КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Основи ринковоїекономіки”
за темою “Ринок кредитних ресурсів”
Зміст
1. Сутність, структура та функції ринку кредитних ресурсів
2. Банківська система України, як основний елемент ринкукредитних ресурсів
3.Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути
Висновок.
Література:
1. Сутність,структура та функції ринку кредитних ресурсів
Длявизначення сутності сучасного ринку капіталів необхідно звернутися до поняттяпозичкового капіталу як економічної категорії. Позичковий капітал ¾ це кошти, віддані в позичку завизначений відсоток за умови повернення. Формою руху позичкового капіталу єкредит.
Основнимиджерелами позичкового капіталу служать грошові капітали (кошти), щовивільняються в процесі відтворення. До них відносяться:
ü амортизаційнийфонд підприємств, який призначений для утворення, розширення і відновленняосновних виробничих фондів;
ü частинаоборотного капіталу в грошовій формі, що вивільнюється в процесіреалізації продукції і здійснення матеріальних витрат;
ü кошти, щоутворюються в результаті розривів між одержанням грошей від реалізації товаріві виплатою заробітної плати;
ü прибуток, що йдена відновлення і розширення виробництва;
ü грошові доходи ізаощадження всіх прошарків населення;
ü грошовінакопичення держави у вигляді коштів від володіння державною власністю, доходивід виробничої, комерційної і фінансової діяльності уряду, а також позитивнісальдо центрального і місцевих бюджетів.
Заостанні 20-30 років у якості джерела позичкового капіталу все активнішевикористовуються заощадження населення. Ця тенденція характерна для США,Англії, Канади, Німеччини, Франції, Італії, Японії й інших країн. Як правило,заощадження населення втілюються в банківські внески, у резерви пенсійнихфондів, страхових компаній, а також у закупівлю різноманітних цінних паперів.
Сучаснаструктура ринку позичкових капіталів характеризується двома основними ознаками:терміновою і інституціональною.
Затерміновою ознакою розрізняють грошовий ринок, на якому даютьсякредити на період від декількох тижнів до одного р., і безпосередньо риноккапіталів, де кошти видаються на більш тривалі терміни: від р. до п’яти років(ринок середньострокових кредитів) і від п’яти і більше років (ринокдовгострокових кредитів).
Заінституціональною ознакою сучасний ринок позичкових капіталів поділяється занаявністю двох основних ланок: кредитної системи (сукупності різноманітнихкредитно-фінансових інститутів) і ринку цінних паперів, що поділяється напервинний ринок, де продаються і купуються нові емісії цінних паперів, біржовий(вторинний) ринок, де купуються і продаються раніше випущені цінні папери, атакож позабіржовий ринок, де відбувається реалізація цінних паперів, що неможуть бути продані на біржі. Такий ринок ще називається вуличним.
Терміновіі інституціональні ознаки ринку позичкових капіталів характерні для всіх країн.Водночас про стан національного ринку судять по інституціональній ознаці, тобтопо наявності двох основних ярусів; кредитної системи і ринку цінних паперів.
Найбільшрозвинутими є ринки капіталів США, країн Західної Європи і Японії. У цихкраїнах існують розгалужені, гнучкі ринки капіталів з добре розвинутими двома основними ярусами ірозгалуженою мережею різноманітних кредитно-фінансових інститутів. У той же час, ринок капіталу вСША знаходиться в привілейованому положенні, оскільки зазначені характеристикив ньому подані значно яскравіше і глибше.
Збільшеннямасштабів накопичення грошового капіталу в умовах сучасного ринку обумовилорозвиток ринку позичкових капіталів. Під впливом попиту і пропозиціївідбувається рух позичкового капіталу: капітал, що накопичується у виглядікоштів, перетворюється безпосередньо в позичковий капітал.
Ринокпозичкових капіталів як економічна категорія виражає соціально-економічнівідносини, що визначаються законами ринкового господарювання, що формують укінцевому підсумку його сутність, тобто зв’язки і відносини як усередині самогоринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями.
Грошовийкапітал вивільняється в процесі відтворення. Він направляється туди у виглядіпозичкового капіталу через ринок, а потім знову повертається до кредитора(банкам і іншим кредитно-фінансовим інститутам).
Сутністьринку позичкових капіталів не залежить від того, який грошовий капіталвикористовується на ньому: власний або чужий, акумульований, тобто не маєзначення, чи веде банкір свою справа лише за допомогою власного капіталу аботільки за допомогою капіталу, депонованого в нього.
Зміст,характер використання, закономірності розвитку ринку позичкових капіталіввизначаються соціально-економічними відносинами способу виробництва. У своючергу сутність цього ринку визначає конкретну роль, що він виконує в сучасномумеханізмі ринкової економіки.
Ринокпозичкових капіталів сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів усередині країни,трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізаціїнауково-технічної революції, відновленню основного капіталу. У цьому змістіринок опосередковує різноманітні фази відтворення, є своєрідною опороюматеріальної сфери виробництва, відкіля черпаються додаткові грошові ресурси.
Економічнароль ринку позичкових капіталів полягає в його спроможності об’єднати дрібні,розрізнені кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дозволяєринку активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва і капіталу.
Об’єднанню дрібнихвласників капіталу і нарощуванню концентрації на самому ринку спочатку сприялибанки, що були “касирами промислових капіталів”, а в наступному всі інші видикредитно-фінансових установ і біржа.
Характеризуючироль кредиту в ринковому господарстві, звичайно виділяють такі основніположення: об’єднання розпорошених індивідуальних грошових капіталів ізаощаджень усіх класів суспільства в руках позичкових інституцій; економіясуспільних витрат обігу; зрівняння норми прибутку; створення акціонернихтовариств.
Рольринку позичкових капіталів в економіці виявляється за трьома основниминапрямками: надання позичкового капіталу приватному сектору, державі інаселенню, а також іноземним позичальникам; акумуляція вільного грошовогокапіталу і грошових заощаджень населення; концентрація фіктивного капіталу. Акумуляція й об’єднанняіндивідуальних грошових капіталів здійснюються не тільки приватнимикредитно-фінансовими інститутами, але і ринком цінних паперів.
Важливоюособливістю ринку позичкових капіталів є посилення впливу на процесінтернаціоналізації світового господарства за допомогою забезпечення міграціїкапіталів. Крім того, ринок позичкових капіталів грає велику роль у структурнійперебудові ринкової економіки, особливо таких промислово розвинутих країн, якСША, країни Західної Європи і Японія. У повоєнні роки кредитно-фінансовіінститути сприяли створенню потужних військових концернів (типу“Макдонел-Дуглас”) і конгломератів у США. Банкірський будинок Ротшильда сприявцентралізації капіталу в гірничодобувній промисловості Франції. За рахунокресурсів ринку відбувається фінансування галузей-двигунів науково-технічногопрогресу. При цьому слід зазначити, що навіть військові концерни, що стабільнофінансуються державою, у ряді випадків змушені звертатися до послуг ринкупозичкових капіталів (у США до цього неодноразово зверталися такі відомігіганти військового виробництва, як “Локхід”, “Дженерал Дайнемікс”, “Крайслер” і ін.).
Важливоз’ясувати, у якій мірі зростанняекономіки дозволяє збільшувати грошові накопичення на ринку позичковихкапіталів і якою мірою ринок забезпечує економіку капіталами, її залежність відкредитів і позик, що надходять з ринку. У більшості промислово розвинутих країнбули високі темпи економічного росту в повоєнні роки (до середини 70-х років),які сприяли високій нормі накопичення і високому рівню акумуляції грошовихзаощаджень ринком позичкових капіталів. Промисловість і інші сфери господарстварозвивалися в основному за рахунок самофінансування (внутрішніх джерел:прибутку й амортизації), але з залученням позикових коштів, особливо в періодциклічного підйому. Склався певний баланс між внутрішніми і позичковимиджерелами фінансування (відповідно 70 і 30%). Винятком явилася лише Японія, дечастка позикових коштів протягом майже всіх повоєнних років складала понад 60%.Тим самим тут визначалася більш велика залежність економіки від ринкупозичкових капіталів, ніж в інших країнах. Приблизно з середини 60-х років уСША також поступово почалася виявлятися аналогічна тенденція, і в 70-х рокахрізко посилилася. Проте події цього процесу в США і Японії кардинальновідрізняються.
Ринокпозичкових капіталів виконує макроекономічну функцію. У сучасній ринковійекономіці грошовий капітал накопичується в основному у вигляді грошовогопозичкового капіталу. Тому накопичення грошового капіталу важливо не саме пособі як відособлений процес, а насамперед з погляду його впливу на весь хідсуспільного відтворення, тобто в макроекономічному аспекті. У цьому відношеннінакопичення грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним накопиченням, щоскладає в цілому інший процес. Велика частина грошового капіталу формується зарахунок заощаджень населення, а їх розміри грають значну роль в утвореннізагальнонаціональної норми реального накопичення, частки капіталовкладень уваловому національному продукті і національному доході.
Величезнімаси грошового капіталу, що акумулюються і що мобілізуються через ринкипозичкових капіталів, створюють певну ілюзію того, що обсяг грошового капіталупотенційно дорівнює обсягу позичкового капіталу. Ця видимість виникаєнасамперед у тих країнах, де існує розгалужена кредитна система.
Самезбереження коштів на рахунках різноманітних кредитно-фінансових установ, уцінних паперах, а також вираження їх у грошовій формі спроможні створювативидимість стирання кордонів між грошовим і позичковим капіталами, особливо вумовах інтенсивного розвитку сучасних фінансових ринків, коли такі кордони всебільш розмиваються з розвитком кредитної системи. При розвинутій кредитнійсистемі практично весь грошовий капітал, у якому б змісті ми не вживали цейтермін, віддається в позичку, приєднує до якості грошової форми, якості відчуженості за допомогоюпозички, стає позичковим грошовим капіталом.
Проте,ні потужність сучасних фінансових ринків, ні розгалужена кредитна система неможуть ототожнювати сутність грошового і позичкового капіталів. Останній є лишепохідним від грошового капіталу, його частиною, хоча і значною. Позичковийгрошовий капітал варто розглядати з погляду накопичення на ринку позичковихкапіталів, тоді як грошовий капітал виникає в процесі кругообігу капіталу і єосновою появи позичкового капіталу. Тому грошовий капітал ¾ більш широке поняття в якісному ікількісному відношенні.
Грошовийкапітал не завжди може поміщатися для депонування на ринку позичкових капіталів¾ багато фірм тримають у готівцівеликі кошти для різноманітних спеціальних цілей (поглинання конкурентів,підкупів, виборчих кампаній), не відображаючи їх на своїх внесках. Крім того, вумовах валютно-фінансової кризи посилилася тезаврація золота і срібла приватними особами.
Цетакож показує визначені розходження між грошовим і позичковим капіталами, хочав сучасних умовах масштаби ринку позичкових капіталів не завжди дозволяютьчітко визначати кордони міжзазначеними поняттями.
Функціїринку позичкових капіталів визначаються його сутністю і роллю, що він виконує всистемі ринкового господарства, а також завданнями по відтворенню виробничихвідносин.
Вартовиділити п’ять основних функцій ринку позичковихкапіталів: перша¾ обслуговування товарного обігу через кредит; друга¾ акумуляція грошових заощаджень(накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів; третя¾ трансформація грошових фондівбезпосередньо в позичковий капітал і використання його у виглядікапіталовкладень для обслуговування процесу виробництва. Ці три функції сталиактивно використовуватися в промислово розвинутих країнах у повоєнний період.
До четвертоїфункції варто віднести обслуговування держави і населення як джерел капіталудля покриття державних і споживчих витрат (з огляду на величезну роль ринкупозичкових капіталів у покритті бюджетних дефіцитів і фінансуванні житловогобудівництва через іпотечне кредитування в рамках сучасної ринкової економіки. В усіх чотирьох випадках риноквиступає як своєрідний посередник у русі капіталу.
Порядз цими функціями ринок позичкових капіталів виконує також п’яту функцію ¾ прискорення концентрації іцентралізації капіталу, сприяючи утворенню потужних фінансово-промислових груп.Зазначені функції ринку позичкових капіталів спрямовані на підтримку загальнихумов розширеного відтворення, забезпечення функціонування економічної системисучасного ринку.
Ринокпозичкових капіталів органічно пов’язаний з рухом вартості в її грошовій формі,з утворенням і використанням різноманітних грошових фондів у вигляді кредитнихресурсів і цінних паперів. За допомогою ринку позичкових капіталів якекономічної категорії можна виміряти й визначити рух, обсяг, напрямок грошовихфондів, що йдуть на розвиток сучасних фінансових ринків, встановити вплив йогона соціально-економічні відносини.
Розвитокнаціональних ринків позичкових капіталів визначається такими чинниками:загальним рівнем економічного розвитку, традиціями функціонування кредитноїсистеми і ринку цінних паперів, рівнем виробничого накопичення й особистихзаощаджень.
Протедомінуючим чинником залишається економічний розвиток країни (у це поняттявходить не тільки потенціал промисловості й інших галузей економіки, але йобсяг накопичення грошового капіталу в рамках всієї економіки і їїпідрозділів). Такому критерію найбільшевідповідають США, країни Західної Європи і Японія, де існують розвинуті, гнучкіі потужні ринки позичкових капіталів. У той же час, між ринкамипозичкових капіталів зазначених країн є визначені відмінності. Так, у США цейринок є найбільш потужним, він відрізняється розгалуженістю, наявністю двохпотужних ланок ¾ кредитної системи і ринку цінних паперів, високим рівнем накопиченнягрошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією.
Уданий час ринок позичкових капіталів у США в значній мірі визначає кон’юнктурні ситуації як на ринкахкапіталів названих країн (через процентні ставки, міграцію грошових потоків,коливання курсів цінних паперів), так і на світовому ринку капіталів. Прикладомможуть служити потрясіння на ринку в 1929-1933 р.р. під час “Великої депресії”,коли масове банкрутство комерційних банків у США зробило несприятливий вплив наринки капіталів Західної Європи. Іншим прикладом є кризова ситуація на ринкукапіталів США в середині 80-90-х років, коли внаслідок росту процентних ставокбув порушений сформований баланс у міграції капіталів, що негативно вплинуло наринки капіталів Західної Європи і Японії через перекидання значних грошовихресурсів у США.
Ринкикапіталів країн Західної Європи відрізняються від американського ринкунасамперед меншим обсягом операцій, недостатньою розвиненістю окремихкредитно-фінансових інститутів, відносною обмеженістю ринку цінних паперів.Крім того, на стан цих ринків негативно вплинула друга світова війна, щозруйнувала найважливіший елемент ринку капіталу ¾ ринок цінних паперів. У такихкраїнах, як Франція, Німеччина, Італія, країни Бенілюксу, Австрія, він буввідновлений лише на початку 60-х років. У Англії і Швейцарії, хоча цей ринок іне був зруйнований, він по суті пасивно функціонував у період війни.
Уданий час найбільш потужні ринки капіталів у Західної Європі мають Англія,Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія. Але хоча ці ринки за своєю структурою ірівнем наближаються до американського, в тойже час вони не досягають його рівня через обмеженість ринку цінних паперів івідсутності ряду важливих кредитно-фінансових інститутів.
Приблизнотакі ж тенденції розвитку були властиві і ринку позичкових капіталів Японії, наякий, як і на ринки капіталів країн Західної Європи, негативно вплинула війна.Проте широке використання американського досвіду й істотна допомога держави дозволили швидко відновитиринок капіталів Японії, що став відігравати помітну роль у 80-90-х р.р. середринків розвинутих країн. Потужна зовнішньоекономічна експансія японськихкорпорацій і банків дозволила забезпечити значні грошові накопичення й у такийспосіб зміцнити національний ринок капіталів. Про це свідчить той факт, що зарозмірами активів японські банки знаходяться в числі головних комерційнихбанків світу. У той же час за обсягом капіталу і розмірами реалізації ціннихпаперів національний японський ринок ще відстає від ринку капіталів США.Особливістю ринку позичкових капіталів Західної Європи і Японії на відміну відСША є суттєва питома вага державних або змішаних кредитно-фінансових установ.
Щостосується ринків країн, що розвиваються, то вони поступаються ринкампромислово розвинутих країн за обсягами акумуляції і мобілізації грошовогокапіталу, за структурою ринку, за кількістю спеціалізованих кредитно-фінансовихустанов і рівнем розвитку ринку капіталів. Більшість держав, що розвиваються,формально має таку ж структуру ринку капіталів, як і промислово розвинутікраїни. Проте ступінь розвитку першого ярусу (кредитної системи) і другогоярусу (ринку цінних паперів) ринків країн, що розвиваються, істотновідрізняється від західних ринків. За ступенем розвитку ринки позичковихкапіталів країн, що розвиваються, можна розділити на три великі групи:розвинуті, середні і відсталі.
Дорозвинутих національних ринків позичкових капіталів можна віднести ринки країн,що розвиваються, що за структурою капіталу наближаються до ринків промисловорозвинутих країн Заходу. Це ринки країн Латинської Америки (Мексика, Бразилія,Аргентина, Венесуела, Чилі), ряду країн Азії (Туреччина, Індія, Пакистан,Південна Корея, Таїланд, Сінгапур, Індонезія, Тайвань, Саудівська Аравія,Кувейт, ОАЕ) і Африки (Єгипет, Марокко, Нігерія, Танзанія, Кенія, Зімбабве). Уринках названих країн добре розвинутий перший ярус ¾ різноманітні кредитно-фінансовіінститути, проте, за своєю потужністю (розміру активів), розгалуженості,гнучкості, обсягу операцій поступаються аналогічним установам країн Заходу. У зазначених країнаху порівнянні з західними слабко розвинутий ринок цінних паперів.
Середнягрупа ринків країн, що розвиваються, відрізняється більш слабким розвитком.Вони мають в основному кредитну систему і незначні операції з цінними паперами.
Відсталіабо нерозвинені ринки позичкових капіталів подані головним чином кредитноюланкою в особі центрального, невеличкого числа комерційних і спеціалізованихбанків, обсяги операцій яких низькі. Отут, практично відсутній ринок цінних паперів, якщо не брати до уваги придбання державних облігаційбанками. При цьому життєдіяльність ринку капіталів даних країн залежить відпостійних ін’єкцій держави і західних банків. До країн з відсталими абонерозвиненими ринками відноситься велика група найбільш бідних країн ЛатинськоїАмерики (Центральної Америки, Карибського басейну), деякі країни Тропічної іЦентральної Африки, а також ряд країн Азії.
Необхідновідзначити дві особливості національних ринків капіталів країн, щорозвиваються: по-перше, наявність у їх структурі порівняно великого числадержавних або змішаних кредитно-фінансових інститутів; по-друге, тяжіння доструктури ринків країн Заходу. Так, країни, що були колоніями Англії, Франції,Іспанії і Португалії, сформували структуру ринків, близьку до цих країн.Тривалий економічний і фінансовий вплив США в Латинській Америці деякою міроюобумовив розвиток структури національних ринків капіталів у цих країнах.
2. Банківськасистема України, як основний елемент ринку кредитних ресурсів
Основнимелементом ринку кредитних ресурсів, для перетворення в активно діючий капіталтимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, населення, державиє банківська система.
Процесстановлення і розвитку вітчизняної банківської системи можна поділити надекілька етапів з урахуванням конкретних задач, які вирішувались в кожному ізних.
1етап – 1991-1992 р.р. – реорганізація існуючих банків і їх реєстрація. Мова йде про зміну форми власності здержавної на колективну “Промінвестбанку”,“Агропромбанку”, “Укрсоцбанку”.
ІІетап – 1992-1993 р.р. – період виникнення і реєстрації банків “нової хвилі” – “Аваль”, “Інко”,“Відродженя”, “Трансбанк” та інші. Для цього часу характерним є масовезародження дрібних банків з малим приватним капіталом. Протягом р. їх булозареєстровано більше ста.
ІІІетап – 1994-1996 р.р. – якісне зростання та формування здорової банківськоїсистеми, що пов’язано з активізацією роботи Національного банку і побудовоючіткого механізму регулювання діяльності комерційних банків на основіреалізації монетарної політики.
ІV етап – 1996-1998 р.р. – впровадженнята стабілізація національної грошової одиниці – гривні.
Дляданого періоду характерним є посилення боротьби Національного банку зінфляцією, активна монетарна політика на грошово-кредитному ринку, створеннясприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національноїгрошової одиниці – гривні, а також утримання її в межах встановленого валютногокоридору. Паралельно посилювався банківський нагляд і контроль за діяльністюкомерційних банків.
Такимчином, протягом названих етапів булаздійснена реформація і створена якісно нова банківська система України:
· закладені основидворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;
· завершено першийетап реформування грошової системи держави і введення національної грошовоїодиниці гривні;
· сформовананаціональна платіжна система на основі нових прогресивних технологійперерахування коштів через електронні платежі;
· в системі Національного банку введено в діюБанкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що забезпечило необхідніумови для друкування власних грошей і випуску цінних паперів;
· здійснюєтьсяреформа в системі бухгалтерського обліку та звітності у банках, перехід наміжнародні форми;
· діяльністьНаціонального банку в галузі забезпечення виваженої монетарної політикипозитивно вплинула на подолання високих темпів інфляції і стабілізаціїгрошово-кредитного ринку.
Створенняефективної кредитної системи України дозволило їй ефективно виконуватипокладені на неї функції:
· трансформаційну;
· створенняплатіжних засобів та регулювання грошової маси;
· забезпеченнястабільності кредитного та грошового ринку.
Сутністьтрансформаційної функції полягає у посередницькій діяльності комерційнихбанків, які акумулюючи вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, держави,передають їх у тимчасове користування на певних умовах іншим суб’єктам ринку.
Змістфункції створення платіжних засобів та регулювання грошової маси реалізуєтьсячерез можливість кредитної системи оперативно впливати на пропозицію грошей в обігу,збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. В цьому полягає основнафункція кредитної системи.
Черезфункцію забезпечення стабільності кредитного і грошового ринку пов’язуєтьсявисокий ризик банківської діяльності. Їх наслідки, в першу чергу, пов’язані іззагрозою дестабілізації грошового та кредитного ринку, а такожзагальноекономічних кризових явищ.
Взалежності від тих функцій, які виконують банки, їх розподіляють на емісійні танеемісійні. Емісійними, як правило, являються центральні банки, що наділяютьсяправом випуску грошових знаків в обіг.
Банки,які виконують функції центральних торгують грошовим товаром тільки серед банківі вступають у безпосередні кредитні відносини із суб’єктами господарювання.
Взалежності від підлеглості кредитних інститутів, а також в залежності відієрархії структури кредитної системи виділяють два основні типи побудовибанківської системи: однорівневу і дворівневу.
Однорівневийпринцип побудови банківської системи передбачає перевагу горизонтальнихзв’язків між банками, універсалізацію їх функцій та операцій. Такий принциппобудови використовується в країнах із слаборозвиненою економічною системоюгосподарювання та в країнах із плановим режимом управління.
Дворівневийпринцип побудови банківської системи базується на побудові взаємовідносин міжбанківськими установами як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі –це відносини рівноправного партнерства між різними низовими ланками(комерційними банками). У цьому випадку відбувається розмежування адміністративнихфункцій і оперативних, пов’язаних із безпосереднім обслуговуванням об’єктівгосподарювання. Центральний банк залишається банком у повному розумінні цьогослова тільки для двох категорій клієнтів: комерційних банків та урядовихструктур. Причому переважають функції “банка банків” та управління діяльністю банківських установ з метоюрегулювання і контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.
Напочатку ХХ століття було відсутнє чітке розмежування між центральними такомерційними банками, але фінансові кризи, що вразили банківські системикапіталістичних країн спричинили масове банкрутство комерційних банків, щовикликало необхідність у централізації банківської системи, державного контролюта регулювання. Це призвело до створення в розвинутих країнах центральнихбанків, які взяли на себе функцію грошової емісії.
Національнийбанк України було створено на базі Української республіканської конториДержбанку СРСР у відповідності із постановою Верховної Ради України від 20березня 1991 р.
Національнийбанк України є центральним банком України, особливим центральним органомдержавного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження якоговизначаються Законом “Про Національнийбанк України”.
Основноюфункцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Крімтого, як банк банків він:
1) здійснюєреєстрацію комерційних банків та ліцензування операцій, які вони виконують;
2) встановлюєекономічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків;
3) веде рахункибанків-кореспондентів;
4) />здійснює розрахунково-касовеобслуговування комерційних банків;
5) видає кредитикомерційним банкам;
6) зберігаєобов’язкові резерви комерційних банків;
7) здійснює нагляд іконтроль за діяльність комерційних банків, та ін.
Цілкомочевидно, що всі основні функції, які покладені на НБУ, практично реалізуютьсяним через взаємовідносини із банками другого рівня — комерційними банками.
Комерційнібанки в залежності від форм власності можуть бути:
- унітарними, тобтозаснованими на єдиновладді;
- з колективноюформою власності.
Унітарнібанки – це банки засновані на принципах єдиновладдя, що мають єдиного власникав особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарнікомерційні банки – це державні комерційні банки: УКРОЩАДБАНК та ЕКСІМБАНК(експортно-імпортний банк).
БанкиУкраїни не можуть бути приватними, так як згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність”створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженоювідповідальністю або кооперативного банку, а це – різновиди колективноївласності.
Взалежності від величини статутного фонду, а також величини власного капіталу таактивів комерційні банки поділяються на:
— дрібні;
— середні;
— крупні.
Більшістьдіючих банків в Україні можна віднести до дрібних та середніх.
Взалежності від наявності філії комерційні банки бувають:
— безфілійні;
— малофілійні;
— багатофілійні.
Восновній своїй масі новостворені банки безфілійні або ж малофілійні.
Взалежності від території діяльності банки розподіляються на:
1.Республіканські, які мають розгалужену мережу своїх відділень по всій територіїкраїни.
2.Регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону, міста,району, області.
Більшістьвітчизняних комерційних банків являються регіональними.
Взалежності від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки,розрізняють:
1.Універсальні банки, що виконують широкий спектр операцій та надаютьрізноманітні послуги своїм клієнтам;
2.Спеціалізовані банки.
Банківськасистема України відрізняється великою питомою вагою універсальних банків, щопрагнуть виконувати широке коло операцій для своїх клієнтів.
Основнимифункціями комерційного банку вважаються:
1. Акумуляціятимчасово вільних грошових коштів, заощаджень і нагромаджень юридичних та фізичнихосіб (депозитивні операції);
2. Забезпеченняфункціонування розрахунково-платіжного механізму, організація розрахунків внародному господарстві, організація платіжного обороту (розрахунково-касовеобслуговування);
3. Кредитуванняюридичних та фізичних осіб (кредитні операції);
4. Облік векселів іоперацій з ними (облікові операції);
5. Зберіганняфінансових і матеріальних цінностей (довірчі операції);
6. Довірчеуправління майном клієнта (трастові операції).
Уцілому для того, щоб бути конкурентоспроможним, банк має надавати всі основнівиди банківських послуг, здійснювати операції з широким колом клієнтів, а такожзабезпечувати високу якість обслуговування при низькому рівні витрат.3.Спеціалізованінебанківські кредитно-фінансові інститути
Усучасних умовах, крім банків ринок кредитних ресурсів представленийспеціальними фінансово-кредитними інститутами. У країнах з розвинутимиринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представленіпенсійними фондами, страховими лізинговими, інвестиційними, фінансовимикомпаніями. У нашій країні до небанківських кредитних установ відносяться касивзаємної допомоги ломбарди, пенсійні фонди, органи державного та акціонерногострахування.
Касавзаємної допомоги ¾ це громадська кредитна установа, яка об’єднує на добровільних засадахгромадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються припрофспілкових організаціях для робітників і службовців ¾ членів профспілки, у відділахсоціального забезпечення місцевих Рад народних депутатів ¾ для пенсіонерів.
Управліннякасою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами з членів і обраним наних управлінням. Члени каси сплачують вступні щомісячні членські внески увстановлених розмірах.
Коштикаси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних членських внесків, пеніза несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органівта інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (дошести, в окремих випадках — до 10 місяців) та короткострокові (до черговогоодержання заробітної плати) позички. За рішенням правління каси її членам можебути надана відстрочка повернення довгострокових позичок до трьох місяців.Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому длядовгострокових позичок залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.
Позичкинадаються без стягнення процентів. При їх несвоєчасному поверненні стягуєтьсяпеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць.Вибувшому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом йогозаборгованості по позичках.
Ломбарди ¾ це кредитні установи, які надають грошові позички підзаставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років.Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предметиособистого користування і домашнього вжитку, а також брати позичку в заставуцих речей.
Ломбардивидають позички на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінкизаставлених речей і до 90% ¾ вартості виробів з дорогоцінних каменів, металів, годинниківу золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або в заставудля одержання позички здійснюється за домовленістю сторін, а вироби здорогоцінних металів ¾ за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можутькористуватися банківським кредитом.
ВУкраїні існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділеннямпенсійного фонду колишнього СРСР. Кошти пенсійного фонду формуються за рахунокобов’язкових строкових внесківпідприємств, установ і організацій (кооперативів), осіб, які займаютьсяіндивідуальною діяльністі, в тому числі, на основі індивідуальної (групової)оренди або в особливому селянському господарстві, обов’язкових страхових внесків громадян, коштів, направлених навиплату пенсій військовослужбовцям строкової служби, особам, які входять доскладу органів внутрішніх справ і національної безпеки. Цей фонд включає кошти,які виділяються на фінансування виплати допомоги по догляду за дітьми додосягнення ними віку від 1,5 до 6 років, передбачених централізованимипрограмами.
Убюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств,громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.
З1991 р. тарифи внесків на державне соціальне страхування, які сплачуютьпідприємства, установи й організації, встановлені у розмірі 20% від обсягукоштів, що направляються на оплату праці.
Узахідних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державнимикорпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникамта службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників,службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійнихфондів.
Навідміну від загальнодержавної системи соціального страхування, заснованої настандартних умовах, система забезпечення робітників іслужбовців зпенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови,зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховує, при нарахуванніпенсії, увесь заробіток, а не тільки його частину. Пенсія може обчислюватися наоснові останнього заробітку перед виходом на пенсію або залежно від стажуроботи тощо.
Упенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуютьсяпереважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнароднихринках позичкових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західноїкредитної системи.
Страхування¾ у нашій країні відбуваєтьсядержавними, страховими комерційними організаціями, акціонерними страховимитовариствами, страховими кооперативами, спільними страховими організаціями заучастю іноземних страхових фірм. Діють також органи держаного страховогонагляду. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюєтьсяу двох формах ¾обов’язковій та добровільній. Майнове страхування розрізняється залежно відкатегорії страховиків, якими є державні сільськогосподарські підприємства, інші кооперативні і громадськіорганізації і громадяни, а також за видами застрахованого майна ¾ страхування будівель та споруд,сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальськихсуден, домашнього майна тощо.
Особистестрахування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування,страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втратипрацездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків,в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємстві організацій, страхування пасажирів. Кошти страхових організацій складаютьсяіз статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондівспеціального призначення.
По мірі розвитку в нашій країні ринковихвідносин, виникають нові форми страхування,альтернативні державному. За аналогією із західними державами утворюються страхові компанії, якібувають двох видів ¾ акціонерні та взаємні.
Коштиакціонерної страхової організації формуються шляхом об’єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств,організацій та приватних осіб. При створенні акціонерного товариства кожнийакціонер повинен внести певну грошову суму. Участь окремого акціонера вакціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право наодержання пропорціональної частки доходу. Акціонерні компанії на відміну відвзаємних застосувують тверді тарифи.
Взаємністрахові компанії являють собою кооперативну форму організації. Їх капіталутворюється за рахунок страхових платежів окремих осіб. Кожний застрахованийзгідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифивзаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється зарахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожнийзастрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитківкомпанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компанії залишається прибуток,він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніхплатежів чи на збільшення страхової суми.
Лізинговікомпанії ¾ фінансово-кредитні формування, щодосить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею устаткування,машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорогокоштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. В нашій країнілізингові операції здійснюють комерційні банки.
Дляпридбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні тапозичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержаннябанківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигодупідприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержатинеобхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, які неминучі при звичайній купівлі. Оренда машин,устаткування, ЕОМ дозволяє уникнути витрат, пов’язаних з моральним старінням засобів виробництва.
Інвестиційнікомпанії ¾ різновид фінансово-кредитнихінститутів, поширених у західних країнах, їх капітал утворюється на акціонерній(пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів задопомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігаціїпідприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компаніївиступають посередником між позичальником та індивідуальним інвестором. Воникупують, зберігають та продають цінні папери з метою одержання прибутку навкладений капітал.
Доходи,одержані у вигляді процентів та дивідендів, виключаючіадміністративно-господарські витрати, формують прибуток інвестиційних компаній,який розподіляється серед акціонерів (пайовиків). Прибуток, одержаний відпідвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується в резерв.
Залежновід методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основнігрупи закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал,їх акції котируються на ринку і підлягають погашенню до моменту ліквідаціїкомпанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції(паї) вільно продаються та, купуються учасниками компаній за цінами, яківідповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. Упродажну ціну такої акції (паю) включається додаткова надбавка, як правило, врозмірі 6-9%.
Інвестиційнікомпанії можуть користуватися в обмежених розмірах позичковими коштами.Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, азакритого типу ¾ випускати також облігаційні позики. З розвитком ринкових відносинінвестиційні компанії виникли і в нашій країні.
Фінансовікомпанії ¾ кредитно-фінансові, якіспеціалізуються накредитуванні окремих галузей або наданні певних видівкредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), проведенні фінансових операцій.Фінансові компанії по кредитуванню продажу в розстрочку споживчих товарівтривалого користування, надають позички не безпосередньо споживачам, а купуютьїх зобов¢язання у роздрібних торговців таділерів зі знижкою (як правило, 7-10%).
Фінансовікампанії, які займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту, надаютьаванси фірмам, що відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодоборжника (покупця).
Існуютьфінансові компанії, що спеціалізуються на наданні дрібних позичокіндивідуальним позичальникам під високий (лихварський) процент.Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів(як правило, 3-6% місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових таторговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою населення.Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційнібанки.
Висновок
Збільшеннямасштабів накопичення грошового капіталу в умовах сучасного ринку обумовилорозвиток ринку позичкових капіталів. Під впливом попиту і пропозиціївідбувається рух позичкового капіталу: капітал, що накопичується у виглядікоштів, перетворюється безпосередньо в позичковий капітал.
Ринокпозичкових капіталів як економічна категорія виражає соціально-економічнівідносини, що визначаються законами ринкового господарювання, що формують укінцевому підсумку його сутність, тобто зв’язки і відносини як усередині самогоринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями.
Грошовийкапітал вивільняється в процесі відтворення. Він направляється туди у виглядіпозичкового капіталу через ринок, а потім знову повертається до кредитора(банкам і іншим кредитно-фінансовим інститутам).
Сутністьринку позичкових капіталів не залежить від того, який грошовий капіталвикористовується на ньому: власний або чужий, акумульований, тобто не маєзначення, чи веде банкір свою справа лише за допомогою власного капіталу аботільки за допомогою капіталу, депонованого в нього.
Ринокпозичкових капіталів сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів усередині країни,трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізаціїнауково-технічної революції, відновленню основного капіталу. У цьому змістіринок опосередковує різноманітні фази відтворення, є своєрідною опороюматеріальної сфери виробництва, відкіля черпаються додаткові грошові ресурси.
Економічнароль ринку позичкових капіталів полягає в його спроможності об’єднати дрібні,розрізнені кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дозволяєринку активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва і капіталу.
Характеризуючироль кредиту в ринковому господарстві, звичайно виділяють такі основніположення: об’єднання розпорошених індивідуальних грошових капіталів ізаощаджень усіх класів суспільства в руках позичкових інституцій; економіясуспільних витрат обігу; зрівняння норми прибутку; створення акціонернихтовариств.
Література:
1. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р.
2. Економічнатеорія: Політекономія / Підручник за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001, 2008.
3. Економічнатеорія / За ред. Предборського В. А. – К.: Кондор, 2007.
4. Основиекономічної теорії: Навчальний посібник / За редакцією Зюнькіна А.Г. – К.: КНТ,Центр навчальної літератури, 2007.
5. ТвердохлібоваД. Моделі міжбанківських розрахунків: вплив на формування пропозиції грошей // Економіка України. – 2006. — №12.
6. ШелудькоН. До проблем реструктуризації банківської системи в Україні // ЕкономікаУкраїни. – 2006. — №11.