Курсоваробота
натему: “Підприємство (фірма), як головна структурна ланка підприємницькоїдіяльності”
План.
1. Сутністьта основні ознаки підприємства (фірми).
2. Класифікаціяпідприємств.
3. Соціально-економічніцілі підприємства.
4. Особливостіфункціонування підприємства в умовах ринкової економіки.
5. Банкрутство.
6. Основніпоказники і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.
Вступ.
Зміна командно-адміністративної моделіекономіки ринковою моделлю призвело до виникнення в Україні специфічнихсуспільних відносин – підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічнонезалежним від держави суб’єктом – товаровиробником – діяльності, спрямованоїна одержання прибутку в умовах конкуренції та вільного ціноутворення. Стара жгосподарська система являла собою регламентацію діяльності державнихпідприємства, що знаходились в рамках жорсткого, директивного планування іпланових господарських договірних відносин.
Підприємницькі відносини складаютьсерцевину ринкової економіки. А головною ланкою, первинним осередком цихвідносин виступає підприємство.
Підприємство – самостійний господарюючийстатутний суб’єкт, який володіє правами юридичної особи, вготовляє і реалізуєпродукцію, виконує роботи чи надає послуги, чи займається іншим видомдіяльності згідно до законодавства.
Актуальність даної теми полягає в тому, що підприємствояк господарюючий суб’єкт, на даному етапі становлення в Україні ринковихвідносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб’єктамипідприємництва.
В даний час підприємства в Українізнаходяться в не найкращому фінансовому становищі. Це водночас є як наслідком,так і причиною існуючого на сьогодні економічного розвитку в Україні.
1. Сутність та основні ознакипідприємства (фірми).
Домінуючемісце серед суб'єктів підприємництва належить такому суб'єктові, якпідприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціямипідприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, якийзадовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах.
На всіх етапах розвитку економіки основною її ланкою є саме підприємство.Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбуваєтьсябезпосередній зв'язок працівника з засобами виробництва. Підприємствосамостійне здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, щовипускається, отриманим прибутком, що залишився в його розпорядженні післясплати податків і інших обов'язкових платежів[1].
В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступаєпідприємець. Статус підприємця здобувається за допомогою державної реєстраціїпідприємства. При цьому суб'єктом підприємницької діяльності може бути якокремий громадянин, так і об'єднання громадян. Таким чином, підприємство — цесамостійний суб'єкт, що хазяює, створеним чи підприємцем об'єднаннямпідприємців для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метоюзадоволення суспільних потреб і одержання прибутку.
Часто в економіці використовується термін “фірма”, підяким розуміється економічний суб'єкт, що займається різними видами діяльності іволодіє господарською самостійністю. Інакше, фірма — це організація, що володієі веде господарську діяльність на підприємстві.
Усіосновні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаютьсявиходячи з економічного та правового становища підприємства.[2]
Поняття«підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначаєпідприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видіввласності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, цепоняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики,заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні таінші підприємства.
Підприємствояк соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних,організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючийсуб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 62Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становищепідприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.
Згідност. 62 Господарського кодексу України підприємство — самостійний суб'єктгосподарювання, створений компетентним органом державної влади або органоммісцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних таособистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної,торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цимКодексом та іншими законами[3].
Підприємстваможуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційноїгосподарської діяльності.
Підприємство,якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.
Підприємствоє юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки вустановах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Підприємствоне має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємствоє основною організаційною ланкою народного господарства України. Цяорганізаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну формугосподарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якійвласники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурсидля здійснення господарської діяльності. Визначення «основна ланка»,з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних формекономічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів безстворення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого — відсуб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднаньпідприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управлінняекономікою.
Законвстановлює, що підприємство — це суб'єкт господарювання. Суть визначення«господарюючий суб'єкт» полягає в тому, що підприємство єтоваровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел)виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючийсуб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну іншу господарськудіяльність. Підприємство є самостійним, господарюючим суб'єктом. Самостійністьу прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умовдіяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначенняполягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності" підприємства вільні увиборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарськихвзаємовідносин, що не суперечать законодавству України." (ч. 2 ст. 67Господарського кодексу України).
Нарешті,підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства яклокальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предметдіяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статутупідприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатностіпідприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актівпідприємства, тому ст. 57 Господарського кодексу України спеціально визначаєобов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.
Підприємствомає необхідне для господарюючого суб'єкта майно — основні і оборотні кошти,інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певномуправовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чиоперативного управління). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майнавласника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основніі оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші — на поточному рахунку підприємства в банку.
Підприємствоє самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію(права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого — зазначає, щопідприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичнихосіб (ч. 5 ст. 62 Господарського кодексу). Цим підприємство істотновідрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складуяких входять юридичні особи.
Якгосподарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти віддня його державної реєстрації.
Такимчином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена ізареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарськоїдіяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах,послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користуєтьсяправами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, маєсамостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.
2. Класифікаціяпідприємств.
ЗаконодавствоУкраїни про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, видиі категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств запевними ознаками[4].
Організаційна(організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно відформ власності, визначених Конституцією України і Законом України «Провласність», та способів розмежування у підприємствах окремих формвласності і управління майном.
Згідност. 63 Господарського кодексу України[5]залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діятипідприємства таких видів:
· приватне підприємство, що діє на основіприватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
· підприємство, що діє на основіколективної власності (підприємство колективної власності);
· комунальне підприємство, що діє наоснові комунальної власності територіальної громади;
· державне підприємство, що діє на основідержавної власності;
· підприємство, засноване на змішанійформі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
ВУкраїні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
Уразі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не меншяк десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями.Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить стовідсотків, вважається іноземним підприємством.
Залежновід способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Українідіють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарнепідприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для тогомайно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника,який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив назасадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідаціїпідприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства,засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або наприватній власності засновника.
Корпоративнепідприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхспільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/абопідприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільногоуправління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи,що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів таризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства,що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, втому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Особливостіправового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюютьсяГосподарським кодексом, іншими законодавчими актами.
Підприємствазалежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізаціїпродукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх абовеликих підприємств.
Малими(незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в якихсередньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищуєп'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт,послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євроза середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великимипідприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельністьпрацюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валовогодоходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму,еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банкуУкраїни щодо гривні.
Усіінші підприємства визнаються середніми.
Увипадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126Господарського кодексу України, підприємство визнається дочірнім.
Дляпідприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватисяособливості господарювання.
Глава8 Господарського кодексу України регулює діяльність державних та комунальнихунітарних підприємств.
Державнеунітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади врозпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, якправило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління[6].
Органдержавної влади, до сфери управління якого входить підприємство, єпредставником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексомта іншими законодавчими актами.
Майнодержавного унітарного підприємства перебуває у державній власності ізакріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи правіоперативного управління.
Найменуваннядержавного унітарного підприємства повинно містити слова «державнепідприємство».
Державнеунітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника іоргану влади, до сфери управління якого воно входить.
Органомуправління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, якийпризначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і єпідзвітним цьому органові.
Закономможуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства,в тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результатироботи підприємства.
Державніунітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенніпідприємства.
Державнекомерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основістатуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 цього Кодексу, інесе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на правігосподарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами,прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Майнодержавного комерційного підприємства закріплюється за ним на правігосподарського відання.
Статутнийфонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, досфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства яксуб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державногокомерційного підприємства встановлюється законом.
Уразі якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатамийого діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбаченийстатутом підприємства, орган, до сфери управління якого входить данепідприємство, зобов'язаний провести в установленому законодавством порядкузменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімальногорозміру статутного фонду.
Державата орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство,не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбаченихцим Кодексом та іншими законами.
Збитки,завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органівдержавної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судомнеконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органамидобровільно або за рішенням суду.
Державнеунітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку,передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонернетовариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаютьсяцим Кодексом та іншими законами.
Казенніпідприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:
· законом дозволено здійсненнягосподарської діяльності лише державним підприємствам;
· основним (понад п'ятдесят відсотків)споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
· за умовами господарювання неможливавільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
· переважаючим (понад п'ятдесят відсотків)є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїмиумовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бутирентабельним;
· приватизацію майнових комплексівдержавних підприємств заборонено законом.
Казеннепідприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні простворення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основноїдіяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входитьпідприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємствапроводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, докомпетенції якого належить створення даного підприємства.
Майноказенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління вобсязі, зазначеному в статуті підприємства.
Казеннепідприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державногобанку, печатку із своїм найменуванням.
Орган,до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статутпідприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казеннимпідприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт,послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
Найменуванняказенного підприємства повинно містити слова «казенне підприємство».
Казеннепідприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завданьоргану, до сфери управління якого воно входить.
Комунальнеунітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядуванняв розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності івходить до сфери його управління.
Орган,до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, єпредставником власника — відповідної територіальної громади і виконує йогофункції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Майнокомунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності ізакріплюється за таким підприємством на праві господарського відання(комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління(комунальне некомерційне підприємство).
Статутнийфонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфериуправління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання.Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємствавстановлюється відповідною місцевою радою.
Найменуваннякомунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальнепідприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфериуправління якого входить дане підприємство.
Глава9 Господарського кодексу України регулює діяльність господарських товариств.
Господарськимитовариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створеніюридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі впідприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках,передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одногоучасника[7].
Засновникамиі учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасникигосподарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни,які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі вгосподарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осібвстановлюються цим Кодексом, іншими законами.
Господарськітовариства є юридичними особами.
Суб'єктигосподарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасникамигосподарського товариства, зберігають статус юридичної особи.
Господарськітовариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше непередбачено законом.
Догосподарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженоювідповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства,командитні товариства[8].
Акціонернимтовариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений навизначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальністьза зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків,пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
Товариствомз обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд,поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несевідповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасникитовариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язанихз діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Товариствомз додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якогоподілений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несевідповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатностіучасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність увизначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожногоз учасників.
Повнимтовариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно доукладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від іменітовариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннямитовариства усім своїм майном.
Командитнимтовариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасниківздійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за йогозобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на якеза законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасникиприсутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).
Учасникамиповного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лишеособи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Глава10 Господарського кодексу України регулює діяльність підприємств колективноївласності.
Підприємствомколективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що дієна основі колективної власності засновника (засновників)[9].
Підприємствамиколективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчоїкооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, іншіпідприємства, передбачені законом.
Кооперативияк добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних,соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях(виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативіврегулюється законом.
Господарськадіяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цьогоКодексу, інших законодавчих актів.
Зметою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва громадяниможуть утворювати виробничі кооперативи (кооперативні підприємства)[10].
Виробничимкооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства зметою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується наїх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі вуправлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповіднодо їх участі у його діяльності.
Виробничікооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову,постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, незаборонену законом.
Виробничийкооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.
Найменуваннявиробничого кооперативу повинно містити слова «виробничий кооператив»або «кооперативне підприємство».
Споживчакооперація в Україні — система самоврядних організацій громадян (споживчихтовариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цихорганізацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху[11].
Первинноюланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організаціягромадян, які на основі добровільності членства, майнової участі тавзаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метоюколективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальнихінтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.
Споживчетовариство є юридичною особою і діє на основі статуту.
Споживчітовариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, інші формиоб'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України тамають право вільного виходу з них.
Власністьспоживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок(об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності.Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої коопераціїздійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок(об'єднань).
Об'єктиправа власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власностіспоживчих товариств, спілок (об'єднань). Їх частка у власності визначаєтьсядоговором.
Правовізасади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом.
Споживчітовариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїхстатутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарюваннявідповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
Підприємствамиспоживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства,утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням)споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчихактів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).
Підприємствомоб'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, заснованена власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії)або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності зметою виконання їх статутних завдань[12].
Правовласності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління впорядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власностірелігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно дозакону.
Засновникомпідприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що маєстатус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій уразі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичнимпартіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновуватипідприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, щоздійснюють продаж суспільно-політичної літератури, іншихпропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою,проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.
Релігійніорганізації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі,реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхіднідля забезпечення діяльності цих організацій.
Підприємствооб'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичноюособою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління абогосподарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.
Обмеженнящодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян,релігійної організації встановлюються законами.
Глава11 Господарського кодексу України регулює діяльність приватних підприємств.
Приватнимпідприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власностіодного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх)праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що дієна основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.
Порядокорганізації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом таіншими законами[13].
Селянське(фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва,переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
Членамиселянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, які працюють уньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
Відносини,пов'язані із створенням та діяльністю селянських (фермерських) господарств,регулюються цим Кодексом, а також законом про селянське (фермерське)господарство, іншими законами[14].
Оренднимпідприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі орендицілісного майнового комплексу існуючого державного або комунальногопідприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу(структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницькоїдіяльності[15].
Орендаремє юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи йогопідрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.
Організаціячленів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважнеправо на укладення договору оренди майна того підприємства (структурногопідрозділу), де створено цю організацію.
Орендодавцямищодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності,є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи,уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радамиуправляти майном, що належить відповідно Автономній Республіці Крим або є укомунальній власності.
Закономвизначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких неможуть створюватися орендні підприємства.
Передачав оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно.Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється.
Орендарнесе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманогов оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки.
Орендованепідприємство може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом.
Порядокукладення договору оренди майнового комплексу та інші питання створення ідіяльності орендного підприємства регулюються цим Кодексом, іншими законами.
Підприємство,створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному фонді якого не менш якдесять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством зіноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземнимиінвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс[16].
Іноземноюінвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єктиінвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отриманняприбутку або досягнення соціального ефекту.
Іноземніінвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не забороненозаконами України.
Підприємстваз іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств,створювати філії і представництва на території України і за її межами здодержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.
Закономможуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в якихвстановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території,на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується абозабороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
Правовийстатус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаютьсяцим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншимизаконодавчими актами.
Іноземнимпідприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене зазаконодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців абоіноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власністьцих осіб[17].
Іноземніпідприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що маютьстратегічне значення для безпеки держави.
Діяльністьфілій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворенихза законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно дозаконодавства України.
Умовиі порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємстввизначаються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншимизаконами.
Глава12 Господарського кодексу України регулює діяльність об’єднань підприємств.
Об'єднаннямпідприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більшепідприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності длявирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Об'єднанняпідприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенняморганів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають правоутворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входитипідприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства Україниможуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.
Об'єднанняпідприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.
Об'єднанняпідприємств є юридичною особою[18].
Залежновід порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися якгосподарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.
Господарськеоб'єднання — об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств,незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарськудіяльність.
Господарськіоб'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, якийзатверджується їх засновниками.
Державне(комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворенедержавними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів Україниабо, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, досфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), аборішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Державне(комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утвореннята статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворенняоб'єднання.
Положенняцієї глави застосовуються також до об'єднань інших суб'єктів господарювання — юридичних осіб або об'єднань підприємств за участі таких осіб, якщо інше непередбачено цим Кодексом та іншими законами[19].
Господарськіоб'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, іншіоб'єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація- договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарськоїдіяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількохвиробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і коопераціївиробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасникамифінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарськихпотреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вонає господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарськудіяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціаціяможе бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади,іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацієювизнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих,наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуваннямними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного зучасників органам управління корпорації.
Консорціум- тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасникамипевної спільної господарської мети (реалізації цільових програм,науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти,якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансуваннявідповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку,визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціумприпиняє свою діяльність.
Концерномвизнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, наоснові їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, зцентралізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку,інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасникиконцерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правомпредставляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствамита організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншогоконцерну.
Державніі комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпораціїабо концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
3.Соціально-економічні цілі підприємства.
Соціально-економічні цілі підприємства мають безпосереднєвідношення до чекань і основних вимог суспільства в цілому до підприємства.Підприємство не може жити ізольованої від суспільства життям. Підприємствовиникає в суспільстві і веде свою діяльність у рамках цього суспільства. Вономоже продовжувати розвиватися тільки у випадку, якщо чекання і вимогисуспільства збігаються з прагненнями самого підприємства. У противному випадкупідприємству буде складно успішно вести своя справа. Люди, що працюють напідприємстві, — частина суспільства, так само як і ті чи покупці клієнти, щокористаються благами, виробленими підприємством. Чекання і вимоги суспільстваможуть кардинально мінятися як результат зовнішні компанії чи подій унаслідокшвидкого росту підприємства[20].
Не зайвим буде відзначити, що ще П.Друкер указував на прямий взаємозв'язок між майбутніми прибутками підприємстваі її соціальною відповідальністю перед суспільством у цілому. Дане положенняможе виявлятися в наступних видах діяльності підприємства:
· дослідження в області менеджменту,маркетингу, економіки галузі і т.д.;
· соціологічні дослідження на предметвизначення дійсних нестатків працівників підприємства;
· систематичний тренінг і підвищеннякваліфікації персоналу;
· програми допомоги університетам,громадським організаціям і спонсорська участь у важливих суспільних проектах;
· участь у політичному житті країни.
Основні морально-етичні цінностіпідприємства можуть бути визначені як ті цінності, ідеї і філософія, якихдотримують менеджери підприємства і які сповідаються всім персоналомпідприємства. Дана передумова має надзвичайну важливість у процесі подальшоговизначення місії і стратегічних цілей організації. Вони визначають основнийпідхід і методологію розробки місії і цілей. Наведемо як приклад витримку здекларації про основні морально-етичні цінності компанії Procter & Gamble:
· Основа Р & G — це її працівники,колектив у який працюють кращі фахівці у світі;
· Ми прагнемо бути лідерами, кожний усвоїй області, і сповнені рішучості домогтися найкращих результатів;
· Ми беремо на себе особистувідповідальність за виконання задачі Компанії, удосконалювання її роботи ідопомога іншим працівникам, щоб підвищити ефективність їхньої праці;
· Наші відносини один з одним ґрунтуютьсяна чесності і відкритості;
· Ми сповнені рішучості щонайкращевиконувати свої задачі, звертаючи особливу увагу на найбільш важливі з них;
· Ми довіряємо здібностям і намірам одинодного і вважаємо, що найбільше ефективно робота йде там, де вона заснована навзаємній довірі.
КомпаніяР & G ставить у центр своєї системи морально-етичних цінностей людини, щопрацює в колективі підприємства. Таке відношення до професіоналів і простопрацівникам компанії, як вважають її керівники, повинне сприяти досягненнюнайкращих результатів в умовах довіри, відповідальності і нацеленности кожногопрацівника до досконалості у своїй роботі.
Оцінкавнутрішніх і зовнішніх, сильних і слабких сторін організації розкриваєфундаментальну мету планування: визначення майбутніх перспектив і нацеленностина їхню реалізацію. Відповідно до даного принципу реалізація наміченихможливостей також може зштовхнутися з цілим поруч перешкод (погроз), якінеобхідно буде переборювати. Бачення перспектив закладені як сховану потенцію всильних сторонах підприємства. Основні перешкоди на шляху до досягненняпоставлених цілей природним образом можуть випливати зі слабких сторінпідприємства. Дана фундаментальна передумова націлює менеджерів на визначеннястратегічного напрямку подальшого розвитку підприємства шляхом використання сильнихсторін і можливостей, що відкриваються, і ведення систематичної роботи зізменшення впливу слабких сторін підприємства, що виявляють себе через реальніпогрози підприємству.
Підприємство займає центральне місцев народно-господарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланкасуспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємствовиступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності ісамостійності.
Відуспіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національногопродукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності вматеріальних і духовних благах населення країни.
Підприємствояк самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно маєправо вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірнівідносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок убанку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншимипідприємствами, на зарплату.
Прийнятовважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливіумови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратахвиробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісноїпродукції.
Підприємствоявляє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальнийспоживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьохосновних економічних проблем: що, як і для кого робити.
Прицьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріадиекономічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку наіндивідуальному рівні).
Уринковій системі усі має ціну. Різні види людської праці також мають ціну(рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неусвідомленоїкоординації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всірізноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечуєрівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.
Позасобах узгодження між покупцями і продавцями (попиту та пропозиції) на кожнімз цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:
1)що робити? ( визначається голосуванням за допомогою грошей (шляхом виборупокупцем товару і його покупки);
2)як робити? ( визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагневикористовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшитиприбуток, знизити витрати виробництва);
3)для кого робити? ( визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках,факторами виробництва (робоча сила і засоби виробництва).
Ціринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, зяких складаються доходи. Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свійкапітал у галузі з високим прибутком і залишаючи нерентабельне виробництво товару.Усе це і визначає, що робити. Прибуток тут ( вирішальний фактор функціонуванняринкового господарства.
4.Особливості функціонування підприємства в умовах ринкової економіки.
Розвитокекономіки на сучасному етапі, неминучість і необхідність перехідного періодувід однієї системи господарювання до іншої, трансформації адміністративноїсистеми і механізмів керування в ринкові ставлять перед підприємствами проблемиадаптації до нових умов. Від їхнього рішення залежать пристроенность, виживанняпідприємств, гнучкість їхнього реагування на зміни зовнішніх причин, на факторинестабільності і невизначеності, що присущи нинішньому перехідному періоду.
Тому необхідно розглянути основніпроблеми, що стоять перед підприємництвом в умовах переходу до ринкових відносин,і побудувати для їхнього рішення механізми адаптації, що дозволять шляхомузгодження цілей підприємства, інтересів власника, різних груп і категорійтрудящих шляхом створення відповідних моделей і методів перебудови і розвиткусистем підприємства забезпечити місце в ринковому середовищі й ефективне вньому функціонування[21].
Насампереднеобхідно поставити завдання створення таких перетворень, що б мали природний,органічно їм властивий характер здійснення, а по-друге ( теоретичносформульований (на рівні підприємства) загальний методологічний підхід довикорінювання застійних явищ в економіці, що лежить в основі дезинтеграцїкерування і виробництва, диференціації форм власності. Визначена сутність цьогопідходу, що враховує монополізм виробників, що існують, сформовані ще доперехідного періоду, особливості системи керування і господарювання, наявністьдержавної форми власності, і полягає в поділі дуже великих підприємств,процесів виробництва і керування й одночасному переході до змішаних формвласності.
Вихідною позицією в мотиваціїперебудови і розвитку систем підприємства є те, що кожна група і категоріятрудящих повинна мати інтерес для досягнення цілком визначених конкретнихцілей, що у сукупності забезпечують ефективне функціонування підприємства вумовах переходу до ринкових відносин і на довгострокову перспективу пристабільній економічній ситуації. При цьому необхідно розглянути загальні елементимотивації, що відносяться до всіх груп і категорій трудящих, і спеціальні, щопоширюються на окремі групи і категорії.
Ефективністьроботи підприємства, усіх його систем і механізмів багато в чому визначаєтьсязовнішніми факторами, що діють на мікрорівні. Необхідно розглянути два блокипитань з цієї сфери, що тісно зв'язані з механізмами адаптації підприємства,управління якістю продукції, роздержавленням і приватизацією, а також шляху іметоди їхнього удосконалення з метою створення для підприємств середовища найбільшого сприяння.
Особливоважливим стає питання використання нової функції управління для промисловихпідприємств — прогнозування. Заслуговує вивчення розроблена прогнозуюча системаі прогнозні моделі технічно-організаційного розвитку, а також методологія іметодика моделювання взаємозалежної стратегії розвитку технічно-організаційноїй організаційно-економічної системи підприємства.
Основнимипитаннями, що зажадають рішення в процесі перебудови організаційно-економічноїсистеми підприємства, є:
- визначення моделі управління власністюпідприємства і його структурних підрозділів;
- утворення системи обліку витрат ірезультатів роботи;
- управліннявнутрефірмовым ціноутворенням і поділом результатів господарювання.
5.Банкрутство.
Порядок і умови визнання підприємствбанкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний ЗаконУкраїни «Про банкрутство» від 14 травня 1992 p., що нині діє вредакції від 30 червня 1999 р. і називається «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом». Цей Закон встановлює умови тапорядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури,повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Положенняцього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у форміспоживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктамипідприємницької діяльності).
Разомз тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб — казеннихпідприємств, а також до юридичних осіб — підприємств, що є об'єктами правакомунальної власності, якщо щодо них виключно на пленарному засіданнівідповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього.
Окремівідносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються такожАрбітражним процесуальним кодексом України, про що в Законі є спеціальнізастереження. Особливості провадження у справах про банкрутство банківрегулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», апорядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог законівУкраїни «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизаціюневеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом». Банкрутство — це визнана арбітражним судом неспроможністьборжника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимогикредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
У свою чергу, під неплатоспроможністю Закон розуміє неспроможність суб'єктапідприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їхсплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітнійплаті, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів(обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Знаведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовийхарактер[22].
Зекономічної точки зору банкрутство є неспроможністю суб'єкта продовжувати своюпідприємницьку діяльність внаслідок її економічної нерентабельності,безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами ізобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначенідля цього строки, то майна суб'єкта — активів у ліквідній формі — не вистачитьдля їх задоволення.
Юридичнийаспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобтоособи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як доборжника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких увстановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єктапідприємництва.
ОсобливістюЗакону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільнихвідносин — матеріальні (організаційно-правові та частково процедурні), якіпов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесуальні, пов'язаніз визнанням боржника банкрутом.
Матеріальнівідносини складаються, як правило, при здійсненні заходів щодо запобіганнябанкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окреміматеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судовихпроцедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновленняплатоспроможності боржника, передбачених планом санації, тощо).
Внаслідокпорушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносинщодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів,попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнання боржникабанкрутрм і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припиненняпровадження у справі про банкрутство тощо.
Суб'єктамибанкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише юридичних осіб, як це булораніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницькоїдіяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону,суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії — суб'єктипідприємництва, які називаються у Законі боржниками або банкрутами.
Боржникомвідповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі пробанкрутство, банкрутом — після того, як арбітражний суд прийме постанову провизнання боржника банкрутом.
ЗаконУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їхстатутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю, та нафізичних осіб — непідприємців.
Зіншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бутиюридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтвердженідокументами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплатизаборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органидержавної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль заправильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язковихплатежів). До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органимісцевого самоврядування або центральні органи виконавчоГ влади (п. 2 ст. 42;п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справахзахисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охоронинавколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології тавикористання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховоюдіяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку ціннихпаперів (п. 1 ст. 46).
6. Основніпоказники і шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.
Процес виробництва на будь-якомупідприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних йогочинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно кориснупродукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одногобоку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, — результативиробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва,кадрового потенціалу та рівня їх використання.
Ефективність виробництва являє собоюкомплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва іробочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненоюринковою економікою для окреслення результативності господарюваннявикорис-товують інший термін – продуктивність системи виробництва іобслу-говування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці,капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітнихтоварів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – цепо суті терміни-синоніми, які характери-зують одні й ті ж результативніпроцеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи єпоняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.
/>
Процес формування результатів і ефективностівиробництва (про-дуктивності системи) показано на рис. 1.
Результат виробництва як найважливішийкомпонент для виз-начення його ефективності не слід тлумачити однозначно.Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевийрезультат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результатро-боти підприємства (об’єднання підприємства).
Першийвідбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягомпродукції у натуральній і вартісній формах, дру-гий включає не лише кількістьвиготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевимрезультатом процесу виробництва, ви-робничо-господарської діяльностіпідприємства за той чи інший про-міжок часу є чиста продукція, тобтоновостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної
Ефективність виробництва (продуктивністьсистеми) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок іуправлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознакамивідповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певнепрактичне значення (рис. 2).
Відповіднівиди ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністюодержуваних результатів (ефектів) господарької діяльності підприємства. Перш завсе результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.
Економічнийефект відображає різні вартісні показники, що харак-теризують проміжні ікінцеві результати виробництва на підприємстві (в об’єднанні підприємств). Дотаких показників відносяться обсяг товар-ної, чистої або реалізованоїпродукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничихресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшеннянових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту,стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідкивиробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад,поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).
Вони мають ту особливість, що далеко не всіз них піддаються кількісному вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствахвизначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, такі соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).В залежності від об’єкту, стосовноякого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний(госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний(госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарськоїчи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск.Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витратресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане зменшими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідкамидіяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобтоспільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів(послуг).
Внаслідокздійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження наньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів маємісце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект можеповторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використаннютаких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності.Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка такзваного мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис.3).
Дифузійнийефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінськерішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціальногохарактеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається йогомультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорнійметалургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований напідприємствах кольорової металургії).
Резонанснийефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулюєрозвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокнависокої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювалопояву нових видів одягу тощо).
Рівень економічної і соціальної ефективностівиробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цимдля практич-ного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значеннянабуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікуватиза обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головнихнапрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивностідіяльності підприємства).
Класифікація великої різноманітностічинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьомаознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкамирозвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управліннявиробництвом (рис. 4).
Групування чинників за першою ознакоюуможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростаннямпродуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості(капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використанняприродних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективностівиробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістомхарактеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (другаознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискореннятемпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових іудосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці ікінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів;запровад-ження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці;побутова і регулювання ринкового механізму господарювання).
Практичнобільш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцемреалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групуваннячинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх(внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупностівнутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м’які чинники”(Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” природно є доситьумовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствахзарубіжних країн. Назви “тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійськоїкомп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”,а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками”позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими”– ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення дляекономічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання ікваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).
Висновок.
До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, щоперешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, вартовіднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальностікерівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень,збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутногокапіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконаннясудових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу,що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктівсоціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства;відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємствадля власників, акціонерів, керівників підприємства та ін.
Для усунення негативних тенденцій необхідносконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства якосновного елемента економічної системи України.
Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковійекономіці принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метоюреформи підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшеннюкерування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищеннюефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, атакож продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшеннюфінансово-економічних результатів.
Пріоритетні задачі реформи підприємств:
— забезпечення інвестиційної привабливості підприємств
— захист прав акціонерів (для акціонерних товариств)
— розмежування відповідальності учасників і керуючих, розвитокмеханізмів корпоративного керування, забезпечення вільного перерозподілу правучасті в капіталі акціонерного товариства
— удосконалювання механізмів виконання судових рішень
— забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів ікредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положенняпідприємств
— створення ефективногомеханізму керування підприємством.
Література.
1. Економіка підприємства(Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-Київ:”Видавництво«Хвиля-Прес»”,-1995
2. Основыпредпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.Смирновой,-Москва: БЕК,-1996
3. Сергеев И. В. Экономикипредприятия,-Москва:”Финансы и статистика”,-1997
4. Клейнер Г.Б., ТамбовцевВ.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски,стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-1997
5. Шмален Г. Основы ипроблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А. Г.Поршнева,-Москва:”Финансы и ста-тистика”,-1996
6. Экономика предприятия/Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара,-Москва:”Банки и биржи”,-1998
7. Экономика предприятия(Книга 3(18))/Под ред. проф. В. М. Семенова-Москва: Центр экономики имаркетинга,-1998
8. Бусигін А.Підприємництво: Основний курс — М.,1997
9. Підприємницьке право:Навч. посібн. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іванченко Л.М. –Київ: Істина, 2001
10. Курс экономики: Учебник2-е издание дополненное/Под ред. Б.А. Райзберга.-М.: Инфра-М,1999.-716с.