МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОДЗЕРЖИНСКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙТЕХНІКУМ
ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
«УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙХІМІКО-ТЕХНЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Курсова робота
з дисципліни Плануваннята організація діяльності підприємства
на тему: Напрямивдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічногоконтролю. Планування матеріально – технічного забезпечення виробництва
Виконала:
студенткагрупиЕП 08 1/11
НевінчанаА.С.
Дніпрдзержинск
Зміст
1. Напрями вдосконалення системиуправління якістю продукції і організації технічного контролю
1.1 Поняття якості продукції, її основніпоказники
1.2 Організація технічного контролю за якістюпродукції на підприємстві
1.3 Стимулювання підвищення якостіпродукції
1.4 Стандартизація і сертифікація якостіпродукції
2. Планування матеріально-технічного забезпеченнявиробництва
2.1 Зміст планування МТЗ тапослідовність його розробки
2.2 Планування потреби в матеріальнихресурсах
2.3 Запаси і регулювання їх розмірів
1. Напрямивдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічногоконтролю
1.1 Поняття якостіпродукції, її основні показники
У сучасному світістановище будь-якої фірми на ринку товарів та послуг визначається рівнемконкурентноздатності. У свою чергу, конкурентноздатність зв’язана з двомапоказниками — рівнем цін та рівнем якості продукції, причому другий чинникпоступово виходить на перше місце. Продуктивність праці, економія ресурсів усіхвидів сьогодні поступаються місцем якості продукції.
Якість продукції — одинз найважливіших показників діяльності підприємства.
Підвищення якостіпродукції значною мірою визначає усталеність становища підприємства в умовахринку, темпи науково-технічного прогресу, зростання ефективності виробництва,економію усіх видів ресурсів, що використовуються на підприємстві. Зростанняякості продукції — тенденція, притаманна роботі усіх провідних фірм світу.
Що ж таке якістьпродукції? Як її можна визначити? Це поняття регламентовано ГОСТом 15 467-79 «Управлениекачеством продукции. Основные понятия. Термины и определения.»
Якість — це сукупністьвластивостей продукції, які обумовлюють її здатність задовольняти певні потребивідповідно до її призначення.
Поняття якості тіснозв’язане з поняттям технічного рівня продукції — відносної характеристикиякості продукції, що базується на співвідношенні показників, які визначають їїтехнічну досконалість з відповідними базовими показниками.
Якість продукції, якбуло сказано вище, — це сукупність її властивостей. Властивості продукціїкількісно відображаються у показниках якості.
Показник якостіпродукції – це кількісна характеристика одної або кількох властивостейпродукції, які складають її якість, що розгладається стосовно до певних умов їїстворення або споживання.
Показники призначенняхарактеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням іобумовлюють область застосування продукції. Для продукції виробничо-технічногопризначення основним є показник продуктивності, який визначає обсяг продукції,що може бути вироблена за допомогою продукції, яку оцінюють, або обсягвиробничих послуг, який може бути надано за певний проміжок часу.
Показники надійності — це безвідмовність, збереженість, ремонтопридатність, а також довговічністьвиробу. Надійність продукції може бути охарактеризована або всіма чотирма цимипоказниками, або тільки деякими з них. Так, для виробів, зв’язаних з безпекоюлюдей, безвідмовність є головним, а іноді і єдиним показником надійності.Надзвичайно важливою є безвідказність побутових електроприладів, деякихмеханізмів автомобілів та ін. Для літаків безвідказність є єдиним і основнимпоказником якості. Для характеристики збереженості — властивості виробузберігати свої показники протягом зберігання та транспортування — розповсюдженітакі показники, як середній строк збереженості. Збереженість, наприклад маєважливе значення для харчової промисловості. Ремонтопридатність визначають такіпоказники, як середня вартість технічного обслуговування, вірогідністьвиконання ремонту в заданий час. Довговічність визначається величиною витрат напідтримування виробу в роботопридатному стані.
Показникитехнологічності характеризують ефективність конструкторсько-технологічнихрішень для забезпечення високої продуктивності праці при виготовленні й ремонтіпродукції. Саме за допомогою технологічності забезпечується масовий випускпродукції, раціональний розподіл матеріальних і трудових витрат, а також витратчасу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні та експлуатаціїпродукції.
Показникистандартизації та уніфікації — це насиченість продукції стандартними,уніфікованими й оригінальними складовими частинами, а також рівень уніфікаціїпорівняно з іншими виробами. Усі деталі виробу поділяються на стандартні,уніфіковані й оригінальні. Чим менше оригінальних виробів, тим краще. Цеважливо як для виробника продукції, так і для споживача.
Ергономічні показникивідображають взаємодію людини з виробом і враховуючи комплекс властивостейлюдини, які проявляються у виробничих процесах. Данні показники зумовлюютьрівень напруженості та інтенсивності праці обслуговуючого персоналу. Доергономічних показників відносять:
-гігієнічніпоказники, які характеризують відповідальність продукції гігієнічним умовамжиттєдіяльності й працездатності людини при її взаємодії з продукцією вконкретному середовищі;
-антропометричніпоказники, що визначають відповідальність розмірів і форм продукції та окремихїї елементів розмірам, формі і масі людського тіла та окремих його частин;
-фізіологічні іпсихофізичні показники, які характеризують відповідальність властивостейпродукції фізіологічним можливостям людини і особливостям функціонування ііорганів чуттів;
-психологічніпоказники, за допомогою яких оцінюється відповідальність продукціїпсихологічним особливостями людини.
Естетичні показникихарактеризують чуттєве сприйняття обслуговуючим персоналом зовнішнього виглядута оформленні продукції. До естетичних показників відносять:
— показникиінформаційної виразності, що характеризують спроможність форми продукціївідображати усталені естетичні уявлення та культурні норми;
— показникираціональності форми, які визначають відповідальність форми продукціїгармонічному поєднанню її призначення та конструкторного рішення ергономічнимвимогам і особливостям експлуатації;
— показники цілістностікомпозиції, котрі характеризують гармонічність взаємозв'язку елементів формипродукції та її узгодженність з комплексом інших елементів технологічного процесуі вимогами споживача;
— показника зовнішньоговигляду продукції, що характеризують ступінь довершеності та стабільностівиробничого виконання зовнішнього оформлення продукції та дозволяють оцінитиестетичне сприйняття форми продукції.
Патентно-правові показникихарактеризують патентозахист і патентну чистоту продукції. Вони є суттєвимфактором при визначенні конкурентноздатності. При визначенні патентно-правовихпоказників треба враховувати наявність у виробах нових технічних рішень, атакож рішень, що захищені патентами в країні, наявність реєстрації промисловогозразка та товарного знака як у країні-виробнику, так і в країнах-експортерах.
Екологічні показники — це рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище, що виникають приексплуатації або споживанні продукції, наприклад, вірогідність викидівшкідливих часток, випромінювання при зберіганні, транспортуванні таексплуатації продукції.
Показники безпекихарактеризують особливості продукції для безпеки покупця та обслуговуючогоперсоналу, тобто створюють безпеку при монтажі, обслуговуванні, ремонті,зберіганні, транспортуванні й споживанні продукції.
Показники безпекихарактеризують особливості продукції, що зумовлюють заходи і засоби захистулюдини в умовах аварійної ситуації. При оцінюванні рівня якості продукціїпромислового призначення слід виходити із вимог (норм) техніки безпеки (системідержавних стандартів з безпеки праці, правил і норм з техніки безпеки, пожежноїбезпеки тощо).
Показникитранспортабельності характеризують пристосованість продукції до процесутранспортування (переміщення в просторі), яке не пов’язано з її використанням.
Сукупність наведенихвище показників формує якість продукції. Виріб має бути надійним, естетичним,добре виконувати свої функції, тобто задовольняти ті потреби, для яких вінпризначений. Окрім усіх цих показників важлива також ціна виробу. Саме з ціноюзв’язане питання економічно-оптимальної якості або економічно-раціональноїякості. Покупець завжди порівнює чи компенсує ціну виробу тим наборомвластивостей, які останній має. Окрім ціни важливі також експлуатаційніхарактеристики виробу, бо вони зв’язані з витратами на його експлуатацію таремонт. Добре, якщо строк служби виробу довгий, а витрати на його експлуатаціювідносно невеликі і навпаки.
Економічно оптимальнуякість визначають як співвідношення якості та витрат за формулою
Копт. = Q / CЕ ,
де
Копт- економічнооптимальна якість;
Q — якість виробу;
CЕ- витрати напридбання та експлуатацію виробу, грн.
У наведеній формулілегко визначити знаменник і досить важко — чисельник, тобто якість, оскількивін включає різні показники. На сьогодні наука кваліметрія
розробила достатньоприйнятні методи щодо кількісної оцінки якості, тобто приріст одиниці якостівиробу на 1 грн. витрат.
Донедавна категоріюякості пов’язували з результатами праці в галузях матеріального виробництва.Вважалось, що в галузях нематеріальної сфери «якість» не маєоб’єктивної основи і визначається суб’єктивними факторами. Але дослідженняпоказали, що категорія «якість житлово-побутового обслуговування»повинна містити в собі елементи якості праці, предметів, засобів обслуговуванняі його результатів, тобто продукції, робіт та послуг.
1.2 Організаціятехнічного контролю за якістю продукції на підприємстві
При визначенні органівуправління якістю продукції потрібно виходити з того, що управління якістю –органічна складова частина загального управління виробництвом, одна з йогогалузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти одинодному. Тому, як правило, управління якістюрозвивається і виконується в рамках діючого апарата управлінняі полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності по виявленнюпотреб, створенню, виготовленню й обслуговуванню продукції.
На рівні підприємствачи об'єднання управління якістю організуєтьсяодним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістю продукції між існуючимипідрозділами і працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і задач,так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. При цьому не створюєтьсяспеціалізований орган – відділ управління якістю.
Другий припускає надодачу до першого варіанта виділення загальної функції координації і створенняспеціального органа – відділу управління якістю.На цей відділ і покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.
Кожний з цих двохваріантів має свої переваги і свої недоліки.
Зокрема, перевагипершого варіанта полягають в тому, що всі учасники виробничого процесу несутьвідповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цювідповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов'язані з якістю. Недолікполягає в тому, що ряд координуючих функцій ніхто не виконує, ніхто не ведеорганізаційних і методичних питань загального характеру.
Другий варіант позбавленийзазначеного недоліку, проте в працівників підприємства нерідко виникає почуття,що є спеціально виділені люди на підприємстві, які відповідають за якість,отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов'язані з якістю.
У будь-якому варіантізагальне керівництво системою управління якістюповинен очолювати керівник підприємства, відповідальний за всю діяльністьпідприємства і за економічні результати, які в умовах ринкової економіки неможуть бути високими при поганій якості продукції. До числа факторів, щовпливають на якість, відносяться:
верстати, машини, іншевиробниче устаткування;
професійнамайстерність, знання, навички, психофізичне здоров'я працівників.
Умовизабезпечення якості, які обрамляють прямокутник факторів, більш численні. Сюди відносяться:
характер виробничогопроцесу, його інтенсивність, ритмічність, тривалість;
кліматичний станнавколишнього середовища і виробничих приміщень;
інтер'єр і виробничийдизайн;
характер матеріальних іморальних стимулів;
морально-психологічнийклімат у виробничому колективі;
форми організаціїінформаційного обслуговування і рівень оснащеності робочих місць;
стан соціальнийматеріального середовища працюючих.
Чому необхіднийрозподіл на фактори й умови? Що це нам дає?
Засоби виробництва іпраця реально змінюють властивості сировини і початкових матеріалів до заданогорівня якості. На їхніх можливостях позначаються умови, у яких вони взаємодіють.Практика показує, що такий розподіл, такий підхід дозволяє не тільки більшчітко організувати роботи з якості, але й більш цілеспрямованой ефективно визначати заходи для забезпечення потрібної якості.
При виникненнівідхилення від заданих параметрів якості, що виявляються в блоці порівняння іприймання рішення, блок засобів впливу для усунення цих відхилень направляєзусилля або на фактори, або на умови, або одночасно на те й інше. Заходи впливуі їхнє сполучення залежать від характеру і величини відхилень якості і відефективності тих або інших можливих варіантів усунення відхилень.
За універсальною схемоюпрацюють усі, але найбільш часто робітники, майстри,контролери ВТК. Для них план по якості закладений у кресленнях,технологічних операційних і контрольних картах. Вони самі безпосередньоздійснюють порівняння фактичних і заданих у технологічній документації параметрівякості, самі, як правило, приймають рішення про те, яким способом, прийомомліквідувати відхилення. Тут механізм управління якістю знаходиться в рукахпрацівника, і діяльність його залежить від професійних навичок і знань. Він,так би мовити, закладений у самому працівнику і тих умовах, у яких йомуприходиться трудитися.
При організаціїраціональної й ефективної роботи з якості, незалежно від її масштабів, форм іметодів здійснення, завжди діють приблизно за такою схемою:
1.Визначення потреби іформулювання вимог до якості продукції (план, програма якості);
2.Надання початковомуматеріалу необхідних властивостей (виконання плану, програми якості);
3.Перевіркавідповідності отриманої якості пред'явленим вимогам (виявлення відхилень) абоконстатація відповідностей;
4.Вплив для усуненнявідхилень отриманої якості від заданого (зворотний зв'язок).
При такому погляді напослідовність дій по якості можна виявити явище, яке має велике значення дляусієї філософії робіт з якості. Це наявність єдності й органічного сполученняпрямих і зворотних зв'язків у всіх діях людей, пов'язаних зі створенням івикористанням (споживанням) продукції.
У даному випадкууніверсальна схема управління якістю виступає як первинна схему, первинна ланкавсієї складної, різноманітної роботи з якості.
Однак, чим вище рівеньконцентрації виробництва, його спеціалізації і кооперування, тим вище рівеньсистеми якості, а, отже, складніше механізм, що забезпечує її функціонування.
1.3 Стимулюванняпідвищення якості продукції
Сама проблемапідвищення якості продукції промислового призначення характеризуєтьсябагатоваріантністю як можливих напрямків підвищення якості і досяжних рівнівпідвищення якості продукції кожного виду, так і альтернативністювиробничо-технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечуютьдосягнення планованого рівня якості. У таких умовах підвищення якості продукціїпотребує від підприємств значних капітальних вкладень і визначає особливуактуальність точних оцінок економічної ефективності заходів щодо підвищенняякості продукції і вибору найбільш кращого з множини альтернативних варіантів.Заходи поліпшення якості продукції сприяють формуванню ефективнішої системигосподарювання за умови ринкових відносин.
У роботі ставлятьсянаступні завдання:
— розглянути ефективністьі шляхи підвищення якості продукції;
— визначити економічнуефективність підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;
— зробити оцінкуекономічно обгрунтованих меж підвищення якості продукції.
1. Ефективність і шляхипідвищення якості продукції
Певна кількістьпродукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнитисуспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Цеозначає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумкуеквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратамисуспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якостіпродукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на іміджпідприємства в цілому.
Поліпшення якості продукціїє специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практикагосподарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використанняпродукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв’язане здодатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.
Підвищення якості(технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив наприскорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.
Зокрема підвищеннянадійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроївзабезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації таавтоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв,роботехнічних комплексів тощо.
Не потребує особливихдоказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційнихматеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств,обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.
Зрештою високоякіснапродукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчітовари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції (затехнічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) єнеобхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок,формування сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому,розвиток зовнішньо економічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку іфінансового становища.
Неухильне зростанняефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачаєчітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшенняякості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об’єднати утри взаємопов’язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.
Більш висока якістьобходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий погляд намеханізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якість незавжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу присучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочаткувизначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальнийвибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів внаукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітнепідвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході навсьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп’ютери побутоваелектроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробів помітнополіпшилась, а вартість впала.
Акцент на якість ведедо зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки зарахунок кількості – широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка.Ця точка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало уфізичному огляді кінцевого виробу. У цій ситуації більш жорсткі вимоги контролюпризводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часуконтроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управлінняякістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення івиготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля,потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, щополіпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.
На якість впливаєструктура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїхвиробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїхпрацівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можутьнести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:
— всебічне навчанняоператорів обладнання;
— працівниківдетальними інструкціями щодо роботи;
— засобами дляперевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;
— засобами длярегулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являєтьсянезадовільним.
Правдива оцінкавиробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити цідуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щобшукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїхсистем управління.
Сувора перевіркаякості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початкуцього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бутиполіпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка можепривести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собівона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді якостанні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених навиробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на такихділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівляматеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямованіна виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплюватиоперації всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом,проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням,диспетчеризацією і транспортуванням.
Фактично, управлінняякістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу дозамовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотнийзв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.
2. Економічнаефективність підвищення якості і конкурентоспроможності продукції
Необхідність поліпшенняякості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:
— потребаминауково-технічного прогресу;
— зміною споживчихзапитів населення;
— нестачею абообмеженістю природних ресурсів;
— підвищенням значенняматеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка кращепрацює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;
— розвитком зовнішньоїторгівлі.
Соціально-економічнезначення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, щозаходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системигосподарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективністьпідвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляєтьсяпідприємствами, полягає передовсім у такому:
1) високоякісна йконкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняєсуспільно-соціальні потреби в ній;
2) підвищення якостіпродукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу:загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукціїбільш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами,істотно зменшується;
3) конкурентоспроможнапродукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання неюмаксимально можливого прибутку;
4) багатоаспектнийвплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції нетільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж іконкурентоспроможність підприємства.
На рівень якості йконкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягтинеобхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних навідповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі іпросторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищенняякості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:
Технічні:
1. Використаннядосягнень науки і техніки в процесі проектування виробів
2. Запровадженняновітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни
3. Забезпеченняналежної технічної оснащеності виробництва
4. Удосконаленнязастосовуваних стандартів і технічних умов
Організаційні :
1. Запровадженнясучасних форм і методів організації виробництва та управління
2. Удосконаленняметодів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовленняпродукції
3. Розширення прямихгосподарських зв'язків між продуцентами та покупцями (споживачами)
4. Узагальнення йвикористання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищенняконкурентоспроможності продукції
Економічні тасоціальні:
— Застосуванняузгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів
— Установленняприйнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів
— Використанняефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства
— Усебічна активізаціялюдського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умовгосподарювання
За змістом іспрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні,організаційні, економічні та соціальні.
З-поміж технічнихспособів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належитьпостійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства.Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів,як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьомуциклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт,спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрівзразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягненнярівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50%відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектуваннявиробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливелише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосуваннянайновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни. Доважливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, їїконкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставневідносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації тазабезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умовивідображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісниххарактеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.
Економічний механізмуправління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані назабезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.
Ефективним засобомуправління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимогдо якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічнимдокументом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніхдосягнень науки, техніки і попиту споживачів.
Стандартизація продукціїохоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів,напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузіпроектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів їїконтролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних системкласифікації і кодування продукції тощо.
Сертифікація продукції— один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінкувідповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу — сертифікату.Сертифікат — це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і їївідповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існуєобов'язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється вмежах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевіркута випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.
Добровільнасертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими,за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюютьдержавні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні рокипочали формуватись міжнародні системи сертифікації.
Державний нагляд заякістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, щоздійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду єпродукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання,експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих вУкраїні стандартів, атестовані виробництва.
За порушення вимогстандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значнихштрафів, суми яких розподіляються таким чином:
60% — у державнийбюджет;
30% — у позабюджетніфонди місцевих органів влади;
10% — у ДержстандартУкраїни для розвитку матеріально-технічної бази.
В ряді галузейпромисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтівсортності (Кс):
Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2(N1 + N2) х Ц1
де N1,N2 — відповідновипуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;
Ц1, Ц2 — ціна одиницівиробу відповідного сорту, грн.
Економічна ефективністьполіпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманогоприбутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.
Річний економічнийефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчисленийяк різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньоїякості:
Ея = (ΔП – Ен х К)х Nя, грн.,
де ΔП – прирістприбутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;
К – питомікапіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн./ од.;
Nя – обсяг продукціїполіпшеної якості в натуральних одиницях.
Якщо покращення якостіпродукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковийприбуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту(ΔПя):
ΔПя = ((Ц2 – С2) –(Ц1 – С1)) х Nя
де Ц1, Ц2 – відповіднаціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;
С1, С2 – собівартістьодиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.
Річний економічнийефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчисленийяк різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньоїякості:
Ев = ((С1 + Ен х К1) –(С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.
де С1, С2 –собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеноїякості, грн.;
К1, К2 – питомікапіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості,грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економіїробочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект.Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання)продукції підвищеної якості.
Сумарний річнийекономічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сумарічних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):
сум = Ев + Ес
У ряді випадків припокращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається беззмін, хоча збільшується строк служби нового виробу.
3. Оцінка економічнообгрунтованих меж підвищення якості продукції
У сучасній економічнійнауці співіснують два підходи до оцінки ефективності підвищення якості продукції.Один з них розвивався в умовах командно-адміністративної системи господарюванняі ґрунтувався на тезі про можливість централізованого управління процесамипідвищення якості продукції і пріоритеті народногосподарських інтересів. Урамках другого підходу, характерного для економічно розвинутих країн ізринковою економікою, віддається перевага інтересам окремих суб'єктівгосподарювання і ринковим механізмам стимулювання підвищення якості продукції.Еволюція економічної думки йде в напрямку раціонального сполученнянародногосподарського і мікроекономічного підходів до аналізованої проблеми.
У рамках обох підходівнедостатньо дослідженою залишається проблема вибору оптимального рівня якостіпродукції й практично не вивченим є питання оцінки економічно обґрунтованих межпідвищення якості продукції як комплексної характеристики ринкової кон'юнктури,виробничо-технічних можливостей підприємств і економічних умов реалізаціїзаходів щодо підвищення якості продукції.
Еволюція теоретичнихуявлень про якість продукції йде в напрямку розуміння того, що якість продукції- це ступінь задоволення всієї сукупності суспільних потреб у цієї продукції,пов'язаних із кожним етапом її життєвого циклу, починаючи від стадії зародженняідеї продукту й закінчуючи стадією його утилізації. З урахуванням цьогопідвищення якості продукції розглядається як зміна властивостей продукції, щозабезпечує збільшення ступеня задоволення відповідних потреб.
Проблема підвищенняякості продукції є багатоваріантною і має оптимізаційний характер. Її окремимвипадком є проблема обґрунтування оптимального рівня підвищення якості. Такийхарактер даної проблеми обумовлений: (а) множинністю властивостей, щовизначають якість продукції, і їхньою взаємозалежністю; (б) різним сприйняттямтих самих властивостей виробу різноманітними споживачами; (в) спроможністюодного і того ж продукту задовольняти різноманітні потреби споживача; (г)проявом наслідків підвищення якості в різноманітних сферах діяльності й урізноманітних суб'єктів економіки; (д) впливом на якість продукції численнихчинників, вплив на які, в свою чергу, формує якість продукції опосередковано йтакож являє собою діяльність по підвищенню якості.
Необхідністьзіставлення негативних і позитивних наслідків зміни якості продукції висуває врозряд базових проблеми визначення системи показників якості, кількісноговиміру рівня якості й рівня зміни якості, виявлення і виміру всіляких прямих інепрямих наслідків підвищення якості продукції, зведення отриманих оцінок уєдиний інтегральний економічний показник.
У вітчизнянійекономічній науці донедавна домінували народногосподарський принцип інародногосподарський підхід до оцінки економічної ефективності господарськихзаходів, що засновані на тезі про можливість планування народного господарстваз єдиного центру й можливості досягнення глобального (народногосподарського)оптимуму економічного розвитку. На другий план при цьому відходили економічніінтереси виробників і споживачів продукції підвищеної якості й практичназдійсненність планованих заходів.
Сучасна економічнатеорія якості не дає вичерпного рішення ряду ключових питань, необхідних дляекономічної оцінки ефективності підвищення якості продукції в рамкахтрадиційних підходів. Зокрема, є принципові методологічні й методичніскладності на шляху: (1) кількісного виміру різнорідних показників якостіпродукції; (2) порівняння рівнів якості різноманітних об'єктів за багатьмаознаками (проблема побудови узагальнених показників якості); (3) виявлення,кількісного й економічного виміру всіх наслідків здійснення заходів щодопідвищення якості продукції; (4) інформаційного забезпечення складних ітрудомістких розрахунків (включаючи прогнозні), проведення яких передбачаєбільшість існуючих методик.
Наявність такихтруднощів ставить під сумнів обґрунтованість і точність одержуваних економічнихоцінок, а також саму можливість одержання достовірних оцінок у рамкахтрадиційної методології.
Істотним методологічнимнедоліком відомих підходів є також припущення про те, що альтернативні заходищодо підвищення якості продукції та їхні виробничо-економічні характеристикивідомі на момент проведення оцінки ефективності таких заходів. Саме цеприпущення теоретично дозволяє розкрити всю гаму можливих наслідків підвищенняякості продукції, зробити економічну оцінку кожного з них і на підставі цьогоодержати комплексну оцінку всієї їхньої сукупності в цілому.
У ринкових умовахгосподарювання підвищення якості продукції здійснюється тільки тоді, коли воноекономічно вигідно виробнику, що, у свою чергу, можливо тільки при наявності платоспроможногопопиту на таку продукцію. Незадоволений попит на продукцію підвищеної якостібезпосередньо свідчить про економічну зацікавленість споживача даної продукціїв її придбанні й використанні. Отже, економічне обґрунтування доцільностіпідвищення якості продукції повинно базуватися насамперед на оцінці стануринку, можливості і доцільності для виробника випуску продукції, затребуваноїринком.
Саме на такому базисібудується сучасна теорія інвестиційного планування, що володіє великимарсеналом методичних засобів оцінки ефективності інвестиційних проектів ізпозицій інвестора — суб'єкта економіки, безпосередньо зацікавленого векономічному результаті планованих заходів. Використання ідеології і методівінвестиційного аналізу здатне збагатити методичний інструментарій оцінкиефективності заходів щодо підвищення якості продукції.
В умовах невизначеностіможливих наслідків підвищення якості продукції, невизначеності їхніхекономічних оцінок і невизначеності самих заходів щодо підвищення якостіпродукції на першому етапі рішення проблеми підвищення якості продукціїнеобхідна оцінка економічного потенціалу альтернативних напрямків (по суті,потенціалу різноманітних сегментів ринку продукції визначеного виду) і йогозіставлення з можливостями (потенціалом) виробника.
В економічнійлітературі питання оцінки економічно обґрунтованих меж підвищення якостіпродукції практично не розглядаються. У той же час знання таких меж повиннобути основою для вибору найбільш перспективних напрямків підвищення якостіпродукції і формування техніко-економічних вимог для розроблювальних заходів,що гарантують ефективність заходів щодо досягнення планованої якості продукції.
1.4 Стандартизація ісертифікація якості продукції
Економічний механізмуправління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані назабезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.
Ефективним засобомуправління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимогдо якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічнимдокументом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніхдосягнень науки, техніки і попиту споживачів.
Стандартизаціяпродукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів,напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузіпроектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів їїконтролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних системкласифікації і кодування продукції тощо.
Державна системастандартизації складається із комплексу державних, галузей стандартівпідприємства. Вони розробляються установками Державного комітету з питаньтехнічного регулювання та споживчої політики.
Державний стандарт –затверджується урядом на необмежений термін або на термін не більш п’яти років.Стандарти діляться на діючі і перспективні.
Об’єктами державноїстандартизації є конкретна продукція, норми, правила, методи, терміни,призначені для користування в різних сферах народного господарства.
Сертифікація продукції— один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінкувідповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу —сертифікату. Сертифікат — це документ, що засвідчує високий рівень якостіпродукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. ВУкраїні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікаціяздійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами,охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд засертифікованими виробами.
Добровільнасертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими,за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.
Сертифікацію здійснюютьдержавні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні рокипочали формуватись міжнародні системи сертифікації. Державний нагляд за якістюпродукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, щоздійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду єпродукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання,експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих вУкраїні стандартів, атестовані виробництва.
За порушення вимогстандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значнихштрафів, суми яких розподіляються таким чином:
60% — у державнийбюджет;
30% — у позабюджетніфонди місцевих органів влади;
10% — у ДержстандартУкраїни для розвитку матеріально-технічної бази.
В ряді галузейпромисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтівсортності (Кс):
Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2(N1 + N2) х Ц1
де N1,N2 — відповідновипуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;
Ц1, Ц2 — ціна одиницівиробу відповідного сорту, грн.
Економічна ефективністьполіпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманогоприбутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості. Річнийекономічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути такожобчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної іпопередньої якості:
Ея = (ДП – Ен х К) хNя, грн.,
де ДП – прирістприбутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;
К – питомікапіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн./ од.;
Nя – обсяг продукціїполіпшеної якості в натуральних одиницях.
Якщо покращення якостіпродукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковийприбуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту(ДПя):
ДПя = ((Ц2 – С2) – (Ц1– С1)) х Nя
де Ц1, Ц2 – відповіднаціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;
С1, С2 – собівартістьодиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.
Річний економічний ефекту виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений якрізниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньоїякості:
Ев = ((С1 + Ен х К1) –(С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.
де С1, С2 –собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеноїякості, грн.;
К1, К2 – питомікапіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеноїякості, грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву законуекономії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарськийефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації(споживання) продукції підвищеної якості.
Сумарний річнийекономічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сумарічних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):
Есум = Ев + Ес
У ряді випадків припокращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається беззмін, хоча збільшується строк служби нового виробу.
2.Плануванняматеріально-технічного забезпечення виробництва
2.1 Зміст панування МТЗта послідовність його розробки
Матеріально-технічнезабезпечення (МТЗ) — це спосіб організації діяльності підприємства, що дозволяєоб'єднати зусилля різних одиниць, які виготовляють та реалізовують товари іпослуги, з метою оптимізації фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, щовикористовує фірма для реалізації своїх економічних цілей. В процесі свогофункціонування підприємству потрібен цілий комплекс матеріально-технічнихзасобів. Процес матеріально-технічного забезпечення виробництва направлений насвоєчасне постачання на склади підприємства або відразу на робочі місцяпотрібних відповідно до бізнес-плану матеріально-технічних ресурсів. До складуматеріально-технічних ресурсів входять: сировина, матеріали, що комплектуютьвироби, технологічне устаткування і технологічне оснащення (пристрої, ріжучі тавимірювальні інструменти), нові транспортні засоби,навантажувально-розвантажувальне устаткування, обчислювальна техніка і іншеустаткування, а також паливо, енергія, вода. Іншими словами, все, що поступаєна підприємство у формі речей і у вигляді енергії, відноситься до елементівматеріально-технічного забезпечення виробництва.
Успішне рішення цихпитань покликана забезпечити служба матеріально-технічного забезпеченняпідприємства, яка займається розрахунком потреб підприємства в різнихматеріалах, а також визначає джерела їх покриття.
Для безперебійногофункціонування виробництва необхідне добре налагоджене матеріально-технічнезабезпечення (МТО), яке на підприємствах здійснюється через органиматеріально-технічного постачання.
Головним завданняморганів постачання підприємства є своєчасне і оптимальне забезпеченнявиробництва необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності іякості. У зв'язку з цим тема економічної і своєчасної закупівлі сировини,матеріалів і напівфабрикатів актуальна.
Плануванняматеріально-технічного забезпечення виробництва включає комплекс робіт поаналізу питомих витрат матеріальних ресурсів за звітний період, використаннютехнологічного устаткування і оснащення, прогнозуванню і нормуванню окремихвидів ресурсів на плановий період, розробці матеріальних балансів по видахресурсів, джерелах надходження і вище перелічених напрямах використання.Перераховані роботи по плануванню вельми трудомісткі. Вони виконуютьсяекономістами і плановиками за участю інших фахівців. Менеджери не приймаютьучасті в розробці планів, їх завдання — перевірити дотримання принципівпланування, склад планових документів, їх якість.
В умовах ринку упідприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівліефективніших матеріальних ресурсів. Це примушує постачальницький персоналпідприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, що виготовляєтьсярізними постачальниками. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійністьпостачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення,можливість надання кредиту, рівень сервісу. Співвідношення значущості окремихкритеріїв з течією часом може мінятися.
Організаційна побудова,характер і методи роботи служб постачання на підприємствах відрізняютьсясвоєрідністю. На невеликих підприємствах, споживаючих малі об'єми матеріальнихресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликігрупи або окремих працівників господарського відділу підприємства. На більшостісередніх і крупних підприємств цю функцію виконують спеціальні відділиматеріально-технічного постачання, що знаходяться у підпорядкуванні у заступникакерівника підприємства по виробництву. Оскільки якість роботи відділу багато вчому визначає якість виробничого процесу, то він повинен бути укомплектованийвисококваліфікованими фахівцями. Крім того, багато вирішуваних відділом питаньносять комплексний характер, вимагають знань в області маркетингу, логістики,техніки, технології, економіки, нормування, прогнозування, організаціївиробництва і міжвиробничих зв'язків.
Відділи МТЗ будуютьсяза функціональною або матеріальною ознакою. У першому випадку кожна функціяпостачання (планування, заготівка, зберігання, відпустка матеріалів)виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органівза матеріальною ознакою певні групи працівників виконують всі функціїпостачання по конкретному виду матеріалів. Характерний тип структури службипостачання — змішаний, коли товарні відділи, групи, бюро спеціалізовані напостачанні конкретними видами сировини, матеріалів, устаткування. Проте разом зтоварними, до складу відділу постачання входять функціональні підрозділи:плановий та диспетчерський.
Змішаний тип структуривідділу постачання — найбільш раціональний метод будови, який сприяє підвищеннювідповідальності працівників, поліпшенню МТЗ виробництва. Планове бюро (група)виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринковим дослідженням,визначенню потреби в матеріальних ресурсах, розробці плану забезпеченняпідприємства і його підрозділів матеріально-технічними ресурсами (входить доскладу бізнес-плану підприємства), оптимізації ринкової поведінки за найбільшвигідним забезпеченням, формуванню нормативної бази, розробці планів постачанняі аналізу їх виконання, контролю за виконанням постачальниками договірнихзобов'язань.
Плануванняматеріально-технічного забезпечення великою мірою зумовлює ритмічну роботупідприємства з випуску продукції в заданій номенклатурі та асортименті. Тому напідприємстві, яке ревізується, необхідно встановити:
а) питому вагуматеріальних ресурсів згідно з укладеними договорами по прямих господарськихзв'язках;
б) питому вагупридбаних матеріальних ресурсів на фондовій біржі. Наступним кроком ревізора єперевірка правильності та своєчасності укладення договорів, стану оперативногообліку і контролю за їх виконанням. Ревізор також виясняє, які заходи вживалисьдо постачальників, котрі не виконують своїх договірних зобов'язань.
Для перевірки виконаннядоговірних зобов'язань ревізор перевіряє:
— наявність наказу порозмежуванню функцій між підрозділами та службою підприємства, які пов'язані ззаготівлею матеріалів;
-порядок і строкинадходження документації, що пов'язана з укладенням договорів;
— порядок оформлення,реєстрації та зберігання договору. Перевіряючи виконання плану обсягу поставокматеріальних ресурсів, потрібно розмежувати товарно-матеріальні цінності,придбані за договорами, і товарно-матеріальні цінності, придбані натоварно-фондовій біржі. Ревізор вибірково здійснює перевірку правильностівизначення планової потреби матеріальних ресурсів. Така потреба визначається заформулою Романів // Ревізія і контроль -: Ревізія матеріально-технічногозабезпечення.:
Я = Я1 + Я2 + ЯЗ +32-31,
де Я — планова потребав матеріальних ресурсах за звітний період;
Я1 — потреба вматеріальних ресурсах на виробництво продукції;
Я2 — потреба вматеріальних ресурсах на дослідні роботи;
ЯЗ — потреба вматеріальних ресурсах на ремонт основних засобів тощо;
32 — потреба вматеріальних ресурсах на створення нормативу запасів на кінець року;
31 — запаси на початокроку.
Виявивши фактизавищення потреби, купівлі зайвих матеріальна цінностей, ревізор визначає сумупридбаних матеріальних цінностей, і кількість, час придбання тощо.
Товарне бюро (група)виконує комплекс планово-оперативних функцій по забезпеченню виробництваконкретними видами матеріальних ресурсів: плануванню, обліку, завезенню,зберіганню і відпустці матеріалу у виробництво, тобто регулює роботуматеріальних складів.
Диспетчерське бюро(група) виконує оперативне регулювання і контроль за виконанням планупостачання підприємства і цехів сировиною і матеріалами, усуває неполадки, щовиникають в ході постачання виробництва, контролює і регулює хід постачаньматеріалів на підприємство. Відділи (бюро, групи) зовнішньої коопераціїзабезпечують виробництво напівфабрикатами (заготовками, деталями, вузлами).Вони також можуть будуватися за функціональною або товарною ознакою Кожекін Р.Я., Синиця Л. М. // «Організація виробництва», // Мінськ: ІПЕкоперспектива", — 1998..
На підприємствахмашинобудування служба постачання крім відділу МТС включає і відділ зовнішньоїкооперації (чи бюро, групу), що може входити до складу ОМТС.
Відділи (бюро, групи)зовнішньої кооперації забезпечують виробництво напівфабрикатами (заготівлями,деталями, вузлами). Вони також можуть будуватися по функціональній чи товарнійознаці.
Для здійсненнятехнічного переозброєння і реконструкції виробництва підприємство створюєвідділи устаткування, що звичайно входять до складу капітального будівництва.
Особливістю цього типуструктури є те, що підрозділу мають свої служби постачання з функціями поплануванню й оперативному регулюванню постачання виробничих цехів і ділянокматеріальними ресурсами, а також по контролі за їхнім виконанням.
Формування нормативноїбази, прогнозування і розробка планів МТС, установлення господарських зв'язківі координація роботи служб постачання, що входять у підприємство,сконцентровані на базі служби постачання підприємства. Взаємодія підрозділівслужби постачання підприємства здійснюється на основі функціональних зв'язків,а не адміністративного підпорядкування.
Основними показникамиматеріально-технічного забезпечення являються:
— Визначення рівнязабезпеченості підприємства матеріальними ресурсами за зазначений період часу;
— Виявлення наднормативних або дефіцитних видів матеріальних цінностей;
— Визначення долітранспортно-заготівельних (у тому числі і різниці в цінах) витрат у загальнихзатратах при надбанні матеріальних цінностей;
— Розрахунки показниківраціонального використання матеріалів у виробничому процесі;
— Установлення розміріввтрат внаслідок вимушених замін одних матеріалів іншими тощо;
Крім того, обчислюютьсярізні (планові, нормативні, фактичні) коефіцієнти використання матеріалів увиробництві, їх доля витрат у собівартості готової продукції тощо.
Отже, оскількибезперебійне постачання підприємства матеріальними ресурсами — це обов'язковаумова його ефективної і ритмічної роботи, план матеріально-технічногозабезпечення підприємства здійснюється в такій послідовності:
— Підготовча робота(забезпечення бланками-формами, інструктаж тощо);
— Визначення джерела забезпеченняпотреби в матеріалах;
— Розрахунок потреби вматеріальних ресурсах;
— Розробка нормвиробничих запасів.
2.2 Плануванняпотреби в матеріальних ресурсах
Теоретично плануванняпотреби в сировині та матеріальних ресурсах можна представити у виглядісхематичного ділення на 5, в основному не пов'язаних один з одним, елементів:
Прогнозування попиту;
Планування виробництва;
Планування фізичногорозподілу продукції;
Планування постачання:
Система оцінокрезультатів функціонування системи МТЗ. Сюди ж відносяться дві підсистеми :
1) обліку і контролювиконання замовлень, що поступають від клієнтів;
2) обліку і контролювиконання замовлень фірми її постачальниками.
Прогнозування попиту.На цьому етапі проводиться аналіз ретроспективи попиту, спираючись на облік іаналіз замовлень, отриманих фірмою раніше. При цьому слід паралельно провестидва види робіт: встановити відмінності в типах продукції і, можливо,споживачів, а також вибрати зі всієї широкої гамми існуючих методівпрогнозування ті, які можуть бути використані в конкретних умовах. Третій етапзводиться до тестування і відбору відповідних методів складання прогнозу зурахуванням отриманих знань про ретроспективу попиту і про типи товарів. Туттакож проводиться зіставлення отриманих результатів з реальним попитом,зафіксованим протягом даного періоду.
Планування виробництва.Фахівці в області автоматизації управління виробництвом пропонують підхід, якийвписується в схему «планування — виконання — контроль». Суть йогополягає в тому, що система готує плани, виконання яких покладається на різніслужби: службу закупівель, службу виробництва, службу устаткування і т.п. Потімреальні показники порівнюються з плановими для виявлення і ліквідаціїрозбіжностей. Цей метод ґрунтується на двох основних принципах:
— Управлінняздійснюється на основі запланованих показників
— В управліннівраховується взаємозалежність складових одного і того ж готового виробу.
Планування фізичногорозподілу продукції (або МТЗ збуту). Під системою МТЗ збуту слід розумітимережу одиниць, що проводять послуги, діяльність яких направлена на задоволенняторгового попиту при заданому рівні витрат і якості товарів. Ця діяльністьздійснюється в рамках системи оперативного планування, пов'язаної звиробництвом товарів і з матеріальним постачанням.
Перш за все, на основіданих, отриманих при прогнозуванні попиту і в ході обліку замовлень,розробляється загальний план МТЗ збуту. При цьому встановлюється об'єм наявнихресурсів у зовнішніх і внутрішніх постачальників. Отримані цифри дозволяють переконатисяв тому, що рух матеріальних потоків в належному об'ємі дійсно може бутизабезпечений в ході даного періоду.
Наступний етап процесу- розробка програм руху потоків виробів по всій розподільній мережі, відвиробничих одиниць до центрів кінцевого продажу, навіть до клієнтів. Ця стадіязв'язана з визначенням потреб в складуванні. Тут же враховуються потреби втранспортних засобах.
На цій стадіїскладається програма масового пересування товарів, а потім оптимізуютьсямасштаби складських приміщень і їх географічне розміщення. Календарний графікпідготовки товарів до відвантаження і постачань споживачеві може бутирозроблений на підставі робочих програм, вживаних регіональними центрамиреалізації.
Планування транспортнихоперацій сприяє скороченню їх витрат при одночасній підтримці заданого рівняпослуги. Це досягається завдяки наступним заходам:
— Оптимальний розподілперевезень по різних типах і видах руху товару, відбір найбільш кваліфікованихперевізників; — оптимізація структури парку транспортних засобів, контроль надїх використанням і змістом;
— Розробка маршрутів,що дозволяють максимально повно використовувати транспортні засоби і робочийчас згідно чинного соціального законодавства;
— Розробка щоденногооптимального календарного графіка маршрутів зі складанням звітів-прогнозів івідбором серед різних типів транспортних засобів.
Планування постачання.Полягає в складанні замовлень нарядів на закупівлі з уточненням даних відноснокількості товарів, що купуються, а також періодичних замовлень і штрафнихсанкцій унаслідок прострочених постачань. Типовий варіант оперативногопланування — складання програми постачання під наявні замовлення з урахуваннямобмежень з боку наявних запасів у виробництві і в торговій мережі.
Оцінка результатівфункціонування системи МТЗ. Цілі оцінки результатів полягають в наступному:
— Інформування всіхзацікавлених представників керівництва про досягнуті результати, оцінені зточки зору рівня продуктивності і витрат, а також окупності вкладених засобів;співвідношення реальних показників з плановими, з метою здійснення необхіднихкорегувань;
— Забезпеченнякерівництва і функціональних служб компанії методом кількісного виразупоставлених цілей. Доведення відповідних цільових свідчень до кожного рівняуправління;
— Посиленнявзаємоувязки окремих компонентів загального процесу планування МТЗ на основікоординації завдань, що стоять перед різними учасниками фізичного обороту;
— Поліпшення взаємодіїпредставників різних рівнів і ешелонів управління, а також розвиток системи їхстимулювання шляхом впровадження принципів управління по цілях;
— Забезпечення науковообґрунтованого ухвалення рішень на базі моделювання основних можливихваріантів.
2.3 Запасиі регулювання їх розмірів
Запаси це матеріальніактиви, які утримуються для подальшого продажу, перебувають у процесівиробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються дляспоживання під час виробництва продукції.
Існують такі видизапасів:
— виробничі (сировина;основні та допоміжні матеріали; комплектуючі вироби, куповані напівфабрикати таін. матеріальні цінності),
— незакінченевиробництво,
— готова продукція.
При нормуваннівиробничих запасів враховують призначення та фактори, які визначають їхнювеличину. У процесі регулювання запасів визначається:
— Страховий запас — нижче якого не може зменшуватись запас;
— Мінімальний запас — він складається з кількості матеріалів необхідних на період з моментурозміщення замовлення до моменту постачання матеріалів на склад + страховийзапас.
— Максимальний запас — який створюється в момент надходження матеріалів на склад;
— Точка розміщеннязамовлення — розмір при якому необхідно видати замовлення на закупку новоїпартії матеріалів.
За призначенням запасиумовно поділяють на:
— Поточні ( забезпечуєвиробництво в інтервалах між поставками),
— Страхові (забезпечуєвиробництво у випадках відхилення від запланованих умов поставки; практичностраховий запас планується в розмірі 25% максимального відхилення рівня запасуперед поставками від його середньої величини).
— Підготовчі (дозволяєздійснювати підготовку матеріалів до виробничого застосування).
Всі запаси зберігаютьсяна складах разом. Але нормативні величини їх обчислюються окремо.
Поточні запаси — забезпечують роботу підприємства у період між двома поставками і визначаютьдобутком денної потреби на половину інтервалу між двома поставками в днях.
Мз.п. = Мg * tg
Підготовчий — церізновид поточного запасу. Створюється він у тих випадках, коли передвикористанням матеріалів необхідно провести спеціальну підготовку (сушка,правка пил, розкрій). Визначається добутком добової витрати на час підготовки вднях
Мз під = Мg * tg
Страховий — створюєтьсяна випадок затримки надходження чергової партії матеріалів. Він визначаєтьсядобутком середньодобової витрати на норму запасу в днях.
Мз стр. = Мg * tg
Сезонний запасутворюється за умов сезонного використання і заготівлі матеріалів.
Головне завданняметодики нормування виробничих запасів полягає в безперервності виробництва тавиконанні виробничих програм.
Забезпечення підприємстванеобхідними матеріальними цінностями належної якості і у відповідний час примінімальних затратах головний показник діяльності відділуматеріально-технічного забезпечення.
Основні дані длявизначення потреби узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництватоварів та послуг і норм витрат на їхнє виготовлення. Потребу можна розрахуватина основі двох методів. Найбільш поширеним є метод прямого розрахунку(подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками,рецептурний та інші). При подетальному методі потреба в матеріалах визначаєтьсяяк добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництвадеталей. Потреба у матеріальних ресурсах:
Пі = Ні*N*Кзн.,
де Пі — потреба уматеріальних ресурсах по видах,
N — норма(Пі= витратматеріалу,
Ні — кількість виробіву виробничій програмі,
Кзн — коефіцієнтзниження норм витрат.
При освоєнні випускунових видів виробів потребу в матеріалах розраховують по аналогах. У цихвипадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.
Потреба в матеріальнихресурсах визначається по-різному, в залежності від їхнього призначення.Кількість технічних засобів, тобто машин і устаткування обчислюють припроектуванні виробничих систем. Потребу в матеріалах розраховують в натуральнихвимірниках. Планову потребу матеріалів визначають сумою витрат матеріалів врозрахунковому періоді + перехідний запас на початок року + запас матеріалів накінець року.
Мз = Мр + Мп.р. + Мк.р.
Матеріали витрачають натакі потреби:
— Основне виробництво
— Виготовленнятехнологічного оснащення
— Ремонтно-експлуатаційні роботи
— Заходи по підвищеннютехнічного рівня виробництва
— Капітальнебудівництво власними силами.
Витрати матеріалівобчислюються добутком обсягу продукції на норму витрат на виріб. Об'єктомнормування витрат матеріалів можуть бути: час роботи устаткування, мастильніматеріали, охолоджуючі матеріали, електроенергія, паливо, резина, запчастини.
Організаціюзабезпечення цехів матеріальними ресурсами можна розбити на декілька послідовнихетапів: визначення потреби кожного цеху в матеріальних ресурсах; установленнянормативу цехових запасів; визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсіву цехах на початок планового періоду; встановлення лімітів відпускуматеріальних ресурсів; установлення способу забезпечення цехів матеріальнимиресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпеченняматеріалами цехів підприємства.
При масовому тавелико-серійному виробництві потреба в матеріалах складається у по-детальномурозрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на по-детальнінорми витрат. В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби вматеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів узамовленні та норм витрат матеріалів на виріб. Крім того, при визначенніпотреби цехів у матеріалах враховують очікувані залишки їх на початокрозрахункового періоду та нормативні величини запасів на кінець цього періоду.
Цех повинен отриматитаку кількість матеріальних ресурсів, скільки потрібно для виконання завдань повипуску продукції. Доцільно встановлювати цехам ліміт відпуску сировини таматеріалів на певний період:
Лц = Пц + Змц — Змф ,
де Пц — потреба цеху впевних матеріалах для виготовлення продукції або виконання робіт;
Змц — запасиматеріалів, які постійно знаходяться в цеху;
Змф — фактичні залишкиневикористаних матеріалів на початок того періоду, на який установлено ліміт.
Існує два способизабезпечення виробництва матеріалами: пасивний (робітники цеху самі одержуютьматеріальні ресурси зі складу, тобто своїми силами виконують навантаження,транспортування та розвантаження матеріалів) та активний (подачу матеріальнихресурсів зі складів до цехів та на дільниці організовують та здійснюютьробітники складів).
Отже, розрахуноквитратної кількості основних матеріалів, необхідних для виконання виробничогозавдання в планованому періоді і забезпечення нормального перебігу виробничогопроцесу, є найбільш важливим етапом в плануванні матеріально-технічногопостачання підприємства.
Література
1. Швайка Л.А " Планування діяльностіпідприємства "" Новий світ – 2000 "Львів– 2004
2. Й.М.Петрович, Г.М. Захарич "Організація виробництва " Видавництво " Манголія плюс " Львів –2004
3.Інтернет