КУРСОВАРОБОТА
«ПІДПРИЄМНИЦЬКАДІЯЛЬНІСТЬ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ»
Вступ
Формуванняринкових відносин в економіці, створення конкурентного середовища в країнахзумовлюють необхідність теоретичного обґрунтування та розробки практичногоінструментарію забезпечення стабільного, сталого розвитку підприємницькоїдіяльності. Підприємництво займає центральне місце в господарському комплексібудь-якої країни. Саме тут створюється національний дохід. А отже, від успіхуздійснення підприємницької діяльності залежить соціально-економічний розвитоксуспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населеннякраїни.
Всучасних ринкових умовах господарювання особливо гостро постає питання пророзвиток підприємництва в Україні. Йогостановлення і розвиток свідчать про те, що проблема підприємницької діяльностідосить багатогранна. Її економічні і правові основи знаходяться в станіформування та мають багато недоліків. Наукова розробка пов’язаних зпідприємництвом питань, а також узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвідузначно відстають від практики підприємництва. Так, формування й удосконаленняпідприємницького середовища – це шлях до стабілізації економіки країни,подальшого економічного і соціального розвитку кожного регіону.
Усіці обставини й обумовлюють актуальність даної теми та необхідність більшглибокого вивчення проблем підприємництва як одного з основних напрямківгосподарської діяльності в сучасних умовах господарювання.
Об’єктомдослідження є підприємницька діяльність в сучасних умовах господарювання,зокрема в Україні.
Предметомдослідження є процеси формування та розвитку підприємництва в сучасній ринковійекономіці, а також проблеми розвитку та регулювання підприємницької діяльностів економіці України.
Метоюданої роботи є визначення теоретичних основ підприємницької діяльності,дослідження основних проблем становлення та розвитку підприємництва в Україніна сучасному етапі, виявлення чинників впливу на стан підприємницького секторав ринковій економіці, а також пошукспособів удосконалення підприємницької діяльності, що дасть змогу підвищитивплив підприємницького сектора на економіку країни та поліпшити стан ринковоїсистеми господарювання.
Реалізаціяпоставленої мети обумовлює вирішення таких завдань:
1) визначити роль і сутністьпідприємництва в умовах ринкових відносин;
2) провести аналізфункціонування суб’єктів підприємницької діяльності;
3) охарактеризувати основнівиди та організаційно-правові форми підприємницької діяльності в умовахрозвитку України;
4) дослідити принципи тамеханізм реалізації підприємницької діяльності;
5) розглянути правові засадифункціонування підприємницького сектору на сучасному етапі;
6) обґрунтувати основнінапрямки розвитку сучасної підприємницької діяльності;
7) виявити основні чинники, щовпливають на розвиток підприємництва;
8) з’ясувати особливості розвитку підприємництвав Україні та визначити шляхи вдосконалення функціонування підприємницькоїдіяльності.
Припроведенні даного дослідження були використані наступні методи:
а) методи збору та узагальненняінформації;
б) методи спостереження;
в) метод групування;
г) таблично-графічні методи;
д) метод аналізу.
1. Теоретичні основи підприємницької діяльності
1.1 Сутність, цілі, види та суб’єкти підприємництва
Підприємництво– явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття «підприємництво»розглядається як різноаспектне, тобто існують різні визначення щодо йогозмісту:
1) підприємництво є економічноюкатегорією, що виражає відносини між суб’єктами господарської діяльності,спрямованої на те, щоб забезпечити їм комерційний успіх – максимізувати дохід,підірвати монополію конкурентів та створити свою власну монополію;
2) підприємництво – це типгосподарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежностісуб’єктів стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти; на повнійвідповідальності за прийняті рішення та їх наслідки;
3) підприємництво єгосподарським мистецтвом, тобто це постійна економічна, організаторська тауправлінська творчість з метою пошуку способів адаптації і прагнення до змін,які можуть забезпечити комерційний успіх;
4) підприємництво – методекономічного мислення, властивий людям, здатним до підприємства, якийхарактеризується оригінальністю ідей та підходів до вирішення господарськихпроблем.
Згіднодо Господарського кодексу України підприємництвом називаютьініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність, здійснювану окремимифізичними та юридичними особами з метою досягнення економічних та соціальнихрезультатів та одержання прибутку [5, ст. 42.1]. Така діяльністьздійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майновувідповідальність окремої фізичної або юридичної особи.
Розуміння сутності підприємництва пов'язано звизначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання.Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можназвести до наступного:
1) підприємництвослугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основнийспонукальний мотив – можливість одержання прибутку;
2) розвитокпідприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Підприємцісприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукціїфірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію йіснуючий ринок;
3) підприємництвоможна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювачістотно впливає на збільшення обсягів виробництва; стимулювання інвестиційноїдіяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпівекономічного розвитку економіки в цілому;
4) підприємництвосприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів.;
5) підприємництвозабезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадківособистості, котрі мають власний бізнес, більше заінтересовані в якісній іпродуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільноїпраці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки вцілому.
Іззазначеного вище можна сказати, що підприємницька діяльність грає важливу рольв економічному розвитку країни.
Підприємництво,як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такимиознаками:
1) ініціативністю, яка означає, що підприємець починаєсвою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-якихзастережень;
2) систематичністю підприємницької діяльності, щопідкреслює її постійний характер;
3) власним ризиком підприємця – він ладен відчути насобі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності;
4) метою підприємницької діяльності, тобто одержаннямприбутку;
здійсненням підприємництва під свою майнову відповідальність.
Підприємницькадіяльність завжди має комерційний характер. Ці ознаки свідчать про те, щопідприємцем може бути лише той суб'єкт, який здійснює господарську діяльність,діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа.
Суб’єктамигосподарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюютьгосподарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарськихправ та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність засвоїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбаченихзаконодавством [19, с. 10].
Суб'єктамипідприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, необмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх формвласності.
Чиннезаконодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькоюдіяльністю деяким категоріям громадян:
а) військовослужбовцям;
б) службовим особам органівпрокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державногонотаріату;
в) представникам органівдержавної влади та управління;
г) громадянам, що маютьсудимість за економічні злочини тощо.
Будь-якаекономічна діяльність має бути доцільною. У більшості випадків головною метоюпідприємницької діяльності можна вважати виробництво продукції для задоволенняпотреб ринку і одержання максимально можливого прибутку. Виробляючи необхіднісуспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальніумови життя і розвитку суспільства. Це є основним соціально-економічнимаспектом мети будь-якого.
Отже, згідно з легальним визначенням поняття «підприємництво» єдві мети підприємницької діяльності: мета досягнення економічних і соціальнихрезультатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах,роботах і послугах та мета одержання прибутку.
Знання про те, як поділяються підприємства на класифікаційні групиза певними ознаками в реальному економічному середовищі, має стати в нагоді підчас вибору, наприклад, системи оподаткування, вибору стратегії розвитку бізнесутощо. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючисьтакими ознаками: мета і характер діяльності, форма власності майна, належністькапіталу, правовий статус і форма господарювання, галузево-функціональний виддіяльності, технологічна і територіальна цілісність, розмір за чисельністюпрацівників. Класифікацію за цими ознаками наведено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Класифікаціяпідприємств за певними ознакамиКласифікаційні ознаки Види підприємств Mета і характер діяльності Комерційні, некомерційні Форма власності майна Приватні, колективні, комунальні, державні, змішані Належність капіталу Національні, закордонні, змішані (спільні) Правовий статус і форма господарювання Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства Галузево-функціональний вид діяльності Промислові, будівельні, транспортні, торговельні, сільськогосподарські, інноваційно-впроваджувальні, банківські, страхові, туристичні тощо Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування Головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії Розмір за чисельністю працівників Малі (дрібні), середні, великі (надвеликі)
Розглянемо більш детально види підприємств за наведеними ознаками.
Для переважної більшості підприємств властивим є комерційнийхарактер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносятьсязвичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємстваневиробничої сфери народного господарства [7, с. 44].
Наступною класифікаційною ознакою є форма власності на майно. Так,приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватноївласності та з правом найму робочої сили. Колективне – це таке підприємство, щоґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншогостатутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство,засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Якщопідприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичнихосіб та громадян), то його називають спільним підприємством. Державними єпідприємства, засновані на державній власності. До державних належать також такзвані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства:національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал євласністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їмнеобхідний контроль, такі підприємства створюються у формі філіалів абодочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капіталналежить підприємцям двох або декількох країн; їх реєстрація здійснюється вкраїні одного з засновників такого підприємства.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так званіматеринські підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вониконтролюють інші фірми. Дочірнє підприємство (компанія) – юридичне самостійнеорганізаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітнийбаланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніхкомпаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційованепідприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, якаволодіє його акціями. Філія не користується юридичною і господарськоюсамостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і задорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонернийкапітал філії належить і материнській фірмі. З-поміж суб'єктів господарськоїдіяльності окремо відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складаютьоснову малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання, в якихсередньооблікова чисельність працівників за звітний рік не перевищує 50 осіб. Великимивизнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників зазвітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб. Усі інші підприємства визнаються середніми.Класифікація за належністю підприємств до певного галузево-функціонального видудіяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їх груп (видів).
1.2 Форми підприємницької діяльності, правові аспекти
Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності требавважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичайобумовлюється низкою чинників. Організаційно-правова форма господарювання – цеформа здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності звідповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками(учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства(організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління,розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо [6,ст. 2.1].
До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правовіформи підприємства як головного суб'єкта господарювання, належать такі:
1) цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), ташляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;
2) спосіб формування стартового капіталу;
3) методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
4) організаційна форма та методи управління підприємством;
5) законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення,функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;
6) форми власності майна, що використовує підприємець;
7) форма організації виробництва тощо.
В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правовіформи підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства такорпорації. Сутнісні характеристики, переваги та недоліки цихорганізаційно-правових форм наведено в таблиці 1.2.
підприємництво ринковийсектор
Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика організаційно-правовихформ підприємництваОрганізаційно-правова форма Сутнісно-змістова характеристика Організаційно-економічні та соціальні переваги недоліки Одноосібна власність Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я
• Простота заснування
• Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця
• Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання
• Гарантоване збереження комерційних таємниць
• Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів
• Повна відповідальність за борги
• Неможливість спеціалізованого менеджменту
• Невизначеність терміну функціонування Господарське товариство (партнерство) Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в діяльності
• Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності
• Збільшення фінансової незалежності й дієздатності
• Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень
• Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів
• Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів
• Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності Корпорація (акціонерне товариство) Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком
• Реальна можливість залучення необхідних інвестицій
• Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг
• Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів
• Постійний характер функціонування
• Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності
• Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів
• Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах
За допомогою таблиці 1.2 можна більш повно визначити сутністьокремих організаційно-правових форм підприємницької діяльності.
Одноосібні фірми створюються одним засновником, який виділяєнеобхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки, керує підприємством, вирішує питання реорганізації таліквідації підприємства. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживанняабо зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб(учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бутистворено однією особою, якщо інше не встановлено законом [18, ст. 83.2].Товариство створюється для досягнення спільної комерційної мети і ґрунтується,як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства.Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця недостатньо дляреалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитноготовариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю,акціонерного товариства.
Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників прооб'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такомувипадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільнудіяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, аленесуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йомуналежить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені приукладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасникамивідповідно до умов угоди.
Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюютьстатутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальністьза спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майномяк солідарні боржники). Кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві,у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою.
Командитне товариство це організація, що складається з одного абокількох учасників, які відповідають усім своїм майном, і одного або кількохчленів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками – паями. Їх називаютьпайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і невходять до складу засновників фірми.
Товариство з обмеженою відповідальністю є формою спільноїдіяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного начастки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві зобмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожнимпартнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, навідміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства зобмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство,статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документамирозмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїмивнесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належнимїм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожногоучасника.
Корпоративні форми підприємницької діяльності знаходять своєвираження у створенні та функціонуванні акціонерних товариств, оскількикорпоративна форма базується на поділі капіталу на окремі частки (акції), врезультаті реалізації яких формується статутний фонд акціонерного товариства.Отже, акціонерним товариством є товариство, яке має статутний фонд, поділенийна визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несевідповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несутьризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їмакцій.
В сучасних умовах господарювання товариства є найбільш поширеноюформою підприємницької діяльності, про що свідчать матеріали, надані в таблиці1.3 [14, с. 84–85].
Таблиця1.3. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за організаційно-правовими формами господарюванняв УкраїніРік 1997 2001 2005 2008 2009 2010 Всього 615686 834886 1023396 1187020 1228888 1258513 Акціонерне товариство 30922 34942 34571 31993 31100 30169 Товариство з обмеженою відповідальністю 147738 221905 302942 381205 404525 418145 Повне товариство 1640 1997 1988 1948 1939 2084 Командитне товариство 653 799 694 654 642 631
Із таблиці 1.3 можна побачити, що частка товариств у загальнійкількості суб’єктів ЄДРПОУ досить значна і має тенденцію до поступовогозбільшення. В Україні найбільш поширені товариства з обмеженоювідповідальністю, що складають близько 92% усіх товариств, і кількість їхзростає великими темпами. Тобто, можна сказати, що визначне місце в середорганізаційно-правових форм підприємництва України належить товариствам, зокрематовариствам з обмеженою відповідальністю. Адже розвиток товариств є в значніймірі основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобомконцентрації капіталу за допомогою об'єднання індивідуальних капіталів,постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.
У підприємств може виникати потреба у зміні своєїорганізаційно-правової форми, що може бути викликане різними причинами:
а) зміна розмірів підприємствачи обсягів його господарської діяльності; зміни у податковому законодавстві;
б) зміни у складі чи кількостізасновників; вимога кредиторів чи партнерів по бізнесу тощо.
Зміна організаційно-правової форми може здійснюватись в процесігосподарської діяльності підприємства, через ліквідацію та створення новогопідприємства або шляхом поглинання чи злиття. Процес зміни форми підприємстваназивається реорганізацією. Слід відмітити, що реорганізація підприємства черезвнесення необхідних змін до статуту підприємства часто є більш вигідною (зточки зору витрат, пов’язаних з оподаткуванням) у порівнянні з традиційноюліквідацією та створенням нового підприємства [20, с. 44].
Розвиток і подальше удосконалення відносин за участю підприємців,які мають певну специфіку, вимагають їх детального регулювання спеціальнимиправовими нормами. Об'єктивно необхідним є подальше удосконаленняпідприємницького законодавства, що забезпечує ефективне застосування правовихнорм, усуває прогалини і протиріччя правового регулювання.
Правові засади функціонування підприємства – це сукупність законодавчих, нормативних, директивних та іншихдокументів, що регулюють права і обов'язки суб'єкта господарювання, якіреалізуються ним у процесі своєї діяльності. Правові засади, визначаючи«правила гри», повинні забезпечувати безперешкодне та ефективне функціонуванняпідприємницьких структур у ринковій економіці, створювати юридичну базу,гарантувати перспективність, захищеність і стабільність бізнесу.
Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації.Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключноу виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній,районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації замісцезнаходженням юридичної особи [8, с. 46].
Для реєстрації підприємства до відповідних органів необхідноподати такі документи:
1) заповнену реєстраційнукартку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка є одночасно ізаявою;
2) установчі документи, якіпоряд з нормами законодавства становлять правову основу діяльності підприємства,зокрема рішення засновників про створення юридичної особи;
3) засновницький договір (дляповного та командитного товариств) та статут підприємства (для акціонернихтовариств, товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю);
4) платіжне доручення просплату збору за державну реєстрацію;
5) документи, що засвідчуютьвнесення власниками своєї частки до статутного капіталу підприємства;
6) звіт про проведення підпискина акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондовогоринку (подається у разі реєстрації відкритих акціонерних товариств).
Дані про державну реєстрацію повідомляються міністерствамекономіки і статистики, саме підприємство заноситься до державного реєструУкраїни.
Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законноюлише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядкустворення підприємства; у разі невідповідності установчих документів вимогамзаконодавства.
Сьогоднів Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановленняправових гарантій його функціонування визначені певні права, обов’язки тавідповідальність суб’єктів підприємницької діяльності, тобто їх правовийстатус.
Правапідприємця визначаються певними характерними рисами. З метою реалізаціїгосподарської ініціативи підприємець має право: утворювати для здійсненняпідприємницької діяльності будь-які види підприємництва; купувати майно танабувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обиратипостачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці(контракти, угоди); самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплатипраці та інші види доходів осіб, що працюють на засадах найму; отримувати будь-якийне обмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічнихвідносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системоюсоціального забезпечення та соціального страхування.
Обов'язкипідприємців полягають у тому, щоб: укладати трудові договори з громадянами,яких прийнято на роботу за наймом; здійснювати оплату праці особам, що працюютьза наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановленізаконодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також іншісоціальні гарантії; дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтересиспоживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг); отримуватиліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно дочинного законодавства.
Відповідальністьпідприємця зводиться до того, що він відповідає: за зобов'язаннями, пов'язанимиз цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно дозаконодавчих актів не може бути здійснене стягнення; за охорону навколишньогосередовища, додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничоїгігієни та санітарії; за завдані шкоду і збитки своїм майном. Суб'єктпідприємницької діяльності може бути визнаний банкрутом, якщо майна, що йомуналежить, не вистачає для покриття заборгованості та немає можливості дляфінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівнику, який втративпрацездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках іпорядку, передбачених законодавством [1, с. 51].
Якбачимо, підприємництво зорієнтоване на ефективне ведення господарства, сприяєвияву і розвитку особистості, її здібностей і потреб, передбачає персональнуекономічну і адміністративну відповідальність підприємця. Воно не сумісне звтратами, некомпетентністю, крадіжками. Поряд з цим у підприємницькійдіяльності повною мірою розкриваються комерційний талант людини, їїчестолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерськихвідносинах належить чесності й порядності, дотриманню слова, зберіганню комерційноїтаємниці. Перелічені якості підприємця є не лише його властивістю, а йобов'язковою умовою.
1.3 Принципи та механізм реалізації підприємницької діяльності
Організаційниймеханізм здійснення підприємницької діяльності в умовах переходу до ринковоїекономіки закладений у Господарському Кодексі. Відповідно до ньогопідприємництво здійснюється на основі таких принципів:
1) вільний вибір видівдіяльності;
2) залучення на добровільнихзасадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осібі громадян;
3) самостійне формуванняпрограм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції;
4) встановлення цін відповіднодо законодавства;
5) вільний найм працівників;
6) залучення та використанняматеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів,використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
7) вільне розпорядженняприбутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
8) самостійне здійсненняпідприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
9) використання підприємцемчастки валютної виручки, що йому належить, за власним розсудом.
Принципи організації підприємницької діяльності не можна абсолютизувати. Вони розвиваються, взаємодіють між собою і відображають відносини, що склалися у суспільстві на певний період. Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, які в основному можна звести до наступного: потреба створення законодавчої та нормативної баз; додержання конкурентного режиму господарювання; стимулювання бізнесу.
Потреба створення законодавчої бази продиктована потребою надати всім господарюючим суб'єктам гарантії для збереження їх власності, виключення можливості націоналізації, створення для всіх учасників бізнесу однакових прав, повної економічної свободи.
Конкурентний режим господарювання передбачає вільне суперництво між учасниками бізнесу: за джерела сировини, вигідні умови вкладення капіталу, за більшу частину прибутку. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку [5, ст. 25.1].
Стимулювання бізнесу передбачає заохочення та розвиток підприємництва, малого бізнесу, створення сприятливого економічного середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру та ін.
Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні єгарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона законодавчо забезпечуєгарантії для всіх підприємців однакові права і можливості щодо доступу доматеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та іншихресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявівнесумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприємницькоїдіяльності. Тобто розвиток підприємницьких структур і розширення можливостейвільного підприємництва потребує з боку держави економічної,матеріально-технічної та організаційної підтримки.
Економічна підтримка має зводитися до такого: запровадженнянадійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва; запровадженнядержавного страхування комерційного ризику підприємств на випадок витрат;встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюютьінноваційні проекти, модернізацію та інші напрями, що мають визначальнезначення для розвитку економіки країни; вирішення соціальних проблем.
Матеріально-технічна підтримка передбачає: передавання або продажна пільгових умовах підприємницьким структурам з державного секторарізноманітного устаткування виробничого призначення; комерціалізацію сфериторгівлі та громадського харчування; створення технопарків і баз прокатуобладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності.
Організаційна підтримка підприємницької діяльності має сприятиналагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституційчерез вироблення раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстраціїнових суб'єктів підприємництва; доступності до документів зі створення, порядкуреєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва; підготовки підприємницькихкадрів; проведення наукових досліджень з питань підприємництва в державнихнаукових і навчальних закладах.
Отже, провідна роль у формуванні сприятливого середовища длярозвитку підприємництва належить державі. Створення всебічної системи державноїпідтримки підприємництва – найважливіша умова його успішного розвитку.
Отже,можна констатувати, що визначення підприємницької діяльності надано вГосподарському кодексі України, де відмічається, що основними її рисами єсамостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність,здійснювана суб'єктами господарювання. Головною метою такої діяльності єотримання прибутку, але спрямована вона на задоволення потреб суспільства.Основним нормативним документом, що встановлює правові основи господарськоїдіяльність економічних суб’єктів, є Господарський кодекс України. Одним знайважливіших питань є вибір організаційно-правової форми здійсненняпідприємницької діяльності. Адже від правильного вибору форми діяльностізалежить організація та ведення бізнесу.
Розглянуті в розділі прояви значущості підприємницькоїдіяльності дозволяють зробити певний висновок. Підприємництво виконує особливуфункцію в економіці, яка зводиться до оновлення економічної системи, створенняінноваційного середовища, прискорює рух економіки по шляху ефективності тараціоналізації. Сприяти формуванню та розвитку підприємництва, а такожздійсненню ним позитивного впливу на економічний розвиток країни повиннадержава за допомогою всебічної підтримки підприємницької діяльності.
2. Підприємництво в сучасних умовах господарювання
2.1 Напрямки та чинники розвитку сучасної підприємницькоїдіяльності
Кожне підприємствоздійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можнаоб’єднати в окремі напрями підприємницької діяльності:
1) вивчення ринку товарів, абоситуаційний аналіз. Він передбачає комплексне дослідження ринку, рівняконкурентоспроможності і ціни на продукцію, інших вимог покупців товару,методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішньогосередовища підприємства;
2) інноваційна діяльність, якаохоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовкувиробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень,формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягунеобхідних інвестицій тощо;
3) виробнича діяльність, тобтообґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортиментувідповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринківі кожного виду продукції; збалансування виробничої потужності і програмивипуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробкаі дотримання узгоджених у часі графіків випуску продукції;
4) комерційна діяльність – реклама,організація збуту продукції, розвиток системи товарних бірж, стимулюванняпокупців;
5) післяпродажний сервіс, щовключає в себе гарантійне обслуговування, пусконалагоджувальні роботи,забезпечення запчастинами тощо.
Доінтегрованого напрямку, що охоплює багато видів, відноситься:
1) економічна діяльність, щовключає стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення,систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна тафінансова діяльність тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки, євизначальним для регулювання всіх елементів в системі господарюванняпідприємств. Світовий досвід показує, що систематичне, поступове набуття досвідув зовнішньоекономічній діяльності – найкращий, а в багатьох випадках і єдинийшлях до стабільного успіху [17, с. 12–13];
2) соціальна діяльність – маєнепересічне значення, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх іншихїї загальних напрямків і конкретних видів.
Дляпояви такого феномена, як підприємництво, для перетворення його в основнуорганізаційну форму виробництва, необхідні певні умови. Для країн з ринковоюекономікою існують наступні загальні умови розвитку підприємництва:
а) стабільність державноїекономічної і соціальної політики;
б) позитивна громадська думкаставлення до підприємництва;
в) пільговий податковий режим;
г) наявність розвиненоїінфраструктури підприємництва;
д) ефективна система захистуінтелектуальної власності.
ВУкраїні і більшості пострадянських країн особливу актуальність набуваютьнаступні умови:
1) наявність відповідних майновихправ на умови і результати виробництва, оскільки підприємець повинен бутивласником зробленого продукту і доходу, отриманого в результаті його реалізації.Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійсненняпідприємницької діяльності;
2) певне економічне, правове таполітичне середовище. Формальне визнання майнових прав на умови і результативиробництва може уживатися з іншими правовими нормами, що регулюють економічнежиття суспільства, але не забезпечують насправді достатнього рівня економічноїсамостійності для підприємництва. Різні обмеження, що формують економічнесередовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємцяце виражається в одержанні самостійності при: виборі виду діяльності,визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів, визначенні цін,розпорядженні своїм доходом;
3) повна економічнавідповідальність за результати діяльності.
4) етика підприємництва, що є одниміз чинників його прибутковості. Ось морально-етичні норми, затверджені всередовищі підприємців на сучасних ринках: обов'язковість, загальна високакультура й освіченість, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх,мобілізувати на досягнення певних цілей.
Всі умови, в якихформується та розвивається підприємницька діяльність, можна згрупувати в окремітипи: економічні, соціальні і правові.
Економічні умовиефективної підприємницької діяльності – це пропозиція товарів і попит на них; видитоварів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які покупціможуть витратити на ці покупки; надлишок або недостатність робочих місць,робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їхможливості придбання товарів. На економічну обстановку впливають доступністьгрошових ресурсів; рівень доходів; величина позикових засобів, за якими готовізвернутися підприємці для фінансування своїх операцій і які готові надати їмкредитні установи.
Соціальні умовиефективної підприємницької діяльності здебільшого виявляються всоціально-культурних нормах. Соціально-культурні норми – моральні норми,релігійні погляди, освітній рівень населення, що мають вплив на формуванняпотреб, специфіку організації підприємництва і ділову етику, на саме ставленнядо підприємництва. Перш за все, це прагнення покупців здобувати товари, щовідповідають певним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися.Ці норми мають прямий вплив на спосіб життя споживачів.
Справжнєпідприємництво виступає як ринкове за своєю сутністю явище. Воно визначаєтьсяступенем свободи (самостійності) економічної поведінки товаровиробника. Цяповедінка передбачає свободу попиту і пропозиції виробленого товару і товару – робочасила, свободу ініціативи, мислення і дій. Соціальні умови впливають наставлення окремого індивідуума до роботи, що впливає на його ставлення довеличини заробітної плати, до умов праці. Від підприємницької діяльностіпідприємець має отримувати задоволення. Він бере участь у вирішенні соціальнихпитань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров'я,збереження робочих місць і т.д.
Значну роль уформуванні підприємництва грають підготовка і підвищення кваліфікації кадрівпідприємців: організація навчання сучасним методам ведення підприємницькоїдіяльності, навчання і перенавчання кадрів, їх стажування у розвинених країнах,організація підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів для навчанняпідприємців, створення мережі консультативних центрів, що проводять професійнийвідбір і орієнтацію кадрів підприємницького сектору
Створеннянеобхідних правових умов ефективної підприємницької діяльності також має великезначення. Це, в першу чергу, наявність законів, що регулюють підприємницькудіяльність і створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва:спрощена та прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств;вдосконалення податкового законодавства в напрямку мотивації виробничоїпідприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців України ззакордонними країнами.
До чинників, що сприяють розвитку підприємництва, також відносять:
1) прагнення людей поліпшитисвій добробут, розширення їх запитів та потреб. Підприємництво у різних сферахжиття людини – це короткий шлях до добробуту та процвітання;
2) підвищення матеріального такультурного рівня життя суспільства. Воно веде до зростання доходів ізаощаджень, які можна вкласти у «справу» й отримати додатковий дохід. Цейчинник сприяє розширенню підприємницького поля, концентрації капіталу ізбільшує можливості підприємництва у вирішенні народногосподарських завдань;
3) наявність безробіття векономіці. Воно є наслідком банкрутства збиткових та закриттянизькорентабельних підприємств, а також результатом порушення ринковоїрівноваги на ринку праці; за певних умов безробіття може бути джереломкваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності;
4) прагнення людини донезалежності та самовираження, визнання її таланту та заслуг, потреба в повазі,взаємодопомозі. Ці психологічні риси людини можуть бути реалізовані саме упідприємництві.
Отже, аналізпідприємницької діяльності дозволяє визначити такі істотні чинники її успіху,як висока кваліфікація, великі особисті контакти, достатні матеріальні іфінансові ресурси, наявність замовлень споживачів.
2.2 Впровадження високих технологій та спеціалізація підприємств
Важливим напрямком розвитку підприємницької діяльності єінноваційна діяльність, зокрема, впровадження високих технологій, а такожрозвиток спеціалізованих підприємств. Сьогодні інновації стають ключовимчинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількістьнаукових праць, де досліджується інноваційна діяльність.
В Україні інноваційний розвиток відбувається за вкрай несприятливихумов. Спостерігається спад виробництва у наукомістких галузях, відтік з країнивисококваліфікованих фахівців, старіння кадрів і слабке фінансування державоюнауково-дослідних робіт за існуючої тенденції відтоку інвестиційних ресурсів,що обумовлює несприйнятливість економіки до науково-технічних інновацій [16, с. 134].
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність»,інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології,продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшуютьструктуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують економіювитрат чи створюють умови для такої економії [13].
Технологічнінововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій,справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництвапродукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняютьсуттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивностітехнологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів,підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
Сучаснінові технології дають можливість:
а) економити сировину, енергію,працю, а значить, і фінансові ресурси;
б) випускати якіснішупродукцію;
в) зменшувати концентраціювиробництва на підприємствах;
г) обмежувати забрудненнянавколишнього середовища;
д) підвищувати продуктивність праціі знижувати собівартість продукції.
Відбуваютьсяглибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженнямінноваційних технологій.
Пріоритетнийрозвиток одержали так звані високі технології:
1) нові напрямки в науці(електроніка, біотехнологія тощо);
2) власне технологічніінновації (плазмові, лазерні виробничі процеси);
3) організація заводськогопроцесу (комплексна автоматизація, впровадження нових джерел енергії та ін.);
4) розробка і випуск новихвидів техніки.
Останнідва елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві імають прямий вплив на нього.
Впливновітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективностівиробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало-, трудо – та капіталоємностіпри створенні виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувалорозширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницюпродукції само по собі забезпечує економію.
Щебільший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організаціїсуспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізувзаємопов'язаності технологічних процесів у промисловому виробництві,врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умовдіяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем.
Вживаєтьсятакож поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути врезультаті використання досягнень НТП [9].
Масштабивпровадження інноваційних технологій промисловими підприємствами наведено втаблиці 2.1 [2].
Таблиця2.1. Впровадження інновацій на промислових підприємствах Питома вага підприємств, що впроваджували інновації.% Впроваджено нових технологічних процесів Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань З них нові види техніки 2007 11,5 1419 2526 881 2008 10,8 1647 2446 758 2009 10,7 1893 2685 641
Із таблиці 2.1 можна побачити, що в останні роки кількістьпідприємств, які впроваджували інновації, зменшується. Разом з цим скорочуєтьсякількість нових видів техніки, що впроваджувалися підприємствами. Тому основоюстратегічного курсу України має стати реалізація державної політики,спрямованої на запровадження нових інноваційних процесів та зростанняекономіки.
У найближчій перспективі головним напрямом підвищенняконкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабнетехнічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти:
1) поліпшення якостівироблюваної продукції;
2) зниження собівартостіпродукції завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частиниосновних фондів;
3) створення імпортозаміннихвиробництв;
4) запровадження сучаснихтехнологій, особливо енергозберігаючих.
Технічнепереозброєння вимагатиме залучення капіталовкладень, розміри яких визначаютьсязмістом і масштабом інноваційних проектів [10].
Обсяг таких інвестицій для реального сектора економіки оцінюєтьсяекспертами приблизно в 40–60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпеченавнутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств,заощадження населення, кошти бюджету.
Длясучасного виробництва економічно вигідною є ідея спеціалізації окремихпідприємств на виробництві певного виду товарів. У провідних країнахспеціалізація виробництва добре розвинута в усіх галузях економіки. Ця формаорганізації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємствана виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт [15].
Спеціалізаціяпідприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньоїгосподарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізаціїпідприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивноїтехнології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженнямкомплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок. Всучасних умовах є потреба у спеціалізованих підприємствах, оскільки зросланеобхідність у розширенні асортименту комплектуючих, зокрема, вмашинобудуванні. Наприклад, для збирання телевізора потрібно 400–700 деталей,для легкового автомобіля 7–10 тис., а для авіалайнера типу «Боїнг-747» – 4,5млн. деталей. Жодне підприємство не зможе забезпечити такий широкий асортименткомплектуючих. Тому, наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталейз різних країн світу.
Розвитокспеціалізованих виробників потребує необхідних умов. Використання компонентів зінших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збиранняосновного виробу. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованихвиробництв є швидка і чітка доставка («точно в строк») комплектуючих на головніпідприємства.
Як висновок можна сказати, що стан економіки держави, а отже, їїмайбутнє визначають високотехнологічні та спеціалізовані підприємства.
2.3 Аспекти розвитку підприємницької діяльності в Україні
Насучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності векономіці України, належить до категорії особливо актуальних.
В останні роки кількістьпідприємств в Україні, зареєстрованих ЄДРПОУ, поступово зростає, що можнапобачити в таблиці 2.2 [11].
Таблиця2.2. Розвиток підприємств – суб’єктів підприємницької діяльностіРік 2003 2004 2005 2006 2007 Кількість підприємств, одиниць 318359 331121 344514 360297 380789
На 1 грудня 2010 року кількість підприємств та організацій в Україні (за даними ЄДРПОУ) склала 1млн. 291 тис. 916 одиниць. А на1 лютого 2011 років кількість підприємстві організацій – 1 млн. 297тис. 883 одиниць,в тому числі,зі статусом юридичної особи – 1 млн. 241 тис.557 одиниць, безстатусу юридичної особи – 56 тис. 326 одиниць [3].
Сьогоднісаме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивніструктурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов длярозширення впровадження ринкових реформ. Воно розглядається як провідна сила вподоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивногорозвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення,запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць.
Насамперед важливість розвитку малого підприємництва полягає втому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активновпливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємецьнамагається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускатипотрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себеспоживача. Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигунекономічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукаєдо зростання.
Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенніпитання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого тасереднього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочусилу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, такі в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочихмісць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але йстворюють нові робочі місця. З огляду на це, як, до речі свідчить і зарубіжнастатистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж великаіндустрія.
Малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій. Зокрема вкраїнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль встимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2–2,5 рази більше, ніжвеликі компанії.
Крім того, створення і діяльність великої кількості малихпідприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдякибільш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами іпослугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочоїсили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами.
Вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто берутьучасть у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічномурозвитку території, на якій вони знаходяться.
Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються самета, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забезпеченнясоціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напругиі демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми рукамизабезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуваннісереднього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому, щовоно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширеннюекспортних можливостей держави. Отже, важливим є визначення темпів зростаннякількості малих підприємств. Динаміку розвитку малих підприємств в Україніможна побачити в таблиці 2.3 [12].
Таблиця2.3. Основні показники розвитку суб’єктів малого підприємництваРік 2006 2007 2008 2009 Кількість суб’єктів малого підприємництва на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць 501 561 609 661 Кількість суб’єктів малого підприємництва всього, одиниць 5737,8 6003,7 6308,0 6450,9
Збільшення кількості малих підприємствпозитивно впливає на розвиток економіки України. Але аналіз стану розвитку підприємництва в Україні доводить,що відбувається гальмування розвитку цього сектора економіки. Серед головнихпричин, які стримують його розвиток, можна назвати такі:
1) найболючішою проблемоюмалого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватніблагодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своємурозпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Підприємці маютьобмежений доступ до альтернативних джерел фінансування. Для здійсненнявиробничого процесу вони змушені купувати ресурси за високими цінами, продаючисвою продукцію зазвичай за низькими цінами через недостатню платоспроможністьспоживача;
2) труднощі зреєстрацією відкриття власної справи займають у списках проблем не останнємісце. Адже в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишаєтьсягроміздкою і зайво ускладненою;
3) діючібізнесмени відзначають такі проблеми, як труднощі з реалізацією продукції і доступудо сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двомфакторам, а саме: ціновому і якісному.
4) сьогодні податкова системакраїни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Підприємницька діяльністьне може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що їїрегулюють. Нестабільність системи оподаткування та надмірна важкістьподаткового тягаря примушує багатьох суб'єктів підприємництва переходити втіньову економіку;
5) обмеженість внутрішнього попиту і наявністькризи збуту на внутрішньому ринку є також важливою проблемою. Малий бізнеспостійно втрачає головних споживачів своєї продукції внаслідок погіршення рівнязабезпеченості населення, зменшення доходів громадян;
6) відсутнійефективний механізм реалізації державної політики щодо підтримки суб'єктівпідприємництва. На сьогоднів Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захистумалого підприємництва.
Отже, першочерговим завданням уряду України слід вважати створеннясприятливого середовища для утворення та розвитку нових підприємств.
Підтримка з боку держави має здійснюватися шляхом допомоги уформуванні стартового капіталу для відкриття підприємства і забезпеченнясприятливих умов для подальшого розвитку та функціонування малих підприємств.
Одним із головних напрямів сприяння розвитку малого бізнесу єстворення системи фінансової підтримки. Як відомо, діючі важелі державноїпідтримки малого підприємництва в Україні поділяються на дві групи методів:прямі і непрямі.
До основних форм непрямої підтримки слід віднести: податковіпільги (або повне звільнення від податків); прискорену амортизацію; знижки,пов'язані з науково-дослідницькими роботами та підготовкою кадрів дляпідприємницької діяльності, тощо. Ці форми державної підтримки тією чи іншоюмірою використовуються в Україні, і їх варто вважати ефективними, гнучкимиважелями допомоги малим підприємствам.
Аби зробити фінансування для малих підприємств доступнішим,доцільно задіяти систему залучення позик, подібну тій, що існує в інших країнах.Замість того щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприятинаданню малим підприємствам, які мають у цьому потребу, позик та гарантувати їхповернення в разі неплатоспроможності реципієнта. Таким чином держава зменшуєризик для позичальника й усуває головну перешкоду на шляху надання позик. Покищо в Україні дуже гостро стоїть проблема кредитування малих підприємств, їхдоступу до фінансових ресурсів. Далеко не кожне мале підприємство спроможнесплачувати досить високі процентні ставки.
Отже,якщо держава справді має намір допомагати суб'єктам малого підприємництва ібачить у ньому невід'ємний елемент системи ринкових відносин, тоді їїфінансово-кредитна політика повинна стимулювати його розвиток. Але в Україні поки що малий бізнес невідіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВПстановить лише 9.0–9.5%. Проте порівнюючи дані розвитку вітчизняного малогопідприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значновідстає від інших країн. Так, наприклад, у Великобританії малий ісередній бізнес становить 96%, охоплює зайнятість робочої сили 25% і виробляє 20%валового продукту. В Японії 80% працездатного населення зайняте у сфері дрібнихта середніх підприємств. В Італії частка дрібних і середніх підприємствстановить 99%.
Заоцінкою спеціалістів, в Україні в цьому секторі економіки зайнято приблизно 10%зайнятого населення. Можна сказати, що Україна потребує 3–4 разового збільшеннякількості малих підприємств.
Очевидно, що так тривати не може, і, якщоне вжити термінових заходів, підприємництва або вимруть, або цілком перейдуть утіньову економіку.
Отже, можна зробити висновки, що рівень економічного та соціального розвитку діяльностіпідприємства залежить від багатьох чинників, а також умов, в яких функціонуєпідприємство. Перспективними вважаються такі напрямки діяльності сучасногопідприємства: спеціалізація окремих підприємств на виробництві певного видутоварів, розвиток і застосування високих технологій.
Насучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльності векономіці України, належить до категорії особливо актуальних. Поки що, на жаль,статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток суб'єктів підприємництва.В Україні підприємництво розвивається в умовах ненасиченого ринку послуг, недосконалогозаконодавства з питань власності, захисту прав споживачів та підприємців, тощо[4, с. 245]. А отже, саме держава повинна проводити різні заходи длясприяння розвитку підприємництва в Україні.
Висновки
Вданій роботі було досліджено сутність підприємництва як основної формигосподарської діяльності, його місію та її роль в соціально-економічномурозвитку суспільства. Підприємництво є універсальним інструментом участімільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системіміжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян яксвоєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.
Проведенедослідження правових аспектів цілей підприємницької діяльності дозволяє зробитивисновки, що діяльність підприємця спрямована на одержання прибутку. У цьому –економічна сутність підприємництва. Вихідноюумовою здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація. Цяпроцедура значно впливає на розвиток підприємництва в цілому. Проведений аналізпоказав, що в даний час в Україні дуже складна і тривала процедура реєстрації йодержання дозволу на початок діяльності, що є перешкодою для розвиткупідприємництва.
Буловизначено цілі створення і розвитку підприємництва та напрямки діяльності, наяких воно засновано. Базовими напрямками діяльності підприємства є вивченняринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційнадіяльність, післяпродажний сервіс, економічна та соціальна діяльність.
Перспективнимивважаються такі напрямки діяльності сучасного підприємства: спеціалізаціяокремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів,розвиток і застосування високих технологій, використання гнучких виробничихтехнологій, впровадженням систем комп'ютерного проектування ікомп'ютеризованого виробництва.
Такожу курсовій роботі було досліджено особливості малого підприємства в Україні. Усистемі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу дорегульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малихпідприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалисямалоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованогоринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки. Малепідприємництво слід розглядати як особливу частину економічної системи, що маєвласні специфічні функції, завдяки яким воно може стати дійовим джереломпідвищення життєздатності економіки в майбутньому. Розуміння особливостеймалого підприємництва, визначення умов його розвитку мають стати підґрунтям дляформування національної та регіональної політики його підтримки. Реалізаціятакої політики здатна не лише максимально підвищити конкурентоспроможністьмалого підприємництва, а й збільшити його позитивний вплив на економіку вцілому.
Покищо, на жаль, статистичні данні говорять про нерівномірний розвиток суб'єктівпідприємництва. Не використані повною мірою потенційні можливості малогопідприємництва щодо створення нових робочих місць та вирішення проблембезробіття.
Отже,на сучасному етапі проблема розвитку та регулювання підприємницької діяльностів економіці України, належить до категорії особливо актуальних. Ця темапотребує подальшого розгляду через аналіз вже існуючих теоретичних положень іпрактичних рекомендацій, що стосуються формування підприємницького сектора, атакож через дослідження тенденцій розвитку підприємництва для виявленнясправжньої природи цього явища.
Список використаних джерел
1. Варналій З.С. Основи підприємництва:навч. посібник / З.С. Варналій. – 3-є вид., випр. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006.– 350 с.
2. Впровадження інновацій на промислових підприємствах [Електроннийресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.html
3. Горбачевська О.В. Проблема підприємництва в економічнійтеорії / О.В. Горбачевська, Н.Н. Рим // Науковий вісник. – 2006.– №16.1. – С. 242–249.
4. Господарський кодекс Українивід 16.01.2003 року №436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу:zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=436–15
5. Державний класифікаторУкраїни 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання»,чинний від 01.01.2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: law.leschishin.org/nor007.php
6. Економіка підприємства:підручник / Г.О. Швиданенко, В.Г. Васильков, Н.П. Гончарова [таін.]; за заг. ред. Г.О. Швиданенко. – К.: КНЕУ, 2009. – 598 с.
7. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: навч. посіб. / І.В. Ковальчук. –К.: Знання, 2008. – 679 с.
8. Кузьмін О.Є. Кластери як чинник розвитку підприємствітериторіальних утворень/ А.Є. Кузьмін // Економіка України. – 2010. – №2.– С. 14–20.
9. Кузьмін О.Є Фінансова складова в розвитку й функціонуваннінаціональної інноваційної системи / О.Є. Кузьмін, І.М. Шотік // ФінансиУкраїни. – 2009. – №5. – С. 21–30.
10. Основні показники розвиткупідприємств суб’єктів підприємницької діяльності [Електронний ресурс] /Державний комітет статистики України. – Режим доступу:www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/sze/opr/opr_u/arh_opr2005.html
11. Основні показники розвиткусуб’єктів малого підприємництва [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/sze/oprsmp/oprsmp2009_u.htm
12. Про інноваційну діяльність[Електронний ресурс]: Закон України від 04.07.2002 року №40-IV. – Режим доступу:zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=40–15
13. Статистичний щорічникУкраїни за 2009 рік / За ред. О.Г. Осауленка – К.: Державне підприємство«Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 567 с.
14. Суспільні форми організаціївиробництва [Електронний ресурс]. – Режим доступу:readbookz.com/book/1/75.html
15. Тарасенко І.О. Оцінка інноваційноїактивності підприємства в системі стратегічного управління / І.О. Тарасенко,О.М. Королько, К.С. Белявська // Актуальні проблеми економіки. –2009. – №9 (99). – С. 133–141.
16. Харчук Т.В. Шляхивиходу підприємств на зовнішні ринки / Т.В. Харчук // Актуальніпроблеми економіки. – 2009. – №8 (98). – С. 12–16.
17. Цивільний кодекс України від16 січня 2003 року №435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?
nreg=435–15