Грощи та кредит (укр язык)

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 2 З дисципліни «Гроші та кредит» Варіант № 11 Виконав студент 3 Спеціальності 8.050108 Назімова Ольга Володимирівна Залікова книжка № 051821 E-mall: olga-nazimova@yandex.ru ІЗДН –ПЕЦ - Київ- 2007р.

ЗМІСТ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 3. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА Вар. № 11. ЗАПИТАННЯ 1. Характеристика епохи товарних грошей. 2. Грошові агрегати, принципи їх формування. 3. Інфляція, причини та форми її виявлення. Види інфляції. ВІДПОВІДЬ 1. Характеристика епохи товарних грошей.

Гроші виникли дуже давно. Це — один із найвизначніших витворів людського суспільства. Вони зачаровують людей. Заради них вони працюють, через них навіть страждають, вигадують усілякі способи їх отримання і витрачання. Гроші — це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не вбирають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують.

Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це своєрідна загадка. Історія грошей налічує вже тисячоліття. Учені неоднаково пояс¬нюють процес виникнення грошей. Одні вважають, що гроші пос¬тали стихійно у процесі розвитку обміну. Інші твердять, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо застосування грошей.

Хоч би як пояснювали процес виникнення грошей, простежується кілька етапів у їхньому розвитку. На ранніх етапах цивілізації один продукт безпосередньо обмі¬нювався на інший. Нині такий обмін називають бартером. Бартер, чи бартерна система працює й сьогодні. Отже у неї є й свої недоліки - бартер не універсальний. Тобто, коли є мішок вівса, а треба за нього отримати мішок проса, це не означає, що вашому сусіду потрібен

овес. Й з іншого боку - у нього може не бути потрібного вам проса, але він знає, де його дістати. Тут і з’явився на світ феномен, котрий історики від економіки називають «товарні гроші». Цей товар, який в даній місцевості, а ще краще й подалі, потрібен майже всюди і майже всім. Саме цей від товару приймає на себе функції універсального засобу обміну, коли той, хто володіє ним, знає, що в будь який момент виміняє на нього те, що потрібно йому саме зараз.

Кількість продуктів, що регулярно надходила в обмін, була незначною. Це були продукти скотарства, землеробства чи ремесла. Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він ставав неможливим. Наприклад, власникові соки¬ри потрібен був хліб, але власникові хліба потрібна була не сокира, а м'ясо. Безпосередній обмін сокири на зерно уже не міг відбутися.

Тому з'явився посередник в обміні товарів, який називають за¬гальним еквівалентом. Отже, загальна форма вартості - це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості. Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні

їм товари. Поява загального еквівалента означала виник¬нення грошей, точніше товарних грошей. В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. В історії різних народів роль загального еквівалента виконували різні товари. В одних країнах еквівалентом була худоба, в інших — сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо.

В Україні-Русі роль загального еквівалента тривалий час виконували худоба й хутро. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та

дорогоцінні вироби. У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути однорідними, портативними, економічно подільними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото. Врешті-решт роль загального еквівалента закріплюється за благо¬родними металами — золотом

і сріблом. З-поміж усіх товарів бла¬городні метали за своїми природними властивостями найбільшою мірою пристосовані до виконання ролі Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості.

Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Товарні гроші були майже повністю витіснені металевими зі срібла й золота. Ці гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі.

Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їхню вартість. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліком металевих грошей було те, що для видобування коштовних металів потрібні були чималі ресурси, які і без цього були обмеженими. Однак використання благородних металів як грошей також викликало чимало проблем. Насамперед золота не вистачало упро¬довж усієї

історії торгівлі. Тому з'явилися паперові гроші, які потіс¬нили товарні. Вперше вони були випущені в Китаї у XII ст в Європі — лише у XVII ст. 2. Грошові агрегати, принципи їх формування. В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як складові

елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси. Особливою проблемою будь-якої економі¬ки є питання про грошову масу. Воно було і залишається актуа¬льним через те, що маса грошей в обігу пов'язана з інфляцією. Контроль за масою грошей — один із напрямів діяльності су¬часної держави.

Цей напрям називається грошовою політикою.). Гроші — необхідний інструмент функціонування ринкової економіки. Зміст цього інструменту розкривається через його функції: засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження. Функцію засобу обігу гроші виконують тоді, коли обслуговують купівлю та продаж товарів. Функцію міри вартості гроші виконують під час визначення цін на речі та послуги.

Функція засобу нагромадження передбачає, що гроші використовуються для зберігання і примноження багатства. Грошима у сучасному розумінні є: монети, паперові гроші, замінники грошей, банківські рахунки, міжнародні гроші. Монети та паперові гроші — це готівка. До замінників грошей належать чеки, векселі, кредитні картки. Банківські рахунки — це різноманітні внески (депозити) клієнтів банку,за якими банк здійснює тимчасовий

нагляд та за якими виконує певні операції. Міжнародними є гроші, створені для спрощення розрахунків між державами певними міжнародними установами. Залежно від складу (внутрішніх елементів) розрізняють грошову масу М0, М М2, М3. Для визначення маси грошей розглянемо елементи грошової маси. Скористаємося схемою 2.1. Схема 2.1. Грошова маса

Для визначення грошової маси застосовуються показники або "грошові агрегати" М1, М2, М3, М4. Де, М0 — готівка, або паперові гроші та монети. М1 = М0 + чекові (поточні) рахунки. Чекові — це такі рахунки у банках або інших фінансово-кредитних установах, гроші з яких можуть бути зняті (перераховані) за допомогою чека. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру.

До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо. Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1. М2 = М1 + внески на безчекових (ощадних) рахунках та дрібні термінові рахунки. Гроші з безчекових рахунків можна одержати у будь-який час, але без участі чеків.

Дрібні термінові рахунки — це рахунки, гроші з яких можна одержати тільки через певний, але короткий термін. Грошовий агрегат М3 включає до себе грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках. М3 = М2 + великі термінові рахунки. Великі термінові рахунки — рахунки, що перевищують певну

велику суму грошей (у США — 100 тис. дол.), — гроші, які можна одержати через значний термін. Найбільш ліквідними, тобто такими, що можуть бути використані найшвидше, є гроші М1. Питання про елементи грошової маси в економічній теорії є дискусійним. Одні дослідники, ведучи мову про грошову масу, мають на увазі лише М1, інші — М2 та Мз. Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття.

Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму.

Отже, грошова маса (М3-М1) це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти. Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів. Аналізуючи функції та види грошей можна зробить висновок, що

Цілком робить гроші розвинутих країн стійкими, і що визначає їхню суспільну цінність. По-перше, гроші наділені феноменальною суспільною корисністю — здатністю обмінюватись на речі та послуги, бути (гарантом економічного кругообігу не лише у поточному періоді, а й у майбутньому. По-друге, гроші мають суспільну корисність, оскільки вони декретовані (визнані державою), тобто держава оголосила їх законними платіжними засобами. Чим сильнішою

і авторитет¬нішою є держава для своїх громадян, тим більшу довіру вони матимуть і до грошей. По-третє, цінність грошей визначається їхньою купівель¬ною спроможністю. Сучасні гроші регулюються державою та¬ким чином, щоб їхня кількість відповідала масі створюваних речей і послуг. Зростання кількості грошей без відповідного зростання обсягів виробництва обов'язково спричинить підвищення

цін і зниження купівельної спроможності грошей. Відповідно зменшиться їхня суспільна цінність і почнеться так званий процес "втечі" від знецінених грошей. Це відбувається тоді, коли і домогосподарства і виробники намагаються будь-що їх позбутися, обмінявши на продукти або на стійкі гроші інших держав. 3. Інфляція, причини та форми її виявлення.

Види інфляції. Інфляція як специфічна властивість економі¬ки відома вже декілька століть. Для кожного очевидним є те, що інфляція пов'я¬зана з ростом цін. Інфляція — це зростання загального рівня цін, що супроводжується знеці¬ненням грошей. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, взуття, підвищу¬ється квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковим темпом.

Зростання цін означає, що гроші знецінюються. За грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів. Інфляція не лише відображає у своєму розвитку ди¬наміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року роздрібні ціни виросли на 20 %, то можна сказати, що на такий же відсоток знецінилися гроші. У принципо¬вому плані таке визначення буде правильним.

Але у цьому випадку має враховуватися те, що інфляція може бути відкритою і прихованою (open and hidden inflation). Слід зазначити й те, що прихована інфляція є найбільш деструктивною. Вона позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові від¬носини, породжує «тіньову» економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що стримувані на офіційно-регульованому рівні ціни прориваються на

„чорному” ринку. Динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції. Останню називають адміністративною інфляцією (administrative inflation), бо вона породжена «адміністративними» (регульованими) цінами. Зрозуміло, що оскільки інфляція проявляється у зростанні цін, то її рівень визначається рівнем цін, тобто індексом цін. Індекс цін показує, на скільки процентів ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.

Де, ринковий кошик – набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін; Базовий рік – рік, порівняно з яким ми хочемо побачити зміну цін. Для визначення темпу інфляції, тобто швидкості зростання цін, роблять такий розрахунок: Відповідно до темпів інфляційного процесу вирізняють три види інфляції.  Повзуча» або помірна інфляція, за якої

її темп не перевищує 10 % річного зростання цін. Повзуча інфляція характерна для розвинутих країн.  Галопуюча інфляція — темп зростання цін піднімається до 10 — 100 % на рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей. Люди праг¬нуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталу

звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона характерна для країн, що розвиваються.  Гіпер¬інфляція — річні темпи приросту цін перевищують 100 %. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття – суперінфляція (або супергіперінфляція), за якої темпи

зростання цін складають 50 % і більше на місяць. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей — підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для купівлі споживчих товарів, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Інфляція сама починає себе «підгодовувати». Оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають вищої

номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарпла¬та і ціни», коли ціни і заробітна плата підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, підвищення заробітної плати, у свою чергу, викликає подальше зростання цін. Гіперінфляція призводить до того, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну

діяльність. Замість того, щоб вкладати капітал в інвестиційні товари, виробники й окремі особи, аби за¬хиститися від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності — ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Невідповідність між гото¬вою продукцією і попитом на неї ще більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини.

 Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансо¬вий крах і суспільно-політичне безладдя. В історії є приклади гіперінфляції. Так, переможена в Першій світовій війні Німеччина у 20-ті роки, щоб сплатити репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки збільшився у 7 трлн разів з початку 1922 до грудня 1923 p а індекс цін —з 1 до 10 000 000 000. Тобто якщо на початку 1922 р. за певний товар треба було заплатити

, марку, то наприкінці 1923 р. — уже 10 млрд марок. Гіперінфляція мала місце і в Україні в 1993 р. Інфляція має два основні наслідки: 1) перерозподіляє доходи і багатство серед різних класів, груп населення; 2) спотворює обсяги виробництва різних товарів, що знижує ефективність економіки. Взагалі гіперінфляцію лікують проведенням грошових реформ, які органічно поєднуються з системою консерва¬тивних

заходів. А щоб застосування вказаних лікувальних заходів було дійовим, щоб свідомо і ефективно управляти цим процесом, потрібен точний діагноз причин і факторів, які впливають на його розвиток. Не можна легковажити тим, що інфляція має багато чинників. Не викликає сумніву й те, що інфляція пов'язана з емі¬сійним процесом. Однак це незаперечне положення маг розглядатися у двох альтернативних

за змістом аспектах: а) зростання грошової маси, що порушує закон грошо¬вого обігу (Ms = Md),— безпосередня причина інфляції; б) зростання грошової маси — умова, поза якою інфляційне знецінення товарів не може тривати навіть тоді, коли воно викликане дією інших (не емісійних) чинників. На перший погляд різниця в цих підходах не досить суттєва. Але це не так. Для визначення механізму протидії інфляції мало знати умови, за яких можливі

інфляційні процеси. Головне в цьому—чітке розуміння причин, що їх породжують. Для цього необхідна діагностика чинників інфляції. Теорією грошей допускається і вужча класифікація чинникових форм інфляції. Мається на увазі виділення групи інфляційних форм, розвиток яких викликано монетарними чинниками, та форм, що розвиваються під впливом немонетарних чинників.

У першому випадку йдеться, як правило, про інфляцію попиту, у другому — про інфляцію витрат. При такому підході і перший, і другий різновиди виступають як об'єднувальні чинникові форми інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного Інфляційного зростання названі форми тісно перепліта¬ються між собою. ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА Вар. № 11. ЗАДАЧИ: Задача № 11

Визначити величину окремих грошових агрегатів за умови, що: готівка на руках у населення 250 млрд. грн строкові депозити 175 млрд. грн безготівковий обіг 50 млрд. грн залишки на р/р та поточних рахунках 130 млрд. грн готівковий обіг 60 млрд. грн кошти за трастовими операціями - 55 млрд. грн готівка в оборотних касах банків -138 млрд. грн. Розрахувати питому вагу функціональних форм грошей в

МЗ. Задача № 20 Банк нараховує щоквартально проценти по вкладах за номінальною ставкою 100 % річних (виплата відсотків та суми депозиту передбачається наприкінці терміну депозиту). Визначити суму відсотків, нарахованих за два роки на суму 200 тис. грн. Задача № 8 У комерційному банку розміщено депозит на суму 7500 грн. Норма обов'язкового резервування становить 15 %. Знайти розмір депозитів, обов'язкових резервів, нових

кредитних ресурсів для перших 4-х банків, що користуються коштами цього депозиту, максимальну суму нових грошей, що можуть бути утворені банківською системою, а також загальний обсяг операцій банківської системи. РОЗВ’ЯЗОК: Задача 11. Щоб розрахувати питому вагу функціональних форм грошей в МЗ спочатку побудуємо таблицю 1. і рознесемо елементи грошової маси. Табл.1. Умови Грошові агрегати ( млрд.грн.) М0 М1

М2 М3 Готівка на руках у населення 250 Строкові депозити 175 Безготівковий обіг 50 Залишки на р/р та поточних рахунках 130 Готівковий обіг 60 Кошти за трастовими операціями 55 Готівка в оборотних касах банків 138 Всього 448 180 175 55 Так як грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів

і кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів, то грошовий агрегат М3 буде дорівнювати: М3 = М0 + М1 + М2; (1.) М3 = 448 + 180 + 175 + 55 = 858 млрд.грн. Знаходимо питому вагу в М3: М0 = ; М1 = ; М2 = ; М3 = . . Задача № 20 Сутність методу нарахування за складними процентами полягає в тому, що у кінці кожного

періоду до основної суми грошей додають нараховані проценти, й отримана таким чином сума грошей є вихідною для нарахування процентів у наступному періоді. Отже, у разі нарощування за складними процентами база для нарахування в кожному наступному періоді змінюється, оскільки кожна наступна сума зростає на частку від попередньої. Тож, сума, яку одержать наприкінці періоду нарахування (нарощена сума) за правилом складних процентів

можна визначити по формулі 1.: (1.), де PV= 200 тис. грн теперішня вартість грошей, (1+r)n- множник нарощування складних процентів. ; n – кількість кварталів, які залишилися до кінця фінансової операції кварталів. тис. грн. Задача № 8 Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту на конкретному прикладі. Почнемо з буденного факту: у банк А розміщено на депозитний рахунок поточний вклад у 7500 грн. Будемо виходити з того, що дійсна норма обов'язкового резерву становить 15 %.

У цьому випадку, 1125 грн. має бути перераховано банком на резервний рахунок, решта суми у 6375 грн. становитиме наднормативний резерв банку, його власний емісійний фонд. Враховуючи те, що будь-якому банкові невигідно утриму¬вати у себе в сейфах надлишкову готівку, банк А пра¬гнутиме розмістити свій наднормативний резерв (6375 грн. ) в іншому банку, на¬давши своєму пацієнтові відповідну позику.

Табл.1 Ефект кредитного мультиплікатора. (в гривнах) Комерційні банки Нові депозити Обов'язкові резерви Позики та інвестиції Банк А 7500,00 1125,00 6375,00 Банк Б 6375,00 956,25 5418,75 Банк В 5418,75 812,81 4605,94 Банк Г 4605,91 690,86 3915,05 Банк Д 3915,05 587,26 3327,79

Загальний підсумок операцій банківської системи в цілому 27814,71 4172,18 23642,53 Таким чином банк Б отримає від банку А нову депозитну суму, що становитиме 6375 грн. Зрозуміло, що за логікою бан¬ківської діяльності дії банку Б будуть аналогічні. 956,25 гривен, що становлять 15 % отриманих депозитів, буде враховано у резервний фонд, а решту суми (5418,75 грн.) буде розміщено в

іншому банку — банку В і тд. Весь ланцюг oпeрацій, можливий при подальшому проходженні наднормативних залишків від одного банку до іншого натомість системи цих операцій представлено у таблиці 1. З таблиці видно: наднормативні резерви, що їх втрачає здійснюючи відповідні інвестиції, окремий банк не втрачає банківська система в цілому. Банківська система, у нашому прикладі, багаторазово (у 3,7 разів) збільшила депозитні ресурси - з 7500

до 27814,71 гривен. Причому жоден із банків, здійснюючи відповідні операції не допустив порушень чинного законодавства стосовно встановленої норми обов'язкового резерву. Ефект кредитного мультиплікатора може мати місце не лише на основі міжбанківських операцій, як це роз¬глянуто у наведеному вище прикладі Розглядуваний механізм кредитного мультиплікатора представлено на схемі 2. Схема 2. Отримавши кредит від банку Б підприємство

І використає його для оплати продукції, отриманої від підприємства II, рахунок якого відкрито у іншому банку - банку В. У такий спосіб на рахунках банку В з'являться додаткові ресурси, що їх він зможе використати відповідно до встановленої норми обов’язкового резерву у подальшій кредитній діяльності. Величину грошового мультиплікатора можна виразити математично.

Величина мультиплікатора (m) є оберненою величиною норми обов'язкового відсотка (MR). Звідси: (1.) Коефіцієнт m називають коефіцієнтом експансії депо¬зитних вкладів. Він показує максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку може утворити кожна одиниця наднормативних резервів при даній величині MR. Аби визначити макси¬мальну суму нових грошей ( M), що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба

помножити Е на коефіцієнт екс¬пансії (m). Отримаємо формулу 2.: , (2.) яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реа¬льному грошовому вираженні/ Якщо виходити з даних таблиці 1, де Е = 6375 грн МR = 15 %, величина М нових кредитних ресурсів, утворених внаслідок дії грошового мультиплікатора, до¬рівнюватиме: .