Рідна природа

Рідна природо, нам дорога ти,

Сонце у гаю, спів солов’я

Вічно любити, оберігати

Красу, багатство, землю свою!

Скільки часу існує на Землі вид Homo Sapiens. Точну відповідь на запитання ми, очевидно, ніколи не отримаємо – “піски століть ховають від нас ту далеку мить, коли слабка мавпоподібна тварина почала працювати і усвідомила себе мислячою людиною”.

Порівняно короткий є вік “людини розумної”. Але як багато вона встигла! Що зробила з планетою, яка її породила! Ліси поступилися місцем пустелям, колись родючі долини перетворилися на зарості бур’янів, ріки в найблагодатніших районах Землі обміліли. Страх перед людиною інстинктивно відчуває все живе.

Озброєне технікою людське суспільство, аж занадто впевнене в своїх силах і в своєму розумі, не зупиняло наступу на природу. І навіть, коли вже стало зрозумілим, що світ братів наших менших повністю перебуває під владою людини, земні надра спустошені, а природа благає про порятунок, навіть тоді людина не спинилася і не замислилася над наслідками своєї діяльності.

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає природа. З дитячих років ми звикаємо до навколишнього матеріального світу. Любимо бувати в лісі, полі. Дивимось на квіти, дерева. Радіємо спілкуванню з природою, милуємось її красою. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і різноманіття квітів – усе це дорога серцю ні з чим не зрівняна природа планети Земля.

Хто не чув про Санта-Барбару? Завдяки телефільму невеличке американське містечко відоме майже кожному. Але всі знають, що в 1969 р. у Санта-Барбарі відбулися страшні події, які спонукали людей активніше боротися за чистоту нашої природи.

Чого тільки не видумали люди, аби полегшити та поліпшити своє життя: і добрива, щоб збирати великі врожаї, і смертоносні отрути, щоб знищувати комах-шкідників, і автомобілі, що заполонили наші дороги. Люди навчились у величезних кількостях добувати із земних надр корисні копалини – нафту, щоб одержати тепло і енергію. Із нафти навчилися робити гарні і міцні пластмаси. Ріки перегородили греблями і там, де були луки, з’явилися водосховища. На місці безкраїх лісів звели міста, заводи, шляхи... (Див. Додаток № 1).

В.І.Вернадський писав, що лише в ХІХ ст. людство добуло з надр планети 22711 тис. тонн свинцю, 11373 тис. тонн цинку, 10679 тис тонн. міді, 11,5 тис. тонн золота і т.д. Щоб забезпечити одну сучасну людину предметами розкоші, із землі добувають приблизно 13 тонн сировини.

“Ми не зуміли зрозуміти, що не Земля належить нам, а ми належимо Землі”, - дійсно правду говорять слова Р.Едберга. Люди так захопились поліпшенням свого життя, що не помітили, як в ріках стало менше риби, а в лісах птахів і звірів. Риба загинула, отруєна добривами, що стікали з полів, брудними стоками міст і заводів. Отруйні речовини вбивали комах на полях та, разом з тим, губили птахів і звірів. Ліси вирубувались, тому тваринам і птахам важче стало знайти їжу та пристанок. Вони гинули просто від того, що їм не було де жити.

Повітря в містах стало брудним через викидні гази автомобілів і дим заводів і котелень, де спалювались вугілля і нафта. Не тільки на вулицях, а й вздовж шляхів, навіть у лісах, на берегах рік, озер й морів з’явились купи сміття. Адже багато хто з людей, у тому числі й діти, викидають прямо собі під ноги обгортки, пляшки та інші непотрібні речі. Вони не задумуються над тим, що скло та пластмаса залишаються сміттям на тривалий час: природа сама не взмозі від них позбавитись. Більшу частину сміття, що забруднює Землю складає пластмаса. Пляшки з пластмаси, викинуті в лісі, пролежать без змін 100 та більше років, а викинутий папір “з’їдять” невидимі мікроби за 1-2 роки. Світовими рекордсменами по кількості відходів є мешканці Нью-Йорка, а у Франції найбільш активною та розвиненою вважається переробка сміття. Британія є “ящиком сміття Європи”, де автотранспорт займає перше місце по загальному об’єму викидів шкідливих речовин.

І якось непомітно життя на Землі багато в чому стало не кращим, а гіршим. Багато хто розумів це, та не знав що робити. А 1969 році сталося найжахливіше, із свердловини поблизу міста Санта-Барбара розлилася нафта – багато нафти – мільйон тонн. На величезних просторах пляжі та прибережні океанські води вкрилися брудним смердючим шаром жирного слизу. Пелікани, чаплі, качки, морські леви та інші тварини потрапили в бруд і гинули. Ця подія пробудила свідомість багатьох людей. І вони вирішили один день на рік присвятити захисту нашої бідолашної планети. Цей день назвали Днем Землі.

22 квітня 1970 року понад 20 млн. Американців відзначали День Землі. Діти й дорослі, вчителі та продавці, політики й робітники збиралися на вулицях. Вони влаштовували демонстрації та мітинги, йшли до заводів, що забруднювали повітря й воду. Вони вимагали, щоб були прийняті закони, які захищали б землю та її надра, рослини й тварин. Щоб закони не дозволяли власникам ферм забруднювати повітря, воду, грунт. Щоб влада суворо стежила за дотриманням цих законів.

І люди домоглися свого, були прийняті суворі закони, що захищали моря й ліси, пасовиська й ріки. Були створені лабораторії, що стежили за чистотою вод, грунтів, повітря. Та й люди почали менше смітити на вулицях. Повітря посвіжішало, а з поверхні рік та озер почали зникати райдужні плями нафтової плівки. В небі частіше почали помічати птахів, а в лісах звірів...

Метою Дня Землі є привернути увагу людей до необхідності вирішення екологічних проблем і зробити свій внесок – нехай скромний, але реальний – у поліпшення екологічного оточення. Інформація про всі проекти вирішення екологічних проблем широко розповсюджується, вливаючись у загальний потік повідомлень про результати природоохоронної роботі у всьому світі – для того і створено цей міжнародний рух.

Існує рух “День Землі” і в нашій школі. Щороку, 22 квітня учні нашої школи прибирають посадкові смуги транспортних доріг та території, які закріплені за школою. Очищують від металобрухту береги та прибережні зони річки Прут. За зібраний металобрухт в 2002 році заробили 695 гривень. Сміття та різні відходи закопують глибоко в землю. Частину вилучених коштів за металобрухт використовуємо для озеленення приміщень школи. Минулого року учні нашого класу посадили алею фруктових дерев. Це буде згадкою про випускників та садом для майбутніх поколінь. Цього року ми готуємо виховний захід у вигляді лялькової вистави в інтерпретації казки “Колобок” на екологічну тему, який відбудеться 22 квітня.

Екологія – особливий світогляд людини, який визначається насамперед її духовністю. Людина, яка керується любов’ю, високою мораллю не завдасть шкоди жодній істоті і не вчинить над нею насилля. Руйнуючи навколишнє середовище, людство руйнує своє майбутнє. “Якщо природа зміниться на стільки, що стане заперечувати суть виду людина розумна, ніщо не вбереже її від долі динозавра”, - сказав М.Ф. Реймерс, підтверджуючи людські вчинки. Вести мову сьогодні про екологію – це означає розмовляти не тільки про зміну природи, а й про врятування життя. Тривожний сигнал кличе до розуму.

Екологічні проблеми останнім часом загострилися настільки, що стан навколишнього середовища не залишає байдужим нікого. Весь світ усвідомив необхідність збереження і відновлення природних ресурсів для майбутніх поколінь. Людство бере, а точніше відбирає у природи щорічно десятки мільярдів тонн речовин і матеріалів на свої потреби, повертаючи їй не менше 20 млрд, тонн твердих і газоподібних забруднень атмосфери і стільки ж органічних відходів.

Хмари, що несуть кислотні дощі, пилові бурі, дими виробництв, “мертві” води рік, наслідки чорнобильської катастрофи не знають державних кордонів (Див. Додаток № 3).

Одного разу на уроці біології ми написали невеличкий твір – роздум на тему “Ми – ровесники Чорнобиля”. Ось зараз я передам коротенький зміст одного із творів: “Минуло тільки 4,5 місяці, коли мої батько і мати зачали мене в любові і спокої. Своїми ледь відчутними рухами ручок і ніжок я віталася зі своїми рідненькими. Вони ще не знають, що я дівчинка і назвуть мене Тетянкою. Та от та страшна квітнева ніч 1986 року, ніби пристрелила мою матусю-лебідку, яка в розпачі все-ж-таки сподівалася на моє здорове народження. Так і сталося...”. А скільки моїх ровесників не народилося здоровими, а з різними фізичними і психічними вадами. І ще до цього часу не одна хвороба і не одна смерть є наслідком тієї страшної без кольору і запаху радіації.

Відбираючи впродовж сотень мільйонів років, немов чарівник-селекціонер усе життєдайне, досконале і доцільне, природа стала колискою людства.

Людина – це частина природи. І саме природі ми зобов’язані своїм існуванням, своєю досконалістю, своєю могутністю. В долі природи – наша доля. Це не фраза, не лозунг. Це істина. І всі ми повинні осягнути цю істину серцем і свідомістю, розумом і відчуттям донести до теперішніх і майбутніх поколінь. Викиди в атмосферу становлять на рік понад 200 мільйонів тонн окису вуглецю, близько 46 млн. тонн двоокису сірки та 53 млн. тонн окису азоту. Це дуже небезпечні отруйні речовини. За підрахунками вчених за 3,5 століття з Планети безповоротно щезли 46 видів ссавців і 94 – птахів.

У процесі виробництва щороку в ріки, озера, моря в середньому скидається до 6,5 кубокілометрів забрудненої маси, а це десятки мільйонів тонн шкідливих речовин. Ми почали руйнувати природу, нам і відновлювати її. Але як відновити мальовничі береги нашої річки Прут, зруйновані бездушними людьми. А чи бачив хтось Прут після повені? Поліетиленові пакети, пластикові пляшки, напіврозкладені трупи домашніх тварин – це результат варварського ставлення людей до своєї річки. Нам потрібно змінитися всім - і то негайно. Адже ми, люди. Наші річки потрібно любити, леліяти їх, вичищувати. Бо незабаром побачимо лише різнобарвні мастильні та бензинові плями.

Щороку до нашого села на невелику затоку Прута прилітають прекрасні птахи, символи вірності і любові – гуси-лебеді. І кожен рік їх все менше. На цей раз цих вірних пар лише 8, коли минулого року було 15. Чи не зловісна рука браконьєра забрала одного з пари, а інших вимушений гинути в тузі. (Див. Додаток № 4).

Вода і кисень – два нерозривно зв’язаних елементи, необхідні для життя. Загальновідомо, що ліс – легені природи, вплив його на довкілля величезний. Та як не прикро, а ліси рубають і потяги вивозять за кордон.

Слідом за вирубаним лісом іде пустеля. Запустелення коштує людству близько 16 млрд. доларів щороку. Приходять на думку слова відомого французького письменника Ф.Шатобріана: “Ліси передували людині – пустелі слідували за нею”.

За необережність у поводженні з природою людству доводилось розплачуватися вже не раз. І давні, і сучасні помилки час від часу слід згадувати, щоб не повторити їх.

У нашій школі нещодавно була прокладена мала екологічна стежка, завданням якої є:

Розвиток відповідального ставлення учнів до природи;

Усвідомлення своєї власної відповідальності в стосунках з природним оточенням, участі в збереженні навколишнього середовища;

Вивчення об’єктів та явищ природи.

Наша екологічна стежка розрахована на урок-екскурсію.

Зупинка № 1. екологічний куток. Розміщений він у приміщенні школи. Вимурований з каміння, насаджено багато кімнатних квітів, є стенди “Стежками рідного краю” та “Екологічна молитва”.

Зупинка №2. Подвір’я школи. Південна частина школи, де учні доглядають за клумбами, малий дендрарій.

Зупинка №3. Гніздо лелеки. На даху приміщення старої школи окраса центра села.

Зупинка № 4. Дослідна ділянка. Місце, де закладаються досліди, спостерігаються результати.

Зупинка № 5. Річка Прут. Зупинка на його лівому березі. Вивчаємо видовий склад рослинності прибережної зони.

Уроки на природі формують у нас екологічне мислення, а саме: вміння визначити, узагальнювати і оцінювати стан довкілля, розуміти моральну, духовну й естетичну цінність природи. Ми при цьому вчимося вважати природу не лише об’єктом використання, а й набуваємо відповідних моральних норм та гуманної поведінки в межах загальнолюдських ціннісних орієнтирів щодо природи: добра, чуйності, благородства вчинків, співчуття, співпереживання.

На уроках-екскурсіях Світлана Мирославівна дає нам не лише знання про природу, а й проводить систематичну роз’яснювальну роботу щодо хорони природних багатств. Останніми роками проблема охорони природи дедалі більше хвилює людство. І це зрозуміло, адже природа у своїй різноманітності – це постійне джерело розвитку продуктивних сил суспільства і створення матеріальних і духовних благ.

У всесвітній стратегії охорони природи” записано: “Ми не успадкували землю наших батьків. Ми взяли її в борг у наших дітей”. І якою ми залишимо землю для наших нащадків залежить від знань, які отримали в школі й того, чи будемо їх застосовувати в практичній діяльності. Бо будь-яке втручання в природу, прийняття рішень про її перетворення повинно бути науково обгрунтованим.

У зоопарку Бронкса у клітці за міцними гратами висить дзеркало з багатозначним написом: “Ви дивитеся на найбільш небезпечного звіра на Землі. З усіх звірів, що будь-коли жили на планеті, тільки цей здатний винищити (і вже винищив) цілі види...” Віддаючи належне дотепності авторів напису, необхідно відзначити, що роль людини в долі живої природи може бути іншою, якщо вона берегтиме і примножуватиме біорізноманіття Землі. Хотілось би, щоб всі зрозуміли: збережений підсніжник, пташеня повернуте до гнізда, посаджене деревце – це і є конкретна справа в охороні природи. Є багато прийнятих законів про охорону природи, але найвищим законом для кожного з нас має бути наша совість.

Людство взаємодіє з природою, живучи в її лоні. Його розвиток, усі досягнення цивілізації та культури неминуче пов’язані зі станом середовища, що оточує людину.

Ж.Бюффон зазначав, що гидкою є дика вмираюча природа, тільки людина може зробити її приємною та живою, осушивши болота, ожививши її мертві води, змусивши їх текти, очистивши канали, струмки. Своїм мистецтвом людина розкиває те, що природа приховала у своєму лоні стільки невідомих багатств та цінностей. Саме людина повинна розв’язати всі екологічні проблеми Землі, у тому числі й демографічні. Але слід пам’ятати гегелівське: “Людина не стане володарем природи, поки вона не стане володарем самої себе”. Тобто людство виведуть із тупика, ва якому опинилася висока екологічна мораль, свідомість і знання.