Зміст СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯАГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУМЕХАНІЗМ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВУКРАЇНІЛІТЕРАТУРА
Специфіка державного регулюванняагропромислового комплексу
Формування соціальноорієнтованої ринкової економіки в Україні неможливе без реорганізації аграрногосектора країни. Специфіка функціонування аграрної сфери зумовлює основнінапрями державного регулювання агропромислового комплексу (АПК) регіональноїекономіки.
Проблемам розвитку теорії іпрактики державного регулювання АПК присвячені роботи багатьох видатнихвчених-економістів не лише України, але й ближнього і далекого зарубіжжя. Нимидосить детально вивчені різні аспекти методології, аналізу реформуванняаграрного сектора. Разом з тим, комплексне розв’язанняпроблем, пов’язаних з розвитком усіх напрямівдержавного регулювання цього сектору в Україні поки що не досягнуте, оскількине враховуються регіональні особливості відтворюючих процесів, що не даєлогічної завершеності аграрної реформи, в повному обсязі невикористовуються потенційні можливості АПК.
В Україні, обравши курс нарозбудову ринкової економіки, держава допустила ряд організаційно-економічнихпрорахунків, що посилили аграрну кризу, джерела якої сягають ще союзногоперіоду. Особливо руйнівним виявився диспаритет цін, внаслідок якогосільськогосподарські підприємства втратили можливість оновлення виробничихфондів, своєчасної оплати праці.
Аграрний сектор неможливовивести на сучасний рівень розвитку без якісного перетворення продуктивних силвсіх сфер АПК регіону. Розвиток комплексу не може бути досягнутий без оновленняматеріально-технічної бази, що вимагає розробки цілеспрямованого державногорегулювання інвестиційних процесів.
Складність і специфікадержавного регулювання АПК регіону полягає в тому, що воно повинно поєднувати,з одного боку, заходи, спрямовані на формування конкурентного середовища, розвитокпідприємництва в цій сфері, а, з іншого, — забезпечувати соціальний захистнаселення.
Еволюція аграрних відносин, щовизначаються власністю на землю, реорганізація економічної природи колективнихсільськогосподарських підприємств, розвиток нових форм агробізнесу зумовилинеобхідність подальшого дослідження механізму державного регулювання АПКрегіону, спрямованого на формування конкурентного середовища в даному секторіекономіки, вироблення ряду практичних рекомендацій в умовах трансформаціїукраїнської економіки.
Визначимо основні позиціїщодо агропромислового комплексу.
Аграрно-промисловий комплекс (АПК) країни — це сукупність галузей,пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою,реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.
Особливості сучасного стану АПК України:
— накопиченнята загострення суперечностей економічного і політичного характеру;
— масовазбитковість сільськогосподарських підприємств;
— повільнітемпи реформування аграрного сектору економіки;
— збереженнятенденції до звуженого відтворення.
Структура АПК:
Сфера:
— Ресурсовиробнича
— Аграрно-сировинна
— Переробна
— Інфраструктура
Функції:
— Виробництво засобів виробництва для сільського господарства
— Власне сільськогосподарське виробництво
— Заготівля та переробка сільськогосподарської продукції
— Транспортування, зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції
Продуктові підкомплекси АПК: м ясний; молочний; зернопродуктовий; плодоовочевий;бурякоцукровий.
Загальносвітові тенденції розвитку відносин «держава — аграрнийсектор економіки»
1.Дотаційність сільського господарства.
2.Посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні.
3.Державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку.
4.Державна підтримка сільськогосподарських підприємств різних формвласності.
5.Протекціонізм вітчизняного сільгоспвиробника.
Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки:
— проведенняземельної реформи;
— приватизаціяоб'єктів АПК;
— розвитокнових форм господарювання;
— реалізаціяабсолютних та порівняльних переваг країни;
— забезпеченняумов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових таорганізаційно-інституційних відносин в агропромисловій сфері;
— формуванняринкового механізму управління АПК;
— соціальнийрозвиток села;
— інформаційнезабезпечення пропаганди реформ.
Цілі державного регулювання АПК
1. Забезпечення населення продуктами харчування
2. Забезпечення промисловості сировиною
3. Вирішення комплексу економічних та соціальних питань розвитку
Суб'єкти державного регулювання АПК в Україні:
— Міністерствоекономіки;
— Міністерствоаграрної політики;
— Державнийкомітет по земельних ресурсах;
— Державнийкомітет по водному господарству;
— Державнийкомітет лісового господарства;
— відповідніуправління і департаменти міністерств і комітетів.
Засоби та методи державної підтримки АПК:
– Зниження податкового пресу на сільгоспвиробника
– Фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень
– Створення умов для кредитування сільськогосподарського виробництва
– Політика державного протекціонізму
– Конкурсне визначення підрядчиків на держзамовлення
– Сприяння у створенні інститутів ринкової інфраструктури для АПК
– Підготовка та перепідготовка кадрів, для аграрного сектору
– Списання, пролонгація боргів
– Залучення іноземних інвестицій
– Нетрадиційні (компенсації)
Фактори ефективного вирішення проблем АПК:
— рівноправнефункціонування сільськогосподарських підприємств різних форм власності;
— раціональневикористання ресурсів;
— впровадженняу виробництво новітніх технологій;
— сучасніспособи відтворення, охорони землі та природних багатств у цілому.
Завдання держави щодо розвитку АПК в Україні:
– Формування та утвердження єдиного конкурентоздатного національногоринку сільгосппродукції
– Визначення перспектив розвитку АПК,
– Перетворення АПК у пріоритетний сектор економіки
– Відновлення (встановлення) цінового паритету між сільськимгосподарством та промисловістю
– Структурна перебудова АПК (розвиток переробної галузі, виробництвосучасної сільськогосподарської техніки, формування замкнутого циклувиробництва)
– Захист і підтримка вітчизняного сільськогосподарського виробника
– Демонополізація сфери АПК, лібералізація господарських ринків
– Формування ефективної виробничої інфраструктури АПК
– Проведення земельної реформи
– Адаптація сільськогосподарського виробництва до вимог світового ринку
– Розвиток соціальної інфраструктури села
Регулююча роль держави зумовлена низькою еластичністюпопиту і непередбачуваністю результатів в аграрній сфері, нестабільністюприбутків виробників, сезонністю сільськогосподарського виробництва,збереженням земельного потенціалу, необхідністю охорони навколишньогосередовища, розвитком експортного потенціалу АПК, забезпеченням безпекихарчування і, загалом, продовольчої безпеки країни.
Із затвердженням державної форми власності на землю зарадянських часів усталився нетрудовий тип власності на основний факторсільськогосподарського виробництва. Жорстка директивна регламентація діяльностівиробників, руйнування аграрних відносин зумовилиаграрну кризу, яка посилила загальну економічну кризу в Україні.
Система аграрного потенціалу, яка формується вУкраїні, — емерджентна, виникнення в її межах нової якості зумовлене зовнішнімизмінами, а попередній рівень емерджентної еволюції (у вигляді соціалістичноїсистеми господарювання) створив умови для виникнення нового. В умовахемерджентних змін основу методології оцінки потенціалу складає комплекснийпідхід, що не досягається без визначення ціни землі.
Оцінка земель дозволяє регулювати економічні відносиниреалізації прав власності на землю. Діюча вУкраїні методика носить нормативний характер і не враховує дію ринковихмеханізмів (динаміку цін на сільгосппродукцію, ресурси, зміну врожайності, змінубанківської норми процента, податкових витрат тощо).
Складність специфіки державного регулювання АПКрегіону полягає в тому, що воно повинно поєднуватив собі, з одного боку, заходи, спрямовані на формування конкурентногосередовища, розвиток підприємництва, а, з іншого, — на забезпечення соціальногозахисту населення. Для розвитку механізму конкуренції в аграрному секторінеобхідні:
— впровадження в практиці господарювання механізмівмотивації, що забезпечують належний рівень зацікавленості у функціонуваннісільськогосподарських товаровиробників на основі приватної власності;
— формування економічних інститутів ринку в аграрномусекторі, що впливають на створення конкурентного середовища;
— розвиток ринкової інфраструктури, що обслуговуєсектор і розвивається на основі конкурентного механізму;
— захист вітчизняного виробника і вітчизняного ринкусільськогосподарської продукції;
— удосконалення нормативно-правової бази, що регулюєнедосконалу конкуренцію і забезпечує соціальний захист населення;
— реструктуризація державних установ з метоюдецентралізації регулюючих функцій.Механізмантимонопольного регулювання в Україні
Згідно Постанові Кабінету міністрів України «Про механізмантимонопольного регулювання діяльності монопольних утворень» станом на квітень2007 року антимонопольному регулюванню підлягає діяльність монопольних утворень,перелік яких визначається Антимонопольним комітетом разом із Міністерствомекономіки з числа господарюючих суб'єктів, частка яких на загальнодержавномуабо регіональних ринках певних товарів і послуг становить 35 та більшевідсотків, і природних монополій (далі — монопольні утворення).
Антимонопольне регулювання діяльності монопольних утворень здійснюється згідноз Державною програмою демонополізації економіки і розвитку конкуренції шляхом встановленняцін і тарифів, державного контракту та державного замовлення, контролю задодержанням вимог стандартів, норм, правил і показників якості при виробництвіпродукції (виконанні робіт, наданні послуг) та її реалізації.
Інститут антимонопольного регулювання як один із засобівдержавного регулювання — відносно нове явище в системі вітчизняного права. Вмежах даної статті автор має на меті зосередити увагу на значенні дефінітивних(оціночних) понять в процесі тлумачення антимонопольних норм таіндивідуалізації правового регулювання в умовах конкретної ринкової ситуації.
Антимонопольні норми є складовим елементом законодавства прозахист економічної конкуренції, основою якого на сьогодні є Закон України «Прозахист економічної конкуренції» від 11.01.01 (далі – Закон) [3].
Для антимонопольного інституту характерним є поєднанняматеріальних та процесуальних норм, в яких знайшли адекватне відображенняприватні та суспільні інтереси в цілому. Це означає, що суспільство задопомогою антимонопольних норм створює для всіх учасників ринкових відносинпевні «правила гри». Останнє є сукупністю умов, форм та способівгосподарювання.
Норми матеріального права встановлюють права та обов’язкиучасників економічних відносин, регулюють їх змістовну сторону. Нормипроцесуального права регулюють порядок (процедуру) діяльності уповноваженихорганів державної влади і суб’єктів господарювання по реалізації нормматеріального права.
Матеріальні норми інституту антимонопольного регулюванняпредставлені, зокрема, нормами-цілями, нормами-завданнями, компетенційними,спеціалізованими, розбудовчими, регулятивними, правоохоронними нормами.
Метою формування правил ринкової поведінки є сприяннярозвитку партнерських відносин в умовах економічної конкуренції. А томуповедінка суб’єктів господарювання може бути оцінена з точки зору існуючихзаборон, додаткових обов’язків та спеціальних уповноважень.
Процесуальні норми інституту антимонопольного регулювання,по-перше, характеризують поточну, повсякденну роботу антимонопольних органів зконтролю над дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції,по-друге, регламентують механізм реалізації матеріальних норм цьогозаконодавства. Власне, механізм реалізації норм процесуального права вантимонопольному інституті має як судовий, так і позасудовий порядок.
Важливе практичне значення при застосуванні матеріальних тапроцесуальних норм інституту антимонопольного регулювання має правильневрахування дефінітивних норм, тобто норм, які встановлюють легальне визначенняпевних правових понять. Правове поняття є засобом, через який в інститутіантимонопольного регулювання відбувається узагальнення явищ економіко-правовогохарактеру.
За ступенем визначеності, дані поняття поділяються наабсолютно визначені та відносно-визначені.
Абсолютно-визначені поняття відображають найбільш суттєвіознаки тих явищ, дій, які є характерними для конкретної сфери правовогорегулювання – антимонопольного. Такі норми знайшли своє відображення в ст. 1 «Визначеннятермінів», а також ст. 5 «Узгоджені дії» та ст. 12 «Монопольне (домінуюче) становищесуб’єкта господарювання» Закону України «Про захист економічної конкуренції».
І навпаки, відносно-визначені поняття не містять достатньоїкількості загальних ознак для того, щоб зробити висновок відносно їх змісту.Це, зокрема: «позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативнінаслідки обмеження конкуренції» (ч. 3 ст. 10 та ч. 2 ст. 25 Закону), «суттєвеобмеження конкуренції» (ч. 2 п. 8 ст. 6; ст. 7; ч. 2 ст. 10; ч. 2 п. 6 ст. 13Закону), «не зазнає значної конкуренції» (ч. 1 ст. 12 Закону); «загроза системіринкової економіки» (ч. 4 ст. 10 Закону); «без об’єктивно виправданих на тепричин» (ч. 2 п. 8 ст. 6; ч. 2 п. 6 ст. 13; ч. 1 ст. 19 Закону); «створенняперешкод» (ч. 2 п. 7 ст. 13; ст. 20 Закону); «невигідне становище уконкуренції» (ст. 21 Закону); «торгові та інші чесні звичаї у підприємницькійдіяльності» (ч. 2 п. 7 ст. 6; ч. 1 ст. 8; ч. 2 п. 3 ст. 13 Закону); «спотворенняконкуренції» (ч. 1 ст. 15; ст. 16 Закону); «об’єктивні причини переважних умову господарській діяльності» ( ч. 1 ст. 19 Закону).
Практичне застосування відносно-визначених понять обумовлюєдослідження обставин конкретної ринкової ситуації з точки зору існування чиможливості існування обмежень як результату діяльності суб’єктівгосподарювання. А тому в юридичній літературі такі поняття називаютьсяоціночними.
Існування в інституті антимонопольного регулювання оціночнихпонять пов’язане передусім з умовами функціонування ринкової змагальності. Агосподарська діяльність має різноманітні форми та прояви, які не завжди можнапередбачити та адекватно відтворити в законодавстві про захист економічноїконкуренції. Ще І. О. Покровський відзначив, що будь-яке законодавство, навітьбудь-яка просторова кодифікація, нерідко знаходить прогалини – часто простотому, що в момент свого видання закон ще не мав перед собою тих життєвих явищ,які розгорнулись потому.
Існування оціночних понять надає гнучкості інститутуантимонопольного регулювання, а також є засобом узагальнення та законодавчоїекономії. Враховуючи такі поняття, законодавець вважає за непотрібне давати їмабсолютне визначення в нормі права. Відповідні знання суб’єкти господарюванняотримують із повсякденного життя і немає необхідності обтяжувати нормативнийакт зайвою характеристикою того чи іншого економіко-правового явища. За влучнимзауваженням Д. А. Гараймовича, «звичайна» норма права черпає інформацію ізсебе, а норма з оціночними поняттями «вбирає» в себе весь розум оточуючогосередовища.
Ефективність функціонування інституту антимонопольногорегулювання буде залежати також і від існування низки загальних правил, які єобов’язковими для виконання в будь-якому випадку. В спеціальній літературі вониіменуються порушеннями per se.
Тобто це такі види монопольної діяльності, які законодавцемвіднесені до апріорно нелегальних дій суб’єктів господарювання та при вирішенніконкретних антимонопольних справ не вимагають здійснення порівняльного аналізунаслідків такої діяльності по відношенню до позитивного ефекту для суспільнихінтересів. Наприклад, дії, на які ст.ст. 13, 15-18 Закону України «Про захистекономічної конкуренції» введені обмеження, визначаються апріорно нелегальними.
Присутність у структурі вищевказаних статей загальної норми іпереліку конкретних складів порушень є одним із критеріїв для кваліфікованогозастосування норми per se і правила «розумного підходу», які стали своєріднимипрезумптивними положеннями інституту антимонопольного регулювання.
Таким чином, формулюючи певні правові норми інститутуантимонопольного регулювання, законодавець нерідко оперує оціночними поняттями.Однак через звичайну дефініцію правової норми, тлумачити оціночні поняттянеможливо, адже сутність останніх динамічно пов’язана з реальноюсоціально-економічною ситуацією в умовах конкретного товарного ринку.
Водночас помилковим є нерозуміння необхідності таобов’язковості існування критеріїв в юридичній оцінці вказаних вище понять. Ітакими критеріями, на нашу думку, повинні стати презумптивна дія принципу perse і правила «розумного підходу». Це дозволить антимонопольним органамздійснити кваліфікацію дій суб’єктів господарювання в процесі ринкової змагальностіз точки зору їх «абсолютної неправомірності» чи «відносної правомірності».
В основі з’ясування фактів зловживання монопольним(домінуючим) становищем та анти конкурентної практики органів влади тауправління на ринку знаходиться презумпція «абсолютної неправомірності» (perse). А це означає, що за жодних обставин вказана поведінка не несе чи не буденести в собі жодного позитивного потенціалу для конкретного товарного ринку.
Поряд з цим, такий різновид монополістичної практики, яканти- конкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання, окреслений у ст. 6Закону України «Про захист економічної конкуренції», може бути кваліфікований зточки зору «відносної правомірності» з урахуванням правил «розумного підходу»,якщо їх учасники доведуть, що ці дії мають позитивний ефект для конкретноготоварного ринку. Це означає, що учасники таких дій мають право довести їх «відноснуправомірність» та, надаючи докази антимонопольним органам стосовно обставин,зазначених у ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,отримати відповідний дозвіл у порядку, передбаченому в розділі VI вказаногоЗакону.
Правовою гарантією реалізації вказаних можливостей суб’єктівгосподарювання виступає положення ч. 4 ст. 55 Конституції України про те, щокожен має право будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати своїправа і свободи від порушень та протиправних посягань.
Таким чином, основу інституту антимонопольного регулюваннястановлять оціночні поняття, зміст яких розкривається через презумптивніположення добросовісності та розумності, що є одним із засобів захисту правсуб’єктів господарювання в умовах конкретної ринкової практики та критеріємоцінки їх дій з точки зору «абсолютної неправомірності» та «відносноїправомірності». В свою чергу, вказані поняття є своєрідними «типовими схемами»в матерії законодавства про захист економічної конкуренції (права).Законодавець за допомогою оціночних понять намагається піддати правовійрегламентації ті нестандартні ситуації, які можуть виникнути під час здійсненнягосподарської діяльності в умовах ринку.
В свою чергу, саме оціночне поняття уточнюється у зв’язку іззастосуванням відповідної правової норми в процесі правозастосовчої діяльностіабо при вирішенні спору (в судовому чи позасудовому порядку).
У поточному році здійснюється постійний моніторингдемонополізації і реструктуризації галузей економіки, що належать до сфериприродних монополій, з оцінкою соціально-економічних наслідків цих процесів. У2006 році ця робота буде продовжена.
Основною метою у2007 році є формування повноцінного конкурентного середовища, запобіганнянедобросовісній конкуренції, анти конкурентним діям органів влади та органівмісцевого самоврядування.
ЛІТЕРАТУРА
1. Господарський кодекс України
2. ЗаконУкраїни «Про природні монополії» 20 квітня 2000 року № 1682-III Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України від 15 травня 2003 року N 762-IV, від 18 листопада2003 року N 1280-IV, від 20 листопада 2003 року N 1294-IV
3. ЗаконУкраїни «Про захист економічної конкуренції» від11.01.2001 р.// Юридичний вісник України. 2002 — № 6 (346) — С. 4-21.
4. ПостановаКабінету міністрів України „Про механізм антимонопольного регулюваннядіяльності монопольних утворень” від 15 червня 1994 р. № 400
5. Біленчук П., Удалов Т. Програма курсуконкурентно-антимонопольне право України. // Юридичний вісникУкраїни — 2001.- № 40.- С. 37 — 40.
6. ГараймовичД. А. Оціночні поняття в сучасному цивільному праві // Цивілістичні записки:Міжвуз. зб. наук. праць. — М.: Статут, 2001. — С. 155.
7. ДахноІ.І. Антимонопольне право. К., 1999 р. — С. 8.
8. ЕременкоВ.И. Законодательство о пресечении недобросовестной конкуренциикапиталистических стран. М.: 1991 — 218 с.
9. КузьмінаС. А. Захист інтересів суб'єктів господарювання віднедобросовісної конкуренції. Д., 2000. — С. 6
10. ПокровськийІ. А. Основні проблеми цивільного права. — М.: Статут, 1998. — С. 90.
11. СаніахметоваН. О. Підприємницьке право: Навч. посіб. — К.: А.С.К., 2001. — С. 43.
12. ТотьєвК. Ю. Конкуренція і монополія. Правові аспекти регулювання: Навч. посіб. — М.,1996. — С. 32.
13. ТотьєвК.Ю. Конкурентне право (правове регулювання конкуренції): Підруч. — М., 2000. — С. 184.