ОРЕНДНО-МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХПІДПРИЄМСТВАХ: ЗДОБУТКИ/>ТА ПРОБЛЕМИ
ПЛАН
Постановкапроблеми
Аналіз останніхдосліджень і публікацій
Мета статті
Викладенняосновного матеріалу
Висновки
Список використаних джерел інформації
Постановка проблеми
Невизначеність та відсутність цілісної позиції державивідносно концептуальних засад орендно-майнових відносин в аграрному секторіможе призвести до суттєвих проблем його подальшого розвитку. Суть цієї проблемив тому, що дана ситуація не задовольняє власників землі, оскільки вони вважаютьщо це занадто малі рентні платежі, вони становлять близько 1,5%, а у розвиненихекономіках такі платежі повинні становити не менше банківського відсотка задовгостроковими депозитами, нині розмір такого відсотку складає 12-14. З іншогобоку, вона не задовольняє власників та керівників сільськогосподарськихпідприємств, оскільки при сьогоднішній ціновій політиці та при фінансовомустані підприємств, навіть такі мізерні виплати є обтяжливими і фінансовотиснуть на сільськогосподарські підприємства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Вагомийвнесок у розробку теоретико- методологічних засад процесу формування тавикористання фінансових ресурсів в сільськогосподарських підприємствах зробилиВ. Борисова, М. Дем'яненко, П. Лайко, М. Малік, Б. Пасхавер, П. Саблук, А.Чупіс та ін. Вони збагатили економічну науку глибокими, фундаментальнимиідеями. Під впливом їх досліджень суттєво змінилися уявлення про системукредитного забезпечення, ціноутворення, оподаткування сільськогосподарськихпідприємств, що ознаменувало новий етап в їх вивченні.
На противагу цьому залишається малодослідженою проблемаорендно-майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах, умов тафакторів, що впливають на ці багатовекторні процеси, їх специфіку,взаємозумовленість та взаємозв'язок. Більшість дослідників розглядають окремоекономічні, організаційні, фінансові аспекти цієї складної широкоспекторноїпроблеми, що обмежує можливості комплексного її розв'язання.
Мета статті. Здійснити моніторинг здобутківта проблем орендно-майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах уконтексті реалій сучасної аграрної економіки, а також окреслити пріоритетнінапрями їх розвитку.
Викладення основного матеріалу
Всилу обставин, характерною особливістю функціонування сільськогосподарськихпідприємств України є те, що переважна більшість з них орендує землю та майно увеликої кількості власників. 91,5 % сільськогосподарських угідь взятосільськогосподарськими підприємствами в оренду (табл. 1).
Таблиця 1 товариства підприємства кооперативи підприємства Сума орендної плати за 1031530,0 388683,0 205584,8 1625793,8 землю, тис. грн. Сума орендної плати за 41387 20436,2 7653 69476,2 майно, тис. грн. Орендна плата на 1 га 110,4 104,6 105,2 108,3 орендованих угідь, грн. Орендовано землі, % 94,9 98,2 95,3 95,8 Сума орендної плати за 1022819,6 394798,2 178091,7 1595709,5 землю, тис. грн.
Розрахованоза даними Держкомстату
При цьому спостерігається значна варіація за регіонами: від65,3% у Закарпатській до 97,2% у Тернопільській областях. Слід зазначити, щоповноцінна об'єктивна статистика орендних виплат сільськогосподарськимипідприємствами в Україні поки що відсутня. Крім того, проведене вибірковеобстеження та анкетне опитування не завжди підтверджує статистичні дані за цимивиплатами, особливо по великих акціонерних сільськогосподарських підприємствах.У нашому дослідженні ми використовували, крім статистичних даних, публікаціїМінагрополітики та спеціально зібрані дані.
Обсяг продукції сільського господарства, виданої пайовикам врахунок орендної плати за землю та майнові паї (частки) в 2000-2005 рр. сягавдо 6,6 % (табл. 2).
А витрати на ці цілі сільськогосподарських підприємствсягають понад 10% виручки (табл. 3), і більше ніж 14% усіх витрат.
Виявлено, що збільшення обсягів орендних виплат мало залежитьвід збільшення виробництва валової продукції (rxy= 0,4383, а В =0,1921), від надходжень від реалізації (rxy= 0,1576, а В = 0,0248),і зовсім немає зв'язку з обсягами прибутків (rxy= 0,224, а В =0,0005).
Такий стан суттєво впливає на забезпеченнясільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами.
У наших умовах орендна плата за своєю сутністю виступаєспецифічною формою розподілу доходів сільськогосподарських підприємств, як ідивіденди. Але дивіденди це частина чистого прибутку, розподілена між:учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному (пайовому)фонді підприємства.
В сільськогосподарських підприємствах орендна плата формальновиплачується не з прибутків, а відноситься на собівартість продукції, що теж єспецифікою вітчизняних умов.
На нашу думку, віднесення орендних виплат на собівартістьпродукції відбувається з кількох причин. По-перше, така схема реформування маланайвищу політичну підтримку, і виплати їх з доходів в умовах збитковогофункціонування переважної кількості підприємств, зумовило б зневіру селян доздійснюваних реформ і суперечило б задекларованій всебічній підтримцісоціально-економічного розвитку села. По-друге, таке рішення не впливало надоходну частину бюджету, оскільки прибуток сільськогосподарських підприємств неє базою оподаткування. По-третє, ці виплати можна вважати додатковим доходомселян, що в умовах низьких виплат заробітних плат відіграє свою позитивну роль.Крім того, вони включаються до сукупних доходів селян і в їх складіоподатковуються на рівні оплати праці. Зазначені причини вплинули на включенняорендної плати до складу собівартості продукції сільського господарства.
Орендні виплати нараховуються, головним чином, готовоюпродукцією і послугами, частка розрахунків у грошовій формі становить 19%(варіація від 1% до 66%). Часто підприємства проводять розрахунки зерном, та їхчастка становить 37% (варіація від 4 до 86%). Крім того, набули поширеннярозрахунки послугами (особливо у фінансово слабких підприємствах), частка якихстановить 23% (варіація від 1% до 70%).
Така ситуація, демонструючи плюралізм підходів і концепцій,не задовольняє власників землі, і тому не буде заохочувати до купівлі землі умайбутньому, коли землі сільськогосподарського призначення будуть продаватися.Також вона не задовольняє власників сільськогосподарських підприємств, оскількиорендні виплати для них обтяжливі і не сприяють зростанню їхньої економічноїактивності.
Наведена картина поставила проблему співвідношення причин танаслідків орендних виплат, суттєвих відмінностей між звичаями і поведінкоювласників орендно-майнових паїв та підприємств і про можливості та умови їхвзаєморозуміння. Тому необхідні заходи щодо корінного перегляду формуванняполітики участі власників земельних та майнових паїв у розподілі доходівсільськогосподарських підприємств.
Варто відзначити, що нині фактично відсутня наукова дискусіящодо удосконалення політики участі власників земельних та майнових паїв урозподілі доходів сільськогосподарських підприємств.
Вартість майна, переданого в оренду, становила понад 9,5млрд. грн. Кількість осіб, які отримали право на майновий пай, становила понад6 млн. чол., середній розмір індивідуального майнового паю — 3604 грн., причомуу Дніпропетровській області він становить 6706 грн., а в Чернівецькій — 1141грн. Частка орендної плати від грошової вартості орендованого майна згідно здоговорами становить 1%. Частка розрахунків за оренду майна у грошовій формістановить 28%, причому в Рівненській області це 0%, а у Запорізькій — 64%.Часто за оренду майна підприємства розраховуються зерном і ця частка становить27%, причому в Запорізькій області це 2%, а у Закарпатській — 79%. Крім того,набули поширення розрахунки так званими послугами (особливо у фінансово слабкихпідприємствах), частка цих розрахунків становить 20%, причому у Чернівецькійобласті — 4%, Рівненській — 66%, а в Житомирській — 34%.
Кількість громадян, які мають право на земельний пай, понад6,9 млн. осіб. Частка орендної плати від грошової вартості орендованої землістановить 1,4%, причому в АР Крим — 0,9%, а у Дніпропетровській, Закарпатській,Івано-Франківській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Черкаськійобластях — 1,5 %. Частка розрахунків за оренду землі у грошовій формі становить15 %, причому в Тернопільській області — 1%, а у Кіровоградській — 22%.Найчастіше за оренду землі розраховуються зерном — 60% усіх розрахунків,причому в Тернопільській області 90%, а в Донецькій — 40%. Послугами за оренду землірозраховуються лише 6% усіх розрахунків, причому у Чернівецькій області 0 %, ау Рівненській — 46 %.
Аналіз орендних виплат сільськогосподарських підприємств(табл. 1) свідчить, що з року в рік має місце тенденція до зменшення сумнарахування орендних виплат за майно.
Так, у 2001 р. було нараховано 127,5 млн. грн., у 2005 р. — 73,2, тобто суми нарахувань дивідендів за майно за чотири роки зменшилися напонад 57 %. Викликає занепокоєння стійка тенденція щодо невиконання договірнихзобов'язань. Відсоток виконання договірних зобов'язань знижується. У 2001 р.він становив 87, у 2004 р. — лише 75%. Слід відмітити, що лише в Закарпатськійта Миколаївській областях виконання договірних зобов'язань сягає 100%, а вХмельницькій — 45%.
Суми нарахувань дивідендів за користування землею мають нетаке помітне коливання по роках і є більш постійними. Так, у 2001 р. булонараховано 2049 млн. грн., у 2004 р. — 2263 грн., тобто суми нарахуваньдивідендних виплат за користування земельними частками за чотири роки майже не змінилися.Відсоток виконання договірних зобов'язань за оренду землі також зменшується. У2001 р. він становив 98%, у 2004 р. вже — 93%. Варто зазначити, що лише вКіровоградській та Тернопільській областях виконання договірних зобов' язаньсягає 100%, а, наприклад, у Сумській області — 72%.
Проведені дослідження показали, що дуже часто на практиціорендні виплати сплачують за так званим залишковим принципом, і переважноневчасно. Відомо немало спроб керівників зменшити орендну плату при розрахункахз власниками паїв за завищеними цінами за сільськогосподарську продукцію танадані послуги. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для цих виплат,необхідно вилучати з наявних фінансових ресурсів сільськогосподарськихпідприємств і при цьому немає різниці як ці виплати будуть відображені вобліку, оскільки нерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а єпоказником із бухгалтерського звіту.
Середній розмір земель сільськогосподарського призначеннястановить 783,6 га. При цьому власна земельна ділянка підприємства мінімальна,тобто, головним чином, земля та майно взято в оренду. Однак, чим більше боргівмає підприємство у структурі свого капіталу, тим вищий фінансовий ризик. Цеозначає, що незалежно від рівня доходу від своїх операцій, що підприємство маєсплачувати орендну плату як за землю, так і за майно. Отже, чим більшепідприємство бере в оренду землі та майна, тим більше в нього фіксованих витраті тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі.Якщо в період економічного підйому вигідно брати в оренду майно та землю, то цезавдає збитків у період спаду економічної активності. За такого стану речей недоводиться особливо дивуватися, що третина сільськогосподарських підприємств ізроку в рік є збитковими.
Нині більшість селян віддали свої земельні паї в оренду до п'яти років. Основна частина з них має строк оренди до трьох років, а подекудилише на один рік, що не дає змоги господарствам планувати перспективи розвиткуі не заохочує інвесторів вкладати великі кошти у сільськогосподарськевиробництво. У той же час в європейських державах договори оренди укладаютьсяна строк понад п'ять років. В основному це договори на весь цикл сівозмін(10-15 років), з них значна частина договори на 20-50 років.
Без розробки оптимальної політики участі власників земельнихта майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств, яка бзадовольнила як селян, так і інвесторів, ці проблеми вирішити неможливо.Удосконалення такої політики потребує не лише перегляду строків оренди, а йстворення умов, які б зацікавили власників паїв віддавати землю та майно вдовгострокову оренду. Це може бути досягнуто збільшенням орендних виплат.Підвищення повинно бути обґрунтовано пов'язано з показниками величини паю тагрошової оцінки землі. Це дозволить не лише розвивати великі товарнігосподарства, а ще дасть можливість залучати додаткові фінансові ресурси всільськогосподарське виробництво, що сприятиме застосуванню нових технологій.
У процесі дослідження політики участі власників земельних тамайнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств стаєочевидним, що вона прямо пов'язана з можливістю виділення в складі вартостісільськогосподарської продукції доданого продукту, який створюється завдячуючитакому засобу виробництва як земля з її унікальними якостями. Цей доданийпродукт взаємопов'язаний та взаємозумовлений земельною рентою.
Останнім часом при вирішенні складних економічних проблемщодо використання землі як засобу виробництва, спостерігається негативнатенденція ігнорування поняття земельної ренти. Рента, як економічна категорія,не достатньо розглядається і в наукових дослідженнях стосовно цих проблем. Хочанеобхідним був би розгляд земельних проблем саме через призму цієї економічноїкатегорії. Це пояснюється насамперед багатогранністю і складністю поняттяземельної ренти, що в свою чергу породжує її різне тлумачення, а томунеможливість використання для вирішення практичних завдань вітчизняної аграрноїекономіки.
У. Петті визначив закон ренти так: «Я вважаю, що коли…людина відняла з усього врожаю насіння, що вимагається їй, то частина зерна, щозалишилася, є природна і щира земельна рента за цей рік; середня ж величина засім років чи, швидше за стільки років, у межах яких відбудеться цикл зміниголоду достатком, і навпаки, дасть звичайну земельну ренту в зерні» [3].Тобто стверджується, що врожай містить у собі результат участі природи і працюлюдини. У. Петті у своєму визначенні ренти не пов'язує її прямо з природою, алей не використовує категорій власності.
А. Сміт визначав ренту як надлишок над необхідним продуктом.Він зазначав: «Рента, розглянута як плата за користування землею, природноявляє собою найвищу суму, яку в стані сплачувати орендар при заданій якостіземлі» [4]. Одночасно А. Сміт писав, що власник землі частину врожаю, якаперевищує додатковий продукт, здатний привласнювати собі.
На думку Д. Рікардо, «Рента — це та частка продуктуземлі, що сплачується землевласнику за користування первісними і непорушнимисилами ґрунту» [5]. У цьому ствердженні Д. Рікардо, підкреслюючи рольприроди, визначає ознаку присвоєння як головну, що притаманна ренті. Така точказору стає класичною.
К. Маркс пов'язує поняття земельної ренти з доданою вартістю:«усяка земельна рента є додана вартість, продукт доданої праці» [6].Землевласник привласнює ренту як капіталіст додану вартість. Одночасно К. Марксвідмічає участь природи в створенні доданої вартості, хоча й відводить їйдругорядну роль, прирівнюючи до звичайного засобу виробництва: «силаприроди — не джерело додаткового прибутку, а лише її природний базис...»[6].
М.І. Туган-Барановський трактує так поняття земельної ренти:«Земельна рента — нетрудовий доход, що добувається користуванням стійкими,корисними властивостями землі. Земельна рента, разом з прибутком, є іншимосновним видом нетрудового доходу» [7], і далі «земельна рентапідлягає своїм законам, які стоять у певному розумінні, за соціальною боротьбоюі вище неї». Вчений виділяє «три основні джерела земельної ренти:природні відмінності наділів землі щодо становища їх у просторі, природнівідмінності продуктивності наступних витрат хліборобської праці і відмінностіприродної врожайності наділів землі» [7], причому він пише що,«земельна рента — це данина, яку суспільство платить землевласнику, котрийсам по собі жодної участі в утворенні свого доходу не бере» [7], тобтопов'язує ренту з відносинами власності на землю.
А. Маршал писав: «Та частина доходу від землі, щодістається землевласнику, для всіх періодів не дуже великої тривалостівизначається головним чином, станом ринку на даний продукт, але має невеликийзв'язок з витратами різних посередників, що вимагаються для вирощування цьогопродукту, ось чому за своєю природою ця частина є рентою» [3].
Сучасна українська економічна енциклопедія визначає ренту якстабільний доход, одержуваний від капіталу, землі та інших факторів [8].Підсумовуючи, слід зазначити, що джерелом виплат за оренду землі повинна бутирента. Але цей природний висновок у практиці сільськогосподарських підприємствпри розробці політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілідоходів сільськогосподарських підприємств не використовується, більше тогоігнорується, а загальні рекомендації щодо акціонерних товариств народногогосподарства і світового досвіду, який переважно ґрунтується на великихкорпораціях у даному випадку недостатні.
Господарська та юридична практика нічого подібного до цих пірне знала, тому потрібно порівнювати цю форму розподілу доходів з якоюсь ізіснуючих. І, на нашу думку, дивідендна політика переробних підприємств АПВ можебути базою для таких порівнянь, хоча ми розуміємо певну умовність при наведенніподібної паралелі.
Проведене нами дослідження 567 сільськогосподарськихпідприємств та 383 переробних підприємств з усіх регіонів України та аналізінформації щодо дивідендної політики підприємств АПВ дали цікаві результати.
Витрати на оренду в сільськогосподарських підприємствахсягають понад 10% усіх витрат на виробництво (коливання від 3 до 23%, причому3% — це потужні підприємства з новими технологіями, де майнові паї викупленіінвесторами- власниками, 23% — фінансово слабкі підприємства) у переробнихпідприємств — 2-3% (коливання від 1 до 7%), тобто у кілька разів менші.
У переробних підприємствах організаційна форма (головнимчином, відкриті і закриті акціонерні товариства) має вплив на дивіденднуполітику (коливання від 0,1% до 17% на вклад, що підтверджує теорію, що вклад увиробництво вищий, ніж на депозит, звичайно у відкритих товариствах менші сумивиплат у закритих більші), у сільському господарстві вплив організаційної формипідприємства на суми орендних виплат не суттєвий.
У сільськогосподарських підприємствах суми орендних виплатофіційно фіксуються (відсоток орендної плати від грошової вартості орендованогомайна згідно з договорами становить 1 %) і завищуються (через ціни, послуги), упереробці, навпаки, або зовсім не виплачуються, або офіційно значнозанижуються, а то й приховуються зовсім.
У сільському господарстві більше використовуються кредитикомерційних банків під високі процентні ставки, що має значний вплив на оренднівиплати, у переробці взяті кредити в комерційних банках дешевші (на 3-5 %,інколи на 8-10 %), менше потребують застави, мають коротші терміни, дають більшефективну віддачу, і поряд з кредитами залучаються кошти через емісію, щовигідніше і менше «тисне» на виробництво.
Терміни орендних виплат у сільськогосподарськихпідприємствах, як правило, осінь поточного року, тобто до закінченнякалендарного року, у переробників — березень-травень, після закінчення року(трапляються виплати у вересні, тобто через дев'ять місяців після закінченняроку). Таким чином, у переробників виплати менше впливають на виробничудіяльність, більше пристосовані до потреб підприємства.
Власники переробних підприємств, особливо закриті товариствабільше переймаються фінансовими успіхами підприємства та прибутками, ворендодавців у сільському господарстві практично відсутня зацікавленість(особливо якщо орендодавці не проживають за місцем розташування підприємства).
Дивідендна політика на підприємствах переробки залежить відприбутків, у сільськогосподарських підприємствах орендні виплати стабільновизначені без врахування фінансового стану підприємства.
Дивіденди нараховуються і виплачуються на підприємствахпереробки у переважній більшості грошима, на сільськогосподарськихпідприємствах, головним чином, товарами і послугами, грошових виплат мало(частка розрахунків за оренду майна у грошовій формі становить 19%, причомуколивання від 1% до 66%. Часто за оренду майна підприємства розраховуютьсязерном, і ця частка становить 37% (коливання від 4% до 86%).
У сільськогосподарських підприємствах плата за оренду можебути нарахована, але не виплачена, і борг «висить» на переробнихпідприємствах. Якщо немає можливості, то дивіденди зовсім не нараховуються, іборгові зобов'язання не збільшуються з року в рік у зв'язку з невиплатоюдивідендів, що звичайно позитивно впливає на фінансовий стан.
У селян відсутня альтернатива вибору щодо надання в орендусвого майна і землі та щодо залучення досвідчених висококваліфікованихспеціалістів та робітників. Оскільки переробні підприємства у переважнійбільшості розташовані у містах, то є альтернатива вибору, причому чим убільшому місті розташоване підприємство, тим більша альтернатива вибору і тимвоно краще працює, причому це пов'язано також із ринками збуту, транспортом,наявністю робочої сили, а головне є конкуренція і альтернатива як у керівниківщодо залучення робочої сили, так і в дрібних акціонерів, а особливо у тих, хтовкладає реальні кошти.
Політику підприємства щодо орендних виплат усільськогосподарських підприємствах формують директори, і у переважній своїйбільшості не несуть фінансової відповідальності за виконання договірних зобов'язань, у переробних підприємствах рішення про виплату дивідендів приймаютьвласники підприємств.
У сільськогосподарських підприємствах майно і земля надаютьсяна визначений термін, у переробних підприємствах немає термінів оренди,оскільки організаційними формами виступають ВАТ чи ЗАТ, які створюються наневизначений термін.
Структура капіталу підприємств у сільському господарстві іпереробці відмінна: у сільгосппідприємствах переважна більшість запозиченогокапіталу (орендується), у переробці власний (акціонерний) капітал.
У сільському господарстві політика участі власників земельнихта майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств зазнаєвеликого державного впливу, причому правила гри можуть змінюватися часто і неочікувано як для власників (пайовиків), так і для керівників (орендарів).
Проведений порівняльний аналіз дивідендної політикисільськогосподарських підприємств і підприємств переробки сільськогосподарськоїпродукції дозволяє зробити наступні висновки.
При розробці державними органами політики участі власниківземельних та майнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарськихпідприємств не було враховано об' єктивні фактори, зокрема дію закону ренти,багатогалузевість та фінансову неоднорідність сільськогосподарськихпідприємств. Врахування таких факторів вимагало гнучкого поетапногопристосування сільськогосподарських підприємств до ринкових регуляторів табільш вагомої фінансової підтримки з боку держави.
Якщо до основних факторів впливу на орендні виплатисільськогосподарських підприємств належать: державне регулювання; відсутністьконкуренції; терміни оренди; поточні інтереси засновників та керівництвапідприємства, тобто найважливішими є адміністративні та суб'єктивні чинники. тодивідендна політика підприємств переробки залежить у більшості випадків відфінансових чинників, тобто найбільший вплив мають об'єктивні ринкові чинники.
У підсумку все це зумовило, що селян, власників такерівництво підприємств не задовольняє політика участі власників земельних тамайнових паїв у розподілі доходів сільськогосподарських підприємств. Більшетого, це стало чи не головним стримувачем подальшого розвиткусільськогосподарського виробництва.
Можна виділити основні умови, які необхідно враховувати привиробленні політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілідоходів сільськогосподарських підприємств: дію закону земельної ренти; факториринкового середовища; наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів напідприємстві для орендних виплат; наявність різноманітних кредитних тафінансових обмежень; поточні фінансові зобов'язання та існування заборгованостіза ними; статутні вимоги; мета та економічні завдання підприємства; нормиподаткового законодавства; наявність прибуткових альтернатив вкладанняфінансових ресурсів у певні періоди; інтереси власників земельних та майновихпаїв; встановлення терміну виплат відповідно до платіжного календаря.
Основні завдання, які необхідно вирішити в ході реформуваннята реалізації політики участі власників земельних та майнових паїв у розподілідоходів сільськогосподарських підприємств такі: виявлення чинників, зумовленихвпливом земельної ренти; визначення оптимальної для підприємства структуриджерел формування фінансових ресурсів; виявлення основних факторів, яківпливають на прийняття рішення щодо розмірів та термінів орендних виплат;оцінка впливу орендних виплат на вирішення конфлікту інтересів між пайовиками,власниками, трудовим колективом, кредиторами та керівництвом підприємства;визначення оптимального співвідношення фінансових ресурсів між оренднимивиплатами та їх використанням на цілі виробництва; вибір оптимальних методівнарахування та термінів і форм орендних виплат; оцінка впливу рішень щодоорендних виплат на інвестиційну привабливість підприємства; узгодженнястратегії орендних виплат із законодавством.
Висновки
Політика участі власників земельних та майнових паїв урозподілі доходів сільськогосподарських підприємств, організована з урахуваннямвикладених пропозицій та принципів, дозволить забезпечуватисільськогосподарським підприємствам стабільний економічний розвиток таприбутковість на довгостроковий період, сприятиме формуванню ресурсногопотенціалу та досягненню високих темпів приросту їх виробничої діяльності,істотно підвищуватиме платоспроможність та конкурентоспроможністьсільськогосподарських підприємств, що в свою чергу сприятиме забезпеченню їхфінансовими ресурсами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
1.Фінансив період реформування агропромислового виробництва / М.Я. Дем'яненко, В.М.Алексійчук, А.Г. Борщ та ін. / За ред. М.Я. Дем'яненка — К.: ІАЕ УААН, 2002 — 645 с.
2.ҐудзьО.Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств: (Монографія). — К.:ННЦ ІАЕ, 2007. — 578 с.
3.МаршалА. Принципи ^кономической науки. — Ч. ІІІ. — М., 1993.
4.СмитА. Исследование о природе и причинах богатства народов. -М.: Сощкгиз, 1962. — 587 с.
5.РикардоД. Начала политической ^кономии // Классика ^кономической мисли. — М., 2000.
6.МарксК. Капитал / Избранние сочинения. — Т.3. — М.: Госполитиздат, 1988.
7.Туган-БарановськийМ.І. Політична економія. — К., 1994.
8.МочернийС. Рента // Економічна енциклопедія: У 3 т. — Т.ІІІ. — К., 2000.