Особливості моделей економічногорозвитку країн, що розвиваються
Країни, що розвиваються або як їх ще називають – країни «третьогосвіту», – це країни, які раніше були колоніями, напівколоніями, залежнимидержавами. Вони охоплюють 4/5 усіх країн світу, тут проживає більше 80% всьогонаселення планети, приблизно 3,2 млрд. чол. Це різні країни, розвиток яких тежвідбувався по різному, але визначальною особливістю цих країн є зростанняїхньої ролі та значення у світі.
Ці країни умовно можна поділити на окремі групи: перша – ценайбільш розвинуті держави «третього» світу. До них належать низка країнПерської затоки, країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки також Багамита Бермуди. Друга група – це близько 48–50 найбідніших країн, що розвиваються,які перебувають у стані фактичного застою. До них відносять: країни ТропічноїАфрики та деякі азіатські держави: Непал, Бутан, М’янма. До третьої групи можнавіднести всі інші країни, які не ввійшли до першої і другої груп.
Самостійний розвиток держав «третього» світу є досить складний.Характерними особливостями цих країн є те, що в багатьох з них ще не розв'язанапродовольча проблема, гостро стоять проблеми зайнятості.
Для країн «третього світу» виділяють окремі моделі економічногорозвитку, в яких основна увага спрямована на покращення економічної ситуації,зростання ВВП та розвиток країни.
Однією з таких моделей є двосекторна модель Льюїса, в якійакцентується увага на механізмі перетворення малорозвиненої аграрної країни векономічно розвинену з галузевою структурою та високим рівнем урбанізації.
Льюїс стверджував, що будь-яка економічна система складається здвох секторів:
1. Традиційного(сільськогосподарського) сектору з натуральним господарством і нульовим рівнемпродуктивності праці.
2. Сучасного (промислового) сектору– конкурентоспроможного і капіталізованого з міською промисловістю та міграцієюробочої сили з традиційного сектору.
Він вважав, що саме переважання одного сектору над іншим івизначає характер і темпи економічного розвитку. Основна увага у моделі Льюїсаприділяється урбанізації та зростанню виробництва у промисловому секторі.
Головним недоліком моделі Льюїса є те, що високі темпи міграціїнаселення з традиційного сектору можуть спричинити безробіття у місті, і якзазначають сучасні теоретики розвитку, наявність надлишкової робочої сили упромисловому секторі більш вірогідна, ніж у традиційному.
Інша модель розглядає країни, що розвиваються, як економічнісистеми, скуті інституційними, політичними й економічними обмеженнями тапов’язані з розвинутими країнами відношеннями залежності – це революційнатеорія залежності. В ній виділяють три основні напрями.
Перший – неоколоніальна модель розвитку пов’язує нерозвиненістьдержав з існуючою нерівністю у правах бідних і багатих країн, що проявляється вексплуатації країн, що розвиваються розвиненими країнами. Основною причиноюнизьких темпів економічного розвитку є зовнішній вплив, який нав’язуєекономічну відсталість.
Другий напрям – хибна парадигма розвитку. Вона пов’язує низькітемпи економічного розвитку з помилковістю моделей, які розробляються танав’язуються світовими консультантами. Неефективність таких моделей зумовленатим, що при їх побудові не враховуються специфічні інституціональні чинники,притаманні країні: традиційні структури, нерівномірний розподіл ресурсів,існування елітних груп.
Третій напрям – теорія дуального розвитку ґрунтується на положенніпро ієрархічність будови економічної системи. Основним недоліком теоріїдуального розвитку є її описовий характер: вона фіксує існуюче положення, однакне пропонує шляхи та механізми вирішення виявлених проблем і сприянняекономічного розвитку.
Особливостями моделі економічного розвитку країн, що розвиваютьсяє їх слаборозвиненість і відсталість. Слаборозвиненість виражається внеоднорідності і невпорядкованості суспільства. Відсталість показує стангосподарства цих країн, що характеризується низьким рівнем розвиткупродуктивних сил. Так історично склалося, що під час колонізації, захопленікраїни були позбавлені самостійного розвитку і повинні були підкорятисьпотребам і інтересам метрополій. На мою думку, саме це було однією з основнихпричин гальмування розвитку країн Азії, Африки і Латинської Америки. Населенняцих країн не мало ніяких прав, воно використовувалось лише в якості дешевоїробочої сили, повністю і економічно і політично залежало відкраїн-колонізаторів.
Хоча країни, що розвиваються і відрізняються одна від одної нетільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами,історичними особливостями розвитку, можливостями наукового й технічногопотенціалу, але можна виділити й спільні особливості, які характеризують їхекономічний розвиток. Однією з особливостей є відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладним характеромекономіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичнихукладів з різними формами власності.
Афро-азіатські країни, наприклад, містять у собі класові,некласові (етнічні, релігійні, кастові й інші спільності) і позакласовіутворення. Взаємодія між усіма цими утвореннями складна і хитлива. Повільнийекономічний розвиток, величезна убогість і голод приводить до періодичнихрізких загострень соціальної обстановки, що знаходить вираження в скасуванняхполітичної демократії, у репресіях зверху й у виступах знизу.
В країнах Латинської Америки певна багатоукладністьспостерігається в промисловості. Майже половину робочої сили регіону становлятьремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик. Поряд з циміснують великі промислові підприємства, що належать місцевому капіталові,державі та іноземним монополіям.
Спільною рисою економічного розвитку переважної більшості цихкраїн є низький рівень життя населення, високі темпи росту населення,спеціалізація у міжнародному поділі праці переважно на виробництві сировини,значна залежність від іноземного капіталу набагато істотніший і жорстокішийвплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в індустріальнихкраїнах.
За класифікацією ООН до так званих «найменш розвинутих держав» належать47 країн з населенням майже 500 млн. чол., де середній рівень доходу на душунаселення становить всього близько 250 дол. Середня тривалість життя в цихкраїнах невелика, вони відстають від розвинутих країн як за рівнемнауково-технічного потенціалу так і за рівнем розвитку «людського капіталу».Рівень підготовки робочої сили тут у середньому складає 3,7 року шкільноїосвіти, тоді як у розвинених країнах 10 років.
Економічна залежність країн, що розвиваються від промисловорозвинутих держав Заходу проявляється в різних формах, зокрема країни «третьогосвіту» залежать від попиту на свою сировину з боку їх основних споживачів,також важливим чинником є імпорт іноземної техніки та технологій, до того ж векономіці цих країн величезну роль відіграє іноземний капітал.
Серед великого розмаїття економічних моделей країн «третього» світуможна виокремити певну спільність процесів формування їх грошово-кредитнихсистем. Грошово-кредитні системи країн, що розвиваються, перебувають узародковому стані, що зумовлено колоніальним минулим та помітною економічноювідсталістю переважної більшості цих країн. Основною причиною нестабільностінаціональних грошових одиниць є слабка їх контрольованість державою.
На мою думку, основною причиною гальмування економічного розвиткукраїн, що розвиваються є їх не самостійність, тобто залежність від промисловорозвинутих держав. Саме через це вони потрапляють під значний вплив цих держав,кожна з яких намагається підпорядкувати країни «третього світу» під своїпотреби та інтереси.
Я вважаю, що для покращення ситуації в країнах, держава повиннавзяти під чіткий контроль іноземне інвестування. При правильному розподілі цихкоштів можна було б спостерігати прогрес в економічному розвитку. Оскількигрупа країн, що розвиваються мають досить велику власну природно-ресурсну базу,то її можна було б також використати для власного розвитку. Для цього потрібнорозширити промислове виробництво з тієї сировини, яка вже є на території країн,тобто зорієнтуватися на розвиток місцевої промисловості, яка б заміщувалаімпорт. Так вчинила переважна більшість країн, які отримали незалежність.Завдання уряду обмежити доступ іноземних товарів за допомогою високого мита,підтримка національних підприємців, надання їм пільг, субсидій, знизило бчастку імпортних товарів на внутрішньому ринку. Така політика сприяє зростаннюпромислового потенціалу, структурним зрушенням в економіці.
Необхідно інтенсивніше залучати іноземних вкладників саме дляінвестування в промисловий сектор, зокрема використовувати кошти для оновленнявже існуючих технологічної бази і закупівлі нової. Завдяки розвиткупромисловості, було б збільшення робочих місць, зниження рівня безробіття.
Однією з найважливіших галузей народного господарства країн, щорозвиваються є сільське господарство, але воно водночас є найбільш відсталоюгалуззю. Для покращення цієї ситуації потрібно посилити механізацію, оновититехнічну базу сільських господарств. Це б частково вирішили продовольчупроблему, та покращило економічну ситуацію країн.
Дуже важливо, щоб уряд країни «третього» світу більше увагиприділяв соціальній сфері – покращення медичного обслуговування, підвищеннярівня освіти зокрема суттєво б вплинуло і на промисловий сектор. Адже зросла бсередня тривалість життя, збільшилась би кількість кваліфікованих кадрів.
Я абсолютно згідна з гіпотезою відсталості, яку розвинув економістОлександр Гершенкроном. Згідно з якою країни, що розвиваються мають змогучерпати досвід та технології передових країн. Вона твердить, що сама відноснавідсталість може допомогти розвитку. Відсталі країни можуть купити сучаснеустаткування, чудове насіння, хімічні добрива та медичні препарати. Внаслідокцього вони можуть опиратися на технологію розвинених країн.
Отже, країни, що розвиваються мають всі умови: велику природно-ресурснубазу, високий рівень іноземного інвестування, трудові ресурси та уже розробленіпередовими країнами технології – це чотири основні фактори економічногозростання, потрібно лише вміло їх використовувати і направляти на розвитокекономіки країни.