Філософія Відродження. Провідні напрями.

Доповідь з дисципліни «Філософія» Тема: «Філософія Відродження. Провідні напрями.» Поняття «Відродження» Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультур-них процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зру¬шень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані *зі зро¬станням значення та авторитету міст, *збільшенням

їх питомої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства. У XIV—XV ст. міста стали центрами торгівлі, виробничої діяль¬ності, освіти, науки, духовних пошуків. Вони — осередки форму¬вання нового погляду на світ, на людину, її можливості. Яскравим свідченням того було мореплавство, де зростав інтерес та вироб¬лявся смак до далеких морських експедицій, в умовах яких лю¬дина все більше проявляла

свою автономність і дослідницькі можливості. Посилювалася критика ортодоксальної релігійної дог¬матики, особливо в аспекті її розходження з реальною практикою суспільства, життям і діяльністю представників кліру. Усі ці про¬цеси в особливо концентрованому вигляді проявилися в Італії XIV—XV ст, де й виникло явище Відродження. Провідні напрями ренесансного філософствування У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського

Відродження простежується тенденція переходу від ідей раннього гуманізму (XIV ст.) до ідей натурфілософії (кінець XVI — початок XVII ст.). Якщо ж розглядати цю тенденцію докладніше, то можна виділити в ЇЇ розвитку три періоди:  гуманістичний (антропоцентричний) період: середина XIV — середина XV ст.;  платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: середина

XV — перша третина XVI ст.;  натурфілософський період: друга половина XVI — початок XVII ст. У формування гуманістичного антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265—1321). Міркування Данте спрямовані на обґрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і виснаг подвійну природу людини — тілесну

і духовну — ВІН прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння. Розпочату Данте лінію на звеличення людини продовжував інший поетичний геній Італії — Франческа Петрарка (1304—1374), син флорентійського нотаря. Петрарка рішуче постає проти схоластичної, значною мірою на той час формалізованої освіченості. Він гордовито називає себе невігласом у справах титулованих докторів

і виставляє на перший план так звану «Studia humanitatis», тобто комплекс учень і роздумів про людину. І хоча для духу першим предметом міркувань є Бог, головне для людини — уславити себе земними вчинками. Звідси і протест проти дотримання якоїсь однієї лінії життя, або традиції, а також захоплення античністю, яка, на думку Петрарки, надавала людині можливість бути щирою у різних своїх виявленнях.

Цю лінію піднесення гідності людини в її земних, природних вимірах продовжували й розвивали учень Петрарки Калюччо Салютаті (1331—1406), Поджо Браччоліні (1370—1459), Лоренцо Балла (1406—1457). Джаноццо Манетті (1396—1459) у своєму творі «Про гідність і вищість людини» прославляє її як вище творіння Бога. Саме через це людське тіло наділене гармонією і красою, але ще вище стоїть злаго¬дженість

і гармонія розуму, бо тільки завдяки розумові людина не лише продовжує, а й завершує процес божественного творіння. Призначення людини — пізнавати й діяти. Одним із перших платоніків Відродження був кардинал М.Ку-занський (1401 —1464), син селянина з м.Куза біля Трира. Микола Кузанський вважав Бога єдиним початком сущого, але розрізняв Бога в його виявленнях і сутності, яка є невимовна.

Виявлення цієї сутності можуть бути лише символічними: через протилежності абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму, через ступінь причетності всіх речей до єдиного. Як сутність, Бог постає можливістю усього, але у згорнутому вигляді. Світ, відповідно, є розгорнута сутність Бога. Микола Кузанський розглядає природу як божественну книгу, що розкриває

Бога людині. Можна читати цю книгу й здобувати знання лише про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Оскільки сутність Бога невичерпна, то й творіння світу відбувається вічно. Звідси випливає, що Земля не може бути центром світобудови. Але людина водночас являє собою фокус природи, бо в людині всі природні можливості зведені до максимального

ступеня. Тому людська природа загалом є суверенною. Якщо б людина спромоглася подолати свою обмеженість, вона могла б стати на рівень з Богом. Людський розум складається з відчуття, уяви, міркувань та мислення. Розум апріорно (до досвіду) здатний творити судження, але ця здатність реалізується лише у взаємодії людини зі світом. З допомогою розсудку розум утворює поняття, а сам він здатний до охоплення тотожностей

за допомогою інтелектуальної інтуїції, що наближає розум до істини приблизно так, як багатокутник наближається до кола. Оскільки сутність людини пов'язана з її душею, людина увінчує собою усі сутності нижчого порядку, здатна керувати ними, але найбільше собою. Проявом такої сутності людини постає стремління до свободи і високе її цінування. Нарешті, ще один напрям ренесансної філософії — натурфілософія, тобто філософствування,

спрямоване на розуміння сутності природи і Всесвіту. Цей напрям, як уже відзначено, був для Відродження закономірним: якщо цінність природи стає визнаною, тоді вона стає об'єктом пізнання та осмислення. Одним із перших натурфілософів Відродження був відомий універсальний митець Леонардо да Вінчі (1452—1519) — архітектор, фортифікатор, меліоратор, математик, ме¬ханік,

інженер, живописець, мислитель. До натурфілософської думки Ренессансу належить пантеїстична філософія природи Дж. Бруно (1548 - 1600). Праосновою світу Дж. Бруно вважає Єдине. Таким терміном він характеризує матерію, яка на його думку, є головною причиною всього того, що існує. Однак сама по собі матерія

існувати не може, для цього їй потрібна форма, саме тому філософ стверджує, що в Єдиному полягає внутрішня здатність матерії бути всезагальною формою Всесвіту. Тобто як бачимо, і форма не може існувати без матерії. Тому всі речі, що створені, створені саме синтезом матерії та форми.