Зміст
6. сутність та еволюція економічних систем
16. поняття та основа класифікації методів управління
ЛІТЕРАТУРА
6. сутність та еволюція економічних систем
Економічнасистема — це надзвичайно складна категорія, що мас розгалужену структуру,систему законів її функціонування і розвитку. Йдеться не про простий набіррізних елементів, а про їхню ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючіелементи, що визначають природу економічних систем, поєднаннязагальноекономічних і специфічних законів.
Джерелом розвиткуекономічних систем, переходу однієї економічної системи у більш високу єсуперечності, глибина і гострота яких визначають, чи може система бутиудосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як ми цебачимо на прикладі еволюції економічної системи капіталізму, чи вона настількинеефективна, настільки зжила себе, що лише революційні методи, тобто ліквідаціяїї, заміна новою системою забезпечать соціально-економічний прогрес, як ми цебачимо на прикладі нашої країни, коли йдеться про перехід відадміністративно-командної системи до ринкової економіки.
Основніструктурні елементи економічної системи. Основу економічної системи становитьсуспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств навиробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин — вузлів, деталей —породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдинеціле. Через це економіка — не нагромадження фабрик, заводів,сільськогосподарських, торгових та інших закладів.
Суспільний подіяпраці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва.
Сучасніпродуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому суспільному поділі праці, єскладною структурою взаємопов'язаних галузей і виробництв. І якщо вважати, щокожному етапу розвитку суспільства властиві і своєрідна техніка, і технологіявиробництва, тобто технологічний спосіб виробництва, і своєрідне співвідношенняміж сферами та галузями народного господарства, то цілком зрозуміло, що все цезнаходить узагальнений вияв у специфічній структурі суспільного виробництва.
Водночас спосібвиробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил.Через це суспільний поділ праці означає розподіл не лише засобів виробництва, ай робочої сили. Для задоволення різноманітних потреб суспільства потрібні різніта кількісно визначені маси суспільної сукупної праці, які прикладаються урізних сферах і галузях народного господарства, тобто розподіл суспільної праціу відповідних пропорціях. Отже, суспільна організація праці — це не хаотичнийрух робочої сили, а її розподіл і функціонування у суворій відповідності зпотребами суспільства. Пропорціональність суспільного виробництва є об'єктивноюнеобхідністю його успішного розвитку.
Взаємодіяпродуктивних сил і виробничих відносин знаходить вияв у діалектиціусуспільнення і відокремлення, що визначає організаційно-економічну ісоціально-економічну структуру економічної системи. Розвиток продуктивних сил,удосконалення техніки і технології посилюють процеси концентрації виробництва,зростання його усуспільнення. Це зумовлює розвиток форм власності на засобивиробництва, всієї системи виробничих відносин. Усуспільнення виробництва — цеоб'єктивно зумовлена форма руху способу виробництва, діалектична єдністьзагальноекономічного і конкретно-історичного, матеріально-речового ісуспільно-економічного змісту. Так, у докапіталістичних формаціях усуспільненняекономіки відбувалось у найпростіших формах і виявляло себе слабо. Через це дляних була характерна розпорошеність дрібних господарств, що ґрунтувалися наручній праці.
Капіталізм,створивши велике машинне виробництво, зумовив прискорення процесу злиттярозрізнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдинийвзаємопов'язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характервиробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірівпідприємств, розширення меж суспільно комбінованої праці.
Процесусуспільнення виробництва, хоча і має надзвичайно важливе значення, все ж не єабсолютним, адже на кожному етапі розвитку суспільства цей процес взаємодіє зпроцесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільненнянеможливе поза відокремленням. Лише через відокремлення зростає усуспільнення.Проте як би не зростало усуспільнення, воно досягає навіть загальнодержавнихмасштабів, проте народне господарство будь-якої країни складається з величезноїкількості підприємств, об'єднань, фірм, які діють на основі відокремлення —економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління.Взаємодія усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цілісністьекономіки, з одного боку, і відмінність, відокремленість господарських одиницьу межах цієї єдності — з іншого.
Тривалий час унашій економічній літературі заперечувалася категорія відокремлення за умовпанування загальнодержавної власності, її діалектичний взаємозв'язок зусуспільненням. Це призвело до однобічної трактовки, згідно з якою процесусуспільнення відбувається безперервно і неухильно. Досвід засвідчив, щоабсолютизація усуспільнення призвела до створення в нашій країні такоїекономіки, яка за своєю соціально-економічною, організаційно-економічною татехнолого-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.
Розвитокпередових країн підтверджує, що науково-технічний прогрес у другій половині XXст. привів до створення нового технологічного способу виробництва, для якогохарактерні широкий розвиток кібернетики, інформатики, що істотно зміниловнутрішню структуру машин і устаткування, суміщення в них різних процесів таелементів, мініатюризація техніки. Все це справило величезний вплив на процесусуспільнення виробництва. Виявилось, що в США, наприклад, починаючи з 60-хроків зменшуються середні розміри підприємств, істотно змінюєтьсяорганізаційно-економічна структура економіки через збільшення кількостіневеликих підприємств, малого бізнесу. Це переконливо свідчить, що в епохуіндустріалізації в діалектичній взаємодії усуспільнення і відокремлення пануючароль належала усуспільненню. А в постіндустріальну епоху стало очевидним, щоусуспільнення не відбувається ні безперервно, ні неухильно, але зберігаючи своюважливу роль, особливо в сферах і країнах, які ще не пройшли епохуіндустріалізації. Водночас його розвиток супроводжується зростанням ролі тазначення відокремлення.
Своєчаснепізнання того нового в діалектиці усуспільнення і відокремлення, що принеслисучасний стан НТП, постіндустріальна епоха, дали можливість оптимально поєднативелике, середнє і дрібне виробництво. Це прискорило науково-технічний прогреста реалізацію його результатів у господарській практиці, забезпечило значнепідвищення ефективності виробництва й істотне поліпшення задоволення потребнаселення. І навпаки, догматична абсолютизація усуспільнення в теорії та напрактиці в нашій країні призвели до вкрай неефективної структури економіки, вякій панують підприємства-гіганти, державний монополізм, що суперечить розвиткупродуктивних сил за умов НТП, сковує підприємницьку ініціативу, породжуєбезгосподарність, низьку якість продукції, тобто не дає змоги з найбільшоювіддачею привести в дію рушійні сили розвитку економіки.
Кожна економічнасистема породжує іманентні їй економічні закони, механізми функціонування ірозвитку.
В економіці, як ів будь-якій іншій сфері суспільного життя і в природі, крізь зовнішнєнагромадження випадковостей прокладає собі шлях необхідність, тобтозакономірність розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людей.Вони виявляються як пануюча тенденція, що пробивається через сукупність явищ іпроцесів. Економічні закони — це типові, стійкі, що повторюються, як правило,причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Вони визначають головні напрямирозвитку певної сфери економічної життєдіяльності людини.
Економічні закониоб'єктивні, вони виникають та існують незалежно від волі й свідомості людей.Кожен тип виробничих відносин, кожна економічна система породжують властиві їйекономічні закони. Хоча закони виникають та існують незалежно від волі йсвідомості людей, проте реалізуються вони через діяльність останніх. Для цьоголюди мають пізнати ці закони і діяти згідно з ними.
Оскількиекономічний розвиток характеризується наступністю і послідовністю, то системаекономічних законів містить загальні економічні закони, властиві всім способамвиробництва, всім економічним системам. Це закони відповідності продуктивнихсил і виробничих відносин, економії часу, зростання продуктивності праці таефективності виробництва. Друга група економічних законів відбиває загальніриси не всіх, а ряду способів виробництва. До неї належать передусім законитоварного виробництва та інтенсивного типу економічного розвитку.
І нарештіособливу групу в цілісній системі економічних законів становлять специфічніекономічні закони, які породжуються конкретними соціально-економічнимивідносинами певного способу виробництва чи економічної системи. Відомо, щофеодалізм має свої економічні закони, а капіталізм — свої. Система економічнихзаконів, що поєднує загальні, особливі та специфічні закони, визначає рухекономічних систем. їхнє функціонування і розвиток. Якщо загальні закони визначаютьпоступальний процес розвитку суспільного виробництва, перехід від одногоступеня до іншого, пов'язують економічну історію людства в єдине ціле, тоособливі та специфічні визначають конкретні закономірності і форми, з якихрозвивається ця економічна система.
Складовоюекономічної системи є механізм її функціонування і розвитку.
Механізм рухуекономічної системи — це функціональний аспект виробничих відносин, яківизначають сутність економічної системи, взаємодію виробничих відносин зпродуктивними силами і надбудовою. Він містить як глибокі докорінні (сутнісні)відносини власності, тобто ядро виробничих відносин, так і поверховіорганізаційні структури та конкретні форми господарювання. Як відомо, К. Марксрозрізняв капітал-власність — сутність відносин і капітал-функцію, так і миможемо розрізняти сутнісний, конституюючий аспект виробничих відносин та їхнійфункціональний аспект, який у взаємозв'язку з продуктивними силами танадбудовою утворює механізм господарювання економічної системи. Інакше кажучи,якщо виробничі відносини та властиві їм економічні закони об'єктивно необхідновиступають у формах власності та інших економічних категорій — гроші,собівартість, прибуток, ціни, фінанси, кредит, то все в сукупності й становитьмеханізм господарювання економічних систем. Це форма дії та використанняекономічних законів, або, точніше кажучи, форма організації суспільних дійлюдей, спрямованих на реалізацію економічних законів. Господарський механізммає складну структуру, яка містить поряд з об'єктивними економічнимикатегоріями, як головними і визначальними, також економічну роль держави,політико-правові форми господарських відносин, соціально-психологічні аспектиуправління.
Отже, економічнасистема — надзвичайно складне утворення, яке охоплює продуктивні сили івиробничі відносини, тобто спосіб виробництва на певному етапі розвитку. Доекономічної системи входять також надбудова, передусім економічна роль держави,її політико-правові форми.
Принципововажлива риса будь-якої системи, а тим більше економічної, полягає в тому, щовсі її елементи перебувають у глибокому, органічному взаємозв'язку тавзаємодії, що вона до того ж побудована за ієрархічним принципом, згідно з якимє елементи основні, визначальні та елементи підпорядковані, ті, що визначаються.В економічній системі визначальна роль належить виробничим відносинам,відносинам власності. Саме вони визначають соціально-економічну природуекономічної системи, специфічні закони її функціонування і розвитку, характерекономічних зв'язків між суб'єктами економічної системи — підприємствами,організаціями, індивідами та їхніми колективами, які виступають у формігоризонтальних, матеріальних, грошових та інформаційних потоків, а такожвертикальних, передусім інформаційних, пов'язаних з управлінням економікою.
Відмітною рисоюкатегорії «економічна система» є те, що вона не статична, не застигла, а єживим організмом, який перебуває у постійному русі.
На основірозвитку і розв'язання суперечностей суспільство розвивається якприродничо-історичний процес, коли кожна економічна система, виникнувши,розвивається у напрямі цілісності, підкорює окремі елементи суспільства абостворює нові, яких їй не вистачає. Завдяки цьому система у ході історичногорозвитку перетворюється на цілісність.
Водночас було бнеправильно вважати, що економічна система безперервно і неухильно розвиваєтьсяі вдосконалюється. Навпаки, для неї властивий циклічний характер руху, тобтовона проходить послідовні фази: економічна криза, депресія, пожвавлення,піднесення, а потім все знову. І це не випадково, адже за умов стихійногогосподарства криза є насильним, навіть руйнівним способом встановленняпропорційності між виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом тощо.Матеріальною основою циклічного характеру руху економічної системи єстановлення основного капіталу, оскільки лише технічне та організаційневдосконалення забезпечує зниження його витрат, зростання конкурентоспроможностіпідприємств. Це забезпечує перехід від депресії до пожвавлення, а потім і допіднесення.16. поняття та основа класифікаціїметодів управління
Практичнареалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методівуправління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібнийрезультат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьомунеобхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягненняпоставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.
Методи управління— це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, якінеобхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).
Управління фірмою(підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів,передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління євнутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншоїдіяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні,соціальні та мотиви примусового характеру.
Відповідно доцього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методиуправління діяльністю підприємств.
Змістовахарактеристика окремих методів управління. Усі названі методи управліннядіяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються неізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічніметоди.
Організаційніметоди створюють передумови для використання економічних методів.
Соціально-психологічніметоди доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупностінеобхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якогосуб'єкта підприємницької чи іншої діяльності.
1. Економічніметоди управління — це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участілюдини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використаннятоварно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.
Перший аспектхарактеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного назагальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Сутьцього аспекту:
формуваннясистеми оподаткування суб'єктів господарювання;
визначеннядійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню)матеріальних і нематеріальних активів підприємства;
встановленнядержавою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.
Другий аспектекономічних методів управління зв'язано з управлінським процесом, орієнтованимна використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування,кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.
2.Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінкилюдини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього іпрофесійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни всистемі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей.Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетнийстимулюючий вплив.
Усе більшогозначення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці,можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо.Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психікипрацівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь-якиміншим видом діяльності.
Практичнареалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогоюрізноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, груповоїдинаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.
3. Організаційніметоди управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування йпрактичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організаціїпраці. Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів впливуна працівників, заснованих на використанні організаційних відносин таадміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управлінняподіляють на регламентні й розпорядчі.
Змістрегламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління,делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми,визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної таіншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну(оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказахкерівників підприємств (організацій). Вони передбачають визначення конкретнихзавдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання,проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства,організації).
Професійно вмілезастосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методівуправління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ареф'єваО.В., Сахаєв В.Г., Ареф'єв О.В., Махсма М.Б. Економіка підприємства: Навч. посібникдля студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К.: ВидавництвоЄвропейського ун-ту, 2005. — 238с.
2. АфанасьєвМ.В., Плоха О.Б. Економіка підприємства. — Х.: ВД "Інжек", 2007. —320с.
3. БойчикІ.М. Економіка підприємства: навч. посіб… — Вид. 2-е, доп., перероб. — К.:Атіка, 2007. — 528c.
4. БондарН.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. — 2.вид., доп. — К.: А.С.К., 2005.— 400с.
5. ГаєвськаЛ.М., Фурманюк О.Л., Паєнтко Т.В. Економіка підприємства. — Ірпінь, 2006. —117с.
6. Годин В.В.,Корнеев И.К. Информационное обеспечение управленческой деятельности. — М.:Мастерство; Высш. шк., 2001. — 240 с.
7. ГрещакМ.Г., Колот В.М., Наливайко А.П., Покропивний С.Ф., Сай В.М. Економікапідприємства. — 2.вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2001. — 526с.
8. ДенисенкоО. О., Євдокимов Ф.І., Кучер А.Т., Лисяков В.Ф., Ляхов О. В. Економікапромислового підприємства. — Донецьк: Новый мир, 2003. — 357с.
9. Економікапідприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб.та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с. — Розд. 12.
10. Економікапідприємства:Підручник / Л.Г. Мельник (ред.). — Суми: ВТД «Університетська книга»,2007. — 656 с.
11. ОрешинВ.П. Планирование производственной инфраструктуры. — М.: Экономика, 1986. —143с. — Гл. 1.
12. Управліннявиробничою інфраструктурою / За ред. М.А. Бєлова. — К.: Укртиппроект, 1997. —208 с.