Міністерство науки й освітиУкраїни
Запорізькадержавна інженерна академія
Кафедра:бухгалтерського обліку й аудита
Курс:міжнародна економіка
Курсова робота
Натему: «Особливості реформування світової валютної системи»
Виконала: студентка 2 курсу
Групи ОтаА-1-01д.
Рудковська Ірина
Перевірила: Лищенко О.Г.
ЗАПОРІЖЖЯ,2002
Зміст:
Вступ....................................................................................................................................4
Розділ 1. Золотийстандарт................................................................................................5
1.1.Функціонуваннязолотого стандарту.........................................................................5
1.2.Забезпеченнярівноваги...............................................................................................6
1.3.Переваги і недолікизолотого стандарту....................................................................7
Розділ 2. Бреттон-Вудськавалютна система...................................................................9
2.1.Фіксаціяобмінних курсів на основі валютних пріоритетів.....................................9
2.2.Проблеми іпротиріччя Бреттон-Вудської валютної системи ..............................11
Розділ 3.Ямайська валютна система..............................................................................14
Розділ 4.Європейська валютна система........................................................................18
Розділ5. Валютна інтеграція вЄвропі...........................................................................22
5.1. Історичнийдосвід......................................................................................................22
5.2. Планпереходу до єдиноївалюти.............................................................................24
5.3.Забезпечення функціонуванняєвро.........................................................................28
5.3.1. ЄвропейськийВалютний Інститут........................................................................28
5.3.2. ЄвропейськийЦентральний Банк і система
національнихЦентробанків............................................................................................30
5.4. Євро: за іпроти..........................................................................................................33
5.5. Практичнапідготовка до введення євро.................................................................35
5.6. Найближчіперспективиєвро...................................................................................37
Висновок............................................................................................................................39
Списоквикористаної літератури.....................................................................................40
Додаток..............................................................................................................................41
Вступ
У першому розділі я розглянула золотий стандарт, його переваги і недоліки. Еразолотого стандарту почалася в 1821 році, коли незабаром за закінченнямнаполеонівських воєн, Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованиму золото. Незабаром і США зробили тим же саме і з американським доларом. Найбільшоїсили золотий стандарт досяг у період з 1880 по 1914 рік, але ніколи невідродив свій колишній статус після Першої Світової війни. Його останнісліди зникли в 1971 році, коли Державне Казначейство США остаточне скасувалопрактику купівлі-продажу золота за фіксованою ціною.
У другому розділі розкрита сутність Бреттон-Вудської валютної системи, їїпротиріччя і проблеми.
У третьому і четвертому розділах описані Ямайські і Європейська валютнісистеми, їхні плюси і недоліки.
П'ятий розділ присвячений валютної інтеграції в Європі, перехід до єдиноївалюти євро.
Розділ1. Золотий стандарт
1.1.Функціонуваннязолотого стандарту
По суті, уведення золотого стандарту жадає від кожної країни-учасникаконвертувати свою валюту в золото (так само як здійснювати і зворотну процедуру) за фіксованим курсом. Наприклад, вартість долара може бутивстановлена рівної 1/20 унції золота, а вартість фунта стерлінгів як 1/4унції золота. Обмінний валютний курс, визначений за допомогою перерахуваннязолотого змісту, установлює золотий паритет для кожної валюти, що обертаєтьсяна зовнішніх валютних ринках. У цьому прикладі паритет обмінного курсу міждоларом і фунтом стерлінгів установлюється на рівні 5 доларів за один фунтстерлінгів, що еквівалентно, 0,2 фунти стерлінгів за один долар. У 19 століттізолото оберталося на внутрішніх ринках у виді монет і, крім того, служилоформою резервів комерційних банків, що забезпечують вклади до запитання.
У період панування золотого стандарту американська фірма, що захотіла, приміром, імпортувати з Британії вовну, могла звернутися на зовнішній валютнийринок, продати долари, купити фунти стерлінгів і розплачуватися за товар. Аналогічноця операція виглядала б сьогодні. Однак якщо в той час попит на долари бувнижче їхньої пропозиції на ринку, і обмінний валютний курс падав нижче 0,2фунти стерлінгів за долар, у цієї фірми існувала інша можливість вийти з положення.Фірма могла використовувати касові залишки в місцевому банку для покупкизолота по 20 доларів за унцію, відправити це золото в Британію і реалізувати йогов англійських банках за ціною 4 фунти стерлінгів за унцію. Така операція мала сенс,коли обмінний валютний курс зміщався щодо золотого паритету на величину, більшувартості транспортування золота (звичайно ця величина складала 1%).
1.2.Забезпеченнярівноваги
Поки кожна з країн-учасниць золотого стандарту готова конвертувати своювалюту в золото, обмінні курси не можуть сильно відхилятися від золотогопаритету. Будь-який тиск на обмінні валютні курси, що відхиляють від паритетнихзначень, буде скоректовано впливом транснаціональних золотих потоків на грошовумасу, що обертається усередині якої-небудь країни.
Припустимо, що раптово американські споживачі випробували непояснену тягудо англійських вовняним пальто. У результаті цього збільшення пропозиції доларів,що утворилася, по поточних рахунках зовнішньоторговельних операцій знижує обмінний валютний курс долара. Як тільки обмінний валютний курс долара падаєнижче паритету на величину, більшу, ніж вартість перевезення золота, золотопотече зі США в Британію. Цей процес виснажить резерви американськоїбанківської системи і поповнить резерви англійських банків, тим самимкількість грошей, що знаходяться в обертанні в США, скоротиться, а грошова маса Британії зросте.
У міру цих змін грошової маси в економічних системах розглянутих країн, у їхній економіці відбудуться й інші зрушення. У США скорочення кількостігрошей, що знаходяться в обертанні, обмежить попит, включаючи попит на імпортнітовари; це скорочення понизить рівень цін і, відповідно, підвищить нормивідсотка. Кожний з цих процесів впливає на обмінний валютний курс долара,підвищуючи його рівень. Навпаки, у Британії ріст грошової маси стимулює попит,включаючи попит на імпорт; цей ріст підвищує рівень цін і знижує нір мивідсотка. Роблячи вплив на зовнішній валютний ринок, ці процеси знижують обміннийвалютний курс фунта стерлінгів. Таким чином, переміщення золота на світовомуринку викликає відповідні коректування економічної ситуації на ринках внутрішніх, котрі приводять обмінні валютні курси в рівновагу при збереженні їхнього золотогопаритету.
1.3.Перевагиі недоліки золотого стандарту
Багато економістів вважають, що золотий стандарт, що панував у19-початку 20 століття, мав ряд незаперечних переваг. З поглядусьогоднішнього дня його основна перевага складалася в забезпеченністабільності, як у внутрішньої, так і в зовнішній економічній політиці. Транснаціональніпотоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створювали тим самимсприятливі умови для росту і розвитку міжнародної торгівлі. У той же самий часстабільний обмінний валютний курс, слабко підданий ймовірним коливанням,викликаним до життя великим комплексом причин, забезпечує стабільністьрівня цін у внутрішній економічній системі. Яка-небудь країна, ввергнута вінфляційні процеси, незабаром випробувала відтік золота, що вело доскорочення грошової маси, що обертається усередині країни, що грало в цейперіод позитивну роль у розглянутій економічній системі. Якщо в економіціякої-небудь країни мають місце дефляційні процеси, то приплив золота і наступнерозширення грошової маси стабілізують рівень цін.
Однак золотий стандарт мав і деякі недоліки. Золотий стандарт установивзалежність грошової маси, що обертанні у світовій економіці, від видобуткуі виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота і збільшення його видобуткуприводило в цих умовах до транснаціональної інфляції. Навпаки, якщо виробництвозолота відставало від росту реального обсягу виробництва, спостерігалосязагальне зниження рівня цін.
Більш несприятливим з'явилася та обставина, що в умовах панування золотогостандарту виявляється неможливим проведення незалежної грошово-кредитноїполітики, спрямованої на рішення внутрішніх проблем своїх економічних систем.У воєнний час, наприклад, існування золотого стандарту, перешкоджало широко розповсюдженимметодам фінансування воєнних дій, що уключало випуск паперових грошей ірівнозначну практику монетаризації державного боргу за допомогою продажів новихвипусків цінних паперів центральному емісійному банкові країни. Будь-якакраїна, що намагалася фінансувати військові витрати, шляхом емісії грошей, підтримуючи при цьому їхня конвертованість у золото, моментально ставаласвідком того, як її золоті запаси зникали за рубежем. По цій при чині США відмовилися від практики золотого стандарту під час Громадянської війни, аєвропейські держави відмовилися від нього під час Першої Світової війни. Іншікраїни також відходили від практики золотого стандарту.
Після Першої Світової війни спроби відновити золотий стандарт не увінчалисядовгостроковим і тривалим успіхом. Після того, як міжнародна валютна системаперенесла під час Великої Депресії і Другої Світової війни ряд твердихіспитів, прийшов час використовувати інші основи, що забезпечують їїфункціонування.
Розділ2. Бреттон-Вудська валютна система
У 1944 році, незадовго до закінчення Другої Світової війни, основні учасникипроцесу міжнародної торгівлі зустрілися на конференції в містечку Бреттон-Вудсе,штат Нью-Гемпшир, США, щоб дійти згоди про майбутню міжнародну валютнусистему. На цій конференції був заснований Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) длявпровадження і керівництва прийнятої валютної системи, що одержала назву Бреттон-Вудської. Штаб-квартира МВФ розташовується в місті Вашингтон, федеральний округ Колумбія,США.
2.1.Фіксаціяобмінних курсів на основі валютних паритетів
Бреттон-Вудська система намагалася зберегти стабільність обмінних курсіввалют, що, здавалося, були одним з основних переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їхнього регулювання за рахунок зменшення ролі і значення золота в цьому процесі. Для досягнення цієї мети Бреттон-Вудськавалютна система запропонувала своєрідний метод фіксації обмінних валютних курсів. Тому що золоті паритети були безповоротно відкинуті, паритетніобмінні курси валют встановлювалися й обчислювалися в доларах США; сам жеамериканський долар обмінювався на золото за фіксованою ціною 35 доларів за 1 тройську унцію. Крім того, Бреттон-Вудськими угодами зводилися до мінімумувідхилення вільних ринкових обмінних курсів валют від офіційно заявленихпаритетів вони могли змінюватися у відповідь на коливання попиту та пропозиціїна зовнішніх валютних ринках тільки у вузьких межах: 1% у кожну сторону відофіційно заявлених паритетів. Якщо вартість валюти якої-небудь країнипідвищувалася до верхньої межі, або падала до нижнього, центральний емісійнийбанк цієї країни був зобов'язаний втрутитися в ситуацію, що створилася. Принаявності погрози подальшого підвищення вартості валюти понад установлену величину,центральний емісійний банк повинний був реалізувати на ринку достатню кількість своєї валюти, задовольняючи надлишковий попит на неї. Принаявності погрози зниження вартості валюти нижче критичної оцінки, центральнийемісійний банк повинний був реалізувати на ринку частину своїх резервів, деномінованихв іноземній валюті, здебільшого в доларах США, щоб поглинути надлишкову пропозиціюсвоєї валюти на зовнішніх валютних ринках.
Передбачалося, що паритетні обмінні курси валют будуть установлюватисявиходячи з реалістичних рівноважних рівнів, що відбивають еквівалентність купівельної сили різних валют на довгострокових тимчасових інтервалах. У цихумовах здійснення валютних інтервенцій буде необхідно лише для коректування ізгладжування незначних тимчасових коливань обмінних валютних курсів. Більш того, якщо уряд якої-небудь країни-учасниці Бреттон-Вудських угод дійшловисновку, що відхилення курсу, що спостерігається, валюти цієї країни відпаритету відбивають фундаментальні зміни в умовах забезпечення стану довгострокової рівноваги, то в його розпорядженні мався ще один вихід. Череззміни, що спостерігаються, в економічних умовах, уряд мав у своємурозпорядженні можливість скорегувати самому основу обмінного курсу валютисвоєї країни, а саме установити новий паритетний обмінний курс для своєвалюти.
Існувало два способи проведення в життя такого рішення. Уряд міг моментальнозаявити про введення нового паритетного обмінного курсу своєї валюти, більшвисокий або низький, а також оголосити про тимчасовий перехід своєї валюти на" плаваючий" щодо інших валют, підвищення або зниження якого буде визначатисяумовами попиту та пропозиції на зовнішніх валютних ринках. В останньомувипадку мається на увазі, що по досягненні нових умов рівноваги «плаваючого»курсу, уряд повідомляє про перехід на новий паритетний обмінний курс своєївалюти. Ряд країн (серед них особливо виділялася Канада) вводили «плаваючі»курси своїх валют, на кілька років підряд. Такі заходи, однак, прийнято булорозглядати як порушення духу, якщо не букви, законів Бреттон-Вудської валютноїсистеми.
Засновники Бреттон-Вудської валютної системи думали, що валютніінтервенції, спрямовані на підтримку паритетного обмінного валютного курсу, надають розробленим валютним угодам можливість самоадаптації до змін економічних умов, якось забезпечував золотий стандарт. Малося на увазі, щопродаж валюти, початий з метою запобігання росту її вартості, збільшитькількість грошей, що знаходяться в обертанні на внутрішньому ринку. Викликана цимгрошова експансія, за допомогою впливу на сукупний попит, рівень цін і нормивідсотка, стимулює пропозиція валюти по поточних рахункахзовнішньоторговельних операцій і обмежує чистий попит по рахунку рухукапітальних коштів доти, поки виниклий в економічній системі дисбаланс не будеусунутий. Аналогічним образом закупівлі своєї валюти за рубежем, початі зметою запобігання зменшення її вартості, виснажують банківські резерви країн, скорочуючи обсяг грошової маси на внутрішньому ринку. В міру адаптації економічноїсистеми до скорочення грошової маси, первісна надлишкова пропозиція своєї валютина зовнішніх ринках зникало.
2.2.Проблемиі протиріччя Бреттон-Вудської валютної системи
По досягнутим у Бреттон-Вудсе угодам будь-яка країна, обмінний курс валютиякої знижувався щодо припустимої межі змін, приймала на себе виразні і недвозначні зобов'язання. Передбачалося, що уряд цієї країни або повиннеавтоматично покластися на силу грошово-кредитної політики, або установитиновий паритетний обмінний курс своєї валюти і проводити в життя внутрішнюекономічну політику, що виключає можливість появи відзначеного дисбалансу в майбутньому. До нещастя, більшість, що притримала владу не робили ні того, нііншого, коли вони зіштовхувалися зі зниженням обмінного курсу валют своїхкраїн. Побоюючись росту безробіття і підвищення процентних ставок, щосупроводжують прийдешньому в цьому випадку скороченню грошової маси навнутрішньому ринку, найчастіше вони прибігали до стерилізації заходів назовнішніх валютних ринках. Розуміючи негативні наслідки виборчих ефектів нарізні галузі економіки при зниженні обмінного курсу валюти або її девальвацій,урядові органи всіма способами дотримували незмінних паритетних обмінних курсіввалют. До цього додавалося введення протекціоністських заходів для поточнихрахунків зовнішньоторговельних операцій і практика валютних обмежень по рахункуруху капітальних валютних засобів. Але ці заходи лише віддаляли годинарозплати.
Ті країни, положення яких на зовнішніх валютних ринках було стійке, могли б прийти на допомогу шляхом ревальвації своїх валют, але вони це робили це нечасто і досить неохоче. Справа в тім, що валютна інтервенція від цих країн вимагалалише продажу своє валюти, що вони могли без обмежень робити за допомогоюдрукованого верстата, папера і типографської фарби, так що особливих вигод відревальвації вони не випробували. Такі країни, як ФРН, що розташовуваламогутньою промисловістю, орієнтованої на експорт, багато років процвітала, зовсім не збираючи піднімати обмінний валютний курс німецької марки.
Також необхідно відзначити два важливих моменти. По-перше, хоча протягомусього післявоєнного періоду товарні ціни росли, офіційна ціна золота незмінювалася, тобто золотий зміст валют не відбивав їхню купівельну спроможність по відношенню товарам і послугам. Це говорить про те, що золото йв умовах Бреттон-Вудської валютної системи не було основою формуваннявалютних курсів. Тільки в період фактичного золотого обертання курси валютбули безпосередньо зв'язані з золотом, при цьому вагове співвідношення змістузолота в раз особистих грошових одиницях було основою утворення валютнихкурсів. У даний час курси валют формуються шляхом безпосереднього їхньогозіставлення через механізм попиту та пропозиції на світовому валютному ринку. По-друге,фіксованість валютних курсів аж ніяк не означала їхньої стабільності. І до загострення валютної кризи 1971-1973 років курси валют були підданінесподіваним стрибкоподібним змінам у ході офіційних девальвацій і ревальвацій.
Бреттон-Вудська система виявилася нездатною забезпечити відносну тривалу стабільність обмінних курсів валют. Це порозумівалося тим, що прагнення зміцнювати курси валют країн-членів МВФ стосовно долара США містило в собіпринципові протиріччя. Таке зміцнення могло відбуватися тільки за рахунокослаблення американського долара. Однак, оскільки вся система договірно-фиксованих курсів будувалася на презумпції непорушності долара, ослаблення останньогофактично означало підрив основ усієї Бреттон-Вудської валютної системи.
Режим фіксованих валют діяв протягом майже 30 років. Однак посиленняінфляції, що стала приймати галопуючий характер, послужило одним з основнихфакторів від ходу від фіксованих паритетів.
Розділ3. Ямайська валютна система
1973 рік був ознаменований формальним крахом Бреттон-Вудської валютноїсистеми. Це не могло не позначитися на всьому механізмі формування і рухувалютних курсів. Результатом з'явився перехід до «плаваючих» валютних курсів, що повинно було неминуче привести до посилення нестійкості курсових співвідношень валют. Широка система державного нополістичногорегулювання в сфері утворення валютних курсів (валютні інтервенції, дисконтна політика, валютні обмеження) виявилася не в змозі стабілізувативалютні ринки.
У даний час у світі діє Ямайська валютна система (нові угоди булипідписані в січні 1976 року в місті Кінгстон, Ямайка). З її введенням бувскасований золотий зміст валют, співвідношення яких навіть юридично неґрунтується на золотих паритетах. Ямайська система узаконила вільно коливнікурси валют, при цьому був істотно модифікований механізм національного і міждержавного впливу на формування курсових співвідношень.
Положення нового статуту МВФ, що вступив у силу з квітня 1978 року, в областівалютних паритетів і курсів відкривають перед країнами-членами можливість гнучкого маневрування. По-перше, країни члени фонду не зобов'язані більш установлювативалютні паритети, а можуть використовувати «плаваючі» валютні курси.По-друге, відхилення ринкових курсів між тими валютами, для яких установленийпаритет, допускається в межах плюс-мінус 4,5% від даного паритету. По-третє, країна, що установила фіксований паритет своєї валюти, має правоповернутися до режиму «плаваючого» курсу.
Таким чином, відповідно до Ямайських угод країнами-членами МВФ наданеправо вибору: мати «плаваючі» курс валюти; або установити абопідтримувати фіксовану вартість валюти в СПЗ (спеціальних правах запозичення) абоінших розрахункових одиницях; або прив'язати свою валюту (тобто установититверде співвідношення) до іншої валюти або декільком валютам. Виключається тільки можливість паритету валюти в золоті.
Наприкінці 1984 року у світі існували наступні режими «плавання»валютних курсів:
Ø вільно плавають курси валют мали США,Канада, Великобританія, Японія, Греція, Ізраїль, ПАР, Ліван;
Ø країни вхідні в європейську валютнусистему (ЕВС), зафіксували курси взаємного обміну своїх валют (так називана"європейська валютна змія"), але ці курси «плавали»стосовно третіх валют;
Ø 16 країн визначали центральні курсисвоїх валют стосовно СПЗ;
Ø ряд країн, включаючи країни ПівнічноїЄвропи, установлювали центральні курси стосовно індивідуального «кошикам» валют; валюти 38 країн були прив'язані до долара США, 13до французького франка, 5 країн до інших валют.
З введенням «плавання» валютних курсів різко підсилилася їхнянестабільність. Протягом року курси валют можуть змінюватися на величину до40-45%.
Те одна, те інша валюта може виявитися під спекулятивним тиском, і їхні курсиможуть випробувати сильні підвищення, або різкі зниження. З введенням «плаваючих» валютних курсів гостро встала проблема перебування оптимальних вартіснихвимірників їхні динаміки.
У нинішніх умовах динаміка зовнішньої вартості національної грошової одиниціможе визначатися тільки шляхом зіставлення даної валюти з цілим поруч іншихвалют. Так, у 1981 році вартість 1 долара США в середньому за рік складала 0,49 ф. ст., 1137 італійських лір, 2,26 марки ФРН, 5,43 французьких франка,1,96 швейцарського франка, 221 японську ієну. У 1982 році курс доларапідвищився стосовно фунта стерлінгів на 15,9%, італійській лірі 19,4%, марціФРН 7,6%, французькому франкові 20,9%, швейцарському франкові 3,5%,японській ієні на 12,9%. У 1983 році курс долара США понизився стосовнояпонської ієни на 6% і підвищився стосовно французького франка на 28,2%. Цеговорить про те, що курс валюти змінюється стосовно інших валют по-різному інайчастіше різнонаправленно (до одним валют він підвищується, до інших знижується).
Таким чином, у сучасних умовах динамікові курсу валюти доцільно виражати в індексній формі, тобто у відносному показнику, що відбиває змінукурсу стосовно визначеної групи конвертованих валют. Таким показником є так називаний ефективний валютний курс, вирахування якого являє собоюрозрахунок середньоарифметичної і середньогеометричної величини. Ефективний курс являє собою спосіб виміру динаміки вартості валюти, вираженої в декількохінших валютах, щодо визначеної базисної дати.
Значення ефективного валютного курсу в кожній крапці кривій, що відбиває його динамікові, залежить від тих валют, що включаються в калькуляцію, і ваг(так називаної «відносної важливості»), що розраховуються для кожноїз них при підрахунку цього індексу.
Для кожної валюти може бути обчислений ряд індексів ефективних валютнихкурсів. Вони можуть відрізнятися по тим валютам, що включаються у вирахуванняіндексу, і по базовому періоді. Причому поняття того або іншого періоду (як правило, того або іншого року) за базовий зробить вплив тільки на абсолютнезначення індексу ефективного валютного курсу в кожній крапці, але не навідсоток зміни цього індексу між будь-якими двома крапками в ряді динамікиефективного курсу.
Для визначення ефективного курсу валюти повинні включатися в«кошик» з урахуванням їх значимості (пропорційно і питомій вазі) у зовнішніх розрахунках тієї або іншої країни або групи країн. МВФ розраховуєефективний курс МЕРМ (Multi lateral Exchange Rate Model) для валют 18основних країн по їхньому місцю в обсязі світової торгівлі.
Навіть ці ефективні валютні курси (середньозважені курси валют стосовно основних валют, що розраховуються МВФ) у період 1973-1982 років змінювалисяв межах 20-24% у рік. Так, ефективний курс італійської ліри в 1976 роціпонизився на 21,4%, тоді як ефективні курси швейцарського франка і японськоїієни в 1978 році підвищилися відповідно на 24,1% і 23,0%.
Характерною рисою «плаваючих» валютних курсів є їхні коливання не тільки протягом тривалих, але і дуже коротких проміжків часу. При старій системіфіксованих паритетів відхилення не могли перевищувати _+ 1%. У данийчас нормальною є зміна валютних курсів у ту або іншу сторону в межах 10%протягом нетривалого часу (одного місяця) і 2-5% у день.
Курс ведучої валюти світу долара США, що постійно знижувався протягом 70-хроків, 1980-1985 роках випробував різке підвищення, особливо стосовно маркиФРН, французькому франкові, італійській лірі, англійському фунтові стерлінгів. Це насамперед було викликано ростом процентних ставок у США і наєвродоларовому ринку, що досяг, наприклад, у 1981 році безпрецедентного рівня 21,5%.
Розділ 4. Європейська валютна система
Європейська валютна система (ЕВС) — форма державного монополістичногорегулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу, характерною рисою якого є посилення цього регулювання на міждержавному,а в перспективі і на наддержавному рівнях.
ЕВС новітня спроба країн ЄЕС здійснити міждержавне регулювання валютнихвідносин. Вона поступово здобуває риси регіональної валютної системи, що представляєсобою форму організації валютних відносин країн ЄЕС, що обслуговує внутрішньорегіональні господарські зв'язки, один з полюсів поліцентричної валютноїсистеми.
Механізм ЕВС утворять три елементи: європейська валютна одиниця ЕКЮ(Eropean Currency Unit ECU); режим спільного коливання валютних курсів «суперзмія»; Європейський фонд валютного співробітництва.
Центром нової системи стала європейська валютна одиниця ЕКЮ, що заміниливикористовувалася з 1975 року країнами «загального ринку» європейську розрахункову одиницю ЕРЕ. Від ЕРЕ ЕКЮ успадкувала побудову запринципом «стандартного кошика».
Сітка паритетів і її зв'язок з ЕКЮ є основою валютних інтервенцій і системи взаємного кредитування і розрахунків. Звичайно інтервенції проводяться одночасно банками країн, курси валют яких досягли протилежних максимальноприпустимих меж взаємних відхилень. Банк сильної валюти по купає слабкувалюту, і навпаки, банк слабкої валюти продає сильну. Однак покупка сильноївалюти означає для країни зі слабкою валютою витрату валютних резервів, і цеобмежує масштаби її інтервенційних операцій, змушуючи прибігати до іншихметодів регулювання: жорсткості грошово-кредитної політики, підвищеннюдисконтних ставок і т.д. Передбачається, що країна із сильною валютою вживезаходів до розширення попиту, лібералізує грошово-кредитну політику і знизитьдисконтні ставки. Однак змусити неї прийняти ці міри неможливо не випробуючитруднощів у проведенні валютних інтервенцій (тобто продажу своєї валюти наринку), вона може ними й обмежитися.
У результаті використання сітки паритетів теоретично зобов'язує країни зіслабкою валютою постійно проводити тверду внутрішню економічну політику вінтересах підтримки валютної стабільності. Ця система дає однобічніпереваги країнам із сильною валютою, тому по питанню про систему взаємозв'язкувалютних курсів спалахнули гострі розбіжності між країнами, що раніше брали участьу "європейській валютній змії", і державами, у ній не брали участь,але ввійшли в ЕВС.
Великобританія, Франція й Італія наполягали на тому, щоб контроль за валютними курсами здійснювався тільки шляхом їхньої прив'язки до ЕКЮ, тому щов цьому випадку заходу для зміни економічної політики зобов'язана приймати такраїна, зміна валютного курсу якої йде врозріз з курсами більшостіучасників. Унаслідок високої загальної питомої ваги слабких валют у кошикуЕКЮ це могло б привести до того, що країни із сильною валютою виявилися б змушенівживати заходів до ослаблення своєї грошової одиниці стосовно інших валют ЕВС.Не випадково ФРН навідріз відкинула ці пропозиції, заявивши, що нова системаповинна бути не менш «строгої» чим «змія», і сприятизниженню темпів інфляції, а не їх вирівнюванню на більш високому рівні. Урезультаті запропонованого Бельгією компромісу основним механізмом підтримки валютних курсів стала сітка паритетів, а прив'язка до ЕКЮ додатковим,тому що вживання заходів при порушенні «порога» є бажаним, але не обов'язковим.
Уведення механізму підтримки валютних курсів і система валютних інтервенцій спричинилася за собою створення системи короткострокового ісередньострокового кредитування, у яку входять наступні елементи:
1) система кредитів типу «своп», що існувала в рамках двосторонніхвідносин між центральними банками. Операції «своп» здійснюються банками тих країн, курси валют яких досягли припустимих меж взаємних відхилень, причому розмір цих операцій не лімітується. Кредит повинний бути погашенийпротягом 45 днів після закінчення місяця, у якому він був наданий. У випадку зміни паритетів, що пройшли за цей період, утрати повинна відшкодуватисторона зі слабкою валютою;
2) фонд короткострокового кредитування в розмірі 14 млрд. ЕКЮ. Для кожноїкраїни визначена величина внеску в цей фонд і обсяг припустимого кредиту. Кредитинадаються на термін від 3 до 6 місяців із правом продовження до 9 місяців;
3) фонд надання середньострокових кредитів (від 2 до 5 років) у розмірі 11млрд. ЕКЮ. Короткострокове кредитування проводиться центральними банка мі безяких-небудь умов, а середньострокові кредити надаються за умови проведенняекономічної політики, схваленої Радою міністрів ЄЕС на рівні міністрівфінансів.
Фонди коротко і середньострокового кредитування до 1981 року повинні булибути перетворені в Європейський валютний фонд. Передбачалося, що вінзамінить Європейський фонд валютного співробітництва, створений у квітні 1973року в період першої спроби Співтовариства досягти економічного і валютного союзу. Зі створенням ЕВС капітал ЕФВС був збільшений з 10,4 млрд. до 25 млрд. ЕКЮ(близько 33 млрд. доларів) шляхом внеску центральними банками країн-членів20% їх золотодоларних резервів. Цей внесок в ЕФВС здійснили всі країни ЕВС, а також Великобританія. Замість на їхні рахунки в ЕФВС минулому зараховані еквівалентні суми в ЕКЮ.
У цілому механізм ЕВС значно відрізняється від механізму"європейської валютної змії". Для ЕВС характерні більш широке колоучасників (і можливість участі в ній на правах асоційованих членів країн, що невходять в ЕВС); більш тверді зобов'язання країн-членів в області проведеннявнутрішньої економічної політики; інший принцип оцінки відхилень валютних курсіві використання кошика ЕКЮ як індикатор для виявлення цих відхилень; тісна координація дій країн-членів у рамках системи, при цьому регулюваннявалютних курсів не повинне бути зв'язано з американським доларом. Однакміж "європейською валютною змією" і ЕВС маються і подібні риси. Легкопростежити наступність основних елементів цих двох систем: на зміну«змії» «супер змія», ЕФВС повинна бути перетворена в ЄВФ. При утворенні ЕВС передбачалося, що це буде не просто перехід від одних елементів до іншим, а якісний стрибок до більш високого рівня інтеграції, дляякої характерні посилення наднаціонального характеру регулювання і яскравовиражений політичний аспект. По задумах її ініціаторів, головною відмітноюрисою ЕВС діл дружин був стати упор на координацію внутрішньої економічної іфінансової політики. Хоча цілком реалізувати поставлену задачукраїнам-учасницям не удалося, визначені кроки в наміченому напрямку булизроблені.
ЕВС корінним відрізняється не тільки від своєї попередниці "європейської валютної змії", але і від нині діючої ямайськоївалютної системи. Хоча ямайські угоди передбачають можливість створеннявалютних угруповань, що орієнтуються на який-небудь валютний кошик, відміннувід СПЗ, а також можливість установлення режиму «стабільних, але регульованих паритетів», створення угруповання, основні елементи якоїпротистоять принципам ямайської валютної системи, представлялося малоймовірним.
Дійсно, у рамках ЕВС передбачене введення стандарту ЕКЮ замість стандарту СПЗ, використання «демонетизированного» золота в якості важливогорезервного активу, підтримка щодо стабільних валютних курсів, створення ЄВФ,що може підірвати позиції МВФ. Але якщо принципи ямайської валютної системи в значній мірі так і залишилися поки на папері (мова насамперед йде про те, що СПЗне стали основою нового валютного механізму), те така ж ситуація характерна ідля ЕВС. На ділі основою ямайської валютної системи став американський долар, що і в рамках ЕВС грає дотепер непропорційно велику роль. Розділ 5. Валютна інтеграція вЄвропі
5.1. Історичний досвід
Першою спробою створення валютногосоюзу в Європі є Австро-німецький валютний союз (1857- 1866 р.). У1857 р. Австрія уклала договір із членами Німецького митного союзу, по якомутри різні валюти були зв'язані разом домовленим постійним обмінним курсом і загальноюодиницею обліку. Однак випуск єдиних грошей замість національних валют непередбачався. Не було наднаціонального органа або методу вироблення угод дляврегулювання спірних питань у випадках, коли одна зі сторін не виконувалаузятих на себе зобов'язань. При відсутності реальної інтеграції банківської і грошової систем союз залишалося формальним зобов'язанням підтримуватидомовлені обмінні курси. У 1866 р. політичний конфлікт між Австрією і Пруссієюпереріс у війну і союз розпався.
З ініціативиФранції в 1865 р. був створений Латинський валютний союз (1865- 1878 р.), вякий увійшли Франція, Бельгія, Італія і Швейцарія. Франція грала в ньомудомінуючу роль. Три інші країни вчасно створення союзу прийняли французькийбіметалічний стандарт із фіксованим співвідношенням між сріблом і золотом, ібаза для валютної кооперації вже існувала. Метою договору було досягнення однаковостікарбування монет, що повинні були взаємно прийматися національнимиказначействами як законний платіжний засіб. Емісія обмежувалася відповідно доформули, заснованої на відносному розмірі населення кожної країни.
Союзне міг бути успішним, тому що не були враховані використання банкнот, що розширюється, про які в договорі не згадувалося, а також тимчасове падіннявартості срібла стосовно золота. Непередбачений наплив срібла «затис» Францію і її партнерів у срібні «тиски». У 1878 р. союз погодився призупинити карбування срібних монет, що фактично означало його кінець, хоча формально вінпережив першу світову війну.
Скандинавськийвалютний союз (1875- 1917 р.) утворився в результаті висновку угоди між Данією,Норвегією і Швецією про випуск однакових монет. Конвенція не містила положень,що стосується обертання банкнот, хоча останні вже широко використовувалися в цих країнах. Проте їхні центральні банки незабаром початку прийматибанкноти один одного і пересилати них для кредитування поточного балансу, підтримуваногокожним банком. Заощаджуючи на операціях із золотом і створивши ефективнийміжнародний кліринговий механізм, союз успішно проіснував до першої світовоївійни.
Першасвітова війна розбудувала економічну і фінансову системи скандинавських країн. Невідповідність структур цін у цих країнах і значний приплив золота привели доруйнівних наслідків для відносних обмінних вартостей їхніх валют. У 1917 р. країниперейшли до використання у взаємних операціях винятково золота, що привело до крахусоюзу.
Бельгійсько-люксембурзькийекономічний союз був заснований у 1921 р. Люксембурзький франк був прив'язанийдо бельгійського у відношенні один до одного. Під час другої світової війниокупований Люксембург став частиною німецької валютної зони, але переглянутийу 1944 р. договір знову підтвердив рівну вартість бельгійського ілюксембурзького франків. У 1981 р. більш деталізована угода визначиластруктуру подальшого валютного співробітництва в рамках даної валютноїасоціації. Бельгійські банкноти і монети є законним засобом платежу в Люксембурзі, тоді як люксембурзькі банкноти і монети не служать законним засобом платежув Бельгії, але можуть бути обмінені без утрат на бельгійські. Зовнішнявартість до всіх інших валют у них однакова. Курсова політика стосовно валют третіхкраїн проводиться на основі взаємної угоди. Незважаючи на те що економічні показники свідчать про розходження між цими країнами, валютний союз діє вже протягом 70років.5.2. План переходу доєдиної валюти і критерії конвергенції
У грудні 1991року, нарешті, були замічені реальні переміщення до реалізації заключної стадіїстворення Європейського Валютного Союзу. Маастрихтський Договір закріпивзобов'язання країн досягти необхідного рівня соціально-економічного розвитку докінця сторіччя для реалізації планів створення Союзу. Утім, вже в 1990 роціспостерігалося повне зняття валютних обмежень у країнах ЄЕС. Паралельно проводиласяполітика зближення держав Європи не тільки у валютній сфері, але й в областімитних відносин, ввіз, руху робочої сили усередині Співтовариства. Проте, МаастрихтськийДоговір послужив відправний крапкою, на яку посилаються всі автори публікацій,присвячених створенню єдиної європейської валюти.
У 1994 році у Франкфурте-на-Майністворений Європейський Валютний Інститут, метою якого з'явилося підготовкастворення системи Центрального Банку Співтовариства.
Визначальної став 1995 рік, колистали вимальовуватися чіткі перспективи майбутньої валюти. У грудні на засіданніЄвропейської Ради в Мадриді було прийняте рішення про введення з 1 січня 1999року єдиної валюти, а також вирішений питання щодо її назви. Глави держав іурядів досягли політичного компромісу, назвавши єдину валюту «євро». На думкувсіх 15 країн ЄС, воно відбиває історичну і культурну спільність регіону й утой же час є досить нейтральним, не викликаючи ніяких національних асоціацій. Протизбереження назви екю рішуче виступала Німеччина, затверджуючи, що за ним усуспільній свідомості буде тягтися шлейф минулих невдач європейської валютноїінтеграції, валютних криз і інфляції. Існувала й інша вагома причина:абревіатура збігалася з назвою стародавньої французької монети, що чеканилася взолотому і срібному виконанні з XIII до першої третини XIX в. і що мала широкеходіння в Західній Європі. Евромарка також не підійшла, тому що Французипобачили в цій назві «щось занадто німецьке».
Для наявного обертаннявирішено випускати сім банкнот достоїнством у 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500євро, а також вісім монет достоїнством у 1/100, 2/100, 5/100, 1/10, 2/10, 5/10,1 і 2 євро. Довгий час у ЄС йшли дискусії про вид майбутніх європейськихгрошей. Були пропозиції помістити на банкнотах зображення «батьків» Європи івиділити на них ділянки для національних символів. Однак і те, і інше могло бзакріпити домінуюче положення великих країн, а також зачепити національніпочуття малих народів і навіть навіяти спогаду про настільки численні вєвропейській історії війнах.
Наприкінці 1996р. Європейський валютний інститут схвалив варіант художнього виконання банкнотєвро, заснований на архітектурних стилях Західної Європи. На банкнотах будутьзображені не конкретні архітектурні пам'ятники або спорудження, а їхні збірніобрази і деталі, характерні для європейських архітектурних стилів різних епох- від древніх до сучасності. Крім цього, паперові знаки будуть мати напис«євро» латинськими і грецькими буквами, зображення прапора ЄС, реквізитиемітента і підпис президента ЄЦБ. Вони також будуть постачені відповідноюсистемою захисту від підробки.
Монети планується друкувати в різнихдержавах: на зворотну сторону кожна з них буде поміщати зображення, що, на їхнюдумку, гідно бути відображеним на єдиній європейській валюті.
Було вирішеноуводити валюту тільки в тих країнах ЄС, що будуть задовольняти наступнимвимогам:
1. Рівень інфляції не перевищуєбільш ніж на 1,5 % середній рівень у трьох країнах-членах ЄЕС з найбільшнизьким рівнем інфляції.
2. Державна заборгованість неповинна складати більш 60 % від ВВП.
3. Державний дефіцит не повинен складатибільш 3 % від ВВП.
4. Протягом, щонайменше, двохроків повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбаченімеханізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн-членівЄЕС.
5. Довгострокові процентні ставкине повинні перЄВІщувати більш ніж на 2 % середній показник для трьох країн знайбільш низьким рівнем інфляції.
Умовидійсно тверді, але без їхнього виконання, переконані фінансисти, переходити наєдину валюту даремно, тому що почнеться перекачування національного багатства збільш розвитих країн у менш процвітаючі, за чим піде знецінювання й уперспективі — погроза повного краху як власне валюти, так і економічної системисоюзу в цілому.
Основнийже сценарій переходу до нової валюти передбачає три фази.
ФазаА почалася 2 травня цього року з прийняттям Радою Європи рішення про першийсклад учасників валютного союзу, що задовольняють перерахованим вище умовам. Рішеннябуло прийнято, як і передбачалося, на основі уточнених економічних показниківза 1997 р. У 11 країнах: Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі,Ірландії, Португалії, Іспанії, Австрії і Фінляндії вирішено було вводити єдинувалюту. Греціяпоки не задовольняє затвердженим критеріям. Даніявирішила не брати участь у валютному союзі (референдум у червні 1992 р. продемонстрував негативне відношення населення цієї країни до вступу у валютнийсоюз), але залишила за собою право змінити це рішення. Великобританія тежвирішила утриматися від участі у валютному союзі по політичних і економічних розуміннях.Останні полягають у тім, що в даний час країна переживає фазу підйому, прицьому рівень процентних ставок один з найвищих у ЄС (вище тільки в Греції). Вонане може дозволити собі їхнє зниження, що неминуче у випадку приєднання довалютного союзу, через небезпеку «перегріву» економічної кон'юнктури. Але аналітики вважають, що Великобританія буде прагнути вступитиу валютний союз до 2002 р., не бажаючи упустити можливість впливати наситуацію в Європі. Швеція поки теж утримується від участі у валютному союзі, побоюючись, що зі своєю громіздкою системою соціального забезпечення не зможеадекватно реагувати на підвищення рівня конкуренції у валютному союзі.
Післявизначення складу учасників валютного союзу на зустрічі в Брюсселю на початку травня поточного року було прийняте рішення про створення Європейськогоцентрального банку (ЄЦБ) і фіксації двосторонніх обмінних курсів 11 країн-учасниць валютного союзу. Рішення про фіксації обмінних курсів прийнято заздалегідьз метою виключити спекуляції напередодні 1 січня 1999 р. Ці курси будуть використовуватисяпри визначенні безвідкличних конверсійних курсів перекладу національних валют уєвро з першого дня її прийняття як єдину валюту.
ФазаВ почнеться 1 січня 1999 р. Для валют усіх країн-учасниць буде установленийфіксований обмінний курс стосовно євро, що буде дорівнює 1 екю, існування якоїприпинитися з уведенням євро.
Підчас перехідного періоду (початок 1999-почав 2002 р.) євро буде використовуватисяв банківських операціях поряд з національними валютами. Банки будуть матиможливість здійснювати угоди і надавати послуги клієнтам у євро з початку 1999р. Ведення операцій у євро стане обов'язковим тільки з початку 2002 р.
Зекономічної точки зору валютний союз буде існувати вже з 1 січня 1999 р., хочаевробанкноти і монети будуть запущені в обертання тільки через 3 роки. У цейперіод євро буде використовуватися тільки для безготівкових розрахунків,причому на добровільній основі. Проте вже в 1997 р. багато європейськихкомпаній оголосили, що з 1 січня 1999 р. за власним бажанням переведуть своїбезготівкові розрахунки на євро.
Фаза З почнеться 1 січня 2002 р. ізвведенням у обертання евробанкнот і евромонет, що протягом першого півріччя2002 р. будуть законним засобом платежу поряд з національними банкнотами і монетами,що вийдуть зі обертання і втратять статус законного платіжного засобу після 1 липня2002 р., але і далі будуть безперешкодно обмінюватися національними центральнимибанками.
5.3. Забезпечення функціонування євро.
5.3.1. Європейський Валютний Інститут
Циркулюванняєдиної валюти на території декількох країн, безсумнівно, повинне якимсь родомконтролюватися. У рамках однієї країни й однієї валюти (нехай навіть резервної)особливих складностей не виникає. У США основним, що наглядає за цією сфероюорганом, є Федеральна Резервна Система. Така ж система центральних банків існуєй у Європі. Але у випадку з євро питання сильно ускладнилося. Не можна доручатиякомусь національному банкові (або декільком національним банкам) емісіюєвропейської валюти. Занадто великі повноваження виявляються в одних руках. Сильнообмежувати повноваження головного керівного органа також не можна, інакше йогоробота буде попросту неефективною.
Коли після Маастрихтав Європі стали чітко вимальовуватися перспективи майбутнього ЄВС, з новою силоювстало питання про Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) – саме до такого рішенняприйшли країни ЄС щодо центрального фінансового органа союзу. Природно, такийбанк повинний бути незалежних і побудованим на принципах Ради Європи й іншихзагальноєвропейських організацій. Для підготовки фундаменту ЄЦБ, визначенняпринципів його функціонування, дозволу виникаючих питань при розробці проектупереходу на єдину валюту в 1994 році в німецькому місті Франкфурте-на-Майні бувстворений Європейський Валютний Інститут.
ЄвропейськийВалютний Інститут, ЄВІ (European Monetary Institute (EMI)), створений увідповідності зі статтею 109f (3) Угоди про Європейське Співтовариство,призначений для визначення організаційної і функціональної структуриЄвропейської Системи Центральних Банків, ЄСЦБ (European System of CentralBanks (ESCB)), що складає з Європейського Центрального Банку, ЄЦБ (EuropeanCentral Bank (ECB)) і національних Центробанків держав-членів Співтовариства. ЄСЦБ призначена для реалізації третьої стадії проекту Економічного і Валютного Союзу,ЄВС (Economic and Monetary Union (EMU)).
Чим же займавсяданий Інститут? По зведеннях, опублікованим на сервері ЄвропейськогоЦентрального Банку (www.ecb.int), у задачі ЄВІ входило наступне:
· підготовкаінструментів і процедур здійснення єдиної валютної політики на територіїдержав, у які передбачається перевести на режим євро з 1999 року;
· аналізваріантів проведення єдиної валютної політики;
· упорядкуваннязбору, підготовки і поширення в майбутньому євро-просторі статистичноїінформації, що стосується фінансів, банківської справи, платіжних балансів ііншої фінансової інформації;
· розробкаі розвиток структури, що забезпечує здійснення обмінних операцій з валютамикраїн-учасниць євро-простору;
· розвитоктехнічної інфраструктури проведення міжнародних платежів (система TARGET). Метоюданої системи є обслуговування міжнародних розрахунків країн-учасниць такимчином, щоб ця процедура проходила так само безперешкодно, як і усерединікраїни;
· розробканаявних євро: дизайн і технічний опис. Дане питання вирішувалося на конкурснійоснові.
Це були першочергові задачі ЄВІ. Крім цього, Інститутцікавили наступні проблеми:
· розробкапогоджених правил і стандартів у бухгалтерії з метою підготовки зведенихбалансів в ЄСЦБ ;
· інформаційнеі технічне забезпечення функціонування ЄСЦБ;
· можливішляхи забезпечення стабільності функціонування кредитних інститутів і фінансовоїсистеми в області співробітництва з владою окремих країн.
ЄВІ також допомагав у підготовці законодавства всьогоСпівтовариства і національних законодавств до третьої стадії переходу на єдинувалюту. Зокрема, це стосувалося валютного і фінансового законодавств, включаючистатути національних Центробанків.
За регламентом (відповідно до Угоди), а також по запитахЄвропейської Ради, ЄВІ надавав необхідні звіти про свою діяльність. За чотири зполовиною року існування ЄВІ було проведено 45 засідань Ради ЄВІ за участюпредставників європейських центральних банків. Усі напрацьовані документи були переданів Європейський Центральний Банк. Незважаючи на складність поставленої задачі, вважається,що ЄВІ з нею справився і більшість європейців досить спокійно відносяться до введенняєвро на початку 1999 року.5.3.2.Європейський Центральний Банк і система національних Центробанків
Отже, у червні 1998 року ЄВІ надав останній звіт за1997 рік, у якому говорилося про пророблену роботу в плані підготовкифундаменту для становлення Європейського Центрального Банку. А незадовго доцього, у травні, 15 (!) лідерів країн-учасниць ЄС зібралися в Брюсселю насамміт, результатом якого повинне було з'явитися рішення про зняття “валютнихграниць” між 11 країнами і твердження глави ЄЦБ. В останнім питаннірозгорнулося тверде протистояння Франції і Німеччини, як найбільш сильних векономічному плані країн з 11 відібраних.
Рішення організувати банк у Франкфурте-на-Майне, у Німеччині,як вважають багато експертів, було платою Німеччини за участь її в ЄВС, тобтовідмовлення від своєї сильної валюти. Без участі німецької марки євро навряд чизайняло б досить міцну позицію на міжнародному валютному ринку. У такомувипадку Франція залишилася б наодинці з недостатньою масою валют інших 9країн-учасниць. А отут ще Італія, що взяли в число 11-ти країн лише “за красивіочі”: вона донедавна не задовольняла відразу декільком вимогам для вступу в ЄВС.Загалом, без Німеччини (при помірності Великобританії) євро довелося б туго.
До речі, про Великобританію. Знову ж, ряд експертів сходятьсяв думці, що вичікувальна позиція Мрячного Альбіону у випадку успішного дебютуєвро виявиться помилкової, тому що фінансовий центр Європи неминуче перекочує зЛондона у Франкфурт, оскільки саме там буде зосереджена виконавча владаєвро-простору, його мозок. Якби Великобританія взяла участь у першому етапіходіння євро, цілком імовірно, що ЄЦБ був би організований на її території. Утім,це не означає, що Великобританія, Греція, Данія і Швеція не приймають участі встворенні капіталу ЄЦБ (див. нижче).
Так чи інакше, але залишалося ще питання про президента цьогонового банку. І лідери Франції і Німеччини їхали на травневий самміт (де, доречі, головував “нейтральний” прем'єр Великобританії Тоні Блэр) кожний зісвоїми пропозиціями.
Довгий час у європейців був на цю посаду одна кандидатура,запропонована Німеччиною, — 62-літній голова розташованого у ФранкфуртіЄвропейського Валютного Інституту Вим Дуйзенберг. До середини 1997 року він протягом16 років очолював центральний банк Голландії. На цій посаді він зарекомендувавсебе з найкращої сторони, багато в чому завдяки його зусиллям Нідерландивступили в період стабільності й економічного росту. Крім того, франкфуртськийІнститут вважається прообразом Європейського Центрального Банку, тому цілкомлогічно було б, щоб Дуйзенберг і перейшов у нову якість у новій установі.
Однак, піврокуназад президент Франції Жак Ширак запропонував, щоб місце головногоєвропейського банкіра зайняв голова центрального банку його країни 55-літній Жан-КлодТрише. Аргументи його також не можна було сходові відмести. Посилаючись на німецькийродовід Дуйзенберга і на місце розташування головної фінансової установи Європив серце фінансової столиці ФРН, він наполягав, щоб вплив Німеччини наформування європейської монетарної політики було якимсь чином компенсовано.
Переговори в перший же день зайшли в тупик. Це можна вважатипершою великою розбіжністю членів ЄС. Уступати не хотів ніхто. Гельмут Коль, уякого у вересні намічалися вибори (які той, до речі, програв – даремнонамагався), дуже хотів повернутися з Брюсселя з перемогою. Він аргументувавсвою позицію тим, що зміна кандидатури президента ЦБ викликає сумніву вполітичній незаангажованості цього проекту.
Однак другий день самміту приніс полегшення. Компроміс бувзнайдений. Вим Дуйзенберг призначається на посаду президента ЄЦБ, але знаходитьсяна ньому не весь 8-літній термін, як це регламентує Статут, а тільки 4 роки, післячого його переміняє Жан-Клод Трише, що заступає вже на весь термін. Відноснорідка зміна президентів, на думку європейців, повинна забезпечити незалежність главБанку від політичних пертурбацій.
Прем'єр Блэр відразу ж після досягнення угоди (о першійгодині попівночі) вийшов до журналістів і оголосив, що усе пройшло відповіднодо первісного плану: начебто Дуйзенберг і не збирався залишатися на повнийтермін. У такий вирішальний момент дуже важливо було продемонструвативзаєморозуміння між усіма країнами, що поєднують валюти. Варто помітити, що супротивникиєвро дуже чіпко схопилися за цей хибкий компроміс і вважають це недобримзнаком.
Керуюча структура ЄЦБ зафіксована в Статуті, що додається доУгоди про ЄВС. У ній виділяються три головних органи:
Керуючий Рада ЄЦБ
Стаття 10.1Статуту ЄСЦБ: “у відповідності зі статтею 109а (1) даної Угоди, Керуючий Рад повиннийвключати членів Ради Директорів ЄЦБ і голів національних центральних банків”
РадаДиректорів ЄЦБ
Стаття 11.1 СтатутуЄСЦБ: “у відповідності зі статтею 109а (2) (а) дані Угоди, Рада Директорів повиннийвключати Президента, Віце-президента і чотирьох інших членів”
Генеральна РадаЄЦБ
Стаття 45.2Статуту ЄСЦБ: “Генерального Рад повинний включати Президента і Віце-президентаЄЦБ і голів національних центральних банків. Інші члени Ради Директорів можутьбрати участь у ньому без права голосу.”
Національні центральнібанки країн-учасниць євро-простори не скасовуються, а їхні дії координуютьсяЄвропейським Центральним Банком. Разом ці два інститути складають ЄвропейськуСистему Центральних Банків, ЄСЦБ.
9 червня 1998року Генеральна Рада ЄЦБ затвердив відсотки участі держав-членів ЄС у капіталі ЄЦБ(див. додаток 1 – табл. 1)
Основною метою ЄСЦБ, визначеної в статті 2 Статуту ЄСЦБ, є збереження цінової стабільності на територіїСпівтовариства. У статті 3 того ж Статуту визначені інші функції ЄСЦБ :
· визначати і здійснювати валютну політику Співтовариства;
· проводити обмінні операції зіноземними валютами;
· містити і керувати офіційними валютними резервами держав, що берутьучасть — членів;
· сприяти нормальному функціонуванню платіжних систем, забезпечуватифінансову стабільність і стабільність роботи кредитних установ.
5.4.Євро: за і проти
Розглянемопричини, по яких європейці готові ( чи готові?) відмовитися від рідних марок,франків і фунтів на користь нової і не зовсім зрозумілої грошової одиниці, утратившипри цьому частина свого суверенітету, а, може бути, навіть більше (при самомунеблагополучному результаті). Основних причин трохи:
· Зарізними оцінками, країни Євросоюзу утрачають від 15 до 30 млрд. ЕКЮ щорічночерез циркулювання безліч валют на досить тісному торговельному просторі. Проводячиобмінні операції, банки забирають собі визначену частку оборотів. Компаніїстрахуються від можливих коливань валютних курсів і також утрачають при цьому визначенакількість грошей.
· Черезрізні масштаби цін досить важко зіставити ціни на однорідні товари різнихкраїн-виробників. Уведення єдиного засобу оплати дозволить зіставляти цівартості, що, безсумнівно, підстьобне конкуренцію між постачальниками товарів іпослуг, особливо при існуванні систем електронної оплати, що збільшуютьшвидкість здійснення платежів і дають можливість доступу через комп'ютерні мережідо будь-якої частки Європи і до товару будь-якого виробника.
· Поаналогічних причинах можна екати, загалом, і цілому зниження процентних ставокпо кредитах, іпотеці і т.д. Утім, можна прогнозувати і зниження процентнихставок по депозитах.
· Утвореннясильної валюти на такому великому просторі, як Європа, безсумнівно, спричинитьза собою вихід цієї валюти на міжнародні фінансові ринки і, без сумніву, твердженняїї статусу як резервної. Це буде валюта, по могутності порівнянна з доларом і єйого противагою. Це обставина вигідна і для Росії, що останнім часом намагаєтьсяпроводити політикові дедоларизації своєї економіки, про що буде сказано нижче.
· Нарешті,природна вигода для будь-якого громадянина полягає в тім, що, виїжджаючи замежі країни, він має справу з таким же масштабом цін і з тією же валютою. Крім того,це робить пересування по території ЄС практично безперешкодним, тому щокраїни-учасниці будуть дуже схожі за всіма показниками і ставити які-небудьбар'єри просто безглуздо.
Тільки що ми розглянулипогляди експертів і політологів, що висловлюються «за» уведення євро, алеіснують і супротивники. Дамо і їм слово.
Існує думка, що відповідність тієї або іншої країни критеріямконвергенції не є достатньою підставою для висновку про зближенняєвропейських економік і введення єдиної валюти. Опоненти євро затверджують,що критерії формальні, досягнуті в різних країнах неоднаковими способами і невраховують реальних розходжень у рівні розвитку економік конкретнихєвропейських країн.
Введення в дію валютного союзуозначає відмовлення від національного суверенітету у відношенні грошової, курсовоїі до деякої міри фіскальної політики.
У даний час європейські економіки знаходяться на підйомі: уНімеччині і Франції почався економічний ріст, Іспанія й Ірландія переживаютьбум. Але хоча економіки окремих країн ростуть, темпи росту неоднакові, при цьому в кожної країни є свої особливості. Проте ЄЦБ буде проводити єдинугрошову політику для всіх 11 країн еврозони, що є його основною задачею. Поточнаситуація свідчить про те, що виробити єдину політику, що буде прийнятної якдля Фінляндії, так і для Франції, зупинить інфляційний тиск в Іспанії і не приведеНімеччину знову до застою або спаду, буде дуже непросто. Немає впевненості йу тім, чи продовжитися економічний підйом із уведенням єдиної валюти.
Експертиі політики вказують на серйозність проблем, що можуть виникнути між країнами-учасницямивалютного союзу й інших членів ЄС. Для характеристики їхніх відносин опоненти введенняєдиної валюти використовують визначення "Європа різних швидкостей", «двох'ярусна Європа», "Європа інсайдерів і аутсайдерів". Висловлюютьсяпобоювання, що, у- перших, члени валютного союзу будуть схильні обговорюватипроблеми винятково один з одним, забуваючи про інші члени ЄС, що може зашкодитизагальному ринкові. Неважко представити такий розвиток подій, коли угоди прокурсову політику або зближення оподатковування в країнах еврозони поставлятьпід погрозу доступ до загального ринку країн, що не вступили у валютний союз. В-других, вироблення загальної політики, навіть неофіційної, без консультацій і врахуванняінтересів «аутсайдерів» еврозони можуть утруднити приєднання останніх до союзу надалі. У результаті підсиляться розходження між «інсайдерами» і «аутсайдерами».
5.5. Практична підготовка до введенняєвро
Має сенс розглянутипідготовку ЄЕС до введення нової валюти: заходу щодо роботи з громадськістюдуже схожі з кампанією, що передує недавньої деномінації в Росії. Тільки увипадку з Європою всі акції здійснюються набагато ширше. Керівники ЄЕС проводятьчисленні консультації з масою організацій, що представляють різні шаринаселення і сфери бізнесу.
Для того, щобплани введення єдиної валюти здійснилися, фінансовим інститутам, державним установам,підприємствам і населенню необхідно заздалегідь підготуватися до майбутніх змін.У квітні 1996 р. Комісія обнародувала план підготовки громадськості до введенняєдиної валюти. Відповідно до цього плану основні зусилля Комісії будуть спрямованіна роботу з банківськими установами, оскільки спочатку єдина валюта будевведена для безготівкових розрахунків, а масова кампанія для населенняпочнеться ближче до 2002 р. На реалізацію даних заходів у 1996 р. було виділено19 млн. екю.
Однак з бюджетуЄС засобів, що асигнують, не вистачить для здійснення настільки масштабної задачі.За деякими оцінками, до 40% населення буде в силу різних причин мати складностіз одержанням інформації про нову валюту і її застосування. Мова йде про такікатегорії, як інваліди, особи літнього віку, непрацюючі жінки, жителі вилученихрайонів і дрібних населених пунктів і т.п. Тому в 1997 р. Комісія вирішилавсебічно підтримувати інформаційні кампанії, проведені національними органамивлади, фінансовими інститутами, споживчими асоціаціями і т.п. Вона вжепідписала угоду про обмін інформацією з Німеччиною, Ірландією, Іспанією,Францією, Італією, Бельгією і Люксембургом. У ряді країн у шкільні програмибудуть включені спеціальні курси, присвячені єдиній європейській валюті. Лише водній з 15 країн ЄС — Великобританії — уряд відмовляється проводити подібнізаходи.
Уведення єдиноївалюти зажадає й інших, досить відчутних витрат. Основну їхню вагу приймуть насебе банківські установи країн валютного союзу. Їм має бути модифікуватикомп'ютерні системи обробки даних і обслуговування клієнтів, провести професійнуперепідготовку службовців, а до 2002 р. цілком замінити автомати для видачіготівки і перевірки купюр. Їм також прийдеться деякий час вести рівнобіжнірозрахунки в двох валютах. По оцінках Банківської Федерації ЄС, на ці й іншіпідготовчі заходи протягом 1999- 2002 р. буде витрачено 10- 12 млрд. екю, щодорівнює приблизно 2% річного обсягу банківських операцій. Відповідно допідрахунків, процес адаптації займе від трьох місяців у невеликих торговельнихфірм до трьох років у великих виробничих компаній і спричинить додатковівитрати від 100 тис. до 3 млн. екю. Обов'язкова подвійна індексація цін може обійтисяпідприємствам роздрібної торгівлі в 25 млрд. екю.5.6. Найближчіперспективи євро
Які найближчіперспективи: що чекає Євро Співтовариство 1 січня 1999 року, а потім — 1 січня2002 року. Ці питання дуже докладно розглянуті на різних рівнях на численних сайтахв Інтернеті: від макроекономічних задач до значення реформи для конкретногоспоживача.
Отже, 1 січня1999 року. До цієї дати залишилося два тижні. Якщо не случиться нічого непередбаченого,то з Нового Року жителі 11 європейських країн одержать можливість проводитибезготівкові фінансові операції з використанням євро. Передбачається, щобільшість великих компаній відразу ж постарається перевести усі свої рахунки,усю бухгалтерію на нову валюту, щоб процес адаптації йшов згодом більш м'яко. Можливістьжити в євро-світі одержать і рядові громадяни: будь-який банк по першому проханнюклієнта, передбачається — безкоштовно, переведе його особистий рахунок наєвровалюту. Варто очікувати, що системи електронних платежів через Інтернетдуже швидко адаптується до кредитних карток нового зразка і «процес піде». Словом,усі безготівкові операції можуть здійснюватися з використанням євро. Зрозуміло,курси валют країн-учасниць Європейського Валютного Союзу по відношенню друг додруга будуть назавжди заморожені.
Приблизно за 6місяців до початку «фази З», що почне здійснюватися вже в наступномутисячоріччі — 1 січня 2002 року, у магазинах і інших місцях роздрібної торгівліпочнуть з'являтися цінники з двома цінами — у національній валюті, інша в євро.Це дозволить споживачам належним образом підготуватися до введення в обертаннянаявних євро: дзвенячих і шарудливих. Допитливі європейці навіть визначили назвудля 1 січня 2002 року: E-Day, або день євро, по-російському. Подвійний масштабцін повинний протриматися ще 6 місяців після початку року, протягом яких у обертаннібудуть паралельно циркулювати дві валюти в кожній країні: національна і євро. 30червня 2002 року європейці будуть мати можливість останній раз купити пиво й горішкидо нього за свої рідні марки, песо, гульдени і фунти. З 1 липня для всіхоперацій у обертанні повинні залишитися лише євро.
Висновок
Незважаючи на перераховані вище недоліки і труднощів, практично стовідсотковоможна затверджувати, що «плаваючі» валютні курси, будуть існувати усвітовій економічній системі досить великий період часу. Ті ринкові сили, щонині визначають «рухливість» обмінних курсів валют і їхнячутливість до потоків і переміщень капіталу, перевершують у своїй могутності здатності і потенціали навіть самих могутніх в економічних відносинах державпідтримувати курси своїх валют на фіксованих рівнях за рахунок валютних інтервенцій на зовнішніх ринках і їхній стерилізації на ринках внутрішніх. Більштого, сьогодні урядові органи багатьох країн воліють мати стабільну основу длязовнішньої торгівлі, ніж абсолютно незалежну грошово-кредитну систему усередині країни. У даний момент не виникає питання про пошук кращоїміжнародної валютної системи. Імовірніше всього на сьогодні вона єдина можлива.
Списоквикористаної літератури:
1. БуглайВ.Б., Ливенцев Н.Н. Міжнародні економічні відносини: Учеб. посібник / Під ред. Н.Н.Ливенцева. – 2-і изд. – М.: Фінанси і статистика, 1999. – 159с.
2. Грис Т.Світова економіка: Підручник для вузів / Грис Т., Леусский А.И.; Ред. ТарасЄВІчЛ.С. – Спб.: Питер, 2001. – 318с.
3. ЛомакинВ.К. Світова економіка: Підручник для вузів. – М.: Фінанси, ЮНИТИ, 1998. –727с.
4. Бурда М.,Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський текст – С.-Пб.: Судостоение, 1998. –566с.
5. Світоваекономіка. Економіка закордонних країн: Підручник для вузів / Ред. КолесовВ.П.; Академія пед. і соц. Наук; Московський Гос. ун-т ім. М.В. Ломоносова. –3-є ізд. – М.: Флінта, 2001. – 479с.
6. ІвановаА, Биків П. Євро проти долара // Експерт, — 1998, — 58-100.
7. БуторинаО. Важкийшлях до єдиної європейської валюти// Мэимо,-1998,-№1
8. Іванов И. Єдина валюта для Європи //, щоінтегрується, Мэимо,-1997,-№4
9. ЗолотухинаТ.Інтеграційні процеси в Європі: уведення єдиноївалюти// Питання економіки, — 1998, — №9
10. БоркоЮ.Європейський союз: поглибленняі розширення інтеграції// Мэимо, -1998, — №8
Додаток 1.
Таблиця1. Відсотки участідержав-членів ЄС у капіталі ЄЦБBanque Nationale de Belgique (Бельгія) 2.8885% Danmarks Nationalbank (Данія) 1.6573% Deutsche Bundesbank (Німеччина) 24.4096% Bank of Greece (Греція) 2.0585% Banco de Espaсa (Іспанія) 8.8300% Banque de France (Франція) 16.8703% Central Bank of Ireland (Ірландія) 0.8384% Banca d’Italia (Італія) 14.9616% Banque centrale du Luxembourg (Люксембург) 0.1469% De Nederlandsche Bank (Нідерланди) 4.2796% Oesterreichische Nationalbank (Австрія) 2.3663% Banco de Portugal (Португалія) 1.9250% Suomen Pankki (Фінляндія) 1.3991% Sveriges Riksbank (Швеція) 2.6580% Bank of England (Великобританія) 14.7109%