Курсова робота
На тему:
Спеціалізація такооперування
План
1) Рівень спеціалізації характеризується показниками
2) Економічна ефективність спеціалізованих підприємств
3) Показники, форми, види кооперування
4) Основні показники кооперування
Введення
Спеціаліза́ція (від лат. specialis —особливий) — конкретизація, деталізація фаху, набуття особою здатностейвиконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межахспеціальності.
Спеціалізація виявляється як розподіл праці вбудь-якій сфері діяльності (виробничої або управлінської); поглибленнядіяльності в будь-якому занятті (наприклад: фах — «Менеджмент», спеціалізація —«Виробничий менеджмент», «Фінансовий менеджмент», «Управління персоналом»);здобуття додаткових спеціальних знань та навичок у будь-якій сфері.
Кооперація — форма організації економічноїдіяльності людей і організацій, для спільного досягнення загальних цілей абозадоволення потреб. Використовується також для позначення характеру економічнихта політичних взаємин.
Кооперація є системою, що складається зкооперативів і їх об'єднань, метою якої є сприяння членам кооперації у сферівиробництва, торгівлі і фінансів.
Кооперація розглядається, як третій секторекономіки, разом з приватним і державним секторами економіки. У ринковійекономіці виступає в якості «третьої сили» або «третьої альтернативи»приватному і державному підприємництву.
Кооперація об'єднує в собі економічну діяльністьі суспільний рух. У основі діяльності кооперації лежать кооперативні принципи,прийняті Міжнародним Кооперативним Альянсом.
спеціалізація кооперування виробництво
1. Рівень спеціалізації характеризуєтьсяпоказниками:
1) питома вага випуску продукції взагальному обсязі виробництва об'єднання.
Цей показник характеризує рівень спеціалізації заданого підприємства в масштабі об'єднання;
2) питома вага випуску основної продукціїв загальному обсязі виробництва за даного підприємства або об'єднання.
Цей показник характеризує рівень однорідностіпродукції;
3) кількість груп, видів або типіввиробів, що виготовляються на підприємстві.
Цей показник, характеризуючи асортиментпродукції, водночас є важливим показником спеціалізації. Наприклад,спеціалізація хімічних підприємств характеризується кількістю одиницьвироблених товарів із певних речовин, числом артикулів тощо; спеціалізаціявзуттєвої промисловості — кількістю видів дитячого, жіночого або чоловічоговзуття зі шкіри, а також текстилю та інших замінників. У машинобудівнійпромисловості при визначенні рівня спеціалізації за цим показником необхідновраховувати конструкторську однотипність і технологічну однорідність продукції,що виготовляється;
4) питома вага випуску продукціїподетально й технологічно спеціалізованими виробництвами.
Цей показник може визначатися для тих виробництв,для яких подетальна або технологічна спеціалізація є найхарактернішою формоюорганізації виробництва. Особливо важливе значення він має у машинобудуванні,промисловості будівельних матеріалів, у меблевому виробництві, питома вагауніфікованих частин, деталей і вузлів у різних виробах, що виготовляються напідприємствах об'єднання. Підвищення цього показника в умовах незмінногоасортименту або навіть при збільшенні асортименту продукції свідчить прозростання рівня її однорідності та про поглиблення спеціалізації;
5) питома вага прогресивних групобладнання і передових технологій. Зростання застосування спеціальногообладнання, а також перехід на передові технологічні методи ведення виробництває найефективнішими в умовах спеціалізованих шдприємств.
2. Економічна ефективність спеціалізованихпідприємств
Економічна ефективність спеціалізованихпідприємств зумовлена тим, що вона сприяє застосуванню нової техніки, передовихтехнологічних процесів, найдосконаліших методів організації виробництва,кращому використанню обладнання, формуванню штату висококваліфікованихпрацівників.
Ефективність спеціалізації виробництва можнавизначити співставленням показників трудомісткості та собівартості виробів,виготовлених на спеціалізованих і неспеціалізованих підприємствах.
У зв’язку з цим проблемою стає визначенняоптимального розміру підприємства, що залежить від обраного критерію. Підоптимальним розміром розуміють такий обсяг виробництва, який забезпечує повнезавантаження потужностей, а середні витрати досягають свого мінімуму. Зазвичайусі економічні показники визначаються для мінімального розміру підприємства, заякого існує повне завантаження обладнання в умовах існуючого технологічногопроцесу. Оптимальний же розмір визначається зміною у кратну кількість разів відносномінімального розміру.
Крім зазначених, використовуються й іншіпоказники, наприклад, питома вага основної продукції в загальному випускупідприємства; питома вага спеціалізованих підприємств у виготовленні певнихвиробів і напівфабрикатів; питома вага покупних комплектних виробів інапівфабрикатів у загальному обсязі виготовленої продукції тощо.
Для повнішої характеристики стану спеціалізаціївиробництва можна використовувати показники технічного й організаційного рівніввиробництва: питому вагу автоматичного і спеціалізованого обладнання; питомувагу уніфікованих деталей, вузлів та інших напівфабрикатів; питому вагупоточно-масового виробництва в загальному обсязі випущеної продукції. Оптимальнийрозмір підприємства визначається за допомогою формули:
/>, (1.1)
де Qо – оптимальна кількість обладнання;
Nn – потреба в продукції, шт.;
Np – продуктивність однієї одиниці обладнання, шт.
Загальний річний економічний ефект від проведенняспеціалізації обчислюється:
/>, (1.2)
де С1, С2 – повна собівартість продукціївідповідно до і після запровадження заходів щодо спеціалізації;
Т1, Т2 – транспортні витрати, пов'язані здоставкою готової продукції до і після спеціалізації;
ЕН – нормативний коефіцієнт ефективностікапіталовкладень;
К1 К2 – питомі капіталовкладення відповідно до іпісля проведення спеціалізації;
В2 — фактичний річний випуск продукції післяпроведення спеціалізації.
Термін окупності капіталовкладень (Т) напроведення спеціалізації визначається за формулою:
/>, (1.3)
де К – обсяг капіталовкладень на проведенняспеціалізації, грн;
Ф – вартість основних фондів, які виділяютьсяпісля проведення спеїцаліації які можуть реалізовуватися або спрямовуватися наінші підприємства об'єднання.
Якщо капіталовкладення рівномірно розподіляютьсяв часі або поточні витрати виробництва суттєво відрізняються впродовжпроведених заходів, то при розрахунках загального річного економічного ефекту,враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасових витрат (dt)до поточногомоменту:
/>, (1.4)
де Е – норматив приведення (0,1);
t – кількість років від другого рокузапровадження спеціалізації до останнього року закінчення цієї роботи таотримання результатів.
Витрати та отримані результати до початку рокумножать на (dt), а після початку розрахункового року – ділять на цей коефіцієнт.
3. Показники, форми, види кооперування
Процес кооперування – це виробничізв'язки між різними підприємствами, які беруть участь у виготовленні певного продукту,але при цьому зберігають свою господарську самостійність. Головна умовакооперування – широка мережа спеціалізованих та організаційно відокремленихвиробництв.
Процеси кооперування – це поставки комплектуючихвиробів і виконання робіт для потреб виробництва, зв'язок постачальника зпокупцями певного виду продукції або орієнтація підприємства-постачальника напотреби споживачів, які продовжують формувати напівфабрикат. Підприємство-постачальникзобов'язане відповідати вимогам підприємства-споживача.
Кооперування необхідно відрізняти відматеріально-технічного постачання, яке охоплює зазвичай разове постачаннясировини, палива та стандартних виробів і напівфабрикатів.
Як свідчить досвід, кооперування відіграє значнуроль у мобілізації виробничих ресурсів, у покращенні використання виробничихпотужностей, у вирішенні серйозних проблем, пов'язаних зі швидким нарощуваннямвипуску певної продукції та освоєнням виробництва продукції складної.
Показниками кооперування можуть бути:
1) кількість підприємств, які кооперуються з цимпідприємством. При цьому окремо підраховується кількістьпідприємств-постачальників і підприємств-замовників;
2) питома вага напівфабрикатів і виробів, яківходять через кооперацію у собівартість готових виробів, що виготовляються на цьомупідприємстві;
3) питома вага напівфабрикатів, які підприємствовиготовляє «на сторону», у загальному їхньому випуску й у випуску всієїпродукції;
4) загальний обсяг перевезень через кооперацію внатуральному й вартісному вираженні.
Форми кооперування:
1) за галузевим принципом: внутрішньогалузеве йміжгалузеве.
Внутрішньогалузеве кооперування – це кооперуванняпідприємств у межах однієї галузі.
4. Основні показники кооперування
Основним критерієм ефективності кооперування єекономія на витратах.
Для визначення економії, що отримується відкооперування співставляють собівартість до і після кооперування.
Річна економія, що очікується, визначається заформулою:
/>,
де С1, С2 – собівартість одиниці виробудо і після кооперування;
СТР1, СТР2 – транспортні витрати наодиницю виробу;
N – річний випуск виробів.
Рівень виробничого кооперування характеризуєтьсяпитомою вагою вартості напівфабрикатів і виробів, що отримуються зі сторони впорядку кооперування, в загальній вартості виробів.
Коефіцієнт виробничого кооперування визначаєтьсяза формулою:
/>,
де СК – вартість продукції, що отримуєтьсяв порядку кооперування, грн.;
СВП – вартість всієї продукції,грн.
Для більш детальної характеристики кооперуваннядодатково визначаються показники окремо по заготовках, деталях, вузлах звизначенням найважливіших позицій.
Показником кооперування також є кількістьпідприємств, що кооперується з даним підприємством. Чим їх більше, тимскладніше керувати процесом виготовлення.
Одним з важливих показників кооперування єсередній радіус кооперування, що характеризує відстані, на які поставляютьокремі види продукції. Зі збільшенням радіусу кооперування зростаютьтранспортні витрати.
Середній радіус кооперування визначається заформулою:
/>,
де r– окремі відстані поставок;
Q – об'єм поставок з відповідною відстанню.
Досвід розвинених країн свідчить, що поглибленняспеціалізації і кооперування сприяє успішному розвитку економіки.
Література
1. Желюк Т.Л. Державна служба: Навч.посібник.-К. Вид. «Професіонал», 2005.-576с.
2. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої владив Україні. — К.: ІнЮре, 1997.
3. Державна служба: організаційно-правовіоснови і шляхи розвитку /За заг. ред. проф. В.Б. Авер'янова. — К.: Вид. дім«ІнЮре», 1999.-272 с.
4. Державне управління: теорія і практика/ За заг. ред. проф.В.Б. Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.
5. Оболенський О. Навчання державногослужбовця як складова його професійної діяльності // Вісник Укр. Акад. держ.упр. При Президентові України. — 1999. -№ 3. — С. 35-41.
6. Оболенський О. Основні напрямиреформування державного апарата розвитку державної служби України // Проблемиформув. ринкової економіки. — К.: КНЕУ, 1999. — Вип. 7. — С. 132-141.
7. Оболенський О. Принцип професіоналізмув державній службі //Вісник держ. служби України. — 1998. — № 1. — С. 54-61.