Міністерство освіти і науки України
Європейський університет
Житомирська філія
КУРСОВАРОБОТА
зпредмету „Макроекономіка”
натему:
„Реформування державного сектору в процесі ринковоїтрансформації української економіки”
Виконала:__________________________
___________________________________
Перевірив(ла) ______________________
Житомир- 2006
ПЛАН
Вступ. 3
Розділ 1.Державно-адміністративна реформа як основа реформування державного секторуекономіки. 5
1.1 Необхідністьреформування державно-адміністративного апарату. 5
1.2 Основні етапиреформування державного апарату та державного сектору економіки 7
Розділ 2. Аналізнеобхідності економічних реформ в державному секторі дляпокращення інвестиційного клімату в Україні 16
2.1. Підвищення передбачуваності і стабільності законодавчої бази. 16
2.2. Продовження регуляторної реформи та лібералізації підприємницькоїдіяльності 19
2.3 Посилення фінансовогосектору. 26
Розділ 3. Державна програма приватизації як метод реформування державногосектору економіки України. 28
Висновок. 36
Список використаноїлітератури. 38
Вступ
Головнимзавданням розвитку економіки України на сучасному етапі є забезпечення сталогоекономічного зростання. У його здійснені важливу роль відіграє промисловасфера, яка впливає на інтенсивний розвиток інших галузей і виробництв.Історично склалося так, що у промисловості, як і в економіці в цілому,домінуючим був державний сектор. Перехід економіки України до ринкових відносинсупроводжується процесами роздержавлення та приватизації, що веде до скороченнямасштабів державного сектора, і потребує формування сучасних підходів доуправління цим сектором у нових економічних умовах.
Ефект ринкових трансформаційзабезпечується завдяки тимчасовомупосиленню державного втручання в економіку, що обґрунтовується досвідомсвітової практики, який з очевидністю показав, що успіх будь-якихсоціально-економічних реформ неможливий при самоусуненні держави із економічноїсфери. Таке втручання припускає, з одного боку, посилення регулюючої функціїдержави, щоб установлювати “правила гри” на ринку, бо ринковий механізмсамостійно не в змозі забезпечити ефективне регулювання економічних процесів,особливо у період радикальних реформ. З іншого боку, державне втручанняприпускає підвищення ефективності підприємницької функції держави, бо яквласник держава зацікавлена в ефективному функціонуванні та розвитку своїхпідприємств, які включені у загальнонаціональний оборот капіталу, взаємодіють ізприватним капіталом. Тому ефективне управління підприємствами державногосектора сприяє досягненню позитивних макроекономічних результатів у цілому.
Таке вимагає вирішення теоретичних проблем та підготовкипрактичних рекомендацій щодо реформування державного сектору економіки.
Дослідженням у цій сфері присвячено роботи багатьохзарубіжних учених: П.Самуельсона, Б.Сорде, Дж.Стиглиця, Р.Макгрейва,К.Макконелла, С.Брю, Л.Абалкіна, Є.Балацького, А.Радигіна, А.Савченка, а такожвітчизняних економістів, серед яких О.Амоша, С.Аптекар, В.Байцим, І.Булєєв,Г.Волинський, А.Гальчинський, В.Геєць, В.Голіков, В.Гош, І.Жадан, А.Канов,Л.Кузьменко, В.Ларцев, В.Логвиненко, І.Лазня, С.Мочерний, Б.Пасхавер,О.Поважний, А.Покритан, Г.Рибалкін, Л.Тараш, М.Чечетов, Л.Червова, М.Чумаченко.З огляду на той факт, що практика реформування вітчизняної економіки потребуєнаукового осмислення трансформаційних процесів, дослідження і систематизаціятеоретико-практичних аспектів управління державним сектором промисловості єважливою проблемою сучасної економічної науки і практики, що обумовило вибіртеми, визначення мети, задач, змісту курсової роботи.
Основна мета курсової роботи полягає у дослідженніособливостей реформування державного сектору економіки України в періодпереходу до ринку.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення рядувзаємопов’язаних завдань:
· розглянути особливості державно-адміністративноїреформи;
· дослідити необхідність реформ в державному секторіекономіки;
· проаналізувати державну програму приватизації.
Предметомкурсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі реформуваннядержавного сектору економіки України.
Об’єктомкурсової роботи є реформування державного сектору економіки України.
Курсоваробота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставленапроблема.
Розділ 1.Державно-адміністративна реформа як основа реформування державного секторуекономіки1.1 Необхідністьреформування державно-адміністративного апарату
Існуючій структурі державного секторуекономіки в Україні притаманна велика кількість проблем, успадкованих відколишнього Радянського Союзу, серед яких громіздкий процес прийняття рішень,бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами.Існуюча система підготовки, прийняття і реалізації документів, які виражаютьекономічну політику держави, гальмує здійснення економічних реформ, покликанихпокращити підприємницький клімат в країні.
Очевидно, що без зміни підходів в роботіурядових відомств уже сьогодні, численні перешкоди на шляху до залученняінвестицій, які розглянуто в цьому документі, будуть усуватися дуже повільно,або ж будуть виникати знову чи підмінюватися новими нормативними актами інавпаки. Успішне проведення державно — адміністративної реформи стимулюватимешвидке здійснення інших реформ, зробить державний сектор менше схильним докорупції і бюрократизму та покращить загальний імідж країни, що дозволить статина інший шлях та взяти прискорений курс на розвиток і зростання економікиУкраїни. Держава почне сприяти, а не перешкоджати здійсненню економічнихреформ.
Реформування державно-адміністративногоапарату – це, звичайно, складне завдання, що потребує міцної волі, багато часута консолідації різних зусиль. Але це ключова реформа, яка абсолютно необхіднадля полегшення і уможливлення всіх інших економічних і соціальних реформ,потрібних для залучення інвестицій в країну. Враховуючи зміни до Конституції,які розширюють можливості нового Кабінету Міністрів щодо знаходження підтримкив парламенті і здійснення повноважень протягом більшого строку, ніж попередніуряди, сьогодні існує унікальна можливість для проведеннядержавно-адміністративної реформи. Обмежений успіх попередніх урядів упроведенні економічних реформ для покращення підприємницького та інвестиційногоклімату в країні викликаний, перш за все, дисфункціональністю існуючої системипідготовки, прийняття і реалізації економічно-політичних програм. Структурасистеми державного управління, яка існує в Україні, що залишилася у спадок відкомуністичного минулого, пронизана корупцією, бюрократією і корисливимиінтересами. Процес прийняття рішень є громіздким; відсутнє чітке розмежуваннякомпетенції між урядовими відомствами. Навіть незначні рішення вимагають багатьохпогоджень і затверджень. Через низьку заробітну плату державні службовціопиняються перед складним вибором між об’єктивним виконанням своєї роботи таіснуванням на невелику офіційну заробітну плату або вчиненням корупційних дій.Державний сектор стримує розвиток країни, і, зокрема, через стримуванняекономічних реформ.
Успіх державно-адміністративної реформизалежатиме від рішучої позиції вищих посадових осіб і активної підтримки з бокупідприємницьких кіл та громадянського суспільства. Якщо обидві сторониусвідомлять переваги ефективної, прозорої і не корумпованої влади, то тіснізв’язки між політичними групами і місцевим підприємницькими колами скорішесприятимуть, ніж перешкоджають здійсненню реформи.
Деякі українські корпорації вжеусвідомили переваги прозорості та матеріалізують свої плани щодо виходу наміжнародні ринки. Підприємницькі структури в Україні зараз вийшли на створеннярівних правил гри, за яких ні вони, ні їхні конкуренти не зможуть грати зособливих, привілейованих позицій; за яких і вони, і їхні конкуренти будутьзахищені від нерівного ставлення; та за яких вони не витрачатимуть зусилля налобіювання. На даний момент особливо важливою є чітка стратегічна визначеністьукраїнської влади щодо необхідності своєї мобілізації до проведення економічнихреформ, потрібних для створення рівних правил гри.
1.2 Основні етапиреформування державного апарату та державного сектору економіки
Реформа державного апарату вимагаєбагато часу і передбачає багато етапів. Уряд повинен почати реформу з ухваленняплану дій щодо реалізації концепції адміністративної реформи. План дій маєвраховувати досвід інших країн, який свідчить, що комплексна і докоріннареформа державного апарату має більше шансів на успіх, ніж часткова чи покроковареформа. Ряд країн має успішний досвід у реформуванні свого державного апарату(наприклад, Канада, Нова Зеландія, Польща, Ірландія). Слід використовуватиофіційні двосторонні контакти, щоб вивчити можливість запрошення колишніхдержавних посадових осіб з таких країнах, як, наприклад, Канада, до України зметою надання рекомендацій і обміну досвідом у сфері реформування державногоуправління.
Реформа має включати такі елементи:
1. Формулювання нового підходудержавної влади до підтримки приватного сектора. Першимкроком на шляху реформування державного сектору має бути чітке визначенняосновних завдань і ролі державної влади. Роль влади — не змагатися з приватнимсектором в отриманні доходів, а підтримувати приватний сектор через створеннясприятливого середовища для його діяльності. Базовим принципом у визначенніролі влади має бути підхід, згідно з яким продуктивні й прибуткові видидіяльності мають здійснюватися приватним сектором в умовах вільного іконкурентного ринкового середовища. Влада надає ті важливі послуги, які незабезпечуються приватним сектором, наприклад, послуги інфраструктури,некомерційні види діяльності у сфері освіти, охорони здоров’я та довкілля,захист малозабезпечених верств населення, ринкове регулювання торгівлі,зв’язку, охорони праці та інших аспектів діяльності приватного сектору,правоохоронна діяльність, зовнішня політика, державна безпека та оборона, таінші некомерційні види діяльності. Чітке визначення ролі уряду покликане недопустити повторення деяких нещодавніх “ініціатив” уряду, як, наприклад,створення нових державних підприємств для “доповнення” приватного сектору натаких ринках, як переробка нафти, виробництво титану, продаж зерна тощо. Такевизначення має також забезпечити відмову від надмірного втручання держави вдіяльність підприємств. Деякі аспекти такого втручання, зокрема регулюванняцін, перешкоджають вільному ринковому ціноутворенню і зменшують довіру з бокуділових кіл, що призводить до стримування інвестицій.
2. Підвищення прозорості влади ідоступ до державної інформації. Другим кроком влади вреформуванні державного сектора має стати невідкладне забезпечення більшоїпрозорості та доступності державної інформації для громадськості (крімінформації, яка не може розголошуватися в інтересах державної безпеки). Цезавдання може бути виконане шляхом невідкладного прийняття законодавства провільний доступ до державної інформації з будь-яких питань, які не торкаютьсянаціональної безпеки. Процедури державних закупівель також слід зробити більшпрозорими.
Вдосконалення інформаційної прозоростіі відкритості також стане потужним чинником в боротьбі з корупцією, яка єосновною причиною викривлень в діяльності державного сектора. Крім того,інформаційна відкритість забезпечить активнішу суспільну підтримку реформуванняполітики і ролі держави з боку підприємців, профспілок, студентства, преси,державних службовців.
3. Перегляд функціональних,операційних аспектів і організації державної служби.На третьому етапі має бути проведенийкомплексний перегляд діяльності державного сектору. Повна “ревізія” всіхфункцій, операцій і видів діяльності державного сектору покликана визначити тіфункції і програми, які не відповідають державним інтересам і свідчать продублювання повноважень. Слід відмовитися від непотрібних чи невідповіднихфункцій центральних органів влади; інші функції потрібно передати приватномусектору або органам місцевого самоврядування. Необхідно також провести аналізповсякденної діяльності державних відомств і кваліфікації їх кадрового складу зметою впорядкування процедур прийняття рішень, які на сьогодні залишаютьсянадто складними і забирають багато часу, а також підвищити якість державноїслужби. В цілому, таку комплексну ревізію можна провести в три етапи:
Мета перегляду функцій полягає увизначенні основних функцій і обов’язків центральних органів влади і виділенніресурсів на пріоритетні сфери з метою здійснення ефективного державногоуправління, забезпеченого необхідними ресурсами.
Сюди входить:
1) налагодження обміну інформацією тавзаємодії секретаріатів Президента України та Кабінету Міністрів України зподальшою мінімізацією дублюючих функцій;
2) організація міністерств більше за“функціональним” принципом, ніж за галузевим чи секторальним;
3) об’єднання і зменшення кількостіміністерств та відомств з метою мінімізації дублювання, усунення перетинання їхкомпетенції і створення системи чіткої відповідальності;
4) чітке розмежування функцій кадровихдержавних службовців та політиків з їх патронатними службами;
5) впорядкування існуючого ниніколективного процесу прийняття рішень, що вимагає багатьох підписів длявирішення значної кількості питань, шляхом передачі більшості повноважень щодоприйняття рішень окремим міністерствам тощо.
Після перегляду функцій іорганізаційних перетворень слід провести перегляд операційних аспектівдіяльності всіх міністерств і відомств з метою спрощення алгоритму їхньоїповсякденної діяльності, зокрема, вдосконалення внутрішніх процесів, правил іпроцедур. Результатом такого перегляду має стати, зокрема, скасуваннянепотрібних регулятивних норм і дозволів на здійснення підприємницькоїдіяльності. Для підвищення ефективності процесу прийняття рішень державнимиорганами, функція формулювання політики та її аналізу має бути відокремлена відфункції реалізації політики.
Перегляд організації державної службипокликаний підвищити якість державного апарату. Досягнути цього можна черезчітке відмежування кадрових державних службовців від політиків і їх патронатнихслужб, зменшення кількості державних службовців; підвищення заробітних платтим, хто залишиться; запровадження ефективних програм підготовки для приведеннякваліфікації державних службовців до стандартів ЄС і введення системизаохочень, про що детальніше йтиметься далі. Ці заходи повинні зменшитисхильність державних службовців до корисливої поведінки.
4. Узгодження діяльностіспеціалізованих державних інститутів, відповідальних за активізаціюінвестиційної діяльності в Україні.Місією державної інвестиційної політики є не тільки створеннясприятливих умов для інвестиційної діяльності, але й залучення інвесторів,стимулювання їх бізнес-активності та постінвестиційне обслуговування. Досвідбагатьох країн з перехідною економікою свідчить про важливість формуванняпозитивного іміджу держави, забезпечення потенційних інвесторів об’єктивноюінформацією про економічний потенціал країни, надання їм аналітичної, юридичноїта організаційної підтримки.
Донедавна в Україні були відсутніспеціалізовані інституції, які б спеціалізувались на вирішенні цих питань.Однак, впродовж минулого року було створено — Державний центр сприянняіноземному інвестуванню при Міністерстві економіки, Державне агентство зінвестицій та інновацій, Національну раду України з інвестицій та інновацій приПрезидентові Україні та активізовано роботу Консультативної ради з питаньіноземних інвестицій. Це є свідченням того, що поліпшення інвестиційногоклімату є одним із пріоритетів державної економічної політики. В той же час,наявність такої кількості інституцій, які займаються аналогічними питаннями можедезорієнтувати потенційних інвесторів. Зважаючи на це, необхідно чіткерозмежування функцій та обов’язків цих інституцій.
5. Введення системи “заохочень” і“контролю”.Стрижнемдержавно-адміністративної реформи є створення в державному секторі інституційногосередовища, яке ґрунтується на системі “заохочень” і “контролю”, що забезпечитьефективне виконання державними службовцями функцій держави. Система “заохочень”і “контролю” в державному секторі має бути створена за взірцем системи, якаприродним чином працює в приватному секторі. В приватному секторі вільні ціни івільна торгівля дають компаніям змогу шукати способи отримання прибутку і такимчином стимулюють їх діяльність. Контроль забезпечується наявністю конкуренції:ті, хто не підвищують ефективність своєї діяльності і не ведуть постійний пошукшляхів вдосконалення для більш повного задоволення потреб своїх клієнтів,будуть витиснуті з ринку або збанкротують. Подібна система має бутизапроваджена в державному секторі в процесі здійснення комплексноїдержавно-адміністративної реформи.
Як свідчить міжнародний досвід,ефективний шлях до створення системи заохочень лежить через розробку “програм”(або “проектів”), поєднану з бюджетним плануванням, управлінням і звітуваннямвідповідно до запланованих показників. Найважливішою особливістю будь-якоїпрограми є акцент не стільки на процесі її виконання, скільки на досягненнібажаного результату. За умови чіткого визначення мети програми та заходів іресурсів, необхідних для її досягнення, можна провести аналіз вартості їїреалізації і передбачуваних результатів та оцінити доцільність її здійснення.Крім цього, є можливість визначити перелік і параметри показників, за якимиоцінюється виконання програми відомством, підрозділом чи групою державнихслужбовців, відповідальних за виконання програми, а також проконтролювати їхдосягнення. Це дозволить запровадити державне управління, яке б передбачалобюджетне планування, управління і звітування, що буде відштовхуватися відпоказників, яких необхідно досягнути.
В цьому контексті, адекватна оплатапраці державних службовців, поставлена в залежність від результатів їхдіяльності, буде головним складником системи заохочень. Ключовим засобомзабезпечення належної мотивації має бути прив’язка суттєвої частини заробітної плати(до 20%-30% для більшості службовців) до досягнутих результатів, визначених упрограмі або її частині. На даний час заробітна плата державних службовців нетільки не залежить від результатів роботи конкретного службовця, але йвизначається непрозорим чином зі значним акцентом на премії і доплати порівняноз базовою зарплатою. Нематеріальні способи заохочення також слід вдосконалити.Зокрема, слід підвищити престиж і професіоналізм державної служби шляхомзалучення службовців до визначення цілей і підготовки програм, а також наданняїм достатньої автономії і підзвітності в досягненні запланованих результатів.
Для запровадження механізму контролю,подібного до того, що існує в приватному секторі, необхідно прийняти рядзаконів і підзаконних актів. Ці нормативні акти повинні створити “конкурентне”середовище, в якому існуватимуть і працюватимуть державні органи. Конкуренціюможна підвищити шляхом створення ситуації, при якій певна послуганадаватиметься більш як одним відомством (наприклад, конкуренція між районнимисанепідстанціями, обласними науково-технічними центрами з охорони праці таін.). При цьому, відомства, які надають послуги не можуть бути одночасноорганами, які визначають правила чи контролюють їх виконання. Конкуренція міжокремими державними органами за фінансові ресурси триматиме їх в умовахпостійного пошуку більш ефективних і дієвих шляхів досягнення поставленихцілей. Механізм контролю має також включати заходи щодо більш повногоінформування про відповідальність. Державні установи, як правило, непотрапляють під випробування ринковими умовами з точки зору оцінки ефективностіїх діяльності і забезпечення відповідальності. За відсутності перевірки заринковими критеріями, чітко прописані повноваження і процедури спілкуваннядержавних органів з громадянами і бізнесом (включаючи чіткі терміни відповідічи мовчазної згоди), а також прозорість та відкритість інформації і процесівдержавного управління, є найкращим способом забезпечення відповідальності.
6. Рівень зношеності основнихзасобів в Україні. Актуальність інвестиційного механізму лізингу.Майбутній економічний та соціальний розвитокУкраїни значною мірою залежить від обсягів інвестицій в основні засобипідприємств. Інвестиції в основні засоби покликані оновити техніку татехнології на вітчизняних підприємствах різних видів економічної діяльності,забезпечити конкурентноздатність їх продукції; сприяти розвитку малого тасереднього бізнесу, створенню нових робочих місць, підвищенню матеріальногозабезпечення та рівня життя населення країни.
Світова практика довела, що ефективнимінвестиційним механізмом є лізинг. В країнах з розвиненою ринковою економікоюйого частка в інвестиціях в основні засоби складає приблизно 30 відсотків, а врешті країн з високими показниками росту вона досягає 10-15 відсотків (вУкраїні — лише 1,2 відсотка). В країнах Східної Європи, що демонструють високітемпи зростання (Естонія, Чеська Республіка, Угорщина, Польща), співвідношеннярічного обсягу ринку лізингу та ВВП дорівнює 2 — 5 відсоткам (в Україні – лише0,25 відсотка).
На початку ХХІ сторіччя зношеністьосновних засобів на підприємствах багатьох видів економічної діяльності вУкраїні досягла критичного рівня, наслідком чого є неможливість подальшогонарощування економічних та соціальних показників розвитку країни, зниженняконкурентноздатності вітчизняної продукції, підвищення технологічних таекологічних ризиків, збільшення енергоємності та матеріалоємності виробництва,поглиблення соціальних проблем.
Впродовж останнього десятиріччяпоказник ступеню зносу основних засобів підприємств в Україні в цілому, та урозрізі окремих видів економічної діяльності, постійно зростав. Стан оновленняосновних засобів в Україні є вкрай незадовільним. Нині обсяги основних засобів,що вибувають з використання внаслідок їх морального та фізичного зносу, значноперевищує обсяги нових основних засобів, що вводяться в експлуатацію. Заекспертними оцінками рівень зношеності активних елементів основних засобів,тобто машин, обладнання та транспортних засобів, досягає 80-90 відсотків.
Для відновлення вартості існуючихосновних засобів економіка України потребує щонайменше 563 млрд. грн. (106млрд. дол. США) інвестицій. Враховуючи, що країні потрібні не тількивідремонтовані, але й нові основні засоби, які дозволять забезпечити користувачівновою технікою та технологіями, поповнять парк машин, обладнання татранспортних засобів сучасними високопродуктивними зразками, зазначена сумаінвестицій має бути збільшена у декілька разів.
Потенційний попит на послуги лізингу вУкраїні складає щонайменше 85 млрд. грн. Разом з тим, на початок 2005 рокуобсяг ринку лізингу в Україні досяг трохи більше 1 млрд. грн.
Наприкінці березня 2006 року Державнакомісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг)затвердила Програму розвитку лізингу в Україні на 2006-2010 роки. Зараз воназнаходиться на розгляді в Кабінеті Міністрів України. У Програмі сформульованоосновні чинники, що стримують розвиток лізингу в Україні (до речі, ці ж чинникистримують розвиток й інших інвестиційних механізмів в Україні):
Недосконалість законодавчогозабезпечення:
· колізії та протиріччя між окремими законодавчимиактами, що регулюють лізингову діяльність;
· неоднозначність трактування окремих положеньнормативно-правових актів щодо операцій лізингу;
· неврегульованість окремих складових лізинговоїдіяльності, зокрема, питань вторинного лізингу, повернення предмета лізингулізингодавцю, взаємовідносин між учасниками лізингу у випадку пошкодженняпредмета лізингу тощо;
· нестабільність законодавства, що створює додатковіризики для лізингу, який за своєю сутністю є довгостроковою операцією.
Недостатня інтеграція у міжнароднезаконодавче поле щодо лізингу:
· національні положення (стандарти) обліку, щостосуються операцій лізингу, не повною мірою відповідають міжнароднимстандартам; щодо більшості національних стандартів обліку відсутні методичнірекомендації;
· Україна не є учасником цілого ряду міжнароднихконвенцій, які стосуються лізингу.
Несприятливий податковий клімат:
· дискримінаційний податковий режим в оподаткуванніподатком на додану вартість відсотків та комісій лізингодавців при фінансовомулізингу (порівняно з банками);
· відсутність прийнятної податкової амортизації полізингових активах, що належать до основних засобів виробничого призначення (3група основних засобів);
· безпідставність сплати при міжнародному фінансовомулізингу податку (15 відсотків) на весь лізинговий платіж, що надходитьнерезиденту;
· неможливість віднесення на валові витрати всіхкоштів, що витрачаються на страхування лізингових активів.
· Обмеженість можливостей залучення коштів дляфінансування лізингових операцій, недосконалість структури джерел фінансуваннялізингових операцій.
· Недостатня фінансова стійкість лізингодавців.
· Недостатній розвиток та обмежене використання інфраструктуриринку лізингу (бюро кредитних історій, реєстр обтяжень рухомого майна, реєстробтяжень нерухомого майна, механізми страхування фінансових ризиків тощо).
· Недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингута низький рівень обізнаності з питань лізингу серед представників малого тасереднього бізнесу.
Метою Програми розвитку лізингу вУкраїні на 2006-2010 роки є створення в Україні умов для розвитку лізингу якодного з ефективних механізмів інвестування в оновлення основних засобів.Програмою передбачено ряд заходів для реалізації наступних завдань:
· Вдосконалення цивільного та фінансовогозаконодавства з питань лізингу, інтеграція національного законодавства вміжнародне.
· Поліпшення структури джерел фінансування лізинговихоперацій, створення умов для запровадження механізму рефінансування портфелівлізингових угод.
· Створення умов для зростання фінансової стійкостілізингодавців, збільшення їх капіталізації, впровадження лізинговими компаніямисучасних систем ризик-менеджменту.
· Розвиток інфраструктури ринку лізингу таактивізація її використання учасниками ринку.
Розділ 2. Аналіз необхідності економічнихреформ в державному секторі для покращення інвестиційного клімату в Україні2.1. Підвищення передбачуваностіі стабільності законодавчої бази
Створення прозорої, стабільної ісправедливої системи національного законодавства має принципове значення длязалучення постійного потоку іноземних інвестицій в Україну
Відсутність стабільного і передбачуваногозаконодавчого поля збільшує витрати і ризики, пов’язані з веденням бізнесу вУкраїні. Недоліки законодавчої бази створюють перешкоди для іноземних компаній,які вже відкрили свій бізнес в Україні, і суттєво охолоджують бажання тихінвесторів, хто готовий прийти в Україну. Основні проблеми стосуються не тількичисленних невідповідностей і неузгодженостей в існуючих законодавчих актах, алей непередбачуваності змін, що можуть вноситися в законодавство за одну ніч;слабкого практичного втілення прийнятих законів і неефективного забезпечення їхдотримання, що, в свою чергу, викликане слабкістю і корумпованістю судовоївлади.
Три основні напрямки, які потребуютьвдосконалення:
1. Неузгодженість чинногозаконодавства. Кількість невідповідностей, неузгодженостейі явних суперечностей в чинному законодавстві є величезною. Найбільш яскравимприкладом є суперечності між нормами Господарського і Цивільного кодексів — двох законодавчих актів, які складають основу всієї законодавчої системи. ХочаГосподарський кодекс було прийнято всього кілька років тому, в ньому закладенопоняття, які суперечать принципам ринкової економіки. Суперечностей іневідповідностей між цими двома кодексами настільки багато, що навряд чиможливо їх узгодити один з одним шляхом внесення змін і доповнень. Томурозв’язати невизначеність, створену кодексами, що суперечать один одному, можнатільки шляхом скасування Господарського кодексу і включення окремих йогоположень до Цивільного кодексу та інших відповідних законодавчих актів.
Багато інших проблем, характерних длячинного законодавства, створює суттєві перешкоди на шляху інвестицій,незважаючи на певні досягнення в деяких сферах.
Неоднозначні визначення і суперечливіположення продовжують створювати невизначеність і збільшувати витрати таризики, пов’язані з веденням бізнесу. Необхідно невідкладно переглянути чиннезаконодавство і ліквідувати прогалини, неузгодженості і невідповідності. Дляцього уряд повинен створити робочу групу у складі компетентних експертів угалузі права. Без сумніву, процес перегляду може тривати роки, враховуючикількість законів, прийнятих Верховною Радою, постанов Кабінету Міністрів,указів Президента і нормативних актів, виданих іншими органами влади. Цейпроцес може бути більш ефективним, якщо робоча група зосередиться на певнихпитаннях, які створюють найбільші проблеми для українських та іноземнихпідприємств, і спробує вирішити їх в першу чергу. Недоліки законодавстваУкраїни, які розглядаються в цій книзі, можуть послужити доброю основою длявизначення переліку пріоритетних завдань для робочої групи.
2. Нормопроектування.Наявність значної кількості недоліків у законодавстві свідчить про те,що Україна має серйозні проблеми з процесом ухвалення законів. Усуненняіснуючих неузгодженостей в законах вирішить проблему лише на короткий строк,якщо система нормопроектування не буде реформована. Справді, до законів частовносяться зміни й доповнення, спричинені зміною політичної ситуації в країніабо на вимогу певних бізнес-груп, яких мало або й зовсім не цікавить те,наскільки ці зміни узгоджуються чи суперечать чинному законодавству. Таканестабільність законодавства часто викликає невпевненість українського таіноземного бізнесу.
Крім того, мало що робиться длязабезпечення належного втілення законів та інших нормативно-правових актів. Воснові цієї проблеми лежать недостатній рівень аналізу наслідків перерозподілуресурсів, викликаного законом (обсяги роботи, фінанси тощо), і неврахуванняпотенційних труднощів, пов’язаних з тлумаченням та застосуванням законодавствасуддями та правниками.
Для вирішення цієї проблеми внайближчій перспективі уряд повинен створити робочу групу для:
· забезпечення узгодженості нових нормативних актівіз чинними;
· впорядкування процедур і обов’язків, пов’язаних зпідготовкою й аналізом проектів законів та підзаконних актів;
· вжиття достатніх зусиль для забезпеченнявідповідної реалізації законів.
3. Слабка судова система.Судова система є ключовим елементомзабезпечення законності в державі, в тому числі щодо захисту прав інвесторів,гарантованих низкою законів. Однак, незважаючи на прийняття ЗаконуУкраїни “Про судоустрій”, судова влада в Україні залишається слабкою іїй бракує незалежності, що є основною перепоною для створення відповідногоправового поля. Іншою вагомою проблемою є низький рівень виконання судовихрішень.
Надзвичайно низький рівень фінансуваннясудів підвищує залежність суддів від різних органів державної влади, органівмісцевої влади і навіть постачальників комунальних послуг. Внаслідок постійногонедофінансування суди залишаються суттєво недоукомплектованими. В цій ситуаціїсудова система відчуває значну нестачу нових спеціалістів, а судиукомплектовуються недостатньо кваліфікованими кадрами, якими доводитьсязаповнювати вакантні посади. Крім того, судді часто мають недостатнюкваліфікацію для вирішення деяких сучасних питань у сфері господарського,податкового права, банкрутства та інтелектуальної власності.
Необхідно вжити заходів для посиленнясудової системи. Зокрема, держава повинна забезпечити відповідне фінансуваннясудової системи для підвищення заробітної плати, займатися підвищеннямкваліфікації суддів, систематизацією і підвищенням якості роз’яснень пленуміввищих судів, створенням правових баз даних, забезпеченням діяльності судів.Важливим є також формування на державному рівні відповідної культури –сприйняття суду, як авторитетного, справедливого і максимально незалежногоінституту.2.2.Продовження регуляторної реформи та лібералізації підприємницької діяльності
Існуюча в Україні система регулюванняпідприємницької діяльності є суттєвою перешкодою для українських та іноземнихкомпаній Хоча в 2005 році українська влада добилася помітного прогресу уздійсненні реформи регуляторного середовища у сфері підприємництва, така роботаповинна продовжуватися. Наразі можна спостерігати низький рівеньправозастосування та відсутність заінтересованості місцевих органів влади взміні існуючої системи регулювання. Це говорить про необхідність змін в системізаохочень державних службовців, які на даний час вважають за доцільнезберігати, а не скасовувати вимоги щодо отримання численних дозволів.Незважаючи на певні успіхи цих перших кроків, необхідно продовжити докладатизусиль з метою лібералізації підприємницької діяльності шляхом здійсненнярегуляторної реформи, оскільки вдосконалення процедур, пов’язаних з початком ізакінченням підприємницької діяльності, зменшення кількості ліцензій тадозволів, створення чіткої, простої та зрозумілої системи перевірок — є однимиз ключових умов залучення іноземних інвесторів.
Яка доля багатообіцяючих ініціатив 2005року?
У 2005 році українська влада зробиладва важливі кроки, спрямовані на покращення умов роботи підприємців. По-перше,Верховна Рада прийняла Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарськоїдіяльності”, який встановлює основні засади державної політики у сферівидачі дозволів на здійснення підприємницької діяльності. Закон спрощуєдозвільну процедуру, передбачає адміністративну відповідальність державнихпосадових осіб за порушення існуючої процедури і запроваджує європейськіпринципи видачі дозвільних документів. Ще одна ініціатива полягала в проведенніприскореного перегляду регуляторних актів, так званої „ініціативи зі швидкогодерегулювання”. Ця ініціатива мала на меті провести за короткий час переглядвсіх існуючих документів, що регулюють підприємницьку діяльність з метоюскасування непотрібних актів і узгодження решти з принципами державноїрегуляторної політики.
Закон України “Про дозвільну системуу сфері господарської діяльності” впроваджується дуже повільно. Як недивно, але в першу чергу самі органи влади не дотримуються Закону і блокуютьйого реалізацію. Центральні та місцеві органи влади не бажають готуватидодаткові документи, передбачені Законом, наприклад, стосовно зменшеннякількості й вартості послуг, які надаються державними органами, а такожстосовно скасування нормативних актів, які встановлюють необхідність отриманнядокументів дозвільного характеру, не передбачених законами України.
Кабінет Міністрів України повинен бувпровести моніторинг законодавства з метою визначення доцільності застосуваннядеяких документів дозвільного характеру, та протягом 6 місяців з дняопублікування Закону України “Про дозвільну систему у сферігосподарської діяльності” подати на розгляд Верховної Ради проекти законівщодо скасування документів дозвільного характеру, необхідність одержання яких єнедоцільною, але цього досі не зроблено.
Крім цього, з метою впровадження ЗаконуУкраїни “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” до 5квітня 2006 року до Верховної Ради також повиннібули бути поданіпроекти законів щодо внесення змін до законів України „Про пожежну безпеку”,„Про ветеринарну медицину”, „Про забезпечення санітарного таепідемічного благополуччя населення”, „Про охорону праці”, та іншігалузевізакони, що встановлюють необхідність отримання документівдозвільногохарактеру.
На сьогодні у профільному комітетіВерховної Ради підготовлено проект закону „Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із закономУкраїни „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”,яким передбачені зміни до законів України: „Про пожежну безпеку”, „Проветеринарну медицину”, „Про забезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя населення”, „Про охорону праці”, „Про безпечністьта якість харчових продуктів”, та Декрету Кабінету Міністрі України„Про місцеві податки та збори”. Цей законопроект значно полегшуєумови входження в бізнес, зокрема, передбачає застосування декларативногопринципу для великої категорії суб’єктів господарювання. Ми пропонуємоПрезиденту України та Кабінету Міністрів України визначити цей законопроект якпріоритетний та невідкладний.
Крім цього, в результаті першої фазишвидкого дерегулювання, здійсненої в 2005 році, було переглянуто 9 340регуляторних актів, 5 184 (55.5%) з них Були визначені як такі, що невідповідають Закону України „Про засади державної регуляторноїполітики у сфері господарської діяльності”, і 4 940 з них було змінено абоскасовано станом на 31 грудня 2005 року. Крім того, 66 Указів Президента буловизнано такими, що не відповідають принципам державної регуляторної політики,і, хоча нічого не було з ними зроблено на даний час, всі вони повинні бутискасовані. На місцевому рівні (органи місцевого самоврядування), 5 386 місцевихрегуляторних актів було переглянуто і за наслідками місцеві органи владискасували або внесли зміни до 1 358 з 1 750 (32.5%) регуляторних актів, якібули визначені такими, що не відповідають принципам державної регуляторноїполітики. Таким чином, ця ініціатива стала позитивним кроком у справірозчищення хащів української регуляторної системи.
Президент та Уряд України прийнялидекілька документів, які встановлювали терміни другої фази швидкогодерегулювання (Указ Президента № 901/205 від 1 червня 2005 року, № 1648/2005від 24 листопада 2005 року, та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 391-рвід 8 вересня 2005 року). Друга фаза орієнтована на сектори економіки і повинназабезпечити визначення та скасування або зміну тих проблемних законів та іншихрегуляторних актів, які продовжують заважати розвитку підприємництва в певнихсекторах та розвитку економіки в цілому. Досвід країн, які успішно реформуваливласне регуляторне середовище підтверджує важливість другої фази для створеннянабагато кращого підприємницького середовища. Нажаль, органи влади недокладають наразі достатніх зусиль для продовження цієї роботи, незважаючи нате, що це могло б стати дуже важливою віхою на шляху України до створення більшконкурентного підприємницького середовища для залучення іноземних інвестицій.
Ми заохочуємо владу забезпечитиефективне виконання:
· Закону України „Про засади державноїрегуляторної політики у сфері господарської діяльності”;
· Закону України „Про дозвільну систему у сферігосподарської діяльності”;
· другої фази стратегії зі швидкого дерегулювання.
Незважаючи на дуже обмежений успіх цихперших кроків, зусилля щодо лібералізації та дерегулювання підприємницькоїдіяльності повинні продовжуватися. Крім тих питань, які уряд вже спробуваврозв’язати, існує багато інших проблем, що перешкоджають надходженню інвестиційв Україну. Майбутні ініціативи в сфері дерегулювання підприємницької діяльностіповинні торкатися:
· Ліцензування. Хочазагальний рівень законодавчої підтримки ліцензування є відповідним, основніпроблеми в цій сфері пов’язані з нечіткістю процедур звернення за необхіднимиліцензіями, великою кількістю документів, які необхідно подати для цього, ічастими змінами відповідного законодавства. Усі ці проблеми ведуть донеправильного розуміння процедур серед приватних підприємців.
· Перевірки. Перевірки єоднією з основних регуляторних перешкод для здійснення підприємницькоїдіяльності в Україні. Щорічна кількість перевірок, які проводяться в країнірізними контролюючими органами перевищує 1,5 млн. Понад 91 тис. державнихслужбовців постійно зайняті проведенням перевірок, що коштує державі близько637 млн. гривень. Згідно з недавно проведеним дослідженням, 57% приватнихпідприємств в країні вважають, що порядок проведення перевірок є нечітким,складним і непрозорим.
Існуюча в Україні система перевірок невиконує свою головну функцію запобігання порушенням закону і служить восновному для здійснення каральної функції. Така практика, з одного боку,допомагає збільшити доходи держави, але, з іншого боку, негативно впливає напідприємницьку діяльність. Існує однозначна необхідність нового підходу допроведення перевірок.
Для вирішення поставлених проблемнеобхідно активізувати роботу над доопрацюванням та направленням до ВерховноїРади проекту Закону України „Про засади державного нагляду таконтролю і захист прав суб’єктів господарювання в сфері господарськоїдіяльності”, який пройшов обговорення у Держпідприємництві і Радіпідприємців при Кабінеті Міністрів України. Законопроект повинен міститинаступні положення:
1. Впровадження принципу управління ризиками, відповідно до якогоскладання плану-графіку заходів державного нагляду та контролю здійснюється взалежності від виду й характеру діяльності, результатів попередніх перевірок,ступеня ризику діяльності суб’єктів господарювання для безпеки життя, здоров’янаселення і безпеки навколишнього середовища.
2. Детальна регламентація процедури здійснення державного нагляду таконтролю повинна включати наступні положення:
· Державний нагляд та контроль повинен здійснюватисяпосадовою особою відповідно до переліку контрольних питань, який складаєтьсякожним органом державного нагляду та контролю для кожної групи суб’єктівгосподарювання з урахуванням ступеню ризику їх діяльності для безпеки життя,здоров’я населення і безпеки навколишнього середовища. Перелік контрольнихпитань повинен надаватися суб’єкту господарювання разом з повідомленням проздійснення державного нагляду та контролю.
· Здійснення заходу державного нагляду та контролю напідставі посвідчення посадової особи на здійснення державного нагляду таконтролю.
· Право суб’єкта господарювання вести журналреєстрації заходів державного нагляду та контролю й обов’язок посадової особиоргану державного нагляду та контролю вносити записи щодо проведення заходівдержавного нагляду та контролю.
· Право посадових осіб здійснювати державний наглядта контроль за умови направлення суб’єкту господарювання повідомлення проздійснення
державного нагляду та контролю.
1. Здійснення державного нагляду та контролю у формі планових,позапланових і повторних заходів (перевірок, обстежень, ревізій).
2. Строк здійснення заходів державного нагляду та контролю повиненвизначатися в залежності від форми нагляду (плановий, позаплановий або повторний)та розміру суб’єкта господарювання.
3. Збитки, завдані суб’єкту господарювання неправомірними діями(бездіяльністю) посадових осіб органів державного нагляду та контролю,підлягають відшкодуванню на підставі рішення суду за рахунок коштів державногобюджету, які спрямовані на фінансування таких органів.
4. Органи державного нагляду та контролю повинні оприлюднювати плани — графіки заходів та зміни до нього. З метою надання допомоги суб’єктугосподарювання органи державного нагляду та контролю на письмовий запитсуб’єкта господарювання повинні безкоштовно надавати консультації з питаньздійснення державного нагляду та контролю.
2.3 Посилення фінансовогосектору
Спрощення доступу до банківськихкредитів та інших джерел фінансування має важливе значення для малих і середніхінвесторів. Одним з найважливіших питань, з яким пов’язане створення і розвитокбізнесу малих і середніх інвесторів, є простий доступ до фінансових ресурсів.На даному етапі розвитку, банківське кредитування є найбільш поширеним джереломфінансування діяльності фірм в Україні, але воно не може задовольнити існуючіпотреби в позикових коштах через високі процентні ставки і короткі строкиповернення. Інші альтернативи отримання коштів, такі як, наприклад, випусккорпоративних облігацій або облігацій для відкритого продажу, використовуютьсярідко через недорозвиненість фінансових ринків.
Хоча українська банківська системадобре розвинута, вона не може задовольнити існуючий попит на позикові коштичерез високі процентні ставки і короткі строки повернення виданих кредитів.Крім того, небезпеку для стабільності цього сектора складає недостатнякапіталізація, велика частка неблагополучних кредитів і висока інтенсивністькредитування підприємств, в яких банки мають свій інтерес (кредитуванняспоріднених підприємств), при чому останнє питання пов’язане з нерозголошеннямвідомостей про власників банків.
Інші джерела фінансування бізнесу ємалодоступними через відсутність установ, які накопичують “довгострокові”кошти. Як правило, страхові компанії (особливо ті, які займаються страхуваннямжиття) і недержавні пенсійні фонди є тими фінансовими посередниками, якізбирають заощадження громадян і надають їх фірмам в обмін на корпоративніоблігації або акції. Але в реаліях України страхові компанії частовикористовуються як засоби зменшення податків або переведення коштів закордон.Недержавні пенсійні фонди, які почали створюватися з 2003 року в рамках реформисистеми пенсійного забезпечення, переважно залишаються маловідомими длянаселення і акумулюють заощадження в невеликих обсягах. Разом з тим Державнийнакопичувальний пенсійний фонд, який, як передбачено реформою, має накопичуватипенсійні вклади населення, що працює, та інвестувати їх в різні активи, поки щоне створено.
Основні заходи для покращення доступуфірм до фінансування передбачають 1) посилення банківського сектора і 2)сприяння розвитку небанківських фінансових установ.
Зокрема, для посилення банківськогосектора рекомендується:
· Заохочувати участь іноземних банків для посиленняконкуренції, яка змушуватиме українські банки зменшувати процентні ставки іукрупнюватися.
· Включити в Закон України “Про банки табанківську діяльність” вимогу щодо відкриття всіма банками відомостей провласників (бенефіціарів) і забезпечити виконання цієї вимоги суворимисанкціями.
· Ввести суворі правила щодо кредитування спорідненихпідприємств.
· Збільшити вимоги до капіталу і обсягів основногокапіталу і дати більш точне визначення капіталу.
З метою сприяння розвитку небанківськихфінансових установ рекомендується:
· Посилити регулювання діяльності страхових компаній.
· Привести страхове законодавство у відповідність достандартів ЄС.
· Прийняти необхідне законодавство для створенняНакопичувального пенсійного фонду, передбаченого пенсійною реформою.
· Сприяти поширенню інформації про пенсійну реформу,оскільки недовіра до недержавних пенсійних фондів тісно пов’язана з недостатнімрозумінням того, як працюють ці установи.
Розділ 3. Державнапрограма приватизації як метод реформування державного сектору економікиУкраїни
Переважна кількість галузей виробництва в Україні маєнизький технологічний уклад, морально та фізично зношене обладнання, застарілітехнології, що не забезпечує конкурентоспроможність продукції та послуг назовнішньому і внутрішньому ринках, матеріальних основ для підвищення життєвогорівня населення, його добробуту, а також науково-технічні та економічніпередумови європейської інтеграції вітчизняної економіки.
Державна програми приватизації на 2008-2012 роки,враховуючи стратегію подальшого реформування державної власності та наближенняУкраїни до Європейського Союзу та Світової Організації Торгівлі, спрямовано назростання економіки країни, створення конкурентного середовища, сприятливих умовдля залучення ефективних інвесторів та інвестицій у економіку країни.
Державна програма приватизації визначає завдання щодо реалізаціїстратегії відносин власності на період 2008-2012 років, і внесена разом зпакетом змін до чинних законодавчих актів(законів України “Проприватизацію державного майна”, «Про приватизацію невеликих державнихпідприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизаціїоб'єктів незавершеного будівництва», «Про особливості приватизаціїмайна в агропромисловому комплексі», «Про порядок погашеннязобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовимифондами», «Про виконавче провадження» тощо)з метоюприведення їх у відповідність до Програми, а також правового забезпечення нормПрограми.
Державна програма приватизації на 2008-20012 роки визначає нові підходита напрямки подальшого вдосконалення процесу приватизації з урахуваннямстратегії та ідеології курсу реформування власності на сучасному етапі,виходячи з завдань, які окреслив Президент України у своєму Посланні доВерховної Ради України “Європейський вибір” щодо зменшення в наступномудесятиріччі питомої ваги державного сектора до оптимального розміру — 8-10%та набутого досвіду приватизації, зокрема підприємств, що займаютьмонопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послугабо мають важливе значення для економіки та безпеки країни.
Нова Державна програма приватизації ставить основною метою приватизаціїу 2008-20012 роках — підвищення соціально-економічної ефективності виробництвашляхом завершення широкомасштабної приватизації, як спеціальногосоціально-економічного проекту, результатом якого буде створення ефективногоприватного та державного секторів економіки, конкурентного середовища як умовидля зростання економіки і добробуту населення, для адаптації економікиУкраїни до процесів глобалізації світової економіки.
Пріоритетами приватизації відповідно донової Програми є забезпечення інноваційного оновлення підприємств; залучення доприватизації покупців, які мають довгострокові інтереси у розвитку підприємствта відповідають кваліфікаційним вимогам; підвищення довіри покупців до процесуприватизації; максимальна відкритість та прозорість всіх процедур приватизаціїдля суспільства і покупців.
Завданнями приватизації наступного періоду є :
· зосередження на індивідуальній приватизації,зокрема підприємств групи Г;
· оптимізація структури державної власності увиробничій сфері;
· досягнення максимальної глибиниприватизації об’єктів, які підлягають приватизації відповідно до цієї Програми,і об’єктів, приватизація яких розпочалась до набуття чинності цією Програмою;
· приватизація підприємств за гроші зурахуванням їх індивідуальних особливостей;
· сприяння розвитку фондового ринку шляхоммаксимально широкого використання продажу акцій ВАТ на організованих ринкахторгівлі цінними паперами;
· залучення коштів до Державного бюджету для розвиткута структурної перебудови економіки, інноваційного інвестування.
Новою програмою удосконалено норми щодопередприватизаційноїпідготовки об’єктів, які спрямовано на підвищення ринкової вартостіпідприємства і створення привабливих умов для залучення покупців, та передбачаєвпорядкування і визначення умов функціонування та використання всіх видівактивів, майнових та немайнових прав підприємства.
З метою підвищення ліквідності підприємств, які підлягаютьприватизації, передбачається їх фінансова реструктуризація, яка передбачаєкомплекс заходів щодо погашення простроченої заборгованості підприємства передбюджетом, спрямована на зміну структури власного капіталу та зобов’язаньпідприємства з метою його фінансового оздоровлення за рахунок відстроченняплатежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, тарозробки спеціальної процедури для реструктуризації боргу.
Програмою передбачаються публічні процедури прийняттявідповідних рішень щодо закріплення пакетів акцій ВАТ у державній власності, щовідповідає світовим стандартам. Публічний захист закріплення передбачає розглядпропозицій органу, уповноваженого управляти державним майном, у порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про закріплення приймаєтьсяУрядом на підставі висновків Фонду
У державній власності відповідно до проекту Програми можезакріплюватися лише пакет акцій у розмірі 50 відсотків плюс одна акціястатутного фонду відповідного ВАТ, пакети акцій менше ніж 50 відсотків плюсодна акція статутного фонду відповідного ВАТ вважатимуться такими, щодо якихприйняте рішення про їх достроковий продаж. В першу чергу це стосується 25відсоткових пакетів акцій, закріплених за державою.
З метою підвищення конкурентоспроможності підприємствПрограмою передбачено застосування широкого інструментарію продажу черезудосконалення способів та процедур продажу із застосуванняміндивідуальногопідходу до приватизації підприємств, якийдозволяє:
· виявити та урахувати індивідуальні особливостівиробничо-технічного та фінансово-майнового стану підприємства, його позиції навнутрішньому та зовнішніх ринках, місце в ланцюжку створення вартості,кон’юнктуру ринків його продажу на всіх етапах та у всіх процедурахприватизації для досягнення максимального економічного ефекту від продажуоб'єкта приватизації;
· здійснити вибір способу приватизації, чи їхкомбінації, які максимально сприятимуть ефективному функціонуванню підприємствау післяприватизаційний період;
· залучити до приватизації покупців із встановленнямдля них відповідних кваліфікаційних вимог (покупців, які спроможні забезпечитирозвиток підприємства, його конкурентоспроможність на відповідному ринку).
З метою розширення кола потенційних покупців із проектувиключено поняття «промисловий інвестор».
Особливу увагу у Програмі приділено класифікації таспособам приватизації об'єктів групи Г. Способи та порядок приватизації такихоб’єктів націлені на збільшення ефективності індивідуальної приватизації,запобігання виникненню ризиків при приватизації підприємств, забезпеченняприскорення приватизації, економію часу та витрат при продажі державногомайна.
До пакетів акцій, які становлять менше 50 відсотків статутного фондуВАТ та є на сьогодні неліквідними (неодноразово пропонувались до продажу і відпокупців не надійшло жодної заяви), буде застосовано достроковий продаж заспрощеним методом, а саме: зниження ціни лота або без оголошення ціни, приякому початкова ціна продажу виголошується покупцем.
Продаж пакетів акцій, який забезпечує контроль інвестора надпідприємством-монополістом та підприємством, що має важливе значення дляекономіки держави (контрольний пакет), передбачається здійснювати на конкурсах,відкритих торгах, а також на торгах з обмеженою участю без визначенняінвестиційних зобов'язань, що забезпечить індивідуальний підхід та дастьможливість припинити судові позови, які на даний час гальмують приватизацію.
Продаж акцій може здійснюватися із залученням на конкурсних засадахрадників. Необхідність залучення радників визначається у кожному конкретномувипадку, враховуючи наявність фінансового забезпечення. Радником відповідно доПрограми визнається юридична особа (або об'єднання юридичних осіб), яка задоговором з Фондом бере на себе зобов'язання щодо надання за відповідну платупослуг з підготовки об'єкта до приватизації, пошуку потенційних покупців таорганізації продажу пакета акцій. Відбір радників здійснюється в порядку,встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про залучення радників допідготовки до приватизації та продажу приймається згідно з визначенимикритеріями щодо аналізу фінансового стану об'єкта, його організаційноїструктури, ринків збуту товарів (робіт, послуг), які ним випускаються(надаються).
Індивідуальний підхід до приватизації об'єктів цієї групи передбачаєудосконалення роботи з потенційними покупцями, фінансовий аналіз підприємств,реструктуризацію, використання особливих інструментів при проведенні торгів, асаме застосування нового способу продажу — торгів з обмеженою участюпретендентів.
Торги з обмеженою участю є конкурентним способом продажу за участюзапрошених Фондом потенційних покупців, які повинні відповідати не тількикваліфікаційним вимогам, але і додатковим умовам. При відборі учасників торгівФонд буде використовувати всі важелі для отримання інформації щодоплатоспроможності потенційних покупців, їх добросовісності та реальних намірів.При цьому їх перелік підлягає обов'язковому погодженню з Кабінетом МіністрівУкраїни. Застосування торгів з обмеженою участю передбачено тільки щодоунікальних підприємств, при продажу яких ризик є неприпустимим. Такий механізмпродажу застосовується багатьма східноєвропейськими країнами.
Спосіб продажу об’єктів групи Г на торгах з обмеженою участю забезпечуєнедопущення до процесу приватизації найбільш привабливих підприємствнедобросовісних покупців, унеможливлює проведення тіньової приватизації,дозволяє забезпечити захист інтересів держави у процесі приватизації цих підприємств,враховувати потреби національної безпеки, продати об’єкт покупцю, який маєбезспірні стратегічні переваги перед іншими покупцями і спроможний посилитиконкурентні позиції підприємств.
Продаж невеликих пакетів (до 25 % включно) здійснюватиметься наорганізаційно оформлених ринках цінних паперів та на аукціонах без оголошенняціни.
Законопроектом передбачається допродаж акцій підприємств групи Б, В,які залишилися непроданими, — на біржах, а у разі непродажу акцій наорганізованих ринках — продаж на аукціоні за методом зниження ціни лоту та безоголошення ціни.
Стратегія подальшого реформування державної власності включає синхронізацію процесів приватизації з трансформацією систем державногорегулювання монопольних видів діяльності; створення системи управліннядержавною власністю у виробничому секторі національної економіки.
З метою збільшення впливу приватизації на інвестиційно-інноваційнийрозвиток національної економіки та запобігання можливим негативним наслідкампри переході до приватизації суб’єктів природних монополій і підприємствсекторів, що мають особливе значення для економіки та безпеки держави стратегіяприватизаційного процесу передбачає вихід на приватизацію особливо важливихнародногосподарських комплексівчерез затвердження Кабінетом МіністрівУкраїни підпрограм їх ринкової трансформації.
Процедура підготовки комплексів до ринкової трансформації іприватизації підприємств комплексу здійснюватиметься за окремими підпрограмами,які визначають особливості приватизації державних підприємств та продажу акційВАТ кожного конкретного комплексу.
Підготовка до приватизації потужних блоків підприємств, які залишилисяу державній власності, здійснюватиметься тільки на підставі конкретних заходів,які будуть затверджені підпрограмами, і по яких буде ресурсне забезпечення.
Програма визначає жорсткі вимоги до семи підпрограм особливо важливихнародногосподарських комплексів:
· оборонного
· авіабудівного
· вугледобувного
· залізничного
· суднобудівного
· електроенергетичного
· нафтогазового комплексів
Врахування цих вимог є обов'язковим при розробці зазначених підпрограм.
Крім того,для кожної галузі встановлюються окремі особливі вимоги, враховуючи специфікукожного народногосподарського комплексу.
Підпрограмауточнюватиме межі комплексу, включатиме розроблення та реалізацію заходів зпідготовки комплексу до приватизації. У рамках підпрограми здійснюватиметьсяаналіз комплексу, який передбачатиме дослідження загальних умов його розвитку.За результатами аналізу комплексу розроблятимуться заходи щодо його ринковоїтрансформації та підготовки до приватизації із зазначенням строків їхвиконання.
Розробкупідпрограм здійснюватимуть Міжвідомчі робочі групи, до складу яких входитимутьпредставники відповідних міністерства та відомств, залучатимутьсявисококваліфіковані експерти та консультанти. Рішення щодо затвердженняпідпрограм прийматиметься Кабінетом Міністрів України.
Ефективність управління державною власністю залежить від фінансовихможливостей держави сприяти розвитку підприємств, підвищити їхконкурентоспроможність. Держава має використовувати кошти від продажу об'єктіву розвиток підприємств з метою адаптації їх до ринкових умов, входження доЄвропейського співтовариства.
Програмою передбачається змінити порядок використання коштів, отриманихвід приватизації державного майна. Кошти, одержані від продажу державногомайна, зараховуються до Державного бюджету України і спрямовуються навідшкодування витрат, пов’язаних з приватизацією, а також на інноваційнеінвестування з метою технічного переозброєння, модернізації та підтримкиприватизованих підприємств.
Інноваційно-інвестиційна модель здійснення реформи державної власності,відповідно до якої кошти від продажу підприємств повинні спрямовуватись наінноваційне оновлення та модернізацію виробництв галузі, знайшла відповідневідображення в проекті Закону України «Про Державну програмуприватизації».
НаповненняДержавного бюджету є важливим фактором розвитку економіки держави, але неосновною метою наступного етапу процесу реформування відносин власності.Зазначена політика Фонду відповідає завданням щодо формування інститутувласника, поліпшення структури економіки.
Механізми реалізації норм Програми ставлять ринкові заслонитіньовій приватизації, штучному знеціненню державного майна та його відчуженнюза позаприватизаційними процедурами, серед якої найбільш розповсюдженими сталирозрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном.
Проект закону запроваджує норми щодо здійснення реалізаціїдержавного майна за прозорими приватизаційними процедурами з урахуваннямзаконодавства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночноїдіяльності. Продаж цілісних майнових комплексів, які підлягають відчуженню напідставі процедур застави, досудової санації, банкрутства та інших неприватизаційнихпроцедур здійснюватимуть державні органи приватизації із застосуваннямспособів, передбачених законодавством з питань приватизації.
Такий підхід забезпечить контроль держави за відчуженнямдержавного майна, що здійснюється за позаприватизаційними схемами.
Дана Державна програма приватизації на сучасному етапі реформуваннявласності є новаційним документом і набуває важливого політичного та державногозначення, результати її реалізації багато в чому обумовлять майбутнє України нанаступне десятиріччя.
Нові підходи та напрямки реформування відносин власності на наступніроки, передбачені Програмою, є надзвичайно важливим кроком на шляху поглибленняринкових перетворень в державі, що дозволить вийти на якісно новий рівеньрозвитку приватизаційних процесів.
Висновок
Сучасніринкові відносини не в змозі забезпечити ефективність регулювання економічнихпроцесів, тому виникає потреба державного втручання. Вплив держави здійснюєтьсядвома засо-бами: як владною структурою, що встановлює «правила гри»на ринку, і як власником, що володіє певним майном і діє з іншими суб'єктамиправа власності. Другий варіант державного впливу здійснюється в рамкахоб'єктів державного сектора.
Основнуланку державного сектора складають: державні унітарні підприємства (казенніпідприємства, державні комерційні підприємства, державні акціонерні товариства,де державі належить 100% акцій); державні акціонерні товариства, у яких часткадержавної власності становить більше 50%; державні господарські об'єднання(корпорації та концерни); інші, що можуть формуватися або входити до складухолдингів, промислово-фінансових груп, консорціумів. Критерієм віднесеннягосподарських структур до державного сектора є факт оперативного управліннядержавою їх діяльністю.
За рокиреформ державний сектор значно зменшився. Так, за станом на 2006 р. яккількість державних підприємств, так і кількість працівників, зайнятих у них,скоротилася майже на 55%. Незважаючи на різкий спад перерахованих вищепоказників, до 2006 р. державні промислові підприємства втримували вагоміпозиції у видобутку енергетичних матеріалів (60,2% обсяг виро-бництва і 62,8%кількості підприємств); відносно невелика кількість (8,3%) державнихпідпри-ємств виробляють більше 22% загального обсягу хімічної та нафтохімічноїпродукції. На частку державних підприємств припадає більше 43% виробництва йрозподілу електроенергії, газу й води; 15 і 13,5% обсягу металургійної тамашинобудівної галузей відповідно.
У сучаснихумовах для підвищення економічного становища України провідне значення маєподальший розвиток методичного забезпечення управління державним секторомпромисловості. Застосування такого підходу до ефективного управлінняпромисловими державними підприємствами (пакетами акцій) на підставі функціональності,реалізація запропонованих у дисертаційній роботі рекомендацій щодоуправлінського впливу макрорівня на розвиток державного сектора промисловостіможуть істотно підвищити ефективність управління такими підприємствами.
Список використаноїлітератури
1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія.Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
2. Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С.Політична економія. Київ: Каравела, 2004, 480 с.
3. Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії:політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.
4. Вітлінський В.В. Моделювання економіки. Київ:КНЕУ, 2003, 408 с.
5. Геєць В.М. Трансформація моделі економіки України(ідеологія, протирічча, перспективи). Київ: Інститут економічногопрогнозування, «Логос», 1999, 500 с.
6. Геєць В.М., Панченко Є.Г., Лібанова Е.М. та ін.; Заред. В.М. Гейця. Перехідна економіка. Київ: Вища школа, 2003, 591 с.
7. Дорофєєва Г.А. Удосконалення підходів до управлінняпідприємствами державного сектора // Экономические проблемы и перспективыстабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2004. – С.191-202.
8. Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державнерегулювання регіональної економіки. Харків, Львів, Одеса: ТОВ«Одіссей», 2003, 592 с.
9. Катрушин Б.М. Питання визначення стратегічноважливих підприємств для економіки та безпеки країни // Формування ринковихвідносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 19 /Наук. ред. І.К.Бондар.–К.- НДЕІ.- 2006. –С.103-106.
10. Катрушин Б.М. Проблеми приватизації стратегічноважливих об’єктів// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник науковихпраць. Вип. 15 /Наук. ред. І.К.Бондар. – К.- НДЕІ. — 2005. –С.137-140.
11. Катрушин Б.М. Реформування державного сектораекономіки // “Державне управління в умовах інтеграції України в ЄвропейськийСоюз”: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю.-К.: Вид-воУАДУ,2005.-С.284-285.
12. Кузьменко Л.М., Дорофєєва Г.А. Аналіз регіональнихособливостей державного сектора промисловості України // Соціально-економічнідослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід ЄвропейськогоСоюзу та його адаптація до умов України. – Л.: ІРД НАН України. – 2005. –Вип.5, ч.1. – С.271-280.
13. Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000,588 с.
14. Рудченко А., Омельянчик Н., Катрушин Б.Приватизация – 2001: проблемы и перспективы // Акционер. – 2006.- №3.- С.15-21.
15. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України.Київ: Логос, 1999, 568 с.
16. Солоненко К.С. Макроекономіка. Київ: ЦУЛ, 2002,320 с.
17. Стігліц Дж.Е. Економіка державного сектора. Київ:Основи, 1998, 854 с.
18. Ушакова Н.Г., ПоміноваІ.І. Соціально-економічнітипи країн. Київ: ВД «Професіонал», 2004, 304 с.
19. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історіяУкраїни і світу. Суми: «Університетська книга», 2000, 310 с.
20. Швайка М.А. Банківська система України: шляхиреформування і підвищення ефективності. Київ: Парламентське видавництво, 2000,193 с.