ЗМІСТ
Вступ
1. Теоріяспіввідношення факторів виробництва
Висновок
2. Концепція дуалістичної економіки знадлишком робочої сили
Висновок
Список джерел
Вступ
Розвиток сучасних продуктивних сил ітенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу посилили інтерес учених допроблем міжнародних економічних відносин, зокрема міжнародної торгівлі, щопотребувало розроблення певної теорії. Теорія міжнародної торгівлі ґрунтуєтьсяна теорії порівняльних переваг англійського економіста Давида Рікардо(1772—1823). Згідно з цією теорією (для спрощення пояснення стосувалося двохкраїн і двох товарів), якщо навіть одна країна менш ефективна (має абсолютнуневигідність) порівняно з іншою у виробництві обох товарів, все одно існуєоснова для взаємовигідної торгівлі. Перша держава буде спеціалізуватися навиробництві та експортувати товар, на якому її абсолютна невигідність менша (цеі є товар, на який вона має порівняльну перевагу) та імпортувати товар, на якийїї абсолютна невигідність більша (це і є товар порівняльної невигідності).
Основи неокласичної теорії міжнародного руху капіталу було закладенопредставниками шведської економічної школи Е. Хекшером і Б.-Г. Уліном у 20—30-ті роки XX ст.
1. Теорія співвідношення факторіввиробництва
Улін (Ohlin) Бертіль-Готтхард (1899—1979) —шведський економіст, лауреат Нобелівської премії (1977). Народився в с. Кліппані(Швеція). Навчався у Лондонському університеті (вивчав математику, статистику,економічні науки) і в Стокгольмській школі економічних наук і діловоїадміністрації. Ставши магістром з економіки, вступив до аспірантуриСтокгольмського університету зі спеціалізації «економіка». У 1924 р. здобув докторський ступінь і бувзатверджений професором Копенгагенського університету. З 1929 р. повернувся до Стокгольма,працював у Вищій школі економічних наук і ділової адміністрації.
У 30-ті роки, будучи одним з активнихфундаторів шведської (стокгольмської) школи економіки, сприяв реалізації їїрозробок. У 1938 р. був обраний до парламентуШвеції, з 1944 по 1945 рік — міністр торгівлі, у 1944— 1967 pp. — голова Народної партії. Бувпредставником Швеції у Європейській раді; одночасно представляв свою країну вПівнічній раді. У1969—1975 pp. — голова комітету Нобелівських премійв галузі економіки Шведської академії наук.
Автор кількох праць з питань цін,позичкового капіталу і відсотка, міжнародної торгівлі. Сприйняв основніположення теорії Дж.-М. Кейнса, пропонуючи вдосконалити розмежуванняекономічних процесів минулого і майбутнього періодів. У 1930 р. працював у Секретаріаті ЛігиНацій у Женеві над укладанням «Світового економічного огляду». Першою великоюдослідницькою роботою є доповідь Ліги Націй «Хід і фази світової економічноїдепресії» (1931).
Розвитку системи приватногопідприємництва, обґрунтуванню державної економічної політики, спрямованої настворення сприятливих умов для функціонування приватнокапіталістичного сектору,присвячені праці «Міжрегіональна і міжнародна торгівля» та «Вільна і диригованаекономіка».
У його науковій спадщині такі праці:«Теорія торгівлі», «Світова економічна депресія», «Іноземна торгівля іторгівельна політика», «Ринок капіталу і політика відсотків», «Проблемастабілізації зайнятості», «Міжнародний розподіл економічної діяльності» та ін.
Б.-Г. Улін — почесний професор Вищоїшколи економічних наук і ділової адміністрації в Стокгольмі; нагородженийорденом Королівської Північної зірки уряду Швеції і орденом Даннеброга урядуДанії.
Шведський економіст Елі Хекшер (1879—1952) у статті «Вплив міжнародноїторгівлі на розподіл доходів»
(1919) виклав основні положеннямайбутньої «сучасної теорії міжнародної торгівлі».
Праця була непоміченою впродовж 10 років. На основі досліджень Е.Хекшера про вплив торгівлі на розподіл доходу Б.-Г. Улін створив теоріюміжнародної торгівлі, що ґрунтується на маржиналістській концепції цінностей. Сутьїї полягає в тому, що шлях до досягнення багатства і могутності країни пролягаєчерез переважання експорту над імпортом. Надлишок експорту приводить доприпливу дорогоцінних металів, насамперед золота і срібла. Чим більше їх маєдержава, тим вона багатша і сильніша.
Теорія міжнародної торгівлі — теорія,що аналізує основи торгівлі між державами і виграш від неї.
Складовою цієї теорії є трактуванняміжнародного руху факторів виробництва у співвідношенні один до одного і зрухом товарів. Вчений сформулював основні положення неокласичної доктриниміжнародної торгівлі, у тому числі теорії вивозу капіталу, розглянув контрастизовнішньої торгівлі і точних математичних моделей, які це описують.
Праця «Міжрегіональна і міжнароднаторгівля» певною мірою орієнтувала на врахування просторових факторів,поглиблене розроблення питань територіального поділу праці. З огляду намобільність факторів виробництва і тісну інтеграцію ринків, вчений відкривдорогу теоретичним дослідженням регіонального характеру — аналізу міжрайонноїторгівлі, спеціалізації господарства районів. Водночас, допускаючи можливістьвідхилень від досконалої мобільності факторів виробництва, він дійшов висновку,що «кожний район має перевагу у виробництві тих товарів, які потребують більшихвитрат факторів, що є в достатку і які відрізняються дешевизною в цьомурайоні».
Недосконала мобільність факторіввиробництва та інші реалії функціонування ринку створюють умови для виникненнядовготривалих порушень в розміщенні виробничих сил, породжуючи регіональніпроблеми. Саме цей висновок із праці Б.-Г. Уліна знайшов застосування в галузірегіональної теорії Заходу.
Загалом спираючись на ідеї Е. Хекшера про дію тенденції до міжнародноїрівноваги в цінах факторів і товарів, Б.-Г. Улін, однак, не погоджувався з нимщодо ролі руху товарів і факторів та доопрацював теорію порівняльних витрат. Цяспільна наукова ідея дала життя теорії співвідношення факторів виробництва.
Ця теорія базується на кількохважливих припущеннях.
1. Все світове господарство складається з двох держав, причому кожна з нихвиробляє два товари, використовуючи два однорідні в масштабах світовогогосподарства фактори виробництва. Кількість факторів незмінна, а кожна державапо-різному забезпечена ними.
2. Виробництво у кожній державі базується на однаковій технології, тобтовиробничі функції обох держав ідентичні.
3. Виробництво обох товарів у кожній державі характеризується незміннимефектом масштабу.
4. Товари відзначаються різноюфакторомісткістю, але факторомісткість кожного товару завжди незмінна при всіхспіввідношеннях цін на виробничі ресурси.
5. Смаки та уподобання споживачів у обох державах однакові.
6. Економіка обох держав характеризується досконалою конкуренцією.
7. Фактори виробництва повністю мобільні в межах кожної держави, але неможуть переміщуватися у міжнародних масштабах.
8. Транспортні видатки дорівнюютьнулю.
9. Відсутні перешкоди для рухутоварів між державами, ціни та обсяги виробництва визначаються під впливом суторинкових сил без будь-якого втручання держави (уряду).
Вчені досліджують безпосередньо непов'язані із зовнішньою торгівлею причини міжнародних відмінностей у цінах:історичні, кліматичні, традиційні. Е. Хекшер і Б.-Г. Улін стверджували, щотільки національні, кліматичні особливості не пояснюють у повному обсязіміжнародних відмінностей у цінах, а джерелом різного рівня порівняльних витратє співвідношення факторів виробництва.
Нерівність в оснащенні факторами виробництва зумовлює необхідність уміжнародній торгівлі. Кожна країна буде вивозити на світовий ринок саме тітовари, виробництво яких базується на використанні найчисельнішого інайдешевшого фактора: трудомісткі (численна і дешева праця), капіталомісткі(численний і дешевий капітал), матеріаломісткі товари (численні і дешевіприродні ресурси). Збільшення виробництва товарів, що базується на використанніпевного численного фактора, зумовить зростання попиту на нього. Це спричинить іпідвищення його ціни. І навпаки, попит на фактори, пов'язані із поглибленнямспеціалізації виробництва, що базується на численному факторі, будескорочуватися. Отже, будуть знижуватися їхні ціни.
Підвищення ціни на численний факторвиробництва неминуче збільшить його пропозицію, а зниження цін на інші факторискоротить її. Внаслідок цього, з одного боку, спостерігатиметься тенденція довирівнювання цін факторів у країнах-контрагентах, оскільки в кожній з них цінадешевшого фактора зростає, а дорогого — знижується. З іншого боку, зросте нерівномірність в наділеностіфакторами, оскільки в кожній країні збільшується пропозиція найчисленнішогофактора. Наслідком стане поглиблення міжнародного поділу виробництва (праці) ізбільшення обсягу міжнародної торгівлі.
У підсумку міжнародний поділ праціформується доцільно. Зокрема, країни-контрагенти вироблятимуть вигідні товари змінімальними витратами і відмовлятимуться від виробництва тих, для яких немаєсприятливих умов. Товари вироблятимуть з мінімальними витратами. На ринкусформується вигідна для виробників і споживачів структура цін. Цей процесзумовлює нівелювання відмінностей в наділеності факторами та міжнародномуподілі виробництва (праці), зменшення обсягу міжнародної торгівлі, оскільки вкраїнах, де численна і дешева праця, поступово скорочується виробництвотрудомістких товарів і збільшується виробництво капіталомістких, а в країнах,де численний і дешевий капітал, відбувається протилежний процес.
У такій формі теорія співвідношенняфакторів виробництва з незначними модифікаціями існувала до кінця 50-х —початку 60-х років XX ст. як базова економічна теорія зовнішньої торгівлі.Однак спостерігалися деякі розбіжності в поглядах західних економістів щодопитань мобільності чи іммобільності окремих факторів, а також умов, за якихвідбувається вирівнювання факторних цін, ступеня наділеності певними факторамиокремих країн.
Теорія співвідношення факторіввиробництва є предметом постійних дискусій економістів. У 50—60-ті роки В.Леонтьев, Б. Мінхас і деякі дослідники в Японії, Канаді, Індії здійснилиемпіричну перевірку теорії Хекшера — Уліна, яка показала конкретний характерекспорту деяких країн, а також труднощі, чи навіть неможливість точних статистичнихвизначень таких важливих для теорії понять, як «фактор виробництва», «достатокфактора», «факторомісткість», тобто неможливість її точної статистичноїперевірки.
Деякі сучасні західні економісти висловлювали інші критичні зауваженнящодо цієї теорії. Так, Нобелівський лауреат Г.-К. Мюрдаль заперечував, щоміжнародна торгівля веде до вирівнювання цінових факторів, оскільки розподілдоходів між країнами «імущими» і «неімущими» стає все більш нерівномірним.Англійський економіст Р. Харрод доводив, що теорема про вирівнювання ціновихфакторів є недійсною. Висновки теорії Хекшера—Уліна заперечував і американськийекономіст М.-О. Клемент. Він наголошував нанесумісності цієї теорії з фактами, що свідчать про наявні істотні відмінностів комбінації факторів виробництва у різних галузях.
Попри дискусійність окремих положень,теорія Хекшера—Уліна має широке практичнезастосування. Вона використовувалася при формуванні зовнішньоторгової стратегіїбагатьох держав. Щоб посилити факторні переваги, уряди вдавалися до заходів,спрямованих на підтримку і стимулювання експорту. Наприклад, здійснювалидевальвацію національної валюти, надавали підприємствам різні пільги, субсидіїна модернізацію виробництва та оновлення експортної продукції.
Незважаючи на зазначені вище жорсткіобмеження, теорія співвідношення факторів виробництва дає змогу визначити,якими товарами обмінюватимуться країни на міжнародному ринку, і містить цінніметодологічні підходи щодо аналізу напрямів впливу міжнародної торгівлі навідносні ціни факторів виробництва та розподіл факторних доходів.
Положення цієї теорії важливі й длятеорії економічного зростання. Є очевидним, що для країни з надлишком працізовнішня торгівля може потенційно розширити можливості повнішого використанняцього надлишкового ресурсу і/або зумовити підвищення заробітної платипрацівників. Водночас з'являється можливість зекономити дефіцитну іноземнувалюту, необхідну для придбання інвестиційних товарів.
Цю теорію розвивали П.-Е. Самуельсон,Я. Тінберген, В.Столпер, Т.Рибчинський та ін. Зокрема, П.-Е. Самуельсон, розробивши у 1953 р. теорему про вирівнювання цінфакторів, визначив математичні умови, за яких теорію Хекшера — Уліна можна застосовувати для господарської практики. Зазначена теоремадає змогу обґрунтувати запропоновану Б.-Г. Уліном тезу про те, що торгівлятоварами замінює переміщення факторів виробництва між країнами. Цю модель частоназивають моделлю Хекшера — Уліна— Самуельсона.
Висновок
Теорія співвідношення факторіввиробництва має важливе значення для обґрунтування вигідності міжнародноїторгівлі для всіх її учасників. На відміну від теорії порівняльних переваг Д.Рікардо, який не аналізував причин відмінностей у продуктивності праці, Е.Хекшер і Б.-Г. Улін запропонували розгорнуте тлумачення міжнародної спеціалізації.Вони оперували не одним, а двома факторами виробництва, що робило теоріюуніверсальною і відповідало прагненню всієї посткласичної теорії звільнитисявід впливу трудової теорії вартості, яку все ще використовували в аналізіміжнародної торгівлі.
2. Концепція дуалістичної економіки знадлишком робочої сили
Підвищення темпів зростання інарощення розмірів національного доходу завжди було метою країн «третьогосвіту». Загальну теорію розвитку країн, що розвиваються, створити важко. Аджевони відрізняються розмірами території, забезпеченістю природними і людськимиресурсами, рівнем зв'язків зі світовим ринком, типами соціальної та політичноїсистем, рівнем урбанізації і культурної однорідності, релігійною належністюнаселення тощо.
Теоретичні положення і висновкинеокласиків, інших західних шкіл частіше не враховують умов та специфіки цихкраїн. їхні проблеми (і труднощі) відрізняються від проблем, які вже вирішуваликраїни Європи і Північної Америки. Необхідне не тільки уточнення, а йформулювання нового категорійного апарату, створення нової методології.Розробленням відповідних концепцій, моделей і методів займалися представники«традиційної» економічної науки і вчені країн «третього світу» (Г.-К. Мюрдаль,Т.-В. Шульц, Я. Тінберген). Одним із представників специфічного напряму векономічній теорії є А.-В. Льюїс.
Льюїс (Lewis) Артур-Вільям (1915—1991) —американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1979). Народився в м.Кастрі (Британська Вест-Індія). По закінченні коледжу св. Марії працювавклерком. У 1933 р. вступив до Лондонськоїшколи економіки. У 1937 р. отримав ступінь бакалаврав галузі комерції. Продовжуючи навчання в докторантурі, викладав у Лондонськомууніверситеті. У 1940 р. здобув ступінь докторанаук з економіки. З 1948 р. впродовж 10 років — професор Манчестерського університету; поєднував викладацькуі дослідницьку роботу.
Новаторські дослідження в галузіекономіки промисловості знайшли відображення у книгах «Праця у Вест-Індії»(1939), «Монополії у Британській промисловості» (1945), «Принципи економічногопланування» (1949), «Економічний огляд — 1919—1939 рр.» (1949), «Накладнівитрати: нариси з економічного аналізу» (1950).
Теорії А.-В. Льюїса з'явилися уперіод його роботи в країнах, що розвиваються. У 1957-—1963 pp. — економічний радник ООН припрем'єр міністрі Гани; заступник виконавчого директора Спеціального фонду ООН івіце-президент університету Вест-Індії. За цю діяльність у 1963 р. йому присвоїли дворянське звання.Згодом він переїхав до СІЛА, працював професором економіки і міжнароднихпроблем у Прінстонському університеті.
Засновник і перший президент (1970—1973) Карибського банку розвитку длянадання допомоги 18 країнам Карибського басейну.На цій посаді він випробував чимало своїх наукових ідей.
До наукової скарбниці А.-В. Льюїсаналежать праці «Економічний розвиток у країнах з низьким доходом» (1951),«Економічний розвиток з необмеженим пропонуванням праці» (1954), «Теоріяекономічного зростання» (1955), «Політика в Західній Африці» (1965), «Зростанняі коливання, 1870—1913» (1978) та ін.
У 1983 р. А.-В. Льюїса було обрано президентом Американської економічноїасоціації. Був членом Ради Британського королівського економічного товариства,президентом Економічного товариства Гани і членом Економічного консультативногокомітету Національної асоціації підтримки кольорового населення. Йому присвоєнопочесні вчені ступені Колумбійським, Гарвардським, Йєльським, Вест-Індійським,Манчестерським, Уельським, Бристольським, Лагоським і Торонтськимуніверситетами; почесний член Американської економічної асоціації таЛондонської школи економіки.
А.-В. Льюїс, аналізуючи проблемиекономічного зростання, досліджував причини економічного розриву міжрозвинутими і слаборозвинутими країнами, які недавно здобули політичнунезалежність. Більшість учених у 50-ті роки XX ст. вважали, що для прискореногоекономічного зростання цим країнам найвигідніше вкладати прибутки від експортутрадиційних продуктів і товарів у промисловість. Ця думка ґрунтувалася науспішному досвіді реалізації «плану Маршалла» для відродження економіки країнЄвропи в повоєнний період, коли масовані капіталовкладення і швидкевпровадження нових технологій забезпечили прискорене відновлення європейськогогосподарства.
У «Теорії економічного зростання»вчений зауважив, що, аналізуючи досвід передових країн, можна визначити, вякому напрямі розвиватимуться слаборозвинуті країни. Однак не можна нічогоавтоматично запозичувати. Він, зокрема, висловив песимізм щодо здатностіміжнародної торгівлі бути «двигуном зростання» слаборозвинутих країн. Своїсумніви з цього питання А.-В. Льюїс викладав практично у всіх працях з проблем економічногозростання, в тому числі і в Нобелівській лекції «Повільний кінець двигуназростання».
У 50-ті — на початку 60-х років А.-В. Льюїс наголошував навизначальній ролі капіталу. Найважливішим він вважав забезпечення заощаджень, апідприємцю відводив другорядну роль. Але згодом переглянув свої погляди,внаслідок чого на передньому плані у його працях постав людський капітал. А.-В.Льюїс наголошував на істотній ролі планування, координації зусиль длядосягнення мотиваційної мети в забезпеченні процесу розвитку.
Аналізуючи існуючу проблему, вченийзапропонував концепцію дуалістичної (двоїстої) економіки.
Концепція дуалістичної економіки —концепція, згідно з якою економіка поділена на сільськогосподарський іпромисловий сектори, які характеризуються абсолютно різними рівнями розвитку.
Згідно з концепцією промисловий(сучасний) сектор (відносно розвинутий велико- і середньотоварнийкапіталістичний сектор)—конкурентоспроможний і капіталізований. Сільськогосподарський (традиційний) охоплюєнапівнатуральне і дрібнотоварне сільське господарство.
А.-В. Льюїс обґрунтував широке застосування двохсекторної моделі.Оскільки рівень заробітної плати у великому традиційному секторі є постійнимзавдяки дії обмежувачів інституційного порядку (держава, намагаючиськонтролювати інфляцію, проводить заморожування чи законодавчо обмежує заробітнуплату), то необмежене забезпечення робочою силою при незмінній реальнійзарплаті існує для невеликого сучасного сектору, що розвивається. До того жвисока забезпеченість господарства робочою силою гарантує значну економію наоплаті праці. Сучасні підприємці можуть зберігати і реінвестувати (повторновкладати) отримані таким чином кошти.
У своїх дослідженнях ученийоптимістично оцінював перспективи приватнокапіталістичного розвитку за умовслаборозвинутого господарства. Економічне зростання, на думку А. В. Льюїса,усюди відбувається впродовж тривалого періоду як результат зростання класупідприємців і перетворення його на домінуючу силу економічної системи.
Учений стверджує, що необмеженепропонування робочої сили існує в тих країнах, де густота населення висока,капітал дефіцитний, а природні ресурси обмежені, і стосується воно некваліфікованихверств. До таких країн він відносить Індію, Пакистан, Бангладеш, Єгипет та ін.А.-В. Льюїс припускає, що ціною праці є заробітна плата на рівні прожитковогомінімуму, а пропонування робочої сили при цій ціні перевищує попит.
Гіпотеза про необмежене пропонуванняробочої сили передбачає:
— існування надлишкового населення в аграрному секторі, продуктивністьякого дуже низька (дорівнює нулю або навіть від'ємна);
— значні масштаби прихованого сільськогосподарського безробіття (заоцінками А.-В. Льюїса, в економіках з надлишком робочої сили від 1/4 до 1/3 всього сільського населення не зайнято у виробництві).
Перехід надлишкового аграрногонаселення, яке споживає, але нічого або майже нічого не дає для збільшеннясукупного сільськогосподарського виробництва, в промисловий сектор забезпечитьйого дешевою робочою силою, зменшить відносну перенаселеність села. Це, у своючергу, сприятиме зростанню продуктивності праці в сільському господарстві іспричинятиме появу сільськогосподарського надлишку. Цей надлишок існує як фондзаробітної плати, від якого залежить можливість розширення продуктивноїзайнятості поза аграрним сектором. Крім цього, переміщення людей віднизькопродуктивної до високопродуктивної зайнятості зумовлює різке підвищенняефективності економічної системи загалом.
Акцентує автор на модернізації,головною ознакою якої вважає збільшення питомої ваги промислового виробництва внаціональному доході й відносної частки зайнятих у промисловому секторі. Серйозноюпроблемою він вважає всебічну мобілізацію внутрішніх джерел зростання, які єкомбінацією капітальних, людських та інтелектуальних ресурсів з урахуваннямдуалістичного характеру економіки.
Роль регулюючого механізму, що даєзмогу доцільно використати наявні ресурси, автор концепції відводить міжсекторномуринку. Йдеться про ідеальний ринковий механізм, де необмежене пропонуванняробочої сили автоматично підтримує реальну заробітну плату на постійному рівні,близькому до прожиткового мінімуму. Цей механізм сприяє перерозподілунаціонального доходу на користь підприємців. У такому випадку при стабільнонизькій заробітній платі зиск від капіталоутворення і технічного прогресуматимуть тільки підприємці.
Зростання прибутку, обсягу заощадженьта величини реінвестицій з кожним циклом капіталовкладень створює надійнуоснову для швидкого і безперервного зростання промислового сектору. А.-В. Льюїсдовів: якщо існує необмежене пропонування робочої сили за постійної реальноїзаробітної плати і якщо будь-яка частина прибутків реінвестується у виробничіпотужності, то прибутки і капіталоутворення постійно зростатимуть.
Тезу А.-В. Льюїса про існуваннязначного прихованого безробіття в сільському господарстві країн, щорозвиваються, було піддано різкій критиці Нобелівським лауреатом Т.-В. Шульцомта іншими західними дослідниками. Ця теза, на їхню думку, не враховує головного — сезонності сільського господарства.Не можна стверджувати про надлишкову робочу силу, оскільки в сезон збиранняврожаю відчувається нестача робочих рук. Це свідчить радше про те, що гранична продуктивністьробочої сили завжди позитивна і будь-яке переведення робочої сили із сільськогогосподарства неминуче повинно супроводжуватися зменшенням обсягусільськогосподарського виробництва.
Дискусія в 60—70-ті роки щодонадлишкової робочої сили продемонструвала розбіжності в теоретичнійінтерпретації цього явища, в практичному застосуванні концепції А.-В. Льюїса.Вона виявила серйозні розходження учених стосовно і самого факту існування, ірозмірів прихованого безробіття, однак не змогла достатньо аргументованопідтвердити правоту ні прихильників А.-В. Льюїса, ні його опонентів.
Було піддано критиці тезу А.-В. Льюїса про постійність реальної зарплатиаж до повного зникнення прихованого безробіття (вчений абстрагується відхарактерної для слаборозвинутих країн інфляції). Непереконливим, вважаютьопоненти, є його положення й про те, що мінімум зарплати в аграрній сферірегулюється ринком, а не типовими для цієї галузі традиційними інституціями. Непогоджуються вони і з його трактуванням нерівності доходів як передумовишвидкого економічного зростання. Вважаючи, що підприємці використовують увесьприбуток для технічної раціоналізації виробництва, автор не враховує існуючоїзначної диференціації доходів у цих країнах. Часто значна частина прибуткувикористовується не на виробниче нагромадження, а як дохід, що витрачається напрестижне споживання.
Під впливом критики концепціярозвитку дуалістичної економіки зазнала змін. Якісний етап у її вдосконаленнібув пов'язаний з введенням у неї зовнішньоторгових аспектів, що свідчило проперетворення закритої моделі на відкриту. Найважливішою умовою модернізації затакого підходу виявилося не виникнення аграрного надлишку, а створення умов длязабезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішньому ринку,що було пов'язане з низькою зарплатою в експортних галузях.
Попри дискусійність окремих положень,концепція А.-В. Льюїса має важливе значення на практиці. Вона спрямована назбільшення зайнятості й максимізацію випуску продукції на одиницю капіталу. У зв'язкуз цим найважливішим є використання внутрішніх ресурсів і можливостей. Згідно знею особливу увагу слід приділяти розвитку тих галузей промисловості, які непотребують великих витрат капіталу і складної технології, але поглинають великукількість некваліфікованої робочої сили (йдеться передусім про дрібнупромисловість). Таку точку зору підтримують економісти країн, що розвиваються.
На ідеях А.-В. Льюїса ґрунтувалися різні економіко-математичні моделімодернізації дуалістичної економіки. Найпоширенішою є модель Льюїса — Фея — Рейніса— економічна модель безробіття в країнах, що розвиваються, запропонована А.-В.Льюїсом і формалізована Дж. Феєм і Г. Рейнісом. Модель передбачає розмежуваннясільськогосподарського і промислового секторів та рух робочої сили між ними.Аграрний сектор, де зарплата перебуває на рівні прожиткового мінімуму, маєнадлишкову робочу силу, що поступово перетікає в сучасний промисловий сектор.Поглинання робочої сили залежить від норми нагромадження капіталу, а отже,рівня прибутку, що реінвестується. Повної зайнятості можливо досягти тоді, колився надлишкова робоча сила з аграрних районів буде поглинена промисловістю.
Висновок
Ця модель мала важливе значення дляформування відносин між містом і селом. Однак емпіричні дослідження спростувалидва її положення:
а) у сільськогосподарських районахневисоке безробіття на відміну від промислових регіонів;
б) зарплата у промисловості непостійна і безупинно зростає порівняно із зарплатою в аграрних регіонах.
На основі концепції дуалістичноїекономіки А.-В. Льюїс розробив також рекомендації для поліпшення торговогобалансу і забезпечення розвитку «третього світу», що робить сприятливим впливна регіональну та світову торгівлю.
Список джерел
1. Абрамова, М. А. Экономическаятеория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М.: Юриспруденция, 2001. – 400с.
2. Архипов, И. И.Экономика: учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М.: Проспект,2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В.Экономическая теория: практикум / О. В. Корниенко. – Ростов н/Д: Феникс,2008. – 320 с.
4. Макконнел, К. Р.Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М.:Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика:учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск: Новое знание,2005.
6. Мицкевич, А. А.Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М.: Вита-Пресс,2001. – 592 с.
7. «ЖурналЭкономист»