РЕФЕРАТ
Дипломнаробота 86 сторінок, 7 рисунків, 11 таблиць, 30 джерел.
Об’єктдослідження – структура витрат ТОВ «САТП-2001».
Цільроботи — розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробкаметодологічних підходів до її зниження на прикладі ТОВ «САТП-2001».
Методидослідження — методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.
Посиленняінноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниження собівартостіпродукції.
Уході дослідження теми дипломної роботи було визначено, що:
— існують резерви зниження собівартості продукції;
— насобівартість транспортних перевезень значною мірою впливаютьтехніко-експлуатаційні показники;
— визначені основні шляхи зниження собівартості продукції;
— установлено нормативи витрат на паливо підприємства.
Можливіприпущення про розвиток об’єкта дослідження – можливе зниження собівартостіпродукції на основі впровадження інновацій.
Ключовіслова:
СОБІВАРТІСТЬ,ВИТРАТИ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ, НОРМАТИВНИЙ МЕТОД, АВТОТРАНСПОРТНАПРОДУКЦІЯ.
ЗМІСТ
ВСТУП
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Собівартість як економічна категорія
1.2 Шляхи зниження собівартості продукції
2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП– 2001»
2.1 Аналіз змінних та постійних витрат
2.2 Вплив техніко-експлуатаційних показниківна собівартість продукції
3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ
3.1 Нормативний метод розрахунку витрат наавтотранспортну продукцію
3.2 Нормування витрат на паливо
3.3 Економічний ефект запропонованихрозробок
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Вумовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основноїланки всієї економіки — підприємства, тому що саме на підприємстві створюєтьсяпродукція, виконуються роботи, надаються послуги. Найважливішою економічноюкатегорією, що характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізаціюпродукції є собівартість продукції. Вона є також найважливішим якіснимпоказником роботи підприємства, тому що характеризує рівень використання всіхресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженніпідприємства. Товаровиробник повинен прагнути зниження собівартості, оскількиїї зниження забезпечує йому додатковий прибуток. У зниженні собівартостісуспільство зацікавлене не менш товаровиробників, тому що низька собівартістьозначає, що виробництво функціонує ефективно і ресурси суспільствавикористовуються раціонально.
Перехідна новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв’язку зрозробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень)бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійногоапарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:
— об’єкт обліку виробничих витрат – витрати на виробництво, що групуються зарізними ознаками з метою визначення собівартості продукції;
— витрати – зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшеннязобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за виняткомзменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілувласниками);
— витрати майбутніх періодів – витрати, понесені підприємством в звітномуперіоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступнихзвітних періодів;
— собівартість продукції (робіт, послуг) – грошове вираження витрат підприємства,пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданнямпослуг;
— прямі витрати – економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартістьконкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованиминормами та нормативами;
— непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єктувитрат економічно можливим шляхом;
— основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесомвиготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характерівиробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вониподіляються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплатупраці та інші прямі витрати;
— накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесомвиготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи поорганізації, управлінню та обслуговуванню виробництва;
— витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції тазапасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.
Метоюдослідження є розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробкаметодологічних підходів до її зниження.
Длядосягнення поставленої мети в процесі дослідження були вирішені наступнізавдання:
розглянутоекономічну сутність поняття собівартості;
визначеномеханізм формування собівартості;
обгрунтуваноосновні шляхи зниження собівартості продукції;
проаналізуваноструктуру собівартості продукції на прикладі ТОВ «САТП-2001»;
проаналізувановплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції;
розробленаметодика формування витрат на автотранспортну продукцію;
наданонауково-практичні рекомендації щодо нормування витрат на паливо ТОВ «САТП –2001»;
наданооцінку економічного ефекту розробок та рекомендацій.
Об’єктомдослідження є процес формування собівартості продукції.
Предметомдослідження виступають методи зниження собівартості продукції.
Гіпотеза:посилення інноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниженнясобівартості продукції.
Длядосягнення поставленої мети використані такі загальнонаукові та спеціальніметоди: методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.
Інформаційноюбазою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти в сферібухгалтерського обліку, звітність та документація ТОВ «САТП – 2001»,наукові праці вчених та засоби інтернету.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Собівартість як економічна категорія
Упроцесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні,трудові, фінансові). Витрати підприємства складаються із всієї суми витрат навиробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі,називаються собівартістю й включаються у вартість продукту. Таким чином,собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває більшу частинувартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізаціїпродукції. Собівартість входить до числа особливо значимих показниківефективності господарської діяльності. Вона являє собою витрати підприємства навиробництво й обіг, є основою порівняння витрат і доходів. Якщо не відомасобівартість то, як можна визначити прибуток? Або для формування відпускноїціни хіба можна обійтися без собівартості? Собівартість показує, у що обходитьсяпідприємству продукція, яку воно випускає, скільки можна заробити на продажіпродукції або яку націнку зробити понад собівартість, тобто вона є основоюціноутворення. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то маємісце розширене виробництво. Якщо в процесі реалізації ціна продукції меншесобівартості, то не забезпечується навіть просте відтворення. Без перебільшенняцей показник найбільше реагує на ситуацію, що складається на підприємствах, увиробництві окремих видів виробів й у цілих галузях.
Векономічній літературі часто зустрічається визначення, що досить коротко і ясновиражає поняття собівартості:
Собівартість- це виражені у вартісній формі поточні витрати підприємства на виробництво йреалізацію продукції (робіт, послуг) [16].
УПоложенні (стандарті) бухгалтерського обліку України № 1 собівартістьвизначається як вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництвапродукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів,енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на їївиробництво й реалізацію [13].
Приплануванні, обліку й калькулюванні собівартості продукції підприємство маєправо підсумувати в собівартість також й інші зроблені їм витрати й платежі,безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Ці витрати«законодавець» дозволивши відносити на собівартість, і які надалі єскладовою частиною формованої ціни товару, тобто будуть компенсованіпідприємству споживачем його продукції [15].
Умовнособівартість продукції, що випускає підприємством, можна розглядати зекономічних та юридичних позицій. З економічної точки зору собівартістьпродукції представляє собою вартісне вираження будь-яких витрат на їївиробництво й реалізацію, іменовані витратами. У юридичному розрізісобівартість зроблених підприємством витрат потрібно враховувати тільки тодіколи це дозволяє законодавство [15].
Якекономічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій [5]:
1)облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
2)база для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначенняприбутку й рентабельності;
3)економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій нареконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;
4)визначення оптимальних розмірів підприємства;
5)економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень й ін.
Собівартістьпродукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якіснимпоказником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів(змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства.У собівартість входять витрати, зв'язані:
безпосередньоз виробництвом (сировина, матеріали, придбані вироби й напівфабрикати, паливо,енергія й т.д.);
зобслуговуванням виробничого процесу і його управлінням;
зоплатою праці й відрахуваннями у фонд соціального страхування, а також платежіпо майновому страхуванню;
звитратами на ремонт основних виробничих фондів;
замортизаційними відрахуваннями на повне відновлення (реновацію) основнихфондів;
звитратами на реалізацію продукції.
Причомуслід зазначити, що всі компоненти враховуються по фактичних витратах, незалежновід того, чи зроблені вони в межах установлених діючим законодавством норм абоперевищують їх. Тобто ці компоненти є витратами минулої праці вже зробленого.Дана обставина особливо важливо для обґрунтованого оподаткування прибутку.
Увітчизняній теорії й практиці залежно від об'єкта, для якого визначаютьсявитрати, розрізняють наступні види собівартості [21]:
— собівартістьвсієї продукції, під якою розуміється загальна сума витрат на її виробництво йреалізацію. При цьому розрізняють повну виробничу собівартість і повну(комерційну) собівартість продукції.
1) повнавиробнича собівартість — це загальна сума прямих і непрямих витрат навиробництво товарів або послуг.
2) повна(комерційна) собівартість містить у собі повну виробничу собівартість, а такожсуму вневиробничих (комерційних) витрат.
— індивідуальнасобівартість, тобто собівартість конкретної одиниці продукції. Визначаєтьсявинятково у випадку одиничного виробництва, наприклад при будівництві судна абопри виготовленні унікального устаткування.
— середнясобівартість — даний показник може бути розрахований для окремих підприємств ідля галузей. Визначається як середньозважена величина й характеризує середнівитрати на одиницю продукції.
П(С)БО № 16 «Витрати» визначає витрати як або зменшення активів,або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталупідприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення аборозподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [14].
Необхідність у різних класифікаціях витрат, використання різнихметодів їх збирання й розподілу зростає з ускладненням господарської діяльностіпідприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку,контролю, аналізу та ефективного управління витратами.
В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип — різні витрати для різних цілей.
Виділяють три напрями класифікації витрат (рис.1.1) [22]:
/>
Рисунок 1.1 – Класифікація витрат у системі управлінського обліку.
Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов'язань або зменшенняактивів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.
Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов'язань абозменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншоївигоди в майбутніх періодах.
Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпанівитрати — у звіті про фінансові результати.
На практиці не всі витрати, що відносяться до звітногокалькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані звиробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товаріврозрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витратиперіоду.
Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані звиробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.
У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина йматеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї,амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формуютьїї історичну собівартість
На торгiвельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартістьпридбання товарів для реалізації.
Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартостіпродукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони булиздійснені.
Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносятьвитрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг,дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.
На торгiвельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.
У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться насобівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду — витратами діяльності.
Важливою ознакою витрат як у виробничій, так й у невиробничійсфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом,проектом. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі танепрямі.
Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвомодного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вониможуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції [24].
Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, щовідносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо увідповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносятьсявитрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основноговиробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітниківтощо.
Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахуватипо окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вонипов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями їїобробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхомрозподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносятьсявитрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, на підготовку таосвоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні таінші виробничі витрати.
Отже, непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені допевного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.
Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічнимпроцесом виготовлення продукції, та неминучі за будь-яких умов та характерувиробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вониподіляються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплатупраці та інші прямі витрати [24].
До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину йматеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальнівитрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну платута інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робітабо наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретногооб'єкту витрат.
Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу(майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бутипрямо віднесена на продукцію (оплата години простою, додаткові виплати),включають до складу виробничих накладних витрат.
До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничівитрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат,зокрема відрахування на соціальні заходь, плата за оренду земельних і майновихдiлянок,амортизація.
Накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо зтехнологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певнихфакторiв роботи з організації, управління та обслуговування виробництва [21].
Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна платаобслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання й ремонт будівель,приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, оренднаплата, оплата комунальних послуг.
Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретноюпродукцією, оскiльки вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їхпов'язують з конкретною продукцією приблизно, розподіляючи всю суму накладнихвитрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно дозаробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості,завантаження обладнання).
Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. Довиробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, якірозподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.
вiдносно обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяютьсяна змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладнихвитрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, наопалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростаєабо зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частинавиробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практичнонезмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випускупродукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна платамайстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладнихвиробничих витрат варто віднести плату за користування телефоном (основна платаплюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.
До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витратина збут та інші операційні витрати.
Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізнятирелевантні та нерелевантні витрати [16].
Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути зміненавнаслідок прийняття рішення.
Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить відприйняття рішення.
Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) танерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значеннядля прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні тазмінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіантувикористання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витратизалишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватисьпри прийнятті рішень.
Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативнихрішень, називають диференційними витратами.
Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідновраховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).
Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошів абовитрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістраху міру їх виникнення.
Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибіродного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення [16].
Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть доуваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.
Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниціпродукції.
Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групипродукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.
Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином(формула 1.1) [5]:
АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC, (1.1)
де АТС — середні витрати на виробництво продукції;
AFC — середні постійні витрати;
AVC — середні змінні витрати;
Q — обсяг виробництва.
Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобтоє вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.
Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняттяуправлінського рішення щодо обсягу виробництва й ціноутворення.
Класифікація за типом “поведінки” витрат у залежності від змінобсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою дляцілей планування й контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликаєвідповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витратизалишаються незмінними.
Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розміряких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.
Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів,прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати напродажів товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витратполягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку наодиницю продукції.
Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційнодо зміни обсягу діяльності.
Напівзмінні витрати – витрати, які змінюються, але не прямопропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати напридбання матеріалів за умови отримання знижки в разі придбання великої партіїта витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в мірузростання кваліфікації робітників.
Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати,тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовимприкладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати увигляді абонентської плати та змінні витрати — плату за тривалість проведенихрозмов.
Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна величинаяких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.
До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.
Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницюпродукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.
Певна частина витрат поводитися як постійні витрати у визначенихмежах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростаннятакож змінюється в бік збільшення. Прикладом є витрати на утриманняадміністративно-управлінського персоналу й витрати на утримання та експлуатаціюобладнання.
Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазонудіяльності та певного часу.
Релевантний діапазон – діапазон діяльності, у межах якогозберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором [19].
У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльностівитрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними абоступінчастими.
Напівпостійні витрати – витрати, які змінюються ступінчасто призміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна платаробітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.
Таким чином, за короткий період години витрати можуть бутизмінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Алі за тривалий періодусі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійнимий змінюються ступінчасто.
Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їхкерівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньоконтролювати або мати на них значний вплив.Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролюватиабо впливати на них.
Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить воснові системи обліку за центрами відповідальності [26].
Згiдно з (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видамидіяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.
Звичайна діяльність — будь-яка основна діяльність підприємства, атакож операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.
Існують також й інші класифікаційні ознаки [29]:
Таблиця 1.1 – Визначення категорій витратГрупа Визначення Приклад 1 2 3 За періодичністю вкладів Поточні Витрати, які виникають у ході фінансово-господарської діяльності Витрати на утримання приміщень, будівель, обладнання Одночасні Витрати, виникнення яких визначається одиничним випадком Витрати на аудиторську перевірку Вiдносно виробничого процесу Виробничі Витрати, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва готової продукції Витрати праці і матеріалів. Виробничі накладні витрати Невиробничі Витрати, які не входять до собівартості товарно-матеріальних запасів Витрати на рекламу, наукові дослідження За часом розрахунку Фактичні Реально здійснені витрати Витрати за певний період Планові Визначені витрати Витрати майбутніх періодів По відношенню до продукції Загальні (сумарні) Сума витрат, які понесло Загальна собівартість підприємство в процесі виробництва визначеного чи виду партії продукції виробленої (реалізованої) продукції Витрати на одиницю Витрати, які понесло підприємство на виробництво одиниці продукції Собівартість одиниці продукції По відношенню до періоду Короткострокові Витрати короткострокового періоду, протягом якого фактори виробництва не змінюються Обладнання з тривалим строком служби, чисельність робітників Довгострокові Витрати довгострокового періоду, протягом якого можуть змінитися фактори виробництва Зміни виробничої потужності
Надзвичайнадіяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа,техногенні аварії). Втрати внаслідок таких подій покриваються за рахунокстрахового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.
1.2 Шляхи зниження собівартості продукції
Собівартістьє основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшеннясуми прибутку й рівня рентабельності. В умовах переходу до ринкової економікироль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різкозростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартостіпродукції для підприємства полягає в наступному [26]:
узбільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, упояві можливості не тільки в простому, але й розширеному виробництві;
упояві можливості для матеріального стимулювання працівників і рішення багатьохсоціальних проблем колективу підприємства;
уполіпшенні фінансового стану підприємства й зниження ступеня ризикубанкрутства;
уможливості зниження продажної ціни на власну продукцію, що дозволяє значноюмірою підвищити конкурентоздатність продукції й збільшити обсяг продажів;
узниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарноюпередумовою для виплати дивідендів і підвищення їхньої ставки.
Насампереднеобхідно відзначити, що керівники й менеджери підприємства повинні чітко розуміти,що управління витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньоїмінімізації на підприємстві є складовою частиною управління підприємством уцілому [27].
Длярішення проблеми зниження витрат виробництва й реалізації продукції напідприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повиннащорічно коректуватися з обліком обставин, що змінилися на підприємстві. Цяпрограма повинна носити комплексний характер, тобто повинен враховувати всіфактори, які впливають на зниження витрат виробництва й реалізацію продукції [22].
Змісті сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежить відспецифіки підприємства, що вiдповiда стану й перспективi розвитку. Але взагальному плані в ній повинні бути відбиті наступні моменти:
комплексзаходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів(впровадження нової техніки й безвідхідної технології, що дозволяє більшощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо й енергію; удосконаленнянормативної бази підприємства; впровадження й використання більше прогресивнихматеріалів; комплексне використання сировини й матеріалів; використаннявідходів виробництва; поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку йін.);
заходи,пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, щодозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва;
заходи,пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємствавід зайвих машин й устаткування; надання майна підприємства в оренду; поліпшенняякості обслуговування й ремонту основних засобів; забезпечення більшогозавантаження машин й устаткування; підвищення рівня кваліфікації персоналу,обслуговуючого машини й устаткування; застосування прискореної амортизації;впровадження більш прогресивних машин й устаткування й ін.);
заходи,пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення й підтримкаоптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації; забезпеченнявипереджувального росту продуктивності праці в порівнянні із середньоюзаробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці;удосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація йавтоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотиваціївисокопродуктивної праці й ін.);
заходи,пов'язані з удосконаленням організації виробництва й праці (поглибленняконцентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування й диверсифікованостівиробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва й праці;удосконалення організаційної структури управління фірмою й ін.).
Крімтого, комплексна програма по зниженню витрат виробництва повинна мати чіткиймеханізм її реалізації. Варто також підкреслити, що планування й реалізаціятільки окремих заходів щодо зниження витрат виробництва хоча й дають певнийефект, але не вирішують проблеми в цілому.
Зниження собівартості продукції приводить до збільшення прибуткупідприємства. Пошук шляхів зниження собівартості є одним із пріоритетнихнапрямків діяльності працівників економічних служб підприємства.
Зниження собівартості продукції виробництва передбачає скороченнявитрат на кожен елемент її структури. Розглянемо основні шляхи такого зниженняпо головним елементним групам собівартості [22].
1) Витрати, пов'язані з використанням предметів праці (сировини,матеріалів, палива, електроенергії). Скорочення витрат за рахунок даної групиелементів вимагає, з одного боку, зниження їхньої вартості, з іншого боку — зменшення витрат на одиницю виготовленої продукції, у тому числі череззменшення залишків основного виробництва, їхнього продуктивного використання.Заміна традиційних сировинних матеріалів штучними з наперед запрограмованимивластивостями, розмірами, конфігурацією теж сприяють зниженню собівартості.Основними напрямками рішення цієї проблеми є: збільшення продуктивності праці всферах, де роблять сировинні й паливно-енергетичні ресурси; підвищення якостіінженерно-конструкторських розробок на стадії проектування товару; впровадженнятехніко-технологічних новацій у виробництво, а саме безвідхідних технологій;постійне підвищення кваліфікації працівників; поліпшення організаціївиробництва й праці.
2) Витрати, пов'язані з використання предметів праці (основнихфондів). Витрати предметів праці входять у собівартість у виглядіамортизаційних відрахувань. Постійне збільшення технічної оснащеності й цін назасоби виробництва обумовлюють зростання абсолютних розмірів амортизації і їїпитомої ваги в структурі собівартості. Але це зовсім не означає, щорозраховуючи на одиницю продукції такі витрати повинні збільшуватися. Всезалежить від співвідношення темпів збільшення суми амортизаційних відрахувань йобсягів виробленої продукції. Якщо виробництво продукції буде зростати швидше,те на одиницю товару буде доводиться менша частка амортизації.
Отже, при незмінних інших умовах собівартість одиниці продукціїбуде зменшуватися.
До основних шляхів попередження випереджального зростанняамортизаційних відрахувань відносять: підвищення продуктивності праці в сферах,де створюються засоби праці, що зменшить їхня вартість; поліпшення якостімашин, устаткування, споруджень, які дадуть можливість скоротити витрати напідтримку їх у належному робочому стані; зменшення частини вартості пасивноїчастини основних фондів у їхній загальній вартості; утримання від придбаннянового типу машин й устаткування у випадку, коли приріст цін на них перевищуєприріст їхньої продуктивності; використання наявної техніки й устаткування змаксимально припустимим навантаженням.
3) Витрати на заробітну плату. Скорочення собівартості зарахунок заробітної плати при збільшенні її абсолютних розмірів можливо лише приумовах, коли більш високими темпами підвищується продуктивність праці. Упротивному випадку буде відбуватися «поїдання» господарства. Забезпечитипостійний переважний ріст продуктивності праці можна лише шляхом постійноготехніко-технологічного відновлення виробництва, удосконалення його організації.Отже, і в цьому випадку науково-технічний прогрес виступає головним факторомрішення проблеми.
4) Витрати, джерелом покриття яких виступає вартістьдодаткового продукту. Такі витрати можна розділити на витрати обов'язкові(постійно здійснювані будь-яким підприємством) і витрати непродуктивні. Спосібзменшення частини обов'язкових витрат (відрахування на соціальне страхування,сплата відсотка за кредит, орендна плата й т.д.) у собівартості власне кажучитой же, що й спосіб зменшення частини амортизації або заробітної плати. Вартовраховувати, що кредит здатний прямо сприяти не тільки зменшенню частинивластиво відсотка в собівартості продукції, але й скороченню всіх відзначенихгруп витрат, якщо він береться й розумно використовується для реконструкції,модернізації виробництва. Непродуктивні витрати (штрафи, відшкодування збитківі т.д.), як правило, пов'язані з низькою трудовою й виконавською дисципліною напідприємстві, невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань,несвоєчасним здійсненням платежів, порушенням законів, що регулюютьгосподарську діяльність. Тому зрозумілі заходи боротьби з непродуктивнимивитратами. Але вони ніколи не дадуть бажаних результатів, якщо не будепо-справжньому задіяний економічний інтерес кожного працівника й усьоговиробничого колективу не тільки у своєчасному й сумлінному виконанніобов'язків, строгому виконанні підписаних договорів, дотриманні діючогогосподарського законодавства тощо, а насамперед в інвестиціях унауково-технічні новації.
Основними напрямками зниження собівартості є: удосконалюваннятехніки, технології й організації виробництва, використання нових видівсировини, більше кваліфікованої робочої сили, застосування більше діючихметодів стимулювання працівників, вибір раціональної форми власності.
Головний фактор скорочення витрат на одиницю товару — використаннярезультатів науково-технічного прогресу і застосування нової техніки й технологіїв першу чергу. Істотним резервом зниження собівартості є більше повневикористання наявних ресурсів підприємства, збільшення обсягу виробництвапродукції на наявній технологічній базі підприємства. Збільшення обсягвиробництва приводить до зниження собівартості за рахунок скорочення постійнихвитрат на одиницю продукції
Чим більше у витратах підприємства частка постійних витрат, тимбільше значне зниження собівартості може побут досягнутий за рахунок збільшенняобсягу виробництва.
Одним з напрямків зниження собівартості є зміна форми власностіпідприємства з метою підвищення інтересів власників у зниженні витрат навиробництво продукції.
В умовах ринкової економіки істотним фактором зниженнясобівартості є вільна конкуренція.
Удовгостроковому періоді основним напрямком зниження собівартості є підвищеннятехнічного рівня підприємств і кваліфікації кадрів. В Україні першочерговоюмірою зниження собівартості виготовлення товарів є збільшення випуску продукціїна діючих підприємствах [22].
2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП – 2001»
2.1 Аналіз змінних та постійних витрат
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «САТП – 2001» єорганізацією, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір якихвизначається статутними документами. Вкладники цієї організації несутьвідповідальність у рамках їхнього внеску. Основними видами діяльностіпідприємства є:
1) перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом;
2) експедирування;
3) ремонт автомобілів.
Харківське ТОВ «САТП – 2001» є юридичною особою з моментузатвердження Статуту, має самостійний баланс, має право відкривати в установахбанків розрахункові рахунки й інші, необхідні для її діяльності рахунки, у томучислі валютні, зберігати на цих рахунках свої кошти й здійснювати всі безготівкові,касові й розрахункові операції відповідно до затверджених правил.
Проведенняретельного економічного аналізу витрат на виробництво має важливе значення при пошуку резервівпідвищення його ефективності. Значення його складається, зокрема, в тім, що віндозволяє виявити планову й фактичну структуру витрат на виробництво,установити, за рахунок яких статей витрат й у якому ступені відбулася змінасобівартості перевезень, виявити резерви підприємства по зниженню собівартостіперевезень і визначити шляхи їхньої мобілізації.
Починаютьпроведення аналізу собівартості перевезень із зіставлення звітних і плановихданих. Тому що звітні дані не завжди можуть бути порівняні із плановими узв'язку з деякими змінами, що пройшли по об'єктивних причин, що не залежать віддіяльності підприємства (зміни складу й структури парку рухливого складу,середньої відстані перевезення вантажів, номенклатури й структури вантажообігу,оптових цін й ін.), то перш ніж зіставляти звітні дані із плановими, плановіпоказники перераховують по витратах на фактично виконаний обсяг транспортноїпродукції з урахуванням змін. Витрати перераховують окремо по кожній групівитрат, а усередині групи — по статтях. Тому що змінні витрати залежать відпробігу, то планову величину їх коректують на фактичний загальний пробіг й одержуютьаналітичну суму змінних витрат [5]:
Сперпл = Sпер х L'общ, (2.1)
де Сперпл – сума змінних аналітичних витрат, грн.;
Sпер — змінні планові витрати на 1 км пробігу, грн.;
L'общ- загальний фактичний пробіг автомобілів, км.
Фондзаробітної плати водіїв і кондукторів також коректують на фактично виконанийобсяг доходів від перевезень, одержуючи при цьому аналітичну суму фондузаробітної плати водіїв:
Фз пв к пл = Фз п в к (1 + ((BD – 100) / 100) х 0,8), (2.2)
де Фзп в к пл — аналітичний фонд заробітної плати водіїв і кондукторів, грн.;
Фз пв к – фактичний фонд заробітної плати водіїв і кондукторів, грн.;
У — виконання плану доходів, %;
0,8 — коефіцієнт коректування фонду заробітної плати.
Якщооблікова кількість автомобілів у звітному періоді не змінювалося, то постійнівитрати не коректують. При зміні ж середньої кількості автомобілів необхідноперерахувати амортизаційні відрахування на відновлення рухливого складувідповідно до діючих норм і звітною середньої кількістю автомобілів івідповідним чином скорегувати цю групу витрат по формулі 2.3 [5]:
Спост пл = Спост + СА, (2.3)
де Спостпл – сума постійних аналітичних витрат, грн.;
Спост- загальні фактичні постійні витрати, грн.;
СА — амортизаційні відрахування на відновлення рухливого складу, для яких нормивстановлені залежно від терміну служби й незалежно від пробігу.
Загальнасума аналітичних витрат на перевезення буде дорівнювати:
Собщпл = Спер пл + Фз п в к пл + Спост пл, (2.4)
де Собщпл — сума аналітичних витрат, грн.
Сумааналітичних витрат характеризує рівень витрат, що відповідає звітному обсягувиконаної транспортної роботи. Вона служить базою для виявлення відноснихвідхилень (табл. 2.1) [5].
Таблиця2.1 — Показники виконання плану собівартості перевезень по статтях витратСтатті витрат Сума витрат, тис. грн. Виконання плану, % Структура витрат, % план звіт план звіт відхилення 1 2 3 4 5 6 7 1. Основна й додаткова заробітна плата водіїв з нарахуваннями по соцстраху 1418,2 1457,2 102,7 28,7 28,5 -0,2
2. Змінні витрати,
у тому числі: 2861,5 2993,9 104,6 58,0 58,7 +0,7 — автомобільне паливо 1184,5 1262,5 106,6 24,0 24,7 +0,7 — мастильні та інші експлуатаційні матеріали 43,2 46,0 106,5 0,9 0,9 - — зношування й ремонт автомобільних шин 315,3 272,2 86,3 6,4 5,3 -1,1 -технічне обслуговування й поточний ремонт автомобілів 609,0 646,6 106,2 12,3 12,7 +0,4
-амортизація рухливого складу:
на капітальний ремонт 350,1 381,5 109,0 7,1 7,5 +0,4 на відновлення 359,4 385,1 107,2 7,3 7,6 +0,3
3. Постійні витрати,
у тому числі: 659,6 654,5 99,2 13,3 12,8 -0,5 -накладні витрати 640,2 635,1 99,2 12,9 12,4 -0,5 -амортизація на відновлення автомобілів вантажопідйомністю до 2т 19,4 19,4 100,0 0,4 0,4 - Усього 4939,3 5105,6 103,37 100,0 100,0 - /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Показники абсолютного, відносного й припустимого відхиленьвизначають по кожній статті витрат (табл. 2.2) [5]. При цьому виявляютьпричини, що викликали відхилення у витратах по всіх статтях витрат.