Міністерство транспорту та зв’язку України
Українська державна академія залізничного транспорту
Кафедра: «Економічної теорії та права»
Контрольна робота
з дисципліни: «Державне регулювання економіки»
на тему: «Основні етапи та причини еволюції ролі держави уринковій економіці»
Виконала:
студентка групи 12 – IV (3) – Ф
Агаркова Дар’я
Шифр – 149
Перевірила:
доцент Харитонова Л.В.
Харків 2009
ЗМІСТ
Вступ
1 Інститут політичної влади
2 Держава як «нічний сторож»
3 Інститут макроекономічногорегулювання
4 «Соціальна держава»
5 Від політики «соціальноїдержави» до політики «ефективної держави»
6 Глобалізація та формування«балансу інтересів»
Висновок
Списоклітератури
ВСТУП
В останні два десятиріччя йде активне переосмислення ролі державив економічному розвитку та виявленні тих тенденцій, які будуть визначати їїмісце у суспільстві XXI ст. Які ці тенденції? Щолежить в їх основі? Та яким чином вони можуть вплинути на процеси, щовідбуваються сьогодні в Україні? Щоб відповісти на ці питання, важливо нетільки мати уявлення про те, які етапи розвитку пройшла сучасна держава, але йзрозуміти, що є істиною причиною такої еволюції.
З перших днів існування держави її роль не зводилася до виконаннявиключно політичних функцій. Держава завжди займалося економічною діяльністю,втручаючись у дії суб’єктів економічного життя та забезпечуючи тим самимстійкість політичної влади. Що правда, таке втручання у різні періоди та врізних країнах істотно відрізнялося, що дозволяє говорити про етапи еволюціїекономічних функцій держави. У роботі розглянемо ці етапи з позиції більш широкоїпроблеми – діалектики економіки і політики та тієї ролі, яку грає держава вякості органа, що забезпечує баланс інтересів, представлених у суспільстві,тобто класової природи держави.
1 ІНСТИТУТПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ
Вперше термін stato ввів Н.Макіавеллі длявизначення держави як інституту політичної влади. Такий інститут ставзакономірним результатом суспільного поділу праці, виникнення приватноївласності та класів.
В першу чергу окремі особи, а потім й групи людей поступалисядеякому органу частиною своїх функцій. Такий орган поступово перетворився насистему інститутів, що володіли засобами законного примусу у відношенні донаселення, що проживало на визначеній території. Так виникла держава, яказасобами законодавчої, виконавчої та судової влади здійснювала нормотворчу,координуючу та контролюючу функції.
Держава як інститут політичної влади з’явилася в період виникненняприватної власності та класів. В умовах розкладу первинно-общинного строю розшаруваннясуспільства приводило до того, що з загальної маси членів роду поступововиділилася знать – відокремлена група вождів, воєначальників, яківикористовуючи своє положення, привласнювали собі більшу частку військовоїздобичі, придбавали кращі ділянки землі. Свою владу, яка поступово ставаласпадковою, вони використовували переважно для захисту власних інтересів. Так,поступово родоплемінна організація стала витіснятися державними організаціями.
Однією з головних ознак формування державної організації буловиділення з суспільства особливого прошарку людей, що виконували управлінськіфункції та були наділені особливими правами та владними повноваженнями. Так,поступово складалася система державного примусу, а регулятором взаємовідносинлюдей були вже не обряди та звичаї, а право. Перш за все правові норми являлисобою сукупність правил поведінки, до додержання яких зобов’язували державніструктури, що зароджувалися. Пізніше правові норми встановлювалися актамикнязів, королів та наділеними такими повноваженнями чиновниками. Але у всіхвипадках такі правові норми встановлювались виходячи з інтересів правлячогопрошарку чи тієї соціальної групи, яку вони представляли.
Так, рабовласницька держава не лише використовувала засоби, щознаходилися в її розпорядженні, для забезпечення стійкості та захисту інтересівкласу рабовласників над рабами, але й сама виступала як експлуататор. Головноюметою феодальної держави було закріплення та охорона феодальної власності наземлю, створення умов класу феодалів для здійснення господства та експлуатації кріпаків,ремісників та інших шарів населення.
Буржуазна держава за своєю суттю також мало чим відрізнялася відпопередніх типів держави – рабовласницької та феодальної. Після перемогибуржуазних революцій, що завершилися корінною ломкою феодальних виробнихвідносин, буржуазія стала не лише економічно, але й політично господарюючимкласом. Володіння політичною владаю, в свою чергу, давало їй можливістьостаточно затвердитися економічно.
Таким чином, в класових суспільствах держава – це не просто органполітичного керівництва, орган політичної влади. Це політичне знаряддя у рукахекономічно господарюючого класу. Саме держава силою політичної влади забезпечуєвладу у суспільстві того класу, який є господарюючим в економічному відношенні.Найбільш чітко це проявляється в той період, коли господарюючий клас чи тількистає на ноги, чи слабкий в силу якихось причин. Це прекрасно ілюструє історіястановлення буржуазної держави.
Ця ж історія підтверджує той факт, що перехід держави на так званінейтральні позиції може бути викликаний двома обставинами: чи тим, щогосподарюючий в економічному відношенні клас настільки сильний, що не потребуєпідтримки держави, чи тим, що в суспільстві встановилася відносна рівновага силрізних соціальних груп, з яких одна частина відноситься до класу власників, аінша ні. В останньому випадку держава просто не може відкрито когосьпідтримувати і тому вимушена зайняти нейтральну позицію.
Щоб підтвердити сказане, звернімося знов до історії. Так, ранніхетапах розвитку ринково-капіталістичного господарства, в період розкладуфеодалізму та формування капіталістичної системи відносин саме держававиступала тією активною силою, яка допомагала капіталу, що зароджувався.Наприклад, широко відомо, яку роль в становленні системиринково-капіталістичних відносин зіграли закони про обгородження общинної землів Англії у XVIII ст., як протягом тривалого часу державі вдавалося підтримуватидостатньо високий рівень експлуатації найманих робітників при відноснійслабкості капіталу. Починаючи з кінця XV ст. та протягом всього XVI ст. у всіх країнах Західної Європи існували суворі закони протибродяжництва. Велику роль в становленні ринково-капіталістичного господарствазіграли починаючи з XIV й до середини XVIII ст. так звані статути про робочих.
Усі ці історичні факти переконливо доводять, що держава,висловлюючи інтереси господарюючого в економічному відношенні класу, вситуації, коли цей клас слабкий чи лише формується, повністю знаходиться найого боці та відкрито його підтримує. Про це свідчить не лише досвід більшостікраїн, що пройшли тривалий шлях формування ринкового господарства, але й досвідреформування економіки Росії у 90-х роках XX ст., де економічнаполітика, що проводилася в цей період державою, була направлена виключно напідтримку знов створюваного класу крупних приватних власників.
Коли ж господарюючий в економічному відношенні клас твердо стає наноги, тоді державі вже немає необхідності відкрито заявляти про свою підтримку.В цих умовах можна перейти на нейтральну позицію, що й знайшло своє вираження утак званій ролі держави у якості «нічного сторожа».
2 ДЕРЖАВАЯК «НІЧНИЙ СТОРОЖ»
З середини XVII по середину XIX ст. роль держави обмежувалася виконанням функцій, пов’язаних ззабезпеченням безпеки громадян, збереження їх майна (захист прав власності),створенням необхідної правової бази для взаємовідносин господарюючих суб’єктів,контролем за виконанням контрактів. Найбільш місткою характеристикою держави вцей період було ототожнювання її з «нічним сторожем», який повинен бувспостерігати за тим, щоб ніхто й ніщо не порушувало прядку речей, що склався.
Уявлення про державу як про «нічного сторожа» були багато в чому зобов’язаніідеям А.Сміта, що отримали широке розповсюдження наприкінці XVIII ст. Сміт опублікував роботу «Дослідження про природу та причини багатстванародів», де намагався довести, що ринок є найкращим інструментом, щозабезпечує як економічний ріст, так й суспільне багатство. Він відстоював ідею«природної гармонії» (рівноваги), яка встановлюється в економіці стихійно, завідсутності зовнішнього (державного) втручання та є оптимальним режимомфункціонування економічної системи. Тому держава ні в якому разі не повиннавтручатися в регулювання економічних процесів. За державою повинні бутизакріплені деякі базові функції (оборона, правопорядок та ін.), необхідні дляпроцвітання ринку.
У XIX ст. була створена системабуржуазного права (система норм та правил поведінки), що виражає перш за всеволю та інтереси господарюючого класу. За допомогою права господарюючий векономічному відношенні клас захищав свою владу від зазіхань з боку іншихкласів, забезпечуючи тим самим економічне та соціально-політичне господство.
Ототожнювання держави з «нічним сторожем» у XIX ст. означало й те, що держава свою історичну місію по формуваннюсистеми капіталістичних відносин виконала. Ринково-капіталістичне господарствомогло відтворюватися вже не лише й не стільки засобами сили та відкритоговтручання держави, скільки за рахунок господарюючої системи економічнихвідносин. Завершивши роботу в якості архітектора капіталістичної системигосподарства, держава стала пильно слідкувати за тим, щоб ніхто й ніщо незруйнувало її великого творіння.
Крім того, слід враховувати ще одну обставину, що істотно вплинулана зміну економічних функцій держави. Справа в тому, що протягом усього XIX ст. в найбільш розвинених країнах формувалося громадянськесуспільство, становлення якого відзначило початок нового періоду в розвиткудержави. З розвитком громадянського суспільства в структурі державних органівз’являються постійні загальнонаціональні (а не лише окремих верств)представницькі заклади парламентського типу, що володіли правом прийняттянайбільш важливих законів, формується представницька демократія.
Саме завдяки розвитку форм громадянського суспільства в кінці XIX ст. все більш виразнопочали висловлювати ідеї про необхідність створення держави, що не лишездійснює охорону правопорядку, але й проводить політику в інтересах усіх членівсуспільства (законодавче регулювання тривалості робочого дня, мінімальногорозміру заробітної плати, обмеження та заборона дитячої праці, соціальнезабезпечення непрацездатних та безробітних та ін.).
Реалізація цієї ідеї у XX ст. багато в чому стала можливою завдяки профспілковому таробочому рухам, що набирали потужність з кінця XIX ст., поступовому формуваннюу розвинутих країнах середнього класу, розвитку представницьких інститутіввлади.
3 ІНСТИТУТ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Починаючи з кінця XIX ст. під впливом змін, які відбулися в матеріальному виробництві,відбувається розширення економічних функцій держави. Мова йде про посиленняконцентрації та централізації виробництва, ускладнення економічних зв’язків тазагострення соціальних проблем. Однак цей процес, на наш погляд, набуваєнаявних рис та форм, якщо одночасно розглядати й ті зміни, які відбуваються всоціальній структурі суспільства. Але це не говорило про те, що державаперестала виражати інтереси господарюючого в економічному відношенні класу.Саме в інтересах цього класу у XX ст. під впливом таких факторів, як Велика Жовтнева революція вРосії 1917 р., Велика депресія 1929 – 1933 рр., розпад після другої світовоївійни імперій, створених європейськими державами, та інших подій державапочинає активно втручатися в регулювання економіки.
Поступове розширення економічних функцій держави з кінця XIX ст. проходить три етапи. Початок першого етапу пов'язано з першоюсвітовою війною. Він тривав до Великої депресії 1929 – 1933 рр. У цей періоддержава починає активно втручатися в регулювання економічних процесів,намагаючись обмежити монополістичні тенденції, створюючи державний сектор векономіці. Однак це втручання обмежується в основному галузями військовоговиробництва. В інших галузях господарювали приватнокапіталістичні методигосподарювання.
Світова економічна криза 1929 – 1933 рр. відкриває другий етап, якийтриває до другої світової війни. В цей період в історії суспільства виникаєсистема постійної та активної участі держави в керуванні ринковимгосподарством. Розвиваються державні форми антициклічного регулюванняекономіки, а також елементи планування. Така політика отримала вираження узбільшенні державної власності, рості об’єму державного бюджету, який ставвикористовуватися не лише на утримання держапарату, але й для фінансуваннядержавної та приватної діяльності. Наряду з бюджетно-податковою для регулюваннямакроекономічних пропорцій держава активно використовує грошово-кредитнуполітику, направлену на стимулювання капіталовкладень, рішення соціальнихпроблем.
Третій етап починається після другої світової війни та триває досередини 50-х років. На відміну від попереднього етапу цей етапхарактеризується тим, що антициклічна політика доповнюється системою мір постимулюванню темпів економічного росту. В цей період держава приймаєнайактивнішу участь в розвитку ключових галузей промисловості, створенніекономічної й соціальної інфраструктури. Цей етап підготував необхіднийматеріальний ґрунт для наступного етапу, який отримав назву «золотого сторіччякапіталізму».
4 «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА»
Державна політика в середині 50-х – середині 70-х років XX ст. виходила з наступних посилань:
1.Економіка повинна бути змішаною, а не лишеприватнокапіталістичною. Необхідність державного втручання в економікуобумовлена так званими вадами ринку, за яких ринкова економіка не можевпоратися з ефективним розподілом ресурсів. До числа таких вад відносятьсянаявність суспільних благ та природних монополій, зовнішніх впливів танеповнота інформації (неповнота ринків).
2.Необхідна скоординована макроекономічна політика в зв’язку зтим, що ринок сам по собі нездатний приводити до стабільних макроекономічнихрезультатів.
3.Ринок сам по собі не може привести до рівномірного розподілудоходів. Тому держава, з одного боку, повинна регулювати розподіл доходів, а зіншої – захищати тих, хто з якихось причин залишився без джерела доходу чипереживає інші лиха. Одночасно держава повинна піклуватися про розвитокінфраструктури освіти та охорони здоров’я.
Головними цілями держави в цей період були повна зайнятість,стабільність цін та рівновага платіжного балансу. В цей період держава всесильніше втручалася в регулювання не лише економічних, але й соціальнихвідносин, а в багатьох країнах Західної Європи сформувалася ідеологія державизагального благополуччя (Welfare State – держава благополуччя).
Державна політика соціального благополуччя у 50 – 60-і рр.включала програми досягнення високого рівня життя населення шляхом створеннядержавної системи освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва, а такожпрограми соціального забезпечення, регулювання мінімального розміру заробітноїплати. Пізніше вони були доповнені демографічними та екологічними програмами,програмами захисту національної культури та ін.
Після другої світової війни у програмних документах багатьохполітичних партій, а також конституціях трьох держав Західної Європи (вОсновному Законі ФРН 1949 р., Конституції Франції 1958 р. та КонституціїІспанії 1978 р.) з’явився термін «соціальна держава».
«Соціальна держава» у 50 – 60-і рр. у більшості розвинутих країнстала можливою не лише завдяки тим змінам, які відбулися в системіматеріального виробництва в епоху переходу від індустріального допостіндустріального суспільства та які були пов’язані в першу чергу зі змінамиролі особистого (людського) фактору у сучасному виробництві. «Соціальнадержава» стала можливою також завдяки встановленій в середині XX ст. своєрідній рівновазісил різних соціальних груп, представлених в суспільстві, які засобами формпредставницької демократії отримали можливість висувати та відстоювати своїінтереси.
Формування інститутів громадянського суспільства та розвитокпарламентських форм буржуазної демократії створили основу для просування воргани законодавчої влади представників різних соціальних груп, які моглипредставляти та відстоювати перш за все свої економічні інтереси. В цих умовахдіяльність держави все більше підкорювалась суспільному контролю, розширювавсята посилювався контроль представницьких та судових закладів за діяльністюцентральної та місцевої виконавчої влади, зростало коло осіб, які користувалисявиборчими та іншими політичними правами. Це заклало основу для перетвореннядержави зі знаряддя господства одного класу на засіб досягнення суспільногокомпромісу, пом’якшення та зняття соціальних протиріч, що знайшло свій прояв йв економічних функціях держави.
Згідно з ідеологією держави загального благополуччя та «соціальноїдержави» вважалося, що в індустріально розвинутих країнах вже досягнутозагальне благополуччя, соціальна політика дозволила стабілізувати суспільство,залагодити конфлікти. Наслідуючи приклад розвинутих країн, інші країни рано чипізно також повинні стати на цей шлях.
Однак цей етап закінчився у середині 70-х рр., коли грянуланаступна світова економічна криза 1974 – 1975 рр. та почався поступовий процеспереосмислення ролі держави, що, на наш погляд, відзначило початок наступногоетапу, який продовжується й досі.
5 ВІД ПОЛІТИКИ «СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ» ДО ПОЛІТИКИ «ЕФЕКТИВНОЇДЕРЖАВИ»
Головна особливість останнього етапу – поступовий перехід відполітики «соціальної держави» до політики «ефективної держави». Сутністьполітики «ефективної держави» знайшла своє вираження у двох основнихположеннях.
По-перше, держава в силу неймовірно роздутих витрат, що потягли засобою збільшення дефіциту державного бюджету, повинна істотно скоротити колосвоїх обов’язків, переклавши вирішення ряду задач, які вона ще недавновиконувала, на інші господарюючі суб’єкти.
По-друге, витрати по пенсійному забезпеченню, медичномустрахуванню, страхуванню від безробіття та інші соціальні виплати не повиннізабезпечуватися лише за рахунок коштів державного бюджету. Ці витрати повиннібути рівномірно розподілені між всіма суб’єктами.
В кінцевому рахунку держава повинна виступати не як джерелоекономічного росту, а як партнер, каталізатор та помічник – такий був головнийзміст політики, яка проводилася державами більшості розвинутих країн у 80 –90-і рр. XX ст.
Серед причин такого повороту розглядаються такі, як крахадміністративно-командної економіки в СРСР та в країнах Східної Європи,фінансова криза політики держави загального благополуччя, дефіцит державногобюджету, що збільшувався з кожним роком, а також події, що відбувалися останнімчасом в країнах Південно-Східної Азії, що показали світу приклади «економічногодива».
Більшість західних вчених вважають, що крах адміністративно-командноїсистеми в СРСР та країнах Східної Європи – це приклад того, як надмірні видаткидержави на вирішення соціальних проблем неминуче обертаються низькоюекономічною ефективністю, призводять до розвитку застійних явищ в економіці. Урозвинутих же країнах надмірні соціальні виплати призвели до роздування штатусоціальних робітників, збільшенню невиробничих видатків, що потягнуло за собоюзбільшення дефіциту державного бюджету.
В західній науці своєрідно тлумачився й так званий феномен«економічного дива» країн Південно-Східної Азії. Як відомо, в цих країнах у 70– 80-і рр. держава не проводила активної соціальної політики. І тим не менш цимкраїнам вдалося за гранично короткі терміни досягти вражаючих економічнихрезультатів. Таким чином, ставилося під сумнів теоретичне посилання, якепротягом багатьох років лежало в основі політики держави загальногоблагополуччя і яке виходило з особливої ролі особистого (людського) фактору врозвитку сучасного виробництва.
Ще в 60-і рр. в зв’язку з переходом розвинутих країн відіндустріальної до постіндустріальної стадії розвитку в економічній науцізаговорили про те, що вирішальним джерелом на індустріальній та тим більше наінформаційній стадії розвитку є не речовий, а особистий фактор. Саме від знань,освіченості, вміння швидко орієнтуватися в стані, що постійно змінюється, особистоївідповідальності та свідомості людини залежить не лише безпека сучасноговиробництва, а й можливість його подальшого удосконалення. Тому робивсявисновок: держава повинна постійно піклуватися про розвиток своїх громадян,виділяючи значні кошти на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення,тому що ці на перший погляд невиробничі витрати насправді – головне джерелоекономічного росту.
Зараз же, посилаючись на досвід країн Південно-Східної Азії,пропонується інша схема. Держава не повинна нести тягар матеріальноївідповідальності за розвиток соціальної сфери. Вона повинна скоротити соціальнівитрати та використовувати вивільнені таким чином кошти на стимулюванняекономічної активності, тобто головна мета політики держави – економічний ріст,по досягненні якого можна подумати й про вирішення соціальних проблем.
Основними причинами еволюції економічної ролі держави стали зміни,що відбувалися перш за все у матеріальному виробництві, серед яких не лишезбільшення об’ємів виробництва та ускладнення економічних зв’язків, але йпосилення ролі особистого фактора в розвитку сучасного виробництва. Ці змінипотребували втручання держави в регулювання макроекономічних пропорцій тавирішення соціальних задач, її допомоги в боротьбі з монополістичнимитенденціями.
Зміни в матеріальному виробництві, ускладнення економічнихзв’язків, посилення державного втручання в економіку – такийпричинно-наслідковий зв'язок дійсно достатньо виразно проявляється протягомусіх описаних вище етапів еволюції економічних функцій держави. Складнішепрослідкувати такий взаємозв’язок при переході до політики «ефективноїдержави».
Неможна сказати, що у 80 – 90-і рр. XX ст. економічні зв’язкизначно спростилися. Навпаки, економічні взаємозв’язки стали сьогодні ще більшскладними, ніж були 20 – 30 років тому. Суспільне виробництво навряд чи можезалишатися сьогодні стабільним і тим більше розвиватися поза активноїгрошово-кредитної, бюджетно-податкової та інвестиційної політики держави.Сучасному виробництву потрібен висококваліфікований та освічений робітник, щоволодіє не лише вузькопрофесійними знаннями, але й широким кругоглядом, якийдозволяв би йому вільно орієнтуватися в обстановці, що постійно змінюється,приймати самостійні рішення. Але при цьому чутно заклики до зменшення втручаннядержави в економічний розвиток, що виглядає неочікуваним у світлі тієї еволюціїекономічних функцій держави, про яку говорилося вище, та тих причин, якими вонабула викликана.
Зменшення державного втручання в економічний розвиток, пориванняперекласти частину функцій, які ще нещодавно виконувала держава, на плечі іншихекономічних суб’єктів дуже важко пояснити з позиції змін, що відбулися всистемі матеріального виробництва. Навпаки, ці зміни свідчать про необхідністьпосилення державного регулювання економіки. Однак висновки робляться прямопротилежні, що й примушує казати про наявність інших, ніж зміни в матеріальномувиробництві, причин еволюції економічних функцій держави. Що це за причини?
Ті зміни, про які йшлося вище та які пов’язані переходом у 80 –90-і рр. XX ст. від політики «соціальної держави» до політики «ефективноїдержави», багато в чому пов’язані з руйнуванням інститутів громадянськогосуспільства. І причина цього – процес глобалізації.
6 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ФОРМУВАННЯ «БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ»
Процес глобалізації як нова форма чи новий етап в розвиткусучасного світового господарства в кінці XX ст. має свої особливості. По-перше, основа глобалізації –інтернаціоналізація виробництва, інституціональною формою якого виступаютьтранснаціональні корпорації (ТНК). Хоча вихід капіталу за національні рамкипочався ще на початку XX ст., однак сьогодні вінзначно посилився. Сьогодні міжнародне виробництво та відповідна йому міжнароднаторгівля за своїм змістом переважно не між-, а внутрішньогалузева торгівля,заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.
По-друге, глобалізація супроводжується стрімким ростом фінансовихринків (валютних, фондових, кредитних), які сильно впливають на сферу торгівліта виробництва. Причому якщо ще недавно фінансові ринки обслуговували реальнийсектор економіки, то сьогодні ця сфера набула самостійне значення, що призвелодо різкого зростання числа фінансових спекуляцій.
По-третє, глобалізація супроводжується регіоналізацією економічноїдіяльності (наприклад, Західна Європа, США і Латинська Америка та ін.). На базіцього виникають широкі замкнені економічні простори, у межах яких знімаютьсябудь-які перепони для торгівлі, вільного пересування капіталу та людей.
По-четверте, глобалізація не обмежується лише економічною сферою.Вона впливає на культуру, мораль, життєві цінності, мистецтво. В системіглобальної економіки знаходяться телебачення, відеовиробництво, видавницькадіяльність.
Усі перелічені тенденції істотно впливають на функціонуванняінститутів громадянського суспільства, частково руйнуючи їх. Вихід капіталу занаціональні рамки та функціонування його в світовому масштабі, гордуваннянаціональними межами ведуть до того, що держава як засіб досягнення суспільногокомпромісу всередині поступово руйнується. Відповідно змінюються й їїекономічні функції.
З одного боку, міжнародний капітал не може підпорядковуватисяякомусь одному національному уряду. За своєю природою він є інтернаціональним ійого розвиток неминуче супроводжується формуванням відповідного світового урядуу вигляді міжнародних економічних та фінансових інститутів. З іншого боку, усвітовому масштабі ще не склалися такі механізми, які б протистояливузькоегоїстичним інтересам світового капіталу та дозволили б врахувати привиробці економічних рішень і стратегій міжнародних фінансових інститутівінтереси усіх соціальних груп, представлених у тих чи інших країнах. Тобто«баланс інтересів», якого у кінцевому рахунку вдалося досягти завдяки створеннюінститутів громадянського суспільства всередині окремих країн та завдяки чомудержави більшості країн перетворилися на «соціальні держави», сьогоднівнаслідок глобалізації істотно підірвано. Це й є однією з головних причинпереходу наприкінці XX ст. в більшості країн відполітики «соціальної держави» до політики «ефективної держави».
Перехід до політики «ефективної держави» — це приклад порушення«балансу інтересів» під дією глобалізації. Глобалізація економічного життя втому вигляді, як це було представлено вище, істотно посилила позиції капіталуне лише в масштабі світового господарства, але й всередині країн. І такомупосиленню нездатна протистояти навіть найсильніша держава.
Сучасний крупний капітал під дією глобалізації став більшмобільним, та йому значно легше відстоювати свої інтереси на шкоду інтересамінших соціальних груп. Так, наприклад, сьогодні одним з головних аргументівроботодавця у випадку, якщо не вдається домовитися з робітником про розмірзаробітної платні, є його заява про можливість закриття та переміщенняпідприємства в іншу країну, з більш дешевою та більш змовливою робочою силою.Протистояти такого роду аргументам в умовах недостатньої розвиненостіміжнародної солідарності трудящих, на тлі загальної кризи профспілкового руху,розбіжностей у рівні економічного розвитку різних країн та рівні життя робочихдуже складно. Тому під тиском страху втратити роботу робочі часто погоджуютьсяна більш низьку заробітну платню та погіршення умов праці.
Держава, в свою чергу, не завжди готова і не завжди зацікавлена втому, щоб протистояти цій тенденції. Вона у кращому випадку може заявити пронейтральну позицію й не протидіяти вільному переміщенню капіталу, а у гіршому –погоджується на скорочення державних інвестицій та соціальних видатків начебточерез їх неефективність чи збільшення дефіциту державного бюджету. У цьомурозумінні зміна економічних функцій держави представляється величиною, щозалежить від більшої кількості змінних, що включають не лише зміни в системіматеріального виробництва.
ВИСНОВОК
Таким чином, з вище викладеного бачимо, що держава з перших днівіснування виконувала не лише виключно політичні функції, а й завжди займаласяекономічною діяльністю. Основними причинами еволюції економічної ролі державистали зміни, що відбувалися перш за все у матеріальному виробництві, серед якихне лише збільшення об’ємів виробництва та ускладнення економічних зв’язків, алей посилення ролі особистого фактора в розвитку сучасного виробництва. Ці змінипотребували втручання держави в регулювання макроекономічних пропорцій тавирішення соціальних задач, її допомоги в боротьбі з монополістичнимитенденціями.
Еволюцію економічних функцій держави недостатньо розглядати лише зпозиції тих змін, які відбуваються в матеріальному виробництві по мірі розвиткусуспільства. Не менш значущим як у теоретичному, так і в практичному плані єаналіз еволюції економічних функцій держави з позиції її ролі в якості в якостіінституту політичної влади та того впливу, який цей інститут чинить наекономічний розвиток, тобто з позиції діалектики економіки та політики.
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1.Государственное регулирование рыночной экономики: Учеб. пособие. /под ред. И.И.Столярова. – М.: Дело, 2001. – 280 с.
2.Гриньова В.М., Новікова М.М. Державне регулювання економіки:Навчальний посібник. – Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. – 756 с.
3.МихасюкІ., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред.І.Р.Михасюка. – Львівський національний університет ім. І.Франка. Підручник.Друге вид. – К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.