ВСТУП
Зовнішньоекономічнадіяльність є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва. Завдякиїй забезпечується покриття потреб країн світового співтовариства у сировині,матеріалах, паливі, енергоносіях, машинах, обладнанні та устаткуванні, товарахширокого вжитку, послугах. Разом з тим зовнішньоекономічна діяльність єсуттєвим джерелом валютних надходжень до державного бюджету. В умовах переходудо ринку зовнішньоекономічна діяльність виступає невід'ємним напрямомпідприємництва багатьох великих, середніх та малих фірм, які функціонують упромисловості, сільському господарстві, будівництві, зв'язку, на транспорті, уфінансовій сфері тощо. Цим обумовлено помітний інтерес до питань, пов'язаних зі здійсненням зовнішньоекономічноїдіяльності.
Метою курсовоїроботи перш за все є розширення базових, теоретичних і практичних знань знавчальної дисципліни «Економіка підприємства», а також формування ізакріплення комплексних знань наукової роботи. Особливістю роботи є зверненняуваги, вивчення і розуміння проблем даної теми.
Завдання курсовоїроботи полягає у дослідженні організації та напрямків підвищення ефективностізовнішньоекономічної діяльності підприємства, різних методологічних способів,що пов'язані з впливом і розвитком міжнародної економічної ситуації в країні.
Важливою увагоюдо розгляду даної теми є її актуальність. Саме суперечності стандартів підприємницькоїдіяльності різних країн призводять до коректування та вдосконалення економічнихвідносин на міжнародному рівні, що є важливим фактором формування добробуту нелише учасників зовнішньоекономічної діяльності підприємства, а й охоплюєдержавний бюджет країни, тобто несе в собі вплив на все населенняцивілізованого суспільства.
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Зовнішньоекономічнадіяльність як вид підприємництва
Зовнішньоекономічнадіяльність (ЗЕД) є одним із важливих чинників стабільного розвиткунаціонального господарства країн світу. В сучасних умовах жодна країна не можесамостійно ефективно розвивати виробничі процеси на рівні вимогнауково-технічного розвитку. Тільки використовуючи переваги сукупногоміжнародного науково-технічного потенціалу, переваг міжнародного поділу праці,країни світового співтовариства, в тому числі і наша держава, можуть вирішуватигосподарські завдання, що забезпечують економічне зростання та піднесеннядобробуту населення.
Глобалізаціяекономічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасногосвіту, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні(внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки.Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них,звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається внапрямку інтеграції в міжнародну економіку.
Глобалізаціянасправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку,однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнароднуекономіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, щозуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростанняекономіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створиломожливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні такихекономічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.
Навідміну від цього для багатьох країн, що проводили в 70—80-ті роки XX ст. автаркічну політику, булихарактерні застій чи спад економіки, зростання бідності й високі темпиінфляції. Кризи, які спостерігалися в останнє десятиліття в країнах зперехідною економікою, з усією очевидністю продемонстрували, що можливості, яківідкриваються глобалізацією, несуть у собі певні небезпеки. Ці ризики пов'язаніз нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної йекологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу на ринковутрансформацію економіки, інтеграцію до світового співтовариства.
Хочаглобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро імакроекономічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються ірозвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вонивстановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїмизарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах,формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати.
Головноюособливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальнастратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі жджерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різнихкраїнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючупослідовність у розвитку цього процесу: збут — постачання — виробництво.
Процесглобалізації в процесі свого розвитку потребує підтримки державної влади, їїмакроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки вдержавній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті«лібералізація». Глобалізація економічної діяльності наполегливовимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхахміжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій.Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусімзаймається Світова організація торгівлі (СОТ).
Доостаннього часу вважалося, що головними суб'єктами глобалізації є країни. Аледослідження останнього десятиріччя показали, що реальний контроль над процесамиглобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти вособі глобальних корпорацій і глобальних банків. Так, за даними Світовогобанку, до 100 найбільших суб'єктів економіки за розмірами ВПП (доданоївартості) належать транснаціональна корпорація (ТНК) та 49 держав. Оборотнайбільших з ТНК можна порівняти із ВВП таких розвинених країн, як Франція,Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. Отже, міжнародні економічні відносини всучасних умовах глобалізації все більше набувають форми транснаціоналізації,розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство,а не держава стає головним суб'єктом зовнішньої економіки.
Поняття«зовнішньоекономічна діяльність підприємства» на території України з'явилосяв СРСР в 1986 р. у контексті загальної спроби реформуватиадміністративно-командну систему економіки, яка на той час перебувала в станіглибокої кризи. Суть так званої «перебудови системи управлінняекономікою» полягала в намаганні децентралізувати процес прийняттяекономічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державноївласності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств.
У зовнішньоекономічній сферітак звана «перебудова» передбачала поступову відмову від монополіїдержави на здійснення будь-яких економічних операцій. Зазначена монополія булазаконодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів«Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» як тимчасовий засіб захистузовнішньоекономічних інтересівмолодої більшовицької держави від зазіхань світового імперіалізму. З часом цей«тимчасовий засіб» було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а йна всі зовнішньоекономічні операції.
/>Така ситуація спричинилаабсолютну незацікавленість підприємств у будь-яких стосунках із закордоном,адже економічний ефект від обміну між країнами вилучався союзним урядом.Керівники підприємств усіма законними і незаконними засобами намагалисязвільнитися від експортних поставок, орієнтували виробництво виключно навнутрішній ринок, який у зв'язку з тотальним дефіцитом взагалі не висувавніяких вимог до якості продукції. У структурі радянського експорту домінувалиенергоносії, сировина, золото і зброя. За рахунок імпорту держава мінімальнозабезпечувала внутрішній споживчий ринок товарами широкого вжитку, апромисловість — необхідним обладнанням. Серед населення і підприємств побутував«культ імпортних товарів», які різко відрізнялися за якістю татехнологічним рівнем виробництва від вітчизняної продукції.
Післяпроголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямованіна істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширенняправ підприємств і організацій у цій сфері. Зовнішньоекономічна діяльністьпочинає розглядатися не тільки як складова господарської діяльностіпідприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створенняпередумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. Уцей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України«Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний митнийтариф», «Про режим іноземного інвестування», Декрет КабінетуМіністрів України «Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю» та ін.
Длявирішення проблем ефективного захисту вітчизняного виробника і забезпеченнядостатніх доходів державного бюджету, поряд з певним зниженням середнього рівняімпортного мита, ліквідовуються пільги, що надавалися в рамках так званогопреференційного режиму, яким користувалася раніше численна група країн, щорозвиваються. Більшість із них сьогодні мають кращий економічний стан, ніжУкраїна, тому в 1996 р. ці пільги були ліквідовані.
Дляукраїнської економіки була характерною, з одного боку, підвищена увага дозалучення іноземного капіталу з метою макроекономічної стабілізації тастимулювання структурних змін, а з іншого — несприятливий інвестиційний кліматдля будь-яких видів інвестицій (і зовнішніх, і внутрішніх), що зумовлювалонизький рівень інвестиційної активності, особливо щодо оновлення обладнання.Зрозуміло, що в таких умовах значний приплив іноземних інвестицій, перш за всепрямих, був неможливий.
До1996 р. для України була характерною політика, яка полягала в забезпеченніпідприємствам з іноземними інвестиціями суттєвих податкових пільг (автоматичнезвільнення на 5 років від податків на прибуток (дохід) за умов наявності 20-відсотковоїчастки у статутному капіталі і при досягненні мінімально-обумовленої сумиінвестицій, яка з 1993 р. називалася кваліфікованою інвестицією). Ці пільгидоповнювалися звільненням майна, що ввозилося як іноземна інвестиція, відввізного мита та митних платежів. Частковою компенсацією таких пільг булооподаткування за ставкою 15 % прибутків та доходів, що вивозилися.
Такасхема надання пільг на загальних засадах виявилася малоефективною. Більше того,вона створювала умови для ухилення національних виробників від сплати податківшляхом створення спільних підприємств за мінімальною участю іноземногокапіталу, не пов'язаного з розвитком виробничих технологій.
Непродуманаполітика надання пільг більшості підприємств з іноземним капіталомзабезпечувала їм односторонню перевагу перед суто національним виробником, що,у свою чергу, порушувало умови конкуренції на внутрішньому ринку і зумовлювалозменшення конкурентоспроможності останніх.
Слід зазначити,що багатьма солідними іноземними інвесторамитакі пільги сприймалися як підтвердження наявності в країні несприятливогоінвестиційного клімату, недоліки уряд намагався компенсувати податковимипільгами.
У1996 р. бувприйнятий новий закон щодо регулювання умов для іноземних інвестицій, в якомубула переглянута концепція їх залучення. До іноземних інвестицій відтодізастосовувався національний режим регулювання, у тому числі в питанняхоподаткування. А податкові пільги надавалися виключно на основі спеціальних урядовихрішень щодо конкретних інвестиційних проектів, якщо вони визнавалися пріоритетнимидля економіки. Разом з тим перший досвід застосування такого підходу показав,що він пов'язаний з надмірними пільгами для учасників проектів, з одного боку,і надмірними обмеженнями для їх потенційних конкурентів, з іншого.
Основніфактори, що робили непривабливою Україну для
іноземних інвесторів:
—загальна макроекономічна та політичнанестабільність;
—відсутність розвинутої ринковоїінфраструктури (слабка потужність та ненадійність банків, нерозвиненістьфінансових ринків);
—нестабільність законодавства, якерегулює іноземні інвестиції та економічну діяльність у цілому;
—загальні несприятливі умови іззаконністю та правопорядком у межах країни, перш за все високий рівенькорупції;
—відсутність секторальних пріоритетіву залученні іноземних інвестицій, що зумовлює таку структуру їх перерозподілу,яка не відповідає національним пріоритетам;
—вузькість спектра методів залученняінвестицій.
Особливо слід вказати на суттєві викривлення у політиці портфельнихінвестицій в українську економіку. Вони не є інвестиціями в реальний секторекономіки, оскільки ринок корпоративних цінних паперів в Україні залишаєтьсяслаборозвинутим. Портфельні інвестиції в основному пов'язані з діяльністюіноземних інвесторів на ринку облігацій державної позики. Влітку 1997 р. часткаоблігацій державної внутрішньої позики, що належала нерезидентам, сягала 70 %.Однак з осені 1997 р. в результаті «втечі» нерезидентів з ринку цихоблігацій їх частка різко скоротилася.
Додатковимджерелом інвестування національної економіки залишаються довго тасередньострокові приватні запозичення, заборгованість за якими, починаючи з2001 року зросла більш ніж удвічі й наприкінці третього кварталу 2003 рокустановила 3,4 млрд дол. США. За практично незмінних (10,2— 10,4 млрд дол. США)обсягів зовнішнього боргу за довгостроковими іноземними запозиченнями уряду такредитами, наданими міжнародними фінансовими організаціями (МФО), часткаприватних негарантованих кредитів у загальному обсязі зросла з 12,4% (2000 р.)до 24,5% (2003 р.), що свідчить про підвищення рівня довіри іноземнихкредиторів до української економіки.
Зменшенняобсягів зовнішніх запозичень, отримуваних державою від МФО у 2001 році, тапрактичне припинення їх надходжень у 2002 році спонукало Україну вийти наміжнародні фондові ринки через розміщення єврооблігацій. Підвищення кредитногорейтингу країни та успішно проведена презентація українських єврооблігацій дализмогу уряду в 2003 році залучити 1 млрд дол. США, а іншим позичальникам — 0,3млрд дол.
Протев організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішенихпроблем. Структура зовнішньоторговельного обороту, як і раніше, має переважносировинний характер, все ще нераціональним є імпорт, недостатньо ефективнофункціонують підприємства з іноземним капіталом. Великої уваги потребують ітакі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливогоінвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівніпідприємства, підвищення якості експортної продукції і багато ін.
1.2.Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємств
Вумовах ринкової економіки держава має виконувати певні функції, які компенсуютьтак звані «відмови ринку», тобто регулювати ті сфери господарськогожиття, у яких ринок є безсилим. Для виконання таких функцій держава здійснюєекономічну політику із забезпечення країни суспільними благами, з підтримкидосконалої конкуренції та боротьби з монополізмом, регулювання зовнішньоекономічногосектору та ін.
Зовнішньоекономічнаполітика є частиною економічної політики, яка у свою чергу є складовою політикидержави взагалі її цілі мають бути сумісними з цілями економічної політик таполітики взагалі. Так само зовнішньоекономічні заходи мають бути сумісними іззагальним політико-економічним та суспільно-політичним ладом у суспільстві.Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатися тільки як засіб або проміжнамета для досягнення стратегічної загальноекономічної або загальнополітичноїцілі.
Підзовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнароднихекономічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносиниохоплюють всі економічні операції, які здійснюються між господарськими суб'єктамикраїни та їх іноземними партнерами (зокрема імпорт та експорт товарів,капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили та грошей).
Основоюзовнішньоекономічної політики є теорія міжнародної економіки, яка займаєтьсявизначенням основ зовнішньоекономічних операцій та досліджує їх вплив нагосподарські події в країні і за кордоном. Одержані при цьому знання є основоюдля формулювання цілей та прийняття рішень для ефективної зовнішньоекономічноїполітики.
Абстрактніцілі регулювання зовнішньоекономічного секторуреалізуються кожною країною неізольовано, а в певних пропорціях, зпевними акцентами на певних історичних етапах. Так, в Законі України «Прозовнішньоекономічну діяльність», який є основним нормативно-правовимдокументом у цій сфері, зафіксовані такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні:
— забезпеченнязбалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;
— стимулюванняпрогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічнихзв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
— створеннянайбільш сприятливих умов для залучення
економіки України до системи світового поділу праці та її зближення до ринковихструктур розвинутих зарубіжних країн.
Цейсамий Закон визначає суб'єктів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вУкраїні:
—Україна як держава в особі її органіву межах їх компетенції;
—недержавні органи управлінняекономікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації,спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їхстатутних документів;
—самі суб'єкти зовнішньоекономічноїдіяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються міжними.
Длярегулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні використовуються певніінструменти, а саме:
—закони України;
—передбачені в законах України актитарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами Українив межах їх компетенції;
—економічні заходи оперативногорегулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законівУкраїни;
—рішення недержавних органівуправління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межахзаконів України;
—угоди, які укладаються між суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.
Кожнакраїна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності на її території, метою якого є: захист власних економічних інтересівта законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створеннярівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; розвиток усіхвидів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всіх напряміввикористання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції таліквідація монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Державата її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічнудіяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручанняздійснюється згідно з чинним законодавством.
Найвищиморганом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є ВерховнаРада України. До компетенції Верховної Ради України належить:
—прийняття, зміна та скасуваннязаконів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;
—затвердження головних напрямівзовнішньоекономічної політики України;
—розгляд, затвердження та змінаструктури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
—укладання міжнародних договоріввідповідно до законів України про міжнародні договори та приведений чинногозаконодавства України у відповідність до правил, встановлених цими договорами;
—встановлення спеціальних режимівзовнішньоекономічної діяльності на території України;
—затвердження списків товарів, експортта імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
Такожорганом державного регулювання ЗЕД є Кабінет Міністрів України, який:
—вживає заходів для здійсненнязовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;
—здійснює координацію діяльностіміністерств, державних комітетів та відомств України з регулюваннязовнішньоекономічної діяльності;
—координує роботу торговельнихпредставництв України в іноземних державах;
—приймає нормативні акти з питаньзовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;
—проводить переговори й укладаєміжурядові договори з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках,передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечуєвиконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічноїдіяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими КабінетуМіністрів України, та залучає до їх виконання інших суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;
—відповідно до своєї компетенції,визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради Українипропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органівоперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності,повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету МіністрівУкраїни, які він має згідно з законами України; союзів, до яких входитьУкраїна, і в разі запровадження будь-якого спеціального режиму згідно зміжнародними договорами за участю України.
Суб'єктигосподарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльностіу здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними принципами.
1.Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічноїдіяльності, що полягає:
—у виключному праві народу Українисамостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на територіїУкраїни, керуючись законами, що діють на території України;
—обов'язку України неухильновиконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічнихвідносин.
2.Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:
—у праві суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічнізв'язки;
—у праві суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямонезаборонені чинними законами України;
—в обов'язку дотримуватися приздійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законамиУкраїни;
—у виключному праві власностісуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результатизовнішньоекономічної діяльності.
3.Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:
—у рівності перед законом усіхсуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в томучислі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
—забороні будь-яких, крім передбаченихцим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінаціясуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктівгосподарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншимиознаками;
— неприпустимостіобмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків,передбачених законом.
4. Принципом верховенства закону, що полягає:
—у регулюванні зовнішньоекономічноїдіяльності тільки законами України;
—забороні застосування підзаконнихактів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють длясуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, яківизначені законами України.
5. Принципом захисту інтересів суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:
—забезпечує рівний захист інтересівусіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктівгосподарської діяльності на її території згідно з законами України;
—здійснює рівний захист всіх суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності України за межами країни згідно з нормамиміжнародного права;
—здійснює захист державних інтересівУкраїни як на її території, так і за її межами лише відповідно до законівУкраїни, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.
6. Принципомеквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезеннітоварів.
Суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
—фізичні особи — громадяни України, громадяни республік
Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які
мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України іпостійно проживають на території України;
—юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які
мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організаціїта об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарськихтовариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми,посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи,міжнародні об'єднання, організації та ін.), в тому числі юридичні особи, майнота капітал яких є повністю у
власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
—об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не єюридичними особами згідно з законами України, але які мають постійнемісцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законамиУкраїни не заборонено здійснювати господарську діяльність;
—структурні одиниці іноземнихсуб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно ззаконами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходженняна території України;
—спільні підприємства за участюсуб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарськоїдіяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійнемісцезнаходження на території України;
—інші суб'єкти господарськоїдіяльності, передбачені законами України.
Українав особі її владних органів, місцеві органи влади й управління в особі створенихними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічнійдіяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльностіна території України, діють як юридичні особи.
Довидів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієїдіяльності, належать:
—експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
—надання суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктамгосподарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних,страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких,брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових,аудиторських, юридичних, туристських та ін., що прямо і виключно не забороненізаконами України; надання зазначених вище послуг іноземними суб'єктамигосподарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
—наукова, науково-технічна,науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземнимисуб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів накомерційній основі;
—міжнародні фінансові операції таоперації з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
—кредитні та розрахункові операції міжсуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктамигосподарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльностібанківських, кредитних та страхових установ за межами України; створенняіноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на територіїУкраїни у випадках, передбачених законами України;
—спільна підприємницька діяльність міжсуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктамигосподарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різнихвидів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіннямайном як на території України, так і за її межами;
—підприємницька діяльність натериторії України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау,торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземнихсуб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності за межами України;
—організація та здійснення діяльностів галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів,семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, заучастю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійсненняоптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземнувалюту у передбачених законами України випадках;
—товарообмінні (бартерні) операції таінша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктамизовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарськоїдіяльності;
—орендні, в тому числі лізингові,операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземнимисуб'єктами господарської діяльності;
—операції з придбання, продажу таобміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківськомувалютному ринку;
—роботи на контрактній основі фізичнихосіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на територіїУкраїни, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактнійплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на територіїУкраїни, так і за її межами;
—інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і увиключній формі законами України.
Всісуб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-якіїї види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності таінших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічнудіяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законамиУкраїни. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на територіїУкраїни, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно зЗаконом України «Про підприємництво». Юридичні особи мають правоздійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документівз моменту набуття ними статусу юридичної особи.
Втручаннядержавних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, непередбачених законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, якістворюють для її здійснення умови, гірші від встановлених законом, є обмеженнямправа здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється. Досуб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція увигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності у випадкахпорушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності.
Суб'єктзовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власністькошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти,користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатівзовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій платній або неоплатнійформі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законамиУкраїни.
1.3.Показники ефективності та методи оцінки виробничо-господарської діяльностісуб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
У ЗЕДефективність проявляється у максимізації прибутку при мінімальних витратах,пов’язаних із здійсненням зовнішньоекономічних операцій. Загальні показникиефективності ЗЕД:
1. Зростаннянаціонального доходу країни.
2. Зростанняпродуктивності праці.
3. Зниженнясобівартості продукції.
4. Економіяна сировині, матеріалах, енергії тощо.
Частковіпоказники ефективності ЗЕД:
1. Збільшення питомої ваги у експортному виробництвітих його видів,що функціонують на умовах угод про міждержавнуспеціалізацію і кооперування виробництва.
2.Зростання рівня автоматизації виробничихпроцесів, пов'язаних із ЗЕД.
3.Зростання питомої ваги іноземного інвестування в загальному обсязі інвестицій.
4. Зростаннякількості прогресивних форм міжнародної економічної інтеграції що діють намікрорівні.
Напрактиці економічна ефективність ЗЕД розраховуєтьсяпо конкретному виду зовнішньоекономічних операцій. Найбільшзагальним в цьому відношенні є визначення ефективності відзовнішньоторговельних операцій та найбільш, поширених форм ЗЕД.
Ефективність основних форм ЗЕД можна розрахувати, зокрема,використовуючи наступні формули:
1. Ефективністьекспорту = Прибуток,отриманий від експорту / Загальні витрати, пов'язані з експортом ×100.
2. Ефективність імпорту = прибутоквід імпорту / витрати, пов'язані з імпортом.
3. Ефективністьімпорту = (Нац.витрати пов'язані з імпортом – Витрати реальні, пов'язані з імпортом) / Витратиреальні, пов'язані з імпортом
4. Ефективністьзовнішньоторговельного обороту.
ЕЗТО = ЕЕ+ Е1
де, ЕЗТО — ефективність зовнішньоторговельного обороту;
ЕЕ— ефективність експорту;
Е1 — ефективністьімпорту.
5. Ефективність зовнішньоторговельного обороту.
ЕЗТО = Прибуток від ЗТО / Витрати, пов'язані з ЗТО × 100.
6. Ефективність міждержавноїспеціалізації виробництва (ЕМСВ).
Емсв = Со — Сі,
де, Со — собівартість продукціїдо укладання угоди про МСВ
Сі — собівартість продукції післяукладання угоди про МСВ.
7. Ефективність спільних підприємств (ЕСП).
ЕСП = (ПрибутокСП/ ВитратиСП) – (Прибуток національного виробництва (підприємств) / Витрати,пов'язані з нац. виробництвом
(діяльністю підприємства)).
8. Економічнаефективність підприємства з 100% іноземним капіталом (ЕПІК).
ЕПІК = (Прибутоквід ін. капіталу / ВитратиПІК)– (Прибуток нац. виробництва підприємства / Витрати, пов'язані з нац.виробництвом (діяльністю національногопідприємства)).
До методів оцінкивиробничо-господарської діяльності суб'єктів ЗЕД відносяться показники ефективностідіяльності фірми.
Існує два види такихпоказників:
І. Абсолютні показникиефективності фірм.
II. Відносні показники ефективності фірм.
І. Абсолютні показники:
1. Рентабельність фірми в абсолютному виразі (Рфав):
Рфав = Мпзр – Мпмр
де, Мпзр — маса прибутку фірми в звітному році
Мпмр- масаприбутку фірми в минулому році.
2. Зростанняобсягу продажів фірми (ОПф):
ОПф= ОПзр– ОПмр
де, ОПзр- обсяг продажів фірми у звітному році;
ОПмр — обсягпродажів фірми в минулому році.
II. Відносні показники ефективностіфірми:
3. Рентабельність продукції фірми у звітному році:
Рпфзр = Пфзр/Пфмр.
4. Рентабельність фірми в звітному році:
Рфзр = Пфзр/ОПфзр.
5. Рентабельність фірми в звітному році:
Рфзр = Пфзр/А,
де, А — активи фірми в звітному році (основний + оборотний капітал).
6. Рентабельність основного капіталу (ОК) фірми:
Рок = Пзр/ОКзр.
7. Рентабельність власного капіталу (ВК) фірми:
Рвк = Пзр/ВКзр.
8. Середня норма рентабельності фірми:
(П1+П2+...+Пп) / (А1+А2+...+Ап)
де, П — чистий прибуток завідповідний період часу;
А — балансова вартість активів фірми за винятком амортизації на кінець року, щорозглядається;
п — кількість років.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОЗРАХУНКІВ ЕКСПОРТНИХ ТАІМПОРТНИХ ЦІН СУБ’ЄКТАМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ
Міжнароднаторгівля є важливою складовою макроекономічного регулювання будь-якої держави.Характерною тенденцією сучасного розвитку світової економіки є постійнезростання досить високими темпами обсягів міжнародної торгівлі товарами іпослугами. Ці темпи в багатьох випадках були випереджаючими за темпи зростанняосновних макроекономічних показників. Так, за даними МВФ, лише у 2000 році впорівнянні з попереднім роком обсяги виробництва продукції у промисловорозвинених країнах в поточних цінах зросли на 4,7%, тоді як обсяги зовнішньоїторгівлі товарами в них збільшилися на 6,7%.
Динамікуекспортно-імпортних процесів визначають багато факторів, серед яких особливемісце належить цінам на товари (послуги).Надійна і достовірна інформація щодо рівня і динаміки цін широковикористовується у повсякденній діяльності зовнішньоторговельних організацій,товаровиробників, імпортерів та експортерів товарів і послуг, органівдержавного управління, що координують зовнішньоекономічну діяльність. Ціпитання є дуже актуальними для України, яка лише з 1992 року стала повноправнимсуб'єктом міжнародних економічних відносин і в даний час проводитьцілеспрямовану політику щодо подальшої інтеграції у світову економічнуспівдружність.
Проблемидослідження зовнішньоторговельних цін в умовахпереходу на ринкові механізми господарювання отримали рівне відображення у вітчизняній і зарубіжній (СНД) науково-методичній літературі. Проте здебільше висвітлювалися окремі аспекти цієїпроблеми. Аналіз цього досвіду з позицій комплексного, системного підходу виходячи із реалій розвитку економікисучасної України в повній мірі ще не проводився.
Зекономічної літератури відомо, що ціна є багатофункціональним економічнимявищем, провідною ринковою категорією. За зміною ціни часто випливають серйознісоціальні, економічні, а також політичні наслідки. Тому у всебічній таоб'єктивній статистичній інформації про ціни, у глибокому аналізізакономірностей та тенденцій їх зміни зацікавлене усе суспільство, у тому числіоргани державної влади, маркетингові і збутові служби окремих підприємств таорганізацій.
Сутністьціни, її економічна природа проявляється у подвійній ролі, яку відіграє ціна наринку. Вона, насамперед, є:
— індикатором, що відображає політику та кон'юнктуру ринку(співвідношення попиту та пропозиції, торговельний та економічний ризик, ступень конкуренціїна ринку тощо);
— регулятором ринку, за допомогою якого здійснюється вплив напопит та пропозицію, структуру та місткість ринку, купівельну спроможність гривні,обертання товарних запасів тощо. Водночас обмеження використання ресурсів набуває значення регулятора ціни і є мотивацієюдля виробництва.
Проблемицін і ціноутворення належать до найбільш складнихрозділів економічної теорії, особливу роль вони відіграють у ринковійекономіці.
Аналізцін і факторів ціноутворення не обмежується розгляданням внутрішніх цін, атакож цін на національних ринках. Оскільки світова економіка з часом стаєдедалі більш відкритою, широкого розвитку набувають процеси світовоїінтеграції, збільшуються обсяги торговельно-економічних зв'язків між різнимикраїнами, у тому числі й між Україною та закордонними державами, самостійноюважливою проблемою стає розгляд і аналіз зовнішньоторговельних цін, що діють насвітових ринках товарів та послуг.
Слідзазначити, що на формування зовнішньоторговельних цін впливає набагато більшерізноманітних факторів, ніж на формування внутрішніх цін. Зокрема, можнавиділити такі фактори, як транспортні витрати, страхування, відповідністьсвітовим стандартам, політика в галузі ліцензування та квотування,зовнішньоторговельне законодавство тощо. Під впливом дії цих факторів, а такожз огляду на рівень міжнародної конкуренції на провідних ринках товарів і послугформується так звана «світова ціна» (вона розглядатиметься далі). На формуваннязовнішньоторговельної ціни також значно впливає цінова політика підприємств іорганізацій, які є суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Необхідністьвивчення зовнішньоторговельних цін актуальна також тому, що не всі ціни якфактор міжнародної торгівлі можна розглядати як світові. Так, не можутьвважатися світовими ціни товарообмінних операцій (угоди на компенсаційнійоснові, бартерні тощо); на поставки, що носять випадковий, епізодичний,внутрішньофірмовий та преференційний характер; на продукцію спільнихпідприємств; за угодами, що здійснюються в неконвертованій валюті; в межахзакритих економічних угруповань країн або по лінії надання державної допомоги.
Підсвітовою ціною розуміється ціна, за якою проводяться великі комерційніекспортно-імпортні угоди, що укладаються в основних центрах світової торгівлі,з розрахунками у вільноконвертованій валюті. Іншими словами, світова ціна — цегрошове відображення інтернаціональної (світової) ціни виробництва, якасклалася на світовому ринку. Під впливом конкуренції капіталу урівнюються нормиприбутку всередині тієї чи іншої країни і з'являються національні цінивиробництва. На основі національних цін виробництва різних країн вивозять насвітовий ринок однакові або схожі товари, утворюється національна ціна виробництва,що покладена в основу світової ціни відповідної продукції.
Вузагальненому значенні світова ціна — це ціна достатньо великої партії товару,що регулярно продається і купується на міжнародних ринках за вільноконвертованувалюту і в умовах вільного торговельно-політичного режиму. З практичної точкизору світові ціни — це експортні ціни основних постачальників конкретноготовару та імпортні ціни в найважливіших центрах імпорту цього товару. Якприклад наведемо світові ціни на металобрухт, що були опубліковані в бюлетені«Огляд цін українського та світового товарних ринків» №31 за 2004 рік, якийвидає Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарнихринків (ДЗІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграціїУкраїни.
Зважаючина різноманіття цін світового ринку, тобто коли на однорідний товар існуєдекілька відмінних за своїм рівнем цін, в економічній літературівикористовується поняття представницьких світових цін. Саме на такі цінипотрібно орієнтуватися при укладанні імпортно-експортних угод. Наприклад, найбільш представницькими світовими цінамина пшеницю є експортні ціни Канади, кукурудзу — експортні ціни США, нафту — експортні ціни ОПЕК, кольорові метали — Лондонської біржі металів тощо. Якщо поняття світових цін на сировину, паливо, металиносить досить визначений характер, то цього не можна сказати стосовнопромислових виробів. їх виключно широкий асортимент, відмінності укомплектації, різносторонність технічних та якісних характеристик, а такожнизка інших факторів роблять процеспорівняння цін на такі товари дуже складним, а саме поняття світових цінна них дуже умовним. Разом з тим такий термін використовується на практиці, ісвітовими цінами на готову продукцію прийнято вважати експортні ціни провіднихфірм — виробників такої продукції та її постачальників на світовий ринок.
Длясучасного ринкового господарства, як вже було зазначено, характерна множинністьцін, яка полягає втому, що по одному й тому ж виду товару діють різні за своїмрівнем ціни. Це викликано, по-перше, політикою монополій, що встановлюютьсистему цін, диференційованих по ринках і категоріях покупців; по-друге — державно-монополістичними заходами — торговельною та валютною політикою, атакож некомерційними й іншими спеціальними операціями, що здійснюютьсядержавними установами. Суттєву роль у появі множинності цін відіграє такожпротекціонізм: митні та інші бар'єри, особливі торговельно-політичні та валютнізони призводять до диференціації цін на одні й ті ж види товарів світовоїторгівлі.
Розрізняютьтакі підходи щодо визначення світових цін: по комерційних угодах з оплатою увільноконвертованій валюті; комерційних угодах з оплатою у національній,невільно конвертованій валюті; клірингових угодах; програмах «допомоги» й іншихспеціальних операціях; трансфертні ціни, за якими здійснюютьсявнутрішньокорпоративні операції.
Важливезначення при здійсненні зовнішньоторговельних операцій має так звана контрактнаціна. Ціна контракту — це ціна, встановлена в контракті та виражена у валюті країни-експортера (імпортера) або у валютітретьої країни.
Залежновід способу фіксації розрізняють такі види цін: тверда ціна, рухома ціна, плинна ціна, номінальна ціна, довідковаціна, оптова ціна, паритетна ціна, питома ціна. Існують і деякі інші види зовнішньоторговельних цін, проте їхдетальний розгляд виходить за межі даної статті. Крім того, ціни зовнішньоїторгівлі розрізняються за умовами поставки(СІР, РОВ, ЙАР, КАР, франко-вагон тощо). їх тлумачення і порядокрозрахунків регламентується міжнародними стандартами і наводиться в документі«Інко-термз-90».
Крімзазначених вище на даному етапі зовнішньоекономічної діяльності суб'єктівміжнародної торгівлі України органами державної влади (Мінекономіки)установлюються так звані індикативні ціни на окремі види продукції, щоекспортуються з країни. Основним завданням індикативних цін є інформуванняекспортерів продукції та Державної митної служби про об'єктивний рівень цін, щосклався на світових товарних ринках, з ціллю регулювання експортних поставок іусунення можливостей проведення антидемпінгових процесів у країнах-імпортерахвітчизняної продукції проти українських товаровиробників.
Важливуроль для координації державної зовнішньоекономічної політики, інформуваннясуб'єктів міжнародних економічних відносин відіграє проведення моніторингу тааналізу цін, що склалися на внутрішньому та зовнішньому товарному ринках. Цимипитаннями в Україні займаються ряд інформаційно-аналітичних агенцій та періодичнихвидань економічного і бізнесового спрямування, наприклад газета «Бізнес», маркетинговіслужби на крупних підприємствах. Але, на наш погляд, найбільш ефективно ісистемно цю роботу в даний час здійснюй згаданий вище ДЗІ. Він здійснюєвідстеження, аналіз ти публікацію цін зовнішньої і внутрішньої торгівлі затакими напрямками:
— індикативні ціни;
— довідкові ціни на окремі статті експорту (імпорту);
— цінивнутрішніх ринків України та основних торговельних
партнерів;
— роздрібні ціни на споживчі товари по регіонах України;
— середньозваженийрівень цін, що склався при експорті (імпорті);
— рейтинги країнза обсягами поставок при експорті (імпорті) з України;
— цінисвітових ринків по найважливішим напрямкам зовнішньої торгівлі.
Разомз тим можливості організації та проведення вибіркового обстеження, а такожскладність формування, безперервна зміна рівня цін на експортну продукцію,постійна зміна кількісного та якісного складу організацій-експортерів. Все цеспонукало до застосування складних схем вибірки, а саме багатоступеневоговідбору, основою якого є випадкова безповторна розшарована вибірка.
Удослідженні формування цін на експортну продукцію і генеральною сукупністювважається кількість підприємств і організацій, основним видом діяльності якихє експортування продукції за межі України, а елементами сукупності — ціни реалізованихтоварів. Джерелом отримання даних у перспективі має бути Єдиний державний реєстрпідприємств та організацій України (ЄДРПОУ), складений відповідно дозатвердженої наказом (від 6.02.96 р. №234) облікової картки із зазначенняморганізаційно-правових форм господарювання, фінансування, видів економічноїдіяльності тощо. Крім того, в перспективі для проведення несуцільнихстатистичних спостережень підприємств, що є суб'єктами зовнішньоекономічнихвідносин, доцільно використовувати галузеві субреєстри, процес створення яких вДержкомстаті розпочато останніми роками. Аналіз генеральної сукупності дозволивзробити висновок щодо необхідності використання типологічних групувань упроцесі відбору для забезпечення більш однорідної генеральної сукупності.
Вибираючиознаки групування, до уваги було взято такі обставини:
— ознакигрупування мають бути оптимальними для товарів, що досліджуються;
— заданіознаки мають бути статистично взаємопов'язаними з явищами та процесами, щовивчаються.
Ознакамигрупувань припускалися такі показники:
— умовипоставки товарів;
— собівартість одиниці продукції;
— ціна реалізації (експорту) товару.
Ціознаки групування дозволяють здійснювати комбіновані групування, що даєможливість створювати однорідні групи одночасно за трьома ознаками.
Групуванняздійснювалися в три етапи методом складання ранжованих рядів за ознаками «умовипоставки товарів» — «собівартість одиниці продукції» --> «ціна реалізації»або в іншій послідовності. На першому етапі для кожного виду товарів складавсяранжований ряд за ознакою «умови поставки товарів», після чого сукупністьодиниць, що складають цей ряд, розбивалася на дві групи за рівнем собівартості.Потім у середині кожної з груподиниці ранжувалися за ознакою«собівартість одиниці продукції».
Вибірковеобстеження на основі розробленої методики було проведено в І кварталі 1997 рокув усіх областях України за номенклатурою, що включає 16 товарних групвідповідно до тодішньої ТН ЗЕД. Було отримано дані від 264 підприємств дляпонад 500 партій товарів, ідо забезпечило репрезентативність вибірки. На основіданих обстеження було проведено розрахунки середніх цін за групами товаріввідповідно до укладених контрактів і в перерахунку на умови поставки РОВ, атакож середні оптові ціни виробників. Крім того, для визначення ефективностіокремих операцій проведено аналіз і розраховано середнє значення цін дляокремих груп товарів у розрізі країн-імпортерів.
Подальшийаналіз проводився за групами товарів, для якихбуло отримано дані про найбільші експортні поставки. Для визначеннядостовірності отриманих даних було проведено порівняння середніх експортних цінокремих груп товарів з даними зазначеного вище бюлетеня «Огляд цін українськогота світового товарних ринків» Державного інформаційно-аналітичного центрумоніторингу зовнішніх товарних ринків.
Середніоптові ціни виробника окремих товарів, отримані в результаті вибірковогообстеження, були досить близькими до середніх оптових цін виробника,розрахованих відповідними управліннями Держкомстату України. Таким чином, дані,отримані в результаті вибіркового обстеження, в основному підтверджувалисяданими Держкомстату України та даними ДЗІ.
Проведене дослідження показало, що підготовлене програмне забезпечення та анкетавибіркового обстеження можуть бути використані для проведення поглибленого аналізу експортної діяльності підприємств окремоїобласті України. При цьому можливо проводити аналіз за окремими угодами(наприклад, бартерні поставки, поставки товарів, виготовлених з іноземноїдавальницької сировини, тощо), що зробить можливим визначення ефективностіздійснення таких операцій.
Зогляду на накопичений методичний і організаційний досвіду цій сфері на початку1999 року планувалося провести вибірковеобстеження експортних цін на окремі види продукції агропромисловогокомплексу України та в подальшому розвиватианалогічні роботи. Однак ці роботи тимчасовобули припинені за браком відповідного фінансування.
Слідзупинитися ще на одному аспекті щодо оцінки, аналізу і інтерпретаціїзовнішньоторговельних цін. Мова йде про розробку методичних підходів щодопобудови і розрахунків відповідних економічних індексів. За допомогою такихіндексів (цін, фізичного обсягу та умов торгівлі) можливо робити різноплановийаналіз зовнішньоторговельної діяльностікраїни структурно і в динаміці, в рамках всієї країни, основних товарівзовнішньої торгівлі, окремих, регіонів, видів економічної діяльності,форм власності, найбільш крупних експортерів і імпортерів тощо, що базуються намитній статистиці, яка обліковує контрактні ціни за умовами поставки СІF та FОВ.Відповідний методичний підхід вже розроблено в Держкомстаті України фахівцями НДІ статистики. Вданий час ця методика знаходиться у стадії практичної реалізації на ПЕОМ.
Такимчином, для ефективного аналізу рівня зовнішньоторговельних цін, дослідженняціноутворюючих факторів, прогнозування динаміки зміни цих цін на перспективунеобхідно залучати інформацію різних джерел, зокрема поточну інформацію щодоринкової кон'юнктури, дані торгів та аукціонів, біржові котировки, інформацію проф'ючерсні контракти, прайс-листи на окремі товари (послуги), дані державноїмитної статистики, результати статистичних обстежень підприємств та організаційтощо. При цьому ці інформаційно-статистичні джерела слід використовуватикомплексно, на засадах системного аналізу, із використанням сучаснихінформаційних технологій.
ВИСНОВОК
На основівикладеного матеріалу можна виокремити наступні висновки:
— зовнішньоекономічнадіяльність є суттєвим чинником додаткового стимулювання стабілізаційнихпроцесів у національній економіці, кризові явища у ній значною мірою можутьбути подолані завдяки використанню ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;
— підприємстваможуть гучно реагувати на зміни зовнішньоекономічних чинників, оптимальномобілізувати певні виробничі ресурси з метою раціонального використання перевагзовнішньоекономічних зв'язків;
— в рамкахміжнародного економічного співробітництва партнери з інших держав суттєвовпливають на розвиток вітчизняного підприємства, підвищення його технічного ітехнологічного рівнів;
— підприємство,замкнуте лише на внутрішньому господарському комплексі, позбавлене здоровоїзовнішньої конкуренції, розвивається не надто ефективно;
— ЗЕДпідприємства має настільки важливе значення в національній економіці, що вона єпредметом пильної уваги з боку держави та елементом формування її економічноїполітики.
Послідовневирішення окремих проблем розвитку ЗЕД, безумовно, буде сприяти розширеннюміжнародного бізнесу, як на національному, так і на інтернаціональному рівнях.Саме в даному напряму зараз має активно розвиватись вітчизняне підприємництво.До цього нашу країну спонукає можливість використання переваг міжнародногоподілу праці, інвестиційного потенціалу країн, світової спільноти, запозиченнядосвіду ринкових перетворень та господарської діяльності економічно розвинутихдержав, співпраці з міжнародними економічними та валютними фінансовимиорганізаціями. Проте реалізація перспективних напрямів розвитку ЗЕД в кінцевомупідсумку залежить від конкретних учасників зовнішньоекономічних операцій. Відтого, наскільки вони оволодіють професійними знаннями в цій сфері господарськоїдіяльності, і буде залежати їх успіх у міжнародному бізнесі та в цілому впливЗЕД на економічне зростання національної економіки і задоволення всебічнихпотреб населення нашої країни на рівні світових стандартів.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
1. А.П.Рум'янцев,Н.С.Рум’янцева, Зовнішньоекономічна діяльність: Підручник/18 – Київ: Центрнавчальної літератури, 2004. – 4-6,208-212,218 с.
2. В.С.Михайлов,Методичні аспекти розрахунків експортних цін суб’єктами зовнішньоекономічноїдіяльності України/Формування ринкових відносин в Україні: — №5(36)/2004. –68-72 с.
3. ЗакониУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний митнийтариф», «Про режим іноземного інвестування», Декрет КабінетуМіністрів України «Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю» від 19.02.1993 р./ www.rada.ua
4. І.М.Бойчик,Економіка підприємства: Навчальний посібник. – Видавництво 2-ге, доповнене іперероблене. – Київ: Атака, 2006. — 414 с.
5. М.І.Дідківський,Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник – Київ: Знання,2006. – 12,17,19-22,36,39-43,52-56,221,229-230,247-249 с.