Програмування розвитку регіонів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КРЕДИТНО — ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Реферат
по курсу «РПС»
на тему
”Програмування
розвитку регіонів“
Виконав студент групи КФ — 97 -1
Свір Станіслав
Володимирович.
ДНІПРОПЕТРОВСЬК 1998
План.
І.Поняття регіональної політики.
ІІ.Програма розвиту регіону як конкретизація регіональної політики.
1)Побудова «дерева цілей».
2)Проблема конкретизації виконавців та сроків виконання програми.
3)Узгодження різних програм.
4)Роль організаційно — управлінських структур.
5)Інвестиції в програмах розвитку.
6)Інноваційна діяльність.
7)Районне планування.
8)Основні види районного програмування.
а)планування промислових районів,
б)плануваня сільських районів,
в)планування районів масового відпочинку,
г)програми розвитку спеціального призначення.
ІІІ.Першочергові завдання програмуваня розвитку господарства України.
Економічне реформування потребує здійснення ефективної і гнучкої регіональної політики. Важливою складовою цієї політики є програмування розвитку регіона наперед.
Під регіональною політикою слід розуміти, з одного боку, чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого, — соціально — економічну політику, здійснювану на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональнизх і місцевих цілей і завдань.
Регіональну соціально — економічну політику можна визначити як сукупність таких економічних, правовоих та адміністративнро — організаційних засобів і методів, що органічно поєднують загальнодерджавні і місцеві інтереси, будучи спрямованими в кінцевому підсумку на повнокровний, рівноцінний та рівномірний розвиток регіонів і країни в цілому.
Стратегічною метою цієї політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення всіх регіонів на основі якісного поліпшення використання їх ресурсного потенціалу, принципово нових підходів до розвитку продуктивних сил, докорінного поліпшення екологічної обстановки.
При розробці регіональної політики слід враховувати два її вирішальних напрями. Незважаючи ні на які регіональні особливрості, відмінності в рівнях соціально — економічного розвитку регіонів держава, по-переше, покликана забезпечувати міжрегіональну єдність відтворювальних макроекономічених процесів. По-друге, створити економічні інтереси в активній соціально — економічній діяльності регіонів, добиваючись забезпечення стратегічної мети розвитку, структурного та якісного оновлення господарства.
При розробці такої моделі міжрегіонального розвитку необхідно передбачати кроки по розвитку, з одного боку, інтеграційних процесів між регіонами країни (так звані зв’язки «по горизонталі» за рахунок поглиблення і розвитку спеціалізації та кооперування регіонів), а з другого — по впорядкуванню, систематизації та поглибленню вертикальних зв’язків між державою та регіонами на основі вдосконалення інвестиційної, науково — технічної, бюджетної, податкової, фінансової, зовнішньоекономічної політики.
Було б недостатньо обмежитися сказаним, говорячи про цілі регіональної політики. Адже коли розуміти під регіоном великий економічний район (що складається, як правило, з кількох областей), який виділяється всередині країни своєю спеціалізацією та структурою господарства, природними і трудовими ресурсами, соціальними та економічними особливостями, то необхідно вести мову про розробку і реалізацію регіональних моделей відтворювальних процесів.
Необхідно у нерозривному зв’язку з вибраними пріорітетами розвивати та поглиблювати територіальний поділ праці, добиватися комплексного використання ресурсного потенціалу територій, розвивати сучасну інфраструктуру та місцеві ринки капіталу, робочої сили, цінних паперів, нових технологій тощо. Увесь сенс наукової ефективної регіональної політики якраз у тому й полягає, щоб органічно пов’язати між собою загальнонаціональну модель міжрегіонального розвитку та територіальні моделі відтворювальних процесів, притаманних тій чи іншій території.
Що ж до способів та методів пов’язаня цих двох типів стратегічних моделей розвитку, то до їх числа слід віднести: розробку стимулюючих, а не фіскальних держбюджету та регіональних бюджетів усіх рівней, використання балансових методів планування та прогнозування, розробку довгочасних та стабільних нормативів економічного розвитку, в тому числі тих, які належать до інвестиційної діяльності як у національному, так і в регіональному розрізах.
*****
На основі зазначених моделей міжрегіонального розвитку та регіональних моделей використання відтворювальних процесів складаються програми розвитку регіонів.
Для складання таких програм дуже важливо чітко скласти так зване «дерево цілей». При його розробці не можна обмежитися фіксацією лише стратегічних цілей, бо завдання в даному випадку розв’язується на рівні планування основних сторін життєдіяльності регіону. При цьому треба мати на увазі, що великий економічний район — складна система. Тому тут необхідне виділення підсистем, у певному розумінні відособлених одна від одної за рядом ознак, і водночас — з’ясування взаємозв’язку та взаємодії цих підсистем з тим, щоб система в цілому не втратила ознак і властивостей цілісності. Виділювані в межах регіону підсистеми (індустрія, сільське господасрство, будівництво, транспорт, комунальне господарство, охорона здоров’я, освіта)функціонують у рамках своїх специфічних цілей і завдань, конкретних обмежень та можливостей.
Однак при цьому дуже важливо зберегти і розвинути ознаки системності.
Звичайно, необхідність виділення підсистем ускладнює побудову будь-якого регіонального «дерева» цілей. Тим більше, що самі виділювапні галузі регіонального господарського комплексу також являють собою сукупніссть складних підсистем, які знову ж таки реалізують об’єктивно притаманні їм цілі в межах власних можливостей. Але як би не відрізнявся для будь — якого господарюючого суб’єкта набір технічних, технологічних, економічних, організаційних засобів і прийомів, використовуваних для досягнення конкретних цілей, важливо і в даному випадку підвищувати «планку» системності, використовуючи переваги регіонального поділу праці, поглиблення внутрітериторіальної спецалізіції та оперування, можливості місцевих науково — технічних, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.--PAGE_BREAK--
Побудова цілісного і разом з тим досить деталізованного регіонального «дерева» цілей — дуже складне завдання, але ця робота відіграє реальну роль в складанні деталізованої програми розвитку регіона і подальшої реалізації регіональної політики в цілому. Маючи достовірне «дерево» цілей, для будь — якої території регіону завжди можна було б виділити ряд найзагальніших, які відбивають стратегію його розвитку, і, відповідно, механізм ї реалізації. В результаті подальшої деталізації «вглиб» формується «дерево» цілей для кожної галузі регіонального господарства, а всередині неї — і для будь — якого господарюючого суб’єкта, на основі яких формуються відповідні програми розвитку.
Не слід плутати ці програми з моделями. Моделі мають набагато загальніший характер, охоплюючи практично всі фактори розвитку тієї чи іншої території (якщо розглядати у міжрегіональному розрізі). Програми ж розвитку мають здебільшого практичний характер, їх формуваня передбачає конкретизацію цілей і визначення методів та засобів їх досягнення — аж до рівня окремих заходів.
Реальна кількісна інтерпретація сформульованих на основі моделей цілей та факторів розвитку здійснюється за допомогою розробки деталізованих регіональних програм. Ось чому будь-яка програма пердбачає не тільки одержання реальних кількісних та якісних результатів, але й визначення строків їх одержвння, конкретних виконавців, оцінку ефективності здійснюваних заходів.
Доречі, з цих позицій не витримує практично ніякої критики жодна з продекларованих Кабінетом Міністрів України програм, серед яких такі програми: забезпечення соціальних гарантій для громадян усіх регіонів, фінансування будівництва та функціонування загальнонаціональних об’єктів культури, освіти, науки, охорони здоров’я та ін. Як показав час, всі ці починання так і залишаться на папері, якщо в кожному конкретному випадку не будуть чітко визначені кількісні та якісні результати реалізації намічених програм, терміни їх отрмимання, виконавці, ефективність відповідних заходів. Саме відсутність або недостатність цього стала прияиною нереалізованості багатьох програм.
Іншим істотним недоліком при розробці програмного забезпечення регіональної політики є те, що самі програми не систематизуються, не класифікуються залежно від їх змісту, тривалості реалізації, масштабів виконання.
Одна справа — реалізація програми розвитку транспорту або комунального господарства в конкретному регіоні і зовсім інша — забезпечення соціальних гарантій для нромадян усіх без винятку регіонів. Крім того, не враховується та немаловажна обставина, що в одних випадках передбачувана мета потребує здійснення кількох програм, а в інших випадках навпаки — програма мож бути засобом досягнення одночасно кількох цілей. Часто програми мають міжгалузевий характер.
Звідси витікає проблема узгодження програм за змістом, строками виконання, рівнями управління. Інакше дублювання заходів, суперечливість в орієнтації виконавців, несистемність підходу до розробки самих програм наминучі. Така неузгодженість особливо боляче б’є по прогамах, складених за переліком заходів та жорстко взаємопов’язаних з іншим паралельно створюваними або діючими програмами.
Проте тільки узгодженням проблему не вирішити. Потрібна система програм, за якими б логічно і послідовно здійснювалрся переведення, перехід ключових заходів з програм вищого управлінського рівня у ппррограми нижчих рівнів з наступним їх розгоратнням до потрібного ступеня деталізації.
Надзвичайно важливими для створення програм є статистичні дані, які допомагають правильно розставити акценти в програмах, з’ясувати, який регіон найбільше потребує перетворень та ін. Дуже важливі такі дані для створення ефективних та раціонаольних програм, особливо в області соціального забезпечення. Тому для створення ефективних програм в державі повинні бути розвинуті органи, що дають статистичні дані.
Винятково складне питання для здійснення програм регіонального розвитку — пошук оптимальних організаційно — управлінськиих структур. Тому важиве місце в багатьох програмах розвитку займає створення або реорганізація органів виконавчої влади, як регіональних, так і органів місцевого самоврядування, які будуть відповідні за здійснення даної програми. Для розробки та втілення в життя деяких важливих програм створюються спеціальні органи (комісії та ін.), відповідні лише за одну або ряд пов’язаних між собоюпрограм.
Край необхідне пов’язання цілей соціально — економічного розвитку відповідних програм і організаційно — управлінських структур. Це, мабуть, найслабкіше місце в нинішній системі управління України. І тут мало визначити сфери діяльності для різних за призначенням та можливостями управілнських структур. Необхідним є ще й узгодження найрізноманітніших характеристик та особливстей останніх з відповідними програмами розвитку різних рівнів з тим, щоб мав місце єдиний і потрібний напрям дій.
З метою чіткішого та комплекснішого виконання програм на регіональному рівні доцільне створення представництв Уряду у великих економічних регіонах, які б мали право встановлювати пільги при оподаткуванні, у певних межах регулювати ціни на продукцію та ін.
Особлива увага при розробці програм розвитку має бути приділена центральні ланці економіченого механізму управління — регіональним бюджетам. У основі концепції їх формуання мають лежати принципи першорядного здійснення соціально — економічних заходів, які безпосередньо впливають на рівень життя населення регіону, поєднання фінансових інтересів держави та регіону. Бюджети повинні бути не чисто фіскальними інструментами, а ще и стимулюючими. Також при складанні програм регіонального розвитку дуже важливо вирішувати проблеми формування територіального ринку праці, пошук оптимальних форм кількісно — якісного поєднання попиту на робочу силу та її пропозиції.
Також з регіональнохї точки зору слід підходити і до інвестиційної політики, бо інвестиції в наш часч — чи не головний чинник розвитку регіону. Державі потрібно чітко й однозначно визначити для всіх без винятку регіонів країни, які конкретно об’єкти будуть інвестуватися за рахунок централізованих джерел. Це мають бути насамперед об’єкти базових галузей індустрії та сільского господарства. Але мало визначити в кожному регіоні перешочергові ою’єкти, що будуть фінансуватися державою, важливо при цьму визначити і економічну ефективність, швидкість окупності і віддачі будь-якого інвестиційного проекту. Дуже важливо передбачати конкурсну систему відбору інвестиційних проектів. Причому ця система повинна діяти при розподілі інвестиційних коштів як між регіонами, так і всередині регіонів. В кожному регіоні країни Урядом має бути визначений його уповноважений банк, який відав би питаннями повернення та ефективностті використання цінвестиційних коштів. Щоб стимулювати діяльність таких банків, їм слід надавати пільги. Також треба стимулювати приватні інвестиції. При цьому розмір державної гарантії (у вигляді пільгових бюджетних дотацій) мже становити, наприклад, лише 50% і навіть менше вартості проекту, останнє автор і виконавець проекту забезпечить за рахунок комерційного кредиту.
При формуванні регіональної інвестиційної програми треба формувати «єдині правила гри» для всіх регіонів з метою залучення недержавних фінансових коштів.
Потужне джерело поповнення фінансових ресурсів регіонів — розвиток іпотечних відносин. Іншими джерелами коштів на регіональному рівні є муніціпальні позики, продаж об’єктів незавершеного будівництва, доход від приватизації.
Не можна залишати без уваги і проблему залучення іноземних інвестицій. При створенні відповідних законодавчих умов для іноземних інвесторів для них складуться дуже гарні умови, тому що в наш час їм буде дуже легко вийти на український ринок.
Більше половини основних фондів у промисловості України виробили свій ресурс або морально застаріли. Тому при розробці регіональної політики дуже важливе значення має розвиток інноваційної регіональної діяльності, тобто втілення останніх передових наукових розробок у виробництво. З цього випливає необхідність комплексу заходів по організації діяльності науковців і практиків у єдиному цільовому технологічному інноваційному руслі. Провідне місце у цьому належить реформуванню та розвитку освіти. Має бути сформована така система освіти (особливо вищої), яка вирішувала б проблеми продуктивності праці. Основою для цього буде створення у системі освіти і за її межами бізнес — іноваційних структур типу технологічних та наукових парків, які б безпосередньо займалися як технічною стороною технічних нововведень, так і розробкою бізнес — планів цих підприємств. Є також можливість того, що вузи будуть випускати а готові компанії (малі підприємства), вирощені у своїх бізнес — іноваційних структурах, маючі чіткий бізнес — план та зорієнтовані на конкретний вид діяльності. Тим більше, такий досвід є за кордоном.
Якщо виходити з темпів розвитку бізнес — іноваційних структур, наприклад, Східної Німеччини, то на сьогодняшній день Україна повинна мати близько 150 центрів, але на практиці не має жодного реально діючого.
Звичайно, іноваційна діяльність потребує неабиякої підтримки, що треба враховувати при програмуванні розвитку регіону, особливо розподілу інвестиційних коштів.
Можливо також створення банків для надання кредитів на пільгових умовах на розвиток компаній, що розробляють нові технології.
Певну роль у іноваційних процесах мають відігравати вільні економічні зони, які особливо ефективні у місцях переробки наявних природних ресурсів.
Дуже перспективним є створення регіональних технологічних країв, які являють собою управлінське нововведення у вигляді соціотезсистеми, яка являє собою об’єднання організуючих структур, що працюють у режимі цільової моделі розвитку технологічної інноваційної діяльності, яка органічно вписується в діюючу систему управліня регіоном.
Важливим елементом управління в сучасній ринковій економіці є стратегічне плануваня, в тому числі і в теорії і практиці управілння науково — технічним прогресом. З досвіду виходу з кризи інших країн — стратегічний програмно — цільовий підхід у поєднанні з проектами, які швидко окупаються, є дуже важливим чинником створення регіональних технологічних країв, оновлення виробництва.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Районне планування за своїм призначенням є засобом вироблення і деталізації народногосподарських планів розвитку й розміщення продуктивних сил країни. Воно є складовою частиною територіального планування, уточнює й деталізує пропозиції відповіних органів щодо розміщення виробництва. Основою для районного планування є прогноз розвитку національної економіки і Генеральна схема дослідження продуктивних сил України.
Територія, яку охоплює районне планування, за своїми розмiрами коливається від масштабів сільського адмiнiстративного району до масштабів країни залежно від місцевих природних умов, спеціалізацй народного господарства, розміщення приміських зон, будівельних баз, зон відпочинку. Є такі види районов: промисловий, сільськогосподарський, курортний,приміський. Особливістю сучаснаго розвитку народного господарства краї ни є те, що поряд з реконструкцією виробничих об'єктів, конверсією підприємств воєнно-промислового комплексу створюються нові територіально-виробничі комплекси. Районне планування повинно відігравати значну роль не тільки у формуванні ТВК, а й у підвищенні ефективності функціонування їх, у комплексномувикористанні природних ресурсов району і його територій в цілому.
Основна мета районного планування — комплексне розміщення всих галузей виробництва і невиробничої сфери в районінині й на перспективу з урахуванням раціонального використання територй для всебічного підвищення продуктивності суспільноїпраці, зниження вартості будівництва і витрат виробництва при одночасному поліпшенні умов праці, побуту й відпочинку населення.
Основні завдання районного планувавня:
раціональне розміщення промиславих об'єктів з погляду максимального наближення їх до джерел сировини, палива, районів споживання, що знижуватиме затрати на перевезення матеріалів і готових виробів;
раціональне розміщення населення і наближення його до місць праці і помешкання з метою створення належних санітарно-гігієнічних умов життя;
раціоналізація транспортної мережі з метою організацї внутрішніх і зовнішніх перевезень вантажів і пасажирів;
комплексне розміщення об'єктів інженерного забезпечення території: водопроводу, каналізації, енергопостачання тощо;
комплексний розвиток усіх галузей народного господарства району;
раціональне розміщення зон масового відпочинку населення з урахуванням місцевих природних і рекреаційних ресурсів;
забезпечення охорони навколишнього середовища при новому будівництві або реконструкції старих підприємств;
максимальне використання місцевих природних ресурсів при організації баз будівельної індустрії;
раціональне зонування території при організації її функціонального використання;
комплексне використання природних умов і ресурсів з метою їх раціональної експлуатації.
Розробка схем районного планування грунтується на таких основних принципах:
наближення виробництва до джерел сировини, палива, районів споживання продукції, що сприятиме раціональному використанню транспорту і зниженню транспортних витрат;
забезпечення правильного територіального поділу праці між економічними районами завдяки чіткій спеціалізації виробництва і комплексному розвитку народного господарства;
зближення сільськогосподарського виробництва з промисловим завдяки формуванню різногалузевих АПК, створенню в аграрних районах нових міст і промислових вузлів;
досягнення найповнішої і раціональнішої зайнятості населення з урахуванням регіональної демографічної ситуації;
забезпечення екологічного обгрунтування нового будівництва або реконструкції старих об’єктів.
На основі районного планування, що грунтується на принципах, покладених у його основу, розробляють схеми і проекти районних планів. Вони є основою для вибору майданчиків промислових підприємств, житлового, культурного і побутового будівництва, а також інженерних споруд і мереж, транспортних засобів, розташованих у межах району.
Основною інформаційно-статистичною базою для схем і проектів районних планів є прогноз розвитку економіки області, економічного району, країни.
Основними видами районного планування є планування промислових районов і вузлів, сільських адміністративних районів, районів великих мiст, а також санаторно-курортних районов.
Районне планування промислових районів і вузлів.
Основними проблемами схем районних планів є розміщення промисловості і розселення населення. Необхідна умова для створення економічної основи районних планів — виявити перспективи народногосподарського розвитку промислового району.
Насамперед економічно обгрунтоване визначення перспектив розвитку промислового району дає змогу встановити розміри необхідної території для промислового будівництва, кількість зайнятих у промисловості для розрахунку проектноі чисельность населення і його розселення, виявити придатні для нового будівництва ділянки.
При розміщенні нового промислового будівництва в межах району необхідно розглянути питання комплексного використання його природних ресурсів.
Раціональне розміщення нового промислового будівництва дає змогу знизити витрати на будівництво, передусім транспортне.
Досить важливою складовою частиною районних планів промислових районов є схема розселення, яка встановлюе розселення зайнятих у районi чи на підприемстві людей; чисельність проектного населення в населених пунктах, шляхи розвитку їх. Крім того, вказують необхідні території для житлового і культурно-побутового будівництва з обгрунтуванням їх розміщення.
Важливим розділом районного планування є організація внутрішньорайонного транспорту, що забезпечує зв'язки підприємств і населених міст району між собою і зовнішніми транспортнимимагістралями. Поряд з розвитком транспортної мережі необхідно враховувати розвиток інженерних комунікацій, можливість кооперації засобів підприємств району для спорудження водопроводів, каналізаційних ліній, теплових мереж тощо.
Схеми і проекти районних планів мають передбачати пропозиції щодо охорони водних ресурсов, грунтів, повітря, рекультивації відпрацьованих кар'єрів, а також меліорації та облагородження території).
Вибір та організація території для масового відпочинку населення є одним із завдань районного планування. Місця масового відпочинку повинні розташовуватися поблизу населених пунктів і мати зручний транспортний зв'язок.
У схемі треба передбачати пропозицй щодо організаціі мережі шляхів і виду транспорту для зв'язків населення з місцями масового віпочинку.
Досить важливим елементом у схемах районних планів є вибір мiсця для розмiщення будівельних баз, які мають забезпечити компле кс будівельних робіт на території.
Складання схем районних планів промислових районів має такі етапи:
вибір території для промислового будівництва;
врахування можливості реконструкції великих промислових підприємств;
планування транспортної мережі й транспортних засобів;
встановлення санитарно-захисних зон; інженерна підготовка та обладнання території;
проектування промислового району.
При складанні схеми планів міських промислових районів використовуються такі текніко-економічні показники;
загальна площа території промислового району, га;
площа території, зайнята промисловими підприємствами, га;     продолжение
--PAGE_BREAK--
площа громадського центру району, резервних територій, га;
невикористані території району, га;
площа пщ відвалами й відходами, а також піприємствами для утилізації відходів; під житловими і громадськими будівлями, зелених насаджень, га;
загальна протяжність залізничної колії, автошляхів, інших видів транспортних комунiкацій, км;
загальна площа під залізничними коліями, вулиць, доріг та автостоянок, га;
площа, яку займають інші види транспорту, га;
загальний вантажооборот району, в тому числі окремими видами транспорту, т/км;
коефіцьєнти використання території і озеленення території;
довжина транспортних шляхів, км/га території;
площа вулиць, доріг, стоянок, озеленення на 1 га території району;
кількість працівників у районі, працівників на 1 га території району.
Районне планування сільських адміністративних районівмає враховувати пропозиції щодо оптимізації розмірів господарств,розміщення промислових комплексів, чисельності населення, розселення, вибору територій для розміщення перспективних населених пунктів, організації системи культурно-побутового обслуговування населення, капітального будівництва та організації будівельних баз, інженерного обладнання території, транспорту, зв'язку, меліорації та інших заходів внутрiшньорайонного характеру.
При складанні схем районних планів сільських адміністративних районов розробляють перелік і проекти розміщення в межахрайону основних виробничих його центрів, у тому чист ремонтно-технічних станций, центральних садиб, тваринницьких ферм, підприємств для збереження і первинноі переробки сідльськогосподарської продукції, для виробництва будівельних матеріалів.
Метою районного планування сільських районів є раціоналізація розміщення в їх межах і кожного господарства населених пунктів, промислових комплексів підприємств для зберігання й переробки сільськогосподарської продукцй, шляхів, водогосподарських об'ектів і різноманітних інженерних споруд.
Основою для складання схем районних планів є инженерно-економічні умови району, його ресурси, сучасний стан виробництва іперспективи.
Вихідними матеріалами для складання схем районних планів є урядові рішення про розвиток та інтенсифікацію сільського господарства, схеми розвитку і розміщення продуктивних сил економічного району, планування області, районних планів суміжних районів, генеральні плани міст і приміських зон, завдання до складання схеми районних планів, а також інструкції та рекомендації щодо складання схем.
Схеми районних планів складають у кількох варіантах і в результаті їх техніко-економічного аналізу визначають найекономічніший.
Основними етапами складання схеми районного планування сільських адмiністративних районов є:
встановлення меж району;
організацм території району;
розміщення будівельних баз виробничого призначення;
визначення форм розселення і розмірів населених пунктів;
розміщення підприємств і закладів культурно-побутового та комунального обслуговування; виробничих баз і підприємств сільського будівництва;
інженерне устаткування і благоустрій території району.
Районні плани санаторно-курортних районів і зон масового відпочинкумають забезпечити зручне розміщення всіх лікувальних закладів і місць відпочинку з метою оптимального використання природно-кліматичних і ландшафтних умов та лікувальних чинників. Водночас схеми районних планів санаторно-курортних районів та зон віпочинку мають забезпечити охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування відповідно до чинного природоохоронного законодавства. Основою для складання схеми районних планів є спеціальне медичне зонування території, яке сприяє правильному використанню її. Велике значення при виборі місць для санаторно-курортних районов має взаємне розміщення пляжів, мінеральних джерел, рельєфу й рослинності. Створення захисних зон навколо міст, ефективне функціонування водоканалізаційних споруд, очисного устаткування є запорукою створення належних умов для оздоровлення і відпочинку людей.
У санаторно-курортних районах не планується розміщення промислових підприємств, що забруднюють атмосферу, воду, згубно впливають на рослинний світ. Особливу увагу в таких районах звертають на створення раціональної транспортної мережі внутрішньорайонного характеру з ефективним виходом на зовнішні транспортні артерії, Звичайно, стоянки, дороги, огорожа, малі архiтектурні форми повинні вписуватися у ландшафт території, доповнювати його. Неабияке значення в курортних районах має забезпечення їх комплексом інженерних споруд і устаткування. Особливо це стосується гірських районів, а також морської берегової лінії з огляду захистутериторії морських пляжів,
Важливим елементом схем планування санаторно-курортних районів є розміщення населених пунктів як джерел забезпеченнякурортів і санаторіїв обслуговуючим персоналом.
У сучасних умовах погіршилося навколишне середовище, передусім у рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя та Карпат. У зв'язку з цим важливим елементом схем районних планів санаторно-курортних районів є екологічне обгрунтування нового будiвництва або реконструкції старих курортних здравниць та санаторіїв. У таких схемах необхідно виробляти пропозицй щодо поліпшення охорони атмосфери, водних, земельних і біологічних ресурсів.
Високі темпи урбанізації в нашій країнi, збільшення кiлькостi міст, особливо великих, зумовили потребу складання схем районних планів приміських зон великих міст, яки виконують санітарно-гігієнічні, постачальницькі, обслуговуючі і розвантажувальні функції.
Поряд з районним плануванням промислових районов і вузлів сільських районів, приміських зон і санаторно-курортних районіввиняткового значення набули районні плани спеціального призначення.
Схеми районних планів спеціального призначеннярозробляють у районах, які сформувалися эдебільшого на основi видобувних галузей промисловості або в зонах потужних гідротехнічних та енергетичних споруд, зрошувальних систем. Особливістю розробки схем у цих районах є максимальне врахування масштабів ресурсноїбази розвитку відповідної галузі промисловості і перспективних можливостей зміни спеціалізації господарства району.
Доцільність будвництва будь-якого об'єкта або промислового комплексу, а також рішень, передбачених схемами районних планів, визначається глибоким техніко-економiчним обгрунтуванням i характеризується віповідною економічною ефективністю.
Основними показниками, що характеризують економічну ефективність районних планів, є роль:
районів у забезпеченні випуску запланованого асортименту промислових виробів і сільськогосподарської продукції;
районів і промислових комплексів у розвитку економічних (адміністративних) районів країни і зростанні культурного рівня населення;
промислових комплексов у зміцненні обороноздатності країни.
Економічна ефективність схем районних планів забезпечується передусім за рахунок:
групового розмiщення промислових підприємств (створення спільних підсобних і допоміжних підприємств, єдиної теплоелектро-, шляхової мережі і транспортних засобів, єдиноі системи інженерних комунікацій, спільної будівельної бази);
раціонального вибору території для розміщення в межах районів нового промислового будівництва і нових населених пунктів;
своєчасного вилучення з обігу територій, що знаходяться в зоні перспективних гірничих відпрацювань.
*****
Найважливіші завдання районного програмування в Україні вже були визначені, але ще раз коротко перелічимо їх. Це посилення системного підходу до програмування розвитку регіонів, конкретне визначення відповідних за виконання даної програми осіб та органів, залучення інвестиційних коштів, особливо з-за кордону, підтримка інноваційної діяльності на основі вітчизняних наукових розробок та ін. Щодо конкретніших напрямків розвитку господарства. В роки Радянського Союзу в Україні стояла проблема надзвичайного розвитку важкої промисловості в порівнянні з легкою. Тепер же, навпаки, легка промисловість розвинена досить добре в порівнянні з важкою, в неї йде найбільший потік часних інвестицій. Тому основна частина державних інвестицій повинна бути в важку промисловість та сільське господарство. Неабияке значення мало б для України створення бізнес — інноваційних структур, користуючись багатим досвідом, наприклад Східної Німеччини.
Список використаної літератури
Економіка України:
1.1996 р. №4. Симоненко В. Інвестиційна політика: регіональний аспект.
2.1996р. №3. Гришин І., Колот І. Розвиток регіональної інноваційної діяльності.
3.1996р. №6. Симоненко В. Регіональна політика: системний підхід.
4.1996р. №10. Заяць Т. Механізм регулювання територіальних ринків робочої сили.
5.Розміщення продуктивних сил України. За ред. Є.П.Качана. Київ. Вища школа, 1997.