Міністерствоосвіти і науки України
Запорізькадержавна інженерна академія
Кафедраекономічної теорії
Контрольнаробота
зкурсу „Макроекономіка” на тему:
«Ринок праці України»
м.Запоріжжя, 2006р.
План роботи
Вступ
1. Теоретичні аспекти ринку праці
2. Необхідність та форми регулюванняринку праці в сучасних умовах
2.1. Державне регулювання ринку праців Україні
2.2. Правове регулювання ринку праців Україні
2.3. Діяльність Державної службизайнятості в Україні
3. Проблеми функціонування ринкупраці в умовах реформування економіки України
Висновок
Список літератури
Вступ
Ринок праці якекономічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лишекапіталістичним країнам, а безробіття – як наслідок пануючих відносин на ринкупраці, що виникають в результаті численних суперечностей між працею ікапіталом.
Довгий часвважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмеженіможливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягаєлише в тому, щоб залучити в нього все працездатне населення за принципом “хтоне працює, той не їсть”. Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільногонад особистим визначали соціальний клімат радянського суспільства протягомдесятиліть.
Перехід до ринкузагострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані із структурноюперебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин,обумовлених різними формами власності. В результаті неминуче вивільненняпрацівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповненняними вже і без того численній армії безробітних. Проте розглядати безробіття якявище перехідного періоду помилкове. Вона пов'язана і з економічним розвитком,і із зміною потребі в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.
Мета даної роботи– показати суть ринку праці і проблеми його формування і стабільногофункціонування в сьогоднішніх умовах. З урахуванням специфіки даної теми ікруга порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити в першійчастині теоретичні питання формування ринку праці, в другій – проблемирегулювання його діяльності, а в третій – практичний аспект функціонуванняринку праці в сучасних умовах.
1.Теоритичніаспекти ринку праці
Ринок праціпосідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку становлять двіголовні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця міжними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобіввиробництва є роботодавці, а особи, які не мають на знарядь, ні предметівпраці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонуютьсвою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї таоплачують її. Отже, на ринку праці як і на інших ринках мають місце пропозиція,попит та ціна у вигляді заробітної плати.
Пропозиціяробочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем зарплати, освіти,профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.
Попит на робочусилу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якістьнайманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністювиробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівеньі оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті іпропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнюєвідносини між економічними суб’єктами. Тому в налагодженні найраціональнішихекономічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.
Ринок праці вринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманийпрацівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягаєунікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.
За своїм змістомринок праці складається із трьох частин:
1) Потенційного,тобто тієї сфери, де формується сама праця (особи, зайняті в домашньому таособистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, щонавчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери; підприємціта інше працездатне населення).
2) Циркулюючого,тобто сфери купівлі-продажу робочої сили (продавець своєї робочої силипереміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьомуфактично безробітним: особи, які перебувають у фрикційному, структурному тациклічному безробітті; звільнені військовослужбовці з лав армії та флоту;пенсіонери, які шукають роботу; особи, що перебувають на перепідготовці,підвищенні кваліфікації та громадських роботах).
3) Внутріфірмового(особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появоювакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширеннявиробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботипідприємства, переміщень на робочих місцях).
Обсяг ринку праціпереважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямозалежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу вкраїні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення,попит на робсилу зростає. Отже, ринок праці розширюється.
Якщо суспільневиробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, аринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміничисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.
Співвідношенняміж попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочоїсили і залежить від кон’юнктури ринку (рис .1).
Проблемафункціонування ринку праці пояснюється економістами по-різному. З точки зорукласичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає врезультаті підвищення зарплати. В умовах, коли зарплата досягає досить високогорівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу,її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок –безробіття.
/>
Точка перетинукривих попиту і пропозиції робочої сили (Т1) показує рівновагу наринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗП1).Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниженнязаробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиціїспричинить зростання заробітної плати.
Класична теоріявиходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв’язуютьсячерез ринкового саморегулювання. Втручання держави у цей процес розглядаєтьсязайвим і шкідливим. Безробіття, за класичної теорією, — це наслідок постійнихпрагнень самих найманих працівників до підвищення своєї зарплати. Рівновага наринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобтонадлишок пропозицій має “тиснути” тільки на ціну робочої сили донизу такимсамим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції.Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень зарплати, а це, всвою чергу, підвищить рівень зайнятості.
Отже, класичнамодель виходить з того, що в умовах безробіття зарплата повинна зменшуватись.Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, якправило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять найманіпрацівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілковіорганізації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо цедає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки зпрацівниками. Все це стримує зарплату та перешкоджає її коливанням угору тавниз залежно від на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільназаробітна плата породжує безробіття.
В економіці можевиникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче відякого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. Уцьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники непогоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагубезробіттю (рис. 2).
/>
Класична теорія не вважаєбезробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика підтверджуєнеобгрунтованість такої позиції. Кейнс не заперечував, що зменшення заробітноїплати може призвести до зростання зайнятості. Але він скептично ставився доспроб застосувати цей засіб як кращі ліки проти безробіття.
По-перше, підкреслювавКейнс, на практиці дуже важко знизити заробітну плату, тому майже неможливо,щоб подібна стратегія дала позитивні результати щодо збалансування ринку праці.
По-друге, існуютьсумніви, що зниження заробітної плати (навіть якщо зробити припущення, що цеможе бути здійсненним) справді зможе бути ефективним засобом проти безробіття.Справа в тому, що коли заробітна плата знижується, скорочуються витратипідприємства. Це створює потребу в найму більшої кількості працюючих. Алеодночасно знижується купівельна спроможність тих, хто отримує заробітну плату ікупує вироблені товари та послуги. Отже, на споживчий попит впливають двасуперечливі фактори. Частково попит зростає внаслідок того, що більша кількістьлюдей одержує роботу, а частково він зменшується, оскільки купівельнаспроможність кожного з них знижується внаслідок зниження заробітної плати.Підсумковий результат зовсім не означає зростання сукупного попиту.
Головний висновоккейнсіанської теорії полягає в тому, що в ринковій економіці не існує такогомеханізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, щоекономіка може бути збалансованою щодо досягнення рівноваги між сукупнимпопитом і сукупною пропозицією при значному рівні безробіття і відчутних темпахінфляції. Для досягнення рівноваги на ринку праці й повної зайнятостіпрацездатного населення необхідне систематичне втручання держави в економічніпроцеси.
Проте кейнсіанськатеорія, як було доведено пізніше, є характерною тільки для КП. У ДП різніваріанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. Доцього висновку дійшли у 70-і роки, коли стало очевидним, що регулюванняекономіки та ринку праці відповідно до теорії Кейнса стало неефективним.Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів.
Монетаристи та їхприхильники (М.Фрідман, Ф.Хайєк та ін.), спираючись на класичну теорію,відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності тадовгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних та конкурентнихринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава, за їхньою думкою, неповинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природнийрівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляція, тобто одночаснезростання безробіття та інфляції. Відповідно до монетаристської теорії вихід збудь-якої кризи можливий тільки за умови проведення жорсткоїфінансово-кредитної політики. При цьому враховується і роль держави. Проте вонастосується тільки макроекономічного регулювання, в тому числі і ринку праці, задопомогою податкового та грошово-кредитного механізму.
Ринок праці не єоднорідним. Він складається із багатьох секторів і робочих місць, що формуютьрізні вимоги до проблеми працевлаштування. Існує велика різноманітністьспеціалізованих ринків праці – залежно від професійної категорії,кваліфікованого та освітнього рівня або регіону. Стикування спеціалізованихринків праці пов’язане з певними труднощами. Зокрема може бути, що безробітнийне має відповідної освіти чи достатнього рівня професійної кваліфікації,необхідних на ринку праці., котрий розширюється в даний час, або структура тарівень заробітної плати настільки жорстокі, що немає ніякої зацікавленостіпідвищувати кваліфікацію чи шукати нову роботу.
Становлення ринкупраці в Україні відбувається дуже повільно, що є характерним для перехідноїекономіки.
Для нормальногофункціонування ринку має бути розроблений і впроваджений в життя комплексправових, економічних та соціальних передумов, які формують ринкове середовище.Серед цих передумов найважливішими є такі:
Єдність правовихумов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості іконкурентності.
Наявність єдиногоекономічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян.
Відсутністьобмежень на зарплату, що забезпечує працівнику відтворення його здатності допраці, можливість утримання сім’ї, а також наявність ринку житла і робочихмісць.
Організація навсій території країни системи бірж праці (центрів зайнятості), що ефективнофункціонують.
Створенняширокомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовкикадрів.
Наявність утериторіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальнихкоштів, достатніх для організації ефективної роботи, насамперед, системипрацевлаштування, профорієнтації і перепідготовки кадрів.
3. Необхідністьта форми регулювання ринку праці України в сучасних умовах
3.1. Державнерегулювання ринку праці України
Аналіз зовнішніхефектів дав змогу встановити таку закономірність: на ринку робочої силикупується специфічний товар — робоча сила – у меншій порівняно з потребамирізних сфер економічної діяльності кількості. Звідси висновок: у суспільствістихійно функціонуючий ринок робочої сили не здатний забезпечити ефективнийрозподіл ресурсів праці за видами економічної діяльності, підприємствами,територіями. Виправити цей недолік ринку покликані державні інститути шляхомрозробки системи освіти і професійної підготовки, а також системи професійноїорієнтації відповідно до потреб економіки. Саме на державному рівні потрібнопрогнозувати і вивчати попит на певні професії в майбутньому на основі аналізутенденцій розвитку світової та вітчизняної економіки для того, щоб забезпечитивипереджальну підготовку кадрів.
На жаль, вУкраїні не створено єдиної системи прогнозування попиту на ринку праці,унаслідок чого спостерігається професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринкупраці. Як державні, так і приватні вищі навчальні заклади продовжують наплатній основі готувати спеціалістів, виходячи з потреб сьогодення й готуючи втакий спосіб „майбутніх безробітних”. Так, триває тенденція випереджальногозбільшення масштабів підготовки економістів та юристів, що обумовлена насампередінерцією високої престижності навчання за спеціальностями, які гарантували внедавньому минулому високі і стабільні доходи. Ринок освітніх послуг адекватновідреагував на таку ситуацію: зростаюча пропозиція на національному ринку праціекономістів і юристів неминуче позначається на можливості працевлаштуванняфахівців за цими спеціальностями. Водночас виникла необхідність забезпечення економікивисококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей. Але обсяги випускутаких фахівців вищих навчальних закладів майже не змінилися, а їх питома вага ускладі випускників вищих навчальних закладів знизилася з 28,1% у 2000 р. до23,9% у 2002 р.
Така ситуація,безумовно, не може не позначитися на розробці урядом відповідних заходів щодоусунення цієї вади. Тому серед основних напрямів регулювання ринку праці єзавдання Кабінету Міністрів України та Національної академії наук Українирозробити довгостроковий прогноз потреби економіки країни в робочій силі за професійно– кваліфікаційними групами. У цьому аспекті перед кабінетом Міністрів Українипоставлено також завдання „ формувати державне замовлення на підготовку робочоїсили, спираючись на результати прогнозу потреби економіки країни в робочій силіза професіями, і на тендерних засадах розміщувати замовлення у навчальнихзакладах ( вищих та середніх)”.
Прогнози розвиткуринку праці мають стати невід’ємною складовою всіх стратегічних документів,програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів ітериторіальних одиниць. Пріоритети створення робочих місць повинні обумовлюватиосновні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів,спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу,розвиток освітніх послуг.
Функціонування ринкупраці відбувається в умовах недосконалої конкуренції, оскільки на ньомупропонується робоча сила різної якості, тобто існує диференціація пропозиціїпослуг праці. Саме внаслідок усвідомлення неможливості існування на ринку працідосконалої конкуренції останнім часом набули актуальності дослідження якостіробочої сили, яка значною мірою визначає рівень її конкурентоспроможності.Сфера державного втручання в цьому аспекті має стосуватися розроблення єдинихстандартів якості на ринку освітніх послуг. В Україні реалізація даного напрямунабуває особливого значення у зв’язку з інтеграцією в європейський освітнійпростір. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму розвитку вищоїосвіти на 2005-2007 рр. Такий короткий термін для виконання цієї програми свідчитьпро невідкладність вирішення завдань, які стоять перед вищою освітою. Вонипідпорядковані єдиній меті – підвищення якості освіти.
Серед конкретнихзаходів, які пропонуються згідно з Програмою, варто відзначити вдосконаленнямеханізму моніторингу якості освіти. Зазначається, що на сьогодні не існуєдержавної системи проведення рейтингу вищих навчальних закладів. Необхідновибрати оптимальну кількість критеріїв, яка забезпечить відповідну оцінку вищихнавчальних закладів на державному рівні. Крім цього, у Програмі поставленозавдання створити національну систему зовнішнього оцінювання й моніторингуякості освіти та здійснити поетапне її впровадження.
Ринок праці нездатний забезпечити рівні можливості доступу до робочих місць. Безумовно,конкурувати на ринку праці може лише працездатне населення, а непрацездатненаселення та соціально вразливі категорії серед працездатних потребуютьфункціонування в кожній країні ефективної системи дієвих субсидій підприємцям напрацевлаштування безробітних із соціально вразливих верств населення.
Основнеекономічне завдання інститутів, які створюються державою для регулювання соціально– трудових відносин на ринку праці, полягає в мінімізації трансакційних витрат,тобто скорочені витрат матеріальних ресурсів на пошук працівником підходящогоробочого місця, а роботодавцем – підходящого працівника. Тому найголовнішоюфункцією інститутів ринку праці є подолання „непрозорості ринку”,недосконалості інформації, яку мають працівники і роботодавці, оскільки самебрак інформації призводить до зростання трансакційних витрат.
Отже, головноюметою урядових програм щодо регулювання ринку праці є створення правового, організаційногота економічного механізмів для забезпечення зайнятості населення та соціальногозахисту від безробіття. Необхідною умовою виконання програм є узгодженістьдержавної політики зайнятості з основними напрямами соціальної та економічноїполітики держави, консолідація зусиль органів державної влади. Однак більшістьзадекларованих напрямів державного регулювання ринку праці не відповідаютьреаліям трансформаційних процесів у нашому суспільстві. Тож без новоїінституціональної методології економічного аналізу неможливо створити основу длярозроблення максимально наближених до реальних напрямів регулювання ринкупраці. З метою вдосконалення державного регулювання ринку праці пропонується наоснові виявлення ринкової невдачі показати, що та чи інша урядова програма можепривести до парето – вдосконалення (становище одного суб’єкта могло бполіпшитися без погіршення становища іншого), і робити висновок пронеобхідність державного втручання з визначенням конкретних напрямів,відповідних заходів щодо їх ресурсного забезпечення. Саме в разі обґрунтуваннядоцільності впровадження програми доречно буде поставити питання провідповідальність за її виконання.
3.2. Правоверегулювання ринку праці в Україні
Правові відносиниу сфері зайнятості населення врегульовуються Законами України „Про зайнятістьнаселення”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття” та низкою інших законів.
З метою приведеннянаявного нормативно – правового забезпечення у сфері регулювання зайнятості довимог Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” та вимогринку праці підготовлено ( опрацьовуються ) такі документи:
· ПроектЗакону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятістьнаселення””;
· ПроектЗакону України „Про професійний розвиток персоналу на виробництві”;
· ПроектЗакону України „Про Державну програму зайнятості населення на 2006-2009 роки”.
Ці документи розроблено( розробляються ) з метою забезпечення регулювання ринку праці за допомогоюправового, організаційного та економічного механізмів, чим створюються умовидля зайнятості населення та соціального захисту від безробіття й передбачаютьсязаходи щодо створення нових робочих місць не менше як для 5 млн. незайнятихгромадян.
3.3.Діяльність Державної служби зайнятості
У серпні 2003року Державна служба зайнятості України стала 92 – м членом Світової Асоціаціїгромадських служб зайнятості. Безперечно, вступ до такої поважної Асоціаціїсприятиме і вже сприяє підвищенню її громадського іміджу, а з часом дастьзмогу досягти нових успіхів у наданні послуг працедавцям, сприянні зайнятостінаселення й підвищення рівня його соціального захисту від безробіття. Щоправда,досягти цього можна за умови зростання як внутрішнього організаційного, так ітворчого потенціалу, урізноманітнення форм і методів роботи.
Нещодавно підбитопідсумки роботи Львівської обласної служби зайнятості. Безперечно. Єдосягнення, є і проблеми. Так, скажімо, якщо на початку 2000р. на одне вільнеробоче місце претендувало 102 особи, то нині – 12. За цей проміжок часу удвічізбільшився рівень працевлаштування; майже у шість разів зросла потребапідприємств, установ і організацій у працівниках. Значно зменшились обсягиродинного та довготривалого безробіття. Цими змінами завдячуємо не лишеекономічному розвиткові Львівщини, а й значною мірою тій діяльності, якуздійснює служба зайнятості на теренах області.
Але коли мова йдепро труднощі економічного розвитку, про ті непрості умови, в яких доводитьсяпрацювати, про кризові явища, то не потрібно забувати, що протистоятинегативним тенденціям, крім сумлінної праці, може науковий підхід до вирішеннянаболілих проблем, адекватна і виважена реакція на виклики ринку. Томувикористовувати науково – методичні засади в роботі служби зайнятості вкрайнеобхідно й саме це приносить неабияку користь для підвищення ефективностіспівпраці центрів зайнятості та їх соціальних партнерів.
Вагомогорезультату у стабілізації ситуації на ринку праці вдалося досягти завдякиреалізації міжнародних проектів. Так, одним із компонентів таких проектів булостворення на базі Львівського міського центру зайнятості Ресурсно –інформаційного центру ( РІЦ), аналогів якому в Україні немає. Ця організаціядіє уже впродовж трьох років, надаючи послуги працедавцям та населенню.
Нові танестандартні підходи до роботи викликали інтерес з боку громадян тапрацедавців. Про це свідчать і цифри. За три роки роботи до РІЦу звернулосяблизько 17000 осіб, з них понад 6500 молоді у віці до 28 років, практично 7000осіб відвідало РІЦ вдруге. Усього клієнтам РІЦу надано майже 24000 послуг.Працевлаштовано понад 1000 осіб. В базі даних налічується майже 2000 резюме,1800 анкет претендентів на працевлаштування.
Усі послугицентрів зайнятості зорієнтовані на задоволення потреб клієнтів. Нині головнуувагу зосереджено на активізації конструктивної співпраці з працедавцями. Аджезадовольняючи їхні потреби надається реальна допомога безробітним. З плиномчасу ці партнерські взаємини набуватимуть нових форм, будуть ще більш пліднимита ефективними.
Таким чином, однимз першочергових питань у сфері реалізації важливих державних завдань соціальноїсфери є питання активної політики зайнятості та забезпечення громадянамгарантій щодо соціального захисту від безробіття. Отже проблематика, над якоюпрацює служба зайнятості, — сприяння працевлаштуванню та задоволення потребпрацедавців, — посідає одне з чільних місць. І саме внесок Державної службизайнятості, який полягає у поліпшені якісних параметрів життя громадян, є однимз найголовніших.
4. Проблемифункціонування ринку праці в умовах реформування економіки України
На сучасному етапірозвитку соціально-економічних відносин в усьому світі спостерігається загостренняпроблем зайнятості населення. Так за даними Міжнародної організації праці, усвіті близько третини робочої сили (1 млрд. осіб) залишається безробітними абонеповно зайнятими. Тільки в країнах Європейського союзу їх нараховується 15,8млн. осіб, або 9,2% економічно активного населення.
Найгострішезазначена проблема виявляється в країнах, де формуються ринкові відносини.Основними чинниками, від яких безпосередньо залежать обсяги й рівеньзайнятості, є основні макроекономічні показники, що визначають загальні обсягий темпи зростання виробництва окремих галузей і сфер економіки, продуктивностіпраці тощо.
Водночас існуютьдосить обґрунтовані, але протилежні погляди щодо наявності чіткого зв’язку міжекономічним зростанням і зайнятістю та можливістю забезпечити економічнезростання без збільшення робочих місць. Остання точка зору ґрунтується на тому,що зростання (особливо на базі нових інвестицій, пов’язане з використанням іпоширенням нових технологій) веде до підвищення продуктивності праці і не сприяєзбільшенню рівня зайнятості.
Фахівці дійшливисновку, що в промисловості існує позитивний зв’язок між сукупним приростомвалової доданої вартості і збільшенням зайнятості, оскільки є певна тенденціядо її збільшення. Проте в деяких галузях спостерігаються тенденції до зростанняобсягів виробництва за одночасного зниження зайнятості. Крім цього під часаналізу співвідношення виробництво/зайнятість дані про зайнятість свідчать, щоігнорується загальна тенденція до скорочення робочого часу в розрахунку на одногопрацівника. Ігнорування зазначеної тенденції може призвести до переоцінкиеластичності зайнятості та обсягів виробництва, що відбувається останнімироками.
В Україні заперіод реформ скорочення виробництва та зменшення попиту на робочу силунегативно позначилися на зайнятості населення, передусім у таких галузях, як промисловість,будівництво, сільське господарство, які традиційно визначали структуру ринкупраці України. Однак, за розрахунками, не спостерігається сталої математичноїзалежності між динамікою реального ВВП та зайнятістю населення. Так, протягом1991-2003 рр. Обсяги реального ВВП скоротилися на54,1%( з 164,8 млрд. крб. у1990 р. до 75,6 млрд. крб. у 2003 р.( у порівнянних цінах1990 р.)); чисельністьзайнятих в економіці зменшилася на 15,4% ( з 25,4 млн. осіб у 1990 р. до 21,5млн. осіб у 2003 р.).
Наведені даннісвідчать про те, що зміна реального ВВП в Україні не корелюються зі скороченнямзайнятості, як це відбувається в країнах з ринковою економікою ( зокремавідповідно до закону Артура Оукена ).Тобто, на сучасному етапі реформуванняекономіки в Україні визначити дію окремих законів ринкової економіки повноюмірою неможливо.
Ситуація, щосклалася стосовно співвідношення темпів змін реального ВВП і обсягівзайнятості, пояснюється дією таких факторів:
· низькимрівнем і значними темпами зниження продуктивності праці. Такий важливийпоказник продуктивності праці, як обсяг валового внутрішнього продукту наодного зайнятого, скоротився за останні 12 років на 45,8%.
· Наявністюзначних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили ( навантаження на 1робоче місце на 1 січня 2000 р. становило 24 особи, у тому числі для фахівців –34 особи, робітників найпростіших професій – 54 особи, на 1 січня 2004 р.-7осіб, з них фахівців -8, робітників найпростіших професій-24).
Погіршуєтьсядемографічна ситуація в країні – за останні 13 років кількість населеннязменшилася приблизно на 3 млн. осіб, що поряд з іншими чинниками істотновплинуло й на ринок праці. Згідно з розподілом населення за економічноюактивністю простежуються зміни на ринку праці України.
Сучасний станринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед нихнайважливіші такі:
· співвідношенняміж попитом і пропозицією робочої сили;
· складнаситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення(жінки, молодь, сільське населення, інваліди);
· необхідністьпідвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, щозабезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвиткуекономіки і структурних зрушень, що відбуваються ринках товарів (послуг);
· значнасередня тривалість безробіття;
· наявністьвимушеної неповної зайнятості.
З поглядузабезпечення соціальної стабільності особливе занепокоєння викликає значнасередня тривалість незайнятості, яка в середньому в Україні у 2004р.дорівнювала 22 місяці. Близько 60% відсотків безробітних громадян Україниперебували в цьому стані понад рік. Проте відомо, що після більш як 9 – тимісяців перебування у стані безробіття знижується активність пошуку роботи,зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюютьсятрудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальшерозшарування населення за рівнем доходів, маргіналізацію населення та багатоінших наслідків.
Ще однієюнегативною рисою ринку праці України, яка є прямим наслідком перехідногоперіоду від адміністративно – командної до ринкової економіки, є вимушенанеповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишкомробочої сили стосовно такої, що необхідна для виробництва продукції, якакористується попитом на ринку. Незважаючи на позитивну тенденцію скороченняприхованого безробіття протягом останніх років, його масштаби залишаютьсязначними. У 2004р. 3,2% працівників ( 377,3 тис. осіб) перебували у вимушенихвідпустках без збереження або з частковим збереженням заробітної плати; 11,3% (1326,4 тис. осіб ) працювали в режимі неповного робочого дня ( тижня).
У цілому в країнівнаслідок роботи в режимі вимушеної неповної робочої зайнятості у 2004р.втрачено понад 571,8 млн. людино – годин. І, незважаючи на те, що обсяги цихвтрат скоротилися порівняно з 2003р. на 26,5%, вони залишаються занадтовеликими. Негативна оцінка прихованого безробіття визначається такими обставинами.По – перше, воно створює умови для подальшого зростання загального рівнябезробіття. По – друге, приховане безробіття є фактором зниження кваліфікаціїробочої сили й негативно впливає на рівень доходів працюючих у цьому режимі івідповідно життєвий рівень населення, призводить до зневіреності в можливостізнайти підходящу роботу, на відміну від розвинутих країн, де робота неповнийчас використовується за згодою працівників і відповідає їхнім потребам.Нарешті, приховане безробіття сприяє тонізації економіки, формує сприятливесередовище для криміналізації суспільства.
Не менш вагомоюпроблемою є те, що в Україні не створено єдиної системи прогнозування попиту наринку праці, унаслідок чого спостерігається професійно-кваліфікаційнийдисбаланс на ринку праці. Як державні, так і приватні вищі навчальні закладипродовжують на платній основі готувати спеціалістів, виходячи з потребсьогодення й готуючи в такий спосіб „майбутніх безробітних”. Так, триваєтенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів таюристів, що обумовлена насамперед інерцією високої престижності навчання заспеціальностями, які гарантували в недавньому минулому високі і стабільнідоходи. Ринок освітніх послуг адекватно відреагував на таку ситуацію: зростаючапропозиція на національному ринку праці економістів і юристів неминучепозначається на можливості працевлаштування фахівців за цими спеціальностями.Водночас виникла необхідність забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцямиз інженерних спеціальностей. Але обсяги випуску таких фахівців вищих навчальнихзакладів майже не змінилися, а їх питома вага у складі випускників вищихнавчальних закладів знизилася з 28,1% у 2000 р. до 23,9% у 2002 р.
І як наслідокцього, важливим індикатором ситуації на ринку праці є навантаження на одневільне робоче місце. Незважаючи на позитивну динаміку, його рівень доситьзалишається високим, що свідчить про наявність значних диспропорцій між попитомі пропозицією робочої сили. Станом на 1 січня 2004 р. на кожне вільне робочемісце в середньому в Україні припадало 7 осіб, що шукали роботу, тобтопропозиція робочої сили в 7 раз перевищила попит на неї. Особливо високоюзалишається напруга на ринку праці в західних регіонах країни, зокрема в Тернопільській,Рівненський, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській областях, денавантаження на одне вільне робоче місце коливається в межах від 16 до 25 осіб,тобто перевищує середній рівень в Україні у 2-4 рази. Проте в містах Київ іСевастополь майже не спостерігається диспропорцій між попитом і пропозицієюробочої сили.
Важливоюпроблемою залишається порівняно складна ситуація із зайнятістю окремих
соціально –демографічних груп населення. За середнього в Україні рівень зайнятості у 2005р. 56,6% рівень зайнятості жінок дорівнює 52,8%, молоді -45,4%. Молодіжнийсегмент ринку праці характеризується тим, що рівень безробіття молоді у 2003 р.більш як у 1,5 рази перевищував середній у країні. Це означає, що значначастина молоді не в змозі адаптуватися до ринкових умов і виявляєтьсянеконкурентноспроможною на ринку праці. Для цієї категорії молоді підвищуєтьсяризик щодо успішного працевлаштування, знижується загальна ймовірність знайтибудь –яку роботу. Трудності працевлаштування спонукають молодь займатисянерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю, що, як відомо, призводить до щебільших негативних наслідків.
Становище жінокна ринку праці визначається такими негативними чинниками, як: прискоренімасштаби їхнього вивільнення з виробництва, набагато вище навантаження на однувакансію порівняно з чоловіками; ускладнення процесу працевлаштування; обмеженіможливості кар’єрного росту. Через це поліпшення становища жінок на ринку праціє важливою проблемою, яка потребує формування й реалізації активної соціальноїполітики в цій сфері, що може забезпечити жінкам рівні можливості з чоловікамидля реалізації власного потенціалу й розвитку особистості.
Важливоюпроблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширеннянеофіційної та тіньової зайнятості, що становить зараз майже половинузагального обсягу виробництва в країні. З одного боку, діяльність тіньовогосектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їхробочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, несплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор,знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості йогорозвитку, стримує процеси створення робочих місць, підвищення заробітної платиробітникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньовогосектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витраті негативно позначається на життєвому рівні населення. З огляду на це важливимзавданням державної політики є сприяння переходу діяльності тіньового сектору вофіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводитьдо неефективного функціонування державного механізму, звуження перспективзабезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивноїзайнятості.
Результатианалізу свідчать про те, що різке падіння обсягів виробництва в Україні за рокиреформ не корелюється зі скороченням зайнятості, як це відбувається у країнах зринковою економікою, що пояснюється дією низки факторів, зокрема наявністювимушеного прихованого безробіття; значними диспропорціями між попитом іпропозицією робочої сили; низьким рівнем продуктивності праці тощо.
Висновок
Процессстановлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації.В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєвізрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятістьдореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент якзайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свогосоціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем тастабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. Впосиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різніфактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних формгосподарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартівукраїнців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення,загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.
Розробляючидержавну стратегію регулювання ринку праці та забезпечення ефективноговикористання робочої сили, необхідно враховувати взаємозалежності між основнимимакроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення йвикористання робочої сили.
Державнастратегія забезпечення ефективного використання робочої сили охоплює значнукількість компонентів, серед яких найважливішими є підвищення життєвого рівня ізайнятості населення, а саме:
· створенняефективних робочих місць у державному і приватному секторах економіки;
· забезпеченняефективного відтворення робочої сили шляхом гарантії основних соціальнихпоказників нормативів на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум;
· проведенняполітики стимулювання й підтримки зайнятості;
· зростанняплатоспроможного попиту;
· відновленнявідтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати;
· зменшеннядиференціації населення за рівнем життя;
· здійсненнястратегії боротьби з бідністю тощо.
Розробленнядержавної стратегії ефективного використання робочої сили й механізмів їїреалізації є важливим важелем та рушійною силою подальшого соціально – економічногорозвитку України.
Списоклітератури
1. М.Солдатенко. Професійні кадри – запорука ефективного виробництва… // Україна:аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. — Київ. 2004р.№8
2. Ю.Туранський.Перспективи діяльності Державної служби зайнятості в контексті євроінтеграційних процесів в Україні. // Україна: аспект праці. Науково-економічнийта суспільно-політичний журнал. — Київ. 2004 р.№8
3. М.Гуць.Оцінка стану ринку праці в умовах реформування економіки України. // Україна:аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. — Київ. 2005р.№2.
4. О.Гулевич. Нормативний аналіз державного регулювання ринку праці. // Україна:аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. — Київ. 2005р.№3
5. Т.Петрова. Державна політика зайнятості населення: проблеми та напрямиактуалізації.// Україна: аспект праці. Науково-економічний тасуспільно-політичний журнал. — Київ. 2005 р.№5
6. С.М.Панчишин. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К: „Либідь”, 2001р.