Старовойтенко Н.В.
Викладач Черкаського інженерно-
технологічного інституту.
Домашня адреса: м. Черкаси
Вул. 30-років Перемоги, 22/1, кв. 190
Дерево сміху.
Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі.
Втрата здатності сміятися – значить втратити важливу властивість душі. Згадаємо відому російську казку про царівну Несміяну. Зачарована злим чародієм, вона розучилася сміятися. Всі спроби розвеселити її були марні. На тему цієї казки В.М. Васнецов написав картину. Царівна Несміяна сидить на високому троні, заглиблена в сумні думки, не помічаючи навколишніх. Вона згубила щось цінне, але не силах згадати що саме. За вікном сміється народ, навколо трону блазні і придворні. Ніхто не може розвеселити царівну. Хвилі сміху розбиваються об її трон. Певно немає нещастя гіршого, ніж бути “несміяною” .
Але в кожній групі дитсадка, в кожному класі знайдеться дитина, яка не усміхається, а все дивиться насторожено, безрадісно. Є також категорія дітей, які зовсім не здатні серйозно сприймати довкілля. Такі гіпертеміки бачать у дзеркалі сміху і те що повинно викликати повагу, співчуття і милосердя.
Великий Гете вважав що ні в чому так не проявляється характер людей, як у тому, що вони знаходять смішним. Ось чому спостерігаючи, з чого і як дитина сміється, педагоги і батьки мимоволі проникають у її внутрішній світ. Чи замислювалися дорослі над тим, що сміх є показником інтелекту, моральності та психічного здоров’я дитини?
Поставимо собі прості запитання і серйозно задумаємося: Чи легко розсмішити дитину? Що найчастіше викликає дитячий сміх? Як виявляє дитина свій позитивний емоційний стан? Як вона сміється? Адже дитячий сміх може бути радісний і сумний, добрий і гнівний, розумний і дурний, гордий і задушевний, поблажливий і заграваючий, презирливий і переляканий, зневажливий і підбадьорюючий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і простосердечний, саркастичний і наївний, лагідний і грубий, багатознаючий, торжествуючий і виправдовуючий, безсоромний і сором’язливий. Можна ще збільшити цей перелік: веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний і тваринний. Може бути навіть смутний сміх.
Філософія, психологія і педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Але з тих праць, які вже з’явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними речами. Це не змінювало головного – внутрішньої єдності сміху, яка дає про себе знати і в простих, і в складних його проявах. Наявність в речах деякої “міри” лиха, яка і збуджує в нас потребу, і головне, бажання сміятися над тим, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця дивна особливість сміху – радощі, що супроводжують викриття лиха, — наштовхує на думку про те, що парадокс ховається в самій гримасі сміху. Людина начебто злиться (оскал) на те, з чого сміється.
Над чим люди, власне, сміються, що саме здається їм смішним? “Тут виявиться, що сміятися можна над людиною майже у всіх її проявах. Виняток складає область страждань, що помічено було ще Аристотелем. Смішними можуть здаватися зовнішність людини, її обличчя, фігура, руки; комічними можуть здаватися її судження, в яких вона проявляє брак розуму; особливу область насмішки становить характер людини, область її морального життя, її прагнення, її бажання і цілі. Смішною може видатись мова людини як маніфестація таких її якостей, які були непомітні, доки вона мовчала.
Постає запитання: коли дитина вперше сприймає смішне, в чому сутність і своєрідність дитячого сміху?
Здібність сміятися – одна із загадкових людських здібностей. З моменту, коли дитина починає сміятися, по Аристотелю, вона якби і стає людиною. Із усіх живих істот тільки людині властивий сміх. Усмішка – це аванс, який культура видає істоті, цілком ще приналежній Світу природи. Малюк, що усміхається, володіє тим, до чого сам він не прикладав ще ані найменшого зусилля, тому, коли усміхається він, ніякої відповідальності між почуттями і тим, що їх викликало, немає. Дитина усміхається, бо їй приємно бути сухою, ситою, слухати звертання близьких, розглядати іграшки. Іде час, дитина сміється все частіше, вона отримує від нього задоволення, якого нічим іншим задовольнити не можна. Сміх малюка одноманітний, поки що в ньому розв’язується лише радість буття, тілесна радість, споріднено з захоплюючою грою цуценяти. Але приходить, нарешті, час для нового кроку. Непомітно для себе дитина робить перші, поки що не рішучі і в не повній мірі вдалі спроби сміятися над тим, що не містить в собі ніякої радості. Спостерігаючи за дорослими, що сміються, дорослим сміхом над тим, що є не зрозумілим дитині, вона, підкоряючись заражаючись силі сміху, починає сміятись разом з ними. Сміх дитини формальний, поверхневий, він лише відображає розуміння того, що насправді не здається дитині ні смішним, ні зрозумілим. Поступово вона починає все частіше і частіше впізнавати, виділяти в особливий розряд ті випадки, які слід оцінювати “дорослим” сміхом: вдивіться в обличчя дитини, що сміється разом з дорослими над гуморескою і ви зрозумієте, про що іде мова.
Автор багатьох творів, що стосуються філософії сміху Л.В.Карасев пише про те, як швидко і непомітно здійснюється переворот, стрибок від сміху радості до сміху, народженому відчуттям смішного: “ось зовсім ще маленький хлопчик дивиться, як на арені цирку спотикається і падає клоун. Всі навколо нього сміються, та він не сміється. Він ще не знає про те, що ця ситуація є смішною: можливо, наслідуючи залу, що регоче, він і засміється, але зробить це чисто механічно. Однак, пройде зовсім не багато часу, і вже в наступний раз, побачивши на арені людину, що впала, хлопчик буде реготати і плескати в долоні. Він зробив відкриття – навчився бачити світ у дзеркалі сміху, яке буде вірно слугувати йому все життя, і можливо, коли-небудь навіть стане двостороннім і навчить його сміятися над самим собою”.
Додамо до сказаного: повинно пройти ще не мало часу, аби дитина усвідомила, що падіння клоуна на сцені і падіння людини на сходах чи льоду не може викликати однакової реакції.
Є фахівці, які поділяють сміх на суб’єктивний і об’єктивний. Межу тут провести дуже складно. Але якщо цей поділ вірний, то будь-який вид простого радісного дитячого радісного сміху може бути віднесений до сміху суб’єктивного. Це не означає, що для такого сміху немає об’єктивних причин. Ці причини – часто лише приводи. І. Кант називає цей сміх “горою життєвих сил”. Такий сміх витісняє негативні переживання, робить їх неможливими. Він гасить гнів, досаду, перемагає похмурість, піднімає життєвий тонус, пробуджує бажання жити і брати в житті участь.
Ось діти купаються в річці, катаються на ковзанах, велосипеді, грають у рухливі ігри, катаються на гойдалці, радіють красивим речам, новорічній ялинці, краплям дощу, що впали на них. Така діяльність викликає позитивні емоції, які супроводжуються життєрадісним сміхом. Цей сміх не свідчить про наявність чи відсутність почуття гумору. Він є лише показником нормального психічного здоров'я та емоційного благополуччя дитини.
Життєрадісний сміх є основою формування доброго, привітного відкритого характеру дитини. Вміння радіти сприяє веселій вдачі, доброму настрою. А це, як свідчать дослідження психологів, не лише робить дитину доброю, товариською, доброзичливою, але й забезпечує успішне протікання психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мови). Коли діти мають гарний настрій, то кажуть, що вони в гуморі і навпаки. Роздратовані, гнівні, заклопотані, ображені, — це ознака, що вони не в гуморі.
Отже, радісний сміх, відчуття емоційного комфорту, щастя — це важлива умова формування здатності помічати смішне, правильно його оцінювати та використовувати у власній діяльності та спілкуванні з іншими.
Важливо вчити дітей доброму сміхові. Що ж є психологічною основою такого сміху? В більшості випадків добрий сміх супроводжується почуттям душевного тепла. Дитина повинна засвоїти, що кожна людина – і дорослий і малюк, може помилятися. Чинити необдумано, поспішливо. Над маленькими недоліками оточуючих можна посміятися, але одночасно добрий сміх свідчить, що ми вибачаємо недоліки, засуджена людина, навіть викликає почуття любові і симпатії. Найкращим доказом доброго сміху є ставлення дітей до героїв гумористичних творів – Незнайки, Буратіно, Вінні-Пуха, Карлсона та ін.
Палкий прихильник і провідник дитячого гумору Грицько Бойко, як ніхто інший в поезії для дітей, з глибоким розумінням виховного значення сміху, вмів не просто розважити дитину, що теж потрібно, а виставляти на сміх людський найрізноманітніші вади характеру. Слухаючи про Вереду, недотепу Тимка, який викручував після купання кота, ледаря, роззяву, хвалька, базіку, діти проймаються здоровим сміхом. Гумор дитячих творів Г. Бойка м’який і зичливий, покликаний покепкувати й допомогти, а не принизити дитину. Сміх над героями творів Г.Бойка не лише розважає, а заодно заставляє дітей подумати: чи не схожий я на тих, з кого сміюся.
В.О.Сухомлинський був переконаний: “Навчити дітей користуватися зброєю сміху – одна з найтонших і найскладніших речей у формуванні моральних поглядів, переконань, смаків”. Характеризуючи дитячий колектив великий педагог-гуманіст зазначав: “Здатність правильно сміятися – показник морального здоров’я колективу і особистості”.
Пояснення доброго сміху допомагає зрозуміти і визначити його протилежність — злий сміх, який зустрічається у дитячому віці так само часто, як і сміх добрий. При доброму сміхові маленькі недоліки тих, кого ми любимо, тільки відтіняють позитивні і привабливі їх сторони. При злому сміхові недоліки інколи навіть надумані, уявні, перебільшуються, роздуваються, і тим самим дають підгрунтя злим, недобрим почуттям, недоброзичливості. Таким сміхом в більшості сміються люди, що не вірять ні в які благородні вчинки, бачать навколо лише фальшиве і лицемірне, мізантропи, які не розуміють, що за зовнішніми проявами хороших вчинків ховаються і справжні хороші внутрішні спонукання. Цим спонукам вони не вірять. Благородні люди, чи люди з підвищеною чутливістю, на їх погляд, — дурні або сентиментальні ідеалісти, які заслуговують тільки насмішки. На відміну від усіх інших видів сміху злий сміх ніяк не пов'язаний з комізмом і не викликає співчуття. Таким сміхом часто сміються діти, яких життя зробило жорстокими, черствими, невдоволеним собою та іншими. Неблагополуччя багатьох сімей, моральні травми, економічна скрута, соціальна несправедливість, відсутність духовних цінностей, зусилля іноземної низькопробної кінопродукції, безсилля виховних закладів протистояти негативному впливу середовища — ось головні причини злого сміху. Цей сміх нікого ніколи не заражає, він — суб'єктивне надбання тих, хто так сміється.
Психологічно злий сміх близький до сміху цинічного. Один і другий види сміху породжені злими і злісними почуттями. Але сутність їх глибоко різна. Злий сміх пов'язаний з надуманими недоліками людей, цинічний сміх викликається радістю з чужого нещастя .
Внаслідок неуважності чи невміння пристосовуватися до обставин, орієнтуватися в ситуації, а іноді і чисто випадково з людиною відбуваються маленькі нещастя, які у присутніх викликають сміх. Межа між маленькими нещастями, які можуть викликати сміх, і більшими нещастями, які сміху викликати вже не можуть, логічно не визначається. Чуже горе незалежно мале чи велике, чуже нещастя у черствої людини, не здатної зрозуміти того, що переживає інший, може викликати сміх, що має цинічний характер. Звичайний, насмішливий сміх теж має відтінок жорстокості. Але це тільки відтінок. Тут не так. Сміються діти з хворих і старих, які не можуть встати чи повільно ходять, сміються, коли сліпий наштовхується на ліхтарний стовп, коли хто-небудь боляче розбивається, коли людину косить біда, сміються над різкими проявами фізичного болю. Ця жорстокість серед дітей і підлітків досягає своїх меж, коли людину навмисно заставляють страждати і потім сміються над нею.--PAGE_BREAK--
Нажаль, спостереження свідчать, що вже з 5-6 річного віку у дітей з’являється інтерес до слухання сучасного сумнівного дитячого фольклору. Як не забороняй жорстокі куплети чи анекдоти – вони всерівнь живуть у дитячих колективах. В такого роду лічильниках, загадках, частівках, страшилках, “садистських” куплетах, магічних “викликаннях” найчастіше міститься те, що забороняється дорослими. Діти розповідають їх в “тісному колі”, не допускаючи дорослих. Старші дошкільники сміються з крокодилів, що палять цигарки, хлопчика з кулеметом, Танічки, яка втопилася через м’ячик, матним гномом, горобцем з пляшечкою соплів і “Вовочкою”, що вживає нецензурні вислови.
Дорослі, аналізуючи деякі типи дитячої сумнівної творчості і чорний сміх можуть краще зрозуміти психологію дітей. Важливо усвідомити, що суворо заборонити такий “гумор” даремно. А ось повернути дитячу творчість в інше русло, даючи свободу висловлювання, це в силах вихователів і батьків.
Інколи сміх свідчить лише про нетактовність і грубість дитини. Ось дівчинка в новій шубці і чобітках підковзнулась і вже лежить в брудній весняній калюжі посеред двору. Навколо діти сміються, в очах радість, на обличчі задоволення, а в душі пусто і холодно. Чому так буває, чи все роблять дорослі, щоб не дати вкоренитися в юні серця злорадство, цинізму і байдужості? Адже поведінка жорстоких дітей може завдати горе і шкоду тому, хто особливо сприйнятливий до насмішок і знущань.
Знавець дитячої психології доктор Добсон згадує: “Коли мені було приблизно 8 років, я постійно відвідував заняття в недільній школі. Одного разу в наш клас ввійшов хлопчик і сів за парту. Його звали Фред. Я до цього часу пам'ятаю його обличчя. Але що іще важливіше, я і зараз можу уявити, як виглядали його вуха. Вони були якісь викривлені і помітно відстовбурчені. Ці дивні вуха мене просто приворожили, так як вони нагадували крила “джипа”. Зовсім не подумавши про можливу реакцію Фреда, я звернув увагу своїх приятелів на його вуха. І всі миттєво вирішили, що прізвисько “джипові крила” буде дуже вдалим. Здавалось, що і Фред вважав це забавним. Він навіть гиготав разом з усіма. Але раптом він перестав сміятися. Фред підскочив зі стільця, обличчя його стало червоним, почервоніли навіть вуха. З плачем він кинувся геть із класу, пронісся коридором і вибіг із приміщення. Більше Фред не з’являвся в нашому класі. Пам’ятаю, як мене вразила неочікувана і настільки різка реакція Фреда. Розумієте, у мене навіть думки не виникало, що я можу його засмутити своїм невинним жартом. Я не був зовсім нечуйною дитиною і часто вставав на захист потерпілої сторони, навіть коли був ще зовсім маленьким. Я ніколи не став би зувмисне підтрунювати хлопчика на зразок Фреда. Такі були у мене переконання. Осмислюючи той епізод, я не може не покласти відповідальність за нього не дорослих: на своїх батьків і вчителів. Вони повинні були пояснити мені, що переживає людина, над якою насміхаються, особливо, якщо мова іде про його фізичні недоліки чи зовнішні особливості”.
Ш.О.Амонашвілі переконаний, що неможливо будувати справжню педагогіку, якщо не буде дитячих витівок, не буде пустунів. “Яка нудьга для педагога займатися з дітьми, що мають свідомість і поведінку премудрених життєвим досвідом дорослих. Я спершу підбурив би таких дітей до витівок, до невгамовності, а потім би приступив до пошуків педагогіки особливості”. Автор книги “Здравствуйте, діти !” переконаний, що більшість педагогів схильні бачити в дитячих пустощах щось на зразок злочину, приймають їх як порушення дисципліни. “З яким інтересом прочитав би я книги про психологію пустунів і про пустощі, але де вони !”, — зазначає Ш.О.Амонашвілі. Сам він вважає, що пустуни, витівники – це в першу чергу життєрадісні, кмітливі, дотепні, комунікабельні діти. “Пустуни – діти з гумором, бачать смішне в самому серйозному, вміють заганяти беззалаберних в незвичних для них ситуації і люблять тішитися над ними; вони дарують хороший настрій і сміх не тільки самому собі, але й іншим, хто відчуває гумор…”. Амонашвілі робить висновок, що пустотливість – цінна якість дитини, тільки треба управляти нею.
І справді, дорослих повинні насторожувати пустощі жарти дітей, які можуть перерости в хуліганство і агресивність. Важливо формувати у дітей культуру спілкування, прояву веселого настрою, жартів та розіграшів. Здатність управляти своєю поведінкою, прогнозувати наслідки веселощів – надзвичайно важлива якість, яку слід формувати у вихованців. Доречно аналізувати ситуації – “жарти”. Наприклад :
діти сміються, коли натягнуть мотузку чи дріт поперек темної алеї, а потім сидять в кущах, очікуючи свою жертву. Жертва, зачіпившись ногою, лежить горілиць, потім сідає на землю, потираючи забиті місця охаючи;
хлопчаки вимащують лавку фарбою. Той, хто сідає на лавку не відразу помічає, в чому тут справа. А діти весь вечір сміються, уявляючи, як людина, прийшовши додому, виявить незмиваючу пляму на костюмі.
Купаються дітлахи. Потім витаскують з води і зав’язують кому-небудь штани вузлом як найтугіше. Хоч ножицями ріж. Всі сміються над жертвою.
А якщо спробувати систематизувати різні види сміху? Відомий клоун М. Румянцев (Карандаш), розглядаючи проблему сміху, зазначав: “уявимо собі для початку дерево сміху. Так сказати, творіння природи. Дерево росте. Число гілок з кожним днем збільшується, розширюється наш світогляд, комічне удосконалюється, як і мистецтво вцілому. Подивимося на крону нашого дерева. Одна сторона освітлена сонцем, інша – в тіні. Одна сторона – сміх добрий, той, що творить, інша – сміх злий, той, що руйнує. А корні дерева? Тисячі корінців, ніби-то відображення тієї ж крони, тільки без листя. Для крони потрібне повітря, корінцям потрібна земля. В одному випадку комічне народжене самою природою, людини бачить смішну ситуацію в житті, в іншому – творить смішне, користуючись силою своєї фантазії, але при цьому все ж відштовхується від природи, черпаючи в ній лише тему”.
Кажуть, що про обличчя незнайомої людини важко сказати щось, доки вона не засміється. Ні в чому іншому не проявляється людина так, як в усмішці, сміхові, що об’єднують в собі різноманітні душевні порухи. Дивлячись на людину, яка сміється, ми бачимо крім її загального радісного вигляду ще й зовсім інше, — те, що приховати не можна, що проступає крізь маску усмішки. Сміх говорить нам не тільки про те, як і над чим людина сміється, але і про те, як вона здатна страждати і гніватися. В мить усмішки можна миттєво проникнути крізь усі перепони внутрішнього, несправжнього в людині, можна доторкнутися до самої її суті. Як же сміються наші діти? Вдивимося, вслухаємось і … усміхнемося.