Макроекономічна рівновага в моделі "сукупний попит – сукупна пропозиція"

Міністерство освіти і науки України
Європейський університет
Житомирська філія
КУРСОВАРОБОТА
зпредмету „Макроекономіка”
на тему:
„Макроекономічна рівновага в моделі „сукупний попит –сукупна пропозиція”
                                                        Виконала:__________________________
                                                        ___________________________________
                                                        Перевірив(ла) ______________________
Житомир- 2006

ПЛАН
 
Вступ. 3
1. Сукупний попит і його структура. 5
1.1 Економічна сутність поняття попит. 5
1.2 Поняття сукупного попиту вмакроекономіці 7
2. Сукупна пропозиція. 17
2.1 Сутність поняття пропозиції 17
2.2 Сукупна пропозиція в системімакроекономічного регулювання  20
3. Рівновага: реальний об'єм виробництваі рівень цін. 27
Висновок. 30
Список використаної літератури. 32

Вступ
 
Вивченняпроцесів сукупного попиту і сукупної пропозиції як чинників, що впливають наекономічну рівновагу, є найважливішою задачею для економістів будь-якої країни.
Данікатегорії є одними з найважливіших в макроекономіці, вони освітлюютьсяпрактично в будь-якому підручнику, присвяченому макроекономічному аналізу, яквітчизняних, так і зарубіжних економістів.
Моделісукупного попиту і сукупної пропозиції, на відміну від моделі попиту іпропозиції для одного товару, дозволяють відповісти на багато принциповихпитань: Чому взагалі збільшуються або зменшуються ціни? Чому загальний рівеньцін залишається відносно постійним в одні періоди і різко підвищується в інші?Що визначає всю рівноважну кількість певних товарів на внутрішньому ринку,тобто реальний об'єм національного виробництва? Чому реальний об'ємнаціонального виробництва зменшується в певні періоди в порівнянні з попереднімрівнем, а в інші швидко збільшується?
Длятакої відповіді потрібно об'єднати – або агрегувати – всі окремі ринки країни вєдиний загальний ринок. Точніше, потрібно об'єднати тисячі окремих цін – наперсональні комп'ютери, золото, металопрокат, зерно, нафту, алмази і т.д. — вєдину сукупну ціну, або рівень цін. Те ж потрібне зробити і для виробництва,зібравши воєдино рівноважну кількість окремих товарів і впровадивши в розглядпоняття реального об'єму національного виробництва.
Подібніагреговані показники і є об'єктом дослідження даної роботи.
Основнамета даної курсової роботи полягає у більш глибокому вивченні таких понять яксукупний попит та сукупна пропозиція.
Курсоваробота складається з трьох розділів, в яких послідовно досліджується поставленапроблема.
1. Сукупний попит і йогоструктура1.1Економічна сутність поняття попит
Помічено,що кількість благ, яка покупці запрошують у продавців для придбання (назвемойого величина попиту), прямо залежить від рівня ціни, по якому така покупкаможлива. Величина попиту — це кількість товару конкретного вигляду (внатуральному вимірюванні), яку покупці готові придбати протягом того або іншогоперіоду часу (місяця, року) при певному рівні ціни цього товару.
Залежністьвеличини покупок на товарному ринку від рівнів цін економісти назвалипопитом. Попит —  залежність величини попиту на товарному ринку від цін,  щосклалася в певний період часу, по яких товари можуть бути запропонований допродажу. Попит характеризує стан ринку, а точніше одну з його найважливішихскладових — економічну логіку поведінки покупців. Реально ця логіка виявляєтьсяв тому, якою виявляється величина попиту (кількість покупок) при тому абоіншому рівні ціни.
Вивчаючи, як покупці реагують на зміницін товарів, економісти сформулювали закон попиту. Суть закону попиту полягаєв тому, що підвищення цін звичайно веде до зменшення величини попиту, азниження цін — до її збільшення (за інших рівних умов).
Проявзакону попиту пов'язаний з рядом важливих обставин. Переважну більшість благлюди купують, оцінюючи співвідношення „ціна – корисність” по кожномуконкретному благу. Якщо потреба людини в цьому благу задоволена не повністю, тозниження ціни веде до зростання оцінки відносної бажаності блага. А значить,веде до зростання попиту на нього. Ця закономірність зміни бажаності товару(блага) веде до того, що хоча зниження ціни дозволяє покупцю придбати більшукількість товару, але бажаність кожної додаткової одиниці стає все менше іменше через поступове насичення потреби покупців в цих товарах.
Якіще чинники, окрім корисності товару і його ціни, впливають на формуванняпопиту? Таких чинників п'ять:
1.  доходипокупців;
2.  цінина доповнюючі або замінюючі товари;
3.  очікуваннящодо динаміки цін в майбутньому;
4.  чисельністьі вік покупців;
5.  звички,смаки, традиції і переваги покупців.
Крімтого, на попит можуть впливати і деякі інші чинники (сезонність, урядоваполітика, рівномірність розподілу доходів, реклама і ін.). Тепер перейдемобезпосередньо до поняття сукупного попиту.
1.2Поняття сукупного попиту в макроекономіці
Можнасказати, що сукупний попит (AD) — сума всіх індивідуальних попитів накінцеві товари і послуги, пропоновані на товарному ринку. З цього витікає такожнаступне: сукупний попит — модель, що представляє різні об'єми товарів і послуг(тобто реальний об'єм виробництва), які споживачі можуть і готові придбати прибудь-якому рівні цін.
Покупцями на ринку благ є чотиримакроекономічні суб'єкти: домогосподарства, фірми, держава і закордон. Отже,необхідно визначити об'єм попиту кожного з них.
Попит домашніх господарствдомінує на ринку благ. На нього доводиться об'єм більше половини кінцевогосукупного попиту. Виокремлюють наступні чинники, що визначають попитдомогосподарств на ринку благ:
1. дохід від участі у виробництві
2. податки і трансфертні платежі
3. розмір майна
4. дохід з майна
5. ступінь диференціації населення порівню доходів і розміру майна
6. чисельність населення.
Два перші чинники об'єднуються впоняття „наявний дохід”. Два останніх в короткому періоді є екзогеннимипараметрами. Залежно від того, який чинник вважати найзначнішим, можнапобудувати різні види функції попиту домашніх господарств на ринку благ, яканазивається «функцією споживання».
Дж.М.Кейнс вивів чотири правила сукупного споживання:
1) Він виходив з так званої гіпотезиабсолютного доходу, у відповідність з якою споживання домашніх господарствзалежить від абсолютної величини їх поточного доходу.
2) Величина граничної схильності доспоживання (Су = DС/Dу)показує, на скільки збільшиться споживання при збільшенні поточного доходу наодиницю і знаходиться в межах від 0 до 1, тобто 0 1.
3) У міру зростання наявного доходу,знижується середня норма споживання (частка споживання в доході — С/у )( рис. 1 ).                                                   
Звідси витікає, що розширеннявиробництва потенційно містить в собі можливість виникнення перевиробництва,оскільки зменшення середньої норми споживання означає, що все менша частинапроведеної продукції споживається домогосподарствами.
/>
Рис. 1. Графік середньої нормиспоживання як функції від доходу
4)Із зростанням доходу гранична схильність до споживання падає.
Такимчином, характер залежності споживання від величини поточного доходу Кейнсвиводить з «основного психологічного закону», який він формулює так: «людисхильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не втій же мірі,  в якій росте дохід». І ця функція має вигляд:
З = C0 + Суу;   C0 > 0;   0                         (1)
деС0 — величина автономного (незалежного від поточного доходу) споживання(при у = 0 автономне споживання здійснюється за рахунок скороченнямайна), яке залежить від зміни процентної ставки і від інфляційних очікувань(чисельні значення С0 і у, як правило, однопорядкові величини); Су — граничнасхильність до споживання.
Дляспрощення запису у формулі (1) і подальших формулах замість уv (наявнийдохід) використовується у (весь дохід ) на тій підставі, що при заданійставці прибуткового податку (Ту) існує пропорційність між цими величинами: уv=(1- Ту)у.
Практична перевірка функції (1)показала, що вона добре апроксимує статистичні дані про доходи і споживаннядомашніх господарств в короткому (2-4 роки) періоді. Так,  в Україні залежністьміж споживанням і доходом в період між 1985 і 1990 рр. виражалася формулою ( в млн.грн.)
З = 80.35 + 0.62у.
Втой же час розрахунки, що проводилися за більш тривалі проміжки часу, непоказують зниження середньої норми споживання. У разі довгостроковогопланування функція споживання повинна мати вигляд З = Су у,не відповідний «основному психологічному закону».
На думку прихильників абсолютногодоходу, функція споживання з постійноюсередньою формулою незастосовна, що виникає з того, що «дійсна функція»споживання типу (1) з часом зсовується вгору (рис. 2). Крапки M, N, L відносятьсядо різних функцій споживання, а промінь OL, відповідний виразу З = Суу, неє графіком функції споживання.
/>
Рис. 2. Тимчасові зсуви графікафункції споживання.
Інше пояснення даного феноменадається на основі гіпотези відносного доходу Дж. Дьюзенбері (1949), відповіднодо якого споживання окремого домашнього господарства ( Сi ) визначаєтьсяпокупками його найближчих сусідів,тобто не його абсолютним доходом ( уi ), а відношенням його доходу досереднього доходу (`у) того соціального шару, до якого належить даний суб'єкт. Формально це виглядаєтак:
  Сti / уti = а0 + а1уt / уti; a0 > 0;     a1 > 0.                 (2)
Якщоросте дохід  i-госуб'єкта, то його середня норма споживання знижується; якщо дохід росте у всіхв однаковому темпі, то частка споживання в доході у суб'єкта не міняється. Крімтого, Дьюзенбері включив в число аргументів функції споживання звичку суб'єктадо досягнутого рівня споживання, внаслідок чого зміна в споживанні незнаходиться в постійній пропорції до доходу в короткому періоді.
Ця гіпотеза має свої недоліки.По-перше, в короткостроковому періоді дана функція споживання описується тількипри падінні виробництва і зменшенні доходу, що розташовується, не розглядаючиможливе зростання економіки. По-друге, ця теорія не розглядає випадки тривалогоспаду в наявному доході.
Ще одне пояснення факту відносноїстабільності середньої норми споживання в тривалому періоді дається в теоріїперманентного доходу Фрідмена (1957г.) за допомогою введення поняттяперманентного доходу ( уP), під яким розуміється середньовзваженавеличина зі всіх доходів, очікуваних суб'єктом в майбутніх періодах. В ціляхспрощення візьмемо тільки два періоди з доходами у1 і у2. Тоді уP =у1 + q(у2 — у1 ) = qу2+ ( 1 — q ) у1; 0 qq — частка приростудоходу в майбутньому, приєднувана до поточного доходу.
Якщо поточний дохід росте, топерманентний теж росте, але з меншою швидкістю. Параметр терезів (q) приймає більше значення тоді, коли дохід стійкоросте, ніж тоді, коли рівень доходу коливається. При стабільному доході, тобтопри у1 = у2 = у*, уP = у*.
Відповіднодо гіпотези перманентного доходу
 Сt = Сt(уP) = Суqуt + Су( 1 — q) уt-1.                           (3)
Звідсилегко пояснити, чому гранична схильність до споживання в короткому періоді меншеніж в тривалому: при підвищенні доходу в поточному році на одиницю споживаннязбільшиться на Суqодиниць в поточному році і ще на Сy(1 — q)одиниць наступного року.
Потрібно помітити, що в концепціїперманентного доходу майно і дохід не існують самі по собі. Перманентний дохідрозглядається як усереднений дохід від всіх видів майна, у тому числі і від«людського капіталу». З другого боку, майно є не що інше, як джерело доходу, іціннісну оцінку це джерело одержує через капіталізацію доходу. Так, величиналюдського капіталу є приведена до даного моменту за допомогою дисконтуваннясума всіх очікуваних доходів від праці.
Отже,за допомогою гіпотез відносного і перманентного доходів робиться спроба логічнообґрунтувати спостережуваний факт постійності середньої норми споживання втривалому періоді при її мінливості в короткому періоді.
Проте функція споживання,побудована відповідно до гіпотези абсолютного доходу, сьогодні вважаєтьсянадзвичайно спрощеною. Один з сучасних варіантів підходів до побудови функціїспоживання полягає в тому, що розрізняють три види цієї функції:короткострокову, довгострокову і функцію споживання з урахуванням різнихдоходів населення (прибуткова функція).
Короткострокове споживання цілком описується кейнсіанською функцією споживання: З = С0+ Суу. Довгострокова функція споживання має вигляд З = Су у,тобто середня і граничні норми споживання рівні.
При побудові всіх розглянутихдотепер різновидів функції споживання використовувалися дві загальніпередумови:
1.  дохіддомашніх господарств є екзогенною величиною;
2.  часткаспоживання в доході  визначається  на основі  звичок, традицій, психологічнихсхильностей економічних суб'єктів.
Економістикласичної школи і сучасні неокласики використовують принципово іншийметодологічний підхід при побудові функції споживання. В концепції класичноїшколи дохід є для домашніх господарств ендогенним параметром. Економічнийсуб'єкт сам визначає, яка буде величина його доходу, шляхом розподілукалендарного часу на робочий і вільний, виходячи з критерію максимізаціїкорисності.
Розподіл доходу між поточнимспоживанням і заощадженням здійснюється суб'єктом на основі обліку, з одногобоку, ступені переваги ним поточного споживання майбутньому, з іншою — ставкивідсотка, що склалася. Розглянемо бюджетні рівняння домашнього господарства вдвох суміжних періодах:
y1+b0 (1+i)=C1 +b1
y2+b1 (1+i)=C2 +b2               
де b t —  реальнацінність облігацій, що представляють в даному випадку все майно суб'єкта напочаток t-го періоду;i-ставка відсотка. Визначивши з першогорівняння значення b1 і підставивши його в друге, отримаємо двухперіоднебюджетне рівняння суб'єкта:
    С1+С2/(i+1)=y1+y2/(1+i)+b0(1+i)-b2/(1+i).             (3)
В лівій його частині представленадисконтована сума споживання за обидва періоди, а в правій — дисконтована сумає для споживання коштів. В останню, окрім доходів, одержуваних за обидваперіоди, включається також зміни об'єму майна.
В концепції неокласичної школиоб'їм споживання домашніх господарств є убуваючою функцією від ставки відсотка.Графічне відображення неокласичних функції споживання і заощадженняпредставлено на рис.3. 
/>
          
Рис.3Графіки неокласичних функцій споживання (а) і заощадження (б)
В ціляхспрощення приймемо, що вона лінійна:
З(i)= -C0+ уv - ai         
де С0 — незалежний відставки відсотка об'їм споживання; уv – наявний дохід; а — параметр, що показує на скільки одиницьскоротиться споживання (зросте заощадження), якщо ставка відсотка збільшитьсяна один пункт.
Відповідно неокласична функціязаощаджень є зростаюча функція від ставки відсотка: S(i)= -C0+ai
2.Сукупна пропозиція2.1Сутність поняття пропозиції
Пропозиція натоварному ринку відображає залежність між ціною товару і об'ємами йоговиробництва (поставок в торгівлю), можливими при різних рівнях цін. Строгокажучи, пропозиція дозволяє відповісти на два питання: „Яка буде величинапропозиції при різних рівнях  цін?” і „Як зміниться величина пропозиції придеякій зміні ціни?”                 
Припустимо,що ринок характеризується незмінністю всіх чинників, окрім ціни. Тоді, яксвідчить досвід, зростання цін викликатиме збільшення пропонованих до продажу(що виготовляються) товарів, а зниження цін — їх зменшення. Таку закономірністьповедінки виробників (продавців) на ринках більшості товарів економістиназивають законом пропозиції, суть якого полягає в тому, що підвищенняцін звичайно веде до зростання величини пропозиції, а зниження цін — до їїзменшення (за інших рівних умов).
Щокоштує за логікою поведінки виробників (продавців), чому вони реагують на цінисаме таким, а не іншим чином? Відповідь цілком очевидна — щоб заробити собі нажиття.
Дійсно,виготовлення будь-якого блага вимагає витрати різних ресурсів. Всі ці ресурси,як правило, можуть бути отриманий тільки шляхом їх покупки на ринку. Томубудь-яке благо, пропоноване до продажу на ринку, обійшлося своєму виробнику впевну суму грошей. Очевидно, що ніхто не стане пропонувати товар до продажу заціною, не покриваючої хоча б загальної суми витрат на виготовлення цьоготовару. А раз так, то стає ясно, що найважливіший (хоча і не єдиний) чинникформування пропозиції — витрати на виробництво товарів. Вони утворюють нижнюмежу ціни.
Витратипо своїй природі неоднакові. Перш за все, окремі їх види по-різному змінюютьсязалежно від масштабів виробництва товарів або послуг. Саме подібні відмінностізумовили класифікацію всіх видів витрат на дві групи: постійні витрати; зміннівитрати.
Постійні витрати — цеті витрати, які практично не міняються при зміні масштабів виробництва товарівабо послуг. До них відносяться, наприклад, орендна платня за приміщення, витрати,зв'язані з використанням устаткування, виплати в рахунок погашення ранішеотриманих позик, а також всілякі адміністративні і інші невигідні витрати.
Змінні витрати —це ті витрати, сума яких змінюється у зв'язку із змінами масштабів виробництва.І це природно, оскільки до цієї групи витрат входять витрати на матеріали,енергію, комплектуючі вироби, заробітну платню.
Навіщо нам потрібен такийдетальний аналіз зміни витрат фірми? Тому, що тільки на його основі ми можемопідійти до розуміння того, як фірми визначають основу встановлення цін на своїтовари і масштаби виробництва товарів або послуг. Рішення такого родуприймаються на основі вивчення закономірностей зміни середніх і граничних(маржинальних) витрат фірми.
Середні витрати — цевитрати на виготовлення одиниці продукції, одержувані розподілом загальної сумивитрат за певний період часу на кількість виготовленої за цей період продукції.
Граничні (маржинальні)витрати – це величина, на яку зростає величина загальних витрат фірми при збільшеннікількості виробів, що випускаються, на одиницю.
Теперперейдемо безпосередньо до поняття сукупної пропозиції.
2.2Сукупна пропозиція в системі макроекономічного регулювання
 
Сукупна пропозиція — це модель, яка показує рівень наявного реального об'єму     виробництва при кожному можливому рівні цін. Більш високі рівні цін створюють стимули длявиробництва додаткової кількості  товарів і пропозиції їх для продажу. Більшнизькі рівні цін викликають скорочення виробництва товарів.  Тому залежністьміж рівнем цін і об'ємом національного продукту,  який підприємства викидаютьна ринок, є позитивною.
Три сегменти кривої  сукупноїпропозиції визначаються як                
1)   кейнсіанський(горизонтальний)
2)   проміжний  (що відхиляється  вгору)
3)   класичний  (вертикальний)  відрізки. 
Форма кривої сукупної пропозиції відбиває зміну витрат на одиницю продукції призбільшенні або зменшенні об'єму національного виробництва. Витрати на одиницюпродукції можна розрахувати шляхом розподілу вартості загальних використаних витрат  (ресурсів)  на об'єм продукції.  Іншими словами, витрати на одиницюпродукції  при  даному  рівні  випуску   продукції — це середні витрати наданий об'єм продукції.
/>
Рис.4.Крива сукупної пропозиції
 
Кейнсианській (горизонтальний)відрізок.  На рис 4 Qf позначає  потенційний рівень  реального  об'єму національного виробництва при повній зайнятості. Прицьому об'ємі національного продукту  виникає  природний рівень безробіття.Горизонтальний відрізок кривої сукупної пропозиції включає реальний об'ємнаціонального виробництва, який значно менше ніж об'єм національноговиробництва при повній зайнятості, Qf. Отже, горизонтальний  відрізок  свідчитьпро те,  що економіка знаходиться в стані  глибокого спаду,  або депресії,  іщо не використовується велика кількість  машин,  устаткування  і  робочої сили.  Ці  невживані  ресурси,  як трудові,  так і матеріальні,  можнапривести  в дію  і  при цьому не надати або майже не чинити ніякого тиску  нарівень цін.  Коли на цьому відрізку об'єм національного продукту починаєзбільшуватися, то ні дефіцит, ні вузькі місця у виробництві, можуть сприятипідвищенню цін, не виникають. Оскільки виробники    можуть придбати трудові іінші ресурси за твердими цінами,  виробничі витрати при розширенні виробництва    не зростуть, а, отже, не буде підстав для підвищення цін натовари. І навпаки,  цей відрізок також припускає,  що якщо  реальний об'єм  виробництва  скоротиться,  то  ціни на товари і ресурси залишаться на  тому жрівні.  Це значить,  що реальний об'єм виробництва  зменшиться, але ціни натовари і заробітна платня залишаться незмінними.
Класичний (вертикальний) відрізок.Зсовуючись управо по кривій,  ми побачимо, що економіка досягла повного, абоприродного, рівня безробіття при об'ємі виробництва, Qf. Економіка при даномуоб'ємі виробництва знаходиться в  такій  точці  кривої  своїх  виробничихможливостей,  коли за короткий строк неможливо досягти подальшого об'ємувиробництва.  Це означає, що будь-яке подальше  підвищення  цін    не приведе до  збільшення  його  реального  об'єму, оскільки економіка вже працює на повнупотужність.  При повній зайнятості  окремі  фірми  можуть  спробувати розширитивиробництво, запропонувавши більш високу  ціну  на  ресурси,  ніж  інші фірми.  Але ресурси і додатковий об'єм продукту, який отримає одна фірма,  іншавтратить.  В результаті цього ціни (витрати) на ресурси  і  кінець кінцем цінина товари збільшаться,   але реальний об'єм виробництва залишиться незмінним.
Проміжний (висхідний) відрізок.Нарешті, на проміжному    відрізку між Q і Qf ми бачимо, що збільшенняреального об'єму національного  виробництва  супроводиться зростанням рівняцін.  Це відбувається тому що вся економіка практично складається знезліченної  кількості ринків товарів і ресурсів і повна зайнятість виникаєнерівномірно і неодночасно.  Тому,  коли реальний об'єм    національного виробництва QQf,  в деяких галузях промисловості може з'явитися дефіцит і іншівузькі місця у виробництві.  Розширення виробництва також означає, що, коливоно стане працювати на повну потужність, деяким фірмам доведетьсявикористовувати старіше і менш ефективне устаткування. При збільшенні об'ємувиробництва на роботу приймають менш кваліфікованих робітників.  Із всіх причинвитрати на одиницю продукції збільшуються, і фірми повинні призначити більшвисокі ціни на товари,  щоб виробництво було рентабельним.  Тому на проміжномувідрізку збільшення реального об'єму національного продукту супроводитьсязростанням цін.
    Форма кривої сукупноїпропозиції викликає великі суперечки.  Деякі економісти, яких називаютьпредставниками класичної або неокласичної школи, затверджують, що вся крива євертикальною, а зміни сукупного попиту порівняно нешкідливі,  оскільки роблятьвплив тільки на рівень цін і не зачіпають об'єму виробництва і зайнятість. Інші(кейнсіанці) вважають, що крива сукупної пропозиції або горизонтальна, абовисхідна і тому таке зменшення сукупного попиту має  негативні і дуже  дорогі наслідки  для  виробництва і зайнятості.
    Аналіз кривої сукупноїпропозиції показав, що реальний об'єм  національного  виробництвазбільшується,  коли економіка рухається зліва направо, проходячи кейнсіанськийі проміжний відрізки    сукупної пропозиції. Ці зміни в об'ємі національноговиробництва є результатом руху по кривій сукупної  пропозиції, тобто мирозглядали залежність між реальним об'ємом національного виробництва і рівнемцін за інших рівних умов. Але коли одне або декілька з цих "іншихумов" змінюються,  зміщується сама крива сукупної пропозиції.  Зсув кривої  від  AS1 до AS2 на рис. 4 указує на збільшення сукупної пропозиції. Напроміжному і  класичному  відрізках  кривої  сукупної   пропозиції вона зсовується управо,  указуючи на те,  що всі разом узяті підприємствапроводитимуть більший реальний об'єм  національного продукту, ніж раніше, приданому рівні цін. На    кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиціїзбільшення  сукупної пропозиції  означає  зниження  рівня  цін при різних   рівнях об'єму національного виробництва (низхідна крива  сукупної пропозиції).
/>
Рис. 5. Зміна сукупного виробництва
Нижче перераховуються такі"інші умови",  при  зміні яких зміщується крива сукупної пропозиції.Ці чинники називаються неціновими чинниками сукупної пропозиції, тому що всівони  разом узяті визначають положення кривої сукупної пропозиції. Вони маютьодну загальну межу: при їх зміні міняються і витрати на одиницю продукції.Підприємства прагнуть прибутку, який є різницею між ціною продукту і витратамина одиницю продукції. Унаслідок підвищення цін на товари, тобто більш високогорівня цін,  підприємства  збільшують  реальний  об'єм  виробництва.  А  вузькімісця у виробництві означають, що витрати на одиницю продукції мають тенденцію до підвищення,  коли  виробництво  розширяється у напрямку до повноїзайнятості. Тому крива сукупної пропозиції на  проміжному  відрізкувідхиляється вгору.
Нецінові чинники сукупноїпропозиції (чинники зміщуючі криву сукупної пропозиції)
1.Зміна цін на ресурси
·    Наявність внутрішніх ресурсів (земля,трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності);
·    Ціни на імпортні ресурси;
·    Господарювання на ринку.
·    Зміна в продуктивності
2. Зміна правових норм
·    Податки з підприємств і субсидії
·    Державне регулювання.
3.Рівновага: реальний об'єм виробництва і рівень цін
    В будь-якій економічніймоделі рівновага відображає такий баланс сил, що змінні, які прагнуть пояснитимодель, не збільшуються і не зменшуються. Економічна модель попиту і пропозиціїпрагне пояснити ціни і кількості товарів, обмінюваних на ринку за певнийперіод. Ринкова рівновага в цій моделі існує тоді, коли немає тенденції дозміни ринкової ціни мул кількості товарів, що продаються. Якщо ринокзнаходиться в рівновазі, ціна товару така, що кількість товару, яка покупціхочуть придбати, точно співпадає з кількістю товару, яка продавці хочутьзапропонувати. Коли ціни досягають рівноважної величини, вони «нормують» товарив тому значенні, що всі покупці, які хочуть придбати товари за ринковою ціною,отримають до них легкий доступ. В той же час, всі продавці, які хочуть продатипродукт (послугу) за даною ціною, легко знайдуть покупця для своїх товарів.
Розглянемо ситуацію рівновагидокладніше.
Як показано на рис. 5, намакрорівні перетин кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS)визначає рівноважний рівень цін і рівноважний об'єм національного виробництва.
/>
Рис.6 Макроекономічна рівновага
Спочатку розглянемо рис. 6а, наякому криві сукупного попиту і сукупної пропозиції перетинаються на проміжномувідрізку. Щоб показати, чому Ре є рівноважною ціною, а Qe — рівноважний реальний  об'єм  національного  виробництва,  припустимо, що рівеньцін виражений величиною Р1, а не Ре. Крива сукупної пропозиції показує,  що прирівні цін Р1 підприємства не перевищать реальний об'єм національного продукту,  рівнийQ1. А який об'єм реального продукту будуть готові придбати споживачі усерединікраїни, фірми і уряд, а також іноземні покупці при Р1?  Крива сукупного попитувідповідає — Q2. Конкуренція серед покупців наявного   реального   об'єму національного  продукту напружили рівень цін до Ре.  Як показують стрілки намалюнку  5а,  підвищення рівня  цін  з  Р1 до Ре примусить виробників збільшитиоб'єм продукції з Q1 до Qe, а споживачів — зменшити масштаби бажаних покупок  зQ2 до Qe.  Коли реальні об'єми проведеного і купленого продукту будуть рівні векономіці наступить рівновага.
        На малюнку 6б крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на кейнсіансбкому відрізку, тобто там, де  крива  розташована горизонтально. В цьому конкретному випадкурівень  цін не грає ніякої ролі в утворенні рівноважного реального об'ємунаціонального виробництва. Якби промисловий сектор провів більший проблемнаціонального продукту, Q2, його не можна було б  продати. Сукупного попиту невистачило б, щоб скуповувати на ринку весь національний продукт.  Зіткнувшися знебажаними запасами  товарів, підприємства скоротили б виробництво дорівноважного рівня Qe, і    навпаки, якби фірми проводили  об'єм  національноговиробництва,  позначений Q1,  їх запаси швидко б зменшилися, тому що об'єм продажів був би більше об'єму виробництва.  Тому фірми розширили б виробництво,і об'єм національного продукту збільшився.
Висновок
Розгляд проблеми економічноїрівноваги в системі «сукупний попит – сукупна пропозиція» дозволяє зробити одинважливий висновок. Дійсно, тепер стає легко зрозуміти, чому так багатопринципових проблем в області економічної політики залишаються дотеперневирішеними: річ у тому, що  всякий раз  доводиться розглядати дуже багатоваріантів. Існуючі концепції часто дуже по-різному оцінюють факти. І, навпаки,при різному трактуванні фактів важко вирішити, який теоретичний підхіднайправильніший. При цьому, виходячи з самого характеру економічної науки,неможливо однозначно доказово перевірити ці теоретичні дослідження.
Так, неможливо деколи досягтиістини, хоча всі економісти неначебто і переслідують одну і ту ж правильнумету: добиватися стійкості цін,  економічного  зростання,  високої зайнятості,підвищення життєвого рівня. Без сумніву, так воно і є. Але це не єдина мета,рушійна поведінкою громадян або урядових урядовців. У кожного з нас є набірмети,  яку ми ранжируємо в певному порядку, виходячи з очікуваних плюсів імінусів, пов'язаних з очікуваним досягненням кожній з них.
Все це слідує враховувати припобудові концепції виходу з тієї економічної кризи, в якій опинилася сьогоднінаша країна. І хоча зрозуміло, що реальна економіка не може бути повністюописаний ніякій, навіть самою передбачливою моделлю, проте безумовною необхідністює правильна розстановка акцентів в даному, одному з ключових питань економічноїтеорії. 
Список використаної літератури
1. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І.Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи,  1998, 518 с.
2. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка:Європейський контекст. Київ: Основи,  1998, 682 с.
3. Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М.,Реверчук С.К. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Київ: Видавничий дім«Альтернативи»,  2001, 608 с.
4. Воробйов Є.М., Гриценко А.А.,Лісовицький В.М., Соболєв В.М. Економічна теорія. Харків, Київ: ТОВ«Карвін»,  2003, 704 с.
5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., ПалкінЮ.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа,  2002, 543 с.
6. За ред. В.Д. Базилевича. Історіяекономічних учень. Київ: Знання,  2004, 1300 с.
7. Івашина О.Ф., Дулік Т.О., НовіковаЛ.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ: ДДФЕІ,  1999, 124 с.
8. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В.,Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Київ: Центрнавчальної літератури,  2004, 676 с.
9. Кучерявенко І.А. Макроекономіка:Практикум. Київ: Вікар,  2003, 239 с.
10.       Малуй О.О., Гриценко О.А., ГриценкоЛ.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер,  2003, 480с.
11.       Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ:Основи,  2000, 588 с.
12.       Мочерний С.В. Економічна теорія. Київ:Видавничий центр «Академія»,  2001, 656 с.
13.       Орищак Я. Основи курсу«Макроекономіка». Тернопіль: Підручники та посібники,  2001, 120 с.
14.       Панчишин С. Макроекономіка. Київ:Либідь,  2002, 616 с.
15.       Рибалкін В.О., Хмелевський М.О.,Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ: Видавничий центр«Академія»,  2002, 352 с.
16.       Рокоча В.В. Міжнародна економіка.Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ: Таксон,  2003, 302 с.
17.       Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О.,Тітьонко О.М. Макроекономіка. Київ: Либідь,  1999, 288 с.
18.       Солоненко К.С. Макроекономіка. Київ:ЦУЛ,  2002, 320 с.
19.       Чепінога В.Г. Основи економічноїтеорії. Київ: Юрінком Інтер,  2003, 447 с.
20.       Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н.Основи економічної теорії. Київ: Вища школа,  2001, 606 с.
21.       Ястремский О.І., Гриценко О.Г. Основимікроекономіки. Київ: Товариство «Знання», КОО,  1998, 714 с.