Наукові аспектиекологічно безпечного природокористування
Розвитокземельних відносин на сучасному етапі земельної реформи
Земельна реформа вУкраїні розпочалася з 1991 року. Одним з її основних досягнень є подоланнядержавної монополії на землю, запровадження приватної власності, реформуваннясільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на майно і наземлю.
Початком проведенняземельної реформи в Україні вважається 15 березня 1991 р., коли набули чинностіприйняті Верховною Радою України 18 грудня 1990 р. Земельний кодекс таПостанова «Про земельну реформу». Саме з цієї дати всі землі Українибули оголошені об'єктом земельної реформи.
Головним завданнямземельної реформи згідно із вказаною постановою був перерозподіл земель зодночасним наданням їх у довічне успадковуване володіння громадянам; постійневолодіння колгоспам, іншим підприємствам, установам та організаціям, а також укористування з метою створення умов для рівноправного формування багатоукладноїекономіки, раціонального використання й охорони земель. Організаційна схемаздійснення земельної реформи в Україні наведена на рисунку 1.1
З часу проголошенняземельної реформи кардинально змінилися відносини власності на землю, структураземлеволодінь та землекористувань в аграрній сфері, запроваджено плату заземлю, оренду земельних ділянок, їх купівлю-продаж, дарування, міну. Мільйонигромадян безоплатно одержали земельні ділянки з державної власності.
Трансформація земельнихвідносин здійснюється відповідно до законодавства України щодо забезпеченнядинамічного і неухильного розвитку суспільства на шляху до цивілізованихринкових відносин.
У результаті реалізаціїзаходів земельної реформи формується земельний устрій країни, сприятливий дляефективної господарської діяльності на землі освічених, підприємливих,працездатних людей, збереження і розвитку сталого довкілля.
В основному завершеноприватизацію сільськогосподарських угідь країни. Приватизація земельсільськогосподарського призначення селянами відбулася через безоплатну передачуземель державної власності недержавним сільськогосподарським підприємствам.
Обраний шляхприватизації у цілому виправдався, дістав підтримку сільського населення, якепрацює на землі. У власність недержавних сільськогосподарських підприємствбезоплатно передано 28,1 млн. га сільськогосподарських угідь, що здійснено восновному протягом 1995—1997 рр. Вартістьцих земель становить 244,5 млрд. грн. Останніми роками в незначних обсягахпроводиться роздержавлення земель колишніх радгоспів.
Логічним продовженнямземельної реформи в аграрній сфері стало паювання земель у недержавнихсільськогосподарських підприємствах. Цей процес проведено в 1996—1998 рр. ш УказомПрезидента України під 08.08.1995 р. № 720/95 «Про порядок паюванняземель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам іорганізаціям».
Станом на 01,05.2004 р.6786,2 тис. селян стали власниками сертифікатів па рано на земельну частку(пай). Розпочався активний процес оформлення державних актів на право приватноїпласкості па землю. На даний час уже 5,4 млн. (79,7%) селян оформили й одержалидержавні акти замість сертифікаті і для них — власників реальних земельнихділянок — земельні відносини вийшли на якісно інший рівень.
Одночасно відбуваласяприватизація земельних ділянок громадянами: для ведення особистого селянськогогосподарства та селянського (фермерського) господарства; будівництва і!обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибнихділянок); садівництва; дачного та гаражного будівництва.
Здійснили приватизацію11,6 млн. громадян (86,4% загальної кількості осіб, які мають на те право).Загальна площа приватизованих земельних ділянок становить 3,6 млн. га.Приватизація земельних ділянок громадянами здійснюється рішеннями місцевихорганів влади.
Тривалий час земельнареформа стосувалася зміни форм і осі на селі лише за рахунок розвиткуселянських (фермерських) господарств. Створені в перші роки реформи шгосподарства у цілому поки що не виправдовують покладених на них сподівань, невийшли на рубіж домінуючої форми господарювання.
Кількість фермерськихгосподарств тривалий час не змінюється. Певна частина їх припиняє діяльність,натомість з’являються нові ентузіасти фермерського руху. На 1 січня 2005 р.кількість фермерських господарств в Україні становила
Безперечним досягненнямземельної реформи є розвиток особистого селянського господарства, садівництва,городництва. Ця категорія землеволодінь і землекористувань у сучасних умовахдомінує в забезпеченні населення продуктами харчування.
Завдяки новостворенимагроформуванням продовольчий ринок країни наповнений в основному вітчизняноюпродукцією. Проте й переоцінювати успіхи особистого селянського господарстванемає підстав. По-перше, ці господарства дрібні, базуються переважно на ручнійпраці. Лише незначна частина їх із часом може трансформуватися у товарнігосподарства. По-друге, зростання площ цієї категорії господарств не привело доадекватного зростання обсягів виробництва. І все ж у перспективі цігосподарства будуть школою для фермерів-початківців, місцем проживання певноїчастини населення, у тому числі міського, яке віддає перевагу сільськіймісцевості, такому способу життя.
Розподіл земельного фондуУкраїни за формами власності(станомна 01.07.2005 р.)
/>
□ Державнавласність — 29 600,8 тис. га
□ Приватнавласність — 30 619,4 тис. га
Власність юридичнихосіб —- 134,6 тис. га
Значні зміни відбулисяу формах власності на сільськогосподарські угіддя. В державній власностізалишається лише 27,3 % сільськогосподарських угідь країни, яківикористовуються переважно для забезпечення наукової діяльності, з навчальноюметою, а також для насінництва, ведення племінного господарства, вирощуваннялікарських рослин, виробництва специфічних видів сільськогосподарськоїпродукції.
Результатитрансформації організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємствсвідчать, що в Україні з'явився широкий спектр агровиробничих формуваньринкового типу.
Варто зазначити, щосільськогосподарських акціонерних товариств засновано лише 4%. Загроза втратиземельної власності селянами у великих масштабах внаслідок банкрутствагосподарств малоймовірна.
Прогнозується, що зчасом зменшуватиметься частка товарі ній і обмеженою відповідальністю тавиробничих коопераційні, натомість зростатиме кількість селянських іфермерських господарств.
Перетворення земельноївласності та соціально-економічної структури землекористування в аграрній сферіще далекі які свого повного й остаточного завершення та юридичного закріплення.
Близько 19 тис.господарств ще не мають належно оформлених юридично і технічно закріпленихземлеволодінь та землекористувань, що не дає їм можливості здійснюватипланування господарської діяльності на землях, які перебувають у їхнійвласності, в оренді, постійному користуванні, при множинності орендодавців —громадян, юридичних осіб рад та місцевих держадміністрацій.
Складно визначити реальнубазу справляння плати за, а також застосовувати механізми іпотечногокредитування.
Вбачається, що розвитокземельних відносин в аграрній сфері найближчими роками сприятиме:
створеннюінфраструктури ринку земель, забезпеченню його державного регулювання;
концентрації тавикористанню сільськогосподарських угідь активною частиною сільськогонаселення;
повному забезпеченнюпотреби сільських жителів у земельних ділянках для ведення особистогоселянського господарства, сінокосіння і випасання худоби, садівництва тагородництва;
задоволенню потреб уземельних ділянках працівників соціальної сфери на селі;
еволюції частиниселянських господарств у напівтоварні й товарні виробничі структури;
запровадженню обмеженьі обтяжень сільськогосподарського землеволодіння та землекористування;
раціоналізаціїземлекористування економічними методами.
Якщо реформа власностіна землю недержавних товарних сільськогосподарських підприємств здійсненапереважно в 1996—1997 рр., то трансформація сільськогосподарських виробничих структур— у 2000—2002 рр., і наданий час створено більш як 60 тис. агроформуваньринкового типу (включаючи фермерські господарства), заснованих на засадахприватної власності на землю та майно.
Структурасільськогосподарських підприємств у результаті трансформації агроформуваньпротягом 2000—2005 рр.
/>
□ Приватні(приватно-орендні) підприємства — 4,6 тис.
□ ТзОВ— 7,3 тис.
ШЗ Акціонернітовариства — 0,8 тис.
В Сільськогосподарськікооперативи — 1,8 тис.
0 Селянські(фермерські) господарства — 4,7 тис.
ИП Інші суб'єктигосподарювання — 2,8 тис.
Оренда землі в Українівідновилася після 70-річної перерви з прийняттям у жовтні 1998 р. ЗаконуУкраїни «Про оренду землі». Могутнього імпульсу цьому процесу в сферісільськогосподарського виробництва надали паювання земель недержавнихсільськогосподарських підприємств та створення системи господарств ринковоготипу.
Прийнятий ВерховноюРадою України Закон від 02.10.2003 р. № 1211 -IV«Провнесення змін до Закону України „Про орендуземлі“ (у новій редакції) сприятиме залученню продуктивних земель вактивний сільськогосподарський обіг. Оренднівідносини у державі стимулюватимуть ефективну господарську діяльність звикористанням землі як основного засобу виробництва в аграрній сфері татериторіального базису в інших галузях. Поліпшатьсяумови укладання договорів оренди. Права орендодавців і орендарів набудутьналежного правового захисту. Розшириться база справляння орендної плати,забезпечуватиметься суспільний контроль за ставками орендної плати.Урозпитку орендних земельних відносин заінтересовані 4,9 мли власниківсертифікатів на право на земельну частку (ний), які передали свої паї в оренду,проте розмір землекористувннь яких поки що недостатній для веденняконкурентоспроможною високорентабельного господарства.
Дми інших господарств,які виникли п результаті трансформації колективних сільськогосподарськихпідприємств, формуванні оптимальних землекористувань також можливе пише черезоренду землі.
Станом на 01.07.2005 р.площа переданих в оренду земельних становить 19 мли га. Укладено 4,8 млн.договорів оренди земельних часток (паїв), у тому числі 2,5 млн. — із селянамипенсіонерами.
В основному,як і передбачалося, сільськогосподарські угіддя знаходяться в орендігосподарств — правонаступників недержавних сільськогосподарських підприємств.
Орендаземельних часток, %
/>
□ Господарствами— правонаступниками недержавних сільськогосподарських підприємств — 64,3%
□ Іншимигосподарюючими суб'єктами — 26,3% Щ Фермерськими господарствами — 9,4%
Як правило, договориоренди земельних часток укладають-і н на короткі строки. Це свідчить про те, щоселяни не поспішають остаточно взяти на себе зобов'язання щодо конкретногоорендаря і задовольнити ся рівнем орендної плати, яку їм нині пропонують Вумовах, коли тільки з'являється конкурентний попит на землю, це явище цілкомвиправдане і логічне. Орендодавець чекає вигідніших пропозицій. Але з поглядуорганізації стабільного виробництва, підвищення економічної родючості ґрунтівкороткострокова оренда є перешкодою для капіталовкладень у довгострокове поліпшенняземлі.
У 2003 році плата заоренду земельних часток в грошовому еквіваленті становила 2,2 млрд. грн. У 2005р. загальна сума виплат сягала 2,3 млрд. грн. Це надзвичайно позитивнесоціально-економічне явище. Поки що орендна плата справляється в основному внатуральній формі.
Зазначені розбіжностіне в усіх випадках пов'язані з якістю орендованих земель, а великою міроюзалежать від політики місцевих органів влади. Тому необхідно:
а) за рішенняммісцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з участюпредставників орендодавців і орендарів встановлювати рекомендовані шкали орендноїплати за землі різної якості, які доцільно переглядати один раз на 2—3 роки;
б) створити прирайонних державних адміністраціях спеціальні дорадчі служби, які мають надаватиінформаційні послуги заінтересованим особам щодо стану попиту і пропозиції11.ії на оренду землі, проводити конкурси за право орендувати земельні ділянки,давати поради стосовно рівня справедливішої орендної плати тощо.
Станом на 01,05,2005 р.продано 23 137 земельних ділянок («сільськогосподарського призначення площею 10617 га на суму І 121 270 тис. грн. Вартість 1 м2 у середньомустановить И,'І гри. Зазначені кошти направляються в основному до місцевихбюджетів.
Постійно здійснюютьсякупівля-продаж присадибних земельних ділянок. Розпочався рух права на земельнічастки (паї). Продаж їх згідно з рішенням Верховної Ради України тимчасово до01.01.2007 р. призупинено.
Рух права на земельнучастку (пай), %
/>
□ Успадковано— 850 638
□ Подаровано— 95 483 В Обміняно — 2387
■ Продано — 13 049
Усього відчужено —961,5 тис сертифікатів на право на земельну частку (пай), що становить 14,2 %кількості сертифікатів, виданих громадянам.
Грошова оцінка земельпроводиться з метою регулювання відносин при передачі землі у власність,спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу, ціноутворенні, облікусукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розміру внесків достатутних фондів господарюючих суб'єктів.
Загальна нормативнавартість земель сільськогосподарського призначення станом на 01.01.2004 р.становила 365 198 млн. грн. Середня вартість 1 га сільськогосподарських угідь —8733,2 грн., ріллі — 9204,8 грн.
Найвищий показникгрошової оцінки (нормативної) ріллі в Черкаській області — 11653,6, АР Крим —10 814, Донецькій — 10 201,4, Полтавській —10 158,3 та Херсонській областях —10 127 грн. за 1 га.
Обсяги надходженькоштів до бюджету від сплати за землю щорічно зростають. Якщо в 1996 р.загальна сума земельного податку сягала 602,9 млн. грн., у 2000 — 1 млрд. 375 млн.грн. у 2002 — 1 млрд. 805 млн. грн., то в 2003 р. — 2 млрд. 032 млн. грн.Динаміка справляння податку за землю за останні роки створила передумови длязростання грошових надходжень до бюджету в 2004 та наступних роках.
Земельна реформа вУкраїні зумовила значні, особливо у сільському господарстві, структурні зміни увласності на землю, в землеволодіннях і землекористуваннях. У результаті цьоговиникли нові проблеми в системі управління землекористуванням: формування земелькомунальної власності, акумуляція коштів, що надходять від земельного податкута земельного обігу (зокрема від оренди), в органах місцевого самоврядування йорганах виконавчої влади, вдосконалення оцінки земельної власності тощо.
Невідкладною проблемоюстала розробка законодавчої та нормативної баз, наукового забезпечення,правового, економічного й організаційного механізмів регулювання земельнихвідносин з урахуванням традицій, регіональних особливостей і державнихінтересів. У зв'язку з цим виникла потреба її удосконаленні земельних відносинта земельного законодавства.
Подолання монополіїдержави на землю ще не означає, що всі проблеми у регулюванні земельнихвідносин розв'язані.
Закінчився другий етапземельної реформи в Україні — здійснення заходів щодо оптимізаціїземлекористування та посилення охорони земельних ресурсів, виконання якихвимагало відповідних капіталовкладень і матеріальних витрат.
Основними напрямами державноїполітики у сфері регулювання земельних відносин на вказаний період були:
1. Забезпеченнядальшого розвитку відносин власності на землю.
2. Удосконаленняземельних відносин у сільськогосподарському виробництві.
3.Дальше реформування земельних відносин у містах та Інших населених пунктах.
4. Розвитокринку земель.
5. Розвитоккредитування під заставу землі, в тому числі Іпотечного кредитування.
6.Удосконалення порядку справляння плати за землю.
7. Удосконаленнямоніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру й оцінкиземель.
8. Землевпоряднезабезпечення проведення земельної реформи.
9. Підвищенняефективності державного управління земельними ресурсами.
10. Поліпшенняорганізації контролю за використанням та охороною земель
11. Удосконаленнянормативно-правової та методичної баз розвитку земельних відносин.
Підсумовуючивищесказане, можна зробити такі висновки. Основні напрями вдосконаленняземельних відносин в Україні полягають у наступному:
юридичному закріпленніправ власності на землю за користувачами, володільцями та власниками, щозумовить раціональніше її використання;
формуванні земельногоринку, яке включає систему оцінки земельних ділянок і визначення ціни землі(при цьому необхідно враховувати цільове використання землі, обмеження розмірівземлекористування, встановлення термінів між купівлею і продажем ділянки таінші обмеження, які виключають можливість спекуляції землею);
створенніінфраструктури земельного ринку, зокрема земельного (іпотечного) банку, щодасть змогу скоротити фінансові витрати на виробництво, збільшити обсягиінвестиційного кредиту залученням кредитних ресурсів і сприятиме концентраціїземлекористування;
запровадженні платностіза користування землею незалежно від форм власності введенням земельного податкуй земельної плати згідно з грошовою оцінкою земель;
розробці законодавчоїбази купівлі-продажу землі, механізму її відчуження (у зв'язку з недосконалістюпитання про ціну землі доцільно обмежитися продажем земель несільськогосподарськогопризначення, а на землях сільськогосподарського призначення — продажем правакористування, тобто орендою);
введенні застави землідля одержання товаровиробниками необхідних коштів на розвиток виробництва;
здійсненні державногоконтролю за використанням та охороною земель;
формуванні екологічно стійкихземлеволодінь і землекористувань з урахуванням природних ландшафтів.
Безумовно, розробказаходів щодо вдосконалення земельних відносин потребує реалізації такогополітичного документа, як державна цільова програма розвитку земельної реформив Україні, або затверджених Указом Президента України Основних напряміврозвитку земельної реформи в Україні. Держкомземом України розроблені проектитаких документів, які передбачають:
продовження розвитку істабілізації відносин власності на землю;
удосконаленнядержавного земельного кадастру, в тому числі створення системи реєстраціїземельних ділянок і права власності на них;
розвиток інфраструктуриринку землі (купівля-продаж, оренда, застава);
розвиток земельнихвідносин у сільському господарстві в напрямі збільшення частки приватноївласності на землю;
прискорення земельноїреформи у населених пунктах, особливо в містах;
формування основіпотечного кредитування під заставу землі;
удосконалення системиземельних платежів;
удосконалення системидержавного управління земельними ресурсами;
удосконаленнядержавного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторинг.
Нині важливою передумовоюуспішного здійснення земельної реформи є формування правового та економічного земельнихвідносин. Основна мета ньому — використання земельної ренти для суспільних, щопідвищенню ефективності сільсько-101 виробництва, раціональному використанню,прискоренню науково технічного прогресу. мені передбачає створення економічногорегулювання земельних відносин на основі таких принципів, як:
забезпечення єдностіпроцесу рентного регулювання в міжзональному та внутрішньозональному аспектах;
оптимальна взаємодіяекономічних важелів у процесі рентній о регулювання з тим, щоб кожний із нихвиконував властиві йому функції;
створення стимулів дляраціонального розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, ав інших гану діях народного господарства — найефективнішого землекористування;
забезпечення відноснорівних стартових можливостей здійснення відтворювального процесу для всіхсільськогосподарських товаровиробників;
збалансованістьвартісних матеріально-речових пропорцій для всіх сільськогосподарськихпідприємств, що знаходяться природно-економічних умовах.
І урахуванням мети івикладених принципів найсуттєвіші положення концепції створення економічногомеханізму ре-і земельних відносин повинні передбачати: розробку системи платиза землю, адекватної умовам економічної діяльності в рамках переходу доринкової економіки; визначення різних видів плати за землю (земельний податок,оренда,