МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний економічний університет
Факультет банківського бізнесу
Кафедра банківської справи
Курсова робота
на тему: «Система рефінансування Національного банку України комерційних банків: сучасний стан, шляхи вдосконалення»
Виконала: Меуш Ірина Володимирівна
студентка групи БСм-51
Науковий керівник:
Михайлюк Роксолана Володимирівна
канд. ек. наук., доцент кафедри
банківської справи
ТЕРНОПІЛЬ – 2010
Зміст
Вступ
Еволюція кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками
Економічна сутність і значення кредитів, що надаються Національним банком України комерційним банка
Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банку України комерційних банків
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Особливої актуальності дослідження та вдосконалення механізмів рефінансування набуває в сучасних умовах, коли банківська система України перебуває у кризовому стані. Саме тому і виникла необхідність удосконалення вже існуючих та запровадження нових механізмів рефінансування, які сприяли б виходу з кризи у банківській системі, адже на сьогоднішній день саме рефінансування є чи не єдиним джерелом підтримання ліквідності банківської системи.
Окремі питання організації механізму рефінансування в Україні досліджували такі вітчизняні вчені: Стельмах В.С., Епіфанов А.О., Гребенюк Н.І., Міщенко В.І., Тиркало Р.І. Проте, у вітчизняній фінансовій літературі поки що недостатньо наукових досліджень, присвячених даній проблемі. В Росії дослідженню механізму рефінансування приділяють значно більшу увагу. Так даній тематиці присвятили свої розробки Гагарин С.В., Никольский Ю.Б., Шамаев Г.А., Коробова Г.Г., Лакшина О.А.
Метою дослідження є визначення основних проблем розвитку рефінансування в Україні в умовах фінансової кризи та розробка пропозицій щодо його удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків.
Актуальність роботи визначається необхідністю дослідження механізму та інструментів регулювання ліквідності банківської системи в умовах світової фінансової кризи.
Об’єктом дослідження є визначення основних способів проведення рефінансування Національним банком України комерційних банків.
Предметом вивчення є відносини, що виникають при здійсненні кредитування Національним банком України комерційних банків.
Перед даною курсовою роботою постають такі практичні завдання:
розкрити суть кредитних відносини між Центральним банком та комерційними банками;
ознайомитися з еволюцією кредитних відносин НБУ з комерційними банками;
визначити економічну сутність і значення кредитів, що надаються Центральним банком комерційним банкам;
визначити коло основних проблему у проведенні НБУ політики рефінансування в сучасних умовах;
визначити основні способи удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків.
1. Еволюція кредитних відносин Національного банку України з комерційними банками
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV, Національний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування [1].Тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів); операції репо; операції з власними борговими зобов'язаннями; операції з державними облігаціями України.
Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.
На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.
Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо [6, c. 152].
Кредити Національного банку України, що спрямовувалися на цілі рефінансування банківських установ, починаючи з 1991 р. набули значного розвитку та зазнали чималих змін. Це є характерним не лише для України, а й для інших країн з перехідною економікою.
З початку створення Національного банку кредитні відносини між ним та комерційними банками мали суто адміністративний, а не ринковий характер. Того часу НБУ здійснював кредитні емісії на такі цілі:
завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами;
покриття дефіциту державного бюджету;
надання кредитної допомоги окремим державним підприємствам [4, c.97].
Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо. Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України.
Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо [7, c.119].
Зважаючи на вихід у 1992 році національної грошової системи з рублевої зони, 15.07.1992 року було запроваджено в практичну діяльність перший регламент нормативного забезпечення взаємовідносин Національного банку і комерційними банками — «Тимчасовий порядок довгострокового рефінансування Національним банком України комерційних банків» для кредитування цільових виробничих програм. Кредити надавалися на строк від 2 до 5 років [5, c.4].
У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.
Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обгрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.
Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.--PAGE_BREAK--
Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі — в економіку.
У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку. З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги [7, c.120].
За період із 1994 по 1997 рік було проведено 54 аукціони, в результаті яких розмішено 1 664,6 млн. грн.
Із введенням у дію ефективніших ринкових інструментів рефінансування комерційних банків кредитні аукціони, починаючи з 1998 року, практично не проводилися [10, c.4].
У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.
Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами [7, c. 120].
Починаючи з 1997 року рефінансування комерційних банків активно здійснювалося за допомогою операцій прямою РЕПО, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує ОВДП у комерційного банку на певний період і на умови, що комерційний банк у визначений строк викупить цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, а потім їх продає комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами центрального банку [10, c.4].
Слід зазначити, що можливості Національного банку України щодо надання кредитної підтримки економічному сектору були дуже обмеженими, тому що Національний банк продовжував направляти емісійні кошти як через пряме кредитування уряду на покриття дефіциту державного бюджету, так і через придбання державних цінних паперів при первинному їх розміщенні Міністерством фінансів.
Згідно Положення «Про механізми рефінансування комерційних банків України» від 15 грудня 2000 року для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк застосовував у 2001-2003 рр. такі механізми рефінансування банків:
рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;
надання стабілізаційного кредиту;
операції купівлі/продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.
На відкритому ринку Національний банк здійснював кредитну підтримку комерційних банків шляхом:
проведення короткострокового рефінансування банків;
проведення середньострокового рефінансування банків;
використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів «овернайт»;
купівлі/продажу державних цінних паперів.
Національний банк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку лише під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності і векселів Державного казначейства України, що враховані банком.
Для отримання можливості користуватися кредитами рефінансування Національного банку, комерційні банки повинні були дотримуватися таких вимог, зокрема:
термін діяльності банку не повинен бути меншим, ніж один рік;
банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;
банк має власні високоліквідні активи (цінні папери та інші цінності), що можуть бути прийняті в заставу;
виконуються вимоги щодо дотримання таких нормативів капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу банку (НІ), адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), адекватності основного капіталу (НЗ), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути менший ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;
виконуються нормативи ліквідності;
сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
здійснюється своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів.
Національний банк здійснював рефінансування комерційних банків шляхом операцій на відкритому ринку в обсягах, необхідних для вирівнювання монетарних параметрів і управління грошово-кредитним ринком. Рефінансування проводилося виключно для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи.
Для забезпечення наданого кредиту використовувалися державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, і які перебували у власності банків, та враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.
Ці положення регламентувалися Положенням «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій», затвердженим постановою правління І ІІ.У № 584 від 24.12.2003 р. У разі виникнення в банку проблем із ліквідністю він міг звернутися за її підтримкою до НБУ за умови виконання 12 вимог [4, c.97-98].
З огляду на подальше вдосконалення використання банками різних фінансових інструментів було розроблено Положення «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, від 26.09.2006 р. № 378, яким передбачено зменшення кількості показників (з 12 до 3). виконання яких обов'язкове для банків, що звертаються за рефінансуванням до НБУ. Тобто було розмежовано монетарні та пруденційні функції НБУ щодо підтримання ліквідності банків і запроваджено як забезпечення кредиту рефінансування такі фінансові інструменти, як: депозитний сертифікат Національного банку; державні цінні папери, взяті в управління від іншого суб'єкта ринку; монетарне золото; вексель, акцептований іншим банком.
Ці фінансові інструменти не нові для світової банківської практики, однак в Україні їх застосування було запропоновано вперше. Зміни та доповнення до зазначеного положення вносилися 8 разів.
Світова фінансова криза 2008 року спонукала Національний банк України до оперативних дій щодо підтримки ліквідності банків нетрадиційними методами, тобто не за рахунок короткострокового кредитування під забезпечення фінансовими інструментами, а шляхом надання стабілізаційних кредитів на триваліший період під забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.
У зв'язку з ним було розроблено Положення „Про регулювання Національним банком України ліквідності банків“, затверджене постановою Правління Національного банку від 30.04.2009 р. № 259, яким передбачено регулювання ліквідності лише на період до 90 днів, із використанням фінансових інструментів, причому — тільки платоспроможних банків. Пункт про надання стабілізаційних кредитів було вилучено з нормативних документів, на основі яких здійснювалося регулювання грошово-кредитне ринку шляхом управління ліквідністю банків.
Кредитна підтримка банків шляхом надання стабілізаційних кредитів здійснювалася відповідно до окремих положень, затверджених Правлінням Національного банку України, які більшою мірою стосуватися аналізу фінансового стану банку та заходів із їх фінансового оздоровлення. Серед цих документів такі:
Постанова Правління Національного банку України „Про затвердження Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи“ від 25. 12.2008 р. №459;
Постанова Правління Національного банку України „Про вдосконалення процедури підтримки ліквідності банків“ від 30.04.2009 р. № 262;
Постанова Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком України кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період до її виходу на докризові параметри“ від 04.02.2010 р. № 47;
Постанова Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України“ від 13.07.2010 р. №327.
Сприяючи наданню банками довгострокових кредитів реальному сектору економіки, Національний банк України в окремі періоди здійснював довгострокове рефінансування банків для подальшого кредитування ними суб'єктів господарювання, у зв'язку з чим розроблялися відповідні положення.
Так, постановою Правління Національного банку України від 02.12.2002 p. № 283 було затверджено „Тимчасове положення про порядок кредитування (рефінансування) Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування“. Згідно з ним передбачалося надання кредитів терміном понад один рік для фінансування інноваційно-інвестиційних проектів. Як правило, кредити надавалися терміном до трьох років за ставкою, що дорівнювала обліковій. Пролонгації ці кредити не підлягали.
Після аналізу практичного застосування зазначеного вище положення воно було суттєво доопрацьоване: розширено перелік об'єктів застави, яка могла бути прийняла із забезпечення кредиту рефінансування; розширено коло банків, що могли звернутися за таким рефінансуванням; посилено вимоги до показників їх діяльності, які були критеріями при розгляді питання щодо надання кредиту. продолжение
--PAGE_BREAK--
2. Економічна сутність і значення кредитів, що надаються Національним банком України комерційним банкам
Політика рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.
Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.
Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.
Сутність політики рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування [7, c. 122].
При цьому Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.
Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
Види та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками визначено у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 30 квітня 2009 р. № 259 (далі — Положення) [7, c.180].
Згідно з цим Положенням Національний банк для регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:
операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів);
операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо);
операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);
операції з державними облігаціями України.
Відповідно до Положення Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 30 квітня 2009 р. №259, рефінансування банків – операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку
Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог: строк діяльності — не менше ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;
має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;
має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;
здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними та є платоспроможним [2].
Порядок надання кредиту овернайт
Кредит овернайт — кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постійно діючу лінію рефінансування на термін до наступного робочого дня [2].
Кредити овернайт є високомобільним видом рефінансування і завдяки цьому банки можуть щоденно корегувати свою ліквідність. Встановлюючи процентну ставку за даним видом кредитів, НБУ орієнтує комерційні банки щодо вартості грошових коштів на міжбанківському ринку залежно від стану банківської ліквідності.
Вартістю кредитів НБУ є ставка рефінансування – виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування [9, c.180]
Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:
під забезпечення:
державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України);
депозитними сертифікатами;
без забезпечення.
Національний банк щоденно засобами електронної пошти оголошує банкам процентні ставки за кредитами овернайт на наступний робочий день, розмір яких може бути диференційованим залежно від забезпечення. Станом на вересень 2010 року процентна ставка за кредитами овернайт становить 10,8%, вона знизилася на 6,2% в порівнянні з січнем 2010 року (див. додаток Б)[2].
Порядок проведення тендерів з підтримання ліквідності банків
Національний банк здійснює рефінансування банків строком до 90 днів шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Повідомлення про проведення кількісного або процентного тендера надсилається щотижня засобами електронної пошти.
Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:
три середи підряд — рефінансування строком до 14 днів;
одна середа — рефінансування строком до 90 днів.
Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися:
державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);
державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку;
депозитні сертифікати;
цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України;
іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);
іпотечні облігації (лише звичайні);
облігації місцевих позик;
облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України;
векселі суб'єктів господарювання — резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів;
векселі банків, авальовані іншим банком;
гарантії іншого банку-резидента
Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.
За умови проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до одного десяткового знака після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку.
На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.
Один банк не може одержати більше ніж 50 процентів обсягу коштів, запропонованих на тендері з підтримання ліквідності банків.
Процентна ставка за кредитами, наданими шляхом проведення тендера станом на лютий 2010року становить 16,5% (див. додаток Б) [4, c.100].
Проведення операцій репо
Операція зворотного репо — це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату.
Операція прямого репо — це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля банку або банківських металів з подальшим зобов'язанням банку викупити державні облігації України або банківські метализа обумовленою ціною на обумовлену дату. продолжение
--PAGE_BREAK--
Національний банк може проводити з банками операції прямого репо з державними облігаціями України або банківськими металами та зворотного репо з державними облігаціями України. Національний банк може проводити операції прямого репо з банківськими металами тільки шляхом безпосередньої домовленості з банком і за ініціативою банку за умови, що банківські метали банку перебувають на відповідальному зберіганні в Національному банку.
Операції Національного банку з депозитними сертифікатами
Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками: один день (овернайт);
до 90 днів.
Національний банк для всіх банків установлює однакові умови участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів і проводить операції з банками, які:
забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;
забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів;
Національний банк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісного або процентного тендера
щоденно — через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;
щочетверга — депозитні сертифікати строком до 90 днів.
Проведення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України
Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, згідно з установленими ними правилами.
Національний банк у разі потреби здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України готує заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі або продажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державних облігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором торгівлі на підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленому законодавством.
Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати продаж державних облігацій України, що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час [4].
Незважаючи на те, що із Положення виключено стабілізаційні кредити як інструмент рефінансування, у суспільстві все ще панує точка зору про необхідність його використання з метою надання НБУ коштів банківським установам для цільового фінансування окремих галузей економіки чи напрямів діяльності (сільського господарства, будівництва тощо) [14, c. 83].
Стабілізаційний кредит – це кредит НБУ, що може надаватись комерційному банку на підтримку виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Правлінням НБУ строк.
Стабілізаційний кредит надається платоспроможному банку для підтримки ліквідності на строк до 90 днів. Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування стабілізаційним кредитом на строк до 90 днів. Загальний строк користування стабілізаційним кредитом з урахуванням усіх продовжень строку користування ним не може перевищувати 360 днів, а в разі реальної загрози стабільності роботи банку — 450 днів.
Національний банк має право приймати рішення щодо взяття за стабілізаційним кредитом однорідного або змішаного забезпечення.
Процентна ставка за стабілізаційним кредитом є змінною, її розмір визначається в річних процентах на рівні облікової ставки Національного банку плюс два процентних пункти.
Національний банк з метою обмеження ризику ліквідності банку має право під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановити обмеження та вимоги щодо його діяльності.
Національний банк надає стабілізаційний кредит чи здійснює зміну умов кредитного договору під основне та додаткове забезпечення. Перелік забезпечення за стабілізаційним кредитом, вимоги до забезпечення та порядок його врахування визначені в додатку А.
Банк для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:
клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління (ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване в банку;
програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;
графік повернення стабілізаційного кредиту (рівними за обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головою правління (ради директорів) банку;
документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом [3].
У період, коли здійснюються заходи щодо розширення функціонування фондового ринку та створення відповідної ринкової фондової інфраструктури, а також з метою сприяння банкам у ефективнішому кредитуванні реального сектору економіки, який потребує довготриваліших періодів кредитування, вирішено здійснювати рефінансування банків шляхом заміщення короткотермінових ресурсів банків на довготермінові (до трьох років) ресурси Національного банку України.
Сутність цього положення виражають такі основні його засади:
незмінність загальної тенденції збільшення грошової маси із обігу;
зменшення ризиковості в діяльності банків у процесі кредитування;
сприяння банкам щодо можливості здійснювати кредитування ефективних програм реального сектору економіки на більш тривалий період (понад один рік);
сприяння зменшенню вартості кредитів для реального сектору економіки.
Реалізація цього виду механізму рефінансування вперше була запропонована саме в Україні. Світовий банківський досвід такої практики рефінансування не має [10, c.7].
Вплив світової фінансової кризи достатньо чітко продемонстрував нездатність вітчизняної банківської системи протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявів потенційних ризиків які можуть негативно позначитись на діяльності вітчизняних банківських установ.
Найбільшою проблемою у банківській системі України є нестабільність банківської ліквідності, що з самого початку спричинили іноземні інвестори, які в умовах світової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації і більшої захищеності.
Вагомою причиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування.
У першому півріччі 2009 року банківська система України вперше з 2001 року показала збитки в розмірі 10,2 млрд. грн. В цілому за 2009 рік вітчизняні банки втратили 38.45 млрд. грн. У число збиткових потрапили не лише банки з тимчасовими адміністраціями, але й стійкі банки.
Головна причина такого сплеску збитковості банків — зростання неповернень по кредитах, через що банкам довелося активно формувати необхідні резерви.
Цілком очевидно, що продовження кризи (спад виробництва, безробіття, зменшення доходів населення) буде супроводжуватись зростанням простроченої заборгованості по кредитах. Експерти підрахували, що при зростанні простроченої заборгованості по кредитах до 10% більше 30 банків потребують додаткового вливання капіталу на суму більше 1 млрд. грн..
Ці проблеми комерційних банків НБУ частково намагався вирішити за рахунок рефінансування проблемних банківських установ. Зокрема на сучасному етапі Національний банк України планує надавати комерційним банкам рефінансування у вигляді операцій рефінансування, операцій репо, операції з власними борговими зобов'язаннями, операції з державними облігаціями України, стабілізаційних і стимулюючих кредитів.
Отже, можна сказати, що рефінансування розглядається як центральний напрям монетарної політики на майбутнє яку проводить Національний банк України, тоді як інтервенції (купівля-продаж валюти) відійдуть на другий план, у зв'язку з чим зниження вартості кредитів є кроком на перспективу.
Незважаючи на те, що кредити рефінансування від НБУ поки що не мають попиту в українських банків, можна стверджувати, що в майбутньому — коли реальний сектор відновиться і йому будуть потрібні кредити, потреба банків в такій підтримці з боку НБУ буде досить вагомою [13, c. 5].
3. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національного банку України комерційних банків
Ступінь участі Національного банку України в попередженні криз банківської системи багато в чому залежить від існуючої системи рефінансування комерційних банків, а саме від вирішення такого технічного питання, як надання надкоротких кредитів, які є необхідними для завершення міжбанківських розрахунків і платежів.
В умовах складної макроекономічної ситуації та впливу світової фінансової кризи грошово-кредитна політика в 2008 р. була спрямована на виконання основної функції Національного банку України — забезпечення стабільності національної грошової одиниці. З початку 2008 р. Національний банк України в контексті здійснення антиінфляційних заходів продовжував проводити процентну політику, спрямовану на підвищення вартості національної валюти [12. c.156].
Чому ж виникла така нагальна потреба у рефінансуванні? Насамперед тому, що значна кількість банківських установ втратила ліквідність. Значна провина у скочуванні фінансових установ України до банкрутства лежить на них самих, а світова фінансова криза причетна до цього лише опосередковано.
З 1 вересня 2007 року до 1 вересня 2008 року приріст депозитів в українських банках становив 104 мільярди гривень, тоді як кредити зросли вдвічі до 203 мільярдів гривень. Через брак дешевих ресурсів на внутрішньому ринку, банки скористалися значними зовнішніми позиками для покриття цієї різниці [11].
За станом на початок жовтня банківська система мала досить значний запас ліквідності — обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов'язані з поточною діяльністю.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 1 Виконання банками України нормативів ліквідності в 2005-2008 роках
№ нормативу
Норматив
Станом на
01.01. 2005
01.01. 2006
01.01. 2007
01.01. 2008
01.10. 2008
Н4
Норматив миттєвої ліквідності (не менше 20 %)
661,24
661,56
556,73
553,6
54,06
Н5
Норматив поточної ліквідності (не менше 40 %)
774,34
773,87
770,19
775,31
79,34
Н6
Норматив короткострокової ліквідності (не менше 20 %)
444,55
440,17
337,83
339,93
37,58
Як видно з даних таблиці 1 в 2005-2008 роках банки України в цілому постійно виконували нормативи ліквідності, а по деяким нормативам, наприклад Н6 фактичне значення перевищувало нормативне в 2 рази, а по Н4 — в 3 рази [12, c. 157].
Звичайно, про хеджування ризиків більшість банкірів не потурбувались. І якщо зовнішні запозичення були середньостроковими, на два-три роки, а внутрішні переважно короткостроковими — до року, то кредити в основному видавалися середньо- і довгострокові.
Так, тільки іпотечних позик було видано на 80,1 мільярда гривень. Отже, неправильна політика банківського менеджменту за відсутності належного контролю з боку НБУ заклала підвалини сучасної кризи.
Рефінансування, яке розпочав Нацбанк, було насправді спрямоване на підтримку ліквідності банків. У жовтні-грудні 2008 року вони повинні були повернути близько 900 мільйонів доларів. Більшість банкірів сподівалися на продовження діючих угод з іноземними фінансовими установами.
Яскравим прикладом є історія Надра-банку, який до останнього моменту розраховував на пролонгацію кредиту від бельгійсько-голландського Fortis-Bank та німецького Bayern LB в сумі 130 мільйонів доларів. Однак у зв'язку зі світовою кризою йому в цьому було відмовлено, хоча положення угод, за матеріалами преси, це передбачали. Саме для розрахунків за зовнішніми контрактами у сумі 230 мільйонів доларів НБУ в терміновому порядку виділив Надра-банку 1,5 мільярда гривень [11].
У цьому контексті Національний банк у жовтні-листопаді тимчасово використовував додаткові інструменти підтримки ліквідності банків, а саме:
підтримання ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15 % річних у межах 90 % вартості наданого банком забезпечення;
оперативне підтримання ліквідності банків, сплачений статутний капітал яких становить не менше 500 млн. грн., яке здійснюється на термін до 1 року за плату в розмірі 15 % в сумі до 60 % статутного капіталу банку [12, c. 155].
Не заглиблюючись у питання причин фінансової та економічної кризи в Україні, слід зауважити, що приводом до різкої девальвації гривні була купівля валюти банками за кошти, призначені для рефінансування.
Саме валютні спекуляції спровокували початок негативних процесів, насамперед девальвацію гривні. Це підірвало довіру до національної валюти і “втечу” в долари. НБУ почав використовувати кошти, спрямовані на рефінансування, не на підтримку ліквідності, а на підтримку платоспроможності [11].
Ще одна причина — відсутність чіткої законодавчої регламентації діяльності НБУ. Це можна виявити і в параметрах емісії, і в процедурах видачі коштів банків, і в монетарних орієнтирах, і в інфляційних межах.
Не маючи жодних обмежень, НБУ і проводив волюнтаристську політику, зокрема в здійсненні “вибіркового” рефінансування.
Ось кілька прикладів, які підтверджують невідповідність цілей рефінансування його практичному впровадженню.
У листопаді 2008 року Нацбанком в якості рефінансування було виділено 40 мільярдів гривень для 110 банків, і це при тому, що надлишкова ліквідність установ без урахування обов'язкових резервів становила 15,7 мільярда гривень. 94 банки отримали так зване рефінансування на суму 28 мільярдів гривень на термін понад один рік [8].
Національний банк України крім розширення можливості банків з підтримки ними своєї ліквідності через механізми рефінансування, пом'якшив вимоги до формування банками обов'язкових резервів, обмежив здійснення певних активних операцій банків в іноземній валюті, упорядкував правила здійснення валютних операцій. Заходи, що вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації, сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому уповільненні тенденцій до відпливу депозитів із банківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні ліквідності банківської системи, стабілізації ситуації на міжбанківському кредитом ринку.
Починаючи з кінця листопада, Національний банк України почав запроваджувати другий етап стабілізаційних заходів, головною метою якого було зменшення спекулятивного попиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі.
В контексті вжитих заходів, у грудні 2008 р. Національний банк зменшив обсяги операцій з підтримки ліквідності банків. Так у грудні було надано кредитів рефінансування на загальну суму близько 30,7 млрд. грн. [12, c.157].
У 2008-му обсяги рефінансування НБУ становили 169,48 млрд. грн. — на 42% більше їхнього власного капіталу. При цьому істотна частина кредитів (близько 30,7 млрд. грн.) була надана у грудні 2008-го — саме коли банківські клієнти масово вилучали гроші із системи.
За офіційним даними, у 2009 році НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму 64,4 млрд. грн. Власний капітал банків 01.01.2010 р. становив 126,2 млрд. грн. Це означає, що НБУ влив у банківську систему рівно половину власного капіталу банків. Крім цього за 2009 рік банківській системі були надані кошти шляхом отримання трьома великими проблемними фінансовими установами коштів на поповнення власного капіталу: Укргазбанк — 3,2 млрд. грн., Родовід Банк — 2,8 млрд. грн. і банк «Київ» — 3,5 млрд. грн. Пізніше їх було докапіталізовано, зокрема, Родовід Банк отримав ще 5,6 млрд. грн. Загальна сума отриманих ними для збільшення власного капіталу коштів становила 21 млрд. грн.
Незважаючи на досить серйозну фінансову допомогу Нацбанку становище деяких фінансових структур виявилося невтішним. Станом на вересень 2010 року, тимчасова адміністрація працювала у 16 фінансових установах. Стосовно ще кількох закладів ухвалено рішення про ліквідацію.
При цьому кредити НБУ так і не допомогли фінансовим структурам, які залишилися «живими», залатати фінансові діри: збитки банківської системи за 2009 рік сягнули 28 млрд. грн.
Причина в: по-перше, ставки рефінансування НБУ досить високі — від 16% до 20% річних, при цьому кредити, як правило, виділяються на досить короткий строк (до 1 року). А по-друге, весь 2009-й НБУ активно мобілізував (вилучав) гроші з фінансового сектору. За весь минулий рік регулятор вилучив з банківської системи 96,7 млрд. грн. Мета мобілізації коштів — боротьба з інфляцією. Зрозуміло, що за таких обсягів вилучення грошей з банківської системи рефінансування НБУ особливо не допомогло банкам. Роком раніше, в 2008-му, обсяги мобілізації коштів були значно меншими — 57,2 млрд. грн. при 169 млрд. грн. рефінансування [16, c.6].
Ще одним із недоліків існуючого механізму рефінансування є недостатнє здійснення контролю за цільовим використанням кредитів рефінансування. Серйозною проблемою для банківської системи може стати спрямування кредитів рефінансування НБУ не за призначенням. Йдеться про можливість використання банками отриманих коштів з метою валютних спекуляцій на міжбанківському валютному ринку, а також для виведення валюти за кордон. Очевидно в даному разі потрібно посилити індивідуальний контроль з боку НБУ за роботою керівних органів тих банків котрі отримали відповідні кредити. Цього можна добитися шляхом призначення спеціального представника НБУ, який би виконував наглядові функції за цільовим використанням коштів. За таких умов може бути розглянуто можливість надання в окремих випадках кредитів рефінансування без застави як більш оперативний інструмент політики рефінансування [15, c. 34].
Тому на сучасному етапі виникає гостра необхідність запровадження механізмів, які дозволили б комерційним банкам разом з Національним банком України більш ефективно адаптуватися до будь-яких змін економічної кон'юнктури. Отже, перше що необхідно зробити — це удосконалення інструментів рефінансування комерційних банків [12, c.158].
На основі проведеного дослідження розглянемо основні напрямки удосконалення інструментів та механізмів регулювання ліквідності банківської системи:
посилення ролі економічних нормативів ліквідності і розгляд питання щодо встановлення нормативу довгострокової ліквідності.
обмеження застосування Національним банком України протягом одного дня кредитних і депозитних операцій та перехід до застосування в кінці дня чистих операцій — кредитних або мобілізаційних залежно від стану ліквідності (за виключенням незначного обсягу операцій овернайт). Така практика відповідає світовій і стимулює розвиток міжбанківського ринку у його здатності перерозподіляти грошові кошти, зменшить очікування банків на посередництво Національного банку України та стимулюватиме проведення більш зваженої кредитної політики окремими банками;
спрощення процентного інструментарію грошово-кредитної політики шляхом скорочення кількості ставок за кредитами овернайт через відміну бланкових кредитів овернайт, що приятиме чіткому формуванню орієнтирів щодо максимальної вартості кредитних ресурсів овернайт на ринку; продолжение
--PAGE_BREAK--
проведення основного обсягу операцій на регулярній основі залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку депозитних або кредитних операцій із 7 або 14-денною строковістю. Застосування такого підходу дозволить підвищити прозорість та прогнозованість операцій центрального банку, встановити ключову ставку-орієнтир для суб'єктів грошово-кредитного ринку;
спрощення та стандартизація депозитного інструментарію регулювання ліквідності шляхом зменшення кількості депозитних інструментів у розрізі строків їх використання. Адже як свідчить зарубіжний досвід, численні та нестандартизовані інструменти та процентні ставки центрального банку, а також різноманітна строковість операцій можуть зробити процентну політику недостатньо передбачуваною, що негативно позначиться на динаміці змін (волатильності) вартості ресурсів на ринку [15, c.34-35].
для забезпечення безперебійності функціонування платіжної системи та для підтримання ліквідності банків необхідно вводити у практичну дію використання внутрішньоденних кредитів. Введення даних кредитів є необхідним в умовах сучасності у зв’язку із збільшенням маси платежів та сум, необхідних для їх регулювання. Отже, ціллю внутрішньоденних кредитів буде забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи. Дані кредити надаватимуться протягом операційного дня. Основою для їх видачі будуть невиконані платіжні документи, які пред’явлені комерційному банку на протязі операційного дня. Надання внутрішньоденних кредитів – це проведення розрахунковим підрозділом Національного банку України на протязі операційного дня платежів банку понад кошти, які є на його кореспондентському рахунку. Таким чином виникатиме дебетове сальдо, яке не повинно перевищувати встановлений ліміт рефінансування по даних кредитах. Встановлення лімітів по даному виду кредитів, на нашу думку є необхідним, щоб не допустити таким чином надмірний та спекулятивний ріст даних кредитів. Перевагами даного виду кредитів будуть простота та зручність їх отримання, а також можливості максимального прискорення проведення розрахунків при одночасному зниженні залишків на кореспондентських рахунках комерційних банків та направленні вивільнених коштів в активи, що приноситимуть дохід. Наданий внутрішньоденний кредит повинен бути погашений за рахунок надходження коштів на кореспондентський рахунок банку до кінця операційного дня. В разі якщо даний кредит не буде погашений, то його необхідно буде переоформити в кредит овернайт. Надання комерційним банкам внутрішньоденних кредитів дозволить прискорити процес оперативного поповнення кореспондентського рахунку, що дозволить підтримувати платоспроможність банку і тим самим уникнути ланцюжка неплатежів в системі розрахунків. Дані кредити повинні надаватись під забезпечення та за певну плату.
варто активізувати політику рефінансування під заставу корпоративних цінних паперів та кредитних зобов’язань підприємств. Що не тільки сприятиме розвитку інструментів рефінансування, а й активізує функціонування фондового ринку в Україні, що є не мало важним на сучасному етапі. Використовуючи запропоновані види забезпечення кредитів рефінансування, центральний банк повинен оцінювати емітентів даних цінних паперів, тобто тісніше співпрацювати з реальним сектором економіки. А в комплексі з моніторингом підприємств це створює основу для оцінки тенденцій розвитку економіки в цілому, а також прогнозування макроекономічних показників та підвищення ефективності грошово-кредитної політики [12, c.157-158].
Зазначені заходи у сукупності із заходами, спрямованими на розв'язання проблем, що потребують проведення окремого дослідження, таких як узгодження фіскальної та монетарної політики, стимулювання розвитку фінансового ринку, насамперед ринку державних цінних паперів, посилення реальної операційної незалежності Національного банку України дозволять в перспективі підвищити ефективність регулювання грошово-кредитного ринку з метою досягнення цінової стабільності як пріоритетної (у середньостроковій перспективі) цілі Національного банку України [15, c.35].
Проведене дослідження механізмів забезпечення ліквідності банківських установ в умовах кризи на основі використання інструментів рефінансування дає підстави для таких висновків:
підтримка ліквідності банків повинна здійснюватися переважно на основі короткострокового рефінансування під надійне забезпечення;
політика НБУ щодо вибору заставного забезпечення для здійснення рефінансування банків може істотно вливати на структуру й розвиток банківського сектору;
удосконалення механізмів підтримки банківської ліквідності на основі рефінансування банків потребує якісного поліпшення вітчизняного фінансового ринку, зокрема ринку державних цінних паперів ;
рекапіталізація неплатоспроможних, недокапіталізованих і проблемних банків не повинна здійснюватися за кошти рефінансування;
запровадження механізму надання стабілізаційних кредитів можливе лише у виняткових випадках і лише для проблемних банків, які вважаються платоспроможними, однак потребують втручання з боку органів регулювання для підтримки необхідного рівня ліквідності, за процентними ставками, вищими за ставки для постійно діючих механізмів кредиту овернайт;
надання банкам кредитів на основі операцій на відкритому ринку не повинно обмежуватися адміністративними заходами та супроводжуватися контролем їх використання;
слід розробити чіткі внутрішні правила щодо прийнятного забезпечення та величини знижки при розрахунку вартості застави.
При цьому, на наш погляд, слід наголосити на тому, що управління ліквідністю як механізм реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України не варто ототожнювати з механізмами вирішення питань проблемних банків. Основна функція рефінансування полягає в забезпеченні реалізації цілей і методів проведення грошово-кредитної політики НБУ та збалансуванні попиту і пропозиції грошей в економіці країни [14, c.85].
Висновок
Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: операції з рефінансування, операції репо, операції з власними борговими зобов'язаннями, операції з державними облігаціями України.
Рефінансування – це забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами.
Аналіз системи рефінансування в Україні дозволив виокремити такі властиві їй проблеми: відсутність чітко окреслених критеріїв отримання емісійних ресурсів банками, не визначено цільового призначення цих ресурсів, не передбачений ретельний контроль та відповідальність банків за використання отриманих ресурсів, механізм рефінансування не був спрямований на відновлення ресурсів саме тих банків, які займаються активним кредитування реальної економіки, а надавав можливість окремим банкам використовувати емісійні ресурси НБУ для отримання надприбутків за рахунок проведення спекулятивних операцій на валютному ринку.
В цілому варто відмітити, що система рефінансування та управління міжбанківським кредитним ринком і ліквідністю банківської системи постійно знаходиться в розвитку. При цьому така ситуація характерна не лише для країн, які розвиваються, але і для країн з достатньо розвинутою фінансовою системою. Тому в Україні необхідно розвивати та удосконалювати систему рефінансування. Адже створення ефективної сучасної системи рефінансування сприятиме стабільності в банківській системі та дасть поштовх до її розвитку.
Список використаної літератури
Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679-XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 1999. – №7. – С.3-23.
Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України. Затверджено постановою Правління Національного банку України № 259 від 30 квітня 2009 року // zakon.rada.gov.ua
Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України. Затверджено постановою Правління Національного банку України № 327 від 13 липня 2010 року // zakon.rada.gov.ua
Адамик Б.П. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. – 393 с.
Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.
Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 598 с.
Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
Аржевітін С. М. Монетарна політика в умовах фінансової кризи / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua
Жулінська, К. М. Роль рефінансування банків у забезпеченні їх конкурентоспроможності // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України [Текст]: збірник наукових праць: ред. А. О. Єпіфанов. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. — С .178-184.
Гребеник Наталія. Шляхи вдосконалення політики рефінансування Національним банком України // Вісник НБУ. – 2010. — №10. – С. 3-11.
Дзюбак В. У нетрях українського рефінансування / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.epravda.com.ua
Кузьмак О. М. Шляхи вдосконалення механізму рефінансування в Україні / О. М. Кузьмак // Вісник НУВГП. – 2007. – № 3 (39). – С. 152–158.
Льовочкін С. Фата-моргана фінансового ринку // День. – 2009. – №130. С.5.
Міщенко, С.В. Проблеми забезпечення ліквідності банків на основі використання механізмів рефінансування [Текст] / С. В. Міщенко // Фінанси України. – 2009. – №7. – С. 75-88.
Непомящій С.М. Удосконалення механізму рефінансування банків в Україні в період світової фінансової кризи // Науковий вісник Одеського економічного університету: збірник наукових праць. – 2009. — №19(97). – С. 27-37.
РуденкоВ., Шкарпова О. Подайте бідному банкіру. – Контракти. – 2010. — №3. – С. 6.
www.bank.gov.ua Ссылки (links):
zakon.rada.gov.ua/www.epravda.com.ua/www.bank.gov.ua/