ЗМІСТ
Вступ
1. Особливості національноїінноваційної системи України
2. Необхідність державного регулюваннянаціональної інноваційної системи України
Висновок
Література
ВСТУП
інноваційнанаціональна система
Необхідністьрозробки ефективних механізмів державного регулювання науково-технологічного таінноваційного розвитку країни в ринкових умовах визначається тим, що параметрицього розвитку усе більше стають вирішальними для національної економіки.
Незважаючи назначний світовий досвід, процес регулювання інноваційного розвитку країни, яквид загальних функцій управління, майже не вивчався, більш ретельно досліджувалисьпитання аналізу, контролю тощо. Держава існує в умовах ринкової економіки, яка є відносносамоорганізуючою, а значить і самокерованою системою. Тому держава скоріше некерує, а регулює ті або інші процеси, тобто підтримує систему у визначених рамках.Державне регулювання повинно орієнтуватися насамперед на довгостроковуперспективу, на здійснення структурних зрушень і технологічне відновлення, аринкові механізми повинні гнучко реагувати на сьогоднішні потреби, у достатніймірі їх задовольняти і сприяти досягненню тактичних цілей.
Нині принципи побудовидержавної науково-технологічної та інноваційної політики і механізми їїреалізації залишаються проблематичними. Особливо суперечливими є проблеминадання ефективної прямої й опосередкованої підтримки сфери науково-дослідних ідослідно-конструкторських робіт при умовах багатоканального формуванняресурсної бази, визначення принципів вибору пріоритетів національногонауково-технологічного розвитку і акумуляції ресурсів на їх розвиток дляодержання проривних, довгострокових стратегічних ефектів, здатних зменшитигеополітичні ризики і забезпечити прискорений соціально-економічний інауково-технологічний розвиток країни.
Реалізація державноїполітики у сфері науки, технологій та інновацій вимагає наявностівідпрацьованої комплексної, взаємопов’язаної в усіх елементах системирегулювання розвитком науково-технічного потенціалу держави та повногоузгодження її механізмів з основними засадами державної економічної політики івизначеними пріоритетами наукового та інноваційного поступу.
1. ОСОБЛИВОСТІНАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Сучасний етапрозвитку національної економіки характеризується актуалізацією процесівпідвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку таекспортоорієнтованої діяльності, протікання яких має відбуватися з огляду настратегію інформаційно-інноваційної конкурентоспроможності і переходу країни дошостого технологічного укладу. Вищесказане обумовлює зростання наукового тапрактичного інтересу до проблем інноваційної діяльності. Так, у програмі розвитку „Україна — 2010” зазначається, що досягнення конкурентоспроможності України в системі глобального світовогогосподарства потребує посилення інноваційного спрямування промислової політики.За мету ставиться подолання суттєвої розбіжності між наявним потенціаломінноваційного розвитку (значні можливості для ефективних науково-дослідних ідослідно-конструкторських робіт за показниками розвитку вищої освіти, рівнянауково-дослідних установ, чисельності та кваліфікації вчених і інженерів тощо)та низькою ефективністю його використання. Вочевидь, розв’язання поставленоїзадачі потребує глибокого осмислення сутності, характерних рис та сучаснихособливостей розвитку національної інноваційної системи України, причому досвідрозвинених країн доводить, що саме якісні перетворення в системній організаціїінноваційних процесів дозволять Україні перейти на новий щабель розвиткувиробництва і сфери послуг.
Перш за всенеобхідно сформулювати поняття національної інноваційної системи у наступномувигляді: НІС являє собою історично, культурно, економічно, науково-технічно йінформаційно обумовлену сукупність відносин між суб’єктами інноваційноїдіяльності з приводу створення, розповсюдження та використання інновацій, якамає місце в межах певної країни.
З метою визначенняперспектив НІС України розглянемо специфіку її структури, визначимо чинники,які впливають на характер інноваційних процесів.
У вітчизняній практицідомінуючою формою організації інноваційних процесів стали технологічні парки, асаме: „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорнатехніка”, „Інститут зварювання ім. Є.О. Патона”, „Інститут монокристалів”,„Вуглемаш”, „Київська політехніка”, „Інститут технічної теплофізики”,„Укрінфотех”, „Інтелектуальні інформаційні технології”. Відзначимо, що всі ціутворення мають вузьку спеціалізацію, хоча і використовують власні розробки удодаткових сферах. В. Будкін та ін. зазначають, що вузькоспеціалізовані технопаркив зарубіжних країнах були розраховані на широку мережу нових фірм,організованих спеціально для використання виконаних в межах парку інноваційнихрозробок, тоді як в Україні технопарки створювалися через включення традиційнихпартнерів науково-дослідних організацій, які були ядром технопарку. Це значнозвузило коло напрямків інноваційних розробок. Іншою особливістю функціонуваннятехнопарків в Україні, яка знижує їх адаптивні та креативні властивості, є те,що, на відміну від НІС інших країн, у вітчизняній НІС майже повністю відсутнівенчурні фірми.
Варто вказати, що воснову концепції НІС покладено ідеї Й. Шумпетера щодо продуктивностіінноваційної конкуренції корпорацій як головного чиннику розвитку інноваційнихпроцесів. Разом з тим дослідження показують, що успіхи інноваційних процесів вУкраїні криються швидше у спадщині науково-дослідницького тапроектно-конструкторського забезпечення індустріалізації та розвитку ВПК вколишньому СРСР, ніж у конкурентних стратегіях підприємств на сучасному етапі.При цьому більше половини з 1487 організацій, які виконували НДДКР, складаютьнауково-дослідні організації галузевого сектора науки (57%), 26% — академічногосектора, 11% — вузівського, 6% — заводського.
Характерною рисою НІСУкраїни виступає територіальна розосередженість інноваційних процесів. Якщо вСиліконовій Долині (США), Антиполісі Софія (Франція), науково-технологічномукоридорі Токіо-Нагоя-Осака-Кобе (Японія) та ін. на невеликій територіїсконцентровані дослідницькі установи, підприємства інноваційної інфраструктури,промислові підприємства, житлові зони, то в Україні окремі елементи технопарку,як правило, розташовані далеко один від одного. З іншого боку, можна відзначитипевну диспропорційність у розподілі інноваційної інфраструктури. Так, найбільшакількість бізнес-інкубаторів діє в Києві (12), Одесі (9), тоді як більшістьрегіонів має по 1-2 бізнес-інкубатори. З 255 інноваційних фондів 69%функціонують у м. Києві, тут же розташовані усі венчурні фонди, 6 з 8технопарків.
У період 1991-2003 рр. знизиласякількість працівників основної діяльності в наукових організаціях з 449,8 тис.до 173,9 тис. чол, у академічній науці — з 287 тис. до 142 тис., заводській — з339 тис. до 124 тис. чол. [3]. Середній вік кандидатів наук сягнув позначки 51рік, докторів — 61. Знизився соціальний статус та престиж працівниківінженерних професій, що позначилося на кількості молодих фахівців, яківипускаються вищими технічними навчальними закладами, та якості їхньоїпідготовки, оскільки конкурсу на технічні спеціальності майже немає. До того жвелика кількість конкурентоспроможних робітників, які могли б ефективнопрацювати в інноваційній сфері України, виїжджають за кордон у пошуках кращоїдолі.
Додатковими чинникаминеефективності функціонування НІС України виступають:
— відсутність зв’язку міжнаукою та практикою господарювання, формальність наукових досліджень вбільшості ВНЗ;
— відсутність механізмівефективної реалізації та оцінки ефективності національних науково-технічнихпрограм (фінансування не конкретних бізнес-планів інновацій, а бюджетівдослідницьких організацій, недосконалість законодавчої бази стимулюванняінноваційного розвитку, некомерціалізованість результатів дослідницькоїдіяльності через нерозвиненість інфраструктури і т. ін.).
Кількість виконанихрозробок також скоротилася майже у 1,3 раза (з 82 тис. до 63,5 тис.), в т.ч. власненової техніки та технології — у 3,9 раза (з 33,7 тис. до 8,7 тис.) [3]. Б.Данилишин та В. Куценко відзначають, що структура науковців, зайнятихбезпосередньо в економіці, також є неоптимальною: 25,5% у структурі зайнятихдокторів наук мають фахівці з технічних спеціальностей, 19,2% — медичних, тодіяк питома вага економістів складає лише 6,7%. Частка прикладних досліджень уструктурі розробок економічної науки (38,7%) нижча за середній показник понауці в цілому (57,2%).
Про функціональнунеспроможність та нерозвиненість НІС України щодо інтенсифікації розвиткуінноваційних розробок свідчать статистичні дані про скорочення масштабівінноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах.
Разом з тимдослідники відзначають певну стабілізацію результатів інноваційної діяльностіпротягом 2004-2006 рр., яка дає змогу очікувати позитивної динамікиінноваційних процесів у майбутньому.
Аналізуючи станоб’єктів НІС — інновацій та прав власності на їх використання, слід відзначитиосновні складові інноваційного потенціалу з точки зору напрямків та результатівНДДКР. Українська наука зберігає світовий рівень у математиці, механіці,фізиці, інформатиці, матеріалознавстві, гірничих науках, зварюванні металів.Дослідження українських вчених у галузі фізики наднизьких температур, зокрема зядерного магнетизму, кінетики квантових ефектів, електронних систем,локалізованих надрідким гелієм, останніми роками значною мірою визначають світовийрівень досліджень. Значнорозширилися дослідження з нанофізики та наноелектроніки, з медико-екологічнихта астрономічних досліджень. Досить значним, незважаючи на широку програмуконверсії, реалізовану в 90-х рр. ХХ ст., є потенціал у галузі систем управлінняракетними комплексами та космічною технікою, Україна також бере широку участь упрограмах освоєння космосу, створення космічних навігаційних систем та системкомунікацій.
Перспективними напрямкаминауково-технічних розробок в Україні визначено:
— розвиток технологій в аерокосмічній галузі, судно-, літако-,автомобілебудуванні;
— роботехніку;
— дослідження космосу,астрономію, астрофізику;
— радіоелектроніку;нанофізику, наноелектроніку;
— нові інформаційнітехнології;
— біотехнології усільському господарстві; виробництво добрив та засобів захисту рослин;
— біоінженерію тагенетику;
— виробництво медичнихпрепаратів;
— розробку енергетичногообладнання та енергозберігаючих технологій;
— виробництво хімічнихкаталізаторів, анілінофарбової продукції, впровадження технологій глибокоїпереробки нафти;
— технології зрідженнявугілля.
Наведений перелік вцілому відповідає сучасним світовим тенденціям у розвитку інновацій. У світовійпрактиці найбільш важливі пріоритети науково-технічного розвитку усе більшепов'язуються не з грандіозними, дорогими проектами проривного, демонстраційногохарактеру, а з довгостроковою кропіткою роботою по зміцненню всіх ланокнаціональних інноваційних систем — в економіці й інформаційній сфері, в освітій охороні здоров'я, в охороні середовища й вивченні космосу. Саме ці елементи всукупності формують життєздатну систему науково-технічного розвитку, гарантуютьплавне входження лідерів розвиненого світу в третє тисячоріччя. Разом з тимсутнісною характеристикою НІС України в аспекті напрямків НДДКР є той факт, щов більшості з них вітчизняна наука йде наздоганяючим шляхом, вдаючись достратегії захоплення окремих ніш у вже розроблених наукових галузях тапоступового освоєння технологічного потенціалу технологічних лідерів.
На особливу увагу вструктурі НІС України заслуговує структура та характер відносин між суб’єктами.Національне правове поле, яке формалізує практику цих відносин, представленесукупністю нормативно-правових актів різних органів державної влади, до яких належатьЗакони України „Про наукову та науково-технічну діяльність”, „Про інноваційнудіяльність”, „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності”, „Пропріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, „Про спеціальний режимінвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, „Про державніцільові програми” та низка інших. Однак якість законодавчої бази, за оцінкамиекспертів-практиків, залишає бажати кращого. Відсутність конкретних правовихмеханізмів, часті зміни законодавства, які найчастіше призводять до погіршенняадміністративних та податкових умов, аж ніяк не сприяють позитивній динаміціінноваційних процесів. У 2004-2005 рр. було скасовано пільги по сплаті податківна прибуток, на додану вартість підприємств, які належать до технологічнихпарків з міркувань неефективності цих пільг та зростання непрозорості тазловживань у цій сфері. І хоча останнє, безсумнівно, мало місце, щообумовлюється, на наш погляд, практикою територіальної розосередженостіскладових технопарків та загальною практикою тінізації господарських відносин(інноваційна сфера тут не є винятком), світовий досвід функціонування зонвисоких технологій у Китаї, В’єтнамі, Польщі, Угорщині довів, що за належногоконтролю з боку держави з плином часу проблеми ухилення від сплати податківможна розв’язати або звести до прийнятного мінімуму.
Іншою суттєвою вадоювітчизняного інноваційного законодавства є те, що воно не вирішує основнупроблему відносин з володіння та розповсюдження інновацій — проблему охорониправ на інтелектуальну власність. Не можна не погодитися в даному питанні з Л.Федуловою та М. Пашутою, які наголошують, що успішний перехід економіки на шляхінноваційного розвитку має набути рис керованого державою процесу трансформаціїторговельного режиму на засадах ГАТТ/СОТ, особливо щодо охорони правінтелектуальної власності. Аналіз ринку прав на об’єкти інтелектуальноївласності дозволяє виділити наступні тенденції його розвитку:
— національналокалізація, яка будується на реєстрації патентів та заявок за „національноюпроцедурою”, яка забезпечує охорону прав власності тільки на території України;
-дезорганізація ізгортання патентної діяльності підприємств та організацій;
— втрата кадровогопотенціалу патентознавців та незначні обсяги підготовки відповідних фахівців;
— незначний обсяг „білої”торгівлі інтелектуальними продуктами;
— домінуванняпозаринкових (інформаційні масиви, знання та досвід) об’єктів торгівлі занезначної частки потенційно ринкових (ноу-хау, науково-технічна документація,консалтинг) та безпосередньо ринкових (патентні та безпатентні ліцензії,лізинг, франчайзинг, наукомісткі послуги у сфері виробництва та управління);
— неврегульованість праввласності на інтелектуальні продукти бюджетних науково-дослідних організацій;
— нерозвиненість страхуванняправ інтелектуальної власності.
Певні кроки на шляхурозвитку національного ринку об’єктів інтелектуальної власності і йогоінтеграції до світового господарства все ж таки здійснюються: державанамагається боротися з аудіо- та відеопіратством (яке, до речі, майже вдалосявикоренити на рівні національних радіо- та телемереж), у межах співробітництваУкраїна-НАТО здійснюється програма приєднання України до баз даних патентів тазаявок провідних країн світу, поступово створюється законодавча база охорониправ інтелектуальної власності.
Досить широким є коломіжнародних відносин з науково-технічного та організаційно-методичногоспівробітництва України: укладено відповідні договори з дослідницькимиустановами та виробничими підприємствами більш, ніж 30 країн світу, Українаспівпрацює з Європейським космічним агентством та НАСА, бере участь у Шостійрамочній програмі Європейської комісії, ПРООН, виконує спільні програми зЮНЕСКО, бере участь у міжнародних асоціаціях академій наук (у рамках СНД,Організації Чорноморського економічного співробітництва та ін.). Слід, однак,вказати на той факт, що в умовах широкого міжнародного науковогоспівробітництва в Україні досі не сформована національна стратегіянауково-технічної безпеки, немаловажною причиною чого є нерозвиненістьнаціонального ринку прав на об’єкти інноваційної діяльності.
2 НЕОБХІДНІСТЬДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
На початкулистопада 2006 року проведено спеціальне спільне засідання комітету та ПрезидіїНаціональної академії наук України щодо забезпечення розвитку вітчизняноїнауки. У листопаді 2006 року відбулися комітетські слухання з питання«Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення». У березні 2007 року проведеніпарламентські слухання з проблем захисту прав інтелектуальної власності. Учервні 2007 року — парламентські слухання з питання «Національна інноваційнасистема України: проблеми формування та реалізації». Прийнято відповідніРекомендації, реалізація яких має вплинути на активізацію наукових досліджень,залучення інтелектуального потенціалу в економіку країни, а також сприятипідвищенню ефективності інноваційної діяльності.
Як свідчить світовийдосвід, формування інноваційної системи неможливе без активної участі держави.Слід зважати, що роль держави в становленні інноваційної економіки значновагоміша, ніж при регулюванні звичайної економічної політики. Це маєпередбачати розробку стратегії переходу до інноваційної моделі розвитку наоснові використання методів наукового планування на всіх рівнях управління (цепитання системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільовихметодів управління тощо), підвищення рівня інноваційної культури.
Увесь цей ланцюжок маєбути пронизаний ідеологією інновацій і спрямований на кінцеву мету — створеннявисококонкурентних технологій, товарів та послуг. Одним із важливих факторів уцьому є бюджетна підтримка. Ідеологія формування державного бюджету, закладенау Бюджетному кодексі України, має бути кардинально змінена. Його формування требаздійснювати не у відриві від плану соціального та економічного розвиткуУкраїни, а у тісній взаємодії. Державний бюджет має сповна забезпечуватиреалізацію цього плану.
Це не повернення достарої планової системи. Влада повинна забезпечити керованість та прозорістьекономічної політики. До речі, всі передові країни світу здійснюють своюекономіку, застосовуючи індикативне планування. Тут немає нічого нового. Ще2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державнепрогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвиткуУкраїни». Згідно з цим законом передбачено і формування довгостроковихпрогнозів і п’ятирічних планів соціально-економічного розвитку України. Нажаль, минуло вже сім років від часу прийняття закону, але тільки цього рокууряд України розпочав роботу з розробки довгострокового планусоціально-економічного розвитку України.
На державному рівні проінноваційний розвиток економіки України говориться давно і багато на найвищихрівнях. У 2002 році розроблено Концептуальні засади стратегії економічного тасоціального розвитку України на 2002—2011 роки, 28 квітня 2004 року УказомПрезидента України № 493 затверджено Стратегію економічного та соціальногорозвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004—2015 роки. Курс наінноваційний розвиток задекларований програмою уряду України на 2007 рік тавизначений Бюджетною декларацією цілей та завдань бюджету на 2008 рік(постанова Кабінету Міністрів України № 316 від 1 березня 2007 року).
У 2003 році за участюПрезидента України із залученням представників уряду, народних депутатівУкраїни, підприємців, науковців, представників різних галузей виробництвапроведено науково-практичну конференцію «Утвердження інноваційної моделірозвитку економіки України».
У 2004 році на замовленняМіністерства економіки установами НАН України розроблено проект інноваційноїмоделі структурної перебудови економіки України та підготовлено її науковеобґрунтування. Торік на замовлення Держагентства з інвестицій та інноваційрозроблено проект Концепції розвитку інноваційної системи України. Але в ційдіяльності відсутня загальна керованість цим процесом, робота проводиласябезсистемно і не знаходить логічного завершення у конкретних діях, особливо навиконавчому рівні.
Інноваційна сфера сталаодним із модних напрямів та прикриттям для прийняття рішень різного рівня,отримання бюджетних коштів та міжнародних грантів. Навіть на законодавчомурівні для аргументації важливості того чи іншого закону вживається інноваційнатермінологія. Терміни «інновація» та «інноваційна діяльність» застосовуютьбільш як 90 законів та понад тисячу нормативно-правових актів.
Проводиться великакількість «круглих столів» і конференцій. Деякі з них мають постійний характер.У наукових установах створюються відповідні наукові відділи, формується науковатематика, захищаються дисертації. Лише за останні роки за тематикоюінноваційної діяльності захищено понад 100 кандидатських та понад 10докторських дисертацій.
Здається, це непогано.Підвищується рівень інноваційної культури, як один із стратегічних пріоритетнихнапрямів інноваційної діяльності, визначений Законом України «Про пріоритетнінапрями інноваційної діяльності в Україні».
Але що більше суспільствопереймається важливістю інновацій, то менш інноваційною стає економіка України.В загальному обсязі реалізованої промислової продукції України тільки 6,5відсотка мають ознаки інноваційної, а частка високотехнологічної продукції уструктурі ВВП за останні десятиріччя скоротилася у шість разів.
Варто зазначити, що в Українів основному створено нормативно-правову базу регулювання інноваційноїдіяльності. На законодавчому рівні інноваційна діяльність України визначена«Концепцією науково-технологічного і інноваційного розвитку України» (1999 р.),Законом України «Про інноваційну діяльність», (2002 р.), Законом України «Пропріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.) та законами«Про спеціальний режим інноваційною діяльності технологічних парків» (1999 р.)«Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (2006 р.) та«Про науковий парк «Київська політехніка» (2007 р.).
Проводиться робота з йоговдосконалення. Пройшов перше читання проект закону про наукові парки (реєстр. №3269), підготовлено проекти законів про іннополіси (реєстр. № 3681), провенчурну діяльність в інноваційній сфері (реєстр. № 3710). Ці законопроекти, які більшість уже прийнятих законів, розроблені народними депутатами.Законопроекти, що розроблялися Міністерством освіти і науки та представленіурядом, щодо внесення змін до законів України «Про спеціальний режимінноваційної діяльності технологічних парків» (реєстр. № 3387) та «Пропріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (реєстр. № 3388), тільки«шліфують» чинне законодавство і, як свідчать результати їх розгляду назасіданні комітету, не завжди вдало і не на користь справі.
Тому законодавча робота вінноваційній діяльності має бути скоординована і, що важливо, мають бутиістотно підвищені контрольні функції щодо реалізації законів. Аналіз виконаннязаконів дозволяє найбільш правильно і глибоко розуміти сутність процесу івідповідним чином реагувати на позитивність результату. Зазначу, що за деякиминепорозуміннями за предметами відання інноваційна діяльність у парламенті такожрозділена між комітетами. І тут питання не зводиться до перегляду повноваженьміж цими комітетами. Йдеться про єдиний методологічний підхід до вирішенняважливих для країни питань, пов’язаних з її інноваційним розвитком тавикористанням результатів наукових досліджень. Наочним прикладом різних уявленьщодо цього був розгляд законопроекту «Про технополіс «Київська політехніка».Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти підтримує цей законопроект, аКомітет з питань економічної політики категорично проти. У зв’язку з цимдоцільно підсилити вплив наукової громадськості щодо розгляду та координаціїінноваційних процесів у державі і створити у Верховній Раді Координаційну радуз питань національної інноваційної системи.
Виконання законодавства внауково-технічній та інноваційній сфері є вкрай незадовільним, що істотновпливає на падіння інноваційної активності в Україні. Поширилася практикапризупинення дії статей законів у частині фінансування та стимулюваннянауково-технологічної та інноваційної діяльності. Про негативність цих процесівнаголошувалося на парламентських слуханнях з питання «Національна інноваційнасистема України: проблеми формування та реалізації», що відбулися 20 червняцього року.
Найбільш чутливим івразливим для суб’єктів інноваційної діяльності стало скасування у 2005 роціпреференції у законах України «Про інноваційну діяльність» та «Про спеціальнийрежим інноваційної діяльності технологічних парків». У квітні цього року урядзапропонував проект закону про внесення змін до закону України «Про наукову інауково-технічну діяльність» (реєстр. № 3231), у якому є пропозиція ревізуватиположення закону щодо фінансування науки на рівні 1,7% ВВП і викласти його уредакції: «Держава здійснює поступове збільшення обсягів бюджетногофінансування науки до рівня 1,7% ВВП». На засіданні Комітету з питань науки іосвіти цей законопроект було відхилено. Комітет не погодився з такимвизначенням, яке можна вільно трактувати, а по суті, закладає правові основинизького фінансування науково-технічної сфери.
Друге питання, на якеслід звернути увагу, це поширення практики, коли підзаконні акти, щоприймаються на виконання законів, містять положення, які обмежують дію цихзаконів. Тільки один приклад. 29 листопада 2006 року прийнято постановуКабінету Міністрів України № 1657 «Деякі питання організації діяльностітехнологічних парків», якою затверджено порядок реєстрації технологічнихпарків, що не лише суперечить закону, а й ставить під ревізію рішення ВерховноїРади. Крім того, розроблений та затверджений порядок проходження та реєстраціїінноваційних проектів технологічних парків занадто складний і упереджений,потребує багаторівневих узгоджень і експертиз, сплати відповідних коштів. Якнаслідок, до цього часу з 15 технопарків зареєстровано лише 8, а реально працюєтільки 4 технопарки, які реалізують проекти минулих років. Зазначені проектизавершуються у 2008 році. У результаті фінансовий стан працюючих технопарківдедалі погіршується, існує загроза їх закриття. Повернуті у січні 2006 рокупреференції технопаркам не покращили ситуації. Починаючи з 2005 року робота зрозгляду інноваційних проектів технологічних парків Міністерством освіти інауки України не проводиться, досі не зареєстровано жодного нового проекту.
Усупереч законуМіністерство освіти і науки України починаючи з 2006 року не видає свідоцтвапро реєстрацію нових технопарків. Матеріали, які потрібні для реєстраціїтехнопарків, не обґрунтовано направляються на експертизу, за що сплачуютьсякошти. Як наслідок, із 15 технопарків, включених до закону, сім досі так і неотримали реєстраційних свідоцтв. З січня 2006 року не поновлено свідоцтва прореєстрацію діючих технопарків та вже затверджених проектів.
Усе це становить загрозудіяльності технопарків, гасить ініціативу суб’єктів інноваційної діяльності іможе призвести до знищення технологічних парків в Україні. З цього приводу яособисто звернулася до віце-прем’єра України М. Азарова, який дав необхіднідоручення для виправлення ситуації.
Тепер щодо реалізаціїЗакону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Цедуже важливий закон. Ним передбачено створити в Україні систему прогнознихдосліджень і розробити на їх основі пріоритети інноваційної діяльності.Визначено механізми реалізації пріоритетів шляхом формування інноваційнихпрограм та державного замовлення. Всі ці питання до цього часу не вирішені.Закон практично не діє.
У період глобалізаційнихперетворень та посилення міжнародних вимог до економіки України тільки шляхомрозробки прогнозних програм та пріоритетів Україна зможе знайти своє місце усвітовому розподілі праці. При цьому прогнозні дослідження повинні матистратегічний характер і стати складовою національної безпеки України. Ця роботапотребує залучення у повному обсязі всього науково-технічного потенціалудержави та можливостей спеціальних органів і дипломатичних місій України закордоном. Але такого розуміння ще не склалося.
Кабінетом Міністрів у2004 році була затверджена Державна програма прогнозування науково-технічногорозвитку на 2004—2006 роки. ЇЇ фінансування було скорочено майже удвічі, ареалізація у 2006-му призупинена. За результатами досліджень цієї програмиЦентром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.Доброва НАН України підготовлено відповідні матеріали.
У квітні 2007 рокуКабінет Міністрів затвердив нову Концепцію Державної програми прогнозуваннянауково-технологічного розвитку на 2008—2012 рр. Але ця концепція розробленабез узгодження з фахівцями НАН України, вона не враховує накопиченихнапрацювань за попередньою програмою і не передбачає розробки прогнозівінноваційного розвитку. Концепцію необхідно терміново доопрацювати.
Ще одне. Це проблемареалізації інноваційних пріоритетів. Закон «Про пріоритетні напрямиінноваційної діяльності в Україні» передбачає спеціальні статті, якимипрописуються механізми реалізації і стратегічних, і середньостроковихпріоритетів інноваційної діяльності. Проте ці статті не отримали необхідногорозвитку в підзаконних нормативно-правових актах як Кабінету Міністрів, так іцентральних органів виконавчої влади. З цього приводу не прийнято жодноїпостанови Кабміну. Як наслідок, існуючі програми та державне замовлення нескореговані відповідно до пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За цейчас не було розроблено жодної інноваційної програми як на державному, галузевому,так і на регіональному рівні. Не створено ефективної системи конкурсногоформування пропозицій з реалізації пріоритетів та державного замовлення.
Для структурноїтрансформації економіки на інноваційній основі необхідно вже найближчим часомрозробити нову структуру державного замовлення, вдосконалити механізм бюджетнихвитрат на підтримку інноваційних процесів в Україні і цьому процесу слід надатипрозорості, доступності, гласності.
Це дуже важлива робота,яка є складовою інноваційної системи і потребує негайного опрацювання з бокууряду та врахування у бюджетному процесі.
Усе вище зазначенезначною мірою пов’язано з неефективністю адміністративно-організаційноїструктури управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю.
За роки незалежності жоднасфера державного управління не зазнавала таких змін і реорганізацій. Навколоцього і нині точиться багато дискусій. А на державному рівні перемагаютьособисті стосунки, політичні розстановки, а не професіоналізм, користь справі йекономічна доцільність. Слід зазначити, що ефективність державного управліннявизначається станом справ у відповідній сфері.
Наведу декілька прикладівтакого стану. У квітні цього року Комітетом з питань науки і освіти у планіконтролю розглянуто питання про реалізацію Закону України «Про пріоритетнінапрями розвитку науки і техніки». За цим законом на формування державнихнауково-технічних програм має виділятися щорічно не менше 30% коштів відобсягів, що виділяються на науку з державного бюджету. Однак, видатки, щоспрямовувалися Міністерству освіти і науки на реалізацію цих програм, становилилише від 0,6% у 2003 році до 0,3% у 2006 році: майже у сто разів менше, ніжустановлено законом.
Як наслідок — вкрайнизька ефективність зазначених програм, повна втрата їх впливу на процесирозвитку науки і техніки в державі. По суті, дискредитовано саме поняття«пріоритетів» та «конкурсного фінансування».
Ще одне. У 2007 роціДержавним бюджетом України на реалізацію інноваційних проектів передбаченопонад 800 млн. грн., крім того — 50 млн. на формування інноваційних структур урегіонах. Це серйозний крок уряду на покращення інноваційного клімату вдержаві. Прийнято відповідні постанови Кабінету Міністрів України. Державнимагентом з інвестиції та інновацій вже проведено розгляд перших інноваційнихпроектів. Однак необхідно підвищити рівень відкритості, гласності тапрозорості, забезпечити належний громадський контроль.
Слабкі взаємодія ізв’язки органів управління з міжнародними фондами і організаціями. Суспільство,практично, не інформовано про ці зв’язки. Не використовуються електроннітехнології та Інтернет для інформування про міжнародні програми та фонди.Станом на 01.01.2007 р. залишилися невикористаними кошти міжнародних програм таорганізацій в обсязі 1,1 млрд. дол. США, які могли бути інвестовані в економікуУкраїни.
Ігноруючи законодавствота спільне рішення Комітету з питань науки і освіти та Спеціальної комісії зпитань приватизації щодо мораторію на приватизацію науково-дослідних танауково-технічних інститутів, приватизаційні процеси в науково-технічній сферідедалі посилюються. Відбираються приміщення, руйнуються наукові школи, нищитьсяобладнання та інтелектуальна власність, процвітає рейдерство. І це відбуваєтьсяне без відома органів державного управління.
Основна проблема —низький рівень виконавчої дисципліни та відсутність єдиного органу державногоуправління науково-технічною та інноваційною сферою, який мав би вболівати зацю сферу діяльності.
Без сумніву, інноваційнийшлях розвитку України має бути безальтернативним. Створення інноваційноїсистеми в державі не є разовою акцією, а є системним багаторівневим завданням,розв’язання якого потребує постійної і наполегливої роботи всього суспільства.Інноваційна система не формується спонтанно на основі механізмів саморегуляції,а потребує активного втручання і управління цим процесом з боку держави. Дехтовважає, що ринок сам відрегулює всі питання. Але, як свідчить світовий та і нашвітчизняний досвід, це помилковий шлях. Ми маємо усвідомити, що для активізаціїінноваційної складової економічного розвитку необхідно, передусім, створитиефективну та постійно діючу систему прогнозування, формування пріоритетів тапланування. Інноваційна політика має бути узгоджена із загальною економічноюполітикою держави і формуватися на базі законів з відповіднимматеріально-технічним та фінансовим забезпеченням.
Без вирішення цих питаньнеможливо створити основи національної інноваційної системи і забезпечитиєдність та несуперечливість управління інноваційним процесом.
Питання стратегічногопланування та прогнозування у цьому процесі набувають найважливішого значення.Потрібно створити таку систему, яка застосовувала б у цих процесах найкращінадбання вітчизняної та світової науки, яка б не залежала від політичнихпоглядів та особистих устремлінь влади.
Зазначу, що, на жаль, зачаси незалежності в Україні не створено жодної нової високотехнологічної галузівиробництва, а загублено багато: зокрема — електронну промисловість. Потрібнітакі структурні перетворення, які дозволять українській економіці зайнятиналежне місце у міжнародному розподілі праці, пропонувати новівисокотехнологічні види конкурентних товарів та послуг. Парламент та уряд упитаннях формування такої політики займали та займають активну позицію
ВИСНОВОК
Проведений аналіззмісту та особливостей національної інноваційної системи України дозволяєзробити висновок, що за наявності достатнього потенціалу інтенсифікаціїінноваційних процесів характер відносин у НІС стримує розвитокнауково-технологічної конкурентоспроможності України. Основними вадами системисоціально-економічних відносин в НІС виступають:
— нерозвиненістьорганізаційних форм та інфраструктурного забезпечення інноваційної активності;
— відсутність механізмукомерціалізації та обміну продуктами інноваційної діяльності;
— непослідовність табезсистемність державної політики в науково-технічній сфері.
З огляду на виявленіпроблеми перспективними шляхами управління розвитком НІС можуть стати:
— облік та оцінкаскладових інноваційного потенціалу України та приведення їх у відповідність досвітових тенденцій розвитку інновацій;
— перегляд державноїосвітньої політики з націленням її на формування інноваційно активних фахівціввідповідно до визначених пріоритетів науково-технічного розвитку;
— розвиток організаційнихформ та інтенсифікація інноваційної діяльності шляхом відродження системипільгового оподаткування інноваційних підприємств, науково-дослідних установ таорганізацій інноваційної інфраструктури у територіально сформованих зонахвисоких технологій;
— подальший розвиток таудосконалення законодавчого забезпечення ринку прав на об’єкти інноваційноїдіяльності, у т.ч. адаптація національного законодавства до відповіднихстандартів ГАТТ/СОТ
Основна проблема— низький рівень виконавчої дисципліни та відсутність єдиного органу державногоуправління науково-технічною та інноваційною сферою, який мав би вболівати зацю сферу діяльності.
Без сумніву, інноваційнийшлях розвитку України має бути безальтернативним. Створення інноваційноїсистеми в державі не є разовою акцією, а є системним багаторівневим завданням,розв’язання якого потребує постійної і наполегливої роботи всього суспільства.Інноваційна система не формується спонтанно на основі механізмів саморегуляції,а потребує активного втручання і управління цим процесом з боку держави. Дехтовважає, що ринок сам відрегулює всі питання. Але, як свідчить світовий та і нашвітчизняний досвід, це помилковий шлях. Ми маємо усвідомити, що для активізаціїінноваційної складової економічного розвитку необхідно, передусім, створитиефективну та постійно діючу систему прогнозування, формування пріоритетів тапланування. Інноваційна політика має бути узгоджена із загальною економічноюполітикою держави і формуватися на базі законів з відповіднимматеріально-технічним та фінансовим забезпеченням.
Без вирішення цих питаньнеможливо створити основи національної інноваційної системи і забезпечитиєдність та несуперечливість управління інноваційним процесом.
Питання стратегічногопланування та прогнозування у цьому процесі набувають найважливішого значення.Потрібно створити таку систему, яка застосовувала б у цих процесах найкращінадбання вітчизняної та світової науки, яка б не залежала від політичнихпоглядів та особистих устремлінь влади.
Зазначу, що, на жаль, зачаси незалежності в Україні не створено жодної нової високотехнологічної галузівиробництва, а загублено багато: зокрема — електронну промисловість. Потрібнітакі структурні перетворення, які дозволять українській економіці зайнятиналежне місце у міжнародному розподілі праці, пропонувати новівисокотехнологічні види конкурентних товарів та послуг. Парламент та уряд упитаннях формування такої політики займали та займають активну позицію.
ЛІТЕРАТУРА
1. Особливості національної інноваційної системи України. О. Кузьменко. – 28.08.2006.- www.sre.mnogosmenka.ru/sre0481%20/sre0483.htm
2. Саверченко О.О. Механізми державного регулювання науково-технологічногота інноваційного розвитку. Автореферат дисертації на здобуття науковогоступеня кандидата економічних наук: Київ, 2005
3. Формування національної інноваційної системи України потребує державної уваги. К. Самойлик, голова Комітету Верховної РадиУкраїни з питань науки і освіти. — ГолосУкраїни, №1108, 2007.08.11
Размещено на www.