Міністерство освіти і науки України
Івано-Франківський національний технічний
університет нафти і газу
Кафедра економічної теорії
Курсова робота
з макроекономіки
на тему:
,, Національний доход: суть, виробництво, розподіл і використання”
Виконала:
студентка групи
ЕКП-06-1
Матлак О. В.
Перевірила:
ас. Савчин І. З
м. Івано – Франківськ
2007 р.
ПланВступ
1. Суть та джерела виробництва національного доходу
2. Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу
3. Методи вимірювання національного доходу
4. Тенденція рівня виробництва та споживання національного доходу на сучасномуетапіВисновки
Використана література
Вступ
Макроекономікавиявляє закономірності розвитку національної економіки як єдиного цілого. Дляцього обчислюються агрегатні, тобто сукупні економічні показники, які нерідконазивають національними рахунками.
Щобоцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національногорахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою длярозроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшенняфункціонування вітчизняної економіки.
Особливемісце в системі економічних показників посідає національний дохід – це весьдохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що належать до певної нації,незалежно від того, де ці ресурси розміщені – у власній країні
чи закордоном.
Миз’ясуємо основні чинники, які впливають на обсяг виробленого в країнінаціонального доходу, а також принципи його розподілу між власниками факторіввиробництва, які беруть участь у процесі виробництва життєвих благ.
Миз’ясуємо, що споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіцібудь – якої країни. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходів іспоживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економікий продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсотоксвоїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.
Миз’ясуємо які чинники визначають споживання та заощадження. Однією знайважливіших в економічному відтворенні є функція споживання, яка розкриваєвзаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягу використовуваногоособистого доходу. Зрозуміємо, що зв'язок між споживанням та доходом називаютьфункцією споживання.
Складністьдослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цюпроблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, а й зурахуванням морально – етичного боку справи. Питання про справедливістьрозподілу доходів, і, відповідно, створеного суспільного продукту виниклонабагато раніше, ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відоміприклади державного устрою, при якому б усі верстви населення будь –якої країнибули б задоволені існуванням відносинами розподілу. Оглядаючи всі відомілюдству системи розподілу від стародавніх часів до наших днів, можнаконстатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса – окремі категоріїнаселення завжди отримували більше за інші.
Хочай вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосередньо виробництва,проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільноговідтворення із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції урозподілу сукупного продукту між різними групами населення великою міроювизначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість,пануючою ідеологією в конкретній соціально – економічній системі.
Ринковасистема забезпечує величезні доходи тим, чия праця високо оплачується напідставі природних здібностей, здобутої освіти та майстерності. Ми з’ясуємо, щотакі ж високі доходи отримують і ті, хто володіє великим капіталом і земельнимугіддям, заробленим наполегливою працею або одержаним у спадок.
1.Суть та джерела виробництва національного доходу
Національний дохід – це сумаусіх доходів, зроблених упродовж року резидентами країни на фактори виробництва,незалежно від того, де ці ресурси використовують, – у власній країні чи за кордоном;різниця між чистим національним продуктом (ЧНП) і непрямими податками. За натуральноюформою національний дохід складається з усіх предметів споживання, що виготовленіза рік, та тієї частини капітальних благ, яка забезпечує приріст капіталу країни.
Для виробництва національногодоходу використовують чотири групи ресурсів – працю, капітал, землю та підприємницькийхист, які можна розчленувати на дещо ширше коло, виокремивши ще технологію та організаціювиробництва, енергію, інформацію тощо.
Виробництво – це не простомеханічне поєднання його факторів, а складна взаємодія цих факторів через технологіюта організацію виробництва. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва:люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивнітехнології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технологічногопроцесу змінються й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залученихдо виробництва факторів.
Зі зростанням обсягів виробництванаціонального доходу змінюються фактори виробництва, зокрема зростає значення енергії.Початково енергія не виділялась як самостійний фактор виробництва. Її забезпечувалаабо рушійна сила людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Сьогодніпроблема енергетичного забезпечення виробництва національного доходу стала першорядною.Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва уже неможлива.
В умовах науково –технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильнозростає значення виробничої (транспорт, інформаційне забезпечення тощо), а такожсоціальної (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення) інфраструктури.
Необхідною умовою виробництвапевного обсягу національного доходу є наявність відповідної кількості потрібнихресурсів. Відсутність деяких із них, наприклад енергетичних, може паралізувати господарськежиття країни або виробничу діяльність в окремих галузях національної економіки.Тому економічні ресурси є взаємодоповнюваними.
Окрім взаємодоповнюваності,виробничі ресурси характеризуються взаємозамінюваністю. У процесі виробництва національногодоходу виробничі ресурси можуть змінювати один одного, змінюючи пропорції їх поєднання.Відсутність певної кількості одного фактора можна компенсувати певною кількістюіншого. Наприклад, в економічно відсталих країнах нестачу капіталу заміщують широкимвикористанням трудових ресурсів. Проте взаємозамінюваність ресурсів у національнійекономіці є обмеженою. Межі заміщення одних факторів виробництва іншими обумовлюютьсянауково – технічним прогресом, рівнем технології. Наприклад, сучасний стан науки,техніки і технології дає можливість змінювати ресурси у виробництві енергії, алезамінити капітальне устаткування у високотехнологічних галузях збільшенням кількостізайнятих працівників неможливо.
Двома найважливішимивидами ресурсів у сучасній економіці є праця і капітал. Для позначення капіталузастосуємо літеру K, а праці – L.
Наявна виробнича технологіявизначає, який обсяг продукції виробляють за даної кількості праці і капіталу. Економістивиражають наявну технологію через виробничу функцію, яку можна застосувати і длянаціональної економіки, і для окремої фірми. Якщо обсяг національного продукту чидоходу позначити літерою Y, то сукупну виробничу функцію, тобто виробничу функціюдля національної економіки, можна записати так:
Y = F ( K, L )
Сукупна виробнича функціявиражає функціональну залежність між вхідними економічними ресурсами –капіталом і працею – та величиною національного продукту чи доходу. Інакше кажучи,вона відображає наявну технологію, за допомогою якої ресурси перетворюються у товариі послуги. Якщо у національній економіці вдосконалюються техніка і технологія, тоз попередньої кількості праці й капіталу можна отримати більший обсяг національногопродукту. У цьому разі економісти кажуть, що ефективність функціонування економікипідвищується. Отже, ефективність економіки, як уже зазначалося, характеризує зв’язокміж кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів іпослуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Зрозуміло, що зі зменшеннямобсягу продукції, який одержують із даної величинии залучених ресурсів, ефективністьвикористання ресурсів знижується.
Важливими показниками, щовідображають ефективність використання основних факторів виробництва є, по –перше, продуктивність праці, яка характеризує ефективність фактора ,, праця”. Цейпоказник для національної економіки обчислюють як відношення валового внутрішньогопродукту до чисельності зайнятих. Нерідко його називають виробітком на одного зайнятого.Продуктивність праці у національній економіці визначають і як відношення національногодоходу до чисельності зайнятих.
Ефективність використаннякапіталу (основних виробничих фондів) характеризують показники фондовіддачі (капіталовіддачі)та фондомісткості (капіталомісткості).
Фондовіддачу (капіталовіддачу)у національній економіці обчисюють як відношення валового внутрішнього продуктуабо національного доходу до вартості основних виробничих фондів. Отже, фондовіддачахарактеризує обсяг національного доходу, що припадає на одну гривню діючих основнихвиробничих фондів.
Фондомісткість (капіталомісткість)у національній економіці обчислюють як відношення вартості основних виробничих фондівдо національного доходу або валового внутрішнього продукту. Отже, фондомісткістьпоказує вартість основних виробничих фондів у розрахунку на одну гривню національногодоходу.
В економіці, яка прогресує,фондовіддача підвищується, фондомісткість – знижується.
Ефективність використанняматеріальних ресурсів визначають як відношення витрат матеріальних ресурсів до виготовленоїпродукції. Цей показник називають матеріаломісткістю виробництва. Часто також визначаютьенергомісткість – відношення кількості спожитої у виробництві енергії до виготовленоїпродукції.
Зниження матеріаломісткостівиробництва є важливим резервом підвищення ефективності економіки. Воно забезпечуєможливість виготовлення більшого обсягу готової продукції з незмінної кількостісировини.
Підвищення ефективності використанняосновних факторів виробництва сьогодні є найважливішим рушієм зростання національногодоходу.
Усі фактори виробництва,які визначають обсяг виробленого національного продукту, можна виразити через кількістьпраці та її продуктивність. Річ у тім, що реальний ВВП країни у будь – який рікможна визначити як добуток затрат праці, виміряних у людино – годинах, та продуктивностіпраці ( реальний щогодинний виробіток на одного зайнятого).
У національній економіцікількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньоїтривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістюнаселення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалістьробочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихіднихі святкових днів у році та від тривалості відпустки. У розвинутих країнах середнятривалість робочого року скорочується; сьогодні вона становить менше ніж 2000 годинна рік.
Продуктивність праці залежитьвід таких чинників, як науково – технічний прогрес, кількість капіталу (капіталоозброєність ), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організаціяуправління ресурсами та ін.
Найважливішим чинником, щовпливає на підвищення продуктивності праці, є науково – технічний прогрес. Він охоплюєне лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організаціївиробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, якідають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшогообсягу виробництва.
Науково – технічний прогресзабезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Томувін тісно пов’язаний із капіталовкладенням. Праця буде продуктивнішою, якщо робітникзастосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталуна працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.
Значний вплив на підвищенняпродуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичнійекономії часто використовують термін ,, людський капітал”, який відображає обсягзнань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійнупідготовку, в процесі праці й т. д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищуєспроможність нації до продукування товарів і послуг.
Продуктивність праці в національнійекономіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивнихгалузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча силапереміщувалась із сільського господарства, де продуктивність праці була низька,в обробну промисловість, де продуктивність праці висока. В останні десятиліття урозвинутих країнах робоча сила переміщувалась з окремих галузей промисловості вгалузі з іще вищим рівнем продуктивності – юридичні, фінансові, консалтингові послугитощо.
Підвищенняпродуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств.У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші,ніж у малої фірми.
У другій половині XX ст.у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приростуреального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивностіпраці. Отже, сьогодні підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростанняреального обсягу виробництва й національного доходу.
2. Розподіл, перерозподіл,споживання та нагромадженняnнаціонального доходу
Національний дохід у ринковійекономіці розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції,яку виконує той чи інший фактор. Отож заробітна плата виплачується за працю, рентаі процент – це ресурси, що перебувають у чиїсь власності, а прибутки належать власникамділових підприємств. Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництваназивають функціональним розподілом доходів.
На стадії виробництварозподіл національного доходу проявляється в тому, що створюється необхідний ідодатковий продукт. На стадії розподілу необхідний і додатковий продуктрозпадається на первинні доходи – це доходи які підкреслюють, що суб’єкти, якіїх одержують беруть безпосередню участь у створенні національного доходу. Настадії обліку відбувається утворення вторинних доходів – це пенсії, стипендії,допомоги різного виду. На стадії споживання розподіл національного доходувідбувається між споживачами благ та послуг.
Перерозподілнаціонального доходу відбувається офіційними і не офіційними командами.
Національний дохід утворює два фонди:
- фондспоживання;
— фонд нагромадження.
Фондспоживання – це частина національного доходу, яку в вигляді особистих доходівгромадян використовують для задоволення їх споживчих потреб.
Фонднагромадження – це частина національного доходу, яка у вигляді капіталовкладеньвикористовується для розширення виробництва.
Нагромадженняподіляють на виробничу і невиробничу.
Виробнича– використовується для будівництва підприємств та купівлю засобів праці.
Невиробнича– використовується для будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорониздоров’я, культури.
Упродовж тривалого періодуу вітчизняній економічній науці панувала марксистська версія функціонального розподілунаціонального доходу. Усі решта факторів беруть участь у привласненні того, що створилапраця. Нам уже відомо, що праця привласнює частину сукупного доходу у формі заробітноїплати, капітал – у формі процента, а земля – ренти. Марксистська версія розподілунаціонального доходу між факторами виробництва веде до такого висновку: якщо такіфактори виробництва, як земля і капітал, перебувають у приватній власності, то всуспільстві неминуче існує експлуатація. Приватні власники землі і капіталу привласнюютьте, що створила праця. Тому прихильники марксистської схеми розподілу національногодоходу виступають за одержання землі й капіталу. Сьогодні марксистська теорія розподілумає небагато прихильників серед економістів – теоретиків України.
Більшість фахівців поділяєнеокласичну теорію розподілу, згідно з якою всі фактори виробництва створюють національнийдохід і беруть участь у його привласненні. Розподіл національного доходу залежитьвід цін факторів виробництва.
Ціна фактора – це сума, якуплатять за фактори виробництва (зарплата найманих працівників, рента земельних власниківтощо).
Ціну фактора визначають пропозиціяі попит на цей фактор. Припустімо, що в національній економіці є певна незміннакількість факторів. Тому крива пропозиції фактора є вертикальною. В точці перетинуспадної кривої попиту на фактор та вертикальної кривої пропозиції досягається рівноважнаціна фактора.
Щоб зрозуміти, як установлюєтьсяціна фактора і розподіляється дохід, потрібно проаналізувати попит на фактори виробництва,який визначають фірми, що використовують працю і капітал. Розглянемо попит на факторивиробництва з боку конкурентної фірми, яка не може вплинути ні на ціни на власнупродукцію, ні на ціни факторів, а приймає їх як дані ринком.
Обсяг продукції, який виготовляєконкурентна фірма, можна записати через виробничу функцію:
Y = F ( K, L )
де Y – кількість одиницьпродукції, які виготовляє конкурентна фірма;
K – обсяг капіталу фірми;
L – кількість найманих працівників.
Нехай конкурентна фірма платитьзаробітну працю найманому працівникові W і купує одиницю капіталу за ціною R. Метоюдіяльності конкурентної фірми є прибуток, який для неї завжди становить різницюміж виторгом і витратами.
Виторг фірми – цедобуток ціни одиниці продукції та кількості вироблених одиниць продукції (PY). Витратифірми дорівнюють (WL + RK), тоді прибуток можна визначити як PY – (WL + RK).
Отже, прибуток конкурентноїфірми залежить від цін на фактори виробництва і власну продукцію та кількості залученихфакторів. Ця фірма не може вплинути на ціни, але саме від неї залежить кількістьфакторів, які вона використовує. Постає запитання: як конкурентна фірма ухвалюєрішення про кількості праці й капіталу, котрих вона потребує? Для відповіді на цезастосуємо поняття граничного продукту двох факторів – праці й капіталу.
Граничний продукт праці– це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосування додатковоїодиниці праці за незмінної кількості інших факторів виробництва. Позначимо граничнийпродукт праці через MPL (від англ. marginal product of labor). Якщо фірма наймаєдодаткову одиницю праці, то обсяг продукції змінюється на MPL одиниць. Інакше кажучи,граничний продукт праці – це різниця між обсягом продукції, який виробляє фірмаза допомогою L одиниць праці, і ( L + 1 ) одиниці праці за незмінного обсягу капіталу.
Більшості виробничих функційпритаманна властивість спадного граничного продукту. Якщо кількість капіталу незмінна,то зі збільшенням кількості одиниць праці граничний продукт праці зменшуватиметься.Інакше кажучи, з досягненням певного рівня зайнятості на підприємстві кожний наступнийнайнятий працівник забезпечуватиме менший приріст обсягу продукції порівняно з попереднім.Для прикладу візьмемо невелике ательє, в якому роблять чоловічі картузи. В цьомуательє є одна швейна машина, стіл для розкроювання матерії та стіл для виконаннядопоміжних операцій. Якщо в ательє працює один робітник, який сам виконує усі операції,то впродовж робочого дня він зробить чотири картузи, якщо двоє – то 11, якщо троє– 20, якщо четверо – 24 картузи. Однак із подальшим збільшенням кількості зайнятихприріст обсягу виробництва буде незначним, я то й зменшуватиметься (табл. 1). Длядодаткових працівників уже немає потрібних для виробництва знарядь праці (капіталу ), а невелике виробниче приміщення стає настільки заповненим, що працівникипросто заважають один одному.
Таблиця 1
Залежність обсягупродукції від кількості одиниці праціКількість одиниць праці (L) Обсяг продукції (Y) Граничний продукт праці (MPL)
4
7
9
4
1
-2 1 4 2 11 3 20 4 24 5 25 6 25 7 23
Перенесемодані таблиці на площину. Відкладемо по горизонтальній осі кількість найнятих працівників,а по вертикальній – обсяг продукції. З’єднаємо точки і отримаємо криву виробничоїфункції (рис. 1). Нахилом цієї функції є граничний продукт праці. Зі збільшеннямкількості одиниць праці виробнича функція стає положистою, що свідчить про зменшенняграничного продукту праці.
/>/>/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Праця, L
Рис.1
Виробничафункція
Рішенняконкурентної фірми з приводу наймання додаткових працівників залежить від того,як це вплине на прибутковість фірми. Для визначення такого впливу менеджер фірмипорівнює додатковий виторг від наймання додаткових працівників із додатковими витратами.
Додатковийвиторг фірми від наймання додаткового працівника становить: P * MPL, а витрати надодаткову одиницю праці – W. Отже, додатковий прибуток становить (P * MPL – W).
Конкурентнійфірмі вигідно наймати додаткових працівників доти, доки додатковий виторг (P *MPL) перевищує витрати на наймання (W). Коли ж MPL знижується до рівня, за якогододатковий виторг (P * MPL) дорівнюватиме заробітній платі, наймання є вже невигідним.Отже, попит конкурентної фірми на працю визначається таким рівнянням:
P *MPL = W.
Звідсиможна записати: MPL = W/ P.
W/ P єреальною зарплатою, яка виражається не в грошових одиницях, а в одиницях продукції.Тепер повернімось до нашого прикладу. Нехай ціна одного картуза становить 10 грн.,а заробітна плата кожного працівника – 30 грн. за день. Отже, реальна зарплата дорівнюєціні трьох картузів. У цьому випадку фірмі вигідно найняти чотирьох працівників.Коли MPL знижується до трьох картузів і менше, наймання працівників стає для фірминеприбутковим.
Отже,конкурентна фірма, яка максимізує прибуток, наймає працівників доти, доки граничнийпродукт праці не зрівняється з реальною заробітною платою.
Фірмаухвалює рішення про обсяг капіталу, який вона використовуватиме, у той самий спосіб,що й праці.
Граничнийпродукт капіталу – це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосуваннядодаткової одиниці капіталу за незмінної кількості інших факторів.
Позначимограничний продукт капіталу через MPK (від англ. marginal product of capital). Зізбільшенням одиниць капіталу за незмінної кількості інших факторів граничний продукткапіталу спадає.
Додатковийвиторг від використання додаткової одиниці капіталу становить (P * MPK), а додатковийприбуток дорівнює (P * MPK) – R. Реальна ціна капіталу становить (MPK= R/ P). Вонавимірюється не в грошах, а в одиницях продукції. Звідси фірмі вигідно використовуватидодаткові одиниці капіталу доти, доки граничний продукт капіталу не зрівняєтьсяз його реальною купівельною ціною.
Загаломконкурентна фірма потребує нарощування кожного фактора виробництва доти, доки граничнийпродукт фактора не зрівняється з його реальною ціною.
Теперможна пояснити, як національний дохід розподіляється між різними факторами виробництва.Реальна заробітна плата кожного працівника дорівнює MPL, а реальна ціна капіталу,яку виплачують його власникові, дорівнює MPK. Отже, в конкурентному середовищі національнийдохід розподіляється між факторами виробництва відповідно до їхнього граничногопродукту.
Функціональний розподіл доходів широко використовуєстатистика.
Проте економісти сьогодні акцентують увагу на родинномурозподілі національного доходу, тобто між окремими домогосподарствами. Це поняттяхарактеризує розподіл національного доходу між різними домогосподарствами без посиланняна джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. В Українісектор домогосподарств складається приблизно з 14 млн. одиниць.
Доходи домогосподарств, або особисті доходи, – це сумагрошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певнийперіод часу, – як правило, за рік.
Основними складовими грошових доходів є оплата праці,доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента таін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв’язку з безробіттямі т.д.)
Натуральні доходи – це передовсім продукція, виробленадомогосподарствами для власного споживання.
Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, безурахування оподаткування і зміни цін, називають номінальними особистими доходами.Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальнівикористовувані доходи.
Номінальні використовувані доходи – це та частинагрошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатисяна свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний на споживання(C) і особисте заощадження(S):
ВД = C + S.
Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходівобчислюють реальні доходи. Останні характеризують номінальні доходи з урахуваннямзміни роздрібних цін і тарифів.
Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата,що являє собою ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій.
Номінальна зарплата – це сума грошей, отримана найманимпрацівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.)
Реальна зарплата – номінальна зарплата, скоригованана інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівеньроздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції,виміряний індексом споживчих цін (ІСЦ), перевищує темп приросту номінальної зарплати,то реальна зарплата знижується.
В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваютьсяглибокі зміни у структурі доходів населення. Частка заробітної плати в доходахнаселення відіграє важливу роль у трудовій мотивації.
Помітне зниження частки зарплати в доходах населенняозначає, що
суспільство менше цінує працю як джерело доходу, а цеможе спричинити зневажливе ставлення до праці.
Важливе значення має також співвідношення у грошовихдоходах заробітної плати і соціальних трансферів. Збільшення частки соціальних трансферівв особистих доходах може підживлювати психологію утриманства.
Споживання та інвестиції відіграють визначальну рольв економіці будь – якої країни. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходіві споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національноїекономіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсотоксвоїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.
Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшостікраїн світу впродовж останніх десятиліть у середньому становить дві третини сукупнихвидатків на купівлю товарів і послуг.
Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженнізалишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на споживання і заощадження.
Споживання – це видатки на придбання товарів і послугдля задоволення потреб людей.
Заощадження є тією частиною використовуваного доходу,що не витрачається на споживання.
Які ж основні складові споживання? Найважливіші з них– продукти харчування, одяг, взуття, книги, предмети особистої гігієни тощо.
Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання:
§ на товари тривалого користування
§ на предмети поточного вжитку
§ на послуги
Немає сімей, які б витрачали свій використовуваний дохідоднаково.
Але статистичні обстеження виявили певні закономірностірозподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та іншими важливими статтямиспоживання. Незаможні сім’ї витрачають на продукти більшу частину своговикористовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статтіхарчування збільшуються. Люди з вищими доходами споживають продукти харчування вищоїякості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м’ясо тощо. Проте збільшення видатків нахарчування в разі зростання доходів відбувається до певної межі. Загалом зі збільшеннямдоходів частка видатків на продукти харчування зменшується. Ця закономірність споживаннястосується не лише домогосподарств, а й нації в цілому.
Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг,відпочинок, автомобілі. Водночас зростання доходів приводить до того, щочастина їх не споживається, а заощаджується. Найбідніші сім’ї не спроможнізаощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попереднізаощадженні, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.
Економічні дослідження показують, що саме використовуванийдохід визначає рівень споживання та заощадження. Для аналізу впливу використовуваногодоходу на споживання і заощадження візьмемо гіпотетичні дані, які подано у таблиці2. Перший стовпець показує дев’ять різних рівнів використовуваного доходу, другий– заощадження за кожного рівня доходу, а третій – видатки на споживання закожного рівня доходу.
Таблиця 2
Шкала споживання і заощадження
(1)
Використовуваний дохід (ВД), млрд. грн.
(2)
Заощадження(S),
млрд. грн.
(3)
Споживання (C),
млрд. грн. 1 190 -2 192 2 200 200 3 210 +2 208 4 220 +4 216 5 230 +6 224 6 240 +8 232 7 250 +10 240 8 260 +12 248 9 270 +14 256
Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджуютьі не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, абопороговим доходом.
Пороговий дохід надто малий, щоб країна могла заощаджувати.У прикладі його рівень становить 200 млрд грн. Нижче від точки нульового заощадження,наприклад за доходу в 190 млрд грн., нація споживає більше, ніж її поточний дохід.Це призводить до від’ємних заощаджень (-2) млрд. грн. Коли дохід перевищує 200млрд грн., нація починає заощаджувати (див. додатні числа у стовпці 2). Третій стовпецьхарактеризує видатки на споживання для кожного рівня доходу. Оскільки використовуванийдохід іде на споживання і заощадження, то сума другого і третього стовпців має становитидані першого стовпця.
Для поглиблення аналізу запровадимо нові поняття –функцію споживання і заощадження. Відкладемо по горизонтальній осі використовуванийдохід, по вертикальній – споживання. Нанесемо на площину кожну комбінацію,, дохід – споживання” з таблиці 3 і з’єднаємо точки.
Криву, яка відображає зв’язок між споживанням та доходом,називають функцією споживання ( рис.2.1).
Щоб глибше зрозуміти цю функцію, з початку координатпроведемо лінію під кутом 45о, тобто бісектрису. В кожній точці цієїлінії споживання використовуваний дохід рівні між собою. Точка нульового заощадженняобов’язково лежить на бісектрисі. Праворуч від точки нульового заощадження функціяспоживання лежить нижче від лінії 45о. Ця частина функції вказує на те,що країна має чисті додатні заощадження. Їхня величина вимірюється вертикальнимвідрізком між функцією споживання і лінією 45о.
Ділянка функції споживання, що лежить ліворуч відточки нульового заощадження, відображає ситуацію, коли країна витрачає більше засвій поточний дохід. У цьому разі заощадження є від’ємними, величина яких вимірюєтьсявертикальним відрізком між функцією споживання і лінією 45о.
Тепер відкладемо по горизонтальній осі використовуванийдохід, а по вертикальній – заощадження. Нанесемо на площину кожну комбінацію ,, дохід– заощадження” з таблиці 3. З’єднаємо точки і отримаємо криву, яку називають функцієюзаощадження.
Функція заощадження відображає зв’язок міжвикористовуваним доходом і заощадженнями. Частина функції заощадження, яка лежитьнижче від нульової горизонтальної лінії, вказує на від’ємні заощадження. Додатнізаощадження відбиває та частина функції, яка лежить вище від нульової лінії.Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизонтальній лінії(рис.2.2)./> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
/> 8
/>
/>/> 220 Функція 4
Функція
споживання заощадження
/>
/> 200 0
/>/>/>/>/>/>/> 180 45о -4
180 200 220 240 180 200 220 240
Використовуваний дохід Використовуваний дохід
Рис.2.1 Рис. 2.2
Функціяспоживання Функція заощадження
У макроекономічномуаналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величинідоходу.
Величинудодаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називаютьграничною схильністю до споживання (МРС).
Термін ,, граничний” означає додатковий, приростковий. Отже, МРС –це відношення будь – якої зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні:/>МРС = зміна у споживанні
зміна у використовуваному доході
Для обчислення граничної схильності до споживання звернімосьдо стовпців 1 і 3 таблиці 3.1. Якщо використовуваний дохід (ВД) становив 210млрд грн. (рядок 3) і доходи домогосподарств збільшилися на 10 млрд грн., то вінтепер дорівнює 220 млрд грн. (рядок 4). Водночас споживання збільшилося із 208млрд грн. (рядок 3) до 216 млрд грн. (рядок 4), тобто на 8 млрд грн. Звідси можнаобчислити, що МРС становить 8/10 від приросту доходу, або 0,8. Інакше кажучи, зкожної гривні додаткового доходу домогосподарства споживатимуть 80 коп.
Порядіз граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – граничнасхильність до заощадження, або MPS.
Граничнасхильність до заощадження (MPS) – це величина додаткового заощадження, що його спричиняєодна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, щовикористовується на додаткове заощадження.
Можнатакож сказати, що MPS – це відношення будь – якої зміни в заощадженнях до тієї зміниу доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:/>МРS = зміна у заощадженнях
зміна у доході
СумаМРС і MPS для будь – якої зміни у використовуваному доході завжди дорівнює одиниці.Річ у тім, що приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження; тачастка зміни у величині доходу, яка не споживається, скеровується, за означенням,на заощадження. Отже, спожита частка (МРС) і заощаджена частка (MPS) мають покривативесь приріст доходу:
МРС +MPS = 1
Граничнасхильність до споживання – це числове значення нахилу функції споживання, а граничнасхильність до заощадження – це числове значення нахилу функції заощадження. Намуже відомо, що нахил лінії у будь – якій точці визначають як відношення вертикальноїзміни до горизонтальної. Для прикладу візьмемо точку нульового заощадження на функціїспоживання (рис.3.1). Якщо використовуваний дохід збільшується з 210 млрд грн., тобто на 10 млрд грн., то обсяг споживання – з 200 млрд грн. до 208 млрд грн.– на
8млрд грн. Звідси нахил у цій точці становитиме 0,8 (=8:10), що і є величиноюМРС. Нахил прямої лінії у кожній її точці однаковий. Заощадження змінюються на 2млрд грн. (вертикальна зміна) на кожні 10 млрд грн. зміни використовуваного доходу(горизонтальна зміна). Нахил лінії заощадження становить 0,2 (=2:10), що євеличиною MPS.
Ваналізі споживання і заощадження важливу роль відіграють такі показники, яксередня схильність до споживання і середня схильність до заощадження.
Частку,або відсоток, споживання у використовуваному доході називають середньоюсхильністю до споживання (АРС). Частку, або відсоток, заощадження увикористовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (АРS).
Висока середня схильність до споживання означає низькусередню схильність до заощадження. У перехідній економіці України ці показникище не усталені.
Одиніз важливих пунктів аналізу споживання полягає в тому, що необхідно зіставлятидоходи, які виникають у різний час. Річ у тім, що споживач має можливістьпереміщувати доходи між різними періодами свого життя. Так, через заощадженнявін може перемістити свій поточний дохід для майбутнього споживання. Крім того,він може брати позику, тобто переміщувати свій майбутній дохід для поточногоспоживання.
Однаквартість грошей у часі не є однакова. Гривня, витрачена сьогодні, коштуєбільше, ніж через рік чи десять років. Для цього є три причини:
По – перше, процент, який можна заробити на заощадженні.Якщо покласти в банк на депозит одну гривню, то через рік вклад зросте до 1гривні 25коп. (за процентної ставки 25%)
По –друге, ризик. Якщо комусь надати в позику гроші, то завжди існує небезпекатого, що з певних причин їх можуть не повернути (смерть позичальника, йогобанкрутство тощо).
По –третє, інфляція. Якщо сьогодні певний набір товарів і послуг коштує 100 грн., ачерез рік, згідно з прогнозами фахівців, він коштуватиме 150 грн., то нинішнягривня цінніша для нас, ніж та, яку матимемо через рік. Отже, цінність грошовоїодиниці у майбутньому менша за її цінність сьогодні.
Дляпорівняльної вартості грошей у часі економісти використовують поняття поточної,або нинішньої, вартості.
Поточнавартість майбутнього доходу – це та сума грошей сьогодні, яка створить указаниймайбутній дохід за наявних процентних ставок. Зведення майбутнього доходу допоточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називаютьдисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодіводнією грошовою міркою.
Загаломрівень використовуваного доходу є основним чинником, що
визначаєвеличину споживання і заощадження в домогосподарствах. Оскільки використовуванийдохід дорівнює споживання плюс заощадження, то при розгляді визначників споживаннями одночасно з’ясовуємо чинники заощадження.
Спостереженняпоказують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лишена свій поточний використовуваний дохід, а й на інші чинники. Ці чинникизаохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливогорівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження.
Дотаких чинників належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіванийдохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувануроботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до зміндоходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія,виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.
Більшістьлюдей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього свогожиття. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило,заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш – менш пристойний обсягспоживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджуютьмайно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя.Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання в майбутньому.Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживаннярозширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називаютьефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживаннявгору.
Зменшеннябагатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактичнавтрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення уроки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількостідомогосподарств. Однак здебільшого величина їхнього багатства змінюється з рокув рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функційспоживання і заощадження.
Усучасному суспільстві існують й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживатименше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсягспоживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточногоспоживання, оподаткування, процентні ставки тощо.
Сподіванняспоживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів,можуть суттєво вплинути на поточні видатки і заощадження. Наприклад, очікуваннязростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживанняі до зменшення заощаджень.
Споживачіможуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючив цей період за допомогою позики свої майбутні доходи. Ці споживачі купуютьтовари послуги на виплату. Можливість отримувати позику означає, що поточне споживанняперевищує поточний дохід. По суті, коли споживач бере позику, він споживає сьогоднічастину свого майбутнього доходу. Проте для багатьох людей отримання позикинеможливе. Якщо споживач не може отримати позики, то обсяг його поточного споживанняне може перевищувати його поточний дохід.
Неможливістьдля споживача перемістити свій майбутній дохід для розширення поточного споживанняназивають позичковим, або ліквідним обмеженням.
Змінив оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуютьсячастково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже, підвищенняподатків зменшуватиме і споживання і заощадження, а функції споживання і заощадженняпереміщуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків,частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами.Тому зниження податків переміщуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження.Але тут потрібне певне уточнення. Сьогодні економісти вважають, що тимчасовізміни у податках – їхнє підвищення або зниження – мало впливають на обсягспоживання. Для того, щоб зміни у податках помітно вплинули на споживання, вонимають бути тривалими.
Умакроекономіці точиться гостра полеміка навколо питання, чи впливає зростаннядержавного боргу на обсяг споживання. До нього існує два підходи – традиційнийі рікардівський.
Згідно з традиційним поглядом, зниження податків, яке урядфінансує збільшенням запозичень (випуском державних цінних паперів, тобтозростанням державного боргу), збільшуватиме споживчі видатки. Відповідно до рікардівськогопогляду передбачливий споживач розуміє, що державні запозичення сьогодніозначають підвищення податків у майбутньому (для обслуговування державногоборгу). Зниженням податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшуєтягаря оподаткування – він просто переміщується в часі. Тому, за рікардівськимпідходом, така політика зниження податків не стимулює збільшення видатківспоживачів.
Якщозміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміноювеличини споживання. Цю зміну показують як переміщення від однієї точки доіншої по стабільній функції споживання, наприклад, із точки a у точку b нафункції споживання С1 (рис.4).
Якщообсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, не пов’язаних ізвикористовуваним доходом, то маємо справу зі зміною споживання. Її показують якпереміщення вгору або вниз функції споживання (наприклад, із положення С1у С2 або С3 на рис. 4).
/>/>/>/> C1
/>/>/> а b C2
C3
/>/> 45о
0 Використовуванийдохід
Рис. 3
Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов’язані з доходом,переміщують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадженняпереміщуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більшеза даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражаєтьсяу тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщенняфункції заощадження донизу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функціюспоживання, так і функцію заощадження.
Більшістьекономістів вважають, що функції споживання і заощадження є здебільшогостабільними. Ця стабільність передовсім зумовлюється тим, що рішеннядомогосподарств щодо споживання і заощадження помітно впливають звичаї ітрадиції. Крім того, не пов’язані з доходом чинники досить численні, і зміни вних нерідко діють у протилежних напрямках, а отже, вони нейтралізують одинодного.
Економістиприділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскільки заощадження є єдинимджерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основнимзаощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсотоквикористовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистимизаощадженнями.
Окрім домогосподарств, заощаджують також діловіпідприємства. До заощаджень підприємств належить нерозподілений прибуток таамортизація.
Особистізаощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватнимизаощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємотакий показник, як чисті приватні заощадження.
Відношеннявалових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих)приватних заощаджень.
Заощадникомє також держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, тоуряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. Інавпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні.
Сумувалових приватних і державних заощаджень називають валовими національнимизаощадженнями. Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національнізаощадження. Зрозуміло, що від’ємні державні заощадження зменшують національнізаощадження.
Інарешті, заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені нимикошти надходять у цю країну у вигляді інвестицій.
Отже,у національній економіці є чотири заощадники – домогосподарства, діловіпідприємства, держава та іноземці. Заощадження усіх економічних суб’єктів акумулюютьсяза допомогою, по – перше, фінансових ринків (ринку акцій та ринку облігацій) та,по – друге, діяльності фінансових посередників, передовсім комерційних банків.На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємодіють з позичальниками– інвесторами, які емітували ці папери. Фінансові посередники акумулюютьтимчасово вільні кошти і надають їх інвесторам і позику для здійсненнякапіталовкладення.
Рівеньнаціонального доходу, досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним,або національним доходом повної зайнятості.
Засвоїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Вінвідображається в рахунку ,, Первинний розподіл доходів”, який показує, якимчином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у виглядіпервинних доходів до інших секторів – отримувачів доходів.
Рахунок,, Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілудоходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, якіназивають трансфертами.
Трансферти– це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно ібезповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.
Трансфертиможуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної формитрансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт,безоплатна медична дорога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплатипенсій, стипендій, надання субсидій тощо.
Окрімтого, трансферти поділяють на поточні та капітальні.
Поточнітрансферти включають:
§ Поточні податки на доходи та власність.
§ Відрахування на соціальне страхування.
§ Соціальні виплати.
§ Страхове відшкодування.
§ Інші платежі (штрафи, пені тощо).
Капітальнітрансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:
§ На капітальні вкладення та капітальний ремонт.
§ Запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій.
§ Геологорозвідувальні роботи.
§ Інші безповоротні одноразові витрати.
3. Методи вимірювання національного доходу
Зведеннямайбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, якуназивають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодіводнією грошовою міркою.
Щобзрозуміти глибше процес дисконтування, спочатку знайдемо майбутню вартість вкладув банк (або позики), яку обчислюють за допомогою нарахування складногопроцента: до основної суми вкладу (позики) додають нагромаджений процент.
Майбутню вартість будь – якого нинішнього вкладу або позикизнаходять так:
F V =X ( 1 + i) n,
де FV– майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);
X –величина нинішнього вкладу (позики);
i –процентна ставка;
п –кількість років, що відділяють майбутній період від нинішнього.
Якуже зазначалось, процес визначення поточної вартості майбутнього доходу абоплатежу здійснюється через дисконтування. Отже, якщо нам доведеться сплатити Xгрн. через п років, а процентна ставка становить i, то поточна вартість цього платежудорівнюватиме:
/>P V = X = X (1 + i) –n
(1 + i) n
де PV– поточна вартість майбутнього платежу (доходу).
Дляполегшення нарахування складного процента при дисконтуванні існують спеціальнітаблиці, в яких для кожного року і для кожної процентної ставки заздалегідьобчислено значення ( 1 + i) n і ( 1 + i) –n. Ці коефіцієнтиназивають відповідно множником нарощування і дисконтним множником.
Процесидисконтування і нарахування складних процентів ґрунтуються на використанніпроцентної ставки, яка є платою за право користуватися упродовж певного строкупозиченими грішми. За процентну ставку здебільшого беруть ту, за якою споживач можевзяти гроші в позику.
Виробничафункція Коба – Дугласа
Наприкінці1920 – х років американський економіст Пол Дуглас зауважив, що вдовгостроковому періоді частки праці й капіталу в національному доході булипрактично стабільними. Невдовзі математик Чарльз Коб показав, що виробничафункція ( Y=AKa L1-a) забезпечує сталі частки факторіввиробництва в національному доході, якщо вони привласнюють граничні продукти. Уцій функції а – стала, що коливається між нулем і одиницею та вимірює часткукапіталу в доході; А – більший за нуль коефіцієнт, який характеризує продуктивністьнаявної технології.
Функцію( Y=AKa L1-a) називають функція Коба – Дугласа. Багатосучасних економістів вважає, що вона досить точно описує процеси виробництва йрозподілу сукупного доходу в національній економіці країни.
Продиференціюємовиробничу функцію по L і отримаємо граничний продукт праці:
MPL =(1 – a) AKa L-a
Продиференціюємовиробничу функцію по K і отримаємо граничний
продукткапіталу:MPK = aAKa-1 L1-a
Із значень MPL іMPKдля функції Коба – Дугласа випливає, що граничнийпродукт праці й капіталу залежить від:
1. Обсяг капіталу. Зі збільшенням обсягу капіталу граничний продуктпраці збільшується, а граничний продукт капіталу зменшується.
2. Кількість праці. Зі збільшенням кількості праці граничний продуктпраці зменшується, а граничний продукт капіталу збільшується.
3. Науково – технічного прогресу. З підвищенням темпів науково –технічного прогресу параметр А зростає, що збільшує і граничний продукт праці,і граничний продукт капіталу.
Отже,зміни в кількості одного фактора змінюють граничні продукти всіх
факторів.
Граничні продукти капіталу і праці можна записати так:
MPL = (1 – a) Y/L,
MPK = a Y/K.
Щоб перевірити, чи ці формули граничних продуктівузгоджуються із записами вище, підставимо в них замість Y виробничу функціюКоба – Дугласа.
Y/L називається середньою продуктивністю праці, Y/K –середньою продуктивністю капіталу. Для виробничої функції Коба – Дугласагранична продуктивність фактора пропорційна його середній продуктивності. Томув країнах з високою середньою продуктивністю праці високою є і реальназаробітна плата. І навпаки, у країнах, у яких продуктивність праці низька,реальні заробітки також є низькими. Зниження продуктивності праці у вітчизнянійекономіці становить основну причину падіння реальних доходів населення.
Багатьом виробничим функціям притаманна постійна віддачавід масштабу. Виробнича функція має постійну віддачу від масштабу, якщо зізбільшенням усіх факторів виробництва на певний відсоток обсяг продукціїзростає на той самий відсоток.
Виробнича функція має спадну віддачу від масштабу, якщовідсоток зростання обсягу продукції менший за відсоток, на який зросли всіфактори виробництва. І нарешті, виробнича функція характеризується зростаючоювіддачею, якщо відсоток зростання обсягу продукції перевищує відсоток зростаннявсіх факторів виробництва.
Отже, згідно з неокласичною теорією розподілу, цінифакторів виробництва дорівнюють граничним продуктам цих факторів.
Кейнсіанська функція споживання
Дж. М. Кейнс був одним із перших, хто побудував модельповедінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Вченийсформулював основні постулати своєї моделі на підставі аналізу статистичнихданих, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію івипадкові спостереження.
Отож Кейнс описав поведінку споживача у ринковій економіцітакими трьома постулатами.
По – перше, гранична схильність до споживання коливається умежах від нуля до одиниці (0
По – друге, Кейнс уважав, що зі зростанням доходу середнясхильність до споживання знижується. Він розглядав заощадження як розкіш. Томузаможні родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими.Згодом цей постулат Кейнса спричинився до виникнення так званої загадкиспоживання.
По – третє, Кейнс стверджував, що основним чинником, якийвизначає
споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентнаставка не відіграє важливої ролі у визначенні обсягу споживання. У своїй,, Загальній теорії…” він писав: ,, На підставі досвіду можна дійти висновку, щоу короткостроковому періоді вплив процентної ставки на особисте споживання заданого рівня доходу є вторинним і порівняно невеликим”.
Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати,часто записують так:
С = С + с Y,
де С – споживання;
С – автономне споживання, яке не залежить від величинипоточного доходу;
с – гранична схильність до споживання;
Y – використовуваний дохід.
Графічно кейнсіанську функцію споживання зображають увигляді прямої лінії (рис. 5).
Після виходу в світ ,, Загальної теорії…” економісти почали збиратий аналізувати статистичні дані для перевірки постулатів Кейнса про поведінкуспоживача. Аналіз таких даних за короткостроковий період засвідчив, що зізбільшенням доходів домогосподарств їхній обсяг споживання також збільшується,тобто МРС>0. Водночас було виявлено, що заможніші родини заощаджують більше,тобто МРС/> /> /> /> /> /> /> /> />
/>/> С=С+сY
/>/> МРС
/>
АРС
/>
Використовуванийдохід, Y
Рис. 4Кейнсіанська функція споживання
Однаку другій половині 40 – х років американський економіст Саймон Кузніц,використовуючи дані за тривалі проміжки часу ( 10 і 30 років), виявив, щовідношення споживання до доходу в економіці було навдивовижу стабільнимупродовж десятиліть. При цьому, незважаючи на значне зростання доходів ваналізованому періоді, середня схильність до споживання, за його розрахунками,практично не змінилася. Кузні дійшов висновку, що зі зростанням доходівдовгостроковому періоді середня схильність до споживання не виявляє тенденціїдо зниження.
Отже,дані за короткостроковий період підтверджували постулат Кейнса про зниженнясередньої схильності до споживання, а дані за довгостроковий період не виявлялицієї тенденції та вказували на стабільність АРС. Цю суперечливу поведінкуспоживання у короткостроковому і довгостроковому періодах економісти назвализагадкою споживання.
Абипояснити цю загадку, американські економісти Франко Модільяні та МільтонФрідман розвинули нові моделі поведінки споживача. Ці моделі ґрунтуються наконцепції між часового вибору, яку висунув Ірвінг Фішер.
Гіпотезажиттєвого циклу та гіпотеза постійного доходу
ФранкоМодільяні розвину модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвогоциклу. Ця модель ґрунтується на концепції міжчасового вибору споживача:індивіди планують свої споживання і заощадження на тривалий період, щобякнайкраще розподілити ресурси для споживання впродовж усього життя. Один ізпостулатів цієї концепції полягає в тому, що раціональні споживачі хочуть підтримуватиприблизно однаковий рівень споживання протягом свого життя, а видатки наспоживання надходять із заробленого трудового доходу та майна. Крім того,гіпотеза життєвого циклу враховує ту обставину, що доходи людей різкознижуються з виходом на пенсію. Для підтримання однакового рівня споживанняупродовж життєвого циклу потрібно заощаджувати у трудовому періоді. Тому намомент виходу на пенсію люди володіють найбільшим обсягом майна, яке вонивикористовують для споживання у пенсійному періоді.
Розглянемоповедінку молодого споживача, який щойно приступив до праці. Він надіється, щотривалість його життя становитиме L років і, що він працюватиме R років.Щорічний трудовий дохід нашого споживача становить Y.
Дляпростоти аналізу спочатку абстрагуємо від майна, яке створене внаслідокзаощаджень. Для підтримання однакового рівня позивання протягом життя нашіндивід має розподілити свої ресурси між L роками сподіваного життя. Йогоресурси для споживання становлять RY, а споживання протягом життєвого циклу –CL. Споживання упродовж життєвого циклу повинно дорівнювати ресурсам за весьжиттєвий цикл:CL = RY
Поділиморесурси для споживання на тривалість життєвого циклу і отримаємо річний обсягспоживання.
/>/>C = RY = RY
L L
Із цьогорівняння випливає, що кожного року певна частка заробленого доходу споживаєтьсяі вона дорівнює відношенню трудового періоду до сподіваної тривалостімайбутнього життя. Водночас певну частку заробленого доходу споживач повинензаощаджувати:
/>S = Y – C = Y L – R
L
Заощадженняу трудовому періоді, коли особу працює і заробляє дохід, дорівнює частці трудовогодоходу, яка визначається відношенням пенсійного періоду до усього життєвогоциклу. Ці заощадження особа використає для споживання упродовж пенсійногоперіоду життя, коли вона уже не працює. Отже,
(Y – C) R = C (L – R)
Заощадженняу трудовому періоді становлять активи, або майно, споживача. Вони досягаютьмаксимуму в момент виходу на пенсію. Відтак майно споживача зменшується, боіндивід використовує його для оплати споживання у пенсійному періоді. Позначимомайно через W. Максимальний обсяг майна споживача становить:
Wmax= C (L – R)
Гіпотезажиттєвого циклу передбачає, що особа заощаджує, коли її дохід вищий за середнійупродовж життєвого циклу, і використовує заощадження для споживання, коли їїдохід менший за середній.
Якщовсі індивіди так планують своє споживання, то сукупна функція споживання такасама, як і функція споживання для окремої особи. Згідно з гіпотезою життєвогоциклу, функцію споживання для національної економіки можна записати так:
C =aW = bY
де а – гранична схильність до споживання майна;
b–гранична схильність до споживання доходу.
Гіпотезажиттєвого циклу розв’язує загадку споживання. Отож знайдемо середню схильністьдо споживання, поділивши цю функцію споживання на Y:
/>/>APC = C = a W+ b
Y Y
Якщовідношення майна (W) до використовуваного доходу (Y) є постійними, то АРС будестабільною. І навпаки, якщо відношення (W/Y) змінюється, то й середнясхильність до споживання змінюватиметься. У короткостроковому періоді майнокожної особи не змінюється суворо пропорційно до річного доходу. Тому зависоких рівнів поточного доходу АРС може знижуватись. Проте у довгостроковомуперіоді існує залежність між зростанням майна і доходом, що зумовлюєусталеність відношення (W/Y), тобто середня схильність до споживання будепостійною.
Зобразимозалежність між споживанням і доходом, яку передбачає модель життєвого циклу,графічно. У короткостроковому періоді, коли величина майна постійна, функціяспоживання у моделі життєвого циклу нагадує кейнсіанську. Проте зі збільшенняммайна у довгостроковому періоді ця функція переміщується вгору (рис. 6). Цепереміщення утримує середню схильність до споживання незмінною, коли дохідзбільшується. Середня схильність до споживання (АРС=С/Y) дорівнює нахиловілінії, проведеної від початку координат до точки на функції споживання. Ось утакий спосіб модель життєвого циклу розв’язує загадку споживання.
/>
/> C2=aW2+bY
C1=aW1+bY
/> аW2
/> аW1 АРС
/> Використовуванийдохід, Y
Рис.5
Функціяспоживання у моделі життєвого циклу
Економісти нині вважають, що найпростіша модель життєвогоциклу не повністю пояснює поведінку споживача. Річ у тім, що люди заощаджують умолодшому віці не лише для підтримання рівня споживання після виходу на пенсію,а і з інших мотивів, зокрема бажання залишити певне майно своїм нащадкам.
МільтонФрідман розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою постійногодоходу. Ця модель виходить з того, що особа, визначаючи обсяг свого споживання,бере до уваги не свій поточний дохід, а постійний дохід.
Постійнийдохід – це та величина доходу, яку споживачі надіються отримувати умайбутньому, враховуючи своє майно та зароблений дохід. Частина поточногодоходу нерідко є тимчасовою, і індивід не розраховує на неї у майбутньому.Отже, тимчасовий дохід – це частина поточного доходу, яку люди не сподіваютьсяотримувати у майбутньому. Прикладом тимчасового доходу є виграш у лотерею абонадходження фермера у даному році внаслідок сприятливих для нього цін тощо.
Постійнийдохід – це середній дохід, а тимчасовий – відхилення від середньої величинидоходу.
Згідноз гіпотезою постійного доходу, люди орієнтуються на постійний дохід: заощаджуютьі беруть позики для зрівноважування споживання у відповідь на тимчасові зміни удоході.
У найпростішій формі гіпотезу постійного доходу можназаписати так:
C = aYn,
Де а– константа, що визначає частку постійного доходу, яка споживається;
Yn– постійний дохід.
Отже,згідно з гіпотезою постійного доходу, споживання змінюється у тій самійпропорції, що й постійний дохід. Зі збільшенням постійного доходу особи на 10%обсяг її споживання також зросте на 10%.
Згіпотези постійного доходу випливає, що кейнсіанська функція споживаннявикористовує хибну змінну. Споживання, згідно з цією гіпотезою, визначається непоточним, а постійним доходом.
Гіпотезапостійного доходу також дає змогу пояснити загадку споживання. Поділимо обидвічастини функції споживання на Y:
APC =C/Y = a Yn/Y
Отже,цієї моделі випливає, що середня схильність до споживання залежить відвідношення постійного доходу до поточного. Коливання доходів із року в рікздебільшого зумовлюється змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність доспоживання знижується у роки з високими доходами. Проте у тривалому періоді коливаннядоходу відображають зміни його постійного компонента, тому середня схильністьдо споживання є стабільною.
Валовийнаціональний доход (GNI) дорівнює ВВП плюс первинні
доходи,одержані резидентами за кордоном у вигляді оплати праці, відсотків, дивідендів,неінвестованих доходів від прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи,передані резидентами за кордон:
GNI =ВВП + YL – YM,
де YL — первинні доходи, одержані з-за кордону;
YM– первинні доходи, передані за кордон.
Валовийнаціональний наявний доход (GNDI) дорівнює валовий національний доход плюспоточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточнітрансферти, передані за кордон:
GNDI= GNI + TrL – TrM,
де TrL – поточні трансферти, одержані з-закордону;
TrM– поточні трансферти, передані за кордон.
Національний доход, та його розподіл
НД на макрорівні це сума (V+m) новоствореної вартості по всіхгалузях економіки.
НД=ВНП-А – НП,
НД=ЧНП-НП
НП – це непрямі податки.
Якщо розглянути НД з позиції ВНП, то НД = W+R+P+i
Категоріями розподілу НД є:
1. особистий дохід,
2. післяподатковий дохід (дохід у розпорядженні).
Особистий доход:
ОД = НД – ВСС – ППК – НПр + Т;
ВСС – виплати на соціальне страхування;
ППК – податок на прибуток корпорацій;
НПр – нерозділений прибуток;
Т – трансфертні платежі.
Доход кінцевого використання(доход у розпорядженні);
а) ДІ = ОД – ТІНД;
ТІНД – податки на особистий доход (індивідуальні).
б) ДІ = С + S;
С – споживчі видатки;
S – заощадження.
При характеристиці споживання визначають подоходну функціюспоживання, яка показує, з яких джерел надходять кошти для формування доходугромадянина.
Подоходна функція споживання:
Y = f( UL + UK + UW – T );
Y – доход;
UL – доход від праці;
UK – доход від капіталу;UW – доход від власності;
Т – податки.
4. Тенденція рівня виробництва та споживання національного доходу на сучасномуетапі
Утриманнявихідної динаміки руху сукупного доходу нації фіксує факт успішного завершеннясемирічки зростання (2000 – 2006 рр.) після двох п’ятирічок виснажливого спаду(1990 – 1999 рр.). Проте як і в 2005 році зростання у минулому році за темпамипоступалось інфляції. Причому всупереч тенденціям 2005 року воно супроводжувалосьнарощуванням зовнішнього боргу. Загалом вже третій рік поспіль ВВП зроставповільніше, хоч базова широка інфляція становила 8,6% і мала збігатися зпрогнозами загальної інфляції (8,7%).
Протягомсічня – вересня 2005 року реальний дохід домогосподарств підвищився порівняно звідповідним періодом минулого року на 22,3%, кінцеві споживчі витрати – на14,8%. Якщо у січні середньодушові кінцеві споживчі витрати були нижчими відпрожиткового мінімуму на 33,4%, то у вересні вони перевищували його на 21,7%.Реальна заробітна плата найманих працівників за цей період зросла на 18%.
За даними Міністерства фінансів, доходи Зведеного бюджетуза січень – серпень 2007 року становили 133,2 млрд. грн. (31,7% до ВВП). Восновному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (74,3%загальної суми доходів).
Державнийбюджет по доходах (з урахуванням взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконаноу сумі 99,9 млрд. грн. (62,8% річних призначень), або 23,8% до ВВП, і на 71,5%сформовано за рахунок податкових надходжень.
Згідноз п. 3.4 ст.3 Закону України від 22.05.2003 №889 ,, Про податок з доходівфізичних осіб” при нарахуванні доходів у будь – яких на грошових формах об’єкт оподаткуваннявизначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами,помножена на коефіцієнт, який розраховується за відповідною формулою.
КабінетМіністрів України вирішив питання пріоритетності зазначених законів,підтримавши пропозицію Міністерства фінансів України щодо застосування у 2005році для виконання норми Закону України ,, Про податок з доходів фізичних осіб”прожиткового мінімуму на працездатну особу в розмірі 453 грн. на місяць.
Ураховуючинаведене, в 2005 році на застосування норм Закону, в тому числі для розрахункудоходу, що дає право на одержання податкової соціальної пільги, слід застосовуватирозмір прожиткового мінімуму на працездатну особу, встановлений Законом Українивід 19.10.2004 №2089 ,, Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік”, що дорівнює453 грн. на місяць.
Доходинаселення
Номінальні доходи населення за січень – серпень 2007 рокупорівняно з 2006 роком збільшився на 27,8%. Наявний доход, який може бутивикористаний населенням на придбання товарів і послуг, збільшився на 24,4%, ареальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора – на 11,5%.
Витрати населення у січні – серпні 2007 року порівняно заналогічним періодом попереднього року збільшився на 31,9%. Приріст заощадженьстановив 24997 млн. грн.
У січні – серпні 2007 року середньомісячна номінальназаробітна плата штатних працівників становила 1271 грн., що у 2,9 разиперевищує рівень мінімальної заробітної плати (440 грн.), та у 2,3 раза –рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (561 грн.). При цьомупорівняно з відповідним періодом 2006 року розмір середньої заробітної платизбільшився на 27,9%. Реальна заробітна плата у 2007 році порівняно з 2006 рокомзбільшилась на 12,2%.
За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, позакладах освіти, що перебувають в їхньому підпорядкуванні, заборгованість ізвиплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнівпротягом серпня зросла на 5% і на 1 вересня 2007 року становила 182,4 тис.грн., що менше суми заборгованості на 1 вересня 2006 року у 4,4 раза, або на0,6 млн. грн.
У січні – серпні 2007 року населенням країни сплачено зажитлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів,11773 млн. грн. (98,5%нарахованих за цей період сум).
Істотно – в 1,4 разу – зросла частка оплати праці.Починаючи з 2002 року, оплата праці знову стала найістотнішим джерелом доходівсільських домогосподарств. У 2004 році її частка у сукупних ресурсах становила26,3%, тоді як ще у 2000 році таким джерелом була спожита продукція особистихгосподарств (34,9%). Значною мірою цьому сприяло стрімке зростання заробітноїплати працівників сільського господарства, яке у 2004 році проти 2000 рокустановило майже 2,7 разу, а в 2005 році – 3,7 разу.
Водночас нинішній рівень заробітної плати працівниківсільського господарства залишається найнижчим з – поміж усіх видів економічноїдіяльності і в 1,9 разу менший за середній по країні. Відстає аграрна сфера іза темпами зростання заробітної плати (рис. 7).
/>
Рис. 6
Середньомісячна заробітна плата за окремими видамиекономічної
діяльності, грн.
Теперішній рівень оплати праці значною мірою зумовленийнизькою віддачею галузі. Зокрема, за останні 5 років двічі (2002 та 2003 роках)підприємства в цілому працювали зі збитками, а рентабельність виробництва у нихлише у 2004 році перевищила 10%. Невисокою лишаються продуктивність праці, якатільки у 2004 році перевищила рівень 1990 року, слабким є її зв'язок з рівнемоплати праці. Питома вага оплати праці найманих працівників у створеній валовійдоданій вартості найнижча і за підсумками 2004 року була майже у 2,4 разу меншаза загальну з усіх видів з – поміж інших видів економічної діяльності.
Середня заробітна плата торік ледь перевищила (на 1,5%)прожитковий мінімум для працездатних осіб. У вересні 2005 року 38,1%працівників цієї сфери отримували менше від мінімальної заробітної плати,встановленої законодавчо, а більше половини (60,2%) – менше від прожитковогомінімуму.
Водночас стабільне поліпшення результатів роботи галузіостанніми роками створює сприятливі умови для нарощування доходів селян.Насамперед це стосується зростання обсягів та рентабельностісільськогосподарського виробництва. Приріст виробництва валовоїсільськогосподарської продукції у 2004 році становив 19,9%, а його рентабельність– 12,6%. Така динаміка сприяє зростанню питомої ваги заробітної плати створенійу галузі валовій доданій вартості, яке відновилось у 2004 році після спаду в2002 – 2003 роках. Уже другий рік поспіль заробітна плата працівників зростаєбільше, ніж на 40%, і ці темпи одні з найвищих. Про можливості нарощуваннязаробітної плати у галузі свідчить, зокрема, те, що за вересень 2005 року 6,5%її працівників отримали понад 1000грн., а майже 1 % – понад 2000 грн.
Вагомим потенційним джерелом зростання доходів є подальшийрозвиток орендних відносин. Щорічно власники земельних ї майнових паївотримують близько 2 млрд. грн. орендної плати за землю та майно. У 2005 роцісума нарахованої орендної плати становила 2,3 млрд. грн., тобто 43,6% фондуоплати праці галузі. У розрахунку на одного власника земельного паю ця платастановила 333 грн. за рік, з якої 85% виплачено. З наближенням дозагальноприйнятих у світовій практиці ставок орендної плати ( за деякимиоцінками вони у 8 – 10 разів вищі) за нинішніх обсягів оренди лише власникиземельних ділянок могли б додатково отримувати щорічно до 20 млрд. грн.
Не менш важливим напрямком зростання доходів є підвищенняпенсій та інших соціальних виплат. Майже 28 % населення мають старший запрацездатний вік, а 42 % з них є економічно неактивними. Доходи багатьохдомогосподарств значною мірою формуються за рахунок соціальних виплат і залежитьвід їхнього розміру. Зокрема, у 2004 році частка пенсій, стипендій, допомог таготівкових субсидій у структурі сукупних ресурсів таких домогосподарств сягнула24,4 % і поступалася лише оплаті праці (26,3 %). Цьому сприяло збільшення у2004 році мінімальної пенсійної виплати до розміру прожиткового мінімуму дляосіб, які втратили працездатність.
Крім того, держава безпосередньо бере участь у формуваннісукупних ресурсів домогосподарств через надання безготівкових пільг і субсидійна оплату житлово – комунальних послуг, придбання скрапленого газу й палива,санаторно – курортне обслуговування, лікування, оплату послуг транспорту,зв’язку тощо. Частка таких пільг та субсидій у 2004 році становила 1 % сукупнихресурсів домогосподарств, а кожна сім’я, якій було призначено субсидію длявідшкодування витрат на придбання скрапленого газу або палива, отримала всередньому 348 грн.
Зростання ресурсів сільських домогосподарств сприяє якіснимзмінам у структурі витрат сільського населення. Зокрема, практично стабільноскорочується частка витрат на продовольчі товари, дедалі більше сукупних витратспрямовується на неспоживчі напрямки: допомога, купівля цінних паперів, вкладидо банків, будівництво та капітальний ремонт житла тощо. За часткою неспоживчихвитрат сільські домогосподарства значно випереджають міські, де ця частка у2004 році становила 6,6 %, а за 9 місяців 2005 року – 8,4 % (рис. 8).
/>
Рис. 7
Структура сукупних витрат домогосподарств у сільськіймісцевості у
2000 – 2005 роках, %.
Скорочується частка сільського населення, середньодушові сукупнівитрати якого на місяць менші за прожитковий мінімум. Так, за 9 місяців 2005року ця частка становила 66,9 % і скоротилася проти відповідного періоду 2004року на 9,6 %.
Таким чином, останніми роками сформувалась стабільнатенденція до зростання доходів населення, що дедалі більше впливає наполіпшення якості його життя.
Фінансові корпорації загалом збільшили свої доходи у 2005 роціна 1,9 млрд. грн. (на 14,9 % у реальному обчисленні).
Комерційні банки збільшили доходи на 900 млн. грн., або на53,4 % у реальному обчисленні. Суттєво (на 81,5 млрд. грн.) збільшилисьзагальні активи комерційних банків, включно із депозитними вкладами (збільшенняна 49,7 млрд. грн. або на 44,9 % у реальному обчисленні).
Таблиця 3
Доходи громадян№ з/п Показник Рік Всього Номінальний приріст за рік Реальний приріст у % до попереднього року 1. Доходи громадян, млрд. грн. 2004 269,8 57,9 13,4 2005 365,9 96,1 20,1 2. Витрати громадян, млрд. грн. 2004 248,7 48,8 10,8 2005 332,9 84,2 21,4 3. Заощадження громадян, млн. грн. 2004 21,1 9,1 56,6 2005 33,0 11,9 41,8 4. Середня заробітна плата зайнятого населення, грн. 2004 589,6 127,4 13,6 2005 806,2 216,6 24,0
Доходи громадян України збільшились в 2005 році на 96,1млрд. грн. (у реальному обчисленні на 20,1 %). Вони на 84,2 млрд. грн., або 21%, у реальному обчисленні стали більше витрачати, але одночасно на 33 млрд.грн., або на 41,8 %, більше заощаджувати.
Зокрема доходи бюджетів України за 2004 рік становили 134млрд. грн. і в номінальному обчисленні, тобто без корекції на інфляцію, зрослина 42,5 млрд. грн. (в 2004 – на 16,2 млрд. грн.). Що стосується зростаннядоходів у реальному обчисленні, то в 2005 році воно становило 32,8 % ( цифра,небачена не лише в Україні, а й в інших країнах; у 2005 році було 8,2 %).
За оперативними даними Держказначейства, надходження дозагального фонду держбюджету ( з офіційними трансфертами) за березень 2006 рокустановили 6 млрд. 684 млн. грн. при плані 6 млрд. 694 млн. грн., що становило99,85 % до плану.
Надходження до загального фонду держбюджету ( з офіційнимитрансфертами) за січень – березень 2006 року становили 19 млрд. 353 млн. грн.Перевиконання плану першого кварталу становить 476 млн. грн. або 3 %.
Особливого значення в макроекономіці набуває показникнаціонального доходу, що характеризує чистий доход суспільства і дорівнює сумівсіх факторів виробництва. Національний доход покладено в основу валовогонаціонального продукту і схематично взаємозв'язок між ВВП і ВНД можнапредставити у такий спосіб (рис. 10).
Національний доход — грошова форма частини чистого продуктуабо нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національнийдоход розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фондспоживання (необхідний продукт). Графічно процес споживання можна подати так(рис. 11).
/>
Рис. 8. Розрахунок національного доходу
Національний доход — грошова форма частини чистого продуктуабо нова вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національнийдоход розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фондспоживання (необхідний продукт). Графічно процес споживання можна подати так(рис. 22):
/>
Рис. 9. Процес формування споживання інагромадження
Графіки споживання СС і нагромадження SS відображаютьвзаємозв'язок між прибутком і споживанням, а також прибутком і нагромадженням.Функція споживання показує, що споживання зростає із зростанням прибутків,причому частина прибутків йде на нагромадження, через що споживання зростаєповільніше за прибуток, тобто графік відхиляється від бісектриси, що відповідаєрівномірному зростанню. Якби графік споживання співпадав з бісектрисою ОА, цеозначало б, що всі прибутки споживаються. Ну відрізку графіку споживання відточки початку координат до точки Е величина споживання перевищує величинуприбутків, процес споживання відбувається за рахунок майбутніх прибутків, тобтов борг. Для побудови графіка нагромадження потрібно мати дані про обсягиспоживання і боргів на певний період, що аналізується.
Висновки
Національне багатство – це сума активів, які є власністюдомогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством (національноюдержавою) за всю історію його існування. Вартісна оцінка національногобагатства визначається, як правило, на початок і кінець року. Вартісневимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формідеякі його складові.
Усі фактори, що визначають величину національного доходу,можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходуобсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино –годинах, та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробіткуна одного зайнятого.
Розподіл національного доходу між власниками факторіввиробництва називають його функціональним розподілом. Марксистська версіярозподілу національного доходу між факторами виробництва ґрунтується на тому,що лише один фактор – праця – створює національний дохід, а решта беруть участьу його привласненні. Із цього випливає, що коли капітал і земля перебувають у приватнійвласності, у суспільстві панує експлуатація. Більшість економістів поділяютьнеокласичну теорію розподілу національного доходу, згідно з якою усі факторивиробництва створюють національний дохід і беруть участь у його привласненні.
Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг длязадоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу,що не витрачається на споживання. Використовуваний дохід – основний чинник,котрий визначає величину споживання і заощадження домогосподарств. Видатки наспоживання та заощадження зростають, коли збільшується використовуваний дохід,і скорочується, коли цей дохід зменшується. Отже, окрім використовуваногодоходу, на споживання впливають інші чинники, зокрема майно споживача, йогомайбутній сподіваний дохід тощо.
Економічний розвиток — основа життя населення країни.Рівень життя народу є одним з основних критеріїв, що характеризує забезпеченістьнаселення матеріальними і духовними благами, показує ступінь задоволеннявсебічних потреб людей (фізіологічних, духовних і соціальних). Існує чималопоказників рівня життя, одним з яких є доходи населення. Первинні доходиодержують працівники матеріальної сфери, це і є первинний розподілнаціонального доходу виробництва.
Державні доходи — це грошові або матеріальні ресурси, якінадходять у державне володіння внаслідок розподілу й перерозподілунаціонального доходу, у результаті зовнішньоекономічної діяльності. Колективнідоходи—це доходи певних колективів підприємств, установ, закладів різних формвласності — державних, акціонерних, кооперативних, муніципальних, приватних таін. Індивідуальні доходи — це доходи окремих осіб, вони є засобом життєзабезпеченнялюдини і необхідні для її різнобічного розвитку як особистості. Джереломособистих доходів можуть бути: особиста праця, прибуток на капітал, рента,соціальні виплати з бюджету, виграші в лотереї, за виграшними позиками та ін.Сімейні доходи — це сукупні доходи всіх членів сім'ї, їх джерела й обсягиможуть бути різними залежно від того, до якої соціальної верстви належать членипевної сім'ї. Загалом можна виокремити три основні джерела сімейних доходів:заробітна плата, доходи від власності й соціальні виплати з державного бюджету.Слід розрізняти номінальні й реальні доходи. Номінальні доходи характеризуютьсясумою грошових доходів, які одержує працівник або сім'я загалом. Реальні доходи— це кількість різних товарів і послуг, які можуть купити працівник або сім'яза свої грошові доходи. Зрозуміло, що величина реальних доходів окремогоіндивіда або сім'ї прямо пропорційна величині номінального (грошового) доходу йобернено пропорційна рівню цін.
Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринковихдоходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів ікапіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені стрімкимпадінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростаннямдиференціації доходів населення.
Отже, ми зрозуміли, що основними видами активів, яківикористовують домогосподарства для заощаджень, є фінансові активи, нерухомемайно, коштовності, сільськогосподарський реманент, виробничі будівлі,устаткування тощо. Вибір того чи іншого виду активу для заощадження залежитьвід багатьох чинників, зокрема від ліквідності активу, від ризику йневизначеності, пов’язаних з активом і доходом на нього, від величини доходу,який приносить актив, від розміру заощадження.
Усім країнам незалежно від типу економічної системивластива нерівність у розподілі доходів. Причинами цього є різні рівнізаробітної плати і доходів загалом, які зумовлені різним рівнем освіти йпрофесійної підготовки працівників, неоднаковими здібностями людей, неоднаковоюсхильність до ризику тощо. На мою думку особливу роль у посиленні економічноїнерівності людей належить майновим доходам – від землі, житла, капіталу,володіння акціями та іншими цінними паперами. Держава впливає на нерівністьрозподілу особистих доходів, знижуючи її через податкову систему й трансфертніплатежі.
Економічні ресурси в національній економіці євзаємодоповнюваними. Відсутність деяких з них може паралізувати господарськежиття країни. Окремі фактори виробництва можуть змінюватися іншими увиробничому процесі, але межі заміщення факторів порівняно вузькі. Сучаснийрівень розвитку науки, техніки і технології дає змогу замінювати ресурси увиробництві енергії, та неможливо замінити капітальне устаткування увисокотехнологічних галузях збільшенням кількості зайнятих.