. Альтернативні тести можлива відповідь на питання або так , або ні , пояснення чому . І.Чи є серед філософських систем такі, які не можна визначити ані як матеріалістичні, ані як ідеалістичні? Ні.Вони чи матеріалістичні, чи ідеалістичні, або разом дві, але трелього способу трактування основи світу немає Матеріалізм-філософський підхід, для якого характерна думка про те, що в основі всього існуючого лежить певне матеріальне начало вогонь, повітря тощо.
Матерія-первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії-мозгу, вона-вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил.Для Фалеса першоосновою всього сущого є вода,Анаксімена-повітря, Анаксімандра- апейрон , Геракліта-вогонь, Демокріта-атоми, Емпедокла-чорити стихії вогонь, повітря, вода, земля.
Ідеалізм- філософський підхід, для якого характерна думка про те, що в основі світу лежить ідеальне начало Бог, ейдос Платон . Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Дуалізм від лат два вважає матерію і дух, мислення й буття двома самостійними, рівноправними началами всього сущого Цей термін запроваджує у XVIII ст німецький філософ
Християн Вольф. Філософські системи, які заперечують єдине начало у світі і будують концепцію світу на базі двох або багатьох начал, в історії філософської думки дістали відповідно назву дуалізму Р. Декарт і плюралізму Г. Лейбніц 2.Чи можна агностицизм розглядати як форму ідеалізму? Так.Агностицизм-філософська парадигма, для якої характерне уявлення про те, що людина взагалі
не здатна пізнавати оточуючий світ Юм, Кант, Позитивісти Це, як правило, суб єктивний ідеалізм. Суб єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб єктивний світ людини. Берклі, Юм, Мах Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони - продукти нашої свідомості, комплекси , зібрання наших відчуттів
і сприйняттів, породження органів чуття.Згідно з агностицизмом людина не може мати вірогідних достовірних знань, оскільки реальний світ для неї - всього лише світ її почуттів, які внаслідок обмеженості та індивідуальних особливостей людських органів чуття, спотворюють дійсність, не можуть дати вірогідного знання про неї. З.Чи є агностики серед матеріалістів? Ні. З попереднього питання.
Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об єктам, тримають в собі ї х образи, можуть бути і є істинними знаннями.Людське знання здатне адекватно відображати дійсність.Агностицизм-філософська парадигма, для якої характерне уявлення про те, що людина взагалі не здатна пізнавати оточуючий світ. Юм, Кант, Позитивісти Не до цього питанняОдне з основних питань
Канта-Що я можу знати? Відповідь на нього веде до вирішення проблеми меж пізнавальних можливостей людини.При цьому Кант виходив із розуміння дійсності у двух площинах площині світу речей у собі матеріальний світ і площині світу людської свідомості.Світ людської свідомості, за Кантом, неспроможний у повній мірі пізнати матеріальний світ. Звідси агностицизм Канта.Одже у філософії Канта поєднується матеріалізм визнання обєктивного
існування матеріального світу , ідеалізм твердження про апріорні форми споглядання і розуму з агностицизмом заперечення остаточного пізнання обєктивної реальності 4.Чи є серед ідеалістів моністи? Так.Монізм-концепція, яка відстоює один початок усього сущого.Принцип монізму в побудові філософських систем може спиратися на первинність ідеального і розглядати матеріальний світ як вторинний, похідний.
Це - ідеалістичний монізм наприклад, філософська система Г. Гегеля . Згідно з Гегелем, в основі світу лежить ідеальне начало-абсолютна ідея система категорій, що саморозвиваються , яка є творцем природи і людського суспільства.Цей абсолютний Дух постійно розвиваючись на певному етапі свого розвитку породжує відпускає з себе все
інше природу, яка в свою чергу розвиваючись породжує субєктивний Дух- людину та прояви її життедіяльності.Платон допускав ізольоване існування світу ідей, ейдоси - деяких безцілесних сутностей згідно з якими Деміур- Твор6ець із хаосу матеріального світу формує і впорядковує космос, кожну окрему матеріальну річ у ньому.
Матеріальні ручі-це копії відображення відповідних ідей. 5.Чи може об єктивний ідеалізм визнавати реальне існування матеріального світу? Так. Об єктивний ідеалізм-філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція Платон, Гегель .Ця субстанція існує обєктивно, незалежно від субєкта.Об єктивний
ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум логос, дух, ідея, поняття та ін який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.Наприклад,Платон допускає ізольоване існування світу ідей, або ейдоси -деякі безтілесні сутності, згідно з якими
Деміур-Творець, із хаосу матеріального світу формує і впорядковує космос, кожну окрему матеріальну річ у ньому. Матеріальні речі- це копії відображення відповідних ідей. 6.Чи визнає суб єктивний ідеалізм існування матеріального світу незалежно від відчуттів і розуму людини? Ні.Субєктивни ідеалізм-напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини
є творцем обєктивного світу Берклі, Юм, Мах Суб єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони - продукти нашої свідомості, комплекси , зібрання наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття. 7.Чи змінювався предмет філософії в історії розвитку філософської думки? Так.Питання, що вивчає філософія,
є одним з найпроблематичшших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософи домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання,
які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни психологія, соціологія, політологія . Філософія вивчає не тільки сутність речей, світу, людини, а сам спосіб їхнього існування. Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі. 8.Чи була марксистська філософія першою в світі системою матеріалізму? Ні.Матеріалізм-філософський підхід, для якого характерна думка про те, що в основі всього
існуючого лежить певне матеріальне начало вогонь, повітря тощо.Матерія-первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії-мозгу, вона-вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил.Він був притаманний ще до Маркса давньогрецьким філософам, Чарвака-локаята. Чарвака-локаята основою всього сущого вважає пять елементів-вогонь, воду, землю, повітря
і ефір. Для Фалеса першоосновою всього сущого є вода,Анаксімена-повітря, Анаксімандра- апейрон , Геракліта-вогонь, Демокріта-атоми, Емпедокла-чорити стихії вогонь, повітря, вода, земля. 9. Чи є системи філософії, що ототожнюють матерію і свідомість? Так.Буддизм заперечував існування дущі, тобто окремої
істоти в середині людини. Будисти заперечували і існування окремого атмана поза пятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічні і матеріальні якості.Ці пять елементів такі свідомість, уява почуття, кармічні сили, матеріальна оболонка людської особистості. Дідро висловив думку про те, що чуття властиве всій матерії, а свідомість як властивість високорозвиненої матерії виникає шляхом ускладнення органічної матерії
Окремі матеріалісти XVIII-XIX ст. Кабаніс,Бюхнер,Фохт розглядали свідомість як щось подібне до речовини, яку виділяє мозок. Вони вважали, що коли існує тільки матерія, то все суще повинно мати матеріальний характер. Звідси випливав висновок, що наші поняття, ідеї також матеріальні, тобто займають в мозку певний простір, мають причинні зв язки та ін. Така позиція має назву вульгарний матеріалізм 10.Чи може, за
Аристотелем, матерія існувати без форми? Так.Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Аристотель розглядає як можливість. Для того щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Наприклад, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою - кулеподібність відносно живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою - душа, котра забезпечує
єдність і цілісність усіх її тілесних частин. Форма, за Аристотелем активне начало, тоді як матерія - пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожна самій речі. Найвищою сутністю Аристотель вважає чисту очищену, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Аристотель доводить відрив матерії від форми.
Звільнена від матерії форма - це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм у філософії Аристотеля. Саме через те, що Аристотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів богослов я поряд з Платоном , оскільки безтілесна форма
Аристотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога. 11.Чи тотожні філософські поняття мова й мовлення ? Ні.Мова-спеціалізована,інформаційно-знак ова діяльність із вираження думки,мислення,свідомості.Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції бути засобом спілкування і знаряддям мислення.
Мова - це сам процес спілкування, обміну думками, відчуттями, побажаннями, цілепокладаннями і т.п. За допомогою мови думки, емоції окремих людей перетворюються з їх особистого надбання в суспільне, в духовне багатство всього суспільства. Завдяки мові продукти свідомості і форми свідомості є загальнозначущими явищами, їх можна засвоювати від попередніх поколінь
і передавати наступним.Людина одержує інформацію не тільки за допомогою звичайної мови, а й штучних мов різних знакових систем мова математики, кібернетики, система символів, азбука Морзе і т. п Знак- це матеріальний предмет, який виконує в спілкуванні роль представника чогось і використовується для одержання, збереження, перетворення та передання інформації.Мовлення-це спілкування людей між собою за допомогою мови.
12.Чи існує у мірі суб єктивна компонента? Міра-філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета.Міра-це протяжність інтервал кількісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. 13.Чи є загальне в одиничному? Так. Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, певною визначеністю.
Одиничне - це ім я предмета. Воно за своїм змістом, проявом багатше від загального. Загальне - це об єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами. Його не можна побачити, відчути, торкнутися руками. Воно існує лише через одичне як його момент. Загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком,
а частково, в тому, що є тотожним у предметах. Загальне за своїм змістом бідніше, ніж одиничне. Водночас воно глибше розкриває зміст, сутність речей. Особливе є проміжною категорією між одиничним і загальним. Воно відображає момент суперечливої єдності одиничного і загального. Особливе є загальним відносно одиничного
і одиничним відносно загального. Наприклад, якщо взяти ланцюжок понять Іван - студент - людина , то в ньому Іван є одиничним, студент - особливим, людина - загальним. Відносно Івана загальним є студент , а відносно людини студент є одиничним. 14.Чи тотожні поняття причинність і каузальність ? Так.Причинність каузальність -взаємовідношення речей
і процесів матеріального світу, за якого одні причини породжують інші наслідок Каузальність з латинської переводиться як причинність. 15.Чи може необхідне водночас бути випадковим? ТакНеобхідність - поняття для визначення внутрішнього стійкого зв язку об єктів, зумовленого всім попереднім ходом розвитку їх і всією сукупністю наявних умов їхнього існування.
Необхідним є те, що за певних обставин обов язково є або повинно бути. Випадковість - поняття, яке визначає проблематичність або необов язковість виникнення або існування подій. Випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути. Діалектика необхідності і випадковості передбачає два суттєвих моменти по-перше, випадковість виступає формою виявлення необхідності, по-друге, випадковість виступає як
її доповнення. 16.Чи тотожні поняття народонаселення і суспільство ? НіСуспільство-цілісна система історично визначених форм суспільних відносин,що складаються в процесі діяльності людей, повязаної з приведенням людей і власного життя у відповідність до своїх потреб.Це соціальна категоріяРозвиток суспільствазалежить від зростання народонаселення, його густоти. Народонаселення-населення країни.
Це етнічна котегорія 17.Чи тотожні поняття індивід і особистість ? Ні.Поняття особи та особистості не слід сплутувати з поняттям індивіду та індивідуальності. Особа - це член суспільства, особистість є рівновеликою суспільству, в той час як індивід - окремо взятий представник людського роду, а індивідуальність - це те, що відрізняє окремого індивіда від
інших. Індивідуальність не робить людину унікальною, оскільки грунтується на загальних властивостях людей. Наприклад, зовнішність людини є індивідуальною, але особливості будови її тіла, кольору очей, волосся лише підкреслюють те, що вона має ці атрибути, необхідні для людини. Унікальність людини не в тих деталях, якими вона відрізняється від інших, а в самому її існуванні. Існування і особистість окремої людини - явище унікальне
і є найвищою цінністю для неї самої і для суспільства. Унікальність полягає в тому, щоб бути такою, як усі, але своїм, неповторним чином. Людина - поняття, що відображає загальні риси людського роду, тобто характеризує родову істоту. Індивід - окремий представник людського роду, окремо взята людина немовля - індивід з його антропологічними властивостями, або одиничне від сукупності .
Особа - людський індивід, узятий в аспекті його соціальних якостей погляди, цінності, інтереси, моральні переконання тощо , тобто це людина, що пройшла процес соціалізації. Індивідуальність- неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особи як суб єкта самостійної діяльності, індивідуальна форма суспільного життя людини на противагу типовості, загальності. Вона виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях.
Виявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда. 18.Якщо філософія визначається як наука, чи може така філософія визнавати існування національної філософії? Ні 19.Чи тотожні поняття культура і цивілізація ? Ні.Культура - це особливий діяльніший спосіб освоєння людиною світу, що включає як зовнішній
світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини, його формування і розвиток. Культура - продукт творчої діяльності людини як суб єкта історії. Тому культура є як духовна, так і матеріальна. Матеріальна культура включає в себе духовне начало, оскільки завжди є результатом втілення ідей, знань, цілей людини Продукти ж духовної культури завжди набувають виразу
у матеріальних формах Цивілізація , що буквально означає громадянський - це лише певний спосіб культури, її зовнішня, інституціалізована форма. Вона може співпадати або не співпадати з культурою як сутнісною формою існування та розвитку людини. Цивілізація - це культура у поєднанні з технікою. Причому техніку слід розуміти не тільки як певну систему штучних знарядь праці, що опосередковує ставлення людини до природи, але и як систему механізмів опосередкування взаємин між людьми 20.Чи
є в істині релятивне? Так. Оскільки вся істина релятивна-відноснаІстина є правильне відображення суб єктом об єктивної дійсності, підтверджене практикою. Визнання об єктивної істини зумовлює необхідність визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. У принципі таке знання можливе. Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об
єкт - навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього. До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому розумінні - це всеосяжна істина про реальність у цілому, або реальність окремих
її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує як момент пізнання. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, тіла складаються із атомів, вода кипить при температурі 100 тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної.
Абсолютизація моменту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, омертвіння знань, а абсолютизація відносного - до релятивізму лат відносний , тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання. 2І.Чи є в істині абсолютне? ТакАбсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. У принципі таке знання можливе. Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об єкт - навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього.
До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому розумінні - це всеосяжна істина про реальність у цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина
існує як момент пізнання. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, тіла складаються із атомів, вода кипить при температурі 100 тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. 22.Чи може свобода бути абсолютна? Ні.Невід ємним атрибутом людини
є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації, в кінцевому рахунку може діяти або не діяти. Навіть для того, щоб щось осмислити, людині потрібне вольове зусилля. Акт мислення є таким же вольовим актом, як і будь-який людський вчинок. Свобода волі людини має два виміри - негативний та позитивний. Негативний вимір свободи полягає в тому, що людина завжди може сказати ні будь-кому з будь-якої причини
і навіть невмотивовано. Дитина може сказати ні будь-якій спробі її цивілізувати і вирости істотою асоціальною в тому чи іншому відношенні. Які б не були причини такого заперечення, ці причини є вторинні щодо свободи волі людини. Будучи істотою вільною, людина не зобов язана бути розумною, і може сказати ні тільки тому, що має на це право.
Позитивний вимір свободи волі людини передбачає осмисленість її дій. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямовувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось. Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось є вчинком. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають дві різні характеристики
людини - її здатність бути особою та особистістю. Особа - це термін, запозичений з юриспруденції, особистість - з етики. Вона акцентує увагу на соціальне значущих рисах людського індивіду. І особа, і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через ту відповідальність, яку вони передбачають. Особа - це людина, наділена негативною свободою для неї характерним
є принцип юридичної відповідальності, згідно з яким людина відповідає за свої вчинки незалежно від знання чи незнання закону, якого вони стосуються. Особистість наділена позитивною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло, людина здатна на добрі та погані вчинки.Свобода обмежена правом.
Тому людство моє вибір або свобода у правовій формі, або свовілля, тиранія,насилля, де немає місця праву. 23.Чи визнає монофізитство людську природу Ісуса Христа? Ні. Вони визнають лише духовне походження Ісуса Христа. 24.Чи визнає пантеїзм тотожність природи і Бога? Так.У пантеїзмі як філософському вченні Бог ототожнюється зі світом, природою.
Прибічники пантеїзму розглядають Бога не як надприродну особу, а як Абсолют безособовий дух , злитий з природою в єдине ціле. Представником пантеїзму був Б.Спіноза. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. Світ-безкінечна природа, матеріальна субстанція. Яку він проте називає
Богом. 25.Чи визнає апологетика античну філософію? Тек.Апологетика проголошувала сумісність грецької філософії з принципами віровчення Христа.Апологети-ранньохристиянські письменники Юстін, Тертуліан, Оріген ІІІ си які захищали від критики християнське вчення, перш за все від народів язичників та світських володарів, які сповідували політеїзм 26.
Чи визнає схоластика філософські ідеї Платона і Аристотеля? Так. Схоластика лаг. зс Іо азМоз - учений, шкільний - філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами Для цього періоду є характерним осмислення догм християнського віровчення з позицій розуму, або рації. Християнські положення не заперечувалися і не відкидалися.
Філософи лише намагалися підвести під них логічне пояснення, підгрунтяю. 1. До XII ст. На цьому етапі домінують Ідеї Августина, пов язані з неоплатонізмом августиніанство . 2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються Ідеї Фоми Аквінського 1225-1274 , який пристосував вчення Арі-стотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За Іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм.
Перехід від Ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. Передусім розвитком І зміцненням третього стану ремісників І торговців , в яких пробуджується Інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто у філософи Арістотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцшності.
27.Чи визнає східний перипатетизм авторитет Аристотеля? Так. З працями мислителів Стародавньої Греції мусульман познайомили сірійські християни. Спочатку перекладалися праці переважно природничо-наукового змісту, а згодом і філософського. Формується так званий мусульманський перипатетизм від грецької- проходжуюсь . Учні і послідовники Арістотеля називали себе перипатетиками звичайно під час читання лектй
Арістотель проходжувався по ліцею, оточений слухачами. Родоначальником перипатетизму мусульманського Сходу вважається аль-Кінді біля 800-870 рр перший з арабів увів у філософський обіг основні положення філософії Арістотеля. У працях з філософії аль-Книді обґрунтував причинно-наслідковий підхід до розуміння природних явищ. Бога він розглядав як безлику віддалену причину, що створила світ,
і надала потім йому можливість розвиватися за власними законами. Заслуговує на увагу запропонована аль-Кінді концепція чотирьох видів інтелекту актуального розуму, тобто сукупності універсаліц від грецької - загальне що володіє зовнішнім буттям потенційного розуму, тобто здатності душі сприймати універсали ззовні набутого розуму, тобто сукупності універсалій вже існуючих у душі розуму, що проявляється, тобто того ж набутого розуму, але
такого, що вже проявився ззовні у процесі діяльності. Концепція чотирьох видів інтелекту має раціональний зміст і справила вплив на дальший розвиток східного перипатетизму. 28.Чи погоджуються номіналісти з ученням Платона про ідеї, поняття? Ні.Номіналізм лат потеп - Ім я - філософське вчення, що заперечує онтологічне значення
універсалів загальних понять , стверджуючи, що універсалиії існують не в дійсності, а тільки в мисленні Номіналісти - Більям Оккам 1300-1349 , Жан Бу-ридан 1300-1350 - вважали, що речі одиничні, не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони - творіння людського розуму.Вони підтримують лінію Демокріта 29.Чи погоджуються реалісти з вченням
Платона про ідеї, поняття? Реалізм лат геаііз - суттєвий, дійсний - філософський напрям, згідно з яким загальні поняття універсали Існують реально як сутності речей Реалісти - Ансельм Кентербершський 1033-1109 , Фома Аквінський - вважали, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Отже, ушверсаліям спершу надавався статус реального буття - сутності речей, а вже відтак - загального
поняття розуму. Реалісти - прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розумом - вважали, що ідеї загальне як думки Бога передують творінню є своєрідним планом творіння і в самому творінні, в речах складають їх сутність. ЗО.Чи може об єкт пізнання існувати без суб єкта пізнання?
Ні.Суб єкт пізнання - це людина, яка володіє свідомістю, здатна споглядати і перетворювати світ. Об єкт пізнання - це частина світу, що стала предметом споглядання і перетворення людиною Це фрагмент обєктивної реальності, що потрапив в поле практичної і пізнавальної діяльності людини Співвідношення споглядання і перетворення визначається можливостями людини і властивостями об
єкта пізнання. Якщо об єкт пізнання вважається первинним і незалежним від суб єкта, а засобам пізнання приписується перетворення об єкта пізнання, то суть пізнання може бути визначена як відображення внутрішніх, стійких, необхідних, загальних властивостей об єкта. Якщо об єктом пізнання вважати мету пізнання, тобто замінити об єкт пізнання метою у вигляді почуття задоволення впевненості або успіху, як бажаних елементів великої
кількості переживань людського досвіду, то суттю пізнання виявляється пристосування у межах досвіду переживань. Якщо проголосити приховану, внутрішню схожість об єкта і суб єкта пізнання, то суть пізнання уявляється у вигляді осягнення тотожності об єкта і суб єкта, прихованої за їх зовнішньою відмінністю. Існує багато інших визначень суті пізнання, і всі визначення передбачають знання того, хто дає визначення
предметів, явищ, суті світу повсякденності, знання самих елементів і процесів пізнання Альтернативні тести друга версія Обрати правильну відповідь і обґрунтувати її. 31. Особистістю народжуються чи стають? Особистістю стають. Народжуються індивіди, адже всі діти при народженні різні, унікальні. Особа - людський індивід, узятий в аспекті його соціальних якостей погляди, цінності,
інтереси, моральні переконання тощо , тобто це людина, що пройшла процес соціалізації.Поняття особистісь визначає уявлення про людину як істоту цілісну,т яка обєднує в собі особисті, соціальні і природні якості. 32.3 сучасного погляду на предмет філософії вона є світоглядною наукою чи світоглядом? Світогляд.Світогляд-система уявлень людини про світ, про себ6е,
про своє місце в світі.Філософія - це система поглядів на світ, суспільство, місце Людини в світі та суспільстві. Тому розуміння світогляду, насамперед, пов язувалось з, філософськими поглядами, хоча й не зводилось до них. Поняття світогляду охоплює ширше коло явищ, аніж поняття філософії. Отже, філософія здійснює світоглядну функцію. І ця світоглядна функція часто поглинає наукову сторону філософії. Про це йде тривала полеміка. Деякі вчені філософію не наукою, а світоглядом.
Вони визначають деякі риси та особливості науки, що відрізняють її від філософії верифікаційний критерій, методи, якими користується наука, специфічна мова та ін. Доводиться, що, на відміну від науки, характерною рисою філософії є її суб єктивність, що визначається особливостями носія - світогляду людини, місцем людини у суспільстві, її інтересами тощо. Отже, філософія завжди має особистісний характер.
Цю думку підтримував А.Нікіфоров. Отже, можна сказати, що філософії здебільшого властиві риси світогляду. Предмет філософії історично змінювався. На початкових етапах становлення філософії її предметом є природа, космос. У процесі дальшого розвитку філософії її предметом стає Людина, природа, всесвіт.Філософія-багата і складна форма духовного життя суспільства та окремої особистості,
історичний тип світогляду, який включає в себе науковість як необхідний чинник. 33.Що в людській мові сформувалось раніше поняття якості чи поняття кількості? Якість.Якість-внутрішня визначеність предметів і явищ.Якість взагалі є тотожна з буттям визначеність.Щось, завдяки своїй якості, є тим, чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно
є Гегель . Якість виявляє себе через властивість. Кількість-це зовнішня визначеність предмета, яка вже не є тотожною з буттям. Чистим кількісним виразником є число, яке практично не повязане з якістю.Якість і кількість связані між собою 34.Що є більш багатим за змістом - одиничне чи загальне? Одиничне.Одиничне - це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними
просторовими і часовими межами, певною визначеністю. Одиничне - це ім я предмета. Воно за своїм змістом, проявом багатше від загального. Загальне - це об єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами. Його не можна побачити, відчути, торкнутися руками. Воно існує лише через одичне як його момент. Загальне
є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково, в тому, що є тотожним у предметах. Загальне за своїм змістом бідніше, ніж одиничне. Водночас воно глибше розкриває зміст, сутність речей. Особливе є проміжною категорією між одиничним і загальним. Воно відображає момент суперечливої єдності одиничного
і загального. Особливе є загальним відносно одиничного і одиничним відносно загального. Наприклад, якщо взяти ланцюжок понять Іван - студент - людина , то в ньому Іван є одиничним, студент - особливим, людина - загальним. Відносно Івана загальним є студент , а відносно людини студент є одиничним. 35. Що відображає сутність явища, за Кантом річ у собі чи річ для нас ?
Річчю у собі Кант вважає, що людський розум пізнає не речі в собі , а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. Речі в собі стають явищем завдяки апріорним формам споглядання простір-час та апріорним формам мислення якість, кількість, причинність, реальність та ін тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання - це розум, який, за Кантом, завершує мислення
і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях- так званих антиноміях чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.
36.Гегель був представником об єктивного ідеалізму чи представником суб єктивного ідеалізму? Об єктивного ідеалізму.Об єктивний ідеалізм-філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція.Ця субстанція існує обєктивно, незалежно від субєкта.Об єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум логос, дух,
ідея, поняття та ін який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.Субєктивни ідеалізм-напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем обєктивного світу.Суб єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас.
Вони - продукти нашої свідомості, комплекси , зібрання наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття.Гегель вважав, що об єктивно, незалежно під нас існує абсолютний Дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, відпускає з себе своє інше - природу, яка, в свою чергу, розвиваючись, породжує суб
єктивний Дух - людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу - філософію. 37. Декарт розробив індуктивний чи дедуктивний метод? Дедукції.Дедукція-метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного. Пошук методу наукового пізнання Декарт вважав одним з найважливіших завдань філософії. У своїх працях він намагався вивести основні правила цього методу, взявши за основу принципи побудови
математичного знання 1. Починати побудову науки слід з простих І очевидних Істин. Істиною є знання, дане чітко й виразно. Акт свідомості, в якому предмет дається чітко й виразно, він назвав Інтуїцією. 2. Ділити складні речі знання на прості, аж до найпростіших аналіз . 3. Йти від простого, очевидного до складного, неочевидного синтез .
4. Під час цих операцій на кожному етапі брати до уваги всю повноту висновків. Перша проблема, з якою Декарт зіткнувся при розбудові науки на основі такого методу, була проблема відправних істин звідки походять чіткі та виразні Істини Він заперечував чуттєвість як джерело таких Істин, оскільки відчуття підвладні всіляким спотворенням. За його словами, істинним є не те сонце, яке людина сприймає чуттям, а те, яке осягнув розум в концепції
Коперника. Це дало йому підставу для висновку, що вихідні деї вроджені нашому розуму. До них належать ідеї Бога, числа, тілесності, структурності тіл, а також принципи логіки, категорії. Концепція вроджених Ідей Декарта сягає корінням концепції пригадування душею Ідей у Платона, з тією лише відмінністю, що французький мислитель вважав вродженими тільки найзагальніші та найпростіші Ідеї, а всі Інші він намагався вивести з простих за допомогою правил свого методу.
Єдиною абсолютною очевидністю, в якій принципово не можна сумніватись, є Істина Я мислю .Відштовхуючись від самоочевидності Я мислю , Де-карт намагався поновити в правах весь світ, все суще І, відповідно, на принципі очевидності розбудувати наукове знання про нього. Перший його висновок Я мислю, отже, я Існую . 38.
Світосприйняття відноситься до релігійного чи філософського відображення світу? Релігійного. Буденний світогляд є своєрідною життєвою філософією спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне розуміння покликання людини тощо. Такі погляди правильніше було б назвати не світоглядом у сенсі світорозуміння , а світосприйманням, оскільки вони виражаються в чуттєвих образах. Світосприймання народу фіксується в його фольклорі - піснях, казках, приказках, збагачується
історичним досвідом. Світосприймання є стихійним, несистематизованим. В основі релігійного світогляду лежить не раціональність, а а сфера чуттєвого та емоційного, світ почуттів та переживань Через віру в потойбічне, надприродне, божествене начало людина виробляє своє власне ставлення до світу, надаючи цьому ставленню смислової завершеності і таким чином досягаючи гармонії. Світогляд має різні структурні виміри компонентний, рівне-вий та функціональний.
Компонентну структуру світогляду утворюють різні притаманні людині форми осягнення світу. Це почуття, знання, цінності, оцінки та різного роду приписи, настанови І переконання. Всі ці компоненти у своєму поєднанні здійснюють акт самоусвідомлення залученості людини до світу. За рівнями своєї організації світогляд може бути поділений на світовідчуття світ і ставлення до нього відтворюється тут у чуттєво-емоційній формі оптимістичній, песимістичній, нейтральній
, світосприйняття знання й просторово-часові уявлення про світ, які, синтезуючись, дають у результаті цілісний образ світу , світорозуміння образ світу набуває рис картини світу, яка відрізняється від образу світу тим, що містить пояснення. Світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння, поєднуючись, визначають загальну функціональну ознаку світогляду - світоперетворення 39. Світорозуміння характеризує міфологічне чи філософське відображення світу?
Філософське.Філософія покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд - це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримітивніший світогляд наших далеких предків одухотворюючи навколишню природу,
був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психологи довели, що людина нерідко може задовольнитися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевненість, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись з незрозумілими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини піфагорейці тривалий час приховували відкриті ними
ірраціональні величини в математиці. Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, наприклад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому свігі.
Цим породжена віра в НЛО, екстрасенсорику тощо. Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним - таким, що визнає всевладдя розуму Гегель визнавав, що світ - це об єктивний розум, який за логікою подібний до суб єктивного розуму людини , та ірраціоналістичним - таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму воля у Ніцше . 40.Світорозуміння характеризує релігійне чи філософське відображення світу?
З попереднього питання. 41. Марксизм створив формаційний чи культурологічний підхід вивчення історії філософії? Формаційний. Його теорія називається Теорія суспільно-економічних формацій кожна суспільно-економічна формація характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил під якими розуміється все те, що забеспечує матеріальне існування людини і сама людина та виробничих відносин
ПЕРІОДИЗАЦІЯ історія людства ділиться на 3 етапи та 5 суспільно-економічних формацій 1. Докласове суспільство 1 формвція-первісно-общинний лад X-Viст до н е 2. Класове суспільство 3 формації- рабовласницький Vст до н е -V ст н е , феодальний VI-XVIIIст , капіталістичний XIX ст лад Безкласове суспільство комуністичний лад, першим етапом якого
є соціалізм 42. Схоласти чна філософія була теоцентричною чи космоцентричною? Теоцентризм-принцип, згідно з яеким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого. Схоластика лаг. зс Іо азМоз - учений, шкільний - філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами
Тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання.Для цього періоду є характерним осмислення догм християнського віровчення з позицій розуму, або рації. Християнські положення не заперечувалися і не відкидалися. Філософи лише намагалися підвести під них логічне пояснення, підгрунтяю. 1. До XII ст. На цьому етапі домінують Ідеї Августина, пов язані з неоплатонізмом августиніанство .
2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються Ідеї Фоми Аквінського 1225-1274 , який пристосував вчення Арі-стотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За Іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм. Перехід від Ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. Передусім розвитком І зміцненням третього стану ремісників
І торговців , в яких пробуджується Інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто у філософи Арістотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцшності. 43. Антична філософія була космоцентричною чи антропоцентричною? Космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на космос, як безумовну реальність
і найвищу цінність.Вона починається з постановки питання про архе тобто першооснову всього сущого. Паредставники мілетської школи відповідають на це питання з позицїй наївного матеріалізму. Для Фалеса Мілетського першоосновою є вода. Для Анаксемена-повітря, Аноксемандра-апейрон, дещо середне між водою і повітрям.Для представників елейської та піфогорійської шкіл першоосновою всього сущого виступає деяке
ідеальтне начало.Для Піфагора- це числа та числові комбінації. 44.Філософія Відродження була техноцентричною чи антропоцентричною? Антропоцентричною.Характерною рисою філософії епохи Відродження XV-XVIст є яскраво виражений антропоцентризм та гуманізм. Вважається, що людина завдячує Богу лише фавктом свого народження.
Свою подальшу долю вона здатна вибудовувати незалено від Бога. Завдяки своїм вмінням, знанням та здібностям деїзм Зростає цінність окремої людини. Людина проголошується відповідальною за свої вчинки.Антропоцентризм-філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається в
Всесвіті. В цей період відбувається процес секуляризації- звільнення духовного життя індивіда та суспільства загалом від пригнічуючого впливу релігії та церкви загалом. Утверджуються нові цінності- цінності античної культури та античного мислення.Суспільний світогляд дедалі більше стає зорієнтований на мистецтво, свободу прояву індивідуальних здібностей людини і філософія відбиває ці риси.
45. Що таке суспільний договір угода між народом і владою чи угода між кількома державами? Угода між народом і владою. Вслід за англійськими філософами французькі просвітники Руссо захищали концепцію суспільного договору як джерела держави. На їх думку, в природному додер-жавному стані люди постійно воювали між собою. Зіткнення егоїстичних інтересів ставило під загрозу людське
існування. Для того щоб подолати це і краще захистити себе від стихії, люди, зібравшись, уклали договір, згідно з яким частину своїх прав передали державі, щоб та стежила за порядком між ними. Ця концепція пояснювала походження держави без втручання вищих сил. У ній простежувалася думка про те, що народ є джерелом влади, і якщо громадяни мають обов язки перед державою, то
і держава має певні обов язки перед громадянином, адже контракт є двостороннім. 46. Що для софістів було головним досягнення істини чи засіб доказу? Засіб доказу.Софісти якраз і навчали захищати будь-яку думку, не цікавлячись, у чому ж полягає істина. Тому слово софіст з самого початку набуло зневажливого, осудливого відтінку.
Софісти вміли довести тезу, а потім не менш успішно - антитезу. Але саме це і відіграло важливу роль в остаточному зруйнуванні догматизму традицій у світогляді стародавніх греків. Догматизм тримався на авторитеті. Софісти ж вимагали доказів, що пробуджувало від догматичної дрімоти. Позитивна роль софістів у духовному розвитку Еллади полягає також у тому, що створено науку про слово
і закладено основи логіки порушуючи ще не сформульовані, не відкриті закони логічного мислення, софісти сприяли їх відкриттю.Софісти вважали, що світ не пізнаний, тобто були агностиками. Агностицизм походів із їх релятивізму - вчення про те, що все в світі відносне у гносеології релятивізм означає відносність істини. Істина повністю залежить від умов, місця і часу, обставин, людини. Істина у кожного своя вчили софісти як кому здається, так воно
і є, визнавали лише суб єктивні істини, яких насправді безліч об єктивної істини не існує. Агностицизм софістів обмежений гносеологічним релятивізмом. У вченні софістів гносеологічний релятивізм доповнений релятивізмом моральним немає об єктивного добра і зла, що кому вигідно - те й добре, те й благо. 47. Чому віддає перевагу детермінізм випадковості чи причинності?
Причинності.Детермімінізм-пояснення явищ на основі причинної зумовленості.Принцип детермінізму є провідним науці та матеріалістичній філософії. Причина-це те, що врикликає наслідок. Її завжди породжують умови і привід.Умови-сукупність факторів, які супроводжують або сприяють причині. Привід-поверхневий вираз причини, він не породжує наслідок, а тільки служить для нього зовнішнім поштовхом.
Причинність каузальність -взаємовідношення речей і процесів матеріального світу, за якого одні причини породжують інші наслідок Каузальність з латинської переводиться як причинність.У широкому сенсі причинність протистоїть диву - явищу, якому не знаходять причин які вибивались із звичного ритму життя - землетрусам, затемненням сонця і місяця, ураганам, пошесті тощо. Вчення про причинність
іноді називають детермінізмом проблемами якого переймались всі філософи. Першим обґрунтував концепцію детермінізму Демокріт. Його концепції притаманні риси механіцизму. Це виявилось у тому, що філософ звів причинність до зовнішніх зіткнень атомів, виключив випадковість. Демокріт визнавав тільки необхідність як характеристику причинності. Механістичній причинності у розумінні зв язків природи протистояла телеологічна концепція, згідно з
якою відношення між речами природи засноване на доцільності, її прихильники вважали, що речі мають цілі, мету внутрішню чи зовнішню і їх поведінка визначається цими цілями. Телеологічні погляди поділяли Платон і Арістотель. Фундаментальна роль причинності в сучасній науці пояснюється тим, що її покладено в основу законів, які описують зміни Причинність охоплює типовість, упорядкованість змін
Значення причинності полягає в тому, що одна і та сама причина за однакових умов неминуче викликає одну й ту ж дію наслідок . Ця повторюваність наслідків і виражається законом. 48.Чому віддає перевагу індетермінізм випадковості чи причинності? Випадковості.Індетермінізм-заперечення детермінізму, причинності. Випадковість - поняття, яке визначає проблематичність або необов язковість виникнення або
існування подій. Випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути. Діалектика необхідності і випадковості передбачає два суттєвих моменти по-перше, випадковість виступає формою виявлення необхідності, по-друге, випадковість виступає як її доповнення. 49. Апологетика є характеристикою патристики чи схоластики? Патристики, бо апологетика відноситься до періоду становлення християнстваАпологети-ранньохристиянські
письменники Юстін, Тертуліан, Оріген ІІІ си які захищали від критики християнське вчення, перш за все від народів язичників та світських володарів, які сповідували політеїзм ПатристикаДля цього етапу є характерен розвиток та філософське обгрунтування положень християнського віровчення, поширення його серед загалу.Перевага в осмисленні християнських догм віддається вірі, а не розуму. 50. Хто засновник томістської філософії
Августін чи Аквінат? Фома Аквінський. Томізм-філософське богословне вчення З XIII по XV ст. У цей час поширюються Ідеї Фоми Аквінського 1225-1274 , який пристосував вчення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За Іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм. Перехід від Ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками.
Передусім розвитком і зміцненням третього стану ремісників і торговців , в яких пробуджується інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто у філософи Арістотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцшності.Фома Аквінський намагався одгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення
Аристотеля. При цьому вчення Аристотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви. Вчення про буття. Під буттям Фома Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф. Аквінського існує чотири рівні буття. Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначеність речей, сюди відносяться
неорганічні стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Аристотель назвав рослинною душею - це рослини. Третій рівень - тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, найвища із створеного сущого.
Внаслідок того, що душа не пов язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена самосущою . На відміну від неї, душі тварин не є самосущими і гинуть разом із загибеллю тіла. Великого значення надавав Фома Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти
добро і зло. Практичний розум - це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою. Вчення про людину. Це вчення Фоми Аквінського ґрунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона отримує свою завершеність тільки через зв язки з тілом. Особистість для Фоми Аквінського
є найблаго-роднішою в усій розумній природі. За Фомою, розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його. 51. Що відроджує філософія Відродження гармонійну людину доби античності чи політеїзм стародавніх греків? Гармонійну людину доби античності.В цей період відбувається процес секуляризації- звільнення духовного життя індивіда та суспільства загалом від пригнічуючого впливу релігії та церкви загалом.
Утверджуються нові цінності- цінності античної культури та античного мислення.Суспільний світогляд дедалі більше стає зорієнтований на мистецтво, свободу прояву індивідуальних здібностей людини і філософія відбиває ці риси.Характерною рисою філософії епохи Відродження XV-XVIст є яскраво виражений антропоцентризм та гуманізм. Вважається, що людина завдячує
Богу лише фавктом свого народження. Свою подальшу долю вона здатна вибудовувати незалено від Бога. Завдяки своїм вмінням, знанням та здібностям деїзм Зростає цінність окремої людини. Людина проголошується відповідальною за свої вчинки.Антропоцентризм-філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається в
Всесвіті. В цей період відбувається процес секуляризації- звільнення духовного життя індивіда та суспільства загалом від пригнічуючого впливу релігії та церкви загалом. Утверджуються нові цінності- цінності античної культури та античного мислення.Суспільний світогляд дедалі більше стає зорієнтований на мистецтво, свободу прояву індивідуальних здібностей людини і філософія відбиває ці риси.
52.Що характеризує натурфілософію Відродження геоцентризм чи геліоцентризм? Геліоцентризм. З минулого питання основні риси.Сутність епохи Відродження характеризується не тільки піднесенням людини, а й докорінною зміною світогляду. Па зміну арістотельсько-біблійному світогляду про те, що центром Всесвіту є Земля геоцентрична система приходить геліоцентрична система в центрі -
Сонце, а Земля - зовнішня планета . Автором цієї концепції був видатний польський учений М. Коперник XVI ст який фактично здійснив революційний переворот у світорозумінні. Його вчення розглядається як початок звільнення природознавства від теології Енгельс . На захист учення М. Коперника виступив італійський учений-філософ Г. Галілей 1564-1642 рр який переслідувався інквізицією як
єретик. Далі від Коперника в світорозумінні пішов італійський вчений філософ Дж. Бруно 1548-1600 рр який проголосив гіпотезу про існування можливості світів, за що був жорстоко покараний інквізицією - прилюдно спалений. В Україні вчення М. Коперника, Г. Галілея та Дж. Бруно широко пропагувалося в
Києво-Могилянсь-кій академії та морських школах Ф. Прокопович та ін 53.Від чого абстрагувався Макіавеллі морально-етичних оцінок чи законів? Законів.Нікколо Макіавеллі обґрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму. Макіавеллі вважав ідеальним устроєм республіку як виразника народного суверенітету. Проте розумів, що в тих умовах лише сильна влада світського государя, яка не рахується з будь-якими
моральними традиціями та церковними вченнями, здатна привести до національного об єднання і створити нову державу.У вченні про суспільство мислителі цієї епохи дійшли до ідеї зумовленості політичних подій матеріальними інтересами людей. Цю думку висловив і розвинув у своїх працях італійський мислитель Ніколло Макіавеллі Він розглядав політичні події, не беручи до уваги моральних критеріїв.
Підхід у політиці, який ігнорує моральні цінності аморалізм, віроломство , отримав назву макіавеллізму. 54.Що може стимулювати людську працю, за Мором примус чи висока мораль? Примус.Соціалістичним утопіям властива переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Автори сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумних природних засадах
планове суспільне господарство обов язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов язана з трудовим вихованням, та ін. Проте в утопіях зберігається багато пережитків феодально-церковної ідеології. Так, проповідується надмірно сувора мораль, що нагадує чернечу, релігійний культ, збереження
рабства як тимчасового стану, ідеалізація середньовічного ремесла тощо.Ці ідеї містили значний гуманістичний заряд, провіщали прихід принципів братерства, рівності і свободи , під якими пізніше відбувалися буржуазні революції. 55.Які якості, за Локком, є первинними смак, звук, колір чи форма, простір, рух, спокій? Форма, простір, рух, спокій Вклад Локка в розвиток матеріалізму пов язаний перш за все з подальшою
розробкою і обгрунтуванням принципу сенсуалізму, згідно з яким всі людські знання мають чуттєве походження. Локк заперечував думку Декарта про вроджені ідеї і доводив, що людський розум від народження є чиста дошка. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти. Визнаючи досвід як джерело знань, Локк цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній внутрішній - це джерело знань про внутрішній світ людини зовнішній - це джерело постачання
інформації про об єктивний світ. Локк відривав внутрішній досвід від зовнішнього і цим робив значну поступку ідеалізмові. Характеризуючи матерію, Локк вчив, що матеріальним тілам світу властиві лише кількісні особливості. Він заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія невичерпна не тільки кількісно, а й якісно. За Локком, тіла відрізняються одне від одного лише за розміром, за фігурою, рухом чи спокоєм.
Ці якості він називав первинними. Такі якості, як колір, смак, запах, звуки вторинні, вони є суб єктивними і непритаманними матеріальним тілам. Це теж була поступка ідеалізму, що свідчить про непослідовність філософських поглядів Локка. 56.Які якості є вторинними, за Локком густина, протяжність, число чи колір, смак, звук? Колір, смак, звук. З минулого питання. 57. Як можна подолати відчуження , за
Марксом шляхом знищення приватної власності чи шляхом підвищення свідомості людей? Шляхом знищення приватної власності. Розкриттям сутності капіталістичного виробництва і приватної власності, товару, грошей і капіталу є аналіз відчуженої праці. Уже в ранніх творах К. Маркс розвивав гегелівське вчення про відчуження. Відчужену працю примусову працю він розглядає в чотирьох аспектах - сировинний матеріал
і вироби не належать працівникові, чужі йому сам процес трудової діяльності для трудящого примусовий - праця віднімає у трудящого родове життя , життя природне - підневільна праця породжує відчуження між людьми. Відчуження за капіталізму носить масовий характер людина відчужена від результатів своєї праці, від самої себе як людини, від природи, культури. Соціальний порядок стає більш відчуженим і пригнічує людину тим сильніше, чим інтенсивніше вона тру. диться.
К. Маркс і Ф. Енгельс роблять з цього висновок подолати відчуження можна тільки шляхом знищення приватної власності, що можливо лише за допомогою революційного перетворення суспільства і самої людини, бо революція і є засобом знищення експлуатації людини.Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною причиною відчуження людини .
Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію. 58. Що є основою неповторності людини, за Юркевичем розум чи серце? Серце. Зміст філософії серця знайшов відображення у багатьох творах. Виходячи з принципів філософії Платона, патристики та німецької містики,
Памфіл Юркевич, у дусі Сковороди, утверджує плюралізм реальності, як єдність ідеального царства вічної правди , реального царства розумних істот та феноменального тілесного несправжнього світу. У троїстому світі людина, як малий світ , істота безсмертна, не зникає в роді, а володіє власним особистим існуванням часу і вічності . Досягнувши ідеї, людський розум безсилий
її пізнати. На допомогу приходить усвідомлена душею ідея добра - основа дійсності. Добро - основа і мета філософії. За біблейським вченням символ серця - багатозначний оберіг і носій всіх тілесних сил людини осереддя душевного та духовного життя людини сідалище всіх пізнавальних дій душі осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань та пристрастей зосередження моральнісного
життя людини, місце джерел всього доброго і злого в словах та вчинках людини. Звичайно, серце -цілісний світ людини, її особливість, почуття і вчинки, особисте виявлення окремої людини. На думку Памфіла Юркевича, значення серця для релігійної свідомості величезне. Але ще більше його значення в людській діяльності.
Про вчинки людини судять у залежності від того, визначаються зовнішніми обставинами чи виникають з безпосередніх і вільних рухів серця. Справи людини набувають високої моральної ціни лише тоді, коли здійснені вільно, охоче, з любов ю або від серця, з усердям. Це не означає, що розум зовсім не відіграє ролі у поведінці людини, але це означає, що наміри розуму можуть отримати моральний зміст тільки після того, як вже діємо
і живемо за своїм моральним призначенням. Розум голова є урядовою силою, а серце - сила породжуюча. Байдужки сприймаємо дорікання за помилки, допущені в реалізації настанов розуму. Але бентежить вчинок, здійснений проти совісті. 59. Світ символів, за Сковородою це Біблія чи логіка? Біблія. Головним предметом його роздумів є Людина - емоційно-вольова
істота, її центром є серце, дух. Серце народжує думки, устремління і самопочуття. Основна ідея філософії -самопізнання Людини. Міркування Григорія Сковороди діалектичне антитетичне . Григорій Сковорода утверджує необхідність і нерозривність любові та віри, обумовлене усвідомленням неможливості існування людини у звичайному світі поза
єдністю любові і віри. Людина спроможна вийти за межі свого тлінного звичайного завдяки любові і вірі. Отже, любов і віра несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного, справжнього щастя. Крізь Любов і Віру людина пізнає себе - твердить Григорій Сковорода. Принцип пізнай себе не вперше появляється в роздумах
Григорія Сковороди. Сковорода не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням факторів її формування - віри, надії, любові. Та Григорій Сковорода йде далі і розглядає віру і любов не тільки як основу, базу душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною прояву духовності є, на думку Григорія Сковороди, природні прагнення, надії, сподівання
Людини. Сум же, туга, нудьга, страх це антиподи любові та віри, їх дія на людину протилежна, гнітюча, вбивча, позбавляє людину її надії і сподівань, веде до втрати віри. Сум, туга, нудьга, страх приречують душу людини на зневіру, розслаблення, позбавляють її здоров я. Тому Григорій Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров я душі -
її радість, кураж. Отже, звертаючись до трактування понять любов, віра та їх антиподів, Григорій Сковорода намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення. Саме на основі єднання суті понять любові, віри, надії, сподівань у пізнанні людиною самої себе, формується поняття
щастя. Щастя є в самих, осягаючи себе, знаходимо духовний світ, спокій, мир. Діалектика пронизує всі його твори, світогляд, основу якого складає вчення про три світи та дві натури. Три світи, по-перше, макрокосм природа , по-друге, мікрокосм людина , і, по-третє, світ символів духовний світ, світ культури, основу якого становить Біблія . А дві натури це способи існування буття. Видима натура - зовнішня, речовинна - несправжнє буття.
Невидима - внутрішня, світла натура - справжнє буття. Світ є антитетичною діалектичною єдністю видимого і невидимого, живого і мертвого видимий світ - тінь, матерія, невидимий - дерево, іпостась, основа, тобто світ у світі Є вічність у тлінні, життя у смерті, світ у пітьмі. Людина складається з двох світів видимого тіло і невидимого дух .
Створення справжньої людини відбувається не в її тілесному народженні, а тоді, коли осягає свою суть, свій невидимий світ, свій вічний світ. Людина вміщує у собі весь макрокосм. Тому лише через самопізнання людина пізнає світ, таємне буття, людини й Бога. Самопізнання - не інтелектуальний акт, а життєвий процес людського саморозвитку. Його орган - Серце - є духовною субстанцією людського буття, джерелом життєдіяльності людини.
Третій світ - символічний світ Біблії - джерело образного осягнення правди, осягнення не логіко-теоретичне, а екзистенціальне. Вище призначення філософствування полягає у пошуках щастя особистості. Григорій Сковорода знаходить щастя людини у спорідненості, щиросердості. Ідея спорідненості антеїстична тільки та людина може сподіватися на щастя, яка віднайшла себе у спорідненому світі, досягла душевного спокою. У кожної людини своя природа
індивідуальність , її можна пізнати і обрати для себе заняття, споріднене з невидимою природою. Такий сенс людського буття. Філософію Григорія Сковороди по праву називають філософією серця, етичного гуманізму 60. Чим є праця, за Лютером покликом чи тягарем? Покликанням.Ттворець німецької реформації Мартін Лютер 1483-1546 проголосив працю богоугодною справою та осудив неробство, наголошуючи, що в праці людина подібна до творця всього сущого.
Лютер Мартін 1483-1546 - німецький мислитель І громадський діяч, засновник німецького протестантизму, Ідеолог Реформації ідеї релігійного оновлення повязував з визнанням можливості людського спасіння на основі віри і Божественного промислу Проголосив тезу повернення до витоків євангельського життя, заперечуючи традицію, яка нібито омертвила його Єдиним джереломістини вважав Святе Письмо - Біблію.
Відродив ідею безпосереднього спілкування людини з Богом без участі священиків . Тест на пошук визначеного поняття дефінієндума за його визначенням дефітєнсом 61. Що визначається марксистами як об єктивна реальність, яка дана нам у відчуттях? 62. Що у філософії визначається як єдність сутності та існування? 63. Що у філософії визначається як теорія пізнання?
64. Що у філософії визначається як вчення про світ? 65.Що у філософії визначається як система цінностей і життєвих сенсів? 66.Яка частина філософського знання вивчає загальні підходи до пізнання і розуміння буття? 67. Яка філософська дисципліна осмислює власний шлях, ге-незу філософії? 68. Яка філософська категорія відображає єдність якості
і кількості, межу між якісними змінами? 69. Яка філософська категорія відображає послідовність явищ і процесів? 70. Яка філософська категорія відображає розташування одних предметів біля інших? 71. Яка філософська категорія відображає проблематичність або необов язковість зв язків, явищ, подій? 12. Яка філософська категорія відображає обов язковість, стійкість зв язків, неминучість явищ і подій? 73. Яка філософська категорія відображає процес переходу до нової якості?
74. Яка філософська категорія відображає полярну спрямованість тенденцій, явищ, процесів, що є взаємовиключеними? 75.Яка філософська категорія відображає єдність суттєвих властивостей об єкта або процесу, що відрізняють їх від інших об єктів або процесів? 76. Яка філософська категорія визначається як сукупність елементів, що перебувають у певних зв язках і відношеннях один до одного, створюють певну цілісність?
77. Яку філософську категорію визначають як соціальне організоване виробництво різновиду знання? 78. Що у філософії визначають як цілеспрямовану діяльність, яка створює принципово нові і соціально значущі матеріальні та духовні цінності? 79. Що у філософії визначають як образ, адекватний відображуваному об єкту? 80. Що у філософії визначають як специфічну форму взаємодії суб
єкта й об єкта, кінцевою метою якої є істина, розробка моделей, програм, спрямованих на освоєння об єкта відповідно до потреб суб єкта? 81. Що у філософії визначають як міру людського у людині? 82. Що у філософії визначають як найвищу форму і результат відображення дійсності? 83.Що у філософії визначають як активну діяльність конкретно-історичного суб єкта, у ході якої він здійснює матеріальне перетворення об
єкта відповідно до своїх цілей, розвивається і змінюється сам? 84. Що у філософії визначають як діяльність на грунті пізнання необхідності? 85. Що у філософії визначають як такий напрям розвитку, що забезпечує більш високий ступінь і потенціал розвитку? 86. Якою філософською категорією позначають такий перехід від старої якості до нової, за якого певні риси старої якості входять у нову якість?
87. Що у філософії визначається як джерело розвитку? 88. Що у філософії визначають як здійснену можливість? 89. Яка філософська категорія відображає відносність істини? 90. Що у філософії визначається як перехід у протилежну нону якість? IX. Тест Вибір правильної відповіді зайве вилучити, дати пояснення, чому це зроблено 241.
Августін визначав основою світу б Бога Августин Блаженний пристосував платонізм для розбудови християнської теологи. На його думку, світ Ідей Платона є не що інше, як думки Бога, що передують акту створення світу. В Бога ідеї передують речам, в людині вони слідують за речами. Пізнаючи речі, людина проникає в думки Бога. В такий спосіб теологи поєднали релігійну доктрину створення світу Богом і концепцію Платона. Певний інтерес представляє концепція
історії Августина. На противагу циклічним уявленням про час, характерними для греко-римської культури, Августин розвинув лінійну концепцію. Історія має початок створення світу , кульмінацію пришестя Христа і майбутній кінець друге пришестя і страшний суд . і хоч така концепція є есхатологічною визнає кінець історії , однак розуміння історії як єдиного сповненого смислу процесу сприяло пробудженню
історичної свідомості. Стараннями Августина в європейській культурі утверджується розуміння часу як однолінійної перспективи, що йде з майбутнього через сучасне в минуле. Августин у Сповіді відкрив новий предмет дослідження - переживання людини, внутрішню духовну особу. Греки не знали сфери внутрішніх переживань як чогось самостійного. Для них особа виявляла себе через дію. З моменту, коли зовнішня діяльність стала регламентованою, коли
релігія загострила моральні почуття, самі помисли, порухи душі почали сприйматися, як дія. Християнство не тільки відкрило, а й розбудувало цю внутрішню духовну особу. Августин дав цікавий аналіз часу, виходячи із структури внутрішніх переживань. У душі він розрізняє три настанови чекання, спрямоване в майбутнє увагу, пов язану із сучасним пам ять, яка утримує минуле. Завдяки цим настановам душа конституює , творить час.
Час, на думку Августина, існував би навіть за умови існування однієї лише душі. 242. Для ренесансного світогляду був характерний в гуманізм г антропоцентризм. Характерною рисою філософії епохи Відродження XV-XVIст є яскраво виражений антропоцентризм та гуманізм. Вважається, що людина завдячує Богу лише фавктом свого народження. Свою подальшу долю вона здатна вибудовувати незалено від
Бога. Завдяки своїм вмінням, знанням та здібностям деїзм Зростає цінність окремої людини. Людина проголошується відповідальною за свої вчинки.Антропоцентризм-філософський принцип, згідно з яким людина вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається в Всесвіті. Починаючи з XV ст в західноєвропейському суспільстві відбувається низка змін відбувається
процес секуляризації- звільнення духовного життя індивіда та суспільства загалом від пригнічуючого впливу релігії та церкви загалом. Утверджуються нові цінності- цінності античної культури та античного мислення.Суспільний світогляд дедалі більше стає зорієнтований на мистецтво, свободу прояву індивідуальних здібностей людини і філософія відбиває ці риси. Вчення про природу Бог присутній скрізь і всюди. Втілений у кожній речі.
Він начебто зливається з природою. Такий підхід в тлумаченні природи наз пантеїзм все є Богом . Натурфілософська проблематика розвиває філософію Джордано Бруно, Галілео Галілея, Миколи Коперніка. Розвивають ідею геліоцентризму. Вчення про суспільство здійснюються перші спроби теоретичного обгрунтування ідеї громадянського суспільства, принципу соціальної рівності та гуманізму.
243.За Кантом, процес пізнання характеризується б активністю суб єкта в пізнаванням тільки світу явищ феноменів г пізнаванням тільки світу сутностей ноуменів . У творчості Канта виділяють докритичний І критичний періоди. У докритичний, або, як він його називав, догматичний, період Кант перебував під впливом філософи Лейбніца і його послідовника
X. Вольфа. Він був переконаний, що силою розуму можна осягнути закономірності природи, демонструючи це створеною космогонічною гіпотезою і теорією припливів та відпливів. Але ознайомлення з філософією Юма збудило Канта за його словами від догматичної сплячки. Під догматизмом Кант розумів філософську позицію, згідно з якою світ існує таким, яким людина його сприймає, а пізнання
є його відображенням. Юм, поставивши під сумнів цю позицію, не запропонував нічого взамін. Кант виробив свій підхід до розв язання цієї проблеми, назвавши його конструктивним критицизмом. Кант, за його словами, здійснив коперниканський переворот у філософи, довівши, що потрібно не знання розум узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням розумом . Тобто, джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об
єкті, а в суб єкті. Світ наукового пізнання не є світом самим по собі догматизм , але він не є також лише відчуттям людини скептицизм . Світ науки є витвором розуму, який сконструював його за певними правилами на основі чуттєвого матеріалу, отриманого від речей у собі. Ці речі в собі ноумени людині принципово не дані. Вони можуть бути дані тільки через суб єктивні форми споглядання
і мислення, тобто як явища феномени . Світ наукового пізнання сфера феноменів є результатом синтезу поєднання суб єктивних апріорних незалежних від досвіду форм і чуттєвого хаотичного матеріалу, джерелом якого є речі в собі. Апріорні форми Канта - це не вроджені Ідеї Декарта. Вони позбавлені змістовності, а постають як певна здатність, певні правила схеми формування матеріалу.
Оскільки, за Кантом, розум уконституював світ то й джерело всезагального і необхідного знання слід шукати в правилах, апріорних формах його конституювання - не в об єкті, а в суб єкті. В цьому він і вбачав суть свого перевороту в філософії. Розум, який Кант досліджував, він називав чистим , або трансцендентальним Це розум як сукупність певних апріорних форм, які притаманні будь-якому емпіричному
індивідуальному розуму. А світ речей у собі, те, що виходить за межі досвіду, він називав трансцендентним Прийнявши таку концепцію розуму, Кант намагався відповісти на питання, як у процесі пізнання отримуються всезагальні наукові істини математики, природознавства і метафізики - в трьох визнаних на той час сферах знання. Шукаючи відповідь, Кант поділяв наукові судження мовні вислови, в яких фіксуються думки на аналітичні
та синтетичні. В аналітичних судженнях є тавтологічними не дають приросту знання І малоцінними в науці. Синтетичні судження поєднують різні за змістом поняття. Ці судження не виводяться з досвіду, але дають нове знання. Разом з тим вони як аксіоми є фундаментом науки. У чуттєвому спогляданні, на думку Канта, матеріал від речей в собі впорядковується такими апріорними формами споглядання, як простір
і час. Отже, простір є не формою самих речей, а суб єктивним способом упорядкування чуттєвого матеріалу. Природознавство можливе завдяки діяльності розсудку, яка поєднує його апріорні форми і чуттєве сприймання. Такими формами розсудку Кант вважає кількість, якість, відношення, можливість, необхідність, випадковість. Кожна з цих категорій породжує менш загальні поняття.
Всі вони без сприймання є пустими, а сприймання без понять сліпими. Чуттєві сприймання є індивідуальними І суб єктивними, а щоб перетворитись на всезагальний науковий досвід, вони повинні поєднатися з апріорними формами розсудку. Кант стверджував, що розсудок не черпає свої закони з природи, їх він приписує природі. Подібно до того як споглядання має чисті форми простір
І час , розсудок апріорні категорії кількість, якість, причинність та Ін розум має апріорні Ідеї. Це - Ідеї душі, світу І Бога, тобто основні Ідеї, які аналізує метафізика. Найбільше розчарування приносить Ідея світу. Спроба метафізики мислити світ в цілому призводить до логічних суперечностей. Так, можна без логічних помилок довести, що світ конечний в просторі й часі,
І що він безкінечний що він ділиться до безкінечності й що є неподільні частки що світ строго детермінований І що в ньому є свобода. ЦІ необхідні суперечності Кант називає їх антиномшми є свідченням того, що розум тут безплідний, що він вийшов за межі своїх можливостей. Ідеям розуму Кант відводить тільки регулятивну функцію.
Вони не можуть конструювати об єкт, бо такий об єкт виходить за сферу феноменів, досвіду, але можуть синтезувати наявне знання в систему Крім теоретичного, Кант визнавав у людині й практичний розум, дослідженню якого присвячена Критика практичного розуму . Практичний розум є розумною волею, спрямованою на оволодіння реальністю. Якщо теоретичний розум має справу з явищами , то практичний стосується сфери ноуменів речей у собі,
Бога І душі Заслуга Канта полягає в тому, що він поставив практичний розум вище теоретичного. Практичний розум у Канта керує всіма практичними вчинками людини, в тому числі й моральними. Він виходив з того, що людська воля автономна, тобто вона сама собі задає закони своєї діяльності. Воля в своїй дії не залежна ні від зовнішніх чинників, ні від внутрішніх імпульсів людини. На цьому розумінні свободи волі Кант вибудував свою концепцію моралі.
Кант усвідомлював, що служіння обов язку не обов язково принесе щастя людині. Часто, навпаки, щасливі ті, хто не дотримується моральних норм. Для того щоб утвердити справедливість, не дати змоги руйнувати мораль, він постулює безсмертну душу І буття Бога. В одному з розділів Критики чистого розуму Кант ставить три знамениті запитання 1. Що я можу знати2
На це запитання дає відповідь його дослідження чистого розуму . 2. Що я повинен, робити2 Відповідь на нього філософ з ясував у Критиці практичного розуму . 3. На що я можу сподіватися? Відповідь на це запитання містить дослідження релігії в межах розуму. 4.Що таке людина. 244.Піфагор та його послідовники шукали першопричнні основи буття у в у числах та
їх комбінаціях Піфагор та його послідовники вбачали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У всьому - в русі планет, архітектурі, звучанні струни - вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову гармонію. Піфагор та його послідовники порушили проблему квантифікації кількісного вираження сущого, зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати. Зрештою, універсальність математики як науки про кількісні відношення
І пояснюється тим, що все Існуюче в просторі та часі має кількісні виміри. Поглядам піфагорійців властива і містика. Стосовно всього, навіть любові, дружби, справедливості, вони шукали числові відношення. Піфагорійці приховували своє вчення від людей, їхня школа була організована на зразок релігійного ордену, де тільки найбільш наближених до Піфагора посвячували в заповітні таємниці. До речі, деякі сучасні прихильники містики вважають, що
Піфагор був причетний до втраченого людством джерела знання, яке походить з Атлантиди чи з космосу. Намагання Піфагора шукати за речами числа вражає своєю незвичністю. Ключ до цього феномена лежить у сфері тогочасних соціально-економічних відносин. Завдяки торгівлі, яка динамічно розвивалася, вимірювання, зважування, рахування стали звичними явищами. Еквівалентом товару були гроші, тобто числа, кількісні відношення.
245.За Демокрітом, основою буття є а атоми в порожнеча Демокріт намагався пояснити якісну різноманітність світу. Для пояснення руху він поряд з неподільними атомами вводив пустоту. Ідею неподільності атомів як першооснови буття він запозичив у елеатів, які вважали неподільним буття Тільки елеати це буття мислили єдиним, а Демокріт вважав, що таких неділимих буттів нескінченно багато
Постулюючи атоми І пустоту, Демокріт розв язав практично всі логічні суперечності щодо структури сущого, які поставила натурфілософія. Він переконував, що на основі атомів І пустоти можна поєднати буття І небуття. Атоми - буття, їх відсутність пустота - небуття Атоми - дискретність, пустота - безперервна На цій підставі знімалися проблеми зникнення речей атоми, з яких вони складаються, роз
єднуються , збереження субстанції в усіх перетвореннях атоми вічні Зникнення І виникнення речей - це роз єднання І з єднання невидимих атомів Якщо взяти до уваги, що Демокріт запропонував Ідею жорсткої причинності ніщо не відбувається без причини , то його вчення було найбільш завершеною теоретичною моделлю сущого, яку запропонувала давньогрецька натурфілософія. 246. Філософія екзистенціалізму в першу чергу зосереджується на проблемах а абсурдності
буття людини б свободи в людини на межі буття і небуття Екзистенціалізм лат ех 5ґегШа - Існування - суб єктивістське вчення в якому вихідні значення сущого що таке річ, просторовість, часо вість, Інша людина та Ін виводяться з існування екзистенції людини Ясперс, А.Камю, Сарт, Марсель Кожна людина, кожне людське
Я є конкретною. Неповторною і унікальною особистістю. Унікальний внутрішній світ людини, її субєктивні переживання позначаються терміном екзистенція вводиться С. Кьєркегором . Екзистенція людини недоступна раціональному пізнанню, вона дана лише у безпосередньому переживанні. Екзистенція людини є справжньою дійсністю. Суспільство- це дещо чуже, вороже і абсурдне по віднощенню до людини, те, що руйнує внутрішній світ
індивіда, відбирає його свободу. Жити за нормами моалі суспільства, жити як усі означає втратити свою індивідуальність і свободу-як наслідок ідея про формування внутрішньої, індивідуальної моралі. 247. Елементами людського пізнання, згідно з ірраціоналізмом, є б воля в інтуїція г фантазія. Пізнання-найважливіша функція свідомості, в результаті якої виникають нові знання. Ірраціоналізм-вчення, згіно з яким основою світу
є щось нерозумне, а джерелом пізнання-інтуїція, почуття. Ірраціоналізм - філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг - одкровення,
Шопенгауер - волю, К єркегор - екзистенцію тощо. Особливої шкоди ірраціоналізім завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності. 248. До основних принципів діалектики належать б розвитку в зв язку Діалектика-таке розуміння світу, і такий спосіб мислення, при якому різні явища розглядаються в
багатоманітті їх звязків, взаємодії протилежних сил, тенденцій, процесах змін і розвитку Гегель Історичні форми діалектики 1. діалектика стародавніх філософів 2. ідеалістична діалектика німецької класичної філософії. 3. Матеріалістична діалектика. Діалектика структурно включає у себе різні рівні, які в залежності від гносеологічних та світоглядних функцій та значень постають як категорії
і принципи, закони, елементи. Категорії - це найбільш загальні поняття, через які і з допомогою яких здійснюється філософське мислення. Категорії діалектики виражають внутрішній, суттєвий зв язок між явищами, фіксують певну закономірність у їх розвитку, їх особливість полягає у тому, що вони існують не в одиничній, а парній формі загальне-одиничне , сутність-явище , зміст-форма , можливість-
дійсність , необхідність-випадковість , причина-наслідок , частина-ціле тощо. Усі вони є формою складних, гнучких, суперечливих універсальних зв язків буття. Універсальні, смислотвірні ідеї, приписи, критерії, які визначають смисл і роль, участь і напрям усіх понять і суджень у процесі пізнання, іменуються принципами діалектики. Принципи у побудові діалектики утворюють
її фундамент. Вони мають статус філософських аксіом, тобто задають базові умови пізнання, зумовлюють його характер, межі і теоретичний потенціал. В історичній традиції діалектики найбільш відомі такі принципи зв язку, розвитку та детермінізму. У законах діалектики виражається і формулюється сама сутність її принципів. Сам по собі закон - це поняття, яке фіксує внутрішньо сталі, необхідні загальні властивості і відношення дійсності, що повторюються.
Закони діалектики універсальні, мають необмежену сферу своєї дії, тому що виражають такі відношення і зв язки між явищами, які однаково властиві як світу в цілому, так і окремим його сторонам і об єктам. Цим вони відрізняються від законів, що вивчаються спеціальними науками. Усі вони конкретні зують принципи зв язку і розвитку. Тому їх справедливо називають законами руху і розвитку.
1. Закон єдності і боротьби протилежностей, що відображає джерело розвитку. Сутність його розкривається через категорії діалектична суперечність , протилежність , єдність протилежностей та боротьба протилежностей . Внутрішня суперечність як багатогранний процес взаємовідносин протилежностей стає основою саморуху, збудником зміни, спонукою розвитку. 2. Закон заперечення заперечення, який характеризує напрям
і форму розвитку. Будується на діалектичному запереченні, яке не просто розділяє певні стани розвитку, але й створює між ними послідовний зв язок збереження і подолання . Відображаючи складний, суперечливий характер спрямованості процесу розвитку поступальність і повернення , повторювальність, збереження і подолання , закон заперечення заперечення виражає єдність поступовості і наступності, виникнення нового
і відносне повторення певних моментів старого розвиток по спіралі . 3. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Будується на категоріях кількість , якість , властивість , міра , стрибок . Сутність закону полягає у тому, що поступові кількісні зміни, що постійно відбуваються в об єктах, предметах, але до пори, до часу не змінюють
їх основних рис, а при досягненні певних меж міри призводять до якісних змін. Принципи діалектики становлять її фундамент, оскільки відображають суттеві властивості буття та пізнання. На них грунтується будь-який філософський роздум, будь-який науковий пошук. Принцмпи діалектики 1. Принцип розвитку. 2. Принцип всезагального взаємозвязку. 3. Принцип суперечності. 4. Принцип стрибкоподібності.
5. Принцип заперечення. 249. До історичних типів відтворення населення належать а архаїчний в традиційний г сучасний раціональний . Відтворення населення - оновлення поколінь. Розрізняють три основні Історичні типи відтворення населення Архаїчний стихійна народжуваність Традиційний притаманний аграрним суспільствам Сучасний раціональний кількість дітей є свідомим І вільним вибором батьків
У родовому суспільстві темп зростання населення був, незначним, у рабовласницькому - дещо вищим, у феодальному - ще вищим, у капіталістичному - дуже високим, хоча наприкінці XX ст дещо знизився У1930р на Землі було 2 млрд чоловік, у 2000 р - 6 млрд чоловік Зростання кількості землян є проблематичним Із точки зору як нерівномірності щодо регіонів Європа вимирає , тут відбувається демографічне старіння
, Азія, Африка переживають демографічний вибух , так І з точки зору забезпечення гідних умов проживання за обставин обмеженості ресурсів планети Земля 250. До сфер суспільного життя відносяться а матеріальна б духовна г соціально-політична. Суспільна система за таких обставин має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення.
Серед таких підсистем виокремлюють - матеріальну , або економічну, сферу сфера - реальний процес людської життєдіяльності суспільного життя як сферу спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання речей - соціальну - сферу виробництва і відтворення безпосереднього людського життя, або світ соціальних груп - організаційну політичну - як сферу спеціалізованого виробництва суспільних відносин та
ідей - духовну - як сферу спеціалізованого духовного виробництва, інформації. Звідси в анатомії суспільства вирізняють економічний, соціальний, політичний і духовний устрої як внутрішні характеристики сфер, що відображають статусні співвідношення суб єктів суспільної діяльності. Усі сфери суспільного життя як складові суспільного цілого тісно взаємопов язані. В основі їх єдності людина з її потребами, інтересами, цінностями - суб
єкт і головна дійова особа суспільства загалом. 251. До форм наукового пізнання належать а проблема в гіпотеза г теорія. Наукове пізнання - це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб єкта, а й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професійної діяльності вчених.
Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику. Наука-Система понять про дійсність, яка має на меті дослідження на основі певних методів пізнання, обєктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Яка передбачає і перетворює дійсність в інтересах суспільства, людини.
Рівні наукового пізнання емпіричний, теоретичний. Емпіричний грунтується на основі практичного досвіду і фіксації даних. Емпіричні методи експеремент, опис, порівняння. На теоретичному рівні відбувається раціональне осмислення емпіричного досвіду. Методи теоретичного рівня індукція, дедукція, аналогія, моделювання.
Форми наукового пізнання ідея, гіпотеза, теорія, закон, система законів, наукова картина світу. 252. До раціональних філософських систем належать а позитивізм б діалектичний і історичний матеріалізм в екзистенціалізм г герменевтика. 253. До ірраціональних філософських систем належать б екзистенціалізм в неотомізм г персоналізм. А. Бергсон Франція та ін. Ірраціоналізм - це філософське вчення, представники якого стоять на позиції
обмеженості пізнавальних можливостей мислення та вважають найвищим джерелом пізнання інтуїцію, почуття, інстинкт. Вони гадають, що людина не може збагнути таємниці буття за допомогою розуму. Для них дійсність не має закономірності, вона підкоряється випадку або волі. На відміну від раціоналізму де людина - істота, яка перебуває поза світом, і має місце відторгнення Я від світу, ірраціоналізм вбачає головний сенс буття саме в людині, в
її внутрішньому, духовному світі, Хосе Ортега-і-Гассет зазначав, що, починаючи з філософії Декарта, людина залишається поза світом, тому що декартівська теза мислю, отже існую становить найзначнішу формулу раціоналізму. У ірраціоналізмі усталеними є декілька напрямів філософія життя, екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм там. Екзистенціалізм лат ех 5ґегШа - Існування - суб
єктивістське вчення в якому вихідні значення сущого що таке річ, просторовість, часо вість, Інша людина та Ін виводяться з існування екзистенції людини Ясперс, А.Камю, Сарт, Марсель Персоналізм-релігійно філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону-людину, Бога. Світ-сукупність духовних персон. 254. До основних законів діалектики належать б закон заперечення заперечення в закон
єдності і боротьби протилежностей г закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Закону взаємного переходу кількісних і якісних змін Якість - це внутрішня визначеність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначеність. Щось, завдяки своїй якості, є тим, чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим
воно є Гегель . Якість виявляє себе через властивість. Кількість - це зовнішня визначеність предмета, яка вже не є тотожною з буттям. Чистим кількісним виразом є число, яке практично не пов язане з якістю. Незважаючи на це, кількість і якість між собою взаємопов язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри.
Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначеними. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки певним кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Кількісні міри припиняються, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних змін до нових якісних відбувається завдяки стрибкам.
Стрибки розрізняють за - характером - змістом - формою їхнього прояву та ін. Характер стрибка зумовлюється специфікою розвитку предмета. За масштабом стрибки можуть бути довгими і короткими, охоплювати цілі епохи і незначні історичні періоди. За змістом - це перехід одного якісного стану предмета до іншого. За формою прояву стрибки можуть бути швидкими типу вибуху та повільними.
Основний зміст цього закону полягає в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши таку міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього. Закон єдності і боротьби протилежностей є одним з основних законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху
і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішніх суперечностях, притаманних процесам і явищам об єктивної дійсності - боротьбі протилежностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають у стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують
і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і, взаємодіючи, стикуються між собою, вступають у взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде зрештою до розв язання суперечності, яка є переходом до нового якісного стану. Нові явища, що виникають, набувають нових притаманних
їм суперечностей, які і є рушійною силою їхнього розвитку. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, пов язані з оновленням системи, її внутрішніми структурними і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення. Для розвитку характерна інтегративність нагромадження нових ознак на основі синтезу старих .
Саме розвиток є нескінченним і парадоксальним. Вище присутнє в нижчому у вигляді можливості Можливість не є небуття, це потенційне буття. У світі ніщо не виникає тільки через можливість, усе виникає через об єктивну необхідність. У суспільстві перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом Прогрес має місце там, де підвищується рівень організації системи, її цілісності, пристосованості до середовища, функціональна
і структурна ефективність, генетична пластичність з високим рівнем наступного розвитку. Закон заперечення заперечення є також одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об єктивної дійсності. Теза така форма думки судження , в якій щось стверджується. Антитеза - заперечення тези і перетворення її на свою протилежність.
Синтез, у свою чергу, заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху і об єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв язок, але й перехід від одного стану до іншого, що розвивається, на вищій основі. Діалектичне заперечення виступає насамперед як заперечення, зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного перетворення.
Все реальне має свої внутрішні суперечності, які наростають, загострюються і, зрештою, досягають такого стану, коли розвиток предмета стає неможливим без їхнього розв язання. Процес розвитку відносин протилежностей у рамках певної суперечності має свої етапи 1 вихідний стан об єкта 2 роздвоєння єдиного - розгортання протилежностей, перетворення об єкта на свою протилежність тобто перше заперечення вихідного стану 3 розв язання суперечності, перетворення
цієї протилежності на свою протилежність друге заперечення роздвоєного стану , що являє собою нібито повернення до вихідного. У цьому процесі кожний з етапів виступає запереченням попереднього, а весь процес - запереченням заперечення. Діалектичне заперечення означає не просто знищення чи механічне відкидання старої якості, а тільки її подолання, зняття, яке включає момент внутрішнього зв язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умову подальшого розвитку, можливості
нового заперечення. Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває -спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні.
Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку. Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху розвиток, який
ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародження до розв язання. Остання стадія, стадія розв язання суперечностей, перебуває в такому зв язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі.
В об єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей. Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій. 255.Рівні структури свідомості поділяються на а надсвідомість б підсвідомість в усвідомлення г самосвідомість. Самосвідомість - один з найважливіших структурних рівнів свідомості, для якого
є властивим відокремлення і відображення суб єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно до себе і світу. Інакше, самосвідомість - своєрідний центр свідомості, у якому концентруються і інтегруються уявлення людини про власне Я і формується ставлення до нього та навколишнього світу. Самосвідомість людини - це усвідомлення власного тіла, своїх думок, почуттів, свого соціального положення, ставлення до природи, суспільства, інших людей, самого себе.
Самосвідомість - дуже складне утворення. Виділяють такі основні її рівні самопочуття, усвідомлення власної соціо-культурної належності і усвідомлення власного Я. Самопочуття - це усвідомлення власного тіла, його включеності і разом з цим відокремленості з навколишнього світу людей і речей. Труднощі в усвідомленні власного тіла зв язані з тим, що його вигляд постійно змінюється в
процесі життя, і людині психологічно складно звикати до змін, відмовлятися від уже стійких, стабільних уявлень про власну зовнішність. Усвідомлення своєї соціокультурної належності сімейної, національної, родової - найважливіша умова формування і розвитку особистості, тому що забезпечує засвоєння норм, традицій, цінностей, ідеалів як таких, що мають глибокі життєві коріння, наповнені реальним змістом, значенням. Підсвідомість - це активні психічні процеси, що певний час не виступають центром розумової
діяльності свідомості, але впливають на хід свідомих процесів. Між свідомістю і підсвідомістю немає неподоланої межі. Зміст підсвідомості може переходити у свідомість і самосвідомість, та навпаки. Сфера підсвідомості охоплює по-перше, не-усвідомлений психічний контроль за діяльністю тіла, деякі бажання, потяги, спонукання по-друге, знання, почуття, переживання, які були витіснені
із свідомості з метою самозбереження від надлишкової інформації, болісних, неприємних переживань тощо , а також сни, патологічні душевні стани по-третє, неусвідомлені процеси мислення, які пов язані з визріванням творчого задуму, а також визріванням вищих прагнень людського духу і душі творчості, віри, любові, дружби та ін Безсвідоме - ірраціональні елементи психічної реальності, те, що залишається у глибинах психіки
і знаходить прояв у свідомості не безпосередньо, а через підсвідомість. Зміст безсвідомого ще до кінця не з ясований. По суті, численні елементи підсвідомості містять своєрідний безсвідомий залишок . Якщо початковий та завершальний етапи творчого, інтуїтивного процесу у кінцевому разі усвідомлюються людиною, то сам механізм їх протікання залишається на даному рівні розвитку людини неусвідомленим, безсвідомим.
Я не існує без Ми, але й не співпадає з ним. Крім того, у кожного є певна ієрархія Ми від безпосередньої первинної групи сім ї, формального чи неформального колективу однолітків до нації, суспільства, країни, людства. Кожне із Ми по-різному впливає на поведінку особистості. Проблема вибору між Ми, що можуть і конфліктувати поміж собою, народжує проблему особистого самовизначення,
приводить до формування ще одного рівня самосвідомості - усвідомлення свого Я. Образ Я найбільш суб єктивний і інтимний елемент самосвідомості. Саме образ Я дозволяє особистості діяти вільно і відповідально. Образ Я - складне психологічне явище. Це не стільки знання людини про себе, скільки певне ставлення до себе, соціальна настанова, в якій уявлення про себе, свої якості
і потенції органічно зв язано з емоціями, викристалізовується у мотиви поведінки, мету діяльності, уявлення про зміст, сенс життя. Хоча образ Я завжди суб єктивний і його зміст у різних людей є відмінним, психологи виділяють декілька автономних ознак, вимірів, за якими можна порівнювати образ Я у різних людей чи в одній і тій самій людині на різних етапах її розвитку. 268.Чи можна, за
ісламською концепцією економічної діяльності, одержувати прибуток за рахунок а торговельної діяльності б сільськогосподарської діяльності в лихварства г військових дій данина . Ісламська концепція відношення до закону вартості. Вибір господарювання демонструє фундаментальну рису ісламського шаріату. Він є умовою формування обов язку та відповідальності.
Об єктом вибору є приватна власність. Вона служить основою, на якій ґрунтується вільний вибір у сфері економічної активності. Індивід, як вважають ісламські модерністи, повинен володіти трьома правами підприємницької діяльності 1 правом споживання 2 правом розпоряджатися власністю на свій розсуд 3 правом вкладання її з метою збільшення її обсягів. За ісламською традицією виділяють два види прибутку 1 від праці 2
від капіталу. Людина примножує своє багатство особистою працею або шляхом участі свого капіталу в праці іншого. На думку мусульманських теологів, мудрий божественний законодавець дозволяє отримувати прибуток з капіталу. Виробничі відносини, вважають вони, повинні будуватися на такій основі по-перше, оцінка живої праці й оцінка капіталу, як накопиченої праці по-друге, допускається спільна участь цих елементів виробництва в сільському господарстві. В цьому плані
є законним за шаріатом як прибуток від праці, так і прибуток від капіталу. Однак ще й до сьогодні серед мусульманських богословів точиться полеміка з приводу допустимості чи гріховності створення в мусульманських країнах банківської системи. Ця полеміка пов язана з тим, що, з одного боку, існує заборона стягувати позичковий процент рибу , а з іншого боку - заборона на змертвіння капіталу.
Пояснення щодо цього конфлікту дав у 1899 р. Муфтій Мухамед Абло з Єгипту банківські внески і стягування з них процентів не належать до акції лихварства, яке є богохульним. 269. Усі існуючі методи наукового пізнання можна поділити на а філософські б загальнонаукові в специфічні, г техног логічні. Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства І мислення, особливих законів пізнання
і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування - на емпіричні й теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких будується
як наукове, так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними і подані всередині схеми 4. Наукове пізнання виробило також і свої спеціальні методи, головні з яких представлені вище. За браком місця ми позбавлені можливості дати пояснення до кожного з методів пізнання. Тому студентам слід буде прочитати про це у відповідних розділах рекомендованих підручників.
Кожна форма пізнання має свою специфіку. Особливо складний характер має соціальне пізнання. Головні його особливості полягають у тому, що в соціальному пізнанні суб єкт і об єкт збігаються, відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному ймовірний статистичний характер.
Наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе постановку проблеми, висування гіпотез, збір фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає вирішення поставленої проблеми. Усі наукові методи взаємопов язані. Об єктивною основою всього є діалектика зв язку між поодиноким, особливим і загальним. Філософським методом сучасного наукового пізнання
є матеріалістична діалектика, методологічна функція якої реалізується через систему категорій, принципів і законів. Діалектика осмислює реальний процес пізнання, розглядає науку в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає змогу оцінювати перспективи пізнавального процесу. 270.Чи включає структура феномену життя, за Шарденом, такі елементи а переджиття 6 життя г наджиття Неотомістським уявленням про людину і сііт протистоїть вчення
П єра Тейяра де Шардена 1881-1955 Основна його праця Феномен людини . Це видатний французький палеонтолог, антрополог один з першовідкривачів синантропа , теолог І член Ордену Ієзуїтів, який пізніше був відлучений від католицької церкви. Центральним принципом сучасного мислення Тейяр де Шарден проголосив еволюціонізм На його думку, принцип еволюції вкорінений у самій дійсності
і притаманний усім явищам природи. Основними критичними точками процесу розвитку світу космо-генезу виступають у Тейяра де Шардена такі етапи 1 переджиття неорганічна природа 2 життя органічна матерія 3 мислення 4 ноосфера 5 наджиття. Особливу увагу Тейяр де Шарден приділяв третьому етапові еволюції, пов язаному Із становленням і розвитком людства На етапі мислення, на його думку, з являється людина, яка концентрує
в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ Вона є ланкою в біологічній еволюції. До часу появи людини з її унікальними здібностями мислення все у світі було роз єднаним, відокремленим. Людина своєю діяльністю постійно здійснює вищий синтез усього сущого, створює нову сферу - сферу духу. На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - думка, свідомість, духовність
Тейяр де Шарден намагався обґрунтувати положення, що Боголюдина ісус Христос завдяки механізмові втілення має універсальні космічні атрибути Саме тому він є особистісним центром усього універсуму, від якого починаються І до якого сходяться всі шляхи еволюції Космогенез у Тейяра де Шардена ототожнюється з христогенезом . Його
Ідеї значно вплинули на соціально-етичне вчення католицизму, зокрема на його модель майбутнього людського суспільства. Суспільство, на думку Тейяра Іе Шардена, має свою Історію, де взаємопов язані град земний град божий церковна спільність У своєму розвиткові таке успільство рухається шляхом універсалізації зв язків між країнами та народами до стану великої монади Суспільний еволюціонізм Тейяр де
Шардена передбачає конвергенцію та уніфікацію, означає падіння всіх Інтелектуальних, політичних, національних І мовних бар єрів Спочатку, на його думку, виникнуть єдина загальнолюдська культура, наука релігія, мораль, які стануть певними засобами захисту від усіх бід сучасності Фактором, який зумовлює об єднання людства в єдине ціле, є християнська любов
Саме вона -рушій еволюції суспільства, вона дає змогу людині об єднатися з людиною, а через ноосферу - з точкою Ом ега без втрати особи-стої Індивідуальності Розробка в рамках офіційної доктрини єдиного вчення про людину та суспільство для соціальне різнорідної пастви стає все важчою Частина католицьких срілюсофів для пояснення діяльності людини та функціонування суспільства намагається
трансформувати соціальну філософію католицизму в своєрідну соціальну теологію або теологію зем них реальностей - теологію праці , теологію культури , теологію політики , теологію миру , теологію X. Аналітичний тест Хто автор цих висловів? Яку філософську ідею вони акумулюють? Що вони значать для сучасності? 271. Пізнай самого себе . 272. Я знаю лише те, що я нічого не знаю .
273. Усе тече, усе змінюється . 274. Людина є мірою всіх речей - існування існуючих неіс- нування неіснуючих . 275. Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку . 276. Одна й та ж думка і те про що думка існує . 256.Усвідомлення містить такі компоненти а віру б цінності в знання г норми. 257.За відношенням до об єкта можна виділити такі типи образів а образ-знання б образ-проекту в образ-
химера г образ-цінність. 258.Згідно з фаталізмом перебіг історії залежить від а людини, як біологічної істоти б факторів, що знаходяться поза людиною в від випадкового збігу обставин г від людини як соціальної особистості. 259.Згідно з волюнтаризмом перебіг історії залежить а від кожної особистості б від великої особистості в від незалежних обставин г від природних циклів. 260.
До універсальних зв язків буття належать а одиничне, загальне, особливе б явище і сутність? в форма і зміст, г діалектичні закономірності як форма зв язку. 261 .До зв язків детермінації належать . а причинні зв язки б необхідність і випадковість в можливість і дійсність г явище і сутність. 262. До структурних зв язків належать а частина і ціле б форма
і зміст в одиничне І загальне г система, елемент, структура, ц 263.Юнг називає такі види колективного несвідомого а дитина б батьки в дорослі г люди похилого віху. 264. За Аристотелем, Існують такі форми правління державою а монархія б аристократія в бюрократія г республіка. 265.За Печчеї, новий гуманізм складається з а почуття національної ідеї б почуття глобальності в почуття справедливості г боротьби за свободу, відмови від будь-якого насильства.
266.Ідеалом буддійського способу життя є а жебрацтво б помірне споживання, в духовне самовдосконалення г матеріальна забезпеченість. 267.Ідеалом протестантського образу життя є а відношення до праці як поклику б праця ремісника в накопичення грошей для поширення виробництва г накопичення грошей лише для збагачення.IV. Тест Філософські категорії 91. Матеріалізм 92. Ідеалізм 93. Монізм 94. Дуалізм 95
Монотеїзм 96. Політеїзм 97. Сенсуалізм 98. Раціоналізм 99. Об єктивна діалектика 100. Суб єктивна діалектика 101. Молодогегел ья нство 102. Старогегельянство 103. Якість 104. Кількість 105. Матеріальне буття 106. Ідеальне буття 107. Одиничне 108. Загальне 109. Діалектика ПО. Метафізика 111.
Сутність 112. Явище 113. Необхідність 114. Випадковість 115. Причина 116. Наслідок 117. Форма 118. Зміст 119. Можливість 120. Дійсність V. Тест Доповнення 121. Доповнити етапи розвитку античної філософії 1 досок-ратичний 2 3 4 122. Доповнити етапи розвитку давньоіндійської філософії 1 ведичний 2 3 123. Доповнити етапи розвитку середньовічної філософії 1 апологетика 2 3 124.
Доповнити етапи розвитку філософії позитивізму 1 класичний позитивізм 2 3 125. Доповнити етапи розвитку української філософської думки 1 докласична доба 2 3 126. Доповнити основні методи емпіричного пізнання 1 спостереження , 2 3 127. Доповнити основні загальнологічні методи пізнання 1 індукція 2 3
| ! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
| ! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
| ! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
| ! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
| ! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
| → | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |