Зміст
Вступ
Розділ 1. Підприємство як економічна категорія
1.1. Підприємство: ознаки,функції та класифікаці
1.2. Характеристикаорганізаційно-правових форм підприємств
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Особливості функціонуванняпідприємств в умовах трансформації економіки України
2.1. Оцінка фінансового стану підприємств танапрямки його покращення
2.2. Розвитокпідприємництва в Україні. Проблеми і перспективи
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечуєнасиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створюєновий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній,систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, наданняпослуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.
Тема даної курсової роботи є актуальною, адже саме сьогодні з підприємництвом держава пов’язує надію нашвидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи тастворення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено внещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримкупідприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативнихпроцесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства,як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю тастворення нових робочих місць”.
Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливоюроллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.
Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктівпідприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентногосередовища.
Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чипослуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самимпривернути до себе споживача.Все це перетворює мале підприємництво усвоєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіцінеобхідної гнучкості і спонукає до зростання.
Великою мірою роль підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості,що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесустворювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо цестосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіонізокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великихпідприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочімісця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика,підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.
Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формуванняконкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринковоїекономіки, підприємства виконують ще ряд важливих функцій.
Зокрема в країнах з ринковою економікою підприємства відіграють великуроль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше,ніж державні компанії.
Крім того, створення і діяльність великої кількості підприємствзабезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високійконкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в тойже час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили прибанкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .
Підприємствавикористовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свогорозташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів,часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими векономічному розвитку території, на якій вони знаходяться.
Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, щовоно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпеченнясоціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напругиі демократизації ринкових відносин. Саме підприємництво своїми руками забезпечує свій рівеньжиття воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажнароль підприємництва полягає і в тому, що воно виступає інвестором вітчизняноїекономіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.
Отже основною метою даної курсової роботи єнасамперед, вивчення підприємства, його основних ознак та функцій, розкриттяорганізійно правових форм підприємств, а також аналіз розвитку цих підприємстві їх перспективи в сучасній Україні.
Розділ 1. Підприємство як економічна категорія
1.1. Підприємство: ознаки, функції та класифікація
Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однієюз найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий типгосподарювання.
Підприємництво — ініціативна,новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук ізнаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержаннямаксимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємцяі часто ототожнюється з поняттям «власник».
Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін:як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.
Як економічна категоріяпідприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва,розподілу і привласнення благ та послуг.
Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основніфункції: ресурсна, організаційна та творча.
Ресурсна функція підприємництвапередбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних,трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки,техніки, управління і організації виробництва.
Організаційна функція зводиться додіяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту іреклами.
Творча функція полягає у сприяннігенеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, науковихрозробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основніознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарськийризик; економічна відповідальність.
Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризуєтьсяоригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються упрактичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця.Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму ілюдської натури.
Таким чином, підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські,комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів,методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосуваннякапіталу. А звідси і підприємництво — це тип господарської поведінкипідприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метоюотримання прибутку і соціального ефекту.
Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної,новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, доотримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурнихсправ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективноговикористання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.
Першою і чи не найважливішою для розуміння характерною ознакоюпідприємництва є констатація індивідуального характеру підприємницькоїдіяльності. Підприємництво — це завжди результат приватної ініціативи (хоча невиключаються й інші форми кооперації й асоціації), вільної від безпосередньогодержавного втручання. Підприємництво передбачає розробку і здійсненняекономічного проекту, здебільшого незалежного від державного управління іфінансування, автономного в плані пошуку необхідних коштів. Це можуть бутивласні кошти одного чи кількох підприємців або позичені кошти (кредити), поверненняяких планується після завершення виробничого або торгового циклу й одержаннярозрахованого прибутку. В цьому розумінні підприємництво, що охоплює рядгосподарських секторів, є загалом альтернативою державному сектору економіки,що функціонує винятково на базі політики держави щодо нього і фінансується здержавної скарбниці.
Не менш важливою ознакою є розуміння заохочувальних мотивів, стимулів длязаняття підприємництвом. І тут першочерговим стимулом є прагнення отриматиприбуток. Звідси випливає найпростіший наслідок: діюче приватне підприємствоприбуткове (рентабельне) уже за визначенням; збиткове не тільки не принесебажаного прибутку, а й розорить підприємця. Вислів «вилетіти в трубу»за всієї своєї примітивності дуже точно передає зміст цього явища. Тому можнастверджувати, що приватнопідприємницька сфера економіки загалом є сферою завждирентабельною — нерентабельні приватні підприємства просто приречені наліквідацію або перепрофілювання. Забезпечення свого проекту — основа основ усіхрозрахунків підприємця і основний предмет його турботи у процесі діяльності.
З перших двох випливає і третя ознака, що стосується характеру роботипідприємця, а саме — організаторська робота. Вона поділяється на кількапослідовних стадій:
• вивчення кон'юнктури ринку з метою визначення пріоритетних з поглядумайбутнього прибутку сфер економіки;
• фінансово-економічні розрахунки (зокрема калькуляція попередніхвитрат), що покладені в основу проекту;
• вивчення діючих законоположень, що регламентують обрану підприємцемформу діяльності;
• розробка на їхній базі і затвердження в державних органах нормативногоакта (актів) майбутнього підприємства;
• пошук і мобілізація коштів (інвестицій);
• залучення фахівців і робітників до безпосереднього поетапногоздійснення робіт;
• поточне управління виробничим процесом;
• організація збуту виробленої продукції або наданих послуг (маркетинг);
• звітність перед податковими і контрольно-ревізійними органами держави.
На всіх стадіях підприємницької діяльності персональну відповідальністьза її наслідки — як фінансову, так і юридичну — несе підприємець. Фінансовавідповідальність полягає у забезпеченні рентабельності проекту (не забезпечившиїї, підприємець збанкрутує), юридична — у дотриманні чинних законів,забезпеченні прав усіх робітників та службовців, залучених до здійсненняпроекту (не дотримуючись останніх, підприємець вступає в конфлікт з державою,що рівнозначно злочинові з усіма юридичними наслідками).
Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та іншихкритеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Дляцього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.
Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування,самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність,господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державнихорганів за його дотриманням.
Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємстврізних галузей господарств. Так, у сільському господарстві розвинутих країнсвіту переважна більшість фірм датується державою, всебічну допомогу вона надаєдрібним фірмам.
Найважливіші сторони господарського розрахунку є:
1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товаріві послуг та підвищення ефективності виробництва;
2) економічна відповідальність на невміле господарювання, неефективневикористання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком такогогосподарювання може бути банкрутство. Тому західні вчені називають економікусистемою прибутків і збитків. Про економічну відповідальність господарськогорозрахунку свідчить той факт, що у США із приблизно 600 тис. нових, як правило,малих фірм, які виникають щорічно, розорюється майже 400 тис. У Великобританіїпротягом першого року банкрутує кожна четверта фірма, в Японії – сьома із 10протягом 5 років, у Франції 20% малих підприємств банкрутує протягом першогороку, 20% — другого, понад 4 роки продовжують функціонувати лише 6 фірм з 10.
Економічну відповідальність підприємства несуть і перед іншимипідприємствами за виконання своїх договірних зобов’язань, за виконаннязамовлень держави, перед споживачами, банками тощо. Договірні зобов’язання, якправило, виконуються з точністю не тільки до конкретної дати, але й до певноїгодини. Тому у розвинутих країнах світу відпала необхідність у будівництвівеликих складських приміщень, зберіганні значних запасів продукції на складах.Правилом хорошого тону ділової людини є таке ж чітке виконання усної обіцянки.Порушення цього неминуче призводить до відмови бізнесменів мати ділові стосункиз таким партнером.
Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їхфункціях.
Основні функції підприємств. Якщо пригадати основну мету економіки,економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланканародного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускатимаксимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат длязадоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинновиконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основукласифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов’язати зіструктурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності.Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні,організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічноївласності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.
Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки ітехнології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якіснихкомплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої силивідповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.
Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництвата збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (абоасоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності)шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів,вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форморганізаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.
Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управліннявласністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випускомакцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.
Функції, зумовлені власністю.
Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основнихаспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та іншіфункції.
Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзипідприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічнуполітику держави.
Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належніумови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я,надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочиноктощо.
Психологічний аспект власності передбачає створення належногопсихологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставленнядо власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьомувідношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, афірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності,підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися проінтереси своєї країни.
Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функціїпідприємця, зміст категорії “підприємництво”.
Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управлінняпідприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певнимиознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємствзалежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повнакласифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання такихознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належністькапіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональнийвид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір зачисельністю працівників.
Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характердіяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайноблагодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничоїсфери народного господарства.
Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремихгромадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять такожіндивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власностімайна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.
Колективне – це таке підприємство, що грунтується на власності йоготрудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства абогромадської організації.
В Україні функціонують власне державні та державні комунальніпідприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чиадміністративно-територіальних одиниць.
Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників(юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зізмішаною формою власності).
За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства(фірми): національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні –капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, щозабезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у форміфіліалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані –капітал належить підприємцям двох або декількох країн, їх реєстраціяздійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлюємісцезнаходження його штаб-квартири; якщо метою створення змішаногопідприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називаютьспільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузяхнародного господарства України.
Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусомі формою господарювання.
Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несевідповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом). Такепідприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншогопідприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі(дрібні) за чисельністю працівників.
Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадянз метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованогомайна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів:виробничі і споживчі. У перспективі можна очікувати широке розповсюдженнякооперативів в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій тощо.
У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендніпідприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасовеволодіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійсненняпідприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплексидержавних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а такожокремі одиниці майна.
Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певніоб’єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариствазалежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальностіза своїм зобов’язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю,командитні і акціонерні.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, всіучасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несутьсолідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.
Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутнийфонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькимидокументами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їхвкладів.
Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю,включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежуєтьсяособистим вкладом у майно такого підприємства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонернетовариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція – цінний папірбез встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутномуфонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінніним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у виглядідивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариствабувають двох видів: перший – відкритого типу, акції якого розповсюджуютьсяшляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий –закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між йогозасновниками.
Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові – створюємеханізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярногоодержання доходу в формі дивідендів від акцій; економічні – акціонерний капіталсприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків,опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні –акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-якихрозмірів, перетворення працівників у власників певної частики їх майна.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські(головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вониконтролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належитьматеринській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступенюпідпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми,можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.
Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційнеутворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; протематеринська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній,оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.
Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролемфірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і асоційованихпідприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, немає власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головногопідприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філіїналежить материнській фірмі.
З-поміж суб’єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі(дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них відносятьсягосподарюючі суб’єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві –до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери – до 50 чол.; науці і науковомуобслуговуванні – до 100 чол.; галузях невиробничої сфери – до 25 чол.;роздрібній торгівлі – до 15 чол.
Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видомдіяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів). Поясненняпотребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такимигосподарюючими суб’єктами розуміють міжнародні орендні фірми – продуценти, якіза відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення,обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортнізасоби тощо.
Малі підприємства.
У різних країнах до них відносять підприємства, неоднакові за величиною.У США, наприклад, це підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, вУкраїні у промисловості і будівництві – до 200, в інших галузях сфериматеріального виробництва – до 50 працівників.
Малі підприємства кількісно переважають в усіх розвинутих країнах світу.У США, наприклад, із 20 млн. підприємств до категорії дрібних належить понад 18млн., але їхня частка у доходах становить менше 10%. У Польщі налічується майже2 млн. таких підприємств, в Україні – менше 150 тис. діючих.
Позитивні риси малих підприємств:
гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;
повніше використання робочої сили та устаткування, низький рівеньзапасів;
швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, потреб споживачів,оперативне оновлення продукції;
можливість швидкого впровадження нових ідей, проектів і створення новихвзірців продукції;
відносно невеликий капітал для їх створення;
зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економіїна управлінських витратах та ін.;
високі шанси на успіх;
значний внесок у створення нових робочих місць.
Негативні риси діяльності малих підприємств:
нижча продуктивність праці;
неспроможність впроваджувати вагомі новітні досягнення науки і техніки;
вища інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня, використаннясімейної праці;
економія засобів на створення умов праці, техніку безпеки;
обмежені можливості підвищення кваліфікаційного рівня;
більші труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатністьоборотних засобів, заборгованість тощо.
Враховуючи значну позитивну роль малих підприємств, держава повиннасприяти їх виникненню, підтримувати їхню діяльність. Основними засобамипідтримки є:
фінансова – гарантування позик, надання частини безкоштовних і пільговихсубсидій, створення з цією метою спеціальних банків тощо;
податкова політика – зниження ставок оподаткування, звільнення відподатків на певний термін, особливо в умовах впровадження підприємствамипередових досягнень науки і техніки тощо;
політика прискореної амортизації;
надання державних контрактів;
кадрова політика – підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації, наданняконсультаційних послуг в управлінні підприємством та ін.
Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати своюнауково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це несуперечить чинному антимонопольному законодавству. Як свідчить світовий івітчизняний досвід господарювання в умовах ринкової економіки, підприємства(фірми) можуть створювати різні зі принципами і цілями добровільні об’єднання(рис. 1.4):
асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм,компаній, організацій) метою постійної координації господарської діяльності.Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльністьбудь-якого з її учасників (членів);
корпорації – договірні об’єднання господарюючих суб’єктів на основіінтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, зделегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльностікожного з учасників;
консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківськогокапіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільноговеликого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні іприватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціумсупутникового зв’язку);
концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), щохарактеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбуваєтьсянайчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства(фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, науковіорганізації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючісуб’єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовимструктурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;
картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузідля здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збутувиготовлюваної продукції;
синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, щопередбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовийорган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Подібним чином можездійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така формаоб’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвомоднорідної продукції;
трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різнимпідприємцям, в єдиний виробничо-господарських комплекс. При цьому підприємстваповністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскількиінтегруються усі напрямки діяльності;
холдінги – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів;державницьке інтегроване товариство, що саме безпосередньо не займаєтьсявиробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбанняконтрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну абодругого добровільного об’єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль задіяльністю таких підприємств. Об’єднанні у холдінгу суб’єкти мають юридичну ігосподарську самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльностіналежить холдінговій фірмі;
фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійнихпідприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну відконцерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаютьсякапіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усісфери їх діяльності.
В сучасних умовах ринкового господарювання основними широковпроваджуваними формами добровільних об’єднань підприємств (фірми, організації)дедалі більше стають концернами, корпорації та фінансові групи.
1.2.Характеристика організаційно-правових форм підприємств
Наукавивчає різноманітні аспекти поняття організації: організація як економічнепоняття підприємства у загальному значенні цього слова; організація відносин;організаційна структура; організаційні форми тощо.
Уконтексті цієї роботи йдеться про форми організації господарювання на мікроекономічномурівні. Тут філософське співвідношення понять форми та змісту набуває такоговигляду:
— зміст –господарська діяльність на мікроекономічному рівні
— форма –організація господарської діяльності на мікроекономічному рівні.
Змістгосподарської діяльності обумовлюється об’єктом господарювання, власністю,галуззю чи сферою, технологією територіального розміщення.
Формаорганізації господарської діяльності обумовлена її змістом і формує (чи начебтобудує) найзручніше помешкання для життєвого циклу та індивідуальноговідтворення підприємства – поділ праці, її оплата та стимулювання, матеріальне,технічне, фінансове, інформаційне забезпечення, маркетинг, планування,менеджмент тощо, тобто зміст дає уявлення про те, що може вироблятипідприємство, а форми – як організується діяльність підприємства.
Відповіднодо чинного законодавства в Україні існують такі організаційні види підприємств:
індивідуальнепідприємство, що ґрунтується на особистій власності фізичної особи та виключнона її праці
сімейнепідприємство, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї, котрі живутьразом
приватнепідприємство, засноване власниками майна з правом використання праці найманихробітників
колективнепідприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства,кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійноїорганізації
державнекомунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальниходиниць
державнепідприємство, засноване на загальнодержавній, казенній власності
спільнепідприємство, засноване на основі об’єднання майна різних власників. Відповіднодо законодавства України такими власниками можуть бути юридичні особи,громадяни України та інших держав.
Різноманітністьорганізаційних форм підприємств обумовлює можливість розгалуження різних формгосподарювання, тобто форм організації діяльності суб’єктів ринкової економіки.
Різноманітністьформ господарювання забезпечує можливість, спираючись на загальнізакономірності розвитку економіки, формувати найбільш сприятливу, оптимальнусистему управління підприємством, досконалу організаційну структурупідприємства та виробництва тощо.
Вибірформи організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастейта смаків, але в основному визначається об’єктивними умовами – сфероюдіяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповіднихформ підприємства. Щоб зробити правильний вибір треба знати з чого вибирати.
Організаційноюодиницею підприємництва є фірма або компанія. Фірма – це підприємство, організація,установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку.Компанія – це асоціація підприємств, корпорації або інших форм організаціїбізнесу.
Цезагальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вонавідображає лише те, що підприємства або організації мають права юридичної абофізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття «фірма» або «компанія» невідображають організаційно правового статусу суб’єкта підприємницькоїдіяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибратиконкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксованунормами права єдність економічних і організаційних засад діяльності суб’єктапідприємництва.
Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
одноособовіволодіння
партнерства(товариства)
корпорації.
1.Одноосібневолодіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одномувласнику, який управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особистувідповідальність за всі обов’язки фірми. Одноосібні володіння мають своїпереваги.
По-перше,оскільки весь прибуток належить підприємцю, він кровно зацікавлений вефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливістьбезпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибутокпідприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний підхід іоподатковується лише індивідуальний дохід і індивідуальним прибутковим податком( а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).
По-друге,у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінськірішення негайно втілюються у життя. Він непідвласний співвласникам чи будь-якимкерівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримуватипрями контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дужецінується підприємцями.
По-третє,одноосібному володінню властива простота при організації фірми та їїліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення підприємця.
Протемаються значні недоліки:
— повнавідповідальність підприємця
— обмежені фінансові можливості
— відсутність спеціалізованого менеджменту
— невизначеність термінів функціонування.
2.Партнерство(товариство)
Партнерство(товариство) – ця форма організації підприємництва є логічним продовженнямрозвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова формапідприємницької діяльності передбачає об’єднання капіталів двох і більшеокремих фізичних осіб або юридичних осіб з умов розподілу ринку, прибутку і збитківна основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі уйого веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство єдоговір.
Розглянемоякі переваги має партнерство перед одноосібним володінням.
По-перше,зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання декількох капіталів.Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.
По-друге,вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні,тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливістьнайняти професіональних менеджерів.
По-третє,велика свобода та оперативність господарських дій.
По-четверте,як і одноосібні підприємства партнерства користуються податковими пільгами,оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальнийдохід.
Проте цейтип підприємницької діяльності має свої недоліки:
- необмежена відповідальність будь-якого товаристваможе загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Краходного з партнерів може спричинити банкрутство в цілому, оскільки в більшостівипадків учасники несуть солідарну відповідальність.
- Недостатність досвіду господарювання і несумісністьінтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективнийменеджмент – негнучке управління товариством.
- Непередбачуваність процесу і результатів діяльностітовариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значнозбільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваногозиску.
3.Корпорація
Корпорація(акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності.Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність урозмірі свого внеску у акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпораціїналежить її акціонерам.
Відокремлюютьдві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у виглядідивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується нареінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами(власниками акцій) та менеджерами.
Перевагикорпорації (акціонерного товариства) досить відомі.
По-перше,корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності зогляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринокцінних паперів (фондову біржу) вона може об’єднувати різні за розмірамикапітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучаснихнапрямів науково-технічного й організаційного процесів, нарощення виробничогокапіталу.
По-друге,потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва абопослуг. Це дає добру можливість стримувати постійно зростаючий прибуток.
По-третє,кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежене відповідальність (за банкрутство фірми він втрачає лише вартість своїх акцій). Важливо й те, щоокрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акціїкількох корпорацій. Кредитори можуть пред’явити претензії лише корпорації якюридичній особі, не окремим акціонерам – фізичним особам.
Висновки до розділу 1
Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасномуетапі є питання пов’язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство єпервинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народногогосподарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобіввиробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому наданому етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні уторгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.
Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розмірує дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства єпитання реалізації організаційно-правовихформ на підприємстві.
Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньомувідбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва,виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідоксуспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, якийвключає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.
Отже, у цьому розділі булорозглянуто основні організаційно-правові форми підприємства, а також булонаведене поняття та класифікація підприємств згідно до чинного законодавстваУкраїни. В Україні та іншихпострадянських державах відбувається значне роздержавлення та приватизаціяекономіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємствна акціонерні компанії. Після роздержавлення в Україні створюються такіпідприємства як державні, колективні, приватні, трудові, сімейні та спільні.
Одним з найважливих питань розкритих у цьому розділі є дослідження підприємства. До цього питання можна віднести: суть,формування, реорганізація, ліквідація, використання майна, економічна ігосподарська діяльність, умови, гарантії і права підприємств, розмежування затипом власності.
Характеристику формуванню та створенню підприємств можна пояснити наосновних положеннях закону України “Про підприємства в Україні”. А саме:рішення власника майна, Антимонопольного комітету, внаслідок поділу шляхомвиділення зі складу іншого. Реєстрація підприємства базується намісцезнаходженні підприємства у відповідному комітеті Ради народних депутатів.Реорганізація здійснюється ліквідаційним комітетом. Основою підприємства ємайно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, цінності. Джереламиформування можуть бути: грошові та матеріальні внески, доходи, кредити банків,капітальні вкладення. Діяльність підприємства базується на попиті продукції,матеріально-виробничому забезпеченні, збільшенні власного зиску. Умови,гарантії і права здійснюються відповідно до господарської діяльності. Двомасторонами підприємства є певна сукупність продуктивних сил та відносинвласності, які виникають внаслідок привласнення засобів та результатіввиробництва. Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці.Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншимипідприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.
Розглянувши основні питання підприємства в системі ринкових відносин, булодоцільно перейти до аналізу головних принципів та функцій діяльностіпідприємств, а також підприємницької діяльності. Принципи можуть бути такі:самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість,економічна відповідальність, господарська самостійність. Всі ці принципи можутьвідноситися до великих, середніх і малих підприємств різних галузей.
Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їхфункціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі яктехніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації відносинекономічної власності. Залежно від функцій підприємства, значною міроюформуються функції підприємця.
Ще одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація,тобто види підприємств. Від характеру соціально-економічного поєднанняпрацівників із засобами виробництва значною мірою залежить тип підприємства.Отже, основними критеріями розмежування підприємств є тип власності. В Українііснують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характеромекономічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні,фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання та ін.
Розділ 2. Особливості функціонування підприємств вумовах
трансформації економіки України.
2.1. Оцінка фінансового стану підприємств та напрямкийого
покращення
Підфінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємстванеобхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарськоїдіяльності, а також своєчасного проведення грошових розрахунків за своїмизобов’язаннями. У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальнірезультати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами.
Фінансовийстан підприємства визначається такими елементами:
— прибутковість роботи підприємства;
— оптимальність розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємствапісля сплати податків і обов’язкових платежів;
— наявністьвласних фінансових ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня дляорганізації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;
— раціональне розміщення основних і оборотних фондів;
— платоспроможність та ліквідність.
Якщопідприємство досягає в цих напрямках необхідних параметрів то фінансовий станпідприємства вважається стабільним. Фінансовий стан підприємства не може бутистійки, якщо воно не отримує прибутку у розмірах, що забезпечують необхіднийприріст фінансових ресурсів спрямованих на зміцнення матеріально-технічної базипідприємства та їх соціальної сфери.
Першочерговийзавданням фінансової служби підприємства є фінансовий контроль за виконаннямпланів та завдань по випуску високорентабельної, конкуренто-спроможноїпродукції за зниженням витрат на виробництва, запровадження режиму економіїматеріальних ресурсів та управління виробництвом.
Фінансовийстан підприємства залежить від результатів його виробничої комерційної іфінансової діяльності, що вищі показники виробництва і реалізації продукціїробіт і послуг, нижча їх собівартість, то вища рентабельність і вищий прибуток,то кращим є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконанняплану з виробництва і реалізації відбувається підвищення собівартостіпродукції, робіт, послуг, зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, — погіршення фінансового стану підприємства його платоспроможності.
Воб’єктивній оцінці фінансового стану зацікавлені всі користувачі бухгалтерської(фінансово) звітності, які в Міжнародних стандартах бухгалтерського облікуоб’єднані в три основні групи, а саме:
особи,які безпосередньо займаються бізнесом на даному підприємстві;
особи,які не працюють на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість уданому бізнесі (наприклад, власники акцій);
особи,які мають не пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі, тобто податковіслужби, фондові біржі, що займаються купівлею-продажем цінних паперів, органи,які контролюють ціни, експорт і імпорт, профспілки, преса та інші.
Залежновід інформаційного забезпечення та поділу на різні групи користувачів увивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній поділяється навнутрішньо-господарський та зовнішній фінансовий стан підприємства.
Фінансовийстан будь-якого підприємства виражається у співвідношенні структур його активіві пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел.
Основнимизавданнями аналізу фінансового стану є визначення якості фінансового стану,вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовкарекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможностіпідприємства. Ці завдання вирішуються на основі дослідження динаміки абсолютнихта відносних фінансовий показників і розподіляються на такі аналітичні блоки,як:
— структурний аналіз активів і пасивів підприємства;
— аналізфінансової стійкості;
— аналізплатоспроможності, здатності (ліквідності);
— аналізнеобхідного прирості власного капіталу.
Інформаційнимиджерелами для розрахунку показників і проведення аналізу і річна і квартальнабухгалтерська звітність: Ф-1 “Баланс”, Ф-2 “Звіт про фінансові результати”, Ф-3“Звіт про рух грошових коштів”, Ф-4 “Звіт про власний капітал”, Ф-5 “приміткидля річної фінансової звітності”, а також дані бухгалтерського обліку інеобхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.
Доосновних методів аналізу фінансового стану відносять:
— горизонтальний, тобто визначення абсолютних і відносних змін величин різнихстатей балансу за певний період;
— вертикальний – обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобтовизначення структури активів і пасивів на певну дату;
— трендовий полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років длявиявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників;
— коефіцієнтний зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показниківфінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статейчи інших абсолютних показників одержаних на основі звітності і данихбухгалтерського обліку. При аналізу фінансових коефіцієнтів їх значеннязіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний періоді за кілька суміжних звітних періодів.
Головноюметою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та усунення недоліків уфінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового станупідприємства та його платоспроможності.
При цьомупершочерговими завданнями аналізу насамперед є:
загальнаоцінка фінансового стану та чинників, що його зумовлюють;
вивченнявідповідності між коштами і джерелами регіональності їх розміщення таефективності використання;
визначенняпричинно-наслідкових зв’язків між різними показниками виробничої, комерційноїта фінансової діяльності і на основі цього оцінка виконання плану, щодонадходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції зміцненняфінансового стану підприємства;
дотриманняфінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;
визначенняліквідності і фінансової стабільності підприємства;
прогнозуванняможливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи зреальних умов господарської діяльності й наявності власних і залучених коштів,розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;
розробкаконкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансовихресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.
Це колозавдань визначається керівництвом підприємства і вирішується внутрішніманалізом.
Внутрішнійаналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:
вивченнязмін обсягу, структури, динаміки майна (капіталу) підприємства, зокрема –мобільних (обігових) активів, відносних показників управління активами;
аналіззмін структури власних і залучених коштів і на основі цього оцінка рівняраціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та йогоринкової стійкості;
оцінкафінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел;
аналізпоказників керування боргами;
оцінкаплатоспроможності підприємства;
оцінкагрошового потоку;
виявленняпричин утворення дебіторської і кредиторської заборгованості;
вивченнята оцінка кредитних взаємовідносин підприємства з банками.
Слідзазначити, що завдання аналізу фінансового стану підприємства змінюютьсязалежно від зацікавленості різних груп користувачів аналітичним матеріалом.
Такнаприклад, податкові органи за даними звітності намагаються отримати відомостіпро результати діяльності підприємства, вплив окремих чинників на відхиленнявід прогнозованих, передбачуваних результатів, про структуру балансовогоприбутку і його розподіл.
Акціонерів,що вклали свої кошти у власний капітал підприємства цікавить стабільність йогофінансового стану і прогнози стабільності на майбутнє. Окрім того, їх цікавитьрентабельність підприємницької діяльності та політика керівництва щодо виплатидивідендів.
Ці жпитання цікавлять і держателів облігацій, які випускає підприємство. Оскількибанки зацікавлені в повноті і своєчасності погашення одержаних підприємствомпозик, їх цікавить питання кредитоспроможності підприємства.
Оцінкуплатоспроможності підприємства, перспектив його розвитку, рівня рентабельностіпроводять і фондові біржі, які купують і продають акції та облігаціїпідприємств з метою одержання прибутку у вигляді курсової різниці. Відомо, щоціна на акції та облігації залежить від перспектив діяльності акціонернихпідприємств. Тому біржі вивчають й аналізують фінансовий стан підприємства,перспективи їх розвитку в майбутньому.
Зовнішнікористувачі аналітичного матеріалу вивчають і дають оцінку таким показникамфінансової діяльності підприємства як: прибуток і його розподіл, рівеньрентабельності, майновий стан, зміна динаміки фінансового стану за кількароків, фінансова стійкість, платоспроможність, взаємовідносини підприємства зфінансово-банківською, системою, постачальниками і споживачами продукції,перспективи розвитку в майбутньому.
Дляоцінки фінансового стану підприємства використовують систему показників, якахарактеризує зміни:
— структури капіталу за його розміщенням і джерелами утворення;
— ефективного використання капіталу;
— платоспроможності і кредитоспроможності підприємства;
— фінансової стійкості;
— рівняприбутковості (рентабельності) підприємства.
2.2. Розвиток підприємництва в Україні. Проблеми і перспективи
Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечуєнасиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створюєновий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній,систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, наданняпослуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.
Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкіпозитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створенняумов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавноприйнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку малогопідприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативнихпроцесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства,як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю тастворення нових робочих місць”.
Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливоюроллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.
Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктівпідприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентногосередовища.
Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чипослуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самимпривернути до себе споживача.Все це перетворює мале підприємництво усвоєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіцінеобхідної гнучкості і спонукає до зростання.
Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питаннязайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середньогобізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу.Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і внашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочихмісць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але йстворюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжнастатистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж великаіндустрія.
Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формуванняконкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринковоїекономіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.
Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграютьвелику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 разибільше, ніж великі компанії.
Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємствзабезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високійконкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в тойже час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили прибанкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .
Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцнішеприв’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джереломпоповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевихпрограм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вонизнаходяться.
Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, щовоно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпеченнясоціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напругиі демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми рукамизабезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуваннісереднього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому, щовоно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширеннюекспортних можливостей держави.
Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, щоздійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельністьпрацівників не перевищує встановлених граничних рівнів:
-у промисловості та будівництві-100 осіб;
— на транспорті –100 осіб;
-у сільському господарстві-60 осіб;
-у науково-технічній сфері-50 осіб;
-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;
-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;
До суб’єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, якізаймаються
Підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.
На кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малихпідприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис.населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис.фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн.чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11%загального виробництва продукції.
Що стосується Івано-Франківщини, то к-сть діючих підприємств в області накінець
2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення), чисельністьпрацюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерськихгосподарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вагамалого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала19,5%.
Аналіз динаміки змін кількості діючих суб’єктів малого підприємництвазасвідчує,
що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку зпроведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукалапідприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес)кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.
Як свідчать статистичні дані, кількість зареєстрованих суб’єктів малогобізнесу в
Україні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих), ачастка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.
В Україні в 1996 р. нараховувалося 93 091 діючих малих підприємств (з низу промисловості 12753, сільському господарстві-690, транспорті та зв’язку-1892,будівництві-10316, торгівлі та громадському харчуванні –47273, іншихгалузях-20167).Кількість діючих кооперативів становила 3170, а фермерськихгосподарств 35353.
Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватніпідприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малихпідприємств в 1991-1995рр., фермерських господарств в 1991-1995рр.,громадян-підприємців в1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей періодскоротилася.
В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємствзагальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих вмалому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малихпідприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею тагромадським харчуванням.
Разом з тим, протягом 1999-2000рр., як свідчать самі підприємціукраїнський малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, якіоцінили стан справ у своїх фірмах як ”задовільний” було у двічі більше ніж у1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував всередньому 9 різних податків, тобто на 25% менше, порівняно з 1993р. На сплатуподатків іде до 30%, а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт читоварів .
В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили, що змушеніприховувати частину доходів від державних органів. Доречі за даними МВС чесносплачують податки лише 10% комерційних структур. Перетікання капіталу в тіньвідбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування дофонду заробітної плати. В умовах існуючої фінансової системи, підвищення рівняінфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємствапрактично не в змозі, не порушуючи закону, самостійно нагромадити достатнікошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивилізованому рівні.
Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу вУкраїні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високимступенем неефективності. За теперішної ситуації розвиток малого бізнесу вУкраїні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічнихмеханізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повиннабути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. Іце особливо потрібне тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В СШАспостерігається тенденція: в перший рік роботи свого існування банкрутуєполовина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки25% від початкової кількості.В Японії 7 із 10 підприємств припиняють своюдіяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція, нестачапочаткового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторівможуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малогопідприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права,недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика, тільки5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними .35%зникають вже протягом першого року діяльності.Решта 60% ледве зводять кінці зкінцями.
Звичайно, якщо порівняти вище наведені показники з промислово розвинутимикраїнами, то вони в нас ще досить низькі. Так кількість суб’єктів малогобізнесу на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії -68, Японії-50, Великобританії-46, в країнах ЄС — 45.Частка зайнятого населення в такихпідприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків,а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки.
У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочерговаувага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Дляних встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальнесередовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати новітехнології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві,переробній промисловості та ін.
Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньомубізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в цілому, так і в нашому регіоніне відповідає вимогам часу.
Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, якігальмують цей розвиток є наступні:
1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо настадії переходу від реєстрації до початку діяльності.
2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і дляведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки міжнароднимифінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.
3. Переважно деклеративний характер державної підтримки підприємства,неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.
4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємствдовкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах іселах.
5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягароподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводитьдо значної тінізації в малому бізнесі.)
6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.
7. Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.
8. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв’язків,каналів збуту.
9. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.
10. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малимта середнім бізнесом.
Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу євідсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить ісповільнення розвитку інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічногозростання .
В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансовоїпідтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Держава всілякосприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцямі залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюютьспеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки.З метою заохочення виконаннятаких програм держава формує систему мотивацій-виділення додаткових кредитнихресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо.Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг.При банках видаютьсямікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, яків різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізаціїподібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умовиобмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику,процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій длямалого бізнесу .
В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств-цедержавна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога. Державнафінансова допомога реалізується через Український фонд підтримкипідприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств тадержавний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментомреалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих жеобмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.
Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансовіорганізації-Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фондпідтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприянняпідприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малідля масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані наформування фінансової підтримки малого бізнесу. Намагаючись якось вирішитипроблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадськіорганізації-кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однаквеликого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в такиже мізерних доходах, які отримують підприємці.
Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги навласні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надтоповільно.
Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державнапідтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податковихпільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещоперебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великомубізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Системаоподаткування повних і командних товариств, приватних фірм малогопідприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, якіпрацюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повнувідповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від державипільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірмі-початківцю утвердитись наринку, накопичити запас капіталу, та захистити від вимивання обігових коштів .
Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутоїекономіки систему пільг: диференційована система оподаткування в залежності відвеличини обороту, — “податкові інвестиційні кредити ” на засоби, що направляютьсяна розширене виробництво за рахунок власних ресурсів, податкові скидки наприбуток, пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунокнеоподаткованого прибутку, пільгове оподаткування оновленого асортиментупродукції, система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, якіспеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями.Останні є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимуломдо розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадженнявітчизняного “франчайзигну”.Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток врозмірі 42%, а для малого бізнесу-30%. Англія відповідно 35% і 29%. В СШАвикористовують диференційований підхід до оподаткування прибутку.Перші 50 тис.дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. — за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. — 34%.У Франції протягом перших 5років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставкаподатку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток не перевищує 3 млн. марок.Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованогоприбутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій.Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди,зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їхпо мірі необхідності. Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки назатрати, але й на результати виробництва. Така продукція, як математичнезабезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж 3 роківпісля впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку.
Отже, фінансово-кредитну і податкову політику щодо підтримки малихпідприємств слід реформувати. Суттєву роль у фінансовій підтримці малогобізнесу повинні відігравати форму підтримки підприємництва. Надзвичайноактуальною проблемою є залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у різнихформах та за напрямками вкладення. Для динамічного розвитку підприємницькихструктур незалежно від їх форм власності потрібно сформувати систему державногорегулювання і підтримки малого підприємництва. Підвищення ролі та значеннямалих підприємств в економіці України висунуло нові вимоги до формуваннявідповідної ринкової інфраструктури(фінансово-кредитні інститути, біржі,інвестиційні фонди і компанії, інформаційні консультативні фірми, бізнес-центриі т.п.), тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню їїосновних елементів і виробленню належної законодавчої бази. Реалізація цихзаходів надасть нашим підприємцям значні можливості для самореалізації. Тимсамим підприємництво може досягти підвищення своїх показників до рівнярозвинутих країн.
Виходячи з вище наведеного, можна сказати, що воно в Україні має великірезерви і великі перспективи, адже нема іншого способу становлення і зміцненнядержави, окрім розвитку ринкової економіки, яка грунтується насамперед наприватному бізнесі, особистій ініціативі, що й дає кожному можливістьсамореалізації і самоутвердження.
Висновки до розділу 2.
Протягом останніх років тривало становлення ринкової системигосподарювання. Активніше здійснювалися економічні реформи, виявлено новіаспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.У сучасних умовах кожне підприємство повинно чітко орієнтуватися у складномулабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий та економічнийпотенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан як свого підприємстватак і підприємств-партнерів. Фінансовий стан підприємства – це здатність,спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризуєтьсязабезпеченням фінансовими ресурсами, які необхідні для нормальногофункціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективність використання,фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами,платоспроможністю та фінансовою стійкістю.
Основними факторами, що визначають фінансовий ста є: виконанняфінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного копі лату зарахунок прибутку, а також швидкість оборотності оборотних котів. Сигнальнимлолязником в якому проявляється фінансовий стан є платоспроможністьпідприємства, тобто його здатність своєчасно задовольнити платіжні вимогипостачальників сировини, матеріалів, техніки згідно з господарськими угодами,повертати банківські кредити проводити оплату праці персоналу, вносити платежів бюджет.
Висновки
В результаті проведеного дослідженнябуло зроблено наступні висновки.
Підприємство – господарська організація, створенаспеціально для того, щоб виробляти товари і продавати їх на ринку зарадиотримання прибутку.
Підприємство володіє наступними ознаками: воностворене для виробництва товарів або послуг; воно купує або орендує факторивиробництва і комбінує їх у процесі виробництва благ; свої товари або послугивоно продає індивідуальним покупцям, іншим формам або іншим організаціям; йоговласники хочуть одержувати для себе дохід від продажу товарів або послуг уформі прибутку.
Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється врамках організаційно-правової форми підприємства. Вибір її залежить часткововід особистих інтересів і професій підприємця, але в основному визначаєтьсяоб’єктивними умовами: сферою діяльності, наявністю коштів, достоїнством тих абоінших форм підприємств, станом ринку.
Загальновідомі три осноні організаційно-правові формипідприємницької діяльності:
Одноосібне володіння
Партнерство (товариство)
Корпорації
В Україні підприємництво може здійснюватися вбудь-яких організаційно-правових формах на вибір самих підприємців.
Порядок створення діяльності, реорганізації іліквідації окремих форм підприємництва визначається відповідними законодавчимиактами, зокрема Господарським кодексом України, законами «про підприємництво»,«Про власність», «Про господарські товариства».
Список використаної літератури
1. М.Бойчук, П.С.Харів, М.І.Хопчан “Економіка підприємств”. – Львів, 2004 р.
2.П.Г.Вашків, П.І.Пастер, В.П.Сторожук,Е.І.Ткач “Статичтика підприємництва”. – Київ, 2004 р.
3.Зіновій Ватаманюк, Степан Палагшин“Економіка”. – Київ: “Либідь”, 2004 р.
4.В.М.Ковальчук“Загальна теорія економіки”. – Тернопіль, 2006 р.
5.В.П.Трудинов,В.Д.Грибов “Экономика предприятия”.
6.С.В.Мочерний“Основи економічних знань”.
7.Новийросійсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової,бухгалтерської та економічної сфери.
8.Г.П.Овчинков“Международная экономика”. Атика– К. 2007
9.С.Ф.Покропивний.Том 1, Видавництво: “Хвиля-Прес”. – Київ, 2005 р.
10.А.Г.Паршнева,З.П.Рум’янцева, М.А.Саломотина “Управление организацией”, ИНФРА. – М., 2000 р.
11.Е.Ф.Прокушев“Внешнеэкономическая деятельность”. – Москва, 2004 р.
12.В.Е.Рыбалкина“Международные экономические отношения”. – Москва, 2004 р.
13.ОленаФрейкман “Економіка та бізнес”.