Меркантилізм — економічневчення періоду становлення капіталізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювалиповну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилістивважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, якимїх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Багатство націй, згідно зцією концепцією, безпосередньо пов'язувалося з торговельним балансом. Меркантилізмна практиці означав, що міжнародна торгівля контролювалася компаніями, які малиурядову підтримку, запроваджувалися високі тарифи та починалися торговельні війни(наприклад, англо-нідерландські).
Пізніше прихильникифритрейдерства (вільної торгівлі) — напрямку в економічній теорії та політиці промисловихкіл — довели помилковість поглядів меркантилістів. Шотландський філософ, економісті історик Д. Х'юм (1711-1776) у 1752 р. розвінчав концепцію меркантилістів, довівши,що резерви банківських металів країни переважно визначаються обсягом її економікита її потребою у грошах як засобах платежу. Основні принципи фритрейдерства — вимогавільної торгівлі і конкуренції, невтручання держави в економічне життя країни таскасування протекційного мита.
Меркантилізм — цене якесь чітке економічне вчення, а сукупність поглядів і думок з проблем міжнародноїторгівлі.
Теорія абсолютнихпереваг. її автор — шотландський економіст А. Сміт (1723-1790), якого визнають ізасновником сучасного «економіксу». Згідно з теорією абсолютних перевагкраїні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країнібільші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затратина виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістівА. Сміт обстоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку,підтримував принцип невтручання держави в економіку (laissez faire), висунутий французькоюекономічною школою фізіократів.
Теорія абсолютнихпереваг залишила без відповіді запитання: «А що робити тим країнам, у якихнемає товарів, що мають абсолютні переваги перед товарами інших країн?»
Теорія відноснихпереваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлідоцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортуватитой товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортованийтовар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за рядомтоварів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих зних, щодо яких її переваги є найвагомішими. Теорія відносних переваг є теоретичноюосновою міжнародної спеціалізації. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям,щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.Теоретичні основи і сутність міжнародної торгівлі
меркантилізм економічне вчення експорт
Торгівлявзагалі, а міжнародна торгівля зокрема є важливим стимулом розвитку та підвищенняефективності виробництва в кожній країні. Міжнародна торгівля дає можливість широкорозвивати виробництво таких видів продукції, для яких є найбільш сприятливі умови.
Економіку,яка бере участь у міжнародному поділі праці й міжнародній торгівлі, називають відкритою.
Відкрита економіка — це економіка, яка в своєму розвиткуспирається не тільки на національні можливості, а й активно використовує перевагиміжнародного поділу праці та переваги інших факторів виробництва.
Умовами,що характеризують відкриту економіку, виступають:
1. Наявністьсприятливого інвестиційного клімату в країні.
2. Прозорадіюча система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
3. Можливістьі доступність внутрішнього ринку використовувати іноземну робочу силу, систему високихтехнологій, інформацію та управлінський досвід.
Якщо вкраїні всі умови виконуються, то економічна система вважається цілком відкритою.Якщо умови стосуються тільки одного ринку або декількох, то і відкритість буде адекватною.
Для характеристикивідкритості економіки в основному використовують показники відкритості ринку товарів.Він розраховується як частка імпорту або експорту країни в її ВВП. За цими показникамибільшість країн світу вважаються країнами з відкритими ринками товарів. Найбільшийступінь відкритості характерний для країн з монокультурним характером розвитку.
Сприятливіумови торгівлі й виробництва безумовно ведуть до поширення міжнародної спеціалізації.Міжнародна спеціалізація як і міжнародна торгівля спираються на певні економічніпогляди.
Першимописаним теоретичним поглядом була теорія меркантилізму. Історичні рамки її діїXV—XVIII століття. Це — період розвитку та занепаду феодалізму. Зрозуміло, що меркантилізмвзяв на себе зобов'язання описати і пояснити зовнішньоторговельну політику тогочасу.
Меркантилістидотримувалися тієї точки зору, що нація більше багатіє тоді, коли експортує більше,ніж імпортує.
Меркантилізмздебільшого економічна політика, ніж економічна теорія. Вона в період занепаду феодалізмуі початку становлення капіталізму представляла і обґрунтовувала інтереси торговоїбуржуазії.
Основнезавдання цієї теорії було обґрунтування необхідності зовнішньої торгівлі держави.
На їхнюдумку, надлишок зовнішньої торгівлі (різниця між експортом та імпортом) буде залишатисяв країні у вигляді дорогоцінних металів (золота і срібла). Чим більше в країні будецих товарів, тим багатшою і потужнішою вважається держава.
Меркантилістивважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарськогота іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими,на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва.Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалосяз грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота і срібла) дають змогу утримуватиармію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальної війни, виникненнюфабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.
Оскількиу світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства,то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобтовнаслідок перерозподілу.
На практицітеорія меркантилізму пропонувала державним установам:
1. Постійнозбільшувати експорт товарів і зменшувати імпорт.
2. Вводитиобмеження на певну частку імпорту та стимулювати виробництво товарів на експорт.
3. Заборонитиабо обмежити експорт сировини та забезпечити її імпорт в митрополію.
4. Заборонитиабо обмежити торгівлю колоній з іншими країнами.
5. Забезпечитиза митрополією виняткове право перепродажу будь-яких колоніальних товарів.
6. Економічнимиі політичними заходами гальмувати виробництво готових товарів у колоніях.
Такі практичнідії капіталістичних держав призвели до багатьох протиріч, але в цілому потрібнозазначити, що ця теорія була чіткою теорією міжнародної торгівлі, яка значно впливалана економічне зростання країни.
Недолікомтеорії є те, що меркантилісти вважали збагачення країни можливим не тільки внаслідокперерозподілу існуючого багатства, а й за рахунок його нарощування через торгівлю.
Розвитоккраїн та зростання їх торговельних можливостей призвели до того, що вже в серединіXVIII століття теорія меркантилізму не відповідала дійсності. Деякі країни в темпахрозвитку торгівлі обігнали передовиків, а розвиток капіталістичного виробництвапотребував докорінних змін технології. Золото і срібло не в змозі були забезпечитиконкурентоспроможність країни. Першим, хто поклав сумнів у теорію меркантилізму,був Девід Х'юм. Він стверджував, що приплив золота внаслідок підтримки позитивногосальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведедо зростання зарплати та цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможностікраїни. Навіть розвинута країна не може постійно підтримувати позитивне сальдо торговогобалансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньо-економічні чинники.
ПоглядиД. Х'юма допускали багато припущень в своєму аналізі й не давали відповіді на болючізапитання того часу. Чому зростаючі обсяги виробництва не завжди активізують торгівлюі навпаки? Поява класичної і економічної шкіл була спричинена швидкими темпами зростанняекономіки і збільшенням обсягів товарообігу. В товарний обмін вступали країни зрізним рівнем розвитку, і кожна з них дбала про свій прибуток. Адам Смітт дослідивторгівлю в її новій якості. Він помітив, що коли одна з країн, шо бере участь вторгівлі, не отримує прибутку від обміну, вона торгувати не буде.
Класичнанаука базувала свої ідеї на обмеженнях функцій держави (невтручання) в економічномупроцесі. Відомий представник класичної школи Адам Смітт, розглядаючи вплив природнихі набутих факторів, назвав їх абсолютними, і його теорія отримала назву теорії абсолютнихпреваг. В своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів»(1776 р.) він критикував твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежитьвід володіння скарбами у вигляді золота або коштовностей, які надходять до країнивнаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив, що основою багатстванацій та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різнихкраїн на виробництві тих товарів, до яких вони мають абсолютні переваги в тому,що країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництвіяких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншимикраїнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнімторговим партнерам).
Відповіднодо поглядів А. Смітта:
• урядамне потрібно втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритихринків та свободи торгівлі;
• нації,так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів,у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, перевагиу виробництві яких мають інші нації;
• зовнішняторгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національнихкордонів;
• експортє позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів,які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
• субсидіїна експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін ітому мають бути скасовані.
Концепціяабсолютних переваг домінувала аж до початку XIX століття, доки не з'явилася іншадумка, насамперед теорія порівняльних переваг Девіда Рікардо (1772—1823 pp.).
У 1817р. Девід Рікардо опублікував свою працю «Принципи політичної економії та оподаткування»,де обґрунтував теорію порівняльних переваг, яка й до теперішнього часу залишаєтьсяоднією з найважливіших та незаперечних теорій економіки.
Він показав,що абсолютні переваги є частковим випадком загального правила.
Теоріяпорівняльних переваг базується на тих припущеннях, що така теорія є, але вона використовуєдодаткову категорію альтернативних витрат. Д. Рікардо вивів закон порівняльних перевагвиходячи з наступних передумов:
трудоватеорія вартості;
вільнаторгівля;
постійнівитрати виробництва;
абсолютнамобільність праці всередині країни і повна
немобільністьу відносинах між країнами;
відсутністьтехнічного прогресу;
відсутністьтранспортних витрат
На думкуД. Рікардо, альтернативні витрати — це порівняння цін одиниць товарів на внутрішньомуринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.
З поняттяальтернативних витрат випливає альтернативна ціна, як робочий час, потрібний длявироблення одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виготовленняодиниці іншого товару. Згідно з законом порівняльних переваг навіть якщо економікаоднієї країни менш ефективна за економіку іншої у виробництві обох товарів, то всеодно існує основа для взаємовигідної торгівлі. Перша країна повинна спеціалізуватисяна виробництві та експорті тих товарів, виробництво яких менш неефективне, тобтотаких, які мають порівняльні переваги; а також імпортувати ті товари, виробництвояких найефективніше, тобто таких, при виробництві яких країна має деякі недоліки.
Наступноюмоделлю, яка пояснює детермінанти порівняльних переваг, тобто висвітлює причиниіснування різниці відносних цін на товари між двома країнами, є модель Хекшера-Оліна.Ця модель також досліджує вплив міжнародної торгівлі на дохідність факторів у двохкраїнах. Основною причиною існування порівняльних переваг вважається наділення певноїкраїни факторами виробництва. Такий підхід пояснюється кількома причинами. По-перше,незважаючи на дебати між економістами, що постійно тривають, різниця між наділеннямфакторами є дуже важливим поясненням. По-друге, такий підхід пов'язує міжнароднуторгівлю з національною алокацією ресурсів та розподілом доходів. Нам надаєтьсяможливість дослідити взаємозв'язок між міжнародною торгівлею та міжнародним рухомкапіталу. Нарешті, підхід Хекшера й Оліна є достатньо загальним для того, щоб включатив себе багато інших пояснень.
Взагалітеорія стверджує, що країна буде експортувати ті товари, виробництво яких потребуєбільшою мірою факторів виробництва, які є у достатній кількості в країні за меншимицінами, та імпортувати такі товари, при виробництві яких більшою мірою використовуютьсяфактори, на які ця країна є бідною і які наявні за більш високими цінами. Тобтокраїна, багата на працю, буде експортувати працемісткі товари та імпортувати капіталомісткі.
Такимчином, сутність теорії абсолютних переваг полягає в тому, що країни експортуютьтовари, які вони виробляють з меншими витратами, а імпортують такі товари, що виробляютьсяіншими партнерами з меншими витратами.