/>Зміст
Вступ
Розвиток інвестиційної діяльності підприємств уперіод становлення ринкової економіки
Висновки
Література
Вступ
Інвестиції означаютьвідмовлення в поточному споживанні з метою збільшення споживання в майбутньому.Ті нації, що споживають значну частину своїх доходів, інвестують порівняно малоі для них характерні помірні темпи економічного росту. Нації, що споживаютьнезначну частину своїх доходів, інвестують значні засоби і тому їм властиві високітемпи росту економіки і продуктивності праці. Споживання й інвестиції єважливими визначальними загального обсягу виробництва і зайнятості. Колисприятливий податковий чи режим збільшення розмірів ринку дають поштовх дозбільшення обсягу інвестицій, зайнятість і обсяги виробництва швидкозбільшуються. Якщо обсяг інвестицій зменшується унаслідок впливу несприятливихфакторів – обсяг виробництва і зайнятість скорочуються.
Для того, щоб визначитироль інвестицій у розвитку й ефективному функціонуванні економіки, розглянемодва поняття — валові і чисті інвестиції.
Валові інвестиції являютьсобою загальний обсяг инвестируемых засобів у визначеному періоді, спрямованихна нове будівництво, придбання засобів виробництва і на прирісттоварно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції являють собою суму валовихінвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді. Динаміка показника чистих інвестицій відбиваєхарактер економічного розвитку країни на тім чи іншому етапі. Якщо сума чистихінвестицій складає негативну величину (тобто якщо обсяг валових інвестиційменше суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничогопотенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається, (такаситуація характеризує державу, «проедающее свій капітал»). Якщо сумачистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнюєсумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного росту,тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним.
Розвиток інвестиційної діяльності підприємств у період становленняринкової економіки
Рівень інвестиційноїактивності і діапазон інвестиційної діяльності компаній і фірм значною міроювизначають їхню ефективну діяльність у довгостроковій перспективі, забезпеченнявисоких темпів розвитку і підвищення конкурентноздатності в умовах переходу доринкової економіки.
Оскільки інвестиції, навідміну від витрат по виробничій діяльності, звичайно є довгостроковимивкладеннями, вони повинні вироблятися в руслі загальної стратегії компанії івраховувати очікувані економічні умови, перспективи для специфічної чи галузісегмента ринку, де працює компанія, конкурентноздатність компанії.
Якщо виробничі потужностіпідприємства використовуються не цілком, фірми мають відносно невисоку потребув нових заводах, устаткуванні, будинках, тобто обсяг інвестицій невеликий.Фірми інвестують у тому випадку, якщо інвестиції дають додатковий доход(наприклад, у виді розширення продажів).
Збільшення переміннихвитрат приводить до збільшення обсягу готової продукції, реалізованоїпродукції, прибутку лише до визначеного рубежу, за яким додаткова продукція йекономічний ефект, одержувані від подальшого нарощування витрат, починаютьзнижуватися. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних витрат,тобто інвестиції.
Основна задача – вибратипри наявних обмежених фондах ті інвестиції, що обіцяють дати бажаний рівеньприбутковості при прийнятному ступені ризику.
Фірми вважають за доцільнеінвестувати засобу, якщо:
а) чистий прибуток відвкладення засобів більше чистого прибутку від приміщення засобів на банківськийдепозит;
б) рентабельністьінвестицій більше рівня інфляції;
в) рентабельність проектуз урахуванням фактора часу більше рентабельності інших проектів;
г) рентабельність активівпідприємства після здійснення проекту збільшиться (чи не зменшиться) і вбудь-якому випадку перевищить середню розрахункову ставку по позикових засобах;
д) проект відповідаєгенеральної стратегічної лінії підприємства.
Фактори, що впливають наобсяги інвестицій досить численні. Розглянемо лише основніз них.
Насамперед, обсягінвестицій залежить від розподілу одержуваного доходу на споживання ізаощадження. В умовах низьких середньо-душових доходів основна їхня частинавитрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення їхньоїчастки, що направляється на заощадження, що служать джерелом інвестиційнихресурсів. Отже, ріст питомої ваги заощаджень викликає відповідний ріст обсягуінвестицій і навпаки.
Значний вплив на обсяг інвестиційробить очікувана норма чистого прибутку. Чим вище очікувана нормачистого прибутку, тим відповідно вище буде й обсяг інвестицій і навпаки.
Істотний вплив на обсягінвестицій робить також ставка позичкового відсотка. У процесіінвестування використовується не тільки власний, але і позиковий капітал. Якщоочікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового відсотка, то заінших рівних умов інвестування виявиться ефективним. Тому ріст ставкипозичкового відсотка викликає зниження обсягу інвестицій і навпаки.
Серед факторів, що роблятьістотний вплив на обсяг інвестицій, слід зазначити також і передбачуванийтемп інфляції. Чим вище цей показник, тим у більшому ступені будезнецінюватися майбутній прибуток від інвестиції і відповідно менше стимулівбуде до нарощування обсягів інвестицій, особливо при довгостроковомуінвестуванні.
При аналізі пропозиціїінвестування можна розглянути наступні групи факторів місця здійсненняінвестиції:
а) собівартість виробництвав країні і характеристика можливих ринків збуту продукції, що аналізуються відповіднодо галузі інвестування;
б) витрати відстані, щоразом з географічною відстанню включають психологічну різницю між країноюінвестора і країною інвестування;
в) державне регулювання,що охоплюють установлення податків і тарифів, а також державну політикустосовно запланованої інвестиції;
г) фактори ризикуінвестування, що аналізують інвестиційне середовище як самої країни, так істосовно інших можливих країн інвестування.
Напрямок діяльностіінвесторів по шляху, що у найбільшій мері відповідає національним економічнимінтересам України,- найважливіша умова ефективного залучення іноземнихінвестицій для розвитку української економіки. Причина виникнення даноїпроблеми — існування деяких об'єктивних протиріч між інтересами іноземнихінвесторів і національних інтересів України.
Інвестиційна стратегія — поняття дуже ємне. Воно включає всі те, що візьме до уваги інвестор, колиоцінює, наскільки сприятливі чи несприятливі в тій чи іншій країні умови длявкладення капіталу, включаючи ідеологію і політику, економіку і культуру. Уході аналізу він приводить ці несхожі параметри до загального знаменника, щовтілюється в показнику інвестиційного ризику. Ніж гірше інвестиційний клімат україні, тим вище інвестор оцінює свій підприємницький ризик, тим вище витратидля страны-риципиента по залученню закордонних внесків. Отже, для країни, щоприймає інвестиції, стан інвестиційного клімату зовсім не абстракція, він маєсвоє грошове вираження, у якому обчислюються матеріальні утрати внаслідокнизької ефективності іноземних капіталовкладень.
Моделювання інвестиційногоклімату приймаючою стороною є важливим елементом діяльності по виробленнюобґрунтованої стратегії зовнішньоекономічних зв'язків. По-перше, воно даєсистемне представлення про фактори, що впливають на іноземного інвестора. По-друге,надає можливість глибше оцінити ситуацію в країні. По-третє, дозволяєусвідомити мотивацію поводження іноземного портнера. Усе це представляєтьсяособливо важливим в умовах нашої країни, де залучення іноземного капіталуставить перед державними органами задачі, що їм не приходилося вирішуватираніш.
Україна, як сувереннадержава, початок самостійний формувати власну економічну політику з часупроголошення незалежності в 1991р. Основні напрямки цієї політики базуються на принципахдемократії, волі підприємництва і відкритості для інтеграції у світовеекономічне співтовариство.
Термін"інвестиції" має кілька значень. Він означає покупку чи акційоблігацій з розрахунком на деякі фінансові результати; їм позначаються такожреальні активи, наприклад, машини, що вимагаються для виробництва і продажудеякого товару. У самому широкому змісті інвестиції забезпечують механізм, необхіднийдля фінансування, росту і розвитку економіки країни. Простіше говорячи,інвестиції — це будь-який інструмент, у який можна помістити гроші, розраховуючичи зберегти помножити їхня вартість і забезпечити позитивну величину доходу. Вільнікошти — не інвестиції, тому що цінність грошей може бути «з'їдена»інфляцією і вони не можуть забезпечити ніякого доходу.
У цілому, інвестиційнадіяльність — це механізм зведення разом тих, хто пропонує гроші з тими, хтопред'являє попит.
Більшість компанійнезалежно від типу має потребу у великих засобах для підтримки своєїдіяльності. Як і в держави, їхні фінансові потреби поділяються на довго- ікороткострокові. Для реалізації довгострокових цілей компаніям потрібні грошіна будівлю заводів, придбання устаткування і споруджень, для розробки новихпродуктів. Короткострокові потреби виникають у зв'язку з необхідністюзабезпечення товарних запасів, покриття дебіторської заборгованості й іншихпоточних витрат. Для фінансування коротко- і довгострокових нестатків компанії випускаютьу звертання найрізноманітніші боргові цінні папери й акції. Коли ж у нихвиникає тимчасовий надлишок коштів, вони пропонують гроші іншим. На ділі багатовеликих компаній здійснюють активні і складні стратегії керування наявними і єголовними покупцями цінних паперів. Але подібно державі компанії в цілому єчистими покупцями коштів.
Приватні особи поставляти інвестиційномупроцесу гроші різними способами, наприклад розміщати гроші на ощадні рахунки, купуватиакції й облігації, страхові поліси, здобувати різного роду майно. Вибірфінансових інструментів — нерідко дуже непроста задача, і він залежить відтого, які мети ставить перед собою індивідуальний інвестор. Попит приватнихосіб на кошти приймає головним чином форму позик для фінансування покупкимайна, звичайно житлових будинків і автомобілів. Хоча здається, що обсяг цьогопопиту в цілому дуже великий, у своїй сукупності приватні особи — чистіпостачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніжберуть у нього. Оскільки держава і компанії є чистими покупцями коштів, рольіндивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту ірозвитку дуже значима.
Як правило, попит наінвестиції формує предприниматели, а нагромадження пропонує населення. Станмакроекономічної рівноваги характеризується повним задоволенням інвестиційногопопиту з боку нагромаджень. При можливості дисбалансу убік інвестиційногопопиту (ситуація, характерна для сучасного економічного розвитку України )існує імовірність виникнення небезпечних для економічного розвитку явищ: недостатнійобсяг нагромаджень зменшує розміри інвестицій, що у свою чергу стримуєрозширення виробництва. Крім цього, усе велика частина доходів використовуєтьсядля збільшення поточного попиту. У результаті спостерігається ріст цін ірозкручування інфляційного процесу, поглиблюються диспропорції в процесівідновлення основних фондів.
У ще одній несприятливійситуації, тобто перевищенні нагромаджень над попитом, існують можливостізростання виробництва на основі активізації інвестиційної діяльності. Однак урезультаті зниження цін на товари не виключається імовірність промислового спадуі росту безробіття. При рівновазі нагромаджень і попиту інвестиційний попит іреальні потоки інвестицій можуть також не збігатися.
Давши визначенняінвестиціям, визначивши основних учасників інвестиційного процесу й описавши взаємодіюпопиту та пропозиції інвестицій, я вважаю за необхідне розглянути таке поняттяяк інвестування. Інвестуванням називається процес приміщення грошей успеціально обрані фінансові інструменти з метою збільшення їхньої цінності йодержання позитивного доходу. Позитивна величина доходу означає доход уреальному численні, тобто скоректований на темп інфляції.
Протягом тривалого часуУкраїна з населенням у 52 млн. буде потенційно привабливим ринком дляінвестування для того, щоб у майбутньому мати можливість для експорту з Українив сусідні країни СНД. Порівняно низька вартість робочої сили на Україні іможливість близького розташування постачальників до основних виробниківстворюють додаткові можливості для залучення іноземних інвестицій. Аленезважаючи на всі ці переваги обсяг надходжень на Україну не великий. Який жевихід? Для залучення інвестицій необхідно сформувати співробітництво між державою,регіоном і підприємством; потрібно створити спеціальне агентство, що будекоординувати всю діяльність по просуванню і керуванню проектами по залученнюінвестицій. Ці агентства звичайно фінансуються всіма сторонами, співробітникияких часто працюють у цих агентствах на непостійній основі. У тих випадках,коли окремі підприємства самі виходять на інвесторів, агентство надає необхіднудопомогу цим підприємствам. Необхідно пам'ятати, що тільки при загальній взаємодіїі взаєморозумінні можливі позитивні зрушення на інвестиційному ринку України.
У законодавстві Українинемає поняття «проект». У світовій практиці, найбільш узагальнюючимвідображенням якої є практика Всесвітнього Банку, під проектом розумієтьсякомплекс взаємозалежних заходів, призначених для досягнення визначених цілейпротягом заданого періоду часу і при встановленому бюджеті. Цей комплексповинний бути описаний так, щоб довести необхідність і доцільність витратиматеріальних, інтелектуальних і фінансових ресурсів для реалізації проекту.
Таким чином, підінвестиційним проектом варто розуміти пакет документів, у яких описані умовиреалізації і зміст комплексу взаємозалежних заходів, призначених для досягненнявизначених цілей, однієї з який обов'язково є одержання прибутку чи досягненнясоціального ефекту від інвестицій протягом заданого періоду часу і приустановлених фінансових обмеженнях.
Інвестиції в об'єктипідприємницької діяльності здійснюються в різних формах.
Реальні інвестиції — це вкладення засобів у реальні активи – як матеріальні, так інематеріальні.
Інвестиційні проекти,метою яких є розробка і впровадження нових технологій, «ноу-хау» іінших інновацій, що забезпечують розвиток виробництва, називаються інноваційнимипроектами.
Під фінансовимиінвестиціями розуміють вкладення засобів у різні фінансові інструменти(активи), серед яких найбільш значиму частку займають вкладення засобів у цінніпапери.
Прямими інвестиціями називається особиста участь інвестора у виборі об'єктівінвестування і вкладенні засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному,підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єктінвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Непрямі інвестиції — це інвестування, опосредствуемое іншими обличчями(інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками).
Під короткостроковимиінвестиціями розуміються звичайно вкладення капіталу на період, не більш одногороку (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, покупка короткостроковихощадних сертифікатів і т.п.).
Довгостроковими інвестиціями називаються вкладення капіталу на період понад один рік.Цей критерій прийнятий у практиці обліку, але як показує досвід, він вимагаєподальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгостроковіінвестиції деталізуються в такий спосіб: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в)від 3 до 5 років; г) понад 5 років.
Під приватними інвестиціямирозуміються вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємстваминедержавних форм власності.
Державними інвестиціями називаються вкладення, здійснювані центральними імісцевими органами влади і керування за рахунок засобів бюджетів, позабюджетнихфондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами зарахунок власних і позикових засобів.
Під іноземнимиінвестиціями розуміються вкладення, здійснювані іноземними громадянами,юридичними особами і державами.
Спільні інвестиції – це вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни й іноземнихдержав.
Підінвестиціямиусередині країни (внутрішніми інвестиціями) мають на увазі вкладеннязасобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних границях даноїкраїни.
Підінвестиціями зарубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єктиінвестування, розміщені за межами територіальних границь даної країни (до цихінвестицій відносяться також придбання різних фінансових інструментів іншихкраїн – акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.п.).
По масштабі інвестиційніпроекти розрізняються:малі (проекти вартістю до 10 млн амер. доларів), середні(проекти вартістю від 10 до 50 млн амер. доларів), великі (проективартістю від 50 до 100 млн амер. доларів), дуже великі (проекти вартістюбільш 100 млн амер. доларів).
По складності інвестиційніпроекти розділяють на монопроекты (окремий проект визначеного виду імасштабу), мультипроекты (комплексні проекти, що складаються з декількохмонопроектов), мегапроекты (комплексні проекти розвитку регіонів,секторів економіки, що складаються з декількох монопроектов і мультипроектов,об'єднаних однією метою).
По якості розрізняють проектизвичайної якості і бездефектні проекти, до якості якихпред'являються підвищені вимоги.
По характері і сферідіяльності виділяють промислові, соціальні, економічні, організаційніінвестиційні проекти і проекти дослідження і розвитку.
Промислові проектинацілені на випуск і продаж нових продуктів і зв'язані, як правило, з будівництвомспоруджень, будинків, удосконаленням технологій, розширенням присутності наринку і т.д.
Проекти дослідження ірозвитку зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробці програмнихзасобів обробки інформації, нових матеріалів, конструкцій і т.д.
Організаційні проектинацілені на реформування системи керування, створення нової організації,проведення конференцій і семінарів.
Економічні проекти маютьсвоєю метою приватизацію державних підприємств, розвиток ринку капіталу,реформування системи оподатковування й інших макроекономічних перетворень.
Соціальні проекти зв'язаніз реформуванням системи соціального захисту, охорони здоров'я, подоланнямнаслідків природних, екологічних і соціальних потрясінь і інших факторівсоціального характеру.
Більшість капіталовкладеньнезалежний друг від друга, тобто їх можна розглядати як портфельальтернатив. Аналіз і висновки по кожному рішенню в цьому випадку відноснонезалежні від минулих і майбутніх капіталовкладень.
Взаємовиключніінвестиції – це інвестиційні проекти, що конкуруютьміж собою по цілям чи ж в умовах строгого ліміту витрат, коли здійсненняінвестицій неможливо через прийняття інших проектів.
Тип інвестицій, щостосується послідовних витрат, чинених на додаток до первісного вкладення(наприклад, капіталовкладення в будинки й устаткування містять додатковімайбутні витрати на підтримку їхній у робочому стані, удосконалення і частковузаміну протягом декількох наступного років). Такі майбутні витрати варторозглядати вже на першій стадії ухвалення рішення.
У системі об'єктівінвестування головну роль на сучасному етапі грають реальні інвестиційніпроекти. Це викликано не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, але іцілим поруч переваг, що забезпечує реальне інвестування. Насамперед, вкладення вреальні об'єкти у формі будівництва і запровадження в дію нових основнихфондів, покупки нерухомості, придбання об'єктів приватизації забезпечуєінфляційний захист інвестицій, тому що темпи росту цін на ці об'єкти не тількивідповідають, але й у багатьох випадках обганяють темпи росту інфляції. Крімтого, як показує вітчизняний і закордонний досвід, по вкладеннях засобів вобъекты реального інвестування досягається значно більш висока віддачакапіталу, чим по вкладеннях в акції, валюту й інші фінансові інструменти. І,нарешті, реальні інвестиції є самим ефективним інструментом забезпеченнявисоких темпів розвитку і диверсифікованості діяльності зростаючих компаній іфірм відповідно до обраного ними загальною економічною стратегією.
Серед реальних інвестиційнихпроектів найбільшу частку займають проекти, реалізовані шляхом різних формкапітальних вкладень.
В даний час в областіінвестиційної діяльності правова система України складається з більш ніж 100законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Середних у першу чергу слід зазначити Закон України «Про інвестиційнудіяльність», Декрет КМУ «Про режим іноземного інвестування»,Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій вУкраїні», Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», щостворили основу правового регулювання інвестиційної діяльності .
Чинним законодавствомвизначено, що ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестуванняза винятком інвестицій в об'єкти, створення і використання яких не відповідаєвимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних і іншихнорм, установлених законодавством, а також порушує права й інтереси громадян,юридичних осіб і держави.
Пріоритетними сферамиінвестування в Україні є підприємства: агропромислового комплексу, легкоїпромисловості, лісопромислового комплексу, машинобудування, медичноїпромисловості, металургійного комплексу, паливно-енергетичного комплексу,транспортної інфраструктури, зв'язку, хімічної і нафтохімічної промисловості ісоціальної інфраструктури.
Розробка бізнес-планівпридбала особливу актуальність останнім часом у зв'язку з відкриттямфінансування окремих проектів з боку вітчизняних і закордонних інвесторів.
Бізнес-план, вузагальненому виді, включає у свій склад наступні розділи:
Ú реквізитипідприємства (організації).
Ú />опис бізнесу, включаючи характеристику формвласності, його поточне стан і перспективи розвитку.
Ú керуванняпідприємством, включаючи короткі автобіографічні довідки на керівників.
Ú характеристикапродукції, що випускається, мети і стратегії розвитку.
Ú дослідженняринку (ринкові сегменти і їхня ємність, характеристика споживачів, конкуренти ібар'єри для проникнення їх на ринок).
Ú стратегіїмаркетингу, прогнозування обсягів збуту на кілька років з погодовой розбивкою.
Ú фондиі їхнє використання з докладним обґрунтуванням необхідних засобів.
Ú обґрунтуваннятермінів повернення кредиту.
Можна рекомендуватирозробку двох бізнес-планів.
Перший складається длятих, хто може укласти свої чи гроші інвестувати їх у ваш бізнес. Цей планпокликаний викликати в інвестора впевненість, що прогнози, що приводяться,реалістичні, а мети досяжні.
Другий план – для самогопідприємства. Цей план є більш детальним. Він більш об'єктивно і відвертоописує поточне стан і можливості, що відкриваються, а також допомагаєздійснювати контроль за діяльністю підприємства, порівнювати поточну діяльністьіз прогнозами, пояснювати розходження і вносити корективи.
Складають бізнес-планзвичайно співробітники даного підприємства, тому що ніхто, крім самихспівробітників, краще не знає виробничих і інших можливостей цьогопідприємства, його постачальників, споживачів, торгових посередників і т.п. Прискладанні бізнес-плану в ряді випадків доцільно проводити експертні опитуванняі соціологічні дослідження (чи використовувати результати таких досліджень,проведених іншими організаціями), що стосуються різних аспектів діяльностіпідприємства і стани ринку.
Зміст внутріфірмовогопланування складається в обґрунтованому визначенні основних напрямків іпропорцій розвитку виробництва з урахуванням матеріальних джерел йогозабезпечення і ринкового попиту.
/>Призначення планування складається в прагненнізавчасно врахувати усі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливіумови для нормального функціонування і розвитку підприємства. Плануванняпокликане забезпечити взаємозв'язок між окремими структурними підрозділамифірми включающими весь технологічний ланцюжок: наукові дослідження і розробки,виробництво і збут, сервіс. Ця діяльність спирається на виявлення іпрогнозування споживчого попиту, аналіз і оцінку наявних ресурсів і перспективрозвитку господарської кон'юнктури.
Звідси випливаєнеобхідність ув'язування планування з маркетингом і контролем з метоюпостійного коректування показників виробництва і збуту слідом за зміною попитуна ринку.
Внутріфірмове плануванняохоплює як поточне, так і перспективне планування, здійснюване у видіпрогнозування і програмування.
Якщо перспективнепланування покликане визначити загальні стратегічні мети і напрямки розвиткуфірми, необхідні для цього ресурси й етапи рішення поставлених задач, торозроблювальні на його основі поточні плани орієнтовані на фактичне досягненнянамічених цілей виходячи з конкретних умов і стану ринку на кожнім даному етапірозвитку. Тому поточні плани доповнюють, розвивають і коректують перспективнінапрямки розвитку з урахуванням конкретної обстановки.
Рівень і якість плануваннявизначаються наступними найважливішими умовами:
Ú компетентністюкерівництва фірмою на всіх рівнях керування;
Ú кваліфікацієюфахівців, що працюють у функціональних підрозділах;
Ú наявністюінформаційної бази і забезпеченістю комп'ютерною технікою.
Можна виділити деякіхарактерні риси планування в залежності від цілей у компаніях деяких найбільшрозвитих країн світу:
Ú вамериканських компаніях, головне – це об'єднання стратегій усіх підрозділів ірозподіл ресурсів;
Ú ванглійських – орієнтація на розподіл ресурсів;
Ú уяпонських – орієнтація на впровадження нововведень і підвищення якості рішень.
У залежності відспрямованості і характеру розв'язуваних задач розрізняють три види планування:
1. Стратегічне (перспективне)
2. Середньострокове (бізнес-план)
3. Поточне (тактичне)
Стратегічне плануванняполягає у визначенні головних цілей діяльності фірми, охоплює період у 10 – 15років і ґрунтується на глобальних ресурсах.
/>Поточне планування полягає у визначенні проміжнихдій на шляху досягнення стратегічних цілей і задач і здійснюється шляхомдетальної розробки (звичайно на рік) оперативних планів. Основними ланкамипоточного плану є календарні плани. Особливо часто в ході поточного плануваннярозробляються плани маркетингу.
Основним видомсередньострокових планів є бізнес-план, що має ряд особливостей, щорозкриваються нижче.
Бізнес-план розкриває метиі задачі, які необхідно вирішити підприємству в найближчому майбутньому і наперспективу.
Цінність бізнес-планувизначається тим, що він:
Ú даєможливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;
Ú міститьорієнтири розвитку проекту;
Ú служитьважливим інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
При складанні бізнес-планунеобхідно оцінити можливості фірми і проблеми, що можуть виникнути вмайбутньому. Маючи таку оцінку, приступають до визначення цілей і задач. Цейпроцес, у свою чергу, складається з двох частин. По-перше, установлюється, щобуде продукцією проекту (яким бізнесом буде займатися підприємство). По-друге,визначаються головні, кількісно обґрунтовані, мети на перспективу. Далінеобхідно визначити шляху досягнення цих цілей, виробити стратегію і скластиплани, що сформують ядро бізнес-плану.
Грамотно складенийбізнес-план є істотним чинником тривалого виживання підприємства і йогоприбутковості.
Обов'язково потрібноз'ясувати, які перешкоди можуть виникати на шляху до успіху.
Може случитися так, що ціперешкоди занадто серйозні і на пропонованій ідеї потрібно «ставити хрест».Зрозуміло, це неприємний висновок, але краще його зробити поки проект напапері, а не тоді, коли на його створення витрачені гроші і час.
У наш час бізнес-план стаєдля підприємця усе більш важливим документом. Жодна компанія не зможе виразитимети свого чи існування одержати фінансування без грамотно розробленогобізнес-плану. Якщо ви не представите грамотний бізнес-план, ніхто не будесерйозно розглядати ваш проект./>Інвестори хочуть побачити бізнес-план, щодоводить, що над ідеєю добре попрацювали, і підприємець ретельно продумав усідії, які необхідно проробити для здійснення ідеї і перетворення її в успішнодіючу програму.
Таким чином, бізнес-план єне просто набором управлінських рішень в області маркетингу, стратегіївиробництва і продажів, організації і фінансів – він дозволяє вам «удало»продати ваш бізнес тому, для кого цей план призначений, будь те банк,інвестиційна чи компанія потенційний замовник.
Докладний і продуманийбізнес-план є найкращим інструментом у досягненні довгострокових цілей.
Він допомагає:
Ú приймативажливі ділові рішення;
Ú докладноознайомитися з фінансовою стороною вашої справи;
Ú одержативажливу інформацію з індустрії і маркетингу;
Ú передбачатиперешкоди, що часто зустрічаються в схожому бізнесі й уникати їх;
Ú бутибільш переконливим у пошуку фінансування.
Створюючи бізнес-план миодержимо можливість довідатися багато нового про наш бізнес і сектор ринку,краще контролювати свою фірму і збільшити свою конкурентноздатність.
Висновки
Інвестиційна стратегія — поняття дуже ємне. Воно включає всі те, що візьме до уваги інвестор, колиоцінює, наскільки сприятливі чи несприятливі в тій чи іншій країні умови длявкладення капіталу, включаючи ідеологію і політику, економіку і культуру. Уході аналізу він приводить ці несхожі параметри до загального знаменника, щовтілюється в показнику інвестиційного ризику. Ніж гірше інвестиційний клімат україні, тим вище інвестор оцінює свій підприємницький ризик, тим вище витратидля страны-риципиента по залученню закордонних внесків. Отже, для країни, щоприймає інвестиції, стан інвестиційного клімату зовсім не абстракція, він маєсвоє грошове вираження, у якому обчислюються матеріальні утрати внаслідокнизької ефективності іноземних капіталовкладень.
Моделювання інвестиційногоклімату приймаючою стороною є важливим елементом діяльності по виробленнюобґрунтованої стратегії зовнішньоекономічних зв'язків. По-перше, воно даєсистемне представлення про фактори, що впливають на іноземного інвестора. По-друге,надає можливість глибше оцінити ситуацію в країні. По-третє, дозволяєусвідомити мотивацію поводження іноземного портнера. Усе це представляєтьсяособливо важливим в умовах нашої країни, де залучення іноземного капіталуставить перед державними органами задачі, що їм не приходилося вирішуватираніш.
Україна, як сувереннадержава, початок самостійний формувати власну економічну політику з часупроголошення незалежності в 1991р. Основні напрямки цієї політики базуються на принципахдемократії, волі підприємництва і відкритості для інтеграції у світовеекономічне співтовариство.
Література
1. Бурів В.П. Бізнес-план. — М.: Фінанси, 2006.
2. Вітьчин А. Мобілізація фінансових ресурсів дляінвестицій. // Питання економіки, №7, 2008.
3. Касаткин Г. Інвестиційний клімат: краще не стало.// Ринок цінних паперів, №12, 2005.
4. Фадєєв А., Рукин А. Інвестиційні портфелі. // Ринокцінних паперів, №14, 2005.
5. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керуваннякапіталом. Вибір інвестицій, аналіз звітності. – М.: Фінанси і статистика, 2006.
6. Стоянова Е.С. Фінансовий менеджмент: теорія іпрактика: підручник. – М.: «Перспектива», 2004.