--PAGE_BREAK--3. Похідні цінні папери: Ф'ючерсні контракти — стандартний біржовий договір купівлі-продажу біржового активу в певний момент часу в майбутньому за ціною, встановленою сторонами операції у момент її висновку. Відмінними рисами є: біржовий характер, стандартизація по всіх параметрах, гарантія біржі на виконання зобов'язань. Вільно ходячий опційний контракт — стандартний біржовий договір на право купити або продати біржовий актив або ф'ючерсний контракт за ціною виконання до встановленої дати із сплатою за це право певної суми грошей, званою премією. Існує два види: опціон на покупку і на продаж. По вигляду біржового активу, що лежить в основі, можуть бути: валютні, фондові, ф'ючерсні.
1.2 Сутність ринку цінних паперів та його учасники Ринок цінних паперів — це надбудова над ринком вільних капіталів, які шукають свого застосування, і динамічніший сектор ринку позикових капіталів. У загальному вигляді його можна визначити як сукупність економічних відносин з приводу випуску і обігу паперів між його учасниками. Ринок цінних паперів — це складова частина ринку будь-якої країни. Його основою є товарний ринок, гроші і грошовий капітал.
Основними ринками, на яких переважають фінансові відносини, є: ринок банківських капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок страхових і пенсійних фондів. Фінансові ринки (ринки капіталів) — це ринки посередників між первинними власниками грошових коштів і їх кінцевим користувачами. Оскільки не всі цінні папери походять від капіталів, остільки ринок цінних паперів не може бути в повному об'ємі віднесений до фінансового ринку. У тій частині, де ринок цінних паперів ґрунтується на гроші, як на капітал, там він називається фондовим ринком і виступає як частина фінансового ринку. Частина ринку цінних паперів, що залишилася, через свої невеликі розміри не одержала спеціальної назви, і тому поняття ринок цінних паперів і фондового ринку вважають синонімами.
Роль ринку цінних паперів виявляється в наступному: перевезення ресурсів з одних галузей економіки в іншу; розподіл і перерозподіл власного капіталу підприємства між галузями; виконання інформаційної функції, тобто з надзвичайною швидкістю повідомляє про рух індивідуальних капіталів; дозволяє Центральному Банку регулювати грошовий обіг в країні. Крім того ринок цінних паперів має цілий ряд функцій, які підрозділяються на дві групи.
1. Загальноринкові функції:
— комерційна — функція отримання прибули від операцій на даному ринку;
— цінова — забезпечує процес складання ринкових цін, їх рух;
— інформаційна — виробляє і доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі і її учасників;
— регулююча — створює правила торгівлі і участі в ній, порядок дозволу споровши між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або самоврядування.
2. Специфічні функції:
— перерозподільна:
— функція страхування цінових і фінансових ризиків або хеджування, стало можливо завдяки появі класу похідних цінних паперів.
Класифікація видів ринку цінних паперів мають багато схожості з класифікаціями видів цінних паперів. Так само виділяють декілька видів ринків залежно від певних правил і способу торгівлі, що склався. Слід було б так само відзначити, що біржовий ринок — це завжди організований ринок цінних паперів, оскільки торгівля на ньому ведеться завжди за правилами біржі і лише між біржовими учасниками, які ретельно обираються. Позабіржовий ринок може бути організованим і неорганізованим, і організований позабіржовий ринок ґрунтується на комп'ютерних системах зв'язку, торгівлі.
Учасники ринку цінних паперів — це фізичні особи або організації, які продають або купують цінні папери або обслуговують їх оборот і розрахунки по них; це ті, хто вступає між собою у певні економічні відносини з приводу обігу цінних паперів. Розглядаючи сучасну інститутну структуру РЦП, слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об’єднані під назвою “Інституційні інвестори” (страхові компанії, пенсійні і інвестиційні фонди”.
Емітент — це юридична особа, група юридичних осіб, зв'язаних між собою договором, або органи державної влади і органи місцевого самоврядування, несучі від свого імені зобов'язання перед інвесторами цінних паперів по здійсненню прав, засвідчених цінним папером. Емітент поставляє на фондовий ринок товар — цінний папір, якість якої визначається статусом емітента, господарсько-фінансовими результатами його діяльності. Емітент сам оперує цінними паперами, здійснює їх викуп або продаж.Інвестор — це особа, якій цінні папери належать на праві власності (власник) або іншому речовому праві (власник). Інвесторів можна класифікувати по ряду ознак, серед яких найзначущим є статус, тоді можна виділити індивідуальних, інституційних і професіоналів ринку. Залежно від мети інвестування можна виділити стратегічних і портфельних інвесторів. Стратегічний інвестор припускає одержати власність і розраховує одержувати дохід від використовування цієї власності, який перевищуватиме дохід від простого володіння акціями. Він може ставити своєю задачею розширення сфери впливу, придбання контролю в перерозподілі власності. Портфельний інвестор розраховує лише на дохід від цінних паперів, що належать йому.
Фондові посередники — це торговці, що забезпечують зв'язок між емітентами і інвесторами на ринку цінних паперів — це брокери і дилери.
1. Брокером вважають професійного учасника ринку цінних паперів (фізичну особу або організацію), який займається брокерською діяльністю.
Брокерською діяльністю вважається здійснення цивільно-правових операцій з цінними паперами як повірений або комісіонер, діючий на основі договору-доручення або комісії або довіреності на здійснення таких операцій. Брокерська діяльність на фондовому ринку здійснюється на основі ліцензії, а брокер одержує дохід за рахунок комісійних, стягуваних від суми операції, хоча найчастіше він суміщає свою діяльність з консультуванням клієнтів на ринку цінних паперів. Брокерська фірма включає не більш 25 чоловік.
2. Дилером називається професійний учасник ринку цінних паперів (фізична особа або організація), здійснюючий дилеровську діяльність. Дилеровською діяльністю вважається здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін покупки і (або) продажу певних цінних паперів із зобов'язанням покупки і (або) продажі певних цінних паперів по об'явленим особою, що здійснює таку діяльність, цінами. Дохід дилера складається з різниці продажі і покупки. Виступаючи в ролі оператора ринку, дилер оголошує ціну продажу і покупки, мінімальну і максимальну кількість паперів, що купуються і (або) продаються, а також термін, протягом якого діють об'явлені ціни.
Джобери — це учені-аналітики грошового ринку. Вони є фахівцями з кон'юнктури ринку цінних паперів. Вони допомагають правильно оцінити гідність вже випущених цінних паперів, допомагають емітенту здійснити нові курси цінних паперів, дають разові консультації, вирішують складні проблеми ринку цінних паперів. Послугами джоберов користуються брокери і ділери. Джоберська фірма приймаючи замовлення, створює групу аналітиків і видає консультацію, яка є комерційною таємницею. Часто джоберська група привертає різних фахівців із сторони для того, щоб детально вивчити той або інший вид цінного паперу, що звертається на ринку цінних паперів; вона працює не тільки за замовленням, але вивчає необхідну інформацію самостійно, якщо припускає, що ця інформація може потрібно і її можна буде вигідно продати.
Одним з професійних учасників ринку цінних паперів можуть бути управляючі компанії незалежно від конкретної юридичної форми їх організації, але що мають державну ліцензію на діяльність по управлінню цінними паперами:
1. Реєстраторами на ринку цінних паперів звичайно називають організації, які за договором з емітентом ведуть реєстр. Реєстром називається список власників іменних цінних паперів, складений на певну дату. Задача реєстратора полягає в тому, щоб вчасно і без помилок надавати реєстр емітенту. Традиційно в ролі таких організацій виступають банки або спеціалізовані реєстратори. Крім того до функції реєстратора додається ще і облік прав інвесторів на цінні папери. У багатьох розвинених країнах інститут реєстраторів відсутній. Ці обов'язки беруть на себе депозитарна система. Веденням реєстрів акціонерів займаються як банки, так і спеціалізовані реєстратори.
2. Депозитаріями називаються організації, які надають послуги із зберігання сертифікатів цінних паперів або обліку прав власності на цінні папери. Рахунки, призначені для обліку цінних паперів, називаються “рахівницями депо”. Поява депозитаріїв і як слідства обезналічиванія обороту цінних паперів поступово привело до того, що цінний папір у вигляді паперового документа використовується все рідше і рідше. Роль документа, що засвідчує права власника на цінний папір, починає грати запис на рахунку депо. Таким чином до функцій депозитарію відносяться: ведення рахунків депо за договором з клієнтом; зберігання сертифікатів цінних паперів; виконання ролі посередника між емітентом і інвестором; окрім цього можуть виконувати супутні роботи, наприклад, перевезення сертифікатів, перевірка їх на достовірність і платоспроможність.
3. Розрахунково-клірингові організації в практиці можуть мати такі назви як: Розрахункова палата, Клірингова палата, Кліринговий центр, Розрахунковий центр, але загалом — це спеціалізована організація банківського типу, яка здійснює розрахункове обслуговування учасників організованого ринку цінних паперів. Її головними цілями є: мінімальні витрати по розрахунковому обслуговуванню учасників ринку; скорочення часу розрахунків; зниження до мінімального рівня всіх видів ризиків, які мають місце при розрахунках. Розрахунково-клірингова організація може обслуговувати яку-небудь одну фондову біржу або відразу декілька фондових бірж або ринків цінних паперів. Членами розрахунково-клірингових організацій звичайно є крупні банки і крупні фінансові компанії, а також фондові і ф'ючерсні біржі.
1.3 Державне регулювання ринку цінних паперів Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.
З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.
До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, що у межа своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Голова та члени Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку мають право без спеціальних дозволів представляти Комісію у суді чи арбітражному суді. Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії — сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд. Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання. Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти ¾ закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року і Указ президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії» від 19 лютого 1991 року.
Українське законодавство встановлює два серйозні обмеження діяльності акціонерних суспільств як емітенти:
— акціонерні суспільства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% сплаченого статутного фонду;
— кількість привілейованих акцій акціонерного суспільства обмежена 10% статутного фонду.
Наказом Міністерства фінансів України (як реєструючого органу) від 20 липня 1995 року №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24 липня 1995 року №233/769, затверджений «Порядок видачі дозволу на проведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виняткової діяльності».
Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подачі документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними. Необхідно відзначити створення Державної комісії по цінних паперах із статусом міністерства. У її задачі входять розширення впливу держави на фондовий ринок, перерозподіл функцій контролюючих його державних структур і створення на базі цієї комісії Методологічної координаційної ради.
Аналізуючи українське законодавство, що є на сьогоднішній, про цінні папери з погляду його зрілості і визначеності, можна сказати, що воно поки далеко не досконале. У ньому відсутні багато понять, звичних для цивілізованого ринку цінних паперів. Основною проблемою, звичайно ж, є відсутність нормальної процедури переходу права власності на цінні папери.
При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюються Консультаційно-експертна рада, інші органи та установи. Консультаційно-експертна рада розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:
— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;
— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;
— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;
— гарантування прав власності на цінні папери;
— захисту прав учасників фондового ринку;
— інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;
— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;
— запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;
— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.
РОЗДІЛ 2 ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ АКЦІЙ В УКРАЇНІ
2.1 Основні напрямки аналізу акцій в Україні
Українська економіка за часи незалежності пройшла складні етапи становлення шляхом реформування відносин власності. Бурхливий перехід від державної форми власності до приватної у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття призвів до появи значної кількості акціонерних товариств. Проте ринок акцій в Україні нині все ще знаходиться на стадії становлення й характеризується низьким рівнем ліквідності й капіталізації. Однією з передумов для подальшого розвитку вітчизняного ринку акцій є збільшення його прозорості та привабливості для широкого кола інвесторів. Мірою визначення цих факторів є розмір отриманого доходу від володіння акціями. У зв’язку з цим актуальним є питання оцінки та прогнозування ринкової вартості акцій, оскільки за умови, коли переважна кількість акціонерних товариств в Україні не сплачує дивідендів, основний дохід власників акцій формується за рахунок приросту їх курсової вартості.
Мета дослідження – вивчення впливу мікроекономічних факторів на ринкову вартість акції. При цьому основними задачами є:
1. Дослідити можливість застосування фундаментального аналізу акцій для аналізу акцій українських компаній.
2. Обрати серед великої кількості коефіцієнтів та індикаторів, що характеризують діяльність компанії та ринок її акцій, найбільш репрезентативні для прогнозування ринкової вартості акцій. У цілому можна виділити кілька основних напрямків аналізу акцій, які окремо чи разом можуть використовуватися для визначення внутрішньої вартості акцій акціонерних товариств та для прогнозування майбутнього значення їх ринкової вартості:
продолжение
--PAGE_BREAK--