1. Спільним об'єктом економічних наук є господарськасфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюціюгосподарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ становлення і розвитку. Історичніявища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічноїнауки. Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами однією знайскладніших проблем історико-економічних досліджень. Методологічною базоютакого відбору є панівна парадигма економічної теорії, яка науково відбиваєреально існуючу господарську систему суспільства. На основі системи науковихзнань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу їїісторичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення.Історичними явища і факти в господарській сферісуспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових,нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з'явилися в ЇЇ історичномурозвитку, Як правило, вони пов'язані з виникненням нових форм господарювання,нових способів виробництва і обміну, нових факторів виробництва та інших змін.Задача істор.-ек. науки полягає у виявленні взаємозв'язку між цими факторами тапошук причин їх виникнення. Господарській сис-мі притаманна певна цілісність,її основними характеристиками є: 1) відповідний рівень роз-ку, поділу праці,техніки і технологій; 2) форми власності на засоби вир-ва; 3) характер влади таособливості впливу держави на ек. процеси; 4) особливість сусп. умов протіканняцих процесів, наявні ресурси що використов у вир-ві. В історії роз-ку сусп. госп-ваключову роль відіграють історич. форми гос-ва (господадські одиниці) та способиїх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибината адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх векономічних поглядах, думках, теоріях. Історико-економічна наука повинна нетільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а йрозглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною танауковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічнихтеоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернувувагу ще Адам Сміт.Позитивний підхід в економічній думціпокликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання;«що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарювання і стангосподарської системи в конкретно-історичний момент її існування.Нормативнийаспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання «якмає бути?», щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарськійсфері. Він є основою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомоїорганізації господарського життя суспільства, проведення економічної політики,адекватної наявним потребам. Так предмет істор.-економіч. Науки включає до себеісторичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічнійфункції. Завдання курсу історії економіки та економічної думки визначаютьсядвобічністю предмета цієї науки. Можна окремо говорити про завдання історії економіки,історії економічної думки, а також про спільні завдання. Завданнями історіїекономіки є такі:1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» вгосподарській сфері; 2) узагальнення та аналіз господарського досвіду;3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економічних процесів іявищ під час певних історичних подій, тобто виявлення їх обумовленості тимичи іншими факторами; 4) показ нерозривного зв'язку історії економіки,економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічноїнауки. Поряд із цим Історія економічної думки також – виконує такізавдання: 1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економічноїдумки;2) розкриття еволюції світової економічної теорії в єдностідомінантних наукових парадигм; висвітлення змісту провідних теоретичнихнапрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їхметодологічних принципів та теоретичних основ; 3) установлення їхвзаємозалежностей, спадкоємності та розбіжностей; 4) пізнання основних напрямівсучасної економічної думки, розуміння їх теоретичних джерел, методологічнихособливостей, провідних наукових ідей та тенденцій розвитку; 5) набуттяуявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретико-економічногодослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичнихможливостей. Історико-економічний аналіз конкретних історичних подій та фактіввідіграє вкрай важливу роль у формуванні економічної культури господарськихкадрів та розвитку економічного мислення майбутніх спеціалісті в-економістів. Отже,можна констатувати, що основне завдання історії економіки та економічноїдумки полягає у формуванні економічного мислення, розуміння закономірностейрозвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв 'язку івзаємо-обумовленоапі; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій,з'ясування причин їх невідповідності, якщо така існувала, та факторів, щообумовлювали необхідність виникнення нових, альтернативних, гетеродоксальнихекономічних поглядів, думок, теорій та шкіл.
74. Ідеологію меркантилізму розкриваютьтакі головні положення: 1). багатством є лише те, що може бутиреалізованим і справді реалізується у грошах, тобто багатство – це не що інше,як нагромадження грошей; 2). В створює потрібні передумови для утвореннябагатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку; 3). Безпосереднімджерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються агроші; 4). сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдякипродажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі; 5). не будь-який обігтоварів і грошей є джерелом багатства – джерелом багатства є лише зовнішня торгівля;6). баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати віноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу поглядиранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися). Конкретнамеркантилістська політика і теорія пройшли 2 етапи у своємурозвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарна система), і розвинутиймеркантилізм (мануфактурний). Ранній виник іще до епохивеликих географічних відкриттів. Представники – ВільямСтаффорд в Англії таГаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізмґрунтувався на теорії грошового балансу, яка мала 2 зав-ня: по‑1‑е,залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-2-е – зберегти гроші всамій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшогонагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Мануфактурний досяг свогорозквіту у XVII ст. Представниками –Томас Мен уАнглії,Антуан Монкретьєн у Франції,Антоніо Сєррав Італії. Виникла власне сис-ма меркантилізму, для якої хар-рною є теоріяторгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошовогообігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм зав-ням забезпеченняактивного торгового сальдо. Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів булапроблема збагачення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині – основоюоснов всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнімбагатством країни є гроші. Всі меркантилісти виступають на захист максимальногонагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на сутьактивного балансу. в Англії
Представники– В. Стаффорд,Томас Мен, Самуїл Фортрей. У Франції фінансівЖа-наБатіста Кольбера Представником теоретичної школи меркантилізму у Франції єАнтуан Мокре-тьєн В Італії
3. Проблемаперіодизації-одна з найважливіших проблем нашої науки. Кожний варіантперіодизації носить умовний відносний характер, тому що в основу будь-якогопідходу кладеться 1–2 ознаки за якими класифікується історичний період. Вибірперіоду перідоизації залежить від мети дослідження та регіону який є об'єктомуваги. Підходи: 1) Формаційний(лінійний) – ґрунтується на моделіМаркса, в основі підходу покладено принцип економіч. детермінізму, тобто,економіч.явища і процеси вважають первісними стосовно інших явищ людськогожиття. Основа моделі – спосіб виробництва як сукупність виробнич. відносин та продуктивнихсил. Політич., юридична та ідеологічна надбудова – це суспільно-економіч. формація.2) Основний цивілізаційний(нелінійний) – підхід в якому істор.-економ.розглядається як сходження від нижчого вищого рівня її роз-ку. В їх основілежить концепція прогресу. Представники: Десницький, Ліст, Мечников.Гільдебранд, Бгохер, Маркс, Поланьї. Ростоу, Белл, Турен, Тоффлер, Іноземцев. Деснщькийвирізняв чотири стадії економічного розвитку: 1) первісний, абомисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію. Ліствиділив п'ять стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширенийвид господарської діяльності людей. Перша стадія – – стадія дикунства.Господарство в цей період мало привласню вальний характер (мисливство,збиральництво, рибальство). Друга стадія – скотарська (пастуша).Третя стадія ~ рільницька. Четверта стадія – рільницько-мануфактурна(сільське господарство і ремесло). Організація суспільства – станово-державна.П'ята стадія – рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво,ремесло (промисловість), торгівля). Організація суспільства – станово-державна.Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів таокеанів у розвитку історичних цивілізацій. Виокремив три основні стадіїрозвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людськихспільнот: 1) річковий період (стародавній період); 2) середземноморський період(Середньовіччя); 3) океанський період (Новий та Новітній часи).Гільдебрандоснову своєї періодизації як критерій він поклав явища обміну і виділив трипослідовні стадії: 1) натуральне господарство (з початкусередньовіччя до середини XIII ст.); 2) грошове господарство (до кінцяXVIII ст.); 3) кредитне господарство починаючи з XIX ст.Левитськийзапропонував таку періодизацію: 1) період замкнутого натурального господарства;2) період міського господарства, який характеризувався зростанням обміну таторгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народногогосподарства, або грошового та капіталістичного господарства. Але даніперіодизації мають певні недоліки: відсутність визначення суттєвих проривів векономічних змінних, що характеризують ту чи іншу стадію. Вчені спирались лишена окремі прояви в неекономічних інституціях, або на зовнішні події, внаслідокчого їх схеми періодизації не розкривають суто економічні чинники, що викликалиперехід з однієї стадії до іншої. Такий синтез зробив Маркс, який впершезумів уніфікувати соціологію та економіку, щоб пояснити іманентну еволюціюекогоміч. процесів. В центрі уваги Маркса відповідність виробнич. відносинхарактеру і рівню роз-ку продуктив. сил. Маркс поділяв людську історію на такіп'ять способів виробництва, або суспільних формацій: І) первіснообщинну, абопримітивний комунізм; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5)соціалістичну (комуністичну).Маркс одним із перших запропонував продумануфілософію історії, підкріпивши її економічною теорією, а економічний прогресрозглядав як головний рушій суспільного розвитку.Друга група – теоріїісторичного кругообігу, або циклічності історико-економічногорозвитку суспільства. Віко запроваджує метод порівняльного дослідженняісторичних та культурних явищ.У культурній коленого з народів виділяєтри типи часу: І) релігійна доба (або божественна), 2) героїчна доба (або«поетична»), 3) людська доба (або цивільна).
5. Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із такзваним «осьовим часом», який, на думку К. Яспереа, припадає десь напроміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме в цей періодвідбувається «найрізкіший поворот в історії. З'являється людина такого типу, щозберігається донині. Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чималонезвичайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігіїта їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе. Власне, осьовий часрозглядається як перехідний період цивілізаційного процесу. Ці зрушеннясупроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській татехніко-технологічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до такзваного залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізаціївиробничих процесів. Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структурасуспільства, в якій поряд із традиційною державного владою – власністю тасистемою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, увигляді рухомості. В соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний зпоявою недержавних власних структур, а в суспільному – з визначеннямсамоцінності людини. Як стверджує К. Ясперс, завершення осьового часутісно пов'язане із створенням світових імперій та світових релігій. Усі цізміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій – Китаї,Індії та у Середземномор'ї (Заході), незалежно одне від одного. Осьовий часозначав руйнування великих стародавніх культур, призводив їх до загибелі. Отже,осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям – Східній таЗахідній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії вищеназванихрегіонів великих стародавніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значноменшими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіониприйшли з ужедосконало сформованими суспільними інститутами – державою, владою, власністю.Поява їх була тісно пов'язана з тими змінами форм господарської діяльності, щовідбувалися в різних варіаціях у різних регіонах світу. Таким чином, осьовийчас – це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межахпровідних цивілізацій, він характеризувався принциповими змінами всоціально-економічній, політичній, етнічній та техніко-технологічнійй сферах.
6. Суспільне життя античної Греції зосереджувалося уполісах – містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського йІонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жиловласним життям. економічні зв'язки за умов панування натурального господарства булидосить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремихродинах, у їх домашньому («ойкісному» – від давньогр. «ойкос» – дім)господарстві. На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник абодомовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель таземлевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державномууправлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвомпатріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправнихгромадян існували та Інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), якіправ на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею,заняттями, які греки вважали негідними громадянина. Така патріархальна родинабула самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібнимидо неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства.Лише деякі блага, передусім предмети розкоші, здобувалися шляхом обміну на власнупродукцію. Саме таке господарство І називали ойкосним. Діяльність їхзосереджувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головнимджерелом існування патріархальної родини. Ремесло вже виникає, але такожвиключно для забезпечення власних родинних потреб. Поділ праці у патріархальнійродині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу новихформ господарської діяльності як складових ойкісного господарства. Власниктакого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншоїчеляді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому. Але в іншихмістах-полісах натуральне господарство вже з VII ст. починає витіснятися зарахунок розвитку ремесла та торгівлі. Найбільшим центром стають Афіни. ВАфінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична формаправління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Основа цієївлади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належаловеликому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів,так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких булаборжниками великих власників. Право власності охоронялося законодавчо. Позикинадавалися під заставу землі, а на ділянках боржників встановлювалися так званіборгові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількістьборгу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко. Такіявища були підтвердженням розкладу ойкосного господарства. Спробу уповільнитиці процеси і водночас підтримати торгівлю та ремісництво було зроблено у 594 р.архонтом Солоном, який здійснив низку реформ. Так, реформи Солона вирішувалипитання привілейованого стану землевласників, закріпивши за ними права повногогромадянства. Реформи Солона знищили також боргову кабалу, боргове рабство булозаборонене, а рабами могли бути лише іноземці, рабство одноплемінників булозаборонене. Були також анульовані всі борги під заставу земель. Таким чиномреформи захистили інтереси землевласників і певною мірою – старого ойкосного господарства.Статус ремісників істотно підвищується, відкриваються можливості залучення дозанять ремеслом не лише рабів або метеків, а й громадян Афін. У сферіполітичній реформи Солона встановлювали юридичну рівність між громадянами передзаконами, всі громадяни були рівними незалежно від їх майнового стану.Реформував вій і спадкове право, надавши можливість тим, хто не мав дітей,передавати своє майно у спадок на власний розсуд. Отже, реформи Солона, заклалиоснови нового суспільно-економічного та політичного устрою в Афінах і зміцнилиекономіку полісу, відкрили шлях до посилення економічної та політичноїмогутності.
8. Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томнійпраці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем,пов'язаних із сільським господарством, зокрема й стосовно рабів тапідвищення продуктивності їхньої праці. Наприклад, вій рекомендував здійснюватиподіл праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видамиробіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способизаохочення рабів. Він стверджував, що головного метою ведення господарства єотримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщоце є неможливим, то слід передавати землі в обробіток колонам, розглядаючипрацю як продуктивнішу. Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабівстало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно,віддаючи частину виробленогопродукту власникові. Пекулій полегшувавперехід до нового статусу – вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мавбільше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу.Вільновідпущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певназалежність його від власника. Але саме вони стали основними власникамиремісничих майстерень, торговцями, судновласниками. До середини II ст. післяР.Х. головними постатями в господарстві стають великий землевласник і колон.Колон, як і пекуліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудовіповинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; його, так само, як івласника пекулію, не можна було продати без землі. Власне, колопат поступовоперетворюється у систему відносин, які є швидше феодальними, ніжрабовласницькими. Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після Р.Х.відбувається як криза системи господарства, так і криза імперії, якахарактеризується певними ознаками. Раннє християнство, яке виникло у І ст. н.е.в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризисуспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питанняпро рівність людей. Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей набагатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загальногообов'язку працювати, розподілу за працею та ін.
10. Термін «феодалізм» виник напередодніВеликої французької революції і означав «Старий порядок» (абсолютна монархія,панування дворянства тощо). У марксистській літературі феодалізм визначався яксоціально-економічна формація, котра існувала у період між рабовласництвом такапіталізмом. Основними формами господарської діяльності були: феодальнавотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торговагільдія. В цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарствомстародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала докінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство – традиційним. Розвитокгосподарства епохи Середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньомуСередньовіччі (V–X ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодальногогосподарства (період генези). XI–XV ст. – період зрілості феодальногогосподарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарноговиробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI – перша половина XVII ст.)зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальноїцивілізації Становлення середньовічного господарства яскраво простежується наприкладі Королівства франків (V–IX ст.), яке було створене германськимиплеменами франків на території колишньої римської провінції – Північної Галлії(сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.
У V–VIст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родовоїземлеробської громади в сусідську – марку, в якій переважалоіндивідуальне сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общини.Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братампомерлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу,луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок зприсадибною ділянкою землі та рухоме майно зі зростанням великогоземлеволодіння формувалося феодально залежне селянство. До нього належали серви(нащадки колишніх рабів, колонів), які перебували в особистій спадковійзалежності від сеньйорів. У стан селян поступово перейшли вільні франкськісолдати та дрібні галло-римські землевласники, їхній перехід був зумовленийрізними обставинами – великими податками, боргами, війнами та усобицями,стихією, натуральним характером господарства, яке ставило людей у залежністьвід природних умов та унеможливлювало інші заняття Отже, протягом V–IX ст. уФранкській державі сформувалася класична форма феодального службовогоземлеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарствофранків, що ґрунтувалося на алодальній власності, витіснив феодальниймаєток-сеньйорія – замкнуте натуральне господарство, власник якого (сеньйор)мав усю повноту влади на своїй території.
Феодальні відносини у Франції, як і в Англії, Німеччині та іншихкраїнах Європи, досягли зрілості в XI–XV ст. В XI–XIII ст. панувала феодальназемельна власність трьох типів – королівська, світська, церковна.
12. Становлення середньовічного господарства яскравопростежується на прикладі Королівства франків (V–IX ст.), яке було створенегерманськими племенами франків на території колишньої римської провінції – ПівнічноїГаллії (сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину ЗахідноїЄвропи. У V–VI ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформаціїродової землеробської громади в сусідську – марку, в якій переважалоіндивідуальне сімейне господарство – основна виробнича ланка франкської общини.Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братампомерлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу,луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок зприсадибною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільноювласністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) земліфранки не знали. Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франківраніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлц. Значну частинуземлі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Одночасновідбувалося розорення господарства тих членів громади, які загинули на війні, атакож внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилювався дуалізм міжколективною власністю та парцелярними (індивідуальними) господарствами.Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватнусімейну власність, яка вільно відчужувалася – продавалася, обмінювалася,заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки). Марка базувалася, такимчином, на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя,на вільній праці її членів. Одночасно зберігалася земельна власністьгалло-римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське законодавство,яке оберігало цю власність. Разом з тим зростало землеволодіння франкськихкоролів та знаті. У VIII–IX ст. у Королівстві франків аграрні відносини пройшлискладну еволюцію, каталізатором якої стали постійні війни та посилення ролідержави в економічному житті. Оскільки війни та військова служба були надто обтяжливимидля селянства і призводили до їхнього розорення, всенародне ополчення втратилосвоє значення. Основою тогочасного війська, служба в якому була престижною,стали важкоозброєні кінні воїни-рицарі. Карл Мартелл, король Франкської держави(714–751 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала у наданнівоїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів – бенефіціїв – за умовивиконання ними військової служби і васальної присяги на вірністькоролю-сеньйорові. Частину отриманих земель власники-бенефіціарії віддавалисвоїм васалам. Так склалося бенефіціальне – умовно-службове, тимчасовеземлеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. Правовласності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її і міг відібрати увипадку відмови від служби чи зради.
13. Починаючи з X–XI ст., відбуваєтьсяпроцес відокремлених ремесла від сільського господарства та зростання ролі міськихпоселень, зумовлений низкою причин, головною з яких є комутація ренти, якавідкрила шлях міграції населення, чим і скористалися передусім сільськіремісники. Відхід ремісників із села, переселення їх до більш значних ринковихосередків, заснування міст як їх центрів стає важливою рисою господарськогорозвитку в розглядуваний період. Істотно змінюється і правовий статус міста. Упопередній період міста були сеньйоральними володіннями певних феодалів, тих,яким належала земля, на якій виникало місто їх огороджували кам'яними стінамита іншими оборонними спорудами, доступ у них був обмежений, а населення обкладалосятакими ж повинностями на користь феодала, як і населення сіл. Усе це викликалоневдоволення міщан, і, поступово зростаючи, воно призвело до так званихкомунальних революцій. Населення міст, що досягли певної економічної ваги,починає боротьбу за звільнення від влади земельних магнатів, яка спочаткуспрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетвориласяпа боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежністьпо-різному – від відкритих збройних виступів до викупу жителями міст власнихпривілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьбазакінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік – Венеція,Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах – міста-комуни; у Німеччині –імперські міста – Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла відстарих власників під юрисдикцію короля. Усе це свідчило про формування міськогосамоврядування та соціально-економічної самостійності городян, які сталиголовною ознакою середньовічної західної соціокультурної традиції. Головнаперемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистогозвільнення від кріпосної залежності. Це створювало сприятливі умови дляефективнішого розвитку ремесла та торгівлі. Середньовічні міста були слабозаселеними, хоча серед них виділявся, наприклад, Париж, який налічував близько100 тис. мешканців, проте у більшості міст населення рідко коли перевищувало 10тисяч мешканців, а домінували міста з кількістю населення менше 2000. Площа їхтакож нечасто перевищувала 1,5–3 га.
17. Великі географічнівідкриття мали надзвичайно важливе значення не лише для європейської, а й длясвітової економіки. Відбувається становлення світового ринку. Унаслідоквідкриття нових земель площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст.збільшилася в шість разів. Розширюється не лише територіальна сфера обігу, а йторговельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, кава, картопля,томати тощо); різко збільшується обіг відомих, але рідкісних раніше рису,цукру, прянощів. Так, у XVI ст. увезення прянощів в Європу перевищувало обсягвенеціанського та генуезького імпорту більше, ніж у ЗО разів (з 200 до 7000 т).Боротьба за оволодіння новими ринками вела до створення в ряді країнмонопольних торговельних об'єднань, найбільш потужними з яких стали голландськата англійська Ост-Індські компанії. Переміщення основних торговельних шляхів ізСередземного моря в Атлантичний океан зумовило занепад італійської торгівлі,передусім венеціанської та генуезької. Роль основних торговельних центрівспочатку переходить до портів Піренейського півострова (Ліссабон, Кадіс – аванпортСевільї та ін.). Італійські міста змінили торговельну спеціалізацію (увезення вЄвропу східних тканин, вивезення на Схід англійського сукна). Німецькі містаопинилися поза світовою торгівлею. Водночас зросло значення міст уздовжузбережжя Атлантичного океану, насамперед Антверпена (Нідерланди), який ставсправжнім центром світової торгівлі – як ввозу, так і вивозу з Європи.Змінюється й техніка торгівлі, яка удосконалюється настільки, що поширюєтьсяторгівля за зразками. Це, у свою чергу, вело до створення торговельних бірж,першою з яких стає антверпенська. Поступово роль центру світової торгівлі йкредиту отримують Амстердам та Лондон. Великі географічні відкриття малинадзвичайно важливе значення не лише для європейської, а й для світовоїекономіки: Розширилася територіальна сфера обігу. Виникли економічні зв'язкиміж найвіддаленішими землями І народами різної матеріальної культури. Внаслідоквідкритгя нових земель до кінця XVI ст. площа відомої європейцям поверхні Землізбільши лася в шість разів. Розширився торговельний асортимент за рахунок новихтоварів (тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо); різко збільшився обігвідомих, але рідкісних раніше рису, цукру, прянощів.
1.Боротьба за оволодінняновими ринками приводить до створення в ряді країн монопольних торговельних об'єднань,найпотужнішими з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії, якіу середині XVI ст. діяли в усіх колоніальних країнах. Величезні масштабиколоніальної експансії реалізували завдання первісного нагромадження капіталу.
5. Змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, щопоширюється торгівля за зразками. Огляд усього товарного асортименту ставфізично неможливим. Зростання товарної маси диктувало зміни в механізміторгівлі. У XVI ст. виникають спеціальні місця для огляду зразків і укладанняугод – торговельні біржі. Це, в свою чергу, викликає потребу в кредитах длякредитування торгівлі та сприяє заснуванню великих банків. З часом роль центрусвітової торгівлі й кредиту поступово отримують Амстердам та Лондон. Починаючиз 1585 року Амстердамська біржа здійснює регулярну публікацію цін на товари. 6.Відбувається становлення світового ринку. Завдяки сміливим експедиціяммореплавців багатьох країн світу торговельні шляхи зв'язали між собою Європу,Африку, Америку та Австралію і почав складатися світовий ринок. Йоговиникнення стало ще одним потужним поштовхом до зародження і розвитку капіталістичнихвідносин у Західній Європі.
7. Наслідком Великих географічних відкриттівстало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейськогоабсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру.
Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародногоподілу праці та світового господарства. Кордони європейського світу суттєво розширилисяй охопили майже всю планету за винятком Австралії. В 1493 р. Папа Римськийскріпив своєю печаткою перший договір про поділ світу між Іспанією таПортугалією. Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки длякраїн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш значущих економічнихрезультатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у ЗахіднійЄвропі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуваннікапіталістичного господарства.
15.Зрозвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така йогоформа, як вотчина – спадкова феодальна власність на землю, яка виникає врезультаті жалування князем землі боярам і визначається як безумовне володінняземлею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на панськегосподарство та селянське держання. Кінець XI – середина XIII ст. увійшли вісторію Київської Русі як період феодальної роздробленості, причому характерноюрисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидкорозпадається і на теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства таземлі велике феодальне землеволодіння формується різними шляхами: захопленнямземель сільської общини, освоєнням нових земель, а також як нагорода за службукнязю. Спочатку цей процес сприяв зміцненню центральної влади, адже кожен знових землевласників потребував підтримки великого князя. Проте з часом, цілкомопанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцевавлада дедалі більше відчуває потяг до економічної самостійності та політичної відокремленостіземель. Не менш важливою причиною була зміна кон’юнктури та занепад торгівлі,особливо торговельного шляху «із варяг у греки
18. Процес первісногонагромадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу відпереважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарноговиробництва: звільнення основної маси робітників від особистої, феодальноїзалежності і станових, цехових обмежень; відокремлення робітників від засобіввиробництва, з метою створення для них необхідності пошуку роботи за грошовуплату; концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хтоспроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом (упідприємців); наявність ринків постійного збуту продукції. Примусовепозбавлення дрібних товаровиробниківзасобів виробництва і їхперетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком достворення умов для капіталістичного виробництва. Другим важливим кроком нашляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великихгрошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чином – укупців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали: зовнішняторгівля, особливо колоніальними товарами – перцем, прянощами, пахощами,тютюном система протекціонізму, державні позики, податки; пряме пограбуванняколоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни, торгівля рабами,піратство;
• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького,плантаторського господарства; жорстокі методи поневолення та пограбуваннякорінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки; нещаднаексплуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування пауперів умайстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон іхарчування. Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процесвідокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавленняїх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, щопередував власне капіталістичному нагромадженню. Його головною відмітноюознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринковоїекономіки. Виходячи з того, що капітал – це цінність, що зростає, йогонагромадження починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.
19. У першій половині XVI ст. господарствоНідерландів досягло високого рівня розвитку. У північних провінціях населеннязаймалося хліборобством, розведенням худоби. Більшість селян були вільними.Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20–25%. Створювалисяфермерські господарства, райони «торговельного землеробства», щоспеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Успішно розвивалося рибальство,а нідерландська риба мала великий попит і збут у багатьох країнах. Успішнорозвивалася торгівля Нідерландів з Італією, Францією, Англією й балтійськимикраїнами. Найголовнішим портовим містом був Антверпен. Сюди причалювало покілька тисяч кораблів, іноземні фірми мали тут своїх представників, антверпенськабіржа займала одне з перших місць у Європі. Важливою передумовою Нідерландськоїреволюції і становлення нового типу суспільства була реформація, ідеї якоїзнайшли у Нідерландах добрий ґрунт. Саме вона розбудила дух індивідуалізму,раціоналізму і прагматизму в матеріально-практичній діяльності людей. Релігійноосвячена установка на працю при категоричному протестантському осудімарнотратства сприяла нагромадженню капіталу, а відтак і зміцненню почуттяособистої свободи представників підприємницьких кіл. Хід економічного розвиткуНідерландів гальмувала феодальна католицька Іспанія, яка в середині XVI ст.перетворила країну у свою провінцію. Жорстока інквізиція щодо населенняпротестантських північних провінцій Нідерландів, високі податки щодо купців,промисловців, обмеження у торгівлі та підприємництві призвели до масовогоневдоволення і врешті до революції, яка мала національно-визвольний характер. Революціята визвольна війна перемогли тільки у північних провінціях, які 26 липня 1581 р.проголосили свою повну незалежність. Утворилася нова буржуазна держава – Голландія(Іспанія визнала її незалежність лише в 1609 р.). Звільнення відіспанського феодального панування стало додатковим стимулом для економічногозростання Голландії. У середині XVII ст. голландські мануфактури(кораблебудівні, текстильні та ін.) були кращими у Європі У зовнішню торгівлю іморські перевезення вкладалися великі капітали. Голландія володіла найбільшим уЄвропі морським торговим флотом, на її долю припадало приблизно 75% загальноїкількості кораблів європейських країн. Голландці, витіснивши португальців,створили величезну імперію, яка простягалася від Мозамбіка до Японії. Вони знадзвичайною енергією закладали торгові факторії, монополізували постачанняпрянощів та східних товарів, займалися каботажними перевезеннями. Розвитокторгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту На кінець XVIIст. Голландія, що базувала своє господарство на нестійкому фундаментіпосередницької торгівлі, почала втрачати торгову першість на користь Англії,яка переважала її у промисловому розвитку. Внаслідок цього капітал Голландіївсе більше ставав лихварським, переміщався з торгівлі й мореплавства убанківську сферу.
20. Визвольна війна1648–1676 рр. стала переломним моментом у житті українського народу, Наслідкомвійни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродженняукраїнської державності у вигляді козацько-гетьманської держави. Істотними булиі її соціально-економічні наслідки, обумовлені відповідною економічноюполітикою Б. Хмельницького. Власне, перші кроки у змінісуспільно-економічного устрою були обумовлені самим ходом Визвольної війни. Якзауважує цілий ряд сучасних авторів, Б. Хмельницький та старшина спочаткупереслідували лише певні інтереси козацтва власності та землекористування Власне,головним завданням Визвольної війни стало визволення українського народу відгноблення з боку Польщі, що на ділі означало ліквідацію великої земельноївласності магнатів та особистої залежності безпосередніх виробників. Саме на цей була спрямована аграрна політика Б. Хмельницького, у результаті якоївідбуваються глибокі зміни у відносинах земельної Антифеодальна боротьба тааграрна політика Б. Хмельницького викликали значні зміни у структуріземельної власності. На зміну великому землеволодінню прийшло дрібнеземлеволодіння козаків, міщан, вільних селян. І хоча процес знищення великогофеодального землеволодіння не було завершено, аграрні перетворення відбувалисяпереважно за рахунок руйнування магнатського господарства, й основною формоюорганізації господарства стало індивідуальне селянське або козацькегосподарство У той же час аналіз аграрної політики Б. Хмельницького дозволяєзробити висновок, що, незважаючи на певні внутрішні суперечності, вона в ціломувідзначалася гнучкістю і цілеспрямованістю, відповідала економічним реаліям іносила прогресивний характер. Гетьман домігся зміцнення державної і козацькоївласності на землю; розуміючи необхідність союзу з селянством, він визнавав заним право на особисту свободу, спадкове користування землею і вступ докозацтва. Розвиток товарно-грошових відносин у зв’язку з розгортаннямторгово-промислової діяльності, зростання грошової ренти, необхідність сплатинаселенням податків грошима, воєнні та інші державні видатки потребували всезростаючої грошової маси, але грошей в обігу було недостатньо. Саме це йвикликало необхідність обмеження вивозу з країни дорогоцінних металів.
22. Іде доситьактивний процес скорочення дворянського землеволодіння та зростанняселянського. Правда, слід зауважити, що в період між створенням Селянськогобанку та 1906 р. політика останнього характеризується переважним продажемземель не окремим селянам, а громадам. У Правобережній Україні ж дворянськеземлеволодіння скорочувалось значно повільніше, його обсяг складав 75% від усіхземель у 1905 р. Основною причиною такої ситуації можна вважати те, що вцьому регіоні ще з дореформених часів панувало поміщицьке підприємництво,пов’язане з виробництвом цукру. Ще швидше процес скорочення дворянськогоземлеволодіння розпочинається після революції 1905–1907 рр. Не меншважливою ознакою розвитку капіталістичної системи в сільському господарстві єзростання його товарності, зокрема товарності селянських господарств. І туттакож слід шукати причини, пов’язані з умовами відміни кріпацтва. Стосовнопоміщицького господарства, то тут також відбуваються істотні зміни. Реформа,хоч і була проведена з урахуванням інтересів поміщиків, поставила їх у доситьскладне становище. Більшість поміщиків не була готовою до переходу до сучасноїорганізації господарства із застосуванням вільнонайманої праці. Незважаючи наотримання значного викупу, вони не могли повністю використати одержані кошти,адже більшість їх була у вигляді цінних паперів, погашення яких державоювідбувалося поступово, незначними частками Перехід до раціональногогосподарювання у поміщицьких господарствах стримувався також і через ряд іншихпричин. Так, у країні бракувало людей, звиклих до найманої праці, а навіть мізернінаділи селян створювали ілюзію можливості існування без продажу власної робочоїсили. Не вистачало й кваліфікованих робочих рук, які б могли працювати насучасних машинах; бракувало й кадрів агрономів та інших спеціалістів сільськогогосподарства.
24. Промисловийпереворот в Англії: передумови, хід, наслідки
Батьківщиноюпершого промислового перевороту була Англія. Соціально-економічні передумовидля його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст. Важливоюпередумовою промислового перевороту була буржуазно-демократична революціясередини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва,розчистила шлях для становлення індустріального суспільства. Цьому сприяв іаграрний переворот ХVІ-ХVІІ ст., внаслідок якого прискореними темпамирозвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільськегосподарство. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей істворили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвиткуфабрично-заводської промисловості.
До другоїполовини XVIII ст. в Англії завершилося формування нації – важливогополітичного чинника, який мав великий вплив на становлення економічної основицивілізації нового типу. У цей же час у країні відбулося становлення єдиногонаціонального ринку, який стимулював розвиток господарства в цілому. Зовнішньоекономічніпередумови промислового перевороту в Англії полягали у безоглядномупограбуванні колоній. На кінець XVIII ст. Англія перетворилася у найбільшуморську і колоніальну державу світу. Величезні прибутки, які забезпечувалисяпануванням у світовій торгівлі, використанням незліченних багатств ПівнічноїАмерики, Індії та інших колоніальних володінь, вкладалися в англійськупромисловість. Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту булогеографічне розташування Зовнішньоекономічні умови – постійний попит в Європіна англійські вироби, викликаний безперервними війнами, забезпечував їм ринокзбуту і теж сприяв здійсненню промислового перевороту. Важливим факторомпромислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійськоїбавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням утекстильне виробництво нових машин і механізмів. Промисловий переворот змінивекономічну географію Англії. Виникли нові промислові райони, якіспеціалізувалися на виробництві окремих видів товарів і продуктів. Значнозросли обсяги промислового виробництва. Англія перетворилася у «майстерню»світу, її винаходи знаходили застосування у багатьох країнах. Зміниласясоціальна структура суспільства, збільшилася кількість робітників, якістановили 45,5% зайнятого населення. Прискорилася урбанізація Англії. На кінецьXIX ст. у містах проживало майже 75% населення.
25. Особливостіпромислового перевороту у Франції
Промисловийпереворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Вігі розпочався пізніше,ніж в Англії і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких,велика демократична революція 1789–1794 рр. негативно вплинула на хідекономічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країнітривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підставифранцузькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані«національною катастрофою». Континентальна блокада Англії, яку проводивНаполеон у 1806 р., дорила французький і європейський ринки дляанглійських промислових товарів, створила великі економічні труднощі дляАнглії. Вона прискорила становлення і розвиток деяких галузей французькоїпромисловості (суконної, хімічної, металообробної). Проте ті галузіпромисловості, які працювали на колоніальній сировині (бавовняна, цукрова),переживали занепад. В цілому, прагнення Наполеона створити умови для пануванняфранцузької промисловості на континенті негативно позначилися на ходіпромислового розвитку. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин,металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів Надругому етапі промислового перевороту (1815–1848 рр.) хід економічного розвиткуФранції прискорюється. Зростають темпи механізації виробництва. Розвиваласятекстильна, металургійна, поліграфічна, керамічна та інші галузі промисловості.У 20‑их роках зароджується французьке машинобудування. За обсягом виробництвапромислової продукції в середині XIX ст. Франція займала друге місце у світіпісля Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурентоспроможністьзалишалися низькими. У Франції зберігалися невеликі мануфактури та дрібнекустарне виробництво. Торгово-промислова буржуазія не мала достатнього впливуна формування державної політики Вже на етапі промислового перевороту у Франціїсформувалися фінансова буржуазія, яка відігравала значну роль в державі, затемало опікувалася розвитком промисловості. Вона збагачувалася за рахуноклихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше,ніж промисловий. У Франції XIX ст. повільними темпами зростало населення, попитна товари і продукти залишався низьким. Ця негативна тенденція поглиблюваласявідносинами на селі, складною та суперечливою структурою аграрного сектораекономіки країни. В сільському господарстві Франції домінували дрібні селянськігосподарства, які з ростом сільського населення все більше подрібнювалися Третійетап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848–1849 рр. ітривав до кінця 60-их років. У цей період фабрично-заводське виробництвоохопило більшість галузей промисловості. Загальний обсягпромислової продукції за1851–1865 рр. зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів у промисловості іна транспорті збільшилася з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4тис. км. За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідованообтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки іакціонерні товариства досягли небувалої сили і значення. Такі успіхи у розвиткуекономіки країни були досягнуті завдяки мудрій ліберальній політиці НаполеонаIII та його уряду
26. Особливостіпромислового перевороту у Німеччині
Німеччина вийшлана шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловийпереворот тут розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиноютакого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків всільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політичнароздрібненість країни. На відміну від Англії та Франції, становленнясуспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційнимшляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння таповинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ
Запізненняпромислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світовихторговельних шляхів, відсутністю ласного флоту. Політичне роздрібнені німецькідержави будували свою власну економічну політику. Кожна з них мала власнігроші, метричну систему, митні кордони і норми господарського законодавства,які гальмували створення єдиного національного ринку У Німеччині довгий часпанувало середньовічне ремісниче виробництво, основною формою якого були цехи.Мануфактури появилися у кінці XVIII ст., і були розташовані, як правило, усільській місцевості. Панування міських цехів було підірване німецькимзаконодавством лише у 60-их роках XIX ст. Ремісниче виробництво було малоефективним.Промислова продукція не була конкурентоспроможною на зовнішньому ринку. Більшетого, внутрішній ринок країни заполонили дешеві вироби французької таанглійської фабрично-заводської промисловості. Німеччина в першій половині XIXст. була аграрним придатком промислове розвинутих Англії та Франці Перші паровімашини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-их роках XIX ст.Проте їх було небагато – у 1837 р. у промислове розвинуті й Сілезіїпрацювало всього 8 парових двигунів (у той же час на бавовняних фабрикахЛанкашира (Англія) діяло 714 парових двигунів. Промисловий переворотприскорюється у 50–60-их роках, коли німецька промисловість переходить відмануфактурної стадії до фабрично-заводської. Впродовж 60-их років різкозбільшується загальна потужність парових двигунів. Особливо високими темпамирозвивається важка промисловість.
Особливістюзапізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався наоснові вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях.У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства,оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX cт. темпипромислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості тежвигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині було здійсненоряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічнапромисловість.
27. Промисловийпереворот у США
Поява у ПівнічнійАмериці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічногозростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах. Йогоособливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які малимісце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненнюпромислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташуваннякраїни. Створення незалежної держави дозволяло американцям відмежуватися відборотьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, періоднаполеонівських воєн став «золотим віком» американської торгівлі. Важливу рольу здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жоднакраїна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст.кількість жителів США збільшилася у 4,5 рази, в основному за рахунок переселенцівіз Європи – людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинилися доекономічного поступу США. Саме наявність дешевої енергії водяних двигунівпояснюється запізніле впровадження нових машин. Промисловий переворот у СШАвідбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. В цьомутеж одна із його особливостей.
Розвитокзалізничного будівництва сприяв прискореному росту металургії, добувної тамашинобудівної галузей промисловості. У 40-их роках широко застосовуютьсяпудлінгові печі. Виробництво чавуну у 1830–1850 рр. зростає у три рази. Спочаткумашинобудування розвивалося повільними темпами. На початку XIX ст. американськапромисловість працювала в основному на англійських машинах. Проте в серединіXIX ст. у США вже існували власні машинобудівні заводи. Особливо швидкорозвивалося сільськогосподарське машинобудування. В цей же час активновпроваджуються в життя оригінальні досягнення американської інженерно-технічноїдумки. Серед найвидатніших винаходів того часу були швейна машина Зінгера,ротаційна типографська машина, телеграф Морзе, револьверний, шліфувальний,фрезерний верстати, косарка Мак-Корміка, комбінована молотилка-віялка Хейремата багато інших. Розвиток промисловості гальмували південні штати, в якихпанувало рабовласницьке плантаційне господарство. Рабовласництво було основноюперепоною на шляху розширення внутрішнього ринку – ринку товарів і робочоїсили, освоєння земель Заходу, інтенсивного розвитку сільського господарства. Суперечностіміж північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861–1865рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогоюПівночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичноїта економічної роз'єднаності США.
38. Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельтаполягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулюванняекономічного життя. Лінія «Нового курсу» передбачала жорстку боротьбу і являласобою певну рівнодіючу багатьох сил: великого бізнесу, банківських кіл, дрібнихпідприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількістьбезробітних. Перші дні президентства Рузвельта були ознаменовані екстренимизаходами з боку уряду. За умов банківської кризи, що вибухнула (банкибанкрутували один за одним), президент оголосив загальні «банківські канікули»до 9 березня й запропонував Конгресу США «Надзвичайний закон про банки».Положення закону доводили, що Рузвельт не пристав на необхідну для багатьохнаціоналізацію банківської системи. Закон передбачав такі заходи: наданняФедеральною резервного системою (ФРС) позик банкам; наділення міністра фінансівповноваженнями, до яких входило право запобігати масовому вилученню внесків;
3) заборону на експорт золота; 4) продаж банкам ФРС облігаційдержавної позики. Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати віддержави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій. На підставізакону про надзвичайний стан в Історії США вперше була змінена концепціябюджетної політики, тобто держава свідомо пішла на перевищення витрат наддоходами. Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили зобігу. Щоб уникнути гіперінфляції, держава вжила заходів для закупівлі золота унаселення за ціпами, що перевищували курс долара стосовно золота Поряд зізростанням державного контролю над банківською системою посилювався контрольнад біржею і ринком цінних паперів. У 1933–1934 роках, незважаючи на критику збоку ділових кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск ціннихпаперів, у результаті чого було: 1) встановлено контроль над випуском акцій (уразі випуску компанією акцій усі її директори несли персональнувідповідальність за випуск); передано контроль над ринком цінних паперів доспеціально створеної комісії, членів якої призначав Президент; обмежувалосявикористання банківського кредиту в операціях на біржі; заборонялися будь-якіманіпуляції з цінними паперами; вводився щорічний звіт корпорацій,зареєстрованих на біржі. Двома найважливішими законами першого термінупрезидентства Ф. Рузвельта (1933–1936), що вплинули на подальший розвитокекономіки США, можна вважати закон про відновлення національної промисловості(НІРА) і закон про регулювання сільського господарства (ААА), ухвалені напочатку 1933 року. На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британіяв боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом порятункупромисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері. Головниму діяльності уряду лейбористів було: виправлення дисбалансу бюджету;
1)поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі. Англійцізалишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча такаполітика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала уборотьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвідголовного «банкіра світу». Тому в 1931–І934 роках уряд Великої Британіїголовним економічним завданням вважав забезпечення сприятливих фінансових умовдля розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі. У цей періодуряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівнябезробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосуваласядержавного сектору і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи ізнайменшими втратами. «Велика депресія» 1929–1933 років далася взнаки й нагосподарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземнихкредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з бокупровідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини(збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількістьбезробітних сягнула 8 млн осіб). Нездатність уряду Веймарскої республікиефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втраченіпозиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головнимичинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу довлади НСДАП. Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичнийхарактер. Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували нетак тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічнівійськово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальшерозширення кордонів Німеччини, зрештою – світове панування.
39. У травні 1906 р.представники дворян-землевласників на своєму з’їзді запропонувалиП. Столипіну, тоді ще міністрові внутрішніх справ, дозволити селянамвільно виходити з громади, продавати свої наділи, заохочувати вільнепереселення на вільні землі. На цей момент уже було оголошено про відміну з 1січня 1907 р. викупних платежів колишніх поміщицьких, удільних тадержавних селян. Але безпосереднє здійснення реформи розпочалося після опублікування9 листопада 1906 р. указу «Про доповнення деяких положень діючого законустосовно селянського землеволодіння та землекористування». Суть цього указуполягала у відміні закону 1893 р. про непорушність громади. Всі громадиділилися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24 років,і ті, де переділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громадвідразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їхнього бажання. Селяниж другої категорії громад отримували право укріпити землю, що знаходилася у їхкористуванні, як особисту власність домовласника, але при цьому необхідною булазгода 1/3 селянських дворів. До того ж селянин отримував право закріпити засобою не лише надільну норму, але й наявні надлишки, за які повинен бувзаплатити громаді за викупними цінами,
40. ПочатокХХ ст. – це період певного спаду, коли виробництво хоч і зростає, аленадзвичайно низькими темпами. Відбувається подальша концентрація промисловоговиробництва Подібною була картина і у вуглевидобутку: напередодні Першоїсвітової війни на найбільших шахтах видобували до 75% донецького вугілля. 1909–1913 рр.– час нового промислового піднесення. Це був період порівняно високих урожаївта сприятливої кон’юнктури на міжнародному ринку що позитивно вплинуло і наринок внутрішній, стимулювало прискорений розвиток промислового виробництва.Тоді Україна давала основну частку продукції видобувної (72%) та металургійноїпромисловості, цукру (75%), товарного зерна; постачала для всієї імперіїосновну масу вугілля, металу і металевих виробів, сільськогосподарських машин,цукру, зерна, тютюну та ін. З іншого боку, вона була ринком збуту промисловоїпродукції російських підприємств. Товарообмін носив дещо однобокий,колоніальний характер Циклічний розвиток економіки на початку ХХ століття приводитьдо посилення монополістичних тенденцій, створення основної маси монополій, якімали переважно загальноросійський характер. Поряд з концентрацією промисловогокапіталу посилюються й концентрація капіталу банківського, зрощення його зпромисловим Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної фінансово-кредитноїсистеми, що ставило на порядок денний проведення цілого ряду реформ, перш завсе реформування Державного банку Пореформений період характеризується такожпроцесами створення досить великої кількості приватних, найчастіше акціонернихбанків. Тільки у 1864–1873 рр. було засновано близько 40 комерційнихбанків. Першим серед них був Приватний комерційний банк у Санкт-Петербурзі,заснований 1864 року. Стосовно ж України, то тут перші комерційні банкиз’являються у 1868 р. у Києві – Київський приватний комерційний банк таХаркові – Харківський торговельний банк; у 1871 р. засновано Київськийпромисловий,
41. Долю Німеччини (території, репарації тощо) позавершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р.країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін. У розв'язанніпроблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено планДауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткийконтроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплатиза рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції упромисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса бувзамінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до114 млрд. марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джереламиплатежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць. 1924–1929 рр. вНімеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейськіучасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досяглодовоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13%. За підтримкиміжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собідруге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англіюна третє місце. Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки.Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин йустаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєннийрівень на 3 млрд. марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття,підвищилася реальна заробітна плата. Період 1924–1929 років у розвиненихкраїнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарськівідносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільнихринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20‑-тіроки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізаціїекономіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалисяринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленнівнутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, щовстановила «новий» політичний порядок, не розв'язала європейських і світовихсуперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, допідготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу.Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму ів період стабілізації.
Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки коливалися міжекономічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновленняспівпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху довідновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів,натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигіднимобмін товарами між країнами.
46. План Маршалла названо на честь державного секретаряСША Джорджа Кетлета Маршалла (1880–1959). У червні 1947 року в Парижі на нарадіМіністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішеностворити організацію з вивчення ресурсів і потреб європейських країн івизначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн(Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія,Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейськоїекономічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудовиЄвропи. Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалланазвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економічного відродження ЗахідноїЄвропи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігута дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєннийперіоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торговельних потоків;брак американської валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту(дефіцитні товари можна було придбати в Північній та Південній Америці задолари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи(загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуністичних партій уФранції й Італії), Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністраціяекономічної співпраці, очолювана відомими американськими фінансистами іполітичними діячами. Допомогу надавали з федерального бюджету США у виглядібезоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основнучастку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 рокуплан був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку», Реалізація плануМаршалла мала низку наслідків. По-перше, новий імпульс отримала промисловареконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи. По-друге,створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарськогообладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національнихекономік Західної Європи. По-третє, на стабільний рівень було виведено темпивиробництва продукції, полегшилися внутрішньо-європейські розрахунки тарозрахунки із боргами країн Західної Європи. По-четверте, відбулося пожвавленняфінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриттяєвропейського ринку збуту для США і Канади, По-п'яте, розпочалося відновлення ізміцнення європейського середнього класу – гаранта політичної стабільності істалого розвитку. По-шосте, було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.
69. Предметіст. ек. вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек.Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це історія формування ек. політикиу державі у відповідності з певними істор. обставинами. Завдання – цепоглиблення знань з ек. теорії, про витоки ек. політики формування уявлень прозакономірності і тенденції розвитку світової ек. думки, аналіз наукового внескуокремих шкіл та напряму в ек. теорію. Метод: історико-логічний 1) історичнийабо хронологічний-передбачає розгляд поглядів, теорій і ідей в порядку Їхвиникнення; 2) логічний-передбачає аналіз теорій і концепцій з точки зорулогіки їх розвитку; 3) мотиваційний-аналіз ек. думки підпорядковується ек.мотивації, визнач класи між якими ведеться боротьба за долю в кінцевомупродукті, визн. також ідеологи; 4) територіальний м-д дослідж. ек. думка якоїськраїни.
78. Класична школау Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці «Міркування проприроду багатства грошей і податків», «Дослідження про рідкість грошей «.Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, авиробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступаєпроти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосивосновні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає,що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повиннастворити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідуванняіндивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільнаконкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність. Відносини міждержавою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, томуБуагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка єосновою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонуваввимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Алерозрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечуєеквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до грошей. В своїй теоріївартості він розрізняє «істинну» вартість в основі якої лежить кількістьвитраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартостівнаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Саме гроші на думкуБуагільбера є причиною того, що товари обмінюються не за істинною вартістю,через це він пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думкудасть можливість повернутися до справедливого обміну79. Адам Сміт(1723–1790). Основна праця – «Дослідження про причини і природу багатстванародів» (1776). Розглянув ек-ку як сис-му, в якій діють об’єктивні закони, якімогуть бути пізнанні людиною. Визначив задачу ек-ки як науку, вона повинназдійсн. абстрактний аналіз об’єктивної ек-ї реальності. На підставі одерж‑хвисн‑в розробляв рекомендації для здійсн. екон-ї політики. Як теоретиквін дослідж-в внутр. зв’язки фізіології сусп-ва з інш-го боку, як спостерігач,він фіксує зовн. форми та зв’язки. Дає 3 визнач‑я категорії цінності: 1)визнач. цінність (вартість витрат праці); 2) визн. працю, що купується; 3) визн.доходами або сумою дходів. Три основні класи: робіт., кап-ти, землевл-ки. Якимвідпов. 3 форми доходу – зарп-та, прибуток, рента. Капітал визначав як запас,що служить для подальшого вироб-ва. Вів поняття основного і оборотногокапіталу. Оборотн‑й капітал приносить прибуток через обіг, а основн-й –не обертаючись. Розглядав гроші як зручний засіб обігу. Джерелом багатствавважав працю.
Втеорії відтв-ня розр-є валовий та чистий продукт. Отже А. Сміт побудувавцілісну сис‑у ек-ї науки, сформулював прин-пи ек-го лібералізму; надавнового змісту старим екон. категоріями; основні ідеї знайшли відображення втеоріях 19 ст. С. твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах в-ва.Цінність розглядає як суб’єктивну, так і об’єктивну. Розглядав обмін товарів упростому товарному в-ві. Заклав основи теорії факторів в-ва. Звертається доприн-пу природної свободи, до дії «невидимої руки».
84. Наприкінці XIX ст. З'являться своєріднийамериканський варіант Теорії граничної корисності, засновником якого бувпрофесор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847–1938) Ocновнi йогопpaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій»(1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвитокамериканської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званогозакону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основувласної Teopiї граничної продуктивності. Спираючись на методологічні принципиавстрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економікиє технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольованегосподарство. Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблемурозподілу. У книжці «Розпод1 лбагатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбувається згідно зприродним законом який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює. Навідміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири факторивиробництва:
1) капітал у грошовій формі;
2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);
3) діяльність підприємця;
4) праця робітника.
86. До 30-их років 20ст. панувала думка що за допомогою вільного ціноутворення економіка автоматичнопрямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе,яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капіталістичноїекономіки. На рубежі 20 ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію якрегулятор капіталістичного господарства, вільне переливання капіталу та робочоїсили, вирівнювання витрат виробництва, цін та норми прибутку стають тепернеможливими. Економічна криза 1929–33 рр. продемонструвала очевиднуневідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил таірраціональністю стихійних ринкових процесів. Перші кроки були зроблені у США у«новому курсі» Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життяпояснювалося практичними міркуванням без відповідної теоретичної бази. У 1936англ. економіст Кейнс видав книгу «Загальна теорія зайнятості, процента, грошей»,цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обґрунтовуєнеможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні танеобхідності державного втручання в економічні процеси.