегіязбалансованого управління ліквідністю
Згідно зі збалансованим підходом доуправління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється зарахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогоюпроведення операцій запозичення коштів.
З метою зниження ризиковості банкичасто укладають попередні угоди про відкриття кредитних ліній з ймовірнимикредиторами, що допомагає вчасно забезпечити непередбачені потреби в грошовихкоштах. Через високу вартість стратегії трансформації активів і значнуризиковість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір накомпромісному варіанті управління ліквідністю — стратегії збалансованого(одночасного) управління і активами, і пасивами.
2. Розрахунково-аналітичний розділ 2.1 Аналіз адекватності капіталу
Таблиця 1 –Розрахунок розміру капіталу банку Н1
Статті балансу
Сума, грн.
1. Основний капітал 15 037 908 1.1. Статутний фонд 14 763 120 1.1.1. Зареєстрований сплачений 14 000 000 1.1.2. Зареєстрований несплачений 763 120 1.2. Загальні резерви 1 300 048 1.3. Нерозподілені прибутки минулих років - 1.4. Власні цінні папери в портфелі на продаж 2 308 1.5. Нематеріальні активи 259 832
2. Додатковий капітал 16 404 756 2.1. Фонди банку 10 902 136 2.2. Результати поточного року 5 502 620
3. Сума додаткового капіталу, що приймається до розрахунку 15 037 908
4. Загальний капітал 30 075 816
5. Відрахування від загального капіталу 306 724 5.1. Вкладення в акції та інші боргові зобов’язання банків - 5.2. Вкладення в асоційовані компанії 306 724
6. КАПІТАЛ БАНКУ 29 769 092
Таблиця 2 –Активи, зважені за групами ризику
Активи
Сума за балансом, грн.
Відсотки ризику
Сума зважених активів, грн.
Група І — Каса і прирівняні до неї кошти 2 333 652 - — Кошти на коррахунку в НБУ 4 633 219 - — Вкладення в державні боргові зобов’язання 7 352 050 -
Група ІІ
10 — Кредити, надані центральним органам державного управління - -
Група ІІІ
20 — Кредити, надані місцевим органам державного управління - -
Група ІV
50 — Кошти, розміщені в інших банках 8 030 251 4 015 126
Група V
100 — Операції з корпоративними цінними паперами 470 154 470 154 — Кредити, надані банком 41 547 495 41 547 495 — Факторингові зобов’язання 122 100 122 100 — Дебітори 3 712 783 3 712 783 — Основні фонди - - — Гарантії, надані банком - - — Інші активи 58 627 996 58 627 996
Загальна сума 126 829 700
108 495 654
Н3 = 29 769 092: 108495 654 * 100 % = 27,44 %
Таблиця 3 –Розрахунок платоспроможності банку
Назва показника
Значення 1. Платоспроможність банку (фактична), % 27,44 2. Додаткові вимоги до платоспроможності: 2.1. Фактична сума “великих” кредитів, грн. 13 756 640 2.2. Нормативна сума “великих” кредитів, грн. 238 152 736 2.3. Відхилення, % — 19,44 3. Необхідна платоспроможність (нормативна), % 8,00
Таблиця 4 –Аналіз адекватності капіталу банкуНормативи капіталу Нормативне значення Фактичне значення Відхилення 1. Мінімальний розмір капіталу, євро 3 000 000 5 953 818 2 953 818 2. Мінімальний розмір статутного фонду, євро 1 000 000 2 952 624 1 952 624 3. Платоспроможність банку, % 8 27,44 19,44 4. Достатність капіталу, % 4 23,47 19,47
Н4 = 29769 092: 126 829 700 * 100 % = 23,47 %
2.2.Аналіз якості активів
Таблиця 5 –Класифікація активів банкуАктив Сума, грн. Питома вага, % Коефіцієнт зважування Зважена сума, грн. 1. Каса та прирівняні до неї кошти 2 333 652 1,84 - - 2. Кошти на коррахунку в НБУ 4 633 219 3,65 - - 3. Кошти на коррахунках в інших банках 8 030 251 6,33 0,5 4 015 126 4. Кредити, надані банкам 2 522 972 1,99 1,0 2 522 972 5. Цінні папери, придбані банком 7 822 204 6,17 1,0 7 822 204 6. Кредити надані, у т.ч.: 41 547 495 32,76 6 755 336 — задовільні 22 535 103 17,77 - - — особливо згадані 13 756 640 10,85 0,2 2 751 328 — субстандартні 864 298 0,68 0,5 432 149 — сумнівні 2 731 983 2,15 0,7 1 912 388 — збиткові 1 659 471 1,31 1,0 1 659 471 7. Факторинг 122 100 0,096 1,0 122 100 8. Нематеріальні активи 259 832 0,20 1,0 259 832 9. Матеріальні активи 15 410 172 12,15 1,0 15 410 172 10. Дебітори 3 712 783 2,93 1,0 3 712 783 11. Інші активи 40 435 020 31,88 1,0 40 435 020 12. УСЬОГО 126 829 700 100,00 81 055 545 13. Власні кошти (капітал) банку 29 769 092 14. Співвідношення класифікованих активів до капіталу, % 272,28
Найбільшу питому вагу в складі активівзаймають кредити надані, особливо задовільні, що є позитивним. 31,88 % займаютьінші активи.2.3Аналіз прибутковості банку
Таблиця 6 –Аналіз структури доходів банкуСтатті доходів Сума, грн. Питома вага, % 1. Операційні та різні доходи 9 750 514 79,75 2. Штрафи, пені, неустойки одержані 595 100 4,87 3. Доходи майбутніх періодів 20 566 0,17 4. Інші доходи 1 860 042 15,21 УСЬОГО доходів 12 226 222 100,00
Таблиця 7 –Аналіз структури витрат банкуСтатті витрат Сума, грн. Питома вага, % 1. Операційні видатки та витрати на утримання апарату управління 2 099 039 31,22 2. Витрати майбутніх періодів 230 554 3,43 3. Відвернені кошти за рахунок прибутку 2 006 621 29,84 4. Збитки 9 396 0,14 5. Інші витрати 2 377 992 35,37 УСЬОГО витрат 6 723 602 100,00
Таблиця 8 –Аналіз рівня надходжень банкуПоказники Значення 1. Доходи банку, грн. 12 226 222 2. Витрати банку, грн. 6 723 602 3. Прибуток, грн. 5 502 620 4. Чистий прибуток, грн. 3 743 394 5. Вартість усіх активів, грн. 126 829 700 6. Коефіцієнт прибутковості, % 2,952 7. Витрати на 1 грн. доходів, грн. 0,550 2.4Аналіз ліквідності
Таблиця 9 –Скориговані сукупні активиАктив Сума, грн. Коефіцієнт коригування Скориговані активи 1. Каса та прирівняні до неї кошти 2 333 652 1,00 2 333 652,0 2. Кошти на коррахунку в НБУ 4 633 219 1,00 4 633 219,0 3. Кошти на коррахунках в інших банках 8 030 251 1,00 8 030 251,0 4. Кредити, надані банком 2 522 972 0,50 1 261 486,0 5. Цінні папери, придбані банком 7 822 204 1,00 7 822 204,0 6. Кредити надані, у т.ч.: 41 547 495 1,00 41 547 495,0 7. Факторинг 122 100 1,00 122 100,0 8. Нематеріальні активи 259 832 0,50 129 916,0 9. Матеріальні активи 15 410 172 0,50 7 705 086,0 10. Дебітори 3 712 783 1,00 3 712 783,0 11. Інші активи 40 435 020 1,00 40 435 020,0 12. УСЬОГО 126 829 700 117 733 212,0
Таблиця 10 –Розрахунок нормативів ліквідності банкуНазва нормативу Нормативне значення Фактичне значення 1. Миттєва ліквідність, % > = 20 61,79 2. Загальна ліквідність, % > = 100 124,77 3. Співвідношення високоліквідних активів до робочих активів, % > = 20 27,12
З таблиці видно,що банк дотримується всіх нормативів ліквідності.2.5Визначення зведеного рейтингу банку
Таблиця 11 –Шкала рейтингової оцінки доходності банкуКомпоненти рейтингової оцінки доходності банку Бали 1. Адекватність капіталу 1 2. Якість активів 5 3. Якість управління 2 4. Доходність 1 5. Ліквідність 3 Усього 12 Рейтингова оцінка 2,4 РЕЙТИНГ 2
3. Проектний розділ
Фінансовий станбанку можна вважати надійним і стабільним. За таких умов банк має можливістьпристосовуватися до умов економічної кон’юнктури і роботи банківського сектора.
Проблеми, якіможуть виникати або існують в банку, в змозі бути вирішені керівництвом банку.Банку можна запропонувати в подальшому намагатися чітко відслідковувати зміни взаконодавстві.
З оцінкипоказників видно, що банк в змозі в майбутньому здійснювати розширення своєїдіяльності.
Можназапропонувати банку намагатися в подальшому здійснювати нарощування статутногокапіталу або власного капіталу (за рахунок нерозподіленого прибутку,наприклад).
Статутнийфонд акціонерного товариства може бути збільшений шляхом додаткового випускуакцій або шляхом збільшення номінальної вартості акцій.
Рішенняпро додатковий випуск акцій, як правило, приймається на загальних зборахакціонерів кваліфікованою більшістю голосів (3/4 присутніх). В Україні закондозволяє приймати рішення про збільшення статутного фонду, не більше ніж на1/3, правлінню акціонерного товариства. Банки цим часто користуються дляспрощення процедури і прискорення ухвалення рішення, а також, щоб уникнутинеобхідності проводити позачергові збори акціонерів, що займає багато часу іпотребує витрат. Акції випускаються шляхом проведення відкритої підписки,результати якої реєструються в НБУ та Державній комісії з цінних паперів іфондового ринку. У разі потреби в проспекті емісії акцій можна передбачитипріоритетне право акціонерів на придбання акцій нового випуску.
Перевагитакого способу збільшення статутного фонду полягають у тому, що:
•шляхом організації нового випуску акцій можна мобілізувати на ринку додатковіфінансові ресурси, яких може не бути в акціонерів;
•з'являється можливість залучити нових акціонерів, в яких зацікавлений банк уплані стратегічного співробітництва, тобто можливості залучення соліднихклієнтів для обслуговування, диверсифікації галузевої структури акціонерів,розширення їх географії, у тому числі залучення іноземного капіталу, тощо;
•за умови успішної діяльності банку акції нової емісії можна реалізовувати зкурсовою націнкою та одержувати емісійний прибуток;
•«розбавлення» капіталу (тобто збільшення частки дрібних акціонерів, які несправляють реального впливу на управління акціонерним товариством) призводитьдо зменшення пакета акцій, що забезпечує контроль над акціонерним товариством.
Водночаспри збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старихакціонерів можуть виникнути й негативні моменти:
•зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відповідно, ступеня контролюнад акціонерним товариством;
•перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і трата старими акціонерамиконтрольного пакета акцій.
Разомз тим, за правильної організації випуску нових акцій ці питання контролюються.
Рішенняпро збільшення номінальної вартості акцій також приймається загальними зборамиакціонерів. При цьому можливі два варіанти такої операції. По-перше, номінальнавартість акцій може бути збільшена шляхом доплати кожним акціонером відповідноїсуми до нового номіналу належних йому акцій. У такому випадку необхіднадобровільна згода всіх акціонерів, що може створити певні технічні труднощі.Якщо якийсь акціонер не згодний доплачувати, акціонерне товариство можевикупити в нього акції за існуючою ціною. По-друге, можна провести доплату донової номінальної вартості з прибутку банку після сплати податків. У такомувипадку видатки акціонерне товариство бере на себе і фактично переказуєзароблений прибуток у статутний фонд.
Перевагизбільшення статутного фонду шляхом збільшення номінальної вартості акційполягають у тому, що:
• не змінюється колоакціонерів;
• не змінюються часткиакціонерів у статутному фонді, а відповідно, й сформований на даний моментступінь їх контролю над акціонерним товариством.
Негативниммоментом у такому способі є те, що залучення в банк додаткових фінансовихресурсів обмежується можливостями старих акціонерів або можливостями самогобанку. Не вирішуються також питання розширення бази акціонерів і клієнтів.
/>Висновки
Вроботі були висвітлені наступні теоретичні положення діяльності банків:
— загальна характеристика аналітичної роботи в комерційних банках;
— основні методи оцінювання діяльності банків;
— загальна характеристика рейтингової системи САМЕL.
Буловизначено зведений рейтинг за методикою САМЕL конкретного банку тазапропоновані рекомендації з покращення результатів його діяльності.
/>перелікпосилань
1. Закон України “Про банки ібанківську діяльність” від 07.12.2000р. за № 2121-ІІІ (зі змінами ідоповненнями).
2. Інструкція про порядокрегулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУвід 28.08.2001 р. № 368 (зі змінами і доповненнями).
3. Методика розрахункуекономічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні, затвердженапостановою Правління НБУ від 28.11.2001р. №489 (зі змінами і доповненнями).
4. Аналіз діяльності комерційнихбанків: навчальний посібник/ За ред. Ф.М. Бутенець, А.М. Герасимович. — Житомир, 2001. – 384 с.
5. Аналіз банківськоїдіяльності: Підручник / За ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с.
6. Аналіз банківськоїдіяльності: сучасні концепції, методи та моделі / За ред. Л.О. Примостки. — К.:КНЕУ. -2002. – 313 с.
7. Банківський менеджмент: Навч.посібник / За ред. О.А. Кириченко. — К.: “Знання — Прес”, 2002. – 434 с.
8. Васюренко О.В. Банківськийменеджмент: Посібник. – К.: Вид. центр “Академія”, 2001. – 320 с.
9. Васюренко О.В. Банківськіоперації: Навч. посібник. – 5-е вид. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2006. – 311 с.
10. ВасюренкоО.В., Волохата К.О. Економічний аналіз комерційних банків: Навч. посіб. – К.:Знання, 2006. – 463 с.
11. ЗарубаО.Д. Фінансовий менеджмент у банках. — К.: Знання, 1997. – 172 с.
12. КириченкоО., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навч. пос. для вищ. навч.закладів. – К: Основи, 1999. – 671 с.
13. Кочетков В.М. Основи аналізубанківської діяльності. Навчальний посібник. – К.: ЄУФІМБ, 2005. – 116 с.
14. ЛюбуньО.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку. Навч. посібник. – К.: Слово,2004. – 296 с.
15. В.І. Міщенко,А.П. Яценюк, В.В. Коваленко, О.Г. Корнєва. Банківський нагляд: Навч. посібник –Київ: Знання, 2004. – 406 с.
16. ПримосткаЛ.О. Фінансовий менеджмент убанку: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999.-280с.
17. ПримосткаЛ. Аналіз активів і пасивів комерційного банку: концептуальні підходи, методита моделі // Регіональна економіка.-2000.-.№4. — С.87-94.
18. Роуз П.Банковский менеджмент. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 768 с.
19. СклеповийЄ.В. Банківська справа – К.: Фінанси і статистика, 2002. – 408 с.
20. ЩибиволокЗ.І. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник.-К.: Знання, 2006.- 311с.