Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України

ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙКОЛЕДЖ
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 КУРСОВА РОБОТА
з курсу «Регіональна економіка»
на тему
«Регіональний розвиток соціальної інфраструктури України»
Студентки II курсу,групи ФК-22
Спеціальність:5.03050801 Фінанси і кредит
Майданової АліниОлексіївни
Керівник курсовоїроботи Мариненко З.В.Київ 2009
Зміст
 
Зміст
Перелікумовних позначень
Вступ
1.Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури урозвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів
2.Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури
3.Особливості розвитку соціальної інфраструктури регіонів
4.Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості соціальноюсферою населення
5.Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення соціальноїінфраструктури регіонів
Висновки
Списоклітературних джерел
ДодатокА
ДодатокБ
ДодатокВ
ДодатокГ

Перелік умовних позначень
 
ЄС – Європейський Союз;
тис. – тисяч;
чол. – чоловік;
млн. – мільйонів;
млрд. – мільярдів;
м2 – метрів квадратних;
р. – року;
м. – метрів;
грн. – гривень;
обл. – область;
м. Київ – місто Київ.

Вступ
Соціальна сфера діяльності на регіональному рівні полягає уздійсненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональних форморганізації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвиткуособистості, відновлення життя, відтворення населення. Ця сфера безпосередньопов’язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнямитощо. Питання стосовно розвитку соціальної сфери як виду економічної діяльностірозглядаються виключно в контексті організації життя людей в межах конкретноїтериторії, територіальної організації праці. До складу соціальної сфери регіонувідносяться установи, що сприяють відтворенню населення, установи охорониздоров’я, соціального захисту населення, організація санаторно-курортного,туристично-готельного обслуговування, фізкультури і спорту. Завданнярегіональних установ, що сприяють відтворенню населення –задовольнити потребилюдей.
Останнім часом науковим дослідженням соціальних процесів нарегіональному рівні приділяється значна увага. Результати наукових досліджень таузагальнення досвіду практичної роботи дають можливість для вивчення таузагальнення тенденцій у змінах соціальних процесів, оцінити вплив на ціпроцеси економічної трансформації суспільства, змін у характері виробничихвідносин тощо.
Об’єктивно оцінюючи особливості соціально-економічногорозвитку окремих територій, необхідно зауважити, що абсолютно однакового стануякості життя людей на усій території України досягти неможливо. Регіонирізняться за природо-кліматичними, економічними, історичними та іншими умовами,які за своєю сутністю визначають відмінності та специфічні особливості життялюдей на окремих територіях.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальністьдослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засадирегіональної економіки і розміщення продуктивних сил.
Предмет дослідження – роль і значення соціальноїінфраструктури України.
Мета написання курсової роботи — дослідження ролі і значення соціальної інфраструктури України.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
· дослідити сутність, особливості функціонування ірозвитку соціальної інфраструктури;
· охарактеризувати галузеві ланки соціальноїінфраструктури України, рівень їх розвитку та роль у задоволенні потребнаселення в послугах.
Методи дослідження. Теоретико-методологічноюосновою досягнення мети дослідження слугували фундаментальні положенняекономічної теорії, регіональної економіки. На основі системно-аналітичногометоду виконано теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок іпропозицій провідних вітчизняних і сучасних учених, присвячених розвиткусоціальної інфраструктури. В процесі збору та обробки фактичного матеріалушироко застосовувались статистико-економічний, порівняльний, моделювання,нормативний, балансовий та інші методи.
Для вирішення окремихзавдань використовувались також такі методи:
· статистичного аналізу – для дослідженняособливостей сучасного стану соціальної інфраструктури;
· порівняльного аналізу – для зіставлення фактичнихданих звітного і попереднього років;
· проблемно-орієнтований метод для науковогообґрунтування перспектив удосконалення механізму і форм розвитку соціальноїінфраструктури;
· причинно-наслідкових зв’язків – для дослідженнявпливу розвитку та розміщення соціальної інфраструктури на соціально-економічнийстан країни;
· картографічний – для виявлення регіональнихвідмінностей розвитку соціальної інфраструктури в Україні.

1. Значення, сутність таосновні функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенніпродуктивних сил регіонів
 
Соціальна сфера — одна знайважливіших у житті суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіхверств населення, відносини суспільства та особи, умови праці і побуту, охорониздоров’я, відпочинку.
Соціальна сфера — це сукупність галузей і видів діяльності,підприємств, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреблюдей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови дляспівіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з чинними законами ізагальноприйнятими правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масовихкомунікацій, зміцнення держави. До соціальної сфери належить також діяльність зрозвитку в людей духовності, виховання совісті, здатності розрізняти добро ізло, оцінювати свої вчинки, формулювати для себе моральні приписи і вимагати їхвиконання.
Соціальна сфера розвивається згідно зсоціальною політикою, яку формує держава відповідно до умов національного,культурного і духовного життя. Суть сучасної політики в Україні полягає в тому,що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині всенеобхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новийтип солідарності різних соціальних верств населення, свідомої коаліції людей,що обрали шлях розбудови вільної демократичної держави. Ця політика має сприятистворенню достатньої кількості робочих місць, умов для одержання новихпрофесій, підвищення кваліфікації, сприяти оздоровленню умов праці, поліпшеннюмедичного обслуговування і профілактичного контролю. Соціальна політика державивиходить з необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам іпрошаркам населення: самотнім громадянам похилого віку, тим, які втратилиздатність до самообслуговування, хворим, дітям та ін. Поряд з цимпроголошується життєздатність поєднання свободи громадян з їхньоювідповідальністю: кожного перед суспільством і суспільства за кожногогромадянина держави. Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країнимають бути дані рівні стартові можливості — зрозумілі і справедливі; тількисоціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створюєпередумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденномужитті.
Соціальна справедливість — міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп,що об’єктивно зумовлюється рівнем матеріального та духовного розвиткусуспільства. Міра рівності виражається в матеріальних і духовних благах, якінадходять у повне розпорядження людей. Ідеться не про зрівнялівку у споживанні,а про встановлення і дотримання для всіх чітко визначених критеріїв. Критеріямисоціальної справедливості є вільний вибір господарської діяльності на основівизнання багатоманітності форм власності; створення однакових правилгосподарювання на засадах ринкової економіки. Це означає усунення різних цінна однакову продукцію і дію ринкової ціни, яка створює рівні умовиреалізації продукції і послуг для всіх форм господарювання; рівне правоодержувати винагороду за кількість і якість затраченої праці з урахуваннямкінцевих результатів виробництва незалежно від соціального походження, статі,національності; гарантію безплатного медичного обслуговування в певних межах;рівні умови для розвитку здібностей, що проявляються в існуванні рівнихможливостей для виховання дітей, отримання членами суспільства загальної освітиі професійної підготовки за їхнім бажанням і здібностями; відсутність привілеїві елітних умов життя для певних груп працівників, окрім дітей і жінок-матерів;гарантію допомоги людям, які опинилися у надзвичайній ситуації; усуненняістотних відмінностей у рівні життя мешканців міста і села, а також населеннярізних регіонів; свободу пересування, вибору місця проживання.
Соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузей народногогосподарства — таких, як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, житловеі комунальне господарство, торгівля тощо. Функціональна спільність цих галузейполягає в тому, що праця в них спрямована безпосередньо на людину і суспільствов цілому. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективністьсуспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства — людей.Неабиякою є роль соціальної інфраструктури у зростанні значення людськогофактора.
Вплив соціальної інфраструктури напідвищення продуктивності праці виявляється в різних аспектах: розвиваютьсяздібності людей до праці через піднесення освітнього і культурно-технічногорівня працівників, скорочуються втрати часу внаслідок скорочення захворюваностілюдей, створюються сприятливі соціально-побутові і житлові умови. Великою єроль соціальної інфраструктури й у виконанні таких соціальних завдань, якзближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжуваннярегіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способіжиття різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальнаінфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціональноговикористання вільного часу працівників матеріального виробництва.
В теперішній час розвиток галузейсоціальної інфраструктури ще відстає від реальних потреб народу. Основноюпричиною цього відставання є успадкована Україною економічна система, якавиробляла продукцію здебільшого для виробництва чи мілітарних потреб, а насоціальну інфраструктуру виділяли кошти за залишковим принципом. У сучаснихумовах соціальна інфраструктура являє собою необхідну ланку розвинутої системисуспільного розподілу праці. Як і в матеріальному виробництві, у соціальнійінфраструктурі мають місце економічні відносини.
Економічні відносини в соціальнійінфраструктурі за своєю економічною суттю є відносинами споживчого,нематеріального виробництва і виявляють себе, по-перше, як економічнівідносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальнійінфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальнійінфраструктурі послуг. Економічні відносини з приводу доведення матеріальнихблаг до споживання являють собою відносини обміну, розподілу і споживанняматеріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послугвизначається тим, що процес створення послуг у соціальній інфраструктурі єодночасно процесом споживання матеріальних благ. А тому відносини з приводустворення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відносинами суспільноорганізованого споживання продукції, створеної в матеріальному виробництві.Слід зазначити, що послуги є предметами споживання. В Україні певним категоріямнаселення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим — на пільгових умовах,ще іншим — у платній формі. Безкоштовні послуги — це послугисоціально-культурних галузей соціальної інфраструктури (освіти, охорониздоров’я і певних видів культурного обслуговування). Розвиток цих послугзабезпечують за рахунок суспільних фондів споживання.
Платні послуги — це послугипідприємств і установ житлово-комунального господарства, побутовогообслуговування, зв’язку, пасажирського транспорту, правових служб та ін. Платніпослуги, як і товари народного споживання, задовольняють платоспроможний попитнаселення на споживчі блага. Розвиток платних послуг забезпечують завдякизалученню коштів населення, а також ресурсів підприємств і організацій усіхгалузей незалежно від їхньої спеціалізації.
До соціальної сфери належатьтакі галузі соціальної інфраструктури та види діяльності:
· діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення;
· діяльність з формування доходів членів суспільства;
· діяльність із соціального забезпечення і захисту громадян;
· діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їхзадоволення;
· охорона здоров’я;
· народна освіта;
· торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування;
· житлово-комунальне господарство;
· діяльність з екологічного захисту громадян;
· культура і мистецтво.
 
2. Передумови і принципирозвитку і розміщення соціальної інфраструктури
Соціально-економічнийрозвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкоюметодологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначенозакономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальноїінфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використанняі розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях вумовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунтінакопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з нихвипливають, та попередити деякі негативні процеси. Необхідно зробити акцент натому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тількиформує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, щостосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагаєрізноманітних прийомів і методів економічного аналізу.
Процес дослідження соціальноїінфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.
На першому етапі дослідженняпотрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об’єкт та предметдослідження, що пов’язаний в першу чергу з ознайомленняміз понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль тазначення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни;розглянути основні зв’язки між різними видамиінфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток тарозміщення її основних об’єктів. Сформувати вимоги сучасногосуспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаютьсясоціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовоюцього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об’єкт), напрямів іметодів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщеннясоціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток ірозміщення.
Другий етап складається зпроведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідженнявпливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другогоетапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основнихтенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем,що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і нарегіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподілрегіонів за рівнями забезпеченості її об’єктами.
Третій етап полягає увиявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямівудосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державногорегулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організаціїсоціальної інфраструктури.
Четвертий етап базується навизначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів,на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.
Високорозвинена соціальнаінфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівняжиття населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створеннясоціально спрямованої економіки.
В умовах ринкових перетворень перед наукою та економікоюдержави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищенняефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку,що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішеннясоціально-економічних задач.
Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в Українипоказав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставаннярозвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвитококремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктівінфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком якоб’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так ірезультатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, щооб’єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядівна соціальну інфраструктуру.
Підвищення ефективності промислового виробництва – не єдинамета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розв’язуються іважливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури,повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників зпогляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.
Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективністьпромислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтвореннятрудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочогочасу і підвищення продуктивності праці [2, с.37].
Найважливішою проблемою вивчення впливу галузей соціальноїінфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозв’язок дії цихгалузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.
Подальший розвиток і вдосконалення галузей соціальноїінфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і соціальногопотенціалу суспільства.
До числа найважливіших галузей соціальної інфраструктуривідноситься житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівеньдобробуту працівників.
Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортнеобслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортногообслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою,від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов’язана з нимефективність виробництва і якість роботи.
Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури,ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і рядінших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури єпобутове обслуговування на виробництві.
Чималі резерви підвищення ефективності виробництва міститьтака галузь як фізична культура і спорт.
Аналіз соціальної інфраструктури показав, що в даний частехнології, за допомогою яких можна оцінити поточний стан і виробляти ефективніі результативні стратегії майбутнього розвитку соціальної інфраструктури,зазначають значних змін. У зв’язку з цим різко постає питання про вибірінструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативновизначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в ціляхпідвищення ефективності її функціонування.
Підвищенняякості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленоюнеобхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств дляреалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високихсоціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формуваннянового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб ізапитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблемпринципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціальногорозвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки всуспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтвореннялюдського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави івладних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основіузгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань,органів державної влади та місцевого самоврядування.
Досвідрозвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення таактивна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнемцільової спрямованості, їх принципи й методи — узгоджуватися із загальнимкурсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальнийуспіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завданьінтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодобазових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому наоснові консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціальногорозвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства йуспішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічногорозвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючімоделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурноїідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.
Поступальнийта динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічноїсистеми з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів допродуктивної трудової діяльності з метою реалізації власногопрофесійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідноївинагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завданьлогічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного,збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальноїінтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги допроцесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвиткувсіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової — робочоїсили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управліннісоціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повиннавідбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів зрегламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.
 
3.Особливості розвиткусоціальної інфраструктури регіонів
Соціальнасфера складається з двох комплексів: соціально-культурного іматеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язаніз відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням їїпрацездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Дляцього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їхзагальнодоступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором підвищенняпродуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя (Дод.Д).
Освіта
Забезпечуєпідвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народногогосподарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементомвідтворення робочої сили.
Першоюосвітянською ланкою є дошкільні заклади. Наприкінці 2004 р. в Україніналічувалось понад 14914 постійних дошкільних закладів, у яких перебувалоблизько 996.5 тис. дітей. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує цізаклади. Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладамиспостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західнихрегіонах.
На початок2004/2005 навчального року в Україні функціонувало 21.7 тис. шкіл, у якихнавчалося понад 5731 тис. учнів. Більше половини учнів денних шкіл (77%)навчається українською мовою, решта — вивчає українську мову як предмет. 22%учнів денних шкіл навчаються російською мовою, є також школи чи класи змолдавською (6.1 тис.), угорською (20 тис.), румунською (26.4 тис.), польською(1.4 тис.), словацькою (0.03 тис.), англійською (0.3 тис.), болгарською (0.1тис.) та кримсько-татарською мовами навчання (5.8 тис.).
Останнімчасом активно розвиваються нові види навчальних закладів — гімназії, ліцеї таколегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні тагуманітарні предмети. У 2004 р. в Україні функціонувало 511 гімназії, 411ліцеїв, у тому числі 41 колегіумів, де навчалось понад 467.768 тис. учнів.
Вища освітаУкраїни представлена 619 навчальними закладами І-II рівнів акредитації, в якихнавчається близько 548.5 тис. студентів, з них на денному відділенні — близько397.6 тис.
Крім того, вУкраїні функціонує 347 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, вяких навчається більш ніж 2026.6 тис. студентів, з них 1155.5 тис. — на денномувідділенні.
Культура
Це сукупністьзакладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюютьвиробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послугкультурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входятьпідприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення,самі об'єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масовоїінформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва — характерний показник розвитку культури будь-якої держави.
Наймасовішимзакладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у 2004 становила 20тис. з книжковим фондом 333 млн. примірників книжок і журналів. У сільськіймісцевості діяло понад 15 тис. бібліотек з книжковим фондом 148 млн.примірників. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівеньбібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступенярозвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, віднаявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Рівеньзадоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації убібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної,сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більшрізноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковимфондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванніпослугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельностінаселення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя.
Своєріднимицентрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких на кінець2004 р. налічувалось понад 19 тис., у тому числі у сільській місцевості — понад17 тис.
Кінообслуговуванняв Україні представлено 3.6 тис. кіноустановок з платним показом, а кількістьвідвідувань кіносеансів за рік 10 млн. У міських поселеннях працюють постійнікінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах,курортних центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки намітилася тенденціядо різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів.
Велику роль укультурному житті населення відіграє музейна справа. В Україні налічуєтьсяблизько 422 музеїв (включаючи філіали), у тому числі: історичні, меморіальні,краєзнавчі, природничонаукові, мистецтвознавчі, галузеві та ін.
Охороназдоров’я
Включаєлікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичніустанови, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури.Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість,матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає такожосвітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курсиперепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації,а також систему управління ними.
В Україніналічується 2.9 тис. лікарняних закладів на 451 тис. ліжок та 7,7 тис.лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 987 тис.відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останніроки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням. Мережа об'єктівстаціонарної медичної допомоги розвивається у трьох напрямах:багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерному. В Україні працює 223 тис.лікарів, більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи,педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середніймедичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 522 тис. ВУкраїні забезпеченість лікарями становить 47.4 чол., а середнім медичнимперсоналом — 110.9 чол. на 10 тис. жителів.
Матеріально-побутовийкомплекс
Забезпечуєматеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузевіпідкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчуваннята ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональномувикористанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткостідомашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговуваннязабезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає нашлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення.
Житлово-комунальнийкомплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україніперевищує 1040 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний,колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 124млн. м, а решта — 915.4 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян.Міський житловий фонд становить понад 664 млн. м2, сільський — 375,5 млн. м2. Умістах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельнихкооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особистійвласності — третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловийфонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний — понад10%.
У 2004 р.готельне господарство України було представлено 1373 готелями на 58464 номери зжилою площею всіх номерів 1002 тис. м2. Одноразова місткість готелів становила119 803 місць. Проте і цей фонд використовується недостатньо (коефіцієнтвикористання місткості становив лише 0,22). Обсяг житлового будівництва востанні роки знизився. Якщо у 1990 р. збудовано підприємствами і організаціямивсіх форм власності загальної площі житла 17,5 млн. м2, то у 2004 р. — 160 млн.м. У 2004 р. державними підприємствами і організаціями введено в експлуатацію20% житла, з них за рахунок коштів підприємств і організацій — 81%.
За останніроки структура виробництва основних видів побутових послуг в країні поступовоприводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяєподальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільшекономічно значущих видах побутового обслуговування. Зростання обсягівспоживання побутових послуг в цілому та найбільш ефективних з нихсупроводжується підвищенням народногосподарської ефективності побутовогообслуговування населення в цілому. Підприємства галузі надають населенню понад900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових послуг населенню становить 77,2млрд. грн., у тому числі у сільській місцевості — 175 млн. грн. Обсягреалізації побутових послуг на одного жителя становить відповідно 14,2 і 10,7грн.
У загальномуобсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонті технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла(квартир), ремонт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійноїапаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.
Наданняпобутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодонаданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку,Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінностізумовлені перш за все особливостями розселення, тобто територіальноюконцентрацією населення.
Комплексторгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потребинаселення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчихтоварів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усімадіючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими,транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населеннючерез касу підприємств. Загальний обсяг роздрібного товарообороту державної ікооперативної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 2004 р. 19933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і 14 870,4 — колективної та ін. Товарооборот громадського харчуванняв загальному обсязі роздрібного товарообороту становив 17 435,1 млн. грн.
Наприкінці2004 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підприємств роздрібної торгівлі; на 10тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2,а громадського харчування — 468 місць.
У загальномуобсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%,непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 2004 р. становив 374 грн.,в тому числі продовольчих товарів — 238 грн., непродовольчих — 136 грн. Уміських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів купує в міських магазинах.
Головнимджерелом товарних ресурсів є промисловість. Оптові контори і бази здійснюютьосновні торгові зв'язки з промисловістю, купують сільськогосподарську продукціюі направляють в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.
Особливоважливе соціальне і економічне значення набуває транспорт (зокрема, послугипасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжуєзростати в міру розширення масштабів суспільного виробництва, подальшогопоглиблення територіального поділу суспільної праці, розвитку продуктивних силокремих регіонів.
Серед усіхвидів транспортних послуг основною ознакою вдосконалення їх структури єнеперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряногопасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.
В результатіпланомірного розширення мережі підприємств зв'язку в Україні значно зросла забезпеченістьнаселення різними видами зв'язку. Зростання цього показника свідчить пропідвищення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зниженнясереднього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивновплине на якість обслуговування підприємствами галузі.
В Україніфункціонує широка мережа (понад 17 тис.) підприємств зв'язку та їх відділень.Телефонно-телеграфний зв'язок — основний вид зв'язку між населеними пунктами.Основних домашніх телефонних апаратів загального користування у 2004 р.налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всіпідприємства і установи, багато квартир у містах і частина в селах. В більшостіміст є автоматизовані пункти зв'язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких — міські. Забезпеченість населення домашніми телефонними апаратами становить 37на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення.
Комплексзв'язку включає всі види зв'язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізованіпідприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв'язку у 2004р. було надано послуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських телефоннихпереговорів (включаючи міжнародні) — 1081 млн.
 
4. Територіальна структура тарегіональні відмінності забезпеченості соціальною сферою населення
Ефективність та економічнадоцільність територіальної організації соціальної інфраструктури можливі лишепри врахуванні сукупності факторів, які впливають на зосередження об’єктів, їхгруп і сфер діяльності. Всю сукупність факторів можна поділити на 4 категорії:соціально-економічні, що охоплюють рівень економічного розвитку регіону;соціально-демографічні, які включають чисельність населення, його розміщення тазабезпечення виробництва трудовими ресурсами; природно-географічні, щохарактеризують кількісний та якісний склад об’єктів, умови їх експлуатації тавикористання; техніко-економічні фактори включають науково-технічний прогрес,форми суспільної організації виробництва тощо. Крім цього, специфічним та одниміз головних факторів, що впливає на розвиток і розміщення соціальноїінфраструктури, є виробнича інфраструктура.
Територіальна організаціясоціальної інфраструктури має задовольняти такі критерії: збалансованістьсистеми з іншими структурами в регіоні; комплексність як на рівні регіону, такі окремого населеного пункту; оптимальність розмірів об’єктів;відповідність потужностей та технічного оснащення об’єктів допотреб населення.
Важливою характеристикою єтериторіальна доступність, тобто середня відстань від споживача до місцялокалізації закладу, який розраховується як радіус доступності.
Територіальна доступність об’єктівсоціальної інфраструктури фактично є критерієм оптимальності розміщення цих об’єктів таефективності їх територіальної організації. Загалом у соціальній інфраструктурісередній радіус доступності складає 5,7 км, при найбільшій його позначці 8,0 км– в Херсонській області та найменшомузначенні 1,4 км. – у м. Києві.
Радіус доступності об’єктівсоціальної інфраструктури в Україні постійно збільшується. Якщо в 1995 р.він складав – 5,4 км., то в 2004 р. – 5,7 км. При збереженні існуючихтенденцій розвитку соціальної інфраструктури в 2015 р. за нашими розрахунками,середній радіус по Україні досягне величини 6,3 км. Максимальне його значеннястановитиме 11 км., зокрема в Сумській області. Найменші показникизберігатимуться в містах Київ та Севастополь.
Крім загального радіусу доступностідо об’єктів соціальної інфраструктури, можна визначити радіусдоступності по кожній сфері діяльності та до певного обєкта. Відповідно донаших розрахунків середній радіус доступності до ДДЗ в 2004 р. становить3,6 км, що на 0,6 км більше від показника 1995 р. Середній радіус доступностідо лікарняних закладів становить 8,1 км., але найвищим він є в Херсонській(11,1 км.) та Житомирській (11,0 км.), областях. Наприклад, радіус доступностіпідприємств роздрібної торгівлі в межах України коливається від позначки 1,8км. в Донецькій до 4,8 км. у Рівненській області.
Освіта. Різке скорочення темпів спорудженнядошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того,що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугахдошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, напродуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальшерозширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхіднихумов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свогосоціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровськоїта ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктахдитячих дошкільних закладів як самостійного об'єкта чи в комплексі зі школоюдає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійнимидитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо взахідних регіонах.
Профтехучилищаготують робітничі кадри для машинобудівної, радіоелектронної, нафтогазової,вугільної, хімічної, деревообробної, легкої і поліграфічної промисловості,залізничного транспорту, зв'язку, будівництва, комунального господарства,водного господарства, сільського господарства, галузей сфери послуг.Територіально училища розосереджені переважно в міських поселеннях і великихселах. Максимальна кількість училищ знаходиться в обласних центрах та іншихвеликих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарськогопрофілю розміщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади зспеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості — у районах видобуткугірничо-хімічної сировини.
Педагогічніта медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласнихцентрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістівдля інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарстваУкраїни. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема III-IV рівнів акредитації,сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. У2004 вищими навчальними закладами України різних рівнів акредитації булопідготовлено майже 33.919 магістрів, 20.337 бакалаврів, 186.388 молодшихспеціалістів.
Культура. Забезпеченнянаселення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівеньзабезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніжсільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міськабібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів).
Клубніустанови розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також завиробничим принципом — при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях.Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло,діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості,скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.
Найбільшепрофесійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську,Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим. а державних музеїв — уКиєві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Середобластей за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська,Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим.
Охороназдоров’я. На підприємствах і в організаціях міської місцевостістворюють медичні пункти, а на підприємствах, будівництвах сільської місцевості- фельдшерсько-акушерські пункти. Працівники залізниць обслуговуютьсяспеціальними об'єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. На великихстанціях для обслуговування працівників доріг функціонують амбулаторії. Відомчілікувальні заклади мають працівники водного та повітряного транспорту, системиНАН України та ін. Заклади охорони здоров'я, які обслуговують працівниківокремого промислового підприємства, входять до складу медсанчастини, якаоб'єднує роботу цих закладів. До санаторно-курортних закладів належатьсанаторії- профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об'єкти.
Найвищийрівень забезпеченості населення лікарями має місце в Києві, АвтономнійРеспубліці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодозабезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаютьсяу м. Києві, Автономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Донецькійта Херсонській областях.
Наявністьзначної кількості сіл, у тому числі малих, викликало необхідність матифельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, дваі більше населених пунктів. Тут надається перша медична допомога, здійснюєтьсякомплекс заходів санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру. Виправдалисебе міжсільські дільничні лікарні на 10-50 ліжок, де можлива організаціяспеціалізованих кабінетів і відділень.
Матеріально-побутовийкомплекс. Середня забезпеченість населенняжитлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 20.5 м2 загальноїплощі, а в сільській місцевості — 24.4 м2. Краща забезпеченість населенняжитлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київськоїі Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській,Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській,Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.
За рівнемблагоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевостіістотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральнимопаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами.Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста ісанаторно-курортні центри.
Дляполіпшення рівня забезпеченості населення житлом необхідно не лише збільшитимасштаби житлового будівництва, але і більше уваги приділяти комплекснійзабудові населених пунктів, інженерному устаткуванню, розширенню вулиць,будівництву доріг з твердим покриттям, каналізаційних водопровідних ліній,санітарній очистці, освітленню вулиць, збільшенню кількості підземнихпереходів, будівництву об'їзних доріг тощо. Подальше підвищення ефективностіжитлового будівництва обумовлює необхідність значного покращання якостібудинків у відповідності з запитами різних верств населення і соціальних груп.Вирішенню цього питання має сприяти широкий розвиток житлово-будівельнихкооперативів та індивідуального будівництва на кредитній основі так, як церобиться в більшості країн Заходу. Разом з тим необхідна соціальна нормагарантованого надання житла кожній людині, кожній родині за рахунок державнихкоштів.
Товарооборотроздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на однулюдину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливимекономіко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо.Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м.Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеськоїі Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходинаселення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі,неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад,реалізується значно менше продуктів харчування у зв'язку з наявністю підсобнихприсадибних господарств.
В перспективіслід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості,підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру,електронну та сортувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягівта асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.
Динаміка економічного розвиткурегіонів визначається станом і тенденціями макроекономічних процесів у країні,зокрема, труднощами ринкових трансформаційних процесів. Запропонована методикакомплексної оцінки розвитку соціальної інфраструктури дозволяє відображатиособливості соціального розвитку території як за окремими показниками, так ікомплексом елементів соціальної інфраструктури. Вона дає можливість розподілитивсі регіони за рівнем розвитку соціальної інфраструктури. У відповідності зрозрахунками нормовано-інтегрального показника розвитку соціальноїінфраструктури в регіонах встановлено, що достатній показник розвиткусоціальної інфраструктури є лише в південно-східній частині України та центрі.
Важливою характеристикою втериторіальній організації соціальної інфраструктури є її територіальнадоступність. Остання фактично виступає критерієм оптимальності розміщенняоб’єктів соціальної інфраструктури та ефективності їх територіальноїорганізації. Загалом, у соціальній інфраструктурі середній радіус доступності в2004 р. складав 5,7 км. При збереженні існуючих тенденцій він поступовозростатиме і в 2015 р. досягне позначки 6,3 км
Підводячи підсумок, необхіднозазначити, що відповідно до наших розрахунків, у перспективі, при збереженнііснуючих тенденцій, кількість об’єктів соціальноїінфраструктури зменшуватиметься, а звідси і територіальна доступність до нихзнизиться. Однак за умов реалізації пріоритетних напрямів розвитку вкожній сфері діяльності соціальної інфраструктури ситуація може змінитися накраще.
5. Проблеми та напрями удосконалення розвитку ірозміщення соціальної інфраструктури регіонів
Своєчасне виявлення та розв’язання основних проблем всоціальній сфері країни є ключовим питанням для забезпечення стабільногорозвитку держави в умовах фінансово-економічної кризи. Основою для прийняттяоперативних рішень, необхідних для мінімізації соціальних ризиків, може бутиоб’єктивний та неупереджений аналіз змін у якості життя суспільства, який єінтегральним показником ефективності соціально-економічної політики держави таїї спроможності реагувати на виклики часу.
Оскільки якість життя зазвичай характеризується сукупністютаких взаємопов’язаних соціально-економічних показників, як рівеньматеріального стану населення, демографічний розвиток та стан ринку праці, самеці показники та динаміка їх змін можуть бути предметом порівняльного аналізу .
Показники рівня матеріального стану. Державна соціальна політика передбачаєреалізацію заходів щодо зростання рівня матеріального стану населення, зокремайого доходів, забезпечення належного рівня оплати праці, подальшого розвиткумеханізму соціальних стандартів. Стабільне підвищення доходів населення єпершорядним підґрунтям економічного зростання держави.
Основним компонентом доходів громадян є заробітна плата,що забезпечує більше половини їхніх сукупних доходів. За офіційними данимиДержкомстату, протягом січня-квітня 2009 року номінальна заробітна платастабільно зростала (Дод. Б)
Незважаючи на позитивну динаміку зростання заробітноїплати, зберігаються високі міжрегіональні відмінності у її рівнях. Вищою засередній рівень по Україні (1736 грн) за 4 місяці 2009 року заробітнаплата за період з початку року була зареєстрована лише в чотирьох регіонах — м. Києві (2973 грн), Донецькій області (1955 грн), Київськійобласті (1834 грн), Дніпропетровській області (1810 грн). Найнижчийрівень спостерігався в Тернопільській (1277 грн), Волинській (1301 грн),Житомирській (1341 грн) областях.
На тлізростання у першому півріччі номінальної заробітної плати одночасно фіксувалося значнепадіння індексу реальної заробітної плати (Дод.В), що відбувалося під впливомзростання споживчих цін на товари і послуги протягом 2008-першого кварталу2009 рр. У регіональному розрізі цей параметр також має значну тенденціюдо диференціації (Дод.Г).
Крім того, якщо в січні-квітні 2008 р. при загальномузростанні реальної заробітної плати (з урахуванням інфляції) за регіонами,мінімальний її приріст був зафіксований лише в Одеській (9,7 %),Херсонській (6,2 %), Івано-Франківській (6 %), Львівській(2,5 %), Черкаській (1,6 %) областях та місті Севастополі(0,8 %), то в 2009 році за цей же період відбулося загальне падіння її рівня,причому максимальне зниження було зафіксовано в Донецькій (29,6 %),Київській (29 %), Кіровоградській (28,6 %) областях та місті Києві(28,2 %).
Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати завсіма видами економічної діяльності, аналіз її структури свідчить прозбереження значної міжгалузевої диференціації. Найвищий рівень оплати праці зазгаданий період був зафіксований на підприємствах авіаційного транспорту та уфінансових установах. В той же час, середня зарплата у таких соціально важливихсферах, як охорона здоров’я та освіта, залишається на значно нижчому відсереднього рівні.
Отже, аналіз наявних статистичних даних свідчить простале збереження в поточному році (як і в попередні періоди) помітноїструктурної диспропорції в оплаті праці, що вказує на слабку залежністьзаробітної плати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, якості тарезультатів праці.
Одним з ключових чинників, що забезпечив негативну динамікузаробітної плати, є активні інфляційні тенденції, які збереглися й у першійполовині 2009 року. При цьому випереджаючими темпами зростали ціни продуктівхарчування, які в споживчому кошику населення складають понад 50 %. Заданими Держкомстату України, впродовж січня-квітня 2009 р. продуктихарчування та безалкогольні напої подорожчали на 7,4 % (до грудня попередньогороку). В цілому споживчі ціни зросли на 6,9 %. Високі темпи зростанняспоживчих цін знецінюють зарплати і трудові заощадження, і як наслідок,знижують рівень життя населення.
Попри це, на 2009 р. Уряд заморозив прожитковиймінімум для соціальних та демографічних груп населення на рівні грудня2008 р., а величина прожиткового мінімуму базується на застарілих наборахпродуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг й не враховує інфляційнітенденції останнього часу. Тобто, затверджений в бюджеті розмір прожитковогомінімуму на одну особу вже в лютому 2009 р. був на 235 грн меншереального (розрахованого виходячи з фактичної інфляції і набору товарів іпослуг). Розмір мінімальної заробітної плати був заморожений з кінця 2008 року.Більше за всіх постраждали працівники бюджетної сфери — посадовий окладпрацівника I тарифного розряду Єдиної тарифної сітки «заморожений» на рівні545 грн (рівень жовтня 2008 р.).
Фінансово-економічна криза, як наслідок — неритмічністьта зменшення обсягів виробництва, зупинка роботи значного числа підприємств спровокували скорочення виплат премій, затримки з виплатою заробітноїплати, відправлення працівників у неоплачувані відпустки, звільненняпрацівників, скорочення робочих місць.Зокрема, за даними Державного комітету статистикиУкраїни, на початку 2009 р. зафіксовано значнезростання заборгованості з виплати заробітної плати.
Аналіз порівняння суми невиплаченої заробітної плати упроцентах до фонду оплати праці дає підстави стверджувати, що найгірша ситуаціяз невиплатами склалася в Кіровоградській, Донецькій, Луганській, Сумській,Житомирській областях, АР Крим.
Відображенням зниження обсягів виробництва під впливомкризових чинників стало збільшення кількості вивільнених працівників та тих,яких відправлено в неоплачувані відпустки з ініціативи роботодавців, поширилосьпереведення працівників на роботу в умовах неповного робочого часу.
З початку року 2009 р. рівень зареєстрованогобезробіття скоротився на 0,1 відсоткового пункту(в основному за рахунок населення сільськоїмісцевості, де він знизився на 0,3 відсоткового пункту і становив 4,8 %населення працездатного віку), й на 1 квітня 2009 р.становив 3,1 % від чисельності населення працездатного віку. Уповільнилисятакож темпи зменшення кількості вакансій. Якщо наприкінці 2008 р. кількістьвакансій, заявлених роботодавцями в службу зайнятості, в середньому за добускорочувалась на 2 тис., то наприкінці січня 2009 р. – лише на 500одиниць. Водночас, загальне скорочення, що відбулося, спричинилозначне підвищення навантаження на вакантні місця – якщо у березні 2008 р.на одну на вакантну посаду претендували лише 3,4 особи, які шукали роботу, тостаном на квітень 2009 – 9,7 осіб.
За даними Міністра праці та соціальної політики ЛюдмилиДенисової, станом на 12 травня 2009 р. чисельність безробітних в Україністановила 809 тис. осіб (у січні — 930,0 тис. незайнятих громадян).Проте слід враховувати, що, згідно останніх законодавчих нововведень, ті збезробітних, хто зареєструвався у центрах зайнятості пізніше 13 січня, можутьрозраховувати на отримання допомоги лише через три місяці після реєстрації.Відтак середньооблікова кількість безробітних, якіотримували допомогу по безробіттю впродовж березня 2009 р., становила606,0 тис. осіб, або 68,9 % від загальної кількості тих, що малистатус безробітного. Крім того, нову роботу центрзайнятості тепер пропонуватиме лише двічі, якщо ж безробітний двічі відмовивсявід підходящої вакансії, він підлягає зняттю з обліку.
Демографічна ситуація в країні, яка формувалася протягомостанніх років, дає підстави кваліфікувати її як затяжну демографічну кризу. Тенденція скорочення чисельності населення,переважно за рахунок депопуляції, спостерігається в більшості регіонів.Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не єекстраординарним явищем – понад третина європейських країн нині охоплена цимпроцесом, проте Україну серед цих держав вирізняє його масштабність. Незважаючина деяке покращення ситуації з народжуваністю, темпи природного скороченнянаселення набули катастрофічного рівня. Найгірші показники за цим параметромфіксуються в Чернігівській (-11,6), Сумській (-11,0), Полтавській (-9,7),Луганській (-9,6) Донецькій (-9,4), Черкаській (-8,9), Кіровоградській (-8)областях. Лише м. Київ, Рівненська та Закарпатська області відзначаютьсяприростом населення, хоча у Києві він відбувається за рахунок міграційноїскладової (Рис.11).
Загалом по Україні міграційний приріст населення бувзареєстрований в 11 регіонах (найбільшим він був у м.Київ – 3,4 особи на 1000жителів). Водночас, міграційна активність населення України у 2009 році упорівнянні з 2008 р. дещо уповільнилась – рівень міграційного приростув середньому по Україні за останній період склав 0,4 особи на 1000 жителів.
Таким чином, результати аналізу доступних основнихкількісних показників, які характеризують тенденції розвиткусоціально-економічної сфери в Україні, свідчать про те, що протягом першихмісяців 2009 р. спостерігався значний негативний вплив світової фінансово-економічноїкризи на найважливіші параметри соціального розвитку України.
З метою мінімізації наслідків впливу негативних факторівна соціальний розвиток держави, її пріоритетними завданнями повинні статисистемні заходи щодо радикального реформування в сфері соціальної політики, а саме:
1. З метою формуванняреалістичної картини відображення процесів в сфері соціально-економічногорозвитку держави, удосконалення аналізу поточних процесів та подальшої розробкиефективних рекомендацій й прийняття виважених раціональних рішень, координаціїдій щодо виправлення негативних тенденцій необхідно терміново впровадити дійовусистему перманентного моніторингу й оперативного оприлюднення головнихпараметрів соціального розвитку країни. Це потребує удосконалення методикпублікації статистичних даних Держкомстатом України, а також посилення ролі уцій сфері Міністерства праці та соціальної політики.
2. У сфері доходів населення необхідно:
· Уряду — забезпечити належну індексацію соціальнихвиплат і допомог з урахуванням нового прогнозу інфляції. Йдеться насамперед пропакет державної допомоги на дітей, материнський (сімейний) капітал, а такожвиплати, що надаються в рамках законодавства про соціальну підтримку окремихкатегорій громадян, які мають право на отримання державної соціальної допомоги;
· з метою запобігання наростанню соціальноїнапруженості зосередити особливу увагу антикризових заходів у сфері оплатипраці (стосовно як рівня заробітної плати, так і своєчасної її випали таповернення боргів) на регіонах, в яких фіксується найбільш загрозливестановище, а саме — Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській,Тернопільській, Волинській, Житомирській областях;
3. У сфері демографічної політики необхідно:
· запровадити систему оперативного статистичного тамедико-екологічного моніторингу демографічних процесів, порівняльного аналізу вУкраїні та по регіонах, відслідковувати причини погіршення демографічноїситуації;
· розширити види та збільшити кредитування надемографічні цілі, зокрема надання пільгових кредитів молодим сім’ям з дітьми,кредитування пільгового молодіжного житлового будівництва.
4. У сфері трудових відносин необхідно:
· сформувати інформаційно-аналітичну базу длямоніторингу трудових ресурсів й створити реєстр наявного трудового ресурсу зметою постійного відстежування стану професійно-кваліфікаційної структури,професійно-кваліфікаційного розвитку, зайнятості та ринку праці з синхронним їхспівставленням та ситуаційними оцінками;
· розробити заходи щодо пом'якшення регіональнихдиспропорцій праці за рахунок прискорення розвитку хронічно депресивних іслаборозвинених регіонів, а також тих, які найбільш постраждали в період кризи.

Висновки
У нашій курсовій роботі напідставі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичнерозв’язання актуальногонауково-практичного завдання, яке полягає в удосконаленні просторовоїорганізації та системи управління соціальною інфраструктурою в умовахекономічних трансформацій в Україні. Основні результати і висновки, щовипливають з даного дослідження, можна згрупувати наступним чином.
1. Розглянувши та узагальнившивітчизняний і зарубіжний досвід щодо сутності поняття соціальноїінфраструктури, необхідно зазначити, що:
· соціальна інфраструктура – це сукупність певних сфер діяльності, функціонуванняяких спрямовано на задоволення особистих потреб населення, забезпечення йогожиттєдіяльності та гармонійного розвитку кожної людини;
· велика кількість сфер діяльності, якимипредставлена соціальна інфраструктура, спонукає до поділу її на види:побутово-економічну, соціально-економічну, освітньо-економічну таоздоровчо-економічну, що об’єднуютьсфери діяльності за функціональним призначенням.
2. Проведене дослідження даєможливість чітко визначити роль та значення соціальної інфраструктури втранзитивній та ринковій економіці, які полягають в тому, що:
· соціальна інфраструктура впливає на виробництвочерез одну з основних частин продуктивних сил України – людину;
· розвиток соціальної інфраструктури створюєпередумови для економії часу і, як результат, сприяє підвищенню продуктивностіпраці;
· рівень розвитку соціальної інфраструктуривпливає на умови життя і на структуру використання вільного часу.
3. Ефективність та економічна доцільністьтериторіальної організації соціальної інфраструктури можливі лише приврахуванні сукупності факторів, які впливають на зосередження об’єктів, їх груп і сфер діяльності. Всюсукупність факторів можна поділити на 4 категорії: соціально-економічні, щоохоплюють рівень економічного розвитку регіону; соціально-демографічні, яківключають чисельність населення, його розміщення та забезпечення виробництватрудовими ресурсами; природно-географічні, що характеризують кількісний таякісний склад об’єктів,умови їх експлуатації та використання; техніко-економічні фактори включаютьнауково-технічний прогрес, форми суспільної організації виробництва тощо. Крімцього, специфічним та одниміз головних факторів, що впливає на розвиток і розміщення соціальноїінфраструктури, є виробнича інфраструктура.
4. Дослідження розвитку та розміщеннясоціальної інфраструктури спирається на врахування закономірностей і принципів,які втілюються в життя на основі конкретних факторів. Водночас дляобґрунтування напрямів удосконалення розвитку і розміщення сфер соціальноїінфраструктури також необхідно врахувати цілий ряд чинників, зокремаекономічних, демографічних, екологічних і соціальних.
5. Аналіз динамікисоціально-економічного розвитку України з 1990 р. по 2004 р. дозволяєвиділити два основні етапи, що відрізняються чинниками, тенденціями тапроблемами розвитку:
· 1990-2000 рр. – період досить тривалої економічної кризи. Основними ознаками цьогоетапу було різке зниження життєвого рівня населення, зростання чисельностібезробітних і масове поширення прихованого безробіття, значне скорочення об’єктів соціальної інфраструктури тощо.Глибокою економічною кризою були охоплені всі регіони України;
· 2000-2004 рр. – період економічного зростання. На даному етапі економічний тасоціальний розвиток регіонів України характеризується поліпшенням соціальнихпараметрів.
6. Динаміка економічного розвиткурегіонів визначається станом і тенденціями макроекономічних процесів у країні,зокрема, труднощами ринкових трансформаційних процесів. Запропонована методикакомплексної оцінки розвитку соціальної інфраструктури дозволяє відображатиособливості соціального розвитку території як за окремими показниками, так ікомплексом елементів соціальної інфраструктури. Вона дає можливість розподілитивсі регіони за рівнем розвитку соціальної інфраструктури. У відповідності зрозрахунками нормовано-інтегрального показника розвитку соціальноїінфраструктури в регіонах встановлено, що достатній показник розвиткусоціальної інфраструктури є лише в південно-східній частині України та центрі.
7. Обґрунтовано основні принципипросторової організації та управління соціальною інфраструктурою регіону,врахування яких дозволяє підвищити рівень впорядкованості системи, що пов’язано в першу чергуз уточненням номенклатури елементів, взаємозв’язків і взаємодоповнень між ними.
8. Важливою характеристикою втериторіальній організації соціальної інфраструктури є її територіальнадоступність. Остання фактично виступає критерієм оптимальності розміщення об’єктів соціальноїінфраструктури та ефективності їх територіальної організації. Загалом, усоціальній інфраструктурі середній радіус доступності в 2004 р. складав5,7 км. При збереженні існуючих тенденцій він поступово зростатиме і в2015 р. досягне позначки 6,3 км.
9. Суттєве місце в дисертаційнійроботі відведено визначенню перспектив розвитку соціальної інфраструктури тазабезпеченню оптимального розміщення її об’єктів. Застосування методівекспертних оцінок і моделювання дозволило визначити перспективні потреби в об’єктах соціальногопризначення на період до 2020 р. в регіональному розрізі.

Список літературних джерел
 
1. Андрощук Г.А. Рынки технологий: проблемылицензионного обмена// Стратегія економічного розвитку України. –2007. — №7.
2.  Ващенко Н.П. Участь України та Угорщини вєвропейських науково-технічних програмах і проектах // Вісн.КНТЕУ. – 2007. — №2. – С.11-16.
3. Виноградов О.В. Система здравохранения США. Полезныепредложения для государственного управления в Украине //Економіка держави. – 2007. – №9. – С.43-47.
4. Голуб В. Банківська діяльність на роздрібному ринку:сутність, основні положення й поняття // Вісн. КНТЕУ. –2007. — №2. – С.58-66.
5. Ільїн С.В. Стратегія розвитку соціальної сферивеликого промислового міста // Вісн. Дон ДУЕТ. Сер. Екон.Науки. – 2007. — №3(35). – С.36-45.
6. Корнійчук В.В. Освіта в географічному вимірі //Матер. III Всеукр.наук. – практ. Конф. «Суспільно-географічні проблеми розвиткупродуктивних сил України»(15-19.07.07). – Х.:2007. – С.78-79.
7. Мельниченко т.ю. Сучасні фактори територіальноїорганізації вищої освіти України // Україн. географ. журн. – 2003. — №3. –С.156-163.
8. Соціальний розвиток України: сучасні трансформаціїта перспективи / С.І. Бандур, Т.А. Заєць, В.І. Куценко та ін. // За заг. Ред…Б.М. Данилишина. – 2-ге вид. допов. і переробл. – Черкаси: Брама-Україна, 2006.– 620с.
9. Харазішвілі Ю. Оцінка ефективності соціально-економічного розвитку регіонів України // Економіка України. – 2007. — №2. –С.55.
10. www.ukr.stats.gov.ua
11. www.ukrcenter.com.ua
12. www.kontrakty.com.ua
13. www.economy.stats.ua

Додаток А
 
/>
Рис. 1 — Динаміка середньомісячної заробітної плати замісяць (в розрахунку наодного штатного працівника, грн)

Додаток Б
 
/>
Рис. 2 — Індекси реальної заробітної плати, у % довідповідного періоду попереднього року

Додаток В
 
/>
Рис. 3 — Індекси реальної заробітноїплати за регіонами у 2009 році, січень-квітень 2009 у % до відповідного періодупопереднього року

Додаток Г
 
/>
Рис. 4 — Територіальні відмінності величини радіусу доступностіоб’єктів соціальноїінфраструктури, 2004 р.