Значення законiв логіки для науки і практики

Реферат на тему:
Значення законiв логіки для науки і практики
Мислення підпорядковується логічним законам мислення.
Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.
Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язки думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обґрунтованість.
Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають зінших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення).
Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їх мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно. Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд, ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним.
Мислити логічно – це значить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботі юриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків.
Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, і можуть стати причиною судової помилки.
Логічна грамотність – необхідна риса освіченості.
Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професіональний рівень дослідження правових явищ.
Культура мислення – необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обгрунтування здобутих виводів, висунутих положень.
Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.
Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необґрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно і обґрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення в роботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку.
Крім того знання логіки підвищує культуру мислення, виробляє навики мислити більш “грамотно”, розвиває критичне мислення до своїх і чужих думок і тим більше вона потрібна, чим професійнішим юристом потрібно бути. Складання законів, правових актів, іншого роду документів, які мають особливе значення неможливе без застосування логіки.
Досвідченим юристам нетяжко знайти “логічні дірки” в законах, що допомагає їм опираючись на слабкі місця в законі успішно вести свою справу. Це і недолік, і професійна удача. Недолік зі сторони недосконалого логічного складання законів в суджень і висловлювань, якими і може скористатися, наприклад, юрист-адвокат. Логіка допомагає широкому знанню законів виведення із певного ряду законів нового погляду на речі, які розглядаються і які керуються законом.
Це лише деякі приклади широкого застосування логіки в роботі юриста і не вичерпують собою практичного застосування логіки в роботі юриста.
Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам.
Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий звязок між думками.
Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.
Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і звязки думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність і обгрунтованість.
Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, неодноразово повязані із законами обєктивного світу, погоджуються з ними. “Закони мислення і закони природи необхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнані” (Маркс. К., Енгельс Ф. Твори).
Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірно­сті об'єктивного світу. «Закон логіки є відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомості людини» 1.
Виражаючи основні властивості мислення, закони ло­гіки мають свою основу, своє джерело.в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторо­ну дійсності, її властивості і відношення, має свій ана­лог і подібність у природі. Так, закон тотожності є відоб­раженням якісної визначеності речей і явищ, а закон достатнього обгрунтування відображає причинно-наслідковий зв'язок між предметами і явищами світу.
Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.
Формально-логічні закони мають загально-людський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної належності. Всі люди мис­лять за одним і тим же законом логіки. «Оскільки процес мислення сам виростає із відомих відношень, сам є при­родним процесом, то дійсно осягаюче мислення може бути тільки одним і тим же, відрізняючись тільки за ступенем, у залежності від зрілості розвитку і, зокрема, розвитку органу мислення».
Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необ­хідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів—закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.
Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практи­ці мислення трапляються двоякого роду логічні помил­ки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софіз­ми та паралогізми.
Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторялась.
Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого пред­мета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.
Закон тотожності у вигляді формули записується так:
А є А, або А = А
Закон суперечності твердить: два протилежні вислов­лювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є спів­учасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.
Закон суперечності, як і будь-який формально-логіч­ний закон, застосовний тільки до таких суджень, у кот­рих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потер­пілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обви­нуваченого, не було коричневим», якщо предметом дум­ки цих суджень є різні пальта.
Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один Ї той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко е неосудний» — обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший час (під час здійснення злочину або після нього).
Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.
Із закону достатньої підстави випливає, така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обгрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко е співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмін­но випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень на­ведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник цього злочину») не може вважатися іс­тинним.
Закон достатньої підстави є відображенням необхід­ного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явища­ми навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д. Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б ви­никнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.
Закон виключеного третього діє тільки по відношенню до двох суджень, які протирічать одне одному. Даний закон звучить так: два суперечливих судження не можуть бути одночасно хибними, одне з них необхідно істинне:
а є або b або не-b.
Так, якщо судження “Всі вироки суду є звинувачувальними” хибне, то судження “Деякі вироки суду не є звинувачувальними” – істинне.
Закон виключеного третього виражає послідовність, несперечливість мислення, не припускає протиріччя в думках. Важливе значення має цей закон в юридичній практиці, де потрібне категоричне рішення питання. Юрист повинен вирішувати справу за формулою “або – або”. Даний факт або встановлений, або не встановлений.
Закон несуперечності твердить: два протилежні вислов­лювання не є одночасно істинними; в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є спів­учасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.
Закон несуперечності, як і будь-який формально-логіч­ний закон, застосовний тільки до таких суджень, у кот­рих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потер­пілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обви­нуваченого, не було коричневим», якщо предметом дум­ки цих суджень є різні пальта.
Закон несуперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один Ї той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко е неосудний» — обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший час (під час здійснення злочину або після нього).
ВИСНОВКИ
Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов’язані із законами об’єктивного світу, погоджуються з ними. “Закони мислення і закони природи необхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнані” (Маркс. К., Енгельс Ф. Твори).
Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірно­сті об'єктивного світу. «Закон логіки є відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомості людини».
Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.
Формально-логічні закони мають загальнолюдський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної належності. Всі люди мис­лять за одним і тим же законом логіки. «Оскільки процес мислення сам виростає із відомих відношень, сам є при­родним процесом, то дійсно осягаюче мислення може бути тільки одним і тим же, відрізняючись тільки за ступенем, у залежності від зрілості розвитку і, зокрема, розвитку органу мислення».
Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необ­хідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів—закону тотожності, суперечливості, виключеного третього та достатньої підстави.
Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практи­ці мислення трапляються двоякого роду логічні помил­ки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софіз­ми та паралогізми.
Використана література:
Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С.332.
Гетманова А.О. Учебник по логике. – М., 1995.
Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С.32.
Руденко К.П. Логіка. – К., 1976. – С.139.
Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. – М., 1996. – С.3-(256).