--PAGE_BREAK--- іпотечні;
- будівельні ощадні банки (каси);
- інвестиційні банки (компанії);
- банки підтримки;
- гарантійні банки;
- розрахункові банки.
Іпотечні банки — займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Необхідні для іпотечного кредитування кошти ці банки мобілізують шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій) чи продажу долі участі в іпотечних позичках тощо.
Будівельні ощадні банки — займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва. Подібно до іпотечних банків, вони надають свої довгострокові позички теж під заклад нерухомості, проте необхідні ресурси формують переважно за рахунок цільових внесків і вкладів самих забудовників.
Інвестиційні банки (компанії) — займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску власних боргових зобов'язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій і держави. Головне призначення цих банків — диверсифікація ризиків, пов'язаних з вкладенням коштів у довгострокові цінні папери, перш за все корпоративні.
Головна перевага інвестиційних банків полягає у диверсифікації ризиків через пайові фонди. До такого механізму диверсифікації можуть вдаватися універсальні банки. Для цього вони створюють окремі інвестиційні компанії, які можуть працювати на тих же засадах, що й інвестиційні банки.
Банки підтримки — створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудові зруйнованого господарства (війною, стихійними лихами тощо). В назвах таких банків, як правило, присутні посилки на реконструкцію, розвиток, відновлення тощо.
Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються поручительством (банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок. Банки-гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств-позичальників. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий строк. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені.
2. Операції банків
2.1 Активні операції
Активні операції — це розміщення банками власних і залучених коштів з метою отримання доходу і забезпечення своєї ліквідності. Розміщуючи засоби в активи, банки постійно стежать за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових і вільних резервів, щоб тривалість внесків в активи відповідала тривалості залучення засобів в пасивах. До активних операцій відносять:
1. Операції з надання кредитів;
2. Вкладення в цінні папери;
3. Формування касових залишків і резервів;
4. Формування інших активів (формування основних засобів -будівель, устаткування)
Кредитні операції здійснюються у формі надання позик під зобов'язання позичальників повернути кошти і сплатити відсотки у встановлені терміни. Це ключовий вид активних операцій банків, який забезпечує переважну частину доходів. Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходи по запобіганню кредитним ризикам: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позику (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позики або гарантії його повернення третьою особою, створювати резервні фонди.
Залежно від тривалості обороту засобів, сформованих позичальником за участю банківських позик, і від окупності проектів, що кредитуються банками, банківські кредити поділяються на короткострокові, середньо- і довгострокові. З терміном кредиту тісно пов'язаний ризик неповернення — чим довший термін, тим вищий ризик. Тому по середньо- і довгострокових кредитах банки встановлюють вищі процентні ставки, чим по короткострокових. Проте цей захід не завжди захищає банки. В умовах інфляції, коли ймовірність ризиків істотно підвищується, банки взагалі перестають надавати спочатку довгострокові, а потім і короткострокові кредити.
Вкладення в цінні папери. Вкладення засобів в цінні папери мають істотні переваги над іншими активними операціями:
- вони забезпечують підвищення прибутковості, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу, ніж позики;
- деякі види цінних паперів мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів грають роль вторинного резерву;
- забезпечують диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато різних видів цінних паперів різних емітентів;
- дозволяють вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів встановлюється пільгове оподаткування;
— дозволяють проникати в капітал інших корпорацій, зокрема банків.
Формування касових залишків і резервів, як один з видів активних операцій, направлений на забезпечення їх ліквідності. Касові залишки і залишки засобів банків на їх рахунках в центральному і в інших комерційних банках — найбільш ліквідні активи, які є первинними резервами банківської ліквідності. За рахунок цих засобів банки постійно готові задовольняти випадкові спроби клієнтів повернути свої внески. Якщо банкам це вдається, вони можуть попередити ажіотаж з боку вкладників і стабілізувати ситуацію. Тому дана операція є обов'язковою і встановлюються норми обов'язкових резервів для комерційних банків.
2.2 Пасивні операції
Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.
До пасивних операцій належать:
Залучення коштів на депозитні рахунки — поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші; Недепозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.
Депозитне залучення коштів — приймання коштів юридичних та фізичних осіб на вклади всіх видів.
Міжбанківський ринок — сектор грошового ринку, на якому банки здійснюють операції між собою (кредитні, валютні тощо).
Основний вид пасивних операцій — залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів.
Не депозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові, ніж депозитні.
Результати пасивних операцій відображаються в пасивній частині балансу банку.
2.3 Послуги
Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього додатково потрібне, — це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Банківські послуги — надзвичайно доходний, майже без ризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається.
Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:
- гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківській позичці, виставити акредитив стенд-бай тощо);
- посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, кредитних операціях, розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки можуть розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб'єктам валютного ринку, купуючи та продаючи валюту за її дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку й змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;
- консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;
- трастові (довірчі) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг — по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягуванню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.
Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. Зараз широко надаються розрахунково-касові, трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред'являють попиту на них).
3. Стан та проблеми розвитку банківської системи в Україні
3.1 Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури
Залучення нашої країни до процесів глобалізації світової економічної і фінансової системи зумовлює перенесення більшості позитивних і негативних явищ зовнішнього світу в українські умови, що призведе до відповідних наслідків для розвитку фінансово-банківської системи.
Присутність банків з іноземним капіталом в банківській системі України відповідає інтересам розвитку національної фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій і розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку. В той же час слід зазначити деякі фінансові ризики, пов'язані з швидким зростанням частки іноземного банківського капіталу. Вони можуть привести до втрати суверенітету у сфері грошово-кредитної політики, можливому посиленню нестабільності, несподіваним коливанням ліквідності банків, вірогідному відтоку фінансових ресурсів.
Все це зумовлює актуальність дослідження впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України, а саме — його позитивних сторін і можливих ризиків. При цьому слід врахувати той чинник, що власники іноземного капіталу, розпоряджаючись ним, перш за все керуються власними інтересами, а не пріоритетами розвитку банківської системи та економіки України. Тому вирішення питання про форми і масштаби присутності іноземного банківського капіталу на вітчизняному ринку банківських послуг повинне бути підпорядковане стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоспроможності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи України.
Як правило, на ранній стадії діяльність іноземних банків зводиться до обслуговування клієнтів з материнської країни. Тому основним мотиваційним чинником стає отримання ринкових переваг: могутні іноземні банки, пропонуючи складніші послуги, легко залучають найкращих клієнтів, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків. Починаючи з кінця 90-х років, спостерігається також переорієнтація іноземних банків на роздрібний ринок.
Якщо надходження іноземного банківського капіталу регулюється і контролюється як слід, структура банківської системи удосконалюється, вітчизняні банки одержують більше стимулів для виходу на міжнародні фондові ринки, збільшується ефективність трансмісійного механізму грошово-кредитної політики, а процентні ставки за кредитами знижуються.
Таким чином, в Україні під впливом іноземного банківського капіталу можна очікувати створення якісно нового фінансово-економічного середовища, появи нових можливостей і нових проблем.
Основні проблеми, пов'язані з надходженням іноземного капіталу:
- структурні ризики «залежного розвитку» і загострення через це всього комплексу економічних, соціальних і політичних проблем;
- загрози «рушійної» глобалізації національної господарської системи і втрати економічного суверенітету;
- загроза економічної безпеки країни внаслідок можливого безконтрольного відпливу капіталу і фінансових ресурсів.
Основні напрями оптимізації допуску іноземного банківського капіталу повинні системно відобразитися на розробці і реалізації національної стратегії розвитку банківської системи. І тому сьогодні одним з найбільш важливих завдань є розробка практичних рекомендацій по визначенню оптимальної частки іноземного капіталу в структурі капіталу українських банків, яка б, з одного боку, створювала здорове конкурентне середовище для вітчизняних банків і сприяла інтеграції фінансово-банківської системи в світовий фінансовий простір, а з іншого — не завдала б нищівного удару по її стабільності. Окрім цього, особливої уваги заслуговують питання контролю над прибутком і його вивозом за кордон, а також питання оподаткування отриманих доходів, інвестування та ін.
На сьогодні висловлюються різні, часом протилежні думки щодо необхідності присутності іноземного капіталу в статутному фонді банків і доцільності квотування його частки в структурі банківських активів. Необхідно законодавчо закріпити дійовий механізм квот, причому кількісних. Така практика існує в багатьох високо розвинутих країнах і нормально сприймається абсолютно всіма учасниками фінансових ринків. У Україні пропозиції по жорсткому нормуванню частки іноземного капіталу викликають необгрунтований неспокій з боку чиновників і деяких учених, які наполягають на тому, що введення будь-яких протекцій гальмуватиме лібералізаційні процеси і входження України в європейський і світовий фінансовий простір.
Аналіз теоретико-методологічних основ впливу іноземного капіталу на роботу банківської системи України показав, що в світовій практиці є приклади як позитивного (передача нових технологій, створення нових робочих місць, розвиток експортного потенціалу країни), так і негативного (односторонній розвиток економіки, створення сировинних придатків для країн-інвесторів, інтенсивне використання робочої сили при низькій оплаті праці) досвіду залучення іноземних інвестицій. За статистичними підрахунками, для стабільного економічного зростання частка іноземних інвестицій повинна складати 20-25% від валового внутрішнього продукту країни. Таким чином, Україна належить до низки країн, які мають значні потреби в іноземних інвестиціях. За інформацією Міністерства економіки, їй потрібно більше 40 млрд. доларів США. Зараз же інвестовано в 30 разів менше (1.33 млрд. доларів). Протягом 1992-2005 рр. в економіку України залучено тільки 5193,8 млн. доларів, або 12,98% від необхідної суми. [ 9, с.25]
За розрахунками вітчизняних економістів, залучення засобів тільки з внутрішніх джерел може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме більш ніж 20 років. Тому зараз виникає необхідність щорічного залучення іноземного капіталу на суму не менше 2 млрд. доларів. Ці ресурси нададуть можливість реконструювати пріоритетні галузі промисловості за п'ять років. При цьому слід врахувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує деяких витрат: при залученні 1 млн. доларів середні витрати складуть 30 тис. доларів.
Банки-резиденти надають кредити під високі процентні ставки, що зумовлює значні витрати коштів і часу на оформлення необхідних документів. Тому багато підприємств надають переваги кредитам банків-нерезидентів або банків з переважаючою часткою іноземного капіталу, які використовують сучасні методики кредитування. Довгостроковими кредитами в українських банках є кошти, надані в тимчасове користування строком на один рік плюс один день. Такий термін є недостатнім для реалізації інвестиційної діяльності і отримання від неї прибутку. В той самий час, наприклад, «ХФБ-банк Україна» надає довгострокові кредити на строк до шести років під заставу майна вартістю 175% від вартості кредиту, причому відсотки по таких кредитах значно нижче, ніж відсотки в банках-резидентах (ПВОК+2,25%). [ 9, с.25].
продолжение
--PAGE_BREAK--