Реферат з хімії
на тему: Природні і синтетичні волокна
Природні волокна.
Здавна для виготовлення свого одягу людина користалася природними волокнами, одержуваними з бавовни, льна, вовни деяких тварин, з ниток, выпрядених гусеницею шовковичного шовкопряда. Цілком природно, що ці джерела виявилися недостатніми, щоб цілком задовольнити все зростаючу потребу в тканинах.
Гусениця шовковичного шовкопряда видавлює через вузьку протоку грузлу рідину і витягає її в найтоншу нитку, застигаючю на повітрі. Отже, щоб одержати штучне волокно подібне гусениці шовковичного шовкопряда, треба приготувати грузлу рідину і з неї спробувати витягати нитки.
З цією метою бавовну обробили азотною кислотою. При цьому виходила нитроцеллюлоза, що при розчиненні в суміші спирту з ефіром давала сиропоподібну рідину. З цієї рідини паличками вдавалося витягати нитки. Але цей примітивний спосіб не міг, звичайно, нікого задовільнити. Французький хімік Шардонне вирішив далі провести наслідування шовкопряду. Він продавлював розчин нитроцеллюлозы в спирті й ефірі через тонкі отвори в підкисленну воду. Після розведення водою спиртоэфирного розчину виходили шовковисті довгі нитки чистої нітроцеллюлози.
Відомо, як вогненебезпечна і вибухонебезпечна нітроцелюлоза. У плаття з такої тканини не погодилася б нарядитися жодна модниця. Щоб уникнути цього недоліку, отримані нитки піддавали денітрації.
Перші зразки були, звичайно, дуже дорогі, а тим часом досягнення, здавалося, було невелике. Адже штучний шовк виходив усе-таки з волокнистого матеріалу – бавовни. З бавовни легко одержувати нитки і звичайним прядінням, щоправда, вони не мають шовковистий блиск. От якби навчитися готувати штучні нитки з целюлози, що не йде на прядіння, наприклад з тієї, що знаходиться в деревині, і не застосовувати при цьому дорогу азотну кислоту.
Великим завоюванням хімії було створення саме такого способу. Цей спосіб зветься віскозного і є в даний час одним з найпоширеніших.
Виробництво віскозного шовку полягає в наступному:
Як відомо, у деревині целюлоза складає приблизно 50% по масі. Щоб виділити чисту целюлозу, деревину перетворюють у тріску і варять у великих закритих казанах, під тиском у кілька атмосфер, з розчином гідросульфіту кальцію Ca(HSO3)2. Варіння продовжується біля доби. При цьому гідросульфіт руйнує речовини, що склеюють волоконця клітковини, і вона, як хімічно найбільш стійка, виділяється у вільному виді. Целюлозу змішують з водою і рідкою кашкою, що утвориться, виливають поступово на безупинно рухливу стрічку. Після видалення води, висушування і різання утворяться аркуші так називаної сульфітної целюлози, що нагадує собою картон. Частина сульфітної целюлози йде на вироблення паперу, а частина – на виробництво віскозного шовку.
З отриманої целюлози не можна безпосередньо випрясти нитки, її треба спершу перевести в розчин, щоб потім за прикладом нітратного шовку з грузлого розчину витягати нитки. Целюлоза не розчиняється ні у воді, ні в звичайно уживаних органічних розчинниках. Але виявилося, що якщо на целюлозу подіяти спершу концентрованим розчином лугу, а потім сірковуглецем CS2, то вона перетворюється в речовину, розчинна в розведених розчинах лугу, для одержання таких розчинів надходять у такий спосіб.
Аркуші целюлози обробляли лугом, потім їх подрібнюють механічним способом, що одержану пластівчасту масу через якийсь час обробляють в особливих апаратах сірковуглецем. Продукт реакції целюлози з лугом і сірковуглецем здобуває оранжево-жовте забарвлення, і тому називається ксантогенатом (від грец. “ксантос” – ясно-жовтий). Ксантоганат являє собою ефір целюлози.
До ксантогенату доливають 4-процентний розчин гідроксиду натру. Утвориться грузлий розчин – віскоза. Цей спосіб одержав назву віскозного. Віскозу залишають на кілька днів “дозрівати”, щоб вона стала придатної для формування волокна. Готова віскоза надходить у цех прядіння. Тут на десятках машин з її готують шовкові нитки.
Відомі й інші штучні волокна.
З принципом одержання одного з них легко познайомитися навіть практично.
Доллємо до розчину мідного купоросу розчин гідроксиду натрію. Вийде блакитний осад гідроксиду міді: CuSO4+ 2NaOH = Cu(OH)2+ Na2SO4
відфильтруем осад і розчинимо його в міцно нашатирному спирті (водяному розчині аміаку NH3). При цьому утвориться так звана комплексна мідно-аміачна сполука, розчинна у воді, і рідина приймає красиве темно-синє забарвлення.
У цій рідині розчинний, при помішуванні паличкою, грудочка вати (вата – це волокна бавовни). У нас вийде мідно-аміачний розчин целюлози. Якщо тепер його вилити тонким струменем у розчин чи кислоти лугу, то комплексна сполука міді розкладеться, і целюлоза виділиться знову у виді хлопьев і ниток. Мідно-аміачний розчин целюлози ми можемо видавлювати в осадительную ванну з якого-небудь насосика, наприклад медичного шприца. Тоді целюлоза затвердевает у виді довгих ниток. Це буде вже досить повним наслідуванням виробничому процесу одержання волокна.
У промисловості для одержання мідно-аміачного шовку використовується бавовняне волокно – линт. Щоб виділити целюлозу з мідно-аміачного комплексу, розчин видавлюють через фильеры в теплу чи воду розчин лугу і нитки, що утворяться, пропускають потім через розчин сірчаної кислоти.
Мідно-аміачний шовк називають павутиною з міцністю стали. Однак він тонше павутини і тонше натурального шовку і по міцності мало уступає останньому, а по красі навіть перевершує його.
Особливою міцністю володіє ацетатне волокно. По цьому способі линт обробляють сумішшю оцтової кислоти CH3COOH і оцтовий ангідриди (CH3CO)2O у присутності невеликого кількість сірчаної кислоти. У результаті реакції утвориться складний ефір – диацетилцеллюлоза чи триацетилцеллюлоза. Якщо формулу целюлози зобразити у виді [C6H7O2(OH)3]nчи, спрощено (одна ланка молекули), у виді C6H7O2(OH)3, то формула диацетилцеллюлозы буде C6H7O2(OH)(OOCCH3)2, а формула триацетилцеллюлозы C6H7O2(OOCCH3)3.
Той і інший складний ефір целюлози використовуються для одержання штучного волокна. З цією метою перший з них розчиняють у суміші етилового спирту й ацетону, а другий – у суміші спирту і хлористого метилену. Отриманий у тім чи іншому випадку грузлий розчин видавлюють через фильеру в шахту, у якій проходить нагріте повітря. По випарі розчинника утворяться нитки шовку. Цей спосіб називається сухим формуванням волокна на відміну від попереднього способу – мокрого формування.
Усі розглянуті раніше волокна складаються, у кінцевому рахунку, з целюлози, хоча вона в процесі переробки піддавалася ряду перетворень. Ацетатне ж волокно від них істотно відрізняється тим, що є складним ефіром целюлози. Воно не набухає у воді і менше інших утрачає міцність у вологому стані.
Поки ацетатне волокно обходиться дорожче віскозного, тому що на виробництво його йдуть такі коштовні речовини, як оцтовий ангідрид, ацетон і т.п.
Крім штучного волокна, з ацетилцеллюлозы готують непальну плівку, лаки, целлон.
Можна легко і безпомилково відрізнити бавовняну тканину від вовняної. Для цього варто лише узяти від зразків по невеликій ниточці і підпалити їх. Якщо нитка бавовняна відчувається запах горілого папера; якщо нитка вовняна, ми відчуємо запах смаленого. Це відбувається тому, що вовна білкового характеру, а білки при нагріванні утворять летучі азотовмісні речовини з характерним запахом.
Чи можна подібним способом відрізнити нитка штучного волокна від бавовняної чи від нитки натурального шовку? Згадаємо, що штучне волокно складається в основному з целюлози; очевидно, воно при горінні не буде давати запаху паленого волосся, і за цією ознакою його не відрізнити від бавовняної нитки. Але його, виявляється, можна легко відрізнити від натурального шовку, адже натуральний шовк – це білок, і він, отже, подібно вовни, при підпалюванні буде видавати характерний запах.--PAGE_BREAK--
Наше століття часто називають століттям синтетичної хімії. Дуже багато нових речовин одержала хімія за допомогою синтезу.
Навчилася вона одержувати і синтетичні волокна, тобто такі, основу яких складають не природні високомолекулярні речовини, а синтетичні полімери. Одними з перших синтетичних волокон стали відомі нейлон, анид і капрон.
Речовини, що утворять ці волокна, по своїй будівлі до деякої міри подібні з білковими речовинами шовку. Молекули усіх волоком мають лінійна будівля і складаються з повторюваних ланок. Такими ланками в молекулах целюлози будуть залишки молекул глюкози. У молекулах білка натурального шовку, вовни ланками є залишки амінокислот:
/>/>H O
/>O
H/>/>/>2N–CH–C; –N–CH– C–
OH
R R
Будівля молекули білкової речовини шовки може бути виражено схемою:
H O H O H O
/>/>/>/>/>/>
… –N–CH–C–N–CH– C–N–CH– C–…
/>/>/>
R R R
Групи атомів –CO–NH–, що з'єднують залишки амінокислот у таких молекулах, називаються амидными групами, а зв'язку між атомами вуглецю й азоту в них – амидными зв'язками.
У молекулах, що утворять нейлон і капрон, також маються амидные зв'язку між повторюваними групами атомів, але ці повторювані групи атомів – ланки – відрізняються від тих, котрі утворять молекулу природного білка.
Нейлон готують з досить простих органічних речовин – адиптиновой кислоти HOOC – (CH2)4– COOH і гексаметилендиамина H2N – (CH2)6– NH2, що у свою чергу, одержують з фенолу. При нагріванні спільно адиптиновой кислоти і гексаметилендиамина утвориться грузла смола. Молекули вихідних речовин, взаємодіючи один з одним, утворять нитковидні молекули нової речовини. Ця реакція відбувається через те, що від кінця однієї молекули відривається гідроксильна група. А від кінця іншої молекули – з аминогруппы – атом водню. Група OH і атом водню утворять молекулу води H2O, а залишки молекул органічних речовин за рахунок валентностей, що звільнилися, з'єднуються один з одним у довгі ланцюги. Спрощено цей процес можна зобразити наступною схемою:
H/>/>/>/>O OH H H
/>/>/>/>C–(CH2)4–C + N–(CH2)6–N +
O O H H
/>/>HO OH
/>C–(CH2)4–C + …
/>/>O O
H/>O
/>C–(CH2)4–C–N–(CH2)6–N–C–(CH2)4–C– …+ nH2O ;
/>/>/>/>/>O
O H H O O
Так з'єднується в ланцюг приблизно по сотні залишків молекул гексаметилендиамина й адиптиновой кислоти.
Нагріту грузлу смолу продавлюють через тонкі отвори фильеры. Охолоджувана повітрям струмінь затвердевает, утворити волокно. Швидкість утворення волокон тут дуже велика – 1000 м /хв.Далі волокна нейлону піддаються розтягуванню на барабанах, що обертаються з різною швидкістю; при цьому вони подовжуються в кілька разів. Молекули, що утворять їх, раніше як би зморщені, випрямляються і розташовуються по осі волокна. Від цього міцність волокна сильно зростає.
Довгі ланцюжки молекул іншого синтетичного волокна – капрону, що є винаходом радянських учених, — побудовані з повторюваних ланок – залишків амінокапронової кислоти NH2–(CH2)5–COOH.
За рахунок аминогрупп і карбоксильных груп різних молекул тут також встановлюється амидная зв'язок між ланками, що видно з наступної схеми будівлі молекули капрону:
O H O H O
/>/>/>/>/>
H2N–(CH2)5–C – N–(CH2)5–C – N–(CH2)5–C–…
Технічний спосіб одержання волокон капрону подібний зі способом одержання нейлону. З капрону можна одержувати настільки тонкі волокна, що нитка довжиною 9 км буде важити усього лише 6 р.
Волокна нейлону (анида) і капрону мають міцність, значно переважаюча міцність природних і штучних волокон. Виробу з них мають багато й інших чудових властивостей. Вони не гниють, не поїдаються міллю. Після прання вони швидко сохнуть і легко приймають колишній вид. Ці вироби не гигроскопичны і не знижують своєї міцності від вологи, як це спостерігається в інших штучних волокон, навіть у натурального шовку.
Дослідження вчених привели до створення ряду нових волокон. У нашій країні, крім анида і капрону, виробляються такі синтетичні волокна, як хлорин, нітрон, лавсан, энант.
До хлорину вчені підійшли в пошуках волокна високої хімічної стійкості (розглянуті вище поліамідні волокна хитливі стосовно кислот). Серед хімічно стійких полімерів був відомий полівінілхлорид (поліхлорвініл):
/>/>
/>/>–CH2–CH–
/>/>/>/>Cl n
Однак одержати волокно з нього виявилося справою складним. Адже щоб досягти розташування молекул у визначеному напрямку, а без цього немає волокна, необхідно полімер розплавити, тобто дати можливість молекулам його вільно переміщатися, щоб потім у процесі формування перешикувати їхнє розташування і закріпити в потрібному порядку. Тим часом полівінілхлорид не можна розплавляти, тому що при нагріванні він розкладається; важко знайти і придатний розчинник. Подібно тому як при одержанні штучних волокон розчинність целюлози досягається за рахунок її хімічної обробки. Удалося зробити розчинним і полівінілхлорид у результаті його додаткового хлорування. Цю реакцію, дуже напоминающую нам хлорування граничних вуглеводнів, можна виразити такою схемою: продолжение
--PAGE_BREAK--
/>–CH2–CH–CH2–CH–CH2–CH–…+ nCl2–CH2–CH–CH–CH–CH2–CH–…+nHCl
/>/>/>/>/>/>
Cl Cl Cl Cl Cl Cl Cl
Високомолекулярний продукт хлорування утвориться у виді смоли, називаної також хлорином.
Хлорин розчиняють в ацетоні, розчин пропускають через фильеру у ванну з водою. Ацетон при цьому розчиняється, і хлорин виділяється у виді тонких волокон.
Хлоринове волокно негорюче, на нього не діють ни кислоти, ні лугу, якийсь час не діє навіть “царська горілка” – суміш азотної і соляної кислот, що робить звичайно особливо сильну окисну дію.
З хлоринового волокна готують фільтрувальні тканини і прокладочный матеріал для хімічних апаратів, спецодяг для робітників хімічної промисловості, килими, лікувальна білизна і т.д.
У списках хімічно стійких волокон учені звернулися і до полімеру тефлону (–CF2–CF2–)nвищому еталону хімічної інертності речовини, що перевершує в цьому відношенні такі шляхетні метали, як чи золото платина. Тут труднощі здавалися довгий час нездоланними: тефлон не вдавався розчинити в жодному з відомих розчинників, не можна його і чи розплавити навіть перевести в розм'якшений стан без розкладання. Однак використання деяких прийомів формування дозволило останнім часом з тефлону одержати волокна.
Нітрон і лавсан не можуть суперничати по хімічній стійкості з чи хлорином тефлоном, але в них є інші коштовні властивості, що відкривають перед цими волокнами перспективу широкого застосування.
Вихідною речовиною для одержання волокна служить нітрил акрилової кислоти – акрилонитрил CH2–CH.
/>
CN
Завдяки наявності подвійного зв'язку між атомами вуглецю ця речовина легка полимеризуется, утворити високомолекулярну смолу полиакрилонитрил
(–CH2–CH–)n.
/>
CN
Полімер розчиняють у відповідному розчиннику і формують волокно по мокрому способі, подібно віскозному волокну.
Волокно нітрон по зовнішньому вигляді схоже на вовну, воно дуже добре розчиняє теплоту, досить міцно і перевершує інші волокна по світлостійкості. З цього волокна готують тканини для костюмів і пальто, штучне хутро, трикотажні вироби.
Волокно лавсан по хімічній природі є поліефіром. Вихідні речовини для його одержання – двухосновная терефталевая кислота
/>/>/>
H/>/>/>OOC– –COOH і двохатомний спирт этиленгликоль HO–CH2–CH2–OH.
При відомих умовах ці речовини вступають між собою в реакцію етерифікації так, що в кожного з них взаємодіють при цьому обидві функціональні групи. У результаті утвориться високомолекулярна смола лавсан. Трохи спрощуючи, процес цей можна зобразити так:
O O O O
/>/>/>/>/>/>/>/>/>
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>C– –C + CH2–CH2 + C– –C + …
/>
OH OH HO OH HO OH
O O O O
/>/>/>/>/>/>/>
/>/>C– –C C– –C + nH2O
/>/>/>/>/>/>/>/>/>
OH O–CH2–CH2–O …
Подібні реакції утворення полімерів, що йдуть з виділення низькомолекулярного продукту, носять загальна назва реакцій поліконденсації, на відміну від реакцій полімеризації, що йдуть без виділення побічного продукту і сполуки, що є по істоті реакціями, (див. утворення нітрону).
Одержувані зі смоли лавсан волокна характеризуються великою міцністю, значною стійкістю до високих температур, світлу й іншим реагентам. Тканини з лавсану не мнуться і не втрачають згодом додану їм форму.
У нашій країні до Жовтневої революції існувала лише одна фабрика штучного шовку, що працювала по віскозному способі, та й та припинила свою роботу під час першої світової війни. При Радянській владі промисловість штучних, а потім і синтетичних волокон одержала широкий розвиток.
Книга для читання по органічній хімії.Посібник для учнів. М., “Освіта”, 1975.
Синтетичні волокна
Наше століття часто називають століттям синтетичної хімії. Дуже багато нових речовин одержала хімія за допомогою синтезу.
Навчилася вона одержувати і синтетичні волокна, тобто такі, основу яких складають не природні високомолекулярні речовини, а синтетичні полімери. Одними з перших синтетичних волокон стали відомі нейлон, анид і капрон.
Речовини, що утворять ці волокна, по своїй будівлі до деякої міри подібні з білковими речовинами шовку. Молекули усіх волоком мають лінійна будівля і складаються з повторюваних ланок. Такими ланками в молекулах целюлози будуть залишки молекул глюкози. У молекулах білка натурального шовку, вовни ланками є залишки амінокислот:
/>/>H O
/>O
H/>/>/>2N–CH–C; –N–CH– C–
OH продолжение
--PAGE_BREAK--
R R
Будівля молекули білкової речовини шовки може бути виражено схемою:
H O H O H O
/>/>/>/>/>/>
… –N–CH–C–N–CH– C–N–CH– C–…
/>/>/>
R R R
Групи атомів –CO–NH–, що з'єднують залишки амінокислот у таких молекулах, називаються амидными групами, а зв'язку між атомами вуглецю й азоту в них – амидными зв'язками.
У молекулах, що утворять нейлон і капрон, також маються амидные зв'язку між повторюваними групами атомів, але ці повторювані групи атомів – ланки – відрізняються від тих, котрі утворять молекулу природного білка.
Нейлон готують з досить простих органічних речовин – адиптиновой кислоти HOOC – (CH2)4– COOH і гексаметилендиамина H2N – (CH2)6– NH2, що у свою чергу, одержують з фенолу. При нагріванні спільно адиптиновой кислоти і гексаметилендиамина утвориться грузла смола. Молекули вихідних речовин, взаємодіючи один з одним, утворять нитковидні молекули нової речовини. Ця реакція відбувається через те, що від кінця однієї молекули відривається гідроксильна група. А від кінця іншої молекули – з аминогруппы – атом водню. Група OH і атом водню утворять молекулу води H2O, а залишки молекул органічних речовин за рахунок валентностей, що звільнилися, з'єднуються один з одним у довгі ланцюги. Спрощено цей процес можна зобразити наступною схемою:
H/>/>/>/>O OH H H
/>/>/>/>C–(CH2)4–C + N–(CH2)6–N +
O O H H
/>/>HO OH
/>C–(CH2)4–C + …
/>/>O O
H/>O
/>C–(CH2)4–C–N–(CH2)6–N–C–(CH2)4–C– …+ nH2O ;
/>/>/>/>/>O
O H H O O
Так з'єднується в ланцюг приблизно по сотні залишків молекул гексаметилендиамина й адиптиновой кислоти.
Нагріту грузлу смолу продавлюють через тонкі отвори фильеры. Охолоджувана повітрям струмінь затвердевает, утворити волокно. Швидкість утворення волокон тут дуже велика – 1000 м /хв.Далі волокна нейлону піддаються розтягуванню на барабанах, що обертаються з різною швидкістю; при цьому вони подовжуються в кілька разів. Молекули, що утворять їх, раніше як би зморщені, випрямляються і розташовуються по осі волокна. Від цього міцність волокна сильно зростає.
Довгі ланцюжки молекул іншого синтетичного волокна – капрону, що є винаходом радянських учених, — побудовані з повторюваних ланок – залишків амінокапронової кислоти NH2–(CH2)5–COOH.
За рахунок аминогрупп і карбоксильных груп різних молекул тут також встановлюється амидная зв'язок між ланками, що видно з наступної схеми будівлі молекули капрону:
O H O H O
/>/>/>/>/>
H2N–(CH2)5–C – N–(CH2)5–C – N–(CH2)5–C–…
Технічний спосіб одержання волокон капрону подібний зі способом одержання нейлону. З капрону можна одержувати настільки тонкі волокна, що нитка довжиною 9 км буде важити усього лише 6 р.
Волокна нейлону (анида) і капрону мають міцність, значно переважаюча міцність природних і штучних волокон. Виробу з них мають багато й інших чудових властивостей. Вони не гниють, не поїдаються міллю. Після прання вони швидко сохнуть і легко приймають колишній вид. Ці вироби не гигроскопичны і не знижують своєї міцності від вологи, як це спостерігається в інших штучних волокон, навіть у натурального шовку.
Дослідження вчених привели до створення ряду нових волокон. У нашій країні, крім анида і капрону, виробляються такі синтетичні волокна, як хлорин, нітрон, лавсан, энант.
До хлорину вчені підійшли в пошуках волокна високої хімічної стійкості (розглянуті вище поліамідні волокна хитливі стосовно кислот). Серед хімічно стійких полімерів був відомий полівінілхлорид (поліхлорвініл):
/>/>
/>/>–CH2–CH–
/>/>/>/>Cl n
Однак одержати волокно з нього виявилося справою складним. Адже щоб досягти розташування молекул у визначеному напрямку, а без цього немає волокна, необхідно полімер розплавити, тобто дати можливість молекулам його вільно переміщатися, щоб потім у процесі формування перешикувати їхнє розташування і закріпити в потрібному порядку. Тим часом полівінілхлорид не можна розплавляти, тому що при нагріванні він розкладається; важко знайти і придатний розчинник. Подібно тому як при одержанні штучних волокон розчинність целюлози досягається за рахунок її хімічної обробки. Удалося зробити розчинним і полівінілхлорид у результаті його додаткового хлорування. Цю реакцію, дуже напоминающую нам хлорування граничних вуглеводнів, можна виразити такою схемою:
/>–CH2–CH–CH2–CH–CH2–CH–…+ nCl2–CH2–CH–CH–CH–CH2–CH–…+nHCl
/>/>/>/>/>/>
Cl Cl Cl Cl Cl Cl Cl
Високомолекулярний продукт хлорування утвориться у виді смоли, називаної також хлорином. продолжение
--PAGE_BREAK--
Хлорин розчиняють в ацетоні, розчин пропускають через фильеру у ванну з водою. Ацетон при цьому розчиняється, і хлорин виділяється у виді тонких волокон.
Хлоринове волокно негорюче, на нього не діють ни кислоти, ні лугу, якийсь час не діє навіть “царська горілка” – суміш азотної і соляної кислот, що робить звичайно особливо сильну окисну дію.
З хлоринового волокна готують фільтрувальні тканини і прокладочный матеріал для хімічних апаратів, спецодяг для робітників хімічної промисловості, килими, лікувальна білизна і т.д.
У списках хімічно стійких волокон учені звернулися і до полімеру тефлону (–CF2–CF2–)nвищому еталону хімічної інертності речовини, що перевершує в цьому відношенні такі шляхетні метали, як чи золото платина. Тут труднощі здавалися довгий час нездоланними: тефлон не вдавався розчинити в жодному з відомих розчинників, не можна його і чи розплавити навіть перевести в розм'якшений стан без розкладання. Однак використання деяких прийомів формування дозволило останнім часом з тефлону одержати волокна.
Нітрон і лавсан не можуть суперничати по хімічній стійкості з чи хлорином тефлоном, але в них є інші коштовні властивості, що відкривають перед цими волокнами перспективу широкого застосування.
Вихідною речовиною для одержання волокна служить нітрил акрилової кислоти – акрилонитрил CH2–CH.
/>
CN
Завдяки наявності подвійного зв'язку між атомами вуглецю ця речовина легка полимеризуется, утворити високомолекулярну смолу полиакрилонитрил
(–CH2–CH–)n.
/>
CN
Полімер розчиняють у відповідному розчиннику і формують волокно по мокрому способі, подібно віскозному волокну.
Волокно нітрон по зовнішньому вигляді схоже на вовну, воно дуже добре розчиняє теплоту, досить міцно і перевершує інші волокна по світлостійкості. З цього волокна готують тканини для костюмів і пальто, штучне хутро, трикотажні вироби.
Волокно лавсан по хімічній природі є поліефіром. Вихідні речовини для його одержання – двухосновная терефталевая кислота
/>/>/>
H/>/>/>OOC– –COOH і двохатомний спирт этиленгликоль HO–CH2–CH2–OH.
При відомих умовах ці речовини вступають між собою в реакцію етерифікації так, що в кожного з них взаємодіють при цьому обидві функціональні групи. У результаті утвориться високомолекулярна смола лавсан. Трохи спрощуючи, процес цей можна зобразити так:
O O O O
/>/>/>/>/>/>/>/>/>
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>C– –C + CH2–CH2 + C– –C + …
/>
OH OH HO OH HO OH
O O O O
/>/>/>/>/>/>/>
/>/>C– –C C– –C + nH2O
/>/>/>/>/>/>/>/>/>
OH O–CH2–CH2–O …
Подібні реакції утворення полімерів, що йдуть з виділення низькомолекулярного продукту, носять загальна назва реакцій поліконденсації, на відміну від реакцій полімеризації, що йдуть без виділення побічного продукту і сполуки, що є по істоті реакціями, (див. утворення нітрону).
Одержувані зі смоли лавсан волокна характеризуються великою міцністю, значною стійкістю до високих температур, світлу й іншим реагентам. Тканини з лавсану не мнуться і не втрачають згодом додану їм форму.
У нашій країні до Жовтневої революції існувала лише одна фабрика штучного шовку, що працювала по віскозному способі, та й та припинила свою роботу під час першої світової війни. При Радянській владі промисловість штучних, а потім і синтетичних волокон одержала широкий розвиток.
Книга для читання по органічній хімії.Посібник для учнів. М., “Освіта”, 1975.