ЗМІСТ
стор.
Вступ 3
1. Інвестиційнапривабливість. Сучасний стан 4
2. Стимулюваннята захист іноземних інвестицій 6
3. Проблемизалучення іноземних інвестицій в регіонах України 12
Висновки 17
Переліклітератури 18
ВСТУП
Сьогодніукраїнська економіка розвивається в умовах глибокого спаду, що характеризуєтьсяскороченням обсягів виробництва, зниженням інвестиційної активності, старіннямосновного капіталу, відтоком капіталів за рубіж і т.д. Україна невикористовувала сприятливі стартові можливості для здійснення ринковоїтрансформації. Непослідовне проведення реформ привело до уповільнення темпівекономічного розвитку. Серед головних причин сформованої ситуації можна назватитакож відсутність цілісної економічної стратегії, невиконання базових задач,ігнорування необхідності в інституціональних перетвореннях. У результатіУкраїна не змогла залучити іноземний капітал у значних обсягах.
Обмеженістьекономічних ресурсів поставила країну перед проблемою пошуку додаткових джерелфінансування. Одним з них є прямі іноземні інвестиції, що дають ряд переваг упорівнянні з національними джерелами капіталу, тому що дозволяють забезпечитиорганізацію фірм, упровадження ноу-хау і нових форм менеджменту, створеннянових робочих місць і активізацію виробничого циклу, а також стимулюютьрозвиток малого бізнесу.
1 ІНВЕСТИЦІЙНАПРИВАБЛИВІСТЬ. СУЧАСНИЙ СТАН
Інвестиційнийклімат відіграє визначальну роль у прийнятті рішень іноземними інвесторами.Відкритість економіки і створення рівних умов у конкуренції з вітчизнянимиінвесторами стимулює приплив іноземного капіталу. По оцінці глобальногоризику, що включає політичні, макроекономічні, зовнішні і комерційні ризики,фахівці відносять Словенію, Чехію, Польщу й Угорщину до країн з низькимінвестиційним ризиком; інвестиційне середовище в Україні оцінена як самеризикована. Указується на те, що світова фінансова криза не вплинула наінвестиційну привабливість країн Центральної і Східної Європи; по інвестиційнихможливостях Польща зайняла 8 місце, Чехія й Угорщина ввійшли в число перших 25країн з високою інвестиційною привабливістю.
Серед причиннизької інвестиційної привабливості України можна назвати відсутністьнеобхідних ринкових інституцій, що покликані забезпечити стабільнефункціонування правової системи, що гарантує права власності, дотриманняконтрактних зобов'язань, дієвість антимонопольного законодавства й ін.Відсутність історичних традицій, що визначають правила і норми поводженняекономічних суб'єктів, також перешкоджає прийняттю інвестиційних рішень.Стримує підвищення інвестиційної привабливості нашої економіки і нерозвиненістьринкової інфраструктури (банківська, фінансова системи, сучаснітелекомунікаційні засоби, транспортні комунікації й ін.).
Формуванняінституціональної інфраструктури в Україні включає створення законодавчої інормативної бази, забезпечення рівних економічних можливостей для вітчизняних ізакордонних інвесторів, утворення спеціальних органів, що координували бінвестиційну інфраструктуру на всіх рівнях, від регіонального доміждержавного,— Консультативної ради іноземних інвестицій. Ради незалежнихекспертів з питань іноземних інвестицій, Агентства інвестиційного сприяння.Робота цих органів повинна підвищити привабливість української економіки дляіноземних інвесторів, прискорити просування інвестиційних проектів з моментуїхнього розгляду і до реалізації.
Середпершочергових заходів для поліпшення економічної ситуації в Україні можнаназвати наступні: розвиток ринкових відносин; проведення приватизації;забезпечення випереджального росту інвестицій; інтенсивне відновлення основногокапіталу; скорочення частки тіньового сектора; забезпечення відкритостіекономіки; поліпшення інвестиційного клімату. Пріоритетною задачею поточногоетапу є створення правових і економічних умов функціонування ринковогомеханізму; Лібералізація законодавства по прямих іноземних інвестиціях будестимулювати приплив приватних вкладень у прибуткові галузі економіки і рістефективності виробництва. Створення правових, економічних інститутів, розвитокбанківської, фінансової інфраструктури, формування середнього класу і прихіднового покоління підприємців обумовлять становлення в Україні інституціональноїсистеми ринкового типу.
2СТИМУЛЮВАННЯ ТА ЗАХИСТ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Перехідпострадянських держав від центрально-планованої економіки до ринкової супроводжувавсявідомою ейфорією щодо швидкого і широкого залучення іноземного капіталу,готовності нового бізнесу грати за новими правилами. Кілька років чеканняпотоків іноземних капіталів не повинні розчаровувати — одержали те, що могли,із поправкою на ризик. Наші внутрішні уявлення про ризикованість бізнесу вцьому європейському регіоні усе ще досить «м'які» порівняно зпоглядом іззовні. Так, за шкалою Євромані (1998 p.), США мають ранг — 1,Швейцарія — 2, Польща й Угорщина — біля 30, Росія — 139. Схоронність капіталу івисокий прибуток, стабільність податків і зниження інфляції, ясність іпрогнозованість законодавства та його виконання — ось перелік усьогонеобхідного для успіху.
Іноземний капіталпотрібний як джерело доходів бюджету, джерело капіталу; як суб'єктгосподарювання, що може передати управлінський досвід, технологію тощо. Алеслід враховувати й умови господарювання. У перехідній економіці невизначеністьрізко підвищує потребу в класичному капіталістові, у якого акціонерний іоперативний контроль збігаються. Сутність внутрішніх проблем полягає в зніманніневизначеності і «перехідності» контролю над підприємствами.Інвестиції на рівні підприємств ідуть і в спільні підприємства, і в національніпроекти, однак переважно туди, де є явний господар. Тому стрибок прямихінвестицій (за даних політичних і макроекономічних умов) можливий у мірунаближення до стійкого контролю в післяприватизаційній економіці.
Інша справапортфельні інвестиції. На першому етапі вони переважно являють собоюспекулятивний капітал, що сподівається взяти на свою користь різницю міжпочатковою «ваучерною» ціною акції і прогнозованою ринковою. Іншіінвестори приходять на наступному етапі — у міру завершення підготовкидепозитаріїв, досягнення чіткості в угодах і загалом створення правового йінституційного середовища в корпоративній економіці.
Портфельніінвестиції необхідні скоріше центральному банку і міністерству фінансів,оскільки це далеко не виробничі інвестиції.
Іноземнівкладення в акції прискорюють нагромадження капіталу в новому фінансовомусекторі з допомогою брокерів, фондів і банків. Це також нормальний процес векономіці, оскільки мати сучасну, складну, експортну економіку без відповіднихвнутрішніх кредитних установ, включаючи банки, інвестиційні компанії, страховій пенсійні інституції, просто нереально. Ці вкладення стають частиною великоївнутрішньої гри за контроль над приватизаційною власністю, після завершенняякої можливе пожвавлення і реальне нагромадження.
І все ж проблемапрямих іноземних інвестицій є головною, оскільки саме вони істотно впливають натрансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринковихвідносин. Залучення іноземних інвестицій є реальним шляхом упровадженнясучасної техніки, удосконалення методів управління.
Прямі іноземніінвестиції — одне з найяскравіших явищ світової економіки. В останні десятьроків спостерігалося їх безпрецедентне зростання (за винятком лише незначногоспаду, викликаного економічними труднощами, що мали місце у світовій економіціна початку 90-х років). Багато фірм нині активніше розширюють свою діяльністьза рубежем за рахунок прямих інвестицій, і фактично всі економіки на сучасномуетапі конкурують за залучення капіталу транснаціональних компаній. У результатіглобальні фінансові потоки досягли надзвичайно високого рівня (340 млрд дол. у1996 p.).
Потреби віноземних інвестиціях існують практично в кожній країні. Незважаючи на те, щозростає розуміння тієї ролі, яку відіграють прямі іноземні інвестиції встимулюванні економічного розвитку, спостерігається значна диверсифікація впідходах різних країн до залучення прямих іноземних інвестицій, а такожобґрунтований скептицизм щодо сфер їх використання, необхідності йуніверсальності вигод від них.
Багато країнобмежують доходи від інвестицій і зберігають жорсткий контроль над участюіноземного капіталу у певних секторах економіки. Досить часто при вирішенніпитання про залучення іноземних інвестицій переважає підхід, пов'язаний ізнеобхідністю і бажанням переконатися в тому, що діяльність іноземнихтранснаціональних корпорацій не суперечить стратегії розвитку країни.
Прямі інвестиціїтранснаціональних корпорацій сприяють швидкій перебудові промисловості нарегіональному і глобальному рівнях і трансформації економіки країни, що залучаєіноземний капітал, у значного експортера товарів і послуг на світовому ринку.Іншими словами, прямі іноземні інвестиції можуть сприяти інтеграціїнаціональних ринків у світову економіку більш ефективно, ніж це можна було бдосягти самостійно через традиційні торговельні потоки.
Переваги прямихіноземних інвестицій виявляються в загальному поліпшенні інвестиційного кліматучерез відкриту торгівлю й сприятливий інвестиційний режим, активну конкурентнуполітику, макроекономічну стабільність, приватизацію і дерегулювання.
Створення сприятливогоінвестиційного середовища впливає не тільки на потоки прямих іноземнихкапіталовкладень, а й на потенційну прибутковість таких потоків. Імпортзаміннаполітика, яка раніше була властива багатьом країнам, перешкоджала одержаннюпрямих іноземних інвестицій, особливо у сфері передання технології.
Протягомостаннього десятиріччя економічних реформ країни цілком усвідомили перевагизалучення інвестицій. За оцінками Секретаріату Конференції ООН з торгівлі і розвитку(ЮНКТАД), у країнах, які приймають, збереглися лише 27 із більш як 600 обмеженьу сфері прямих іноземних інвестицій.
ПотенційноУкраїна є інвестиційно-привабливою країною, оскільки має чималу кількістьнедостатньо використовуваних фізичних і людських ресурсів, великі резервиневкладених заощаджень (на мільярди доларів), місткий внутрішній ринокспоживання (близько 50 млн людей — один з найбільших у Європі), а такожбезперешкодний вихід до ще більших ринків Росії та колишніх республік СРСР.Крім того, Україна через свою стратегічну важливість посіла третє місце (післяІзраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги.
Україна такожодержує великі кошти від таких міжнародних організацій, як Світовий банк, МВФта ЄБРР. Більша частина цього фінансування надходить у вигляді технічноїдопомоги для розбудови ринкової економіки та системи правових інституцій, що єосновою розвиненої ринкової економіки.
Але Україна маєрепутацію країни, економіка якої, порівняно з іншими економіками регіонуСхідної Європи та колишнього Радянського Союзу, є однією з найменш привабливихдля іноземних інвесторів. За обсягом залучення прямих іноземних інвестиційУкраїна помітно відстає від інших східноєвропейських країн. У 2001 р. чистийприплив прямих іноземних інвестицій в Україну виявився нижчим за середнійпоказник 1996-1998 pp. Цей факт можна пояснити депресивним станом національноїекономіки та підвищеним політичним ризиком через президентські вибори. Згідно зофіційними даними, станом на початок січня 2000 р. загальний обсяг надходженьпрямих іноземних інвестицій в Україну за період з 1991 р. становив 3,3 млрддол. У 1999 p. Україна отримала лише 491 млн дол.
Причинаповільного розвитку України в цьому напрямі полягає в тому, що види веденнябізнесу в Україні значно відрізняються не лише від практики більшості західнихкраїн, а й від практики інших країн з перехідною економікою, наприклад Чехії,Угорщини, Польщі, а також певною мірою Росії. У той час, коли інші центральніта східноєвропейські країни успішно продовжують змагатися за збільшення обсягівіноземних інвестицій, в Україні, наприклад, протягом останніх місяців 2003 р.кілька іноземних компаній вирішили припинити діяльність та залишили країну абовирішили припинити подальше інвестування до покращання загальних умовдіяльності. Ця тенденція поширилася завдяки негативному впливу нещодавньоїфінансової та економічної кризи, що було наслідком тісних економічних зв'язківз Російською Федерацією, яка опинилася у кризовому становищі. Заходи, вжитіурядом та Національним банком України з метою стабілізації фінансового ринку,незважаючи на те, що вони широко були визнані як необхідні, ще більше погіршилиситуацію та поглинули перші прибутки, очікувані іноземними інвесторами.
Існуючі закони,що стосуються господарського товариства, значною мірою відображають політичнута правову доктрину радянського законодавства, яке ґрунтувалося на принципахабсолютного домінування публічного права над економічною сферою та призводилодо зайвого втручання державних органів у діяльність комерційних підприємств.Проект «Господарчого Кодексу» 1992 p., який схожий на ЦивільнийКодекс та передбачає обов'язкове державне планування для всіх типівпідприємств, є лише одним прикладом законодавчої діяльності, яка свідчить проте, що втручання держави у приватну сферу й досі вважається нормальним явищем вУкраїні, а тому наш шлях до ринкової економіки можна вважати складним ітривалим. Через застосування невиразливої політики законодавча системазалишається сукупністю постійно змінюваних, суперечливих актів, що дублюютьодин одного. Переважно це спричинено тривалою неузгодженістю між діючимПрезидентом України та Верховною Радою України. Розділ XV Перехідних положеньКонституції 1996 p., який надавав повноваження Президентові України видаватиукази з економічних питань, не врегульованих законодавством, призвів до великоїкількості нових указів, більшість з яких гостро критикує Верховна Рада Українита ігнорують державні виконавчі органи.
Таким чином,іноземним інвесторам майже неможливо повністю здійснювати свою діяльністьвідповідно до вимог українського законодавства.
Незважаючи на це,іноземні інвестори часто вважають, що законодавство має не таке вирішальнезначення порівняно з іншими, більш практичними проблемами, які постають передними у зв'язку з інвестуванням. Бюрократія, свавільне запровадження законів,які часто змінювалися та мали зворотну дію, а також дії посадових осіб намісцях, зумовлені особистими інтересами замість професійних, створювали основніпроблеми, які були гальмом у залученні інвестицій. Це призводить до великихзайвих витрат часу для розв'язання штучних проблем і значних поточних витрат,які роблять багато інвестиційних проектів нерентабельними.
Важливим кроком уцьому напрямі сприяння інвестиційному процесу був Указ Президента «Проусунення перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності» від 3лютого 1998 р. № 79/98 та Указ Президента «Про деякі заходи з дерегуляціїпідприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98. Для розв'язанняпроблеми залучення іноземних інвесторів у 1997 р. в Україні було створено дваоргани.
КонсультативнаРада з питань іноземного інвестування, як передбачається, має бути основнимконсультативним органом з питань інвестиційної політики, який започатковуєпостійний неофіційний діалог між політичними лідерами України та діловимилідерами в усьому світі.
Основним законом,що регулює правове середовище іноземних інвестицій в Україні, є Закон України«Про режим іноземного інвестування», прийнятий Верховною РадоюУкраїни 19 березня 1996 р. та який набув чинності 25 квітня 1996р.
За країноюпоходження інвестицій лідером залишаються СІНА. Американські компаніїінвестували в українську економіку близько 590 млн дол., що становило 18 %загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Далі йдуть Нідерланди (9 %),Російська Федерація (9 %), Німеччина (7 %) та Великобританія (7 %). Відведенняв такому переліку одного з чільних місць Кіпру (6 %) можна пояснити тим фактом,що з цією країною укладено вигідну угоду щодо уникнення подвійногооподаткування, яка заохочує українських та західних інвесторів створювати наКіпрі компанії, які згодом могли інвестувати Україну.
3 ПРОБЛЕМИЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
Починаючи з 2002р. загальних обсяг капітальних інвестицій в державі почав зростати. У 2003 р.порівняно з 2002 р. обсяг інвестицій зріс на 22,3 % (з 46,6 млрд. грн. до 59,9млрд. грн.), у 2004 р. порівняно з 2003 р. — на 32,9 % (до 89,3 млрд. грн.), у2005 р. — на 19,7 % (до 111,2 млрд. грн.). В той же час, неоднорідність загосподарсько-економічним потенціалом, природними ресурсами та умовами життяформує у регіонах різну інвестиційну активність.
За підсумками2005 р. 58,2 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, що складаєблизько 9525,2 млн. дол. США, вкладено в економіку 11 з 27 регіонів (при цьому32,2 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій або 5266,2 млн. дол. СШАне розподілені за регіонами). Це м. Київ, АР Крим, Дніпропетровська, Донецька,Запорізька, Київська, Львівська, Луганська, Одеська, Полтавська, Харківськаобласті. Ситуація залишалася незмінною з середини 90-х років. В цих же регіонахосвоєно понад 76,6 % загальних капітальних інвестицій за 2005 рік, що складаєблизько 85179,5 млн. грн. Для порівняння, станом на початок 1996 р. в 11регіонів було вкладено 85,5 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій,2003 р. — 84,5 %, 2004 р. — 82,9 %, 2005 р. — 83,6 %. Тобто, ситуаціязалишається незмінною з середини 90-х років — понад 80 % іноземних інвестиційвкладається в економіку менш ніж половини регіонів.
Із загальногообсягу інвестицій, спрямованих за кордон, за підсумками першої половини 2005 р.найбільша частка у Харківській області (26,4%), далі йдуть м. Київ (20,2 %) таОдеська область (17,3 %). Загалом 94,3 % прямих інвестицій за кордон, щоскладає 193,4 млн. дол. США, були вкладені з 7 регіонів — крім зазначених цеДніпропетровська, Вінницька, Донецька області та м. Севастополь. Порівняно зсерединою 90-х років, відбулася ще більша концентрація експортованихінвестиційних ресурсів: якщо на початок 1996 р. на 7 регіонів припадало 87,3 %таких ресурсів, то у 2003 р. — 94,2 %, 2004 р. — 93,1 %, 2005 р. — 93,1%.
Головнимипричинами, що зумовлюють подальшу деформацію показників інвестиційноїдіяльності по регіонах та невисоку інвестиційну привабливість України, є:
1) вузькістьвнутрішнього ринку;
2) надмірнийподатковий і адміністративний тиск на бізнес;
3) слабкарозвиненість ринкових інститутів — корпоративного сектора, ринку ціннихпаперів, ринку землі, ринку нерухомості;
4) низькаконкурентноздатність багатьох українських товарів, що робить невигіднимивкладення в їх випуск;
5) недостатняінтегрованість у світову економіку;
6) відсутністьчіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації надержавному та місцевому рівнях;
7) нестачаоперативної інформації і внаслідок цього зменшення ефективності співпраці міжсуб'єктами ринку;
8) інертністьмісцевої влади при залученні інвестицій, відсутність стимулів і механізмів длязалучення інвестицій.
Очевидно, щонизька інвестиційна привабливість регіонів України, небажання вкладати кошти вїї економіку, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чибайдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційнийрейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевихчиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводитьнизьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційноїпривабливості територій.
Подальшерозшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною нашляху формування єдиного господарського простору в країні, зміцненнягосподарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародноїінвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не даютьзмогу розширювати виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера.Регіони стають утриманцями щодо держави і не мають економічних стимуліврозвивати свій господарський комплекс.
Незважаючи наприйняті законодавчі акти, нормативно-правовій базі, що регламентує процесиінвестиційної діяльності, не вистачає системності. Головним її недоліком євідсутність законодавчих актів, які б чітко прописували роль центральних тамісцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у процесізалучення інвестицій. Такі повноваження є розмитими і визначаються у різнихзаконодавчих актах, що зменшує ефективність їх виконання.
Успішністьінвестиційних проектів багато в чому залежить від відкритості органів влади тамісцевого самоврядування до діалогу із громадськістю та виробничою сферою(бізнесом).
Головна роль упроцесі підвищення інвестиційної привабливості регіонів України має належатидержаві, яка володіє для цього необхідними коштами бюджету та позабюджетнихфондів і здатна в масштабах усієї країни визначити перспективні напрямки таоб'єкти інвестування. Водночас, органи місцевого самоврядування та місцевіоргани виконавчої влади мають розробляти основні напрямки інвестиційноїполітики на території регіону щодо залучення коштів під перспективніінвестиційні проекти, сприяти у визначенні основних пріоритетів інвестуваннярегіону, координувати інвестиційні проекти, контролювати раціональневикористання отриманих фінансових ресурсів.
Для активізаціїінвестиційної діяльності потрібна інвестиційна політика з чіткими механізмамиреалізації на державному та регіональному рівнях. Необхідна загальна стратегіяінвестиційного розвитку регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування наоснові врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного й одноразового, аперспективного і стабільного.
Окреслюються дванапрями впливу органів влади та органів місцевого самоврядування наінвестиційну привабливість окремої території: через законодавчі акти і черезгромадський сектор.
1. Зміни унормативно-правовій базі мають передбачати:
1) розробку йухвалення декількох рамкових нормативних актів, зокрема, про роль центральнихта місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування упідвищенні інвестиційної привабливості територій, про оцінку діяльності органіввлади та місцевого самоврядування через зміну показників інвестиційноїдіяльності;
2) внесеннядоповнень до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні»та «Про місцеві державні адміністрації» стосовно розширення прав ізобов'язань місцевих органів по регулюванню інвестиційної діяльності;
3) розробку таухвалення законодавчих актів, що регулюють проведення реального дерегулюванняпідприємницької діяльності, розвиток пенсійної системи у напрямку збільшенняінвестиційних ресурсів на фінансовому ринку України, розвиток іпотечногокредитування, а також удосконалюють механізми амортизаційної політики;
4) ухваленняПодаткового кодексу України.
2. Місцеві органивиконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають посилити свою роль устворенні умов для покращання інвестиційної привабливості регіону шляхомспівробітництва із громадськими організаціями та підприємствами шляхом:
1) сприянняпідприємствам у розробці інвестиційних проектів;
2) проведеннятренінгів для службовців місцевого рівня, зокрема, з приводу формуванняінвестиційної карти регіону;
3)рекламно-інформаційної підтримки внутрішнього ринку, активного рекламуванняприродно-ресурсного та економічного потенціалів території;
4) створення радіз питань залучення іноземних інвестицій, які мають розробляти паспортитериторій із зазначенням виробничих ланцюжків;
5) проведенняопитування керівників компаній з метою виявлення їх інвестиційних уподобань;
6) сприяннярозвитку ринкової інфраструктури (консалтингових груп, юридичних, аудиторськихфірм, маркетингових компаній);
7) створенняАгентств регіонального розвитку, що надаватимуть іноземним інвесторамінформаційні, консультаційні послуги, допомагатимуть в отриманні дозволів дляреалізації проектів, акумулюватимуть інвестиційні пропозиції.
Інвестиційнапривабливість регіонів — незаперечний чинник стабільного соціально-економічногорозвитку регіону і країни. Держава в цьому процесі відіграватиме ролькоординуючого центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. Тількиу співпраці виробничих структур та органів влади центрального та місцевогорівнів і органів місцевого самоврядування можливо досягти максимальноефективних результатів.
ВИСНОВКИ
Як і в попередніроки, проблема залучення іноземних інвестицій залишається актуальною. Їївирішення значною мірою залежить від сприятливої законодавчої бази, стабільноїі зрозумілої податкової політики, надання гарантій інвесторам.
Незважаючи надеякі економічні реформи, перехід України до ринкової економіки відбуваєтьсявельми повільно. Існуючі закони, що стосуються господарського товариства,значною мірою відображають політичну та правову доктрину радянськогозаконодавства, яке ґрунтувалося на принципах абсолютного домінування публічногоправа над економічною сферою та призводило до зайвого втручання державних органіву діяльність комерційних підприємств.
Бюрократія,свавільне запровадження законів, які часто змінювалися та мали зворотну дію, атакож дії посадових осіб на місцях, зумовлені особистими інтересами замістьпрофесійних, створюють основні проблеми, які гальмують залучення інвестицій.
ПЕРЕЛІКЛІТЕРАТУРИ
1. http://www.library.if.ua/
2. http://enbv.narod.ru/
3. http://www.niss.gov.ua/
4. http://www.kmu.gov.ua
5. http://www.justinian.com.ua/
6. http://kharkiv.iatp.org.ua
7. Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю:Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп., Київ: ВІРА-Р, 2002. — 552 с.
8. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент:Навч. посібник. — К., 2004.