Міністерство освіти і науки України
Гуманітарний університет
Запорізький інститут державного тамуніципального управління
Контрольна робота з Економічної теорії
Запоріжжя 2005
Зміст
Вступ. 3
1 Поняття національної економіки. 4
2 Сутність національного відтворення. 10
3 Результати національного відтворення та показники, задопомогою яких вони виміряються. 14
Загальні висновки. 21
Використана література. 22
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Сьогодні на земній кулі нараховується понад 240країн. Вони досить помітно відрізняються одна від одної як за розміромтериторії й чисельністю населення, так і за економічною потужністю й, отже,місцем у світовий економіці. Проте національна економіка кожної країни єскладовим елементом глобальної економічної системи. Навіть наймень розвинутікраїни докладають свій внесок у світовий процес економічного розвитку — своїмиприродними чи людськими ресурсами, виробництвом (хай і незначним у глобальномувимірі), споживанням імпортної продукції. Економічні ресурси використовують урамках національної економіки. Основне її завдання — виробництво і розподілспоживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.
Людство упродовж своєї історії використовує різнісистеми господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в іншихгроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а вінших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання. У ційтемі з’ясуємо суть економічної системи та її основні компоненти, а також ознакитоварного господарства. Це допоможе нам зрозуміти, чому на рубежі тисячолітьзначна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки.
Розглянемо в цій роботі більш детально поняття іосновні риси національної економіки, поняття та сутність національноговідтворення та показники, за допомогою яких вони виміряються.
1 Поняття національної економіки
Національна економіка, або господарство країни — цесукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межахпевної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальноюструктурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами.В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою черезекономічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народногогосподарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціалзалежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявностісприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин ігрунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвиткувиробничої інфраструктури (транспорт, зв’язок, електромережі тощо), ступенярозвитку науки й техніки.
Ядром національної економіки є її галузі:промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв’язок,банківська система, охорона здоров’я, освіта тощо. Промисловість у свою чергуподіляється на обробну й видобувну; обробна — на важку й легку і т.д.Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевоюструктурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.
Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей навиготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він даєзмогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняютьподіл праці двох видів — усередині суспільства й усередині підприємства. Поділпраці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей івиробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонівкраїни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається міжцехами, майстернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувативиробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.
Великий поділ праці відбувся між племенами ще вумовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші— на землеробстві. Спеціалізація обов’язково передбачає обмін продуктами праці.Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. Зпоглибленням поділу праці виникають гроші, і обмін відбувається у виглядіторгівлі товарами і послугами.
Людство не випадково поглиблює поділ праці тарозвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечуютьнеабияку вигоду — підвищують продуктивність праці.
Класичний приклад впливу поділу праці на зростання їїпродуктивності знаходимо в Адама Сміта, який аналізував виробництво голок. Одинробітник упродовж дня міг виготовити кілька дюжин недосконалих голок, зазначивучений. Невелика ж група робітників, у якій кожен завдяки поділу виробничихфункцій виконував прості повторювані операції, виготовляла тисячі голок задень.
Спеціалізація робітників на виконанні окремоїоперації підвищує продуктивність праці, бо дає змогу повніше використатиздібності й майстерність людей. Крім того, спеціалізація сприяє навчанню упроцесі праці. Навіть за однакових природних здібностей спеціалізація людей нарізних видах занять підвищуватиме продуктивність їхньої праці.
Поділ праці відбувається не лише між окремимипрацівниками чи підприємствами, а також між регіонами країни та між країнами.Регіони країни спеціалізуються на виробництві різних видів господарськоїпродукції чи виготовленні різних промислових виробів. Географічна спеціалізаціявиробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнамвиробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше.Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближуєнароди.
Виготовлення будь-якого товару масового виробництвазалежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованихпідприємств.
Наприклад, припинення з певних причин роботи напідприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових автомобілів, тимчасово можезменшити не лише обсяг виробництва останніх, а й споживання бензину. Це у своючергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних країнах.
Поглиблення поділу праці є важливою умовоюнагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ,інтелектуальної власності й професійної майстерності працівників. Водночас угосподарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин,сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовоюнаціонального багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, астан довкілля погіршується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці XXст.
Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праціскладають продуктивні сили країни.
Потужність економіки країни в значної мірі залежитьвід обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва — ресурсів, якінеобхідні для виробництва товару. Основними факторами є:
— праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництвотоварів та послуг);
— технологія — наукові методи організації виробництва із застосуваннямнотних процесів виробництва;
— природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності;
— капітал — накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарних формах.
Країн, що у повній мірі забезпечені всіма факторамивиробництва, небагато. Але виокремлюються країни, в яких один з факторів єпровідним, і тоді їхня економіка орієнтується на ефективне використання цьогофактора. Так, природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади,Австралії, Казахстану, нафтодобуваючих країн Перської затоки. Трудовий фактор єпровідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та Південно-СхідноїАзії; в цих країнах дешева і чисельна робоча сила багато в чому сприяладосягненню конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. Фактортехнології і фактор капіталу обумовлюють спрямованість економічного розвиткурозвинутих країн. В першу чергу, країн Західної Європи і Японії. Китай спираєтьсяна фактори природних ресурсів і трудовий; США практично забезпечені всіма факторамив повній мірі, хоча все ж таки визначальними є капітал і технологія[1].
Щодо України, то сьогодні провідним фактором єтрудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців,незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття інедостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсівобмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, деревини.Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природнихресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукціясільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.
На сучасному етапі розвитку світової економіки самекапітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.
Відповідно до переважання кожного секторів виокремлюютьсятакі стадії економічного розвитку країни (групи країн): аграрний,індустріальний і постіндустріальний.
На стадії аграрного розвитку перебувають найменшрозвинуті країни, переважно африканські. У сільському господарстві тут зайнятодо 70-80% працездатного населення.
Первинний сектор посідає чільне місце й в економіцідеяких країн, що розвиваються, за рахунок гірничої промисловості.
Вторинний сектор посів чільне місце в економіцінайрозвиненіших країн (Велика Британія, США, Франція, Німеччина, деякі інші)вже з середини ХІХ століття; в наступному столітті він територіально поширивсяй охопив практично всю Європу, Японію, значну кількість країн, що розвиваються.Основу економіки країни стала визначати кількість виплавленої сталі, виробленихверстатів, електроенергії, автомобілів, літаків, продукції органічної хімії.Процес деколонізації залежних країн, що набув бурхливих темпів після другоїсвітової війни. Супроводжувався початком їхньої індустріалізації. Національнілідери нових незалежних країн головною метою економічної політики проголошувалиіндустріалізацію.
Згадаємо, що й соціалістичне будівництвоздійснювалося під домінуючим гаслом індустріалізації. У Радянському Союзінагальною метою ставилося наздогнати США за виробництвом сталі, електроенергії,верстатів, видобутків вугілля, нафти, газу тощо. Аналогічні цілі ставив урядКитаю в 60-х роках відносно Великої Британії. Багато в чому я мета буладосягнута; СРСР перегнав США по виробництву сталі й видобутку палива, Китайперевищив усі показники промисловості Великої Британії. Проте цього виявилосянедостатньо, щоб зрівнятися з розвинутими країнами по якісних показниках.
У 70-80-х роках низка країн, що розвиваються,розгорнула процес індустріалізації надзвичайно високими темпами. За короткийстрок з аграрних чи аграрно-індустріальних вони перетворилися на „новііндустріальні країни” із розвиненою структурою промисловості. До цієї групиналежать. Зокрема, Бразилія, Мексика, Республіка Корея, Сінгапур. Таїланд,Філіппіни та деякі інші.
Здавалося б, що у світовій економіці йде вирівнюваннякраїн на індустріальній основі. Проте найрозвиненіші країни наприкінці ХХстоліття перейшли до такої стадії розвитку, коли могутність країни визначаєтьсявже не площами верстатних парків, не кількістю виплавленої сталі, а обсягом іефективністю надання послуг, в першу чергу, інформаційних. Слід зазначити, що йаграрний потенціал, і виробничі потужності в розвинутих країнах залишаютьсявеличезними. Так, США, Франція, Канада, Австралія належать до найбільших усвіті виробників сільськогосподарської продукції. Проте агропромисловийкомплекс не посідає провідного місця у валовому внутрішньому продукті (ВВП) цихкраїн. В європейських країнах і США скорочується виробництво чорних металів;чорна металургія, як раніше легка промисловість, виробництво нескладної технікиначебто переміщується із розвинутих країн в країни, що розвиваються.
З огляду на динаміку означених секторів в економічнійнауці поширилися уявлення про три типи економічного розвитку, що послідовнозмінюють один одного: до індустріальний (аграрний), індустріальний іпостіндустріальний (інформаційний).
Постіндустріальний тип економіки базується наекономному використанні ресурсів, на задоволенні нематеріальних потребнаселення (сфера послуг). У середині 90-х років більше половини ВВП розвинутихкраїн приходилося на продукцію інформаційних галузей — телекомунікації,комп’ютерні центри, програмне забезпечення, на фармацевтику. В економіці США¾ доданої вартості, створеної у промисловості, складав інформаційнийфактор. Швидкими темпами розвиваються світові інформаційно-фінансові ринки,страхові, інвестиційні, валютні ринки, які в багатьох випадках по оборотуперевищують традиційні товарні ринки. Отже, сьогодні економічна потужністькраїни визначається не кількістю споживаної речовини й енергії дляматеріального виробництва, а ступенем споживання інформатики[2].2 Сутність національного відтворення
Національне виробництво як виробництво на макрорівні(країна, міждержавні економічні об’єднання тощо) е виробництвом для задоволеннялюдських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власневиробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотиристадії національного виробництва, по-перше, взаємопов’язані в єдиному процесі івзаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічномукругообігу. Для існування людського суспільства виробництво має постійновідновлюватись через свої чотири стадії, адже без особистого споживання неможливеіснування людей. Для цього потрібні постійне виробництво, розподіл та обмін продуктівта послуг як особистого, так і виробничого призначення. Процес суспільного виробництва,взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називаєтьсясуспільним відтворенням.
Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіхфакторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів,середовища існування. При цьому відновлення останнього — нагальна потребасуспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всізазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.
Обов’язковою складовою процесу національноговідтворення є його натурально-речова частина у вигляді відновлення продуктивнихсил. При цьому надзвичайного значення набуває проблема пропорційності — певнихкількісних співвідношень між складовими суспільного виробничого циклу. Припоновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засобивиробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушенняпропорційності неминуче призводить до зниження ефективності суспільноговиробництва і негативно впливає на розвиток багатства суспільства та добробутйого членів.
Відтворення завжди має суспільний характер, виступаєу певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд звідтворенням предметів споживання і засобів виробництва, середовища існуванняздійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин міжлюдьми. Звідси обов’язковою складовою процесу відтворення є його суспільний бікяк форма існування продуктивних сил.
За умов ринкової економіки постійно відтворюєтьсятоварна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночаспостійно відновлюються відносини власності як соціально-економічні відносинивиробництва, що відповідають цій економічній системі.
Вихідний пункт руху суспільного продукту — виробництво,кінцевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутогоринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури таякості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвиткувиробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвиткомвиробництва.
Розподіл та обмін опосередковують зв’язок міжвиробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше,відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробництва і робочої силиза його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією рухусуспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств таіндивідуумів у цьому продукті. Принципи розподілу відповідають формамвласності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу,принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялівкинеминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим іспоживання.
Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самомувиробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов’язанимипослідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками.По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здійснюється обмінтоварами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасниквиробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту.Обмін сприяє виробництву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рухтоварів та послуг.
Завершальною стадією руху суспільного продукту єспоживання, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два видиспоживання: виробниче і особисте.
Виробниче споживання характеризується використаннямзасобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукту: машин, будівель,хліба, м’яса, молока тощо.
Особисте споживання — це процес використання людиноютоварів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі,культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є простофізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його,поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певнихстимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Особисте споживання єверхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісновзаємопов’язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, щостає основою процесу відтворення.
Відомо два види відтворення: просте і розширене.Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодокількості та якості виготовленого продукту. Фактори виробництва при цьомузалишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковийпродукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворенняхарактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайнонизькі темпи розширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного тасоціального прогресу. Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьохкраїнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки.
Розширене відтворення — це відновлення виробництва вкожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якостівиготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількістьвиготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається такожполіпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожномунаступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва.При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основнимджерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який утакому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання.Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунокраціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий видвідтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягтибезперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервностірозширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо.Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об’єктивнопороджують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз векономіці.3 Результати національноговідтворення та показники, за допомогою яких вони виміряються
Ступінь розвитку національної економіки танаціонального відтворення вимірюється спеціальними показниками; вони даютьзагальну уяву про економічний потенціал країни, а також дають змогу порівнятирозвиток окремих країн між собою. Найбільш важливими показниками є: валовийвнутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), національнийдоход (НД), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, обсяги виробництватоварів та послуг та деякі інші.
Валовий внутрішній продукт — це продукція, щовироблена резидентами на просторі країни протягом року. Валовий національнийпродукт включає як суму доданої вартості, що створена в країні і складає ВВП,так і кошти, зароблені за кордоном. Показники ВВП і ВНП, звичайно, незбігаються. Розвинуті країни, що одержують значне позитивне сальдо відкапіталу, вкладеного за кордоном, мають показники ВНП вищі, ніж ВВП. Протеіноді високорозвинута країна має протилежну ситуацію. Наприклад, США в 1999 р.мали показник ВНП в 8351 млрд дол., а ВВП — в 8709 млрд дол.[3]. Пояснюється це тим, щоСША мають величезний внутрішній ринок, який поглинає переважну кількістьтоварів та послуг, вироблених в країні; високий рівень життя американцівстимулює імпорт, і зовнішньоторговельне сальдо США негативне; обсяг іноземнихінвестицій в країну дуже великий, і, відповідно, суттєву величину ставитьвідплив дивідендів.
Абсолютні розміри ВВП чи ВНП в цілому характеризуютьекономічну потужність країни, але недостатні для визначення рівня життянаселення. Для цього використовується показник ВВП на душу населення.
Тільки абсолютний або тільки душовий показник ВВПповної уваги про економічний розвиток країни не дає; необхідно сполучати обидваці показники, аналізуючи рівень розвитку. Якщо абсолютна величина ВВПхарактеризує, перш за все, обсяг виробленої продукції та послуг, то йоговідносний показник визначає рівень продуктивності праці, організацію і культурувиробництва.
Найрозвинутіші країни мають високі значення о обохпоказниках, як і найменш розвинуті мають обидва низьких показника. Але єспецифічна група, яку складають нафтодобувні країни Перської затоки, що маютьве-ликі надходження від експорту нафти. Оскільки щільність населення тутневелика, душові показники ВВП цих країн дуже високі. Проте, на відміну відрозвинутих і нових індустріальних країн, вони характеризуються незбалансованоюструктурою національної економіки.
Узагальнюючим показником рівня розвитку національноїекономіки на глобальному рівні є валовий світовий продукт (ВСП). Він виражаєобсяг кінцевих товарів та послуг, що вироблені в усіх країнах світу.
Аналізуючи економіку країни, важливо знати ступінь їїзовнішньоекономічної активності. Його визначають такі показники: експорт,імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, відкритість економіки щодо світовогоринку, частка іноземного капіталу в економіці країни, величина активіврезидентів за кордоном та інші.
Експортом називається вивезення товарів та послуг замежі країни. Імпорт — довіз товарів та послуг до країни з-за кордону. Різниціміж експортом та імпортом складає сальдо зовнішньоторгівельного балансу країни.Воно може бути позитивним (активним) або від’ємним (пасивним). Звичайно, урядкраїни прагне до позитивного сальдо, бо це означає приплив валюти до країни.Найсприятливіші умови для цього є у розвинутих країн, чиї товари мають високуконкурентоспроможність.
Із зовнішньою торгівлею пов’язано поняття відкритостінаціональної економіки країни, тобто ступеня її участі в міжнародному поділупраці. Вона розраховується як співвідношення між експортом країни та її ВВП.Теоретично, чим більший показник відкритості, тим глибше участь країни вміжнародних економічних зв’язках. Але досить великий цей показник мають деякікраїни, що розвиваються, наприклад Арабські Емірати, Гайана та ін. Це від того,що їхні національні економіки майже цілком залежать від експорту сировини. Зіншого боку, найпотужніші держави, такі як США, Японія, Франція, мають невисокіпоказники відкритості. Але це свідчить не про низьку “зануреність” країн усвітову економіку, а про великі обсяги ВВП і наявність широкого внутрішньогоринку, що поглинає домашнє виробництво.
Показник відкритості України — 27 %, що взагаліхарактеризує достатню відкритість нашої країни на зовнішні ринки; проте вонаформується в основному за рахунок експорту продукції недостатнього ступеняобробки (руди, чорні метали)[4].
Є також показник, що характеризує імпортозалежністькрани (співвідношення між імпортом країни та її ВВП). Цей показник звичайновисокий в країнах, що розвиваються, і помірний або низький — в розвинутих.
Інтенсивність зовнішньоекономічних зв’язків країнихарактеризується не тільки обсягами товарообігу, але й міжнародним рухомфакторів виробництва, до яких належать робоча сила, капітал і технології. Задача 1
Заплановані такі місячні показники ринкового попитута пропозиції на товар АЦіна, грн/шт 12,0 11,0 10,5 9,5 9,0 8,5 8,0 7,0 Пропозиція, тис.грн 10,0 9,0 8,0 6,5 6,0 5,5 5,0 4,0 Попит, тис.грн 3,0 4,0 4,5 5,0 6,0 7,3 8,8 10,2
1. Зобразіть на одному графіку криві попиту тапропозиції і покажіть на осях координат величини очікуваної ціни та обсягупродаж.
/>
Рис. 1
Очікувана цина то обсяг продажу знаходиться як місцеперетину кривих попиту та пропозиції. Згідно з умовами нашого завданняочікувана ціна продажу буде 9 грн/шт.; очікуваний обсяг продажу — 6 одиницьтовару.
2. Податок на додану вартість зростає. Покажіть задопомогою пунктирної лінії на графіку, побудованому відповідно до вказівок узавданні 1, можливі наслідки для попиту.
Ріст податку на додану вартість змінє тільки кривупропозиції. Вона має буде рухати вправо, як це показано на рис. 2
/>
Рис. 2
Нова рівноважна ціна Р2 зросте порівняннюзі старою Р1 (9 грн./шт.), а попит — відповідно впаде і стане менше,ніж 6 одиниць товару.
Задача 2
Авіакомпанія розглядає можливість організуватидодаткові щоденні рейси з міста А в місто В. Вона має оцінити кількістьпасажирів, які будуть користуватися цим рейсом. Які витрати слід, а які нетреба враховувати, щоб вирішити, чи буде очікувана виручка достатньою, щоб цейрейс приносив прибуток?
Витрати виробництва — це те, у що обходитьсястворення продукту підприємству. Витрати виробництва благ — цезагальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивнеспоживання факторів виробництва заміщення яких є необхідною умовою процесувідтворення.
Економічні витрати включають явні й неявні витрати.Явні витрати називають ще розрахунковими витратами. Це — платежі за залученівхідні фактори, здійснені прямими грошовими внесками на ринку факторів, бо самвиробник не володіє цими ресурсами. Такі платежі за ресурси включають витратина електрику, паливо, сировину, працю тощо.
Деякі ресурси, що використовуються у виробничомупроцесі, перебувають у безпосередньому володінні самої фірми. Наприклад,фізичний обсяг капітальних благ, власником яких є виробник. Виробник володієтакож управлінськими навиками й фінансовими ресурсами. Оскільки ці ресурси євласністю виробника, то йому потрібний певний неявний фактор витрат завикористання цих ресурсів. Прикладом неявних витрат є використання власникомнекупованих ресурсів (земля, капітал) у своїй діяльності.
Загальні витрати в короткостроковому періоді часудорівнюють сумі постійних і змінних витрат. Змінні витрати змінюються залежно відвеличини обсягу виробництва продукції (послуг). Постійні витрати не залежатьвід кількості виробленої продукції (наданих послуг).
Тому в нашому разі треба враховувати ті витрати, щоще водночас явними та змінними. Це — витрати на придбання нових або на амортизаціюстарих літаків, на додаткове технічне обслуговування парку машин, на додатковузарплатню персоналу, який буде працювати в нових рейсах, закупівлю пального таінших матеріалів, на рекламу нових рейсів тощо. В перелік тих витрат, що нетреба враховувати в даному разі є капітальні витрати на утримуваннякапітальними спорудами, витрати на зарплатню основної частини персоналу, наобслуговування раніш отриманих банківських кредитів тощо.
Загальні висновки
Національна економіка – це економічно й організаційноєдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властивавідповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженійдержавними кордонами.
Сучасну національну економіку характеризують низкаознак, які можна звести у декілька груп:
— національний суверенітет;
— ресурсо-виробничі;
— господарсько-організаційні;
— товарообмінні.
В цілому національна економіка виступає як досягнутийпід впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певнимизаконами.
Для того, щоб Україна мала національну економікупотрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей якіпрацюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування,машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчовоїпромисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, яківиробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості допотреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України.Національна економіка неможлива без розв’язання проблеми економічної безпеки.Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами,фінансування коштами, залежить від експорто- та імпортоорієнтації економіки.
В цілому економіка України, крім структурноїперебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології івідповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективностівиробництва.
Використана література
1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І.Основи економічної теорії: Підручник. — К., Вища шк., 1995.
2. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г.Козака. — К., ЦУЛ, 2003.
3. Мировая экономика: введение вовнешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для ВУЗов М.В. Елова, Е.К.Муравьев, С.М.Панферова и др., Под. ред. А.К. Шуркалина, Н.С. Цыниной. – М.Логос, 2000.
4. Мочерний С.В. Політична економія: Навч.посібник. – К,, Знання-Прес, 2002.
5. Основи економічної теорії: політекономічнийаспект // К., 2000.
6. Цвылев Р. Метаморфозы индустриальнойэкономики: проблема экономических измерений // Мировая экономика имеждународные отношения, № 2, 2001.
7. Экономическая теория (политэкономия): Учебник. — М.,Инфра-М., 1997.
8. Экономическая теория: Учебник дляВУЗов / Под ред. В.Д. Камаева. — М., Владос, 1999.