Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

Міністерство освіти і науки України
Чернігівський державний технологічний університет
Кафедра менеджменту
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: ”Економіка – II”
на тему:
„Мале підприємництво і його роль у реформуванніекономіки та зміцненні місцевих бюджетів”
Виконав:
студентгрупи ЗДСВ-082
Перевірив: БуткоМ.П.
Чернігів ЧДТУ 2009
ЗМІСТ
ВСТУП… 3
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО РОЛЬ УРЕФОРМУВАННІ ЕКОНОМІКИ ТА ЗМІЦНЕННІ МІСЦЕВИХ   БЮДЖЕТІВ   5
1.1.Роль та місце малогопідприємництва в економіці держави   5
1.2. Мале підприємництво: суть, система організації тапринципи діяльності 9
1.3.Створення і формуваннянового підприємства… 16
2. АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ… 31
2.1.Становлення та розвиток малогопідприємництва в Україні 31
2.2.Актуальні проблемирозвитку малого підприємництва на сучасному етапі трансформації економікиУкраїни… 44
3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ 54
3.1.Механізм стратегічногорозвитку малих підприємств в Україні 54
3.2. Основні напрямкидержавної підтримки малого підприємництва на сучасному етапі розвитку економікиУкраїни   63
3.3.Досвід розвитку малогопідприємництва векономіці зарубіжнихкраїнах… 69
ВИСНОВОК… 76
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ… 79
/>ВСТУП
Важливим напрямком економічних реформ в Україні є створеннясприятливого середовища для формування та функціонування суб’єктів малогопідприємництва, які є одним з дійових засобів розв’язання таких першочерговихсоціально-економічних проблем, як: прискорення структурної перебудовиекономіки, забезпечення насиченості ринку товарами та послугами, створенняконкурентного середовища, поповнення доходів місцевих бюджетів, створеннядодаткових робочих місць, вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, якіє потенціальними осередками високого рівня структурного безробіття, поліпшеннязагальних параметрів інвестиційного клімату, забезпечення ефективноговикористання місцевих сировинних ресурсів.
У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансовихресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми саме суб’єктигосподарювання малого бізнесу — малі підприємства, які не потребують великогостартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів.
Перехід від централізовано керованої системи господарства до ринковоїзробив проблему підприємництва, у тому числі малого, предметом інтенсивнихнаукових досліджень і дискусій. З розвитком цього сектора економіки пов’язуютьперспективи виходу вітчизняної економіки з кризи, забезпечення стійких темпівекономічного росту, формування цивілізованих ринкових відносин.
Мале підприємництво – це особливий сектор економіки, утворенийсукупністю малих підприємств і виступає у якості специфічноїсоціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку. Малепідприємство існує об’єктивно і розвивається як деяка цілісність, як секторекономіки національного, місцевого масштабів. Мале підприємництво являє собоюособливий тип діяльності, заснований на ініціативній, інноваційній, ризиковійоснові з метою одержання підприємницького доходу.
Метою даної курсової роботи – є виявлення актуальних проблем розвиткумалого підприємництва, механізмів стратегічного розвитку підприємств в Україні,основних напрямків державної підтримки малого бізнесу на сучасному етапі розвиткуекономіки України.
В курсовій роботі використано – 9 таблиць, 25 джерел літератури.
Головні терміни: мале підприємництво, стратегічний розвиток,економічний розвиток, податковий тиск, бізнес, оподаткування, якість управління,кредитування, фінансова інфраструктура, фінансові ресурси.
/>1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО РОЛЬ У РЕФОРМУВАННІ ЕКОНОМІКИ ТАЗМІЦНЕННІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
 1.1.Роль та місце малого підприємництва в економіцідержави
Мале підприємництво (МП) є органічним структурним елементом ринковоїекономіки, її ведучим фактором, одним з найважливіших діючих факторівекономічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові методигосподарювання.
Малі підприємства – досить поширена й ефективнаформа господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бутипритаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативнішереагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіцінеобхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значенняв сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціаціяспоживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширенняноменклатури товарів та послуг.
Крім того, мале підприємництво мобілізує значні фінансові й виробничіресурси населення, які за його відсутності не були б використані. На малийбізнес припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національногопродукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі.Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальнунапругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він єфундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, йпослаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.
Істотний внесок вносить мале підприємництво у формування конкурентногосередовища, що для нашої високо монополізованої економіки має першоряднезначення. Малі підприємства також менше впливають і на екологічне становище.
Отже, значення малого підприємництва в ринковій економіці дуже велике. Безмалого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становленнята розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовахпереходу від адміністративно-командної економіки до нормальної ринковоїекономіки. Мале підприємництво у ринковій економіці – головний сектор, щовизначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національногопродукту.
Найважливішим компонентом ринкової економіки є існування і взаємодіявеликих, середніх і малих підприємств, їхнє оптимальне співвідношення. Ефективністьвиробництва товарів і послуг, їхнє доведення до споживачів багато в чомузалежать від взаємозв'язків малого і великого бізнесу. Така кооперація вкраїнах з ринковою економікою визначається децентралізовано на основі пошукупідприємствами партнерів, здатних брати участь у спільній роботі з найменшимивитратами і чітко виконувати договірні зобов'язання. При цьому успіх залежитьвід кількості потенційних партнерів, а отже, від ефективності антимонопольноїполітики і рівня розвитку малого бізнесу.
Малі підприємства найчастіше створюються при великих фірмах чи співпрайюютьз ними. Таким чином, формується принципово нова структура економіки. Длявеликого бізнесу необхідні ринок зі стабільним і тривалим попитом, продукціямасового виробництва, акумулювання значних фінансових засобів, дешева робочасила. Малі підприємства мають ряд переваг в управлінні: відсутність твердоїієрархії, простота комунікації, можливість швидкого коректування цілей. Томусобівартість виробництва продукції в малому бізнесі нижча, ніж у великому привисокій якості виробленої продукції і послуг.
Розвиток інтеграції і партнерських відносин пов'язаний конкретноювигодою, що вимагає стійкої й ефективної системи кооперативних зв'язків. Великіпідприємства створюють основу для стабільності і керованості ринкової економікикраїни, відкривають шлях до широкомасштабної реалізації науково-технічнихновацій, а малий бізнес забезпечує виробництву гнучкість й індивідуалізацію.
В умовах дестабілізації економіки саме малі господарські структури невимагають великих стартових інвестицій, володіють швидкою окупністю витрат,більш активні в інноваційній діяльності, здатні при певній підтримцістимулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції,сприяти ослабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, насичувати риноктоварами і послугами.
Мале підприємство оперативно реагує на зміни кон'юнктури. Ця гнучкістьмає особливе значення внаслідок швидкої індивідуалізації і диференціаціїспоживчого попиту, розширення номенклатури промислових товарів і послуг. Сприяючиприскореній реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випускунаукомісткої продукції, мале підприємництво виступає провідником НТП.
Важливу роль у ринковій економіці мале підприємництво відіграє в сферіінновацій. Завдяки своїм потенційним можливостям малі підприємства швидкоміняють асортимент продукції, що випускається, і перелік послуг, що надаються,прагнуть отримати швидко прибуток, розширити експортні постачання, орієнтуютьсяна нововведення. Це підтверджується історією створення багатьох високотехнологічнихвиробництв, великих фірм (наприклад Місrosoft), що починали як маліпідприємства.
У вирішенні проблем зайнятості населення малий бізнес відіграє особливоважливу роль. Рівень зайнятості населення – синтетичний показник стануекономіки будь-якої країни. З одного боку, він характеризує ефективністьвикористання трудового потенціалу, а з іншого боку – ступінь соціальноїнапруженості. Навіть у високорозвинених країнах, здатних забезпечити нормальнийпрожитковий мінімум для незайнятих громадян виникають серйозні проблеми. Цевтрата кваліфікаційного потенціалу, ослаблення в незайнятого населеннямотивації до праці і навчання.
На малих підприємствах наявні великі можливості для організації роботиза індивідуальним графіком, для неповного робочого дня. Отже, створюютьсяробочі місця для жінок, учнів, пенсіонерів, інвалідів. Оплата їхньої працісприяє скороченню частки населення, що має доходи нижчі прожиткового рівня.
Таким чином, з погляду впливу малого підприємництва на ресурсні ізбутові ринки можна говорити про його роль як:
великого роботодавця, що використовує робочу силу вразливих шарів(жінок, депортованих народів, іммігрантів, інвалідів й ін) і виконує важливусоціальну функцію;
впливового споживача, що здійснює значні закупівлі для власнихвиробничих потреб;
гнучкого виробника, що оперативно реагує на зміни кон'юнктури ринку інадає ринковій економіці необхідну еластичність.
Таким чином, дослідження впливу малого підприємництва на різноманітнісуспільні процеси дозволяють зробити висновок про об'єктивно високусоціально-економічну значимість його функцій.
Соціально-економічна суть підприємництва – це особливий типгосподарювання, де головним суб’єктом є підприємець, що раціонально поєднуєфактори виробництва на інноваційній основі і на власний ризик організовує ікерує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу.
Виділено два аспекти малого підприємництва. По-перше – це особливийсектор економіки національного, регіонального і місцевого масштабів, утворенийсукупністю малих підприємств і виступає в якості специфічноїсоціально-економічної форми дрібного виробництва в умовах ринку. Підхід домалого підприємництва як сектору економіки заснований на єдності двох сторінсуспільного виробництва: організаційно-технічній і соціально-економічній.
По-друге, мале підприємництво являє собою особливий тип діяльності,заснований на ініціативній, інноваційній, ризиковій основі з метою одержанняпідприємницького доходу. Цей тип діяльності найбільш повно розкривається черезхарактеристику її суб’єкта, тобто підприємця.
 1.2. Мале підприємництво: суть,система організації та принципи діяльності
У статті І Закону України «Про підприємництво» дається такевизначення: «Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, навласний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданнюпослуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами,зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленомузаконодавством». При визначенні поняття «мале підприємництво»слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику.Малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно ст.2Закону «Про підприємства в Україні» кваліфікуються за показникомчисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності.
Мале підприємництво здійснюється шляхом створення розгалуженої системималих підприємств. Згідно ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні” домалих відносяться такі підприємства:
у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до 50чоловік;
у науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю працюючих до 100чоловік;
у галузях невиробничої сфери – з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
у роздрібній торгівлі – з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
Законодавство України надає широкі права щодо створення малих тасередніх підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні,спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства йорганізації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведутьтрудове господарство.
Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вонимають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Самемале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку ітаким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивістьмалого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах,коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту,прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділитидекілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (заснованіна особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні(засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства.Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержанихдоходів та інших законних джерел.
Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельністьпрацюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативуформується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законнихджерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавствомпередбачається можливість утворення на території України іноземних, а такожспільних підприємств.
Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємствслід виділити найважливіші моменти:
підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти;
підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжнийдосвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємствадавно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу, вони зайнятівиготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляютькомпоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середньогобізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливийфактор НТП.
В умовах ринку основними формами інтеграції малого підприємництва є:
у виробництві – субпідряд;
у виробництві і збуті – франчайзинг;
в інновації – венчурне фінансування;
у фінансуванні – лізинг.
Перераховані форми інтеграції здатні підстрахувати мале підприємництвовід ринкових катаклізмів, крім того, забезпечити взаємовигідний рухінформаційних, технологічних, сировинних, кадрових і фінансових ресурсів вінтересах національного господарства.
Субпідряд у промислово розвинутих країнах практикується досить широко,суть якого полягає в збільшенні обсягу робіт, переданих великими компаніями наконтрактній основі малій і середній спеціалізованій фірмам, а також ускороченні загальної кількості прямих постачальників комплектуючих. Робота ізсубпідряду дозволяє малим фірмам одержати доступ до технологічних і комерційнихінновацій великих підприємств. Діючи як постачальник, мале підприємство в тойже час може налагодити виробництво власного кінцевого продукту і досягтибільшої самостійності.
Безумовно, малі промислові підприємства володіють різним технічнимпотенціалом. Дрібні фірми, що працюють у передових підгалузях, прагнуть забезпечитивиробництво самою новітньою технікою, сучасними комп'ютерами, багатофункціональнимустаткуванням. Дрібні підприємці, що виступають у ролі партнерів великихкорпорацій, одержують зведення про плани на найближчі п'ять-шість років, щодопомагає підрядчикам і постачальникам активно брати участь у розробцізазначених їм вузлів, деталей, комплектуючих виробів. Отже, у великого бізнесутакож формується певна залежність від малого.
Франчайзинг – система договірних відносин великих і дрібних фірм вгалузі збуту продукції. Переваги подібної господарської кооперації значнозміцнюють життєздатність малих фірм.
Досвідчений підприємець може виступити, використовуючи цю систему, уролі «франчайзера», тобто продавця свого досвіду. Зрозуміло, він повиненодержувати від цього продажу дохід, але не менш важливо, що через франчайзингвін одержує можливість без значних витрат багаторазово розширити масштаби свогобізнесу, зміцнити свої позиції на ринку.
Особливості і переваги франчайзингу в порівнянні з бізнесом, пов'язанимзі створенням власних нових виробничих, торгових, сервісних та інших підприємствнаступні:
капітал підприємця (франчайзи) використовується в обмін на знання ідосвід франчайзера;
можливість оперативного використання специфіки й особливостей місцевогоринку для широкого проникнення на нього франчайзи;
активізація діяльності підприємців, що свідомо йдуть разом ізфранчайзером на ризик замість того, щоб тривалий час займатися пошукамияких-небудь нових шляхів і напрямків бізнесу;
можливість більш швидкого розширення своєї підприємницької діяльності.
В Україні франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З'явиласямережа спеціалізованих магазинів із продажу та сервісного обслуговуваннякомп'ютерної та побутової техніки відомих фірм, сервісного обслуговуванняавтомобілів іноземних марок, ряд стоматологічних кабінетів «Саbot», тощо. Дотипових підприємств, що працюють на основі франчайзингу, відносятьсяпідприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Соса-соla» і «Pepsi». До масштабних проектів франчайзингового бізнесу в Україні відносятьстворення мережі ресторанів «Мак Дональдс».
Ефективною формою інтеграції великих і малих фірм є венчурнефінансування. Англійське слово «венчур» означає ризик. Отже, венчурний капітал– це «ризиковий капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікавуідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьомувипадку засновники повинні знайти юридичну чи фізичну особу, що володієнеобхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дужеважливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу знадійним партнером, і що віддача від його інвестицій буде досить високою.
У широкому значенні під венчурним фінансуванням розуміють усі вкладенняв ризиковані з погляду фінансових результатів проекти, насамперед в галузівисоких технологій, у вузькому – довгострокові і середньострокові інвестиції увигляді кредитів чи придбання акцій, здійснювані венчурним фондом з метоюстворення малих, стрімко зростаючих компаній.
Подібними операціями займаються як спеціалізовані незалежні компанії,так і дочірні фірми великих корпорацій, дрібні інвестиційні підприємства інавіть партнерства з обмеженою відповідальністю. Венчурні фірми проектують істворюють нові види продукції і технології, розробляють пропозиції зудосконалення організації виробництва, праці, фінансів, збуту продукції.
Венчурне підприємство є ефективною формою застосування венчурного(ризикового) капіталу для організації роботи невеликого творчого колективу. Роботатаких колективів характеризується гнучкістю, мобільністю й адаптивністю домінливих умов ринку.
Поява венчурних структур стала реакцією ринкової економіки нанеобхідність прискорення темпів науково-технічного прогресу, формуванняконкурентного середовища в науково-технічній сфері, ефективного застосуваннянакопиченого інтелектуального потенціалу. Прискорення темпів НТП досягаєтьсяповною віддачею працівників підприємства, усвідомленим вибором теми дослідження,апробацією отриманих результатів, використанням іноземного досвіду вирішеннянауково-технічних проблем.
Формування конкурентного середовища в науково-технічній сфері зумовленепереходом на ринкові відносини, коли підприємець самостійно вибирає напрямоксвого бізнесу. Під впливом конкуренції скорочуються витрати і терміни виконанняробіт. Одночасно підвищується зацікавленість у досягненні кращих кількісних іякісних результатів, підсилюється дія мотиваційних стимулів довисокопродуктивної праці.
Інвесторами венчурних підприємств є комерційні фірми,фінансово-банківські структури, приватні вкладники, державні організації. Комерційні,фінансово-банківські структури і приватні вкладники фінансують венчурнийбізнес, оскільки це є вигідним вкладенням капіталу. Висока ефективністьвенчурних фірм базується на досягненнях науково-технічного прогресу.
Особливою формою взаємодії великого і дрібного виробництва є лізинг. Урезультаті структурних зрушень і різкого скорочення попиту багато великихпідприємств не використовують значну частину виробничих фондів. З іншого боку,переважна кількість дрібних виробників не володіє належною матеріальною базою іне має засобів для закупівлі техніки. Оптимальним способом розв'язку цьогопротиріччя є лізинг. Ріст інтересу до лізингу і кількість укладених лізинговихугод в Україні розуміються рядом його переваг у порівнянні з простим володінняммайна. Зокрема, підприємець одержує можливість використання дорогої новітньоїтехніки без великих початкових капітальних вкладень. Відокремлення прававласності від права користування засобами виробництва дозволяє підприємцюздійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачаючи коштів напридбання у власність техніки, а обмежуючись тільки оплатою на вигідних умовахїї оренди.
Орендарям немає необхідності попередньо накопичувати значні власнізасоби і звертатись до одержання банківських кредитів. Для лізингу залучаєтьсяне позиковий капітал, а устаткування, що не є власністю підприємства, необкладається податком на основні засоби. Лізинг особливо привабливий для малихі середніх фірм, тому що дає їм можливість не тільки оперативно провестиреконструкцію виробництва, але й направити зекономлені фінансові засоби на іншіцілі.
Лізинг полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволяєоперативно замінити застаріле обладнання на сучасне. Лізингом можуть займатисябудь-які юридичні чи фізичні особи, що мають засоби для інвестування. Звичайнотакі операції здійснюють спеціалізовані компанії (фінансові інститути) –лізингові фірми чи великі банки. Нерідко лізингові фірми є дочірнімитовариствами великих комерційних банків, що полегшує їм доступ до кредиту ізабезпечує ефективну діяльність. Для комерційних банків лізинг привабливий тим,що дає їм можливість одержувати додатковий дохід. Це вигідна можливістьвкладення вільних засобів під орендний відсоток. Таким чином, використаннянаведених вище форм господарської інтеграції великих і малих підприємствдозволить підсилити стабільність, передбачуваність зовнішнього середовища малихпідприємств. Взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних,фінансових й інших ресурсів дає підставу розглядати сукупність вищезгаданихпроцесів як інтеграційну підтримку малого підприємництва.
 
1.3.Створення і формування нового підприємства
Незважаючи на наявні труднощі і проблеми вітчизняної економіки у сфері малогопідприємництва в Україні зайняті вже сотні тисяч людей. Однак бізнес – цеособлива манера життя, що допускає готовність приймати самостійні рішення іризикувати. Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельноспланувати його організацію.
Перша з проблем, яка постає перед початковим підприємцем – це знайтисебе в господарському просторі, знайти свою господарську нішу. З цією метоюнеобхідно вивчити стан ринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження,умови інвестування, можливі пільги тощо. Цю інформацію можна знайти у відкритихпублікаціях, статистичній інформації, законодавчих актах чи за допомогоюінформації приватних осіб, що носять хоч і суб'єктивну інформацію, але на якуслід звернути увагу.
Подальшими кроками підприємця повинні бути: вибір спеціалізації,організаційної форми підприємства і підприємництва, формування бази і структурипідприємства, його початкового капіталу і т.д.
Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно сплануватийого організацію. Для цього потрібно оцінити можливості майбутніх споживачів,одержати всю можливу інформацію про конкурентів, вирішити питання прообладнання і технологію, за допомогою яких буде вироблятися продукція.
Важливе значення має вибір форми підприємництва, у першу чергу вибірміж підприємництвом індивідуальним і колективним. Обравши індивідуальну форму,підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку невдачі власник несе повнувідповідальність з зобов'язань підприємства і розплачується своїми засобами імайном.
Зробивши вибір на користь колективної форми, підприємець поділяєвідповідальність з партнерами по підприємству. Така форма дозволяє зменшитиризик, залучити додаткові ресурси.
Наступний крок – формування виробничої бази. Підприємцю потрібнопридбати чи взяти в оренду виробничі і складські приміщення, обладнання,придбати сировину та матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, залучитиробочу силу.
Формування даних механізмів привело до створення різноманітних видівпідприємств, що розрізняються за розмірами і сферами діяльності, формамивласності та організаційно-правовими формами. Особливе місце серед них займаютьмалі підприємства, для яких характерні висока динамічність і адаптивність доринкових умов, що змінюються.
На початкових етапах новостворене підприємство має невеликі розміри,сфера діяльності охоплює, як правило, лише окремі стадії виробництва й вузькийсегмент ринки збуту. Потім малі підприємства можуть розвиватися в більш великічи вливатися в господарські об'єднання. Статус і сегменти ринку змінюються істають більш міцними.
Створення нових підприємств – позитивне явище в будь-якій економіці,особливо ринковій, тому що будь-яке створене підприємство може існувати ірозвиватися тільки при наявності незадоволеного попиту.
Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльностіпідприємства є найважливішим завданням для будь-якого бізнесу. Успішнеформування нового бізнесу також не може обійтися без чіткого й об'єктивногобізнес плану.
Процес планування дозволяє побачити весь комплекс майбутніх операційпідприємницької діяльності і передбачити те, що повинно трапитися. Особливоважливе планування в комерційній діяльності, де потрібне передбачення вдовгостроковій перспективі і попередній розробці, що передує першим крокам підприємства.
Робота без плану – це підвищений і непередбачений ризик зі змушеноюреакцією на несподівані події, що, як правило, ведуть до втрат та збитків, тодіяк робота за планом і реакція на передбачені і можливі явища не повинніперешкодити досягненню поставленої мети.
Важливим етапом є залучення фінансових засобів. Власних засобів упідприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо. Дефіциткоштів можна перебороти шляхом випуску акцій (тобто частковою передачею прав научасть у капіталі і прибутку підприємства), випуску власних борговихзобов'язань і, нарешті, одержанням позик у комерційних банках.
Основна проблема нового підприємства – створення життєздатногоналагодженого організму, у рамках якого працівники чітко усвідомлять мету своєїдіяльності і способи її досягнення. Якщо новостворене підприємство неперетворюється в налагоджене і кероване виробництво, то воно приречене напровал, незважаючи ні на яку блискучу підприємницьку ідею, залучений великийкапітал, належну якість продукції, що випускається, і навіть існування високогопопиту на неї.
Створення успішно функціонуючого МП вимагає системного проробленнябезлічі взаємозалежних питань. Загальний порядок створення нового підприємствавключає звичайно три основні стадії: підготовчу, установчу, організаційну.
Підготовча стадія. Оцінка ринкової ситуації є головним чинником, щовизначає обсяг і структуру виробничої програми підприємства і масштаби йогодіяльності. Вибір організаційно-правової форми МП має велике значення дляпобудови системи управління, порядку прийняття стратегічних рішень, способурозподілу прибутку, характеру матеріальної відповідальності засновників,мотиваційних важелів і багатьох інших факторів діяльності підприємства (ТОВ,ВАТ, ЗАТ, і т.д.). При їхньому порівнянні і виборі організаційно-правової формиварто мати на увазі наступні критерії:
обмеження в управлінні (процес прийняття рішень повинен бути якісним ішвидким), контроль за кінцевими результатами;
розподіл прибутку (в міру можливості під власну відповідальністьпідприємця відповідно до цілей МП);
податкова політика (максимально проста і сприятлива для підприємницькихцілей);
маркетингова відповідальність (в міру можливості лише майном МП);
інвестиційні можливості (можливо більш широкі).
Оцінку кожного з перерахованих критеріїв при виборіорганізаційно-правової форми підприємства засновник-ініціатор робить, виходячиіз запланованих масштабів діяльності, потреби в інвестиціях і складностіздійснюваних виробничих процесів.
Підготовча стадія створення підприємства повинна завершуватисярозробкою підприємницької концепції нового підприємства, що є обов'язковимелементом процесу створення МП, необхідним як для внутрішніх, так і длязовнішніх цілей. Як внутрішній документ, вона використовується у формі зведеногообґрунтування підприємницького проекту на стадії створення МП і як інструментконтролю при оцінці розвитку підприємства. Як зовнішній — підприємницькаконцепція використовується для цілей одержання зовнішнього кредиту, одержанняінвестицій, створення господарських різних об'єднань і союзів, для одержаннядержавного чи регіонального замовлення, міжнародного контракту.
Установча стадія. Ця стадія створення підприємства регламентуєтьсязаконами України. Саме після державної реєстрації нова організаційна структурастає господарською первинною ланкою і здобуває статус юридичної особи. Упроцесі становлення підприємства виникає необхідність у прийнятті ряду важливихуправлінських рішень:
встановлення складу засновників підприємства;
визначення статутного фонду;
визначення характеру участі засновників і розміру часткового внеску встатутний фонд;
складання установчого договору;
визначення назви підприємства;
підготовка статуту підприємства;
підбір і призначення ключових фігур підприємства;
підготовка погоджених і дозвільних документів;
вибір банку і відкриття розрахункового рахунку;
підготовка фірмових бланків, виготовлення і реєстрація печаткипідприємства.
Найбільш відповідальним рішенням даної стадії є визначення складузасновників. Як засновники можуть виступати окремі фізичні особи, групифізичних чи юридичних осіб.
Організаційна стадія створення підприємства полягає у формуванніорганізаційної структури нового підприємства: управління підприємством,управління персоналом і виробничою інфраструктурою фірми.
На початковій фазі розвитку МП, як правило, має нескладну структуру, їїхарактер визначається послідовним поділом загального процесу на складові йогочастини і завдання, при цьому використовуються наступні прийоми поділу:
за окремими об'єктами діяльності, видами проектів, типами продуктів(предметна спеціалізація);
за окремими видами технологічних процесів, функціями управління(функціональна спеціалізація);
за окремими ієрархічними рівнями, рівнями обмеження функцій і завдань(ієрархічна організація).
На базі основної виробничої структури МП формується склад управлінськихпосад і підрозділів і визначається структура управління підприємством. Прицьому в процесі диференціації управління виділяються окремі сфери діяльностіпідприємства (постачання, збут, маркетинг, виробництво, фінанси, персонал і т.д.)і самостійні функції управління (планування, організація, контроль, регулюванняй ін).
Виробнича інфраструктура МП складається з зовнішніх стосовно ньогоорганізацій, від діяльності яких залежать результати його існування. Якобов'язкові елементи інфраструктури необхідно передбачати:
мережу організацій, що забезпечують постачання матеріалами, сировиною,напівфабрикатами, інструментом і всіма видами енергетичних ресурсів;
мережу організацій, що забезпечують реалізацію продуктів, доведення їхдо споживача, забезпечення гарантійного і післягарантійного обслуговуванняклієнтів.
Мале підприємство, особливо в період становлення, володіє незначноювласною виробничою інфраструктурою, а всі види забезпечення найчастішездійснюються на основі широкої кооперації зі спеціалізованими підприємствами.
Більшість МП створюються з метою одержання прибутку за рахунок виробництваі реалізації власного товару. Економічні результати його діяльності залежатьзначною мірою від тієї фази життєвого циклу, на якій підприємство знаходиться вконкретний момент часу.
Перша фаза (фаза виникнення) являє собою концептуальну стадію розвиткуМП, на якій майбутній засновник оцінює підприємницьку ідею, знаходить для неїпотенційну нішу на ринку і вивчає можливості її комерційного використання. Ідеюпотрібно не тільки запропонувати, але й обґрунтувати, конкретизувати, довестиефективність її розробки і реалізації на практиці. Ідея повинна зацікавитикерівництво, інвесторів, персонал фірми, постачальників-суміжників, споживачів.
Підприємець визначає можливі масштаби діяльності відповідно доочікуваного попиту, вибирає організаційно-правову форму підприємства, готуєзасновницьку документацію й оформляє державну реєстрацію МП.
Фінансування на цій стадії здійснюється за рахунок власних коштівпідприємця чи засновника МП. Одержати банківські кредити чи засоби сторонніхінвесторів на цій фазі вкрай важко. Проте в умовах України капітал можна знайтиприблизно наступним чином:
під заставу цінностей, майна, нерухомості;
одержання кредиту в банку;
знайти інвестора під ефективну ідею;
при створенні спільного підприємства;
при наявності засновника-кредитора (наприклад банку);
власні засоби.
Перша фаза повинна переконливо довести життєздатність підприємницькоїідеї і визначити фактори її комерційного успіху.
Фаза розвитку допускає первісну діяльність формальної організації,пов'язану, із проведенням додаткових досліджень, розробкою технологічноїдокументації, організацією підприємницького проекту, закупівлею, монтажем іналагодженням виробничого устаткування і початком виробничої діяльності.
Це найбільш капіталомістка фаза, що вимагає сторонніх інвестицій. Крімтого, уже на цій фазі МП може претендувати на деякі пільги відповідно до законівУкраїни про мале підприємництво:
пільгові умови кредитування;
компенсація частини витрат із зовнішньоекономічної діяльності;
звільнення підприємства від частини податків.
Для фази росту характерне розширення масштабів підприємницькоїдіяльності, нарощування виробництва й об'ємів продажу підприємницькогопродукту, пошук і освоєння нових ринків, пошук нових рішень в організаціївиробництва і менеджменту.
Фаза зрілості МП досягається в умовах, коли його основні ринкивтрачають перспективи подальшого розширення. Для зниження витрат і максимізаціїприбутку МП прагнуть до удосконалювання організації і технології виробництва,підвищення ефективності.
Головним завданням і турботою підприємства на цій фазі стає пошук новихпідприємницьких й інноваційних ідей, модернізація продукту, його модифікаціядля специфічних умов чи вимог нових ринків. На стадії зрілості зновузбільшується потреба в інвестиціях, пов'язаних з випробуваннями нових продуктів.В галузі фінансування на цій стадії найбільш прийнятною формою виступаютькредитні засоби банків. Можуть використовуватися засоби регіональних бюджетівчи пільгові засоби спеціальних фондів підтримки малого підприємництва.
Фаза згасання не є органічним наслідком зрілості МП. Вона моженаставати для підприємства в будь-який момент часу після його виникнення,минаючи проміжні стадії. Це може відбуватися під впливом несприятливихзовнішніх чи внутрішніх факторів і виникаючої кризової ситуації. Головнимсимптомом згасання підприємства є зниження його платоспроможності й обмеження можливостіреалізації продукту, що випускається.
Кардинальним способом виходу з кризової ситуації є формуванняпідприємства на основі планомірно здійснюваної санації його діяльності. Принаявності значних активів МП, що знаходиться в стані згасання, можерозраховувати на одержання заставного кредиту банків. Іншими джереламифінансування санаційних заходів на цій фазі можуть стати засоби від реалізаціїактивів МП, включаючи і його нематеріальні активи.
Досягнення цілей створення і розвитку підприємства можливе тількишляхом строгого упорядкування процесів у трансформації вихідних ресурсів укінцеві результати на базі ефективного управління персоналом фірми. Недивлячись на наявність істотних специфічних умов діяльності МП і їхньої значноїрозмаїтості, природа управлінського процесу, склад основних завдань і функційменеджменту залишаються класичними.
На жаль, сучасне становище України не дозволяє більшості підприємстввиконувати всі ці вимоги з багатьох причин.
1.4. Нормативно-правова база
Формування державної політики підтримки малого підприємництва в Україніпочинається з 1991 року з прийняття Закону України “Про підприємництво” таутворення Державного комітету України зі сприяння малим підприємствам іпідприємництву. Закон України “Про підприємництво” визначив загальні правові,економічні та соціальні засади, умови здійснення підприємницької діяльності, атакож визначає правові основи державного регулювання та підтримкипідприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави.
Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році,визначає критерії віднесення підприємства до категорії малих, чисельністьпрацюючих залежить від галузі, у якій функціонує дане підприємство. УказомПрезидента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності длясуб’єктів малого підприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року,критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносяться юридичніособи, чисельність найманих працівників на яких не перевищує 50 осіб, такожбуло обмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну підтримкумалого підприємництва”, прийнятий у 2004 році, визнає суб’єктами малогопідприємництва фізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб таобсяг річного валового доходу яких не перевищує 1000000 грн.
З метою реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва,у тому числі малого бізнесу, у березні 1993 року Кабінетом Міністрів Українибула схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва в Україні.
Початок новому етапу розвитку державної політики підтримки малогобізнесу поклало схвалення Кабінетом Міністрів України Концепції державної політикирозвитку малого підприємництва (квітень 1996 р), закріплення свободипідприємництва в Конституції України. Одним з механізмів підтримки малогопідприємництва стала державна Програма розвитку малого підприємництва в Україніна 1997-1998 рр., розроблена Міністерством економіки відповідно до положеньКонцепції державної політики розвитку малого підприємництва, і затвердженапостановою Кабінету Міністрів 29 січня 1997 року. Метою Програми було визначенозабезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід’ємної складовоїринкової економіки та головного чинника створення нових робочих місць.
У 1998 році зі створенням Державного комітету з питань підприємництва(Держпідприємництва, нині Державний комітет з питань регуляторної політики іпідприємництва) почався наступний етап політики державної підтримки малихпідприємств. Важливим кроком у цьому напрямі стало підписання ПрезидентомУкраїни Указу “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницькоїдіяльності”. Згаданий Указ поклав основи єдиної регуляторної політики у сферіпідприємництва. На рівні державної політики було визнано необхідність зменшеннядержавного втручання в підприємницьку діяльність, відмови від патерналізму збоку держави по відношенню до малого бізнесу, формування середовища,сприятливого для розвитку підприємництва, шляхом усунення адміністративнихбюрократичних бар’єрів. Створення Держпідприємництва забезпечилоінституціалізацію зазначених політичних орієнтирів.
У 1999-2004 рр. було прийнято майже 20 указів Президента України зпитань розвитку підприємництва, Верховною Радою України прийнято закони України“Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про державнупідтримку малого підприємництва”, “Про Національну програму сприяння розвиткумалого підприємництва в Україні”, а також “Про захист економічної конкуренції”,окремі норми якого передбачають виняток для малих та середніх підприємців участині положень, що жорстко регулюють дії суб’єктів господарювання у сферіекономічної конкуренції.
З метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян напідприємницьку діяльність особлива увага Держпідприємництвом та йоготериторіальними органами приділялась обґрунтуванню доцільності втручаннядержави у відповідні сфери підприємницької діяльності, адекватності таефективності пропонованих шляхів та способів розв’язання порушених у проектахпитань, характеристикам очікуваних соціально-економічних наслідківзапроваджених заходів. Протягом 2004 року Держпідприємництвом з метою залученняшироких кіл підприємців, громадських організацій до всебічного опрацюваннянайважливіших регуляторних актів було винесено на публічне обговорення 19проектів регуляторних актів, які зачіпають інтереси підприємців. У двохвипадках після публічного обговорення розробниками проектів було прийняторішення про відкликання проектів регуляторних актів через недоцільність їхньогоприйняття.
Завдяки реалізації відповідної державної політики та активізаціїгромадського впливу представників малого бізнесу, останнім часомспостерігаються певні позитивні зрушення в сфері удосконаленнянормативно-правового регулювання підприємницької діяльності, усунення правовихта адміністративних перешкод на шляху розвитку малого підприємництва,запровадження нових підходів до державного регулювання на місцевому рівні.
На виконання пункту 21 Положення про порядок підготовки проектіврегуляторних актів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.2003 р. створено обласні Апеляційні комісії з питань розгляду скарг щодовідмови представництва Держпідприємництва у погодженні проектів регуляторнихактів. Значні кроки зроблено державою у напрямі подолання правових таадміністративних бар’єрів у сфері ліцензування підприємницької діяльності. Прийнятийу 2003 році Закон України “Про ліцензування певних видів господарськоїдіяльності” дозволив кодифікувати державне регулювання в сфері ліцензування, назаконодавчому рівні встановити прозорі процедури та правила ліцензування,спростити умови входу на ринок, встановити відповідальність усіх суб’єктів правовідносину цій сфері.
Після прийняття Указу Президента України від 22 січня 2003 року “Прозапровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері виробництва”органами виконавчої влади було виявлено 385 власних нормативно-правових актів,які не відповідають вимогам ринкових відносин. З них 65 актів відносяться досфери ліцензування та дозвільної системи,19 – до сфери оподаткування, 82 –соціальної політики та трудових відносин.220 актів (58%) було змінено чискасовано, проте 165 залишаються без впорядкування. Запровадження порядкупогодження нормативно-правових актів, що приймаються у сфері регуляторноїполітики, з Держпідприємництва дало змогу “відсіювати” ті з них, які суперечатьінтересам розвитку підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, за 11 місяців2004 року органами виконавчої влади було подано на погодження доДержпідприємництва 539 проектів регуляторних актів, з них погоджено 354, або65,7%.
Значно посилилась роль громадськості в процесах розвитку сфери малогобізнесу на місцях. Зараз, за підрахунками Держпідприємництва, в Українінараховується близько 750 регіональних громадських об’єднань підприємців. Вусіх регіонах країни при місцевих державних адміністраціях створені і діютьдорадчі органи – координаційні ради.
З метою встановлення законодавчих засад правового регулюванняорганізації та проведення контролю за діяльністю суб’єктів господарюванняконтролюючими органами, усунення можливості для зловживань представниківконтролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб’єктів господарськоїдіяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики тапідприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів Українирозроблено проект Закону України “Про основні засади здійснення контролю задіяльністю суб’єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдинийдля всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб’єктівгосподарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірокфінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб’єктівгосподарювання, проведення ними обстежень та надання обов’язкових приписів зметою допомоги суб’єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавствашляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб’єктами господарювання.На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиместворенню належних правових умов для налагодження паритетних стосунків міжконтролюючими органами та суб’єктами господарювання, зменшить можливості длязловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить підвищеннярівня захищеності прав суб’єктів господарської діяльності.
Сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарськоїдіяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, яківиникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміниконцептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляхуздійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства,бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади,невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницькоїдіяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, яківидаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність таобтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.
Згідно Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”метою державної підтримки малого підприємництва є:
створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;
сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становленнямалого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіціта забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
підтримка вітчизняних виробників;
формування умов для забезпечення зайнятості населення України,запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.
Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримкималого підприємництва в Україні:
формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва,організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікаціїкадрів для суб'єктів малого підприємництва;
встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського облікута звітності;
фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
залучення суб'єктів малого підприємництва до виконаннянауково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставкипродукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримкималого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції назагальнодержавному рівні – Український фонд підтримки підприємництва, на регіональномурівні – регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні –місцеві фонди підтримки підприємництва.
Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримкипідприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних відприватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесківфізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.
Розроблена на підставі зазначеного закону Національна програма сприяннярозвитку малого підприємництва в Україні встановлює більш конкретні завдання.
Основними завданнями Програми є:
створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малогопідприємництва;
створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;
сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;
підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції наринку товарів та послуг;
залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів таінших верств населення;
активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошукнових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;
формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малогопідприємництва;
створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, втому числі на базі реструктуризованих підприємств.
Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку МП,використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізмрозв’язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудовіекономіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшеннярівня “тіньового” обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внескумалого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів,позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринкутоварами та послугами.
 
2. АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ
 2.1.Становлення та розвиток малого підприємництвав Україні
У період 1991-1996 рр. малий бізнес в Україні під впливом різнихпроцесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку,тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Чисельністьзайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою,ніж у 1991 році, хоча чисельність малих підприємств за цей час подвоїлася.
Зростання чисельності працюючих на малих підприємствах почалося в Україніз 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількостісамих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією”малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі малогобізнесу як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цейчас спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності малихпідприємств (табл.1).
Таблиця 1 – Основні показники розвитку малихпідприємств в УкраїніПоказник 2000 2004 2006 2007
Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од.,
у т. ч.: 1258 1421 1708 1945 Кількість малих підприємств, тис. од. 197 218 233 251 Темп зростання за рік,% 13,9 10,7 6,9 6,8 МП на 10 тис. населення, од. 40 44 48 53 Кількість суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб, тис. осіб 1061 1203 1475 1785 Темп зростання за рік,% 10,8 13,4 22,6 21,0
З огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення вУкраїні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і СхідноїЄвропи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можнарозглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Це є тривожноюознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення наусі верстви національної економіки. В останні роки спостерігається різкепідвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці відзначаютьтенденцію перереєстрації малих підприємств у форму приватного підприємництва зправом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можнарозглядати як форму розвитку повноцінних малих підприємств, які здатні належнимчином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.
За 2007 рік малими підприємствами виробленопродукції та надано послуг на суму 22064,4 млн. гривень, що становило більш ніж7% від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.
Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формамивласності практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертаєна себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хочавважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становитьменше третини малих підприємств.
Таблиця 2 – Структура кількості малихпідприємств України за формами власності,%Форми власності 2000 2005 2006 2007 Всього, у т. ч.: 100,0 100,0 100,0 100,0 Державна 1,5 1,5 1,3 1,1 Комунальна 3,0 2,8 2,2 2,0 Приватна 31,0 32,3 34,6 34,9 Колективна 63,7 62,8 61,4 61,4 Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 0,6 0,5 0,5 0,6
Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповіднимзмінам у формах власності малих підприємств. За період з 2000 року по 2007 рік частка малих підприємств здержавною формою власності скоротилася з 1,5 до 1,1%. Уструктурі недержавної форми власності частка приватної зросла з 31 до 34,9%, а колективної– зменшилась до 61,4%.
За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власностіу 2007 році поділялися на: кооперативи – 4,1%, акціонерні товариства – 10,7%,колективні підприємства – 13,2%, товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0%.
Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малихпідприємств в Україні є аналіз їхньої регіональної та галузевої структури тарозподілу за кількістю зайнятих.
Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонахУкраїни засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності,диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств,зберігаються (табл.3).
Таблиця 3 – Регіональна структура МП в Україні у 2007 роціза кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягамивиробленої продукціїРегіони Кількість підприємств Чисельність Обсяги продукції Одиниць Частка,% Тис. осіб Частка,% Млн. грн. Частка,% Україна 217930 100,00 1709,8 100,00 19432,7 100,00 АР Крим 9183 4,21 65,5 3,83 708,1 3,64 Вінницька 5221 2,40 52 3,04 418,8 2,16 Волинська 3468 1,59 32,7 1,91 248,9 1,28 Дніпропетровська 13494 6, 19 107,9 6,31 1227,8 6,32 Донецька 24807 11,38 149,9 8,77 1704,5 8,77 Житомирська 5181 2,38 43,6 2,55 319,3 1,64 Закарпатська 5843 2,68 41,7 2,44 356,8 1,84 Запорізька 7972 3,66 65,5 3,83 866,5 4,46 Івано-Франківська 6146 2,82 47,7 2,79 372,7 1,92 Київська 5978 2,74 60,7 3,55 692,6 3,56 Кіровоградська 4369 2,00 34,5 2,02 282,7 1,45 Луганська 8764 4,02 68,9 4,03 593,5 3,05 Львівська 13612 6,25 124,3 7,27 1055 5,43 Миколаївська 6843 3,14 47,7 2,79 482,7 2,48 Одеська 9591 4,40 86,9 5,08 1081,6 5,57 Полтавська 6128 2,81 55,8 3,26 537 2,76 Рівненська 3650 1,67 37,2 2,18 272,8 1,40 Сумська 4944 2,27 44,5 2,60 408,8 2,10 Тернопільська 3030 1,39 31,1 1,82 241,4 1,24 Харківська 13392 6,15 111,3 6,51 1251,9 6,44 Херсонська 7615 3,49 35,1 2,05 331,4 1,71 Хмельницька 4519 2,07 41,8 2,44 344,7 1,77 Черкаська 5058 2,32 37,6 2, 20 359,4 1,85 Чернівецька 2976 1,37 29,6 1,73 217,3 1,12 Чернігівська 3388 1,55 37,9 2,22 281,3 1,45 м. Київ 30691 14,08 202,6 11,85 4588,4 23,61 м. Севастополь 2068 0,95 15,8 0,92 186,8 0,96
 
Показники територіального розподілу малих підприємств передусімзасвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте,якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм булавеличина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшливеличина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміначинників стала головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні зарозвитком малого бізнесу. До цього за загальною кількістю малих підприємств вУкраїні лідирувала Донецька область.
З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступовоговирівнювання розвитку малих підприємств в регіонах України. Зокрема, з 1995 по2003 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістюмалих підприємств (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівськаобласть, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42%, в той час як питома вага 5областей, що мали найменшу абсолютну кількість малих підприємств, зросла з 5,9до 6,9%. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами врозподілі малих підприємств залишається досить глибоким. У Донецькій,Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополікількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищуєзагальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього поУкраїні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областяхвона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).
Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок пропереважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так,переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємствавідіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській таТернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдякистворенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АРКрим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічнимефектом малих підприємств немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6% всьогопродукту малих підприємств України, при тому, що на них зайнято 11,9% усіхзайнятих на малих підприємствах.
Регіональні диспропорції розвитку малих підприємств пояснюються: економічнимпотенціалом регіону, наявністю ресурсів, господарською структурою регіону,рівнем кадрового забезпечення, ставленням органів влади та населення до малогобізнесу, наявністю ринкової інфраструктури, інформаційним забезпеченням,традиціями та місцевою психологією.
У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств таобсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промисловевиробництво (табл.4).
Таблиця 4 – Галузева структура малих підприємств України у2007 році,%Галузі економіки Кількість Випуск продукції Прибуток Всього по економіці, у тому числі: 100,0 100,0 100,0 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 3,6 5,8 -2,7 Промисловість 15,8 26,9 -6,7 Будівництво 8,4 14,5 5,8 Оптова та роздрібна торгівля 46,4 24,1 73,9 Готелі та ресторани 3,5 3,0 -0,2 Транспорт 3,9 7,1 3,6 Операції з нерухомістю 12,1 13,1 22,1 Колективні та особисті послуги 3,4 2,4 0,1
Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, яквідомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, малі підприємства, якіздійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1% їхньої чисельності вУкраїні, створюють 13,1% продукції та 22,1% загального прибутку. Навпаки, маліпромислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малогобізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показниківприбутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляєсуперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків ззагальним станом народного господарства. Таке становище зумовлене галузевоюспецифікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністюгалузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малогопідприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.
За підсумками 2007 року частка малих підприємств, зайнятих у сферіоптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1% від загальної кількості малихпідприємств, операціями з нерухомістю – до 12,7%. Позитивним виявилосязбільшення частки підприємств в промисловості до 16,5% та в будівництві – до8,8%.
У 2005-2007 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження часткималих підприємств у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так,дані таблиці 5 свідчать, що у 2007 році не було практично жодної галузіпромислового виробництва, де частка малих підприємств не зменшилася б порівняноз попереднім періодом.

Таблиця 5 – Частка продукції малих підприємств упромисловому виробництві за галузями,%Галузі промисловості 2005 2006 2007 Вся промисловість 4,5 5,1 3,3 Добувна 0,4 0,5 0,3 Обробна 6,6 7,2 4,4 Харчова та перероблення с/г продуктів 6,6 6,8 3,8 Легка, у тому числі: 16,0 20,5 9,7 Текстильна та пошиття одягу 12,2 15,0 11,2 Виробництво шкіри та шкіряного взуття 26,3 30,5 6,6 Виробництво деревини та виробів з деревини 29,8 21,5 22,3 Целюлозно-паперова; видавнича справа 30,6 24,7 20,0 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 3,9 4,2 0,4 Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: 5,4 6,6 4,7 Виробництво хімічне 4,4 4,7 3,1 Гумових та пластмасових виробів 8,3 14,6 10,6 Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів 4,6 5,8 5,1 Металургія та оброблення металу 1,4 1,8 1,0 Машинобудування, у тому числі: 8,4 9,4 6,7 Виробництво машин та устаткування 6,3 7,0 6,4 Електричного та електронного устаткування 18,7 19,9 11,2 Транспортного устаткування 3,7 3,5 2,6 Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 0,4 1,3 0,5
Відчутно зменшилася частка малих підприємств у таких економічно тасоціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка,виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавничасправа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного таелектронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряноговзуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме упочатковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великимта малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що можестати перепоною для подальшого зростання виробництва.

Таблиця 6 – Динаміка зайнятих на МП в Україні у 2000-2007 рр. Показники 2000 2005 2006 2007 Середньорічна кількість працюючих на МП, тис. 1559,9 1677,5 1709,8 1715,7 Відсотків до попереднього року 111,8 107,5 101,9 100,3 У розрахунку на одне підприємство, осіб 9 9 8 7 Відсотків до кількості працездатного населення 5,5 5,9 6,0 6,8
За підсумками 2007 року із загальної кількості працюючих на МП близько36,6% було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортнимизасобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвиткусфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій знерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також доситьвисока та складає близько 11,2% від загальної чисельності працівників, зайнятихна МП.
Таблиця 7 – Зайнятість на українських малих підприємств заосновними видами економічної діяльності за 2007 рікВиди діяльності Чисельність зайнятих млн. чоловік % до загальної чисельності Всього по економіці з неї: 1683,2 100 Промисловість 377,0 22,4 Будівництво 205,4 12,2 Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту 616,05 36,6 Готелі та ресторани 72,4 4,3 Транспорт 75,7 4,5 Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам 188,5 11,2 Колективні, громадські та особисті послуги 84,2 5,0 Інші 64,0 3,8
В структурі зайнятих питома вага працюючих на малих підприємствах,створених в промисловості, складає 22,4%. Значною залишається частка зайнятихна підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2%). Причомузбільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить допосилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.
Таблиця 8 – Чисельність працівників малих промисловихпідприємств за галузями в 2006 роціГалузі Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб Частка,% Промисловість, у тому числі: 362,9 100,0 Добувна 4,9 1,4 Обробна, з неї: 346 95,3 Харчова промисловість та переробка 77 21,2 Легка промисловість, у тому числі: 40 11,0 Текстильна промисловість та пошиття одягу 33,5 9,2 Виробництво шкіри та шкіряного взуття 6,5 1,8 Виробництво деревини та виробів 27,5 7,6 Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа 41,8 11,5 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 0,6 0,2 Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: 19,9 5,5 Хімічне виробництво 9,4 2,6 Виробництво гумових та пластмасових виробів 10,5 2,9 Виробництво інших неметалевих виробів 22,7 6,3 Металургія та оброблення металу 21,7 6,0 Машинобудування, в тому числі: 72,7 20,0 Виробництво машин та устаткування 35,1 9,7 Виробництво електричного та електронного устаткування 29,4 8,1 Виробництво транспортного устаткування 8,2 2,3 Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 12 3,3
Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств тачисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляєзбереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одномупідприємстві. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вжевідзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичнихосіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельностіпрацюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональніособливості процесів створення малих підприємств.
За даними статистичної звітності, у 2007 році в середньому по Українісередньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 554,84грн. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2007 році бувзафіксований серед працівників водного транспорту (992,31 грн), в сферігромадської діяльності (779,77 грн) та в державному управлінні (667,12 грн). Найнижчийже рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надаютьготельні та ресторанні послуги (402,73 грн), та надають індивідуальні послуги (407,63грн), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. Врегіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріальногостимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ, Запорізька іХарківська області та м. Севастополь. Для цих регіонів характерним є більшвисокий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітноїплати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській, Івано-Франківській таХмельницькій областях.
Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняноневисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльностімалих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, якадозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств відоподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах іпідприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб іншихдержав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначаєтьсявищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватнихпідприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малихпідприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичнихосіб інших держав, складала у 2005 році 978,31 гривень і була майже в 2,5 разавища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівникималих підприємств, які перебували в приватній власності.
Отже, загалом з 2000 по 2007 рр. кількість діючих малих підприємствзбільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахункуна 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн“соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2006 року складав47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно,недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. Заоцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україніта покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідноїекономіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств,або понад 600 на 10 тис. населення.
На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні невиконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочимимісцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15% від загальної чисельностіусіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікоюаналогічний показник перевищує 50%. До того ж, не можна забувати, що доситьчасто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічнопов’язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочихмісць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такогонизького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумнівищодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України.За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додатковогозбагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупиненнязростання зайнятих на малих підприємствах у 2007 році дає підставистверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньомуекономіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їмсоціальних функцій.
Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростаннякількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украйважливої інституційної ролі – формування конкурентного середовища, якескладається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів,формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати векономіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Фактично зміщенняполітики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов дляпідприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізаціюсоціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження.Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеляструктурного регулювання та модернізації економіки.
Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначитиїї традиційно низький в цілому рівень. Згідно з результатами опитування, якепроводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2007 році упорівнянні з 2005 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своємупідприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на діюнегативних факторів, зменшилась.
У 2007 році частка малих підприємств у загальній сумі прибутку народногогосподарства помітно зросла.
Головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малихпідприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу догрошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частинималих підприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувалавилученням цього прибутку у вигляді податку. Матеріали статистичних обстеженьсвідчать також, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливовисокою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільськогогосподарства. Водночас 75% прибутку, одержаного у 2007 році, припадає на малихпідприємств торгівлі.
Утім, розрахунок реальної рентабельності малих підприємств завжди бувутруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малого бізнесу в Україні. “Тіньова”діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьомупострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше– спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманнямвимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховуваннячастини доходів малих підприємств.
Вже створення малих підприємств припускало можливість використання їхяк ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств зметою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Цедозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існуваннявключитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивнихпідприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств – явищезагальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте мале підприємство вУкраїні фактично працює лише “на папері”.
“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними єприховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітноїплати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК учервні 2007 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85%підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50%. Цікаво,що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43% опитанихпідприємств у Керчі приховували більш як 50% свого виторгу від реалізації, а 87%респондентів у Козятині приховували до 60% виторгу.
Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2007 році вУкраїні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно зпопереднім роком.
Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу в Українівикликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства інаселення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак“детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегієюпідтримки розвитку малого бізнесу.
 2.2.Актуальні проблеми розвитку малого підприємництвана сучасному етапі трансформації економіки України
Перехід до ринкової економіки тісно пов'язаний з виникненням ірозвитком підприємницького сектора з формуванням нових форм господарськоїдіяльності. Важливою складовою трансформаційних перетворень в Україні є поява ірозвиток суб’єктів малого підприємництва. Останні, відображаючи формуванняцілісного дрібнотоварного укладу, дозволяють поєднувати різноманітні формивласності і господарювання, забезпечувати взаємодію з великими і середнімипідприємствами, заповнюючи ринкові прогалини. Особливість діяльності суб’єктівмалого підприємництва полягає в тому, що для її здійснення не потрібно значногостартового капіталу, вона забезпечує прискорений обіг інвестованих коштів занизьких витрат на виробничу інфраструктуру, управління та збут.
Уповільненість та диспропорційність розвитку малого підприємництва вУкраїні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно зНаціональною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, якізаважають розвитку малого підприємництва, є:
відсутністьчітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сферіпідтримки малого підприємництва;
збільшенняадміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системиконтролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);
відсутністьреальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
надмірнийподатковий тиск і обтяжлива система звітності;
невпевненістьпідприємців у стабільності умов ведення бізнесу;
надмірневтручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.
Наведенічинники фактично відображають результати опитувань представників малогобізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Основними перешкодами вдіяльності МП були:
високіставки податку;
великакількість податків;
низькийпопит на продукцію;
часті зміниу формах звітності;
великакількість ліцензованих видів діяльності;
перевіркидержавними органами;
складністьотримання кредиту.
Серед рештивказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів,недостатність ділової інформації, недостатність управлінських знань.
Слідособливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать нелише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:
невпорядкованістьвідносин власності;
вузькістьринків збуту;
нерозвиненістьринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;
нерозвиненістьконкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;
платіжнакриза;
нестачавласних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;
дефіцитінвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційноїдіяльності;
недостатністьпрофесійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансовогозабезпечення, організації виробництва і збуту;
відсутністьекономічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабкавзаємодія державних і підприємницьких структур;
дефіцитвірогідної ділової інформації тощо.
Вищевказаніобмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторіекономіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразовогоотримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення,які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МП в Українізалишаються вельми потужними.
Запідрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевірятипідприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладатистягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків.Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на МП та адміністративніперешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількостідозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середнютривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.
Незважаючине те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюютьдіяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко збільшилася,їхня узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишаютьбагато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що викликаєможливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняттявідповідних підзаконних актів та роз’яснень. Законодавство України з питаньпідприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт знестабільними “правилами гри”.
Загаломсистема адміністрування та регулювання діяльності МП в Україні відтворюєсистему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницькихструктур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливістьцієї системи створюються бар’єри входу на ринок, що носять адміністративнийхарактер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не маєпевних зв’язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони,встановлюватимуться адміністративні бар’єри доти, доки він не встановить такихзв’язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання допідприємницької діяльності.
Процесиреєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними факторами адміністративноговтручання в підприємницьку діяльність. Серед основних регуляторних перешкод дляфункціонування МП фахівці виділяють:
значнукількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити,що значних збитків суб’єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючихорганів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства.Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декількаразів на тиждень;
непрозорістьрегуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальностіконтролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитківчи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;
значніперешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою,необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій призапочаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб’єктами малогопідприємництва;
складністьта об’ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Маліпідприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймативисококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої змінизаконодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значнакількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складаннязвітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат.д.ещополіпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, протене для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним;
значнірозбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, щосвідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях,так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу.
Зважаючи навеликі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, яківтручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошуквласної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. Зберегласястійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурних підрозділахорганів влади та на всіх рівнях управління.
На думкупредставників неоінституціональної економічної школи, корупція – це угода міжорганізаціями і (або) фізичними особами, яка зменшує трансакційні витратиклієнта (порівняно зі звичайними за даних інституційних рамок) і, порушуючиформальні й (або) неформальні обмеження, збагачує агента, але не має надійнихінституціональних механізмів забезпечення. Інституційна незабезпеченістьозначає, що корупційні угоди не мають ефективних механізмів забезпечення свогодотримання, чітко визначеної ціни (яка встановлюється конкретним чиновником,хоча й, зрозуміло, не може перевищувати економії трансакційних витрат). Внаслідокцього корупційна угода може в дійсності як зменшувати, так і збільшуватитрансакційні витрати.
Корупційнаугода виникає, якщо:
нормативно-правовеполе здійснення економічної діяльності не залишає суб`єктам економічнихвідносин можливостей отримувати достатній для розширеного відтворення прибутокта спонукає до його порушення;
“вкладення”певних коштів в особу, яка має повноваження, що дозволяють підвищитирентабельність проекту за рахунок заощадження коштів чи отримання певних привілеїв;
посадовоюособою навмисне завищуються вимоги, внаслідок чого вимагається плата запослуги, які повинні надаватися безкоштовно.
Отже,чинниками, які сприяють поширенню корупції в Україні, є:
згодазначної частини населення входити у корупційні стосунки в якості хабародавців;
утрудненістьзаконного здійснення економічної діяльності на прибутковій основі в легальнійсистемі (обтяжлива фіскальна система, низький рівень оплати праці, надмірназарегульованість дозвільно-ліцензійної системи тощо);
поширення“тіньової” економіки, відтворення якої неможливе без порушення діючихнормативних актів у сфері економіки;
суперечливістьзаконодавчих актів, наявність значної кількості підзаконних актів, якіприпускають довільне трактування закону;
низькийрівень оплати праці державних службовців, слабкий контроль за їхньоюдіяльністю, особливо на місцевому рівні, неефективність або й відсутністьмеханізмів покарання за перевищення службових повноважень;
незнаннягромадянами власних прав на отримання державних послуг та обов’язків чиновниківщодо їхнього надання;
нерозвиненістьскладових громадянського суспільства.
Слідусвідомити, що без суттєвого зниження рівня корупції неможливі суттєвий прогресв економічному та політичному розвитку держави, реалізація принципуверховенства права, забезпечення конституційних прав та свобод людини ігромадянина, масове залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій для здійсненнянеобхідних структурних перетворень. Світовий досвід показує, що корупція єшироко розповсюдженим у світі явищем, яке остаточно викоріненим бути не може. Кожназ країн має власний “прийнятний” рівень корупції, за якого остання відіграєсвоєрідну регуляторну роль, компенсуючи недоліки офіційної регуляторноїсистеми, знаходячись під постійним пресингом відповідних контролюючих органів. Неприпустимийрівень корупції починається, коли суб’єкт змушений вступати у корупційністосунки не для того, щоб здійснити порушення закону, а для того, щоб домогтисявиконання щодо нього вимог чинного законодавства та службових обов’язківдержавних службовців.
Значногонегативного впливу на розвиток МП завдають загрози особистій безпеціпідприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу.
Усевищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов веденнябізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшеннявитратності бізнесу та запроваджує більш високі очікування щодо необхідноїнорми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятисямалим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно,відбувається “тінізація” МП в Україні.
Поряд з цим,слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українськіпідприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованихдержавних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторнихпроцедур насамперед з фіскальною метою.
Найбільшимивадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, частізміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податківі зборів. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути тойфакт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україніперевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми рокамиперевищували фактично отримані на 20-30%, що свідчить про низьку ефективність ідестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додатипостійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення вдію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.
За данимиекспертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, якийдорівнює чверті їхнього обсягу продажів. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в“тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основнихподатків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ.
На думкуДержпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація зоподаткуванням суб’єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. Темпизростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, якіперейшли на спрощену систему оподаткування, збільшилися в 2,5-З рази, афізичних осіб-підприємців – у 4-5 разів. При цьому питома вага надходженьєдиного податку у загальній сумі надходжень зросла.
Складнаситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режимиоподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фондусоціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов’язана сплачуватияк страхові внески на обов’зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахуванняна фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників,так і збір на обов’язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податкута спецпатенту. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва –платники єдиного податку та спецпатенту – двічі здійснюють відрахування коштівна обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до“тінізації” зайнятості в МП.
Потрібнотакож вказати на те, що для підприємств у сфері малого та середнього бізнесувиникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, водному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачуютьподатки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системиоподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює додатковіможливості щодо подальшої “тінізації” МП.
Отже,запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців – юридичних тафізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за все – на маліпідприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, зазбереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу,запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові каналиживлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові,уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому у зв’язку зі зростаючимипроблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодозменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим,зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні такожпотребуватиме значних політичних зусиль.
Високийрівень реальних процентних ставок, відсутність матеріальної застави длязабезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківськогофінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малихпідприємств – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування длязаснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання,оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень тарекламної кампанії.
Уфінансовому забезпеченні своєї діяльності МП в Україні розраховують насампередна власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційніканали.
Банківськекредитування – потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль,фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків іспеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежуєтьсядеклараціями про сприяння малому бізнесові.
Нерозвиненістьфінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківськихфінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитнихспілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечитибільш гнучку кредитну політику.
Негативнуроль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відіграєй відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень,несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.
 
3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯСТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
 3.1.Механізм стратегічного розвитку малих підприємствв Україні
Становлення та розвиток ринкової економіки передбачає необхідністьрозробки та реалізації на державному рівні стратегії розвитку суб’єктів малогопідприємництва, оскільки саме від їх успішного функціонування залежить успіхтрансформації економічних відносин.
Метою економічної стратегії держави в перехідній економіці на першомуетапі має бути побудова розвиненої стійкої ринкової економіки – механізму, якийздатен замінити державне адміністрування в економіці. У зв’язку з тим, щобудь-які економічні процеси так чи інакше виявляються через дії економічнихсуб’єктів, економічна стратегія держави спрямовується, прямо чи опосередковано,на вплив на діяльність цих суб’єктів і формується в розрахунку на їхнюраціональну реакцію.
Отже, зміна системи економічної координації в перехідній економіцівиводить на перший план забезпечення здатності приватних економічних суб’єктіврозробляти та здійснювати власні економічні ефективні стратегії.
Незалежне функціонування суб’єктів господарювання безпосередньопов’язане із проблемою мотивів та стимулів їхньої діяльності. Відповіднамотивація випливає з інтересу незалежного економічного суб’єкта та спонукає донайповнішого задоволення цього інтересу виходячи з наявних ресурснихможливостей та оточуючого інституційного середовища.
Потреба у зміцненні мотивів до ефективного використання наявних усуспільстві ресурсів та примноження національного багатства країни в ринковійекономіці обумовлює необхідність пріоритетного розвитку підприємницькоїповедінки як головного рушія розвитку економічної системи.
Структурна недосконалість та диспропорційність національної економіки,яка була сформована під впливом принципово інших важелів економічноїкоординації та мотивації (надмірно висока частка важкої промисловості, обмеженевиробництво споживчих товарів, неефективна система збуту, нерозвинена галузьроздрібної торгівлі, тощо), представляє вагому перешкоду на шляху формуванняадекватних ринкових економічних відносин. Це вимагає пошуку шляхів підвищеннягнучкості економічної структури та її послідовної перебудови у відповідності звимогами національних та світових ринків. За тих умов мале підприємництвовідіграє важливу роль у впровадженні підприємницької поведінки економічнихсуб’єктів у трансформаційній економіці.
Вагомість внеску МП у формування ринкової економіки визначається такожі тим, що їх функціонування та розвиток покладені в основу низько витратноїстратегії економічного розвитку, зростання зайнятості, технічного прогресу. Ефективністьфункціонування малих підприємств проявляється в тому, що вони залучають тіресурси і заповнюють той ринковий простір, який залишився б невикористанимвеликими підприємствами, звідси – більш повне і ефективне використання всіхсуспільних ресурсів.
Формування механізму стратегічного розвитку МП в Україні передбачає впершу чергу оцінку рівня економічного розвитку країни та визначення впливумакроекономічної ситуації, тобто економічної політики держави, фактичнихрезультатів господарювання, пропорцій, які сформувалися між окремими галузямиекономіки, між попитом і пропозицією на фінансові, матеріально–технічні,трудові ресурси, між цінами, доходами і добробутом населення, на ефективністьфункціонування підприємницьких організацій.
Економічна історія попереднього століття безпосередньо пов’язана зінноваційними процесами, а з часів Й. Шумпетера інновації пов’язують здіяльністю малих підприємств. При цьому інновації охоплюють:
нову продукцію;
нові технологічні процеси і форми організації виробництва;
нові ринки;
нові фінансові інститути і інструменти фінансування;
нові організаційні структури, процеси управління.
Звідси виходить, що країни, зацікавлені в зростанні суспільноїпродуктивності праці, повинні приділяти серйозну увагу ролі МП в національнійекономіці.
Для розробки механізму стратегічного розвитку малих підприємств вУкраїні можна виділити чотири етапи дослідження внеску малого підприємництва векономіку країни:
аграрна економіка;
індустріальна економіка;
зріла індустріальна економіка;
економіка послуг та високих технологій.
Потрібно звернути увагу на дві основні тенденції:
сфера підприємницької діяльності розширюється в міру економічногорозвитку;
зі зростанням рівня розвитку економіки великої ваги набуває інноваційнадіяльність та діяльність, спрямована на запозичання, дифузію нововведень на їхранніх стадіях.
Крім того, слід зазначити, що:
інноваційне підприємництво потребує розвитку комплексної інфраструктури,яка відсутня в аграрній економіці;
інформація та знання є важливими факторами, що сприяють формуванню тауправлінню малими підприємствами в менш розвинених країнах;
соціальна стратифікація є головною перешкодою процесу формування іуправління малим бізнесом в малорозвинених країнах.
Можна виділити певну послідовність формування стратегії розвитку малихпідприємств, яку можуть формувати країни з перехідною економікою.
Для подальшого розвитку країни вирішальним стає залучення інновацій збільш передових країн. При цьому завдання малих підприємств полягає в тому, щоббільш ефективно використати наявні ресурси за рахунок організаційнихнововведень і нових способів поєднання засобів виробництва. В індустріальнихкраїнах більш важливим для підприємців стає виявлення та задоволення новихпотреб. Для успішної конкуренції, навіть на внутрішніх ринках, все більшої вагинабуває запозичення інновацій.
З вищесказаного можна зробити висновок про те, що підприємницькийпроцес розпочинається в менш розвинутих країнах з формування малого бізнесу,проте в міру подальшого розвитку спрямовується на інноваційне тависокотехнологічне підприємництво.
Отже, кожне окремо виділене мале підприємство являє собою складнувиробничо–господарську систему, функціонування якої залежить від багатьох факторів,у тому числі й від макроекономічної ситуації в державі. При цьомупідприємницькі структури визначають власну мету та місію, приймають і змінюютьрішення. В першу чергу відповідно до змін державної політики, ринкової ситуації.
Необхідною умовою ефективного функціонування підприємницьких структур єнаявність прибутковості від реалізації виробленої продукції або наданих послуг.Досягнення прибутковості залежить від багатьох факторів виробничого іневиробничого характеру, що зумовлює необхідність вибору такої сукупності іформ їх взаємодії, які забезпечують досягнення найвищих результатів.
Для розв’язання існуючих проблем, які на теперішній час перешкоджаютьефективному функціонуванню малих підприємств і тим більше стоять на заваді їхстратегічного розвитку, потрібна зміна ідеології розвитку малого підприємництвав Україні, яка тяжіє до державної детально–регульованої моделі (таблиця 9).

Таблиця 9 – Вигоди і недоліки для існуючої системидержавного управління в Україні від малого підприємництва Вигоди Недоліки Створення нових робочих місць без бюджетного фінансування Економічна самостійність суб’єктів, яка зменшує залежність від держави Зменшення соціальної напруги в суспільстві Поява самоповаги у суб’єктів (базується на їх незалежності) Бюджетні надходження (усіх рівнів) Вимоги прозорості влади Розвиток економіки, який повною мірою є похідним від соціального значення малого підприємництва Вимоги посилання відповідальності влади
Отже, щоб сектор малого бізнесу зайняв вагоме місце у створенні валовоговнутрішнього продукту країни необхідними є:
Виважена державна політика щодо регулювання та підтримки суб’єктівмалого бізнесу. Основні засади такої підтримки викладені в Законі «Про державнупідтримку малого підприємництва» від 19.10. 2000р.
Метою державної політики малого підприємництва є:
створення для позитивних структурних змін в економіці України;
сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становленнямалого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіціта забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
підтримка вітчизняних виробників;
формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобіганнябезробіттю, створення нових робочих місць.
Нова державна політика, щодо малого підприємництва у сучасних умовахмає будуватися на двох важливих складових:
Сучасне – збереження досягнутих результатів щодо кількісного станурозвитку малого підприємництва.
Майбутнє – покращення та забезпечення нового рівня якісного станурозвитку малого підприємництва.
Перша складова – збереження досягнутих результатів щодо кількісногостану розвитку малого підприємництва – у своїй основі базується на принципі непогіршення умов ведення господарської діяльності та високому ступеню інертностіщодо ставлення громадян до дії державної влади. Збереження досягнутихрезультатів є окремим завданням і не може бути вирішено автоматично. Цяскладова державної політики щодо малого підприємництва має реалізовуватись наоснові збереження існуючих норм спрощеної системи оподаткування, обліку тазвітності суб’єктів малого підприємництва та досягнутого рівня відкритостівлади і громадських консультацій.
Друга складова – покращення та забезпечення нового рівня якісного станурозвитку малого підприємництва – у своїй основі базується на принципі, щорозвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і маєвирішуватись всіма органами державної влади без винятку. При цьому державнасистема управління має постійно і неухильно проводити принцип, що держава убудь–яких своїх програмах має забезпечити врахування, дотримання та реалізаціюполітики допомоги малому підприємництву.
Основні положення державної політики розвитку національного малогопідприємництва на новий період мають бути сконцентровані навколо проблемзбільшення експортного потенціалу та збільшення частки доданої вартості умалому підприємництві:
збільшення експортної спроможності малого підприємництва;
спрощення доступу малого підприємництва до сучасних технологій;
підвищення здатності малого підприємництва конкурувати з імпортом;
збільшення доступу малого підприємництва до довгострокових кредитів дляпобудови нових виробництв та послуг, продукція або результати якихвикористовуються у міжнародній торгівлі;
збільшення доступу малого підприємництва до інформації про державні,муніципальні або приватні програми (у тому числі нерезидентів) щодо збільшенняспроможності малого підприємництва конкурувати на міжнародних ринках;
адекватного та відповідного представлення інтересів малогопідприємництва у двосторонніх та багатосторонніх міжнародних торгівельнихпереговорах та домовленостях.
Основні виклики, що стоять перед державною політикою щодо розвитку МП,пов’язані з протиріччям між існуючими стимулами нереформованої системидержавного управління та місцем, яке Україна планує зайняти на світовій арені унайближчому майбутньому.
Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частинузагального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників МП абокоштами. Участь держави у цьому обмежена з двох причин:
широка участь держави створює передумови корупційної поведінкичиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже,призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;
за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більшризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.
З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фондипідтримки МП повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння МПповинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти.
Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для МП надавали фінансовіінституції на противагу не фінансовим (бізнес–консалтинговим тощо) проектам. Необхідністьтакої постановки викликана тим, що:
кредитна діяльність не фінансових організацій породжуватиме конфліктміж їх консалтинговою та контрольною функціями;
не фінансові інституції не мають достатньої кваліфікації длязабезпечення вчасного повернення кредитів;
наявність некомерційних кредитів може зашкодити становленню молодоїнаціональної системи мікрофінансування. Вільні ресурси не фінансовихорганізацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній длямікрофінансових інституцій для кредитування МП.
В Україні прийнято Закон «Про національну програму розвитку малогопідприємництва».
2. Особливу увагу хотілось б звернути на регіональний розвиток тарегіональні програми сприяння розвитку малого підприємництва, оскільки вони засвоєю специфікою мають регіональну орієнтацію, що проявляється в плануваннідіяльності з огляду на потреби та можливості насичення місцевого ринку, обсягівта структури локального попиту.
Враховуючи сучасні умови розвитку господарської самостійності регіонів,МП виступає важливим чинником, що за сприятливих умов його розвитку має вирішальнийвплив на процеси оптимізації структури регіональної економіки, зменшення рівнябідності та безробіття в регіоні. Саме тому набуває такої важливості проблемарозробки та реалізації механізму взаємодії держави і суб’єктів малогопідприємництва.
Головним інструментом державної політики підтримки малогопідприємництва на місцях виступають регіональні програми його розвитку.
Регіональні програми розвитку МП впроваджувалися вже протягом кількохроків, але вони мали низку недоліків.
По–перше, в основу їх формування було покладено методичні рекомендації,в яких лише схематично визначалися напрями підтримки малого підприємництва безурахування змін, що відбулися за час виконання програм попереднього періоду.
По–друге, у плануванні очікуваних результатів також не було єдинихпідходів. Цільові показники та їх значення встановлювалися на власний розсуд розробниківбез будь–якого обґрунтування. За основу бралися дані обласних статистичнихуправлінь, які в деяких випадках суттєво відрізнялись від даних Держкомстату. Незавжди визначалися джерела фінансування програмних заходів.
Майже в усіх регіонах спостерігалася відсутність власної оцінкивиконання програми в цілому, що свідчить про формальне відношення місцевоївлади до цих питань. Становлення та розвиток МП багато в чому стримується черезвідсутність або недостатню кількість коштів, виділених на його підтримкуорганами місцевої влади та самоврядування. Варто зауважити, що виконаннярегіональних програм повною мірою можливе лише за умови стабільностіфінансування їх складових.
3. Один з напрямів стратегічного розвитку малих підприємств України єпосилення їх кооперації з великими підприємствами. Така практика широкорозповсюджена в багатьох розвинених країнах. Класичним прикладом є Японія, дечастка малих підприємств, зайнятих у субпідрядних роботах, становить 66%, ачастка субпідрядних робіт – 82% у продукції, що випускається промисловимигігантами.
Переваги такої кооперації для великих підприємств полягають у економіїна інвестиціях – уникненні витрат на будівництво нових цехів, залученнідодаткових працівників, тощо. Малі підприємства, в свою чергу, отримуютьстабільні замовлення та мають змогу динамічно розвиватися.
4. Розвиток експортних можливостей малих підприємств. Для цього доречнорозповсюджувати експортні пропозиції малих підприємств за кордоном черезторгівельно–економічні місії, створити базу даних про інвестиційні таінноваційні проекти малих підприємств, видати матеріали про умови веденняпідприємницької діяльності в країнах ЄС, сприяти малим підприємствам усертифікації їх продукції в стандартах ISO 9000 і ISO 1400 тощо.
За кількісними показниками стану розвитку МП України досягла середньогорівня країн ЄС. За якісними показниками мале підприємництво в Українізалишається на початковому рівні. Це визначає необхідність формування тареалізації нової державної політики щодо малого підприємництва.
Нова політика, щодо малого підприємництва має: стояти на позиції, щорозвиток МП становить завдання національного розвитку і має вирішуватися всімаорганами державної влади без винятку, базуватися на принципі не погіршення умовведення господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва,концентруватися навколо проблем збільшення експортного потенціалу МП тазбільшення його частки у доданій вартості.
Однак, основною складовою механізму стратегічного розвитку малихпідприємств має стати орієнтація їх на максимальне використання власнихвнутрішніх резервів, які в переважній більшості і складають сукупністьконкурентних переваг суб’єктів малого підприємництва.
Отже, всі вищезазначені напрями державної підтримки МП в сукупності зефективно функціонуючою системою управління малих підприємств, яка орієнтованана адаптацію до умов конкурентного середовища, допоможуть їм суттєво покращитисвою життєздатність та зайняти вагоме місце в стратегії економічного зростанняУкраїни.
 3.2. Основні напрямки державної підтримки малого підприємництва на сучасномуетапі розвитку економіки України
Мале підприємництво відіграє важливу роль в економіці будь–якої країни.Особливо це стосується країн, що розвиваються, де МП є сектором соціальноїстабілізації в умовах ринку та відображенням демократичних перетворень удержаві.
У розвинутих країнах політика щодо малого підприємництва є важливимсамостійним системним напрямком соціально–економічної політики уряду,узгодженим з національними інтересами. Державна політика в умовах ринкудоповнює ринковий механізм, підсилює його позитивні сторони, бере на себевирішення задач, непідсильних для ринку і вимагаючи для свого здійсненнятривалого часу. На жаль, аналіз свідчить, що методи державного регулюванняпідприємницької діяльності, які використовуються в нашій країні є застарілими інеефективними, переважно містять адміністративні втручання, що створюють певніперешкоди у активізації підприємницької діяльності у нашій державі. Це пояснюєтой факт, що на сьогоднішній день сектор малого підприємництва не відіграє тієїролі в національній економіці, як в економічно розвинутих державах. Функції МПзвужені або взагалі не здійснюються, малий та середній бізнес розвиваєтьсянедостатньо енергійно для того, щоб забезпечити динамічне нарощування власногопотенціалу.
Рівень розвитку малого підприємництва в Україні, що вимірюється зазагальноприйнятими в розвинутих країнах показниками, є недостатнім. Часткаукраїнських малих підприємств у забезпеченні зайнятості все ж таки залишаєтьсянезначною у порівнянні з розвинутими країнами. Наприклад, в ЄС цей показник длясектора МП становить близько 65%. За часткою малих підприємств у загальноїкількості підприємств Україна також значно відстає від рівня країн ЄС.
Як стверджують самі підприємці, податковий тиск і обтяжлива система звітності,надмірне регулювання бізнесу та корупція серед державних службовців й дотеперлишаються головними чинниками впливу на подальшій розвиток бізнесу. Ситуаціяускладнюється нерівними умовами конкуренції з боку великих підприємств, якімають можливість лобіювати свої інтереси, недосконалістю інфраструктури малогобізнесу, відсутністю реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитноїпідтримки МСБ тощо.
Однак згідно із статистичними даними рівень розвитку малого бізнесу якскладової національної економіки в Україні є вищим, ніж в інших країнах СНД. Навідміну від сусідів новими векторами програм щодо підтримки підприємництва внас стали дерегуляція, регуляторна політика та спрощення оподатковування,обліку і звітності. Курс на соціальні й економічні перетворення, закріпленийзаконами «Про державну підтримку малого підприємництва» та «Про Національнупрограму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», а також увідповідних указах Президента України, забезпечив за останні чотири рокизростання у цій сфері в середньому на 15% щорічно.
Найважливішим кроком у реалізації державної програми: підтримки МП вУкраїні стало запровадження системи спрощеного оподаткування суб'єктів малогопідприємництва. Платники податків мають можливість самостійно обирати схемуоподаткування: за спрощеним методом або на загальних засадах. Системаспрощеного оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого бізнесупредставлена трьома методами, кожен із яких має свої особливості тарозрахований на окрему групу суб'єктів малого підприємництва:
єдиний податок (ЄП);
фіксований податок (ФП);
спеціальний торговий патент (СТП).
Так, можливість переходу на фіксований податок мають приватніпідприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність з продажу товарів інадання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платниками ринковогозбору. Валовий дохід такого громадянина від самостійного здійсненняпідприємницької діяльності або з виконанням найманої праці за останні 12календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семитисяч неоподаткованих мінімумів громадян (119 тис. грн). Розмір фіксованогоподатку визначається органами влади в межах від 20 до 100 грн. Підприємціможуть перейти на ФП на строк від 1 місяця до 1 року. Особливістю даного методує те, що ведення обліку не є обов'язковим.
Суб'єктами СТП є підприємці, що займаються торгівлею та наданням послугі чия діяльність потребує придбання торгового патенту. Також СТП застосовуєтьсяна окремих територіях України в порядку експерименту. Розмір СТП не обмежено тавизначається місцевими радами. Особливістю СТП є те, що при веденнігосподарської діяльності не застосовується електронно-касовий апарат та дляфізичних осіб-підприємців не ведеться бухгалтерський облік.
ЄП було запроваджено відповідно до змін до Указу Президента України від3.07.98 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітностісуб'єктів малого підприємництва» (№746 від 28.06.99 р). Можливість переходу наЄП мають:
фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створенняюридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей,протягом року перебувало не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізаціїпродукції (товарів, робіт та послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно–правовоїформи та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючихне перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Для фізичних осіб розмір ЄП визначається місцевими радами у межах від20 до 200 грн. на місяць та залежить від виду діяльності. Підприємці незобов'язані використовувати електронно-касовий апарат та ведуть облік за книгоюобліку доходів та витрат. Особливою перевагою єдиного податку є звільнення суб'єктівмалого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від 39 видів податків ізборів (обов'язкових платежів).
Результати перших років роботи на єдиному податку продемонструвалибезумовні переваги такого вибору. Якщо у 1998 р. суб'єкти малого підприємництваперерахували у вигляді всіх податків, зборів та обов'язкових платежів 116 млн. грн.,то у 1999р. ті ж самі платники, які перейшли на єдиний податок, сплатили 146,5млн. грн. Протягом 2000 р. ними було погашено 1,661 млн. грн. податковоїзаборгованості (дозволяється перехід на спрощену систему оподаткування привідсутності заборгованості за податками). У зв’язку з цим у бюджеті в 2000 р. плановацифра по єдиному податку 200 млн. грн. була перевиконана і становила 574 млн. грн.,у 2001 р. надходження досягли 1,088 млрд. грн. А за перший квартал 2008 року,по офіційним даним, виконано 34,1% плану річних надходжень.
Таким чином, можна зробити висновки, що методи спрощеногооподаткування, які впроваджено в Україні, спрямовані, перш за все, надерегулювання податкового обліку та звітності, обсяг яких сьогодні є надмірнимта обтяжливим для малих підприємців. Кожен із методів ставить за мету створенняпрозоріших та простіших процедур стягнення податків, зменшення надмірногоподаткового адміністрування. Загалом схеми спрощеного оподаткуванняпродемонстрували свою ефективність як для підприємців у вигляді зростаннякількості платників податків, так і для держави.
Другим важливим напрямком державної підтримки малого підприємництва вУкраїні стала регуляторна реформа та один із її напрямів – дерегулювання усфері підприємницької діяльності. Дослідження доводять, що до недавнього часупроцесам прийняття державних рішень щодо регулювання підприємницької діяльностів Україні були притаманні такі риси:
непрозорість та непередбачуваність самого процесу;
відмова від залучення громадськості до процесу прийняття рішень тавідсутність інституціональної бази для регулярного публічного діалогу міжгромадянами та органами державної влади;
відсутність попереднього економічного аналізу наслідків реалізаціїдержавних рішень з точки зору різних груп інтересів, а також перевірки того, чидосягаються цілі, які декларувалися при ухваленні цих рішень.
Сукупна дія цих чинників найбільш негативно позначалася на показникахякості та систематичності державного регулювання у сфері підприємницькоїдіяльності.
Це стало причиною для формулювання в Україні ідеї регуляторної реформи,процес впровадження якої в Україні розпочався у зв'язку з підписаннямПрезидентом указів від 03.02.98р. №79/98 «Про усунення обмежень, що стримуютьрозвиток підприємницької діяльності» та від 22.01. 2000 р. №89/2000 «Прозапровадження єдиної державної Регуляторної політики у сфері підприємництва».
Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнаєтьсядіяльність, що спрямована на досягнення оптимального регулювання державоюпідприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративнихперешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Дана політика веде добільшої прозорості влади, ускладнюючи проходження корупційних, лобістськихрішень.
У процес підготовки та впровадження регуляторних актів, що охоплюєтьсяпоняттям «регуляторна діяльність», додалося декілька нових ланок, які маютькритичне значення з погляду виконання регуляторного акта та проведенняммоніторингу ефективності його дії, такі як здійснення аналізу регуляторноговпливу, погодження проекту регуляторного акту з Держпідприємництвом України абойого відповідним територіальним органом, здійснення публічного обговоренняпроекту (для проектів регуляторних актів, які суттєво впливають на ринковесередовище, права та інтереси підприємців), здійснення заходів щодо визначенняефективності дії впровадженого регуляторного акта та підготовка звітності проці заходи. Якісно новим та що відповідають ринковим вимогам є обов'язковесупроводжування кожного проекту регуляторного акта обґрунтуванням доцільностівтручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватностіта ефективності пропонованих шляхів розв'язання порушених у проекті питань,характеристикою очікуваних соціально-економічних насідків, запровадженнязаходів, що передбачаються у проекті.
Проблемою, яка на сьогодні потребує особливої уваги з боку уряду, єдоступність фінансових коштів, необхідних для створення та функціонування МП вУкраїні. Обмеженість державних коштів, які виділяються на потреби малогопідприємництва в Україні, незацікавленість банків ефективно кредитувати дрібнихпозичальників, нерозвиненість небанківських видів фінансування, несприятливийінвестиційній клімат — все це в результаті відображається на кількісних таякісних показниках розвитку МП.
Неврегульованість проблеми фінансування діяльності малих підприємств вУкраїні зумовлює необхідність проведення державної політики, спрямованої нарозвиток ринкових і кредитно-інвестиційних механізмів фінансування МП (зокремавпровадження мікрофінансування, у тому числі у регіонах, розробки механізмувенчурного фінансування, перегляду законодавства про лізинг та інвестиції), яказабезпечить стале зростання цього сектора у майбутньому.
 3.3.Досвід розвитку малого підприємництва в економіці зарубіжних країнах
У всіх країнах з розвиненою ринковою економікою здійснюється державнерегулювання і підтримка малого підприємництва. Для цього створені спеціальнідержавні організації, що виражають і захищаючі інтереси малого підприємництва,що стежать за виконанням урядових програм. Державна підтримка МП спирається назаконодавчу правову і фінансову базу, а також на організаційно-методичнусистему і систему різних досліджень.
Особливу цікавість держава виявляє до тієї частини малого бізнесу, якаведе інтенсивну науково-виробничу діяльність. З середини 70-х рр однією знайважливіших задач державного регулювання і сприяння розвитку малого бізнесу єзадача створення новітніх технологій, які вимагають великомасштабних,міждисциплінарних досліджень, а отже, великих витрат фінансових коштів, якімалі підприємства самостійно здійснювати не взмозі. Самі технології і процес їхвиникнення стали в сучасних умовах не менш важливим об'єктом промисловоїполітики, ніж галузі і товарні ринки.
Державне регулювання і сприяння розвитку МП має на меті:
створення правових і організаційних умов для зростання ділової активностімалих підприємств;
реалізацію економічної політики, включаючи науково-технічну,інноваційну, інвестиційну, цінову;
реалізацію податкової і кредитно-фінансової політики для забезпеченняефективного розвитку малого бізнесу;
надання малим підприємствам сприяння в здійсненні зовнішньоекономічноїдіяльності;
вживання по відношенню до малих підприємств спеціальних заходівпідтримки з урахуванням особливостей кожної галузі і регіону, окремих группідприємців і видів діяльності: заохочення ремесел, сезонних робіт, артільних ісімейних форм організації діяльності;
спрощення порядку реєстрації і форм звітності, скорочення перелікуліцензійованих видів діяльності. Наприклад, в США для відкриття одноосібноїфірми достатньо мати дозвіл (сертифікат) від місцевих властей або властей штатуі зареєструвати торгову назву;
зниження витрат з соціального страхування.
Сприяння розвитку МП покликане забезпечити реалізацію цілей державноїполітики регулювання, а саме:
підтримка зайнятості, соціально-економічної стабільності, зростаннязагального добробуту населення;
інтенсифікацію інвестиційних процесів;
стимулювання інновацій шляхом фінансування розробок нової продукції.
В країнах з розвиненою ринковою економікою державна підтримкапідприємництва спирається на відповідне законодавство. Набули поширення двіформи державної підтримки МП:
законодавче встановлення довгострокових програм розвитку малого бізнесу;
включення малого бізнесу складовою частиною в державні економічні ісоціальні програми.
В США малий бізнес інтегрований до державних структур через спеціальнікомітети Конгресу, Адміністрацію у справах малого бізнесу, систему регіональнихасоціацій, інкубаторів малого бізнесу. В Японії регулююча роль державивідображена в законах про основи політики по відношенню до малих і середніхпідприємств, сприянні їх модернізації, керівництві їх діяльністю, в Законі проЦентральний кооперативний банк для торгівлі і промисловості і ряду інших. УВеликобританії законодавчо прийнято ряд програм, зокрема, програма розширеннябізнесу, що передбачає заходи з податкової підтримки малого підприємництва, іПрограма гарантованого проекту, що полегшує малим фірмам доступ до банківськихкредитів.
Більшість іноземних держав для сприяння розвитку малого бізнесу прагнепривернути засоби не ззовні, а за рахунок мобілізації на внутрішньому ринкувикористовуючи системи пільг і державної допомоги. Фінансова стабільністькраїни безпосередньо залежить від реалізації економічного потенціалу малихпідприємств, можливостей і умов їх фінансового забезпечення. Ефективна системадержавної фінансової підтримки має велике значення не тільки для підприємств, аі для економіки країни.
Заслуговує увагу досвід США, що стосується розвитку малого бізнесу, зарахунок системи державних контрактів, даючи можливість одержати гарантованийринок збуту продукції, прискорити нагромадження приватного капіталу, збільшитивиробничі потужності. Органи державної влади затверджують перелік робіт іпослуг, замовлення на який надають тільки малим підприємства. При державномузамовленні компанії-монополісти часто вимушені частинузамовлення (10%) передавати в субпідряд малим підприємствам.
В Японії для прискорення якісного розвитку підприємства практикуєтьсякомпенсація всіх витрат малих підприємств, пов'язаних з підготовкою кадрів, і2/3 витрат на підвищення кваліфікації працівників.
Місцевим органам влади буде цікавий досвід Великобританії, демуніципальна влада оголошує конкурс на виконання різних видів робіт. Переможецьодержує не тільки вигідне замовлення але і стартовий капітал. Підтримка малогопідприємництва на місці може стати основою розвитку регіонів ісоціально-економічного забезпечення їх населення.
В Німеччині за рахунок засобів Банку кредитних гарантій маліпідприємства мають нагоду одержати комерційний кредит, скласти лізинговийдоговір. Також в Німеччині застосовується система пільгового кредитування приосвоєнні високотехнологічних виробництв, створенню малих приватних підприємств.В цьому випадку платня за користування кредитними ресурсами, як правило не перевищує6% річних, а термін надання кредиту 10-15 років.
В Канаді для надання позик малим підприємствам існує понад 200 центрів розвитку.У Франції з цією ж метою утворені суспільства взаємного поручительства.
В світовій практиці відомі такі форми підтримки малого підприємництваяк повернення пільгових позик у разі успіхів і позики з пільговими процентнимиставками. В Японії надаються довгострокові позики на пільгових умовах длярозвитку малого бізнесу в певних регіонах країни, стимулювання виробництва новихвидів продукції і поповнення основного і оборотного капіталу підприємницькихструктур. При цьому держава гарантує комерційним банкам своєчасне поверненняпідприємствами позик.
В Італії практикують надання пільгових довгострокових кредитів. Наприклад,під 3-5% річних при ринковій процентній ставці біля 15%. Підприємства можутьодержати додаткову пільгу в 20-30% компенсації вартості позики придовгостроковому поверненні кредиту.
Державне сприяння розвитку МП здійснюється за наступними основниминапрямками:
створення стабільних державних і недержавних джерел асигнувань напідтримку малого бізнесу;
використовування раціональних механізмів контролю за витрачаннямвиділених коштів;
забезпечення діяльності контрольних і судових органів по захистуінтересів малих підприємств;
створення мережі спеціалізованих інститутів, що забезпечують реалізаціюдержавної політики сприяння малому підприємництву, включаючої: державні органивлади; неурядові об'єднання і організації; спеціалізовані організаціїінфраструктури; фундації, кредитні, страховкі і гарантійні установи,технологічні парки, бізнес-інкубатори, промислові зони і полігони, учбові,консультаційні, інформаційні і обслуговуючі структури;
здійснення прямого фінансування діяльності малих підприємств на основіспеціальних законів шляхом надання субсидій, дотацій, податкових іінвестиційних пільг, компенсацій, виплат з фундацій підтримки підприємництва,розміщення державних замовлень;
розробка цільових програм державної підтримки малого бізнесу надовгострокову перспективу;
надання консультаційної допомоги підприємцям;
організація системи підготовки і перепідготовки підприємців;
надання малим підприємствам в оренду на пільгових умовах приміщень,устаткування, земельних ділянок;
сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств.
Маліпідприємства в порівнянні з гігантами мають ряд переваг. Дрібносерійневиробництво малого бізнесу дає можливість швидко реагувати на зміну ринковогопопиту. Розвиток мережі малих підприємців дозволяє широко використовуватимісцеві сировинні ресурси і відходи виробництва.
Малі фірмибільш конкурентоздатні. Це пов'язано з відсутністю зайвого бюрократичногоапарату, зниженням невигідних витрат. Крім того легше і з мінімальними втратамивирішуються трудові конфлікти між адміністрацією і робітниками.
Для малихфірм характерна простота управління, короткі терміни будівництва і освоєнняпроектних потужностей, швидка окупність.
Малепідприємництво сприяє розвитку людини, дає можливість кожному проявити себе. Тутможливе використання фахівців високої кваліфікації, досвіду немолодихпрацівників, яким важко пристосовуватися до умов автоматизованоговеликосерійного виробництва.
Малі ісередні фірми безпосередньо впливають на рівень безробіття.
Маліпідприємства сприяють встановленню тісних контактів із споживачами.
На малих ісередніх фірмах проходить підготовку велика частина контингенту майбутніхкадрів.
Маліпідприємства більш гармонійно вписуються в екологічне середовище малих міст іселищ.
Маліпідприємства сполучають в одних руках власність і управління.
Розвитокмалих і середніх підприємств стимулюється пільговим оподаткуванням.
На малихпідприємствах створюється сприятливий клімат для інтенсифікації праці: увеликому колективі зрівнялівка в оплаті праці, тоді як в малих фірмах легшеоцінювати внесок кожного і диференціювати оплату праці, внаслідок цього зростаєрівень ефективності праці.
Розглянемовнесок малого бізнесу і створення валового національного продукту в РосійськійФедерації і в розвинених зарубіжних країнах: в РФ – 22%, в США – 40%, вІндії-60%, в Японії –79%.
Однієї зцентральних проблем, пов'язаних з чисельністю дрібного бізнесу, є йоговиживання. Основною характерною рисою є висока вірогідність банкрутства МП.У Великобританії бізнес з оборотом менше 13 тыс. фунтів стерлінгів в 6 разівчастіше терпить банкрутство, ніж крупний бізнес. Причому серед фірм, потерпілихкатастрофу, 50% банкрутств доводиться на перші 2,5 роки, 33% — на наступні 2,5роки і лише 17% — на наступні 5 років. Причиною цього західні економістивважають недостатність капіталу при організації бізнесу і небажання або боязньпошуків фінансування на стороні, оскільки широко поширена думка, що зовнішнєфінансування підриває або ослабляє контроль над фірмою її власників.
За данимиМіжнародної федерації дрібних і середніх промислових підприємств, на часткудрібних і середніх підприємств в країнах-учасницях цієї організації доводиться50% продукції і чисельності зайнятих і більше 30% капіталовкладень і експорту.
Згідно данихАдміністрації малого бізнесу (США) налічується:
в США 13 млн.невеликих фірм;
в Англії — 2,37млн.;
в Японії — 6,5млн.
УВеликобританії найбільший приріст підприємств малого бізнесу доводиться насферу послуг, фінансування, будівництво. В США малий бізнес домінує в такихгалузях, як сільське господарство, оптова торгівля, сфера послуг. Разом з тим,досить значна питома вага малих підприємств в США в інших галузях: швейної,взуттєвої, гумотехнічної і пластмасової, а також в машинобудуванні. Кількіснезростання невеликих компаній в промисловості в країнах Заходу обумовленоспеціалізацією і диференціацією суспільного виробництва, що заглиблюється,відмовою від великомасштабного масового виробництва на користь дрібносерійного,індивідуального. Спеціалізоване виробництво виявляється часто не тількирентабельним, але і високоприбутковим. Приведений аналіз діяльності різнихпідприємницьких структур в економіці країн з розвиненими ринковими відносинамипереконує в особливій мобільності, гнучкості і високій ефективності підприємствмалого бізнесу, які є невід'ємною частиною сучасної ринкової системигосподарства.
 
ВИСНОВОК
Мале підприємництво – це особливий сектор економіки національного,регіонального і місцевого масштабів, утворений сукупністю малих підприємств івиступає в якості специфічної соціально-економічної форми дрібного виробництвав умовах ринку. Підхід до малого підприємництва як сектору економіки заснованийна єдності двох сторін суспільного виробництва: організаційно-технічній ісоціально-економічній.
Мале підприємництво являє собою особливий тип діяльності, заснований наініціативній, інноваційній, ризиковій основі з метою одержання підприємницькогодоходу.
Першою з проблем, з якою зіштовхується починаючий підприємець, – цезнайти себе в господарському просторі. З цією метою необхідно вивчити станринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження, умови інвестування,можливі пільги. Подальшими кроками підприємця повинні бути: вибірспеціалізації, організаційної форми підприємства і підприємництва, формуваннябази і структури підприємства, його початкового капіталу і т.д.
Розвиток малого бізнесу істотно сприяє загальноекономічному росту. Однакйого активність стримується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестиційпоки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу. Банківськікредити використовуються обмежено через великі процентні ставки і відсутністьгарантій для банків.
Побудова нової системи державного управління має відбутися в результатівпровадження у повсякденну практику органів державного управління принципів танорм регуляторної політики, що виступає одним з основних інструментівадміністративної реформи.
В свою чергу мале підприємництво стикається з відсутністю чітко сформульованоїта виконуваної державної політики у сфері підтримки малого підприємництва,збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація,система контролю і дозвільної практики, тощо) та надмірне втручання органівдержавної влади в діяльність суб’єктів малого підприємництва, корупція ворганах державної влади, яка стимулює суб’єктів підприємництва до веденнядіяльності у «тіньовій зоні».
Ці проблеми створюють перешкоди розвитку малого підприємництва і суттєвогогальмують його фінансово-економічний розвиток.
Для розв’язання існуючих проблем, які на теперішній час перешкоджаютьефективному функціонуванню малих підприємств і стоять на заваді їхстратегічного розвитку, потрібно переглянути ідеологію розвитку малогопідприємництва в Україні, яка тяжіє до державної детально–регульованої моделі.
Основні положення державної політики розвитку малого підприємництвамають бути сконцентровані навколо існуючих проблем та їх розв’язання:
збільшення експортної спроможності малого підприємництва;
спрощення доступу малого підприємництва до сучасних технологій;
підвищення здатності малого підприємництва конкурувати з імпортом;
збільшення доступу малого підприємництва до довгострокових кредитів дляпобудови нових виробництв та послуг, продукція або результати якихвикористовуються у міжнародній торгівлі;
збільшення доступу малого підприємництва до інформації про державні,муніципальні або приватні програми (у тому числі нерезидентів) щодо збільшенняспроможності малого підприємництва конкурувати на міжнародних ринках.
Нова політика, щодо малого підприємництва має: стояти на позиції, щорозвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і маєвирішуватися всіма органами державної влади без винятку, базуватися на принципіне погіршення умов ведення господарської діяльності суб’єктами малогопідприємництва, концентруватися навколо проблем збільшення експортногопотенціалу малого підприємництва та збільшення його частки у доданій вартості.
Отже, всі вищезазначені напрями державної підтримки малогопідприємництва в сукупності з ефективно функціонуючою системою управління малихпідприємств, яка орієнтована на адаптацію до умов конкурентного середовища,допоможуть їм суттєво покращити свою діяльність та зайняти вагоме місце встратегії економічного зростання України.
Перспективним напрямом підтримки малого підприємництва в Україні є: формуванняорганізаційних та інформаційних основ венчурного фінансування. Насампередпотребує розвитку і зміцнення юридична база, що забезпечує діяльність фондіввенчурного капіталу. Крім цього, доцільне запровадження державних схемфінансування венчурного капіталу з поділом ризиків та видатків, створення умовдля виходу малих підприємств на фондові ринки.
/>СПИСОКЛІТЕРАТУРИ
1.  Закон України «Про підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000р. №2063-ІІІ.
2.  Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малогопідприємництва» від 21.12. 2000р. №2157-ІІІ.
3.  Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік«Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальноїполітики на 2000-2004рр. ».
4.  Указ Президента України «Про спрощену системуоподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» із змінамиі доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N746/99.
5.   Василенко В.О. Антикризове управління підприємством. Навч. посібник. — К.:ЦУЛ, 2003. — 504 с.
6.  Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Государство и экономика. — Запорожье,1997.
7.  Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Рыночная трансформациягосударственно-плановой экономики. — Запорожье, 1996.
8.   Мурашок А.І. І ін. Малий бізнес: економіка, організація, фінанси. – М.,1999. – 428 з.
9.  Основи економічної теорії. У двох книгах. За ред. проф. Ю.В. Ніколенка.К.,“Либідь”, 1998.
10.     Буряк П.Ю., Маринець В.П. «Податкове стимулювання розвитку малогобізнесу в Україні»/Фінанси України. – 1999р. — №6. с.95-98.
11.     Гнатовський О.П. Ефективність запровадження та розвиткумалого підприємництва в Україні/Фінансист № 5, 2006 с.17-19.
12.     Гнатцов О.Г. Малий бізнес в Україні: від стратегіїзростання до стратегії розвитку/Збірник матеріалів конференції „Проблемирозвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65.
13.     Гончарова Н.В. Напрямки розвитку інтеграційнихпроцесів у сфері фінансової підтримки малого підприємництва. /Фінанси України.7,2003. – З.75-83.
14.     Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малогопідприємництва/Економіка підприємства №1, 2005 с.5-9.
15.     Дуб Л. «Питання розвитку малого бізнесу вУкраїні»/Вісник Української Академії державного управління при ПрезидентіУкраїни. – 2000. — №2. –с.162-168.
16.     Заїкіна О.О. Проблеми розвитку малого бізнесу насучасному етапі трансформації економіки України/Збірник матеріалів конференції„Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.47-51.
17.     Кирпот О. «Висококонцетроване суспільне виробництво –основа малого підприємницства»/Вісник Української Академіїдержавного управління при Президенті України. – 2000. — №2. –с.127-134.
18.     Кондратюк Т. «Державна політика підтримки малогобізнесу: зміст і механізм реалізації/Вісник Української Академіїдержавного управління при Президенті України. – 2001. — №4. –с.111-118.
19.     Микитюк О.І. „Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств“/Фінанси України. – 1999р. — №6. – с.55-61.
20.     Оніщук Я.В. Фінансове забезпечення діяльності малого бізнесу/ Фінанси України.7, 2003. – С.51-59.
21.     Романів М.В. Фінансова підтримка підприємництва. /ФінансиУкраїни.9, 2003. – З.32-35.
22.     Шемшученко О.Ю. Деякі аспекти економічної політикиі правового регулювання у сфері малого бізнесу/Збірник матеріалів конференції„Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.74-78.
23.     Яворівський Г.Й. Малий і середній бізнес у пошукахмісця в стратегії економічного зростання в Україні/Збірник матеріалівконференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.52-54.
24.     www. rada. gov. ua
25.     www. ukrstat. gov. ua