Тема: Приватна школа і нові методи утворення Приватна школа і нові методи утворення
У своїй роботі мені б хотілося проаналізувати деякі переваги і недоліки різних, у тому числі і нових методах утворення на прикладі приватних шкіл, де в силу визначених причин такі методи застосовуються більш активно. Однієї з таких причин є, наприклад, реклама своєї школи як використовує ту чи іншу «модну» методику навчання. У той же час не можна не визнати, що якість підготовки в приватних школах вище. Насамперед, розглянемо причини, що змушують людей шукати різні нетрадиційні шляхи як для самоосвіти, так і для навчання своїх дітей. Перше питання — а для чого ми, власне кажучи, учимося? Якщо задуматися над цим, здавалося б, простим питанням, неминуче прийдеться звернутися до деяких історичних фактів.
Невеликий філософський відступ. Як відомо, існують як би два підходи до сприйняття і пояснення навколишнього нас світу. Перший намагається використовувати для цього мінімальне число передумов і вивести на їхній основі всі інші факти. Інший підхід не намагається провести чіткій структуризації і систематизації наявних знань і досвіду, а лише показує явні наслідок і причину, не намагаючись простежити всю супутню їм логічний ланцюжок. Перший підхід, назвемо його гуманітарним, визнає факт пізнаванності природи. Другий підхід, назвемо його технократическим, при всіх його удаваних недоліках, вигідний простотою пояснення деяких дуже складних по своїй природі понять і дозволяє швидко домагатися необхідного результату. Прикладом використання такого підходу є повсюдне використання складних побутових приладів, транспорту, засобів комунікації людьми, що абсолютно не цікавляться, а як це все, власне, працює.
Виходячи з вищесказаного ясно, що відповідь на питання про мету навчання не може бути однозначним. З одного боку, навчання необхідне для того, щоб навчити людини міркувати, логічно мислити, робити висновки, виходячи з обмеженого набору вихідних даних, а з іншого боку, іноді (і досить часто) потрібно просто автоматично проробити деякі як би «ритуальні дії» для швидкого досягнення необхідного результату, не особливо вдаючись у зміст зробленого. Однак, оскільки ці дві мети навчання в основі містять зовсім протилежні філософські концепції, їхній дуже важко сполучити в єдиному підході. Неминучим виявиться перевага або гуманітарного, або технократического підходу (при цьому не випливає, звичайно, відносити до технократическим такі науки, як математика і фізика, хоча вони традиційно вважаються «негуманітарними» — це тільки проблеми термінології).
Очевидно, що технократический підхід набагато простіше в реалізації — адже легше змусити учня завчити, що 5х7=35, чим пояснювати йому, чому 5х7=7х5. Тому багато сторіч навчання велося методом зубріння, коли студентів змушували напам'ять заучувати масу різноманітних фактів, текстів на «мертвих» мовах типу латині і так далі. І тільки найбільш здатні і допитливі учні намагалися зв'язати ці факти воєдино, упорядкувати їх, знайти між ними взаємозв'язку.
Розуміння цієї проблеми допомагає усвідомити ті розходження, що існують між такими націями, як росіяни й американці. Із самої підстави «нової землі» на далекому материку там цінувалися практичність і вправність, а будь-які міркування про природу речей і абстрактних понять викликали тільки скептицизм. Тільки в другій половині нашого століття американці раптом усвідомили, що, значно випереджаючи інші країни в області розвитку сучасних технологій, відстають у загальному рівні інтелектуального розвитку. Надмірно мала увага до пояснення своїх знань привело до того, що багато фахівців, що закінчили престижні університети, були нездатні до чого-небудь крім того, що вони освоїли під час навчання.
На жаль, сліпе копіювання американського досвіду в надії досягти таких же успіхів без повного розуміння всіх плюсів і мінусів і в нас останнім часом стало приводити зовсім не до тих результатам, яких споконвічно щиро хотілося домогтися многим нашим педагогам. У той же час утішно те, що більшість з них, вихованих на скоріше гуманітарних принципах, властивих нашої нації й уходящих коренів в історію, культуру російського народу, швидко усвідомили це і стали набагато більше уваги приділяти саме особистості людини, якого вони учать, використовуючи при цьому самі останні досягнення психології. Дійсно, адже людина по природі допитливий, і задоволення інформаційного голоду в нормальної особистості коштує в одному ряді з потребою в їжі і прагненням до розмноження. Тому дійсно талановитий Учитель прагне саме розбудити і закріпити цю тягу до знань, показує своїм учням, як можна одержувати задоволення від самого процесу пізнання. Однак учитель, що поставить перед собою таку задачу, неминуче зштовхнеться з масою труднощів, особливо якщо він працює в звичайній школі (хоча дійсний талант зможе потягнути дітей і в таких умовах, але от якою ціною...). Тому в приватній школі, де, як скрізь в умовах ринкового підходу, «усі для клієнта», таким людям виразитися простіше — адже якщо дітям подобається в школі, ті і їхні батьки охочіше витрачають свої гроші, бачачи, що це не дарма. До речі, оскільки приватні школи, як правило, платні, те і батьки в учнів досить забезпечені люди, а всі ми знаємо, що багато хто з так званих «нових росіян» не відрізняються особливим інтелектом, подібно першопрохідникам Америки, але в той же час вони усвідомлюють важливість одержання гарного утворення для своїх дітей.
І на закінчення хотілося б поділитися своїми враженнями від нової форми навчання — за допомогою комп'ютера. Звичайно, не можна усі зводити до нього, — і кількість годин, проведених за екраном, не може служити критерієм якості навчання, як це намагаються представити в деяких приватних школах. Але безсумнівно одне — комп'ютер відмінний помічник для організації індивідуального навчання. Адже як тільки педагог перестає бачити в учні просто судина, якім потрібно наповнити знаннями й уміннями, йому приходиться шукати індивідуальний підхід до кожного, підбудовуватися під його інтереси, темп засвоєння матеріалу, особисті особливості психіки. Наприклад, у деяких школах кожен учень може вибрати для себе не просто цікавлячий його курс, але навіть окремі предмети. Комп'ютер же, як відомо, виконує ту програму, що у нього закладена, і надає величезний вибір тим для вивчення. Сучасні методи представлення інформації в комп'ютерах містять у собі не просто текст, але і картинки, відео, звукові фрагменти. Це дозволяє задіяти практично всі органи почуттів, використовуваних для сприйняття інформації, при цьому відбувається її дублювання по різних каналах сприйняття, що різко підвищує швидкість і якість засвоєння матеріалу. Комп'ютерний підручник не можна вже порівнювати з книгою, як це було усього кілька років назад — зараз багато навчальні програм неможливо відрізнити від ігор, і для того, щоб перемогти в такій грі, знадобляться знання, що дитині важко прийняти як необхідні йому саме зараз — адже усім нам властиво відкладати «на потім» рішення багатьох проблем. А такий елемент сучасних комп'ютерних документів, як гіпертекстове посилання дозволяє при необхідності звернутися в будь-яке місце документа за додатковою інформацією, і в той же час при повторному вивченні не перевантажує вихідний текст документа. До речі, за принципом гіпертексту улаштована всесвітня інформаційна мережа Internet, за допомогою якої вже зараз проводиться так називане «дистанційне навчання» — коли професора найбільших університетів виступають з лекціями і відповідають на питання не звичної студентської аудиторії, а перед тими, хто в даний момент підключений до їх вузла мережі. Незважаючи на тишу і видиму відсутність слухачів останніх може бути не менше, ніж глядачів у телеекрана, але на відміну від чи книги телепередачі зберігається зворотний зв'язок між викладачем і учнями. Це — реальність сьогоднішнього дня. Цікаво, що нас (і наших дітей) чекає в недалекому третім тисячоріччі.
Література
Утворення: ідеали і цінності (історико-теоретичний аспект) Під ред. З.И. Равкина. — М.: Итпио РАО, 1995. — С. 361.