/>Вступ
Актуальністьтеми дослідження полягає у тому, що успішне реформування української економікизалежить, перш за все, від правильного визначення пріоритетів і напрямківвдосконалення чинної макроекономічної політики. Суть проблеми макроекономічноїполітики полягає у низькій ефективності її засобів, відсутності впливу нареальні економічні показники: темпи зростання ВВП, рівень зайнятості, обсягиінвестицій тощо.
Економічнакриза в Україні в значній мірі обумовлена недосконалістю державного управлінняекономікою, неефективною макроекономічною політикою. Високий рівень державнихвитрат призвів до стрімкого нагромадження внутрішніх та зовнішніх боргів,розраховуватись за якими Україна за умов спаду в реальному секторі економіки немає можливості. За умов низької інфляції це призводить до боргової усталеності,зосереджує значну частину кредитних ресурсів на обслуговуванні державногоборгу, пригнічує інвестиційний процес.
Неузгодженістьзасобів макроекономічної політики, непослідовність в її проведенні і впливполітичного процесу знижують ефективність державного регулювання і роблятьситуацію в економіці малокерованою. Зволікання з проведенням економічних реформлише ускладнює й без того тяжке становище вітчизняної економіки. Наявність тапостійне зростання заборгованості з соціальних виплат ведуть до зростаннясоціальної напруги. Взаємна заборгованість підприємств, неплатежі, бартеризаціяза відсутності ефективного механізму банкрутства руйнують виробничу сферуекономіки, перешкоджаючи розвитку навіть рентабельних підприємств.Неврегульованими залишаються питання власності, відсутній реальний господарзасобів виробництва.
Розробціпроблем проведення макроекономічної політики і досягнення рівноваги в економіціприсвячена велика кількість наукових праць, зокрема, фундаментальні дослідженнякласиків (Л. Вальрас, А. Маршалл, Дж.М. Кейнс,П. Самуельсон, М. Фрідмен, Дж.Р. Хікс, Є. Хансен,Р. Манделл, Р. Лукас, Я.Тінберген та інші), праці провіднихвітчизняних і зарубіжних вчених (Е. Долан, Дж. Сакс,К. Макконнелл, Г. Менк`ю, В. Леонтьєв, Я. Корнаї,Л. Абалкін, А. Ілларіонов, І. Лукінов, С. Мочерний і інші).При цьому слід відмітити відсутність єдиного поглядуна шляхи досягнення стабільності і рівноваги засобами макроекономічноїполітики. У ряді випадків між економістами або відсутня загальна точка зору на механізмдії того чи іншого засобу макроекономічної політики, або його інтерпретація неє безумовною.
Отже, теоретичні і методологічні питання проведеннямакроекономічної політики вимагають свого подальшого вивчення і вирішення.Особливої уваги потребує розробка ефективних в умовах переходу до ринковихвідносин прийомів та методів проведення макроекономічної політики. Необхіднопоглиблювати пошук шляхів вдосконалення засобів макроекономічної політики, їх узгодження таприведення у відповідність до умов ринкової економіки.
Метоюдослідження є розробка теоретичних і практичних питань вдосконаленнямакроекономічної політики. Така мета обумовила постановку і вирішення наступнихзавдань:
* здійснити аналіз практики макроекономічного регулювання в Україніта визначити чинники, що зумовлюють низьку ефективність макроекономічноїполітики з урахуванням особливостей української економіки;
* визначити основні напрямки підвищення ефективностімакроекономічної політики, що мають сприяти подоланню кризи в українськійекономіці і початку зростання;
* розробити відповідні методологічні і практичні рекомендації длязастосування в процесі аналізу і розробки макроекономічної політики;
* проаналізувати окремі методи і аналітичні інструментимакроекономічних досліджень і запропонувати можливі шляхи їх вдосконалення.
Предметомдослідження є макроекономічна політика. Але макроекономічна політика – цескладна система, яка включає широкий спектр цілей і засобів державного впливуна економічні процеси, охопити які в межах однієї роботи неможливо. Томупредметом є макроекономічна політика в контексті лише трьох її головнихскладових: фіскальної, монетарної та інвестиційної політики.
Об’єктомдослідження є економіка України.
/>1. Поняття предмету макроекономіки та особливості його вивчення 1.1 Сутність предметумакроекономіки та його складові
Макроекономіка досліджуєгосподарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб’єктів іформує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні.
Макроекономіка – це розділсучасної економічної теорії, що вивчає закономірності розвитку економіки якєдиного цілого. Теоретичною основою дисципліни є: теорія грошей; теоріяінфляції; теорія зайнятості; теорія економічних циклів; теорія економічногозростання; теорія економічної політики; теорія зовнішньоекономічних відносин таінші (рис. 1).
Макроекономікадозволяє знайти відповідь на питання:1) Яким чином взаємодіють такі сукупні величини як безробіття та інфляція і як вони впливають на зростання національних обсягів виробництва? 2) Які причини та наслідки інфляції і як її можна подолати? 3) Чим обумовлюється рівень зайнятості і як можна зменшити безробіття? 4) Від чого залежить економічна кон’юнктура? 5) Які причини макроекономічної нестабільності? 6) Чому одна нація багатша або бідніша від інших? 7) Яка роль держави в регулюванні макроекономічних процесів? 8) Який вплив міжнародних процесів на національну економіку?
Предметомвивчення макроекономіки є аналіз ринкової системи. В центрі дослідження стоїтьпроблема ефективності, тобто як в умовах обмежених ресурсів досягтимаксимальної віддачі від здійснених витрат.
Об’єктоммакроекономіки є національна економіка країни з урахуванням її відповідноготипу, тобто історично визначеної економічної системи (рис. 2).
Предметоммакроекономіки є механізм функціонування економічної системи.
Макроекономіка досліджує сутність,результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народногогосподарства.
Методологіямакроекономічних досліджень базується на постановці емпіричної задачі,виявленні реальних фактів, їх узагальненні і виведенні принципів абоекономічних теорій, які потім кладуться в основу розробки економічної політикидержави (рис. 4).
Широковживаним і добре відомим євизначення макроекономіки як науки, що вивчає економіку з точки зору їїцілісності. Макроекономіка – це той особливий погляд на економічні відносини,яким на них має дивитись керівник уряду, державний діяч, політик, зрештою,будь-який громадянин, коло зацікавлень якого не обмежується родиннимипроблемами. Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічноїполітики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновкамикеруються ті, хто формує і здійснює економічну політику.
Специфічнимзавданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та поясненняпроцесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства вцілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства імакроекономіку як науку. Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження маєекономічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки ісуспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає [6,c. 21]:
– національнуекономіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;
– окреміагрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібнихіндивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфераматеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватнийсектори, сфера домашніх господарств тощо);
– сфериекономічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільногопродукту);
– економічнізв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні іорганізаційно-економічні відносини);
– стратегіюекономічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основиекономічної політики.
Виходячи з цього, потрібнорозмежувати дві сторони предмету макроекономіки – позитивну і нормативну.
Позитивнамакроекономікаце теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої – привестив систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонуваннянародного господарства як цілого.
Нормативнамакроекономіка – це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічноїполітики, пов'язаної з регулюванням економічної системи чи переходом до іншоїекономічної системи.
Прицьому слід пам'ятати слова Дж.М. Кейнса щодо значення економічної теоріївзагалі: «Економічна теорія не є набором уже готових рекомендацій, якізастосовують безпосередньо в господарській практиці.
Вонає скоріше методом, ніж вченням, допомагаючи тому, хто оволодіє нею, приходитидо правильних висновків».
Необхідновиділяти і прикладну макроекономіку – конкретну економічну науку, що розробляєконкретні моделі розвитку економічної системи.
Мививчаємо теоретичний аспект макроекономіки. Теоретична макроекономіказастосовує специфічний набір методів і прийомів дослідження свого предмету.
1.2 Поняття основнихмакроекономічних агрегатів, як предмету макроекономіки
Макроекономіка об'єктом вивченнямає не окремі господарські одиниці (домогосподарства, підприємства, фірми), асуспільне (національне) виробництво в цілому. Національне виробництво являєсобою безперервний рух індивідуальних капіталів, кругообороти яких взаємнопереплітаються, утворюючи єдиний ланцюг економічних відносин, що проявляютьсячерез ринок, купівлю-продаж товарів. У цю складну мережу взаємодії включаєтьсярух як промислового, так і торговельного, банківського й фінансового капіталів.Тому макроекономіка, вивчаючи економічний стан країни, розглядає господарськіпроцеси не ізольовано, а в їх тісній взаємодії, в агрегованому, сукупномувигляді. Зокрема, взаємозв'язки між сукупним попитом і сукупною пропозицією, їхвплив на національний обсяг виробництва; проблеми встановлення загальноїрівноваги на товарному, грошовому й ресурсному ринках та відтвореннісуспільного продукту; державне втручання в економіку та його межі;взаємозв'язки між інфляцією, безробіттям і соціальним захистом населення тощо.
Валовий випуск (ВВ)– це сукупна ринкова вартість товарів тапослуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому підбазовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку іне включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на доданувартість, мито та ін.).
Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності,ВВ включає [8, c. 39]:
1) усі товари, незалежно від місця їх використання;
2) послуги, що надають іншим інституційним одиницям, та ін.
Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.
Ринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;
2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці внатуральній формі;
3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даногопідприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншимпідрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;
4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять узапаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринковоговикористання.
Неринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їхвласного кінцевого споживання, нагромадження;
2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційнимодиницям і суспільству в цілому;
3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені длянеринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів увиробника.
СНР з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:
/>, форм. (1) до п. 1.2.
де РП – вартість реалізованої продукції;
З1 – вартість продукції, що спрямована у запаси,включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її узапаси;
З2 – вартість продукції, що була використана іззапасів, за цінами на момент її використання.
Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державногоуправління і некомерційних організацій, якій обслуговують домашні господарства,визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються заформулою:
/>, форм. (2) до п. 1.2.
де МВ– витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;
ОП – оплата праці працівників;
А – споживання основного капіталу (амортизація);
(П – С) – чисті інші податки на виробництво, тобто інші валовіподатки за мінусом субсидій.
Центральне місце в системі національних рахунків (СНР) займаєпоказник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валовувартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певногоперіоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання.
Суть ВВП розкривають його загальні риси [2, c. 55]:
– є найбільш загальним показником кінцевого результатуекономічної діяльності в цілому в національній економіці;
– характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічногопроцесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів,кінцеве використання матеріальних благ і послуг;
– охоплює результати економічної діяльності всіхгосподарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфериматеріального виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних господарствнаселення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;
– є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартістьрічного виробництва;
– маєкількісний, часовий вимір.
Макроекономічні показники – це показники в грошовій формі. Томуїхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так івід рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспільства мають величина ідинаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільстванасамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичнихобсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цихпотреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метоювизначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо цінибудуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються:зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни якфізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора вмакроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний,застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.
Номінальний ВВП (ВВПн) – це показник загального обсягувиробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даногороку.
Реальний ВВП (ВВПр) – це показник загального обсягувиробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, якийприймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховуєзміну рівня цін [5, c. 69].
З реальним ВНП тісно пов'язані й такі поняття, як інфлювання йдефлювання, тобто приведення показників ВНП за різні роки до єдиної ціновоїбази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.
Інфлювання – це збільшення показників ВНП для років, що передуютьроку, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бікпідвищення ґрунтується на визнанні того, що ціни в добазовий період булинижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукціїцих років.
Дефлювання – це зменшення показників ВНП для років, щослідують за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, щопоказники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.
Потенційний ВНП – це довгострокова динаміка реального ВНП. Вінхарактеризує виробничі можливості економіки за тривалий час, тобто максимальнукількість товарів та послуг, що їх може виробляти економіка за стабільних цін.Потенційний обсяг виробництва часом називають ще обсягом виробництва за повноїзайнятості.
Процентна ставка – ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти привикористанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю запевний період (квартал, рік).
На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм. Якщопропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.
/>2. Сутність та основні функції макроекономічної політики 2.1 Поняття та особливостіздійснення макроекономічної політики
Усучасних Умовах сформувалося декілька напрямів макроекономічної політики,основні з яких – фіскальна і монетарна. Провідником кожної з них в розвиненихкраїнах виступають різні управлінські структури. Так, в США монетарну політикуздійснює Федеральна резервна система – по суті, центральний банк країни, афіскальну політику – Конгрес. В Україні відповідно, монетарну політикурозробляє і реалізує Національний банк України, а фіскальну – Верховна Рада яквищий законодавчий орган. Об'єктами регулювання при проведенні монетарноїполітики виступають головним чином величина грошової маси і ставка відсотка, адля фіскальної політики – величина податків і обсяг урядових витрат.
Теоретичніспори між різними школами макроекономіки ведуться з урахуванням цих обставин нетільки з питання про допустимість державного втручання в перебіг економічнихпроцесів, але і з приводу порівняльної оцінки результативності фіскальної імонетарної політики в розв'язанні тих або інших конкретних проблем, а такожвідносно проблеми поєднання фіскальної і монетарної політики. У такій площиніпитання, по суті, зводиться до того, який набір монетарних і фіскальних заходівє оптимальним для розв'язання проблеми відновлення рівновага в даній конкретнійситуації? Саме набір відповідних заходів у часі утворює стабілізаційнуполітику, мета якої – зменшення коливань ділового циклу. Все мистецтво такоїполітики зводиться саме до визначення тривалості здійснення тих або іншихзаходів і по можливості точного дозування їх впливу на сукупний попит і сукупнупропозицію. Такі задачі легше поставити, ніж вирішити, тому що відповідністьцілей і результатів політики ніколи не гарантована.
Узв'язку з цим самостійною теоретичною проблемою стає оцінка міри повнотиврахування всіх обставин, які можуть вплинути на реалізацію тієї або іншої мірисаме в тому напрямі, в якому ця реалізація намічена. З даною проблемою тіснопов'язана і проблема ціни помилок в проведенні стабілізаційної політики,оскільки в реальному житті, наприклад, заходи, що мають на меті пом'якшенняколивань циклу, насправді можуть привести до їх посилення.
Взяти,наприклад, проблему співвідношення пріоритетів боротьби з інфляцією і боротьбиз безробіттям. Залежно від того, який вибраний пріоритет – зменшення інфляціїабо зниження безробіття, формується відповідний набір економічних заходівуряду. Важливо підкреслити, що на вибір варіанту дій впливає не тількиоб'єктивне положення справ, але також (в умовах реальної многопартійності таінших політичних чинників) і кон'юнктурні міркування, пов'язані з тим, скількичасу до чергових виборів залишається у правлячої політичної партії і чи існуєнагальна необхідність в проведенні такої політики, яка створить видимістьуспіху саме в період, що залишився до виборів, хоч би і ціною неминучогопогіршення економічної ситуації відразу після них. З урахуванням таких обставинв макроекономічній теорії сформувався дуже цікавий розділ під назвою «Теоріяполітичного ділового циклу».
Урешті-решт,з кожної проблеми економічної політики існує цілий спектр точок зору, щопредставляють різні школи макроекономічної думки, які розрізнюються за своїмитеоретичними підходами. Так, рекомендації монетаристів у сфері антиінфляційноїполітики ґрунтуються на їх трактуванні провідної ролі підтримки темпівзростання грошової маси в забезпеченні економічного зростання. Прихильники жактивного державного втручання в економіку (їх називають активістами), навпаки,вважаючи, що між темпами зростання грошової маси і темпами економічногозростання в короткостроковому плані немає жорсткого зв'язку, вважають, що самапо собі підтримка постійних темпів зростання грошової маси не є гарантієюзабезпечення необхідних темпів економічного зростання. Тому, на їх думку,необхідне застосування й інших заходів із стимулювання попиту, наприклад,зменшення оподаткування в періоди спаду.
Неокласики,заперечуючи активістам в їх схвальному відношенні до ідеї державного втручанняв економічні-процеси, в своїх висновках відносно принципів економічної політикине дотримуються суворо поглядів монетаристів, а відстоюють свою версіютрактування ефективності державного втручання в економіку. Виходячи з концепціїраціональних очікувань, неокласики вважають, що активна політика не маєгарантованих шансів на успіх, тому що дійсна реакція людей і фірм на політикууряду може не співпасти з тією, на яку уряд розраховує, бо ця реакція багато вчому залежить від того, що насправді думають про цілі урядової політики ті, дояких вона звернена. Незважаючи на відмінності концептуальних засад різних шкілмакроекономіки, в окремих питаннях відмічається схоже тлумачення взаємозв'язківміж економічними процесами. Так, і неокласики, спираючись на реальний фактповільної реакції заробітної плати на зміну цін, пропонують цілком обґрунтованізаходи щодо проведення стабілізаційної політики, і неокейнсіанці, відходячи відтрадиційного кейнсіанства, загалом розділяють такий підхід.
Теоріяекономічної політики в сучасних умовах не вичерпується обґрунтуванням заходівмонетарного і фіскального характеру. Вона торкається також аналізу проблем, щопороджуються самим фактом державного втручання в економічне життя. Доти, докине мало місця широкомасштабне втручання держави в господарські процеси, не булоі пов'язаних з ним специфічних проблем. Серед них першорядне значення маєпроблема бюджетного дефіциту і державного боргу. На початковій стадіїформування кейнсіанської моделі, коли методи стимулювання попиту з боку держависвоїм супутнім результатом мали виникнення бюджетного дефіциту і поступовезбільшення сукупного державного боргу, це не мало явних негативних наслідківдля економічного зростання і грошового обігу.
Однаку сучасних умовах, коли величина державного боргу стала порівнянною з розмірамивалового національного продукту і сума щорічних виплат одних тільки відсотківпо боргу займає одне із провідних місць у витратній частині бюджету, це не можене справляти впливу, переважно негативного, на стабільність грошового обігу іможливості держави впливати на здійснення стабілізаційної політики. Сам дефіцитбюджету перетворюється в могутній інфляційний чинник, і розробка заходівстабілізаційного характеру в обов'язковому порядку повинна передбачатипроведення традиційних заходів щодо розв'язання трьох головних макроекономічнихпроблем (зростання, зайнятість, інфляція) в ув'язці з одночасним розв'язаннямчетвертої проблеми – збалансованості держбюджету і підтримки оптимальноївеличини державного боргу. З цих проблем у макроекономічній теорії відсутняєдність думок і йдуть тривалі і цікаві дискусії.
Потрібновідмітити важливість ще однієї макроекономічної проблеми, значення якої всучасних умовах неухильно зростає. Будь-який тип стабілізаційної політики, щопроводиться урядом окремої країни, не зможе дати бажаних результатів, якщотільки у відповідних заходах не враховується дія зовнішньоекономічних чинників.Економіка будь-якої країни в сучасних умовах носить відкритий характер, певначастина її ВНП створюється або реалізується за кордоном. І якщо теоретичнімакроекономічні моделі не враховують цієї обставини, то практична їхзастосованість може виявитися нульовою, оскільки всі стабілізаційні заходиможуть не дати очікуваного результату якраз через те, що в них не врахованийвплив зовнішньоекономічних чинників. У макроекономічній теорії ця проблемаотримала назву «проблема рівноваги платіжного балансу». Відповідно, потрібновиділити такий відносно самостійний різновид економічної політики, якзовнішньоекономічна політик. Тому потрібно говорити вже не про три, а про п'ятьключових мікроекономічних проблем.
2.2 Характеристика функцій макроекономічної політики
Кажучипро різновиди економічної політики, досі ми вели мову про таку їх форму, якстабілізаційна політика. До неї держава вдається, коли економіка стикається знепередбаченими труднощами і потрібне вживання термінових заходів, розрахованихна короткострокову перспективу. З припиненням впливу несприятливих чинниківвідпадає і необхідність застосування відповідних заходів. У той же час всірізновиди економічної політики і передусім такі, як фіскальна і монетарна,застосовуються і для вирішення довгострокових задач, для підтримки рівноваги векономіці поза прямим зв'язком з поточними економічними негараздами. У ційсвоїй якості вони утворюють структурну політику.
Промисловаполітика.
Звичайноструктурна політика проводиться як один з елементів довгострокової політикиекономічного зростання, коли характер завдань, що вирішуються, такий, щопотрібний більш тривалий час для досягнення відповідних цілей. Іноді у зв'язкуз цим кажуть про промислову політику, маючи на увазі, що промисловість складаєоснову структури економіки будь-якої розвиненої країни. У рамках такоїструктурної політики особливо виділяють науково-технічну та інвестиційнуполітику.
Існуваннянеобхідності проведення довгострокових за своєю природою заходів економічноїполітики багато в чому зумовлене існуванням так званих великих циклівекономічної кон'юнктури, пов'язаних із закономірностями науково-технічногопрогресу, а не з поточними коливаннями сукупного попиту і пропозиції. Окремийвипадок структурної політики – перехідний період до ринку, який переживаєУкраїна. Основна ціль цього періоду – перехід від командної моделі економіки доринкової, коли необхідно повністю перебудувати застарілу структуру економіки якз точки зору галузевого підходу, так і з позицій реформування відносинвласності, з урахуванням особливо обтяжуючої ролі розпаду СРСР саме дляекономічної системи України. Стосовно до ситуації другої половини 90-х роківможна говорити про необхідність одночасного розв'язання довгостроковихекономічних проблем структурного порядку і поточних проблем циклічного спаду,що ставить перед економічною політикою особливо складні задачі.
Соціальнаполітика.
Назакінчення потрібно відмітити ще один різновид економічної політики – соціальну.її також не можна звести до вирішення одного із завдань стабілізаційноїполітики, незважаючи на те, що в ході подолання економічних спадів як одна знайважливіших задач ставиться зниження рівня безробіття – типова соціальнапроблема. У сучасних умовах соціальна політика в розвинених країнах вийшла зарамки розв'язання таких чисто кон'юнктурних проблем. У полі її реалізаціїпотрапили такі проблеми, як соціальне забезпечення, розвиток суспільних системосвіти, охорони здоров'я, культури та інших сфер діяльності, які охоплюютьрозвиток людини. У виділенні соціальної політики в особливу галузь економічноїполітики знаходить відображення безперечний факт соціалізації економічногожиття в сучасних умовах. На жаль, в Україні необхідність проведення саме такоїсильної соціальної політики не усвідомлюється в належній мірі.
Отже,ми розглянули основні проблеми макроекономіки. Потрібно враховувати, що підхід,застосований при викладенні відповідних теоретичних проблем, спирається нааналіз досвіду макроекономічного регулювання в розвиненій ринковій економіці. Укомандно-адміністративній системі також проводилася певна макроекономічнаполітика, однак її цілі і механізми здійснення спиралися на абсолютно іншіпринципи. В умовах же руйнування командної системи управління і становленняринкового господарства неминуче міняється і зміст макроекономічної політики.
Зрозуміло,що в готовому і розвиненому вигляді, так, як це мало місце в сучаснихрозвинених країнах, макроекономічна політика в умовах перехідного періоду неможе мати місця. У перехідній економіці нарівні із загальними рисами, щороблять її схожою на розвинену ринкову економіку, існує також істотна специфікау прояві ринкових закономірностей, що вимагає особливої ретельності в розробцістабілізаційних заходів. Досвід розвинених країн при проведенні стабілізаційноїполітики може і повинен бути прийнятий за основу, але при цьому не требапрагнути до його сліпого копіювання. Завжди важливо пам'ятати, що країн ізринковою економікою і державним її регулюванням багато, але процвітаючих середних набагато менше. Сама по собі макроекономічна теорія є ключем до успішногорозв'язання багатьох економічних проблем у будь-якій країні, але вона впринципі не може бути паличкою-виручалочкою, що гарантує успіх макроекономічноїполітики, яка використовує ці теоретичні побудови./>
3.Аналіз сучасного стану,проблем та перспектив здійснення макроекономічної політики в Україні та впливуна макроекономічні агрегати 3.1 Особливостіздійснення макроекономічної політики в Україні в умовах фінансової кризи
а)Інфляційні тенденції
Інфляційнийсплеск кінця 2007 – першої половини 2008 рр[1][5]. став помітним чинником впливу насоціально-економічний розвиток України в поточному році. Він, зокрема:
- знизив динаміку реального зростання доходів населення;
- обумовив погіршення очікувань населення та суб’єктівгосподарювання щодо макроекономічної стабільності в країні;
- спонукав до здійснення антиінфляційних заходів монетарною тафіскальною владою.
Починаючиз другого кварталу 2008 р., послідовна реалізація антиінфляційних дійУряду та НБУ дозволила суттєво знизити темпи інфляції – річний цикл розігрівуінфляційних тенденцій до пікових значень у березні 2008 р. (понад 30%річних) завершився липневою дефляцією в Україні.
Уповільнитиінфляційні процеси з травня 2008 р. дозволили:
- сезонність, що спричинила зниження цін на плодоовочеву продукцію,продукти харчування та безалкогольні напої, питома вага яких у споживчомукошику становить 53,1%;
- дії НБУ щодо стримування банківського кредитування і гальмуваннятемпів грошової пропозиції – за 9 міс. 2008 р. приріст грошової маси склавлише 20,2%, торік – 33,6%, в той час як індекс споживчих цін був удвічібільшим, ніж торік;
- антиінфляційний ефект ревальвації національної валюти у травні2008 р., що дозволило здешевити імпорт;
- врівноваження товарних ринків за рахунок як зростання виробництвау галузях, орієнтованих на споживчий ринок, так і надходження імпортноїпродукції, що сформувало товарну насиченість на споживчому ринку;
- відтягування коштів населення зі споживчого ринку на депозитнірахунки (обсяги депозитів фізичних осіб збільшилися на 24,2% з початку року) тана валютний ринок (за 9 міс. 2008 року на готівковому валютному ринкусформувалося значне від’ємне сальдо продажу/купівлі населенням іноземної валютина рівні 2776 млн. доларів США, з них 1321 млн дол. – у вересні);
- гальмування світової інфляції, насамперед, зниження аграрноїінфляції і падіння світових цін на нафту, що позитивно позначилося на вартостіімпортованих енергоносіїв.
/>
Рис. 3.1.Динаміка індексу споживчих цін та індексу цін виробників у 2007 тасічні-вересні 2008 року (у% до грудня попереднього року)
В тойже час, слід враховувати тимчасовість та нестійкість низки зазначених чинників,що не дозволяє вести мову по остаточне подолання інфляційних тенденцій та даєпідстави прогнозувати їх відновлення восени 2008 р., оскільки:
- літня дефляція є традиційною та не свідчить про злам тенденції,
- зберігається суттєвий лаговий вплив підвищення цін виробниківпромислової продукції, сформований у попередні періоди зростанням вартості енергоносіївта сільськогосподарської продукції, збільшенням витрат на оплату праці, наобслуговування позичкових коштів та інвестиційних витрат тощо. З 2006 р.темп зростання оптових цін в промисловості стабільно перевищує індекс споживчихцін (Рис. 17), в 2008 р. розрив став особливо помітним черезгальмування зростання цін на споживчому ринку;
- базова інфляція практично не уповільнилася і впритул наблизиласядо широкого індексу споживчих цін, досягнувши за 9 міс. 2008 р. 15,6%;
- девальвація гривні, яка відбувається у вересні-жовтні, веде доістотного подорожчання імпортних товарів і може надати суттєвого поштовхуінфляційним тенденціям;
- продовжується зближення рівнів внутрішніх українських та світовихцін, посилене значною відкритістю економіки України та зростаючою конкуренцієюміж внутрішніми і зовнішніми споживачами сировинних продуктів танапівфабрикатів;
- спадна промислова динаміка і структурні дисбаланси економічногозростання не створюють надійної бази для майбутнього зростання товарноїпропозиції у відповідній кількості і якості;
- зростання обсягів сільськогосподарської продукції, як булопоказано вище, відбулося лише на деяких напрямках, відтак не відбулосьочікуваного суцільного зниження цін після отримання нового врожаю;
- за тривкого випереджаючого зростання доходів населення сформувавсяпевний надлишок попиту на ринку, який посилився зменшенням схильності дозаощаджень та вилученням частини депозитів з комерційних банків восени.
- залишається низькою конкуренція виробників на товарних ринках всилу недостатньо ефективного адміністративного регулювання цін та протидіїпроявам монопольної поведінки на внутрішньому ринку;
- посилюється економічна та політична невизначеність в умовахполітичної кризи в Україні, макрофінансової нестабільності та впливу світовоївалютно-фінансової кризи, що погіршує інфляційні очікування суб’єктів ринку[15];
Вартовраховувати також значний негативний вплив проінфляційного характеру фіскальноїполітики, яка має переважно соціальну спрямованість. За даними ДержказначействаУкраїни, за січень-вересень 2008 року до загального фонду Державного бюджетунадійшло 134,3 млрд. грн., що на 54,7% більше, ніж у відповідному періодіминулого року, а у вересні до загального фонду Держбюджету надійшло доходів на74,7% більше, ніж торік). Проте зростання обсягів фіскального вилучення сукупногопродукту супроводжувалося випереджаючим зростанням соціальних видатків.Бюджетне стимулювання економічного розвитку у 2008 р. погіршилося. Часткакапітальних видатків у загальній сумі видатків Зведеного бюджету України буланайменшою за всі попередні роки і в січні-травні 2008 р. становила 6% (усічні-травні 2007 р. – 7,9%). Це обумовило невисоку ефективністьфінансової політики в цілому щодо її спроможності нейтралізувати інфляційнерозширення споживчого попиту, активізувати інвестиційний попит та підтриматиекономічну активність, переламати тенденцію до погіршення сальдо торговельногобалансу, забезпечити стабільність національної грошової одиниці і стійкістьбанківської системи.
б) Зростання нестабільності банківського сектора економіки
Важливимчинником впливу на інфляційну й економічну динаміку в Україні стали зміни вобсягах і структурі банківського кредитування. Помітне скорочення темпівспоживчого кредитування у січні-вересні 2008 р. мало вагомий позитивнийвплив на послаблення дії інфляції попиту. Проте закономірним кроком на тліпогіршення практично всіх показників розвитку банківської системи в умовахвисокої інфляції та ужорсточення банківського регулювання, кризи на фондовомуринку і виведення капіталу з країни, ускладнення ситуації з фінансуванням сталотакож обмеження банками видачі кредитів на інвестиційні цілі, що відігралонегативну роль щодо інвестиційної динаміки в країні та послабило рольінвестиційного попиту в забезпеченні економічного зростання.
Середосновних тенденцій, що характеризують розвиток українського банківськогосектора у 2008 р., слід відмітити наступні:
- уповільнення процесів трансформації потенціалу банківської системив розширення економічної активності в економіці. За 8 місяців при зростаннівласного капіталу банків на 32,6% їхні активи збільшилися на 23,5%;
- падіння прибутковості банківської діяльності – станом на01.09.2007 р. прибуток склав 5058,4 млн. грн., що на 52% більше, ніж завідповідний період 2007 р., проте середня прибутковість банківськихактивів склала 0,80% проти 0,84% в аналогічному періоді минулого року, априбутковість статутного капіталу – 9,54%, проти 10,84%. За експертнимиоцінками, високий прибуток – результат торішнього бурхливого зростанняфінансової системи та збільшення частки високоприбуткових роздрібних кредитів впорівнянні з минулим роком;
- зменшення темпів приросту ресурсної бази банків – засiчень-вересень 2008 р. депозити фізичних осіб зросли на 24,2% (торік на32,1%), а депозити юридичних осіб – на 17,4% (торік на 37,8%). Слід вказати, щоважливою причиною уповільнення темпів зростання активів і пасивів банків є їхпереоцінка в іноземній валюті – падіння курсу основних валют щодо гривні впорівнянні з їх ринковими котируваннями в червні 2007 р. технічнозбільшило базу порівняння для розрахунку річних показників зростаннябанківської системи;
- погіршення міжнародних рейтингів української банківської системи –в червні 2008 р. міжнародна агенція Standard & Poor’s знизилакредитний рейтинг нашої країни, який до цього не змінювався 2 роки, із ВВ – доВ+*. В липні 2008 р. агенція оцінювала частку проблемних валових активівбанків в Україні (переважно кредитів) на рівні 35–50%, тоді як, за даними НБУ,обсяг проблемних кредитів становить 1,5%;
- ужорсточення банківської політики – банки закрили малоприбутковідовгострокові програми кредитування земельних ділянок та іпотеки, ужорсточилиумови надання споживчих позик, зменшили терміни надання кредитів – довгостроковікредити протягом 8 місяців 2008 р. збільшилися на 25,2% за загальногозростання кредитів на 26,8% і на 1 вересня становили 59,4% від наданихкредитів. Перехід банків в режим жорсткої економії засвідчує накопиченнязначних коштів на банківських рахунках – понад 24 млрд. грн. на 1.10.08 р.;
- активізація використання зовнішніх джерел нарощування банківськогокапіталу – за перше півріччя частка іноземного капіталу в статутних фондахбанків зросла до 40%, а приріст капіталу був більший аналогічного показника заперше півріччя 2007 р. (22% проти 18%). Це дозволило підтримати показникадекватності регулятивного капіталу, який знизився з 13,92 на 01.01.2008 р.до 13,25 на 01.03.2008 р., проте на початок вересня 2009 р.підвищився до 13,74%. При цьому обсяги зовнішніх запозичень українських банків,які розмістили свої облігації на зовнішніх ринках, у першому півріччі 2008 р.становили лише 800 млн. проти майже 2 млрд. дол. США торік. Нарощуваннякапіталу виключно за рахунок стратегічних іноземних інвесторів рівноціннесуттєвій десуверенізації фінансового сектора;
- уповільнення майже вдвічі темпів зростання споживчого кредитування– за 9 місяців 2008 р. воно збільшилося на 33,5% (торік на 64,9%), протепродовжує стало випереджати темпи кредитування суб’єктів господарювання, якізросли на 32,1% (торік на 42,6%). У зазначений період частка виданих населеннюкредитів у загальній масі кредитів досягла 36,6% (на 01.01.2008 вона становила31,7%). Ці тенденції позитивно позначилися на структурі банківських активів затермінами і валютами, оскільки в 2008 р. більшість споживчих кредитів булидовготерміновими та видавалися у національній валюті;
- за підвищення облікової ставки НБУ до 12% та високої інфляціївідбулось подорожання як кредитів, так і депозитів (влітку вартість депозитівдещо зменшилася). Середньозважена вартість кредитів в національній валюті засічень-серпень 2008 р. зросла з 14,4% до 16,8%, в іноземній – з 11,2% до12,7%. Інтегральна ставка за кредитами зросла з 13,4% до 15,2%, а інтегральнаставка за депозитами – з 7,9% до 8,8%. Тимчасом за високих темпів інфляціїреальні процентні ставки залишаються від’ємними, що знижує прибутковістьбанківської системи та послаблює стимули до заощаджень[15].
Ускладних фінансових умовах відбулося загострення низки системних проблемвітчизняного банківського сектора:
- дефіциту як довгострокових, так і короткострокових фінансовихресурсів, що обмежує виконання банками своїх зобов’язань та не дозволяє їмзабезпечити пропозицію довгострокових кредитів на рівні, адекватному потребамекономіки[2][6];
- розриву в фінансуванні банківських активів зобов’язаннями увигляді депозитів у банках;
- дисбалансу ліквідності – падіння співвідношення міждовгостроковими депозитами та довгостроковими кредитами;
- низького рівня ризик-менеджменту, передусім, щодо кредитуваннякорпоративного сектора;
- високих валютних ризиків в умовах значної курсової волатильності –подорожчання долара загрожує банкам як зростанням неповернень за валютнимикредитами, так і труднощами щодо погашення своїх боргових зобов’язань;
- нестачі внутрішніх джерел капіталізації, що веде до посиленнязалежності банків від іноземних інвесторів.
Затаких негативних передумов наростання негативних очікувань на валютному ринкупри політичній нестабільності в суспільстві та на тлі демонстраційного ефектурозгортання світової фінансової кризи зумовило падіння довіри до банківськоїсистеми, яке виявилося в початку масового вилучення коштів з депозитнихрахунків у жовтні 2008 р. В цій ситуації позитивно слід оцінитиантикризові дії НБУ щодо суттєвого збільшення обсягів рефінансування (5,96 млрдгрн. – за вересень, 6,45 млрд грн. – за першу декаду жовтня), заборонидострокового погашення депозитних рахунків (Постанова Ради НБУ №319), зняттяобмежень на залучення валютних коштів (скасування 20%-ї норми резервування піддепозити нерезидентів, підвищення порогової вартості зовнішніх позик тощо).
Водночас,поточна стабільність фінансової системи залежить від ефективного вирішення двохсуперечливих завдань – забезпечення на належному рівні банківської ліквідностіта підтримання курсу гривні. Отже, на відміну розвинених країн, депершочерговим завданням визнано максимально можливе забезпечення банків уфінансових ресурсах, в Україні рівноважливим завданням стало втримання курсовоїстабільності, що дещо обмежує можливості НБУ щодо врегулювання ситуації. Аджеодночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій зрефінансування може істотно виснажити міжнародні резерви НБУ та стимулюватигрошову пропозицію. Разом з тим, намагання НБУ обмежити обсяги банківськогокредитування не відповідає середньо- і довгостроковим цілям фінансовоїстабілізації – стимулювання ділової та інвестиційної активності, збереженнядовіри населення до вітчизняних банків, підвищення фінансової стійкості останніх.
в) Проблеми валютно-курсової стабільності
Усічні-вересні 2008 р. розвиток валютної сфери України був вкрайнеоднозначним. Якщо у травні 2008 р. переважали передумови для ревальваціїгривні, то на початку осені – для її девальвації. Великі обсяги припливуіноземного капіталу (за 8 міс. 2008 р. 13,6 млрд. дол. США, що в 1,6 разубільше, ніж торік) зумовили суттєве переважання в більшу частину рокупропозиції іноземної валюти над попитом. Викуп надлишкової пропозиції дозолотовалютних резервів вимагав від НБУ активних стерилізаційних операцій ісупроводжувався збільшенням грошової пропозиції. З цих причин та з огляду нанеобхідність гальмування темпів інфляції та послаблення боргового навантаженняна вітчизняні фінансові і нефінансові корпорації [3][7] 21 травня НБУ підвищивофіційний курс гривні до долара США з 5,05 грн/дол. США до 4,85 грн/дол. США.Такий крок НБУ наблизив офіційний курс до ринкової ситуації та дозволивврівноважити ринок без потреби проведення масованих валютних інтервенцій звикупу валюти. На думку низки експертів, одним з потужних аргументів на користьзміцнення Нацбанком офіційного курсу гривні стало значне зростання залишку наЄдиному казначейському рахунку, що посилило ризики не контрольованогомонетарною владою виведення на ринок значного обсягу вільних коштів.
Хочаупродовж літніх місяців у валютній сфері зберігалася відносна стабільність –курс на міжбанку коливався в межах 4,50–4,65 грн/дол. США, а офіційний –утримувався на рівні 4,85–4,86 грн/дол. США, ревальваційний тиск зберігався,про що свідчить статистка валютних інтервенцій. За її даними, вже 22–23 травняНБУ змушений був виходити на ринок для купівлі валюти, причому лише за ці двадні міжнародні резерви збільшилися на 574 млн дол. Усього за червень-серпеньміжнародні резерви НБУ зросли з 34 до 38 млрд. дол. США, обсяг валютнихінтервенцій склав 4,74 млрд. дол. США.
Сліднаголосити, що відхід НБУ від фіксованого курсу не супроводжувавсязапровадженням чіткої доктрини валютно-курсового регулювання. Це сприяловисокій невизначеності на валютному ринку України, посиленій різкими змінамиситуації на світових валютних ринках. Так, в середині липня 2008 р. курсдолара США на міжнародних ринках почав стрімко зростати на тлі очікуваної запідсумками другого кварталу рецесії в єврозоні. Це відповідним чиномпозначилося на факторах, що мають велике значення для курсу української валюти,а саме:
- зменшився приплив капіталу до банківського сектору в зв’язку зісвітовою фінансовою кризою, нестачею ліквідності і перетіканням ресурсів удоларові активи;
- різко зріс попит на долари на міжбанківському і готівковомувалютному ринках (зокрема, внаслідок дій Нафтогазу, що готується до дворазовогопідвищення цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків удоларових ресурсах в умовах відносного надлишку гривневої ліквідності – залишкина коррахунках на 1.10.08 р. досягли 24,2 млрд. грн., та «втечі» населеннявід національної валюти);
- в очікуванні девальвації гривні активізувався відплив капіталу зкраїни, зацікавленого в отриманні курсового прибутку – з березня по жовтень2008 р. нерезиденти продали ОВДП на суму 1,3 млрд. грн. У підсумкувід’ємне сальдо за операціями купівлі продажу нерезидентами внутрішніхоблігацій банків склало 413 млн. дол. США, за операціями з цінними паперамиУряду – 226 млн. дол. США.;
- зменшилася експортна виручка внаслідок падіння світових цін наметал у серпні 2008 р. на 15–20%,
- продовжилося зростання обсягів імпорту.
В цихумовах заяви представників монетарної влади про небажання витрачати резерви назгладжування спекулятивних коливань на міжбанківському ринку через негативнийвплив валютних інтервенцій на ліквідність банківської системи спровокувалипанічні настрої не лише у вітчизняних агентів валютного ринку, але і у великих стратегічнихінвесторів. У підсумку курс долара на міжбанківському валютному ринку увересні-жовтні підвищився з 4,6 до 5,6 грн/дол. США (або на 11% з початкуроку). Це змусило НБУ суттєво розширити межі курсового коридору (замість 4,85 ±4%вони були встановлені на рівні 4,95 ±8%), активізувати проведення валютнихінтервенцій, обмежити банківську маржу між курсом купівлі і продажу готівковоївалюти до 5%. НБУ також попередив банки, що застосовуватиме жорсткі санкції увипадку купівлі валюти для імпорту, що не завозиться в Україну, а такожздійснення авансових платежів за імпорт, окрім критичного.
Отже,дестабілізаційні тенденції у грошово-фінансовій сфері України мають об’єктивнесистемне підґрунтя, що засвідчує необхідність комплексності підходівантикризової політики, які мають не лише протидіяти поточним ознакамнестабільності, але й забезпечувати необхідні структурні зрушення в цій сферіекономіки. 3.2 Перспективиформування макроекономічного курсу в Україні в 2009 році
Викладеневище дає підстави стверджувати, що підґрунтя наростання макрофінансовоїнестабільності в Україні восени поточного року міститься насамперед уздійснюваній економічній політиці, яка характеризувалася невиваженістю танеадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національноїекономіки.
Підґрунтямфінансової дестабілізації в Україні стали системні суперечності:
- надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження вумовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриттянадлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, авідтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютноїдестабілізації. За 2003–2007 рр. номінальні доходи населення зросли в 4,2 разу,реальні – в 2,1 разу, а реальний ВВП – лише в 1,4 разу;
- інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькістьмеханізмів рефінансування банківської системи, що обумовило надмірну вартістьфінансових ресурсів всередині країни та, за стрімкого зростання попиту накредитні ресурси, обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринкизапозичень. Важелі Національного банку, спрямовані на регулювання грошовоїпропозиції, виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансових ринків, аантиінфляційні заходи монетарного характеру лише посилили потребу в зовнішніхзапозиченнях. При цьому використання споживчих кредитів зосередилося насампередна придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;
- несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовилопереважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю таякнайшвидшим обігом коштів: за 2005–2007 рр. інвестиції в промисловість зрослив 1,5 разу, в той час як в операції з нерухомістю – в 1,9 разу, фінансову діяльність– 2,4 разу, роздрібну торгівлю – утричі. У 2007 році при прискоренніінвестиційних процесів інвестиції в промисловість збільшилися на 27%, в той часяк в роздрібну торгівлю – на 48%, фінансову діяльність – 60%. Випереджаючітемпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту,над інвестиціями у виробництво останнього посилювали ризики нестабільностіфінансової системи та інфляційний потенціал, який формується внаслідокперевищення сукупного попиту над пропозицією.
- концентрація експортної спеціалізації України на невеликійкількості товарних груп, насамперед – сировинного характеру, в умовахекспортоорієнтованої моделі розвитку економіки, при значній частці товарів звисоким рівнем доданої вартості в імпорті. Це обумовило хронічне нарощуваннядефіциту зовнішньої торгівлі та високу залежність економіки України відкон’юнктури світових ринків, курсових коливань тощо.
Між тим, в останні роки не лише не відбувалося системних дійщодо подолання зазначених суперечностей, але й було припущено низку прорахунківв економічній політиці, які призвели до посилення кризових проявів:
- зберігався високий рівень фіскального вилучення коштів на потребиспоживання: у січні-травні 2008 р. видатки зведеного бюджету Українизросли на 46,9% (торік – на 20,9%), видатки на соціальний захист і соціальнезабезпечення – на 53,5% (у минулому році – на 16%). Водночас частка капітальнихвидатків у загальній сумі видатків Зведеного бюджету України була найменшою завсі попередні роки і в зазначений період становила 6% (у січні-травні 2007 р.– 7,9%) – відтак фіскальна політика відігравала гальмівну роль щодоінвестиційних процесів;
- відбувалося затягування запровадження дієвих заходів щодорегулювання зовнішніх запозичень вітчизняних суб’єктів господарювання, що,обумовлювало ревальваційний тиск з боку припливу на ринок «коротких грошей» й,зрештою, спричинилося до надмірного нагромадження зовнішніх зобов’язань, щопогіршило фінансову надійність позичальників;
- під впливом згаданих вище тимчасових тенденцій на валютному ринкута з міркувань запобігання інфляційним тенденціям навесні 2008 р. булоприйнято рішення про офіційну ревальвацію гривні, НБУ не протидіяв подорожчаннюгривні на валютному ринку значно вище за офіційний курс. Це сприяло погіршеннюумов торгівлі та зовнішньоторговельного сальдо, заклало підґрунтя глибининаступного девальваційного падіння;
- в умовах перевищення фіскальних надходжень над запланованими(значною мірою, через перевищення інфляційних орієнтирів) не було прийняторішень щодо напрямків ефективного витрачання надлишку, відтак відбулосьзаморожування суттєвої частини коштів на єдиному казначейському рахунку, щовело до поточної демонетизації економіки, проте водночас – формуванняінфляційного монетарного «навісу».
Загальноюпричиною подібних прорахунків є, на нашу думку, орієнтація економічної політикина здобуття прихильності електорату в умовах прискореного повторенняполітичного циклу та нехтування цілями розвитку та структурної модернізації,які подекуди вимагали прийняття непопулярних рішень. Як зазначалося у ЗверненніПрезидента України до українського народу 8 жовтня 2008 р., «виборчірозрахунки переросли у тотальний соціальний популізм, який призвів до найвищоїв Європі інфляції і зниження соціальних стандартів – заробітної плати, пенсії ібагатьох інших соціальних програм».
Активним негативним чинником, який зробив свій внесок вдестабілізацію економічної ситуації стало наростання політичної кризи восени2008 року. В той час, як прояви світової фінансової кризи вимагають оперативнихузгоджених фахових рішень гілок влади, політична криза знижує дієздатністьостанньої. Це, а також непевність у найближчих перспективах економічноїполітики, в тому числі – щодо формування Державного бюджету на 2009 рік,передбачення чергового оберту популізму в економічній політиці в умовахнаближення майбутніх президентських виборів, а тим більш – позачергових виборівдо Верховної Ради, посилило песимізм суб’єктів ринку в оцінках перспективрозвитку кризових явищ, підвищило інфляційні очікування, обумовило подальшезниження інвестиційної привабливості економіки.
Такимчином, в Україні одночасно проявилися ознаки валютної, фондової, банківськоїкриз в умовах дестабілізації ринку нерухомості, рецесії будівництва тазагального погіршення внутрішньої і зовнішньої макроекономічної ситуації. Знашої точки зору, кризові явища стали логічним результатом реалізаціїінфляціогенної моделі невиваженої соціальної орієнтації економіки, якафункціонує за відсутності цілеспрямованої інвестиційної політики на підґрунтізовнішнього кредитування. Подібний сценарій розгортання подій спостерігавсяпротягом останнього року в жорсткому варіанті – в Казахстані і в більш м'якихваріантах – в країнах Балтії і Росії). Після періоду відставання динамікидоходів від поточних видатків і інвестицій, посилення боргового навантаження набюджет фірм та домогосподарств розпочинається відновлення об'єктивнихспіввідношень між ціною житла, доходами населення і розмірами кредитуванняжитлового будівництва, які були надмірно «роздуті» активними зовнішнімизапозиченнями.
Зважаючина ймовірність несприятливих тенденцій розвитку світової економіки в найближчіроки[4][17],створюються підстави для реальних ризиків затягування української економіки утривалу економічну рецесію.
По-перше,негативніпроцеси, що розгортаються у фінансовій сфері України, тісно взаємопов’язані іпідсилюють один одного: ужорсточення політики доходів та монетарної політики –уповільнення динаміки кредитів – зниження споживчого і інвестиційного попиту – уповільненняекономічного зростання – уповільнення динаміки доходів – зростання неплатежівпо кредитах. Розгортання цього «ланцюга» загрожує лавиноподібним наростаннямнезбалансованості валютно-фінансової системи української економіки.
По-друге,післякризова ситуація характеризуватиметься істотним погіршенням зовнішніх умовфункціонування української економіки унаслідок різкого підвищення цін на газ,падіння кредитних рейтингів України і перенасиченості ринків збуту традиційнихтоварів українського експорту. Ймовірним є період помітного сповільнення темпівекономічного зростання, що вестиме як до зниження динаміки доходів, так і дочергового підвищення ризиків для вітчизняної банківської системи черезпослаблення платоспроможності боржників. Простого відновлення економічної активностіза рахунок вищої цінової конкурентоспроможності унаслідок девальвації гривніможе виявитися недостатнім для пожвавлення економіки. Для подолання кризибудуть потрібні масштабні інвестиції в модернізацію української економіки,зростання продуктивності праці, підвищення конкурентоспроможності українськихвиробників, а також суттєве посилення ролі внутрішнього ринку у споживаннітоварів українського виробництва.
По-третє,відбувається послаблення здатності органів державного управління до контролю надситуацією через перманентне політичне протистояння гілок влади, поширеннявпливу об’єктивних тенденцій глобального масштабу, непідконтрольнихнаціональній владі, дію міжнародних антикризових регуляцій обов’язкового чирекомендаційного характеру (для України, зокрема, такі регуляції набули виглядуумов отримання кредитної лінії МВФ). Ці чинники тиснутимуть у бік дотриманнянасамперед стабілізаційних орієнтирів антикризової політики.
Вищезазначенепідкреслює важливість адекватної оцінки поточної ситуації при виробленні якантикризових, так і стратегічних заходів монетарної політики, які повиннівирішувати дилему стимулювання економічної активності й втримання темпівінфляції на прийнятному для української економіки рівні, забезпечення валютноїта фінансової стабільності. Лише вкрай виважена грошово-кредитна, валютна йфіскальна політики дадуть можливість підтримати внутрішній попит і відновитиінвестиційну активність без розкручування інфляційних процесів, забезпечитиефективну конкуренцію на товарних ринках без суттєвого погіршення позиційвітчизняних виробників, забезпечити достатній рівень ресурсної бази іприбутковості банків за переорієнтації їх із зовнішніх на внутрішні ресурси, акредитної активності – у менш ризикові та стратегічно важливі сфери діяльності.Фактично йдеться про розробку в логіці антикризових заходів концепції політики«оптимально доступних грошей» – з погляду задоволення потреб фінансуванняпріоритетних напрямів економічного розвитку, стимулювання внутрішнього попиту,підтримання конкурентоспроможності виробників і платоспроможності населення,забезпечення фінансової стійкості банківської системи, недопущення різкихколивань курсу гривні, та про радикальне удосконалення фіскальної політики,насамперед – щодо підтримання соціальних стандартів за мінімальноїінфляційності в фінансуванні соціальної сфери.
Знашої точки зору, на сучасному етапі при здійсненні антикризової політики слідвраховувати низку імперативів:
- підтримання відносно високих темпів економічного зростання, відчого критично залежить стабільність банківського сектору та фіскальної сфери, втому числі – фінансова забезпеченість соціальної політики держави – це обмежуєзастосування рестрикційних заходів у монетарній сфері;
- недопущення відчутного зниження добробуту населення, від чогокритично залежить стан внутрішнього попиту – це обмежує застосування фіскальнихрестрикцій та важелів гальмування зростання доходів;
- підтримання в прийнятних межах платіжного балансу, від чогокритично залежить стабільність національної валюти, яка украй важлива вконтексті високого співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП тазначної залежності від світових ринків капіталу – це обмежує застосуваннякурсових важелів та інструментів лібералізації імпорту.
Враховуючипоточний негативний вплив світової фінансової кризи та майбутній – світовоїекономічної стагнації, несприятливі перспективи еволюції конкурентоспроможностіосновних галузей вітчизняної економіки та зростаючі обмеження по трудовихресурсах, пов'язані як з демографічними тенденціями, так і з наростаючимдисбалансом між кваліфікацією і вартістю трудових ресурсів в Україні,стратегічними орієнтирами економічної політики є:
- зростання продуктивності праці на основі масштабної модернізаціїосновного капіталу;
- стимулювання внутрішнього попиту.
Відтакперед антикризовою політикою постають серйозні дилеми, пов’язані з вірнимвибором її пріоритетів, необхідністю розмежування поточних антикризових істратегічних пріоритетів та розробки несуперечливого комплексу заходів щодо їхдосягнення.
Втриматиінфляцію на стабільно низькому рівні найближчим часом навряд чи вдасться, щозасвідчує відновлення тенденції до зростання цін – споживча інфляція становила1,1% у вересні 2008 р., за підсумком жовтня є підстави очікуватиподальшого погіршення цього показника. Водночас, на нашу думку, в умовахкризового падіння виробництва у системоутворюючих галузях української економіки(металургії та будівництва, сільському господарстві) надмірна концентраціязусиль на стримуванні цін є недоцільною і може негативно позначитися нафінансовому становищі українських виробників. В кризових умовах економічнобільш виправданою виглядає виважена стимулююча політика, яка дозволитьпом’якшити наслідки фінансової та економічної кризи для вітчизняних підприємств.
Поточнастабільність фінансової системи залежить від ефективного вирішення двохсуперечливих завдань – забезпечення на належному рівні банківської ліквідностіта підтримання курсу гривні. Валютні інтервенції з метою запобіганнядевальвації ведуть до погіршення банківської ліквідності, в той час якрефінансування банків веде до посилення попиту на іноземну валюту на валютномуринку. Одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій зрефінансування може істотно виснажити міжнародні резерви НБУ та надмірнозбільшити грошову пропозицію. Відтак доцільно визначитися, яка з альтернативмістить у собі більший ризик для національної економіки. З нашої точки зору,ліквідність банків є важливішою, оскільки вона лежить в основі стабільностінаціональної фінансової системи.
Міжтим, варто враховувати, що різке падіння курсу гривні може стати «спусковимгачком» для розгортання фінансової кризи в Україні – прискориться і без тоговисока інфляція, впаде платоспроможність населення, погіршиться якість активівв банківській системі, де понад половину кредитів надано у іноземній валюті,посилиться боргове навантаження на вітчизняні фінансові і нефінансовікорпорації, які мають значні борги в іноземній валюті, загальмуєтьсяекономічний розвиток в галузях, що не пов’язані з експортом. В цих умовах НБУмає чітко і послідовно стабілізувати ситуацію у валютній сфері, надаючипозитивні сигнали ринку і не дозволяючи розвиватися панічним настроям, протеризики девальвації слід намагатись долати переважно за допомогою інших, непов’язаних з інтервенціями засобів – зокрема, шляхом підвищення жорсткостірегулювання валютного ринку. Важливим завданням стає розробка середньостроковоїстратегії валютної політики із чітким визначенням курсових орієнтирів,окресленням комплексу методів та інструментів забезпечення валютноїстабільності, а також превентивних заходів для недопущення курсових стрибків умайбутньому.
Антиінфляційнізаходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківськогокредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечатьсередньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися настимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої діїмає бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційнізаходи структурного характеру. Розбудова механізмів рефінансування комерційнихбанків з боку НБУ (в тому числі – запровадження цільових інструментіврефінансування) має належним чином компенсувати втрати гривневої ліквідності припроведенні валютних інтервенцій.
Необхідністьрефінансування зовнішньої заборгованості комерційних банків в поточному, а узначно більшій мірі – у наступному роках вимагає зміни орієнтирів банківськогорегулювання з обмеження на спрощення зовнішніх запозичень. Між тим, при цьомунеприпустимим є подальше зростання залежності українських банків від припливуіноземних кредитних ресурсів: пріоритетним напрямком для банків має статиконцентрація національних заощаджень. Потрібна також чітка структуризація напрямківвикористання залучених ресурсів.
Негативнітенденції на ринку портфельних інвестицій та падіння інвестиційних рейтингівУкраїни та більшості вітчизняних фінансових установ спонукають багатьохекспертів до песимістичних оцінок щодо можливостей фінансування негативногосальдо поточних операцій платіжного балансу за рахунок його капітальноїчастини. Власне, це й стало одним із мотивів звернення уряду до Міжнародноговалютного фонду з проханням щодо відкриття кредитної лінії для України.
Міжтим, з нашої точки зору, є й підстави для оптимізму щодо перспектив припливукапіталу в Україну:
- реальна глибина світової фінансової кризи та наступної рецесіївидаються дещо перебільшеними – економічна глобалізація, посилюючи поширеннякризових тенденцій у світовій економіці, одночасно й посилює здатністьостанньої до відновлення. Нерівномірність інтеграції економік країн світу доміжнародних фондових ринків обумовлює різну глибину втрати економічногопотенціалу, що може вести до виходу на післякризові фінансові ринки новихцентрів економічної сили, які стануть рушіями післякризового відновленнясвітової економіки;
- значна місткість ринку України, наявність дефіцитних ресурсів(насамперед – аграрних), вигідне геостратегічне розташування при значномудефіциті інвестування і надалі підвищуватимуть привабливість країни для прямихінвестицій;
- наближення фіналу Чемпіонату Європи з футболу додатково сприятимезалученню інвестицій у розвиток відповідних секторів;
- в рамках спаду на фондовому ринку відбулось зниження вартостікапіталу багатьох привабливих українських компаній, що має викликатизацікавленість в їх придбанні портфельних, або й прямих інвесторів, насамперед– з країн, які менш зачеплені світовою кризою.
Відтак,особливо – за умови очікуваного нами відносно високого темпу інфляції, в 2009 р.ймовірним є відновлення передумов для реальної ревальвації гривні.
Продовженняшвидкого зростання внутрішнього споживчого попиту матиме дедалі слабший впливяк стимул економічного зростання: в умовах погіршення умов для розвиткувітчизняного виробництва все більш посилюватиметься імпортна складованаповнення споживчого ринку, а за неможливості цього – відбуватиметьсяконвертація зростання попиту в інфляційні тенденції. Це загострює проблемувірного співвідношення між споживанням і нагромадженням у макроекономічномувимірі та у бюджетній політиці зокрема та обумовлює необхідність переорієнтаціїекономічної політики на пріоритетне вирішення завдань розвитку.
Зогляду на ризики скорочення експортоорієнтованого виробництва внаслідок падіннясвітового попиту та ускладнення платежів за експортними операціями, необхідноздійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту нагрупу експортних товарів і, тим самим, посилення ролі внутрішнього виробництва.Для цього за допомогою бюджетного фінансування слід започаткувати новіінфраструктурні та житлові будівельні проекти. Уряд також повинен не допуститиобвалу цін на зерно нового врожаю шляхом здійснення належних закупівель назерновому ринку Аграрним фондом.
/>Висновки
Протягомостанніх п’яти років зростання продуктивності в Україні, попри йогонерівномірність, було достатньо високим для того, щоб виправдати підвищеннявартості праці й капіталу. З огляду на це, зростання виробництва і доходів непризвело до формування значного тиску на ціни чи зовнішньоторговельний баланс,а збільшення податкових надходжень давало змогу не допускати надмірногобюджетного дефіциту.
Однакдосвід країн, які розвиваються, і країн із перехідною економікою свідчить, щозростання може несподівано припинитися через макроекономічні проблеми –скажімо, підвищення інфляції чи втрату валютних резервів унаслідок «перегріву»економіки, впливу зовнішніх шоків. Через якийсь час уповільнення зростанняпродуктивності в Україні, порівняно зі збільшенням заробітної плати і доходів,може завадити випереджальному зростанню економіки, причому зниженняконкурентоспроможності може негативно позначитися одночасно на темпахекономічного зростання, інфляції та платіжного балансу (що ми і відчули у2005 р.). За таких умов країна, в кращому випадку, втратить сприятливемакроекономічне середовище, а в гіршому – розвиток може піти екстенсивнимшляхом, за якого одна проблема загострює іншу. Здається, що уряд, ретельнопроаналізувавши ситуацію, має зробити все, щоб подальше економічне зростаннятривало, причому виключно за рахунок інтенсивних факторів розвитку.
Длябільш збалансованої національної стратегії необхідно ретельніше аналізуватипозитивний досвід розвинутих країн, а також тих, що досягли значного успіху врозбудові національної економіки та високого рівня конкурентоспроможності.Зважаючи на це, треба звернути увагу на результати рейтингових оцінок, якікожного року проводять відомі міжнародні організації. Так, наприклад, декількамісяців тому Світовий економічний форум та Організація Об’єднаних Націй майжеодночасно оприлюднили два різних звіти, що стосуються аналізу світовоїекономіки та конкурентоспроможності країн.
Заданими Світового економічного форуму, Україна опинилася в 2005 р. нанизькому 84 місці у світовому рейтингу 117 країн. Зафіксовано значневідставання від Китаю та Індії (49 і 50 місця, відповідно), Польщі(51 місце), Мексики (55), Бразилії (65), Туреччини (66) і Аргентини (72).
Країнапосідає 50 місце за макроекономічною стабільністю. Причина такого посередньогорезультату – наявність окремих елементів, які послаблюють макроекономічнустабільність країни. Наприклад, в Україні зберігаються темпи інфляції, хоча йне вельми високі за її власними історичними стандартами, проте відносно високіза міжнародними стандартами. Це й відсуває країну з цим параметром на 70 місце,поряд із такими державами, як Гватемала й Уганда.
Підсумовуючивсе вищевикладене, можна зробити висновок, що деяке поліпшення міжнародноїрейтингової позиції України пояснюється не поліпшенням макроекономічноїситуації в країні, покращенням умов ведення бізнесу та більш суттєвим впливомінноваційної складової економічного зростання, а відносним погіршенням ситуаціїу країнах, які конкурують з Україною в тій групі за рівнемконкурентоспроможності, де вона в цей час перебуває. Крім того, вже заразіснують симптоми як кількісного, так і якісного характеру, котрі об’єктивновказують на зниження потенціалу зростання української економіки вже вдоступному для огляду майбутньому. Серед цих симптомів найбільш важливими, нанаш погляд, є наступні.
По-перше,як ми вважаємо, у процесі зростання роль деяких чинників, які на початковомуетапі забезпечили підвищення продуктивності й ефективності, знижується.Більшість цих чинників можна розцінювати як екстенсивні фактори економічногозростання. Це стосується одномоментного ефекту від поновлення використовуванихстарих виробничих потужностей, ліквідації бартерних та інших негрошовихрозрахунків, а також від досягнення певної макроекономічної стабільності.
По-друге,загальний обсяг, а особливо структура капіталовкладень, потребуютьудосконалення. В останні роки приплив інвестицій суттєво пожвавився, а їхнійсумарний рівень – близько 20% ВВП за 2003 і 2004 рр. – вже не здаєтьсянизьким, порівняно з іншими країнами. Ці інвестиції, поза сумнівом, мализбільшити обсяг і поліпшити якість основних фондів (капіталу) в економіці, тимсамим підвищуючи потенціал її зростання.
Однаквага такого важливого компоненту, як прямі іноземні інвестиції, все щезалишається на низькому рівні. Прямі іноземні інвестиції відіграють важливуроль у зв’язку з технологічними й управлінськими ноу-хау, які вони генерують.Більш того, відчувається необхідність інвестицій в інфраструктуру. Завідсутності інвестицій виникатимуть «вузькі місця» у виробничому процесі,створюючи перешкоди подальшому економічному зростанню.
Такимчином, можна дійти висновку, що інтенсивні фактори економічного зростання,вплив яких відчувається через підвищення ефективності суспільного виробництва,були задіяні значно меншою мірою, ніж того вимагає конкурентне середовище.
Зцього зовсім не обов’язково випливає висновок про те, що уповільнення зростанняукраїнської економіки та її продуктивності відбудеться відразу. Економічнезростання в Україні якийсь час може тривати за рахунок «запасу міцності»,забезпеченого конкурентоспроможністю рівня витрат виробництва, а також зарахунок впровадження нових виробничих процесів на мікроекономічному рівні. Так,низькі витрати виробництва можуть дати змогу економіці України зростативисокими темпами через імовірне збільшення витрат в основних східноєвропейськихконкурентів, пов’язаних із їхнім вступом до ЄС. Можна, звісно, помилятися щодоточних термінів перелому в динаміці, однак збереження високих темпів зростанняпродуктивності в довгостроковій перспективі не можна сприймати як щось самособою зрозуміле. Рано чи пізно українській економіці доведеться зіткнутися абоз циклічним, або зі структурним уповільненням економічного зростання, яке спостерігаютьв усіх країнах із ринковою економікою.
Незалежновід причини уповільнення, необхідно розробити відповідну макроекономічну таструктурну політику з метою пом’якшення чи запобігання спаду. По-перше, уряд іНаціональний банк України мають проводити розумну податково-бюджетну тагрошово-кредитну політику, щоби зберегти досягнуту макроекономічнустабільність. Точне визначення «стабільності» може варіювати, однак допущеннясерйозного дефіциту бюджету чи високої інфляції, поза сумнівом, підірвутьоснови економічного зростання. Один з останніх і дуже несподіваних прикладівцього – ситуація в країнах ЦСЄ (зокрема, Угорщина та Польща), де пом’якшенняподатково-бюджетної політики в останні роки створило значно більше економічнихпроблем, аніж їх вирішило.
Укороткостроковій і середньостроковій перспективі українській владі доведетьсявизначитися в двох ключових питаннях макроекономічної політики. По-перше, цестосується переходу до гнучкішого режиму обмінного курсу – щоб уникнути відомихризиків, пов’язаних з утримуванням протягом занадто тривалого часу фактичнофіксованого курсу.
По-друге,дуже швидке зростання обсягів банківських кредитів (рис. 3) в останніроки, хоч і відбивало частково процеси здорової ремонетизації, може викликатинакопичення неповернутих кредитів у випадку суттєвого уповільнення зростанняекономіки чи негативних шоків.
Дляусунення цієї небезпеки необхідно провести зміни структурного характеру, такіяк:
· подальше посилення нормативів банківського регулювання та нагляду;
· підвищення капіталізації комерційних банків;
· удосконалення систем адекватної оцінки якості кредитного портфелякомерційних банків та їхнього внутрішнього контролю.
Підвищеннятемпів інфляції протягом 2005 р. теж заслуговує на пильну увагу, оскількиподібні процеси можуть підірвати конкурентоспроможність, а отже, внутрішню тазовнішню фінансову стабільність. До речі, протягом кількох останніх роківінфляція вимірювалася малими однозначними числами в більшості країн, щорозвиваються, і країн із перехідною економікою, у тому числі в Китаї таПівденній Кореї. Ці дві країни деякі українські автори наводили як приклад«успішного інфляційного стимулювання економічного зростання», проте дані цихкраїн щодо темпів економічного зростання й інфляції за більш ніж десятирічнийперіод свідчать також і про те, що високі темпи економічного зростання цілкомможуть співіснувати і з дуже низькою інфляцією. Очевидно, справжня причинависоких темпів економічного зростання полягає в іншому і є значно складнішою.
/>Список використаних джерел
1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник/ А.В. Сидорович (ред.). – М.: ДИС, 1997. – 416 с.
2. Алексєєв А.С. Основи економічної теорії: Початковий курс: Навч.посіб. для студ. вищ. навч. закл. I–II рівнів акредитації. – Чернівці, 2002. –256 с.
3. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С., Найдич Н.М.Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладівосвіти. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
4. Бильчак В.С., Мустафаева И.Д. Макроєкономика: Учеб.пособ. / Калининградский гос. ун-т. – Калининград: ИздательствоКалининградского гос. ун-та, 2001. – 118 с.
5. Ватаманюк К.Л. Економічна теорія: макро – і мікроекономіка. –К.: ВД «Альтернативи». – 2001. – 607 с.
6. Вілкул Ю.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ.вищ. навч. закл. освіти. – Кривий Ріг: Мінерал, 2001. – 260 с.
7. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Макроэкономика: Учебникдля студ. вузов / Днепропетровский ун-т экономики и права. – Д.: ДУЭП, 2003. – 236 с.
8. Злупко С.М. Основи історії економічної теорії: Навч.посіб. – Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. –628 с.
9. Крупка М. І., Островерх П. І., Реверчук С.К. Основиекономічної теорії: Підручник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. –К.: Атіка, 2001. – 344 с.
10. Мамалуй О.О.,Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю., Довбня В.В. Основиекономічної теорії: Підручник / О.О. Мамалуй (заг. ред.). – К.: ЮрінкомІнтер, 2003. – 480 с.
11. Мочерний С.В.,Устенко О.А. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – К.: Видавничийцентр «Академія», 2005. – 504 с.
12. Основиекономічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посібник / Одеськийдерж. економічний ун-т. Кафедра загальної економічної теорії / А.К. Покритан(ред.), Г.І. Анашенкова (авт.-уклад.), М.І. Збарський (ред.). – 2.вид., виправ.і доп. – О., 1999. – 494 с.
13. Поповенко Н.С.,Забарная Э.Н., Маковеев П.С. Макроэкономика: Учеб. пособие длястуд. вузов экон. спец. / Одесский гос. политехнический ун-т; Институт бизнеса,экономики и информационных технологий. – О.: ОГПУ, 2001. – 164 с.
14. Чухно А.А.,Єщенко П.С., Климко Г.Н., Колотий А.М., Боринець С.Я. Основиекономічної теорії: Підруч. для студ. нееконом. спец. вищих навч. Закладів. – К.:Вища школа, 2001. – 606 с.
15. me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?
art_id=44593&cat_id=44592